Походження богів. Роботи і дні. Щит Геракла - читать бесплатно онлайн полную версию книги автора Гесіод (ч. notes)

Примітки

1

Т. — «Походження богів» («Теогонія»); Р. — «Роботи і дні»; Щ. — «Щит Геракла». Цифри означають номер віршового рядка.

2

Hezjod. Narodziny bogów (Theogonia). Prace i dni. Tarcza. — Warszawa, 1999.

3

Цит. за: Эллинские поэты / пер. Вересаев В. В. — М. : Гос. изд-во художественной литературы, 1963. — С. 367.

4

Тут і далі віршові цитування — в перекладі автора; інші — зазначені окремо.

5

Про це, зокрема: Тарасова Н., Конєва Т. «Жодна робота не чинить ганьби, лиш неробство ганебне» (Гесіод. «Роботи і дні». Володимир Мономах. «Поучения») / Н. Тарасова, Т. Конєва // Філологічні науки: зб. наук. праць. — Полтава, 2011. — № 8. — С. 14–23.

6

Франко І. Поетичні переклади та переспіви / Іван Франко // Зібр. тв.: у 50-и т. — Т. 8. — К.: Наукова думка, 1977. — С. 313–357.

7

Свідзінський В. Переклади. Статті. Листи / Володимир Свідзінський // Твори: у 2-х т. — Т. 2. — К.: Критика, 2004.

8

Геліконські Музи — також піерійські, олімпійські; від гірського пасма Гелікон та Парнас (Середня Греція) із священним Кастальським джерелом; узгір’я Піерії під Олімпом — улюблена оселя Муз; а ще — Теспіади, від міста Теспії, що на південному схилі Гелікона.

9

…круг джерела… й вівтаря… — мова про старовинний ритуальний танець (choros) — хоровод, учасники якого (зазвичай однієї статі), побравшись за руки, співаючи, ходять по колу; тут — довкола священного джерела й вівтаря; такі танці часто описує Сапфо у своїх піснях: «Засяяла повня — і дівчата / довкруг вівтаря за руки взялися». Про «мелькання» ніг у танці — в Гомера («Одіссея», VIII, 263–265). Зевс — Кроній, Кронід, син Кроноса, що представляє друге покоління богів; син Урана (Неба) і Геї (Землі). Атрибутом Зевса (й Афіни) була егіда (aiks, aigos — коза), козяча шкура, щит, обтягнений тією шкурою Зевсової годувальниці — кози Амальтеї.

10

Пермес — потік, що пропливає через Аскру, батьківщину Гесіода; з цим потоком зливається Олмей (нині Kefalari).

11

Аргос — місто на Пелопоннесі, осередку культу Гери.

12

…яснооку… — постійний епітет Афіни «glaukopis» передають або як совоока (glauks — сова), або як ясноока (glaukos — світлосиній, сяйливий).

13

Діона — тут, як зауважують давні коментатори, — одна із німф (353), а не, як у Гомера, матір Афродіти.

14

Япет (Iapetos) — син Урана і Геї, батько Прометея.

15

Океан — велетенська ріка, яка, за Гомером, омиває пласку землю; бог тієї ріки.

16

…самі животи… — тобто споживачі хліба, далекі від поетичного слова.

17

…правдиво… про неправдиве… — мова про поетичні твори, де багато вигадок, — і про достовірні розповіді.

18

…гілку лаврову… — в оригіналі skeptron, берло, яке брав у правицю кожен, хто хотів мати слово на зібранні; лавр посвячений Аполлонові, проводареві Муз.

19

…жагу вдихнули… — звідси — натхнення (у Франка — «вітхнули», «вітхнення»).

20

…і майбутнє… оспівувать, і проминуле… — на що здатний лише віщий, натхненний божеством співець (лат. vates).

21

…усе про дуби та про скелі… — тобто про те, що не стосується теми твору, казкове; дуби, скелі, струмки — найхарактерніші елементи греко-римського краєвиду, як, скажімо, у Горація: «Серед інших джерел першим тебе назвуть, / хай-но вславлю я дуб, що понад скелею / висне, звідки збігають / гомінливі твої струмки» (Оди, II, 13). Пор. також: «Тож не із дуба ти виріс, як в байці старій, не із скелі» («Одіссея», XIX, 163).

22

Тож розпочнімо од Муз… — від тих, хто й надихнув поета до співу; так починаються Гомерові й інші поеми.

23

Земля, Небо — Гея, Уран.

24

Мнемосіна — персоніфікована пам’ять, богиня пам’яті (пор. «мнемотехніка»).

25

…рік закругливсь… — рік (грец. eniautos, досл. сам у собі) зображували у вигляді змії, що тримає у зубах свого хвоста: циклічний час; сьогодні превалює лінійний — цифрами, що біжать у безконечність.

26

Гімерос — бог любовного бажання, туги, знемоги; похідними від цієї назви рясніє любовна лірика Сапфо. Харити (charieis — приємний, знадливий) — богині краси й радості. За Гесіодом, їх було три: Евфросіна (Добродумна), Талія (Квітуча), Аглая (Блискуча); у римлян — Грації.

27

…закони… звичаї добрі… — закони (грец. nomoi, лат. leges) і звичаї (грец. ethea, лат. mores) — ключові поняття морально-етичної філософії стародавніх; триматися давніх «добрих» звичаїв, не переступати праведних законів — засаднича вимога, зокрема, філософів стоїчної школи.

28

Чорна земля — традиційний, гомерівський епітет землі — чорна; у нас здебільшого — сира; чорна — рілля.

29

Із владарями, гідними шани… — мова про басилевсів, «царів», що виводили свій рід від богів подібно до того, як Зевс успадкував свою владу від Кроноса. Накреслений тут ідеальний образ володаря (як, наприклад, Одіссей у Гомера) далекий від представлених у Гесіода «владарів-дарожерів», що були водночас і суддями.

30

…не згадає про темну серця журбу… — музика, тобто «мистецтво Муз», — це світло, що розвіює темну журбу; так і Діоніс, покровитель виноробства, бог, що радість дарує (Т. 941, с. 72); пор. у наших піснях: «…бо правдиве тільки в світі / музика й вино».

31

Радуйтесь… — давні елліни при вітанні зичили щастя, радості: Chaire — радій (подібно й ми, прощаючись: «Щастя-здоров’я!»); людина, що втратила радість життя, вважали вони, — мертва людина. Філософію серця (сковородинське «веселіє серця») стародавні не протиставляли філософії розуму: у Гесіода часто: «розваж у серці своєму».

32

Традиційні епітети моря (грец. pontos споріднене з нашим «путь») — солоне, безплідне, безмежне, жорстоке та ін.

33

Земля… море… небо… — світ у трьох його видимих поставах.

34

Хаос — етимологічно: зів, розщелина (від chaino — розкриватися, роззявляти рот), загалом «простір».

35

Етер — досл. «блискучий» — простір, де перебували боги; за пізнішими уявленнями — окрема, п’ята, небесна стихія («квінтесенція»), з якої постали небесні світила.

36

…гори… богинь укриття… — музи, етимологічно, — «жительки гір».

37

Перераховуються Титани та їхні дочки.

38

Бронт, Стероп, Арг — досл. «гримучий», «блискавичний», «палаючий» — епітети грому, який гримить, блискає, вражає вогнем.

39

Еринії — богині помсти, зокрема, — за пролиту кров роду, а також за порушення узвичаєних стосунків між рідними.

40

…мелійськими звуть їх… — серед дріад, опікунок дерев, були й меліади, що опікувались ясенами (грец. melia — ясен); з ясена виготовляли списи: «ясеновий» — традиційний епітет списа.

41

Діва — Афродіта, «народжена з піни»; Кітера, острів на півдні Пелопоннесу, — головний осередок її культу; улюблене місце перебування богині — Кіпр, звідси й один із її епітетів: Кіпріда.

42

Шепіт дівочий… — гарно про ті «шепоти» Горацій наприкінці своєї оди (І, 9); про усмішку Афродіти — Сапфо у першій своїй пісні, «Гимні до Афродіти»; див. прим, до Т. 573, с. 58.

43

…посягти… посміли… — у дієслові «посягти» (titaino) — натяк на етимологію назви «Титани».

44

Кончину жахну… — тут — раптова, переважно, насильницька смерть (Moros); Кера, Танатос — загалом смерть (пор. «танатофобія»).

45

Гіпнос — Сон; Видіння — те, що бачимо вві сні, що сниться. Про сон і сонні видіння часто роздумували античні, починаючи від Гомера; не менше — й у нові часи: «О ти, хто спить, скажи, що таке сон?» (Леонардо да Вінчі).

46

Клото (Прядильниця) — Мойра, що снувала нитку життя; Лахесіс (Дарувальниця) вела її життєвими дорогами; Атропос (Невідворотна) перетинала нитку у хвилину смерті.

47

Перераховуються морські богині, дочки Нерея, морського діда, покровителя мореплавців. У кожному йменні — якась ознака моря: Галена — морська тиша (пор. у Лесі Українки: «Тиша в морі…»); Кімотоя — навпаки, стрімка хвиля; Кіматолега — яка заспокоює хвилю; Главка — блакитна і т. д. Схожий перелік — в «Іліаді» (XVIII, 39–49).

48

Гарпії — крилаті, з буйним волоссям, що розвівається на вітрі, богині вихору: Аелло (Буряна), Окіпето (Бистролетна).

49

Греї — старі жінки (досл. сивоволосі) з одним зубом та одним оком на трьох: Пемфредо (Пефредо) — Оса, Еніо — Войовнича.

50

Горгони — крилаті жінки-страховиська зі зміями у волоссі, з іклами, як у диких кабанів, та мідними кистями рук.

51

Блакитногривий — епітет Посейдона.

52

Він першим… — тобто Пегас; легенду про Пегаса як коня поетів створили александрійські поети пізніше, у III ст. до н. е.

53

Аріми — населення однойменної гірської області в Кілікії (Мала Азія).

54

Тіфон — син Геї і Тартару (див. Т. 820–868).

55

Кербер (Цербер) — опис цього потворного пса див. Т. 769–774.

56

Син Амфітріона — Геракл: Зевс, запалавши жагою до Алкмени, прибрав постать її чоловіка — Амфітріона, тож земним батьком Геракла був Амфітріон, а справжнім, небесним, — Зевс.

57

Іолай — син Іфікла й Автомедузи, внук Амфітріона й Алкмени, племінник і друг Геракла; опікувався ним бог війни Арей. Перший грецький лірик і найманий воїн Архілох присвятив їм, Гераклові й Іолаю, свій гимн: «Вітай, Геракле, гей, вітай, володарю / сяйливопереможний! / І ти з ним, Іолаю, — славні списники, / сяйливопереможний! / Вітай, Геракле, гей, вітай, володарю / сяйливопереможний!»

58

Сфінкс — крилате чудисько з тулубом лева й жіночим обличчям (Sphinx у грецькій мові — жіночого роду, досл. Душителька); кадмейці — жителі Фів (заснував це місто Кадм), де й перебувало те чудисько.

59

…Немейського лева… — Немея — долина в Арголіді (Пелопоннес); Трет, Апесант (331) — гори на південному сході від Немеї.

60

Істр — Дунай у його нижній течії. Про Істр (Danubius) часто згадує Овідій, перебуваючи у тих краях на вигнанні.

61

Наст. — перераховуються німфи, богині джерел; їх вважали опікунами хлопців, що стають юнаками. Німфам джерел дарували квіти, вино, кров жертовних тварин; хлопці — пасма свого волосся, що мало сприяти їхньому росту та змужнінню. Знаною є уже згадувана ода Горація до джерела німфи Бандусії (III, 13).

62

…кожен знає своїх… — кожен грецький край, кожна місцина, шанували своїх богів, рівно ж поважаючи й інших, сусідніх, тож можемо говорити про релігії давніх греків, що разом творили політеїстичне бачення світу.

63

Тея — дочка Урана й Геї, дружина титана Гіперіона, мати Геліоса, бога сонця, Еос, ранкової зорі, та Селени, місячної повні.

64

Астрей — досл. «Зоряний», батько всіх зірок.

65

Ерігенея — досл. народжена рано-вранці, епітет Еос. Ранкова Зоря (Eosphoros — Та, що несе світло, лат. Lucifer) — планета Венера.

66

Стікс — ріка в підземному царстві (від stygeo — жахаюся); її священними водами клялися боги, вважаючи цю клятву непорушною (400; 775 наст.).

67

…землі Потрясателю — тобто Посейдону.

68

Гестія — опікунка домашнього вогнища (у римлян — Веста).

69

Кронос… поковтав… — Кроноса згодом ототожнювали з Хроносом: час, що дає, те й пожирає; tempus edax rerum (час, пожирач речей — у ваґантів).

70

Лікт — місто на Криті; в одній із печер поблизу Лікта, за переказом, народився Зевс.

71

Піто — давня назва Дельф.

72

Прометей — досл. про-мислитель (думкою сягає вперед); Епіметей навпаки, думає «з запізненням»; пор. «забаву» з тими йменами в оповіданні К. Чапека «Кара Прометеєві».

73

…жінку… із глини зліпивши… — тобто Пандору; ширше про це — у «Роботах і днях» (42-105).

74

Ереб — досл. морок, пітьма, крізь яку душі померлих проходять із земних падолів в Аїд.

75

Мекон — давня назва Сікіона, міста на північно-східному Пелопоннесі.

76

Сили вогню з ясенів… — тобто внаслідок тертя ясенової деревини.

77

…іздалеку видний огонь… — Есхіл в «Агамемноні» (280 наст.) описує той чи не перший вогненний «телеграф».

78

Кульга (Кульгавець) — Гефест, неперевершений майстер-митець; за однією з версій, Зевс скинув Гефеста з Олімпу за те, що той заступився за Геру під час її суперечки з Зевсом; за іншою версією, з Олімпу його скинула Гера одразу ж після пологів, аби приховати каліцтво народженого сина («Одіссея», XVIII, 395–397).

79

Пас на ній в’яже… — У поясі Афродіти — таємниця її привабливості. Про це — в «Іліаді»: «Світлоузорний, що в нім розмаїті таїлися чари: / запал кохання, жадання жагуче, облесні розмови / та умовляння, що зводять із розуму й найрозумніших» (215–217).

80

Згубне поріддя жінок… — пор. «Одіссея», XI, 424. Думку Гесіода повторює Семонід Аморгський (VII ст. до н. е.): «Бо жінка — зло, найбільше з тих, які колись / створив нам Зевс». Однак, виводячи походження жінок від різних створінь, він прославляє ту, що походить від бджоли: «Життя від неї і добробут наш цвіте».

81

…нектар і амбросію… — смертні люди споживають земні плоди, отже, й у землю мусять іти: «А як смертний єси і земнії плоди споживаєш, / ближче підходь, щоб мерщій погибельних меж досягнути» («Іліада», VI, 142–143).

82

Своєрідне fortissimo поеми: здригнувсь увесь видимий світ (море, земля, небо) і невидимий — Тартар.

83

Крики… ударялись об зоряне небо… — небо, за тодішніми уявленнями, — це наче гігантський купол із міді («Іліада», XVII, 425). Цікаво, що Поль Верлен, задля колористичного ефекту, теж говорить про мідяне небо: «Le ciel est de cuivre…» (Romances sans paroles, VIII).

84

Хаос — тут у значенні «простір».

85

Дев’ять днів і ночей ковадло мідне летіло б… — пор. у нашій казці про Котигорошка, що кидав залізну булаву.

86

Япета син — тут мова про титана Атланта.

87

…пес на сторожі… — Кербер (див. прим. до Т. 311, с. 48).

88

Трітогенія — тобто «народжена над рікою Трітон» (епітет Афіни).

89

Феміда — богиня правосуддя. Ори (пори року) — її дочки: Евномія (Доброзаконня), Діка (Справедливість), Ейрена (Мир).

90

Мойри — див. вірш і прим. Т. 218, с. 44; там вони, однак, — дочки Ночі.

91

Харити — див. прим. до Т. 64, с. 37.

92

Ілітія — опікунка породіль.

93

Острах і Жах — Deimos і Phobos, сини Арея, втілення страху.

94

…радості зичу… — див. прим. до Т. 104, с. 39.

95

Плутос — бог достатку, опікун урожаю хлібних злаків.

96

…золотої… Афродіти… — цей гомерівський епітет богині любові пізніші поети полюбляли використовувати у прямому значенні цього слова, як, скажімо, в Антіпатра Тессалоніцького (І ст. н. е.): «Все у Гомера — блиск, але те, що богиню Кіпріду / він золотою назвав — блиск то неабиякий: / З грішми прийшов ти — раді тобі: ні сторож не спинить, / ані на прив’язі пес, що на порозі лежить. / Ну а без грошей — Кербер зустріне. О, грошолюби! / Скільки-то горя-журби бідним ви завдаєте!»

97

…моцаря Геріона… — див. Т. 278 наст., с. 46.

98

…ефіопів зродила… — досл. засмаглолицих (Aithiopes); міфічний народ, яким правили Еос, її син Мемнон та Ематіон, син Тіфона та Еос; загалом — темношкірі.

99

Есона син — Ясон.

100

Бистрим судном… — мова про «Арго» (грец. argo — бистра, хижа), корабель Аргонавтів, що на чолі з Ясоном попливли у Колхіду за золотим руном.

101

Хірон — «найсправедливіший з усіх Кентаврів» (Гомер); був учителем і приятелем багатьох героїв.

102

Латин — міфічний родоначальник племені латинів, що заселяло північну частину Лацію.

103

Людом тирренським… — тобто етрусками, тут загалом жителями Італії, яку Гесіод уявляв собі острівним краєм — «далекими святими островами» (Т. 1015).

104

Започаткований тут «Каталог жінок» зберігся лише у фрагментах.

105

Музи з Піерії… — див. прим, до Т. 1, с. 34.

106

Це ж бо з волі його… — виразне відлуння — в Архілоха: «Для богів усе легким є: часто тих, хто у біді / впав на чорну землю ницьма, — випростовують, а тих, / хто ступав, високодумний, певним кроком, воднораз — / горілиць кладуть…»

107

Еріда — богиня ворожнечі і суперництва (лат. contentio, рос. калька состязание). …двох родів є Еріди… — щось на зразок «чорної» та «білої» (грец. zelos, лат. aemulatio) заздрості; ця друга — це палке бажання дорівняти комусь, наслідуючи його чесноти; Гесіод усіляко схвалює її, бо вона заохочує до праці (Р. 20, с. 79).

108

Біля коріння землі… — див. Т. 728, с. 64.

109

От і заздрить сусіду сусід… — така заздрість, за Гесіодом, — важливий чинник господарського поступу; про іншу, «чорну», — Горацій, з гумором, у своїй сатирі: заздрісник сохне від чорної жовчі, бачачи, що сусідська коза «несе додому повне вим’я».

110

…дарожерам… — тобто місцевим урядникам, басилевсам; «dorophagoi», дарожери, — новотвір Гесіода; сьогоднішні хабарники, корупціонери, див. Р. 263, с. 90.

111

…половина — більше, ніж ціле… — з народної мудрості; пор. наше: «Краще синиця в руці, ніж журавель у небі». Іншими словами: краще мале, чесно зароблене, аніж велике, награбоване майно.

112

…мальви чи асфодели… — найскромніша пожива для вбогих. Так і Горацій, протиставляючи себе багачам: «Мене ж тим часом лиш оливки, / мальви дешеві й цикорій живлять» (Оди, I, 31).

113

…могла б і не працювати. — «Бездіяльність — причина всіх пороків», — в один голос стверджували античні. Інша річ — творче дозвілля (грец. schole, лат. otium). Отож «завбачливі» боги навмисно приховали від людини потрібне для прожиття (39), щоб вона не залишалася без діла, загалом, щоб була людиною. «In actu mori» (померти в дії) — підсумували згодом стоїки; «…в праці сконать» — повторить І. Франко.

114

…корабельне стерно… праця волів… — мореплавство — і хліборобство; перше, орієнтоване на зиск, античні не схвалювали: чи не всі епітети моря — негативні; воно, передусім, на відміну від ниви, яку борознить плуг, — «безплідне».

115

Япета син — Прометей.

116

…вкрасти… ухитрився… — після цієї «кражі», за Горацієм (Оди, І, 3, 29 наст.), і почались у людей усі біди, зокрема, — «когорта» новітніх хвороб (сьогодні, до речі, їх нараховують 2000; якийсь відсоток, може, й справді від «неробства» й «пороків»).

117

…стебло порожнисте — в оригіналі «нартек», рослина з родини окружкових, у серцевині якої можна довго зберігати вогонь.

118

…мисль… як у пса… — пес для античних був втіленням ницості і безсоромності, про що не раз у Гомера («Іліада», І, 225; III, 180; «Одіссея», XI, 427 та ін.).

119

Ори — див. прим. до Т. 901 наст., с. 70.

120

Пандора — тобто «обдарована всіма».

121

…хлібоїдному люду… — на відміну від богів, які живляться нектаром та амбросією; див. також прим. до Т. 640, с. 61.

122

Епіметей — див. прим. до Т. 510 наст., с. 56.

123

Кери — див прим. до Т. 211 наст., с. 44.

124

…в нещастях-бо швидко люди старіють… — цей вірш знаходимо в «Одіссеї» (XIX, 360).

125

…з бочки… — мова про пітос (Еразм Роттердамський вперше помилково впровадив «скриньку»), високий, у зріст людини, глиняний посуд, у якому зберігали зерно чи якусь рідину, щось на зразок нашої бочки (Діоген у бочці, тобто — у пітосі).

126

Тільки Надія одна… — пор. у Теогніда: «Для земнородних людей найкраща з богів — це Надія, / інші покинули все та й подались на Олімп» (1136). А втім, цей же поет пов’язує надію зі страхом — «двома клопітними божествами» (637–638), започаткувавши одну із вічних тем, про страх і надію, у житті людини (див., зокрема: Содомора А. «Афористичні етюди», с. 324–329).

127

Бродять хвороби… — як у Софокла: болісна хвороба, «наситившись блуканням», повертається до Філоктета («Філоктет», 750–753)-

128

Тож золотим було перше… поріддя… — окрім усталених згодом чотирьох віків, від золотого й до залізного, у Гесіода ще й п’ятий вік — героїв (Р. 159 наст., с. 86). Серед різних описів золотого віку (Лукрецій, Вергілій, Тібулл, інші поети) найвідоміший — у «Метаморфозах» Овідія (І, 89-112). Найвиразніша поетична формула «деградації» людських поколінь — у Горація: «Чого не сточить часу злобливий зуб? / Батьки минулись, гірші, ніж предок був, / на світ привівши нас, марніших, / ми ж — іще гірше дамо поріддя» (Оди, III, 6, 45–48). Людина, на думку античних, не витримала випробування ні часом, ні золотом; стисло кажучи, золотий вік був на землі, коли золото було під землею. Вергілій, щоправда, у «Георгіках», підтримуючи реставраційну політику Августа, бачив золотий вік у майбутньому — коли людина, позбувшись моральних пороків, здобудеться на нього своєю працею. Оптимістичні ремінісценції щодо цього — й у нашій літературі, скажімо, — у С. Руданського: «Та гей, бики! Зерно поспіє, / Обіллє золотом поля, / І потече ізнову медом / І молоком свята земля. / І все мине, що гірко було, / Настануть дивнії роки. / Чого ж ви стали, мої діти? / Пора настала! Гей, бики!» Оптимізмом саме такого ґатунку сповнена й творчість генія праці — Івана Франка.

129

Хто ж умирав — немов засинав… — про таку лагідну смерть — у Гомера: «Лагідний сон охопив мене глибоко, змучену горем. / Хай таку ж лагідну смерть Артеміда мені непорочна / Зразу пошле…» («Одіссея», XVIII, 201–203).

130

…демони добрі… — тобто божества нижчого рівня.

131

…надто гордими стали… — гордість (hybrys), тобто переступ дозволеного, за що рано чи пізно карають боги.

132

Із ясенів… — дерева у давніх греків і римлян — жіночого роду; тут, очевидно, мова про ясенових, мелійських, німф (Т. 187, с. 43), що дали початок мужам (пор. «Одіссея», XIX, 163).

133

Чорної смерті… сонця промінного сяйво. — Померти для сонцелюбних еллінів — значить, як у Гомера, «покинути сонця ясного проміння»; у Тартарі «немає стежки до сонця».

134

Кадм — див. прим. до Т. 326, с. 49; …Фів семибрамних… — традиційний епітет Фів («Іліада», IV, 406; «Одіссея» XI, 263).

135

Смерть, межа усьому… — у Горація: «mors ultima linea rerum» — смерть, остання риса усього сущого (Посл., І, 16, 79).

136

…де землі окраїна… над Океаном… — мова про казкові щасливі острови, де після смерті перебувають душі героїв (пор. «Одіссея», IV, 563 наст.).

137

О, якби ж то не жить мені… — схожі особисті рефлексії, що пожвавлюють епічну розповідь, згодом стануть окрасою й філософських текстів, наприклад, у Сенеки («Чому мене кинуто саме у цю точку часу?») чи в Паскаля: «Чому я саме у цій точці часу й простору?» (див. далі, прим. до рядка 176).

138

Нині — з заліза воно… — найемоційніше про залізний вік — вразливий Тібулл у зачині своєї елегії (І, 10). Поет теж жалкує, що він народився у залізному, а не в золотому віці.

139

Ще й не такі їм готують боги… клопоти… — поет мовби в наш час зазирає, у ще «залізніший» вік.

140

…родитись почнуть уже з сивиною… — думка про те, що діти народжуються дедалі «дорослішими», побутує й у наші дні, в час стрімкого технічного прогресу.

141

…не стане сорому… — грец. aidos (відчуття сорому, пошани, благоговійного страху перед богами) — часто вживане у Гомера поняття, що поєднується з людським осудом: «Через недбалість свою і на себе накличете, певно, / сором і осуд людський!..» («Іліада», XIII, 121–122).

142

…Заздрість… — грец. zelos, лат. invidia (див. прим, до Р. 11, с. 78). Опис персоніфікованої «чорної» Заздрості — в Овідієвих «Метаморфозах» (II, 760, наст.).

143

Байку… оповім… — вплетена в епічну канву розповідь про яструба і солов’я — перший у грецькій літературі зразок жанру байки.

144

…гордині — цурайся… — див. прим. до Р. 134, с. 85.

145

Орк (Горк) — бог клятви, що карає клятвопорушника; грец. horkos — клятва (див. Т. 231, с. 45).

146

Злагода — в ориг. Eirene, мир; хвалу тій богині співає Арістофан в однойменній комедії.

147

Голод — опис персоніфікованого голоду — в «Метаморфозах» Овідія (VIII, 800, наст.).

148

…у море рушати й не помишляють… — пускатись у море, на думку античних, було порушенням світового порядку (птахові — повітря, рибі — вода, людині — суходіл).

149

…боги — побіч нас… — Сенека уточнює: «Бог побіч тебе, з тобою, в тобі» («Листи до Луцілія», 41, 1).

150

…три міріади… — тридцять тисяч.

151

Зевсове око зауважить… — пор. у Шевченка, у християнському контексті: «А ти, всевидящеє око!» («Юродивий»).

152

Нині… жити чесно я не хотів би… — гірка іронія: «білій вороні» — нелегко доводиться.

153

…вклади цю розвагу у серце… — в оригіналі phren, грудо-черевна перетинка, а також — серце, душа.

154

…жеруть одні одних… — у Горація — навпаки: «таж ні вовки, ні леви не живуть отак: / там свій свого не їсть живцем» (епод 7).

155

Коштує поту добро… — думка, яку часто акцентували, зокрема, стоїки: стежка до чеснот — «стрімка й обривиста» (див. Передм., с. 29).

156

Персе, нащадку богів… — тут, вочевидь, у тому значенні, як це в «останнього римлянина» Северина Боеція: «Весь земнородний люд — із одного кореня вийшов». І далі: «Якщо у початках роду людського — бог, то хто з нас не родовитий? / Тільки той, хто рід свій ганьбить, до лихого поквапний». Таким зверненням Гесіод намагається викликати почуття сорому у брата, що звернув на манівець.

157

Праця — не сором… — провідна думка всієї поеми. Не менш важлива й та, що працю треба полюбити, щоб і богам подобатися (309–310). Згодом, у своїх «Сповідях», св. Августин наголошуватиме на тому, що в кожній праці важлива, власне, охота до неї, інакше «вона не буде доброю, навіть коли добре її виконувати».

158

…прохача чи захожого скривдить… — прохач (hiketes) — це той, хто просить допомоги чи сховку при зображенні божества; чужинець, захожий (ksenos) користувався захистом законів, яких пильнував сам Зевс.

159

…узливай їм… — богам узливали в жертву переважно вино, олію, молоко.

160

…непідперезаний… — що свідчило про гарячковий поспіх: пояс для античних, греків і римлян (як черес для наших гуцулів), був дуже важливим елементом одягу.

161

…при дні — то погана ощада… — цей вислів-прислів’я повторює Сенека у «Листах до Луцілія»: «Sera parsimonia in fundo».

162

Плеяди — сім дочок Атланта і Плейони, які, за легендою, стали семизір’ям на небі. Українські народні назви — Стожари, Волосожари, Квочка.

163

…залізо гострити… — тобто серпи.

164

Сіріус — з появою Сіріуса, що у сузір’ї Великого Пса, всередині літа, наставали особливо спекотливі дні.

165

Афіни слуга… — коваль або тесля; Афіна — опікунка ремесел.

166

…зойкне серце у того… — подібні настрої — в елегіях вигнанця Теогніда: «Птаха почув я здаля пронизливий, Поліпаіде, / голос: «Орати пора!» — людям нагадує він. / З болю зчорніле на клич той ураз здригнулося серце: / в інших тепер, у чужих, поле врожайне моє» (1197–1202).

167

…закує… зозуля… — у греків зозуля «кокає» — так вони й називають цього птаха: kokkys.

168

В кузні на лаву не присідай… побазікать… — таких «базікань», цікавих бесід, наслухавсь у дитинстві І. Франко, засиджуючись у батьковій кузні. З прискореними ритмами технізованого життя, на жаль, відійшов звичай бесід на життєві, вічні, теми; бесід, з яких так щедро черпали наші письменники, зокрема, для такого жанру як «образки з життя».

169

Мало ж добра в тій надії… — справді, надія надії не рівня: та, що не йде в парі з дією, радше на шкоду, аніж на користь; такою «пустою надією» (vana spe) тішить себе хіба що нерозумна людина.

170

Місяць Ленайон… — наш січень-лютий; Леней — бог виноробства, Діоніс.

171

…безкосте… — поліп.

172

…до триногих істот… подібні… — бо опираються на палицю; цей образ асоціюється із загадкою Сфінкса, яку розгадав Едіп, — про людину, що в похилому віці опирається на палицю — «третю ногу» (пор. у Ліни Костенко: «двох ніг замало, третя знадобиться»).

173

…той… місяць… — Ленайон.

174

Арктур — найяскравіша зоря у сузір’ї Волопаса, що в ті часи, наприкінці лютого, після заходу сонця з’являлось на весняному небі.

175

…дочка Пандіона, ластівка… — Прокна, дружина Терея, мати Ітіса; її сестру Філомелу збезчестив Терей, а щоб та не викрила його злочину, відрізав їй язик. Філомела виткала на своєму пеплосі листа, яким сповістила Прокну про завдану їй кривду, і та, вбивши Ітіса, свого сина від Терея, пригостила чоловіка його м’ясом. Коли Терей мав уже вбити дружину та її сестру, Зевс перетворив Прокну на солов’я, Філомелу на ластівку, а Терея — на одуда.

176

А коли квітне будяк… — див. Передм., с. 28.

177

…цикада… тре-лящить… — Голос цикади видавався грекам мелодійним, і навіть виглядом вона нагадувала їм ліру; вважали, що ця комаха живиться росою.

178

…біблінське вино… — походження назви незрозуміле; можливо, — від Біблінських гір у Фракії.

179

…тільки-но… появиться… міць Оріона… — Тобто наприкінці червня. Оріон — міфічний беотійський мисливець, якого боги перетворили на сузір’я.

180

…той-хто-спить-вдень… — злодій; див. Передм., с. 12.

181

А коли Сіріус і Оріон… — тобто з початком вересня.

182

…рожевоперста Еос… — тобто «з рожевими пальцями», що від ранішнього проміння сонця.

183

Гіади — німфи, доньки Атланта й Етри, що постійно оплакували загибель свого брата Гіаса і, врешті, вкоротили собі віку. Зевс обернув їх на сузір’я, з появою якого (початок листопада) починався сезон дощів.

184

…позгортавши… крила… — так у Гомера — й про весла, «крила корабля» («Одіссея», XI, 125; XXIII, 272).

185

…сюди… прибув… з еолійської Кіми… — тобто до Аскри; Кіма — найбільше місто Еоліди (нині в Туреччині).

186

Хай ти мале полюбляєш судно — завантажуй велике… — пор. у Вергілія: «Хвали собі землі обширні — клаптичок свій обробляй» («Георгіки», II, 412–413).

187

…на Евбею — з Авліди… — найважливішими містами на острові Евбея, що в Егейському морі, були Халкіда й Еретрія; з Авліди, міста в Беотії, згідно з міфом, грецький флот рушав на Трою.

188

Амфідамант — володар Халкіди; загинув у морській битві з еретрійцями.

189

…триніжок вухатий… — триногий казанок, традиційна нагорода переможцеві на поетичних змаганнях.

190

Міри… пильнуй… — дотримуватись міри (metron) в усьому й догідної миті (kairos, лат. occasio) — заклик, що домінує у філософії стародавніх.

191

Років чотири дівча хай цвіте… — дівчина у тих краях могла йти заміж уже в дванадцятирічному віці, отож, за Гесіодом, найкраща пора для заміжжя — 15–16 років.

192

…із п’ятивіття… — тобто з пальців руки; «живе» — долоня, пальці; «сухе» — нігті.

193

…криклива ворона… — каркання ворони для античних — погана прикмета.

194

Бережись… обмови — опис персоніфікованої Обмови (грец. Pheme, лат. Fama) — у Вергілієвій «Енеїді» (IV, 173 наст.).

195

Греки ділили свої місяці, що нараховували 29 чи 30 днів, на три декади.

196

Завбачлива — мурашка; у Горація — «велика трудівниця, яка добре знає майбутнє» (Сат., І, 1, 33–35).

197

Стежить за летом птахів… — найпоширеніша ворожба стародавніх — із лету та голосу птахів.

198

А чи як та… — саме так (E hoie) починаються окремі частини «Каталогу жінок» — тих, які, будучи смертними, привели від богів покоління героїв, від яких брали свій початок аристократичні роди.

199

Амфітріон — див. прим, до Т. 316, с. 48.

200

Електріон — син Персея та Андромеди, батько Алкмени, володар Мікен.

201

…убив її знатного батька… — за однією з версій, Амфітріон випадково вбив свого дядька Електріона, за що його прогнали з Тірінфу.

202

…поки не відомстить загину братів її… — тобто Алкмени: сини Електріона полягли у війні між Електріоном і Птереласом, який разом із жителями острова Тафос (його населяли й телебойці з Акарнанії) захопив стада Електріона.

203

З ним — беотійці… — як підлеглі Амфітріона, володаря Фів; локрійці, фокейці — жителі сусідніх країв — Локріди, Фокіди.

204

…син Алкея… — Геракл, Алкід.

205

Тіфаоній, Фікіон (поблизу Фів) — гори в Беотії.

206

Кікн — син Арея і Пелопії; грабував і вбивав подорожніх у Фессалії.

207

…зброї блиск… — найвиразніший, починаючи від Гомера, елемент опису батальних сцен; пор. у Байрона: «Ассірієць упав, ніби вовк до кошар, / Його військо багрянцем горіло, як жар, / А списів його полиск — мов зорі небес / В глибині галілейських схвильованих плес» (пер. М. Зерова).

208

…плетені колісниці… — двоколісні, запряжені двома кіньми; плетеним був сам кузов, що сягав колін стоячого візниці.

209

Іолай — див. прим. до Т. 317, с. 48.

210

Креонт — тут, можливо, корінфський володар, брат Іокасти, дружини фіванського володаря Лаія, від якого вона народила сина Едіпа.

211

…як прохач… — див. прим. до Р. 327, с. 93.

212

Еврістей — володар Тірінфу та Мітілен; саме за його наказом Геракл звершив дванадцять подвигів.

213

…бичачий землі Потрясатель… — Посейдон; богів водних стихій зображували у вигляді биків (пор. у Шевченка: «Реве та стогне Дніпр широкий»).

214

…від Алкіда синів… двох… — тобто Геракла та Іолая, нащадків Амфітріона, сина Алкея.

215

…наголінники з міді… — в оригіналі «oreichalkos»; можливо, йдеться про сплав міді із сріблом.

216

…смерті німої — смерть позбавляє людину життя, отже, й голосу; тут, можливо, йдеться про стрілу, яка, на відміну від дзвінкої міді, вбиває беззвучно.

217

…електроном… сяяв… — тобто «сріблом-злотом», сплавом тих двох металів.

218

Синява склиця… — в оригіналі kyanos; Борис Тен («Іліада», XI, 24) перекладає це слово як «чорно-синя сталь».

219

Еріда — див. прим. до Р. 11, с. 78.

220

Сіріус — див. прим. до Р. 413, с. 97.

221

Кера — див. прим. до Т. 211, с. 44.

222

…з очима вогнистими леви — пор. у В. Блейка — про тигра: «Тигре! Твій вогненний гнів / В чорній пущі забринів. / Хто із сонця, із ночей / Креше жах твоїх очей?» (пер. В. Коптілова). В античні часи вірили в те, що лев, хай який грізний, боїться погляду півня, про що — Лукрецій: «Видно, такі в тих пернатих істот є первісні тільця, / що, проникаючи в зір хижака, мов якими голками, / колють зіниці йому…» (IV, 707 наст.); мабуть, не один із тих «колючозорих» потрапив у лев’ячий шлунок, поки не розвіялась та легенда.

223

Лапіти — міфічне плем’я, що населяло північну Фессалію. Боротьбу лапітів з кентаврами, напівлюдьми-напівконями, описує Овідій у 12-ій книзі «Метаморфоз»; скульптурні зображення цього бою — у храмі Зевса Олімпійського.

224

Страх і Жах — див. прим. до Т. 935, с. 71.

225

Трітогенея — див. прим. до Т. 924, с. 71.

226

Шкура козяча… — див. прим. до Т. 3, с. 34.

227

На злотосяйній формінзі… — струнному інструменті (3–7 струн), на якому співці (аеди) награвали собі до співу.

228

…син-красень — Аполлон.

229

Музи з Піерії… — див. прим. до Т. 1, с. 34.

230

Персей, син Данаї… — від Зевса, що проник до Данаї золотим дощем.

231

…голова… Горгони… — Горгоні Медузі Персей відтяв голову; хто глянув на неї — обертався на камінь (див. також прим. до Т. 274, с. 46).

232

Тартар — темна безодня, нижче від Аїду (див. Т. 722 наст., с. 64).

233

…Клото і Лахесіс… — див. прим. до Т. 218, с. 44.

234

…співи… весільні… — зразки весільних пісень (епіталамій) маємо у ліричній поезії Сапфо.

235

Сірінга — духовий інструмент, у нас — свиріль, свирілка.

236

…наслухаючи флейту… — духовий, переважно подвійний інструмент (грец. aulos, лат. tibia); гравця на подвійному авлосі часто зображували на вазах: авлос (флейта) і ліра, голос і струна, — найважливіші інструменти античних.

237

Хто топтав грона… — сік із виногрон вичавлювали ногами, мовби пританцьовуючи, під гру флейтиста; музика й вино — давня пара.

238

…триніжок… — див. прим. до Р. 653, с. 107.

239

…круг щита Океан гнав свої хвилі… — як довкола пласкої землі (див. прим. до Т. 20, с. 35).

240

…нащадки Лінкея… — тобто батька Абанта (Абаса), володаря Аргосу, прадіда Персея; Геракл та Іолай, з роду Персея, — «нащадки Лінкея».

241

Трахіна — місто в Фессалії біля підніжжя Ети, де, за переказом, Геракл закінчив своє земне життя, про що Софокл у трагедії «Трахінянки»; див., зокрема, сонет Ередіа «На Отрії»: «А там Евбея спить на лоні хвиль безмовних / І Ета, де Геракл, конаючи, воздвиг / Останнє огнище і перший свій жертовник» (пер. М. Зерова).

242

Кеїк — володар Трахіни, друг і сподвижник Геракла; Темістоноя — його дочка, дружина Кікна.

243

Пілос — місто на західному Пелопоннесі, осередок мінойської культури (збереглася фортеця, заснована ще в XV ст. до н. е.); володарем Пілосу був гомерівський Нестор.

244

…мірмідонів край… — мова про ахейське плем’я в південній Фессалії. Іолк — місто в Фессалії, звідки Аргонавти рушали по золоте руно. Арна — місто в Беотії.