Предок

А в нас такий знак був, як вороги наступатимуть: був мотузок від шанців до шанців, і треба було тягнути доки стане,— добіжить, значить, до діри колодка, що до мотузка прив'язана, а тоді почнуть звідти назад тягнути: значить, уже покмігили там, і далі знак подадуть.

Як отаман крикнув, ми всі так на рівні ноги й посхопились. От тобі й Новий Рік!

Гаврило тягне, котрі ближче — помагають. Став мотуз, потім назад потягнули.

Ну, тепер піде тривога по цілому полку, по цілому війську... Тільки щоб не дурно!

Посідали, слухаємо: справді, тупотять коні, підковані, багато. А не видно було нічого — стемніло, та й мрака стала осідати.

«На закруті! — отаман каже. Потім підвівся: — Ну, браття,— каже,— прийшов наш час! За батьків стареньких, за діточок дрібненьких, за церкви божі, за ввесь народ наш хрещений український, як годиться чоловікові лицарському, постояти і голову положити чесно і непостидно!.. Прощайтеся, пани браття, не поминайте лихом. Хто жив останеться, нехай пом’яне нас тут усіх: Степана, Гаврила, Оста-на, Корнія, Терешка, Івана, Дмитра, Грицька, Прокопа, Івана, і мене, грішного Каленика... А не буде з нас кому пом'янути — не журіться, має нас Господь Бог у пам'яті всіх...»

Так гомонить. Думаю — от коли язика старому розв’язало. Ну, прийшов нам край. Потім почоломкався він з сусідом, і ми за ним. Я з Терешком зачав говорити: «Поклони...» — та й не договорив, голос йому увірвався. Ну, та я й так знав, кому поклонитися.

Притихли ми, як мертві. Хто молитву читає, а гадки — так одна другу попереджає: що колись бачив, думав, так все в один мент перед очима стало. А військо зближається, чути, як гомонять, як зброя на котрімось задзвонить або підкова в камінь удариться. От уже й виходять з-за горбка.

«Стріляй»,— каже отаман і стрілив перший. Ми за ним. Як не зчиниться там метушня. Летять до нас.

«Набивай». Набиваємо, а ляхи от-от надлітають. Пом'яни, Господи, царя Давида і всю кротість його!

«Стріляй»,— каже. Стріляємо просто, як у копу сіна. Коні сторчака стають, падають. Крик, прокльони.

«Приймай!»

Ми з-за шанців на них, у списи. Коні летять на нас, на списи наші. Та що, нас жменька, а їх ціла хоругов!

Налетів кінь на мій спис, піднявся сторчака, а з другого боку другий — оперезало мене раз і другий, та й зостався я в шанцях.

Було нашої сотні чотириста тридцять два. А вернулося додому без двох тридцять.

Та панові гетьманові сповнили, що обіцяли: до самих Водохрищ ляхи з нашим полком вовтузились. За те мав гетьман час, чим їх прийняти — добре прийняв.

Постояли за батьків стареньких, за діточок дрібненьких, за церкви божі, за весь наш народ хрещений український, як покійничок отаман перед смертю казав.

Так і не вгадав, коли білу сорочку на себе взяти!..

Ніщо не гине навіки, окрім марного.

Усілякі запроданці й лакузи розтерзували творчу спадщину Михайла Груиіевського плугами наклепів і злоби, а його ім'я випікали вогнем з пам'яті народу. А він — воскрес і освітив своїм могутнім талантом нашу непросту дорогу, розповівши усьому світові, що ми, українці,— не населення, а народ.

Внесок Грушевського у скарбницю науки був відзначений званням академіка Української академії наук і навіть Академії союзної. Але, не дивлячись на це, офі-ційна історична наука вбачала в ньому свого найбільшого ворога й ще в недавні часи називала не інакше як «зубром українського буржуазного націоналізму».

Сьогодні багато людей зачитуються книгами М. Грушевського як духовними молитовниками нації. І якщо материк Грушевського-історика ми почали вже потроху освоювати, то глибину творів Грушевського-беле-триста нам ще треба належно відкрити і належно поцінувати.

Грушевський прожив досить довге життя: народився невдовзі після скасування кріпацтва, а помер уже в часи соціалістичного будівництва. Його батько був інспектором народних училищ, а служив (тоді не казали «працював» — «служив»!) на Північному Кавказі.

Михайло одержав чудову освіту. Спочатку зразково скінчив першу тифліську (по-теперішньому, тбіліську) класичну гімназію. Перебуваючи в Грузії, він ще з юнацьких років відчув жадібний потяг до далекої своєї батьківщини, до її пісень та минувшини. Тож університетську освіту вже здобув у рідному Києві, на історико-філологічному факультеті, у визначного українського історика Володимира Антоновича.

Свою дисертацію («Барське староство») Михайло Грушевський захищав у великому університетському залі. Опонувати, тобто критикувати твір дисертанта, мав сам Антонович. Однак на захисті останній мовив приблизно так: «Ми з вами разом працювали, разом

шукали наукової правди. Коли помилялися, то теж разом. Ми з вами — люди одних поглядів, одних наукових висновків, то й опонувати вам я по самій суті справи не можу».

На той час у Львівському університеті цісарським указом (Галичина належала тоді до Австро-Угорської монархії) засновано було кафедру української історії. За найд ост ойнішого викладача міг бути з усіх тодішніх українських істориків лише єдиний Володимир Антонович, але він, пославшись на свій похилий вік, порадив запросити на викладання свого найкращого учня Михайла Груше вського.

Протягом семи семестрів молодий учений начитував загальний курс історії України, цей курс згодом ліг в основу тієї історії України, над якою він працював усе життя і яку вважав справою честі всього свого покоління.

До Груше вського історики починали виклад свого предмета з найдавнішого періоду, розповідали про розселення слов янських племен, формування Київської держави, а тоді раптом переходили до князівства Воло-димирського, Московського і далі читали вже саме історію Московської держави, лише де-не-де додаючи окремі епізоди з історії української — про Данила Галицького, унію, Богдана Хмельницького. Грушевський показав, що в основі цього підходу лежить лише генеалогія московської династії, тобто історія царського роду...

У своїй «Історії...» Михайло Грушевський вивів життєпис України з історії Київської Русі. Він позбирав і органічно поєднав усе, що стосувалось історичного розвитку українського народу та його території, і показав шлях українців як безперервну еволюцію — від найдавніших і аж до найновіших часів — на національ-но-державній основі.

У Львові М. Грушевський сам створив історичну школу, виховавши таких видатних вчених, як І. Джи-джора, /. Кревецький, І. Крип якевич, М. Кордуба. Розробляючи наукові теми, вони роз'іжджалися по архівах Кракова, Москви, Києва, Варшави, Петербурга опрацьовувати сировий матеріал. Грушевський об'єднував їхні результати в могутню будову української історії, вносячи до своєї праці велетенську кількість нових фактів із першоджерел.

Перший том «Історії України-Русі» з'явився 1898 року, коли Україна святкувала сторіччя «Енеїди» Котляревського — сторіччя нового періоду своєї літератури. Як відзначав у рецензії на цей перший том професор Берлінського університету Олександр Брюкнер, подібного твору «довго не зможе виставити не те що жодна країна, а й навіть країна із старішою слов'янською літературою».

1897 року Михайла Гру шевського обирають головою Наукового товариства ім. Шевченка. Під його головуванням це Товариство виконувало роль Академії наук, заснувати яку в ті часи не було змоги з огляду на політичні обставини в царській Росії і в Австро-Угорщині. За неповні двадцять років Грушевський відредагував 112 томів «Записок» цього Товариства — розвідок на різноманітні українознавчі теми. Під загальним керівництвом Грушевського величезну роботу проводили окремі комісії, виходили серії найрізноманітнішого профілю — «Жерела (Джерела) до історії Украіни-Ру-сі», «Українсько-руський архів», «Пам'ятки української мови і літератури», «Етнографічний збірник», «Матеріали до українсько-руської етнології» і т. д.

Разом з Іваном Франком, Володимиром Гнатюком та Осипом Маковеєм Михайло Грушевський почав видавати «товстий» журнал «Літературно-науковий вісник», що об’єднав письменників з Наддніпрянщини, Галичини й Буковини.

Велику наукову і громадську роботу М. Грушевський поєднував з активною політичною діяльністю. Зокрема він був одним з керівників національно-демократичної партії в Галичині (1899 p.), Товариства українських поступовців (1908 p.), Української партії соціалістів-рево-люціонерів, головою Центральної ради (1917—1918 pp.). У 1919 році емігрувавша кордон — спочатку в Австрію, а згодом у Прагу. В 1924 році на його прохання ВУЦВК дозволив йому повернутися на Україну.

З автобіографічного оповідання М. Грушевського «Як я був колись белетристом» читач вже знає, що спочатку Михайло Сергійович думав присвятитися письменству. Перші літературні спроби юного гімназиста привітали Іван Нечуй-Левицький і Дмитро Маркович. Але вже в Київському університеті його заполонила історична наука, і за всі студентські роки він надрукував одним

одне оповідання «Неробочий Грицько Кривий».

Переїхавши до Львова, М. Грушевський виступав із новими оповіданнями частіше. На початках свого «до-ривочного» (уривками) письменства Грушевський розглядав своє заняття літературою як служіння рідному народові задля розвитку його громадянської свідомості.

Тим часом в оповіданнях і нарисах М. Грушевського 1909—1912 років, об'єднаних 1918 року в книжку «Sub divo», проглядають уже й інші мотиви. Автор окреслюе стан людини, яка раптом забуває про свої буденні клопоти, про якісь дрібні інтереси й справи, і задумується над життям, над вічними таємницями світу. Такі почуття й настрої будить у людині відкрите небо, особливо нічне, коли винятково гостро відчувається зв’язок з безкінечним космосом, а людина ніби прилучається до вічності. А от в оповіданні «На горах» із цієї збірки він провіщує екологічну трагедію нашої землі. Скільки художньої енергії спресовано в цьому маленькому ше-деврі-роздумі, що міг би по праву стати прологом до самої авторитетної Червоної книги природи...

Уся художня проза Михайла Грушевського і його драматичні два твори були зібрані докупи ще за його життя, 1928 року, в книжці «Під зорями», яку критика відзначила як дуже визначне явище. А еміграційний поважний літературознавець Богдан Романенчук влучно підмітив, що Михайло Грушевський якщо й був у літературі гостем, то тільки аж ніяк не випадковим, а рідкісним.

СЕРГІЙ БІЛОКІНЬ

У книзі «Предок» видрукувані всі белетристичні твори Михайла Грушевського, окрім двох невеличких історичних драм «Хмельницький в Переяславі» і «Ярослав Осмомисл» (цикл «Історичні образи»), оповідань «Особисте щастя», «Історія одної ночі» (із циклу «З юних днів»), «Пенати», «Комета» (із збірки «Sub divo»), «Історія сеньйори Занети Альберіго з Венеції», «Біжниця в Зомембергу» (із збірки «З старих карток») та кількох його поезій.

У зв'язку з тим, що «Веселка» — видавництво для дітей, поодинокі місця в тексті книги адаптовані до сучасних літературних норм.

Збірка «Предок» друкується за виданням: Грушевський М. Під зорями.— X.: Кооперативне в-во «Рух», 1928. Її в свою чергу склали передруки збірок «Sub divo», «З старих карток» і двох циклів «З юних днів» й «Історичні образи».

З ЮНИХ ДНІВ

Бех-аль-Джугур — датовано 1885 р; друковано вперше під псевдонімом М. Заволока у Львівському «Ділі» (1885, ч. ч. 66—68). Передруковувалось у збірнику «Вік» (1902, т III).

Бідна дівчина — датовано 1885 p.; друковано вперше (псевд. М. Заволока) в збірнику: «Степъ. Херсонськый белетристычный сбирнык» (С. Петербург, 1886).

Неробочий Грицько Кривий — датовано: Київ, 1888; друковано вперше в «Літ.-наук. віснику» (1898, т. IV).

Ясновельможний сват — датовано: Львів, грудень 1897 p.; друковано вперше в «Літ.-наук. віснику» (1898, кн. І) із заголовком: «Ясновельможний сват. Різдвяне оповідання М. Заволоки (Михайла Г рушевського)».

Цикл оповідань, названий М. Грушевським «З юних днів», складають твори, видані 1904 р. київським видавництвом «Вік» під назвою «Оповідання».

До збірки «Оповідання» було подано дві передмови.

І. ВІД АВТОРА

Шановні земляки надумали видати мою белетристичну спадщину. Справді, воно як спадщина, бо белетристика для мене стала вже річчю минулою.

Перші два оповідання походять з тих часів, коли я серйозно приготовлявся бути белетристом і багато працював над тим. Було це в останніх класах гімназії. Потім інтереси мо'і й робота моя пішли в інший бік, і все рідше приходила мені фантазія до белетристичного писання. Третє оповідання походить з моїх університетських часів, але було друковане значно пізніше, в дещо зміненій формі. Четверте («Особисте щастя».— Peg.) було написане по переході до Львова, для публіки галицької — це мало свій вплив на його уклад і мову. Останнє було написане для першого числа но во зало же ного тоді (року 1898-го) журналу «Літературно-науковий вісник», з нагоди ювілею

Хмельниччини. Не ввійшли в цю збірку з моїх оповідань, коли-небудь друкованих, тільки два — одне найперше (1884), видане без моєї відомості, і одне пізніше, з р. 1894,— це останнє з причин незалежних від мене. М. Г.

У Львові.

II. ОД ВИДАВНИЦТВА

Пускаючи в світ частину белетристичних творів відомого нашого ученого, видавництво вважає потрібним і від себе додати кілька слів про діяльність їх автора. Михайло Сергійович Грушевський на світ народився у вересні р. 1866; молоді літа свої прожив на Кавказі, де р. 1886 скінчив гімназію в Тіфлісі; вищу освіту здобув на історика-фі-лологічному факультеті в Київському університеті, який скінчив р. 1890. Р. 1894 у Львівському університеті засновано українську кафедру всесвітньої історії і професором покликано д. Грушевського.’ Перебравшись до Львова, проф. Грушевський стає на чолі наукової роботи в Галичині; член Наукового товариства імені Шевченка від самої реорганізації Товариства в наукову інституцію (з р. 1892), він р. 1895 приймає на себе редакторство «Записок Наукового товариства імені Шевченка», а р. 1897 починає заправляти всіма ділами Товариства як голова його. Р. 1898 з ініціативи проф. Грушевського засновано у Львові новий орган «Літературно-науковий вісник», якого співредактором професор є й досі, та «Видавничу Спілку» — найбільше й найдіяльніше видавництво, яке до цього часу було в Галичині. І як редактор «Записок» та «Л.-н. вісника» і як голова Товариства проф. Грушевський виявив надзвичайну енергію і працьовитість; його трудами Товариство стало врівень з європейськими науковими інституціями, згуртувавши кругом себе цілу школу укра** їнських учених і видаючи щороку багато цінних наукових праць, переважно з історії, історії літератури, етнографії, археології тощо. На ниву письменства проф. Грушевський виступив р. 1884, спершу белетристичними творами, друкуючи їх в «Ділі», «Зорі», останніми часами в «Літературно-науковому віснику» та інших виданнях українських (псевдонім — М. Заволока). З наукових праць проф. Грушевського важніші: «Очерк истории Киевской земли» (Київ, 1891), «Барское староство» (Київ, 1894), «Виїмки з жерел до історії України-Русі» (Львів, 1895). «Описи королівщин в землях руських XVI в.» (Львів, 1695—1903, чотири томи), «Розвідки й матеріали до історії України-Русі» (Львів, 1896—1904, п'ять томів) і капітальна «Історія України-Русі» (досі вийшло чотири томи у Львові, 1898—1903). Опріч того в «Записках Наукового товариства імені Шевченка» проф. Грушевський містить багато розвідок, матеріалів, заміток та рецензія історичного переважно змісту, а в «Л.-н. віснику», окрім белетристичних творів, друкує праці літературного та громадсько -культурного змісту.

SUB DIVO

Ніч — друковано вперше (підп. М. 3.) в «Літ.-наук. віснику» (1909, кн. V).

Предок — друковано вперше (підп. М. 3.) в «Літ.-наук. віснику» (1909, кн. XI).

З похорону — друковано вперше (підп. М. 3.) в «Літ.-наук. віснику» (1911, кн. І).

1918 року в Києві випущено збірку під назвою «Sub divo». Оповідання, начерки, замітки», в якій передруковано «Ніч», «Предок», «З похорону», «Тестамент» (друковано вперше, датовано 1910 p.), «На горах» (друковано вперше, датовано 1912 p.).

До збірки «Sub divo» автор дав таку передмову:

Оповідання, начерки й замітки, зібрані в цій книжці, походять з р. р. 1909—1912. Я зібрав їх під спільним заголовком «Sub divo», трудним до перекладу виразом — «під голим небом», чи що,— щоб передати цими словами те почуття, коли людина бачить себе перед лицем вічності чи всесвітнього простору,— коли падає все, що обмежує, закриває ці перспективи, відгороджує людину від них і від тих запитань, які вони ставлять. Відкрите, голе небо, особливо нічне, часто будить такі почуття і настрої в людині, вирваній з метушні щоденних інтересів, і я ужив цього виразу як ключа до тих настроїв, котрими перейнята ця збірка.

Я нітрохи не маню себе надією, що гадки, тут виложені, можуть знайти широкий відгомін. Але я думаю, що в декім вони зачеплять співзвучні струни і нагадають їм подібні ж власні настрої. І це, кінець кінцем, єдине, на що може взагалі придатись писане (чи друковане) слово — подати один одному руку через простір місця, часу і всі життєві перегорожі перед лицем тої вічності, що прозирає до нас з мовчазної безодні зоряного неба. Збірка, приготовлена чотири роки тому, виходить тільки тепер. Тоді вона була «не цензурна»: те, що друкувалось в р. р. 1909—1910, не могло бути передруковане в 1913.

1917.

З СТАРИХ КАРТОК

У Святої Софії — друковано вперше (підп. М. 3.) в «Літ.-наук. віснику» (1913, кн. IV).

Як ми стрічали Новий рік — друковано вперше в «Селі» (1911, ч. І).

Вихрест Олександер — друковано вперше в «Промені» 1917, ч. 5—6) і в львівському «Українському слові» (4. X. 1917, ч. 222).

Розмова з Кривоносом — видрукуване вперше, датовано: Криворівня, 1914.

Збірка «З старих карток» видрукувана 1918 року в Києві.

У передмові до збірки «З старих карток» автор дав передмову:

В цій книжці зібрані оповідання на історичні теми, писані в р. р. 1911—1914, друковані і не друковані. Теми їх такі ж ірреальні, як і в першій серії («Sub divo»)... являються таким же утвором фантазії, як і розмова з Кривоносом або спомини Галайчука. Автор брав тільки історичну обстанову, але не фабулу.

Абсіда — півкруглий чи багатокутний виступ у стіні церковної будівлі Автентичний — справжній Адорація — обожнювання, поклоніння

Аксельбант — наплічний шнур з металевим наконечником Амбітний — самолюбний, честолюбний

Ангажемент — запрошення актора на певний строк для участі в концертах чи спектаклях Афект — емоційний процес, що навально й бурхливо оволодіває людиною

Ахілл — у давньогрецькій міфології найхоробріший із грецьких героїв, що здобували Трою

Братство — мається на увазі Богояв-ленський Братський монастир на Києво-Подолі

Вакації — канікули Вахляр — віяло

Відлоги — каптур, частина верхнього одягу для захисту голови в негоду Волощина — Румунія Ворохобний — бунтівничий, бентежний

Гарець — міра сипких тіл, три з чвертю літри

Дискреція — секрет Дідинець — подвір'я Довбиш — литаврист

Єлей — рослинна, здебільшого маслинова олія, що використовується для церковних обрядів. Тут: втіха

Женячка — одруження Жовна — дятел

Заласся — захоплення

Іменник — тезко

Імперативний — такий, що вимагає беззастережного виконання

Інгліз — тут: англієць Інтегральний — нерозривно зв'язаний, єдиний, цільний Інтересан — зацікавлена людина

Капелан — католицький священик, що править у каплиці для вузького кола людей

Камерарій — кімнатний служник Касарня — казарма Кварцяне військо — військо, що утримувалось на четверту частину прибутків з королівських маєтків старої Польщі

Кирея — верхній довгий суконний одяг із відлигою

Клярет — сорт виноградного вина Констеляція — взаємне розташування сузір'їв

Кореспондент — представник газети чи журналу Корзно — різновид плаща

Ланець — пройдисвіт Лядський — польський

Магді — згідно корану, пророк Аллаха

Маєстат — велич, величчя Мартопляс — вітрогін, жевжик, блазень

Магура — іспити на атестат зрілості Мекка — головний релігійний центр мусульман

Мишурис — коридорний служитель у готелі

Мітичний — міфічний

Нагінки — переслідування, утиски

Обметиця — борошняний пил, що осідає в млині Тут: непотріб Опанча — широкий плащ Орієнтальний екзотизм — східні дивовижні речі

Оршад — прохолодний напій з мигдалевого молока з цукром Осип — данина зерном

Пансіонер — у «Споминах» М. Грушевський, що мешкав при гімназії, розповідає (батьки його лишались у Владикавказ^: «Принцип був такий, що пансіонери мають діставати не тільки їжу й одежу, але й книги, й усе потрібне до науки»

Пастевня — пасовище Патент — посвідчення Пачоси — відходи при чесанні вовни, льону, бавовни тощо Півосьмачки — міра ваги Пієтизм — глибока повага, шанобливе ставлення

Пінкертонівський — детективний Постав — сувій тканини Похва — піхва (від шаблі)

Префект — інспектор, помічник ректора

Прещення — заборона Прозеліт — особа, що прийняла нове віросповідання

Райця — радник, член магістрату Резигнація — відмова, жертва Рекреація — канікули Ригоризм — суворе дотримання принципів

Ридван — велика карета для далеких подорожей, запряжена 6—12 кіньми

Різдво — свято на честь народження Ісуса Христа

Сам п'ятнадцять — урожай, коли, скажімо, кілограм посіяного зерна дає змогу зібрати п'ятнадцять кілограмів

Скрупулятний — надзвичайно точний, докладний

Сливе — майже

Софістика — словесне плетиво, що заводить в оману

Спудей — вихованець Києво-Моги-лянської академії Стоїчний — мужній у життєвих випробуваннях

Схоластика — відірвані від життя формальні знання

Тирада — довга промова

Товмач — перекладач

Толока — гуртова праця, за яку не

платять грішми, а пригощають

Уїдати — критикувати

Фоліант — об’ємна книга великого формату

Фрізія — частина Нідерландів

Хлоп — тут: людський зріст Хмельниченко — Богдан Хмельницький

Хоругов — військовий загін Хуста — білизна

Цісарсва — дружина цісаря, царя

Чинш — плата за користування землею, оброк

Шарварок — обов'язкова робота всіх по направі доріг і мостів Шатанський — сатанинський Швабський — пруський Швагер — брат дружини Шлик — різновид шапки Штаба — смуга металу Штивний — жорсткий, твердий

ВИДАВНИЦТВО «ВЕСЕЛКА»

ВИСЛОВЛЮЄ СЕРДЕЧНУ ВДЯЧНІСТЬ ЧЛЕНУ-КОРЕСПОНДЕНТУ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ ШЕВЧЕНКУ ФЕДОРУ ПАВЛОВИЧУ ТА ПИСЬМЕННИКОВІ ШЕВЧУКУ ВАЛЕРІЮ ОЛЕКСАНДРОВИЧУ ЗА ДОПОМОГУ В РОБОТІ НАД ЦІЄЮ КНИГОЮ.

Литературнохудожественное издание

Грушевский Михаил Сергеевич

ПРЕДОК

Из беллетристического наследия (На украинском языке)

Художник Гаврилюк Иван Михайлович

Составление, послесловие и примечания Белоконя Сергея Ивановича Составитель фотоиллюстраций Демиденко Андрей Петрович

Киев «Вэсэлка»

Художній редактор В. Ю. Тернавський Технічний редактор О. I. Дольницька Коректори Н. /7. Романюк, А. В. Суші нець

ИБ № 5741

Здано на виробництво 26.06.90. Підписано до друку 10.10.90. Формат 84x108/32. Папір друк № 1. Гарнітура балтика. Друк високий. Умовн. друк. арк. 13,02+вкл. (0,84)=13,86. Умови. фарб/-відб. 14,07. Обл.-вид. арк. 9,73-|-вкл. (0,74)=10,47. Тираж 200 000 пр. Зам. 0—2292. Ціна 5 крб.

Ордена Дружби народів видавництво «Веселка».

252655, Київ, МСП, Мельникова, 63.

Головне підприємство республіканського виробничого об'єднання «Поліграфкнига», 252057, Київ-57, Довженка, 3.

В книге «Предок» представлены наиболее яркие сочинения из художественного наследия выдающегося отечественного историка и ученого, одного из самых великих поборников украинской духовности Михаила Грушевского, которые после долгих десятилетий умалчивания придут к нашему современнику. Издание иллюстрировано редчайшими фотоматериалами.

Грушевський М. С.

Г91 Предок: Із белетристичної спадщини / [Упоряд., післяслово та приміт. С. І. Білоконя; Упоряд. фотоіл. А. П. Де-миденка]; Худож. І. М. Гаврилюк.— К.: Веселка, 1990.— 247 с.: іл.

ISBN 5-301-01152-9

Книгу «Предок» складають найяскравіші твори з художньої спадщини видатного вітчизняного історика і вченого, одного з найбільших поборників українсько! духовності Михайла Грушевського.

4702640101 264 _Б3_₁₃_₂4.в0. ВБК 84Укі

М206(04)—90_