Пригоди Незнайка і його товаришів

Розділ двадцять перший ПОВЕРНЕННЯ ГВИНТИКА Й ШПУНТИКА

Як тільки Квітонька зійшла вниз, любовно тримаючи в руках свій портрет, її одразу обступили малючки. Всі казали, що такого портрета вони ще не бачили, що він набагато кращий за портрети Синьоочки й Сніжинки, от тільки із схожістю не все гаразд.

— Дурненькі, — відповідала Квітонька. — Що для вас важливіше — краса чи схожість?

— Звичайно, краса, — сказали всі.

В цей час у кімнату, захекавшись, убігли Ластівонька й Киценька.

— Ой, яке нещастя! — закричали вони. — Ой, ми непритомніємо!

— Що трапилося? — злякалися всі.

— Ми сьогодні пішли в лікарню, — почала розказувати Ластівонька.

— … щоб забрати на квартиру малюків, яких повинні виписати, — підхопила Киценька.

— … але Медуниця сказала, що малюки вже виписались, — перебила Ластівонька.

— … тоді ми стали просити, щоб нам дали інших малюків, — знову підхопила Киценька й заговорила швидко-швидко, щоб Ластівонька не перебила — Тоді Медуниця дала нам Якосьбудька й Поспішайка, ми вивели їх на вулицю, а вони втекли від нас і вилізли на дерево.

— Вони бояться, що ми будемо їх виховувати, розумієте? — швидко вставила Ластівонька.

— Дуже нам потрібно виховувати таких! — скорчила презирливу гримасу Киценька.

— А де вони тепер? — спитала озираючись Синьоочка.

— Сидять на дереві, — сказала Ластівонька. — Вени ще почнуть там яблука рвати!..

— Ану, ходімо подивимось, — запропонувала Сніжинка.

Якосьбудько й Поспішайко сиділи на гілляці яблуні і справді хотіли зірвати яблуко. Вони крутили його, намагаючись обламати хвостик. Раптом малюки побачили малючок, що зупинилися на вулиці й з цікавістю поглядали на них. Помітивши таку увагу малючок, Якосьбудько й Поспішайко стали ще завзятіше відкручувати яблуко. Якосьбудько навіть пробував зубами перегризти хвостик.

— У, жодного яблука ще не зірвали! — крикнула Синьоочка.

— А ти мовчи, синьоока! Думаєш, їх легко рвати? — огризнувся Якосьбудько.

— А якщо вам пилку дати, легше буде?

— Сказала! Ти нам подай тільки пилку, — відповів Поспішайко.

Синьоочка побігла в сусідній будинок і принесла Поспішайкові пилку. За хвилину хвостик був перепиляний, і яблуко полетіло на землю. Синьоочка закричала:

— Ану, малючки, давайте збирати яблука! Малюки вирішили допомогти нам.

Кілька малюнок підбігли до яблука і, штовхаючи його поперед себе, покотили в найближчий двір.

У Зеленому місті під кожним будинком був підвал для зберігання фруктів і овочів. Малюнки підкотили яблуко до будинку, відчинили двері, що були нарівні з землею, і вкотили в ці двері яблуко. За дверима були дощані містки, по яких яблуко само покотилось у підвал. Малючки знову побігли до яблуні, а назустріч інші малючки котили нове яблуко.

Робота закипіла. Прибігла Дзига. Вона взяла десь пилку, одягнула замість плаття штани, які одягала, коли йшла грати у волейбол, і теж полізла на дерево. Побачивши у неї в руках пилку, Якосьбудько сказав:

— Гей, ти! Ану віддай пилку. Ти не вмієш.

— Один ти вмієш! — задерикувато відповіла Дзига.

Вона вмостилась на гілляці і, закусивши губку, почала підрізати хвостик яблука. Якосьбудько із заздрістю поглядав на неї. Потім сказав:

— Давай разом працювати. Спочатку ти попиляй, а я відпочину, потім я пилятиму, а ти відпочиватимеш.

— Гаразд, — погодилась Дзига.

У цей час прибігли малючки з того будинку, де був гараж, і тут же розлетілася звістка про зникнення Гвинтика й Шпунтика. Малючки розповідали, що Гвинтик і Шпунтик ще вдосвіта пішли в Зміївку й досі не повернулися.

— От бачите, — защебетала Ластівонька, — а хіба я не казала! Скоро всі малюки повтікають у Зміївку. Вони не захочуть у нашому місті жити.

— Ну й хай тікають, — сказала Синьоочка. — Ми нікого силувати не збираємось.

Розмов про підступний вчинок Гвинтика й Шпунтика вистачило до самого вечора. Ластівонька й Киценька злорадно посміювалась і, здавалося, навіть були раді втечі малюків.

Коли надія на повернення Гвинтика й Шпунтика зовсім пропала, на околиці з'явилася машина. Вона з шумом і гуркотом промчала вулицею. Малючки кинули роботу й побігли за нею. Киценька й Ластівонька бігли попереду і кричали:

— Гвинтик і Шпунтик вернулися! Гвинтик і Шпунтик вернулися! — Потім вони зупинились і сказали: — Тихше! Не треба бігти за машиною. Ми можемо подати малюкам поганий приклад.

Коли малючки прибігли до гаража, то побачили, що, крім Гвинтика й Шпунтика, приїхав Бублик.

— А це хто? — спитала обурена Киценька. — Це, здається, зміївський Бублик? Ви чого, Бублику, приїхали? Ми вас не запрошували!

— Подумаєш! — відповів Бублик. — Потрібно мені ваше запрошення!

— От вам і «подумаєш»! — обізвалась Ластівонька. — Ми до вас не ходимо, і ви до нас не ходіть.

— А ви ходіть. Чого там! Ми ж вас не вигонимо.

— Як так не вигоните? Самі запросили на ялинку, а потім давай сніжками кидатися?

— Ну й що тут такого? Ми просто хотіли погратися з вами в сніжки. І вам треба було кидати на нас сніжками.

— Ви повинні розуміти, що малючки не люблять руками сніг брати.

— Ну, помилилися трошки, — розвів руками Бублик. — Не врахували, що ви розпустите нюні і образитесь на все життя.

— Ні, це ви образились на все життя! Навіщо нам Цвяшка підіслали? Знаєте, либонь, що він тут накоїв?

— За Цвяшка ми не відповідаємо, — сказав Бублик. — Він і в нас таке витворяє, що аж страшно. Як ми не б'ємося, а перевиховати його не можемо. І ми зовсім його до вас не підсилали. Він у вас тут з власної ініціативи працював.

— «Працював»! — аж пирснула зо сміху Киценька. — Він це називає роботою. Ні, тепер ми з вами не знаємось. Ви нам не потрібні. У нас тепер свої малюки є.

— Ну, і я вас знати не хочу. Мені на вас — тьху! Я просто привіз Гвинтика й Шпунтика, а зараз сяду на машину й поїду додому.

Бублик розсердився і відійшов убік. Але він не поїхав. Побачивши, що Гвинтик і Шпунтик стали лагодити машину, Бублик почав їм допомагати. Такий уже компанійський характер у шоферів. Коли шофер побачить, що хто-небудь лагодить машину, він обов'язково підійде і теж почне щось підкручувати, підгвинчувати гвинт чи гайку або просто дасть якусь пораду.

Утрьох вони проморочились до пізньої ночі, однак не встигли полагодити машину, бо вона потребувала дуже великого ремонту.