Психологія сексуальності

Поведінка інвертованих

Ці особи в різних напрямках поводяться по-різному.

а) Вони цілком інвертовані, тобто їхній сексуальний об’єкт може бути лише однієї з ними статі, між тим як особа протилежної статі ніколи не може вважатися у них предметом статевого бажання, а залишає їх холодними або навіть викликає у них статеву відразу. Такі чоловіки завдяки відразі виявляються нездатними практикувати природний статевий акт або при його реалізації не відчувають жодного задоволення.

б) Вони амфігенно інвертовані (психосексуальні гермафродити), тобто їхній сексуальний об’єкт може належати як до однієї з ними, так і до протилежної статі; така інверсія позбавлена характеру винятковості.

в) Вони випадково інвертовані, тобто за певних зовнішніх умов, серед яких на першому місці стоять недоступність нормального статевого об’єкта та наслідування, вони можуть обрати сексуальним об’єктом особу однієї з ними статі й у такому сексуальному акті отримати задоволення.

Інвертовані надалі проявляють різне ставлення у своєму розумінні особливості власного статевого потягу. Деякі з них ставляться до інверсії як до чогось буденного, подібно до того, як нормальний ставиться до прояву свого лібідо, й енергійно відстоюють її рівноправ’я поряд із нормальним. Інші ж обурюються фактом своєї інверсії та відчувають її як хворобливу нав’язливість[1].

Інші варіації стосуються тимчасових стосунків. Або інверсія існує в індивіда з давніх-давен, наскільки вистачає його спогадів, або вона проявилася у нього лише певної миті до або після статевої зрілості[2]. Цей характер зберігається на все життя, або тимчасово зникає, або становить окремий епізод на шляху нормального розвитку. Він може також проявитися в пізньому віці після закінчення тривалого періоду нормальної статевої діяльності. Спостерігалися також періодичні варіації між нормальним та інвертованим сексуальним об’єктом. Особливо цікаві випадки, в яких лібідо змінюється в сенсі інверсії після того, як був набутий болісний досвід із нормальним сексуальним об’єктом.

Ці різні ряди варіацій загалом існують незалежно один від одного. Щодо крайньої форми, можна завжди стверджувати, що інверсія існувала вже з дуже раннього віку і що ця особа цілком мириться із цією своєю особливістю.

Багато авторів відмовилися б об’єднати в одну групу перелічені тут випадки і вважали б за краще підкреслювати відмінність у межах цієї групи замість властивого всім групам загального; це залежить від їх пріоритетного погляду на інверсію. Однак якими слушними не були б такі поділи, все ж необхідно визнати, що є безліч перехідних ступенів, тому ніби самі по собі напрошуються розміщенню в ряди.

Перша оцінка інверсії виявлена в погляді, що вона є вродженою ознакою нервової дегенерації; це цілком відповідало тому факту, що спостерігачі-лікарі вперше зустрілися з нею у нервовохворих або у осіб, що справляли враження хворих. Ця характеристика містить дві вказівки, які необхідно розглядати одну незалежно від іншої: вродженість і дегенерацію.

Дегенерація

Щодо дегенерації виникає заперечення, яке взагалі стосується недоречного застосування цього слова. Стало звичкою відносити до дегенерації будь-які хворобливі прояви не безпосередньо травматичного або інфекційного походження. Підрозділ дегенератів, виокремлений Маньяном, дав змогу не виключати застосування поняття дегенерації в найдосконаліших проявах нервової діяльності. За таких умов є можливість спитати, який узагалі сенс і який новий зміст передбачається в оцінці слова «дегенерація». Видається доцільнішим про дегенерацію не згадувати:

1) у випадках, коли немає кількох важких відхилень від норми;

2) у випадках, коли працездатність і життєздатність загалом постраждали не важко[3].

Чимало фактів указують на те, що інвертовані не є дегенератами у цьому справжньому сенсі:

1. Інверсія зустрічається в осіб, у яких не спостерігається жодних інших серйозних відхилень від норми.

2. Також у осіб, працездатність яких не порушена і які вирізняються навіть надвисоким інтелектуальним розвитком та етичною культурою[4].

3. Якщо відійти від лікарського досвіду та поглянути ширше, то в двох напрямках можна зустрітися з фактами, що виключають погляд на інверсію як на ознаку дегенерації:

а) чи потрібно брати до уваги, що у стародавніх народів на вищому щаблі їхнього культурного розвитку інверсія була поширеним явищем, майже інститутом, пов’язаним із важливими функціями;

б) вона була надзвичайно поширена у багатьох диких і примітивних народів, між тим як поняття «дегенерації» застосовується зазвичай до високої цивілізації (І. Блох). Навіть серед цивілізованих народів Європи клімат і раса мають найбільший вплив на поширення інверсії та на ставлення до неї.

Вродженість

Цілком зрозуміло, що вродженість приписують лише першому, крайньому класові інвертованих, на підставі запевнень цих осіб, що в жоден період життя у них не проявлялося ніяких інших напрямків статевого потягу. Вже сам факт існування двох інших класів важко поєднати з поглядом про вроджений характер інверсії. Тому захисники такої позиції схильні відокремити групу абсолютно інвертованих від усіх інших, що є наслідком відмови від узагальнюючого погляду на інверсію. Інверсія з такої точки зору в деяких випадках має вроджений характер, а в інших – вона могла б розвинутися в інший спосіб.

На противагу цим поглядам існує й інший, згідно з яким інверсія має набутий характер статевого потягу. Погляд цей ґрунтується на такому:

1) у багатьох (а також у повністю) інвертованих можна знайти сексуальне враження, що подіяло в ранньому віці таким чином, що його тривалим наслідком виявилась гомосексуальна схильність;

2) у багатьох інших можна вказати на зовнішні сприятливі та протидіючі впливи життя, що призвели раніше чи пізніше до фіксації інверсії (виняткове перебування в середовищі однакової статі, спільний військовий похід, утримання у в’язниці, небезпеки гетеросексуального спілкування, целібат, статева недолугість тощо);

3) інверсія може бути припинена за допомогою гіпнотичного навіювання, що було б дивним при вродженому її характері.

З точки зору такої позиції можна взагалі заперечувати безсумнівність можливості вродженої інверсії. Можна заперечити, що докладніші розпитування у випадках, що стосуються вродженої інверсії, ймовірно, також відкрили б переживання в ранньому дитинстві, які визначили напрямок лібідо; ці переживання не збереглися лише у свідомій пам’яті особи, але при відповідному впливі можна викликати й спогад про них. На думку цих авторів, інверсію варто було б вважати частим варіантом статевого потягу, визначеним деякими зовнішніми умовами життя.

Ця, вочевидь, утверджена впевненість втрачає ґрунт при запереченні, що багато людей відчувають, без сумніву, подібні сексуальні впливи (також у ранній юності: спокушання, взаємний онанізм), що не стали внаслідок цього інвертованими або не стали такими назавжди. Таким чином, виникає припущення, що альтернатива – вроджена та набута – або неповна, або не зовсім відповідає наявним при інверсії обставинам.

Пояснення інверсії

Ні твердження, що інверсія вроджена, ні протилежне їй – що вона набувається, не пояснюють суті інверсії. У першому випадку необхідно з’ясувати, що саме в ній вроджене, якщо не брати до уваги поверхневого пояснення, що у людини при народженні вже є зв’язок статевого потягу з одним певним сексуальним об’єктом. В іншому випадку виникає запитання, чи достатньо різноманітних випадкових впливів, щоб пояснити виникнення інверсії без того, що в самому індивіді щось не йшло назустріч цим впливам? Заперечення цього останнього моменту, згідно з нашими колишніми висновками, неприпустиме.

Запровадження бісексуальності

Для пояснення можливості сексуальної інверсії з часів Ф. Лідстона, К’єрнана та Шевальє користуються ходом думок, що містить нову суперечність щодо загальноприйнятої думки. Згідно з нею, людина може бути або чоловіком, або жінкою. Але науці відомі випадки, в яких статеві ознаки видаються стертими і через це неможливе визначення початкової статі з погляду анатомії. Геніталії цих осіб поєднують у собі чоловічі та жіночі ознаки (гермафродитизм). У рідкісних випадках обидва статевих апарати розвинені один поряд із іншим (істинний гермафродитизм); найчастіше ж знаходять двояку потворність.

Цікавим в цих відхиленнях є те, що вони несподіваним чином полегшують розуміння ненормального утворення. Певний ступінь анатомічного гермафродитизму належить до норми; у кожного нормально організованого чоловічого або жіночого індивіду є зачатки апарату іншої статі, що збереглися як рудиментарні органи без функції або видозмінилися та перебрали на себе інші функції.

Думка, що випливає з цих давно відомих анатомічних фактів, полягає в допущенні початкової бісексуальної схильності, що переходить протягом розвитку в моносексуальність із незначними рештками іншої статі.

Природно було перенести такий погляд на психічну ділянку та розуміти інверсію в різних її видах як вираз психічного гермафродитизму. Щоб вирішити питання, бракувало лише постійного збігу інверсії з душевними та соматичними ознаками гермафродитизму.

Однак це очікування не справдилося. Залежність між передбачуваним психічним і легко доказовим анатомічним гермафродитизмом не можна уявити собі настільки тісною. Часто в інвертованих узагалі спостерігаються зниження статевого потягу та незначна анатомічна потворність органів. Це зустрічається часто, але аж ніяк не завжди чи хоча б у більшості випадків. Таким чином, доводиться визнати, що інверсія та соматичний гермафродитизм загалом не залежать один від одного.

Надалі надавалося велике значення так званим вторинним і третинним ознакам і підкреслювалося, що вони часто зустрічаються в інвертованих (Г. Елліс). У цьому є значна частка правди, але не можна забувати, що вторинні та третинні статеві ознаки взагалі зустрічаються достатньо часто у протилежної статі й утворюють таким чином натяки на двостатеві, хоча статевий об’єкт не проявляє при цьому змін у сенсі інверсії.

Психічний гермафродитизм вилився б у тілесніші форми, якщо паралельно до інверсії статевого об’єкта відбувалися принаймні зміни інших душевних ознак, потягів і рис характеру в сенсі типових для протилежної статі. Однак таку інверсію характеру можна зустріти з певною регулярністю лише в інвертованих жінок. У чоловіків з інверсією поєднується цілковита душевна мужність. Якщо наполягати на існуванні душевного гермафродитизму, то необхідно додати, що у проявах його в різних галузях помічається лише незначна протилежна умовність.

Те саме можна сказати і про соматичну двостатевість: за Халбаном, поодинокі потворності органів і вторинні статеві ознаки зустрічаються майже незалежно одна від одної.

Вчення про бісексуальність у своїй вульгарній формі було сформульоване одним із захисників інвертованих чоловіків таким чином: жіночий мозок у чоловічому тілі. Однак нам невідомі ознаки «жіночого мозку». Заміна психологічної проблеми анатомічною такою ж мірою безсила та невиправдана.

Крафт-Ебінґ вважає, що бісексуальний нахил нагороджує індивіда як чоловічими та жіночими мозковими центрами, так і соматичними статевими органами. Ці центри розвиваються лише в період, коли настає статева зрілість, значною мірою під впливом незалежних від них за своєю будовою статевих залоз. Але до чоловічого та жіночого «центрів» можна застосувати те ж, що і до чоловічого й жіночого мозку, і навіть невідомо, чи варто припускати існування обмежених частин мозку («центрів») для статевих функцій, таких, наприклад, як для мови.

Дві думки все ж зберігають свою силу після всіх цих міркувань: для пояснення інверсії необхідно брати до уваги бісексуальну схильність, нам лише невідомо, в чому, крім анатомічної його форми, полягає цей нахил, і що мова тут іде про порушення, які стосуються розвитку статевого потягу[5].

Статевий об’єкт інвертованих

Теорія психічного гермафродитизму передбачає, що статевий об’єкт інвертованих протилежний щодо об’єкта нормальних. Інвертований чоловік не може встояти перед чарівністю, що виходить від чоловічих ознак тіла і душі, він сам себе відчуває жінкою та шукає чоловіка.

Але хоча це і слушно щодо цілої низки інвертованих, однак далеко не є загальною ознакою інверсії. Немає жодних сумнівів, що значна частина інвертованих чоловіків зберігає психічний характер мужності, має порівняно небагато вторинних ознак іншої статі й у своєму статевому об’єкті шукає, по суті, жіночі психічні риси. Якби було інакше, то залишалося б зовсім незбагненним, навіщо існує чоловіча проституція, яка пропонує себе інвертованим; зараз, як і в давнину, відбувається копіювання в усіх зовнішніх формах сукні та манер жінок; адже таке наслідування мало б ображати ідеал інвертованих. У греків серед інвертованих зустрічалися наймужніші чоловіки, і було ясно, що не мужній характер хлопчика, а тілесне наближення його до жіночого типу, так само як і жіночі душевні властивості – боязкість, стриманість, потреба у сторонній допомозі та пізнанні – розпалювали пристрасть у чоловіка. Як тільки хлопчик ставав дорослим, він уже більше не був статевим об’єктом для чоловіка, а сам починав симпатизувати хлопчикам. Отже, сексуальним об’єктом у цьому, як і в багатьох інших випадках, є не та сама стать, а поєднання обох статевих ознак, компроміс між душевним рухом того, хто жадає чоловіка і жадає жінку за збереженням умови мужності тіла (геніталій), так би мовити, віддзеркалення власної бісексуальної природи[6].

Визначенішими виявляються активно інвертовані взаємини у жінок, частина яких мають соматичні та душевні ознаки чоловіка та вимагають жіночності від своїх статевих об’єктів, хоча і тут, при ближчому знайомстві, ймовірно, виявиться неабияка строкатість стосунків.

Сексуальна мета інвертованих

Важливий факт, про який не можна забувати, полягає в тому, що сексуальну мету при інверсіях жодним чином не можна називати однорідною. У чоловіків статеве спілкування per anum далеко не збігається з інверсією; мастурбація часто також становить єдину мету, а обмеження сексуальної мети – аж до самотніх виливів почуттів – зустрічаються тут навіть частіше, ніж при гетеросексуальному коханні. У жінок сексуальні цілі інвертованих також різнорідні; особливою перевагою, мабуть, користується дотик слизовою оболонкою рота.

Висновки

Хоча ми не відчуваємо в собі сил дати задовільне пояснення утворенню інверсії на підставі наявного досі матеріалу, проте помічаємо, що в цьому дослідженні дійшли до переконання, що може набути для нас більшого значення, ніж вирішення поставленого вище завдання. Звертаємо увагу на те, що уявляти собі зв’язок сексуального потягу із сексуальним об’єктом занадто щільним. Досвід із випадками, які вважаються ненормальними, показує нам, що між сексуальним потягом і сексуальним об’єктом є спайка, не помітити яку існує небезпека за одноманітності нормальних форм, в яких потяг нібито приносить від народження із собою й об’єкт. Це змушує нас послабити в наших думках зв’язок між потягом та об’єктом. Статевий потяг, імовірно, на початку не залежить від об’єкта і не зобов’язаний своїм виникненням його принадам.

Переоцінка сексуального об’єкта

Психічна переоцінка, яку отримує сексуальний об’єкт, як бажана мета сексуального потягу, в найрідкісніших випадках не обмежується його геніталіями, а поширюється на все його тіло і має тенденцію охопити всі відчуття, які походять від сексуального об’єкта. Та ж переоцінка розповсюджується й на психічну царину та проявляється як логічне засліплення (слабкість судження) щодо душевних проявів і досконалості сексуального об’єкта, так само як готовність коритися і вірити всім його словам. Довірливість кохання стає, таким чином, важливим, якщо не найпершим джерелом авторитету[8].

Саме ця сексуальна оцінка так кепсько гармонує з обмеженнями сексуальної мети єднанням одних лише геніталій і сприяє тому, що для сексуальної мети обираються інші частини тіла[9].

Значення моменту сексуальної переоцінки найкраще вивчати в чоловіка, любовне життя якого вже стало доступним для дослідження, між тим як любовне життя жінки, частково внаслідок культурних спотворень, частково внаслідок конвенційної скритності та нещирості жінок, занурене наразі в непроникну темряву[10].

Сексуальне застосування слизової оболонки рота та губ

Застосування рота як сексуального органа вважається перверсією, якщо губи (язик) однієї особи торкається геніталій іншої, але не в тому випадку, якщо слизові оболонки обох осіб торкаються одна одної. В останньому винятку й полягає наближення до нормального. Кому огидні інші прийоми перверсій, що практикуються, ймовірно, з найдавніших доісторичних часів людства, той відчуває при цьому явну огиду, яка не допускає прийняти таку сексуальну мету. Але межа цього часто суто умовна: хтось пристрасно цілує губи вродливої дівчини, натомість лише з огидою зможе скористатися її зубною щіткою, хоча немає жодних підстав припускати, що порожнина його власного рота, яка йому зовсім не гидка, чистіша за рот дівчини.

Тут увага привертається до моменту відрази, яка шкодить лібідозній переоцінці сексуального об’єкта, але, у свою чергу, долається лібідо. У відразі хочуть бачити одну з сил, які призвели до обмеження сексуальної мети. Певна річ, вплив цих обмежуючих сил до геніталій не доходить. Але не підлягає сумніву, що й геніталії іншої статі самі по собі можуть бути предметом відрази і що така поведінка становить характерну рису всіх істеричних хворих (особливо жінок). Сила сексуального потягу охоче проявляється у подоланні цієї відрази (див. нижче).

Сексуальне застосування заднього проходу

Ще ясніше, ніж у попередньому випадку, стає зрозумілим при користуванні заднім проходом, що саме огида накладає печать перверсії на цю сексуальну мету. Але нехай не тлумачать як відому пристрасть із мого боку зауваження, що виправдання цієї відрази тим, що ця частина тіла служить виділенням і контактує з найогиднішим – екскрементами, – не більш переконливе, ніж виправдання, яким істеричні дівчата користуються для пояснення своєї відрази до чоловічих геніталій: вони служать для сечовипускання.

Сексуальна роль слизової оболонки заднього проходу аж ніяк не обмежується спілкуванням між чоловіками, перевага, що надається їй, не є чимось характерним для інвертованих відчуттів. Навпаки, вочевидь, педерастія у чоловіка зобов’язана своїм значенням аналогією з актом із жінкою, між тим як і при спілкуванні інвертованих сексуальною метою швидше за все є взаємна мастур- бація.

Значення інших частин тіла

Поширення сексуальної мети на інші частини тіла не є в усіх своїх варіантах чимось принципово новим і нічого не додає до нашого знання про статевий потяг, що в цьому проявляє лише свій намір у всіх напрямках оволодіти сексуальним об’єктом. Але поряд із сексуальною переоцінкою при анатомічному доланні меж статевих частин проявляється ще й другий момент, який, за загальноприйнятою точкою зору, здається дивним. Деякі частини тіла, такі як слизова оболонка рота та задній прохід, завжди зустрічаються в цих прийомах, ніби виявляючи домагання, щоб на них самих дивилися як на геніталії та поводилися з ними відповідно до цього. Ми ще почуємо, що це домагання виправдовується розвитком сексуального потягу і що в симптоматології деяких хворобливих станів воно реалізується.

Невідповідна заміна сексуального об’єкта – фетишизм

Зовсім особливе враження справляють ті випадки, в яких нормальний сексуальний об’єкт замінений іншим, що має до нього стосунок, але зовсім непридатним для того, щоб слугувати для нормальної сексуальної мети. Згідно з принципами класифікації статевих відхилень нам краще було б згадати про цю вкрай цікаву групу відхилень статевого потягу вже при відступах від норми щодо сексуального об’єкта, але ми відклали це до моменту нашого знайомства із сексуальною переоцінкою, від якої залежать явища, пов’язані з відмовою від сексуальної мети.

Заміною сексуального об’єкта стає частина тіла, загалом не дуже придатна для сексуальної мети (нога, волосся), або неживий об’єкт, що має цілком визначений стосунок до сексуальної особи, точніше до її сексуальності (частини одягу, білизна). Ця заміна цілком слушно прирівнюється до фетишу, в якому дикун втілює свого бога.

Перехід до випадків фетишизму з відмовою від нормальної або збоченої сексуальної мети становлять випадки, в яких потрібна присутність фетишистської умови в сексуальному об’єкті для того, щоб була досягнута сексуальна мета (певний колір волосся, одяг, навіть тілесні вади). Жодна варіація сексуального потягу, що межує з патологічним, не має такого права на наш інтерес, як ця, завдяки дивацтву спричинених нею явищ. Відоме зниження прагнення до нормальної сексуальної мети є, мабуть, необхідною передумовою для всіх випадків (виконавча слабкість сексуального апарату)[11]. Зв’язок із нормальним здійснюється за допомогою психологічно необхідної переоцінки сексуального об’єкта, яка неодмінно переноситься на все, що асоціативно з ним пов’язане. Певний ступінь такого фетишизму тому завжди і властивий нормальному почуттю, особливо в тих стадіях закоханості, в яких нормальна сексуальне мета здається недосяжною або досягнення її неможливе.

Патологічним випадок стає лише тоді, коли прагнення фетишу фіксувалося дужче, ніж за звичайних умов, і посіло місце нормальної мети, а потім, коли фетиш втрачає зв’язок із певною особою, стає єдиним сексуальним об’єктом. Такі загалом умови переходу варіації статевого потягу в патологічні відхилення.

Як першим стверджував Біне, а згодом було доведено численними фактами, у виборі фетишу позначається безперервний вплив набутого, здебільшого в ранньому дитинстві, сексуального враження, що можна порівняти з певною постійністю кохання нормальної людини («On revient toujours á ses рremiers amours» – «Стара любов не іржавіє»). Таке походження особливо чітке у випадках, в яких вибір сексуального об’єкта зумовлений винятково фетишем. Зі значенням сексуальних вражень у ранньому дитинстві ми ще зустрінемося в іншому місці[12].

В інших випадках до заміни об’єкта фетишем призвів символічний хід думок, здебільшого неусвідомлений цією особою. Шляхи такого ряду думок не завжди можна довести з упевненістю (нога є стародавнім сексуальним символом уже в міфах)[13], «хутро» зобов’язане своєю роллю фетишу асоціації з волоссям на mons Veneris (лобку); однак і ця символіка, мабуть, не завжди залежить від сексуальних переживань дитинства[14].

Виникнення нових намірів

Усі зовнішні та внутрішні умови, які утрудняють або віддаляють досягнення нормальної сексуальної мети (імпотенція, дорожнеча сексуального об’єкта, небезпека сексуального акту), підтримують, звісно, схильність до того, щоб затриматися на підготовчих актах і створити з них нові сексуальні цілі, які можуть посісти місце природних. При детальному розгляді завжди виявляється, що, вочевидь, найдивніші з цих цілей усе ж намічаються за нормального сексуального процесу.

Обмацування та розглядання

Певна частка обмацування для людини необхідна, принаймні для досягнення нормальної сексуальної мети. Також широко відомо, яким джерелом насолоди, з одного боку, й яким джерелом нової енергії – з іншого, стає шкіра, завдяки відчуттям від дотику сексуального об’єкта. Тому зосередження на обмацуванні, якщо статевий акт розвивається далі, навряд чи може бути зараховано до перверсій.

Те ж саме і з розгляданням, що зводиться в кінцевому підсумку до обмацування. Оптичне враження здійснюється шляхом, який найчастіше сприяє лібідозному збудженню і на проходження якого, якщо допустимий такий телеологічний підхід, розраховує природний добір, спрямовуючи розвиток сексуального об’єкта в бік краси. Прогресуюче разом із культурою прикривання тіла пробуджує сексуальну цікавість, яка прагне того, щоб оголенням заборонених частин доповнити для себе сексуальний об’єкт; але ця цікавість може бути звернена і на мистецькі цілі (сублімовано), якщо вдається відвернути його зацікавлення від геніталій і спрямувати на тіло загалом. Затримка на цій проміжній сексуальній меті підкресленого сексуального розглядання[15] властива певною мірою для більшості нормальних людей, вона дає їм можливість спрямувати якусь частину свого лібідо на вищі мистецькі цілі. А от перверсією пристрасть до підглядання стає, навпаки:

а) якщо вона обмежується винятково геніталіями;

б) якщо вона пов’язана з подоланням почуття огиди (вуайєризм: підглядання при функції виділення);

в) якщо замість того, щоб підготувати до нормальної сексуальної мети, вона витісняє її.

Останнє яскраво виражене в ексгібіціоністів, які, якщо мені буде дозволено судити на підставі одного випадку, показують свої геніталії для того, щоб як нагороду отримати можливість побачити геніталії інших[16].

При перверсії, прагнення якої полягає в розгляданні та демонстрації себе, проявляється доволі примітна риса, яка зацікавить нас іще більше при наступному відхиленні. Сексуальна мета проявляється при цьому вираженою у двоякій формі: активній і пасивній.

Силою, що протистоїть пристрасті до підглядання й іноді навіть перемагає її, є сором (як раніше огида).

Садизм і мазохізм

Схильність заподіювати біль сексуальному об’єкту та навпаки – найчастіші та найпомітніші перверсії, названі В. фон Крафт-Ебінґом в обох її формах, активній та пасивній, садизмом і мазохізмом (пасивна форма). Інші автори вважають за краще вужче означення алголагнії, що підкреслює насолоду від болю, жорстокість, тим часом як в обраній Крафт- Ебінґом назві на перший план висуваються всілякі приниження та покора.

Коріння активної алголагнії, садизму, в межах нормального довести легко. Сексуальність більшості чоловіків містить домішки агресивності, схильності до насильницького домінування, біологічне значення якого полягає, ймовірно, в необхідності здолати опір сексуального об’єкта ще й інакше, ніж у вигляді актів залицяння. Садизм у такому випадку відповідав би агресивному компоненту сексуального потягу, що став самостійним, перебільшеним і висунутим завдяки збоченню на чільне місце.

Поняття садизму в звичному розумінні цього слова перебуває між винятково активною, а відтак насильницькою констеляцією до сексуального об’єкта та виключною нерозривністю задоволення з підпорядкуванням і його терзанням. Строго кажучи, лише останній крайній випадок має право бути названим перверсією.

Так само термін «мазохізм» обіймає всі пасивні констеляції до сексуального життя і до сексуального об’єкта, крайнім вираженням яких є нерозривність задоволення з відчуттям фізичного та душевного болю з боку сексуального об’єкта. Мазохізм як перверсія, мабуть, далі відійшов від нормальної сексуальної мети, ніж протилежний йому садизм; можна сумніватися в тому, з’являється він подекуди первинно чи завжди розвивається із садизму завдяки перетворенню. Часто можна спостерігати, що мазохізм є лише продовженням садизму, оберненого на власну особистість, що тимчасово заповнює при цьому місце сексуального об’єкта. Клінічний аналіз крайніх випадків мазохістської перверсії призводить до сукупного впливу значної кількості моментів, що перебільшують установку (кастраційний комплекс, усвідомлення провини).

Біль, що долається при цьому, уподібнюється до відрази та сорому, які вчинили опір лібідо.

Садизм і мазохізм посідають особливе місце серед перверсій, позаяк їхня протилежність, що лежить в основі активності та пасивності, належить до найбільш загальних характерних рис сексуального життя.

Історія культури людства, поза всіляким сумнівом, доводить, що жорстокість і статевий потяг пов’язані між собою найтіснішим чином, але для пояснення цього зв’язку не пішли далі, ніж підкреслення агресивного моменту лібідо.

На думку одних авторів, ця агресивність, що домішується до сексуального потягу, є власне залишком канібальських прагнень, тобто в ній бере участь апарат оволодіння, що слугує задоволенню іншої онтогенетично старішої великої потреби[17]. Висловлювалася також думка, що будь-який біль сам по собі містить можливість відчувати насолоду. Вдовольнімося враженням, що пояснення цієї перверсії жодним чином не може вважатися задовільним і що, можливо, при цьому кілька душевних прагнень поєднуються для одного ефекту.

Найразючіша особливість цієї перверсії полягає, однак, у тому, що її пасивна й активна форми завжди спільно зустрічаються в одній і тій самій особі. Хто отримує насолоду, завдаючи іншим біль у статевих стосунках, той також здатен відчувати насолоду від болю, який заподіюється йому від статевих взаємин. Садист завжди водночас є й мазохістом, хоча активний чи пасивний бік перверсії у нього може бути дужче виражений і мати переважаючий сексуальний прояв.

Таким чином, ми бачимо, що деякі з перверсій завжди зустрічаються як протилежні пари, чому необхідно надати великого теоретичного значення, беручи до уваги матеріал, який буде подано нижче[18]. Відтак, цілком очевидно, що існування протилежної пари (садизм – мазохізм) не можна пояснити безпосередньо і лише домішкою агресивності. Натомість є бажання пов’язати ці водночас існуючі протилежності з протилежністю чоловічого та жіночого, що полягає в бісексуальності, значення якої у психоаналізі зводиться до протилежності між активним і пасивним.