Рейди УПА теренами Чехословаччини

ВСТУП

Одним iз засобiв асимiляцiї українцiв в часи панування тоталiтарного радянського режиму було позбавлення їх власної iсторiї. Все минуле нашого народу розглядалося лише як елемент "славних" дiянь "старшого брата" – росiян. На все, що виходило поза рамки цiєї концепцiї чи вiдверто суперечило їй, накладалося табу. В результатi такої полiтики ми й досi маємо надзвичайно багато недослiджених моментiв в нашiй iсторїї. На перший погляд, дивним є той факт, що найбiльше "бiлих плям" припадає на хронологiчно найближчi до нас часи двадцятого столiття. Пояснити це можна тим, що цей вiк став часом найбiльшого розвитку незалежницьких тенденцiй в Українi як в теоретичнiй дiлянцi, iдеологiї, так i в практичнiй, що проявилася в спалахах нацiонально-визвольної боротьби 1917-1920-х рокiв та в 1940-1950-х роках. Тому дослiдження цього перiоду стало об'єктом найпильнiшої уваги каральних органiв радянського режиму, тому вiн повинен стати полем для роботи цiлих поколiнь сучасних iсторикiв, що бажають вiдкривати непiзнанi сторiнки нашої минувщини i вiдтворювати її реальний образ.

Актуальнiсть дослiдження iсторiї українського нацiонально-визвольного руху 1940-1950-х рокiв зумовлюється не тiльки необхiднiстю стирання "бiлих плям". Ця проблема має значний суспiльний резонанс i в нашому сьогоденнi. Невизначенiсть офiцiйної позицiї держави щодо цього руху стоїть на завадi консолiдацiї українського народу й створення здорової конструктивної атмосфери, вкрай необхiдної нашiй країнi. Значною мiрою цьому сприяють також далекi вiд правди стереотипи, утвердженi в свiдомостi цiлого поколiння зусиллями радянської пропаганди. Ще досi значна частина не тiльки не спецiалiстiв, але й iсторикiв не здатна об'єктивно оцiнити подiї бiльш як п'ятдесятилiтньої давнини i вiддати належне героям, полеглим в рядах повстанцiв за свободу свого народу. Вирiшення цiєї проблеми є можливим лише за умови якнайширшого дослiдження рiзноманiтних аспектiв становлення та розвитку Органiзацiї Українських Нацiоналiстiв та Української Повстанської Армiї. Результати роботи матимуть, безперечно, значну iсторичну й, не менш значну, суспiльну цiннiсть.

Монографiю, що пропонується увазi читачiв, присвячено рейдам УПА теренами Чехословаччини. Чому серед багатогранної недослiдженої дiяльностi українських повстанцiв автор взявся за висвiтлення саме цiєї проблематики? Зроблено це з метою зламати ще один стереотип, що побутує у вiдношеннi до українського визвольного руху ОУН та УПА. Навiть у дослiдженнях сучасних iсторикiв помiтна тенденцiя до зображення його як суто захiдноукраїнського явища, як примiтивної партизанщини з метою лiквiдацiї тих чи iнших представникiв окупацiйної влади. Таке тлумачення, до речi, дуже близьке до сформульованого в радянськi часи, коли повстанцiв iнакше як бандитами не називали i всю їхню дiяльнiсть зводили до рiзноманiтних виявiв тероризму. Тим часом, дiяльнiсть ОУН та УПА слiд розглядати значно ширше, а саме в контекстi свiтових подiй. Бо саме таке бачення своєї боротьби мали учасники повстанського руху та його керiвництво. Це надзвичайно яскраво проступає з програмових документiв ОУН та УПА, з публiцистики iдеологiв визвольних змагань Петра Федуна-"Полтави" та Осипа Дякiва-"Горнового", зрештою, з практичних намагань вплинути на подiї у свiтi, що проявилися в закордонних рейдах УПА.

Представники воюючої України повиннi були реагувати на свiтовi події з метою впливу на них, бо до цього їх змушувала сама логiка боротьби. Особливо важливим це стало пiсля закiнчення Друтої свiтової вiйни, коли український нацiонально-визвольний рух опинився в цiлком новiй мiжнародно-полiтичнiй ситуацiї. Той факт, що нашi землi залишив один окупант, не полегшив справи боротьби за Українську Самостiйну Соборну Державу. На мiсце коричневої чуми знову прийшла червона, на мiсце ослаблених в боях i зламаних морально нiмецьких вiйськ прийшли свiжi сили Червоної Армiї, вкритої трiумфом перемог, на мiсце скомпрометованого ворога, проти якого об'єдналися країни, прийшов iнший, значно пiдступнiший – бiльшовизм, котрий, замаскувавшись пiд визволителя, швидкими темпами встиг завоювати свiт. Загалом, зовнiшньо-полiтична ситуацiя в свiтi була вкрай несприятливою для позитивного вирiшення українського питання. Союзники Сталiна з антигiтлерiвської коалiцiї мовчазно погодилися не лише з окупацiєю України, але й вiддали на поталу "вождю народiв" тi країни Центральної i Схiдної Європи, на якi Радянськiй Союз не мав впливу до вiйни.

Попри те, керiвництво нацiонально-визвольного руху вирiшило продовжувати боротьбу, не очiкуючи сприятливої зовнiшньої ситуацiї, а створюючи умови для неї. Зважаючи на це, основними завданнями, якi ставили перед собою керiвники воюючої України, були залучення до спiльного антибiльшовицького фронту представникiв iнших народiв та манiфестацiя своєї боротьби у свiтi, що мала б вiдкрити заслiпленi очi громадськостi Заходу на справжню iмперську суть СРСР.

В "Декларацiї Проводу Українських Нацiоналiстiв пiсля закiнчення другої свiтової вiйни в Європi" вказано, що основними положеннями боротьби українського народу за незалежнiсть у новiй полiтичнiй ситуацiї буде, як i ранiше, "незалежна полiтика i орiєнтацiя на власнi сили"1. Але, поряд з тим, робився наголос i на необхiдностi об'єднання зусиль з антибiльшовицькими силами iнших народiв. "Спiльний фронт поневолених народiв проти росiйсько-бiльшовицького iмперiалiзму, – читаємо тут, – як єдино реальний мiжнародний чинник i союзник у визвольнiй боротьбi українського народу"2. Дещо нижче у тому ж документi знаходимо обґрунтування наведеної тези: "[...] 10. До фронту поневолених народiв СССР долучається новий фронт загрожених народiв Середньої й Пiвденної Европи, останньо "визволених" Червоною Армiєю з-пiд нiмецької окупацiї. Перед тими народами на всю широчiнь стоїть питання збройної революцiйної боротьби перед намаганнями Сталiна включити їх у склад СССР. З об'єднанням цих двох фронтiв повстане блок поневолених i загрожених народiв, що в наслiдку своїх революцiйних дiй спричинить розвал союзної тюрми народiв i створення вiльного життя на руїнах сталiнської тиранїї. 11. Поневоленi й загроженi народи i їх визвольно-революцiйна боротьба – це один з найважливiших елементiв в сьогоднiшнiй ситуацiї. Завтра i в майбутньому їх значення буде зростати ще бiльше, щоб, нарештi, перерiшити свiтову систему в свою користь"1.

Щодо манiфестацiї своєї боротьби у вiльному свiтi, то саме її вiдомий американський теоретик партизанської тактики Левiс Ганн називав одним iз визначальних чинникiв для забезпечення остаточної перемоги повстанського руху. Як приклад на пiдтвердження своєї тези вiн наводить подiї iрландського повстання 1919 року. "Оскiльки, – пише вiн, – iрландцi не могли добитися до своєї мети мiлiтарним шляхом, вони осягли її полiтичним способом. Ірландська вiйна велася, на значну скалю, лише у пресi, яка найменшу подiю (вбивство кого-небудь на вулицi або де-iнде) представляла, трактуючи її як факт, що цiла країна горить, топиться в кровi. Ірландцi вмiли вдержувати такого роду зв'язок з пресою, вони навiть органiзували спецiальнi поїздки чужинецьких кореспондентiв, вiдомi як "залiзничнi подорожi iрландських сценаристiв". Вислiдом їх було те, що iдея їхньої боротьби дуже широко прийнялася на європейському континентi та в Америцi"2.

Велике значення розголосу подiй, що вiдбувалися в Українi, розумiли в керiвництвi українського нацiонально-визвольного руху ще в роки Другої свiтової вiйни. Саме така дiяльнiсть була метою пiдпiльної радiостанцiї "Вiльна Україна", що, працюючи з 1943 до 1945 року в селi Ямельниця на Сколiвщинi до її розгрому загонами НКВД, несла свiтовi правду про ОУН i УПА3. Вирiшення цього питання було покладене також на Провiд ОУН за кордоном та Закордонне Представництво Української Головної Визвольної Ради. Та їхньої дiяльностi в цьому напрямку виявилося недостатньо. "Захiднi народи, як цiлий зовнiшнiй свiт, – писав з цього приводу Степан Бандера у статтi "Пляновiсть революцiйної боротьби в краю", – мають дуже слабi i тiльки спорадичнi вiдомостi про те, що дiється в СССР. До них доходять iнформацiї про визвольну боротьбу в Українi й iнших народiв, головно, з наших джерел. Такi iнформацiї вiд тих, що говорять у власнiй справi, з природи речi є трактованi, як тенденцiйне зображення дiйсностi, приймаються з застереженням. Зате далеко бiльше значення для постороннього свiту мають такi вiдомостi, якi подають власнi iнформатори, на пiдставi власних спостережень, дипломатичнi представники, журналiсти, члени рiзних мiсiй, подорожнi, розвiдники тощо.

В Українi таких гостей буває мало, а тi, що продiстануться, не мають змоги побачити те, що большевики стараються прислонити, затаїти. Зате на пiдпольських теренах, у самiй Польщi, в ЧСР [Чехословацькiй Республiцi – В.В.] i т.п. в тому вiдношеннi є бiльшi можливостi, i звiдти доходять до зовнiшнього свiту вiдомостi, хоч скупi, але сприймаються вони з бiльшим довiр'ям i зацiкавленням. Там чужинецькi експоненти зустрiчаються безпосередньо або дуже зблизька з українською революцiйною боротьбою [...] i подають тi вiстки до своїх країн. Тодi пiзнання цього малого вiдтинка наших змагань дає основу для вiри i пiзнання цiлости української справи"1.

Пiд кутом зору вирiшення таких стратегiчно важливих для українського нацiонально-визвольного руху питань як створення спiльного антирадянського фронту рiзних народiв та манiфестацiя власної боротьби у свiтi й розглядатимуться у цьому дослiдженi рейди вiддiлiв УПА теренами Чехословаччини.

Чому для таких акцiй було обрано саме цю країну? Справа в тому, що її полiтичне становище в 1945-1947-х роках характеризувалося рядом специфiчних, в порiвняннi з iншими країнами Схiдної Європи, моментiв. Якщо в усiх країнах цього регiону тодi вже було встановлено сателiтнi комунiстичнi режими, то в Чехословаччинi цей процес проходив дещо повiльнiше. Адже тут, крiм протегованої СРСР комунiстичної партiї, широко розгорнули свою дiяльнiсть партiї демократичного типу, якi певний час складали їй реальну полiтичну конкуренцiю. Особливо це стосується Словацької частини республiки, де по закiнченнi Другої свiтової вiйни провiдною полiтичною силою стала Демократична партiя Словаччини. Характерним для неї було опертя на сiльське населення. Вона, як вказує Володимир Яровий, "традицiйно тримала пiд своїм контролем словацьке село"2. А саме сiльське населення Словаччини, зважаючи на доволi низький рiвень урбанiзацiї, становило бiльшiсть у країнi. Отже, не дивно, що комунiстичнi iдеї прижилися тут значно менше, нiж у сусiднiй Чехiї. Незважаючи на те, що обидвi партiї, Демократична i Комунiстична, входили до коалiцiйного правлячого уряду, вiдносини мiж ними дедалi бiльше загострювалися.

Ще одним чинником, який привертав увагу українських повстанцiв до Словаччини, було те, що частина словакiв негативно сприйняла лiквiдацiю незалежностi своєї країни i входження її до складу об'єднаної Чехословацької республiки. Ця подiя розглядалася певними полiтичними органiзацiями як чергова окупацiя i спонукала їх до початку пiдпiльної боротьби.

Отже, тему дослiдження вибрано не випадково. На думку автора, саме висвiтлення проблеми повстанських рейдiв чехословацькими теренами дозволить показати розмах нацiонально-визвольної боротьби в Українi, її вплив на подiї у пiслявоєннiй Європi та свiтi, без чого неможливе правильне i об'єктивне тлумачення суспiльних процесiв того часу.

Роздiл перший ІСТОРIОГРАФIЯ ПРОБЛЕМИ

Як уже вказувалося, дiяльнiсть вiддiлiв Української Повстанської Армiї та пiдпiльних клiтин Органiзацiї Українських Нацiоналiстiв досi залишається одним з найменш дослiджених моментiв новiтньої iсторiї України. Офiцiйна радянська iсторiографiя закрiпила за ним штамп "фашистський" i жодних ґрунтовних дослiджень не проводила. Цiкаво, що, якщо в 50-60-тi роки ще час до часу з'являлися рiзноманiтнi лайливi статтi i памфлети радянських iсторикiв чи письменникiв, присвяченi темi визвольних змагань, то вже незабаром проходить помiтна змiна тактики вiд, очевидно, неефективного оббрiхування цього руху до його цiлковитого замовчування (така, нiби фундаментальна, праця як "Історiя Української РСР" у 8-ми томах, видана у Києвi в 1977-1979 роках1, не мiстить взагалi жодної згадки про ОУН чи УПА).

Щойно з кiнця 80-х – початку 90-х рокiв у зв'язку з великими суспiльно-полiтичними перетвореннями та крахом радянської iмперiї розпочинається в Українi активна робота над вивченням цiєї тематики (до того нею займалися тiльки українськi емiґранти та їхнi окремi прихильники на Заходi). Особливо iнтенсивно почали видаватися в нас рiзноманiтнi джерельнi матерiали: спогади учасникiв визвольної боротьби, документи як українського пiдпiлля, що стосуються рiзних перiодiв i сфер його дiяльностi, так i каральних органiв СРСР про боротьбу з ним. На жаль, дуже мало видається монографiй, присвячених дослiдженню окремих аспектiв чи особистостей визвольного руху.

Тема роботи "Рейди вiддiлiв УПА по територiї Чехословаччини" є однiєю з таких малодослiджених iсториками наукових проблем. Досi в українськiй iсторiографiї не було жодної наукової працi, де рейди УПА чехословацьким теренами були б окремим предметом iсторичного дослiдження. Часткове висвiтлення цiєї проблеми знаходимо в книгах, присвячених iсторiї УПА загалом. В дослiдженнi вiдомого iсторика-емiгранта Петра Мiрчука "Українська Повстанська Армiя" про рейди на Чехословаччину розповiдається в роздiлi "За поширення протибольшевицької боротьби"1. Поряд з розповiддю про самi рейди, написаною на основi повстанських звiтiв, автор наводить також фрагменти iз словацьких газет, що писали про цi акцiї. Інший вiдомий дослiдник визвольного руху, автор роздiлу "Українська Повстанча Армiя" в книзi "Історiя Українського Вiйська", Лев Шанковський присвячує цiй темi окремий роздiл, який так i називається: "Рейди УПА"2, i саме рейдам на Словаччину вiн придiляє у ньому найбiльше уваги. Автор вже користується бiльшою кiлькiстю документiв, зокрема, вiн знайомий з iнструкцiями, виданими повстанцям перед рейдами в 1945 та 1946 роках, лiтературою, поширюваною пiд час їх проходження. Крiм того, пiдсумовуючи другий словацький рейд, вiн наводить данi про результати тамтешнiх виборiв. Все це дозволяє стверджувати, що на той час саме у працi Шанковського дана проблема була висвiтлена найповнiше. Тiєї ж проблематики цей дослiдник (пiд псевдонiмом "Олег Мартович") частково торкається i в англомовних працях про український визвольний рух3.

Цiкаву iнформацiю про тактику повстанських рейдiв мiстить дослiдження Сергiя Ткаченка "Повстанська армiя: тактика боротьби"4. Незважаючи на те, що книга побудована на матерiалах, взятих з книг вищезгаданих українських авторiв, тут можна знайти цiкавi узагальнення та думки, якi, очевидно, належать перу фахового вiйськовика. Коротку iнформацiю про перехiд сотень УПА на Захiд у 1947 роцi мiстить книга Богдана Якимовича "Збройнi сили України"5. Про повстанську акцiю на Словаччинi 1945 року розповiдає Никола Андрусяк у своєму "Нарисi iсторiї Бойкiвщини". Рейдам УПА присвячено також ряд статей. Однiєю з перших є публiкацiя невiдомого автора "Останнiй рейд вiддiлу к-ра Бурлаки"1, що розповiдає про перехiд влiтку 1947 року на Захiд сотнi Володимира Щигельського-"Бурлаки" та його особисту драматичну долю пiсля захоплення у полон чехами. Микола Фриз-"Вернигора" у своїй статтi "Про рейди УПА"2, написанiй, в основному, на базi пiдпiльної повстанської перiодики, мiж iншим наводить текст договору мiж радянською та чехословацькою армiями про боротьбу з УПА. Цiкавими є публiкацiї Зиновiя Соколюка-"З.Семенiва", зокрема, статтi "Рейди УПА та їх значення"3, яка мiстить дуже багато свiжих думок про мiсце рейдiв у тактицi i пропагандi визвольного руху, та "УПА – речник модерного українства"4. Там уперше висловлено тезу про те, що рейди УПА на захiд влiтку-восени 1947 року готувалися задовго до початку акцiї "Вiсла". Стаття Юрiя Середяка "Рейди УПА на Захiд"5, на вiдмiну вiд двох попереднiх, не має якихось нових матерiалiв чи думок i є лише зручною компiляцiєю автора з уже вiдомих матерiалiв. Нарис Льва Шанковського "Великий рейд УПА 1947-1948 рокiв"6 є, по сутi, переказом частини роздiлу вже згаданої його працi. Також мiстять матерiал, що стосується розглядуваної теми, ще двi публiкацiї цього дослiдника пiд назвою "Большевики про УПА"7 та "УПА на Стрийщинi"8. Цiкаву статтю, присвячену бiографiї командира одного з рейдуючих на Захiд вiддiлiв Михайла Дуди-"Громенка", написав його племiнник Ігор Маршалок. Опублiковано її нещодавно у перевиданнi спогадiв "Громенка" "У великому рейдi". Кiлька публiкацiй, що торкаються тих чи iнших аспектiв обговорюваної проблеми, належать i авторовi цих рядкiв. Це, до прикладу, статтi: "Закордоннi рейди вiддiлiв УПА"1, "Героїчний рейд сотень УПА"2, "Тактика повстанських рейдiв"3 , "Закордонний рейд УПА у документi американської розвiдки"4, "Українська повстанська армiя у свiтлi захiдної преси 1946-1947 pp."5, "Передумови переходу сотень УПА на Захiд"6, "Сотенний "Бурлака"7.

Побiжно проблематики рейдiв УПА чехословацькими теренами торкалися i польськi автори, що описували боротьбу їхньої армїї з вiддiлами УПА на Закерзоннi. Як приклад можна назвати книги Антонi Щесняка i Вєслава Шоти8, Іґнацi Блюма9, Генрiха Домiнчака10, авторiв колективної працi "З боїв проти збройного пiдпiлля в Польщi в 1944-1947 роках"11. Для усiх них характерне яскраво упереджене ставлення до українського визвольного руху, учасникiв якого вони тенденцiйно називають бандитами. Натомiсть всiляко вихваляють польських воякiв за виявлений "героїзм" у боротьбi з викорiнюванням українства з його рiдних земель. Спецiально рейдам УПА на Захiд 1947 року було присвячено працi Владiслава Ярнiцкого "Погоня за Бурлакою"12 i "Спалена земля"13, проте цi твори не можна, навiть при великому бажаннi, назвати науковими роботами. Це швидше тенденцiйнi, з пiдтасованими, нерiдко вигаданими фактами, повiстi. Опираючись на певний фактичний матерiал, автор подає його, по-своєму iнтерпретуючи в художнiй формi, a тому книги мiстять багато неточностей, а то й вiдвертого фантазування. Про рейди УПА теренами Чехословаччини згадується i в найновiшому польському дослiдженi, присвяченому дiяльностi українських повстанцiв на Закерзоннi. Мова йде про монографiю молодого iсторика Ґжеґожа Мотики "Так було в Бєщадах. Польсько-українська боротьба в 1943-1948 роках"1. Перу цього ж дослiдника належить публiкацiя "Рейд через Чехословаччину", присвячена переходовi сотень УПА на Захiд влiтку 1947 року2. Дане дослiдження, судячи з його змiсту, оперто на документальну та мемуарну базу, проте, зважаючи на форму публiкацiї (газетна стаття), посилання на бiльшiсть джерел вiдсутнi.

Певнi дослiдження з цiєї проблематики є i в колишнiй чехо-словацькiй iсторiографiї. Першою публiкацiєю про рейди УПА по Чехословаччинi, яка з'явилася у 1948 роцi, тобто вже незабаром пiсля закiнчення боїв на цих теренах мiж українськими повстанцями i мiсцевою армiєю та силами безпеки, є книга Вацлава Славiка "Справжнє обличчя бандерiвцiв. Акцiя Б проти цивiльної сiтки"3. Написана вона була на замовлення чеської служби безпеки – Сбору Народнi Безпечностi (СНБ), а тому годi було сподiватися вiд неї об'єктивностi при описуваннi подiй. Книга також не є науковим дослiдженням у буквальному розумiннi цього слова, a радше пропагандистським памфлетом, та, незважаючи на це, мiстить багато цiкавої iнформацiї про сприйняття словаками iдей, пропагованих вояками УПА, а також про боротьбу iз ними чеської армiї та СНБ. У 1965 роцi з'явилося ще одне спецiальне дослiдження з цiєї проблематики Франтiшека Кауцького та Ладiслава Вандурека "Пiд прапором тризуба"4. Змiст книги складають короткi нариси, побудованi на документах чеських архiвiв та спогадах учасникiв описуваних подiй. Ця публiкацiя мiстить надзвичайно багато свiдомих перекручень фактiв, що зроблено з метою очорнити український нацiонально-визвольний pyx загалом та дiяльнiсть повстанських вiддiлiв на теренах Чехословаччини зокрема. Вона є цiкавою хiба фотографiчними матерiалами, помiщеними в нiй. Дуже багато iнформацiї про пропагандистськi акцiї УПА в 1945-1947 роках знаходимо у книзi Богуша Хньоупека "Бандерiвцi"1. Автор книги, до речi, пiзнiше мiнiстр закордонних справ Чехословаччини, описує боротьбу з українськими повстанцями, учасником якої був вiн сам. Зважаючи на це, книга має мемуарний характер, хоч i з використанням документiв (посилання на мiсця знаходження яких автор, на жаль, не подає), а отже, мiстить багато суб'єктивних оцiнок та висновкiв, особливо стосовно українських повстанцiв, яким вiн безпiдставно приписує ряд злочинiв (про це мова йтиме далi). Та все ж книга є досить цiнною, зважаючи на те, що мiстить цiлий ряд документiв як українського пiдпiлля, так i чеської армiї та служби безпеки про боротьбу iз ним.

Іншим iсториком Чехословаччини, який спецiально займався дiяльнiстю УПА, був Ян Фiала. Вiн захистив докторську дисертацiю на тему "Боротьба Чехословацької армiї проти фашистських банд т.зв. Української Повстанської Армiї – бандерiвцiв в 1945-1947 роках"2. З праць Фiали для написання цього дослiдження використанi двi статтi, якi вдалося знайти у Львовi, та й то одна з них "Що таке була бандерiвська банда?" з Празького щомiсячного журналу "Історiя i сучаснiсть" (№3 за 1961 рiк) цитується за переказом, помiщеним пiд заголовком "Ворог проти бандерiвцiв" в газетi "Шлях перемоги"3. Інша стаття називається "Чехословацькi збройнi сили i забезпечення мирного розвитку революцiї в 1945-1947 роках"4. Пишучи з позицiй правлячої комунiстичної партiї, Фiала описує повстанськi акцiї на Словаччинi як спробу державного перевороту в союзi з "мiсцевою реакцiєю", представленою Демократичною партiєю, i повернення країни до "жорстокого клеро-фашистського режиму". В 1994 роцi в Празi з'явилась його монографiя "Звiт про акцiю Б"5. В цiй книзi, яка, напевно, є дещо змiненою редакцiєю вже згадуваної докторської роботи Фiали, в порiвняннi з попередньо згадуваними статтями, змiщено певнi акценти. Зокрема, вiн вже не говорить про змову бандерiвцiв з "мiсцевою реакцiєю", приписуючи останню вигадцi комунiстичної пропаганди. Загалом, монографiя написана з використанням великої кiлькостi документальних джерел, що пiдвищує її iсторичну вартiсть. Проте, як це не дивно, зважаючи на рiк появи книги (нагадаю – 1994), автор й надалi послуговується комунiстичною термiнологiєю, характеризуючи український визвольний рух як фашистський, а в рядках працi помiтне неприховане упереджене ставлення до представникiв цього руху. Великою недбалiстю Яна Фiали як iсторика вважаю те, що вiн, беручись за справу написання монографiї про дiяльнiсть УПА на теренах Словаччини, не використав не те що жодного повстанського документа, але й жодного українського дослiдження, присвяченого темi УПА. Загальну iнформацiю про iсторiю українського визвольного руху вiн черпав у авторiв радянських антиповстанських памфлетiв та не бiльш об'єктивних польських авторiв, що, в результатi, вiдбилося спотвореннями iнформацiї та необ'єктивнiстю, якими наповнена книга.

Певну iнформацiю про дiї в Чехословаччинi, на фонi яких вiдбувалися повстанськi акцiї в цiй країнi, знаходимо у книзi Марти Вартiкової, присвяченiй становленню тут комунiстичного режиму1. Вона також наголошує на змовi українських повстанцiв з мiсцевими "реакцiйними колами". Про рейди як змову українськжх повстанцiв, тепер уже з католицькою церквою, писали також А.Свобода, В.Свободова та А.Тучкова у своїй книзi "Змова Ватiкану проти Чехословацької республiки"2. Залучення колишнiх словацьких партизан до боротьби з повстанськими вiддiлами є темою статтi чеського iсторика Ярослава Шольца3. Певнi намагання позбавитися традицiйних штампiв на адресу українського визвольного руху i дати об'єктивну оцiнку дiяльностi вiддiлiв УПА на теренах Чехословаччини прослiдковуються в статтi словацького iсторика Йозефа Родака.

Отже, доступна авторовi цих рядкiв чеська та словацька iсторична лiтература з розглядуваної проблематики є досить однобiчна i тенденцiйна.

Епiзодично про рейди вiддiлiв УПА розповiдають книги iноземних авторiв, присвяченi вивченню українського нацiонально-визвольного руху загалом. Серед таких праць заслуговує на вiдзначення ґрунтовне дослiдження вiдомого арґентинського дослiдника Енрiке Мартiнеза Кодо пiд назвою "Повстанцi за залiзною завiсою"1. Вiн, безперечно, користувався великою кiлькiстю матерiалiв українського пiдпiлля, що стали основою для написання його книги. Окрiм згадок про рейди на Словаччину 1945-1947 рокiв, в роботi є роздiли, присвяченi тактицi повстанських рейдiв. Окремi згадки про перехiд сотень УПА на Захiд у 1947 роцi мiстять також англомовнi працi "Український Резистанс. Історiя українського нацiонально-визвольного руху"2, "Українська Повстанська Армiя в боротьбi за свободу"3 та всесвiтньовiдома праця американського iсторика Джона Армстронга "Український Нацiоналiзм"4. Англiйський журналiст-комунiст Ральф Паркер, котрий, як i багато iнших його колег по партiї, не мiг уявити собi того, що кiлькарiчна боротьба українцiв проходить без жодної зовнiшньої пiдтримки. У своїй книзi "Змова проти миру"5 вiн звинувачував американського генерального консула в Братиславi у допомозi рейдуючим на Захiд воякам УПА.

Як бачимо, досi не було жодного спецiального дослiдження дiяльностi вiддiлiв УПА на теренах Чехословаччини. Часткове розкриття проблеми в лiтературi, присвяченiй українському нацiонально-визвольному руховi загалом, є недостатнiм для цiлковитого розумiння цього процесу i мiсця його в iсторiї України. А тому дана робота є, фактично, першою спробою узагальнення нагромадженої iнформацiї про рейди, виявлення їх зв'язкiв з iншими подiями того часу в Українi та у свiтi.

Розділ другий ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛIДЖЕННЯ

При написаннi роботи був використаний великий масив джерел, представлений найрiзноманiтнiшими їх видами: документами, мемуаристикою, епiстолярними та фотоматерiалами. Серед опублiкованих документiв, що стосуються розглядуваної теми, найбiльше знаходимо у монументальному багатотомному джерельному збiрнику "Лiтопис Української Повстанської Армїi". Зокрема, 13 та 14 томи цього видання мiстять хронiки повстанських вiддiлiв "Денник вiддiлу "Бурлаки" (В.Щигельського), ведений бунчужним "Буркуном" (вiд 1 жовтня 1946 р. до 2 серпня 1947 p.)"1, фрагмент "Денника вiддiлу "Бурлаки" (Володимира Щигельського), веденого В.Щигельським"2, "Денник хор. Ярослава Коцьолка ("Крилача") командира сотнi "Ударники-6", 96а"3, "Денник сотнi УПА "Крилача" (Ярослава Коцьолка) "Ударники-6", 96а, ведений бунчужним сотнi "Орестом"4. Цi документи досить повно висвiтлюють передумови та саме проходження названими согнями рейду до Захiдної Нiмеччини. Важлива iнформацiя також в опублiкованих у 13 томi реєстрах вiддiлу "Бурлаки" вiд 31 травня5, 17 червня6 та кiнця липня7 1947 року. На основi цих даних вдалося встановити втрати вiддiлу при проривi з оточення на Закерзоннi та в перших сутичках на словацьких теренах.

В iншому збiрнику – "УПА в свiтлi документiв з боротьби за Українську Самостiйну Соборну Державу. 1942-1950 pp." – опублiковано цiкавий документ, що стосується описуваноi теми – це "Звернення до старшин рейдуючих вiддiлiв УПА"1, написане заступником провiдника ОУН на Закерзоннi Василем Галасою-"Назаром". Оскiльки до нас не дiйшов сам наказ про вiдхiд сотень у рейд – це єдиний документ, який подає точну дату остаточного вирiшення справи.

Серед друкованих джерел, котрi стосуються тактики рейдiв, на особливу увагу заслуговує книга С.Ф.Хмеля "Українська партизанка", що мiстить окремий роздiл пiд назвою "Маршi-рейди"2. Важливим матерiалом для висвiтлення тiєї ж проблеми є стаття донедавна невiдомого пiдпiльника "Чагара" "Про рейди", опублiкована в числi 4 за 1945 рiк журналу "Повстанець"3. Вiдомий дiяч, a потiм i дослiдник визвольного руху Петро Дужий стверджував, що "Чагар" – лiтературний псевдонiм Головного Командира УПА Романа Шухевича-"Чупринки"4. Додатковим доказом слушностi цiєї думки є високий фаховий рiвень статтi, що, безперечно, належала перу професiйного вiйськовика.

Цiкавий документ опублiкував свого часу в газетi "Молодь України" iсторик Володимир Сергiйчук. Мова йде про звiти зустрiчей районного провiдника ОУН та, в недалекому майбутньому, знаменитого сотенного УПА Степана Стебельського-"Хрiна" з представниками словацької прикордонної застави та жандармерiї5. Авторовi цих рядкiв вдалося також ознайомитися з оригiналами згаданих документiв у Центральному Державному Архiвi Вищих Органiв Влади та Управлiння в Українi, у фондi "Крайовий Провiд Органiзацiї Українських нацiоналiстiв на Захiдноукраїнських Землях"6.

Багато цiнних матерiалiв для написання роботи автор взяв iз збiрника "УПА в Захiднiй Європi", виданого Українською Пресовою Службою7. Серед документiв, помiщених тут, є такi як "Нота Генерального Секретаря Закордонного Представництва Української Головної Визвольної Ради до Державного Секретаря США Дж.Маршала"1, "Офiцiйний звiт пресового бюро Закордоного Представництва Української Головної Визвольної Ради"2, що є, по сутi, роз'ясненнями для захiдних урядових кiл та засобiв масової iнформацiї подiй, пов'язаних з переходом до Нiмеччини частини вiддiлiв УПА. Крiм того, збiрник мiстить ряд статей, що з'явилися в закордоннiй пресi пiсля приходу українських повстанцiв.

Серед друкованих документiв iнших держав багато iнформацiї, котра стосується рейдiв 1947 року, мiстить збiрник Євгена Мiсила "Акцiя "Вiсла"3. Це, серед iншого, оперативнi накази штабу Операцiйної Групи "Вiсла" №0084, 0095, 0116, що подають докладнi вiдомостi про чисельний стан i дiяльнiсть повстанських сотень на Закерзоннi; звiти з дiяльностi ОГ "Вiсла", зокрема, "Пiдрахунок сил УПА (збройних сил i теренового особового складу) [...] на 1.04.-23.07.1947"7, який включає i пiдрахунок тих повстанцiв, котрi перебували на теренах Чехословаччини дорогою на Захiд.

Частково описуваних подiй торкаються документи радянських прикордонних вiйськ, опублiкованi у збiрнику "Прикордоннi вiйська СРСР. Травень 1945-1950". Згадки про рейд на Словаччину в 1946 роцi є в "Доповiдi Управлiння Прикордонними вiйськами Українського округу про становище на кордонi i результати бойової i службової дiяльностi частин в 1946 роцi"8. Тут, до речi, цитується видана повстанцям iнструкцiя "Короткi вказiвки для тих, що йдуть в рейд на Словаччину". Про цей же рейд розповiдає й iнший документ – "Опис дiй особового складу прикордонного ордена "Красной звезды" загону Українського округу з лiквiдацiї банд"9. В "Доповiдi Управлiння прикордонних вiйськ Українського округу про становище на державному кордонi СРСР в 1947 роцi"1 мова йде про перехiд сотень УПА на територiю Захiдної Нiмеччини. Цiкаву iнформацiю мiстить "Донесення прикордонних вiйськ Українського округу про пересування i дiї банд"2, яке розповiдає про спробу сотень "Бiра", "Хрiна" й "Стаха" пробитися на Словаччину.

Ряд документiв чеської армiї та українського пiдпiлля є, як уже вказувалося, в книзi Богуша Хньоупека "Бандерiвцi". Серед останнiх найбiльш цiкавi – iнструкцiя, написана Василем Галасою перед другим словацьким рейдом у 1946 роцi i адресована командиру рейдуючого вiддiлу пiд назвою "Друже Мирон"3; "Пiдсумковий звiт про пропагандивний похiд вiддiлiв УПА на терени Чехословаччини вiд 6 по 22 квiтня 1946 року (Витяги)"4; "Лист до Президента Чехословаччини Е.Бенеша"5, написаний також В.Галасою. Усi цi матерiали, за iнформацiєю Хньоупека, потрапили до рук чехiв разом iз кур'єром, що перевозив їх до Баварiї6. Василь Галаса, автор частини з цих документiв, який, безперечно, був знайомий з iншими, пiдтвердив їх автентичнiсть.

Серед неопублiкованих матерiалiв, що були використанi для написання цiєї роботи, найбiльше документiв авторовi вдалося знайти в Центральному Державному Архiв Вищих Органiв Влади та Управлiння України у мiстi Києвi. Це, перш за все, матерiали до висвiтлення тактики повстанських рейдiв: "Загальнi основи партизанки"7 та "Партизанка"8. Обидва знаходяться в уже згадуваному фондi 3833, в першому описi, у справi 256 пiд назвою "Документи про будову i тактику УПА". Вони досить схожi за змiстом i, очевидно, є просто рiзними редакцiями однiєї роботи, але на жодному з них не вказано авторства. Проте "Партизанка" датована 1944 роком i мiстить приписку "Затверджується до тимчасового вжитку в усiх вiддiлах УПА. М.Д.Бученко, в.о. Шефа ГВШ З'єднань Української Повстанчої Армiї"1. У тому ж фондi, в справi "Вiдозви та звернення УПА", знайдено листiвку "Чехи! Словаки! Вояки!"2 (українською, чеською та словацькою мовами)3, розповсюджувану українськими повстанцями пiд час другого словацького рейду. Та ж справа мiстить iнструкцiю, написану Василем Галасою для учасникiв першого рейду на Словаччину 1945 року. її назва "Короткi вказiвки для тих, що йдуть в рейд на Словаччину"4. Інструкцiя ця вже друкувалася (наприклад, у книзi П.Мiрчука5 та в збiрнику "УПА в свiтлi документiв"6), але в скороченому виглядi. До того ж, не публiкувався нiде додаток, написаний до неї 20 сiчня 1946 року, пiд назвою "Кличi до усного поширення й до написiв на видних мiсцях"7. В iншому фондi того ж архiву "З'єднання захiдних груп Української Повстанчої Армiї (УПА-Захiд)" у справi "Пропагандистськi матерiали референта пропаганди округа "Макiвка" "Тустань"-"Аркадiя" знаходимо багато матерiалiв про пiдготовку повстанцiв до рейду 1945 року. Серед них i програма полiтичного вишколу повстанцiв8. В тому ж фондi авторовi вдалося знайти цiкавий пiдпiльний журнал "Чин Зброї. Одноднiвка командування УПА "Говерля" за 31.08.1946"9. Журнал мiстить статтю "Вiдгомiн нашої боротьби за кордоном", в якiй багато розповiдається про наслiдки рейдiв на Словаччину в 1945-1946 роках.

Серед iнших неопублiкованих досi матерiалiв хочеться вiдзначити звiт про переслуховування старшин УПА американською розвiдкою10 з вересня 1947 року. Документ цей автор отримав вiд вiдомого дослiдника повстанського руху Петра Содоля, переклад його здiйснений Ярославом Антоняком. "Звiт" має 12 сторiнок i, за твердженням Содоля, є неповним, очевидно, бракує вказаного на його першiй сторiнцi рапорту "Про допит Зубченка"1. Згадуваними у документi старшинами УПА, що давали свої свiдчення американцям, були: сотенний вiддiлу "Ударники-2" Михайло Дуда-"Громенко" (iнше псевдо, яке згадується в звiтi, – "Зиновiй"), полiтвиховник цього ж вiддiлу Лев Футала-"Лагiдний", бунчужний Іван Йовик-"Соколенко" та чотовий Михайло Озимко-"Залiзняк". Згадка про це переслуховування є в спогадах одного з його учасникiв – Івана Йовика2. Вiн зазначає, що розмова з американцями, котра вiдбувалася при допомозi чотирьох перекладачiв, тривала близько 5 годин3. Метою переслуховування було отримання бiльшої кiлькостi iнформацiї як про український визвольний рух загалом, так i про рейд повстанських сотень до Захiдної Нiмеччини зокрема. Проте, як видно iз змiсту документа, повстанцi не завжди давали американцям достовiрну iнформацiю. Інколи це зумовлювалося необiзнанiстю у справах, що сягали понад їх компетенцiю (наприклад, чисельнiсть УПА на Закерзоннi). Певну ж iнформацiю вони, очевидно, свiдомо приховували (жоден з опитаних не назвав свого справжнього iменi чи iмен свого командування); нiчого не було сказано i про Головного Командира УПА Романа Шухевича, безперечно, вiдомого їм пiд псевдонiмом "Тарас Чупринка", натомiсть називався вiдомий американцям Степан Бандера; не названо справжньої причини рейду на Захiд.

Звiт iз ще одного допиту прибулих в Нiмеччину бiйцiв УПА, що вiдбувся 31 жовтня 1947 року, подає у своїй статтi "Історiя i наслiдки одного документа" голова Центрального Представництва Української Емiграцiї Василь Мудрий4. Вiн зазначає, що був запрошений до допиту офiцерами американської розвiдки як спецiалiст з українських справ. Крiм нього, як фахiвцi з вiйськових справ були запрошенi колишнiй майор Любомир Макарушка i колишнiй член УПА Юрiй Лопатинський. Звiт багато в чому повторює попереднiй, проте в деяких аспектах мiстить точнiшу iнформацiю: тут докладно вказано причину переходу сотень УПА на Захiд, командиром Української Повстанської Армiї названо генерала "Тараса Чупринку".

Звичайно, що багато матерiалiв про дiяльнiсть українських повстанцiв на територiї Чехословацької республiки мiстили її архiви. Нещодавно, пiсля розвалу цього державного утворення, бiльшiсть з них було передано, зважаючи на безпосередню дотичнiсть документiв до словацьких теренiв, у Вiйськово-Історичний Архiв у Трнавi. Авторовi цих рядкiв вдалося побувати там та використати знайденi матерiали для написання даної роботи. Документи, що стосуються дослiджуваної теми, об'єднанi в окремий фонд пiд назвою "Операцiя "Бандерiвцi". Характерною особливiстю цього фонду є наявнiсть матерiалiв практично всiх вiйськових частин Чехословаччини, залучених до боротьби з УПА протягом 1945-1947 рокiв, а також сортування документiв за принципом приналежностi до тiєї чи iншої вiйськової частини.

Інформацiї про першу акцiю УПА на Словаччинi, згрупованої в папку, присвячену дiяльностi вiйськової частини "Само"1, є досить мало, та й та дуже заплутана. Справа в тому, що в 1945 роцi чехословацька влада була абсолютно неготова до проведення антиповстанських акцiй, i всi її дiї характеризувалися певною хаотичнiстю. Додатково ускладнює з'ясування справи про цей рейд ще й факт, що тодi, як випливає з документiв, фактично не прово дилося подiлу мiж вiддiлами УПА i групами т.зв. Росiйської Визвольної Армiї ("власiвцями"), що також перебували у 1945 роцi на територiї Словаччини. Натомiсть данi, що стосуються 1946 року, є досить багатими, серед них достатньо матерiалiв окремих частин, їх звiти про бойову дiяльнiсть та про пересування повстанських сотень. Помiж документiв з 1947 року найцiкавiшими, на мою думку, є розвiдувальнi звiти про дiяльнiсть вiддiлiв УПА пiд час переходу на Захiд2. Вони охоплюють перiод з 12 липня до 29 вересня, тобто час найбiльш напружених боїв мiж українськими повстанцями та чехословацькими силами. Надзвичайно велику цiннiсть представляє папка №6, в якiй зiбранi усi накази командування "Теплiце" за перiод вiд 18 липня до 20 жовтня 1947 року3. Серед матерiалiв українського пiдпiлля, що стосуються рейдiв УПА Чехословаччиною, авторовi також вдалося знайти вiдому листiвку "Чехи! Словаки! Вояки!"1. Загалом, документи з цього архiву є досить цiнним джерелом для висвiтлення заданої теми, адже дозволяють докладно вiдтворити вдалу чи невдалу реакцiю чехословацької влади на акцiї УПА.

Багато цiкавої iнформацiї, що стосується тематики рейдiв УПА є в колекцiї документiв "The Peter J.Potichnyj Collection on Insurgency and Counter-Insurgency in Ukraine" бiблiотеки Торонтонського унiверситету. Автор цих рядкiв отримав їх вiд професора Петра Потiчного. Це, перш за все, звiти про акцiю сотень УПА на Словаччинi в 1946 роцi (вони, до речi, незабаром будуть опублiкованi у 33 томi "Лiтопису Української Повстанської Армiї", присвяченому Тактичному вiдтинковi "Лемко")2. З цiєї ж колекцiї походять чехословацькi слiдчi документи Володимира Щигельського-"Бурлаки", якi дуже докладно розповiдають про рейд його сотнi у 1947 роцi3.

Широко представлена тема рейдiв УПА по територiї Чехословаччини в мемуарнiй лiтературi. Дуже ґрунтовними є спогади невiдомого учасника повстанських акцiй на цих теренах в 1945 роцi пiд назвою "Пропагандивний рейд УПА на Словаччину (З нотаток учасника рейду)"4, опублiкованi вперше у журналi "До Зброї" в числi 1 за 1946 рiк. Про цю ж подiю розповiдає репортаж лiкаря УПА "Береста" (прiзвище невiдоме) "На Словаччину (З моєї хронiки про рейд куреня "Пiдкарпатського", пiд командою славної пам'ятi майора Прута на Словаччину)"5, написаний спецiально для журналу Станiславiвського Тактичного Вiдтинка УПА "Чорний Лiс". Бiльш епiзодичними є спогади iнших учасникiв цього рейду, зокрема, стрiльцiв куреня "Пiдкарпатського" "Чубенка"1, "Спiвака"2 (прiзвища невiдомi), Григорiя Костюка-"Вишневого"3. Цiкаву iнформацiю про пiдготовку другого словацького рейду мiстять мемуари Марiї Савчин, дружини Василя Галаси, "Тисяча дорiг"4. Про цю ж акцiю розповiдає в своїх спогадах "Я вибрав собi один шлях" стрiлець однiєї з рейдуючих сотень "Покiрний"5.

Найбiльше представлений спогадами рейд 1947 року. Серед цих мемуарiв хочеться вiдзначити, перш за все, книгу командира сотнi "Ударники-2" Михайла Дуди-"Громенка" "У Великому рейдi"6, яка за стилем написання схожа на вже згадуванi повстанськi хронiки i мiстить велику кiлькiсть цiнної iнформацiї. Надзвичайно багато написано про рейд iншим вояком цiєї сотнi – булавним УПА Юрiєм Борцем-"Чумаком", мемуари якого поданi в цiкавiй формi документальних повiстей та публiцистичних дiалогiв з читачем i чудово передають загальне тло, на фонi якого вiдбувався перехiд сотень УПА на Захiд7. Якщо книга командира цiєї сотнi є бiльш сухою у викладi матерiалу, то Борець подає його емоцiйнiше, що iнколи дозволяє краще зрозумiти тi чи iншi моменти описуваних подiй. Цiкавi спогади пiд назвою "За 99 днiв вiд Перемишля до Пассав" залишив також чотовий цiєї сотнi Михайло Озимко-"Залiзняк"8. Про книгу спогадiв ще одного вояка сотнi "Громенка" – бунчужного Івана Йовика-"Соколенка" вже згадувалось у цiй роботi. Дуже цiнними є книга Івана Дмитрика "Записки українського повстанця. В лiсах Лемкiвщини" та дещо повнiшi за змiстом мемуари ройового Івана Гарасимiва-"Палiя" "З юнацьких мрiй – у ряди УПА"1, обидвi книги є чи не єдиними джерелами до висвiтлення iсторiї рейду сотнi Романа Гробельського-"Бродича". Суттєвим доповненням до документальних даних, що розповiдають про перехiд на Захiд сотнi "Бурлаки" є спогад Володимира Дашка-"Марка" "Вiд Перемишля до Жилiни"2.

Решта спогадiв, використаних для написання роботи, є бiльш епiзодичними. Це, зокрема, спогади Петра Гойсана-"Ворони"3, Осипа Галабуда-"Соловiя"4, Степана Явiрницького-"Березного"5, Павла Охоти-"Остапа"6, Федора Куцого-"Прута"7, Івана Олiяра-"Кума"8, Володимира Гулкевича-"Рубача"9, стрiльцiв "Королика"10, "Тучi"11, "Романа"12, прiзвища яких невiдомi. Частково про розглядувану проблематику згадують у своїх спогадах, що побачили свiт нещодавно, й Іван Кривуцький13 та Анна Карванська-Байляк14.

Дуже цiкавi спогади вдалося записати авторовi цих рядкiв вiд Василя Галаси ("Назар", "Орлан", "Зенон Савченко", "Днiпровський", "Чорноморський") – Заступника Крайового Провiдника ОУН на Закерзоннi та полiтичного референта цього краю, тобто людини, що безпосередньо була причетна до пiдготовки i проведення всiх трьох рейдiв на терени Чехословаччини15, Саме у В.Галаси вдалося, врештi, з'ясувати важливi передумови переходу сотень УПА на Захiд, про якi до того не було жодної згадки у публiкацiях щодо цiєї теми. Пiзнiше вiн оформив подану iнформацiю у статтю пiд назвою "Рейд вiддiлiв УПА iз Закерзоння в Захiдну Європу 1947 р."1. Ласкаво погодилася з'ясувати ряд незрозумiлих моментiв в iсторiї рейдiв УПА й Ірина Камiнська-Тимочко, в минулому "Христя" – провiдниця надрайону ОУН в захiднiй Лемкiвщинi.

Важливу iнформацiю до розглядуваної теми було взято з перiодики української нацiоналiстичної емiграцiї 1946-1950 рокiв, a саме iз журналiв Закордонних Частин ОУН "Визвольна полiтика", "На Сторожi", "Сурма", видання ЗП УГВР "До Зброї" та Органiзацiї Оборони Чотирьох Свобiд України "Вiсник". У згаданих виданнях особливо цiнним для автора були огляди закордонної преси того часу, в яких вдалося знайти також багато згадок про УПА. Власне ця iнформацiя, зважаючи на недоступнiсть для автора закордонної преси тих рокiв, стала основою до написання роздiлу "Захiдна преса про УПА". Окрiм того, цей роздiл поповнювався за рахунок iнформацiї, помiщеної в пiдпiльному журналi, що видавався на Закерзоннi пiд назвою "Інформативнi Вiстi"2. Огляд повiдомлень закордонної преси про УПА мiстить також журнал "Вiсник" з 1987 року3, присвячений сороковiй рiчницi рейду вiддiлiв УПА на Захiд. Проте в ньому є ряд суттєвих упущень, зокрема, деякi газетнi статтi подаються без посилання на час виходу газети в свiт. Копiї кiлькох статей автор отримав вiд Петра Содоля – це публiкацiї в iспанських газетах "Пуебло"4, "Мадрiд"5, голандськiй "Троцеде Блад"6 та американськiй "Детройт Ньюз"7. Для написання роботи автор мав намiр використати також чехословацьку пресу, проте вдалося знайти у львiвських бiблiотеках лише неповну пiдшивку за 1947 рiк органу Комунiстичної партiї цiєї країни "Руде право", номери якого, особливо за липень-серпень того року, друкують багато iнформацiї, хоч i дуже тенденцiйної, про боротвбу з вiддiлами УПА.

На жаль, тема рейдiв УПА чехословацькими теренами є досить бiдно представлена фотографiчними матерiалами. Пояснюється це умовами пiдпiльної боротьби українських повстанцiв, вiдсутнiстю вiдповiдної технiки та вимогами конспiрацiї. Але, попри все, маємо ряд фотографiй з рейду сотнi "Бурлаки", донесених в Нiмеччину тими стрiльцями вiддiлу, яким вдалося пробитися з оточення. Дуже цiкавими є двi свiтлини сотнi "Громенка", зробленi незабаром пiсля прибуття її до американської зони окупацiї Нiмеччини. Цiннi фотоматерiали про боротьбу чехословацької армiї та служби безпеки з повстанцями мiстить, згадувана у попередньому роздiлi, книга Франтiшека Кауцького i Ладiслава Вандурека.

Отже, як видно iз наведеного матерiалу, джерельна база дослiджуваної проблематики є достатньо великою. Сподiваюся, це стане додатковою запорукою об'єктивностi пропонованого читачам дослiдження.

Роздiл третiй ТАКТИКА ПОВСТАНСЬКИХ РЕЙДIВ

Столiття, що минуло, ввiйде в iсторiю як, перш за все, столiття двох свiтових воєн, участь в яких брали мiльйони людей з рiзних держав. Роль одиницi, окремого вояка, зводилася у них майже до нуля, усе вирiшували велетенськi маси вiйськ i озброєнь. Поряд з тим, саме в наш час небувалого розвитку набула й iнша форма боротьби – партизанська. Вона навпаки базувалася на дiях незначної кiлькостi воякiв i вимагала вiд кожного з них високої професiйностi та, що не менш важливо, iнiцiативи в її застосуваннi. Партизанська тактика давала змогу успiшно протистояти переважаючим кiлькiсно i технiчно вiйськам, а тому стала основою бойових дiй бiльшостi нацiонально-визвольних рухiв, якi не могли розраховувати на паритет у боротьбi з ворогом. Як приклад можна згадати успiшну вiйну арабiв проти турецького поневолення пiд керiвництвом всесвiтньовiдомого практика i теоретика партизанки Лоуренса Аравiйського; дiї iрландських повстанцiв у боротьбi з англiйцями, що розгорнулася пiсля 1919 року; антиколонiальнi вiйни в Індонезiї, Індокитаї та Африцi, котрi з особливою силою розгорiлися у другiй половинi нашого столiття та, звичайно, хронологiчно найближчi до нас подiї росiйсько-чеченської вiйни.

Мао Цзе Дун, лiдер комунiстiв Китаю, партизанськi загони котрих значно посприяли їх перемозi в громадянськiй вiйнi у 1949 роцi, вказував у своїй книзi "Партизанська боротьба", що "тактика партизанської вiйни повинна опиратйся на елементи iнiцiативи, рухливостi, планування i зачiпних дiй в достосуваннi до положення ворога, властивостей терену, комунiкацiйних засобiв, атмосферних умов, сили партизан i населення в окресленому часi i мiсцi, на елементi маневрування, тобто униканнi сильних мiсць ворога i атакуваннi слабих, забезпеченнi собi свободи удару та вiдступу, даваннi боїв коротких, зi скорим вислiдом, як теж на дiяннi згiдно з принципом: вiдступати, коли ворог атакує, непокоїти його, коли вiн вiдпочиває, вдаряти на нього, коли вiн вичерпаний та переслiдувати його, коли вiн вiдступає"1.

Безперечно, тактика партизанської вiйни є дуже вiдмiнною вiд тактики частин регулярної армiї i, якщо порiвнювати, то перша з них є найбiльш схожою до дiй десантних чи диверсiйних частин другої. Як уже зазначалося, в своїх дiях партизани стикаються, в основному, з ворогом, що переважає їх в кiлькiсному вiдношеннi та технiчному забезпеченнi, тому їх завданням – не дати йому використати цi переваги, натомiсть застосувати свої: несподiванiсть, конспiрацiя, рухливiсть. Учасник українського визвольного руху "Ратник" (прiзвище та iм'я невiдомi) у своїй працi "Основи тактики повстанських (партизанських та боївкарських) вiдаiлiв" вказував, що їх недолiками є те, що вони, зазвичай, малi, слабше вишколенi, по-рiзному озброєнi та не мають фахово вишколеного старшинського складу. Проте цi недолiки зрiвноважують цiлий ряд психолопчних переваг партизан щодо регулярної армiї: кращий моральний стан (вiдвага, завзяття, ризик, посвята), iдейнiсть (знають, за що борються, i свiдомо готовi пiти заради цього на смерть) та, врештi, й готовнiсть до екстремальних умрв (холод, голод тощо). "Крiм величезної кiлькiсної переваги, – пише вiн далi, – ворог має над повстанськими вiдаiлами ще й таку ж велику технiчну перевагу (важку зброю пiхоти, артилерiю, танки, лiтаки). Щоб могти цю колосальну технiчну перевагу ворога бодай частково зрiвноважити, партизани дiють малими вiддiлами у важко прохiдному теренi, використовуючи для своїх дiй всi природнi перешкоди: i нiч, i, на велику скалю, маневр i рух. В той спосiб вони не дають використати проти себе цiєї технiчної переваги. Вони стараються представити для ворожої технiки цiлi, якi легко губляться в теренi, швидко зникають, до яких не дiбратися важкою зброєю"2.

Партизанська вiйна як особливий вид тактики стала основою бойових дiй українського нацiонально-визвольного руху 1940-1950-х рокiв. Вказуючи на цей факт, вiдомий iдеолог i публiцист воюючої України Петро Федун-"Полтава" наголошував, що така форма боротьби – єдино можлива в Радянському Союзi3. "При нерiвностi сил, - читаємо у його статтi "Елементи революцiйности україн-ського нацiоналiзму", – не може бути мови про боротьбу одверту, фронтову [...]. Всякий одвертий виступ українського народу в мирних умовах окупант був би в станi здушити без бiльших труднощiв. Щоб добитися деякого вирiвняння сил, український нацiоналiзм примiнює метод пiдпiльної боротьби [...]. Ворог-окупант зазнає ударiв i не знає, хто цi удари йому наносить [...], що вартi в такому випадку всi загони окупанта, його тюрми, його прокуратури, його НКВД"1.

Українськi партизани, бiйцi вiддiлiв УПА, розвивали свою тактику боротьби в боях з двома найсильнiшими силами того часу – нацистською Нiмеччиною та Радянським Союзом, для цього вони використовували як власний досвiд (з часiв пiдпiлля УВО i ОУН проти Польщi), так i кращi здобутки свiтової воєнної науки. В результатi повстанцi пiднесли своє мистецтво партизанської вiйни до такого високого рiвня, що це змушенi були визнавати навiть їх вороги. Йона Лiрой, учасник польських та радянських антиповстанських акцiй в другiй половинi 1940-х рокiв, вказував, що "тактично повстанцi УПА були кращими i зручнiшими, нiж найкращi совєтськi партизани в часи Другої свiтової вiйни"2.

Загалом, вояки УПА практикували використання рiзноманiтних форм збройних партизанських дiй – це засiдки на з'єднання ворожих вiйськ, напади на населенi пункти, саботажi, атентати проти окремих представникiв окупацiйної влади та рейди по-встанських вiддiлiв по неопанованих теренах. Останнi були одним з найскладнiших, але, незважаючи на це, найбiльш вживаних засобiв боротьби. Автори колективної працi "Історiя України. Курс лекцiй" вказують, що тiльки восени 1944 року УПА провела 800 рейдiв3, якi, до речi, як вид тактики використовувалися україн-ськими нацiоналiстами задовго до створення УПА. Наприклад, Петро Мiрчук у своїй книзi "Нарис iсторiї ОУН" розповiдає про рейд групи в складi 50 бойовикiв Української Вiйськової Органiзацiї в жовтнi 1922 року, що проходив теренами теперiшнiх Тернопiльської та Львiвської областей4, а також аналогiчну акцiю оунiвської групи "Вовки" пiд командуванням Василя Макара-"Сiроманця" в 1936-1937 роках1.

Вiйськова енциклопедiя подає таке визначення рейду: рейд – це швидке пересування i бойовi дiї у ворожому запiллi вiйськових частин або партизанських загонiв; пересування здiйснюється за наперед визначеним маршрутом i має на метi нанесення ударiв по живiй силi ворога, руйнацiю об'єктiв запiлля, органiзацiю i пiдтримку партизанського руху2. Автори книги "Вiйна у ворожому запiллi", присвяченої дiяльностi радянських партизан, вказують, що партизанський рейд є, до того ж, сукупнiстю боїв, диверсiйно-розвiдувальної роботи, що проводиться в процесi пересування, коли партизанськi формування вiдходили на довгий час з районiв своїх баз або залишали їх взагалi3.

Зважаючи на те, що вся дiяльнiсть УПА зводилась до дiй у ворожому запiллi, Роман Шухевич-"Чагар" у своїй статтi "Про рейди" вказує: "В наших повстанських умовинах рейдом будем називати маневрування тiльки в теренах, дотепер не опанованих нашим повстанським рухом, де немає для нас харчових i санiтарних баз, де при перемаршах i квартируваннi треба приймати окремi заходи обережностi"4. Вiн наголошує, що рейди УПА переслiдують, перш за все, "цiлi полiтично-пропагандивнi, й щойно на другому мiсцi стоятимуть бойовi цiлi, якi є тiльки доповненням до полiтичних завдань"5. Як зазначає у своїй працi "Повстанська армiя: тактика боротьби" Сергiй Ткаченко, саме рейди були основним видом бойової пропаганди Української Повстанської Армiї протягом всього часу її iснування6.

З точки зору бойової доцiльностi, за словами колишнього полiтвиховника УПА Миколи Фриза-"Вернигори", рейди застосовувалися для розпорошення повстанських вiддiлiв з метою не дати вороговi провести проти них концентрованого наступу. Дослiдник визвольного руху Лев Шанковський з цього ж приводу зазначав: "Рейдування вiддiлiв УПА було сполучено з реорганiзацiєю УПА, що вона тодi переходила згiдно з наказами Головного Командування УПА. Для iснування бiльших з'єднань УПА, навiть куренiв, не було умов у пiдбольшевицькiй дiйсностi. Куренi УПА переорганiзовувалися у вiддiли i пiдвiддiли. Кожний вiддiл (бiльш-менш силою сотнi) i пiдвiддiл (в силi чоти) отримали свої числа i терен дiй. У цьому теренi вiддiли i пiдвiддiли мали створити свою базу дiй, а поза тим застосовувати рухливу маневрову тактику, можливо, уникати одвертих боїв, але постiйно тримати ворога в напруженнi. Вiддiли i пiдвiддiли вже були зорганiзованi й вони вiдходили на новi терени свого осiдку, часом дуже вiддаленi вiд первiсного терену дiй, виконуючи пропагандивний рейд уздовж вказаного маршруту"1. Інший вiдомий iсторик УПА Петро Мiрчук видiляв такi тактичнi завдання для рейдiв: вiдвертати увагу ворога вiд осередкiв УПА, провокуючи його до погонi; нищити по дорозi його малi вiддiли, адмiнiстрацiю, не дати зiштовхнути повстанцiв виключно до оборони i тримати iнiцiативу в своїх руках2. I, звичайно, найголовнiшим бойовим завданням рейдiв було проведення акцiй в теренах, де ворог не очiкує появи повстанських вiддiлiв3.

Зиновiй Соколюк-"З.Семенiв" називав такi тактичнi причини розвитку рейду як форми боротьби: "По-перше, на теренах України, неохоплених дiями пiдпiлля, треба було спопуляризувати нашi визвольнi iдеї й закрiпити їх у народi. Це завдання могли виконати тiльки рейдуючi вiддiли УПА. Для цього не вистачало лише лiтератури, листiвок, закликiв, чи навiть працi поодиноких законспiрованих пiдпiльникiв. Жива сила у формi бойового вiддiлу своєю органiзованiстю, поведiнкою, бойовими пропагандивними акцiями чи обороною населення мала б документувати вiрнiсть ширеним iдеям, висловлювати бажання народу, а теж показати своє справжнє обличчя й тим доказати брехливiсть ворожої пропаганди, яка всiма можливими засобами старалася оплюгавити наше пiдпiлля. По-друге – деякi терени України були аж занадто виставленi на нищiвну полiтику займанцiв, а тому оборона населення [...] належала до завдань УПА [...]. По-третє – повстанськi вiддiли не могли "засиджуватися" на одному мiсцi. А тим самим пiдпадати пiд все бiльшу контролю ворога".

Окрiм згадуваних аспектiв, полiтично-пропагандистського та бойового, слiд вiдзначити ще важливiсть рейдiв в аспектi психологiчно-виховному. "Рейди, – пише з цього приводу Микола Фриз-"Вернигора", – були знаменитою школою для вiйськового, полiтичного й виховного вишколу бiйцiв i командирiв, змушували їх примiнювати щораз новi методи й тактичнi прийоми та збагачували досвiд повстансько-пiдпiльної боротьби. Вони скрiплювали переконання, що в усяких умовах i в кожному теренi боротьба з ворогом є можливою"2. "Практика довела, – писав Зиновiй Соколюк-"З.Семенiв", – що частини, якi вернулися з рейду, своїми моральними й бойовими вартостями стояли помiтно вище вiд вiддiлiв, що не рейдували. Рейдування спаює учасникiв почуттям тiсної дружби й взаємної виручки, загартовує їх на особливi фiзичнi невигоди й розвиває в них орiєнтацiйний змисл. Постiйний риск особливо розвиває в учасникiв рейду особисту вiдвагу"3.

Залежно вiд того, на якому з аспектiв (бойовому чи пропагандистському) робився наголос в час проходження рейду, вiдомий аргентинський публiцист, автор знаної в свiтi книги про УПА "Повстанцi за залiзною завiсою", Енрiке Мартiнез Кодо видiляв два типи рейдiв: бойовi та пропагандистськi. Метою першого є посiяти тривогу серед ворожого вiйська, внести нервове напруження, послабити його не тiльки фiзично (знищенням його живої сили та технiки), але й морально4. Пропагандистськi рейди були нацiленi на пiдсилення авторитету повстайцiв у цивiльного населення через поширення серед нього iдей визвольного руху. Сергiй Ткаченко вказує, що вони покликанi були реалiзувати наступнi завдання:

а) популяризувати українськйй визвольний рух;

б) створити антиурядовi настрої серед широких мас населення;

в) створити умови для активiзацiї повстанських сил5.

Важливим завданням пропагандистських рейдiв, на думку Кодо, була також контрпропаганда, тобто протистояння ворожiй пропагандi. Саме своїми акцiями вояки УПА повиннi були довести брехливiсть радянських агiтаторiв, що зображали їх як "вислужникiв Гiтлера", "німецько-українських буржуазних нацiоналiстiв", саме завдяки пропагандистам народ повинен був побачити в повстанцях своїх захисникiв, своїх синiв, що борються за його i свою свободу. "Пропагандистськi акцiї, – зазначає Кодо, – вимагали вiд воякiв високих якостей, як у вiйськовому, так i в психологiчному та iнтелектуальному аспектах, адже необхiдно було проводити пропагандистськi заходи, часто з iноземною аудиторiєю, яка потребувала дояедення думки про необхiднiсть незалежностi українського народу"1.

Рейди проводили рiзнi вiйськовi одиницi УПА. Так в 1943-1944 роках, тобто в час найбiльш масового розвитку збройної повстанської боротьби в Українi, вiдомi випадки рейдування таких великих з'єднань як куренi. До прикладу, в червнi 1943 року в розвiдувальному донесеннi радянських партизан є згадка про рейд в Київську область повстанського куреня чисельнiстю 500 осiб2; вдругiй половинi жовтня того ж року на терени Житомирщини рейдує часшна УПА в силi шести сотень3; у вiдомому Карпатському рейдi брали участь три сотнi куреня "Євгена"4 та iншi. Згодом, починаючи з 1945 року, в зв'язку iз вже згадуваною реструктуризацiєю УПА, рейди проводили вже, в основному, сотнi або й менші повстанські вiддiли. Роман Шухевич у своїй статтi наголошував, що найбiльш придатною до рейду бойовою одиницею є чота, тобто вiддiл, що складався приблизно iз сорока бiйцiв. Доводячи цю тезу, Шухевич вказував, що в новiй окупацiйнiй дiйсностi, зважаючи на велику насиченiсть терену ворожим вiйськом, повстанцям слiд бiльше розраховувати на маневрування помiж ним, нiж на можливiсть пробитися силою свого вогню. Саме чота в такiй ситуацiї є для рейдiв оптимальною бойовою одиницею, адже "силою своєї скорострільної зброї зможе вона, на випадок потреби, вишляхи, якими здiйснюється рух ворожих вiйськ i якими користується цивiльне населення, оселi, де перебувають ворожi гарнiзони, або якi розмiщенi близько вiд районних центрiв та ворожих скупчень, лiсовi галявини, яруги, дороги, броди та мости1.

Для проходження маршу вiддiл подiлявся на такi частини: забезпечення, що складалося з передньої та задньої охорони i розшукiв (розвiдки) – разом вiд 1/3 до 1/9 вiддiлу, залежно вiд загро женостi терену ворожим вiйськом, та основна група2. Пiд час просування вiддiлу мiж цими двома його частинами утримувався безпосереднiй зоровий зв'язок.

Рух вiддiлу повинен бути рiвномiрним, а тому на чолi колони ставився вояк, завданням якого було регулювати темп маршу. У випадку, коли марш вiдбувався вночi, практикували взаємне тримання за одяг або за мотузок, також, для полегшення слiдкування за попереднiм в колонi, на спини причiплявся шматок бiлого паперу чи тканини3. При раптовiй змiнi напряму маршу сшвилася стiйка, що вказувала, куди рухатися далi4.

Розшуки проводили перевiрку дороги та збiр iнформацiї про околицi, рухаючись попереду вiддiлу. Це давало змогу иовстанцям уникати несподiваних зустрiчей з ворогом. Вслiд за ними рухалася передня охорона, вiдстань мiж нею i основною групою становила вдень 300 метрiв, вночi – 100 метрiв. Охорона шовинна була, при зiткненнi з ворогом, вогнем стримувати його до тиж пiр, поки не розгорнеться до оборони решта вiддiлу. Задня охорона пересувалася за основною групою, зберiгаючи таку ж дисганщiю, що й передня. Головним завданням для неї було прикрютя частини в разi вiдступу, крiм того, вона виконувала роль чат щд час постоїв.

В основному маршi вiдбувалися вночi. "Зрозумілою рiччю є, – писав з цього приводу Р.Шухевич, – що просування частин може вiдбуватися тiльки вночi, а вдень – тiльки в лiсних околицях, де не можна сподiватися зустрiчi анi з ворогоц, анi з цивiльним населенням"5. Крiм того, при пересуваннi вiдддлу застосовувалися й додатковi маскувальнi засоби. Так "Ратник" у своїй статтi застерiгав, що велику увагу слiд придiляти одягу повстанцiв, який в жодному разi не може бути яскравого кольору, а навпаки – повинен бути вилинялого зеленого або сiрого кольорiв1. Для дезорiєнтацiї ворога вояки УПА часто використовували його однострої. В звiтi про рейд на Схiд, на терени Центральної України, одного з повстанських вiддiлiв у травнi 1943 року читаємо: "Вiд старої границi Польщi та СССР командир вiддiлу вирiшив йти законспiровано, а подекуди навiть пiд маркою червоних партизан"2. В радянському документi з червня того ж року вказується: "Коли вони [бiйцi УПА – В.В.] отримали завдання рухатися по вищезгаданому маршруту [в напрямку на Київ – В.В.], їм було вказано за кордонами Захiдної України розмовляти по-росiйськи, носити червонi стрiчки по лiвому боцi головного убору i видавати себе групою мiсцевих партизан"3. Таким чином, повстанцям вдавалося без значних боїв проникати далеко в райони Надднiпрянщини i проводити там вiдповiдну пропагандистську роботу. Цей же прийом використовувався часто ними i при рейдах по польських чи словацьких теренах.

Значнi зусилля спрямовувалися на те, щоб приховати власне рух повстанського вiддiлу. В цьому бiйцям УПА вдалося досягнути високої майстерностi. Ось як описує марш сотнi Володимира Щигельського-"Бурлаки" Вацлав Славiк: "Його група з п'ятдесяти осiб [так в текстi, а насправдi на той час вона нараховувала понад 80 воякiв – В.В.] переходила так, що залишала слiди, нiби пройшло троє людей [...]. Вночi, босi, вони прослизали через нашi становища у формi довгої змiї, тримаючись за руки, при необхiдностi повертаючи праворуч чи лiворуч, або ж рухалися назад, звиваючися, як змiя. До наших становищ вони завжди були зверненi найвужчим профiлем"4.

В разi, якщо зустрiчi з ворогом рейдуючому вiддiлу не вдалося уникнути, основним завданням командира було якнайшвидше розгорнути воякiв до оборони i не дати ворогу зайняти вигiдне становище. Завдавши поразку вороговi, повстанцi збирають трофеї та негайно вiдмаршовують. Коли вiддiл наткнеться на бiльшу силу, командир розгортає його так, щоб вiн був спроможний вести кругову оборону, при цьому посилює крила скорострiльною зброєю. Коли дозволяють тереновi умови, дається наказ про вiдступ, при цьому поступово, кожна зокрема, вiдходять чоти основної групи, а задня охорона продовжує вести вогонь, прикриваючи вiдступ. При несприятливих теренових умовах, вiддiл продовжує оборону до присмерку, коли повстанцi пiд покровом ночi зможуть органiзовано вiдступити1.

При зiткненнi з ворогом повстанцi часто використовували i психологiчнi методи тиску на нього. "Вогонь вiддiлiв УПА, – писав з цього приводу Богуш Хньоупек, учасник боїв з повстанцями на теренах Чехословаччини, – був коротким, але могутнiм. Стрiляли одразу всi, вогонь супроводжувався не менш могутнiм криком воякiв. Таким чином вони намагалися залякати i розкласти наші загони, що, врештi, досить часто їм вдавалося"2.

Значна увага придiлялася i вибору мiсця постою для вiддiлу. Вимогами до нього були добре поле обзору довкiлля i можливiсть для вiдступу при несподiваному нападi. В разi постою у лiсi, мiсце таборування повстанцiв розмiщувалося подалi вiд його краю, а також подалi вiд дорiг i стежок, недалеко вiд води. "He можна обирати мiсце, – наголошує Хмель, – безпосередньо над рiкою чи потоком, бо, звичайно, якраз там ворог шукає повстанцiв. Також не можна таборувати в ярi мiж двома високими берегами"3. Про те, як вмiло органiзовували мiсця постою повстанцi, читаємо у Вацлава Славiка: "Бандерiвськi табори були, як правило, бiля води. Вогонь вони розташовували у пiднiжжi дерев, щоб не було видно диму, саме тому, на випадок загрози, що вогонь перейде на гiлля, повинна бути вода". Окремих правил дотримувалися при квартируваннi в селi. Попередньо висилалась розвiдка, яка отримувала iнформацiю про наявнiсть в населеному пунктi ворога. В разi його вiдсутностi, проходило розселення бiйцiв, при чому розташовувалися вони бiльш-менш компактно, щоб, при потребi, швидко розгорнутися до бою. "Коли треба заквартирувати в оселях, то першим обов'язком є не випустити нiкого з хат, якi займе вiддiл, аж того часу, коли вiддiл з тих хат не вийде"1.

Останнiм елементом рейду були акцiї, по сутi, найважливiша його частина. Вони могли бути рiзноплановими: як бойовими – нищення ворожих комунiкацiй, нанесення ударiв по мiсцях його дислокацiї, напади на важливi об'єкти, так i пропагандистськими – проведення мiтингiв, поширення листiвок.

Докладнiше зупинимося саме на других, так як їм присвячена ця робота. Кожна зустрiч повстанцiв з населенням повинна була нести певне пропагандистське навантаження. Пiд час перебування повстанцiв у селi, виховник вiддiлу, або якась iнша спецiально призначена для цього людина, повинен органiзувати збори, на яких висвiтлити ряд актуальних питань. Хмель пропонує для цього такi теми: дiї УПА в большевицькiй дiйсностi, правдиве обличчя большевизму, становище українського народу в СРСР, московськi перекручення iсторiї та лiтератури, посилення ворогом пропаганди безбожництв, брехливiсть большевицької пропаганди про класову боротьбу всерединi українського народу2.

При проведеннi зборiв дотримувалися ряду правил, якi повиннi були гарантувати їх безпеку, зокрема, виставлялися стiйки довкола примiщення, в якому вони вiдбувалися, на дорогах виставлялися стежi, на околицях i при входах до села розмiщувалися сильнi застави3. Найкраще проводити пропагандистськi акцiї, на думку Шухевича, саме в передвечiрнiх годинах4. "Завжди перед самими сутiнками, – описує дiї вiддiлiв УПА на словацьких теренах Славiк, - до словацьких сiл пiдходили групи [бiйцiв УПА - В.В.]. Виходи з сiл оточували кулеметними гнiздами, одночасно iнша група оточувала пункт нацiональної безпеки. Пiсля цього голова народних зборiв [даної мiсцевостi – В.В.] отримував наказ негайно скликати збори для промови одного з бандерiвських агiтаторiв"5. Курiнний полiтвиховник Ярослав Пецiв-"Вадим" писав у звiтi iз рейду на Словаччину у 1946 роцi: "Переконалися, що найкраще було прийти до села коло сiмнадцятої години i затриматися найдовше до першої вночi. Така тактика приносила великий успiх переважно в пропагандистськiй роботi, тому що за кiлька годин ми встигали об'яснити всi головнi проблеми i вiдвiдати авторитетнi родини, скликати збори, вiдiслати поштою нашi друкованi матерiали на Захiдну Словаччину i Чехiю, дiстати адреси видатних людей, намалювати гасла, незамiтно вiдiйти й залишити багато вражень, над якими середнiй словацький громадянин багато роздумував, а крiм того, перебiльшував їх на нашу користь"1. Пiсля проведення акцiй, чи то бойових, чи пропагандистських, вiдаiл негайно вiдмаршовував, i то не менше, як на 15 кiлометрiв.

Певнi тактичнi вiдмiнностi мали рейди вiддiлiв УПА за межi українських етнiчних територiй, що зумовлено було їх особливою метою. Микола Фриз-"Вернигора" писав: "З iдейно-полiтичних причин роблено рейди на терени сусiднiх народiв, щоб активiзувати революцiйнi протимосковськi сили цих народiв, пiдносити протикомунiстичнi настрої, створювати практичнi передумови для конкретної спiвпрацi цих народiв в єдиному протимосковському фронтi"2. Вiдомий дiяч та публiцист українського нацiонально-визвольного руху Осип Дякiв-"Горновий" у своїй статтi "Українська Повстанська Армiя – носiй iдей визволення i дружби народiв", називав такi рейди "засобом змiцнення дружби мiж нами i сусiднiми народами"3.

З утвердженням в країнах Схiдної Європи сателiтних вiд Москви комунiстичних урядiв дiєва спiвпраця антирадянських сил опору цього регiону ставала життєвою необхiднiстю. Розумiли це i y керiвництвi українського нацiонально-визвольного руху. У тiй же статтi Осипа Дякiва читаємо: "Спiльна боротьба поневолених народiв завдає найсильнiшого удару по сталiнських iмперiалiстах, вона з'являється найпевнiшою запорукою розвалу сталiнської iмперiї i визволення поневолених в нiй народiв"4. Саме на виконання цього важкого завдання i була спрямована дiяльнiсть повстанцiв в часi їх рейдiв за межами України по теренах Бiлорусi, Польщi, Чехословаччини та Румунiї. Іншим стратегiчним завданням таких акцiй, про яке докладнiше буде мова у наступних роздiлах роботи, була манiфестацiя збройної боротьби українського народу в свiтi.

Отож, зважаючи на всi вищеперелiченi моменти, такi рейди УПА носили виключно пропагандистський характер. Пiдготовка та проведення їх вимагали значних зусиль вiд учасникiв, адже повстанцi дiяли на територiї, невiдомiй їм, проте добре знайомiй їх ворогам; вони опинялися серед чужого населення, яке iнколи нiчого не знало анi про них, анi про їхню боротьбу, окрiм того, що подавала йому ворожа до повстанцiв пропаганда. А без пiдтримки мiсцевого населення бiйцi УПА не змогли б отримати необхiдних їм харчiв та не менш потрiбної iнформацiї про мiсцезнаходження ворожих вiйськ. Усе це робило б рейди за межi етнiчних українських теренiв взагалi неможливими. Тому вояки УПА з перших же днiв свого перебування на чужiй територiї намагалися прихилити до себе її населення зразковою поведiнкою, дотриманням вiйськової дисциплiни та масовою роз'яснювальною роботою.

Специфiка закордонних рейдiв зумовлювала також певнi тактичнi вiдмiнностi вiд внутрiшнiх. Найкращою iлюстрацiєю їх є iнструкцiя, написана Заступником Провiдника Закерзонського Крайового Проводу ОУН Василем Галасою-"Орланом", "Назаром" пiд назвою "Короткi вказiвки для тих, що йдуть в рейд на Словаччину". Цей документ стосується конкретно першого словацького рейду УПА влiтку-восени 1945 року, але вiн використовувався також як навчальний матерiал i при проведеннi iнших закордонних рейдiв1. Зважаючи на це, дозволю собi процитувати бiльшу частину його роздiлу пiд назвою "Боєва тактика".

"Коли ми увiйдемо на територiю чужої держави, – читаємо тут, – то її властi, не знаючи в чому рiч, будуть старатися нас поборювати i усунути. Щоб спаралiжувати i зневтралiзувати виступ проти нас зi сторони тамошнiх властей, належить з мiсця розгорнути масову роз'яснювальну акцiю (листiвки, кореспонденцiя, мiтинги, iндивiдуальнi розмови i т.д.) пiд кличем: приходимо до Вас не як ворог, а як гостi i приятелi в таких i таких цiлях.

He вiльно пiд нiякою умовою нападати на мiлiцiї, вiйсько, магазини i т.д. He вiльно лiквiдувати нiяких "типiв". Навiть бiльшовицьких емiсарiв не лiквiдувати [...].

По переходi кордону розчленуватися на малi рухливi вiддiли, Щоб одночасно обняти дiяльнiстю бiльший терен. Це подиктоване потребою: бути всюди, говорити, роз'яснювати i милити ворога щодо численности рейдуючого вiддiлу. Примiнити тактику рухливости: виринати i зникати. He задержуватись довше на постоях в однiй мiсцевостi, щоб не об'їдати населення. Бiльше зробити в iнших мiсцевостях i дезорiєнтувати ворога.

Зачiпних боїв абсолютно не вести [пiдкреслено в оригiналi – В.В.]. Коли на нас нападатимуть, тодi боронитися, маневрувати, прориватися, чи вiдв'язуватися й зникати. Коли наступатимуть чехи та словаки, тодi, насамперед (якщо це можливе i не грозить вiддiловi), старатися пiсланцем, окликами, бiлою хоругвою чи iншим способом дати їм зрозумiння i вияснити, що ми маємо супроти них зовсiм приятельськi намiри. Коли наступатимугь бiльшовики – бити силою всiєї зброї i скоро вiдв'язуватися та зникати. Коли б наступали разом, тодi до чехiв та словакiв зайняти становище, як сказано вище, – роз'єднати з бiльшовиками. Засадничо збройних сутичок уникати: маневрувати i вiдв'язуватися – але нiколи панiчно не втiкати.

Анi в сутичках, анi в розмовах з населенням не виявляти жодного страху перед большевиками. В сутичках, коли не вдасться уникнути маневруванням, битися героїчно i завзято. Пам'ятати, що тут, в боях на чужiй землi, репрезентуємо всю УПА, усi кривавi змагання українського народу [...]. Отже: дiйде до бою – мусимо вийти з нього з честю i славою, хоч би це коштувало нам найбiльших жертв"1.

Так як повстанцi на чужинi повиннi були репрезентувати собою весь український нацiонально-визвольний рух, то значна увага придiлялася їх зовнiшньому вигляду: одяг, взуття, озброєння. У наказi "Надрайоновим провiдникам до виконання", виданому 18 серпня 1945 року, тобто перед вiдходом вiддiлiв УПА у перший словацький рейд, вказувалося: при появi вiддiлiв, призначених до рейду, передати їм наперед приготовленi сорочки, пiдштанки та взуття2. В iнструкцiї, виданiй вiддiлам УПА Василем Галасою навеснi 1946 року перед другим словацьким рейдом, особливо застерiгалося: не брати iз собою нiчого, що нагадувало б нiмцiв, наприклад, їх трофейнi унiформи, головнi убори, зброю3. Робилося це для того, щоб ворожа пропаганда не могла, використовуючи зовнiшнiй вигляд повстанцiв, називати їх рештками нiмецьких вiйськ. Очевидно, що й форми пропаганди в закордонних рейдах були дещо iншими. Як i в iнших акцiях цього типу, велику увагу придiлялось поширенню листiвок та iншої пропагандистської лiтератури. В iнструкцiї до рейду на Словаччину читаємо: "Масово кольпортувати нашi листiвки i лiтературу взагалi, розгорнути масову кореспонденцiю до впливових iнтелегентiв, полiцiйних станиць, адмiнiстрацiї [...]. В селах, через якi переходимо, малювати тиром i фарбою (або на паперi) на парканах, вiтринах i т.д. нашi кличi. Для малювання кличiв посилати нiччю спецiальнi ланки стрiльцiв з мiсцевими провiдниками. Кромi цього робити мiтинги, гутiрки, товариськi розмови, спiвати нашi революцiйнi пiснi по всiх оселях i хатах, де тiльки перебуватимемо"1. Саме на другому моментi – уснiй роботi – в закордонних рейдах робився особливий наголос. Сергiй Ткаченко писав з цього приводу: "Специфiчну форму застосування усного впливу представляли рейди вiддiлiв УПА. В ходi цих пропагандистсько-бойових акцiй особливу роль вiдiгравали розмови з мiсцевими жителями в районах рейдування, мiтинги серед них, iнформування про становище в свiтi, на Українi та в їх реґiонi. Особливо зростало значення усного спiлкування в рейдах за межi етнiчних українських територiй – в Словаччинi, Чехiї, Румунiї, Польщi, де мало покладалися на листiвки та iншу друковану продукцiю, а бiльше спiлкувалися на мiсцевiй мовi, яку знали деякi повстанцi"2. В одному з повстанських звiтiв з акцiї у 1946 роцi зазначалося з цього приводу, що серед методiв усної роботи з населенням найбiльш результативними виявилися роз'яснювальнi розмови, натомiсть органiзацiя мiтингiв не виправдовувала себе з наступних причин: "1. На мiтинг людей треба було прямо зганяти, а цього, власне, населення боялося, бо не вiрило, що їх кличуть дiйсно на мiтинг. 2. He було мiж нами такого, що мiг би говорити по-словацьки, отже, силою факту, треба було говорити українською мовою, якої мiсцеве населення добре не розумiє. 3. Словаки не люблять слухати, не забираючи голосу, як це є на мiтингу. 4. Люди не хотiли забирати голосу в нашiй дискусiї, бо боялися мiсцевих комунiстiв, якi були на мiтингах". Роблячи загалом висновок про рейди як окремий елемент тактики УПА, слiд вiдзначити, що вони були доволi складною формою партизанської боротьби. Рейди поєднували в собi усi найважливiшi її елементи: несподiванiсть дiй проти ворога, конспiрацiя та постiйний рух, що не давало йому можливостi завдати удару у вiдповiдь. Таким чином, можна говорити про рейди як квiнтесенцiю партизанської тактики. Показником їх бойової ефективностi може служити хоча б те, що вони використовувалися вiддiлами УПА аж до часу їх демобiлiзацiї в кiнцi 1949 року.

Повстанськi рейди, безперечно, увiбрали в себе кращi здобутки свiтової воєнної науки. Поряд з тим, українськi повстанцi зумiли внести в цей елемент партизанки багато нового, породженого специфiчними умовами боротьби Української Повстанської Армiї. Зокрема, таким новим моментом є особливий наголос на пропагандистськiй дiяльностi в час проходження маршруту. Тому рейдам судилося вiдiграти визначну роль у поширенi iдей українського нацiонально-визвольного руху не тiльки на теренах України, неопанованих збройною боротьбою, але й далеко поза її межами.

Роздiл четвертий ЗМIСТ ПРОПАГАНДИ УКРАЇНСЬКИХ ПОВСТАНЦIВ

СЕРЕД НАСЕЛЕННЯ ЧЕХОСЛОВАЧЧИНИ

Так як робота присвячена рейдам УПА теренами Чехословаччини, то вважаю за потрiбне окремо зупинитися на змiстi пропаганди українських повстанцiв серед населення цiєї країни. Вiн так чи iнакше визначав форми її ведення, а тому, перед початком огляду способiв донесення українськими повстанцями своїх iдей, спробуємо розкрити якi саме iдеї пропагувалися. Узагальнюючи iнформацiю, яку мiстив пропагандистський матерiал, призначений для поширення на територiї Чехословацької республiки1, можна стверджувати, що основними завданнями пропагандистської роботи повстанцiв були:

1. спростування наклепiв на український нацiонально-визвольний рух;

2. викриття iмперської сутi полiтики СРСР;

3. змалювання небезпеки для чеського та словацького народiв з боку росiйського iмперiалiзму;

4. закладення основ спiльної антирадянської боротьби народiв Центральної i Схiдної Європи.

В "Коротких вказiвках" з цього приводу сказано: "Роз'яснювати [...], що ми за правдивою демократiєю, гуманнiстю та всiма iншими шляхетними людськими iдеалами, а проти шовiнiзму, деспотизму, тиранiї i т.п. Переповiдати факти боротьби українського народу, наслiдки большевицької неволi, її форму та змiст i форму большевицького гноблення народiв взагалi [...]. Доказувати, що єдиною тривалою основою i гарантiєю безпеки, незалежностi чехiв та словакiв i iнших слов'янських народiв перед загрозою нiмецького чи будь-якого iншого iмперiалiзму – є не невiльничий, вдержуваний терором СССР, але союз вiльних, самостiйних держав усiх слов'янських i схiдноєвропейських народiв та кавказько-азiйських [...]. При всiх умовах зазначувати наше протигiтлерiвське i протифашистське становище (подати факти протинiмецької боротьби нашого народу i УПА). Роз'яснити, який вклад дала Україна в розгром фашизму та якi понесла з цього приводу жертви"1. Все це вiдображено в спецiально приготованих пропагандистських матерiалах УПА.

Перше завдання – спростування наклепницької щодо УПА iнформацiї, насаджуваної бiльшовиками, – було одним iз основних. Адже ефективнiсть будь-якої пропаганди УПА серед населення дорiвнювала б нулю, якщо б були пiдстави не вiрити повстанцям. Як уже зазначалося вище, частково розбити насаджуваний мiф про "українсько-нiмецьких нацiоналiстiв" та "недобитки фашистських банд" мала б сама поведiнка воякiв УПА, їх вигляд, ставлення до населення. Проте значну роль у цьому вiдiгравали також роз'яснення, уснi, у формi розмов чи мiтингiв, та письмовi (листiвки чи iншi спецiальнi матерiали). Дуже цiкаву iнформацiю з цього приводу мiстить стаття Провiдника ОУН на Закерзоннi Ярослава Старуха-"Стяга" "До братнiх чеського i словацького народiв". Автор поступово, крок за кроком, аргументовано вiдкидає всi закиди радянської пропаганди проти УПА, зокрема, звинувачення в "реакцiйностi". "Наша iдеологiя та програма, – читаємо тут, – наскрiзь прогресивнi та революцiйнi. Основним положенням нашої iдеологiї та програми є "Свобода народам! Свобода людинi!" Це гасло – суть та кiнцева мета всiх наших зусиль, всiх наших книжок, публiкацiй, прокламацiй та листiвок. Ми вiримо в це гасло i ми вже десятки рокiв проливаємо за нього кров, ми вмираємо за нього на полях битв, в тюрмах, в концтаборах, на шибеницях – за свободу народiв та одиниць. Що в цьому поганого? Що реакцiйного? Хто смiє закидати нам реакцiйнiсть?"2. "Ми, українськi повстанцi, – читаємо в листiвцi "Чехи! Словаки! Вояки!", – боремося за найвищi i найшляхетнiшi, вселюдськi iдеали свободи, братерства i рiвноправности всiх народiв, ми боремося за нацiональне i соцiальне визволення, рiвнiсть i справедливiсть кожнього народу i кожньої людини! Ми кровавились за цi iдеали повних три роки в боротьбi проти нiмецької окупацiї, – i тепер продовжуємо нашу боротьбу за тi самi iдеали проти окупацiї большевицької"1. З приводу звинувачень у спiвпрацi з фашистами Старух вказує: "Ми не спiвпрацювали з нiмецькими окупантами i ми не могли спiвпрацювати, по-перше, з тої причини, що расистська та тоталiтарно-диктаторська iдеологiя в своїй основi несумiсна з нашою iдеологiєю. Всi нашi переконання, вiра, програма, зусилля, все, в що ми вiримо i за що боремося протягом багатьох рокiв – свободолюбивi iдеали людської рiвности, справедливости, нацiональної справедливости, людяности, соцiальної справедливости – суперечать системi нацистського расизму, диктатури, тоталiтаризму i тероризму. Всi iмперiалiстичнi окупанти – смертельнi вороги Українського народу i його визвольної боротьби. Ми не спiвпрацювали i не могли спiвпрацювати з нiмецькими окупантами ще з тої причини, що вони проводили iмперiалiстичну полiтику щодо України та iнших країн. Як це можливо, щоб ми, українськi незалежники, спiвпрацювали з тими, хто не визнавав нашої незалежности, а навпаки поневолював та винищував нашу Батькiвщину i наш народ?"2 Далi на пiдтвердження своєї тези автор наводить конкретнi факти (фашистськi репресiї щодо представникiв українського визвольного руху, антинiмецька дiяльнiсть ОУН, збройна боротьба повстанських вiддiлiв проти нiмцiв). З приводу звинувачень у антисемiтизмi Старух писав: "У всiй нашiй полiтичнiй лiтературi, пiдпiльних гaзетах i прокламацiях нi тепер, нi в часи нiмецької окупацiї даремно ви шукатимете хоч одне слово проти жидiв. Такi звинувачення – це чистiсiнька вигадка i брехня. Пiд час нiмецької окупацiї в численних пiдроздiлах УПА служили жиди, особливо лiкарi, де вони знайшли притулок i захист, допомагаючи своїми знаннями боротися проти терору нiмецьких окупантiв. Українська Головна Визвольна Рада в своїй платформi чiтко виклала юридичну рiвноправнiсть цивiльних прав усiх громадян України, всiх нацiональних меншин, в тому числi i жидiв". Напевно, одним з найважчих завдань пропаганди УПА на теренах Словаччини було викриття iмперської сутi СРСР. Адже проти цього працював величезний iдеологiчний механiзм цiєї держави, що проголошував на весь свiт про "комунiстичний рай в країнi Рад". Це був час, коли СРСР перебував на вершинi своєї слави, коли ним захоплювалися, йому вiрили. Тому ця тема пiднiмалася практично у всiх пропагандистських матерiалах, призначених для поширення серед iноземцiв. Зокрема, в одному з них – статтi Дмитра Маївського-"П.Думи" "Большевицька демократизацiя Європи" (перекладенiй спецiально для рейду на словацьку мову) – читаємо: "СССР – не "бастiон свiтової пролетарської революцiї", а росiйська iмперiалiстична держава"1. Власне, весь нарис i присвячений доведенню цiєї тези. "Сталiнiзм, тобто росiйський iмперiялiзм, – читаємо далi, – що надiв червону сорочку й iде на пiдбiй свiту. I саме те, що цей iмперiялiзм йде пiд облудними гаслами соцiалiзму i демократiї та шляхом революцiйної доктрини марксистiв, робить з нього дуже грiзною й небезпечного ворога всiх поневолених i загрожених народiв, а зокрема тих, якi, з уваги на своє географiчне положення, знаходяться у близькiй вiддалi вiд територiї держави "робiтникiв i селян"2. В "Декларацiї Проводу Українських Нацiоналiстiв пiсля закiйчення вiйни" (цей документ, до речi, також був призначений для масового поширення в часi рейдiв Словаччиною) пiдкреслюється з цього приводу: "Найбiльш виразною iмперiалiстичною державою в свiтi нинi є большевицька Росiя".

Для викритгя iмперської сутi СРСР в пропагандистських листiвках наводився приклад ставлення Москви до України: "Український народ позбавлений всiх полiтичних та культурних прав, – читаємо в статгi Ярослава Старуха-"Стяга" "До братнiх чеського i словацького народiв", – життя наших людей пiд бiльшовицькою окупацiєю дуже важке. Воно нiчим не вiдрiзняється вiд життя пiд нiмецькою окупацiєю. Українцi живуть в нечувано важких умовах нацiонального i полiтичного рабства, силою повнiстю позбавленi своїх полiтичних та культурних прав"1. В листiвцi "Чехи! Словаки! Вояки!" також читаємо: "Коли станете на свойому кордонi в Карпатах, гляньте з гiр – як щоночi сотнями кiльометрiв горять хати i цiлi села на просторi 800 кiлометрiв, вiд хребтiв Карпат по долiшнiй Буг! Гляньте, як виганяють там на мороз i снiг та мордують людей, як втiкають там лiсами i ярами, на снiгу i на морозi старцi, жiнки i дiти, гiрше, як за татарських часiв! Такi самi жорстокi знущання, масовi морди мирного населення, арештування, розстрiли, вивози на Сибiр i на ледовий пiдбiгуновий океан, зсилки до безконечних концентрацiйних лагерiв, грабунки i терор дiяться сьогоднi в цiлiй Українi"2.

Можливо, не так пристрасно та емоцiйно, але, натомiсть, досить чiтко проаналiзовано терористичну полiтику Росiї щодо України в уже цитованiй "Декларацiї": "Сталiнсько-большевицька окупацiйна полiтика на Українi виявляється в слiдуючих напрямках:

а) в полiтичному поневоленi українського народу, що, в загальному, зводиться до лiквiдацiї української самостiйної державности та лiквiдацiї всяких самостiйницьких змагань i спровадження українського питання до позему регiональної адмiнiстративної округи Росiї;

б) в культурнiй асимiляцiї, цебто в намаганнi найперше денацiоналiзувати українство, а потiм зрусифiкувати шляхом накинення українському народовi росiйської мови, культури, патрiотизму, традицiоналiзму, расизму i месiанства з метою перевиховання народу i створення нової совєтської ментальности людини-робота, раба;

в) в господарськiй експлуатацiї, яка виявляється в колонiяльному становищi України у вiдношеннi до московської метрополiї, у грабiжництвi наземних i пiдземних багатств та в iндивiдуальнiй експлуатацiї працюючих низiв України, через надмiрну працю i нужденну зарплату;

г) в полiцiйному терорi, що засобом збiрної, а зокрема родинної, офiцiяльної вiдповiдальности, переселеннями в пустинi Сибiру i Казахстану, засланнями до пiвнiчних концтаборiв, тюрмами i розстрiлами, а далi облавами на людей, шантажем, провокацiєю i донощицтвом придушує i паралiзує намагання народу визволитися з-пiд ненависного ярма".

Ще одним засобом, до якого вдавалися українськi повстанцi, щоб викрити справжню суть сталiнського режиму, було доведення його тотожностi iз гiтлерiвським, що був добре знайомий чехам i словакам. У своїх iнструкцiях до рейду на Словаччину в 1946 роцi Василь Галаса-"Орлан" вказував такi гасла для усного розповсюдження та написання на видних мiсцях: "Гітлеризм – це нiмецький большевизм, большевизм – це московський гiтлеризм", "Большевицька демократiя – це новiтня тиранiя i деспотiя", "Італiйський фашизм, нiмецький гiтлеризм i московський бiльшовизм – це подiбнi тоталiтарнi диктаторськi системи", "НКВД-НКГБ – це большевицькi гестапо i СД", "Мiж большевицькою i гiтлерiвською терористичними системами нема жодної суттєвої рiзницi", "В большевикiв є концентрацiйнi лагери, збiрна вiдповiдальнiсть, масовi смертнi екзекуцiї, нацiональна нерiвнiсть i гнiт, соцiальна несправедливiсть, усе так само, як у гiтлерiвцiв, тiльки масковане пропагандою".

Звичайно, пропаганда українських повстанцiв не обмежувалася описом тоталiтарної дiйсностi в СРСР, наступним кроком її було зображення небезпеки росiйського тоталiтаризму для народiв Центральної i Схiдної Європи. "Большевицькi iмперiалiсти готуються на пiдбiй цiлого культурного свiту", – читаємо в одному з гасел, приготованих для рейду2. "Ми звертаємося до Вас, братiв слов'ян, чехiв i словакiв, – писав Старух, – не тiльки для того, щоб захистити нашу честь i нашу справу вiд фальшивих звинувачень бiльшовицької пропаганди, яка говорить неправду про нашу боротьбу, але також i в Ваших iнтересах, щоб розповiсти Вам всю правду про радянську тюрму народiв i попередити Вас, щоб несподiвано Ви не позволили втягнути себе в пастку, хитро поставлену для Вас найгiршими ворогами свободи народiв та людини"3. "Перспективи, якi стоять перед европейськими народами, – читаємо з цього ж приводу в статтi Маївського, – оскiльки вони мали б стати громадянами Совєтського Союзу, є зовсiм не рожевi. Вже поминаючи всю примусову чистку суспiльностi вiд усiх нацiонально свiдомих елементiв, поминаючи i ту господарську руїну, яка наступить пiсля насильної колективiзацiї, експлуатацiї, що доведуть до повного зубожiння усiх працюючих, – "союзним народам" прийшлось би перевести глибоку переоцiнку своїх культурних цiнностей i то з виразною метою зруйнувати їхнi самостiйнi первнi в користь спiльної "великої" росiйської культури. Прийшлось би навчитися жити в полiцiйнiй державi, в якiй не вистачає бути лояльним, треба бути ще активним визнавцем большевицької вiри, повсякчасно усмiхненим, щасливим учасником "нового життя"1. При цьому процес загарбання цих країн, вважає Маївський, вже розпочато, хоч вiн проходить ще в прихованiй формi. Фактично продовжено i аргументовано викладено цю ж думку в "Декларацiї Проводу Українських Нацiоналiстiв...": "Щодо зовнiшнього свiту росiйсько-большевицький iмперiалiзм виявляється:

а) в однобiчнiй анексiї чужих земель (терени Фiнляндiї, балтiйськi держави i друтi землi) за iсторичними i стратегiчними принципами;

б) в большевицькiй "демократизацiї" т. зв. "визволених" червоною армiєю европейських країн, що є, на дiлi, пiдготовкою до включення їх як чергових союзних республiк до московської метрополiї;

в) у вмiшуваннi в чужi внутрiшнi справи шляхом органiзацiї комiнтернiвських профспiлок i "товариств дружби з СССР", що є, власне, творенням п'ятої колони в державах, що тяготiють до центрiв конкуруючих великодержав, або й всерединi самих великодержав;

г) у видвигненнi реакцiйних iмперiалiстичних iдей слов'янофiльства й православ'я, щоб на базi слов'янського расизму i релiгiйного центризму залучувати культурно поодинокi країни до орбiти своїх впливiв;

д) в намаганнi зайняти в мiжнароднiй органiзацiї "Об'єднаних нацiй" стале керiвне становище й системою голосування i кiлькiстю голосiв виелiмiнувати будь-яке неприємливе для себе рiшення;

е) в бiльш чи менш формальнiм розподiлi свiту мiж великодержавами на окремi сфери впливiв"2.

Описуючи жахiття розгулу тоталiтарної системи в Українi, Василь Галаса застерiгав у листiвцi, зверненiй до чехiв та словакiв: "Хай це буде пересторогою для всiх народiв, якi ще не знають зблизька бiльшовицької практики! Пам'ятайте, що така сама страшна доля чекає в майбутньому i Вашi народи, коли затiсниться над Вами большевицьке ярмо! Бо московсько-большевицькi iмперiалiсти приготовляють таку долю для цiлої Европи!"

Єдиним можливим засобом боротьби з росiйським iмперiалiзмом представники українського нацiонально-визвольного руху вважали спiльну боротьбу всiх поневолених Москвою народiв, a також тих, кому ця неволя ще тiльки загрожує. "Перед европейськими народами, – читаємо в статгi "Большевицька демократизацiя Европи", – на цiлу широчiнь стоїть, таким чином, питання органiзацiї збройної оборони перед новим жорстоким i грiзним окупантом-iмперiалiстом [...]. Всi минулi сварки за межу чи iсторичну кривду мусять зникнути, бо на порядку дня стали великi проблеми збереження вiкової нацiональної культури, збереження i захист мiльйонiв землякiв, що завтра можуть стати невiльниками i жертвами великої тюрми народiв. Хай почуття власної нацiональної пiдметности й себевартости скрiплює свiдомiсть успiшного знищення гiтлерiвської Нiмеччини, що ще так недавно здавалася непереможною"2. Заклик до об'єднання в боротьбi звучав i в листiвках УПА: "Український народ перший впав жертвою московського червоного фашизму i перший вступив до боротьби проти нього. Сьогоднi цiла Україна i з нею всi другi краї величезної тюрми народiв – СССР – горять в огнi революцiйної повстанської боротьби небувалих розмiрiв. В огнi цiєї боротьби повстає i твориться спiльний визвольний фронт усiх народiв, поневолених i загрожених большевицькою тиранiєю. Україна кличе Вас, нашi Браття-сусiди, до цього великого дiла"3. Схожi заклики мiстить i стаття Ярослава Старуха, де вiн пише: "Ми, українцi, вашi найближчi сусiди i брати зi спiльною слов'янською мовою i кров'ю, звертаємося до Вас через залiзнi, непроникнi кордони iз радянської тюрми народiв. Ми звертаємося до Вас з нашої тяжкої колгоспної панщини i пiдземної рабської роботи в шахтах, з безконечних концтаборiв смертi та депортацiй в Сибiр i вздовж пiвнiчного Океану, ми звертаємося до Вас з наших героїчних бойових лав: станьте з нами до спiльної боротьби проти тиранiї – за свободу народiв i людини, за нову вiльну органiзацiю слов'ян, братню сiм'ю народiв та незалежнiсть наших народiв – за новий вiльний свiт без рабства, терору i страху, без експлуатацiї та бiдування, без взаємної рiзнi та воєн. Зруйнуймо, Брати, спiльними зусиллями тиранiю i встановимо новий свiт вiльних народiв i людей"1.

Тих же основних положень пропаганди, що й у друкованих засобах, дотримувалися i в усному спiлкуваннi з населенням. Звичайно, при цьому iнформацiя подавалася дещо простiше та доступнiше. Адже розраховувалося, що говоритимуть не тiльки спецiально навченi пропагандисти i не тiльки з представниками iнтелiгенцiї чи iншими освiченими колами, що розумiються в питаннях полiтики, а й звичайнi рядовi стрiльцi iз звичайними словацькими селянами. Богуш Хньоупек у своїй книзi подає iнтерпретацiю повстанської пропаганди вустами одного з них – Яна Шкрептача з села Кольбовець Стропкiвського окресу: "Бандерiвцi цiлий час намовляли, щоб я при них органiзував нашу молодь, щоб до них приєдналася, бо вiйна ще не скiнчилася. Сталiн дасть перших п'ять рокiв словакам багато грошей, хлiба, їди i всього бiльше, нiж сам Бог. Але потiм заведе в нас колгоспи, де кожного дев'ятого буде сторожити один росiянин [...], в колгоспах не допустять, щоб робiтник прийшов до роботи пiзнiше, як 5 хвилин. I жiнки будуть спiльнi. Зараз ще є час все направити"2.

Як бачимо з усього вищесказаного, змiст пропаганди українських повстанцiв серед словацького населення був добре продуманим. Характернi його особливостi – опертя на факти та аналiз мiжнародної ситуацїї, побудова варiантiв можливого розвитку подiй в майбутньому, виходячи з вiдповiдних тенденцiй сьогодення. Особливий наголос робився на демократичних засадах iдеологiї українського нацiонально-визвольного руху, зокрема, на iдеї перебудови мiжнародних вiдносин за принципом "Воля народам! Воля людинi!" Цi чинники, плюс вiдповiдно емоцiйно забарвлене подання iнформацiї, повиннi були забезпечити сприйняття пропагованих iдей населенням Чехословаччини.

Роздiл п'ятий ПЕРШИЙ СЛОВАЦЬКИЙ РЕЙД УПА

Пiдготовцi рейдiв вiддiлiв УПА теренами Чехословаччиниi придiлялося багато уваги, зважаючи на те, що вони були покликанi реалiзувати стратегiчно важливi для українського нацiонально-визвольного руху завдання. Невiд'ємним елементом цього процесу був аналiз внутрiшньополiтичного життя захiдного сусiда. Як показують документи українського пiдпiлля, його керiвництво мало необхiдну iнформацiю. В одному з пiдпiльних журналiв, що видавалися на Закерзоннi, читаємо з цього приводу: "Полiтична Чехословаччина управляється двома партiями: демократичною i комунiстичною. Провiдний i особовий склад партiї демократичної становлять люди iнтелiгентнi, iдейнi i знанi на полi полiтичної, адмiнiстративної i наукової працi (немало є замаскованих "гардистiв" – нацiоналiсти). Комунiзм репрезентують i форсують типи новi – в бiльшостi шумовиння. Демократи у своїх потягненнях умiркованi i в полiтичному життi грають ролю старшого брата. Комунiсти дiють розгарячено, оперують пустими фразами у всьому наслiдують свого опiкуна (большевикiв)"1. Як уже вiдзначалося, "большевизацiя" цiєї країни проходила дещо повiльнiше в порiвняннi з iншими державами Схiдної Європи. Публiцисти українського пiдпiлля так з'ясовують причину цього процесу: "[...] Чехословаччина є найдальше висуненим большевицьким форпостом на захiд, большевики, зважаючи на настороженiсть захiдних алiянтiв, змушенi проводити тут обмежену контролем "революцiю", яка справдi не приймає таких жахливих форм, як в Румунiї чи Болгарiї. Якщо в Румунiї чи Болгарiї большевицька Росiя виступає як озвiрiлий i нагий iмперiалiст, то в Чехословаччинi робиться вигляд, нiби большевизацiя вiдбувається з iнiцiативи самого чехословацького народу. Таким чином росiйсько-большевицьке начальство в Чехословаччинi перебудовує чеську армiю на взiр ЧА, робить чистку вiд небажаних елементiв Чехословацького офiцерства i т. iн."

Звичайно, велику увагу придiлено суто вiйськовiй пiдготовцi призначених для рейду сотень. Здiйснити це доручили командиру 24-го Тактичного Вiдтинка УПА "Макiвка" Ярославовi-Дмитру Вiтовському-"Андрiєнковi"2, вiн же був призначений командиром першого словацького рейду. Участь в акцiї повиннi були взяти такi вiйськовi одиницi з Тактичного Вiдтинка "Чорний лiс": курiнь "Пiдкарпатський" під командою Павла Вацика-"Прута"3, в складi сотень "Змiї" (сотенний Микола Корж-"Сокiл") та "Заведiї" (сотенний "Буря" - прiзвище невiдоме), а також сотня "Булава" пiд командою Володимира Гошка-"Мирона" з ТВ "Макiвка". Крiм того, до рейдуючого вiддiлу було прилучено жiночу чоту УПА "Крилатi"4. Перед вiдходом у рейд вiддiл було зiбрано на теренах Самбiрщини5, де повстанцi вiдбули спецiальний вишкiл, який почався за мiсяць перед акцiєю. У "Звiтi за час вiд 15.06. до 31.08.1945 р." пропагандиста "Аркадiя" (прiзвище невiдоме) вказується, що "15.07. працiвник "Тустанi" [осередок пропаганди – В.В.] "Лпмузхлт" [зашифроване iм'я – В.В.] вiдряджений для посилення полiтвиховної роботи у вiддiлах"6. У звiтi за вересень уточнюється, що вiн був направлений "для посилення полiтвиховної роботи у вiддiлах, рейдуючих по чужих землях"7, тобто по Словаччинi. Тодi ж, всерединi липня, для посилення полiтичного вишколу учасникiв рейду туди направили полiтвиховника ТВ "Макiвка" Григорiя Дулина-"Всеволода"8. У його "Звiтi (за час 10.07. до 31.08.1945) по полiтвиховнiй роботi" мiститься запис: "13.07. вiдiйшов на Самбiрщину по дорученнi вiддiлу мiсцевого й кур. Прута на припоручення ком. Андрiєнка"9. Врештi, в звiтi за грудень 1945 року з'ясовується псевдонiм працiвника "Тустанi" "Лпмузхлт". "Д.Клименко, – читаємо тут, – який був направлений ще в половинi липня ц.р. для посилення полiтвиховної роботи в вiдiлах УПА, якi рейдували по чужих землях, не повернувся, а вiдiйшов з вiддiлiв, мабуть, через Австрiю до Італiї. Полiтвиховник д. Всеволод, що був у вiддiлах УПА, перейшов до першого Надрайону, де працює як органiзацiйний референт"1.

25 липня на Самбiрщинi вiдбулася нарада всiх командирiв об'єднаного вiддiлу. "Командир Андрiєнко подав кожному вiддiловi напрям маршу i збiрнi мiсця на випадок евентуального розбиття вiддiлiв. Тому що до лiнiї Керзона було досить далеко, i терен був загрожений, вiддiли мусили посуватися пiдвiддiлами, щоб пiзнiше, на Лемкiвщинi, знову злучитися в одну цiлiсть i прямувати до словацького кордону"2. Вiддiл на чолi з Павлом Вациком-"Прутом" просувався до Закерзоння маршрутом Недiльна – Стрiлки – Грозьова – Кривка – Лiмна – Журавин3. По дорозi повстанцi звели ряд боїв iз загонами НКВД, але сам перехiд польсько-радянського кордону пройшов без жодного пострiлу.

Восьмого серпня 1945 року вiддiли знову зiбралися в лiсi пiд селом Лопiнкою коло Тiсни на Лемкiвщинi4. Тут стрiльцi та командири вiдбули вже останнiй двотижневий передрейдовий вишкiл. Цiкавою була програма навчання, яку знаходимо у вже цитованому звiтi Григорiя Дулина-"Всеволода". Для кращої iлюстрацiї пiдготовки повстанцiв до рейду дозволю собi навести бiльшу цитату з програми: "Звiт по єдино кожної сотнi зокрема.

1-ша с[отня].

1 година на тему ОУН, УПА, УГВР, повстання та завдання.

1 година на тему про бiй у Одреховi, злi й добрi сторiнки.

1 година про спосiб ведення пропаганди на селi.

1 година пояснення Декалогу.

2 години з ройовими i заступниками. Короткий перебiг iсторiї України з найдавнiших часiв.

Поведення стрiльця на помешканнi i чистота.

Що таке? Цiль i завдання УВО, ОУН, УПА й УГВР.

Спостереження з бою 18.08 у Прибишевi (поляки).

Повторення попереднього та проробленя унiверсалу [УГВР – В.В.].

Поведiнка стрiльця на Пряшiв[щинi] та спосiб ведення пропаганди серед населення. Повторення та контроля з iсторiї України з ройовими та заступниками.

3-тя с[отня].

2 години – Про УПА й УГВР та про те, як Сталiн з'їв революцiю та перевiшав бiльшовикiв на пiдставi листiвки.

1 година – Повторення останньої лекцiї та пророблення унiверсалу УГВР.

2 години – Що таке держава – самостiйна держава – всi сили змобiлiзуймо для великого чину (вiдчит i пояснення).

2 години – Що таке свiтогляд – що таке нацiя – Історiя України вiд найдавнiших часiв з ройовими та їх заступниками.

4-та с[отня].

Поведiнка стрiльця й поведiнка супроти зверхникiв. Поведiнка у селi й пiд час рейду. Поведiнка i розмови з колегами. Тижневий полiтичний огляд.

Вiдношення до старшин i стрiльцiв других сотень. Історiя УВО.

Повторення попереднього, значiння УПА i УГВР. Фронт поневолених народiв.

Поведiнка й пропаганда стрiльця мiж словаками. Що то є стрiлець УПА. Коротка iсторiя (повторення) України з ройовими та заступниками"1.

В iншому звiтi, з вересня 1945 року, вказується, що вишкiл вiдбувся за повною програмою "Тустанi" i по його закiнченнi було "скомплектовано обсаду полiтвиховниками всiх сотень, якi рейдували".

Очевидно, десь тодi ж, в час проходження вiддiлами вишколу, вiдвiдав їх Василь Галаса-"Орлан", "Назар". Вiн зустрiвся з командирами Вiтовським та Вациком, передав повстанцям лiтературу, призначену для поширення на словацьких теренах, а також написану ним iнструкцiю "Короткi вказiвки для тих, що йдуть рейдом на Словаччину"1. Вiдвiдини повстанцiв Заступником Голови Закерзонського Крайового Проводу ОУН засвiдчили серйозну увагу керiвництва визвольного руху до справи проведення рейду, на який покладалися великi надiї.

16 серпня 1945 року курiнний Павло Вацик-"Прут" зачитав перед вишикуваними по вiддiлах вояками наказ про вiдхiд в рейд". Ось його змiст: "15.8.1945. Вп. Друже Командире Прут! У зв'язку з рiшенням Проводу, повiдомляємо Вас, що курiнь "Пiдкарпатський" пiд Вашою командою, що тепер є на Лемкiвщинi, вiдiйде в пропагандивний рейд на Словаччину. На Словаччину увiйдете як авангард УПА. Це закордон, новi люди. Тому в ньому хай девiзом куреня будуть мужнiсть, геройство, iдейнiсть, гуманнiсть та гордiсть на свою нацiю та Провiд. Несучи нашi iдеї, виявiть себе глибокими патрiотами, повними посвяти для нашої справи. Несiть гордо авангардне знам'я УПА та вертайтеся, вкритi славою. Ця слава буде трiумфом УПА, цiлої Української Нацiї. Час вiдходу, трасу рейду, час перебування та уснi вашi роботи на мiсцi, устiйните з командиром А[ндрiєнком]. Бажаю успiхiв та щасливого повороту! Зорич"3.

22 серпня вiдбулася остання перед вiдходом нарада командирiв вiддiлiв у селi Поляна Суровична. Тiєї ж ночi повстанцi без жодного пострiлу перетнули польсько-словацький кордон4. Загалом на терени Словаччини прийшло близько 500 воякiв УПА.

Надвечір наступного дня вiддiли ввiйшли в перше словацьке село – Сумежиляборського окресу. "Першою в село в'їхала кiнна розвiдка числом 29 людей. За ними помалу посувалося стрiлецтво. Мешканцi цього села не знали, куди йти i що робити. В їх село ввiйшло якесь вiйсько в рiзних унiформах, рiзно озброєне i нiчого їм не робить, тiльки розходиться по квартирах. Село замкнене, нiхто з нього не вийде, нiкого не випустять, i тому мешканцiв огорнув великий страх [...]. Стрiлецтво розiйшлося помiж хати, щоб дещо з'їсти й при нагодi поговорити з мешканцями цього села [...]. Повстанцi поволi почали розговорюватися з селянами, розповiли їм про себе та заспокоювали їх, що не повиннi боятися"1. 24 серпня повстанцi вiдвiдали вже села Прiкра, Рожковце, окремi їхнi групи бачили в Вижнiх Ладiшковця, в околицях Велькропу та Щавниках2. Намагаючись за якнайкротший час охопити своєю дiяльнiстю бiльшу територiю, вояки УПА, вже за першi днi свого перебування на Словаччинi, обiйшли села Пецькром (Межиляборського окресу), Варховце, Репейов, Сарада, Якушовце, Мiковце, Мразовце, Пiшковце, Грабовце i Дяпаловце (Стропкiвського окресу), Ваврешець, Раменiни (Пральтовського окресу)3. При цьому Фiала зазначає, що сотнi УПА рухалися цiлком вiдкрито, обранi для пропагандистських цiлей села оточували з усiх бокiв спецiальною сторожею, i щойно пiсля цього увечерi до села входила основна частина вiддiлу, яка на свiтанку, виконавши свої завдання, знову вiдходила4.

Важливим моментом у стосунках повстанцiв з мiсцевим населенням було здобування харчiв. Інструкцiя наголошувала: "Харчi в бiльшостi купувати. В конечностi звертатися до тамошнiх голiв громад, щоб цi зiбрали харчi для вiддiлу або дозволили самим зiбрати. При цьому (при збiрцi) належить вияснити цiлi нашої боротьби. Коли стрiльцi збиратимуть самi, то не смiють жебрати, анi силою реквiрувати. Вияснити населенню усе так, щоб воно саме охоче жертвувало. За жертвування чемно дякувати"1. Богуш Хньоупек неодноразово вказує, що повстанцi розплачувалися з селянами за харчi американськими доларами, росiйськими рублями та чеськими кронами2.

Активна пропагандистська дiяльнiсть вiддiлiв УПА дуже швидко привернула до себе увагу органiв безпеки Чехословаччини.i Вже 25 серпня, тобто через два днi пiсля переходу повстанцямиi кордону, Десята дивiзiя чехословацького вiйська була повiдомлена про вторгнення на терени республiки невiдомих загонiв чисельнiстю 500-1000 воякiв3. "Мiсцевi станицi Народної Безпеки та вiддiли Фiнансової Сторожi, що стерегли кордон проти контрабандистiв, – писав Ян Фiала, – були цiлком безпомiчнi проти бандерiвського походу"4. Зважаючи на це, командуванню дивiзiї було дано наказ зосередити до Гуменного всi можливi сили, проте їх виявилося зовсiм мало. Органiзована 26 серпня спецiальна частина для боротьби з УПА пiд назвою "Само" складалася з двох рот, до складу першої входили 66 воякiв i 2 офiцери, до другої – 51 вояк i один офiцер5. Їх озброєння складала легка стрiлецька зброя: гвинтiвки, автомати, легкi кулемети6. Тим не менше, цю частину було кинуто проти вiддiлiв УПА iз завданням не допустити їх переходу в Спiський, Межиляборський та Гуменський окреси. В наказi з 25 серпня говорилося:

"а) якнайшвидше досягнути теренiв Гуменне i перерiзати пересування власiвських частин [як уже вказувалося, на той час чехословацькi вiйськовики фактично не вiдрiзняли вiддiлiв УПА i Росiйської Визвольної Армiї, називаючи i тих, i iнших власiвцями – В.В.] на вiдтинках дороги Гуменне – Кожковце – Вижнiй i Нижнiй Ридван – Межиляборцi.

б) прочесати патрулями пo обидва боки дороги Гуменне – Межиляборцi лiсовi терени i вичистити їх вiд нелегальних банд.

Вжити енергiйних заходiв проти нелегальних банд, лiквiдувати їх або, якщо їх буде бiльше, розпорошити".

Тим часом, 28 серпня, в селi Дiяпаловце Стропкiвського окресу Вiтовський-"Андрiєнко", отримавши депешу з України, про вiдхiд рейдуючого вiддiлу. Частина його, на чолi з самим Вiтовським, вiдiйшла через Закарпаття в Галичину, iнша частина пiд командою П.Вацика-"Прута" повернулася на Лемкiвщину, де була уже 10 вересня2. Решту воякiв, якi продовжили рейд по Словаччинi, очолив Володимир Гошко-"Мирон", разом iз ним залишилося ще кiлька членiв штабу ТВ "Макiвка".

Вже на наступний день, 29 серпня, ця частина перейшла рiчку Ондаву, при цьому була обстрiляна боївкою комунiстiв з села Кельча, на щастя для повстанцiв обiйшлося без жертв3.

Взагалi, в першi днi осенi 1945 року повстанцi, незважаючи на значне зменшення їхньої чисельностi, ще бiльше активiзували свою дiяльнiсть. В "Спецiальному наказi N°4" вiд 5 вересня того року читаємо: "Ситуацiя бандерiвських частин на день 4.09.1945 наступна:

а) окремi групи бандерiвцiв з'явилися минулого тижня в теренах Червнiца, Дрєнов, Мочармани i Петровяни;

б) пiдтверджена була присутнiсть цих частин: 60 чоловiк в теренах Злата Баня – Германовце; 500 чоловiк в теренах на пiвденний схiд Гiральтовце: Фiяш – Ломне – Детрiк – Кобильнiце; 1000 чоловiк в теренах на пiвденний схiд вiд Стропкова: Бруснi-на-Колбовце – Якушовце – Руска Поруба – Вижня Сiтнiца – Токаїк; 1000 в теренах Чертiжне.

Далi, згiдно неперевiрених даних, з'явилося 80 осiб в теренах Лiп'яни на захiд вiд Сабiнова. Їх озброєння: гвинтiвки, автомати, гранати i навiть фаустпатрони"4. Передостаннi три цифри поданi в звiтi є явним перебiльшенням, адже з близько 500 бiйцiв (загальної кiлькостi учасникiв рейду) значна частина вже залишила на той час словацькi терени. Про причини цих помилок в обрахунках йтиметься дещо нижче.

В наступному наказi, датованому 8 вересня, чехословацьким вiйськовим частинам наказувалося: "Заборонити проникнення бандерiвцiв на захiд вiд лiнії Бардейов – Ганушовце – Вранов – Требiшов [...]. У спiвпрацi з росiйськими частинами лiквiдувати бандерiвськi вiдлiли або вiдтiснити їх з теперiшнiх теренiв до кордонiв Закарпатської України"1. На початку вересня для цього налагоджено спiвпрацю чехословацького вiйська з радянськими прикордонниками. Так 4 вересня до Капушан прибув моторизований полк ЧА з метою злiквiдувати повстанськi вiддiли. Спiльнi акцiї проведено в теренах Ременiни – Злата Баня – Почiчва. Однак, i це не мало жодного результату: повстанцям вдавалося уникати зустрiчей iз союзниками2.

Протягом 11-13 вересня чехословацькими вiйськами було проведено спецiальну протиповстанську операцiю, що проходрiла в три етапи. Метою першого було досягнути теренiв Мновце – Туряни – Келча, другого – Завада – Руска Поруба – Нiжня Сiтнiца, i останнього – Нiжнi Чабiни – Волiца – Нiжнiй Радван. Впродовж усiєї акцiї вiйськам так i не вдалося принаймнi зустрiтися з вiддiлами УПА3.

Але на початок вересня йшлося вже не тiльки про вiйськову боротьбу з повстанськими вiддiлами, а й про iдейне протистояння їм. В полiтосвiтньому додатку до операцiйного наказу вiд 5 вересня вказувалося: "...1. Поборювати прояви ворожої пропаганди i розвивати найширше iдеї демократiї, прогресу, i свободи"4.

Загалом незначна кiлькiсть чеського вiйська, що була вислана проти сотень УПА, не могла зупинити їхнього просування. Пояснюється це також значною мiрою i небажанням воювати з УПА. Ось, що читаємо про це в пiдпiльному виданнi Вiйськової Округи УПА "Говерля" "Чин Зброї": "Вправдi большевики на скору руку озброїли були вiддiли чехословацької армiї i обложили ними лiнiю Спiська Нова Весь – Пряшiв – Гуменне, але чехословацьке вiйсько i українськi повстанцi обопiльно себе обминали"1. Аналогiчна ситуацiя була iз мiсцевими станицями Народної Безпеки, головне управлiння розвiдки при мiнiстерствi оборони ЧСР прямо зазначало, що основною причиною повiльного перебiгу антибандерiвських акцiй є "недостатнє бажання органiв НБ, їхнi станицi надавали iнформацiю про ворога з запiзненнями i звалили весь тягар боротьби на вiйськовi органи"2. Крiм того, повстанцям, завдяки своїй мобiльностi, вдалося ввести чехiв в оману стосовно своєї чисельностi, їх часта поява у рiзних населених пунктах, iнодi досить вiддалених один вiд другого, створювала iлюзiю великої кiлькостi учасникiв рейду. To й же Хньоупек, наприклад, визначає чисельний склад українських повстанцiв на словацьких теренах станом на 17 вересня 1945 року шiстьма тисячами воякiв3.

До середини вересня рейдуючий вiддiл, перейшовши Гiральтовський окрес, вийшов на терени Пряшiвщини, де зупинився бiля села Руськi Текляки. Пiсля недовгого перепочинку, вояки УПА рушили далi через Сабiнiвський (села Мiхаляни, Бодольок, Бальпоток, Градiско), майже весь Бардiївський, Стропкiвський, Гуменський та Снiнський (села Ацiдовце, Зубне, Яблонки, Телеповцi) окреси Словаччини4. В останньому повстанцi влаштували для населення кiлька концертiв. "Треба пiдкреслити, – писав з цього приводу Шанковський, – що значна кiлькiсть рейдуючих повстанцiв – це були випускники другого турнусу Першої Старшинської школи УПА "Оленi". Цi колишнi студенти Львiвського унiверситету й учнi середнiх шкiл склали дуже гарний хор, що давав усюди концерти для мiсцевого населення i спiвав по церквах"5. З останнього села Телеповцi, що знаходилося за вiсiм кiлометрiв вiд словацько-польського кордону, повстанцi повернулися на Закерзоння.