Рейди УПА теренами Чехословаччини

Вiдома французька газета "Фiгаро" за 30 серпня подає для сво-їх читачiв таку iнформацiю: "Останньо вiстки рiзних агенцiй донесли, що українськi партизани прибули на Словаччину та звели там бої з регулярним вiйськом. Рiч iде про рештки українських "макi", якi по закiнченi вiйськових дiй не хотiли розiйтися i продовжували вiйськовi дiї на Волинi i в Карпатах. Це є рештки Української Повстанської Армiї, яка боролася проти Вермахту без жодних зв'язкiв з совєтськими партизанами, та були атакованi i переслiдуванi Червоною армiєю вiд 1944 року. Ось недавно їм завдали новий удар 3 польськi дивiзiї, 1 совєтський панцерний корпус та чеськi бригади. Українськi загони, що дiяли на пiвденних схилах Карпат, були примушенi полишити лiси, та ось тепер переходять Чехословаччину, шукаючи можливостi добитися до американської окупацiйної зони"2.

"Зальцбурґер Нахрiхтен" 6 вересня подала статтю пiд назвою "Бандерiвцi в Австрiї", в якiй iнформує: "Коменданти жандармерiї в усiх мiсцевостях, в яких стверджено появу т. зв. бандерiвцiв заявили нашому спецiальному кореспондентовi, висланому в прикордоннi терени, що досi не було жодної небезпеки для Австрiї i нема пiдстави для неспокою. В Зiндорфi й Альтгофенi притримана група чужих воякiв, якi казали, що належать до партизанської сотнi, яка дiє на словацько-польських територiях i що їх витiснено в ходi бойових дiй".

Про появу перших повстанцiв на австрiйських теренах писала також iнша австрiйська газета "Ехо дер Гаймат", що видається в Лiнцi. "В пiвнiчному пограниччi Австрiї, – читаємо тут, – панує в останнi днi велике хвилювання: "бандерiвцi iдуть". Невидиме вiйсько Степана Бандери, який зорганiзував свою пiдпiльну армiю для партизанської боротьби з комунiстами, iде шляхом, повним пригод, щодалi на захiд. Це вiйсько складається з трьох головних груп, якi називаються iменами своїх провiдникiв Бурлаки, Хроменка й Кременя, до них приєдналися пiд час їхнього перебування багато католицьких словакiв. Мiж iншим, гарнiзони мiст Ружомберок, Турчанскi, Святi Мартiн перейшли майже в цiлости до партизан. Це вiйсько йде нiчними несподiваними маршами з Словаччини в напрямi на Брно, Жилiну, Угорський Брод. Дуже розумна тактика цiєї армiї не дала досi нiякої можливостi вжити проти неї значнi вiйськовi сили [...]. Населення австрiйських прикордонних областей з журбою слухає щораз виразнiший гук нiчної гарматної канонади на кордонi. Досi не було нiяких широких акцiй на австрiйськiй територiї. Треба прийняти, здається, що поодинокi вiддiли бандерiвцiв – це тiльки передня сторожа, яка має розвiдати можливостi переходу для головної їх частини. Вони прямують, як тут кажуть, до американської зони Австрiї чи Нiмеччини"1.

Звичайно, дуже широко висвiтлювався у захiднiй пресi про рив першої групи українських повстанцiв на чолi з Михайлом Дудою-"Громенком". Вже на наступний день пiсля цiєї подiї iнформацiя про неї з'являється в мiсцевих газетах. У газетi мiста Пассау "Пассауер Ноє Прессе", куди, власне, прийшли вояки УПА, написано про перехiд ними австро-нiмецького кордону, при якому, зазначає автор статтi, зчинилася стрiлянина, де було поранено багато австрiйських прикордонникiв, що намагалися перешкодити переходовi кордону2. В iншому повiдомленнi та ж газета вказує, що вiддiл УПА перейшов кордон у селi Вiльдеранна. Нiмецька полiцiя не мала вiдваги роззброїти повстанцiв i тому покликала на допомогу американських "констеблiв", якi 11 вересня роззброїли 36 воякiв цього вiддiлу. "Офiцер, – пише автор статтi, – який проводив цим повстанським вiддiлом, заявив, що вони члени УПА та пробилися з України через Польщу, Австрiю до Баварiї"1. Ще одна мiсцева газета "Пассауер Цайтунґ" додає, що вiддiл, який складався виключно з молодих українцiв, перебував у бойовому маршi 4 мiсяцi. Найбiльший їх бiй вiдбувся бiля мiста Пiльзену в Чехiї, де 20 з них загинуло, 31 бiйця було поранено2.

Вiдома нiмецька газета "Мюнхенер Меркур" iнформувала своїх читачiв у статтi "Бiля Пассау затримано українцiв", що "за повiдомленнями Американського Вiйськового Управлiння, у четвер над ранком бiля мiста Пассау затримано 36 українцiв, т.зв. бандерiвцiв, що прибули сюди через Польщу, Словаччину, Чехiю i Австрiю. Вони мали три кулемети, автоматичну зброю. Затриманих воякiв, якi не чинили опору, прикордонниками американської вiйськової полiцiї переведено в табiр для iнтернованих за нелегальний перехiд кордону"3.

Про цю ж подiю вже незабаром повiдомляє i швейцарське видання "Журналь де Женев", яке пише: "36 озброєних українських повстанцiв пробилися з України до Баварiї й пiддалися американськiй владi. Повстанцi були в росiйських унiформах, озброєнi скорострiлами, автоматами, гранатами i мали при собi мапи. Цi українськi повстанцi належать до української нацiоналiстичної органiзацiї "Бандерiвцiв", здається, що iншi повстанцi є в дорозi до Баварiї"4.

Подiї, пов'язанi з проривом українських повстанцiв за "залiзну завiсу", спонукали представникiв захiдних засобiв масової iнформацiї взятися до ретельнiшого дослiдження проблематики визвольного руху. В результатi таких дослiджень з'являється в європейськiй пресi цiлий ряд аналiтичних статей, присвячених цiй тематицi. Так лондонське видання "Іст Юроп" та голландське пресове агенство "КАРТО" подають детальну iнформацiю про територiальний подiл УПА, тактику її боротьбii з нацистами i бiльшовиками5. Голландська газета "Троцеде Блад" у своїй статтi про УПА подає двi цiкавi мапи: "Ситуацiя в Українi травень-серпень 1947 року", де зображено потрiйну польсько-чесько-радянську офензиву проти УПА на Закерзоннi, та "УПА-Захiд липень-серпень 1947 року", що вiдображає шлях повстанських вiддiлiв в Захiдну Європу1. Англiйська газета "Лiверпуль Дейлi Пост" за 22 вересня 1947 року в статтi "Ще ведуться вiйни" описувала рiзноманiтнi повстанськi армiї на сходi Європи, якi разом нараховують близько 100 тисяч. На перше мiсце серед них ставиться УПА, чисельнiстю близько 40 тисяч, яка дiє на теренах Закарпатської України, пiвденної Польщi, Словаччини, Моравiї2.

До кращих аналiтичних статей про УПА того часу належить публiкацiя в бельгiйськiй газетi "Газет ван Антверпен" за 28 вересня 1947 року. Автор подає коротку iнформацiйну довiдку з iсторiї України, зокрема, торкається проблеми утворення УПА, яке вiн датує 1941 роком. УПА, за його пiдрахунками, має 200 тисяч чоловiкiв та жiнок, молодих i старих, селян та iнтелiгенцiї. Оснащенi вони за рахунок полонених нiмцiв та росiян, мають свої вишкiльнi табори та замаскованi шпиталi. Стаття мiстить перелiк найвiдомiших акцiй українського пiдпiлля: вбивство шефа СА Вiктора Лютце у травнi 1943, росiйського генерала Ватутiна в лютому 1944, польського вiце-мiністра оборони Кароля Свєрчевського в березнi 1947 року. Велику увагу автор публiкацiї придiляє i рейдам 1947 року, причиною яких, на його думку, була спiльна боротьба польських, чеських, та росiйських вiйськ проти УПА. В статтi подається дуже перебiльшена кiлькiсть учасникiв рейду – 3 частини загальною чисельнiсiю 6-8 тисяч воякiв. Публiкацiя закiнчується такими словами: "Завдяки рейдам Захiдна Європа безпосередньо ознайомилася з легендарною повстанською армiєю, що має своїми гаслами: "Свобода народам! Свобода людинi!"3.

Вiстi про УПА у вереснi 1947 року потрапляють i за океан. Повiдомлення про прихiд бiйцiв УПА в Нiмеччину 23 вересня з'являється у вiдомїй американськiй газетi "Нью-Йорк Геральд Трiбюн"4. Канадська газета "Ґлоуб енд Мейл" вiд першого жовтня розмiщує на своїй передовицi статтю "Частини Повстанської Армiї наближаються до Зони Сполучених Штатiв". Вона, зокрема, повiдомляє, що німецька прикордонна полiцiя отримала неперевiренi данi про те, що до нiмецького кордону наближається 6 тисяч воякiв УПА. Пiсля цього охорону шляхiв та кордонiв було посилено. Американська окупацiйна влада, iнформує газета, не пiдтвердила цих даних. Далi в статтi подається iнформацiя про прорив до американської зони 40 українцiв бiля мiста Пассау, якi повiдомили про прихiд слiдом за ними тисяч iнших1.

Тематика УПА широко висвiтлювалася у жовтнi 1947 року й iспанською пресою. До прикладу, газета "Пуебло" мiстить статтю "До кордону Баварiї наближаються 6 тисяч людей з українського руху опору". "Останнiм часом, – читаємо тут, – ходять чутки, що шiсть тисяч воякiв українського руху опору "бандерiвцiв" наближається до кордону Баварiї бiля Гофа, вийшовши з Чехословаччини, вони хочуть пройти в зону пiвнiчноамериканської окупацiї. Переведене вiйсько отримало суворi накази затримати їх i роззброїти. У Вiзбаденi мiнiстр внутрiшнiх справ де Мессе спростував цi чутки... Також їх вiдкинули прикордоннi пiвнiчноамериканськi вiйська у Гофi"2. Та ж газета, кiлькома днями пiзнiше, подає бiльш докладну статтю пiд назвою "Партизани проти Совєтiв". "Декiлька мiсяцiв тому, – зазначає автор статтi, – вперше в свiтовiй пресi з'явилися вiдомостi про партизан, що виступають проти совєтiв. Їхнi найпотужнiшi сили складаються з українцiв, якi створили справжню армiю, що називається УПА – Українська Революцiйна (Повстанська) Армiя. Вона воювала пiд час вiйни як проти нiмцiв, так i проти совєтiв. УПА має настiльки добру органiзацiю та великий кiлькiсний склад, що совєти протягом минулих липня та серпня були вимушенi використати свої регулярнi вiйська"3. 18 жовтня ще одна центральна iспанська газета "Мадрiд" вмiщає на своїх сторiнках iнформацiю про УПА. "Там, за залiзною завiсою, – читаємо в статтi, – iснує багато рiзних рухiв опору [...]. Нацiональнi сили України, Польщi та балтiйських країн сприяють цим рухам, якi скерованi проти Росiї як проти керуючої країни [...]. На болотах Прип'ятi та в лiсах Бiлостока дiють великi загони партизанiв [...], тi ж самi, що боролися перед тим проти нiмецьких загарбникiв, воюють тепер проти росiйської держави".

Брак достовiрної iнформацiї у захiдних журналiстiв часто породжував суттєвi неточностi та перекручення у їхнiх статтях. Однiєю з них є перевищення кiлькостi рейдучих повстанцiв до числа 6 тисяч, яке зустрiчалося досить часто. Були й iншi досить серйознi перебiльшення та перекручення. Австрiйська газета "Зальцбурґер Фольксцайтунґ" вiд 21.08.1947р. розповiдала своїм читачам про масову завзяту боротьбу повстанських вiддiлiв в районах Тирасполя i Одеси1. Те ж австрiйське пресове агентство повiдомляло, що в серпнi 1947 року Москва змушена була перевести частину своїх окупацiйних вiйськ з Болгарiї вглиб України (район Днiпра) для придушення тут масового збройного опору2. Про партизанську боротьбу тисяч українцiв у Криму повiдомляє нiмецьке iнформацiйне агентство ДЕНА у Мюнхенi3. Ще ширше визначає розмах партизанської боротьби амстердамська газета "Де Лiнiє", яка вказує, що на теренах мiж Берлiном i Владивостоком дiють сильнi пiдпiльнi рухи, керованi УПА. "Контiненталь Ньюз Сервiс" в числi 93 за 1947 рiк повiдомляє, що "деякi вiддiли УПА пробилися в Хорватiю, i вже в листопадi 1947 року разом з хорватськими "крижарями" пiд командуванням Рафаеля Бобана брали участь в акцiї в околицях Белаґора-Рашак"4. Хорватська газета "Данiца", яка, очевидно, видавалася за межами Югославiї, також писала, що деякi загони УПА перейшли рiку Драву i приєдналися до хорватських партизан5. Про спiльну боротьбу хорватiв i українських повстанцiв, що прибули туди, згадує i хорватське iнформацiйне агентство "Кроейшен Прес".

Перекручення iнформацiї про український нацiонально-визвольний pyx y захiднiй пресi змусили Закордонне Представництво УГВР видати спецiальний документ пiд назвою "Офiцiйний звiт пресового бюро ЗП УГВР". В ньому, зокрема, зазначається: "Вiд початку вересня розходяться по цивiлiзованому свiтi новини, розповсюджуванi пресовими агентствами, про прорив деяких вiддiлiв УПА з українських земель на заходi вiд т.зв. лiнії Керзона до австрiйських та нiмецьких зон Сполучених Штатiв. Коментарi цих новин певних кореспондентiв показують невiгласiио цих кореспондентiв щодо актуальної полiтичної ситуацiї в Українi i щодо руху опору українцiв"1. Далi в документi iде офiцiйне роз'яснення про походження українського нацiонально-визвольного руху, його ставлення до нiмцiв у часи Другої свiтової вiйни, про ситуацiю, яка склалася на 1947 рiк, i причини рейдiв УПА на Захід. "Боротьба УПА, зазначається тут також, – вже є не тiльки місцевою проблемою, яка могла б бути локалiзованою в Українi чи Радянському Союзi, це стало питанням не тiльки схiдних європейцiв i радянських азiатiв, пiдкорених червоним схiдним тоталiтаризмом [...]. Це питання всiєї Європи, свiтова проблема. Однак, свiт культури, цивiлiзований Захiд, зобов'язаний поставити це питання [...]. УПА стала в Схiднiй Європi живим символом прагнення волелюбних людей протистояти червоному iмперiалiзму i полiтичному пiдкоренню вiльних людей. Цивiлiзований Захiд також зобов'язаний дати докази своєї поваги до борцiв за незалежнiсть, солдатiв визвольної армiї УПА"2. Роз'яснення, видане ЗП УГВР, безперечно, з'ясувало для представникiв захiдних мас-медiа багато невiдомих питань i допомогло їм у бiльш об'єктивному висвiтленнi української боротьби.

Загалом, можна сказати, що захiдна преса, незважаючи на певнi неточностi, перекручення чи спотворення iнформацiї, доволi добре висвiтлювала проблематику УПА. Цiкаво, що замовчати цього мiжнародного розголосу про український визвольний рух не змогла навiть радянська преса. Так, в журналi "Сучасне i майбутнє" опублiковано статтю Юрiя Смолича "Про одну не дипломатичну ноту", в якiй розповiдається про звернення Провiдника ОУН Степана Бандери до Державного секретаря США Маршала про присвоєння українським повстанцям, що пройшли на Захiд статусу "iнсургентiв", згiдно з мiжнародним правом. Поряд з тим, автор торкається i рейду вiддiлiв УПА на Захiд, описуючи його, звичайно, в специфiчному, притаманному радянськiй пропагандi, лайливо-брехливому тонi.

"Історiя останнiх днiв "гультяйства" бандерiвських бандюг, – пише Смолич, – як можна судити з повiдомлень iноземної преси, така: вигнанi з територiї захiдних областей УРСР, Польщi та Чехословаччини, де вони чинили нелюдськi звiрства та злодiяння, вимiщаючи свою безсилу лють на мирному населеннi, бандерiвцi прокралися крiзь лiси i гори Чехословаччини й перейшли кордон... американської зони окупацiї Нiмеччини. Перейшовши цей кордон, озброєнi до зубiв найрiзноманiтнiшою зброєю нiмецьких, англiйських та американських зразкiв, враз поробилися смирними овечками i любiсiнько здали всю свою зброю кiльком американським полiцаям. Бандитiв було багато, полiцаїв було малувато, але нiяких ексцесiв при здачi зброї не було: її вiдадно просто "за непотрiбнiстю", бо ж нащо воякам зброя, раз вони вже добилися "додому"?"1. Цiкаво, що кiлькома днями пiзнiше, а саме 15 сiчня 1948 року, цю ж статтю передрукувала газета "Радянська Україна"2. Таким чином, iнформацiя про повстанськi рейди, завдяки їх широкому мiжнародному розголосу, хоч i y викривленому висвiтленi, але все ж потрапила на сторiнки офiцiйного органу Центрального Комiтету КП(б)України, Верховної Ради та Ради мiнiстрiв УРСР.

Статтi про УПА в iноземнiй пресi заявлялися i пiзнiше, пiсля 1947 року, майже до середини п ятдесятих рокiв, тобто, фактично до кiнця iснування збройного опору в Українi в його партизанськiй формi3. Пiдсумовуючи все вище сказане, можна цiлком погодитися з вiдомим дослiдником українського нацiонально-визвольного руху Левом Шанковським, який у статтi "Большевики про УПА" стверджував: "Розглос боротьби ОУН-УПА в широкому свiтi був дуже значний, куди бiльший, нiж розголос визвольної вiйни 1917-1920 рокiв. Велике вражiння робив той факт, що боротьба велася проти потуги, вiдносно якої iснувало загальне погодження, що нiяка боротьба проти неї неможлива".

ВИСНОВКИ

Рейди вiддiлiв Української Повстанської Армiї були не тiльки ефективною формою партизанської боротьби, що постiйно дезорiєнтувала ворога та не давала йому можливостi здiйснити концентрований удар, також вони були i дiєвим засобом пропаганди. Учасники українського нацiонально-визвольного руху дуже широко застосовували такий специфiчний її вид, який набув у них особливого розвитку, як пропагандистськi рейди. Основним їх завданням було поширення iдей цього руху як в теренах України, неопанованих широкою партизанською боротьбою, так i далеко за її межами.

В СРСР та iнших країнах, що перебували пiд його впливом, в умовах тоталiтарного суспiльства, коли населення перебувало в постiйному страху перед репресiями каральних органiв, простого поширення листiвок чи пiдпiльної лiтератури серед народу з метою пiдняття його на боротьбу iз цiєю системою було занадто мало. Люди повиннi були бачити конкретну збройну силу, що є носiєм пропагованих iдей, i котра може, в разi потреби, стати для них за-хисником вiд сваволi загарбникiв. Такою силою мiг бути рейдуючий вiддiл УПА, що, крiм пропаганди серед населення з допомогою вiдповiдного матерiалу, впливав на нього самим своїм виглядом. Крiм того, в час, коли вся потута радянської пропаганди була звернена на дискредитацiю українських повстанцiв перед своїм народом, зображуючи їх бандитами, недобитками нiмецької армiї, прислужниками Гiтлера чи запроданцями американцiв, вкрай важливо було протиставитися цьому. Важливо хоча б тому, що без пiдтримки населення проведення партизанської боротьби ставало просто неможливим. Найкраще вдавалося протистояти цiй брехнi i доводити народу правду при безпосереднiх зустрiчах з ним. Саме тодi вiн мiг побачити у повстанських вiддiлах не бандитiв, а своїх братiв по кровi, що борються за загальне благо – свободу свого народу вiд окупантiв.

Зважаючи на це, пропагандистськi рейди дуже ретельно готувалися, до уваги бралося все: вiд зовнiшнього вигляду повстанцiв, якi повиннi були репрезентувати собою весь нацiонально-визвольний рух, до, що особливо було важливо, їх полiтичного вишколу. Кожен повстанець, учасник рейду, повинен був перед його початком досконало вивчити програмнi положення та основнi цiлi боротьби. Крiм того, його вчили подавати цю iнформацiю населенню, яке, можливо, вперше сприйматиме її, або, пiдготовлене попередньо ворожою пропагандою, ставитиметься до неї з упередженням. Певну специфiку мали рейди УПА за межi українських етнiчних територiй. Окрiм рiзницi умов, в яких доводилося працювати повстанцям в час таких акцiй, вони вирiзнялися ще й завданням.

Одним з таких стратегiчно важливих для українського визвольного руху завдань, виконати якi мали пропагандистськi рейди УПА, було поширення протикомунiстичної боротьби за межi України, особливо на країни так званої народної демократiї, де становлення тоталiтаризму перебувало щойно на початковому етапi. У керiвництвi українського руху розумiли, що саме через створення спiльного фронту боротьби всiх антикомунiстичних, антирадянських сил Схiдної Європи можна буде вберегти цей регiон вiд перетворення його у росiйську колонiю.

Спроби порозумiння з такими силами у Польщi (АК, НСЗ, ВІН), незважаючи на певнi епiзодичнi успiхи, загалом зазнали провалу, як через дуже сильнi антиукраїнськi настрої полякiв пiсля Другої свiтової вiйни загалом, так i через небажання керiвникiв конкретних органiзацiй позбутися своїх шовiнiстичних цiлей стосовно певних регiонiв України зокрема.

Тим часом у стосунках українцiв та iнших їх захiдних сусiдiв – словакiв не було таких проблем, що могли б завадити планованiй спiвпрацi. Навпаки, були причини, що спонукали до неї: значна частина словацького суспiльства була незадоволена ситуацiєю, котра склалася по закiнченнi вiйни i призвела знову до фактичного пiдпорядкування їхньої країни Чехiї. Зважаючи на те, що саме че-хи, в основному, i репрезентували в об'єднанiй Чехословацькiй Республiцi комунiстичну партiю, вiдверто пiдтримувану Радянським Союзом, це незадоволення приймало антикомунiстичний та антирадянський характер. А тому рейдам УПА на цi терени придiлялася особлива увага, i ретельна їх пiдготовка тривала досить довго: проводилися спецiальнi вишколи для бiйцiв i командирiв, що мали в час рейду працювати серед словацького населення, писалися листiвки, призначенi для поширення серед словакiв, перекладалися на словацьку та чеську мови уже готовi пропагандистськi матерiали тощо. Саме така пiдготовка дозволяла повстанцям пiзнiше, в час проведення акцiй, проробляти великий об'єм роботи.

Врештi, ми бачили результати дiяльностi українських повстанцiв на Словаччинi, що проявлялися в пiдтримцi мiсцевим населенням iдей, пропагованих УПА, у вiдсутностi боїв в час проходження рейдiв, що означало розумiння цих iдей i вiйськами, кинутими на припинення дiяльностi українських повстанцiв, у спалахах боротьби мiсцевих антикомунiстичних рухiв незабаром пiсля закiнчення рейдiв. Особливо показовими при оцiнцi дiяльностi вiддiлiв УПА на словацьких теренах є результати виборiв до парламенту Чехословаччини, котрi проходили пiсля другого словацького рейду у травнi 1946 року. Абсолютна перемога Словацької Демократичної партiї, активною агiтацiєю за яку займалися українськi повстанцi, засвiдчила значний вшшв УПА на внутрiшньополiтичне життя країни.

Однак перемога демократiв на виборах у Словаччинi не ста-ла тим чинником, який зумiв би протистояти поступовому перетворенню країни в сателiт Радянського Союзу. Проблема в тому, що i внутрiшня, i, тим паче, зовнiшня полiтика в цьому краю визначалася не в Братиславi, i навiть не в Празi, а в Москвi, яка, можливо, дещо повiльнiше, нiж у iнших країнах Схiдної Європи, проте й тут поступово просувала до влади своїх ставленикiв, що з часом стали цiлком керувати країною.

Той факт, що в результатi рейдiв вiддiлiв УПА на терени Сло-ваччини таки не дiйшло до спiльної збройної боротьби словакiв та українцiв iз комунiстичним тоталiтаризмом, пояснюється не недолiками в пропагандистськiй роботi українських повстанцiв (хоча й такi були), а, перш за все, слабкiстю мiсцевих пiдпiльних збройних рухiв опору, що були представленi рiзними органiзацiями i не мали загального керiвництва, здатного очолити масову збройну боротьбу. Єдиний можливий реальний конкурент комунiстiв на полiтичнiй аренi Словаччини – Демократична партiя – волiла боротися зi своїми опонентами законними засобами, ефективними у нормальних демократичних суспiльствах, в жодному разi не вдаючись до збройної боротьби, на яку демократи могли б пiдняти словакiв, особливо селян, пiдтримка серед яких у них була найбiльшою. Врештi, Демократична партiя поплатилася за свою нерiшучiсть i нерозумiння реальної полiтичної ситуацiї своїм iснуванням. Незважаючи на те, що вона не проводила жодних переговорiв, чи, тим паче, узгоджувальних дiй iз керiвництвом українського нацiонально-визвольного руху, її було звинувачено у "змовi з бандерiвцями" i, таким чином, усунуто з полiтичної арени.

Найбiльш вагомим результатом пропагандистських акцiй УПА на теренах Чехословаччини слiд вважати небачений до того часу розголос, якого набула справа визвольної боротьби українцiв у цiлому свiтi. Саме завдяки тому, що акцiї широко висвiтлювалися в чехословацькiй пресi, ще не контрольованiй СРСР, iнформацiя про УПА та про визвольнi рухи на теренах Союзу взагалi, чи не вперше, потрапляє за "залiзну завiсу". Таким чином, територiя Чехословаччини була використана українськими повстанцями як арена для манiфестацiї своїх iдей у свiтi. Нарештi було прорвано iнформацiйну блокаду, утримувану Москвою довкола українського визвольного руху. Справжню лавину публiкацiй про УПА викликав безпосереднiй прихiд учасникiв збройної боротьби у вiльний свiт восени 1947 року. Тепер навiть тi, хто вважав героїчну боротьбу українського народу за свободу iз, здавалося б, непереможною Москвою вигадкою та мiфом, могли на власнi очi бачити її учасникiв, чути з їхнiх вуст правду про цей рух.

На жаль, досi чомусь iснує переконання, що свiтова громадськiсть нiчого не знала про завзятi змагання українського народу за свою незалежнiсть i вiрила Сталiновi, який стверджував, що iснує "єдиний радянський народ – будiвничий свiтлого комунiстичного майбутнього". Тим часом, як видно iз зiбраного мною матерiалу (а зiбрано, з об'єктивних причин, лише незначну його частину), вже з кiнця 1945 року в захiднiй пресi регулярно починають з'являтися публiкацiї, присвяченi збройним дiям УПА. Незважаючи на певнi неточностi, перекручення чи перебiльшення опублiкованої iнформацiї все ж було достатньо, щоб сформувати у громадськостi свiту загальне уявлення про реальний стан справ в Українi та масштаби збройної боротьби її народу з Москвою.

Чому ж свiт мовчав? Чому ж не пiдтримав борцiв, якi гинули за демократичнi, загальнолюдськi цiнностi, за право на свободу, право, до речi, деклароване дiючою тодi вже Органiзацiєю Об'єднаних Нацiй? Можливо, свiт просто боявся вiйни. Як цинiчно заявляв свого часу вiдомий англiйський драматург Бернард Шоу: "Нiхто не хоче розпочинати вiйну через країну, про яку точно й не знає, де вона знаходиться на мапi". Але це вже були тi причини, яких українськi повстанцi не могли змiнити.

З певнiстю можна сказати, що пропагандистськi рейди УПА на терени Чехословаччини 1945-1947 рокiв належать до найкраще пiдготовлених та проведених акцiй не тiльки всього українського нацiонально-визвольного руху, а й iнших пiдпiльних рухiв опору того часу, а тому вони чи не найбiльше заслуговують на подальше ретельне дослiдження та iсторичний аналiз. Вкрай необхiдним для продовження вивчення цiєї теми є розширення джерельної, особливо документальної, бази, що можливо за рахунок залучення до опрацювання додаткових архiвних матерiалiв, котрi мiстяться в Словаччинi та Чехiї, i поки що не використовувалися українськими дослiдниками.

Дана робота є першою спробою оцiнки значення цих акцiй для подальшого розвитку усiєї збройної боротьби українцiв пiсля закiнчення Другої свiтової вiйни. Фактично вперше пропагандистськi рейди стали об'єктом спецiальних iсторичних дослiджень, вiдповiдно, багато з висловлених у цiй роботi тверджень та мiркувань теж наводяться вперше, а отже, потребують додаткових доказiв, дослiджень, дискусiй, обговорень та, зрештою, й уточнень.