Ромео і Джульєтта

Щоб сором цей тяжкий тебе минув,

Який штовха гебе в обійми смерті.

Якщо ти згодна,- я допоможу.

Джульетта О, краще, ніж виходить за Паріса,

Звели мені стрибнути з тої вежі,

Або пошли мене в вертеп злочинців,

Або штовхни мене в кубло гадюче;

Чи до ведмедя хижого прикуй

Або вночі замкни мене у склепі,

Де торохтять кістки страшних мерців,

Де повно жовтих черепів беззубих,

Або в могилу свіжу поклади,

Мене з мерцем в один закутай саван…

Все, все, про що я й слухати не можу,

Щоб не тремтіти з жаху,- все зроблю

Без страху, без вагання, щоб Ромео

Знайшов в мені дружину незрадливу.

Брат Лор. То слухай же, іди тепер додому,

Весела будь і згоду дай на шлюб.

А взавтра, в середу, влаштуй все так,

Щоб уночі самій зостатись в спальні:

З тобою няня завтра хай не спить.

Візьми оцей фіал. Як ляжеш в постіль,

Усю до краплі випий рідину.

І вмить тобі по жилах піде холод,

І летаргічний сон тебе скує,

Твій пульс замре; ні тіла теплота,

Ні дихання слабке - ніщо й ніколи

Не викаже, що ти іще жива;

Троянди уст твоїх і щік зів’януть,

Обернуться на попіл неживий;

Очей твоїх зачиняться враз вікна

Так, ніби їх загородила смерть

Від світла ясного життя; зомліє

Все тіло в тебе так, неначе мертве.

І ось в такій подобі смерті ти

Пролежиш рівно сорок дві години

Й прокинешся, як від солодких снів.

Коли ж уранці прийде наречений,

Щоб розбудить тебе, ти будеш мертва.

Тоді тебе, як звичай наш велить,

В найкращім вбранні, у труні відкритій

Перенесуть у старовинний склеп,

Де здавна спочивають Капулетті.

Тим часом, доки спати будеш ти,

Я сповіщу про все листом Ромео;

Він з’явиться сюди, і разом з ним

Ми будем ждать пробудження твого,

Й до Мантуї Ромео тої ж ночі

Тебе з собою візьме. Вихід є.

І від ганьби тебе він урятує,

Якщо несталість і жіночий страх

Не стануть на заваді смілій справі.

Джульєтта О, дай же, дай! Не говори про страх!

Брат Лор. Візьми і йди. Будь непохитна й дужа

У рішенні своїм. Я надішлю

До Мантуї ченця з листом негайно

Й про все твого Ромео сповіщу.

Джульєтта Любове, сили дай! У ній - рятунок.

Прощай, мій отче!

Виходять.

СЦЕНА 2

Кімната в домі Капулетті.

Входять Капулетті, синьйора Капулетті, мамка та двоє слуг,

Капулетті Всіх запроси, хто тут стоїть у списку.

1-й слуга виходить.

Ти кухарів найми десятків зо два.

2-й слуга Я вам поганих не найму, синьйоре; я випробую

їх спочатку: подивлюся, чи облизують вони собі пальці.

Капулетті І що ж тобі ця проба доведе?

2-й слуга Еге, синьйоре: поганий той кухар, який не об-

лизує собі пальців. А через те таких, які пальців собі не обли-

зують, я й не приведу.

Капулетті Іди вже, йди!

2-й слуга виходить.

Замало часу… Що, як ми не встигнем?

А де дочка? Мабуть, в духівника.

Мамка Авжеж, синьйоре.

Капулетті Він, може, наведе її на розум:

Свавільне і розбещене дівчисько!

Мамка Вона прийшла зі сповіді весела!

Входить Джульєтта.

Капулетті Ну, що, уперта? Де тинялась ти?

Джульетта Там, де мене покуту скласти вчили,

Що не скорилася і гріх вчинила.

Святий Лоренцо наказав мені

До ніг упасти і просить прощення.

Прости, мій тату, я тебе благаю!

Віднині я твоїй скоряюсь волі.

Капулетті Послать до графа! Сповістить його.

І взавтра рано вузол ми зав’яжем.

Джульетта 3 ним стрілась я у келії Лоренцо

И була до нього чемна і привітна,

Наскільки це пристойність дозволяє.

Капулетті Раз так, то і гаразд. Я радий. Встань.

Отак і слід. Я хочу бачить графа.

Пошліть мерщій по нього, я ж сказав!

Як перед богом, наш отець - святий:

Йому недарма дякує все місто.

Джульєтта Ходімо, няню, у мою кімнату:

Ви допоможете мені як слід

Оздоби вибрать на ваш смак, пристойні,

Якими взавтра я себе прикрашу.

Синьйора Кап. Не взавтра, а в четвер, ще маєм час.

Капулетті Ідіть же, йдіть, бо взавтра ж і до церкви!

Джульєтта і мамка виходять.

Синьйора Кап. Не встигнемо все влаштувать на завтра:

Таж скоро ніч!

Капулетті Замовкни! Тсс… Я сам

Візьмусь за справу - і ручусь тобі,

Що буде все гаразд, моя дружино.

Іди ж мерщій Джульєтті поможи

Убрання вибрати. А я не ляжу,

Не спатиму я нині. Залиши

Мене самого. Нині - я хазяйка!

Гей, ви! Розбіглися? Ну, добре, я

Піду вже й сам і сповіщу Паріса,

Щоб він на ранок лагодивсь, на завтра.

І як мені на серці легко стало,

Коли отямилось дурне дівча!

Виходять.

СЦЕНА З

Кімната Джульєтти.

Входять Джульетта й мамка.

Джульєтта Так, це найкраще вбрання. А тепер

Лиши мене на самоті. Всю ніч

Молитися я мушу, люба няню,

Щоб небеса до мене усміхнулись,

Адже ж ти знаєш, чим я завинила.

Входить синьйора Капулетті.

Синьйора Кап. Клопочетесь? Чи вам допомогти?

Джульетта О ні, синьйоро. Вибрали ми все,

Що треба буде нам до шлюбу взавтра.

Будь ласка, залишіть мене саму;

А няня хай цю ніч вам допоможе,

Бо повні руки маєте турбот,

Так спішно все й раптово…

Синьйора Кап. На добраніч!

Лягай. Тобі спочинок необхідний.

Синьйора Капулетті й мамка виходять.

Джульєтта Прощайте! Чи побачимось ми з вами,

Те знає бог… Якийсь холодний страх

Проймає млосно жили і неначе

Морозом сковує гарячу кров…

Покличу їх… Мені самій так тоскно!

Вернися, няню! Що ж їй тут робити?

Зіграть цю сцену мушу я сама!

Сюди фіал!

А що, коли цей трунок не подіє?

Таж силою мене звінчають з графом.

Ні, ні!.. Ти порятуєш… Ляж отут!..

(Кладе поруч себе кинджал)

А що, як дав мені чернець отруту,

Щоб вбить мене підступно, боячись

Себе збезчестити, коли б відкрилось,

Що він мене з Ромео повінчав?

Боюсь, що так… Проте - не може бути:

Бо ж він уславився святим життям…

Ні, я не допущу лихої думки!

А що, як я лежатиму в труні

И прокинуся у склепі надто рано,

Раніше, ніж туди Ромео прийде,

Щоб визволить мене? Жахлива мить!

Тоді я задихнутись можу в склепі,

Якого паща темна і смердюча

Так рідко дихає повітрям чистим,

І вмерти там, Ромео не діждавшись!

Або, якщо я виживу, тоді…

Лиш уявить собі: навколо смерть,

І темна ніч, і це жахливе місце -

Могильний стародавній склеп, притулок,

Де сотні літ складають кістяки

Всіх наших предків, де лежить Тібальт

І де під саваном вже гнити став…

Де, кажуть, привиди мерців блукають

Вночі якоїсь певної години…

О боже, боже!.. Що, як я прокинусь

Занадто рано?.. Сморід навкруги…

Жахливий сморід… і глухе стогнання,

Що схоже на стогнання мандрагори,

Коли її висмикують з землі,-

Той звук доводить смертних до безумства…

О!.. Що, як я, прокинувшись від жаху.

Там збожеволію поміж страхіть

І кістяками гратися почну

Похованих прапращурів моїх,

Зірву з кривавого Тібальта саван

І, кістку предка раптом ухопивши,

Сама собі я череп розіб’ю?..

О, гляньте, гляньте! Там мій брат Тібальт!..

То дух його чигає на Ромео,

Який його рапірою вразив…

О, стій, Тібальте, стій! Я йду, Ромео!

Іду вже, йду… Цей трунок п’ю за тебе!

(Падає на постіль)

СЦЕНА 4

Зала в домі Капулетті.

Входять синьйора Капулетті й мамка.

Синьйора Кап. Візьми ключі і прянощів додай.

Мамка Айви і фініків в солодке просять.

Входить Капулетті.

Капулетті Ну, швидше, швидше, швидше! Другі півні!

Вже вибив дзвін на вежі три години.

Голубко Анжеліко, доглядай,

Щоб печиво, бува, не підгоріло,

Та не шкодуй припасів!

Мамка Годі вже.

Ідіть, ідіть. Горшки - то бабське діло.

Лягайте вже! Заслабнете на ранок,

Якщо не спатимете цілу ніч.

Капулетті Овва! Доводилось мені частенько

Не спать ночей задля речей пустих,

А ще ніколи я не слабував.

Синьйора Кап. О так, ти був колись гульвіса добрий!

Любив ночами полювать мишей.

Тепер вже я не спатиму ночей,

Для того щоб ти добре спав ночами!

Синьйора Капулетті і мамка виходять.

Капулетті Ох, ревнощі! Ох, ревнощі! Стривай.

Гей, хлопче, що несеш?

Входять троє чи четверо слуг з рожнами, дровами

й кошиками.

1-й слуга Для кухаря, синьйор, а що - не знаю.

Капулетті Мерщій! Мерщій!

1-й слуга виходить.

Гей, слухай, ти, малий!

Дров принеси сухих! Спитай у П’єтро,

Він знає, де вони.

2-й слуга Я знаю й сам.

На плечах маю голову, синьйоре.

Сухі ми дрова знайдемо й без П’єтро.

Виходять.

Капулетті Хороша відповідь! Веселий чорт!

Ох, ти ж байстря!.. А й справді, мабуть, маєш

На плечах дерев’яну головешку!..

Мій боже, вже світає!.. Скоро граф

Прибуде з музикантами до нас.

Так він сказав.

Музика за сценою.

Я чую, він вже близько.

Гей, мамко! Гей, дружино! Де ви там?

Входить мамка.

Біжи збуди і прибери Джульєтту.

А я піду зустрінути Паріса

И тим часом побалакаю. Хутчій!

Та не барись! Жених уже прибув.

Ну, швидше. Чуєш?

Виходять.

СЦЕНА 5

Спальня Джульєтти.

Входить мамка.

Мамка Синьйоро!.. Синьйоро!.. О Джульєтто!..

Ягняточко! Як довго бідна спить!

Голубонько, прокинься!.. Наречена!..

Ні слова?.. Серденько, ти наперед,

Мабуть, поспать за цілий тиждень хочеш?

Воно-то й добре, адже граф Паріс

Вночі і вдень не дасть тобі спочинку.

Ручуся я! Хай бог простить мені

За це. Та й міцно ж як вона заснула!

Збудити ж мушу. Встань-бо, синьйорино!

Бо як застане граф тебе в постелі,

По-своєму розбудить… Тож гляди!

Що? Вже прибралася!.. І знов лягла!..

Синьйоро! Гей, вставай же, синьйорино!

О боже милий! Поможіть! Померла!

О, нащо я родилася на світ!

Дать aqua vitae!.. Ax, синьйор! Синьйоро!

Входить синьйора Капулетті.

Синьйора Кап. Що тут за гам?

Мамка О, нещасливий деньї

Синьйора Кап. Що сталося?

Мамка О лишенько, погляньтеї

Синьйора Кап. Ох боже! Донечко! Життя моє,

Прокинься, глянь, бо вмру з тобою разом!

Рятуйте! Поможіть!

Входить Капулетті.

Капулетті Ведіть Джульєтту! Наречений тут.

Мамка Вона умерла! Нежива! О горе!

Синьйора Кап. О боже милий! Вмерла, вмерла, вмерла!

Капулетті Що?.. Дай же глянути… Рятуй нас, боже!

Вона холодна! Кров спинилась в жилах,

Заклякли всі суглоби! Вже давно

її уста покинуло життя…

Убила люта смерть її раптово,

Як убива мороз дочасний квітку,

Найкращу квітку із усіх квіток.

Будь проклятий цей час. О горе, горе!

Мамка День нещасливий.

Синьйора Кап. О скорботний час!

Капулетті Смерть, що взяла її, щоб нарікав я,

Язик зв’язала й мову відняла…

Входять брат Лоренцо й Паріс із музикантами.

Брат Лор. Готова йти до церкви наречена?

Капулетті Готова йти, щоб більше не вернутись!

(До Паріса)

О сину, знай: напередодні шлюбу

З твоєю молодою спала смерть…

Глянь, ось лежить вона - розкішна квітка,

З якої нагла смерть зірвала цвіт.

Мій зять тепера - смерть, а водночас

І спадкоємець… Тож і я помру!

Життя й добро - я все покину смерті!

Паріс Як довго ранку я цього чекав,

І як жахливо він мене стрічає…

Синьйора Кап. Ненависний, проклятий, день страшний!

О, це найтяжчий, найстрашніший день,

Якого у одвічнім мандруванні

Не бачив на шляху своєму час!

Одна, одна дочка моя, єдина,

Одна-єдина радість і утіха,

І ту жорстока відібрала смерть!

Мамка О горе! День гіркий, гіркий, гіркий!

Нещасний, найсумніший день гіркий,

Якого я не бачила ніколи!

О день, о день, о день! Проклятий день!

Чорнішого й на світі не бувалої

О день гіркий, о день гіркий!

ПарІс Одурений, розлучений, убитий!

О люта смерте, одурила ти!

Жорстока смерте, вбила ти мене!

Любов моя! Життя!.. О ні! О ні!

Ні, не життя - любов мою убито!..

Капулетгі Зневажений, збезчещений, убитий!

Пошарпаний і змучений украй!

Скорботний часе, ти прийшов сюди

Для того, щоб убити наше свято?

О доню люба!.. Ні, душа моя,

А не дочка! Ти мертва, мертва! Горе!

Дочка моя померла, разом з нею

Навік померли радощі мої!..

Брат Лор. Соромтесь! Досить! Сльози і відчай

Розпуки не загоять. Вам і небу

Належала ця дівчина прекрасна.

Тепер же всю її забрало небо.

Але для неї краще. Не змогли ви

Від смерті вберегти свою частину,

А небеса уберегли свою

І вічне їй життя подарували.

Ви мріяли її піднести в світі,

Хотіли до небес її піднять,

Чого ж ви плачете, коли її

Тепер піднесено над хмари, в небо?

О, не гаразд ви любите дочку,

Коли шалієте, що добре їй.

Не та щаслива, що в заміжжі довго,

А та, що рано вмерла у заміжжі.

Утріть же сльози і, як то годиться,

їй тіло розмарином уквітчайте,

В убрання щонайкраще приберіть

І віднесіть її до церкви. Хоч

Слабка природа, а, бува, ридає,

Тверезий розум в нас перемагає.

Капулетгі Збирались на весіллі ми гуляти,

А будем чорний похорон справляти.

І музика обернеться на подзвін,

На поминки печальні - шлюбна учта,

На панахиду - радісні пісні.

Вінчальний же вінок укриє трупа,

І все обернеться на протилежне!

Брат Лор. Ідіть, синьйоре. Ви, синьйоро,- з ним.

Ви теж ідіть, Парісе, і готуйтесь

Небіжчицю прекрасну провести.

Карають небеса за гріх… Бог з вами!

Не гнівайте ж їх зайвими сльозамиї

Капулетті, синьйора Капулетті, Паріс та брат Лоренцо виходять.

1-й музикант Що ж, заховать дудки і забиратись?

Мамка Ну звісно, люди добрі, заховайте!

Ви ж бачите, яке тут сталось лихо…

(Виходить)

1-й музикант Та хоч і лихо, а платити треба.

Входить П’ є т р о.

П’єтро Музиканти, о музиканти! Заграйте «Радість

серця», «Радість серця»! Якщо хочете, щоб я зостався живий, заграйте мені «Радість серця»!

1-й музикант Чому «Радість серця»?

П’єтро О музиканти! Бо моє серце само грає: «Ах,

серце, ти повне печалі!..» О, заграйте ж мені якоїсь веселої, тужли-

вої, щоб потішити мене.

1-й музикант Ніякої пісні не буде! Не такий зараз час, не до

пісень.

П’єтро Не хочете?

1-й музикант Ні.

П’єтро Ну, то я вам добре заплачу.

1-й музикант Чим же ви нам заплатите?

П’єтро Не грішми, звичайно; я вам своєї пісеньки за-

співаю, дударики-дударі!

1-й музикант Я тобі заспіваю, блюдолизе!

П’єтро Дивись! Як лизну тебе по мі-до-ре ножем, то

вмиєшся червоною юшкою! Зрозумів?

1-й музикант Стережись, бо зроблю з тебе не фа, а фе.

2-й музикант Будьте ласкаві, сховайте ваш гострий кинджал

і витягніть ваш гострий розум.

П’єтро Ну, стережіться! Я витягну мій гострий розум 1

заріжу вас без ножа. Відповідайте мені, як то личить розумним

людям:

Коли пекельні в грудях муки

І мрії чарівної жаль,

То музики лиш срібні звуки…

Чого «срібні звуки»? Чого «музики срібні звуки»? Що скажете ви

на це, Сімоне Смичок?

1-й музикант Чому, синьйоре? А тому, мабуть, що срібло при-

ємно дзвенить.

П’єтро Непогано! Ну, а ви що скажете, Гуго Гудок?

2-й музикант Я скажу: тому «срібні звуки», що музиканти

грають за срібло.

П’єтро Теж непогано! А що скажете ви, Джемсе Гор-

лань?

3-й музикант Далебі, не знаю що й сказати.

П’єтро О, прошу ласкаво пробачити мені! Адже ви тіль-

ки співаєте. Ну, то я відповім за вас. «Музики срібні звуки» тому, що таким музикантам, як ви, рідко платять за музику золотом:

То музики лиш срібні звуки

Полегшують мою печаль!

(Виходить)

1-й музикант Ото в’їдливий бестія, як чума!

2-й музикант А ну його! Плюнь на нього, Джеку! Зайдімо по-

чекаємо, доки повернуться з похорону, і зостанемось пообідати.

Виходять.

ДІЯ П’ЯТА

СЦЕНА І

Мантуя. Вулиця.

Входить Р о м є о.

Ромео Як можна вірити облесним снам,

То сни мої мені віщують радість:

У грудях, ніби цар на троні - серце.

І дух якийсь на крилах ясних дум

Весь день мене підносить легко вгору.

Приснилася мені моя дружина;

Немов умер я, і вона прийшла…

О, дивний сон, в якому мертвий мислить!

Мене поцілувавши палко в губи,

Мені вдихнула враз нове життя,

І я ожив, і був я імператор -

Яке ж солодке й справді ти, кохання,

Якщо лиш тінь твоя - велике щастя!

Входить Балтазар.

Звістки з Верони! Що там, Балтазаре,

Листи привіз ти від ченця святого?

Моя дружина й батько мій здорові?

Ну, як Джульєтта? Вдруге я питаю.

Як добре їй, лихого буть не може.

Балтазар О, добре їй - лихого буть не може,

Джульєтти плоть - в гробниці Капулетті,

Душа між ангелів уже витає.

Я бачив сам, як в склеп її несли,

І поскакав, щоб сповістити вас.

Простіть мені за звістку нещасливу,

Я виконав, синьйоре, ваш наказ.

Ромео То он як!.. Зорі, кидаю вам виклик!..

Ти знаєш, де живу я. Принеси

Мерщій мені паперу та чорнила

І коней роздобудь: вночі я їду.

Балтазар Благаю вас, синьйоре, заспокойтесь!

У вас палають очі, й ви бліді,-

Віщує це нещастя…

Ромео О, мовчи!

Це так тобі здалось. Облиш мене,

Зроби все так, як я тобі сказав.

То від ченця листів мені немає?

Балтазар Немає, мій синьйоре.

Ромво Все одно.

Іди мерщій! Найми скоріше коней.

Я зараз теж прийду. Не забарюсь.

Балтазар виходить.

З тобою ляжу нині я вночі,

Моя Джульєтто! Засіб лиш знайти…

Яке ж ти винахідливе, нещастя,-

Порадником стає в одчаї зло!

Аптекаря згадав я. Тут живе він

Десь поблизу. Його недавно бачив;

Обірваний, з нахмуреним чолом,

Він трави лікарські все розбирав.

Такий худий, такий голодний!.. Мабуть,

Жорстокі злидні бідного зсушили.

В його халупі висить черепаха,

І алігатор напханий, і шкури

Потворних риб. А на полицях в ряд

Порожніх скриньок в нього склад нужденний,

Горшки зелені з глини й пляшечки,

Насіння плісняве, мотузок рештки,

Сухі троянди - весь убогий скарб,

Весь жалюгідний мотлох напоказ.

Помітивши ті злидні, я подумав:

Коли б отрути хто здобуть хотів,

Хоч в Мантуї за це й карають смертю,

То тут живе такий шахрай злиденний,

Що не злякається її продати.

Ця думка попередила біду!

Так, цей злидар продасть мені отруту…

Пригадую, його халупа тут.

Таж нині свято,- замкнено крамницю.

Агей, аптекарю!

Входить аптекар.

Аптекар Чого вам треба?

Ромео А йди сюди. Ти бідний, бачу я.

Бери! Ось маєш, сорок тут дукатів.

За них отрути дай мені такої,

Щоб враз вона по жилах потекла!

І той, хто жить стомився, мертвий впав,

І дух його вмить вирвався з грудей

Так люто і так швидко, наче порох,

Що рветься з жерла грізної гармати.

Аптекар Я маю зілля згубного чимало,

Та Мантуї закон кара на смерть

Усякого, хто продає трутизну.

Ромео Таж змучений ти злиднями украй,

Однак боїшся вмерти? Бачу я,

Що з голоду запали в тебе щоки,

Нудьга й скорбота дивляться з очей,

Тобі зневага й злидні горблять спину.

Цей світ - не друг тобі, не друг - закон.

Цей світ такого не створив закону,

Щоб допоміг тобі розбагатіти;

Тож злидні кинь, поруш закон, бери!

Аптекар Погоджуються злидні, а не я.

Ромео І не тобі плачу я, але злидням.

Аптекар Цей порошок змішайте з рідиною

І випийте; хай буде сил у вас .

На двадцятьох,- сконаєте за мить.

Ромео Ось золото твоє. Страшна отрута

Душі на втіху; в цім мерзеннім світі

Воно убивств жорстоких більше чинить,

Ніж ця нікчемна бовтанка твоя,

Яку ти так боїшся продавати.

Не ти, а я тобі продав отруту!

Купи собі харчів і відгодуйся!

Тебе ж, мій порятунку чарівний,

В склеп до Джульєтти я візьму з собою

І там лиш скористаюся тобою!

Виходять.

СЦЕНА 2

Верона. Келія брата Лореицо.

Входить брат Джованні.

Брат Джов. О францисканцю! Любий брате мій!

Входить брат Лоренцо.

Брат Лор. Це брат Джованні? Ти вже повернувся

Із Мантуї? Вітаю! Як Ромео?

Що він сказав? Чи він до мене пише?

Давай мерщій листа.

Брат Джов. З собою в путь

Хотів я взяти одного ченця

Із францисканців, тільки ж не застав;

Відвідував він тут у місті хворих.

Коли ж знайшов його, то нас обох

Не випустила варта з карантину,-

Замкнула двері і печать наклала,

Підозріваючи, що ми були

В такому домі, де чума лютує.

То я й не міг до Мантуї добитись.

Брат Лор. А хто ж одвіз мого листа Ромео?

Брат Джов. Листа послать не зміг я. Ось цей лист.

Я навіть посланця не зміг знайти

Для того, щоб тобі назад вернути,

Так налякала всіх зараза люта.

Брат Лср. Фатальний збіг! Я братством присягаюсь,

Той лист - то не дрібничка: зміст його

Аж надто був важливий, і затримка

Загрожує великою бідою.

Іди ж, мій брате, роздобудь мені

Залізний лом і принеси його

Скоріш до келії.

Брат Джов. Я зараз, брате.

(Виходить)

Брат Лор. Тепер я мушу сам іти у склей.

За три години має встать Джульєтта;

Вона мені ніколи не пробачить,

Що я не встиг Ромео сповістити.

Та знову в Мантую я напишу;

її ж у келії переховаю,

Аж доки сам Ромео не прибуде.

О бідний труп живий в притулку мертвих!

(Виходить)

СЦЕНА З

Кладовище. Склеп родини Капулетті.

Входять Паріс та його паж, який несе квіти і смолоскип.

Паріс Дай, хлопче, смолоскип і відійди.

Ні, погаси. Нехай мене не бачать.

Ляж там під тисами і, чуйним вухом

Припавши до землі, уважно слухай.

На кладовищі чутно кожний крок,

Земля-бо тут всередині порожня,

Покопана могилами й хистка,

Ледь ступить хто - відразу відгукнеться.

Як щось почуєш, свисни голосніше,

Я знатиму, що хтось іде до склепу.

Дай квіти. І роби, як я звелів.

Паж

(убік)

Як страшно тут самому серед мертвих!

Навколо домовини… Але зважусь.

(Відходить)

Паріс Я шлюбне ложе квітами укрию,

Солодка квітко! Постіль із граніту

Водою запашною я омию

Або сльозами окроплю ці плити.

И щоночі буду, вражений журбою,

Носити квіти й плакать над тобою!

Хлопець свище.

Знак подає слуга. Там хтось іде.

Чия нога ступає тут проклята

й перебива мені обряд любовний?

Із смолоскипом? Ніч, сховай мене!

(Ховається)

Входять Ромео й Балтазар зі смолоскипом, ломом, заступом тощо.

Ромео Дай заступа мені й залізний лом.

Візьми цього листа і завтра вранці

Віддай моєму батькові його.

Дай смолоскип. Гляди ж, під страхом смерті,

Що б не побачив ти і що б не чув,

До мене не підходь і не втручайся.

В це ложе смерті хочу я спуститись,

Щоб глянуть ще раз на мою дружину;

А головне - щоб зняти в неї з пальця

Коштовний перстень: перстень той потрібен

Мені задля важливої мети.

Тепер іди звідсіль. Але гляди,

Якщо насмілишся ти повернутись

І підглядать, що буду я робити,

Клянусь, я розірву тебе на шмаття

І члени всі твої розсію тут,

На цвинтарі голодному. Бо зараз

Ця ніч і замір мій - і дикі, й люті.

Вони лютіші, ніж голодний тигр,

Вони грізніші, ніж бурхливе,море…

Балтазар Я йду, синьйоре, й турбувать не стану.

Ромео І будеш другом. Ось, візьми собі.

Живи!.. Бувай щасливий і прощай!

Балтазар

(убік)

Я все ж сховаюся: мене лякає

Цей погляд дикий. Зло він замишляє.

(Відходить)

Ромео Огидна пащо! Ти, утробо смерті!

Пожерла щонайкращий дар землі!

Я щелепи гнилі твої розкрию.

(Розбиває двері до склепу)

І силою новий напхаю корм.

Паріс Як? Тут вигнанець той зарозумілий!

Отой Монтеккі, що убив кузена

Коханої моєї?.. Горе це,

Як думають, звело її в могилу.

Це він прийшов знущатися з мерців!

Схоплю його!

(Виходить наперед)

Спинись, Монтеккі! Стій!

Покинь ганебну і гидку роботу!

Невже й по смерті помста ще живе?!

Злочинцю підлий, мусиш ти скоритись.

Ходім, ти арештований і вмреш.

Ромео Авжеж, умру: того сюди й прийшов я.

Юначе добрий мій, о, не дратуй

Безумного, який удався в розпач.

Тікай, тікай звідсіль! Облиш мене…

Згадай хоч про померлих… Хай ця думка

Про долю їх злякає і тебе.

Благаю, не штовхай мене на гріх

Іще новий і не гніви даремно…

О, йди собі! Клянуся небом, я

Люблю тебе ще більше, ніж себе;

Таж зброю маю я лиш проти себе…

Тікай хутчій! Живи і пам’ятай:

Тебе безумний врятував. Прощай!

Паріс Я зневажаю всі твої закляття

Й беру тебе як підлого злочинця!

Ромео Примусить хочеш?.. Хлопче, стережись!

(Б’ються)

Паж О боже! Б’ються! Я покличу варту!

(Виходить)

Паріс

(падає)

О смерть моя!.. Як милосердий ти,

То поклади мене біля Джульетти…

(Вмирає)

Ромео Я обіцяю* слово честі. Гляну

Йому в обличчя… Хто це?.. Граф Паріс!

Меркуціо то родич!.. Що казав

Дорогою слуга мій? Я не слухав,

Бо тяжко стиснула скорбота серце…

Здається, він казав, що граф Паріс

Мав із Джульєттою ось повінчатись…

Чи він казав, чи це мені приснилось?

Чи то, почувши про Джульєтту, я

Утратив розум - марити почав?

О, дай мені, дай руку, бо й тебе

Зі мною вписано в скорботну книгу

Лихої долі на одній сторінці!

Я покладу тебе в могилу пишну…

В могилу? Ні. О ні, юначе вбитий.

Таж тут моя Джульєтта спочиває;

її краса страшний, похмурий склеп

На променистий оберта палац.

Лежи тут, смерть,- тебе ховає мертвий!

(Кладе Парка в склеп)

Буває часто, люди перед смертю

Стають веселі! А в уяві свідків

Це «передсмертна блискавка остання».

Чи ж це «остання блискавка» й моя?

Моя любове! О моя дружино!

Смерть випила твого дихання мед,

Та не змогла твоєї вроди взяти.

Ти не подолана. Рум’янець твій

Ще на устах, на щоках пломеніє,

Ще смерті стяг блідий не тріпотить!

І ти, Тібальте, в савані кривавім?

Що міг би я для тебе більш зробити,

Ніж те, щоб ця ж таки рука, якою

Завчасно втято молодість твою,

Так само знищила й твого убивцю?

Прости мені, кузене! Ох, Джульєтто,

Чому і зараз ти така прекрасна?

Подумать можна, що безплотна смерть

У тебе закохалась, що якийсь

Кістяк огидний тут тебе замкнув,

У темнім склепі, для утіх любовних!

Боюсь за тебе й залишусь тому

З тобою тут. Ніколи я не вийду

З цього похмурого палацу ночі.

Тут, тут зостанусь я із робаками,

Служницями твоїми. О, тепер

Знайду я тут для себе вічний спокій

І скину гніт моїх зловісних зір

З замученої й стомленої плоті!

Милуйтесь, очі,- це в останній раз!

Ви, руки, пригорніть її востаннє!

А ви, уста мої, дихання брамо,

Скріпіть навік священним поцілунком

Довічну спілку зі скупою смертю!

Сюди, мій поводатарю гіркий!

Лихий стерничий, одчайдуху лютий,

Розбий об скелі мій нещасний човен!

За тебе п’ю, моя любов!

(П’є)

О чесний •

Аптекарю! Швидка твоя отрута…

Отак я з поцілунком умираю!..

(Падає)

З другого боку кладовища входить брат Лоренцо з ліхтарем, ломом і за-

ступом.

Брат Лор. Святий Франціску, поможи мені!

Вже стільки раз мої старечі ноги

Спіткнулись об могили цеї ночі…

Хто тут?

Балтазар

(виходячи наперед)

Це друг, який вас добре знає.

Брат Лор. Спаси вас боже! Друже мій, скажіть,

Що то за смолоскип, що марно світить

Для робаків та черепів безоких?

Здається, то у склепі Капулетті…

Балтазар Так, отче пресвятий, і там також

Господар мій, ваш друг.

Брат Лор. Який?

Балтазар Ромео.

Брат Лор. Він там давно?

Балтазар Вже, мабуть, з півгодини.

Брат Лор. Ходім зі мною в склеп.

Балтазар Не смію, отче.

Господар мій не знає, що я тут.

І він мені грозив страшною смертю,

Якщо за ним я стежити зостанусь.

Брат Лор. То залишайсь. Я сам піду. Боюсь…

Боюся, щоб не трапилось нещастя.

Балтазар Коли я тут під тисом спав, мені

Приснилось, що господар мій зітнувся

З якимсь синьйором і убив його.

Брат Лор.

(підходить до склепу)

Ромео! Боже мій! Чия це кров

Камінні східці склепу багрянить?

Хто кинув закривавлені ці шпаги

Тут, на порозі вічного спокою?..

(Входить до склепу)

Ромео! О, який блідий! Хто ще?..

Як? І Паріс?.. Увесь залитий кров’ю?..

Яка лиха година спричинилась

До цих фатальних і страшних подій?

Синьйора ворухнулись!

Джульєтта прокидається.

Джульєтта О мій отче!

Пораднику! А де мій чоловік?

Я знаю добре, де я маю бути;

І ось я тут. А де ж Ромео мій?

Шум за сценою.

Брат Лор. Я чую шум. Ходім з цього гнізда

Зарази, смерті і тяжкого сну.

Наш замір вища сила зруйнувала,

Не наша. Ми противитись не можем.

Ходім! Ходім! Джульєтто, поруч тебе

Лежить твій мертвий муж. Паріс також.

Тебе у монастир я прилаштую

Святих сестер. Ходім, не зволікай.

Нічого не розпитуй. Близько варта.

Біжім хутчій. Джульєтто, люба сестро!

Шум наближається.

Загаємось - ускочимо в біду.

(Виходить)

Джульєтта Іди, мій отче, сам. Я не піду.

Що любий мій в руці стискає? Склянку,

Спорожнену, я бачу, до останку.

І смерть страшна отрута завдала…

Який скупий! Все випив! Не лишив

І краплі благодатної для мене,

Що помогла б мені піти за ним!

Я цілуватиму твої вуста…

Ще, може, трішки є на них трутизни,-

В підкріпленні цьому я смерть знайду…

(Цілує його)

Твої вуста ще теплі!..

1-й страж

(за сценою)

Де це, хлопче?

Веди нас!

Джульєтта Хтось іде!.. Мерщій! О щастя:

Тут рятівний кинджал!

(Вихоплює кинджал Ромео з піхов)

Ось твої піхви!

(Заколює себе)

Зостанься в них і дай мені умерти!..

(Падає на труп Ромео і вмирає)

Входить сторожа з Парісовим пажем.

Паж Це тут було, де смолоскип палає.

1-й страж Кров на землі! Оглянуть кладовище!

Кого б ви не знайшли, хапайте всіх!

Кілька стражів виходять.

Страшна картина! Граф лежить убитий…

Джульєтта теж спливає кров’ю… Що?..

Вона ще тепла!.. Щойно лиш померла,

Хоча два дні, як в склепі поховали!..

До герцога! Покличте Капулетті!

Збудіть Монтеккі! Обшукайте цвинтар!

Виходять ще кілька стражів.

Ми бачимо лише трагічне місце;

Трагедії ж кривавої причину

Без слідства нам ніяк не розгадати.

Повертаються кілька стражів з Балтазаром.

2-й страж Ось ми знайшли слугу Ромео, він

На кладовищі був.

1-й страж Не відпускати,

Аж доки герцог не прибуде сам!

Повертаються інші стражі з братом Лоренцо.

3-й страж Ось тут чернець тремтить, зітхає й плаче;

У нього заступ відібрали ми

І лом. А йшов він звідси, з кладовища.

1-й страж Це підозріло… Не пускать ченця!

Входить князь з почтом.

Князь Яке нещастя сталось тут зненацька,

Що нас так рано підняли з постелі?

Входять Капулетті, синьйора Капулетті та інші.

Капулетті Що скоїлось? Чого це тут кричать?

Синьйора Кап. Народ по вулицях гука: «Ромео!»

А хто - «Джульєтта!», хто - «Паріс!». Біжать

Всі з зойками до нашої гробниці.

Князь Який тут жах так нам тривожить слух?

1-й страж Володарю, ось граф лежить убитий,

Ромео мертвий, поруч з ним Джульєтта.

Вона була вже мертва, а тепер

її убито знов. Вона ше тепла…

Князь Шукайте скрізь негайно і дізнайтесь,

Хто б міг вчинити цей жахливий злочин!

1-й страж Слуга Ромео тут, ось і чернець;

При них ми захопили і знаряддя,

Яким гробницю можна розламати.

Капулетті О небо!. О дружино! Глянь сюди…

Таж наша доня вся спливає кров’ю!..

Він місцем помилився, цей кинджал!

Його оселя ось порожня висить

На поясі у мертвого Монтеккі,

А згубний ніж стирчить у грудях доньки!

Синьйора Кап. О горе! Жах - мов похоронний дзвін,

Мене у домовину кличе він!

Входять Монтеккі та інші.

Князь Підвівся нині рано ги, Монтеккі,

Щоб глянути, як рано ліг твій син!

Монтеккі Володарю, моя дружина вмерла…

Не винесла вона розлуки з сином

І от в могилу від журби зійшла.

Яке ж іще чека на мене горе?

Князь Глянь і побачиш сам!..

Монтеккі О ти, нечемо! Ти забув пристойність:

Раніш від батька ліг у домовину!

Князь Замкніть уста свої для скарг до часу,

Допоки ми подій не з’ясували,-

їх джерело, вершину і кінець.

Тоді вождем я стану вашій тузі

І вам підпорою до смерті буду.

Тим часом підкоріть журбу терпінню:

Ведіть сюди осіб всіх підозрілих.

Брат Лор. Хоч без вини, а ніби головний

Я в цій кривавій справі винуватець.

Все свідчить проти мене - місце й час.

І ось стою тепер я перед вами,

Щоб засудить чи виправдать себе,-

Обвинувач я свій і оборонець.

Князь Розповідай нам все, що знаєш ти.

Брат Лор. Я коротко, бо дихання моє

Коротше, аніж розповідь широка.

Ромео, що лежить тут мертвий, був

Небіжчиці Джульєтті чоловіком;

І вірною дружиною йому

Була Джульєтта, що лежить тут мертва.

Я повінчав таємно їх. В той день

Убитий був Тібальт, і смерть його

Ромео засудила на вигнання.

То плакала за ним, не за Тібальтом,

Дружина молода, Джульєтта. Ви ж,

Бажаючи розвіяти їй тугу,

Хотіли повінчати силоміць

З Парісом. І тоді прийшла вона

У розпачі і з поглядом безумним

До мене та благати почала,

Щоб засіб я знайшов і допоміг

Від другого їй шлюбу врятуватись.

А ні - то в мене в келії уб’є

Сама себе. І я їй випить дав

Снодійний трунок. Він подіяв так,

Як я того бажав: вона заснула,

А виглядала зовсім наче мертва.

Тим часом я Ромео написав,

Щоб він сюди прибув цієї ночі

Й звільнив її з дочасної могили

В ту мить, коли минути мав той сон.

Та посланця мого, ченця Джованні,

Затримав прикрий випадок нежданий,

І вчора він вернув мені листа.

Тоді я сам сюди подавсь, до склепу,

Щоб вивести її, коли вона

Прокинеться зі сну. Хотів я в себе,

У келії своїй, їй дать притулок,

Аж доки зможу сповістить Ромео.

Проте, коли до неї я зайшов

За декілька хвилин до того часу,

Як мала підвестися, то побачив,

Що тут дочасно разом полягли

Паріс достойний і Ромео вірний.

Вона прокинулась. її благав я

Піти зі мною і скоритись небу;

Але нараз почувся гам зокола,

І я був змушений покинуть склеп.

Вона ж упала в розпач і не хтіла

Зі мною йти. І, як гадаю я,

Умить сама зняла на себе руки.

Це все, що знаю я. А щодо шлюбу -

То мамка теж про нього добре знає.

Якщо хоч трохи винен я в нещасті,

То заберіть моє старе життя

За декілька годин раніш до строку

І правосуддю в жертву принесіть.

Князь Твоє ми здавна знаєм благочестя.

А де слуга Ромео? Що він скаже?

Балтазар Я сповістив господаря свого

Про смерть Джульєтти. З Мантуї умить

Він верхи прискакав на кладовище

І кинувся сюди, до цього склепу.

Листа ж звелів віддати вранці батьку

І наказав мені, під страхом смерті,

Щоб я його самого тут лишив.

Князь Подай листа. Я гляну, що він пише.

Де графів паж, що викликав сторожу?

Скажи, що тут господар твій робив?

Паж Прийшов сюди він, щоб покласти квіти

На свіжу домовину нареченій;

Мені ж звелів він далі відійти.

Я виконав наказ. Коли це раптом

Ступив до склепу хтось із смолоскипом

І двері став ламати. Мій синьйор

Враз шпагу вихопив і вмить - на нього,

А я побіг, щоб викликать сторожу.

Князь Цей лист підтверджує слова ченця,

Шляхи кохання й новину про смерть.

Ромео додає, що він купив

В убогого аптекаря отруту

И прийшов сюди, щоб отруїтись тут

І поруч із Джульєттою лежати.

О, де ж вони, ці вороги запеклі?

Монтеккі! Капулетті! Подивіться,

Який вас бич карає за ненависть:

Ваш цвіт любов’ю вбили небеса!

А я за те, що зносив ваші чвари,

Двох кревних нагло втратив. Кара всім!

Капулетті О брате мій, Монтеккі, дай же руку!

Вдовиний спадок це дочки моєї,

А більшого не можу я просити.

Монтеккі Але я можу дати більше. Я

їй статую із золота поставлю.

Покіль Вероною звемо Верону,

Любішого не буде силуета,

Аніж в коханні вірної Джульєтти.

Капулетті Ромео статуя не менш багата

Із нею поруч буде тут стоятиі

О, бідні юні жертви наших чвар!..

Князь Не визирає сонце з-поза хмар…

Похмурий мир приніс світанок вам.

Ходім звідсіль. Все треба з’ясувати.

Ще доведеться вирішити нам,

Кого помилувать, кого скарати…

Сумніших оповідей не знайдете,

Ніж про любов Ромео і Джульєтти.

Усі виходять.

Примітки

Написання трагедії більшість критиків відносить за стилістичними ознаками до 1595 р. або навіть до ранішого часу. За життя автора видавалась чотири рази (в 1597-му, 1599-му, 1609-му роках, дата четвертого видання точно не встановлена). В 1623 р. побачила світ у виданні in folio.

Джерелом сюжету «Ромео і Джульєтти» є старовинна легенда, що неодноразово переповідалась італійськими новелістами. Найперша її обробка зустрічається в «Новеліно» Мазуччо (1476, нов. 36). Вже Луїджі да Порто («Історія двох шляхетних закоханих», прибл. 1524) переносить дію з Сіени до Верони, дає героям імена Ромео і Джульєтти. Імена ворогуючих сімей Монтеккі та Капулетті зустрічались також у «Божественній комедії» Данте («Чистилище», VI). Від Луїджі да Порто сюжет переходить до Бальдері («Нещасливе кохання», 1553), Банделло («Новели», 1554), Луїджі Грото (трагедія «Адріана», вид. 1578). Джіроламо делла Корта в «Історії Верони» розповідає про трагічну загибель Ромео і Джульєтти вже як про дійсну подію, що сталася нібито на початку XIV ст., за часів правління Бартоломео делла Скала. Переклад новели Банделло на французьку мову, що його здійснив П’єр Буато («Трагічні історії», 1599), був використаний при англійському перекладі Пейнтером і включений до його збірки «Палац насолоди» (1565-1567). До варіанта Пейнтера звернувся Артур Брук, що створив велику поему «Ромео і Джульєтта». Саме вона і стала основним сюжетним джерелом для Шекспіра.

Трагедія «Ромео і Джульєтта» посідає особливе місце у творчій спадщині Шекспіра. П’єса була написана в так званий дотрагічний період. Сама сутність трагічного в ній має зовсім інший характер порівняно з пізнішими трагедійними творами драматурга. В «Ромео і Джульєтті» сходяться мотиви і комедій, і ранніх хронік. Трагічне невіддільне тут від ліричного і навіть фарсового. Характерною рисою п’єси є і відсутність по-справжньому трагедійних персонажів. «Ромео і Джульєтта» - трагедія кохання, але кохання щасливого. Герої позбавлені почуття трагічної провини, їх загибель - це не очищення стражданням, як ми знаходимо в класичній трагедії.

Пристрасних у відчаї й радості, опалених жарким сонцем півдня юних коханців з Верони, що віддаються пориву всім своїм єством, повністю поглинає їх почуття. Вони переконані, що, не опираючись коханню, лише підкоряються закону природи. Питання про правомірність почуття для них не існує. Герої живуть пристрасно й нетерпляче. Дія трагедії охоплює лише п’ять днів (неділя - п’ятниця), в новелі Банделло - дев’ять місяців. Ромео з твору Банделло спокійно очікує повернення з Мантуї до Верони, для Шекспірових героїв розлука страшніша ніж смерть.

Прагнення використати кожну мить, жадібний потяг до всього земного притаманні не лише провідним героям трагедії. Імпульсивний і темпераментний світ, що оточує Ромео і Джульєтту, існує за тими ж законами. Легко й невимушено переходить від веселого жарту до запеклої суперечки Меркуціо. Не може дочекатись весілля дочки старий Капулетті, що переносить з четверга на середу ним же визначений день шлюбу. Та й сам Ромео, який тільки що прагнув примирити супротивників, нетямлячи себе, вбиває Тібальта (в новелі Банделло Тібальт гине випадково). Від спалаху ненависті до цілковитого виправдання коханого умить переходить Джульєтта, коли мамка розповідає їй про загибель брата. «В Ромео і Джульєтті» ще нема типового для майбутніх творів драматурга протиставлення центральних героїв тлу. У п’єсі немає навіть конкретного протагоніста, що був би носієм засад, протилежних коханню героїв, і тим п’єса вирізняється навіть серед ранніх творів Шекспіра. Так, наприклад, у «Сні літньої ночі» (комедія написана одночасно або трохи пізніше, ніж «Ромео і Джульєтта») проти кохання Гермії і Лізандра виступає батько героїні Егей. Батьки Ромео і Джульєтти дізнаються про їхнє кохання аж по загибелі героїв. Не випадково брат Лоренцо сподівається, що шлюб героїв приведе до примирення ворогуючих сімей навіть після смерті Тібальта.

Ворожнеча загалом не створює тієї безпосередньої сюжетної сили, яка призводить до загибелі закоханих. Вже від початку ця тема позбавлена високого трагедійного ореолу, який оточує, наприклад, боротьбу Ланкастерів і Йорків в історичних хроніках («Генріх VI»). Саме з нею найчастіше пов’язаний фарсовий елемент дії у творі. Так, фарсова за своєю сценічною функцією сутичка слуг на початку п’єси, набуває комедійності і постать старого Капулетті, який марно поривається схопити старовинний довгий меч (ці мечі стали вже за часів Шекспіра атрибутом актора в амплуа хвалькуватого воїна).

Не є трагедійним героєм і Тібальт, персонаж, вороже ставлення якого до примирення найпослідовніше. Задерикуватий племінник синьйори Капулетті, який до того ж не має кровного зв’язку з давньою ворожнечею, за багатьма рисами наближається до героїв комедійного плану. До Тібальта переходить, наприклад, ініціатива слуг-буфонів на початку дії, свідомо знижено його роль і під час суперечки з Джульєттиним батьком на балу. Навіть зовнішність героя підкреслено пародійна: це молодий чепурун, що передусім хоче бути подібним до ідеального дворянина. Тібальт зовсім не є анахронізмом у світі ренесансних героїв трагедії. Не випадково саме до нього спрямовані жартівливі натяки Меркуціо, який висміює потяг знаті до новомодних манер та уборів. Несамовитий призвідник сутичок лише грає роль безстрашного лицаря, як і Ромео, він тільки удає меланхолійного закоханого в Розалінду. Далека від патетики і сцена двобою: жертвою зрадницького удару Тібальта стає Меркуціо, а не Ромео. Більшість же персонажів трагедії загалом сприймає ворожнечу як щось позбавлене сенсу. Примирення ворогуючих сімей у фіналі не є, таким чином, несподіваним. Воно породжене логікою розвитку дії.

Ворожнеча хоч і стає перешкодою на шляху героїв до щастя, але не перетворюється на єдину причину їх загибелі. Після смерті Тібальта тема родинних чвар відходить на другий план. Навіть оплакування племінника набуває характеру необхідного ритуалу з традиційними планами помсти. Лише через кілька днів після його загибелі Джульєтта повинна стати дружиною Паріса. Саме шлюб Джульєтти і є рушійною силою дальшого розвитку інтриги. Конфлікт трагедії за своїми ознаками починає нагадувати вже не історичні хроніки, а ранні комедії Шекспіра.

Боротьба героїв за право на кохання всупереч батьківській волі - провідна тема шекспірівських комедій - для трагедійного жанру творів типовою не стає.

В комедіях юні закохані неодмінно перемагають, стверджуючи цим перевагу нових гуманістичних відносин між людьми над архаїчно-патріархальним батьківським авторитетом. Традиційна сімейна мораль стає значною перешкодою на шляху кохання героїв і в «Ромео і Джульєтті». Старий Капулетті, що вимагає від дочки цілковитої покори, не погоджується навіть перенести день шлюбу. Боязкі заперечення Джульєтти викликають запеклий опір синьйори Капулетті. Саме суворість батьків вимушує Джульєтту скористатися з поради брата Лоренцо. Однак і конфлікт патріархально-традиційної моралі та природного почуття героїв не обертається на єдиний смисловий центр трагедії. Цей мотив, наприклад, ніяк не пов’язаний з сім’єю Монтеккі. Незважаючи на всі перешкоди, план брата Лоренцо міг би закінчитися вдало, і тоді сюжетна побудова п’єси наблизилась би до комедії з її традиційним фіналом - апофеозом почуття.

Структурно трагедія «Ромео і Джульєтта» загалом надзвичайно подібна до ранніх комедій Шекспіра з їх переконаністю в неминучості перемоги добра над злом, породженим давніми, вже застарілими відносинами між людьми. В п’єсі зберігається навіть характерна для комедій симетрія системи образів: закохані герої, іронічний друг, сценічна функція якого - підсміюватись над почуттям, суворі батьки тощо. Нагадує комедію і синтез ліричних, драматичних та фарсових засад, використання музичного супроводу дії, карнавальних сцен. У комедіях заключне щастя героїв, що подолали всі перешкоди, сприймалось як єдиний можливий фінал. Не позбавлена нестримної ренесансної життєрадісності і трагедія «Ромео і Джульєтта». Успіх зла сприймається тут як щось тимчасове. Здається, що дія неодмінно призведе до перемоги героїв. Однак протягом усієї дії зберігається і внутрішня драматична напруженість: передчуття Ромео, репліки героїв в епізоді прощання тощо. Виникає особливе емоційне забарвлення дії, не властиве комедіям.

Герої не повинні загинути, але гинуть. У міру того як наближається фінал, до дії втручається прикра випадковість. Ромео не отримує листа брата Лоренцо, слуга героя завчасно повідомляє про смерть Джульєтти, брат Лоренцо не з’являється біля склепу раніше тощо. Передчуття неминучості загибелі героїв, невіддільне від усвідомлення її несправедливості, стає провідним трагічним нервом п’єси. «Невже Ромео і Джульєтта були причиною своєї загибелі? Ромео і Джульєтта винні у тому, що кохають одне одного»,- пише в своїй дисертації М. Г. Чернишевський.

Трагічне, таким чином, утілюється в ліричній стихії п’єси. Саме кохання героїв, а не лише події, з ним пов’язані, визначає основний зміст трагедії. Людське почуття, що сприймається як важлива етична проблема, є лейтмотивом усього мистецтва епохи Відродження. Тема кохання, як життєствердної основи людської природи, що звеличує людську натуру, формує особистість, стає провідною і в трагедії «Ромео і Джульєтта». Кохання героїв - це безмежне, могутнє своєю природністю почуття. Проте воно не можливе поза всією високою культурою кохання, створеною Ренесансом. Не випадково діалог героїв на балу перетворюється в сонет, прощання - в альбу, в словах закоханого Ромео лунають рими Петрарки. Саме тут особливого значення набуває італійський фон трагедії: умовний, але водночас єдино можливий. «В ній відбилась сучасна поетові Італія, з її кліматом, пристрастями, святами, насолодою, сонетами, з її розкішною мовою, сповненою блиску…»,- стверджує О. С. Пушкін.

Італія знаходить своє втілення і в яскравому освітленні дії, і в пристрасних почуттях героїв. До речі, в новелі Банделло події розпочинаються взимку, під час різдвяних свят. Та тьмяне світло зимового дня було б несумісне з основною тональністю трагедії. Шекспір переносить дію на початок літа. Сцена майже завжди освітлена промінням жаркого південного сонця. Події розпочинаються вранці, пристрасті розпалюються опівдні, стихають уночі і відновлюються на світанні. Навіть освідчення Ромео і Джульєтти побудоване переважно на світлових метафорах.

Звернення Шекспіра до італійської теми збігається, зрештою, з тенденцією, типовою для всієї західноєвропейської культури цього періоду. Для сучасників Шекспіра Італія поступово набуває характеру своєрідної ренесансної утопії. Італійські новели використовуються як міфи нового часу, італійський живопис стає взірцем мистецтва, лірика Петрарки вважається найдосконалішим зразком поезії. Тому, створюючи ренесансну легенду про кохання, Шекспір обирає саме історію двох закоханих з Верони. Саме тут могло розквітнути палке почуття Ромео і Джульєтти з його цілковитою довірою до людської природи, з його беззастережною пристрасністю.

Це кохання спроможне змінювати людину, робити її досконалішою, мудрішою. Досить було Джульєтті покохати Ромео, щоб відразу зникли як позбавлені сенсу давні упередження. Наївна дівчинка початку п’єси перетворюється на героїню, що здатна віддати своє життя заради коханого. Ціле життя відокремлює меланхолійного Ромео, що мріє про Розаліну, від героя в кінці п’єси. З великою художньою переконливістю розкриває Шекспір високу поетичність почуттів Ромео і Джульєтти. «Головна принада її,- писав про п’єсу Іван Франко,- той час молодості і свіжості, те поетичне сяєво, яким обласкані всі фігури, та простота і сила чуття, яка надає тій індивідуальній і випадковими явищами обставленій любовній історії вищу силу і «правдивість тисяч любовних історій».

Саме за законами легенди «тисяч любовних історій» існують герої трагедії. Це підкреслюється й прологом, що відразу переносить дію на певну відстань, розповідаючи історію коханців з Верони, як щось, що вже сталося. Епічна тональність підсилюється і другим виступом хору, який коментує події. Пристрасть героїв перевершує все: навіть уявлення доби, що створила цю легенду. Сила почуття Ромео і Джульєтти, які відкидають усі настанови брата Лоренцо про міру та гармонію, жахає ченця-гуманіста. Юні закохані долають на своєму шляху ворожнечу й насильство, деспотичну владу батьків, стару мораль. Перемагають вони навіть саму смерть, породжуючи своєю загибеллю відчуття захоплення й непомірності втрати.

Висока поетичність трагедії Шекспіра зумовила інтерес до історії Ромео та Джульєтти у найрізноманітніших видах мистецтва. Низку музичних поем на цю тему створюють Гуно, Берліоз, Свендсен, Чайковський, Прокоф’єв. Вражає майстерністю виконання ролі Джульєтти Г. Улановою в балеті на музику Прокоф’єва.

На зорі свого виникнення звертається до «Ромео і Джульєтти» мистецтво кіно. Перша екранізація трагедії датується 1911 р. Знімали п’єсу Шекспіра і такі режисери, як Р. Кастеллані (1954), Ф. Дзефіреллі (1968).

Входить трагедія і в постійний репертуар драматичних театрів. На англійській сцені роль Ромео виконував актор Лоуренс Олів’е, в російському дожовтневому театрі Ромео грали Мочалов, Каратигін, Ленський, Джульєтту - Єрмолова.

З 1938 р. «Ромео і Джульєтта» починає свою сценічну історію на Україні. В різні періоди трагедію поставили Дніпропетровський ТЮГ ім. Пушкіна (1938), Харківський ТЮГ ім. Горького та Миколаївський театр ім. ХХХ-річчя ВЛКСМ (1951).

С. 312. Князь Веронський, Ескал - ім’я герцога походить від наймення герцога Бартоломео делла Скали, що, згідно з легендою початку XIV ст., правив у той час у Вероні. Ім’я Ескал зустрічається і в п’єсі Шекспіра «Міра за міру».

Хор.- В англійському театрі хор інколи зберігається як наслідування античної традиції. Роль Хору і Пролога виконував один з провідних акторів трупи, одягнений у чорний плащ. В «Ромео і Джульєтті» Хор з’являється на сцені двічі. Можливо, що інші виступи Хору в трагедії не збереглись.

С. 313. Ми вам покажемо за дві години…- Тривалість вистави у театрі часів Шекспіра 2-2,5 години без перерви.

С. 314. …бо ми ж таки не вуглярі.- Ремесло вуглярів, які випалювали деревне вугілля, вважалось найнижчим.

С. 315. …двоє слуг Монтеккі.- Слуги певного дворянського роду вирізнялись кольором свого одягу або особливими позначками на капелюхах.

С. 317. Бунтівники ви! Вороги спокою! - Промову князя написано у стилі інвективи, жанру політичної лірики. Інвективи були дуже поширені ще за часів античності. Нового розвитку набувають у добу Відродження.

С. 318. Аврориного ложа…- Аврора - в римській міфології богиня світанку. Образ Аврори, що відхиляє запону на сході, відкриваючи шлях сонцю, був дуже поширений у мистецтві Відродження.

С. 319. З ненависті любов. О гнів кохання! - Визначення кохання шляхом поєднання протилежностей типове для любовної лірики доби Відродження. В той же час слова Ромео провіщають основний конфлікт трагедії.

С. 324. Якщо блюзнірством погрішу таким, Вогнем хай сльози очі випікають.- Поєднання теми кохання з темою святості типове ще для куртуазної культури почуття. В трагедії цей мотив обігрується також під час розмови Ромео і Джульєтти на балу.

С. 325. Мамка - ролі літніх жінок за часів Шекспіра виконували комедійні актори. Роль мамки виконував актор в амплуа блазня. Це ж їй, здається, повних чотирнадцять…- В ті часи дівчинка 14 років вважалась вже дівчиною на виданні. В новелі Банделло та в її обробці Пейнтером Джульєтті - 18 років, в поемі Брука - 16, у Шекспіра - лише 14.

…що маю їх лише чотири.. - певна непослідовність. Джульєтті 14 років, а. мамка була її годувальницею, тобто Ти лише за ЗО. У той же час беззубий рот мамки свідчить про її старість. Очевидно, це мало підсилювати комедійність ролі.

С. 327. Читай в лиці Паріса, як у книзі…- Розгорнута метафора. Порівняння красеня Паріса з книгою пов’язане з дещо штучним характером цього персонажа.

С. 328. Меркуціо.- В поемі Брука Меркуціо порівнюється з левом. Воднораз підкреслюється, що він мав «холодні, мов укриті снігом гори, руки», що має означати нездатність до палкого кохання.

Не можу я скакати. Дай смолоскип! - В групі ряджених той, хто не вмів або не мав бажання танцювати, виконував обов’язки слуги, що несе смолоскип.

С. 329. Жартуни веселі Хай топчуть каблуками очерет.- Англійська реалія. В тогочасній Англії підлоги покривали очеретом, що замінював килими.

С. 330. Королева Меб - образ із кельтської міфології. З образом королеви Меб у народних повір’ях поєднували різні чудеса. Так, вона ніби допомагала народженню синів, підмінювала в колисках новонароджених тощо.

У олдермена в персні.- Олдермен - міський старійшина. Перстень на великому пальці - атрибут його посади.

Ніж черв’ячок отой, що часом лазить У дівчини лінивої по пальцях.- За народним повір’ям, у лінивих дівчат під нігтями ніби заводились черв’ячки.

С. 333. Вона ж між них - голубка між галками! - Джульєтта, певно, з’являється в білому одязі. Колір у шекспірівському театрі мав символічне значення. Білий колір символізує невинність, щирість; вогняно-жовтий - зухвальство («вогняний Тібальт»); зелений - юність та життєрадісність (Меркуціо) тощо.

С. 335. Коли торкнувсь рукою недостойно…- розгорнута метафора. Ромео, мов прочанин, торкається святині - Джульєтти й цілує її. Цілування святої ікони повинно було звільнити прочанина від гріха.

(Цілує її).- За часів Шекспіра поцілувати в товаристві незнайому даму з її згоди не вважалось порушенням етикету.

С. 336. Бо ворога кохаю ніжно я! - В поемі Брука докладно зображено відчай Джульєтти, коли вона дізнається, що Ромео належить до роду Монтеккі. Шекспір підкреслює силу і раптовість кохання дівчини, яка майже зразу відмовляється від сумнівів, цілком віддаючись пристрасті.

С. 338. …й король Кофетуа В жебрачку раптом закохався! - Шекспір неодноразово звертається до народної балади про африканського короля Кофетуа, який ненавидів жінок, доки не зустрів молоду жебрачку Зенелофон. Ця балада згадувалася і в «Марних зусиллях кохання».

С. 341-342. …з любовних клятв Сміється сам Юпітер.- Так твердить Овідій в поемі «Мистецтво кохання». Юпітер сміється з клятв закоханих, які легко даються і ще легше забуваються.

C. 344. Exo - в давньогрецькій міфології німфа, уособлення луни. З образом Ехо в світовому мистецтві пов’язано чимало сюжетів.

С. 345. …з-під огняних коліс Титана.- Мається на увазі давньогрецький міф про бога сонця Геліоса, сина титана Гіперіона. Геліоса зображували на вогняній колісниці з сонячним промінням над головою.

Земля - природи мати і могила: В собі хоронить все, що породила.- В монолозі брата Лоренцо відтворено філософський погляд Відродження на природу як першоджерело круговороту вічного відновлення, що близький до пантеїзму.

С. 347. Св. Франціск Ассізький.- Справжнє ім’я: Джованні Бернардоне (1181 або 1182-1226). Італійський релігійний діяч. Твір Франціска Ассізького на умбрійському діалекті «Кантика брата Сонця, або Похвала творінню» (1224) -гімн, який прославляє не лише бога, а й усі його творіння, був дуже поширений в епоху Відродження. Гармонійне бачення всесвіту, натхненне звеличення природи виявились спорідненими ренесансному пантеїзму.

Чимало реплік брата Лоренцо відтворюють погляди Франціска Ассізького.

С. 349. Паскудне сліпе хлопчисько - тобто Купідон.

…котячий князь Тіберт…- персонаж середньовічного тваринного епосу «Роман про Ренара».

…нищитель шовкових гудзиків.- Під час фехтування до кінчиків рапір прикріпляли ґудзики, обшиті шовком, щоб уникнути поранення.

…знавець перших і других приводів до дуелі.- Згідно з «каноном честі» тих часів світська людина мала право чекати «семи приводів» до дуелі, не вважаючись боягузом.

…так полюбляють нові манери, що їм уже незручно сидіти на старій лаві? - Натяк на комічний випадок, що стався в Лондоні. Серед англійських чепурунів модними вважались короткі, але дуже широкі французькі штани, і тому старовинні лави Палати Лордів виявились замалими під час чергового засідання.

Франческо Петрарка (1304-1374)-видатний італійський гуманіст і поет. Найвидатніший твір Петрарки «Канцоньєре» («Книга пісень») присвячений мадонні Лаурі.

С. 351. Вітрило, вітрило!- Пишне вбрання мамки створює враження, що вона випливає на сцену як корабель.

Моє віяло, П’єтро!..- Віяло в ті часи мало досить величний вигляд. Його робили на довгій ручці з слонової кістки, прикрашали багатобарвним пір’ям та золотими оздобами.

П’єтро.- Роль П’єтро виконував перший комік трупи Вільям Кемп, відомий виконанням Фальстафа («Генріх IV»).

С. 352. …а якщо й зайця, то хіба що з пісного пирога…- натяк на вік мамки, що викликає її обурення.

С. 354. Розмарин - символ вірного кохання.

С. 361. …одне життя з ваших дев’ятьох.- Натяк на англійське прислів’я: «Кішка дев’ять разів живе».

С. 365. Скоріш, вогнекопиті коні, мчіть…- Монолог Джульєття написано в жанрі епіталами (шлюбного гімну).

С. 367. …смертоносний погляд василіска.- За старовинними уявленнями василіск - чудовисько, що могло вбивати своїм поглядом.

Сурми ж, страшна сурмо, загибель світу! - За біблійним міфом сурма архангела повинна провістити кінець світу та початок страшного суду.

С. 370. Віддав він справу до страшного суду? - тобто виніс смертний вирок.

С. 373. Хочеш вбить себе? Убить дружину, що живе тобою. На себе враз звалить тяжке прокляття? - Типове для епохи Відродження: чернець-гуманіст, відмовляючи Ромео від самогубства, спочатку нагадує йому про кохання Джульєтти і лише потім про церковну заборону самогубств.

С. 377. З’являються Ромео і Джульетта у вікні.- У театрі цей епізод виконували на балконі (т. зв. «верхня сцена»). З нього Ромео потім спускається вниз.

С. 378. …помінявся він очима Із жабою.- У народній казці розповідалось про те, як жайворонок віддав жабі свої великі очі, а отримав її маленькі й тьмяні. Джульєтта воліла б, щоб вони обмінялись не очима, а голосами: тобто голос жайворонка провіщав би вечір замість ранку.

Ні, ні, вже ранок! - Діалог Ромео і Джульєтти написано в стилі альби (ранкової пісні), жанру лірики трубадурів.

С. 392. …стогнання мандрагори…- За старовинним повір’ям, корінь мандрагори, що нагадує формою людину, жахливо стогне, коли його виривають із землі. Якщо людина почує цей стогін, вона збожеволіє.

С. 397. «Ах, серце, ти повне печалі!..» - Рядок із вірша англійського поета й драматурга Рйарда Едвардса, який став популярною піснею.

С. 400. В його халупі висить черепаха, І алігатор напханий, і шкури Потворних риб.- Традиційні прикраси старовинної аптеки.

С. 405. Юначе добрий мій…- Звертанням «юначе» Ромео підкреслює свою зверхність над Парком. Право на це йому дали страждання, зазнавши яких, він відчув себе людиною бувалою, тоді як Парк залишився недосвідченим юнакрм.

С. 411. Я коротко, бо дихання моє Коротше, аніж розповідь широка.- Останній монолог брата Лоренцо розповідає про вже відомі глядачеві події, тому цей епізод досить часто виключають з театральної вистави.

Олена АЛЕКСЄЄНКО.

© Aerius, 2004