Руфін і Прісцілла

Дія 5

Особи 5 дії

Руфін

Прісцілла

Нартал

Парвус

Покликач судовий

Матрона

Хлопець

Комонник

Гетера

Поет

Молодий юрист

Старий юрист

Молодий вояк

Дідич-провінціал

Другий дідич

Лихвар

Римлянин у далматиці

Його клієнт

Багатий плебей

1-й табулярій^{21}

2-й табулярій

Провінціалка

Римлянка

1-й відпущеник

2-й відпущеник

Вігіл

Хлопець-пролетарій

Пролетарій старший

Вуличний філософ

Убогий

Жрець Цібели

Вулична жінка

Молодий грек

Скульптор з передмістя

Жрець Ескулапа

Багатий крамар

Дрібний крамар

Наглядач з крематорію

Бабуся

Хлоп’я-підліток

Фортунатова жінка

Ремісник

Міщанка

Молодий хлопець (християнин)

Молода дівчина (християнка)

Раб

Рабиня

Карніфекс^{22} і два вояки-кати

Стара селянка

Старий селянин

Циркова юрба — римський люд всяких станів і професій.

Хор християн-засуджених (за сценою).

Цирк. На сцені видко чверть цирку з глядачами і частину арени. Лавки йдуть чвертькругом (сегментом) у три поверхи — в кожному по скілька рядів, — поперетинані східчастими проходами згори додолу, повні людей. На найнижчих лавках люди значніші, багатші; на середніх — люди середнього достатку, плебеї; на найвищих, крутих і тісних, — простолюд, пролетарії. Процес християн судовий відбувається на дальшому кінці арени (за сценою), про нього сповіщає голос покликача судового. По видимому кутку арени часом проходять сурмачі, помагаючи покликачеві втихомирити сурмленням розгаласований люд. Час полудневий. Багато сонця. Гомін, махання тогами, покривалами, пальмовими листками для прохолоди.

Часом чутно окремі вигуки, короткі розмови тих, що ближче до авансцени. Молоді хлопці й дівчата бігають в проходах межи лавками, розносячи воду, напої, наїдки, квітки.

Молода матрона

(в нижчих лавах)

Як душно!

Молодий комонник

(кличе кивком руки хлопця з кухлем)

Ось вино з водою, пані.

Матрона

Вино? Ой ні, вина не п’ю ніколи,

здоров’я в мене дуже делікатне.

Вино до крові схоже — я не зношу!

Хлопець

Так ось водиця з медом.

Комонник

Дай сюди!

(Бере й частує матрону.)

В тих же лавах, але вище.

Поет

(до гетери)

Чого така смутна моя Алмея?

Гетера

Ох, вчора згинула моя папуга!

Поет

Котра?

Гетера

Зелена! Мучилась як, бідна!

(Закриває очі покривалом.)

Поет

Утрати — людська доля.

Гетера

Слухай, Каю,

ти мусиш епітафію зложити

моїй папузі.

Поет

Конче, богорівна!

Юрист

(молодий. Задиханий, спішно протовплюється і займає місце коло поета)

Яка досада! Як я запізнився!

Кінчається промова?

Поет

Де там! Довго,

без краю ще тягтиметься. Семпроній

в Лаконії не вчився, як відомо^{23}.

Гетера

На жаль! Коли вже мусить бути нудно,

хоч би ж недовго.

Молодий вояк

(що сидить по другу руку гетери)

Так, воно нудненько!

Семпроній сей не тямить красномовства.

Юрист

(трохи роздражнено)

Ти звідки сеє знаєш? Тут, здається,

не чутно ні словечка.

Вояк

Все одно,

я бачу, що нудота.

(Показує кудись у далечінь рукою.)

Он, дивися:

сенатори, як верші, позіхають!

Юрист

Сенатори твої багато тямлять!

Вони старої школи, а Семпроній

з нового табору.

(Встає.)

Ні, я піду

десь ближче місця пошукаю, там,

бо звідси нічогісінько не чутно.

(Подається йти, але спиняється.)

Ба! що обвинувачені казали?

Старий юрист

Зрікалися, що не вбивали, звісно,

та свідки й ціла справа проти них.

Та й всі вони запеклі християни.

Молодий юрист зникає між рядами.

Старкуватий дідич-провінціал

Невдячне то завдання для юриста

в такім процесі бути адвокатом.

Другий дідич

(молодший, сусід попереднього)

Чому ж?

1-й дідич

Пропаща справа — очевидно!

2-й дідич

Тямущий адвокат свій хист покаже

у кожній справі…

Лихвар

(худий, жовтовидий)

Вивішать їх треба,

тих адвокатів!

2-й дідич

Се ж чому?

Лихвар

Боронять

усяку наволоч! Ті християни —

всі вороги добробуту й держави,

і не повинен би закон давати

їм права оборони.

1-й дідич

(спокійно, флегматично)

Отакої!

Се ти вже щось занадто розігнався,

добродію…

Молодий римлянин у далматиці[18]

(голосно позіхає)

Уа! Яка нудота!

Скоріше б вирок той! Чого марудять?

Клієнт його

(сидить за спиною молодого римлянина у вищому ряду)

Патроне, як гадаєш, що їм буде?

Молодий римлянин

(недбало)

Ну, звісно, смерть.

Клієнт

Яка?

Молодий римлянин

(ліниво)

Яку присудять.

Клієнт

Якби на мене, я б їх присудив

оддати до театру, — цікавіше,

коли на сцені справжня смерть буває,

а не удавана.

Молодий римлянин

(як вище)

Звичайне.

Клієнт

Гарно,

коли жінкам доводиться вмирати

так якось мальовничо.

(Показує в далечінь.)

Та, висока,

Макарію^{24} зограла б на кострищі

чудово!

Молодий римлянин

Що ти плещеш? То ж матрона!

Їй тільки можуть голову зрубати.

Старий юрист

(скромніше вбраний, сидить поруч того, що в далматиці)

Я чув, що Панса скаргу подавав

сенатові.

Клієнт

За віщо?

Старий юрист

На тортури

дочку його і зятя брато. Власне,

се не належиться високородним.

Багатий плебей

(сусід старого юриста)

А як же справді се могло так статись?

Старий юрист

Бо справа надто гостра.

1-й табулярій

Не терплю

тих християн. Сварливі, галасливі.

2-й табулярій

Невже? Я чув, вони такі лагідні.

1-й табулярій

Не вір! Я раз підслухав їх нараду,

то там таке чинилось, гамір, лемент.

Я мало не оглух.

2-й табулярій

Чого ж вони?..

1-й табулярій

Все сперечалися, як слід казати,

чи «односущий», чи «подібносущий».

2-й табулярій

До кого?

1-й табулярій

Я того не розібрав!

Вони й самі, либонь, того не тямлять…

Римлянин в далматиці

Ти не знаєш,

хто та чорнява молоденька? Якось

я не почув, як викликали ймення.

Клієнт заклопотано поглядає на сусіда.

Багатий плебей

Я знаю, то Негріна, в неї батько

багатий крамар, пурпуром торгує,

така неслава! А родина чесна…

Молодий римлянин

(дивиться в далечінь, прижмуривши очі)

Гарненька.

Ремісник

(що сидить коло клієнта)

В християн вона не зветься

Негріною, для них вона Рената.

Клієнт

А ти ж се звідки знаєш?

Ремісник

(ніяково)

Та… не знаю… так якось… чув.

Провінціалка

(в середніх лавах. Убрана з претензією на виборність, але досить незграбно)

Сусідко, а за віщо се їх судять?

Римлянка

(убрана не без краси, але досить убого)

Ти, певне, не тутешня?

Провінціалка

(вражена, але цікавість бере гору)

Я сьогодні

вернулась з подорожі.

Римлянка

Цілий Рим

про це говорить. Бач, вони убили

дитину…

Провінціалка

Нащо?

Римлянка

(з меншою певністю)

Треба їм, для культу.

Відпущеник

(з вищої лавки)

Вони дітей їдять!

Провінціалка

(до сусідки)

Що ти говориш?!

Чи се ж можливо?

Відпущеник

Хто ж сього не знає?

Провінціалка

Та я се чула… тільки ж… от страхіття!

Відпущеник

(нахилившись і зазираючи нахабно провінціалці в лице)

Я, коли хочеш, розкажу достоту.

Я чоловік бувалий, знаю все.

Вони замазують дитину в тісто,

а хто новий до їх пристане, — значить,

такий, що ще не знає їх звичаїв, —

вони дають йому ножа і кажуть:

«Розкрай нам тісто…»

Другий відпущеник

(в тому ж ряді, тільки трохи далі, озивається)

От і все неправда!

Верзе абищо! Ти не слухай, пані.

Я розкажу доладніше.

1-й відпущеник

Аякже,

не чули тут іще брехні твоєї!

2-й відпущеник

Брехун до себе світ весь приміряє.

Провінціалка

(до 2-го відпущеника)

Що ж ти нам розказати хтів?

2-й відпущеник

Се, пані,

у їх такий є звичай: ставлять свічник

посеред хати і собаку в’яжуть

до свічника…

1-й відпущеник

Ото куди заїхав!

Хіба ж тоді се роблять, як дитину

зарізати хотять?

2-й відпущеник

(дражненно)

А то ж коли?

1-й відпущеник

Тоді, як оргії у них бувають.

Се, бачиш, пані, так: покажуть м’ясо

тому собаці…

Провінціалка

(з жахом)

Людське?

1-й відпущеник

Ні, не конче.

Собака кинеться і свічник звалить,

і темно в хаті стане…

(Спиняється.)

Провінціалка

(з палкою цікавістю)

Ну, а потім?

1-й відпущеник

А потім…

(Показує за сцену)

ось ходім туди, під портік.

Я покажу, що потім.

Провінціалка

(спалахнула)

От нахаба!

2-й відпущеник

(до 1-го)

Як смієш зачіпати сю матрону?

1-й відпущеник

Така матрона се, як ти патрицій!

2-й відпущеник

Я покажу тобі, хто я!

(штовхає його.)

1-й відпущеник

Геть, дурню!

(Вихоплює короткого ножа)

Провінціалка проникливо вереснула. Підбігає вігіл.

Вігіл

Що тут таке?

Провінціалка

(показує на обох відпущеників)

От сії два побились.

Вігіл виганяє їх з цирку. Вони виходять, гвалтуючи.

1-й відпущеник

(до вігіла)

Бери його! Він християнин!

2-й відпущеник

Бреше!

От він, там християнин!

Вігіл

Ну, виносьтесь!

В кустодії вже розберуть, хто бреше.

(Виганяє їх стусанами.)

Стара селянка

(в найвищих рядах)

І що воно за люди — християни?

Старий селянин

Вони чарівники!

Хлопець-пролетарій

Я в се не вірю.

Чарівники б від суду врятувались.

Старий

Не проти всього чари помагають.

З Фемідою змагатись їм несила.

Той християнський бог від наших слабший,

лиш над хоробами він має силу.

Хлопець

Втім, Ескулап найдужчий!

Старий

Ну, хто знає…

Я сам раз перевірив. В нас невістка

була заслабла раптом на падучку,

ми й лікарів скликали, і жерців

від Ескулапа…

Хлопець

Хто ж поміг?

Старий

Ніхто.

Та жінка десь назнала ворожбита

з тих християн…

Хлопець

Ну й що?

Старий

Прийшов він, руку

поклав на голову невістці нашій

і так в очах рукою зняв хоробу.

Стара жінка

Так від руки самої й помоглося?

Старий

Ні, він ще тричі богом заклинав.

Стара

Яким?

Старий

Та християнським же, звичайно!

Стара

А як же зветься бог отой?

Старий

Забув.

Так якось наче Хрестус.

Хлопець

Я чував

зовсім інакше. Нехороше ймення,

якесь жидівське.

Старий

Може. Не згадаю.

Пролетарій

(озивається з сусідньої лавки)

Та то зовсім не бог. Був утікач

з рабів, на ймення Хрестус, він розбійник

чи злодій був, гаразд не пам’ятаю.

Так от його уловлено й розп’ято.

Товариші зробили з нього бога,

та вигадка й пішла собі по людях…

Стара жінка

Ну хто б там злодія вважав за бога?

Вуличний філософ

(з вищої лавки)

Чому ж? Меркурій, бабко, теж прокрався.

Дуже вбогий чоловік

(озивається з лави ще вищої)

А я чував, що їм не можна красти.

Жрець Цібели

(обідраний, обвішаний амулетами)

Кому?

Вбогий

Та християнам же.

Жрець Цібели

Не можна?

Проте ж вони оце дитину вкрали.

Вбогий

Та, може ж, і не вкрали?

Жрець

Може, скажеш,

що не вони колись і Рим спалили^{25}?

Вбогий

Та вже ж се невідомо…

Жрець

Гей, братухо,

чи й сам ти не з таких?

Вбогий ховається поза людьми й зникає.

Жрець

(до вуличної жінки, що стоїть поруч із ним)

Сей з боязких,

а є такі, що й до ножа беруться.

Жінка

Та де там до ножа? Вони плохі!

Я знаю їх, вони ж у нас бувають.

Жрець

Еге, плохі! А тільки що завівся

один з них так, що й справді ніж схопив.

Чи ти ж не бачила? Там, в нижчих лавах.

(Показує на місце, де недавно билися відпущеники)

Жінка

Хіба ж то християнин?

Жрець

Ну, а хто ж?

Там хтось пожартував собі з тієї,

що на суді, високої матрони,

він і скипів.

Жінка

Та, може, він їй родич

або коханець.

Жрець

Родич не сидів би

в лавках з простацтвом. А якщо коханець,

то, значить, християнин, бо з чужими

вони не водяться.

Жінка

Еге ж, якраз!

До нас оті святі ще й як вчащають!

сестричками зовуть… такі масні…

Ну й красні є між ними! В нас одна

за «братиком» побігла на край світу.

Жрець

От диво, що така, як ти, побігла!

Жінка

А за таким, як ти, я не біжу.

Жрець

Я жрець! Не смій рівняться до мене.

Жінка

Видала я ще і не таких жерців,

бували в мене й ті, що в білих шатах.

Грек

(до жінки)

А в тебе все бувають християни?

Жінка

Бувають і піфагорейці ваші.

Молодий грек

Піфагорейці? Се вже ти збрехала,

се чисті люди, хоч кого спитайся!

Жінка

Дивись ти! «Чисті»! Я хіба не чиста?

Молодий грек зневажливо регоче.

Жінка

(до сусідки)

Чого сей гречик слинявий припхався?

Адже зомліє, як побачить кров.

Грек

А ти, либонь, аж догори підскочиш?

Жінка

(згорда)

Римлянка я і крові не боюся.

(Обертається до нього плечима.)

В середніх лавах, але в вищому їх ряді.

Скульптор з передмістя

(до жерця Ескулапового, що тільки що надійшов)

Коли б ти чув, що там селюк той плів!

(Показує вгору на селянина.)

Що християнські лікарі мудріші

од вас.

Жрець Ескулапів

Вони ученики невдячні.

В нас учаться, та й нас же зневажають.

Скульптор

Ця секта навіть гірша від жидів.

Краси ніякої нема в тій вірі.

Наглядач з крематорію

Вони ж мерців своїх не палять навіть,

а в землю загрібають. Пху! Аж бридко!

І як їм сеє дозволяє влада?

У вищих лавках.

Дрібний крамар

Проте одно в їх добре: помагають

удовам, сиротам і всім убогим,

між ними чоловік не пропаде.

Багатий крамар

Та злодії держатись купи мусять,

хто чесний — проживе і без людей.

Дрібний крамар

Ні, не кажи, якби римляни мали

ту злагоду і товариську поміч,

не так би ширилось те християнство.

Чимало винні наші багачі.

Багатий крамар

(одвертається від дрібного крамаря до лихваря)

Добродію, ти пізнаєш по сонцю,

яка тепер година?

Лихвар

(дивиться вгору)

Десь полудень.

Грек

(до дрібного крамаря)

То винні все закони ваші римські —

заборонили чесні товариства,

гетерії — ті наші братства славні —

от маєте тепер злочинні банди!

Старий юрист

(оглядаючись на грека)

А хто се там закони римські ганить?

Грек ховається.

Хлоп’я

(до старенької бабусі)

Чи християни всі чарівники?

Скажи, бабусю?

Бабуся

Ні, не всі, дитинко,

на те учитись треба. От із сих,

то тільки двоє ворожбитів.

Хлоп’я

Знаю!

Отой-о чорний та отой худий!

Бабуся

Ні, їх уже тепер немає тута,

бо визволились чарами з темниці.

Хлоп’я

Як, як, бабусю?

Бабуся

Та вони вже слово

такеє знають. Туману пустили

і здиміли.

Хлоп’я

А як туман пускають?

Публіка здіймає нетерплячий гомін.

Голоси звідусіль

Гей, адвокате! Годі вже! Доволі!

Збудіть мене, як він скінчить!

(Дехто вдає звірячий та пташиний крик.)

Ку-ку!

Кукуріку! Гав-гав! Няв-няв! А кшшш!

Голос покликача судового

(в рупор)

Народе римський! Суд спокою просить!

Сурми.

На хвилину публіка втихає. Далі пролетарій-підліток кидає жменю висмоктаного винограду на лисину дідичеві в долішньому ряді.

Дідич

(люто)

Гей, ви там! Шушваль! Що се за безличність?

Підліток

Од винограду кучері зав’ються,

сподобаєшся паням!

Дідич

Гей, вігіли!

Підліток

От зараз вже й вігіли! Я жартую!

Таж тут повітря казиться з нудоти!..

Кидає горіхове лушпиння в інші ряди, звідки відповідають тим же; сміх, крик, перекидання; вігіли метушаться, втихомирюючи люд.

Фортунатова жінка

(бліда, задихана, вбігає межи горішні лави. На лівій руці має немовля, правою суне за ручку старшеньку дитинку)

Ой людоньки! Ой людоньки! Пустіте!

Ой горе нам! Чи ще вони живі?

Вояк

Куди ти прешся! І без тебе тісно!

Фортунатова жінка

Ой там мій чоловік!

Ремісник

(посувається і дає їй місце. Тихше.)

Ти християнка?

Фортунатова жінка

Не знаю…

(Вдивляється в далечінь, далі зриває з себе покривало, встає, старшу дитину становить на лаву, меншу підіймає вгору одною рукою, другою рукою махає покривалом.)

Фортунате, Фортунате!

Чоловік

(що позад неї)

Та сядь!

(Смикає її за туніку.)

Жінка

(поруч з попереднім)

Повибиваєш людям очі!

(Вириває у Фортунатової жінки покривало, тая сідає.)

Голос покликача

Обвинуваченим остатнє слово!

Голоси з публіки

А! Ось воно! Та цитьте! Я не чую!

Ніхто не чує!

Фортунатова жінка

Фортунате!

Голос

Цить!

Голос з найгустіших рядів

Христос вам поможи! Одважно, браття!

Голос покликача

Раб Аквіла, Урбан, Флегон, Фавстін,

Негріна — всі посполу прості родом —

зреклися слова.

Римлянин у далматиці

(до клієнта)

Ще б чого не стало —

простацьке красномовство вислухати!

Голоси з публіки

Обридли вже балачки!

Голос покликача

Теофіл,

вигнанець і втікач, а християнський

пресвітер — має слово.

Римлянин у далматиці

(позіхає)

Ну, почнеться!

Старий селянин

Якби ж я чув хоч слово!

Філософ

То таки

розумного нічого не почув би.

Гетера

(до поета, вказуючи в далечінь)

Чого ті двоє осторонь стоять? —

смуглявий варвар і худий злочинець —

забула, як їх звати…

Поет

Та, здається,

вони там щось на інших наклепали,

то ті вже їх до гурту не приймають.

Гетера

То, може, сих і виправдає суд?

Поет

А ти б хотіла?

Гетера

Ні. Далеко краще,

коли б сих двох до звірів присудили.

(Мрійно.)

Сей варвар африканський, певне, добре

з левами вміє битись… А худого

я б віддала пантері…

Голос покликача

Теофіл

все потвердив, що говорив і перше.

Голос з публіки

Ха-ха-ха-ха! Було що слухать! Справді!

Голос покликача

Кней Люцій, громадянин, промовляє.

Матрона

(до молодого комонника)

Який він гарний! Правда, дуже шкода,

що мусить згинути за тую секту?

Комонник

(сухо)

Я зрадників державних не шкодую.

Якби в когорті нашій об’явилась

ота зараза, — я б тих сектярів

руками власними саджав на палі.

Матрона

(видимо дражнячись)

А може, й є вона в твоїй когорті?

А може, й сам ти потайний сектяр?

Комонник

Я б радив так не жартувати, пані!

Матрона

Бо що?

Комонник

Бо я перенесу цю справу

на суд до твого мужа.

Матрона

(згорда)

Дуже добре.

А поки що, добродію, прошу

мені не заважати слухать справи

і більш не озиватися до мене,

бо все одно відповіді не буде.

(Пильно дивиться на арену, одвернувшись від комонника.)

Комонник

(трохи згодом, лагідніше)

Добродійко…

(Тихше, покірливо.)

Авреліє…

Матрона

(до сусіда, старого патриція)

Панотче,

дозволь перемінятися місцями, —

мені є невигода тут сидіти.

Старий патрицій пускає її на своє місце, сам сідає біля комонника, але той раптово встає і виходить геть.

Старий патрицій

Який він нарваний, оцей вояк!

Матрона

Признати мушу, хоч мені він родич.

Патрицій

Тобі, я бачу, шкода християн.

Матрона

О ні! ані краплиночки! Се жарт.

Голос покликача

Кней Люцій просить взяти до уваги,

що всі обвинувачені ніколи

себе злочином не сплямили досі,

що всі вони покірливі піддані

і добрі громадяни.

Старий юрист

Хай докажуть!

Старий вояк

Вжеж, хай докажуть! Говорити легко!

Голос покликача

Кней Люцій свідчить ранами своїми,

що він здобув, воюючи за Рим.

Голоси з гурту молодих вояків

Ми знаємо його! Він добрий ватаг!

Хай Люція помилують весталки!

До імператора на скаргу підем,

коли його скарають!

(Здіймають галас.)

З гурту табуляріїв

Бач, які!

Навчають суддів і самих весталок,

що їм робить!

Голос покликача

Відпущеник Нартал

сказав, що він не хоче знати Риму,

що він би хтів скупатись в римській крові,

за теє суд його позбавив слова.

Вихром пролітають у цирку порікування, суперечка, гомін.

Молодий вояк

До звірів!

Поет

Він безумний.

Гетера

(ласо)

Ох, до звірів!

(До поета.)

Гукай-бо, Каю! в тебе дужчий голос!

Я хочу, щоб до звірів!

Поет

Ні, Алмеє…

Гетера

(круто одвертається від поета до вояка)

До звірів?

Вояк

(усміхнувшись до неї)

Вжеж, красуне!

(Кричать дужим голосом.)

Гей, до звірів!!

Гетера поривчасто обіймає його. Сміх, оплески серед сусідів гетери і вояка.

Голос покликача

Промовить має Фортунат-плебей.

Жінка Фортунатова

(знов стає, як уперед, махаючи покривалом)

Я тут! Ось діти! Змилуйся над нами!

Ремісник

Та сядь, туди ж однаково не чутно.

Жінка Фортунатова

Ні, він почув! Побачив!

(Кричить побиваючись.)

Фортунате!!

Голос покликача

Він заявив про щире каяття

і має зараз се довести ділом.

Готовий він богам принести жертву.

В цирку здіймається крик обурення всуміш з оплесками.

Ремісник і двоє його сусідів

Відступник! Зрадник! Бог тебе скарає!

Вігіли кидаються на сі поклики і арештовують всіх трьох. Жінка Фортунатова кидається геть з цирку.

Інші голоси

Сей чесний! Сей не винен! Дати пільгу!

На волю випустить!

Голос покликача

Народе римський,

спокою просить суд!

Сурми. Галас помалу втишується.

Тихший голос

Відступник!

Раптом настає коротка, але повна тиша і потім з тисячі грудей.

Спільний крик

Ах!!!

Потім зараз же лемент несамовитий, лютий. Багато людей схоплюється на лавки, грозять кулаками. Чутно тільки найдужчі голоси.

Голоси

Убити! Розірвати! Розіп’ясти!

До звірів! На кострище! Миттю! Зараз!

Сурма покликача судового проривається крізь галас, але глухне. Дехто поривається скочити на арену — сусіди утримують; багато людей збігають по сходах уділ. Їх здержують вігіли, але з великим зусиллям. На підмогу вігілам вибігають вояки міської когорти і сяк-так утихомирюють люд, загрожуючи зброєю. Неспокій, однак, триває довго. Глухий гомін раз у раз прокочується по рядах, але вже можна чути окремі слова і розмови.

Провінціалка

(до римлянки)

Що саме сталось? Я не роздивилась.

Римлянка

Він плюнув на олтар, отой худий.

Провінціалка

Боги всесильні! Що ж йому за теє?

Чому ж його не вбито?

Табулярій

Вирок буде.

Голос покликача

Оскаржений, що сам себе зве Парвус,

образив тяжко маєстат святині

і через те утратив право слова.

Вояк

Іще чого не стало! Право слова!

Одно він має право — на кострище!

Старий юрист

Ні, посадити б на залізне крісло

та розпекти…

Голос покликача

…Прісцілла промовляє.

Римлянин у далматиці

(до клієнта)

Дивися. То ж Макарія твоя

вже грає героїню.

Клієнт

Що ж, і гарно, —

велична постать, рухи благородні.

(Плеще в долоні. Римлянин у далматиці смикає його, щоб затих.)

Провінціалка

(до римлянки)

Невже й вона дитяче м’ясо їла?

Римлянка

Матрони ті чого не виробляють!

Перший дідич

(до другого)

Аецій Панса тяжко захворів, —

Прісцілла ся його дочка єдина.

Другий дідич

Які тепер настали діти — горе! —

і батька рідного не жалують!

Лихвар

Ця секта

примушує зрікатися родини,

і через те вона найгірша в світі.

Міщанка

(до сусідки)

Прісцілла звабила оту дитину,

що потім закололи християни.

Сусідка

(неймовірно)

Ну!

Міщанка

Я сама з Субурри^{26}, — можеш вірить.

Голос покликача

Префект казав Прісціллі говорити

про себе тільки.

Юрист

Так і слід! Авжеж!

Голос покликача

Прісцілла так до суду промовляє:

«Оправдуйте мене їх оправданням,

їх карою карайте. Я готова

і рада вмерти за Христову правду».

Провінціалка

Яку то правду? Як вона казала?

Високий істеричний голос жінки

(з високих рядів)

Святая сестро! Помолись за мене

в господньому раю!

Молодий хлопець

(збігає по сходах уділ)

Я християнин!

Беріть мене! В’яжіть! Я теж був з ними!

Молода дівчина

(збігає слідом за ним)

І я! Й мене беріть! Я християнка!

Вігіли виводять їх.

Перший дідич

(до другого)

Сі, певне, подуріли!

Другий дідич

Се зараза.

Лихвар

Всіх вигубить — то й буде край заразі.

Жрець Цібели

Прісцілла ся дитяче серце з’їла,

тепер вона у християн найстарша,

от тим вони і рвуться вслід за нею.

Тихий гомін сусідів жерця передається на дальші ряди.

Голос покликача

Руфін Емілій має слово.

Голос з народу

Цитьте!

Се вже остатній.

Другий голос

(зо сміхом)

Що ж ти там почуєш?

Третій голос

Він має довгі вуха, не журися!

Раб

(до сусідки рабині, нахилившись близько)

Ти знаєш чудо? Сей Руфін прокляв

свого клієнта за гріхи — в ту ж ніч,

до світу ще умер клієнт.

Рабиня

Ой лихо!

Руфін сей ворожбит?

Раб

(тихше, оглядаючись)

Ні, він святий.

(Шепоче їй далі щось на вухо, вона чудується.)

Голос покликача

Руфін заздалегідь приймає вирок

і просить виконать його скоріше.

Лихвар

Розжалобити хоче? Ні, не діжде!

Голос покликача

Префект ясновельможний Кай Летіцій

гадає, що зменшити кару можна…

Лихвар

Іще чого!

(Тупотить ногами і стукає києм, його наслідують інші.)

Голос покликача

…з уваги на покірність.

Жрець Цібели

Усі вони покірні! Не одурять!

Голос покликача

Але Руфін покірність хай докаже:

присягу імператору хай зложить,

богів олімпських жертвою вшанує

і генієві цезаря віддасть

належну честь.

Вояк

Він мусить се вчинити!

Дехто підводиться з лавок, щоб ліпше бачити, інші спиняють.

Клієнт

(до римлянина у далматиці, що застує йому, вставши)

А що? Він присягнув?

Римлянин у далматиці

Ні, відступився

і руки заложив. Ото ще дурість!

Я б для рятунку присягнув хоч довбні!

Не розумію сих людей!

В публіці, надто серед вояків, галас.

Голос покликача

(після сурмлення і деякого втихомирення)

Руфін

сказав, що імператором гордує,

як громадянин…

З гурту вояків

Ні, як бунтівник!

Покликач

(покриваючи гомін)

…а до богів байдужий, як філософ.

Філософ

Брехня! Філософи богів шанують!

Він християнин! Він сектяр!

Раб

(в нестямі)

Авжеж!

Він християнин! Мученик!

Вояки

Скарати!

Не милувати! Не вменшати кари!

Нехай живе наш цезар-імператор!

Нехай загинуть вороги його!

Покликач

Префект…

Лемент заглушає його.

Вояки

Нехай мовчить! Доволі! Годі!

Чого він вигороджує злочинця?

Хто любить імператора — кричи:

«Бунтівникові смерть!»

Багато голосів

Бунтівникові

смерть!

Вояки

Зараз кара!

Жерці

Закопать живцем!

Бо він богів зневажив!

Покликач

(просурмивши багато раз)

Вирок суду!!

Голоси

Та цитьте! Дайте слухать! Вирок суду!

Помалу спільний гомін стихає, хоча все ще прокочується гомін.

Вояк

Ну, що вони там мимрять? Голосніше!

Табулярій

Та май терпець — покликач перекаже.

Покликач

Утікача-вигнанця Теофіла,

упертого повторного злочинця,

суд присудив на хрест.

Старий юрист

Отак і треба!

Покликач

Урбан, Флегон, раб Аквіла, Фавстін —

інакше Редівівус, і Негріна,

вона ж Рената, — всі віддані будуть

в театр і там в трагедії умруть

собі на кару, людові на втіху.

Оплески і крики втіхи в публіці.

Покликач

Відпущеник Нартал до звірів піде.

Знов оплески.

Гетера

(не тямиться з радощів)

До звірів! Як я рада! Як я рада!

Покликач

Названий Парвусом найгіршу кару

зухвальством заробив — його живцем

спечуть на дзиглику залізнім.

Крик згоди.

Жрець

Добре!

Жерці

Отак його! Він заробив! Спекти!

Покликач

Зосталось три почеснішого стану,

то вирок їм ще затвердити має

божистий цезар-імператор.

Голоси

Маєш!

Коли ж се буде? Ми не згодні ждати!

Жерці

Вони втечуть! Не підемо додому,

поки не зроблять їм кінець.

Голос

Авжеж!

Покликач

До імператора послано вирок.

Вояки

А ми тим часом що робити маєм?

Голос

(іронічно)

Очима лупати!

Голоси

(з горішніх рядів)

Я так не хочу!

Видовиська давайте! Хай скарають

хоч одного! Ні, двох! Ні, трьох! Усіх!

Чого ж уводити? Готовий вирок!

Гетера

Авжеж! і звірі ж є!

Вояк

Я бачив сам

нових пантер.

Голоси

(маса)

До звірів християн!

Покликач

Суд повелів, що зараз приймуть кару

засуджені Нартал і Парвус.

Голоси

Славно!!

Голос

Го-го! Дивіться! Розпікають крісло!

Другий голос

Вже бестіарії^{27} пішли по звірів!

Третій голос

Скоріше!

Матрона

(до старого патриція)

Подивись, лишень, панотче, —

се що за знак? Плебеї всі стоять,

і ні один не йде прощаться з ними,

а тільки Люцій підійшов близенько

до варвара…

(з обуренням)

Ну, чи ти бачиш! Варвар

його штовхнув!

Патрицій

Боги, яка розпуста!

Відпущеник штовхає свого пана…

Те християнство стани всі руйнує.

Клієнт

(скрикнув)

Прісцілла варвара поцілувала!

Римлянин в далматиці

Її, не бійсь, не відштовхнув.

Клієнт

Іще б пак!

Мене аж завидки беруть…

Римлянин в далматиці

Ти хочеш

туди до їх! Ну, що ж, я поможу.

(Голосніше, немов виказуючи на клієнта)

Сей чоловік…

Клієнт

(з жахом)

Патроне! що за жарти?

Римлянин в далматиці регоче.

Матрона

(соромливо закриваючись)

Матрона варвара цілує! Ганьба!

Патрицій

Тепер того, худого заволоку.

Матрона

Прилюдно! О Юноно!

(сплескує руками)

Вояк

(коло гетери)

Християнка

не добрий має смак!

Рабиня

(до раба)

Чи се так треба?

Раб

(тихо)

Се поцілунок миру. Так годиться.

Патрицій

А чоловік стоїть і — хоч би слово!

Безлична секта…

Голос

Вже ведуть пантеру!

Голоси

Де? де? Не бачу! Та не застуй! Геть!

Сюди, до нас хай ближче приведуть!

Та що се справді? Цілий день сиди

і нічогісінько нам не покажуть!

Жрець Ескулапа

Дивіться! вже на крісло посадили!

Се близько, добре видко! Та дивися ж!

(Шарпає сусіда за одежу.)

Сусід

(нетерпляче визволяється від жерця)

Ет, є на що дивитися!

(Кричить.)

Пантеру!

З пантерою сюди! Гей, бестіарій!

Голос Парвуса

(за сценою, але не дуже далеко)

Віддай їм, господи, по їх ділах[19],

і звеличай раба свого!

(З болем.)

О боже!..

Рабиня

(до раба)

Чого се свариться отой старий

на сього печеного?

Раб

То пресвітер

остерігає від недобрих слів.

Провінціалка

(з відразою)

Ой, смаленим запахло!

Римлянка

(спокійно)

Ну, то що?

Голос Парвуса

(екстаз у нього бореться з болем і мукою)

Господь мій захист!.. Мій притулок… сила…[20]

(З раптовим одчаєм і наче здивовано.)

Невже ти, господи, мене покинув?

Жрець

Ага! Скоренько припекло! А бач?

Голос Прісцілли

(здалека, але виразно співає псалом)

«Господь мій захист і моя потуга![21]

Нічого не боюся — він зо мною.

Тверда і певна віра мого серця,

її не подолає брама пекла!..»^{28}

Згодом до неї прилучаються голоси й інших засуджених християн.

Голос Парвуса

(знову екстатично)

Вінець!.. Мені вінець!.. Я бачу!.. Боже!..

(Конаючи.)

Прийми твого раба…

Раб

(торкає рабиню. Таємничо)

Ти бачиш? Там…

вінець над головою…

Рабиня

Ні, не бачу.

Та він уже зомлів чи, може, вмер.

Старий юрист

(з досадою)

Ех, розпекли занадто швидко крісло!

Не тямлять справи!

В публіці свист.

Голоси

Ну? Се що ж таке?

От так видовисько! То се вже й край?

А де ж пантера? — Он же, там сидить,

мов кіт, напроти варвара… Гиджа!

Ну, панночко цяцькована! Скоріше!

Доволі хизуватись! Скоч до нього!

Чи ж він не гарний хлопець? Твій земляк!

Регіт, тупання, цькування. Хтось пускає на арену загострену паличку — стиля.

Грек

(злякано)

Ой влучив! Скочила!

Вулична жінка

А ти злякався?

Нартал

(зненацька вибігає на видимий куток арени)

Меча! Меча!

Вояк

(кидає йому меча)

Ось, на тобі, воюй!

(До гетери.)

Так цікавіше буде.

Гетера потакує головою і, не одриваючись, зорить на арену. Нартал знов зникає з видимого кутка. В публіці палка цікавість. Багато хто спинається, щоб краще стежити за боєм Нартала з пантерою, що відбувається за сценою.

Старий юрист

Вперше бачу,

щоб християнин збройно боронився.

Гетера

(кричить на арену)

Гей, християнине, чом не співаєш?

Голос Нарталовий

(подає дикий бойовий крик)

О-о-о — гей!

Голос

Ох, як сплелися!

Весь цирк завмирає в напруженні. Грек, затулившись плащем, утікає геть з цирку.

Вояк

Га!! Убив!

Грім оплесків. Буря загоди. Потім раптом:

Голоси

Давайте звіра ще! Пускайте лева!

Нартал

(скривавлений, розшарпаний вибігає на видимий куток арени)

Гей, ви, римляни! Вас я викликаю!

Невже ви не одважніші од звірів?

Гетера

(торкає вояка)

Іди, іди! побийся з ним!

Вояк

(згорда)

Іще що?

Хіба я гладіатор?

Нартал

(раптом заточується, хапається за груди і падає)

Ой… конаю…

Поет

Він ранений…

(Одвертається.)

Ні, се зовсім негарно…

чом не подасть весталка знак добити?

Цирковий «карніфекс» приходить, добиває Нартала і виволікає його за сцену великим гаком. Люди сідають. Обмахуються віялами. Відпочивають.

Гетера

Ну, а тепер же що? Сього нам мало.

Голос покликача судового

Зволив божистий цезар-імператор,

щоб Кнея Люція скарать вигнанням,

Руфіна ж і Прісціллу зарубати.

Вояки і частина люду

Хвала тобі, наш цезар-імператор!

Покликач

Сенат і римський люд постановляє,

щоб виконать сей вирок необарно.

Голоси

Народові й сенатові хвала!

Клієнт

(до римлянина в далматиці, свого патрона)

Як се шкода, що вони обоє

почеснішого стану. От би добре,

коли б і їх віддано до театру!

Патрон

В твоєї героїні добрий голос,

чи є талан сценічний, ще не знаю.

Оце побачимо…

(дивиться)

Прощання сцена

мені не до смаку. У них се нудно.

Римлянин у далматиці

Ну, знов прощальна сцена! Як се нудно!..

(Ліниво одкидається на спинку лавки і заплющує очі.)

Клієнт

А Люцій і Руфін прощались гарно.

Римлянин у далматиці

(не ворухнувшись)

Нехай собі… лінуюся дивитись…

Клієнт

Глянь! Ось вони обходять всю арену,

прощаються з народом римським.

Патрон

(стрепенувшись)

Де?

На видимому кутку арени незабаром показуються Руфін і Прісцілла. Вони побралися за руки і ступають повагом. За ними йдуть два вояки з голими мечами. Деколи обоє засуджені спиняються і вклоняються людові.

Руфін

Прощай, мій Риме, хутко й ти загинеш.

Жерці

Він заклинає Рим! Рубайте швидше!

Прісцілла

Хай бог тебе рятує, рідний люде.

Вояки

Нам геній цезаря найбільший бог!

Руфін і Прісцілла проходять за сцену. Незабаром чутно глухий, але сильний стук двох мечів, що рубають враз. Коротке зітхання пролітає по людях. Публіка гучно встає і рушає виходити з цирку.

Кінець.