Колись одна бариня наймала візника.
Було це, як ви самі вже догадуєтеся, дуже давно, бо барині в нас були, як ви знаєте, дуже давно.
Так от, наймала, значить, бариня візника, а візник, на баринину думку, запросив з неї дуже дорого.
Бариня й каже візникові:
— Що ж ти так дорого з мене хочеш?! Тут же близенько: всього два рази ступнути.
Подивився візник на бариню, покивав сумно головою та й каже:
— Не ступайте, бариня, так широко, бо і т. д., і т. п.
Я вже деталі позабував, бо, кажу ж, було це давненько вже.
Пригадав я цього сумно-веселого візника і ту трагічну бариню ось із якого приводу.
Лежить передо мною невеличка, убога книжечка, яка називається: «Прапор українського націоналіста».
Цей «Прапор українського націоналіста», як тому й належить бути, брудний, засмальцьований і розміром такий, що за «древко» йому годиться обгорілий сірничок.
Основне гасло на ньому таке:
«Хай живе організація українських націоналістів і її провідник Степан Бандера!»
Та не в цьому річ, усяка бандера хоче жити й живе, доки живе Гіммлер та гестапо, і житиме ще трохи, — до найпершої шибениці.
Річ у зовсім іншому.
На першій сторінці цієї засмальцьованої книжечки надруковано: «Марш українських націоналістів».
Кінчається той марш так:
«Для нас закон найвищий — це приказ:
Соборна Українська держава
Вільна й міцна від Тиси по Кавказ».
Он яка держава: від Тиси аж по Кавказ!
Отак самостійні й ні від кого не залежні гестапівці широко ступають: достоменнісінько так, як вищезгадана бариня.
Річка Тиса, як знаємо з географії, на Угорщині, Кавказ, як знаємо так само з географії, трохи на північ, на схід, потім на південь, потім праворуч, потім ліворуч, потім трохи вбік…
Як станеш на березі Тиси та подивишся в бік Кавказу, — ой, як довго треба вдивлятися, щоб навіть у мріях повстали величні Казбек та Ельбрус.
А тут подумайте: миршаве цуценя, на гестапівських помиях вигодуване, мріє про те, щоб одною лапою стояти на березі Тиси на Угорщині, а другою бруднити Кавказький хребет.
Єсть на світі ще одна непогана річка і значно ширша за Тису. Зветься вона Міссісіпі.
І єсть на світі ще гори. Звуться вони Гімалаями.
Це трішки далі за Кобиляками.
Так от, коли вже гестапівські вилупки хочуть будувати велику соборну націоналістичну самостійну і ні від кого не залежну державну, так чого ж брати так вузько: тільки від Тиси і тільки по Кавказ?!
Брати, так уже брати! Від Міссісіпі і до Гімалаїв.
А то можна взяти ще верстви на півтори за Гімалаї.
Оце буде держава! Оце буде територія!
Це не те, що:
«Під вагоном територія,
А в вагоні директорія»…
Доведеться тільки текст маршу переробити.
І текст, і темп.
Щодо темпу українсько-німецькі націоналісти хай спитають у Гітлера: він і його банда набрали відповідного темпу, тікаючи від Кавказу на Тису й далі за Тису.
Щодо тексту, коли в бандерівців кебети не вистачить, я допоможу, — тільки не сьогодні, бо, їй-богу, до того противно не тільки про все це писати, а навіть думати.
P. S. Шизофренія — це хвороба. Психічна хвороба. Лікують шизофреніків по божевільнях. Це коли в людини у голові замість мозку жовто-блакитна ряска. Вилікувати неможливо.