Шість головоломок для дона Ісидро Пароді

Примітки

1

Чудово! Так! Це — самовикриття!

Та чуєш, треба нам співпрацювати;

Я чай не п’ю, лиш дай мені сигару!

Роберт Браунінг

2

З франц. — літератор.

3

Так друзі часто називають Бустоса Домека (прим. Хервасіо Монтенегро).

4

Це прізвисько мовою оригіналу цікаво корелює з прізвиськом Анхеля Амадео Лабруна — «Гидкий» (див. примітку про Лабруна).

5

З франц. — після впертого спротиву; цілком знесилівши.

6

Див. примітку про Арсена Люпена.

7

Центральна територія Стародавньої Греції. Усний коментар Михайла Назаренка: тут Борхес і Касарес навмисне переплутали алюзії. «Був я і в Аркадії», et in Arcadia ego.

8

З франц. — збірник; колекція.

9

Іспанська назва мешканця або уродженця портового міста; традиційна самоназва мешканців Буенос-Айреса.

10

Ісп. ranzón, з франц. rançon — буквально «гроші на порятунок»; гроші за викуп полоненого.

11

Ла-Бока (з ісп. — гирло) — припортовий район міста Буенос-Айрес, батьківщина танго.

12

З франц. — випереджувати події.

13

Метью Фіпс Шил (1865—1947) — британський прозаїк (література жахів і наукова фантастика), син ірландця і мулатки, народжений у британських колоніях (о. Монтсеррат), випускник Англійського Королівського коледжу, геній-поліглот. Принц — бо його батько Метью Дауді Шил, радіючи народженню сина, проголосив його принцом Редонди — маленького острова, на якому вони жили (у 1947 р. анексованого Великобританією). Крім того, його перша книжка — збірка детективних оповідань «Князь Залеський» (1895), де князь (принц) Залеський чимось схожий на Шерлока Голмса, а самі оповідання написані під великим впливом Едгара По. Особливістю цих оповідань є те, що друг і співрозмовник князя Залеського — сам Шил (персонаж-містифікація образу реального Шила). Патетичний — бо мова творів Метью Фіпса Шила відзначалася певними особливостями, була ускладненою, пафосною, ексцентрично-піднесеною.

14

Баронеса Емма Орці (1865—1947) — британська романістка і драматург угорського походження, автор знаменитих романів «Червоний Первоцвіт» (в якому вона ввела в літературу першого «месника в масці», що став прототипом, зокрема, Бетмена) і «Леді Моллі зі Скотланд-Ярду» (де головною героїнею вперше виступила жінка-детектив).

15

З франц. — особлива прихильність; слабкість; почуття симпатії.

16

З лат. — своєрідний.

17

Лінн Брок (справжнє ім’я — Алістер Макалістер, 1877—1943) — ірландський письменник і драматург; писав детективні історії під псевдонімом «Лінн Брок» та історичну белетристику під псевдонімом «Ентоні Вортон».

18

З лат. — замінивши те, що підлягає заміні; враховуючи певні обставини.

19

З італ. — pasticcio, запозичене з франц. pastiche: зібрання, набір. Тут — цілість, складена з уривків і фрагментів інших творів, точніше — з найкращих фрагментів і уривків на кшталт попурі.

20

З лат. — применшення особи, обмеження громадянських прав. Термін римського права, що означає цілковиту або часткову втрату громадянських прав.

21

Аперкот — класичний удар (знизу вгору) в традиційному боксі; використовується в ближньому бою.

22

Естаніслао дель Кампо (1834—1880) — аргентинський військовий, урядовець, поет; народився і жив у Буенос-Айресі. Прославився в 1857 р. сатиричним віршем із сюжетом, заснованим на реальних подіях (гаучо їде до міста, щоби подивитися оперу; вважаючи, що події сюжету відбуваються в дійсності, вискакує на сцену, щоби захистити актрису). У 1866 р., коли на сцені буенос-айреського театру «Колон» йшла опера «Фауст», поет використав цей епізод і, посилаючись на вірш, яким він найбільше всім запам’ятався, написав свого «Фауста», що згодом розійшовся на цитати, став практично фольклором; цю поему в народі почали називати «Креольським Фаустом».

23

Хосе Рафаель Ернандес-і-Пуейрредон (1834—1886) — великий латиноамериканський (аргентинський та уругвайський) поет, журналіст. Народився під Буенос-Айресом. Створив образ ла-платського блукальця-гаучо (поема «Гаучо Мартін Ф’єрро»). Мати Хосе Рафаеля — племінниця Хуана Мартіна де Пуейрредона, в минулому — президента Аргентини. У 12 років через стан здоров’я Хосе Рафаель Ернандес опинився в пампі — в маєтках сім’ї, де зблизька побачив життя гаучо. Писав про себе: «За обставинами моєї асиміляції… я син гаучо, брат гаучо; я сам — гаучо…» Головний герой поеми названий на честь Мартіна де Гуемеса — очільника кавалеристів-гаучо, героя Війни за незалежність Південної Америки. Історія страждань і боротьби Мартіна Ф’єрро злилася з народними традиціями і перетворилася на національну поему, яка в іспаномовній Америці читається, як у нас — «Кобзар» Шевченка. Це опис очевидцем цілої епохи; сучасники Ернандеса знали її напам’ять. 10 листопада, на день народження Ернандеса, в Аргентині відзначають День Традицій, а 6 грудня, в день першої публікації «Мартіна Ф’єрро», — День Гаучо.

24

Огюст Дюпен — літературний персонаж, створений Едгаром Алланом По. Огюст Дюпен багато в чому є прототипом Ісидро Пароді. Він розкриває вбивство і водночас шляхом аналізу розв’язує головоломку, отримуючи від цього задоволення; саме так пише про нього По. Ще один важливий аспект авторського методу Борхеса і Касареса, які орієнтуються на ті три новели По, де фігурує Дюпен, — свідомо застосовані елементи неправдоподібності при дуже правдоподібному і скрупульозно прописаному, на перший погляд, сюжеті. По зображує «неможливий», нереальний Париж, де, наприклад, реальні назви вулиць сусідують з нереальними. Те саме — з іменами персонажів, коли «нормальні» імена сусідують із «фальшивками», а також із іменами, особисто важливими для автора і т. д. Борхес із Касаресом, як і По, пишуть оповідання з кінця, вони показують поліцію як таку абсолютно безпорадною; при цьому передбачається, що масовий читач цих текстів — також безпорадний, не бачить очевидних невідповідностей.

25

Див. примітку про Ернеста Браму Сміта.

26

Натяк на «Voyage autour de ma chambre», «Мандрівка довкола моєї кімнати» — автобіографічний роман Ксав’є де Местра (1763—1852) — сардинського дворянина, художника-любителя, генерал-майора російської імператорської армії, учасника наполеонівських війн, члена Туринської академії наук. У 1794 р., опинившись під арештом через участь у дуелі під час війни у фортеці Турин, написав «Мандрівку довкола моєї кімнати», яка свого часу перевидавалася кільканадцять разів. Друг О. С. Пушкіна (одружений з рідною тіткою дружини Пушкіна), директор Імператорського Морського музею в Петербурзі, фактично — творець колекції і бібліотеки цього музею, «головний бібліотекар Росії».

27

З франц. — знахідка.

28

Рамон Антоніо Кастильйо (1873—1944, Буенос-Айрес) — аргентинський адвокат, суддя і політик. Віце-президент Аргентини в 1938—1942 рр. Як суддя і політик мав сумнівну репутацію. Борхес, вочевидь, натякає на причини (несправедливий суд), через які Ісидро Пароді опинився в тюрмі.

29

Рідкісне для Аргентини ім’я «Адельма» — очевидно, натяк на Адельма, персонажа Хораса Волпола (1717—1797) — англійського письменника і засновника жанру готичного роману. Адельм у Волпола — як сон уві сні. Цей же персонаж стоїть коло витоків образу переписувача книг Адельма з Отранто в «Імені Рози» Умберто Еко. Прізвище асоціюється з П’єтро Бадольо (1871—1956) — італійським маршалом і політиком, що став знаменитим після вчинення військових злочинів під час захоплення Ефіопії. Зокрема, йдеться про газові атаки й бомбардування лікарень під юрисдикцією Червоного Хреста. Це був загальновідомий факт, як для наших сучасників — трагедія Косово, і на час написання «Шести головоломок…» це була єдина пов’язана з цим прізвищем асоціація. Відтак «Адельма Бадольо», яка пише про Бустоса Домека, — далеко не нейтральний, з огляду на ім’я, «педагог-біограф».

30

Натяк на непереможну аргентинську мафію; в Росаріо, що було тоді, по суті, одною зі столиць латиноамериканського злочинного світу, як «хресний батько» орудував Чічо Гранде.

31

З лат. — буквально «суєта, марнославство»; жанр живопису епохи бароко, натюрморт-алегорія, композиційним центром якого традиційно є людський череп.

32

Натяк на кольори прапору Аргентини; біло-блакитна тканина в смужку — традиційний матеріал тюремного одягу в Аргентині.

33

З лат., від gallicus — французький; запозичення з французької мови.

34

Лабруна, Анхель Амадео, прізвисько — Гидкий (El Feo) (1918—1983) — аргентинський футболіст, нападник. Офіційно — на 26-му місці серед найкращих футболістів XX ст. в Південній Америці, друге місце за загальною кількістю голів в Аргентинському чемпіонаті за всю історію турніру — 293. У 1941 і 1942 рр. його клуб «Рівер» виграв чемпіонат Аргентини. «Інтервенція Лабруна», «прорив Лабруна» — ідіоматизовані звороти футбольного сленгу. Тут — чітка вказівка на дату: 1941 р. і 1942 р. як час написання «Шести головоломок…».

35

Родрігес Оттоленгі (1861—1937) — американський письменник, за фахом — стоматолог. Більшість життя прожив у Нью-Йорку. Один із перших, хто писав у детективному жанрі (4 романи і збірка оповідань).

36

Хосе С. Альварес (1858—1903) — перший аргентинський професійний письменник і журналіст, писав під кількома псевдонімами, найвідоміші — Фрей Мочо, Немезіо Мачука, Фабіо Каррісо. У 1882 р. вийшли друком напівгумористичні «Смарагди. Буденні історії» — короткі оповідання з цікавими трактуваннями еротичних сюжетів і з точно відтвореною розмовною мовою в діалогах персонажів. У 1887 р. вийшла збірка про найзнаменитіших злодіїв Буенос-Айреса і способи красти — на підставі власного досвіду Альвареса в ролі кримінального репортера. У 1889 р. він став одним із засновників журналу «Caras у Caretas», де опублікував багато своїх коротких оповідань, пізніше ці тексти були видані як «Оповідки Фрея Мочо». Ці оповідання — всі вони — в певному сенсі є жанровим, стильовим і тематичним прототипом «Шести головоломок для дона Ісидро». В оповіданнях із посмертно виданого збірника 1920 року оповідач (на перший погляд — профан і простак) бере на себе роль аналітика, спілкується зі співрозмовником, на підставі розказаного теоретизує та філософствує, а тоді розгадує кримінальну загадку. Заснований ним журнал, важливий для кількох поколінь літераторів і читачів, закрився якраз 1941 року, і це могло бути одною з причин, що спонукала Борхеса і Касареса написати «Шість головоломок…».

37

Рікардо Еуфеміо Молінарі (1898—1996) — видатний аргентинський поет-метафорист, якого згадують поряд з Октавіо Пасом, Пабло Нерудою, Сесаро Вальєхо, практично одноліток Борхеса, народився в Буенос-Айресі, в п’ять років залишився сиротою. Його виховувала бабуся по матері, Бартола Дельгадо де Молінарі. Належав до кола авторів авангардистського журналу «Мартін Фієрро» (разом з Хорхе Луїсом Борхесом, Оліверіо Хірондо, Леопольдо Маречалем та ін.). У 1933 р. побував в Іспанії, де спілкувався, зокрема, з Гарсіа Лоркою. Едуардо Маллеа сказав про Рікардо Молінарі, що «він народився без міфу». Смерть Лорки, приязнь Борхеса і дуже високого рівня лірика Молінарі створили для нього міф. Борхес увічнив пам’ять свого надзвичайно скромного друга «від протилежного»: в «Головоломках…» Молінарі зображений як непосидючий журналіст, хоча Франциско Луїс Бернардес згадує, що в 1920-х рр. цей мовчазний хлопчик посміхався і страждав, не наважуючись заговорити з Леопольдо Маречалем і Хорхе Луїсом Борхесом.

38

Танго Naipe Marcado y виконанні Альберто Аренаса (справжнє ім’я — Томас Гуїда, 1910—1988) в супроводі оркестру Франсіско Канаро було одною з найпопулярніших мелодій 1940-х рр.

39

За назвою місцевості в Буенос-Айресі, деякий час прізвище Боноріно давали підкинутим дітям, тобто це значуще прізвище.

40

Коколіче (Cocoliche) — в Аргентині так називають іспансько-італійський піджин (активно вживався в 1890—1950 рр.), а також тих, хто розмовляє на коколіче. Тут йдеться, очевидно, про «італійський» костюм арлекіна або стилізацію під цей костюм.

41

Очевидним чином прізвище «Пароді» натякає на літературну пародію, але Пароді — це ще й алюзія на Parodia, рід аргентинських кактусів, названий на честь Лоренцо Раймундо Пароді (1895—1965), аргентинського ботаніка, який в 1934—1947 рр. був хранителем колекції живих рослин музею університету Ла-Плата і — увага! — бібліотекарем і каталогізатором гербарію. Гербарій Пароді налічував близько 15 тис. рослин. На його честь було названо аж шість родів рослин. Кактуси роду Parodia — переважно одиночні, довгоквітнучі. Особливість кактусів роду Parodia — вони повинні мати велике «вільне поле», щоб колючки пародії не стикалися з колючками рослини-сусіда; ці кактуси відносно вологолюбні. Так обігрується перебування Ісидро в його одиночній камері, його блакитний глечик і постійне попивання мате.

42

Друзи — арабомовна етноконфесійна група та релігійна спільнота в Лівані, Сирії, Йорданії та Ізраїлі, особливістю якої є абсолютна закритість; стати друзом неможливо, можна тільки перестати бути друзом; нема інституту переходу в друзьку віру. Друз — той, хто дотримується своєї традиційної релігії та чиї батько і мати — друзи. Фактично — відламок ісламу (після XI ст.). Друзи унікальні тим, що їхня релігія поєднує гностицизм, неоплатонізм та інші філософії. Друзи називають себе Ахль аль-Тавгід («Люди Єдності») або аль-Муваххідун («Прихильники об’єднання»). Самі друзи слово «друзи» як самоназву не вживають і часто сприймають його як образливе. Друзи приймають доктрину такія («недомовок»), згідно з якою вірний, що живе у ворожому середовищі, може зовні прийняти умовності оточення, зберігаючи в душі істинну віру. Брехня і дезінформація іновірців заради вигоди громади не є поганим вчинком. Друзьке суспільство є замкнутою організацією, очолюваною уккаль (розумні, знаючі, множина від акиль), які керують масою вірних — джуххаль (неосвічені, множина від джахиль). Вважається, що існує досить складна ієрархія уккаль. Усі відомості, які має в своєму розпорядженні західна наука про релігію друзів, треба вважати не цілком достовірними через застосування принципу такія. Релігійні збори друзів проходять по четвергах після заходу сонця, друзи читають Старий Заповіт, Новий Заповіт, Коран і власні священні книги; друзи вважають, що головна цінність для людини — істина.

43

Значуще прізвище, можна було б перекласти як «Петля-На-Шиї»; кручений шовковий шнур кордоне традиційно використовувався під час виготовлення силець; часто використовується самогубцями.

44

Обігрується ім’я Ібн Хальдуна (1332—1406) — середньовічного арабського філософа, історика, енциклопедиста. Для «Шести головоломок…» особливе значення має його трактат «Зцілення того, хто запитує, і вдосконалення запитань» — один із ключових текстів ісламського містицизму, побудований за принципом пошуку відповідей на питання-головоломки, він породив цілу традицію філософських текстів, побудованих як відгадування загадок. Сам Ібн Хальдун був послідовником суфізму, цей трактат-послання був написаний з приводу певних дискусій між суфіями Андалусії (нині Іспанія), зокрема на теми, пов’язані з теологією і традиціями друзів.

45

Йдеться про «День висаджування дерев», свято «El Dia del Arbol», започатковане 1874 року в штаті Небраска (США), яке відзначається в більшості країн світу, зокрема в Аргентині, і яке пов’язане з масовим висаджуванням дерев, відновленням втрачених лісів, озелененням міст тощо.

46

Тут бик пов’язаний із символікою Тельця із Зодіаку — зокрема й через те, що він саме залізний. Дуже складний образ як з історичної, так і з езотеричної точок зору. Бик-Телець, що є перехідною зоною між стихіями вогню і води, означає подолання протилежностей. Як активна тварина, Бик є водночас і сонячним, і місячним знаком. У ньому переплелися риси і місячного, і сонячного божества. Для «Шести головоломок…», очевидно, має значення також символіка ритуального жертвопринесення. Порфирій (Мелех, 232/233—304/306) — неоплатонік, коментатор Аристотеля, Платона, Плотіна, апологет «таємних знань» і культу Мітри, астролог і математик, на якого Борхес посилається в декількох своїх пізніших текстах, писав: «Душі мертвих належать Бику». На користь саме такого прочитання-ключа свідчить «жертвопринесення» і пожежа в будинку.

47

Спотворене — уккаль, акиль.

48

Для мусульманина — ім’я-фальшивка.

49

На перший погляд, ім’я Ізеддін не несе контекстуального навантаження, але, мабуть, все ж таки це ім’я натякає на імама Ізз ад-Дін аль-Кассама (1882—1935), творця і керівника терористичної організації «Чорна рука» в підмандатній Палестині. Його вбили британські поліцейські, коли він застрелив британського офіцера. На початку 1940-х рр. це ім’я звучало приблизно так само часто, як нині — ім’я Усами бен Ладена.

50

Дуже важливий мотив, наскрізний для пізнього Борхеса; з’явився в середині 1930-х. Цей мотив, зокрема, виникає в псевдофантастичному оповіданні Борхеса «Фунес, чудо пам’яті» (1942), яке писалося, очевидно, приблизно в той же час, що й «Дванадцять знаків Зодіаку». Йдеться, крім іншого, про складні акти запам’ятовування. «Дванадцять знаків Зодіаку», як і «Фунес, чудо пам’яті» — це тексти-обманки (псевдодетектив і псевдофантастика), що зводяться до складно сконструйованого парадоксу; в них зібрано багато слідів мнемонічної традиції та неофіційної історії фантастичних моделей світобудови. Світ творить пам’ять. Але — світ руйнується через безглузде запам’ятовування інформації. Ці ігри з пам’яттю — не тільки всередині сюжету. Дон Ісидро, як і сам Борхес, — мнемопат. Борхес, який казав про себе, що він забуває всі історії, як тільки записує їх, можливо, не сказав усієї правди; саме він і саме в цей час створює тип оповідача, який пам’ятає і змушує пригадувати інших усе до найменших подробиць (Іренео Фунес вітає гостя промовою на латині, це уривок із Плінія, де йдеться про незвичайну пам'ять і де згадується про винахідника мнемотехніки Симоніда. Дон Ісидро змушує відвідувачів згадувати найдрібніші деталі та дослівно переказувати йому розмови тощо). Зв’язок між текстами («Фунес, чудо пам’яті» та «Дванадцять знаків Зодіаку» — і «Шість головоломок…» загалом) простежується навіть на рівні дрібних деталей: «езотеричні шифри» — як дороговкази для пам’яті (система Джуліо Камілло (1480—1544), працями якого дуже цікавився Борхес; йдеться про прочитування знаків Зодіаку, символів планет, міфологічних імен, книги Сефірот — і побудову семирівневого, розділеного на секції «мнемонічного» амфітеатру, де підписані, ніби папери в шухлядах, зберігаються найважливіші тексти, в руслі пам’яті-як-театру, пам’яті-як-бібліотеки, пам’яті-світу. Увійшовши, відвідувач потрапляє під дію магічного випромінювання, тому він не мусить згадувати, а ніби повністю занурюється в знання, осягає істину); в обох текстах фігурують цілковита темрява (метафора), коли доводиться блукати навпомацки, фігури, які треба переміщати тощо; всі обіцянки виявляються грою, «фокусами», вивертами, обманом.

51

Меркадо де Абасто — продовольчий ринок в Буенос-Айресі, в районі Бальванера, побудований в 1934 р. «Тигри нової чуттєвості» — алюзія на особу і діяльність італійського футуриста Філіппо Томазо Марінетті, який в 1909 р. в маніфесті «Футуризм» закликав палити книги і бібліотечні полиці, затопити музеї водою з каналів, знищити старі архітектуру і живопис, а заодно й усіх істориків, археологів, мистецтвознавців і антикварів. Футурист Марінетті пише також, що місто — це джунглі, та прославляє митця як хижака і «санітара лісу», а війну як «єдину гігієну світу». Реальний молодий Молінарі певний час був під впливом ідей Марінетті.

52

Абд аль-Малік — арабське чоловіче ім’я, перекладається як «раб Царя», дуже часто на арабському Сході так називали хлопчиків у династіях писарів.

53

Аргентинське національне свято на честь антиіспанського визвольного повстання 1810 р.

54

Різновид дуже м’яких спагеті, зазвичай їх подають із фаршем і грибним соусом, страва нагадує макаронну запіканку з фаршем.

55

Цікавий інтертекстуальний сюжет пов’язує цей текст і репортера Баудіццоне з псевдодетективним оповіданням «Текст у записнику» (1982) Хуліо Кортасара, де описуються «реалії» 1946 або 1947 рр. в Буенос-Айресі; в «Тексті у записнику» фігурують Хорхе Гарсія Боуса та Луїс М. Баудіццоне; Кортасар в принципі часто обігрує тексти Борхеса, також і ті, що були написані Борхесом у співавторстві. Реальний Луїс Баудіццоне — автор біографії Сервантеса, виданої в Буенос-Айресі в 1949 р.; на час написання «Шести головоломок…» опублікував декілька есе про життя і творчість Сервантеса, в яких Борхес виявив багато фактичних помилок і натяжок — і з якими різко полемізував.

56

Яків Петрович Голядкін — головний герой повісті Ф. М. Достоєвського «Двійник. Петербурзька поема», що є класичним втіленням теми допельгангера. У «Двійнику» в непримітного і чесного Голядкіна-старшого з’являється нечесний, підлий і зловорожий двійник, Голядкін-молодший. В оповіданні «Ночі сеньйора Голядкіна» обігруються деякі інші мотиви з «Двійника»: «німка, підла, гидка, безсоромна німка» — «кухмістерша» Кароліна Іванівна; Голядкін мріє одружитися з генеральською дочкою, Кларою Олсуфіївною Берендєєвою; тож подібність імен «Клара» і «Клава» теж невипадкова. Голядь, за Далем, — інородці; насправді це самоназва дослов’янського населення, зокрема, в Московії (етнічно голядь — це балти), іноді голяддю називали будь-яку неслов’янську прислугу. Енциклопедист Борхес міг знати про голядь, як знав і про Голядкіна. Для розуміння образу Голядкіна в Борхеса і Касареса має також значення і те, що Голядкін, за Достоєвським, «ходить не в масці, не інтриган, діє відкрито і йде прямою дорогою».

57

Арсен Люпен — головний герой романів і новел французького письменника Моріса Леблана (1864—1941); він — «добрий злодій» або ж «джентльмен-грабіжник». Для розуміння оповідання «Ночі сеньйора Голядкіна» важливо те, що Арсен Люпен є генієм перевтілень: міняє ходу, риси обличчя, колір волосся, одяг і характер. Крім того, Арсен Люпен виступає іноді не як грабіжник, а як детектив, розкриваючи злочини; він галантний у поводженні з жінками і дуже везучий. Загалом Монтенегро може вважатися специфічною пародією на Люпена, тим більше що Монтенегро (Чорногорія) — це Адріатика, а Люпен, за одною з версій, — уродженець Адріатики. Та навіть якщо йдеться про колумбійське Монтенегро, мотив мисливця за коштовностями однаково актуальний. Крім Хервасіо Монтенегро, пародією на Люпена є банда злочинців, які вбивають Голядкіна. Тобто пародіюється не тільки персонаж, а й мотив двійництва як такий.

58

З франц. — перевезти, доправити.

59

Пор.: «Детектив — це інтелектуальний жанр, що ґрунтується на фантастичному уявленні про те, що при розкритті злочину головне не доноси зрадників чи помилки злочинця, а здатність мислити» (X. Л. Борхес, «Детективна історія» (El cuento policial), 1979).

60

Відома іспанська актриса, сучасниця Борхеса (на 11 років від нього старша).

61

З франц. — дозволяти, не заважати, «хай все йде собі, як іде». Слова французького економіста Жана Клода Венсана де Гурне (1712—1759), які стали формулою невтручання держави у сферу підприємництва і торгівлі.

62

Мешканець міста, де є порт.

63

Місто в Аргентині, на р. Ріо-Терсеро (басейн Парани), в провінції Кордова, приблизно 700 км від Буенос-Айреса.

64

З лат. — від початку.

65

Неіснуючий топонім. Мококо — рід мавп (макі) із дуже специфічним верескливим голосом. Алюзія на популярну в 1920-1930-х рр. дитячу пісеньку-жарт про мавпочку-актора, що сідає у поїзд із тваринами, переспівану згодом французьким письменником і математиком Жаком Рубо (1932).

66

З франц. — секрети виробництва.

67

Пуффендорф — свідомо неправильне написання прізвища Пуфендорф; ідеться про Самуїла Пуфендорфа (1632—1694), юриста й історика, «метод» якого дуже близький до методу дона Ісидро. Потрапивши у восьмимісячний полон (він був гувернером сина данського посла при дворі короля Швеції), Пуфендорф, який не мав з собою ніяких книг, з пам’яті відтворив кілька трактатів, зокрема Гоббса, а тоді на основі цих відтворених трактатів сформулював суму аксіом, з яких вивів основні принципи юриспруденції, на яких базується сучасна європейська правова система. Особа Пуфендорфа в «Шести головоломках…» — складна метафора. Треба мати на увазі, що Пуфендорф, будучи ув’язненим, як Ісидро, приносив користь правосуддю. В зеніті слави він багато їздив із просвітницькою метою з лекціями про закон і право. Але, з огляду на величезну славу Пуфендорфа, Європою їздило не менше як кілька десятків самозванців-аферистів, які називалися його іменем. Щодо прізвища Дювернуа, то наприкінці XIX — на поч. XX ст. «Дювернуа» було на сотнях афіш по цілій Європі: Шарль-Жак, Фридерік-Ніколя, Віктор-Альфонс, Єдмон, Анрі, Жан-Батист, Шарль, Шарль-Франсуа і так далі — члени однієї родини: музиканти, композитори, співаки і т. д. Відтак «баронеса Пуффендорф-Дювернуа» сприймалося читачами-сучасниками «Шести головоломок…» як однозначна фальшивка, прізвище в дусі водевілів.

68

Прізвище Дювернуа однозначно асоціювалося з розкішшю, лоском і шиком.

69

З франц. — бідолашний.

70

Пор.: «Сон Сарм’єнто» з Борхесової «Книги снів»; «У Неаполі, після сходження на Везувій, тривоги дня викликали вночі жахливі кошмари замість сну, якого я так потребував…» (Д. Ф. Сарм’єнто, «Спогади про провінцію», 1851).

71

Бріндізі — місто на півдні Італії, важливий пасажирський, торговий і військовий порт на Адріатиці, заснування якого приписується другові Одіссея — Діомедові; одне з найдревніших міст Європи.

72

Ернест Ренан (1823—1892) — французький дослідник Близького Сходу, знавець древніх мов і цивілізацій, письменник, історик, філолог і філософ. Збирався стати священиком, навчався в Сорбонні та знаменитій семінарії св. Сульпіція. У 1845 р. втратив віру. Цей період свого життя Ренан описав у «Спогадах про дитинство і юність» (1883), де є фрагмент, відомий як «молитва на Акрополі».

73

Прізвище-фальшивка, натяк на Хуана Антоніо Бібілоні (1860—1933), аргентинського юриста і політичного діяча іспанського походження, федерального інспектора тюрем у провінції Буенос-Айрес, автора проекту реформи Цивільного кодексу Аргентини (1926).

74

Анаграма; в оригінальному написанні — Kosinus Vulkan. Це анаграма до Nikolaus von Kues, тобто Микола Кузанський, Микола Кузанець. Кузанус (справжнє ім’я — Ніколаус Кребс, нім. Nicolaus Krebs, Chrifftz, лат. Nicolaus Cusanus; 1401—1464) — німецький теолог, доктор канонічного права, католицький кардинал, філософ, юрист, математик. Кузанський був одним із перших творців нового сучасного способу мислення, що почав формуватися на межі Середньовіччя та Ренесансу. Гра авторів «Головоломок…» із читачем полягає, зокрема, в тому, що рідне село Миколи Кузанського прославилося своїми виноградниками і краєвидами, оскільки було розташоване в надзвичайно мальовничому місці на березі річки Мозель.

75

Домінго Фаустіно Сарм’єнто (1811—1888) — один із президентів Аргентини, масон, педагог, письменник і журналіст, намагався модернізувати країну; його реформи опиралися на стимулювання притоку в Аргентину білих емігрантів, насамперед із Італії, Франції, Великобританії, а також на обмеження так званої «кольорової» еміграції. Сарм'єнто ініціював геноцид проти індіанців та гаучо і переслідування метисів. Тут — натяк на його книгу «Спогади про провінцію» (1851), яку Борхес у своїй передмові (1943) назвав «невичерпною книгою», а самого Сарм'єнто — «одиноким апостолом майбутнього». Борхес написав про Сарм’єнто кілька есе і присвятив йому вірш (1964), що вважається хрестоматійним. Біографічний аспект; Джейн Арнетт де Хейзлем, прабабця Борхеса, родом із графства Стаффордшир (Великобританія), Фанні Хейзлем де Борхес — бабця Борхеса, теж британка, Кароліна Хейзлем де Суарес — двоюрідна бабця Борхеса по лінії батька; батько Борхеса дуже гордився своїм англосаксонським походженням, був перекладачем і глибоким знавцем англосаксонської культури та англомовної літератури, а також великим прихильником Сарм'єнто. Крім того, тут і далі — натяк на «Роботи і дні» Гесіода.

76

Хосе Фйораванті (1896—1977) — аргентинський скульптор, відомий так званим методом «прямого різьблення», без використання макетів. Тут, очевидно, — натяк на його скульптуру «Пам’ятник національному прапору» в Росаріо-де-Санта-Фе (1957, у співпраці з Альфредо Бігатті).

77

Хосе Хуліан Марті-і-Перес (1853—1895) — кубинський поет, публіцист і революціонер, лідер визвольного руху за звільнення Куби від іспанського поневолення. Кубинці вважають його національним героєм і називають «Апостолом незалежності». У літературних колах відомий як батько модернізму.

78

З франц. — земельне володіння і (або) грошове утримання, що його надавали у Франції та деяких інших європейських монархіях некоронованим членам королівської сім’ї. Тут — щось цілком безумовне, абсолютно належне, таке, що не підлягає обговоренню.

79

Так — із пакунком на спині — плавали контрабандисти.

80

З ісп. villancico, від villa — село. Вільянсіко — пісенно-танцювальний жанр, який був дуже популярним в Іспанії в XV—XVI ст. У той час вільянсіко майже точно повторює італійську балату. Але в різні періоди вільянсіко називалися різні речі: від чотириголосих вільянсіко — і до сольних пісень у супроводі віуели. Тут, очевидно, йдеться про специфічну різдвяну пісню, українським аналогом було б щось середнє між коломийкою і колядкою.

81

Анатоль Франс (справжнє ім’я — Жак Анатоль Франсуа Тібо, 1844—1924) — французький письменник, літературний критик. Лауреат Нобелівської премії з літератури за 1921 р. Антиклерикал (випускник єзуїтського коледжу), автор гострополітичних соціальних та сатиричних романів.

82

Жуліо Дантас (1876—1962) — португальський письменник, дипломат, політик і журналіст. Серед його творів — сатирична комедія «Вечеря кардиналів» (1902), перекладена понад 25-ма мовами, шедевр португальського театру всіх часів.

83

З франц. — «шляхетне походження зобов’язує», тобто влада і статус накладають відповідальність. Автором цієї формули є Оноре де Бальзак, до 1835 р. цього вислову не існувало.

84

Йдеться про слова з пісні «Au clair de la lune» (з франц. буквально — «У сяйві місяця»). Це французька народна пісня XVIII ст., одна із всесвітньо відомих колискових.

85

Роберто Пайро (1867—1928) — аргентинський письменник та журналіст.

86

Маркос Састре (1808—1887) — аргентинський письменник, педагог, представник так званого «покоління 1837».

87

З франц. — нещастя, халепа, лиха пригода.

88

З франц. — хибний крок, нетактовність.

89

Йдеться про монументальний чотиритомний роман Алена Рене Лесажа (1668—1747) — «Пригоди Жіль Блаза із Сантільяни».

90

Іспанське прізвище і топонім. Про це див. наступні примітки. Тут ідеться про недостойне продовження достойного — творіння Авельянеди в контексті творів Сервантеса.

91

«Позолочений салон» — кімната в Єлисейському палаці, який — офіційна резиденція президента Французької Республіки. Первісно — великий салон мадам де Помпадур. А тому «блискавично вигадана історія» є абсолютно неправдоподібною: «поліцейська облава» в «Salon Doré» за жодних обставин не могла відбутися в дійсності. Хіба що йдеться, наприклад, про бордель.

92

Буквально — «Чорна Гора»; справді, одне з доволі поширених і давніх латиноамериканських прізвищ, часто виводилося з прізвиськ гаучо.

93

Див. «Факундо» Д. Ф. Сарм’єнто.

94

З франц. — яке місце — такі й почесті; кожному пану — належна йому шана.

95

З лат. — в силу самого факту; тим самим; виходячи з очевидного.

96

З франц. — той, якому немає рівних.

97

З франц. — завсідник.

98

Родинний дім у м. Парана (провінція Ентре-Ріос), де народився батько Борхеса, — «замок зі шпилястими башточками».

99

Нік Картер — популярний персонаж масової культури, детектив з американських дешевих «романів з продовженням». Перша історія про Ніка Картера була опублікована в 1886 р., до 1952 р. було видано понад вісім тисяч історій, об’єднаних головним героєм — Ніком Картером.

100

Найубогіша та найвідсталіша провінція Аргентини.

101

Александер Поуп (1688—1744) — великий англійський поет XVIII ст., перекладач Гомерової «Іліади», автор епітафії на надгробку сера Ісаака Ньютона. Це оповідання в загальних рисах може бути співвіднесеним з поемою Поупа «Викрадення локона».

102

Реальне місце в Буенос-Айресі, менш аніж за квартал від дому, де народився Борхес; саме туди маленький Борхес приходив з батьком, знавцем англійської та іспанської поезії, поетом і автором одного опублікованого історичного роману.

103

Філіппо Томмазо Марінетті (1876—1944) — італійський поет, один із основоположників футуризму, водночас був одним із основоположників італійського фашизму, поряд із Муссоліні.

104

Тільбюрі — легка відкрита двоколісна карета, з дашком або без, розроблена на поч. XIX ст. однойменною лондонською фірмою.

105

Нативний, з лат. nativus — природжений, той, який перебуває в природному стані, немодифікований. Протиставляється модифікованому, ненатуральному, неприродному, неприродженому і т. д.

106

Повна бібліографія Карлоса Англада включає також гранично натуралістичний роман «Плоть салону» (1914), патетичну палінодію «Дух салону» (1914), маніфест «Слово до Пегаса» (1917), який нині дещо втратив своє значення, подорожні нотатки «На початку був пульманівський вагон» (1923) і чотири пронумеровані числа журналу «Нуль» (1924—1927). (Прим. автора).

107

Хоакін Белда (1883—1935) — популярний іспанський прозаїк та журналіст, писав еротичні романи і п’єси з яскравими «ліжковими» сценами. В якомусь сенсі його ім’я в іспаномовній культурі стало загальним іменем, що характеризує певний типаж автора бульварного чтива.

108

Найбільший за площею і найбільш озеленений район у Буенос-Айресі, з безліччю водойм. Дім у Палермо на вулиці Серрано — дім дитинства Борхеса. «Це був один із небагатьох на нашій вулиці двоповерхових будинків. Решта будинків були одноповерхові й довкола розлягалися пустирища» (з розмови Борхеса з Вікторією Окампо).

109

Леопольдо Фреголі (1867—1936) — італійський актор та ілюзіоніст, відомий своєю здатністю до перевтілень; змінював зовнішність по ходу дії, на сцені.

110

З франц. — прислуга, що виконує домашню роботу.

111

З франц. — пожежник. Тут — безцеремонний хам.

112

Район в Буенос-Айресі, названий на честь Корнеліо Сааведри (1759—1829); одночасно співавтори «Шести головоломок…» обігрують сервантесівські алюзії.

113

З франц. — слово із жаргону фехтувальників, буквально — «точний удар, завданий за правилами, після якого зараховують поразку». Тут — «згоден, справді». Або навіть — «здаюсь».

114

З франц. тут — добре здоров’я; з англ. — огрядність. Гра слів і значень, переклад залежить від англ. чи франц. вимови.

115

З англ. — світська людина.

116

З франц. — поранений.

117

З франц. — поза конкурсом (через явні переваги); тут — виняткова жінка.

118

З франц. — перевтома.

119

З франц. — курорт; життя за містом, на віллі або на дачі.

120

З огляду на півкулю — до 21 вересня.

121

З грец., буквально — «порожня могила». Пам'ятний знак без власне поховання.

122

У Мантуї народився Вергілій. Але він не писав сонетів. Сонет як жанр виник приблизно через 1300 років після його смерті.

123

Широкі чоловічі безшовні штани з одного суцільного полотна тканини. Традиційні для представників андської культури чирипа.

124

В Аргентині — робітник на плантаціях, зайнятий у великому господарстві землевласника за право користуватися ділянкою землі.

125

Тип штучних водойм в багатих латиноамериканських маєтках — «солоні (голубі) ставки» з дном, викладеним камінням. Щоби вони не заростали, їх спеціально штучно засолювали, причому концентрація солі зазвичай була вищою, ніж у морській воді.

126

«Вечір з паном Тестом» — відомий твір Поля Валері; за задумом, це «сократівський» текст і обігрування діалогів Платона.

127

З нім. — панна; форма поштивого звертання до неодруженої молодої жінки.

128

З англ. living room — гостьова кімната, вітальня.

129

Жан Жіоно (1895—1970) — французький письменник, більшість романів якого (зазвичай — історичні, з мелодраматичними сюжетами, написані на матеріалі, пов’язаному з Провансом) були екранізовані.

130

З франц. — «у супроводі флейти».

131

З франц. — літератори.

132

Для розуміння оповідання значущим є переклад імені Магомет; з араб. Muhammad — «Той, кого хвалять», «Возвеличуваний», «Гідний хвали». Магомет (570—632) — засновник ісламу. Другий значущий факт — Коран як священна книга, написана слідами інших священних книг. Третій значущий факт — Хадіджа, дружина Магомета, була надзвичайно розумною жінкою, причому в певному сенсі — «єдиною», і він гірко оплакував її смерть. В оповіданні «Передбачення Санджакомо» велике значення має «гарем» Рікардо, який цікаво співвідноситься з гаремом Магомета — історичної постаті: всі, крім однієї, дружини Магомета були вдовами, деякі навіть кілька разів.

133

Іполіто Ірігоєн (1852—1933) — аргентинський політик, двічі обраний президентом Аргентини (1916—1922 і 1928—1930). Під час другої каденції усунутий від влади внаслідок путчу.

134

Консепсьйон Ареналь (1820—1893) — іспанська письменниця-феміністка, педагог, громадський діяч, яка проголосила гасла: «ненавидіти злочинність — але співчувати злочинцям», «відкрийте школи — і закриються тюрми», «злочинці — це продукт суспільства: репресивного і репресованого» тощо.

135

З франц. — порядок, послідовність.

136

З франц. — ротогравюра, метод глибокого друку, який дає добрий відбиток навіть на дешевому папері. Тут — щоденна газета на дешевому папері.

137

З франц. — відбиток, печать; тут — фамільні риси.

138

Едіт Норма Ширер (1902—1983) — канадська й американська кіноакторка, одна з найпопулярніших акторок 1920-1930-х рр. в амплуа відвертої, відкритої, незалежної, сексуальної жінки.

139

Французька кінозірка (1908—1989), відома також роботами в театрі, зокрема ролями у постановках Луї Жуве (1887—1951) — легенди французького театру, який в 1941 р., щоби не співпрацювати з нацистами, з окупованої Франції виїхав з усією трупою в Латинську Америку (до кінця 1944 р.).

140

З франц. — весела вдача, життєрадісність.

141

З англ. — двоколісна бричка з дверцятами не з боків, а ззаду.

142

Дуглас Фербенкс (1883—1939) — американський актор, зірка німого кіно. Виконавець ролей у гостросюжетних та пригодницьких фільмах. Майбутній актор з дитинства займався їздою верхи, фехтуванням, легкою атлетикою тощо, завдяки чому вславився виконанням складних трюків без дублерів-каскадерів.

143

Усний коментар Михайла Назаренка: тут — алюзія на роман Вілкі Коллінза «Жінка в білому» (граф Фоско, а крім того — кілька сюжетних колізій).

144

З новолат. (sapo — мило, onis — мило, facere — робити) — перетворення на мильну масу (шляхом миловаріння). Тут ідеться про своєрідний ґешефт на відходах — властиво, на покійниках: трупи бездомних і тих, хто не міг заплатити за місце на цвинтарі, в ті часи нелегально використовували для виготовлення дешевого мила.

145

Очевидно, мається на увазі сік агави або алое.

146

Алюзія на популярний на момент написання «Шести головоломок…» детектив-нуар Джеймса Кейна (1892—1977) «Листоноша завжди дзвонить двічі» (1934).

147

З італ. — персонаж італійської комедії дель арте. Маска Пульчинели виникла в Неаполі в кінці XVI ст. Це маска простака і незграби, сільського дурника, ненажери, добряка, веселуна.

148

Франциско Хуан Ломуто (1893—1950) — легендарний керівник (і диригент) оркестру аргентинського танго.

149

Коментатори Борхеса припускають, що «Елісео Рекена» — бо пророк Єлисей (арабською — аль-Яса), один із пророків, що згадуються і в Святому Письмі, і в Корані, — пророк із «подвійним духом», спадкоємець пророка Іллі. Рекена, очевидно, — бо Андрес Франсиско Рекена (1908—1952), домініканський письменник і журналіст, який написав і видав кілька романів, зокрема чи не найкращий свій роман — «Шляхи вогню» (1941); він широко обговорювався в Латинській Америці. Замолоду Рекена працював зокрема боксером і бійцем у боях без правил. Мав неоднозначну репутацію як людина, але бездоганну — як письменник і репортер. У 1940 р. працював як журналіст у Нью-Йорку, є відомості про те, що спершу був «літературним негром» при кількох видавництвах. На те, що співавтори «Шести головоломок…» натякають саме на Андреса Рекена, вказує цитата: «Письменник повинен усього себе віддавати творчості… головне — це вилити на папір плутанину, яка людину перетворює на людину». У 1952 р. убитий кілером, якого підіслав диктатор-президент Домініканської Республіки Трухильйо, бо Рекена мав мужність висміяти його у своєму останньому романі. Якщо автори «Головоломок…» мали на увазі саме Андреса Рекена, то ще один важливий мотив — мотив «літератур — молочних братів», властиво — іспаномовних літератур-пасинків. До 1967 р. латиноамериканські письменники за межами регіону були практично не відомі. Рекена з «Шести головоломок…» — спадкоємець Командора і «літературний негр».

150

Натяк на Александра Дюма-батька.

151

З лат. «fac totum» — «роби все»; довірений слуга; особистий секретар.

152

Ще одне ім’я-фальшивка. Справжній Джованні Кроче (1557—1609) — італійський композитор (пізнє Відродження і раннє бароко). Жив у Венеції. Для Борхеса могло мати значення, з одного боку, те, що Кроче — один з небагатьох, хто писав музику для виконання її в костюмах і масках на венеційському карнавалі, а з іншого — що це абсолютно впізнаване ім’я в країнах, де поширена традиція карнавалу.

153

Одна з найпівнічніших провінцій Перу, яка має славу найбільш злочинного регіону країни.

154

Луїс де Гонгора-і-Арготе (1561—1627) — поет на межі іспанського Відродження і бароко, «іспанський Гомер». «Самотності» — найвідоміший твір Гонгори, незакінчений цикл поем (із задуманих чотирьох написані перша і початок другої, тематично це ідилічні образки з життя пастухів). Борхес упродовж усього життя багато писав про Гонгору.

155

Хагуель (регіоналізм) — криниця без закрайків, з якої відром виймають воду для худоби, або просто джерело зі штучним заглибленням, яке використовують для напування стада.

156

З лат., corpus delicti буквально — «тіло злочину», фактично — «речовий доказ». Римське право і середньовічна юриспруденція без «тіла злочину» не визнавали факту вбивства, при цьому саме тіло (а не, наприклад, мотив) було головним «ключем» при розкритті вбивства.

157

З франц. guignol; тут гіньйоль — п'єска чи окремі сценічні прийоми, в основі яких — зображення злочинів: вбивств, пограбувань, тортур, побиття тощо.

158

Еміль Яннінгс (справжнє ім’я — Теодор Фрідріх Еміль Яненц, 1884—1950) — великий німецький актор. Головні ролі в епоху німого кіно — в мелодрамах (кохання і злочини, страждання внаслідок приниження — «Голубий ангел», «Останній сміх»). Перший лауреат премії «Оскар» за найкращу чоловічу роль (1928). «Державна зрада» (Betrayal, 1929) — один із 5-ти німих фільмів, в яких Яннінгс знімався у США, нині повністю втрачений; «Голубий ангел» (1930) — кінодрама режисера Дж. фон Штернберга за мотивами роману Генріха Манна «Вчитель Гнус, або Кінець одного тирана». Штернберг називав цей фільм розповіддю про «падіння закоханого». «Останній наказ» (1928) — шедевр німого кіно (режисер Дж. фон Штернберг); 44-річний Яннінгс знявся там у головній ролі старого російського генерала — великого князя Сергія Олександровича. Лев Анедрєєв, режисер «фільму в фільмі», бажаючи принизити князя, а нині вбогого статиста, дає йому роль генерала в батальній сцені. Одна з колізій кінодрами «Останній наказ» (а це, по суті, кіно про кіно) стосується втрати головним героєм, Сергієм Олександровичем, відчуття реальності.

159

Гонсало де Корреас (1570—1631) — іспанський енциклопедист і письменник, автор відомого «Словника прислів’їв та приказок» (1620).

160

Rimmel — британська марка декоративної косметики для жінок, елітна і популярна настільки, що нею користувалася королева Вікторія.

161

З франц. — думаюча людина.

162

Свята Тереза Авільська (1515—1582) — іспанська черниця-кармелітка, засновниця ордену Босих кармеліток, перша жінка-письменниця Іспанії, автор численних містичних творів. Католицька церква зараховує її до Вчителів Церкви.

163

Ян ван Рюйсбрук (1293—1381), або Ян Дивовижний — фламандський містик, католицький святий. Був відомий як «Doctor ecstaticus» (буквально ecstaticus — «сповнений захвату»).

164

Джованні Боско (1815—1888) — канонізований 1934 року італійський священик, засновник ордену салезіан, один із великих містиків.

165

Оноріо Бустос Домек (Нопогіо Bustos Domecq) — спільний псевдонім Хорхе Луїса Борхеса й Адольфо Бйоя Касареса; вигаданий автор збірки детективних оповідань «Шість головоломок для дона Ісидро Пароді» (1942), книг «Хроніки Бустоса Домека» (1967) і «Нові оповідання Бустоса Домека» (1977), написаних у співавторстві Борхесом і Касаресом. Бустос — прізвище прадіда Борхеса, Домек — прізвище бабусі Касареса по татові. Для обох Бустос Домек виявився дуже реальним, вони писали і говорили про нього як про окрему — третю — особу; мова творів Бустоса Домека не нагадує ані мови творів Борхеса, ані стилю Касареса. Крім усього, Борхес і Касарес створили «біографію» Бустоса Домека і, будучи послідовними у своїй містифікації, дали від його імені декілька інтерв’ю.

166

Гра Борхеса і Касареса полягає в тому, що міст, які називаються «Санта-Фе», в іспано- і португаломовному світі є близько півсотні, причому вони розташовані на трьох континентах, не рахуючи островів.

167

Продовження згаданої гри (довкола топонімів «Санта-Фе») Борхеса і Касареса: Вільє де Ліль-Адан — відоме в романському світі прізвище, тож «автором оповідань» міг би бути добрий десяток письменників із цим прізвищем. Однак насправді тут може йтися тільки про Огюста де Вільє де Ліль-Адана (1838—1889) — французького письменника і драматурга, якого Г. Ф. Лавкрафт в есе «Надприродний жах у літературі» називає серед найцікавіших і найважливіших «батьків» жанру «жахів», у зв’язку з цим особливо значиме оповідання «Тортури надією». Тексти Огюста де Вільє де Ліль-Адана є джерелом дуже багатьох прихованих цитат у книгах Бустоса Домека.

168

З франц. — людина, яка переселилася в чужу країну і при цьому втратила зв'язок з батьківщиною, тобто не просто емігрант, а, по суті, безбатченко.

169

Локальне італійське вино з півдня Італії.

170

Ім’я-фальшивка. Сестри-близнючки Роза «Розі» Доллі (1892—1970) і Дженні «Янічка» Доллі (1892—1941), відомі як The Dolly Sisters («Сестрички Доллі»), народилися в Угорщині, з 1905 р. проживали в США. Ще неповнолітніми почали танцювальну і співочу кар’єру, перипетії якої читаються як авантюрно-пригодницький роман. За ними упадали і їх утримували Кароль II, король Румунії, Крістіан X, король Данії, та Альфонсо XIII, король Іспанії, а також десятки мільйонерів з усього світу. Легендою став факт: сестри виграли на двох 850 000 дол. за один сезон у Довілі. Якось Дженні Доллі виграла 11 млн дол. за один вечір. Колекція коштовностей Дженні також стала притчею во язицех. Після жахливої автомобільної аварії, через яку дуже постраждала її зовнішність, в Дженні Доллі розвинулася депресія. 1 червня 1941 року вона повісилася на карнизі у своїй квартирі. На момент написання співавторам було відомо про самогубство Дженні Доллі, бо це була головна сенсація літа 1941 р.

171

Белісаріо Ролдан (1873–1922) — аргентинський поет, драматург, автор сценаріїв для німого кіно та перших мультфільмів (1919). Адвокат і найкращий оратор свого часу. Фраза «театр Белісаріо Ролдана» відсилає до його п’єс та кіносценаріїв, де часто повторювалася тема самогубства або вбивства під виглядом суїциду, а також до реальної біографії Белісаріо Ролдана, який наклав на себе руки, імітуючи вбивство (щоб його поховали на цвинтарі, а не як самогубцю).

172

З франц. — гасова або бензинова запальничка.

173

З ісп. — в оригіналі «маесе», спотворене «майстер»; ця сценка — алюзія на Сервантесового маесе («майстра») Педро і цілу сценку з розділу 27 («Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі», ч. II, р. 27).

174

Річард Гораціо Едгар Воллес (1875—1932) — англійський письменник, драматург, кіносценарист, журналіст. Основоположник жанру трилер. За його творами знято понад 160 фільмів.

175

З грец. patronymia — іменування за іменем батька; тут — точне зазначення імені, походження і родинних зв'язків.

176

Тобто, фактично, — «французизм», з лат. gallicus — галльський, з франц. — gallicisme; слово чи вираз, запозичений із французької.

177

Нотаріус Бонфуа, персонаж комедії Жана-Батіста Мольера «Уявно хворий» — майстер «хитромудрих способів обходити закони і порушувати звичаї».

178

Коментатори Борхеса вважають, що тут ідеться про запальничку французької марки S. T. Dupont. У 1941 р. була виготовлена найперша запальничка S. T. Dupont, що заправлялася гасом або бензином. Їх робили з чистого золота (перші лімітовані серії) — і вони моментально стали дуже модними, зробилися об’єктом мрій і поклоніння багатих снобів; на відміну від аскетичної «чорної» сталевої запальнички (модель 1941 року) американської марки Zippo, яких після початку Другої світової війни взагалі не було у вільному продажу: вони продукувалися суто для потреб фронту. Це яскравий приклад сплаву сатири, іронії, інтелекту і стилю «Бустоса Домека».

179

З нім. — Біблія диявола; те саме, що Кодекс гігас (лат. Codex Gigas, від грец. Gigas, що означає «величезний») — один з найбільших рукописів, що дійшли до нашого часу, створений в Чехії на початку XIII ст. Розмір палітурки — 92 см у висоту, 50 см завширшки. Товщина книги — 22 см, вага — 75 кг. Нюанс у тому, що написання німецькою — Teufelsbibel — в іспаномовному світі не є загальноприйнятим. Очевидно, саме це написання Борхес і Касарес обрали у зв’язку з окупацією Гітлером частини Європи. Усна традиція в Середньовіччі пов’язувала з появою Біблії диявола багато «диявольських» подій, зокрема настання пандемії чуми — «Чорного мору» («Чорної смерті», «Чорної чуми»). Пандемії чуми та інші епідемії, зокрема холери, охопили в середині XIV ст. величезні території; при цьому фактично вони значною мірою збігалися з фашистським загарбанням у період Другої світової. До слова, саме в 1941 р. в обіг увійшло поняття «коричнева чума» (так тоді стали називати війська Третього Рейху та його союзників).

180

Хосе Марія Пеман-і-Пемартін (1897—1981) — іспанський поет, драматург, автор слів державного гімну Франції (версія, прийнята при диктаторі Ф. Франко, від 1940 до 1975 р.). Тому слова про написану Пеманом «величальну оду» не є політично нейтральними.

181

З лат. verba ipsissima — достеменні слова.

182

Грегоріо Мартінес Сьєрра (1881—1947) — іспанський письменник, поет, драматург і театральний режисер, ключова постать у відродженні іспанського театрального авангарду на поч. XX ст.

183

Луїс де Гонгора вважався «незрозумілим», «темним», недоступним непідготовленому читачеві. «Все вже сказав Гонгора» — алюзія на відому фразу Лорки, який досліджував творчість Гонгори (Федеріко Гарсія Лорка, «Поетичний образ у дона Луїса де Гонгори»). У контексті «Шести головоломок…» фігура Гонгори важлива ще й тому, що його поезія — суцільна головоломка, образна гра, інтелектуально продумана як певна стратегія.

184

Арагонська або наварро-арагонська мова — романська мова, раніше була поширена на території Арагонського королівства. Нині мова, що вмирає (менше 10 тис. носіїв).

185

Хуліо Сехадор-і-Фраука (1864—1927) — іспанський вчений, письменник, філолог, автор знаменитого «Словника», дослідник кастильських прислів’їв і приказок.

186

Перший дім раннього дитинства Борхеса — між вулицями Суїпача та Есмеральда. Особняк іноземки розташований у межах одного кварталу від дому Борхеса на вулиці Тукуман.

187

Ім’я-фальшивка. Емі Еванс (1884—1983) — співачка сопрано і актриса; одна з перших масових грамплатівок була з піснями в її виконанні; документована кар’єра Емі Еванс почалася в 1906 р., коли вона зробила кілька записів на циліндрах для фонографа для «Едісон Белл». Негативні асоціації в авторів «Шести головоломок…», пов’язані з Емі Еванс, можуть випливати з неправдоподібної інтенсивності її гастролей: з березня по грудень 1920 р. — 187 концертів, у 1940 р. — рівно 300. Саме цим, очевидно, пояснюється фраза: «Час для міс Еванс — золото» і т. д.; подробиці — в біографіях Емі Еванс.

188

З франц. — неприємні хвилини.

189

З лат. — «власним рухом», з власної спонуки, з власної волі.

190

Хосе Енріке Родó (1871—1917) — уругвайський прозаїк, громадський діяч, педагог. «Аріель» (1900) — есеїстична проза, яка мала великий вплив на публіцистику Латинської Америки.

191

Хуан Валера-і-Алькала-Гальяно (1824—1905) — іспанський письменник і дипломат. Перший роман Валери «Пепіта Хіменес» (1874) — помітне явище в становленні національної реалістичної школи; Беніто Перес Гальдос (1843—1920) — іспанський письменник, найбільший представник критичного реалізму в іспанській літературі; Емілія Пардо Басан (1851—1921) — видатна іспанська письменниця, графиня, одна з перших жінок, якій було присвоєне звання професора (1916), представниця натуралізму; Хосе Марія де Переда (1833–—1906) — іспанський письменник, один із найвидатніших представників регіоналістської літератури в Іспанії другої половини XIX ст.; Рамон Марія дель Вальє-Інклан (1866—1936) — видатний іспанський письменник, найвизначніша постать «покоління’98»; Асорін (справжнє ім’я — Хосе Мартінес Руїс, 1873—1967) — іспанський письменник, есеїст, впливовий критик, блискучий майстер стилю, представник «покоління’98». Між цими письменниками немає майже нічого спільного, крім того, що всі вони — відомі та визначні.

192

З ісп. — традиційне для Латинської Америки покривало зі шкур.

193

З англ. — запас, асортимент.

194

В Аргентині навчальний заклад на кшталт коледжу, з локальними особливостями.

195

З лат. — «Тут лежить» («Тут спочиває»): традиційний початок надгробного напису; але з огляду на те, що княгиня керує борделями, девіз прочитується двозначно.

196

З франц. — дурниці, нісенітниця, безглуздя.

197

Гра слів, побудована на тому, що Сьюдадела, Сан-Фернандо, Авельянеда — водночас і прізвища, зокрема прізвища, включені до відомих літературних містифікацій, і топоніми, причому топоніми дуже поширені, всі ці топоніми є і в Іспанії, і в Аргентині. До слова, Алонсо Фернандес де Авельянеда — псевдонім автора несправжнього «продовження» роману М. де Сервантеса «Дон Кіхот», виданого в Таррагоні в 1614 р. Особа автора, який назвався цим псевдонімом, досі не відома.

198

З франц. — старомодний.

199

Фрадіке Мендес — «хресний батько» і в чомусь прототип Оноріо Бустоса Домека. Образ Карлоса Фрадіке Мендеса спільно придумали Еса де Кейруш, Антеру де Кентала і Ж. Баталья Рейс — молоді літератори з «Ліссабонського сенакля»; вони створили уявного «сатанинського» поета, вигадали йому біографію і в 1869 р. опублікували кілька «його» віршів. Образ Фрадіке Мендеса формувався протягом майже 30 років. У 1888 р. були опубліковані «Листи Фрадіке Мендеса» — так, ніби він реальна людина.

200

Роберто Гаче (1891—1966) — аргентинський драматург і есеїст, дипломат. Автор гумористичних «Словника міського фарсу», «Помилки Сан-Антоніо».

201

З лат., буквально proprio motu — «з власної ініціативи»: особливий різновид відносин у дипломатії Ватикану, в практиці відносин Папи з іноземними державами, коли Папа ігнорував попередню історію відносин чи переговорів і діяв ніби «з власної ініціативи».

202

З франц. — (це) само собою зрозуміло, звісно, безумовно (що).

203

З франц. — «Після вас, панове англійці!», фраза приписується французькому командирові, графу д’Отрошу, під час битви при Фонтенуа (11 травня 1745 р.). Для співавторів «Шести головоломок…» важливий контекст: кожен французький школяр знає, що перед битвою при Фонтенуа граф д’Отрош, лейтенант французьких гренадерів, вийшов сам-один назустріч англійцям, зняв капелюха і крикнув: «Панове англійці, стріляйте першими!»; кожен англійський школяр знає, що перед битвою при Фонтенуа лорд Чарльз Гей, капітан англійських гвардійців, підійшов сам-один до французів, зняв капелюха і крикнув: «Панове французи, стріляйте першими!»; англійці вистрелили — і вбили шістсот солдатів і п’ятдесят двох офіцерів. У графа д’Отроша влучило сім куль, але він вижив і дожив до вісімдесяти років. Це була остання битва в історії Європи за особистої участі правлячого короля. І про це знав кожен аргентинський школяр (битва при Фонтенуа, з відповідним коментарем, згадувалася у тогочасних шкільних підручниках).

204

З франц. — аукціони.

205

З франц. — розкопки.

206

Умберто Боччоні (1882—1916) — центральна постать італійського футуризму, художник, скульптор і теоретик, автор понять сило-лінії та сило-форми (сприйняття).

207

Де Кройф (De Cruijff — від De Cruyff — від De Cruv — від Dye Cruve… і т. д.) — специфічне нідерландське прізвище, офіційно визнане як одне з найдавніших європейських прізвищ із доведеною генеалогією, з IX ст. воно пройшло через численні трансформації в різних мовах; співавтори «Шести головоломок…», очевидно, натякають як на древність, так і поширеність цього прізвища, всі відгалуження якого виводяться від одного родоначальника — спільного для всіх предка-хрестоносця.

208

3 франц. — худорлявий вигляд.

209

В оригіналі — французьке написання (Vavasseur), прізвище з підтекстом. Могло би бути перекладене як Вальвасоор, від пізньолатинського vassus vassorum — васал васалів, старофранцузьке vavassour — держателі найдрібніших феодів від рицарів у Середньовіччі, згодом — безземельні міські дворяни Італії та Франції. Натяк на те, що Долорес Вавасер — професійна утриманка з претензією на шляхетне походження.

210

Марк Порцій Катон (234—149 до н. е.) — державний діяч Стародавнього Риму, письменник. Тут — у значенні «всебічний знавець». Пор. вислів Цицерона (De orat., III, 33): не було нічого, «чого б не дослідив і не знав і про що б потім не писав Катон».

211

Тут — символічна могила. Загалом мотив кенотафа в циклі текстів довкола особи Домека Бустоса надзвичайно часто повторюється, і це випливає не тільки з містифікації в контексті Бустоса Домека. Можливо, натяк на Сервантеса: останки Сервантеса ідентифіковані тільки в 2015 р., на час написання «Шести головоломок…» існували лише кенотафи.

212

Хосе Марія Пеман-і-Пемартін (1897—1981) — див. зноску 145 (в електронній версії — прим. 180. —Прим. верстальника); іспанський драматург і поет. У 1938—1946 рр. — президент Іспанської академії мови і літератури. Тут обігрується реальний скандал з плагіатом довкола «Святої віце-королеви» («La Santa virreina», 1939, про іспанську місію «донесення цивілізації до дикунів»), ось тільки насправді плагіатором був сам Пеман.

213

Гайферос — персонаж середньовічних поем і романів каролінгського циклу (пов’язаних з Карлом Великим), які відзначалися тим, що повністю ігнорували історію. «Дон Кіхот» Сервантеса — пародія насамперед на лицарські романи каролінгського циклу. У «Хроніках Бустоса Домека» наводиться «теза Севаско»: «Історія є актом віри. Архіви, свідоцтва, археологія, статистика, герменевтика, навіть самі події не мають значення. Історію задовольняє історія, вільна від сумнівів і вагань». «Акт віри» іспанською — аутодафе (лат. actus fidei, порт, auto da fé, icn. auto de fe); в Іспанії та іспанських колоніях «актом віри» — аутодафе — називали також спалення книг. Пряме посилання на текст «Дон Кіхота» (розділ 6), де священик і цирульник, односельці Дон Кіхота, спалюють його лицарські романи, причому в процесі священик каже важливу в контексті «Передбачення Санджакомо» фразу: «Заслуги батька на сина не поширюються».

214

Поль Груссак (1848—1929) — аргентинський письменник французького походження, директор Національної бібліотеки в Буенос-Айресі (1885—1929), видатний сервантесист — тому й натяк на XVII ст. Для розуміння, чому саме — «Лотерейний білет», треба знати кілька фактів на маргінесі. Існує трагікомічна реальна історія про Давида Аллено (1854—1910), який емігрував з Італії (як Груссак — з Франції), який майже півжиття працював сторожем на легендарному кладовищі Реколета (1881—1910) і мав нав’язливу ідею: прагнув бути похованим у власному гробівці саме на цьому кладовищі. Його заощаджень із платні сторожа ніколи би на це не вистачило, але його брат виграв щасливий лотерейний білет на дуже велику суму і частину цієї суми дав Давидові Аллено. Давид відразу купив собі ділянку на кладовищі Реколета і замовив свій скульптурний мармуровий портрет. «Лотерейним білетом» Груссака (до речі, теж похованого на цвинтарі Реколета), ймовірно, був Сервантес, бо власний доробок Груссака, поза сервантесівськими студіями, не надто знаний. Додаткова алюзія — і Національна бібліотека в Буенос-Айресі, і Реколета — пантеони імен великих. Ще одна додаткова алюзія — смерть практично на робочому місці.

215

Знову Сервантес.

216

З франц. — «давайте поговоримо про щось інше».

217

Джон Лакман (Блакман, Блекман, Блакмен; роки діяльності 1436—1448) — оксфордський медик і біограф, автор мемуарів «за контрактом» про Генріха VI (тобто, фактично, мемуарів на замовлення, які мали створити якнайпривабливіший, але водночас живий образ короля), де змішалися анекдот і панегірик.

218

Хмільний переброджений напій з деяким вмістом алкоголю, крім вина. Слово і поняття — біблійне, натяк на святенництво доктора Кастільйо; «хлібна вода».

219

Ернесто Понсіо (1885—1934) — знаменитий скрипаль танго. У 1924 р. скоїв убивство, за яке декілька років відсидів у в’язниці. Ісидро Пароді, за сюжетом, відбуває покарання у тій же в’язниці, в той же час; відповідно, Ернесто Понсіо міг би спілкуватися з Ісидро Пароді (наприклад, на тюремному подвір’ї).

220

«Доля не шиється без вузлів» — приказка.

221

Калабрія — гірська область на півдні Італії між узбережжями Тирренського й Іонічного морів.

222

Бартоломе Мітре (1821—1906) — аргентинський політик грецького походження, полководець, журналіст, губернатор провінції Буенос-Айрес, президент Аргентини (1862—1868). Прямий нащадок Яніса Дімітріу Мітропулоса — учасника експедиції Херонімо Луїса де Кабрери (1568). Шкільні друзі називали Бартоломе «хитромудрим» (як Одіссей — і тому що грек), це прізвисько супроводжувало його все життя, до особливостей характеру додалися певні паралелі: половину життя провів у воєнних походах, серед значних кампаній — облога Монтевідео і «троянський кінь» (військова хитрість, придумана і втілена Мітре), дружба з Джузеппе Гарібальді, а також феноменальний факт: під час облоги Буенос-Айреса в 1853 р. Мітре влучила в лоб куля. Але потрапила вона у вишитий срібними і золотими нитками знак на його головному уборі, вишивала цей знак жінка Мітре — Дельфіна. Ця вишивка врятувала Мітре життя. Тут — натяк на підступність хитромудрого Мітре та абсолютну його безжалісність («треба вгноїти землю кров’ю ворогів»).

223

Йдеться про третього короля Таволари, карликового королівства на острові Таволара, — Карла І з династії Бертолеоні, який в кінці 1927 або на початку 1928 р. несподівано помер у дорозі.

224

Беніто Пабло Хуарес Гарсіа (1806—1872) — найнизькоросліший (135 см) президент країни в історії людства, національний герой Мексики. «Везунчик»: сирота і пастух індіанського походження, він став адвокатом, тоді губернатором, міністром юстиції, прем’єр-міністром, а згодом і президентом (1867—1872). Останні роки його життя були суцільною смугою нещасть, помер від серцевого нападу після жорстокого придушення одного з антиурядових повстань.

225

З франц. — згода, союз, взаємне розуміння, домовленість.

226

Франц Кафка, який страждав від багатьох хронічних невиліковних хвороб, мав обсесивне прагнення смерті. Незадовго до смерті сказав: «Лікарю, дайте мені смерть, бо якщо ні, то ви — вбивця». В «Жертві Тадео Лімардо» застосовано відкритий і описаний Кафкою цілком новий і несподіваний характер зв'язків і відносин між людьми, механізм мотивації їхніх вчинків. Те, що в Кафки — бюрократія, в Борхеса і Касареса — «неписані закони», апріорні для всіх мешканців готелю. У якомусь сенсі це оповідання — не пародія на сюжети і мотиви у Кафки, а травестія сюжетів і мотивів, з обігруванням реальних фактів біографії Кафки, зокрема — умовно — страти самого себе. Кафка роками доводив себе до стану, в якому він переставав бачити світ очима звичайної людини, а бачив щось цілком інше. По суті, Кафка вбив себе, і це була жертва, типологічно подібна до жертви Тадео Лімардо. Кафка ненавидів своє тіло і боявся його. У щоденнику Кафки наскрізна тема — прагнення смерті.

227

Компадрито — локальне аргентинське; найближча українська аналогія — львівські батяри; компадрито пов’язані з виникненням 200 років тому в припортових борделях і поширенням танго; фраєри, принагідні сутенери, хулігани тощо. Носії субкультури. Молодий компадрито — у вузенькому обтягнутому піджачку з прорізом, яскраво-рожевій сорочці, блискучих штиблетах, з прилизаним волоссям, зачесаним на проділ, з великими перснями на майже всіх пальцях. Розмовляє на напівкримінальному жаргоні — лунфардо, яким досконало володів і сам Хорхе Луїс Борхес. Причому, як і мова львівських батярів, буенос-айреський різновид лунфардо фактично перестав бути жаргоном і почав функціонувати як міський діалект.

228

З лат. grosso modo — в загальних рисах.

229

Абасто — містечко недалеко від Буенос-Айреса, там знаходилася знаменита бойня. Абасто з іспанської — бойня.

230

Одне з найменших міст в околицях Буенос-Айреса, на момент написання «Головоломок…» відоме санаторієм для хворих на туберкульоз (що в контексті присвяти цього оповідання Кафці — зовсім не випадково).

231

Одне з найдавніших міст в околицях Буенос-Айреса, на початок 1940-х — щойно електрифіковане, з кількома тисячами робітників-склодувів, половина з яких жили в сараях чи навіть у коробках: у місті побудували великий завод, але люди, які працювали на ньому, не мали помешкань, загалом у цій місцевості у той час була неймовірна нестача недорогого житла. І Мерло, і Берасатегі, кожне у свій спосіб, співвідносяться з обставинами життя Франца Кафки.

232

З франц. — від routine — консерватор, людина старого гарту.

233

Сесар Ратті (1889—1944) — видатний аргентинський актор (радіо, кіно і театр). Вечорами, коли не було вистав, перебраний як жебрак, іноді з тваринами, він збирав гроші для благодійних організацій в Мар-дель-Плата і Кордобі.

234

Прізвище «Реновалес» в іспаномовному світі блискавично викликає асоціацію з Томасом Реновалесом (1787—1835), який вчинив невдалий замах проти Симона Болівара, і з Маріано Реновалесом (1774—1820) — іспанським солдатом, який вчинив замах на Фердинанда VII, короля Іспанії. Для «Головоломок…» значущим є те, що обидва Реновалеси чимало разів ламали присягу і зраджували покровителів, а їхні карколомні кар’єри побудовані на зрадах і крові зраджених. Маріано Реновалесові приписується крилата фраза: «Рани Ісусові! Кінець людству!» («Hostias! Se acabó la humanidad!»). Реновалес, окрім цього, — значуще прізвище; renovai з ісп. — проростання молодого лісу крізь старий, причому старий (іншого типу) ліс неминуче гине.

235

У 1942 р. — селище; містечко, розташоване за 500 км від Буенос-Айреса.

236

Район Буенос-Айреса (насправді — «Онсе де септіембре», з 1888 р.). Центр Онсе — вулиця Тукуман з єврейськими крамницями і синагогами.

237

Федеріко Лакросе (1838—1899) — аргентинський бізнесмен, якому Буенос-Айрес завдячує першою трамвайною лінією.

238

Мусанте як праля співвідноситься з пралею з роману Кафки «Процес» (пральня — святая святих), а також із пралею, що сміється, оточена мужчинами, із «Замку» Кафки.

239

Демографічна особливість: більшість молоді з Бандерало у пошуках роботи і кращого життя переїжджають до Буенос-Айреса.

240

Обігруються реальні любовні історії і відсутність інтересу до жіночих «принад» у Кафки. Жінки в його житті — насамперед адресатки листів і співрозмовниці.

241

«Оповиті таємницею» приїзди — один із важливих мотивів у Кафки. Крім того, «остання година», мотив колишнього коханця нареченої; Абаста можуть бути прочитані в контексті Села (роман «Замок»).

242

Мом (Momos) — бог глуму і лихослів’я; син Нікс — народженої з Хаосу, брат Танатоса, Гіпноса, Гесперид, мойр, Немезіди й Ериди. Мом вважає, що війни і кровопролиття зменшують тягар землі. У Франца Кафки в романі «Замок» Мом — мешканець Замку і секретар Кламма (начальника канцелярії X).

243

Арагон — Хуан II Великий (1398—1479), король Наварри з 1425 р. і король Арагона з 1458 р. «Арагонські інфанти» — брати Альфонсо, спадкоємця престолу з правом наслідування перед Хуаном II, учасники кривавих міжусобних воєн, знамениті своїми несподіваними військово-політичними союзами. Тут — щось на кшталт «бога з машини»: союзник, що докорінно змінює хід подій.

244

Найвідоміше літературне переодягання в шкуру ведмедя — це коли барон Мюнхгаузен переодягається в шкуру білого ведмедя, підступно вбиває багато інших ведмедів і забирає собі їхні шкури. Натяк на те, що з «жертвами сонячного удару», можливо, не все так просто. Бо якщо йдеться про традиційний латиноамериканський карнавал в його аргентинському різновиді, то костюм ведмедя передбачає певне амплуа, подібне до амплуа Жида в українському вертепі: людина в костюмі ведмедя має право зачіпати зустрічних, смішити і навіть жартома «бити» їх тощо. З цим може бути пов’язана наступна сценка зі зриванням голови-маски.

245

Місто в провінції Буенос-Айрес, відоме своїм футбольним клубом.

246

Назва вулиці, однойменна з назвою каньйону на півночі Аргентини, в провінції Хухуй.

247

З ісп. буквально — «висока трава», збірна назва рослин пампасів; як прізвисько означає приблизно те саме, що й «Лопух»: тюхтій, бевзь.

248

Від топоніма Лапландія. У Кафки в оповіданні «Стародавній запис» — див. про кочівників з Півночі та про непорозуміння, «від якого ми гинемо».

249

З лат. — «привід для війни»; формальний привід для розв’язування справедливої війни однією державою проти іншої.

250

Одні з найдорожчих у тогочасній Аргентині сигар — «Pour la Noblesse», з франц. — «За шляхетність».

251

Варто порівняти цей фрагмент зі спостереженням в есе Вальтера Беньяміна «Франц Кафка: як будувалася Велика китайська стіна». Беньямін нагадує про типологічну близькість творів Кафки до агади — так у юдеїв називаються історійки та анекдоти, придумані ребе, покликані слугувати поясненню вчення, галахи. У цьому оповіданні, на відміну від інших «головоломок», історійки, які розповідають персонажі, є такими ж, як у Кафки, подібними до агад, особливо близька до них історійка про блузу.

252

Горчс — територія за 162 км від Буенос-Айреса, адміністративна одиниця третього рівня (район в окрузі), називається за іменем Дона Андреса Горчса, який подарував уряду землю, де була побудована залізнична станція (1892 р.), а вже коло станції виникло село, населення якого спеціалізувалося на молоці й молокопродуктах.

253

Алюзія на притчу Кафки «Перед законом» і на роман «Процес».

254

Бусека — традиційний аргентинський яловичий суп із відвареного рубця, сичуга і кишок, а також дрібно нарізаних сирих овочів (помідорів, цибулі, селери, бобу, моркви, капусти, ріпи), які плавають у м'ясних соках та практично сирій крові. Дуже ситний наїдок, вважався в Аргентині сезонною зимовою (європейське календарне літо) стравою пастухів і бідноти. Їли, посипаючи тертим жовтим сиром. Нині бусеку готують з відвареного яловичого м’яса, ковбаси, кров’янки і сирих овочів, які додають у суміш бульйону і спеціально заправленого маринаду. Так чи інакше, бусека — страва з дуже різким запахом.

255

Пардо — іспанське прізвище, походить від назви латиноамериканців (бразильців) змішаного походження, одної з найчисленніших умовно виділених расових груп населення Бразилії — парду. Салівасо — ім’я-прізвисько, утворене від латинського та іспанського слова «слина».

256

«Фрай Мочо» — не назва журналу чи газети, а псевдонім Хосе Сіксто Альвареса (1858—1903, див. примітку вище), але «Фрай Мочо» стало загальною назвою для популярних іспаномовних масових журналів певного типу, де публікувалися короткі оповідання, карикатури, історії з життя кінозірок тощо.

257

Паторусу — останній вождь індіанців теуельче, комічний персонаж, створений у 1928 р. Данте Квінтерно; вважається найпопулярнішим героєм аргентинських коміксів. У 1942 р. вийшов 12-хвилинний короткий мультиплікаційний фільм про Паторусу — перший кольоровий аргентинський мультфільм; очевидно, це і є причина згадки в «Шести головоломках…» про цього могутнього і сентиментального добряка.

258

Буквальний переклад прізвища з іспанської — зброєносець.

259

Кандьяль — коктейль з коньяком та яйцем.

260

З ісп. — сон. Однойменна притча Кафки — сон Йозефа К. про цвинтар, де художник, якого К. зустрів там, писав на надгробку слова «Тут лежить…».

261

Вулиця Буенос-Айреса, до 1902 р. — Центральна.

262

Такої вулиці там і тоді не існувало, хоча Валентин Гомес — реальна історична постать, важливий політичний діяч Мексики. Вулиця Гомеса як місце розташування крамнички з розіграшами — дружній «помах рукою» Рамонові Гомесу де ла Серна (1888—1963), іспанському письменникові, завсіднику мадридського літературно-художнього кафе «Помбо» (де з ним і познайомився молодий Борхес); з серпня 1936 р. Гомес де ла Серна постійно живе в Буенос-Айресі. Крамничка розіграшів тут — натяк на створений Гомесом у 1910 р. жанр грегерій. Грегерія — дуже короткий художній текст (зазвичай — одне речення, синтез афоризму і дотепу), побудований на гуморі та метафорі: «Показуючи мені язик, собака думає, що я — лікар»; «Як і шампанське, поцілунки — сухі, напівсолодкі, солодкі» тощо.

263

Гра алюзій. Згадки про бенгальського тигра є у всіх текстах, підписаних Бустосом Домеком. Борхес (і з Касаресом, і без нього) вибудовує ланцюжок: тигр — мантикора (в якої з пащі стирчать руки і ноги пожертих нею людей) — критик (див. «Хроніки Бустоса Домека», «Книгу вигаданих істот» тощо). Бенгальський тигр Борхеса — це, в певному сенсі, Єдиноріг Кафки (найвідоміший Єдиноріг — у Старій Празі, зокрема на Старомнестській площі, але єдинороги були зображені на вивісках багатьох середньовічних празьких аптек, зображень єдинорогів у Празі дуже багато); своєю чергою, Тигре — місто в Аргентині, 28 км на північ від міста Буенос-Айрес. Тигри в дикій природі зустрічаються лише в Азії, в Південній Америці їх нема. З іншого боку, тиграми аргентинські мисливці називали ягуарів і пум (так само, як у Середньовіччі мисливці називали мантикорами тигрів). «Тиграми» в Буенос-Айресі зазвичай називають приїжджих із Тигре (а в часи написання «Головоломок…» — також і китайців, причетних до криміналу).

264

З франц. «voulez-vous» — «чи хочете ви?».

265

Вілья-Марія — місто в провінції Кордоба, 550 км від Буенос-Айреса, в 1940-х славилося анатомічним театром.

266

Алюзія на роман Франсуа Моріака «Дорога в нікуди» (1939), зокрема на колізії, пов'язані з самогубством Оскара Револю. У романі «Дорога в нікуди» вмирають або зазнають цілковитого життєвого фіаско шість персонажів. У контексті оповідання «Жертва Тадео Лімардо» найбільш значуща колізія «дороги в нікуди» клерка Ландена, який стає жертвою вбивці.

267

Пор. у «Процесі» Кафки — комірчина поряд із канцелярією.

268

Алюзія на Базиліо Пертіне (1879—1963) — тридцять дев’ятого мера Буенос-Айреса (від липня 1943 до квітня 1944 р.), який у момент написання цього оповідання якраз починав виборчу кампанію. Недоброзичливці стверджували, що через тривалі зв’язки з Німеччиною Пертіне — «майже гітлерівець». А тому зовсім не випадково, що з Пертіне контактує саме Файнберг.

269

Обігрується реальний тогочасний рекламний слоган реального вина, але, з огляду на особу реального Пертіне, — можливо, обігрується ще й особлива жорстокість, з якою асоціювалися індіанці апачі, а також гітлерівці на окупованих територіях.

270

«Тіро Федераль Архентино», або «Тіро Федераль» — аргентинський футбольний клуб з міста Росаріо. Нюанс у тому, що саме за цей клуб традиційно вболівають тільки місцеві фанати — мешканці Росаріо.

271

З баск. truke — «обмін», різновид гри в кості, різновид перудо.

272

Очевидно, йдеться про дешеву постановку оповідання Пелама Гренвілла Вудхауса (1881—1975) «Урок нишпорці» (1914, The éducation of détective Oaks — Death at the Excelsior). Твори Вудхауса користувалися несамовитою популярністю, більшість були екранізовані, звучали як радіоп’єси, ставилися в театрі; відповідно, другосортні театри заробляли, зокрема, ранковими виставами за творами Вудхауса. В «Уроці нишпорці» — труп на ліжку в пансіоні-готелі, в кімнаті на двох; у «Шести головоломках…» обігруються всі основні колізії «Уроку нишпорці».

273

Сааведра — іспанське прізвище і топонім; тут, оскільки в оригіналі це слово вжите в лапках, — сервантесизм. Насправді, Сервантес, пишучи другу частину «Дон Кіхота», збирався написати епізод з півнячими боями, але той факт, що Авельянеда (див. примітку вище), який написав лже-продовження «Дон Кіхота», написав там також і про півнячі бої, змусив Сервантеса відмовитися від первісного наміру. Тобто півнячі бої в «Сааведрі» — те, що могло би бути, але чого з цілковитою певністю не було. Взагалі, у Сервантеса з півнями дуже не складається. Єдиний півень, який фігурує в Сервантесових творах про Дон Кіхота, — намальований. Відтак півень падре в «Шести головоломках…» — алюзія на розмову між Дон Кіхотом і Санчею про те, що в мистецтві є правдою, а що — брехнею, і саме у зв’язку з цим згадується намальований півень, який настільки не схожий на півня, що під ним довелося написати — «Це півень» («Дон Кіхот», частина 2, розділ 3).

274

Арганьярес — як прізвище, очевидно, не існує, бо сприймалося би десь так само, як прізвища «Тухляк» чи «Смердючка». Борхес і Касарес використовують «падре Арганьяреса» з певною метою. Іспанською «арганьярес» — рослина Арганія колюча (Argania spinosa); це єдиний рід і вид у родині Сапотових. Вічнозелені арганїї культивуються як надзвичайно цінні (арганову олію отримують тільки ручною працею), але їхні плоди мають вкрай неприємний і дуже тривкий запах. У цьому контексті якраз і варто читати цілий фрагмент: неіснуючі півнячі бої, неіснучий падре, намальований півень; Сарленга бреше про те, де він був; дон Ісидро Пароді чудово це усвідомлює.

275

Вовна вікуній вважається найбільш рідкісною і дорогою вовною у світі, краватка з вовни вікунії приблизно у сто разів дорожча, ніж якісна шовкова краватка.

276

Натяк на Паголо із Флоренції (Маестро Паголо, Паоло даль Поццо Тосканеллі) — італійського астролога і лікаря, що жив у XV ст. і який намагався поєднати астрологію і медицину з етикою; висловлюючись по-сучасному, він встановлював діагнози і визначав захворювання, опираючись на «моральні злочини», одним із яких вважав недостатню турботу про себе.

277

Китайський сюжет загалом є для «Шести головоломок…» дуже суттєвим. Існує думка, що самі «Шість головоломок…», з огляду на їхню структуру, — 62-га гексаграма «Книги перемін», Сяо-го («Перерозвиток малого», з відповідним тлумаченням). Китайський ієрогліф 太 (тай) означає «великий», «найвищий», «шанований», «старший». Він посилює значення слів, додаючи поняття «надто», «надміру». Тай — китайське прізвище — позначається 台 — багатозначним ієрогліфом, одне зі значень якого — вежа. Зрозуміти, про який саме ієрогліф «тай» ідеться, з транслітерації іспанською неможливо. Китайський ієрогліф 安 (ань) означає «спокій», «безпека» або «добробут», «стабільність»; складається з двох частин: дах і жінка, і означає буквально — «жінка у домі». Коментатори припускають, що семантика імені «Тай Ань» у Борхеса і Касареса пов’язана не так із китайською традицією, як із традицією, яка бере початок від Шарля Огюстена де Сент-Бева і Гюстава Флобера і яка пов'язує образ вежі з «аристократизмом духу». Крім того, ім’я Тай Ань омонімічне топоніму. Для вуха китайця Тай Ань — ім’я-фальшивка.

278

Ернест Брама Сміт (1868—1942) — американський письменник, автор детективів (21 видана книжка), експерт міжнародного рівня з нумізматики, автор численних циклів оповідань із наскрізними персонажами (китайський мандрівний філософ Кай Лун в «мандаринських» оповіданнях з драконами і богами, сліпий детектив-любитель Макс Каррадос — у детективах); його твори мали великий вплив на деяких значних письменників, зокрема на Орвелла. У контексті оповідання важливе ще й те, що Браму приписують авторство приказок-проклять: «А щоб вам жити в цікаві часи!», «А щоб ви знайшли саме те, що шукаєте!»

279

Китайський ієрогліф 書 (шу) означає «книга», «лист», «документ» або «записи». Китайський ієрогліф 童 (тун) означає «об’єднання», «однаковість», «рівність», «сумісність», «збіг», «подібність», «тотожність». Для «Шести головоломок…» важливо, що «Шу Тун» — це «Тун Шу» в іншому порядку. «Тун Шу», яка вперше була написана більш як 4000 років тому, є одною з найдревніших і найбільш шанованих книг у світі. Це зібрання китайських народних вірувань, практичних порад, традиційної китайської мудрості. Це антологія, енциклопедія і хроніка водночас. З 826 р. «Тун Шу» кожного року переписувалася, доповнювалася. З винайденням книгодрукування — щорічно перевидається. На сьогодні, фактично, існує ціла бібліотека — близько 2700 книг «Тун Шу». Це єдина у своєму роді книга-бібліотека.

280

З лат. буквально — «спосіб життя»; фраза означає згоду сторін співіснувати з різними поглядами, якщо є потреба домовитися, незважаючи на протистояння. Прикладом modus vivendi є перемир'я.

281

Обігрується назва Буенос-Айреса — в буквальному перекладі з ісп.: «свіже повітря» або «добрі вітри».

282

Хуан-ді, або «Жовтий імператор» — легендарний імператор Китаю і міфічний персонаж, якого вважають засновником даосизму і прапредком усіх китайців. Припускають, що він жив у Китаї приблизно за 4000 р. до нас. Таким чином, він, умовно, сучасник книги «Тун Шу». Хуан-ді вважається автором «Су-нюй цзин», найдавнішого трактату про лаоські сексуальні практики. Воскресіння Хуан-ді є праобразом досягнення безсмертя в лаоських практиках.

283

Китайський ієрогліф 親 (цинь) означає батьків, кровних родичів, родинний (кровний) зв’язок. Первісно ієрогліф 親 сладався з двох частин. Ієрогліф 辛 (сінь) мав значення «страждати, будучи позбавленим свободи». Радикал 見 (цзянь) означає «бачити» або «зустрічатися». Первісне значення ієрогліфа 親 (цинь): навідувати членів сім’ї, які сидять у в’язниці — нині вважається застарілим і «книжним», цинь сьогодні означає тільки сім’ю, але тут актуалізоване первісне значення ієрогліфа цинь, який міг бути також евфемізмом, означаючи сексуальну близькість.

284

Китайський дракон у Латинській Америці — не те саме, що дракон у Китаї. Основні аспекти: всі китайці — «діти дракона»; важливий також зв’язок образу дракона з любовними пригодами і сексуальністю як такою. Крім того, голова дракона — традиційна носова фігура на старих китайських кораблях. Тож «Голова Дракона» — бордель в основному для моряків, на що вказує зокрема адреса, це півмилі від порту Буенос-Айреса.

285

Аташе з питань культури в Посольстві Китаю має на увазі місце перехрещення вулиць (в Буенос-Айресі) — Авеніди Леандро Н. Алема, яка була забудована в основному після 1810 р., і де знаходився старий Центральний вокзал (1870—1897 рр.), а отже, і багато закладів «з дівчатками», які сусідували з цілком фешенебельною нерухомістю (Головпошта, банки, головний міський парк), — і вулиці Тукуман. Вулиця Тукуман важлива тим, що там (на відрізку між вулицями Суіпача та Есмеральда), як уже згадувалося вище, народився Борхес, так парадоксально зав’язуються в один вузол кілька сюжетів, ключем до яких є ієрогліф цинь.

286

«Китайський» натяк на монгольського дракона-громовержця Лу — «небесного верблюда».

287

У деяких китайських культах використовувалася для розмов з духами предків і ворожіння.

288

Мен-цзи (кит. 孟子; 372—289 рр. до н. е.) — китайський філософ, конфуціанець.

289

Очевидно, мається на увазі чжу (筑) — стародавній китайський музичний інструмент, властиво єдиний 5-струнний, подібний до цитри, з темброво одноманітним звуком. Під його супровід не співали, а говорили. Вийшов з ужитку в епоху Імперії Сун.

290

Це може бути натяком на Великий похід (Китай): 1917 р. — і 1936 р., різниця — 19 років, тоді «неприємна подія» — перемога більшовиків у Росії.

291

Провінція на півдні Китаю.

292

Дерев’яні подушки характерні насамперед для Японії та для найвищої аристократії Китаю. Подушки-підставки під голову, придумані для того, щоби не зіпсувати зачіску під час сну, до XIX ст. були повсякденною реалією. Порцелянова вежа, властиво, пагода, — Баоень; це буддійський храм у Нанкіні (колишній столиці Китаю в епоху династії Мін), не зберігся до наших днів. Храм будувався з білої «порцелянової» цегли від 1412 до 1422 р. силами 100 тис. солдатів, які працювали водночас.

293

Семаранг (стара голландська назва — Самеранг) — портове місто, розташоване на північному узбережжі о. Ява.

294

«Кабо» з ісп. — мис. Так називаються кілька портів на мексиканському узбережжі.

295

Український читач радий, мабуть, інтертекстуальній зустрічі: Борхесів Самуель Немировський і Самійло Немирич з творів Юрія Андруховича — персонажі; реальна історична особа, шляхтич, родич Юрія Немирича, козацького полковника часів Хмельниччини; який в 1619 р. зґвалтував якусь дівчину, що продавала випічку на Ринку, у Львові. Бургомістр Львова Уберович наказав арештувати Немирича. Того засудили до страти, яку, з огляду на численні клопотання шляхти, замінили ув’язненням. Реальний Самуель Немировський — за твердженням коментаторів Борхеса — «непитущий столяр», власник меблевої майстерні, виходець із підросійської Польщі, міська легенда в районі Орсе — прославився своєю ексцентричною поведінкою.

296

На перший погляд, йдеться про вулицю, названу на честь Грегоріо Фунеса (1749—1829) — декана собору в Кордові, депутата Хунти Гранде, ректора університету Кордови (з 1807 р.), який в усьому підтримував президента Хунти Корнеліо Сааведру, і який досі надзвичайно відомий і популярний в Латинській Америці. Проте в Буенос-Айресі такої вулиці нема. Зате саме в цей час, одночасно з «Шостою головоломкою…», Борхес пише оповідання «Фунес, чудо пам’яті» (1942); вочевидь, 347 треба читати в межах системи числення, придуманої Іренео Фунесом. До слова, Фунес — віртуозний знавець таємниць чисел, Тай Ань змальовується дипломатом як «знавець таємниць алфавіту» в пошуках талісмана Богині. Складна інтелектуальна гра довкола дешифрування кодів і природи пам'яті пронизує всі шість оповідань циклу «головоломок».

297

«Salon Doré».

298

З франц. — «Головне — це почуття міри», «Почуття міри — насамперед». Парафраз вірша Поля Верлена «Мистецтво поезії» (1874): «De la musique avant toute chose» — «Музика — на першому місці», «Головне — це музика».

299

З франц. — «Панове, робіть ваші ставки!»

300

З франц. — звіт, протокол.

301

Алюзія на китайську приказку про чай: «Випив — зрозумів» (喝 就 和道 了), яка має багато похідних ідіом; подарувати листок з чайного дерева — значить, прочитати людину, як книгу (з огляду на безліч сортів чаю, в Китаї існувала особлива «мова чаю»). Великим злом вважалося подарувати «не такий» листок, «не такого» сорту чаю, а надто комусь вищому в ієрархії: це могло бути потрактовано як тяжка образа з непоправними наслідками. Тільки істинно «добра людина» — безкорислива і позбавлена страху подарувати «не такий» листок.

302

Борхес і Касарес, пишучи «виразне ім’я Фан Ше», виділяють це ім’я словом «виразне». Фан Ше може означати «кімната з перегородками», або «міська дільниця», або «місцевість, розділена мостом», щось на кшталт «Mian Fang She Qu», «Fang She Xi Lu», «Tie Lu Er Fang She» тощо. Але з логіки тексту випливає, що «виразне» фан ше означає не це; мабуть, насправді йдеться про китайський ієрогліф 房 (фан), що означає «дім» або «кімната». Ім’я Фан Ше можна перекласти як «Кімната Чаю»: китайський ієрогліф «чай» 茶 (ча) — один із найдавніших, протягом двох тисяч років ієрогліф «чай» змінював форму — 荼 (тху), 槚 (цзя), 蔎 (ше), 荈 (чунг), 茗 (мінг). У сучасній китайській мові ці ієрогліфи вже не вживаються. Ієрогліф 蔎 (ше) вживався приблизно тоді ж, коли й 筑 (чжу), і вийшов з ужитку в епоху Імперії Сун, тобто в VIII—XI ст. З VIII ст. існує ієрогліф «чай» з його нинішнім написанням (茶) і вимовою. До речі, «ше» буквально означав «молодий листок».

303

Юньнань — провінція на півдні Китаю (див. зноску вище), з унікальним тропічним кліматом, знаменита своїми чайними плантаціями.

304

Дикорослі чайні кущі та чайні дерева справді дуже нагадують деякі види верби.

305

З франц. — халупа.

306

Ле Корбюзьє, Шарль-Едуард Жаннере-Грі (1887—1965) — геніальний французький архітектор і теоретик архітектури швейцарського походження. У1930 р., переробивши «План вуазен» (1925) — детально розроблену пропозицію з радикальної реконструкції Парижа, Ле Корбюзье створив аналогічний план для Буенос-Айреса, де намагався втілити цілком нові містобудівні концепції. Іронія співавторів «Шести головоломок…» полягає у тому, що кредо Ле Корбюзье — не розкіш, а прагматика і комфорт, причому цей архітектор в принципі ніколи нічого не «підкореговував». Усі його глобальні містобудівні розробки передбачали тотальну забудову на абсолютно розчищеній території, наприклад, у Парижі він пропонував повністю знести 240 га міської історичної забудови. Для Борхеса і Касареса, ймовірно, мають значення кілька біографічних фактів: коли 1927 року Ле Корбюзье взяв участь у міжнародному конкурсі проектів будівлі Ліги Націй у Женеві, його проект зібрав найбільшу кількість голосів членів журі, але був оголошений поза конкурсом, як «не викреслений китайською тушшю»: Ле Корбюзье взагалі дуже не любив працювати з тушшю, і в Буенос-Айресі, де архітектор був «своєю людиною» в певних інтелектуальних колах, до яких належав і Борхес, про це чудово знали; Ле Корбюзье зовсім не бачив на одне око. Наступний фрагмент «головоломки» містить кілька прихованих «цитат» із втілених проектів архітектора. Варто додати, що постать Ле Корбюзье була для Борхеса принциповою, про це свідчить, скажімо, присвята 1967 року до «Хронік Бустоса Домека»: «Трьом забутим великим — Пікассо, Джойсові, Ле Корбюзьє».

307

З франц. — неодружений, одинокий.

308

«Ні, я кажу категорично і впевнено — ні! Ми, сучасники кулемета і біцепсів, ми раз і назавжди відкинули подібні риторичні викрутаси. Думки потрібно висловлювати чітко, категорично: так, наче ви їх приштамповуете: «Нижній поверх я віддаю під торговий зал і atelier; на верхному я поміщаю китайців» (приписка, зроблена рукою і почерком Карлоса Англада).

309

З франц. — майстерня, студія, ательє.

310

З франц. — само собою зрозуміло.

311

З франц. — буквально: «розкішні курочки», повії класу «люкс».

312

Пекінес — буквально «пекінський»; священна собака китайських імператорів. Порода, виведена в Китаї понад 2000 років тому. До 1860-х ці собаки належали суто імператорській сім'ї. Коли в 1860 р. британці захопили Літній палац у Пекіні, п’ять імператорських пекінесів потрапили в Європу як трофеї. У 1940-х рр. ця порода все ще була дуже рідкісною і надзвичайно дорогою. Як і діаманти, пекінес був знаком найвищого статусу. Але тут може йтися про сленгове значення слова «пекінес» — низькорослий багатий чоловік-неєвропеєць поряд із «дорогою» красунею.

313

Сорок кінських сил.

314

З франц. — передовий загін.

315

«Жовта загроза», «Китайська загроза» — концепції, пов’язані з ризиками потенційної агресії з боку Китаю. Автор словосполучення — французький публіцист Поль Леруа Больє (1843—1916). На момент написання «Шести головоломок…» китайці були п’ятою за чисельністю діаспорою Аргентини, причому більшість китайців проживали в Буенос-Айресі та в довколишніх провінціях. Але в цій «головоломці» є ще один натяк-алюзія: йдеться також і про жовту лихоманку, поширену колись, зокрема, в Південній Америці. Вона передасться з комариним укусом від хворої людини до здорової, особливо великий ризик зараження існував у портах і в борделях, найдешевші з яких були переважно китайськими. У 1928 р. в Ріо-де-Жанейро спалахнула страшна епідемія, яка поширилася в більшості міст центральної частини Південної Америки. І хоча в 1937 р. американський вірусолог Макс Тейлер створив вакцину, від жовтої лихоманки в ті роки в самій лише Аргентині вмерло близько 30 тис. людей. У 1940-х рр. пам'ять про цю епідемію в Буенос-Айресі все ще дуже свіжа.

316

Монтенегро — профан. Йдеться про Жанну Пакен (1869—1936) — відому французьку художницю-модельєрку; ескізи її суконь у журналах мод іноді були стилізовані під сецесію або ар-деко; вельми часто (зокрема в борделях, у мебльованих квартирах) ці зображення жінок прикрашали стіни — у рамках, як картини. Ще один аспект, на який натякають співавтори «Шести головоломок…», — так званий східний (або китайський) стиль у високій моді того часу, що суттєво трансформував уявлення про дрескод.

317

Профан Монтенегро говорить про Ельзу Скіапареллі (1890—1973) — відому французьку художницю-модельєрку, яка створила поняття «прет-а-порте». Цікавилася сюрреалізмом і дадаїзмом, її капелюшки — у формі баранячого стейка чи туфлі — епатували. Вона прикрашала свої шедеври предметами з повсякденного життя і використовувала недорогі тканини. Тому — «вбогі лінії».

318

З франц. — колега по роботі, товариш.

319

З франц. — перехрестя, роздоріжжя.

320

Алюзія на однойменну п’єсу О. С. Пушкіна, тут йдеться про гульвісу і спокусника, який, закохавшись і переставши бути гульвісою і спокусником, прирікає себе на смерть.

321

Це місце, початок вулиці Хухуй, вирізняється значним комерційним і пасажирським потоком.

322

Династія Сун — 960—1279 рр. н. е. Найдешевша ваза цієї епохи оцінюється семизначним числом.

323

За китайськими віруваннями, сороконіжка має здатність визначати, де можна закладати золоті копальні. Ця її властивість поширюється і на пошуки скарбів і тайників. Але сороконіжка притягує золото тільки для себе. Її ще треба зуміти перехитрити.

324

І справді, в цю ж таки мить доктор широко посміхнувся і помахав нам рукою (Примітка автора).

325

Пор. з «Шинеллю» Миколи Гоголя і «Перетворенням» Франца Кафки. Борода росіянина, сороконіжка, формений сукняний плащ — усе це та багато іншого в одному короткому фрагменті.

326

Перша палиця — патериця — зі сандалового дерева була в Будди Шак’ямуні, на такі ж патериці в наш час опираються буддійські монахи; патериці видають мелодійний дзвін під час ходи. Основне призначення патериці зі сандалового дерева — попередити дзвоном живих істот, щоби вони не були випадково розчавленими, щоби монах уник мимовільного злочину — вбивства живої істоти. Але ці вбивства однаково неуникненні. «Мармурове Око» — Джессі Померой (1859—1932), дитина-маньяк, хлопчик-убивця, що виявляв надзвичайну жорстокість до жертв. Мав більмо на оці, звідти й прізвисько. Щоправда, з точки зору сучасної юриспруденції його вину не було доведено.

327

Су Ву (140—60 рр. до н. е.) — китайський дипломат і державний діяч династії Хань. Про нього існує багато легендарних і напівлегендарних історій. У 51 р. до н. е., коли імператор Сюань наказав зобразити на головній галереї головного імператорського палацу портрети 11 ключових посадових осіб, воєначальників і чиновників, які найкраще йому служили, серед них був і Су Ву. Су Ву приписують авторство дуже багатьох текстів.

328

Один із відомих у середньовічній Європі «блукаючих» сюжетів.

329

«Дао де цзин» («Книга дороги і гідності») — основоположне джерело вчення дао. Дао трактується як природа речей, «небесна воля» або «чисте небуття». Традиційно автором книги ввважається Лао-цзи (VI—V ст. до н. е.).

330

Одне з т. зв. «нещасливих чисел» у Китаї — 14.

331

З англ. — «Жовта риба».

332

Майпу — вулиця в Буенос-Айресі, розташована біля площі Сан-Мартін, на Майпу жив Борхес, його сім’я переїхала туди якраз у період написання «Шести головоломок…».

333

З франц. — стій (стійте), годі, досить уже.

334

З франц. — той, кому на все начхати.

335

Масамора — дешевий традиційний десерт в Аргентині та Перу, який готується з кукурудзяної муки, меду і молока. Сто років тому в Буенос-Айресі на ринку його продавали в основному звільнені раби.

336

Улюблені ласощі Касареса. Гра в тексті побудована довкола того, що, очевидно, йдеться про «аніс-де-флавіньї» (Anis de Flavigny) — одні з найзнаменитіших і найдорожчих французьких ласощів. Це маленькі білі цукерки завбільшки з перлину (тому-то кондитерська називається «Перлина»); їх придумали монахи з абатства Флавіньї. Оригінальна технологія абатства полягала в тому, що, аби виготовити одну цукерку, одне анісове зернятко вмочували в сироп, сушили, знову вмочували — і так до сотні разів. Щоб отримати цукерку завбільшки з перлину, треба було витратити п’ять-шість місяців, тому «аніс-де-флавіньї» продавалися буквально на вагу золота. Нинішня технологія дозволяє виробляти одну цукерку за два тижні, але однаково коробочка з «аніс-де-флавіньї» коштує стільки ж, скільки золота каблучка із самоцвітом.

337

З франц. — знахідка, сюрприз; тут — скарб (зі сленгу золотошукачів).

338

З франц. — буквально: «висока кухня», за аналогією до «висока мода» (haute cuisine — вишукана кухня, франц.).

339

Від Галлія. Галлія — римська назва частини Європи: частина північної Італії, а також територія між Середземним морем, Піренеями, Атлантичним океаном, Ла-Маншем, Рейном і Альпами. Для Борхеса і Касареса важливо те, що Галлія пішло від грецького топоніма Галатія, який, своєю чергою, виводиться з грецького слова «молоко», що означає «білий». Тут гра, з одного боку, з «креольськими» алюзіями, а з іншого — з кольорами страв: масамора має такий же відтінок, як колір шкіри в креолів, анісові солодощі в «Перлині» — очевидно, молочно-білі. Третій аспект — після Середньовіччя слово «галли» стало асоціюватися з його латинським омонімом «півень» (gallus), тому Монтенегро, кажучи «галльський», звісно ж, має на увазі «французький», і це опосередковано доводить, що у цьому фрагменті доктор говорить не просто про аніс, а таки про «аніс-де-флавіньї».

340

Алюзія на крилату фразу з роману «Раби Парижа» (1867) авторства Еміля Габоріо (1832—1873) — французького письменника, що стояв біля витоків детективу як жанру. Згодом ця фраза неодноразово обігрувалася у різних варіаціях.

341

Алюзія на крилату фразу з одного з романів («Король — в’язень Фантомаса», 1911) циклу про Фантомаса авторства П’єра Сувестра й Аллена Марселя; відтоді вона фігурує в масовій літературі в різних варіаціях — з дворецьким, з портьє, з консьєржем, з лакеєм і т. п.

342

З франц. — «короткий шлях»; тут — короткий опис.

343

З франц. — серцю не накажеш.

344

Столиця Уругваю.

345

Дружній помах рукою докторові Якобові Леві Морено (1889—1974) — основоположнику психодрами, соціометрії та групової психотерапії, який працював з людьми в їхньому «природному оточенні», зокрема — у психлікарнях і в’язницях, таборах для біженців тощо. Саме в 1942 р. Морено створив у Нью-Йорку Інститут соціометрії і Театр психодрами. В останній з «Шести головоломок…» — елементи психодрами, алюзії на теорію соціометрії та майже весь спектр тих, із ким працював Морено, зокрема актор (точніше, колишній актор Монтенегро), повія (мадам Цинь), емігрант (Немировський) і т. д.