Батько.
Переступає через калюжу.
«Папа рєжєт, мама клєіт».
Як і Аркадій Любченко.
Мовляв, «за що? за що?».
До речі, страшенно нудно перечитувати.
Щоб не забути.
В 1921–1922.
Жило багато народу.
Я думаю прожити сто п'ятдесяти.
Мій сюжетний любовний роман «Вальдшнепи» буде в третьому томі.
«Садок вишневий коло хати».
Між іншим, можна сказати не тільки «Три мушкетери», але й «три мушкетонери». Мушкет, аркебуза – це одно, а мушкетон – це старовинна рушниця з набоями в кілька куль, що одразу летять у кілька сторін.
Диканьське пиво й меди опішнянські – недалеко біля Полтави.
Читав десь.
За сорок верст Кочубеївка була.
Це вілла.
Їй спати хочеться.
Позривали ягоди.
Кров і яблука, революція і кров…
Мабуть, і в колонії.
Що увірвалась струна.
Бувшого… тепер усі бувші і все бувше, і в цім глибінь вечірньої мислі…
Паски святили.
Для того: розкрити природу типа.
Зимою стара шинеля.
Для баришень скандал!
«Кирпик!» – казали й так, поза очі тільки.
Ім'ярек.
Це товариш Жучок.
Без автора.
Тоді – в дикім степу.
Добивали.
В печінках сидить!
Це, звичайно, не вголос.
Не всіх.
З нами іноді бувало навіть дурно.
Ленін сказав.
Це до мене, Микола Хвильовий.
Глухе слово, а от гаптувати – вишивати золотом або сріблом – це яскраво.
Швайцарія.
Проходили дні – холодні й теплі, близькі, далекі… люди однакові, люди різні.
Або: дух творчости, дух руйнування.
Це не Америка, але істина, здорова логіка.
Зелене баговиння в громовицю глибоко сидить у воді, і йому не страшно.
Заводська молодь у футбол і лявн-теніс грає.
Як треба.
Більш не було.
Енергійно.
Я думаю про кінець етюду. Як жили інші – про це в другий раз.
Знову був трактир.
Завтра.
Юрко.
Я зупинився на найцікавішому місці. Правда? І як ви думаєте, чи не час мені плюнути й почати нову новелу? Час, певно, час. Отже останнє зусилля!
Ляжу на твоє тьмяне лоно, мій коханий, невідомий обрію!..