Спогади командарма (1917-1920) - читать бесплатно онлайн полную версию книги автора Михаил Владимирович Омелянович-Павленко (ч. notes)

Примітки

1

Ж. "Богословія", т. IX., кн. 4.

2

Скорочене: Румунсько-Чорноморська Рада

3

В гвардейських частинах була інституція "старослужащих", що мала завданням стояти на сторожі репутації своїх частин

4

Маючи на увазі мій легкий докір в малій активності Українців

5

В американський "Свободі" В. Кедровський у своїх споминах наводить повний текст, а також говорить докладно про обстановку, в якій видано цей документ. Матеріял цікавий, що змальовує всі деталі його появи.

6

Чисельний склад на 18. листопаду: 25–30 тисяч багнетів і 40 гармат, якце подаєпольський підполк. Сопотніцкі, перебільшено

7

Автор твору: "Kampanja polsko-ukrajinska"

8

Див. Орієнт. сх. ч. 1

9

Не диво, що в часі нашоївизвольноїборотьби роблено не лишемалі, але й поважні помилки. Одначе, які вимоги можемо ставитидо апарату, що йогозорганізовано в тодішніх своєрідних умовах? Тому само мені видаютьсянесправедливими й безпідставними закиди тих осіб, що змальовують ті чи інші недостачіармії. Вони часто, може й несвідомо, подають надзвичайно цінні дані, що змальовують нашу оперативну обстановку. Прикладом до цього можуть послужити "Переживання ГалицькоїАрмії" др. Т. Бурачинського ("Канадійська Січ", 15. грудня 1928. р.): "Щоби щадити на часі (роботи було маса), жадав я службового авта, та на жаль не дістав. Щоб задокументувати зякими труднощами, з яким марнованням часу тоді наша поїздка була получена, наведу факт, що одного разу їхав я зі Станиславова до Тернополя 44 години й то тому так скоро, що я з дороги телефонував два рази до Секретаріяту Шляхів. Їхав я санітарним поїздом, котрого пильно потребував Тернопіль". Тойже автор змальовуючи злиденний стан лічниць у зимі, попадав в нашу дійсну Ахилеву пяту: "власне бракувало потрібного санітарного персоналу". Певно, коли дочекаємося спогадів інших авторів, що обговорюватимуть інші ділянки нашоївизвольноїборотьби, будуть змальовані там такі самі, або подібні наші помилкийнедостачі. О.-П.

10

Meнi часто доводилося чути, що доповненнябригад i зєднанняїх у корпуси було ділом ген. Грекова. Цій неправдіпідпав i ген. Капустянський у своїx "матеріалах". У першійчастині (ст. 58) Biнпише: "Генерал Греків швидко реорганізув армію(частини зводяться в бригади, а бригадив корпуси").

11

Полковник Евген Коновалець: Причинки до історії української революції. Прага 1928. р.

12

Шановний автор передав нам для використання цікавий документ, що відноситься до переговорів між комісією держав Антанти та б. п. Головним Отаманом. Передаємо переклад з французкої мови.

Міжсоюзна Комісія у Львові до Пана Генерала Павленка, Головного Команданта Українських Сил.

Міжсоюзна Комісія, бажаючи мати завтра побачення з генералом Петлюрою, просить Вас звернуться до нього, у найбільш короткому часі, чи буде можливість відбути цо нараду, в якій місцевости, та в котрій годині? Комісія малаб до вас признання ("serait reconnaissante"), якби Ви ласкаво зволили вжити необхідні заходи для вможливення цього побачення.

Львів, 26. лютого 1919. — 15 годин 30.

Представник Америки: Р.Г. Лорд в.р.

Представник Анґлії: Картон де Віяр в. р.

Представник Франції: Генерал Бертельмі п. р.

Представник Італії: Командант Стобіль в. р.

Цей лист написано на машинці. Усі представники підписалися чорнилом. З лівого боку навкоси написано чорнилом:

для передання українським передовим сторожам через польського офіцера, який дасть наказ переслати це спішною телєґрамою Генералові Павленкові й буде присутнім при цьому переданні, щоб замітити годину відправлення повідомлення.

26. 2. 19.

За генерала Бертельмі й з доручення приділеного лейтенанта (підпис

13

Як я довідався піздніше від одного із учасників наради саме тоді була вирішена необхідність змін в Н.К. й то з мотивів психологічних по ріжному розумінню в методах дальнійшої боротьби.

14

Між іншим тоді перебував у Станиславові ґен. Греків. Я довідався про це від свого адютанта й рішив з ним побачитися особисто. Підчас розмови в його помешканні я запропонував йому взяти участь в армії—в якій він тільки хоче ролі, крім, зрозуміло, моєї посади, бо це лежало не в моїй владі. Ґен. Греків ухилився від відповіди. На прощання я ще раз дав йому зрозуміти, що радо бачивби його в армії. О.-П.).

15

І при всіх слідуючих командах ґен. Гембачев лишався на своїм становищі.

16

Дивись Літопис Укр. Рев. О. Доценка

17

Оч. Руської Смути, т. V, ст. 134.)

18

Тамже.

19

Там же.

20

"Матеріяли до Воєнної історії."

21

Отам. В. Тютюнника (підполковника) не треба змішувати з отам. Юрком Тютюнником-партизаном.

22

Ген. А. Кравс "3а Українську справу".

23

ст. 27., ген. Кравс "Спомини"

24

Ген. А. Кравс "За Українську справу".

25

Що це було не щиро, а звичайним пропаґандним засобом — це ми можемо бачити хоч би з обсягу перших розділів праці В. Шульгина "Год 1920".

26

Л. Укр. Рев., т. II, кн. 4, ст. 16.

27

Відомо, що обидва Штаби Корпусів І. і III. Гал. Армії були спочатку захоплені Денікінцями й випущені пізніше.

28

Літопис Укр. Рев., т. II., кн. 4, ст. 162.

29

Полковн. Аркас (+) син славного адмірала-історика — кадровий старшина.

30

Кадровий старшина Генер. Штабу з солідним службовим й боєвим стажем.

31

Див. ст. І. Мазепи: "Творена Держава" (Збірник памяти Петлюри

32

Очерки Р. С., т. V., ст. 234.

33

Очерки, V., 117.

34

Тамже, ст. 255.

35

Дуже цікаво булоб установити дату видання цієї інструкції; В.Кедровський у своїх споминах її не подав

36

Полковник після посади.

37

Полковник після посади

38

Властиво це була вже майже більшість Дієвої армії, але частини були вже сильно послаблені від тифозної епідемії.

39

Завдяки напросто страшній тифозній епідемії.

40

Матеріяли, що використав я для предлежачої праці: 1) Власні записки. мапи і т. д. 2) Записки й спогади старшин конвою. 3) Матеріяли з журналу "Скиталець". 4) Денник отамана Шепаровича (командир кінної бригади). 5) Денники командирів Запорозької групи (п.п. С. і Г.). б) Юр. Тютюнник; "Зимовий похід". 7) П. Певний: "За волю й державність". 8) Феденко: "Фермент нації". 9) Спогади старшини кінного дивізіону Гайдамаків. 10) Спогади полковника Трутенка. 11) Спогади полковника Сікевича (б. посла в Будапешті). 12) Спогади старшини 5-го кінного полку (вмер від сухіт у р. 1923 в Будапешті). 13) Командир бригади Запорозької дивізії полковник Дубовий: "Маршрут Запорозької дивізії". 14) Спогади Волинської дивізії сотника Левицького. 15) Спогад-конспект начальника штабу Запорожців полковника Крата. 16) Замітки з "Короткої історії 3-ої Залізної дивізії" (Зимовий похід). 17) Спогади хорунжого Юнацької Школи, пізніше 3-го кінного полку, Артемєва. 18) Спогади про Любарські події з "Альманаху Київської дивізії" (1920 р.). 19) "Поміж ковалом і молотом". 20) Спогади старшини Галицької армії Бабія (Одеса). 21) Матеріяли старшин штабу II Галицького корпусу сотника Гнатевича й багатьох інших за що прошу їх прийняти мою подяку. Ген. — пор. Омелянович-Павленко.

41

) Ю. Тютюнник вже зробив певний нарис; гадаю, що моя праця, яка має чимало мап і відправних даних, може полегшити значно в їхній роботі.

42

Особливу ролю відігравав офіцер Цімерман, майор Української Галицької армії.).

43

На цих нарадах я не брав участи, бо якраз у той час добровольці занадто натискали на Запорозьку групу з Одеського напрямку.

44

Перехід галицького війська набік Деникінців був і для селянства повною несподіванкою й річчю незрозумілою (доповіщення старшини Лукасенка. що в той час перебував у Гайсинському повіті

45

Детальне оповідання про цей випадок уміщено в Альманасі за 1920 р., що друкувався при Київській дивізії.

46

Командир дивізії Січових стрільців Коновалець заявив Правительству, що його частина не може йти на дальшу боротьбу, але чималий відсоток галичан було в інших частинах армії й вирушив із нею в зимовий похід. Мені не відомі причини, що привели Січовиків до такого рішення.

47

У своїй першій частині "Зимовий похід" Ю. Тютюнник освітлює цей мент у всіх його дрібницях, при чому він дає багато місця персональним моментам.).

48

Феденко: "Фермент нації"

49

П. Чижевський: "Коротка історія 3-ої Стрілецької дивізії"

50

Докладний матеріял з приводу цієї події можна знайти: 1) "Коротка Історія 3-ої Залізної дивізії", полковника Чижевського, 2) Брошурка полковника Трутенка: "Залізна дивізія з початку Зимового Походу".

51

Полковник Стефанів згодом захворів, і полк прийняв полк. Чижевський. Склад полку: 1-а Синя сотня — сотник Запорожченко, 20 шабель.

2-а Чорноморська сотня — сотник Любимець, 40 шабель.

3-я Стрілецька сотня — сотник Шульга, 50 шабель.

4-а Гарматна сотня — сотник Чижевський, 30 шабель.

5-а Кулеметна сотня — сотник Шура-Бура, 4 кулемети на тачанках.).

52

Ревком — Немоловський, Волох, Савицький (Новак

53

Або як висловився отаман Сальський 9 червня 1919 року: — "Учився я воєнної історії, знаю ціну воякові — найславнішими в усіх віках були старі Запорожці, й дорівнятися до них можуть хіба нові Запорожці", Редакція.).

54

Спогади Г.).

55

Полковник Литвиненко допустив у місто делегацію радянців.

56

Єдина валюта, що посідала армія в такій ситуації. Редакція.

57

Стаття надіслана мені редакцією на моє прохання подати відповідний матеріял; можна вважати, що редакція була в повній згоді з автором. Ом. — П-ко.

58

Єдина ідея вимагає єдиної волі. Редакція.

59

В цілях всебічного освітлення подій того часу в Животові подаємо наступні артикули. Редакція.

60

В Хмелеві Волинці поховали (20 січня) померлого під тифу славного полковника Царенка.

61

Відродилася старо-українська традиція: Де крак — там козак, а де байрак — там сто козаків. — Редакція.).

62

Обидві сторони мали звязкових відпоручників (Волинська дивізія, станція Кодима

63

П.п. Феденко й Певний, підполковник Сухоручко-Хословський (командир куріня) й сотник Новиків (командир кінного полку) — всі були при цій колоні.

64

Марш полку Чорних Запорожців (після звіту полковника Крата

З 6 по 15 січня полк знаходився в Голованівську. 15-го провадив демонстрацію на Гайворон — Бершадь. 17-го, повертаючи з Бершади, полк йде на хвості колони Добрармії. Переднівка до 20-го січня й шукання звязку з Українською армією. (Наказа не одержано). Діставши відомості, що армія пішла на Синюху, полк теж переправляється біля села Тернівка; 20 січня полк в Пилявці. Добровеличка занята Добрармією. 24-го марш на Якимівку по слідах Тютюнника. Звязок знов загублено. Хуртовина. 25 січня — Петроострів. 26 січня форсований марш через залізницю коло ст. Іскрино під загрозою большевиків до містечка Вільшани, 30 січня в районі Корсуня зустріч із Соколовським і Грозним. В Байбузах зустріч із 5-м Кінним полком.

Про цей "марш-нальот" Чорних — п. С. оповідає: "З тим полком вирушив і я, як політичний референт Уряду У.Н.Р. для звязку з повстанцями Балтського повіту, з якими я минулим літом працював проти комуністів. Голованівськ був захоплений 24 грудня по ст. ст. Ворог відступав дальше на Богопіль — Голту. Не зважаючи на велике болото, коли не тільки возом було неможливо їхати, а навіть верхи на конях, полковник Дяченко з двома сотнями кинувся переслідувати ворога. Третю сотню він кинув на станцію Голованівськ, аби знищити залізницю, яка функціонувала. Здогнано ворога біля села Пушкова. Забрано у нього велику кількість обозів і ріжного військового технічного майна, а головне набоїв та кулеметів і до 100 полонених. Відпочивши в селі Липовечки, на другий день Різдвяних свят полк атакував села Богопіль, Голту й Орлик. Тут довелося нам зустрічати досить великі ворожі сили, але персональна хоробрість і відвага полковника Дяченка, а також хоробрість козаків, не зупиняли провадження дальшої операції. Застави ворожі, які були висунені перед селом Богопіль, були порубані дощенту — до одного чоловіка, і ворог утік із міста Богополя зовсім дезорганізовано через Буг у Голту, а з Голти на Вознесенськ. Дорога на Вознесенськ була відрізана, бо там повстали селяне, і ворог тричі вертався до Голти, силкуючись пробити шлях на Вознесенськ. В Богополі багато було захоплено військового майна, головно награбованих речей, ріжних речей домашнього вжитку; межи речами находили річі з жіночого туалету, що, правдоподібно, належали співачкам шантану, яких, очевидно, пограбовано. Паніка у ворога була така сильна, що старшини, з яких головно складалася армія, забули всі приписи пристійности та звичайности, лишали своїх жінок і дітей, перерізували посторонки від запряжених коней, сідали на них та утікали верхи. Підводчики були в більшості селяне, які не давали офіцерам коней, за що дуже часто переплачували життям. Розігнавши ворога полковник Дяченко зі своїм загоном вернувся до Богополя, підібравши по дорозі все майно й полонених. Поміж полоненими було майже 50 % жінок. По відомостях полонених бракувало тільки губернаторші. Втрат людьми з нашого боку не було, були лише ранені коні. Відважний нальот на Богопіль навів паніку і на Добровольчу армію, і на ті ворожі загони, що стояли в Кривому Озері, але шлях відступу був їм відрізаний.

Місцеве населення Богополя, Голти й Орлика, довідавшись про присутність Армії У.Н.Р., прислало делегацію, яка сказала, що населення цих місцевостей, особливо жиди, готові прийняти на повне утримання яку вгодно кількість полків Армії У.Н.Р., аби цей полк заняв місто і визволив його від гніту Добровольчої армії. Добровольці страшенно знущались над населенням, головно над жидами. Кожний день вішали й розстрілювали біля 10 жидів. Вулиці жидівських кварталів уявляли з себе кладовище. Такі самі картини можна було бачити й у Кривому Озері. Загонами Добровольчої армії командував князь Голицин і полковник Попов. Добровольчі загони складалися зі старшин Терського козацтва і чеченців. В цім районі полк Чорних Запорожців поповнився новими силами.

В часі цього маршу доводилося нам стрічатися з невеличкими комуністичними відділами, які все держались ніяково. Очищали нам дорогу, не вступаючи з нами до бою. Ми їх не переслідували, але, як-що попадали до нас в руки, обезброювали і виряжали на Московщину, як непотрібний на Україні елемент. В короткому часі дивізія осягнула зазначених точок. Тимчасом большевики зачали свою головну роботу — агітувати проти українських військ між населенням, говорячи, що ніби-то вони разом із нами і на Україну ідуть тільки з метою, щоби помогти повстанцям у боротьбі з Деникінцями, знищити Добровольчу армію, після чого вернуться в Московщину, не втручатимуться в справи України, визнають самостійну Україну і т. д. Нашими агентами було установлено, що вони розповсюджують офіціяльний наказ Троцького про визнання самостійности України і повне невтручання в діла Українського народу.

Контр-агітація з нашого боку мала великий успіх, і комуністи не мали впливу на населення. Їм спочатку селяне недвозначно говорили, що вони їх не визнають. Разом із тим довелося нам знову мати до діла з добровольчим загоном. Бували часи, коли ми продиралися коридором, з одного і з другого боку маючи ворога, але завдяки умілому маневруванню нашого командування проходили щасливо, без жадних втрат. Київська й Волинська дивізія вийшли в район Ольшани; Запорожська і Залізна дивізії — в район Медведівки, Чигиринського повіту. Був визначений відпочинок, бо холод не давав далі провадити маршу.

Розвідка встановила, що в Черкасах, Смілій та Бобринській розположено комуністичні бази. У Смілій до всього і штаб 65 дивізії. Наші дивізії повели наступ на ці міста і в результаті була захоплена Сміла і Бобринська, при чому у Смілій пощастило захопити всі обози й технічний курінь із усім його майном, а в Бобринській — набої. Потім кінний полк Київської дивізії захопив місто Черкаси, а кіннота Волинської дивізії — місто Канів. Ворог, який виступав активно проти нас, був перерубаний, а частину було полонено: у Смілій до 500 чоловіка і так само було полонено в Черкасах та Каневі. З допиту полонених виявилось, що вони насильно були мобілізовані в центральних губернях Московщини і під загрозою перевезені на Україну. Просили допомогти, щоб відправити їх по домах. Просьбу було задоволено, і партіями по 300–400 чоловіка їх відпущено. Комуністи панічно втікали в ріжних напрямках, а повстанці-селяне їх по дорозі ловили і нищили. З нашого боку втрати: двох із полку Чорних Запорожців досталось до полону, з рештою обійшлось щасливо. Після переведення всіх операцій вся Північна Група пішла на обєднання з рештою дивізій Армії. Обєдналися в районі села Медведівка.

65

Є відомость, що в Київі отаман Струк зформував такий малоросійський полк; цим, очевидно, й пояснюється задоволення деникінського офіцера.

66

В оповіданню полковника Чижевсьного про цей випадок зазначено детальніше.

67

Порівняти "1920 р." В. Шульгина.

68

"Фермент нації" т. Феденка

69

В редакції таборового журналу "Скиталець"

70

Сотник Ш-кий з весни 1920 р. до листопаду був начальником розвідчого відділу штабу дієвої армії.

71

Вгору по Синюсі.

72

Це оповідання занотовано зі слів одного зі свідків).

73

7 жовтня 1923 р. вмер від сухот у Будапешті (+).

74

3 донесень і інформацій повстанців залізнична лінія від станції Долинкої і далі на південь була цілком зруйнована повстанцями.

75

В штабі армії були відомості, що деревяний міст був цілий.)

76

Див. схему ч. 14, де означено цю місцевість.

77

Першу атаку червоні навіть одбили.

78

Марш-маневр Чорних Запорожців показано на схемі ч. 14. Редакція.

79

Запорожці — Мясківка, Волинці — Марківка, а кінні Мазепинці в с. Андріянівці, поміж Марківкою — Мясківкою.

80

"За Державність".

81

Зимовий Похід".)

82

Перший хват — атака кінноти через місто на переправу, а другий — вогонь кінно-гірського дивізіону на шляху відступу бронепотягу, чим унеможливили йому провадити далі бій. М. О-ч-П-ко.