Споминки про Микиту Леонтійовича Коржа

1

Багато дечого розказував мені старий Корж, але у сім оповіданні тільки те заявляю, що записано преосвященним Гавриїлом (приміт. авт.).

2

Українці мають звичай москалів звати відієрв, од того що прізвища (фамилії) у них найбільш кінчаються на «в» (приміт. авт.).

3

Так прозивалась Кам’янка, бо в сім поселку запорожці торгували з татарами і ногайцями (приміт. авт.).

4

Від чого узялось се прізвище, багацько дечого розказують катеринославські письменні. Найбільша їх половина думає, що Половицею прозвали од якого-небудь осадчого Половика, як і другі слободи Катеринославської губернії од своїх осадчих прізвища добули: Гупалівка – од Гупала, Котівка – од Кота і другі ще деякі (приміт. авт.).

5

Дом Роде проти бурси (приміт. авт.).

6

Тепер тут дом дворянського собранія (приміт. авт.).

7

Млинів на сім місці теперечки нема, бо літом сей рукав пересиха, так що по дну прірви їздять возами і забирають на будову каміння. А поки не розчищали Ненаситицького порога, то тутечки млини мололи ціле літо. Через сей-то рукав світліший Потьомкін хотів зробить перекидний міст на Монастирський острів, де замишляв збудувать університет. Ще й будувать його не починали, а вже професорів назначили (дуже, бачите, хапались) і наділяли їх жалуванням. Між ними був професор сільського хазяйства М. Леванов, той, що написав «Наставление к умозрительному и делопроизводному зекледелию» (изд. в Петербурга 1788 года), Сартій (титуловався директором Екатеринославской музыкальной академии) і другі (приміт. авт.).

8

Ся фабрика ще за панування імператриці Катерини була переведена з Білорусії, м. Дубровного, і вже за імператора Миколая скасована (приміт. авт.).

9

Ще недавно бачив я той стовп в Казеннім саду. Сей сад казна теперечки продала (приміт. авт.).

10

Од Нових Кодаків до Старих десять верстов (приміт. авт.).

11

Корж помилився: Новоросійська при усті Самари ніколи не було, а був Єкатеринослав, губернський город Азовської губернії. Оцей-то Єкатеринослав упразнили і стали його будувать, де Половиця, де він і до сього часу стоїть. За імператора Павла його перейменували в Новоросійськ, а за Імператора Александра – знов в Єкатеринослав (приміт. авт.).

12

Імператриця Єкатерина ІІ посітила тутейшу Україну в 1787 року; в сім же року і город Єкатеринослав заложила (приміт. авт.).

13

Приємно, коли у відкритому морі вітри збурюють морську гладінь, з твердої землі спостерігати велику біду іншого (латин.).

14

Одна така миля і досі стоїть в Катеринославі біля собора (приміт. авт.).

15

Цариця виїхала з Петербурга 1786 року (приміт. авт.).

16

Демено – руль (приміт. авт.).

17

Стерни і опачини – теж рулі, тільки коротші і на кінці – як лопатки; ними спідручніш правити при проході суден через пороги (приміт. авт.).

18

Кременчуцької губернії не було, а була Новоросійськая, а тільки губернське правленіє було в Кременчуці (приміт. авт.).

19

Корж помиляється: після Мазепи був гетьманом Скоропадський (приміт. авт.).

20

І теперечки видко ту кріпость в Старих Кодаках, і показують камінь на котрому сидів Петро Великий (приміт. авт.).

21

Се темне оповідання Коржа спада на завоювання Єрмаком Сибірі і занятіє Дніпрових островів Єфстафієм Дашкевичем і Предиславом Ланскоронським, а далі на Богдана Хмельницького і Барабаша (приміт. авт.).

22

Коли був збудований Самарсько-Миколаївський монастир, нема ніякої звістки, бо в 1750 року настоятель Прокл помер од морової язви, і його келію зо всіми записками і шпаргалами спалено. Але по надписям на стінах прежньої церкви видко, що настоятелями там були Іоанникій ще у 1732 року, а Терентій – у 1733. Монастир сей прозивався ще військовим, бо осадився на Запорозьких землях і урядкувався од Січі (Дивись записки архієпископа Гавриїла: Самарський монастир, часть ІІ, страница 110) (приміт авт.).

23

Од слова витаю, проживаю; по-москалівськи «гостиница» (приміт. авт.).

24

Дума «Похід на ляхів» (приміт. авт.).

25

Після зруйнування коша цариця подарувала генерал-прокурору князю Вяземському селенія Капулівку, Покровське, Рогач, Кримську Кам’янку, Білозірку і 100 000 десятин степів, плавнів і лісів. Так ото як понасилали рядчиків та стали будуваться, – то поздіймали з кладовища і надгробки на підвалини і фундаменти. Теперечки сі села з землями належать баронам Штиглицам (приміт. авт.).

26

Товстонос був отаманом Щербиновського куреня в 1766 і 1767 роках і прославив себе на війні в 1769 і 1770 роках. Вернувся з походу важко ранений і через кілька місяців умер (приміт. авт.).

27

Іван Дмитрович Сірко був кошовим отаманом в 1659, 1660, 1663, 1668, 1673, 1674, 1675, 1676, 1677, 1678, 1679 і 1680 року, в которому і преставился. От що про його пише Георгій Кониський: «Сірко храбрый и предприимчивый, удачно воевал, предводительствуя малим войском, почитал сражение игрушкой, гнушалея корыстолюбием, предоставлял добычу запорожцем и частью делился даже с врагами своими.» Гетман Самойлович однажды упрекал его (Сірка), что он позволяет татарам кочевать с стадами на землях Запорожских. Сірко отвечал, что он это делает из милосердия к ногайцам, терпевшим от недороду трав, и что они и запорожцам тоже дозволяют делать». «Коли б і чорт, – сказал он, – пане гетьмане, помагав людям в крайній їх нужді, то брізговати тож не годиться, бо кажуть люди: нужда закон зміняє» (приміт. авт.).

28

Прикрити шапками козака на раді означало єдинодушне обрання в кошові отамани або в гетьмани (приміт. авт.).

29

Запорожці хотіли було збудувать велику муровану церков і наготовили вже й дорогого матеріалу, мармору з старих мечетей і тесового камня, – так не привів господь привести діло до скутку! (Приміт. авт.).

30

Такий звичай був і у ляхів; чи не од них переняли й запорожці? (Приміт. авт.).

31

Новий кош осадився на р. Підпольній 1733 року (приміт. авт.).

32

Об Алешковській Січі запорожці гірко згадували. От як вони про неї співали:

(Приміт. авт.).

33

К оповіданням Коржа в сочиненіях преосвященного Гавриїла приложен список вещам, належавшим до Січової Покровської церкви. Ось він:

«Євангелій великих і малих, сріблом окованих, з камінням на деяких – 11.

Хрестів срібних і дерев’яних в срібній оправі, між ними одна срібна дошка з вирізаним в ній дерев’яним хрестом і срібна табличка, на которій вирізані Покров Божої Матері і Воскресеніє Христово – 37.

Лампад висячих срібних, позолочених і без позолоти – 29.

Панікадил великих срібних – 4.

Потирів срібних, дискосів, звіздиць, лжиць, чаш, чарок, сіяльників, куманів, кадильниць, ковшів і прочого – 139.

Лихтарів (поставців) – 40.

Вінців і корон – 69.

Шат на іконах срібних позолочених – 16.

Царські врата, вилитії з срібла і позолоченії в касовий сажень заввишки – 1.

Медалей золотих, великих і малих, жалованих запорожцям за заслуги і при особливих випадках, дукачей, до ікон попривішуваних, всього – 157.

Жемчугу мілкого і крупного на іконах, ниток – 37.

Вирізаний з оріхового дерева налой, черепахами і перламутром оправлений, од Ієрусалимського патріарха в Запорозькую Січ в дар присланий – 1.

Риз, стихарів найкоштовніших парчевих і оксамитних з орарями, підризниками, поясами, поручнями більш як 300.

А всіх вещей – 841 (приміт. авт.).

34

Стефан Гладкий був кошовим в 1741 року, син його Данило теж був кошовим отаманом (приміт. авт.).

35

Яким Ігнатович був кошовим в 1744, 1749, 1751 і 1752 роках (приміт. авт.)

36

Василь Григорович Сич був кошовим в 1745, 1746 і 1750 роках; а в Пограничній комісії, депутатом од Січі, в 1749 року (приміт. авт.).

37

Вильотами прозивались розрізні рукава в черкесці, а черкеска надівалась зверху жупана замість чуйки або кереї і була коротша од жупана. Черкеска по краях і рукава обшивались позументами; вильоти закидувались на спину і запинались гапличками або золотими шнурами і китицями (приміт. авт.).

38

Саєта саме дороге аглицьке сукно ярких кольорів (приміт. авт.).

39

Варенуху варили в глечику горілку з медом, перцем, корицею, сушеними грушами, обмазували зверху тістом, ставили в піч і запікали, щоб добре упріла (приміт. авт.).

40

Од присужденної кари осужденному можна було збавиться одним тільки побитом, коли яка-небудь дівчина заявить, що вона хоче з ним одружитись. З сього-то звичаю раз в Самарській паланці скоїлась така штукарня. Вели осужденного на лобне місце; пуць назустріч дівчина, прикрита густим серпанком, і заявила, що вона йде за осужденного заміж. Народ припинився, примовк, а осужденний каже: «Здійми лишень серпанок, нехай я подивлюсь, яке подружжя мені посила доля». Зняла дівчина серпанок. Глянув козак на неї та й каже: «Як на такій одружитись, то лучче пропасти, ведіть мене, люде добрі, на шибеницю!» (Приміт. авт.).

41

Корж любив розказувать сю приказочку, хто його хоч трохи знав, то вже певно про неї од його чув (приміт. авт.).

42

Кош зруйновано у 1775 році (приміт. авт.).

43

Роман Строць був отаманом Канівського куріня (приміт. авт.).

44

Текелій був родом сербин і, як усі серби, високий і худорлявий (приміт. авт.).

45

У шори убрать, себто обдурить, обманить (приміт. авт.).

46

Тилигул-річка вливається великим озером у Чорне морс. Сей лиман прозивався по-турецькій Дели-Гиль, по-нашому Скажене плесо. Сюди-то ходили запорожці на заробітки до лями (тягнуть неводи) (приміт. авт.).

47

Що сталось з войськовою старшиною, невідомо, бо ні в яких гістеричних рукописах об їх нема поминку. Була тільки чутка, що кошового Калниша заслали на Дон, бо в одній пісні така наміка:

(приміт. авт.).

48

1830 року після турецької войни найбільша половина козаків передалась Росії і вийшла з Бабадага з кошовим Осипом Михайловичем Гладким знов у Росію. Теперечки сі запорожці осадились побіля Азовського моря і прозиваються азовськими козаками (приміт. авт.).

49

Ся сама пісня, з деякими одмінами, надрукована і в «Истории Новой Сечи» Скальковського (приміт. авт.).