Історія Слобідської України

КОМЕНТАР

Нотатки редактора

Текстологічну обробку тексту було затруднено кількома обставинами: об'єктивними — невиробленістю нормативного строю української літературної мови в момент створення праці, і суб'єктивними — Д. І. Багалій писав свою «Історію Слобідської України» — до речі, вперше за наукове життя уживаючи писемну українську мову — в стислі строки, а кооперативне видавництво «Союз» не змогло надати авторові кваліфікованої допомоги, бо в його штаті не було ні редактора, ні коректора. Тому можна сказати, що праця побачила світ в мало-читабельному вигляді.

Ми зважилися на безперечні зміни тексту тільки в ситуаціях, коли було ясно, що перед нами типографська помилка. В тих же випадках, коли перед нами поставали мовні особливості самого автора, ми підходили до тексту твору делікатно і диференційовано, залишаючи русизми (напр., крестьян, города), деякі розбіжності написання окремих слів (напр., значення — значіння, соціальний — соціяльний, народ — нарід).

Цитати наведено в тому вигляді, як вони подавалися автором в першому виданні.

Власні імена подано в сучасному і єдиному написанні, окрім тих, де є сполучення хв-(сучасне ф-): напр., Хведір, Мерехва.

Географічні назви приведено до сучасного написання, щоб уникнути двозначності: напр, традиційне для дожовтневої наукової літератури написання Білгород, Білгородська лінія замінено на Бєлгород, Бєлгородська лінія. Назву Слободська Україна свідомо залишено саме в такому написанні, яке було характерним для дожовтневої наукової традиції, а не так, як прийнято в сучасному правописі — Слобідська Україна. В ті часи, коли це поняття існувало як реальна одиниця територіального поділу, правильним було саме таке написання. І це не дивно: Д. І. Багалій в тексті розвідки наголошує, що в жалованних грамотах і інших офіційних документах XVII–XVIII ст. йти на слободу означало йти на вільне поселення. Досить згадати, що сучасне значення слова свобода як незалежність є похідним від давньоруського свобода (пізніше слобода), тобто поселення. Тому ми вважаємо написання Слободська Україна не тільки історично зумовленим, етимологічно доцільнішим, але й емоційно насиченим для сучасного українського читача.

В коментарі застосовано валову нумерацію посилань. Кожному розділу відповідає, окрім реального, ще короткий історичний коментар. Зважаючи на популярний характер викладення Д. І. Багаліем історії Слобожанщини, ми вважали не зайвим ненав'язливо зорієнтувати читача, щоб при потребі він міг звернутися до інших історичних розвідок.

Історико-географічна проблематика

В комплексі проблем історичної географії Слобідської України особливе місце посідає питання про державно-територіальну належність її земель в минулому. Особливої актуальності це питання набуло в 1917 р., коли одночасно з розпадом колишньої Російської імперії йшов процес політичного самовизначення народів, які її населяли. В ході цього процесу мали вирішуватися і проблеми територіального розмежування, що було нелегкою справою в прикордонних поліетнічних регіонах, одним з яких була і Слобожанщина. Згідно з «Інструкцією» Тимчасового уряду Генеральному секретаріату Центральної ради від 4 серпня 1917 р. з території України було виключено Харківську, Катеринославську, Херсонську і частину Таврійської губерній. Після Великої Жовтневої соціалістичної революції теоретична плутанина, лівацький нігілізм в підході до національного питання, нарешті, співвідношення ворогуючих між собою політичних сил на місцях приводили до утворення штучних кордонів недовговічних «республік» на території України, однією з яких стала, зокрема, Донецько-Криворізька республіка, проголошена в Харкові в кінці січня 1918 р.

Це рішення було визнано ЦК РКП (б) помилковим. В. І. Ленін в листі на ім'я Г. К. Орджо-нікідзе 14(1) березня 1918 р. писав: «Что касается Донецкой республики, передайте товарищам… что, как бы они ни ухитрялись выделить из Украины свою область, она, судя по географии Винниченко, все равно будет включена в Украину…» (Ленин В. И. Поли. собр. соч. Т. 50. С. 50).

Таким чином, Д. І. Багалій не випадково підкреслює політичний контекст територіальної проблеми. Прагнучи довести історичну належність Слобожанщини до України, він неодноразово підкреслював, що так зване Дике поле до його заселення не належало Московській державі. Сучасна радянська історіографія розцінює цю позицію як помилкову і вказує або на безспірні права Російської держави на «Дике поле» (див.: Загоровский В. П. Изюмская черта. Воронеж, 1980. С. 7–11), або наголошує, що ці землі до їх заселення не належали нікому (див.: Стецюк К. І. Народні рухи на Лівобережній і Слобідській Україні в 50-х — 70-х роках XVII ст. К, 1976. С. 306).

Історико-етнографічна термінологія книги досить плутана і відбиває стан тогочасної російської та української історичної науки.

В національному питанні Д. І. Багалій стояв на демократичних позиціях. Йому були чужими будь-які прояви національної обмеженості. Взаємовплив, взаємодію різних народів він розцінював як глибоко позитивне явище. що сприяє розвитку цивілізації в цілому і кожного народу. В цьому відношенні погляди дослідника відрізнялися як від великодержавних гасел С. М. Соловйова і В. О. Ключевського, так і від націоналістичних крайнощів М. С. Грушевського і його школи. Д. І. Багалій був першим серед істориків, хто поставив на науковий грунт проблему заселення Слобідської України як зустріч і взаємодію двох переселенських струмів — з України та Росії.

1. Малоросія — назва України (найчастіше Лівобережжя), що вживалася в царській Росії у XVII — на початку XX ст. Походить від терміна «Мала Русь», що вперше зустрічається в деяких офіційних документах Московської держави XIV ст. по відношенню до Галицько-Волинського князівства.

2. Гетьманщина — назва Лівобережної України до кінця XVIII ст, тобто скасування на ній гетьманського управління (1764 р.) і козацько-старшинського самоврядування (1781 р.).

3. Мається на увазі, очевидно, той факт, що назва «Україна» деякий час зберігалася в офіційній назві Слобожанщини — «Слобідсько-Українська губернія» (1765–1780; 1796–1835 рр).

4. В сучасній радянській історіографії існує деяка розбіжність поглядів щодо походження слова «Україна». Більшість вчених схильні інтерпретувати цей етнонім як «окраїна» (див.: Мишко Д. І. Звідки пішла назва «Україна» //Укр іст. журн. 1966. № 7; Українці: Розділи з історико-етнографічної монографії //Літ. Україна. 1990. 15 берез. С. 7; Україна. 1989. № 41. С. 5–6). Проте деякі дослідники вважають більш обгрунтованим тлумачення слова «Україна» як «край», тобто «країна» (див.: Рибалка І. К. Історія Української РСР Дорадянський період. К., 1978. С. 82), або «внутрішня земля», «земля, заселена своїм народом» (див.: Русанівський В Україна і українці //Наука і суспільство 1989 № 2. С. 35)

5. Мається на увазі територія Київської Русі. Термінологію Д. І Багалій запозичив, очевидно, з «Історії України — Русі» М. С. Грушевського.

6 Мова йде про Київський Літопис, в якому під 1187 р. вперше вживається назва «Україна»;

7. Дике поле — найчастіше під цією назвою розуміли незаселену територію частини Лівобережної, Слобідської та Південної України, яку в різні часи краяли Річ Посполита, Російська держава і Кримське ханство.

8. Дідизна — земля, яка дісталася у спадок від діда.

9. Муравський шлях — докл. див.: Саратов И. Е. Муравский шлях через «Дикое поле» //Памятники Отечества. 1980. № 2. С. 30–35.

10. Святогорський монастир — одна з найдавніших згадок про нього датується XVI ст.

11. Герберштейн — дипломат, посол Священної Римської імперії у Росії в 1517 і 1526 рр.

12. Байдаки — великі човни.

13. Озов — Азов.

14. Цареборисів — нині с. Червоний Оскол Ізюмського р-ну Харківської обл. В російській традиції закріплено назву «Царев-Борисов».

15. В радянській науковій літературі козак Байда народних дум не ідентифікується з Дмитром Вишневеньким.

16. Чайки — козацькі човни, на яких козаки вирушали в морські походи.

17. Плюндрувати — грабувати, розоряти, пустошити.

18. Піймати облизня — потерпіти поразку.

19. Мапа Боплана — карта України, складена французьким інженером Г. Л. де Бопланом, автором «Опису України», вперше надрукованому в Парижі в 1651 р.

20 Буди — поташне виробництво; гурти — стадо великої рогатої худоби; бурти — купа, пагорб, підвищення; винниці — підприємства для виробництва горілки.

21. …Книзі Великого Чертежа — Книга Большому Чертежу. Словесний опис географічної карти Росії і навколишніх земель (від Північного моря до Чорного і від Фінської затоки до р. Об), складений у 1627 р. в Розрядному приказі (про нього див. прим. 80). Являє з себе цінне джерело з історичної географії Слобожанщини, в якому описано територію так званого Дикого поля по трьох шляхах — Муравському, Кальміуському, Ізюмському.

22. Москва, Московщина — тут і далі термін вживається в розумінні «Росія», «російський»; так, як це робилося в багатьох іноземних джерелах доби середньовіччя.

23 Станиці — тут: озброєні загони вершників, що несли патрульну службу на степових кордонах Росії в XVI–XVII ст.

24. Засіка — загорода з порубаних («посічених») колод дерева

25. Таврійська губернія — утв. в 1802 р. Займала територію сучасних Херсонської, Кримської і частини Запорізької областей; Катеринославська губернія — утв. в 1802 р. Включала в себе територію сучасних Дніпропетровської, частини Запорізької і Донецької областей.

26. Бєлгородська лінія — система укріплень на півдні Російської держави, збудована протягом 1635–1658 рр. для захисту від татарських нападів. Проходила по території сучасних Сумської, Бєлгородської, Воронезької, Липецької і Тамбовської областей від р. Ворскли до р. Челковой (притоки р. Цни).

27. Про топоніміку краю див.: Ярещенко А. З топонімічного словника Харківщини //Прапор, 1979. № 8; 1982. № 8, 12; 1985. № І, 5, 6, 8, 12; 1986. № 6, 12; 1987. № 3 та ін.

28. Кхоші, коші — кіш. Тут: літнє житло кочівників, кибитка.

29. Украйни — окраїни.

30. …збудував Цареборисів… — будівництво Цареборисова відноситься до 1599 р. (див: Загоровский В. П. Изюмская черта. С. 53). Місто збезлюділо під час повстання І. Болотникова у 1606 р., було зруйноване татарами у 1612 р. Вдруге було заселене і відновлене у 1654 р. українськими переселенцями

31. Чати — караул, дозор, варта.

32. Юрти — великі промислові угіддя, що передавалися у володіння.

33. Українська лінія — система укріплень, збудована царським урядом в 30-60-х роках XVIII ст. з метою подальшого просування володінь Російської держави на південь і захисту від татарських розбоїв. Сучасні дослідники визначають її довжину не в 400, а в 244–260 верст. Щорічно на будівництві Української лінії працювало понад 20 тис. українських козаків і більше 10 тис. селян. Залишки укріплень збереглися нині в селищах Барвінківського, Заче-пилівського, Балаклійського, Красноградського і Первомайського р-нів Харк обл.

34. …про територіальну автономію України — Центральна рада домагалася автономії України в складі федеративної Росії, про що свідчив прийнятий нею І Універсал, опублікований 11 червня 1917 р. — III Універсал Центральної Ради (7 листопада 1917 р.) проголошував утворення Української Народної Республіки в складі Росії (див.: Яневський Д. Б. Українська Центральна рада: перші кроки до національної державності (березень — листопад 1917 р.). К., 1990.

35. …установчі українські збори… — вибори до Українських установчих зборів, які мали вирішити питання про суверенітет, форму державного ладу, Конституцію і вищі органи влади України, проводилися в кінці грудня 1917 — на початку 1918 р. Вони проходили в умовах розгортання громадянської війни, посилення апатії та розчарування населення в ефективності мирних, політичних методів боротьби. У виборах взяло участь близько 59,6 % виборців. Перемогу здобула Українська партія соціалістів-революціонерів (61,2 % голосів).

36. …литовським людям. — тобто українцям тієї частини України, що входила до складу Річі Посполитої.

37. Згідно з російсько-польською угодою 1647 р. до Російської держави відходили так звані «путивльські городища», в тому числі перелічені Д. І. Багаліем.

38. Чугуїв засновано в 1638 р.

39 Музей Слобідської України був створений в 1920 р. на базі етнографічного музею Харківського історико-філологічного товариства, В 1931–1932 рр музей було розформовано: більша частина експонатів склали основу новоутвореного Всеукраїнського історичного музею, що був переміщений в Київ в 1934 р., решту залишено в Харківському краєзнавчому музеї, який зазнав великих втрат у роки Великої Вітчизняної війни.

40. …за віру і рідну мову, за землю і волю — спрощене гасло боротьби українського народу проти соціального, національного і релігійного гноблення XVI–XVII ст.

41 Дмитро Вишневецький (? — 1563 р.) — князь, один з найвідоміших ватажків придніпровського козацтва. Перебував на службі у Івана IV в 1558–1561 рр.

42. Церковні братства — національно-релігійні громадські організації українського і білоруського православного населення, переважно міського у XVI–XVIII ст.

43. Радянська історіографія вказує на класові суперечки серед українських переселенців. Це привело до вбивства гетьмана Я. Остряниці, одного з героїв визвольної боротьби українських селян і козаків другої чверті XVII ст., і повернення переселенців на колишні місця проживання.

44. Козацький літопис — Літопис Самовидця. Самовидець — невідомий автор так званого Літопису Самовидця другої половини XVII — поч. XVIII ст. Більшість дослідників дотримується думки, що літературну пам'ятку було створено представником української козацької старшини Р. Ракушкою-Романовським. Див.: Летопись Самовидца. К, 1878.

45. Про основні етапи переселення українців на Слобожанщину див.: Дяченко М. Т. Етапи заселення Слобідської України в XVII — першій половині XVIII ст. //Укр. іст. журн. 1970. № 8. С. 41–51

46. Руїна — за термінологією дожовтневої історіографії історії України період приблизно з 1663 по 1687 рр., коли точилася вперта боротьба між Польщею, Росією та Туреччиною за Україну, що перепліталася з міжусобною, визвольною та класовою боротьбою самого українського населення.

47. Брюховецький І. М. (? — 1668) — гетьман Лівобережної України в 1663–1668 рр., який спочатку проводив конформістську політику щодо московського уряду, а в 1668 р. приєднався до народного повстання, викликаного наступом царизму на права і вольності українського народу, а також Андрусівським перемир'ям (див. прим. 53).

48. Многогрішний Д. Г. (? -?) — гетьман Лівобережної України в 1668–1672 рр.

49. Самойлович /. С. (?-1690) — гетьман Лівобережної (1672-1.687) і Правобережної (1674–1687) України.

50. Дорошенко П. Д. (1627–1698) — гетьман Правобережної України в 1665–1676 рр.

51. Грабянка Г. (? — 1734) — представник козацької старшини,'гадяцький полковник, автор широко відомого літопису. Див.: Грабянка Г. Летопись. К-, 1854.

52. Сумцов М. Ф. (1854–1921) — професор Харківського університету, чл. — кор. Російської, академік Української Академій наук, видатний український літературознавець, фольклорист, етнограф і громадський діяч.

53. За Андрусівським перемир'ям 1667 р. між Росією і Польщею в складі Росії залишалися Лівобережна Україна і Київ (на 2 роки), в складі Польщі — Правобережна Україна і Білорусія. Такий поділ України на дві частини зберігався до 90-х років XVIII ст. і викликав великі зворушення серед широких верств українського народу.

54. Сірко І. (? — 1680) — кошовий отаман Запорізької Січі, видатний ватажок українського козацтва в боротьбі з турецько-татарськими та польськими загарбниками. Див. докл.: Явор-ницкий Д. И. Иван Дмитриевич Сирко — славный кошевой атаман войска Запорожского низовых казаков //Донбас. 1989. № 1; 2 Шаповал I. Портрет легендарного отамана: До 300-річчя з дня смерті I. Д. Сірка //Дніпро. 1980. № 8.

55. Бахчисарайська умова — мирний договір 1681 р. між Росією та Туреччиною з Кримським ханством про 20-річне перемир'я, згідно з яким землі між Південним Бугом і Дніпром повинні були залишатися незаселеними, а територія Брацлавщини (сучасних Вінницької, частини Черкаської обл.), Поділля (сучасних Хмельницької, частини Тернопільської та Вінницької обл.) і Південної Київщини переходили під владу Туреччини.

56. Величко С. В. (? — прибл. 1728) — український літописець початку XVIII ст., автор 4-томного «Сказания о войне казацкой с поляками…», надрукованого вперше у Києві в 1848–1855 рр.

57. Слобідсько-українська мова — мається на увазі слобідсько-український діалект української мови, існування якого визнавалося деякими вченими XIX — поч. XX ст.

58. Зіньківський Іван (інакше — Іван Дзиковський) — острогозький полковник, що брав участь у повстанні під проводом С. Разіна.

59. В сучасній літературі зустрічаються і інші дати заснування міста Сум: 1652 р. (див.: Українська Радянська Енциклопедія. 1984. Т. 11. С. 59); 1655 р. (див.: Стецюк К. І. Народні рухи на Лівобережній та Слобідській Україні в 50-х — 70-х роках XVII ст. С. 299).

60. Севрюки — тут: порубіжники, охоронці кордонів або в значенні «жителі Чернігово-Сівер-щини».

61. Бортники — феодально залежні селяни, які збирали в лісах мед диких бджіл і сплачували данину медом. Відомі з часів Київської Русі.

62. Чинш — податок у грошовій формі.

63. В питанні про час заснування міста Харкова єдиної точки зору немає, оскільки різні учені по-різному підходили до того, яку ж подію слід вважати початковою: прибуття на це місце перших поселенців чи будівництво острога і фортеці (див.: Слюсарский А. Г. Социально-экономическое развитие Слобожанщины XVII–XVIII вв. X., 1964. С. 95–99). Як правило, в науковій літературі часом заснування Харкова вважається початок 50-х років XVII ст., точніше 1653–1655 рр. (Рибалка І. К. Історія Української РСР. Дорадянський період. С. 578) або 1653–1656 рр. (История Украинской ССР. К., 1983. Т. 3. С. 672).

64. Альбовський Є. О. — кадровий офіцер, письменник, краєзнавець другої половини XIX — початку XX ст., автор ряду праць з історії Слобожанщини.

65. Зміїв — одне з найдавніших поселень на території нинішньої Харківської області. Згадується в Іпатіївському літописі під XII ст. Датою заснування міста вважається 1656 р. (див.: Загоровский В. П. Изюмская черта. С. 68).

66. Салтівська археологічна культура VIII–X ст.

67. Про дату заснування м. Охтирки Сумської області див. також: Українська Радянська Енциклопедія. 1982. Т. 8. С. 108; Іванюк Я- Г. Міста-фортеці Охтирка і Суми у XVII–XVIII ст. //Укр. іст. журн. 1980. № 9. С. 101, де датою заснування міста називається 1641 р.

68. В історичній літературі зустрічається різнобіжність в визначенні дати заснування Бого-духова: 1662 (Історія міст і сіл УРСР. Харківська область. К., 1967. С. 242) та 1664 р. (Загоровский В. П. Изюмская черта. С. 74).

69. Купчитися — скупчуватися, збиратися в одному місці.

70. …на підставі розуму і справедливості…- явна ідеалізація ученим дій козацько-старшинської адміністрації, яка спростовується наведеними ним же фактами численних зловживань старшини.

71. Руга — церковне володіння, частіше — земля

72. Академік Пльденштедт-І. А. Гюльденштедт (1745–1781 рр.) — академік Російської Академії наук, що здійснив у 1774 р. першу спеціальну наукову експедицію на Україну з метою систематичного описання краю і його жителів.

73. Волохи — переселенці з Валахії (історична область, що входила в Румунію), які перейшли на територію Росії після поразки російської армії на р. Прут у 1711 р.

74. Гандлювати — торгувати.

75. Жалованні грамоти — спеціальні царські укази, за якими, в даному випадку полки, загалом же — певні особи, наділялися визначеними в грамотах милостями.

76. Див. прим. 47.

77. Гетьманські статті — угоди між гетьманом України і царським урядом, в яких були зафіксовані рамки політичної автономії, економічні пільги населення України, права і обов'язки станів тощо.

78 Про вільну заїмку земель див. в розділі 8.

79. …два типи заселення… — Д. І. Багалій розцінював російську колонізацію Слобожанщини передусім як урядову, служилу, а українську — як народну.

80. Розрядний приказ, Розряд (XVI–XVIII ст.) — орган державного управління в Росії, що відав обороною, прикордонними містами і повітами, призначенням служилих людей.

81. Скоропадський І. І. (1646–1722) — гетьман Лівобережної України в 1708–1722 рр.

82. Апостол Д. П. (1654–1734) — гетьман Лівобережної України в 1727–1734 рр.

83. Слобідсько-Українська губернія існувала в 1765–1780 та 1796–1835 рр. до її перейменування в 1835 р. в Харківську.

84. Сливе — нар. майже.

85. Мається на увазі робота / /. Срезневського «Историческое обозрение гражданского устроения Слободской Украины со времени ее заселения до преобразования в Харьковскую губернию» (2-е вид. X., 1883 р.).

86. Тимчасових — помилк. Маються на увазі тогочасні документи.

87. д. — незрозуміле скорочення. Можливо, мається на увазі «добродіїв».

88. Вихід населення з Слобідської України на Дон у XVIII ст. пояснюється головним чином зростаючим наступом феодальної верхівки на права і землі простих селян і козаків.

89. Підпомошники — вірніше підпомічники — незаможна, позбавлена козацьких привілеїв частина українського козацтва у XVIII ст., яка утримувала своїм коштом виборних козаків, що несли регулярну службу. В 1783 р. прирівняні до державних селян.

Боротьба з татарами

Боротьба з нападами татар пронизує майже всю історію Слобідської України в XVII–XVIII ст. Цей край в буквальному розумінні був политий не тільки потом, а й кров'ю тисяч його оборонців. Російський уряд, політичні відносини якого з Кримським ханством та татарськими ордами весь час залишалися складними, дотримувався в основному оборонно-наступальної тактики, поволі просуваючи свої кордони в степ шляхом будівництва укріплених ліній фортець — Бєлгородської, Ізюмської, Української та ін. Історики по-різному розцінювали ефективність цієї тактики. Зокрема, Д І. Багалій вважав, що названі укріплені лінії були неефективними, І дотримувався думки, що наступальна тактика у боротьбі з нападами татар була б більш виправданою. В такому ж дусі висловлюються і деякі сучасні дослідники (див.: Загоровский В. П. Белгородская черта. С. 55). Д. І. Багалій першим з дослідників історії краю зумів створити систематичну, комплексну картину будівництва і географію розташування системи укріплень на території Слобожанщини. Відновлена дослідником панорама боротьби українського населення з татарськими нападами на територію Слобідської України і сьогодні залишається повною і достовірною.

90. Мова йде про успішний похід в 1556 р. російського війська спільно з українськими козаками проти кримських татар і похід 1559 р.

91. Походи кн. В. В. Голіцина — 1687 і 1689 рр.

92. Походи Мініха — 1735–1739 рр.

93. Нова Сербія — адміністративно-територіальна одиниця на Правобережній Україні (1752–1764), населена вихідцями з Подунав'я, організованими у військові структури.

94. Запорізьку Січ було зруйновано в 1775 р.

95. Крим перейшов під владу Росії в 1783 р.

96. Карасубазар — суч. м. Білогірськ Кримської обл. (з 1945 р.).

97. Кафа — суч. Феодосія.

98. Мажа — чумацький віз.

99. Паланки, паланка — адміністративно-територіальна одиниця (округ) в Новій Січі (1734–1775 рр.).

100. Мент — момент.

101. Див.: Воронежский юбилейный сборник. Воронеж, 1886. [Вып. І].

102. Обломи — бруствер в стіні фортеці, висотою під груди стрільця.

103. Котки — колоди, які перекидали через фортечний мур під час навали ворога.

104. Тараси; тераси; стіна, рублена Тарасами — мур, який складався з двох вінчатих стін, розташованих паралельно і скріплених під прямим кутом поперечними балками так, що утворював клітку, заповнену землею чи камінням.

105. Форштадт — передмістя фортеці.

106. Кроваті-помости на фортечному мурі, де розміщувалися стрільці.

107. Вертлюг, верклюг — нерухомий гвинт, на якому що-небудь обертається.

108. Ретраншемент — допоміжна фортифікаційна споруда другої оборонної лінії XVI–XIX ст., спочатку у вигляді огорожі позаду фортечного муру, пізніше — кількаповерхових казарм з бійницями, амбразурами, вікнами.

109. Див. прим. 72.

110. Нова лінія — Ізюмська лінія, збудована в 1679–1680 рр. на території сучасних Харківської і Бєлгородської областей.

111. Острожки — тут: частокіл, огорожа з загострених паль, густо вбитих в землю.

112. Надолби — оборонні споруди з вкопаних в землю коротких дерев'яних колод.

113. Честик — частокіл з загострених деревин, вбитих в шахматному порядку на невеликій відстані в дубові колоди.

114. Пассек В. В. (1808–1842) — дослідник історії та етнографії Слобідської України.

115. Орлик П. (1672–1742) — генеральний писар, один із найближчих соратників І. Мазепи. Був проголошений гетьманом (1709 р.) частиною старшини за кордоном після поразки під Полтавою.

116. Маються на увазі, очевидно, погляди російських (напр., С. М. Соловйова), польських (О. Яблоновського, Ф. Равіти-Гавроньського) та деяких українських (П. Куліша) істориків на українське козацтво як на виключно деструктивне анархічне об'єднання.

Адміністративно-політичний лад, політична автономія Слобожанщини

В прогресивній російській та українській історіографії кінця XIX — початку XX ст. дуже популярними були теми, зв'язані з вивченням державно-правових відносин, взаємин місцевих і центральних органів влади, системи самоврядування та представництва. Актуальність цих проблем в значній мірі пояснювалась пекучою потребою політичних реформ в країні, яка ставала на шлях капіталістичного розвитку. Д. І Багалій ще в молоді роки засвідчив свій інтерес до названої проблематики, присвятивши кілька спеціальних досліджень виборам на Україні депутатів в так звану «Комиссию для составления проекта нового Уложения» (1767 р.), історії цехів в містах України, проблемам міського самоврядування в Харкові, університетській автономії і таке інше. До осмислення цих питань учений звернувся і в буремні роки революцій, але уже на більш високому рівні — в плані політичного статусу Слобідської України в складі Росії. Заслугою Д. І. Багалія було те, що він чи не першим серед дослідників визначив головну особливість політико-адміністративного ладу краю і більшу, ніж це було на Лівобережній Україні, залежність Слобожанщини від царського уряду.

117. …Івашко Сірко зрадив… — І. Сірко брав участь у повстанні разом з гетьманом І. Брюхо-вецьким проти царської адміністрації на Україні.

118. …зла доля рибинського полковника… — цей натяк І. Сірка не мав під собою підстав.

119. Данилевич В. Є. (1872–1936) — російський і український історик, археолог. Див.: Данилевич В. Е. Время образования Слободских черкасских полков //Сб. статей, посвященный В. б. Ключевскому. М., 1909.

120. Новіша розвідка Є Альбовського — монографія «Харьковские казаки». X., 1914

121. Див.: Головинський П. Слободские казачьи полки. Спб., 1864.

122. Клейноди — відзнаки, регалії та атрибути влади українського козацького війська. До них належали хоругва, бунчук, булава, печатка, пернач, литаври, значки.

123. Лазаревський О. М. (1834–1902) — видатний український ліберальний історик.

124. Див. Твердохлебов А. Наследственное полковничество (переписка по поводу борьбы двух полковничьих родов за полковничий ранг) //Киев, старина. 1887. Май

125. Є. О. Щербінін — губернатор Слободсько-Української губернії в 1705–1775 рр.

126. Рейтарські полки — важка кіннота, озброєна вогнепальною і холодною зброєю (XVI–XVII ст.)

127. Копейні полки — складалися з піших та кінних воїнів, озброєних списами. Входили до складу створеного Іваном IV стрілецького війська. Існували до зформування Петром І регулярної армії.

128. Див.: Данилевич В. Из истории управления Слободской Украиной в XVII столетии (К биографии острогожского черкасского полковника И. С Саса). X., 1906.

129 Приказ Великої Росії, Великоросійський приказ (1687/1688-1700) — відав управлінням великоросійських територій. Йому була підпорядкована і Слобідська Україна, хоча справами українських земель відав Малоросійський приказ Залежність від Великоросійського приказу відбивала більшу залежність Слобожанщини від центрального уряду.

130. Пушкарський приказ — орган державного управління в Росії в XVI–XVIII ст., який відав артилерією армії.

131. Соборне Уложеніє — Соборне Уложення 1649 р., уложення царя Олексія Михайловича, перший друкований кодекс законів Російської держави, який залишався основним зводом законів до першої половини XIX ст. включно.

132. Посольський приказ (1549–1720) — відав зносинами з іншими державами.

133. Конфірмовані — затверджені.

134. …збори на консистентів…….порції та рації — збиралися з населення у грошовій формі, вигляді провіанту на користь регулярних військ, які перебували на постої.

135. Абшит — відставка.

Проблеми соціально-класової структури

Інтерес Д. І. Багалія до соціально-класової проблематики був значним і сталим. Недарма він вважав себе «істориком-соціологом». До висвітлення зв'язаних з цією тематикою питань учений підходив з позицій сучасної йому вітчизняної соціології, беручи за основу формально-юридичні ознаки і місце в суспільстві того чи іншого класу-стану, а не його місце в процесі виробництва та відношення до продуктивних сил. Тому він з легкістю може перелічувати в одному ряду з козаками, селянами, ремісниками «великоросів» та «чужоземців».

Для того щоб краще зрозуміти погляди Д. І. Багалія в даному питанні, слід згадати, що прогресивна суспільно-політична і історична думка другої половини XIX — початку XX ст. прагнула довести рівність всіх громадян перед законом і виступала рішуче проти будь-яких станових привілеїв у напівфеодальній Росії. На практиці це надавало їй виразного антидворян-ського спрямування. Ще більш виразно звучав цей мотив в українській історіографії того часу, відбиваючи реально існуючу неповноту соціальної структури української народності (відсутність національної аристократії, крупної буржуазії), що поволі, з великим запізненням трансформувалася в націю. В ліберальній українській історіографії названого періоду була поширена думка про радикальні наслідки Визвольної війни 1648–1654 рр., в ході якої феодально-шляхетські порядки були нібито скасовані «козацькою шаблею», привілеї станів знищені, а суспільство набуло однорідності (так вважав, напр., О. М. Лазаревський). Ці погляди поділяв і Д. І. Багалій. На думку радянських істориків, феодально-кріпосницькі порядки в ході її були значно послаблені, але не знищені повністю.

Треба зрозуміти виразний антидворянський акцент відповідного розділу книги. Подібно до О. М. Лазаревського, О. Я. Єфіменко Д. І. Багалій прагнув підкреслити, що твердження новоспеченого українського дворянства про «благородне» походження їх предків не мають ніяких підстав. Конкретними фактами він переконував читача,' що дворянство українських козацьких старшин в більшості випадків було вигаданим, потрібним для того, щоб довести своє «право» на володіння кріпаками. Ставлення вченого до тих старшинських родів, які всілякими правдами, а частіше кривдами, вибились, як то кажуть, в людн, яскраво простежується на прикладі родів Перекрестових, Кондратьєвих та інших, що здобули сумну славу численними здирствами, безмежним свавіллям, хабарництвом та інтригами. Одночасно Д. І. Багалій визнавав, що серед переселенців на Слобожанщину могли бути і представники українського шляхетства, але лише як поодиноке явище.

Історія землеволодіння

Аграрне питання в другій половині XIX — на початку XX ст. у величезній мірі визначало характер і напрямки історичного розвитку країни. Навколо цієї проблеми розгорталася ідейно-політична боротьба, що знаходила своєрідне відбиття і в, на перший погляд, суто наукових дискусіях. Погляди Д. І. Багалія на історію землеволодіння на Україні формувалися під впливом досить поширеної в історіографії історії України ліберально-народницької концепції, згідно з якою віковічне право селян на землю грунтувалося на так званому трудовому началі, інакше кажучи, земля повинна була належати тим, хто її обробляє. Як і інші прогресивні історики України (О. М. Лазаревський, О. Я Єфименко, В. О. Барвінський та ін.), Д. І. Багалій вважав, що в основі селянського землеволодіння на Україні лежала займанщина, тобто та земля, яку зайняли маси українського населення в ході зігнання крупних магнатів-землевлас-ників під час Визвольної війни 1648–1654 рр. і переселення на нові, ніким не зайняті землі Лівобережжя і Слобожанщини. При цьому досить часто на підтвердження цієї думки наводився документ, який ввів у науковий обіг О. М. Лазаревський — розповідь козаків села Покошиці про походження їх земельної власності.

Радянська історична наука, виходячи з того, що крупне феодальне землеволодіння на Україні фактично не було ліквідоване в ході Визвольної війни, як це вважав О. М. Лазаревський та його однодумці, розглядає займанщину не як власність, а як феодальне володіння, що базувалося на давньому звичаєвому праві і здійснювалося під загальним контролем козацько-старшинської адміністрації і царського уряду. Що ж до оповідань селян с. Покошиці, то вони, як вважають сучасні дослідники, відбивають не справжню картину утворення землеволодіння, а народні уявлення про неї (див.: Борисенко В. Я. Соціально-економічний розвиток Лівобережної України в другій половині XVII ст. К, 1986; Гиржий А. И. Эволюция феодальных отношений на Левобережной Украине в первой половине XVIII в. К, 1986; Путро А. И. Левобережная Украина в составе Российского государства во второй половине XVIII века: Некоторые вопросы социально-экономического и общественно-политического развития. К., 1988).

Слід, однак, зауважити, що в кінці XIX — на початку XX ст. думка про те, що заїмочне землеволодіння було власністю, а не володінням, знаходила підтвердження на практиці. Зокрема, під час так званих старозаїмочних процесів в Харкові, в ході яких розглядалися земельні претензії слобідських селян до державного скарбу, суд прийняв п'ять позитивних рішень, визнавши справедливість цих претензій на тій підставі, що українські селяни і козаки займали пусті землі на правах повної власності (див. докл.: О старозаимочном крестьянском землевладении в местности бывших слободских полков. Спб., 1904).

Вивчаючи проблему форм землеволодіння на Слобожанщині, Д. І. Багалій з прогресивних позицій одстоював право селян на індивідуальну земельну власність і, на відміну від І. В. Лу-чицького та М. М. Ковалевського, заперечував існування на Лівобережжі та Слобожанщині в XVII–XVIII ст. селянської общини, тотожньої великоросійському «миру». На його думку, земля займалася з самого початку не в общинне, а в індивідуальне землеволодіння.

136. Цехи — корпоративні організації ремісників за професією в містах середньовічної Європи.

137. Кушніри — ремісники, що вичиняли хутро і шили хутряні вироби.

138. Звичаєве право — сукупність неписаних норм, звичаїв, санкціонованих верховною владою.

139. Магдебурзьке право — система правових норм, що регулювали рівень міського самоуправління в містах середньовічної Європи. На Україні було більш обмеженим, ніж в Західній Європі. З поширенням в останній чверті XVIII ст. на території України загальноросійських законів фактично припинило свою дію. Остаточно було скасоване по всій Україні 1831 р.

140. у віно… — придане.

141. Ланд-міліція — поселенське військо, створене Петром І для захисту південних кордонів Російської держави від татар.

142. Компути — списки козаків. Визначали належність до козацького стану з відомостями про майнове становище, проходження служби тощо.

143. Слов'яно-Сербія — адміністративно-територіальна одиниця (1753–1764 рр.), що включала територію сучасних Луганської, Донецької, Полтавської обл.

144. Вінтер-квартири — зимові квартири, на яких розміщували регулярні війська.

145. Гоф-квартира — тут: штаб-квартира.

146. Ціморики — прав, цирульники, перукарі, що виконували також обов'язки лікаря.

147. … кріпацтво… було не дуже тяжке… — це можна сказати лише стосовно періоду до остаточного закріпачення селян.

148. Ця відмінність соціального устрою Слобожанщини і Російської держави була лише формальною.

149 Див. прим. 121.

150. Див. прим. 72.

151. Некруцький — рекрутський.

152. Див.: Топографическое описание Харьковского наместничества. 1788. 3-е изд. X., 1888. Про цю історичну пам'ятку див.: Литвиненко М. А. «Топографическое описание Харьковского наместничества» 1788 р. як джерело для вивчення історії Слобідської України другої половини XVIII ст. //Укр. іст. жури. 1966. № 1.

153. …«економічеських крестьян».. — економічні селяни — феодально залежні від держави селяни. Ця категорія з'явилася внаслідок проведення 1764 р. секулярізації церковних земельних володінь. Згодом злилися з загальною масою державних селян.

154. Купці І гільдії — згідно з указом 1775 р. мали капітал більше 10 тис. крб.; купці II гільдії володіли капіталом від 1 тис. до 10 тис. крб., /// гільдії — від 500 до 1 тис. крб.

155. Партикулярних — тут: тих, що не мають прямого відношення до справи, відокремлених.

156. Каптенармус — особа, яка відала обліком, збереженням, розподілом військового майна роти чи відповідного їй підрозділу.

157. Мрії про відродження козаччини були поширені в українському суспільстві аж до скасування кріпацтва. Ці питання були предметом обговорення і в вищих ешелонах влади в моменти загострення міжнародної ситуації або воєн, в яких брала участь Росія (1812, 1830, 1855 рр.),

158 Демократичним — тобто за походженням.

159. Безспорними — фактичними.

160. Про Харківський колегіум див. докл. в розділі II.

161 Четвертні землі — четвертним називалося землеволодіння служилих людей, поселених на південних кордонах Російської держави, в основному в районі Бєлгородської лінії. В даному контексті четверть — умовна одиниця земельного наділу, 162. Пікінерські — копейні. Див. прим. 127.

163 До описання економіки краю учений підходив з точки зору опанування людиною природних багатств (звідси класифікація ремесел за здобутками зоологічними, мінеральними тощо).

164. Див. прим. 19

165. Четей, чети — чверть.

166. Див.: Зуев В. Путешественные записки Спб., 1787.

167. Десятина — у XVIII ст. 1, 0925 га.

168. Див. прим. 72

169. Ґонтарі — ремісники, що покривали дах будівлі гонтою (кровельними матеріалами у вигляді тонких дощечок).

170. Тертичники — пильщики дошок

171. Римарі — ремісники, що займалися виготовленням шкіряного сільськогосподарського реманенту (збруї).

172. Шаповали — майстри, що виготовляли з вовни різне вбрання.

173. Сідельники — ремісники, що виготовляли сідла.

174. Стельмахи — майстри, що виробляли вози та сани.

175. Кирея — плащ, довга верхня одежа; велика свита з каптуром.

176. … од Духова дня… — з понеділка після свята Трійці, яка наступала на 50-й день після Пасхи.

177. Перша Пречиста. — українська назва релігійного свята Успення Пресвятої Богородиці (15 серпня старого стиля).

178. Друга Пречиста — свято Різдва Богородиці (8 вересня старого стиля)

179. Другий тиждень Великого посту — Великий піст перед Пасхою наступав за 7 тижнів до свята.

180. Пилипівка 21 падолиста — релігійне свято (21 листопада старого стиля).

Вибори до Комісії для складання нового Уложенія 1767 р.

Матеріал 6-го розділу малює цікавий епізод з історії парламентської практики часів просвіченого абсолютизму. Комісія для складання нового кодексу законів країни складалася з виборних представників різних станів (окрім кріпосного селянства), які отримували накази від своїх виборців. 573 депутата Комісії на своїх засіданнях в 1767–1768 рр. обговорили і-прийняли ряд законопроектів, але коли в 1768 р. в центрі дебатів опинилися питання обмеження чи ліквідації кріпосного права, демократизації політичного ладу країни, Катерина II поспішила скористатися розпочатою в 1768 р війною з Туреччиною і розпустила Комісію.

Д. І. Багалій дав яскраву картину численних зловживань, свавілля царської бюрократії, якими супроводжувалися вибори «обранців народу» на Слобожанщині. Вимагаючи, щоб вибори проходили «тихо, мовчки, поштиво», адміністрація жорстоко розправлялася з тими депутатами, які повірили облудним закликам уряду про демократичні перетворення.

181. Єдваб — дорога шовкова тканина.

182. Кав'яр — ікра.

183. Барило — посуд для рідини з двома днищами і опуклими стінками, стягнутими обручами,

184. Прасол — дрібний торговець здебільшого в'яленою рибою і сіллю. Тут: захожий торговець.

185. Цебер — велике відро. 186 Сулія — велика бутель. 187. Див. прим. 166,

188 Див. прим. 152

189. Див. прим. 152.

190. Див. прим. 166.

191. Золотник — 4,266 г. 192 Четверть — 8,5 пудів

193. Гранець — міра рідини.

194. Кварта — міра рідини; посудина

195. Звичайно ж, не від заселення, а від рівня соціально-економічного розвитку і правових норм.

196. Помісним правом і заїмкою користувалися водночас як українці, так і великоросіяни.

197. Перевісище — сітка для ловитви птахів, тут: місце ловитви дичини.

198. Селіванов Т. І. — директор першої харківської гімназії і училища шляхетних дівчат. Мова йде про його розвідку «Старозаїмочне землеволодіння» (Харьковские губернские ведомости: Прибавление. 1863. № 1,2).

199. Шиманов О. Л. — харківський юрист, дослідник аграрної історії Слобожанщини, член Харківської української громади в другій половині XIX ст. Д. І. Багалій має на увазі його роботу «Главнейшие моменты в истории старозаимочного землевладения Харьковской губернии» (К., 1883).

200. Апраксій П. Н. — командуючий російським військом на Слобожанщині в 1713–1714 рр.

201. Грошей — монет.

202. Злотий — тут: місцева назва монети на Правобережній Україні вартістю 15 копійок.

203. Титарь — церковний староста.

204 Таляр, талер — велика срібна монета багатьох європейських країн XVI–XIX ст. В Росії таляри були відомі як «єфимки». На українських землях були в обігу до XVIII ст. 205. Секвестровані — від: секвестр — заборона або обмеження, покладене державою на користування приватним майном.

206. Швабські — німецькі.

207. Заполоч — кольорові бавовняні нитки для гаптування.

208. Мінея — див. прим. 250.

209. Реп'ї — предмет, який використовується під час литургії.

210. Шльонські-сілезькі.

211. Шандали — свічники.

212. Квітка Г. Ф. (Квітка-Основ'яненко, 1778–1843) — український письменник, основоположник художньої прози в новій українській літературі.

213. Див.: Ефименко А. Я. Южная Русь. Т. 1.

214. Тарновський В. В. (1837–1899) — український громадський і культурний діяч, збирач і власник великої колекції старожитностів і рукописів з історії України, яку він подарував Чернігівському земству. На її базі було відкрито Чернігівський історичний музей (1902 р.).

215. Поль О. М. (1832–1890) — підприємець, краєзнавець і археолог, дослідник минулого Катеринославщини (Дніпропетровщини). Зібрав значну колекцію предметів старовини, з яких було започатковано музей його імені в Катеринославі.

216. Рєдін Є. К. (1863–1909) — професор історії мистецтв Харківського університету.

217. Див.: Таранушенко С. Старі хати Харкова. X., 1922; Його ж. Мистецтво Слобожанщини XVII–XVIII в. X., 1928.

218. Див.: Лукомский Г. К. Старинные усадьбы Харьковской губернии. Пг., 1917. Ч. 1.

219. Каразін В. Н. (1773–1842) — засновник Харківського університету.

220. Паліцин О. О. — дворянський просвітитель, архітектор. В 80-90-х роках XVIII ст. очолював гурток прогресивної інтелігенції.

221. Див.: Топографическое описание Харьковского наместничества. 1785. [рукопис]. Див. про нього: Пирко В. А. Топографическое описание Харьковского наместничества 1785 г. //Пробл. ист. географии России М., 1983. Вып. 4.

222. Призьба — невисокий, найчастіше земляний насип уздовж стін хати.

223. Сволок — деревина, що підтримує стелю.

224. Див. прим. 166.

225. Книш — паляниця.

226. Див. прим. 152.

227. Сам — в сполученні з порядковим числівником утворює складний прикметник, який означає в стільки разів більше того, що, наприклад, посіяно, скільки показує числівник. Так, сам 7 — всемеро.

228. Див.: Калиновский Г. Описание свадебных украинских простонародных обрядов… Спб., 1777.

229. Див. прим. 152, 221.

230. Можливо, йдеться про: Пассек В. Историко-статистическое описание Харьковской губернии. 1836 //Материалы для статистики Российской империи. Спб., 1839. Отд. 2.

231. Мочульський В. I. — статистик, археолог, зоолог, автор «Военно-статистического описания Харьковской губернии». Спб., 1850.

232. Див.: Філарет (Гумилевский) Историко-статистическое описание Харьковской епархии. X., 1853.

233. Д. І. Багалій залишає без коментарів ідеалістичну характеристику слобожан, зроблену автором «Топографического описания Харьковского наместничества».

234. Незалежність Київської митрополії від Московського патріарха тривала до 1686 р.

235. Антиминси — чотирикутна плахта з льняної або шовкової тканини з зображенням сцени покладання Христа в труну і чотирьох євангелістів. Використовувалась для покриття престолу під час богослужіння.

236. Див. прим. 232.

237. Вільно — колишня назва м. Вільнюса.

238. Могила П. С. (1596–1647) — український політичний, церковний, культурний діяч, ми-трополіт Київський і Галицький, що стояв у витоків Кнєво-Могилянської колегії (Київської академії).

239. Тріоди — дві книги-молнтвословннка, що використовуються при богослужінні.

240. Баранович Л. (1620–1693) — письменник, церковний діяч, деякий час виконував обов'язки київського митрополита, ректора Києво-Могилянськоі колегії.

241. Харківський колегіум — навчальний заклад, створений за зразком Києво-Могилянської колегії. Заснований 1721 р. у Бєлгороді як семінарія. У 1727 (1726?) переведений до Харкова. Після відкриття Харківського університету (1805 р.) став вузькостановим навчальним закладом, пізніше — знову духовною семінарією.

242. Стефан Яворський (1658–1722) — український письменник, філософ, церковний діяч, екзарх, охоронець всеросійського патріаршого престолу.

243. … люди, посвячені в стихарь… — ті, що мають право носити стихарь. Стихарь — довге, з широкими рукавами верхнє убрання дияконів Одягається при богослужінні.

244. Євангеліє напрестольне — текст Євангелія з крупним шрифтом, використовується священником під час литургії.

245. Служебник — православна богослужебна книга, яка містить тексти для церковних служб кожного дня.

246. Требник — книга з молитвами для треб. Треба — богослужебний обряд, який здійснюється на прохання самих віруючих.

247. Тріода — прав, тріодь — зібрання триспівних канонів. Тріодь посна містить служби від тижня митаря до світлої Пасхи.

248. Трифолой — прав, трефолой (грец. анфологіон) — книга, в якій зібрані служби свят — господських, богородичних і святих.

249. Апостол — книга діяній і послань учнів Христа — апостолів.

250. Мінеї — Четьї-Мінеї — твори російської церковно-історичної повчальної літератури, в яких за місяцями і днями йшли оповідання з життя святих православної церкви.

251. Октонх — прав, октоїх — книга церковних співів на 8 голосів.

252. Щестоднев — твори релігійно-богословського змісту, створені з метою підтвердження християнського вчення про творення світу за 6 днів. Як правило, складалися з 6 окремих трактатів і містили відомості з природознавства і історії.

253 Псалтир следованная — Псалтир — одна з книг Старого завіту Следованная — тобто та, яка знаходиться після інших книг Священного писання.

254. Євангеліє голкове — текст Євангелія, яким користуються миряни.

255. Скуфья — ясно-червоно-синя оксамитова шапочка, відзнака білого духовенства.

256. Єпітрахіль — частина одягу священника при богослужінні. Мала вигляд широкого і довгого шматка тканини, що обгортувалася навколо шиї, а кінці вільно спадали.

257 Воздуха — три покриття для блюда і чаші з святими дарами,

258. Срачйця — нижнє покриття для церковного престолу.

259. Часослов — книга з церковними часами.

260. Храмові свята — щорічні релігійні свята на честь освячення місцевих храмів.

261. Лив. прим. 232

262. Нотний ірмолай (прав. Ірмологій) — богослужебна книга, що містила тексти молитвених співів, які виконувалися під час богослужіння.

263. Митецький П. Г. (1837–1911) — видатний український філолог, фольклорист.

264. Данилевський Г. П. (1829–1890) — російський і український письменник, автор популярних історичних романів — «Княжна Тараканова», «Спалена Москва», оповідань, повістей з історії України.

265. Див. прим. 101.

266. Очевидно, Д. І. Багалій має на увазі спогади професора Харківського ун-ту І. Ф. Тимков-ського (див.: Москвитянин. 1852. Кн. 20; Рус. архив. 1874. Т. 1).

267. Лазаревський О. М. (1834–1902) — український історик, член Історичного товариства Нестора-літописця, один із засновників журн. «Киевская старина».

268. Луб'яновський Ф. П. (1777–1869) — сенатор, пензенський і подольський цивільний губернатор, родом з с. Млин Зіньківського повіту Полтав. губ. Автор книги «Воспоминания, 1767–1834» (М., 1872).

269. Посошков І. Т. (1652–1726) — російський економіст, публіцист.

270. Філанджієрі Г. (1752–1788) — італійський публіцист, правник, економіст.

271. Климовський С. (?-1730) — козак Харківського полка, автор двох віршованих трактатів, віршів, популярної пісні «їхав козак за Дунай».

272. Вишенський І. (сер. XVI-20-ті роки XVII ст.) — видатний український письменник-полеміст, виступав проти польсько-католицької реакції, уніатства.

273. Галятовський І. (?-1688) — письменник, громадсько-політичний і церковний діяч, ректор Києво-Могилянської колегії.

274. Радивиловський А. (?-1688) — літературний і церковний діяч, намісник Києво-Печерської лаври з 1671 р.

275. Ковалинський М. І. — поміщик Харківської губернії, учень Г. С. Сковороди, автор біографії філософа, написаної в 1794 р. (див.: Сковорода Г. С. Собр. соч. Спб., 1912. Т. 1).

276. Радянські дослідники вважають, що Г. С. Сковорода писав староукраїнською книжною літературною мовою останнього періоду її функціонування.

277. Кониський Г. (1717–1795) — ректор Київської академії, білоруський архієпископ.

278. Див.: Иванов П В. Жизнь и поверья крестьян Купянского уезда Харьковской губернии. X., 1907.

Г. С. Сковорода

Д. І. Багалію належить честь першого академічного видання зібрання творів видатного філософа (див.: Сочинения Григория Савича Сковороды, собранные и редактированные проф. Д. И. Багалеем. X., 1894), яке ввело оригінальні ідеї Г. С. Сковороди в обіг культурного і наукового життя тогочасної Росії. Учений присвятив видатному українському філософу низку ґрунтовних статей і розділів у монографіях ще в дожовтневий період. Свою пізнішу роботу — монографію «Український мандрований філософ Григорій Савич Сковорода» (1926 р.) — дослідник називав кращою з своїх наукових праць (з незрозумілих причин вона потрапила після смерті Д. І. Багалія у так званий спецфонд).

Оцінка внеску Д. І. Багалія в дослідження доробку Г. С. Сковороди в радянській науці залежала від тієї інтерпретації, яку вчені давали самому філософу і яка часто грішила «осучасненням»: перебільшенням опозиційності, матеріалізму, соціальної загостреності поглядів тощо. Єдиною спеціальною науковою розвідкою на згадану тему залишається стаття Н В. Кома-ренко «Д. І. Багалій — дослідник життя й творчості Г. С. Сковороди» (В кн.: Григорій Сковорода: 250: Матеріали про відзначення 250-річчя з дня народження. К-, 1975. С. 168–175).

279. Прокопович Ф. (1681–1736) — український церковний і громадський діяч.

280. Див. прим. 268.

281. Див.: Кудринский Ф Философ без системы (Опыт характеристики Григория Савича Сковороды) //Киев, старина. 1898. № 1–3.

282. Див.: Зеленогорский Ф. А. Философия Г. С. Сковороды, украинского философа XVIII столетия. Х»1894.

283. Лебедев А. С. (1833–1910) — професор Харківського університету, автор досліджень з історії Слобідської України. Йдеться про: Лебедев А. С. Г. С. Сковорода как богослов //Сб. Харьк. ист. — филол. о-ва. 1896. Т. 8.

284. Див.: Краснюк М. Религиозно-философское воззрение Сковороды //Вера и разум. 1901. № 16, 18, 21, 22.

285. Див.: Ефименко А. Я. Южная Русь. Спб., 1905. Т. 2. С. 236–254; С. 255–275.

286. Пан-Іванівка — нині с. Сковородинівка Золочівського р-ну Харк. обл.

287. В цей час Д. І. Багалій ще не втратив віри в творчі можливості Центральної ради.

288. Дата заснування Харкова залишається спірною. Див. прим. 63.

289. Див.: Багалей Д. И., Миллер Д. П. История города Харькова за 250 лет его существования. X., 1905. Т. 1.

290. Див. прим. 166.

291. …соціалізація та муніципалізація… — іронічний натяк на проекти аграрних перетворень, що обговорювалися в російському суспільстві в 1917 р.

292. …оттак з'явився у Харкові командуючий клас… — Д. І. Багалій суперечить собі. В 5 і 8 розділах змальована більш об'єктивна картина цього процесу.

293. Див.: Рейнгардт Ф. О. Харьков 20-тых и 30-тых годов //Харьк. сб. 1887. Вып. 1.

294. Див.: Багалей Д. И. Опыт истории Харьковского университета (по неизданным материалам). X., 1893–1898. Т. 1 (1802–1815).

295. Саме наприкінці 1917 р., коли Вчена рада Харківського університету гостро дебатувала питання про ставлення до Центральної ради і в зв'язку з цим до української державності, Д. І. Багалій разом з своїм однодумцем і колегою проф. М. Ф. Сумцовим відкрито висловились в підтримку Центральної ради. Тоді ж Д. І. Багалій почав викладання українською мовою. Більшість викладачів університету сприйняли поведінку Д. І. Багалія і М. Ф. Сумцова більш ніж прохолодно.

296. Цебріков — харків'янин, служив чиновником у Петербурзі, автор ненадрукованих спогадів про Харків першої половини XIX ст.

297. Комлишинський В. С. — професор фізики Харківського університету, в 1836/37 р. — ректор.

298. Білецький-Носенко П. П. (1774–1856) — український педагог, перекладач, письменник.

299. Див.: Неслуховський Ф Из моих воспоминаний //Ист. вести. 1890. Апрель.

300. Погодін М. П. (1800–1875) — відомий історик, професор Московського університету.

301. Боровиковський Л. /. (1806–1889) — український поет-романтик. Уклав словник української мови. Відомий як фольклорист і етнограф.

302. Маслович В. Г. (1793–1841) — український письменник, журналіст, видавець сатиричного журналу «Харьковский Демокрит» (1816 р.).

303. Манжура І. І. (1851–1893) — фольклорист, етнограф, уродженець Харкова.

304. Шпигоцький О. Г. (? -?) — український поет-романтик першої половини XIX ст.

305. Див.: Де-Пуле М. Харьковский университет и Д. И. Каченовский: Культурный очерк н воспоминания нз 40-х годов //Вестн. Европы. 1874. Кн. 1.

306. Магістерську дисертацію М. I. Костомарова «О причинах и характере унии в Западной России» було знищено в 1842 р. за розпорядженням міністра народної освіти.

307. Єфименко П. С. (1835–1908) — український громадський діяч, член Харківсько-Київського таємного товариства. Автор праць з історії, статистики, етнографії України.

308. Див. прим. 213.

309. Див.: Лавровский П. А. О малорусском наречии //Жури, мнн-ва нар. просвещения. 1859. № 6.

310. Теличенко І. В. — дослідник історії Лівобережної України кінця XVII–XVIII ст.

311. Плохинський М. М. (1864–1906) — український історик-архівіст, автор праць з історії Лівобережжя і Слобожанщини. З 1888 р. жив і працював у Харкові.

312. Міллер Д. П. (1862–1913) — український історик і громадський діяч.

313. Краснов А. М. (1862–1914) — професор загальної і фізичної географії Харківського університету, ботанік, дослідник історії степів Слобідської України

314. Радонова О. П. — харківська культурна діячка, автор праць з історії України.

315. Пальников Д. П. (1821–1893) — український громадський і культурний діяч, член Кирило-Мефодіївського товариства. Полтавської української громади, один із фундаторів Товариства ім. Т. Г. Шевченка у Львові; з 1876 р. мешкав у Харкові.

316. Драгоміров М. І. (1830–1905) — російський військовий діяч, теоретик, педагог; з 1889 р. — командуючий Київським військовим округом; з 1898 р. — Київський, Подільський і Волинський генерал-губернатор.

317. Українську студентську громаду було організовано в Харкові в 1897 р. з ініціативи Д В. Антоновича. В ній брали участь студенти Харківського університету В 1907 р. було засновано Українську громаду в Харківському університеті.

Встановлення кріпацтва

Історія кріпацтва в Росії була однією з тих наукових проблем, яка викликала інтерес широких верств суспільства. Д. І. Багалій був далекий від ідеалізації царської адміністрації на Україні і вважав, що царський уряд, всупереч своїм заявам, активно сприяв закріпаченню українських селян і козаків, діючи фактично рука об руку з козацькою старшиною. Таким чином, історик об'єктивно показував спільність інтересів козацької старшини і царського уряду.

Класова боротьба

Можливо, однією з найбільш помітних прогалин в роботі Д. І. Багалія слід вважати відсутність систематизованих фактів про розвиток класової боротьби на території Слобідської України. Ученому взагалі була чужою марксистська теорія класової боротьби як рушійної сили історії, він намагався підкреслювати не антагонізми, а консолідацію різних соціальних верств в ім'я творчої праці на шляху до прогресу. В «Історії Слобідської України» ми знаходимо лише побіжні згадки про народні протести проти скасування козаччини у 1767 р., повстання проти царських воєвод у 1668 р., участь слобожан у повстаннях під проводом С. Разіна, К Булавіна та деякі інші.

Іменний покажчик

Абаза, волоський полковник: 97, 101, 133 Август, римський імператор: 196

Авксентьев, сотник: 100 Авраамій, митрополит: 179 Адамов, полковий хорунжий: 100

Акинфов, отаман: 146 Алейніков, виборний представник Хоперської фортеці: 120

Алферов, полковий осавул: 101

Алферов, робітник: 212 Альбовський Є. О.: ЗО, 67 Андреев, козак: 212 Андреев, поручик: 100 Андреев, робітник: 212 Анисимов: 101

Анна, цариця: 41, 48, 84, 85, 109, ПО, 124, 151, 190, 195 Анненков, секунд-майор: 101 Антоній, бєлгородський архієрей: 183

Антоній, митрополит: 183 Антонов, абшитований: 101 Апостол Д. П.: 43, 75, 179 Апостол Кигич, задніпрянський полковник: 38, 101 Апраксій П. Н.: 149 Арістов, сотник: 33 Арістотель: 202, 208 Арсенєв, московський воєвода 28, 29

Артеменко Іван, сотник: 156 Аршеневський, генерал: 101 Ашбалов, чугуєвський воєвода: 145

Афанасьев, ізюмський осавул: 77

Афанасьев, ізюмський суддя: 77

Афанасьев, настоятель Харківського Успенського собору: 181

Бабеха: 214 Багрієв, генерал: 120 Базілевич, професор: 194 Байда, козак: 16 Бакай, осадчий: 96 Банческул: 77

Барабаш Михайло, козак: 53 Баранович Лазар: 177, 198 Барвінок Ганна, письменниця: 226

Бедряга, волоський офіцер, полковник: 38, 101 Безобразови, слобідські старшини: 100

Безперчий Д. І., художник: 230

Безродний Федір: 197 Безрученко, козак: 148 Безрученки, попи: 151 Бердники, харківські козаки: 212 Бесідін: 214 Бецький: 225

Білецькнй-Носенко П. П.: 220 Біліловський: 225 Білокур, козак: 157 Білосельський путивльський воєвода, князь: 82 Биковський, сотник Галицького полка: 101 Бирев, поручик: 97 Бирон: 76

Бистрицькі, слобідські старшини: 100

Бистрицький, обозний: 108 Богданов-Більський: 20 Богодуховський Семен: 214 Богомаз, харківський козак: 211

Богуславка Маруся: 56 Бондирев, представник Ох-тирської провінції: 114 Богуславськнй, капрал: 100 Борисенков, пушкар: 214 Борисяк: 229

Боровиковський Л. І.: 222, 225 Боярський Михайло Іванович, охтирський полковник: 72, 100, 101, 120, 125 Боярський П., полковий обозний: 101, 113, 117 Бровка Семен, осадчий: 35 Брюховецький І. М., гетьман Лівобережної України: 25, 27, 40, 62, 65, 66, 68 Бугаєвські, слобідські старшини: 100 Булавін: 62

Буларт, острогозький полковник: 72, 78

Булгаков, отаман: 186 Бульський, капітан: 96 Бульський, сотник: 108, 157, 158

Ванческул, бригадир: 100 Вареник, харківський козак: 211

Василій, піп: 181

Васильєв Клим, калмик: 56 — 57

Васильєв Лаврін, цехмістр: 91 Васильєв Михайло, гадяцький полковник: 94, 146, 178 Васильєв, сотник Харківського полка: 91

Васильківський С. І., художник: 229, 230

Васильковський, отаман: 88 Вейнберг Л.: 57, 191 Величко С. В.: 27, 29 Веприцький, військовий обиватель: 113

Верещагін, абшитований підпрапорний: 101 Веселовський, переселенець: 178

Виговський: 62, 67, 68, 81, 178

Височин, сотник: 100 Височин, підпрапорний: 100 Вишенський І.: 198 Вишневський, генерал: 202 Вншневецький Д.: 23 Вишневський В, поміщик: 151

Власовський, сотник Сумського полка: 85 Водарський: 114 Володимир: 173 Володислав, король Польський: 24

Волошенін Івашко Федорович, осадчий: 32, 211 Волькенштейн фон, граф: 101

Гаврищенко: 153 Галятовський І.: 198 Гапка, обивателька: 173 Гендриков, граф: 100, 101, 113, 159

Герберштейн С: 16 Гетман С. О.: 212 Гетманенко: 212

Гладкий Іван: 68 Гнідич: 194 Гнип Іван: 156 Гоголь М. В.: 211 Годунов Борис: 20 Голіцин А. А., князь: 101, 102 Голіцин В. В.: 48, 75, 100, 101 Голіцин М. М., князь, командуючий військом: 157, 159, 193 Голинський Г. І.: 185 Головацький Як.: 228 Головін, канцлер: 76 Голодинський: 36 Головинський: 36 Головинський П.: 109 Голод: 214

Голухович, городничий м. Харкова: 97, 100, 108, 158, 179, 213

Голухович Ондрій, сотник: 99, 100, 150, 157 Гомер: 228 Гора цій: 202 Горголій: 155

Гордієнки, харківські козаки: 211

Горобець, харківський козак: 211

Горленко Іоасаф, епіскоп: 173, 179, 187

Горлиця, харківський козак: 211

Горожан, абшитований ротмістр: 100 Грабянка Г: 26 Гребінка: 225 Грецов Г, Ц, 81, 91 Гребеник: 214 Гречаний: 159 Грінченко Я.: 113, 114 Грінченко Б Д.: 226 Григор'єв: 160, 178 Грозний Іван: 16 Гудзь: 157 Гук: 114 Гуковський: І ІЗ Гулак-Артемовський П. П.: 219, 220, 221. 225, 228 Гунка: 214 Гуров: 229 Гутник А.: 163 Гюльденштедт І. А.: 36, 59, 110, 130, 131

Давидов Дем'ян, цехмістр: 91 Давидов, осавул: 101 Давидов, підпрапорний: 101 Давидов, полковник: 102 Данилевич В Є.: 67, 68, 78 Данилевські: 100, 101, 115 Данилевський Г. П.: 190 Даннлевський, полковий суддя: 156

Дацький, підпрапорний: 100 Дашкевич Н. П., академік: 220

Дашков, генерал: 97, 100, 132, 133

Двигубські, слобідські стар-іііинн: 100

Девієр, генерал, граф: 100, 113

Девитець, генерал: 157 Денисевич Яків Федорович, сотник: 212 Демосфен: 202 Діоген: 208 Діонісій: 203

Дзиковський І.: див. Зіньківський І.

Дзюба, каптернамус: 113, 120, 124, 125 Дмитрієв, маляр: 178 Долгорукий Я. Ф., князь: 92, 102

Донець Григорій Єрофеєвич, перший полковник Харківського і Ізюмського полка: 34, 35, 38, 40, 49, 50, 58, 59, 60, 66, 67, 68, 69, 71, 72, 73, 76, 80, 91, 94, 100, 109, 115, 116, 148, 156, 157, 159 Донець-Захаржевський Костянтин Григорович, ізюмський полковник: 34, 35, 68, 69, 70, 71, 72, 76, 97, 100, 107, 109, 115. 116, 148, 157, і 59, 178

Донець-Захаржевський Михайло Костянтинович, ізюмський полковник: 72, 100, 101, 109, 115, 116, 148, 157, 159 Донець-Захаржевський Михайло Михайлович, сумський полковник: 71, 100, 101, 109, 115, 116, 148, 157 Донець-Захаржевський Федір Григорович, харківський полковник: 69, 71, 73, 76, 93, 100, 109, 115, 116, 148, 157, 159, 163, 165

Донець-Захаржевський Іван Федорович, харківський полковник: 157, 159 Дорошенко П. Д., гетьман: 25, 27, 65

Діосифей, єпископ: 179 Драгоміров М. І.: 230 Дрикга Михайло: 214 Дубянський, протоієрей: 101 Дудка, харківський козак: 211

Дунін, ротмістр: 97, 100, 113, 132, 133, 213

Дурний, харківський козак: 211

Дуніна: 178

Дурново Семен, харківський і зміївський воєвода: 61, 79, 81. 130

Єлизавета Петрівна: 41, 85, 100, 102, 107, 108, 120, 124. 125, 151, 202

Ємов, харківський війт: 79 Єнакей, волоський стольник: 38

Єноха: 214

Єпіфаній, єпископ бєлгородський: 159, 179, 193 Єремій, піп: 181 Єршевський, капрал: 101 Єфименки, харківські козаки: 211

Єфименко О. Я.: 166, 209 Єфименко П. С: 228, 229 Єфімови, слобідські старшини: 100

Епікур: 207

Жикничер, ротмістр: 97, 133 Житецький П. Г.: 190, 228 Жіян, волоський офіцер: 38 Журченко, отаман: 184 Журавель, харківський козак: 211

Зайцов, вахмістр: 100 Заньковецька М. К: 230 Заруднев, майор: 100, 101, 113, 117

Затиркевич: 230 Захарій, протопоп: 182 Захарновський Я., сотник Харківського полка: 91 Защелевський О., підпрапорний: 99, 100

Зворикін, секунд-майор: 101 Звонарь: 214

Здоровець Леон, цехмістр: 91 Зеленогорський Ф. О., професор: 208, 229 Земборський, абшитований капітан: 100

Зимборський, сотник: 100 Зіньківський Іван (Дзиковський, Дзиньківський), перший острогозький полковник: 28, 29, 63, 64, 66, 69, 73, 78

Зіновьєв Дем'ян, охтирський полковник: 68, 71 Золотаренко: 214 Зуєв, академік: 130, 132, 139, 141, 168, 169, 194 Загоровський: 170

Іван IV: 34, 148

Іван Грозний: 48

Іваненки, харківські козаки:

Іванов Гораська, цехмістр: 91

Іванов, етнограф: 200 Іванов Мартин, цехмістр: 91 Іванов Ст., священник: 183

Ієвлев (Абакум): 146 Ільїн, харківський війт: 79, 91

Іоанн Алексійович: 83

Іоаннікій Ігумен: 178

Іоасаф (Горленко), бєлгородський архієрей: 183

Іосиф, дяк: 181 Ісаєнко, робітник: 212

Кадигробенко, харківський козак: 211

Калеберда: 214

Калиновський: 171, 173

Каневецький Прок., сотник: 86

Кантемир, князь: 38, 76, 77, 86, 100, 101, 105, 113

Капнист, бригадир: 100, 190

Капинос, вибірний представник: 125. 126 Капустянські, слобідські старшини: 100

Картечи-Ширинський Кара, татарський мурза: 53

Карабут Гарасим, (Кори-бут), острогозький полковник: 72, 78. 214

Каразін В. Н.: 167, 194, 195, 208, 216

Каркач Іван, перший харківський осадчий: 35, 63, 64, 210

Карпови, слобідські старшини: 100

Картаві, слобідські старшини: 100

Картавий, підпрапорний: 100

Картавий, сотник: 132

Катерина II: 84, 85, 110–112, 114, 124, 127. 151, 160, 190, 192, 193, 216

Коченовськнй, історик: 194

Квітка Григорій Семенович, харківський полковник: 71, 77, 97, 99, 100, 109, 115, 156, 178, 211-214

Квітка Григорій Федорович, письменник: 28, 72, 109, 115, 165, 173, 174, 179, 211, 217, 221, 225, 227–229

Квітка Іван Григорович, ізюмський полковник: 212

Квітка І. І, полковник: Квітка М. І., чернець: 179, 211

Квітка, сотник: 107, 109, 115, 211

Квітка Роман Григорович, хорунжий: 108, 109, 115, 150, 211-213

Кигичи, слобідські старшини: 100

Кильдяшов, князь, генерал: 100

Кирилов, охтирський сотник: 74, 100

Кирилов, робітник: 212

Клейнмихель, граф: 166

Клименко: 214 Климовський, козак: 198

Кобиляцький, бунчуковий товариш: 101

Ковалевська, черниця: 178

Ковалевський, ізюмський обозний: 77, 97, 99, 100, 109, 113, 115, 145

Ковалевський, осавул: 100, 109, 115

Ковалевський Ф, пересічан-ський сотник: 99, 100, 107, 108, 109, 115, 212, 213

Ковалевський, підпрапорний: 100, 109, 115,

Ковалевський, суддя: 100, 109, 115

Коваленко Тим., сотник: 184, 213

Ковалинський М. І.: 15, 194, 205, 206

Коваль, харківський козак: 211

Кованько А., полковий суддя: 61

Ковядев, зміївський воєвода: 145

Колесник, харківський козак: 211

Комлишннськнй В. С: 219

Кондратьев Гарасим, перший сумський полковник: 29, 68, 72, 73, 74, 75, 76, 100, 101, 109, 113, 146, 147, 158, 159, 160, 178

Кондратьев Григорій Герасимович, сумський полковник: 75, 76, 100, 101, 109, 147, 158, 159

Кондратьев Дмитро Івано-нич, сумський полковник: 71, 100, 101, 109, 147, 158, 159

Кондратьев Іван Ондрієвич, сумський полковник: 71, 75, 76, 100, 101, 108, 109, 147, 158, 159

Кондратьев Ондрій Герасимович, сумський полковник: 71, 75, 76, 100, 101, 109, 147, 148, 151, 158, 159, 178

Кондратьев Роман Герасимович, охтирський полковник: 74, 75, 83, 100, 101, 109, 147, 158, 159

Кондратьев, підпрапорний: 101, 109, 147, 158, 159

Кондратьев, сотник: 108, 109, 147, 158, 159

Кониськнй Г.: 199, 202 Коновалов: 212

Коновницин, підпрапорний: 101

Копейчик П., священник: 183

Коперник: 196

Кореницькі: 225 Кореннцький, піп: 186

Кореницький П., диякон: 222

Корнелій Непот: 202 Корсун: 225

Корф, барон, президент Академії: 195

Коряк, сотник: 178

Косогов: 59

Костомаров М. І.: 220, 221, 222, 225, 226, 227

Костянтинов, грек: 213 Котка: 214

Котляр, харк. козак: 211 Котляревський: 28, 220, 225

Кочержиха, парахвіянка Рождественської церкви: 187

Кравець, харк. козак: 211 Крамар: 157

Крамаренко, священник троїцької церкви: 183

Крамарь П. Л.: 178

Крапоткін, поручик, князь: 97, 100, 108, 132, 133, 156, 157, 158, 159

Краснов А. М.: 229

Красновський, вахмистр: 101

Краснокутський Федір Кузьмич, ізюмський полковник: 72, 87, 101, 109, 115

Краснюк: 208

Кременчуцький Матв., харківський отаман: 182, 211

Кривий, харк. козак: 211, 214

Крнвошлик Івашка: 65, 210

Кропивницький М. Л.: 224, 230

Куколь-Яснопольський, острогозький полковник: 72, 101 Куліков О., дячок с. Трунки: 188.

Куліш П. О.: 220 Кулик: 214

Куликовський Матвій Прокоповнч, харківський полковник 71, 76, 77, 97, 100, 101, 107, 113, 115, 133, 156

Куликовський Прокофін, харківський полковник: 71, 100, 101, 115, 157, 212, 213

Куликовський, підпрапорний: 101, 115

Куликовський Юр., майор: 157

Кулинич: 214 Купчинов, поручик: 100

Куракін, князь: 130 Курський, колезький регістратор: 101

Курязький Ол.: 38, 159

Кущинський, дяк: 189

Кусьвовк, харк. козак: 211

Кушнір, харк. козак: 211

Лаврннов Тимофій (Лаврінов), отаман харківських козаків: 64, 81, 135. 178, 182

Лавровський, диякон: 183

Лавровський П. А.: 229 Ладиженський, писар: 144

Лазаревський О. М.: 175, 192

Ларіон, митрополит Бєлгородський: 184

Лащенко Мик., протоієрей: 228

Левандовський: 107

Лебеда, робітник: 212

Лебедев А. С, професор: 208, 228

Левченко, художник: 230

Лейбніц: 195, 208 Лесевицька, поміщиця: 189

Лесевицький Георгій Олексійович, охтирський полковник: 72, 100, 109, 115

Лесевицький Іван Олексійович, охтирський полковник: 71. 100, 109, 115

Лесевицький К. О., охтирський полковник: 72, 100, 109, 115

Лесевицький Олексій Леонтьевич, охтирський полковник: 71, 100, 109, 115,178 Лесеневичи, слобідські старшини: 100

Лесаневич, сотник: 108

Лівенцов Дм., полатовський отаман і осадчий: 60

Лизогуби, слобідські старшини: 100, 101

Лисаневич, поручик: 101

Лисаневич, секунд-майор: 101

Лнхонин, каменовськнй приказний: 82

Логачев, секунд-майор: 100 Логвин Хв., титар: 159

Ломака, харк. козак: 211

Ломоносов: 208

Лосев, воєвода: 113, 114

Лохвицький Яцько, отаман торський: 54

Лочинов, бєлгородський воєвода: 116

Луб'яновськнй Ф. П.: 193, 194, 205

Лук'янов, піп московський: 27

Лупикобила, харківський козак: 211

Любицький, писар: 100

Лютер: 209

Ляшенко І., сотник: 100

Ляскоронський, богослов: 202

Мазепа Ів.: 62

Максимейко М. О.: 229

Максимович: 226

Малішевський, осадчий: 36, 68

Малинка Данило, сотник: 91

Манжура І. І.: 225, 228

Маньковськнй, сотник охтирського полка: 74

Марія, ігуменія Хорошевсько-го монастиря: 178 Марія Терезія: 102

Мартіан: ігумен 178

Маслович В. Г.: 225

Матяшиха, удова: 214

Матвієв Микола, полковник: 94, 160

Матюшкіни, слобідські старшини: 100

Матюшкін, генерал: 108 Мельник, харк. козак: 211

Меншиков, князь: 150, 159, 164

Метлинський А. Л.: 221, 222, 226, 228

Мечников, майор: 100

Мейер, генерал: 100

Мерескул, полковник: 100

Меркул: 214

Мечник, волоський: 38

Миклашевська А., вдова бунчукового товариша: 101

Мильничка: 214 Михайло, цар: 135

Михайлов Семен, валків-ський піп: 52

Михайлов Ярема, коломаць-кий отаман: 35, 213

Михтан Сем., липецький селянин: 185

Мілевський, грек: 53

Міллер Д. П.: 217, 229

Мініх: 48, 102

Млодзинський, піп: 186

Многогрішний Д. Г., гетьман Лівобережної України: 25, 27

Могила П. С: 177

Москаленков, поручик: 101

Москаль, харк. козак: 211

Мочульский В. І.: 173, 175

Муравський (татарин): 20

Муртаза, кафинський паша: 50

Мушенко Марко, ієродіакон: 188

Надаржинські, слобідські старшини: 100, 101, 115, 167

Назаренко Сав., харк. козак: 212

Назаренкова, крамарка: 213

Назарець: 214

Наркіс, ігумен Курязького монастиря (з роду Квіток): 178

Нахимов М., підпрапорний: 101

Недбаєнко, харк. козак: 211

Недерикута, харк. козак: 211

Незовибатька, харк. козак: 211

Непишний, писар липецької сотні: 77

Неслуховський Ф.: 220

Нестерови, старшини слобідські: 100

Нестеров, ротмістр: 104

Новіков: 208 Норов, генерал: 132

Овідій: 202

Огронович, полковий обозний: 101

Олександр І, цар: 192

Олександрійський Клімент: 203, 208

Олександров С, поет: 225 Олександров В. С, (син), драматург і поет: 225-226

Олександров Гр, протоієрей: 178, 183

Олексієв М., сотник: 148

Олексієнки, харк. козаки: 211

Олексій Михайлович, цар: 21, 25, 75, 91, 94, 112, 132, 147, 181

Олсуфьєв, сенатор: 86

Ольховський, управитель графа Ол. Разумовського: 123

Ориген: 195, 203, 208

Орлик П.: 61

Орновський, біограф роду Донців-Захаржевських: 66

Ортюх, міщанин: 153

Осипов, сумський полковник: 108, 115

Осипов Максим Федорович, охтирський полковник: 72, 100, 101, 115

Осипов Федір Осипович, охтирський полковник: 156

Осипов Ст., піп: 183

Осипов, поміщик: 189

Остерман, віце-канцлер: 76

Остряниця Яків (Острянин), гетьман: 22, 63

Отченашек, харк. козак: 211

Офросимов, харківський воєвода: 89, 129, 130, 180

Острянин — див. Остряниця

Павел, цар: 110

Павлов Павел, охтирський

осавул: 53

Павлов, прапорщик: 101

Паліцин О. О, архітектор: 167

Панамарка: 214

Панасенко: 214

Панин П. И., сенатор, граф:

Пассек В. В.: 59 Пацюк, харк. козак: 211

Перекрестов Данило Іванович: 73, 100, 159

Перекрестов Іван Іванович, охтирський полковник: 71, 73, 74, 100, 108, 109, 123, 132, 133, 159, 163, 164

Перекрестов Іван Якович, переселенець з Правобережжя: 75, 100

Перекрестов-Осипов Василь Данилович, Сумський полк.: 71, 76, 100, 154

Перекрестов Ст., військовий обиватель: 113

Петр Алексеевич: 83, 148

Петренко: 225

Петро Перший (Великий): 38, 41, 58, 71, 72, 75, 85, 102, 103, 109, 116, 117, 124, 125, 133, 151, 164

Петро III, рос. імператор: 85 Петро, бєлгородський архієрей: 183

Петров Н. І., професор: 220 Петровський, сотник: 107

Пештичі, слобідські старшини: 100 Пілат: 196

Пістун: 214 Піфагор: 195, 208

Пильчиков Д. П.: 230

Пимен, митрополит: 16

Писаревський П.:222, 225

Писаревський Ст., харк. протопоп: 222

Писарь Макс: 214

Пищалко: 214

Плохинський М. М.: 229

Плятон: 202, 208, 209 Погодін М. П.: 221

Погребняк І., сотник Харківського полка: 91

Подгоричани, слобідські старшини: 101, 115

Поддубний, переселенець з Задніпрянщини: 146

Подлєсний, полковий осавул: 101

Подлєсний, абшитований сотник: 101

Подольський, прапорщик: 101

Паливоди, слобідські старшини: 100

Полозов, полковник: 101

Полтева, підполковниця: 100

Полуботки, слобідські старшини: 100, 101, 108

Полубояринов, майор: 157

Поль А. Н.: 166

Помазнн Василь, цехмістр: 91

Попадічев, представник ізюмської провінції: 114

Попов, підпрапорний: 107

Попов: 189

Порадин К., дяк: 189, 190

Посошков І. Т.: 195

Потебня Ол. Аф., лінгвіст: 228

Преклонський Мих.: 145

Прокопович Ф.: 193, 202

Прокофьев Р., дяк: 191

Прокофьев Ондрій, полковник охтирський: 74

Протасов, підпрапорний: 107

Протасенко, титар Покровський: 184

Протопопов, підпрапорний: 107

Пуле де: 226

Пустовойтов, суддя: 101

Радакова О. П.: 229

Радивиловський А.: 198

Разін Степан: 62, 78

Рєдін Є. К.: 166, 228, 229

Рєпін І. Є.: 230

Разумовський О., граф: 123

Рейнгард: 217

Реткини, слобідські старшини: 100

Різник Онопрій: 214 Ріпка Хв., харківський полковник: 56, 64, 65, 71, 159

Рогніда: 173

Розсоха, сотник: 24

Розумовський, граф: 85

Романов Ів., поручик: 101

Романов Михайло, сотник: 101

Романов Роман Романович, сумськ. полков.: 71 Романов Яків, осадчий: 96, 101

Романовський, полковий писар: 100

Ромодановський Гр. Гр., московський боярин і воєвода: 67, 91, 94

Ромодановський, князь бєлгородський воєвода: 81, 145

Рубай, полковий осадчий: 97, 145, 157, 159

Рубанов, суддя: 101

Савич О Я., історик: 228 Савич П., історик: 228

Савич, абшитований ротмістр: 101, 115

Савич, сотник: 101, 115

Савченко І., дячок: 188

Сагайдачний, гетьман

Cагун Федір, охтирський полковник: 72

Садовський: 23

Cалов, воєвода: 81

Самійленко: 189, 225

Самовидець: 27

Самойлович І., гетьман Лівобережної України: 25, 26, 94

Санкевич, котляр: 185

Сас Іван Семенович., острогозький полковник: 72, 78, 82 Свинарева Уляна: 52

Селеховський, сотник: 113, 114

Селіванов Г. І. валуйський приказний: 97, 147, 148

Селіфонтов, харк. воєвода: ЗО, 31, 81

Семенов Іван Ондрієвич (Семененко), отаман-осадчий: 32

Семенцов М. Т., осадчий: 96

Семичеві, слобідські старшини: 100

Сененко Микита Кондратович, уманський полковник, потім мерефянський осадчий полковник: 33, 35

Сербіна І. І., мерехвянський сотник: 94, 145

Сіверський, ротмістр: 101

Сірко Іван Дмитрович, запорізький отаман: 27, 64, 65, 66, 71, 94

Симеон, ігумен Святогорсь-кого монастиря: 36

Синельников, старобільський сотник: 36, 113

Синицький: 212, 214

Сироїжка, харк. козак: 211

Сібільов, харк. воєвода: 145

Сізіон: 214 Сірко Петро: 53–55

Сірко Роман, син: 53–55 Скерлет, прапорщик: 10

Cкляр: 214

Сковорода Г. С: 15, 171, 193, 194, 195, 196, 197, 198, 199, 200, 202, 203, 205, 207, 208, 209

Скоропадський І. І.: 43

Сліпченко Вас, сотник Харківського полка: 91

Смаков, осиповський сотник: 36

Смаковська, поміщиця: 154

Смаковський, капітан: 101

Смілич П., епіскоп: 179

Смородський, полковий отаман: 97

Сократ: 202

Сошальські, слобідські старшини: 100, 101, 115 Софія: 48

Спичинська, майорша: 100, 101

Сповідник Максим: 203

Срезневський І. І.: 46, 70, 72, 200, 201, 221, 226, 227 Стамбул, ротмістр: 97

Старочудний, осадчий: 32

Стахонов: 133

Степанов Якушка: 33

Стрешнев, генерал-аншеф: 77

Стріха, харк. козак: 211

Стахонов, поручик: 97

Стефан, священник: 182

Ступин Степан, піддячий: 84

Сумцов М. Ф.: 26, 198, 228

Супрун, лебединський сотник: 94

Суслов, харківський воєвода: 79

Сухомлин, підпрапорний Валківської сотні Харківського полка: 87

Сухоребрик, харк. козак: 211

Сухотин, московський воєвода на Слобожанщині: 58, 132

Сушков: 214

Танський, волоський полковник: 38

Таранський Хв., чернець: 184

Таранушенко С: 166

Тарбеєв, харківський воєвода: 81

Тараканов, сенатор і генерал-майор: 96, 97

Тарновський В. В.: 166

атарчуков, суддя: 101

Твердохлібов О. Д.: 75

Тевяшов Іван, острогозький полковник: 72, 101, 113

Тевяшов Іван Іванович, острогозький полковник: 72, 101, 195

Тевяшов Ст. Ів., харківський полковий бригадир: 71, 72, 85, 101

Тевяшов, поручик: 101

Теличенко І. В.: 229

Тенетевський: 159

Тетеря, харк. козак: 211 Тіверій: 196

Тимковський І. Ф.: 191, 192

Тимошенко, полковий писар: 101

Тимохвій, піп с. Колупаєвки: 184

Тимошенки, харк. козаки: 211 Титар: 214

Тихий, харк. козак: 211

Ткач, харк. козак: 211

Ткаченко, художник: 230

Толстой Л. М.: 205

Томара, поміщик: 203

Трубецький Н Ю., князь, генерал, прокурор, лейб-гвардії майор: 156, 158

Тур Ів.: 200

Тургенев, воєвода, 21 Турчин: 214

Уманець, полковник: 178

Уманець Микита: 94

Ус Левко, козак: 52

Ушаков: 76

Федір Іоанич: 20 Федір Олексійович: 75

Федоров, харківський сотник: 65–66, 100

Феодосій Сербський, митрополит: 179

Феофанія, ігуменія Хорошев-ського монастиря: 178

Філанджієрі Г.: 195

Філарет (Гумілевський): 53, 173, 175, 176, 183, 227 Філарет, чернець: 184

Філон Іудеянин: 203, 208

Фридрих Пруський: 102

Хлапоннни, купці: 213 Хмельницький Б.: 36, 89, 90, 144, 210

Хаджа Раман, татарський письменник XVI ст.: 53

Хрущов, лейб-гвардії майор: 84, 98, 100, 101, 107, 115, 192

Цебріков: 219

Цезарь: 202

Цертелев: 226

Цибуля, швець: 104

Циглерова фон, полковниця:

100

Цицерон: 202

Чарниші, слобідські старшини: 100

Челенбі, грек: 213

Черніговець Яків Степанович, отаман козачий, перший балаклійський осадчий і полковник: 34, 35, 50, 67

Черкес І., сотник:113, 124, 140

Черноглазое, поміщик: 189

Черняєв: 229

Черняки, слобідські старшини: 100

Черняк, підпрапорний: 113

Черняк, сотник: 156, 213

Мернявський Ів.: 151

Чертков, харківський намісник: 153

Чорний Ів.: 214

орноглазов, капітан: 97

Чугай: 214

Шарко, харк. козак: 211

Шаповал: 214

Шапран: 214

Шаховський, гвардії підполковник, князь: 84, 85, 101, 104, 107, 110

Шаховський Я., сенатор: 101, 117, 136, 151

Шванський: 193

Шватченко: 214

Шведин Гавр. харк. козак: 212

Швець, харк. козак: 211

Шебертас Ф., обозний: 63

Шевченко Т.: 222

Шемет: 214

Шереметьев Б. П., бєлгородський воєвода, боярин: 74, 83, 164

Шидловський Ів., полковник: 163, 164, 167, 195

Шидловський Лаврентій Іванович, ізюмський полковник: 72, 76, 77, 97, 100, 101, 108, 115, 132, 133, 157, 165, 167

Шидловський Федір Володимирович, ізюмський полковник: 38, 72, 76, 100, 101, 115, 156, 163, 165, 167 Шило: 214

Шиманов О. Л.: 147, 230

Шияненко, харк. козак: 212

Шпигоцький О. П: 225

Штанько, харк. козак: 211

Штенин, підпрапорний: 101

Штепа, задніпрянський переселенець, полковник, заснував

Краснокутський монастир: 38, 160, 178

Шубський, абшитований статський радник: 101

Щепкін М.: 230

Шербінін Є. О., лейб-гвардії секунд-майор: 77, 86, 87, 100, 101, 104, 109, 115

Щербінін, правитель слободсько-української губернії: 112, 113, 114, 115, 122, 132, 190

Щербина, сотник: 156, 157

Щетінін, Московський воєвода: 24, 129

Щоголєв Я. І.: 222, 223, 224

Юдин, надворний радник: 101

Юнкер, академік: 195

Юркевич: 214

Юсупови, кн., слобідські старшини: 100, 108

Яворський С: 179

Янкевич Б., священник: 183, 186

Яків, піп с. Деркачів: 184

Ямпольський, поручик: 101