16
У КАЗЕМАТІ. ВІН


Чіпка обживав нову українську в’язницю, побудовану зовсім недавно на місці колишнього готелю «Україна».

Старі люди казали, що колись цей готель носив назву «Москва», але кому то тепер цікаво. Цю в’язницю споруджено за особистим розпорядженням президента України А. Д. Кромєшного як зразковий пенітенціарний заклад для особливо небезпечних державних злочинців з відповідним наджорстоким режимом. А готель скасували тому, що після створення Євразійського союзу в Києві почали з’являтися приїжджі переважно із північно-східного боку, які принципово не бажали оселятися в гостініце Украіна. Готель занепав. З’явилася було думка перейменувати «Україну» на «Москву», але це горде ім’я вже носив інший готель - колишній «Київ». Тоді президент А. Д. Кромєшний і прийняв це вольове рішення - бути тут тюрмі!

Готель залили двома суцільними шарами бетону - один зсередини, другий зовні, і утворився сірий паралелепіпед з камерами типу «кам’яний мішок». В один з таких і поселили пораненого терориста ювеліра Чіпку. Для в’язнів цього зразкового закладу не передбачалося жодних меблів, заарештований жив - спав, їв, сидів, стояв - на голій бетонній долівці, але для Чіпки, позаяк він був поранений і становив певну інформаційну цінність для КҐБ, золотарської служби і особисто полковника Ученія, зробили виняток і встановили в камері металеве ліжко з ватяним матрацом. Кожного дня до Чіпки навідувалося троє гостей: полковник Ученій, лікар і кат.

Спочатку до роботи брався полковник Ученій, він уперто розпитував Чіпку про якусь каблучку, яка, мовляв, вміє змінювати свій зовнішній вигляд, що ви, молодий чоловіче, можете сказати з цього приводу?

- Нічого я не знаю, про жодну каблучку нічого не чув, в очі не бачив цього ювелірного виробу!

- В мовчанку рішив грати, - бубонів П. С. Ученій і давав знак катови. Той дротяним батіжком бив Чіпку по ранах, що ще не зажили. Чіпка зомлівав, і тоді до нього підходив лікар. Робив стимулюючі ін’єкції, обробляв рани, міняв перев’язки. А потім Ученій розпочинав усе спочатку. Так тривало два-три рази на добу.

У ті години, коли йому давали спокій, а стимулятор приглушував біль, Чіпка впадав у напівмарення-напівсон - кожного разу бачив одне й те ж саме видіння.

Він - вільний степовий вершник. Має доброго коня, багато різної зброї: спис зі сталевим вістрям, аркан з кінського волосу, лук зі стрілами, криву дамаську шаблю і розкішний кинджал з руків’ям, обсипаним коштовним камінням. Одягнутий він у дорогий, але зручний одяг - темно-синього оксамиту шаровари і короткий кафтан з легкою посрібленою кольчугою поверх, чоботи з теж синього сап’яну із позолоченими шпорами, широкий шкіряний пояс на чотири бронзові пряжки і волової шкіри шапку, обшиту позеленілими мідними бляшками із зображенням захисних окультних символів.

Він воїн, але позаяк гідного суперника у цих степах для нього нема, то витязь Чіпка вирішив позмагатися із самим Сонцем. Він не пам’ятав, що достеменно, але твердо знав - Сонце йому завинило. Це - воно, воно! Що - не важливо!

Головне, що він, воїн Чіпка, мусить зійтися з цим Сонцем у смертельному двобої, бо так вимагає кодекс лицарської чести. Кожного ранку Чіпка підстерігав Сонце край обрію з надією прохромити його списом, коли воно буде сходити, але кожен раз Сонцю вдавалося перехитрити невправного засідника. Сонце спритно викочувалося на небо і згори глузливо позирало на запального вершника, що гарцював степом, погрожуючи йому списом. До вечора Чіпка ганявся за Сонцем, стріляв у нього з лука, метав списа, намагався заарканити - марно! Сонце спокійно котилося небом, потім розпухало, червоніло і ховалося за західний обрій. Чіпка спересердя застромлював списа в землю, розсідлував коня і, стриноживши, пускав пастися, сам вечеряв впольованою за днини дичиною та рибою і лягав спати. Зранку все розпочиналося знов.

Одного разу полковник Ученій прийшов допитувати Чіпку з якимось жовтим конвертом в руках. Спочатку П. С. Ученій, кат і лікар провели з Чіпкою звичну процедуру: допит, роз’ятрення ран, перев’язка, а коли після ін’єкції Чіпка отямився, Ученій витягнув з конверта кілька кольорових знимків:

- Подивіться на це, молодий чоловіче, чи ви колись бачили цей предмет і ці візерунки?

На знимках була зафіксована каблучка на корейському тарелі і крупним планом візерунки - два ланцюжки ромбиків, один з яких оздоблений маленькими смарагдами.

- Ну, шо?

Чіпка неуважно поглянув на знимки каблучки на тарелі, але візерунок крупним планом ніби освітив його пам’ять спалахом: схоже на пояс галюцинації Галі! Хоча яка вона галюцинація? Гарна мила ніжна дівчина… Кохана!

Господи, хай би вже швидше прийшла смерть. Забагато всього як на мене, молодого: прихід у терор, вбивства людей (звичайно, за праведну ідею - за Україну, за її волю, за честь, за славу, за народ!), Наташа-Роксолана зі своїм коханням, страшний теракт у Києві, поранення (а якщо чесно, то божевілля), поява Галі з невідомо якого світу (ось вони, візерунки, як на її магічному поясі…), друге поранення (цього разу - справжнє, від коханої руки оскаженілої Роксолани), Великий Збір Організації, жахливий бій з «псами режиму», третє поранення і нарешті - рідна українська тюрма… Господи, це нестерпно!

- Ну що? - П. С. Ученій тицяв Чіпці під ніс знимки каблучки.

- Рубіни, - мимоволі вихопилося в Чіпки, і він відразу зрозумів, що відтепер його існування у цьому «кам’яному мішку» кардинально зміниться. Тепер вони почнуть його мучити по-справжньому, аби добитися зізнання, що він, терорист-ювелір Чіпка, знає про цей візерунок - які рубіни, молодий чоловіче, якщо тут на кольоровій знимці ясно видно лише смарагди? Де ви бачили подібний візерунок з рубінами? Коли? Де? На якому предметі? І нарешті, що все це означає? Атвєчай, скатіна!

П. С. Ученій, почувши назву коштовного каменя, не зафіксованого на знимці, зрозумів, що у цій справі дещо суттєво міняється, бо цей злегка причмелений хлопчина таки дещо знає. Якщо не про саму каблучку, то про цей цікавий візерунок, на якому нема рубінів. Поки що нема?

Мабуть, так. Що ж, почнемо з цим рубінознавцем працювати по-новому. П. С. Ученій відпустив ката і звелів лікарю ретельно обробити Чіпчині рани, накласти асептичні пов’язки і зробити ще кілька стимулюючих ін’єкцій. Для нової роботи він повинен бути здоровішим, бо ж може не витримати моїх аргументів і померти передчасно, міркував собі Ученій, хай кілька днів відпочине, набереться сил, відгодується і відіспиться, а вже потім ми поговоримо про рубіни і про різні ювелірні вироби.

Розпорядившись лікареви лікувати, а начальнику тюрми добре годувати в’язня-ювеліра, П. С. Ученій з добрим настроєм покинув в’язницю.

Тоді ж степовий витязь Чіпка нарешті вполював Сонце.

Одного вечора, коли Сонце, побагровіле, опухле, роздратоване, закочувалося за обрій, Чіпка, підкравшись навшпин- ках до краю обрію, накинув на нього аркан. Потім скочив на коня і почав волочити полонене Сонце в степ. Воно спочатку розлючено опиралося, смикалося, а потім якось обм’якло і приречено піддалося силі, що тягнула його у протилежний порядку світобудови бік, мляво чинячи лише позірний опір. Як теля, що ведуть до різуна, майнула у Чіпки думка і блискавкою розтяла його мозок навпіл.

Чіпка заплакав, потім швидко вихопив з за пояса кинджал, перерізав мотузок аркана, звільнив Сонце, яке відразу ж закотилося за обрій, зліз з коня, сів у траву. Він зрозумів, що відтепер більше не вбиватиме людей.


Загрузка...