Дії окупаційної влади під час придушення операцій малої війни

Боротьба з партизанами[43]

Загальні принципи

■ Легше завадити створенню партизанських дивізіонів, аніж знищувати їх пізніше.

■ Якщо вже не вдалося запобігти створенню таких партизанських формацій, то бажано розпочинати боротьбу з ними якомога раніше.

■ Щоби забезпечити собі стійкий успіх у малій війні, потрібно:

­­­­ ­­­­ а) тримати під своїм контролем усі важливі пункти одночасно і постійно;

­­­­ ­­­­ б) паралельно до цього систематично прочісувати і зачищати території, охоплені малою війною.

■ Звичайні заходи оборони дають змогу партизанським формаціям розростатися й міцніти. Їх можна виправдати лише тоді, коли атаки війська неможливі через його слабкість.

■ Знищити партизанів можна, тільки напавши на них.

■ Ціллю нападу є не якась територія, а партизанський дивізіон.

■ Атакувати слід безперервно. Навіть незначні атаки дієвіші за звичайну оборону.

■ Десять незначних атак вартують більше, ніж одна-єдина масштабна операція.

■ Загрожена партизанами територія оголошується «фронтовою територією».

■ Немає сенсу рішуче діяти проти партизанів в одному підконтрольному регіоні, а в цей час пасивно вести себе на сусідній території. Партизани відступають і повертаються.

■ Бажано якомога довше залучати до боротьби з партизанами ті самі війська і те саме командування. Тут надважливими є досвід і знання супротивника. Якщо залучити новий підрозділ, то доведеться розпочинати все спочатку.

■ Власна мобільність має бути вищою за мобільність партизанів (практично вона можлива тільки при вертолітних перевезеннях).

■ Межі між районами операцій, які проводяться двома антипартизанськими командами, не можуть проходити лісом або горами. Адже такі території — це природне середовище партизанської війни, а тому мусять контролюватися єдиним командуванням.

■ Війська не повинні недооцінювати партизанів. Переконати себе в тому, що партизани у сенсі військовому є недовченими, означатиме виникнення певної безпечності й призведе до відчутних втрат і ударів.

■ Знищення партизанів відбувається внаслідок:

­­­­ ­­­­ а) їх відрізання від населення;

­­­­ ­­­­ б) перешкоджання постачанню ззовні (скидання зброї та боєприпасів із літаків);

­­­­ ­­­­ в) постійних атак.

■ Постійний тиск (напади), що здійснюватиметься протягом тривалого часу, необхідний, щоб:

­­­­ ­­­­ а) зруйнувати організацію та систему безпеки партизанів;

­­­­ ­­­­ б) відрізати їх від постачання;

­­­­ ­­­­ в) виснажити їх фізично та морально.

■ Без допомоги населення партизанам не вижити. Саме тому заходи, спрямовані проти населення, набирають такого самого значення, як і заходи, спрямовані проти партизанів[44].

■ Тут не обійтися без залучення значної кількості бійців (піхота!). У цьому й полягає одна з основних причин, чому високорозвиненим, технічно оснащеним арміям з невисоким відсотком піхотних підрозділів так важко приглушити операції малої війни[45].

■ У боротьбі з партизанами слід розрізняти:

■ В активній антипартизанській боротьбі слід розрізняти:

Територіальна оборона

■ У разі територіальної оборони віддаль між опорними пунктами становить до 15 км.

■ Місця розквартирування розташовуються у великих, з'єднаних між собою комплексах будівель.

■ Ці будівлі затягають дротом (чи й заміновують) і облаштовують позиції для кулеметів та мінометів, а також установлюють прожектори.

■ Будь-які можливі місця укриття, якщо такі існують перед позиціями або на проміжній території, знищуються.

Убезпечення шляхів сполучення

■ Шляхи сполучення та постачання необхідно охороняти.

■ Ми розрізняємо:

­­­­ ­­­­ а) охорону доріг;

­­­­ ­­­­ б) охорону залізниці.

■ Захист маршрутів вимагає значних сил. Однак при нашій густій мережі доріг та залізничних колій не все можливо убезпечити. Тут варто пам'ятати відомий нам уже принцип: «Хто має намір убезпечити все, той не убезпечує насправді нічого!»

■ Бічні дороги та периферійні залізничні гілки до уваги не беруться. Військові комунікації обмежуються тільки магістральними шляхами. Саме тут скупчуються основні сили забезпечення.

■ Особливо вразливі точки (як-от великі мости тощо) укріплюють опорними пунктами.

■ Нічні пересування автомобільними та залізничними лініями припиняють.

■ Забороняється переміщатися дорогами та залізничними лініями поодинокими транспортними засобами. Всі транспортні засоби об'єднують у колони. Якщо є потреба, то колону супроводжує боєздатний конвой.

Убезпечення доріг

Загальні зауваги:

Контроль за маршрутами:

■ Захист маршрутів здійснюють моторизовані патрулі. Їхній склад: 1 унтер-офіцер + 10 бійців, 2 відкриті транспортні засоби та 1-2 мотоцикли. Озброєння: 1-2 закріплені на кузові кулемети. А крім цього, ручна вогнепальна зброя та ручні гранати. Радіопередавач.

■ Патрульні, що здійснюють контроль, насамперед повинні демонструвати свою присутність і відлякувати! Вони діють за принципом: «Ти бачиш, і тебе бачать!»

■ Патрульні транспортні засоби рухаються з помірною швидкістю і на відповідній, передбаченій для охорони дистанції. Вся зброя готова до застосування. Кожен транспортний засіб має бути повсякчас готовим надати вогневу підтримку іншому. Екіпажі звертають увагу насамперед на дорожнє покриття (міни) та на дорожні перешкоди (натягнений дріт, загородження тощо), а вже тоді на підозрілі знаки на узліссях та будинках.

■ Якщо патруль натрапляє на партизанів, які кількісно слабші за сили патруля, то він негайно атакуватиме. Якщо супротивник сильніший, то патруль повідомляє про це і продовжує спостерігати за ворогом.


Самооборона:

■ Самооборона створюється з:

­­­­ ­­­­ а) водіїв транспортних засобів;

­­­­ ­­­­ б) бійців на сидінні біля водія;

­­­­ ­­­­ в) попутників, як-от екіпаж вантажівки; особи, які повертаються з відпустки тощо.

■ Призначають начальника колони. Окрім того, кожний транспортний засіб має особу, яка відповідає за машину.

■ Пасажири закритих машин пересідають на відкриті й готуються до бою. Заряджають зброю. Ведуть спостереження за усіма напрямками.

■ Колона виділяє авангард і ар'єргард. Це 2-3 легкі автомашини. Віддаль від основної частини колони 300-500 метрів.

■ Якщо дорожні умови дозволяють, то їхати потрібно на високій швидкості. Якщо виникає небезпечна ситуація, темп їзди додатково зростає, щоби можна було прорватися через можливі перешкоди.

■ Якщо якісь транспортні засоби зазнають пошкоджень, то їхні водії зобов'язані принаймні очистити від машини дорогу, щоби могли проїхати наступні.

■ Якщо колону змушують зупинитися, то особа, яка сидить біля водія, і пасажири транспортного засобу висідають і спішено атакують партизанів в укритті. Та частина колони, яка зупинилася перед місцем засідки партизанів, здійснює заходи захисту ближнього бою. Автомашини залишаються стояти на дорозі. Запалювання слід вимкнути, поставити транспортний засіб на ручне гальмо. Водій та особа, яка сидить поруч із водієм, висідають і відкривають інтенсивний вогонь по розпізнаних цілях або в напрямку тих ділянок на місцевості, в яких, імовірно, перебувають партизани (узлісся, зарості кущів, пагорби тощо). Увесь цей час вони перебувають у безпосередній близькості від своєї автомашини. Начальник колони викликає через радіозв'язок або через кур'єра допомогу з найближчого гарнізону. Після цього збирає бійців, що рухалися в колоні, й атакує партизанів.


Конвой:

■ При інтенсивних діях малої війни супротивник допускає рух на дорогах лише в світлу пору доби. На вузлових пунктах зупиняють усі окремі транспортні засоби, після чого їх скеровують закритою колоною під ескортом через територію, на якій перебувають партизани.

■ На близько 20 вантажівок припадає два транспортні засоби конвою. Як правило, це танки, броньовані автомобілі або ж бронетранспортери. Як виняток, можуть бути також відкриті автомашини із закріпленими на кузові кулеметами або легкими зенітними гарматами.

■ Організація дорожнього конвою:

­­­­ ­­­­ а) транспортна складова: 40-50 вантажівок;

­­­­ ­­­­ б) конвойна команда: 1 піхотний взвод, 1 саперне відділення, 2 танки.

■ Конвойна команда охоплює:

­­­­ ­­­­ а) начальника конвою на позашляховику чи бронетранспортері;

­­­­ ­­­­ б) складову прикриття: 1 танк, 1 саперне відділення на багатомісних позашляховиках або бронетранспортерах;

­­­­ ­­­­ в) бойову складову: 1 танк, 2 піхотні відділення на багатомісних позашляховиках або бронетранспортерах.

■ Послідовність автомашин конвою для поїздки: складова прикриття — транспортна складова (тут їде і начальник конвою) — бойова складова.

■ У місцях, де немає безпосередньої небезпеки удару з повітря, що загалом є нормою на окупованій території, транспортні автомашини їдуть тісно одна за одною — тільки з гальмівною дистанцією. Це полегшує завдання конвойній команді.

■ Якщо таке можливо, то супротивник завжди ставить на певний відрізок дороги ту саму конвойну команду, адже важливим є знання місцевості.

■ Транспортним колонам загрожує особлива небезпека на тих ділянках дороги, якими автомашини змушені рухатися повільно (круті підйоми, серпантин, покинуті місцевості, і населені пункти, ліси тощо). Наближення до таких критичних пунктів автоматично означає для конвойної команди найвищий рівень бойової готовності.

■ Коли конвой під'їжджає до якогось дорожнього загородження або ж потрапляє у засідку, то складова прикриття зупиняється. Танки та піхота відкривають по партизанах вогонь, тоді як сапери висідають і розбирають загородження. У цей час бойова складова сходить з дороги, робить обхідний маневр і атакує партизанів з флангів або з тилу.

■ Супровідні конвої отримують захист і підтримку від опорних пунктів, що охороняють шляхи. Вони розташовані вздовж дороги у важливих пунктах, а це переважно мости. Уночі конвої зупиняються на таких опорних пунктах (див. рис. на с. 164).

Убезпечення залізниці

Загальні зауваги:

■ Супротивник перебирає під свій контроль Швейцарську залізницю з персоналом, який тепер змушений працювати в умовах нового режиму[46].

■ Залізничники вдаватимуться до таких засобів боротьби, як шпіонаж, пасивний спротив та саботаж.

■ Залізниця дає безліч можливостей для підривної діяльності.

■ Супротивник мусить запровадити подвійний захист на залізничних вузлах:

­­­­ ­­­­ 1. Убезпечення від швейцарських залізничників.

­­­­ ­­­­ 2. Захист від формацій малої війни.


В охороні залізниці ми розрізняємо:

Убезпечення станції або вокзалу:

■ Другорядні станції та невеликі вокзальчики персонал швейцарської залізниці обслуговує без сторонньої допомоги.

■ Важливі станції та великі вокзали «мілітаризують». Виставляється охорона залізничних приміщень, а роботу працівників Швейцарської залізниці контролюють.

■ Організаційна схема мілітаризованого вокзалу:

■ Комендант вокзалу є «офіцером залізничних військ» ворожої армії. Він має технічну освіту залізничника, і його завданням є зробити все, щоби пасивний спротив та підривна діяльність стали неможливі.

■ Контролери ремонтних цехів та СЦБ мають відповідну залізнично-технічну освіту і належать до окупаційної влади, їхнім завданням є підтримка коменданта вокзалу.

■ Охорона вокзалу складається з окупаційних військових. Залежно від значущості вокзалу охорона дорівнює за чисельністю взводові або навіть роті.

Охорона станції має такі завдання:

1. Охороняти технічне обладнання від диверсій або ж відкритого нападу (нальоту). Для цього вона повинна:

­­­­ ­­­­ а) утримувати пости на найважливіших пунктах;

­­­­ ­­­­ б) здійснювати охоронний обхід території вокзалу та ближнього оточення силами патрулів.

2. Проводити відповідний контроль пасажирів та товарних вантажів.

■ Перевірка пасажирів та товарних потягів зазвичай обмежується окремими вибірковими контролями. Кожна людина, яка заходить на станцію, мусить знати, що її можуть перевірити. Однак в особливо напружені часи (як-от після масштабних підривних операцій, безпорядків, повстань тощо) проводять ретельну і систематичну перевірку пасажирів та товарів.

■ Охорона станції поділяється на три зміни:

Зміна 1: Вартові та патрульна служба.

Зміна 2: Вокзальна служба.

Зміна 3: Відпочиває (водночас є резервом нападу).

До кожної зміни входить 1/3 наявних у розпорядженні сил. Кожна зміна триває 8 годин.

* * *

■ Вокзальна служба. Проводить:

­­­­ ­­­­ а) перевірку пасажирів;

­­­­ ­­­­ б) перевірку товарів.

■ Основна частина відділення перебуває в будівлі станції та здійснює перевірку пасажирів. Одна група перевіряє у спеціальній прибудові товари.

■ Доступ до будівлі станції обмежено загородженнями («іспанський живопліт», спіралі колючого дроту). Відкритим залишається лише один вузький прохід.

■ На вхідних дверях стоїть вартовий.

■ Пасажир купує біля віконечка каси квиток. Тоді підходить до письмового столу. Тут перевіряють його документи і заповнюють формуляр про здійснену перевірку (зразок див. далі). Опісля пасажир подає для контролю свій багаж. Поки перевіряють багаж, обшукують його самого. Тобто його більш-менш ґрунтовно перевіряють на наявність прихованої зброї, листівок тощо. Під кінець огляду він отримує багаж назад і може вирушати на потрібний йому перон.

■ Підозрілих осіб відводять до облаштованого для допиту приміщення. Там ним займається командир взводу, який вирішує, кого слід пропустити, а кого — передати політичній поліції.


Захист колії:

■ Для убезпечення роботи колії застосовуються такі засоби: піший патруль, патруль на дрезинах і патруль на гелікоптерах.

Патруль звертає увагу на:

1. Слабо прикручені голівки гвинтів на стиках рейка-шпала.

2. Послаблені накладки (кріплення між двома рейками).

3. Пробоїни в рейках.

4. Підкладену вибухівку на колії.

5. Порушення щебеневого баластного шару або ж запалювальні шнури, що ведуть під колію і вказують на «вибухову пастку для потяга».

6. Пошкодження лінії електропередач, як-от зруйновані пострілами ізолятори, провислі дроти тощо.

■ Піший патруль.

Перевага: Можна розпізнати й найменші пошкодження чи пастки.

Недолік: Повільність (близько 2 км/год.).

■ Патруль на моторизованій дрезині.

Перевага: Швидкість (близько 15 км/год.)

Недолік: Можна розпізнати тільки пошкодження середнього або ж значного обсягу. Приховані потужні вибухові заряди, послаблені гвинти тощо в такий спосіб навряд чи вдасться зауважити.

■ Патруль на гелікоптері.

Перевага: Висока швидкість та можливість контролю не лише за залізничною колією, але й за її безпосереднім оточенням (диверсанти у засідці, підготовчі позиції загонів малої війни тощо).

Недолік: Можна зауважити хіба що значні та справді помітні пошкодження.

■ Висновок: Для рутинного періодичного контролю на маршруті надається насамперед піший патруль. Патруль на моторизованій дрезині або на гелікоптерах добрий для загального контролю за трасою відразу ж перед проходженням важливих потягів.

Убезпечення потяга:

■ Супротивник запровадить обмеження швидкості з метою зменшення можливої шкоди під час сходження потяга з рейок. У певних випадках швидкість становитиме всього лиш 15 км/год.

■ Під час важливих перевезень у локомотиві перебуватиме воєнізована охорона, що наглядатиме за машиністом (перешкоджаючи таким чином пасивному спротиву чи саботажу).

■ Ми розрізняємо:

­­­­ ­­­­ а) убезпечені потяги;

­­­­ ­­­­ б) оснащені зброєю потяги;

­­­­ ­­­­ в) змішані потяги.

■ В «убезпечених потягах» спереду локомотива дочіпляють 2-3 товарні вагони. Це низькі, відкриті, навантажені піском вагони. Якщо потяг наїде на прихований вибуховий заряд і станеться вибух або ж якщо потяг зійде з колії, то так можна буде зберегти цінний локомотив.

■ В «оснащених зброєю потягах» у голові й у хвості потяга чіпляють низькі, відкриті товарні вагони з вмонтованими кулеметами, легкими зенітними гарматами тощо. Їхнім завданням є відбиття нападів формацій малої війни.

■ У «змішаних потягах» у склад потяга включають кілька пасажирських вагонів з цивільними громадянами (можливо — заручниками). Застосовуючи цей терористичний метод, супротивник намагається перешкодити нападові на потяг диверсантів чи формацій малої війни.

■ Ці способи, подані тут схематично, на практиці часто застосовуються комбіновано. Таким чином можна отримати «оснащений зброєю змішаний потяг з охороною».

Опорний пункт для охорони автомобільних та залізничних шляхів

■ Завданнями опорного пункту є:

­­­­ ­­­­ 1. Убезпечувати важливі, вразливі об'єкти (дорожні та залізничні мости, в'їзди в тунелі, вокзали тощо).

­­­­ ­­­­ 2. Слугувати укріпленими пунктами для нічного перепочинку дорожніх конвоїв.

­­­­ ­­­­ 3. Прикривати автодорожні та залізничні патрулі.

■ Залога опорного пункту зобов'язана утримувати свою позицію і водночас охороняти й патрулювати певну ділянку дороги чи залізничного полотна. Протяжність ділянки становить загалом 15 км.

■ Опорний пункт має бути обнесений довкола загородженням із колючого дроту. Для посилення дії цього загородження, всередину закладають протипіхотні міни та вибухові пастки.

■ Прилеглі будинки слугують місцем розквартирування бійців, а водночас перебудовуються з метою використання їх як бойових позицій.

■ Навколо опорного пункту розбудовують кільце позицій, які, у разі виникнення критичної ситуації, займають залога опорного пункту та інші війська, що у цей момент перебували неподалік.

■ На найважливіших із цих позицій постійно перебуває залога. Такий пост складається, як правило, з трьох осіб і має на озброєнні легкий або важкий кулемет. Пост окопують та маскують.

■ На найвищій точці (пагорб, дах будинку, вежа) встановлюють спостережний пункт. На ньому є прожектор. Звідси можна освітлювати об'єкт, що перебуває під охороною (як-от міст), та околицю.

■ Територія з боків та під об'єктом, що перебуває під охороною (як-от міст), заміновується. Так ускладнюється доступ до об'єкта групам підривників.

■ У кущах, ділянках лісу та на узвишшях у безпосередній близькості до опорного пункту закладаються протипіхотні міни та вибухові пастки, щоб ускладнити партизанам можливість непомітного наближення.

■ Паралельно із залізничною колією та дорогою на ширину принаймні 200 метрів ліс викорчовують, аби ускладнити наближення диверсантів.

■ Опорний пункт забезпечується телефонним сполученням та радіозв'язком із командуванням.

■ Залога опорного пункту поділяється на три зміни:

­­­­ ­­­­ Зміна 1: Вартова служба на опорному пункті.

­­­­ ­­­­ Зміна 2: Патрульна служба (контроль за автодорогою і залізницею).

­­­­ ­­­­ Зміна 3: Відпочиває на опорному пункті (є водночас резервом).

■ До кожної зміни входить близько третини залоги. Кожна зміна триває по 8 годин.

Залучення винищувальних команд

■ Завдання винищувальної роти полягає у «вільному полюванні».

■ Кожна винищувальна рота отримує територію для дій площею близько 15 х 15 км (225 км2).

■ Винищувальна рота є лише рамковою основою для окремих взводів, тобто винищувальних команд (база постачання та розвідки).

■ Окремі винищувальні команди працюють, як правило, на значній віддалі між собою. Віддаль може становити до 10 км.

■ Тільки в особливих випадках винищувальні команди об'єднують і кидають у бій як цілість.

■ Відділення кінологів складається з 4-5 собаководів із пошуковими собаками. За потреби собаководів можуть приділяти до винищувальних команд.

■ У взводі постачання є один позашляховик та 10-12 тяглових тварин. Взвод відповідає за постачання окремих винищувальних команд. Для цього члени взводу ховають у домовлених місцях боєприпаси та харчі.

■ У розпорядженні вогневого взводу є тяглові тварини, за допомогою яких перевозиться важка зброя та боєприпаси. Як виняток, вантаж можуть перевозити на автотранспорті чи гелікоптерами.

■ Винищувальні команди мають легкі кулемети, автомати, ручні гранати та протипіхотні міни

* * *

■ Вирішальне значення має розвідка. Розрізняють:

­­­­ ­­­­ а) оперативну розвідку;

­­­­ ­­­­ б) тактичну розвідку.

■ Оперативна розвідка відбувається постійно та незалежно від актуальних потреб на всій території дії винищувальних команд.

■ Тактичну розвідку застосовують принагідно для задоволення потреб, що виникають під час розвитку подій.

■ Накази для оперативної розвідки віддає командир роти. Наказ провести тактичну розвідку віддає командир взводу окремих винищувальних команд.

■ Оперативна розвідка — справа окремих розвідників або невеликих розвідувальних патрулів (2-3 особи). Для цього супротивник переодягається у цивільний одяг, видаючи себе за «партизанів» з метою введення населення в оману.

■ Райони дій винищувальних команд;

­­­­ ­­­­ а) де загони малої війни просуваються в напрямку об'єкта нападу;

­­­­ ­­­­ б) де загони малої війни роздобувають продукти харчування.

■ Сприятливі моменти для початку дій винищувальних команд: коли, провівши напад, партизани відступають. Тепер за ними слід у слід піде переслідувач.

■ Завданням кожної винищувальної команди є цілими днями, а то й тижнями полювати за певним загоном малої війни. Для цього ці команди повинні:

­­­­ ­­­­ а) тримати всі свої маршрути в секреті;

­­­­ ­­­­ б) самі жити як бійці загону малої війни.

Тактика зачисток великими підрозділами

Загальні зауваги:

■ Недостатньо просто зайняти території, на яких ведеться мала війна. У малій війні мова може йти лише про знищення (убити, взяти в полон).

■ Під час зачисної операції партизанів необхідно оточити зусібіч. Закрите кільце оточення має тим більше значення, оскільки партизани вдаються до бою тільки у разі крайньої потреби, а на загал намагаються уникнути сутички.

■ Методи партизанів:

­­­­ ­­­­ а) «просочування» крізь кільце оточення;

­­­­ ­­­­ б) «розчинення» під виглядом звичайної цивільної особи всередині оточеної території.

■ Надзвичайно важливим є втримування в таємниці запланованої операції по зачистці. Проте саме це вдається вельми рідко. У партизанів надто багато помічників та інформаторів, які не викликають підозр.

■ Вихід із цього становища:

­­­­ ­­­­ а) діяти блискавично;

­­­­ ­­­­ б) різко оточити якомога більшу територію, а вже потім розпочати тривале, повільне й виснажливе прочісування її.

■ Діяти блискавично означає:

­­­­ ­­­­ а) збір та організаційні підготування зачисних сил далеко від місця, в якому буде проводитися сама зачистка;

­­­­ ­­­­ б) швидкий і закритий підвіз до місця операції (залізниця, вантажівки, гелікоптери);

­­­­ ­­­­ в) короткочасність приготувань; в ідеальному випадку взагалі обійтися без таких приготувань, а відразу ж після прибуття оточити територію, на якій є партизани.

■ Для виманювання партизанів найдієвішими виявилися два методи:

­­­­ ­­­­ 1. «Заганяння в котел».

­­­­ ­­­­ 2. «Облава».

■ Сучасний супротивник застосовуватиме здебільшого «облаву». Адже він уже цілком механізований і має достатньо важких та далекобійних вогневих засобів. Натомість у його підрозділах — небагато бійців (у стрілецькому батальйоні лише близько 500 осіб). Тож супротивник обере метод, що потребуватиме менших людських ресурсів і дасть більше шансів для застосування вогневих засобів.

■ Тож надалі говоритимемо тільки про «облаву».

Застосування сил:

■ Оскільки тут передовсім прочісують територію, а не ведуть бої, то перевага особового складу є обов'язковою.

■ Небагато допоможе перевага в амуніції та вишколі, адже партизани можуть перекреслити будь-яке рішення.

■ Для успішного подолання партизанів, необхідно завжди застосовувати значно більше сил, аніж це знадобилося б під час знищення рівного за силами супротивника у «великій війні».

■ Для полювання на партизанський загін чисельністю всього лиш 100 осіб, часто потрібно навіть 3-4 батальйони (1500-2000 бійців).


Організація дивізіону зачистки для проведення «облави»:

■ Піхоту й важке озброєння необхідно переорганізувати: перевантажити кулемети, міномети і гармати на в'ючних тварин.

■ Моторизований резерв пересідає на вужчі, всюдихідні багатомісні транспортні засоби, здатні просуватися неширокими дорогами.

■ Артилерію для швидкого ведення вогню організовують у батареї або відділення. Можливість ведення зосередженого вогню великими артилерійськими дивізіонами взагалі не розглядається.

■ Для підтримки з повітря надаються насамперед оснащені зброєю гелікоптери та старіші, повільніші тактичні винищувачі.

■ Постачання перекладається на в'ючних тварин або ж на гелікоптери.

Ведення бою під час облави:

■ Партизанський загін миттєво оточують.

■ Підготовчі позиції та лінію оточення визначають таким чином, аби до них був добрий під'їзд на моторизованих засобах.

■ На початку зачисної операції на територіально зручній позиції (річка, гірський хребет, долина тощо) вибудовують сіть перехоплення, до якої будуть гнати партизанів.

■ Вдалий вибір місцевості дасть змогу скоротити чисельність персоналу на сіті перехоплення до мінімуму. А це дозволить зосередити всі сили на самій зачистці.

■ З позицій сіті перехоплення має бути добрий огляд території та достатнє поле обстрілу з важкого озброєння.

■ Тонкий піхотний заслін просувається територією з партизанами широким фронтом. Ширина фронту для роти — до З км.

■ В складі зачисного заслону є кінолог із пошуковими псами.

■ До записного заслону долучаються також спеціалісти з ведення допитів (поліційні службовці). Полонених негайно ж допитують.

■ Позаду записного заслону на достатньо великій відстані рухається моторизований резерв.

■ Якщо записний заслін наштовхується на потужний опір, то через засоби радіозв'язку викликають резерв.

■ Партизани завжди неохоче вступають у бій. Навіть в оточенні вони ще робитимуть спроби якось уникнути його. Саме тому записний заслін повинен мати достатньо автоматичної зброї (пістолет-кулемети, автомати, легкі кулемети), щоби швидко забезпечити собі вогневу перевагу. Лише завдяки цьому можна сподіватися на те, що вдасться скувати виявлених партизанів вогнем, аби опісля знищити, вдаривши по них.

■ Ефективними будуть гранатомети — як «брутальний засіб» проти позицій кулеметників та стрільців.

■ Що стрімкішою є атака, то більше партизанів буде знищено. Якщо ж атака розгортається повільно, то багато партизанів знайде можливість вибратися.

■ Бій відбувається майже виключно в лісі. Загнані в глухий кут партизани намагатимуться відтягнути бій до настання ночі, а вже тоді, під покровом темряви, кинуться з безоглядною відвагою у бій, щоби вирватися з оточення.

■ Якщо партизани прорвуть кільце, то його негайно знову зімкнуть. Переслідуванням партизанів, які вирвалися з оточення, займеться резерв.

Боротьба з цивільним рухом опору

Загальні зауваги:

■ Поліція та армія розподіляють між собою функції для боротьби з цивільним рухом опору.

■ Поліція бере на себе технічно важчі завдання, реалізація яких вимагає відносно невеликих людських ресурсів, проте для їх виконання потрібні добрі спеціальні знання. Армія ж виконує завдання, які вимагають потужніших сил.

■ Розрізняють:

­­­­ ­­­­ а) поліційні заходи;

­­­­ ­­­­ б) бойові заходи.

­­­­ ­­­­ Серед них своєю чергою розрізняють:

­­­­ ­­­­ а) щоденні рутинні заходи;

­­­­ ­­­­ б) спеціальні операції.

■ Поліційні заходи мають визначальний криміналістичний ухил.

■ Бойові заходи опираються на тактику та техніку армійського бою. При цьому йдеться переважно про:

­­­­ ­­­­ а) охоронну та безпекову службу;

­­­­ ­­­­ б) бої в населеному пункті.

■ Тактика, яку слід тут застосовувати, відчутно відрізняється від того, чого навчають солдатів. Насамперед від командира роти і вище вимагається значний зсув у мисленні. Хоча технічні деталі бою, навпаки, залишаються загалом тими ж самими. Окремий солдат чи командири нижчого рівня (командир взводу чи відділення) потребують лише незначної корекції своїх умінь.

* * *

Вуличний контроль

■ Під час вуличного контролю:

­­­­ ­­­­ а) шукають нелегальні матеріали (зброю, вибухівку, листівки, підпільні газети тощо);

­­­­ ­­­­ б) перевіряють посвідчення особи.

■ У випадку вуличного контролю зненацька перекривають ділянку вулиці довжиною близько 200 метрів. А тоді вже беруться до перевірки перехожих.

■ Керує операцією контролю військовий офіцер або офіцер поліції.

■ Загін контролю під'їжджає у закритій вантажівці. Залога вистрибує з машини і блискавично розпочинає свою роботу.

■ Загони загородження розкручують циліндричні спіралі колючого дроту, залишаючи для проходу тільки вузький прохід, який і беруть під контроль.

■ Загін варти зганяє перехожих у групу і шикує їх доступною для огляду впорядкованою групою (наприклад, у шеренгу по чотири особи) у зручному місці. Далі завдання цього загону полягає в охороні вишикуваної групи людей та у стеженні за тим, аби ніхто не викинув чи не заховав матеріал, за яким шукають.

■ Загін обшуку перевіряє перехожих, особисто обшуковуючи кожного зокрема. За підозрюваним наглядає один боєць з автоматом. Інший проводить особистий обшук та перевіряє ручний багаж (портфелі, сумки з покупками тощо).

■ Заарештованих передають транспортній групі.

Пошукові операції

Загальні зауваги:

■ Ми розрізняємо:

­­­­ ­­­­ а) прочісування;

­­­­ ­­­­ б) детальний обшук.

■ «Прочісування» — це грубший метод. Детальний обшук — витонченіший.


Прочісування:

■ Мета операції: по-перше, — полювання на людей, наприклад на диверсантів, які рятуються втечею, виконавців замаху тощо; по-друге, — пошук матеріалів.

■ Прочісування надається для перевірки територіально розлогих об'єктів, як-от житлових блоків, цілих міських кварталів, лісу тощо.

■ Вимагає відносно небагато часу.

■ Вимагає багатьох учасників.

■ Його можуть, після короткого інструктажу, провести будь-які військові підрозділи.

■ Внаслідок цього можна отримати приблизні результати. Навряд чи можливо за допомогою цього способу віднайти речі, заховані справді зі знанням справи.


Детальний обшук:

■ Мета операції: пошук матеріалів, як-от радіоприладів, документів, дрібного матеріалу тощо.

■ Застосовувати цей метод можливо тільки на незначних об'єктах, наприклад — в окремому приміщенні, помешканні, щонайбільше — у невеликій будівлі.

■ Вимагає небагато учасників.

■ Вимагає неймовірно багато часу.

■ Його можуть проводити тільки люди з ґрунтовною спеціальною підготовкою.

■ Це «цілеспрямована операція». Застосовувати її можна тільки у випадку дійсно обґрунтованої підозри.

■ Дає добрі результати. За допомогою детального обшуку знаходять навіть професійно заховані речі.

Прочісування житлового блоку

■ Підрозділ, що здійснює таку операцію, поділяється на:

­­­­ ­­­­ а) винищувальний загін;

­­­­ ­­­­ б) пошуковий загін;

­­­­ ­­­­ в) загороджувальний загін.

Детальну організацію див. на с. 185.

■ Складовими елементами операції є:

­­­­ ­­­­ а) розвідка;

­­­­ ­­­­ б) оточення;

­­­­ ­­­­ в) прочісування.

■ Перед початком операції проводиться розвідувальна робота. Участь у розвідці беруть керівник операції і частина його підлеглих. Розвідку проводять у цивільному одязі. Розвідка охоплює:

­­­­ ­­­­ а) зручні для під'їзду маршрути і місця висадки окремих загонів;

­­­­ ­­­­ б) організацію загороджень: перешкод, позицій для груп вогневої підтримки та груп затримування;

­­­­ ­­­­ в) розташування місця для допиту.

■ Під'їзд та оточення відбуваються за можливості на світанку, ще до того, як люди почнуть виходити до праці. Супротивник діятиме дуже швидко, щоб у тебе не було можливості застосувати якісь контрзаходи (втекти, вислизнути у схованку, організувати спротив).

■ Враховуючи потребу заощадити час та забезпечити раптовість, від підготовчих позицій відмовляються. Окремі загони з'являються з різних напрямків і відразу ж заїжджають на вантажних автомашинах під сам об'єкт. Бійці вистрибують із транспорту і займають свої місця.

■ Увесь житловий блок відрізається від зовнішнього світу загороджувальним загоном. Для цього, зокрема, застосовують легкопереміщувані і легковстановлювані загородження (спіраль з колючого дроту). Загородження полегшують контроль і дозволяють ощаджувати на персоналі.

■ На один фасад кидають одну групу вогневої підтримки. Вона контролює двері, вікна, люки на даху і в підвалах і готова негайно відкривати вогонь, якщо операція наштовхнеться на збройний спротив.

■ На один фасад передбачено й одну групу затримання. Її завданням є упіймати осіб, які намагатимуться втекти з будинку, — бажано живими.

■ Коли житловий блок загороджено, пошуковий загін методично прочісує будинок за будинком.

■ На горище відразу ж скеровують подвійний пост, аби запобігти втечі по даху.

■ На кожному поверсі на сходовій клітці ставиться один вартовий, який уважно спостерігає за дверима кожного помешкання.

■ На партері залишаються три бійці. Двоє стережуть парадний і задній входи в будинок, а третій — вхід у підвал.

■ Мешканців будинку збирають в одному місці, яке можна легко контролювати (внутрішній двір, закуток муру довкола будинку тощо). Консьєрж повинен сказати, чи всі вже тут, кого бракує, а хто не належить до мешканців цього будинку. Підозрілих осіб забирають на допит.

■ Тільки тепер розпочинається саме прочісування. Коли надходить черга певного помешкання, викликають його власників. Якщо якісь двері неможливо відімкнути, їх без зволікань вибивають. Те ж саме відбувається із зачиненими предметами: меблями, валізами, ящиками тощо.

■ Під час обшуку найважливішу роботу виконують фахівці з поліції, прикріплені до операції. Вже сама присутність функціонерів, яких ненавидять і бояться, лякає і паралізує мешканців будинку. Їхня присутність спонукатиме до чіткішої і безжальнішої роботи солдатів, які внутрішньо не надто співчувають таким операціям: інакше вони ризикуватимуть отримати славу політично ненадійних.

Обшук будинку

Загальні зауваги:

■ Пошукову команду поділяють на:

­­­­ ­­­­ а) зовнішню варту;

­­­­ ­­­­ б) пошукову групу.

■ Керівник обшуку будинку координує дії зовнішньої варти та пошукової групи.

■ До зовнішньої варти належить принаймні дві особи з пістолет-кулеметами. Завданням варти є:

­­­­ ­­­­ а) не дати нікому вийти з будинку;

­­­­ ­­­­ б) завадити викиданню предметів з вікон.

Зовнішню варту виставляють ще до того, як пошукова група заходить у помешкання.

■ До пошукової групи входять:

­­­­ ­­­­ а) керівник групи — керує пошуковою роботою;

­­­­ ­­­­ б) охоронці — охороняють підозрілих осіб;

­­­­ ­­­­ в) одна або кілька пошукових груп — власне й проводять обшук.

■ Мешканців скликають в одне місце, вводять у курс справи, обшукують та тримають під вартою. Перед тим як дозволити сісти, щоби вони перечекали обшук, стільці спочатку слід перевірити на наявність захованих предметів.

■ Варто взяти договір про винайм помешкання, щоби, бува, не проґавити жодного з приміщень у помешканні (горище, підвал, спіжарня, комірчина, гараж тощо).

Обшук приміщення:

■ Якщо працює лише одна пошукова група, то керівник визначає порядковість обшуку приміщень. Якщо ж є можливість працювати кільком пошуковим групам, то керівник призначає, котра група і де саме здійснюватиме обшук.

■ Для раціонального обшуку одного приміщення потрібно 2-3 особи.

■ Керівник команди розподіляє приміщення. На дві стіни приміщення призначається один відповідальний. А третя особа бере на себе середину приміщення. Межі приділених ділянок маркуються крейдою по підлозі (килимові), стінах та стелі. Саме ці стики ділянок є важливими. Тут легко можна чогось недобачити.

■ Сам керівник команди в обшуку участі не бере. Натомість він тримає під контролем усе і стежить, аби нічого випадково не пропустити.

■ Обшукують меблі, килими, штори, шпалери, обшивку, смітники та печі. Кімнатні рослини витрушують із вазонів, відкривають банки з домашніми закрутками, консерви тощо. Лежачих хворих підіймають з постелі, немовлят виймають із візочків і обшукують їх та місце під ними.

■ Технічне правило № 1 звучить так: кожний шукає настільки ретельно, щоби наприкінці роботи йому не довелося розпочинати все з початку і щоби він міг упевнено твердити, що нічого не пропустив.

■ Людину, яка щось заховала, непереборно тягне раз по раз глянути в бік схованки. Вартовий знає про це, а тому звертає увагу на спрямування поглядів присутніх у приміщенні.

■ Якщо під час обшуку в помешкання зайде ще хтось, то його відразу ж затримують.

■ Якщо дзвонить телефон, слухавку не беруть, аби викликати враження, ніби нікого в цей час немає вдома. Інакше поліція могла б сама викрити факт проведення операції незнайомим голосом. Домочадці також не мають права брати телефон, адже можуть таким чином передати сигнал якимось непримітним домовленим паролем.

Очищення площі

(розгін масової демонстрації перед урядовою будівлею, перед партійним осередком або ж адміністрацією)


Загальні зауваги:

■ Важливо швидко і не зволікаючи і водночас без смертей, з якомога меншою кількістю поранених очистити площу.

■ Зібраний натовп мусить отримати можливість швидко і безперешкодно зринути З площі.

■ Для цього:

­­­­ ­­­­ 1. Слід залишити неперегородженими велику кількість вулиць, у які натовп зможе зринути.

­­­­ ­­­­ 2. Очищати площу необхідно тільки з одного напрямку. Для цього потрібно обрати ту сторону площі, в яку впадає найменше вулиць.

­­­­ ­­­­ 3. Через гучномовці віддати наказ повідчиняти вхідні двері прилеглих будинків, а вікна, навпаки, — позачиняти (тоді частина натовпу зможе забігти в будинки, але їм буде складно відкрити вогонь по війську!).

■ Для самого очищення площі застосовують два методи:

­­­­ ­­­­ а) очищення силами людей за допомогою т. зв. «ланцюга поліції»;

­­­­ ­­­­ б) очищення за допомогою ланцюга машин.

■ Ланцюгом поліції можна розігнати тільки незначні групи людей або натовпи середнього розміру.

■ Велелюдні натовпи потрібно відтісняти за допомогою ланцюга машин.


Ланцюг поліції:

■ Поліціянти в ланцюгу стоять тісно один біля одного, не залишаючи проміжків між собою. Гвинтівка з насадженим багнетом витягнена вперед. Багнет — на рівні грудної клітки. Зброя заряджена і на запобіжнику.

■ 1-2 метри позаду ланцюга поліції стоять метальники гранат зі сльозогінним газом. У кожного — щонайменше 30 таких гранат. Запас боєприпасів підвозиться транспортним засобом керівника операції: так метальники можуть поповнювати свої запаси протягом усієї операції.

■ На віддалі 20-30 метрів позаду метальників розташовується ближній резерв. Він повинен:

­­­­ ­­­­ а) якщо є потреба, підсилювати ланцюг поліції;

­­­­ ­­­­ б) хапати осіб, які прорвуть ланцюг;

­­­­ ­­­­ в) забирати полонених і передавати їх до основного резерву.

■ На тому ж самому рівні, що й ближній резерв, їде керівник. Він перебуває зверху на танку або на броньованій машині, щоби таким чином мати в полі зору і самі війська, і натовп людей. Керівник підтримує радіозв'язок із вищим начальством. Окрім того, він має гучномовець, аби:

­­­­ ­­­­ а) звертатися до натовпу;

­­­­ ­­­­ б) попри загальний шум, мати змогу віддавати накази і команди своїм військам.

У машині начальника сидить 3-4 особи ближньої охорони.

Вони не дають людям оточити машину, вирвати радіоантену чи кинути коктейль Молотова.

■ Всі мають на обличчях маски для захисту від дії газу. Маска керівника висить у нього на грудях напоготові. Адже коли він одягне маску, то ускладниться зв'язок із його військами.

■ Перед тим як натовп почнуть розганяти силою, людей попереджають. Попередження може звучати, наприклад, так: «Увага! Увага! До вас звертаються військові, які відповідають за порядок! — Закликаємо демонстрантів добровільно покинути площу! — Даємо на це 10 хвилин часу! Через 10 хвилин площу почнемо зачищати силою!» Це попередження кілька разів із невеликими проміжками повторюють. Після закінчення зазначеного часу військо переходить у наступ.

■ За командою керівника метальники кидають гранати зі сльозогінним газом. Застосування газу мусить відбуватися швидко й зосереджено. Сльозогінний газ тільки тоді справді подіє, коли в мінімально короткий час (1-2 хвилини) у натовп полетить кілька сотень газових гранат. Метальники кидають газові гранати в глибину натовпу і по всій ширині людської маси. Особливо важливими є кидки у віддалені точки, в такий спосіб охоплюються й ті люди, які стоять позаду.

■ Після того в дію вступають військові з багнетами. Вони рухаються повільним маршовим кроком, педантично дотримуючись спільної лінії руху. Темп руху визначається за найповільнішими частинами формації. Тим силам, що просуваються легко, не можна просто прорватися вперед і розірвати в такий спосіб ланцюг. Щоразу відбуваються зупинки в русі, щоби відновити початковий порядок.

■ Позаду рухається загін перекриття і перегороджує вулиці, якими пройшла колона, швидковстановлюваними загородженнями («іспанські живоплоти», спіралі колючого дроту). Біля кожної перешкоди залишається блокувальна група з 4-х осіб із пістолет-кулеметами. Вони не дають демонстрантам, які повертатимуться, зруйнувати загородження.

Ланцюг машин:

■ Для зачистки площі використовують танки, броньовані машини або й вантажівки.

■ Транспортні засоби ставлять на одній лінії, злегка висунувши одне крило лінії вперед для полегшення огляду.

■ Прогалини між двома машинами становлять:

■ для вантажівок — 0,80-1 м;

■ для танків чи броньованих машин — 1,50-2 м.

■ На машини сідає піхота, яка стежить за тим, аби:

­­­­ ­­­­ а) натовп не зривав антен, прапорців, арматури і щоби з натовпу не кидали пляшки з запалювальною сумішшю;

­­­­ ­­­­ б) крізь проміжки між машинами не прослизнули окремі люди.

■ За танками рухаються на певній відстані резервні сили на вантажівках. Їхнім завданням є:

­­­­ ­­­­ а) перегороджувати бічні вулиці, через які вже перейшов ланцюг зачистки, швидковстановлюваними загородженнями («іспанські живоплоти», спіралі колючого дроту) та не давати частині натовпу повернутися назад і, таким чином, проникнути в тил зачисних сил;

­­­­ ­­­­ б) приймати полонених і відправляти їх у спеціально відведене для них місце.

■ Просування вперед і відтіснення людської маси відбувається повільним темпом.

Подолання безпорядків та повстань

Загальні зауваги

■ Окупаційна влада залучає якомога потужніші сили, щоб уникнути ризику поразки. У разі невдалого застосування сили окупаційною владою повстанський рух отримав би додатковий імпульс. Тоді активними бійцями стали б і ті, хто досі з обережністю вичікував.

■ У супротивника є такі можливості:

Розвідка

■ Перед придушенням повстання окупаційна влада проводить розвідувальну роботу.

■ Представники органів розвідки працюють переважно в цивільному одязі.

■ Завданням розвідки є вияснити все щодо:

­­­­ ­­­­ а) політичного стану:

­­­­ ­­­­ ­­­­ ­­­­ ■ наскільки симпатизує повстанцям основна маса населення і якого роду практичну підтримку надає їм?;

­­­­ ­­­­ ­­­­ ­­­­ ■ чи все ще діють адміністрація та поліція?;

­­­­ ­­­­ ­­­­ ­­­­ ■ яку позицію займає «маріонеткова адміністрація»?; чи вона ще «тверда», чи, навпаки, вважає, що настав момент «зіскочити»?;

­­­­ ­­­­ б) військового стану:

­­­­ ­­­­ ­­­­ ­­­­ ■ яку зброю та бойове спорядження мають повстанці; і насамперед, чи мають вони важку зброю та протитанкові засоби?;

­­­­ ­­­­ ­­­­ ­­­­ ■ хто керує повстанцями?; чи керівництво здійснюється з військової точки зору професійно, чи дії повстанців та їхнього керівництва — дилетантські?;

­­­­ ­­­­ ­­­­ ­­­­ ■ приблизна площа території, охопленої безпорядками; основні райони безпорядків; захоплені об'єкти; споруджені загородження тощо.

Структура атакуючих сил

Загальні зауваги:

■ У подоланні повстання беруть участь:

­­­­ ­­­­ а) окупаційна (регулярна) армія;

­­­­ ­­­­ б) партійні війська (підрозділи безпеки)[47];

­­­­ ­­­­ в) політична поліція.

■ Основна роль відводиться партійним військам.

■ Армія та політична поліція виконують допоміжну функцію і підсилюють партійні формації, якщо вони надто нечисельні.

■ Окупаційна армія становить близько 75% залучених сил, а партійні війська та політична поліція — близько 25%.

■ Структура:

■ Керівником цілої операції може бути:

­­­­ ­­­­ а) особа з вищого поліційного керівництва;

­­­­ ­­­­ б) особа з вищого командування партійних військ;

­­­­ ­­­­ в) як виняток — армійський офіцер високого рангу[48].


Зовнішнє перекривання:

■ Зовнішнє перекривання має перешкодити проїзду недозволених транспортних засобів, а одночасно охороняти зачисні сили від зовнішніх перешкод.

■ Зовнішнє перекривання блокує тільки основні дороги на краях території повстання.

Тож мережа блокади не надто густа і її легко можна обійти стороною від магістральних доріг.

■ Один пост становлять 1-2 танки та одне піхотне відділення.

Внутрішнє перекривання:

■ Завданням внутрішнього перекривання є позбавлення повстанців можливості відступити. Тому це перекривання мусить бути якомога густішим і не мати пробоїн.

■ Для внутрішнього перекривання перевага надається місцевостям із широкою прострілюваністю: парки, площі, широкі вулиці, залізничні шляхи, канали тощо. Завдяки цьому додатково вивільняється персонал, який зможе поповнити сили зачистки.


Сили зачистки:

■ Сили зачистки поділяються на штурмові загони, складові вогневої підтримки, загони прочісування та ближні резерви.

■ Штурмові групи постачає армія, і до їх складу входять піхотинці та БМП. Вони знищують осередки опору.

■ Складові вогневої підтримки також постачає армія, і до їх складу входять танки, штурмові гармати, протитанкові гармати та міномети. Вони супроводжують просування штурмових груп.

■ Загони прочісування постачають партійні війська та політична поліція. Вони зачищають відвойовану територію.

■ Ближні резерви постачає армія. Вони забезпечують підкріплення для наступу, перекривають виходи у бічні вулиці, транспортують полонених тощо.

Ведення бою

■ Вступ на територію безпорядків здійснюється у передсвітанкові години (02.00-04.00). Можна сказати, що окупаційна влада застає таким чином повстанців «у ліжку».

■ Перериваються громадські телефонні лінії, щоб у повстанців не було можливості передавати повідомлення.

■ Переривається електро- та водопостачання на території повстання.

■ Механізовані війська беруть місто в кільце, щоби:

­­­­ ­­­­ а) перекрити повстанцям можливості відступу чи втечі;

­­­­ ­­­­ б) припинити постачання продуктів харчування;

­­­­ ­­­­ в) зробити неможливим надання допомоги ззовні.

■ Окремі посилені танками штурмові групи просуваються основними магістралями у напрямку центру міста. Їхнім завданням є зайняти основні пункти і розсікти повстанців на декілька роз'єднаних угруповань.

■ Основна маса піхоти повільно й систематично прочісує окремі міські квартали, житлові блоки та будівлі.

■ Моторизований основний резерв стоїть напоготові за межами цієї території, щоби:

­­­­ ­­­­ а) припиняти спроби вирватися;

­­­­ ­­­­ б) забезпечувати ротацію задіяних у боях підрозділів;

­­­­ ­­­­ в) доукомплектовувати підрозділи, що зазнали втрат;

­­­­ ­­­­ г) за потреби підсилювати штурмовий клин;

­­­­ ­­­­ д) завдавати додаткового нищівного удару по вогнищах опору, за які ведуться особливо запеклі бої.

■ Усією операцією керують за допомогою радіозв'язку, з гелікоптерів та легких літаків (див. рис. на с. 204).

Вуличні дії

Загальні зауваги:

■ На велику вулицю залучають одну, посилену танками стрілецьку роту.

■ Рота розпочинає фронтальний наступ двома взводами. Один із взводів рухається самою вулицею. Інший просувається внутрішнім боком вулиці — задніми дворами та садами. Для цього обирають той бік вулиці, який забезпечує можливість зручнішого укриття.

■ Третій стрілецький взвод замикає наступ як резерв роти.


Передовий взвод:

■ Передовий взвод діє силами двох відділень попереду.

■ Кожне з відділень рухається правим і лівим боком вулиці вздовж фасадів будинків. Формація: стрілецька колона: дистанція між бійцями 5-10 метрів.

■ Передові відділення висилають по двоє розвідників на 50-100 метрів уперед.

■ Третє відділення рухається на віддалі 50-100 метрів зручнішим боком вулиці.

■ 1-2 танки або штурмові гармати, разом із передовою частиною піхоти, їдуть попереду для забезпечення вогневої підтримки.

Резерв роти:

■ Резерв роти складається з:

­­­­ ­­­­ а) третього стрілецького взводу;

­­­­ ­­­­ б) кулеметного взводу (4 кулемети);

­­­­ ­­­­ в) 1-2-x танків або штурмових гармат;

­­­­ ­­­­ г) усіх БМП роти (8 одиниць).

■ Разом із ротним резервом перебуває кілька службовців політичної поліції.

■ По одному відділенню третього стрілецького взводу виділяють на грубше прочісування будинків, повз які рухається передовий взвод. Цей огляд покликаний усунути можливість відновлення бою в тилу роти.

■ Кулеметний взвод та БМП застосовують для перекривання бічних вулиць — швидко вводячи їх у дію, щоби в такий спосіб убезпечити фланги роти.

■ Коли авангард вступає в бій, то бійці в глибині колони відступають під прикриття будинків, аби уникнути втрат.

■ На кожному підході до бічної вулиці, що перетинає вулиці основного руху війська, робиться нетривала зупинка для відновлення в роті початкового порядку.

■ Прочісування будинків забирає більше часу, ніж просування штурмової голови колони. Тому темп просування задає резерв.

(пор. рис. на с. 205).

Подолання барикад та вуличних загороджень

■ Танки зупиняються поза ареалом досяжності засобами ближнього бою (міномети, гранатомети, пляшки із запалювальною сумішшю) і руйнують барикади гарматними пострілами.

■ Піхотинці виходять із БМП та пробираються будинками до загородження. Для цього використовують проломи в стінах підвальних приміщень. Якщо таких підвальних приміщень немає, тоді проломи роблять на верхніх поверхах, (див. рис. на с. 206)

Зачистка розлогого об'єкта

(як-от фабричного комплексу)

■ Увесь ареал оточують.

■ Під'їзди перекривають колючим дротом і виставляють стрільців (1).

■ Демонстративно під'їжджають танки, контролюючи об'єкт за допомогою бортової зброї (2).

■ У навколишніх будівлях і на їхніх дахах встановлюють кулемети. Тож під контроль беруться дахи об'єкта нападу (3).

■ Штурмові групи — а в них працівники політичної поліції — проникають усередину і прочісують об'єкт нападу (4).

■ Осіб, які викликають підозру, затримують і відразу ж вивозять з території на вантажівках, що стоять тут напоготові (5).

■ Неподалік у засідці чекає резерв нападу — його метою є:

­­­­ ­­­­ а) приймати полонених і брати їх під охорону;

­­­­ ­­­­ б) за потреби посилювати штурмові групи (6).

■ Над'їжджають автомашини з гучномовцями, з них передають вказівки окупаційної влади повстанцям (7).

■ На позиції виставляють прожектори, щоби, якщо є потреба, можна було продовжувати операцію зачистки і вночі (8).

Зайняття міста після припинення безпорядків або придушення повстання

Загальні зауваги:

■ Після перемоги над повстанцями населення необхідно тримати «в руках».

■ Ми розрізняємо:

Закрита зона:

■ «Закрита зона» слугує окупаційній владі опорою.

■ У закритій зоні окупаційні війська розташовуються строго відокремлено від населення. Причини:

­­­­ ­­­­ а) тоді на війська не так легко вчинити напад;

­­­­ ­­­­ б) війська убезпечені від політичного впливу з боку населення.

■ Закриту зону обирають так, щоби у ній перебували важливі об'єкти (як-от адміністративні та урядові будівлі), які у такий спосіб отримають додатковий захист.

■ На периферії закрита зона укріплюється окремою захисною вартою (ланцюгом вартових постів).

■ Пізніше, і це — якомога швидше, необхідно поміняти систему вартових постів на огорожу з колючого дроту. Вона дієвіша і потребує менше людського персоналу.

■ Окремі пости виставляють принаймні за 30 метрів позаду огорожі, щоби у вартових не було можливості розмовляти з людьми. Так солдатів убезпечують від політичного впливу з боку населення.

■ Позиції постів захищені валами, спорудженими з мішків із піском.

■ На підходах до огорожі з колючого дроту встановлюють попереджувальні оголошення. Хто намагатиметься пробратися крізь них, у того стрілятимуть без попередження.


Зовнішні опорні пункти:

■ Перед закритою зоною встановлюються опорні пункти. Вони:

­­­­ ­­­­ а) утримують контроль над важливими об'єктами (міст, перехрестя вулиць, площа тощо);

­­­­ ­­­­ б) є опорою для патрулів.

■ Кількість зовнішніх опорних пунктів ощадлива, щоби не розпорошувати сил. Принцип: краще менше постів, зате сильніших!

■ Зовнішні опорні пункти розміщують у надійних будівлях, які легко обороняти.

■ Чисельність особового складу зовнішніх опорних пунктів відповідає чисельності взводу. Керує ними завжди офіцер.


Патрулі:

■ Завданням патрулів є демонстрація своєї присутності та відлякування.

■ Ми розрізняємо «малі патрулі» й «великі патрулі».

■ Малі патрулі здійснюють охорону ближчого оточення закритої зони.

■ Великі патрулі контролюють територію усього міста і підтримують зв'язок із зовнішніми опорними пунктами.

■ Малий патруль має один-єдиний транспортний засіб (1 БМП чи танк).

■ Великий патруль має два транспортні засоби (1 танк + 1 БМП).

■ Усіма без винятку патрулями керують офіцери.

■ Керівниками патрулів ставлять тільки найкращих офіцерів, тобто тих, хто не знатиме жалю ні до кого і хто зможе безоглядно відкрити вогонь. Їхніми завданнями є:

­­­­ ­­­­ а) не допустити контактів між солдатами і населенням;

­­­­ ­­­­ б) забезпечити, щоби людський натовп не зміг роззброїти команду і щоб, у разі виникнення необхідності, команда не зупинялася, коли доведеться стріляти по жінках і дітях або й давити їх танком.

■ Патрулі їздять серединою вулиці. Кожному членові патруля виділяється певний сектор, за яким він веде спостереження.

■ Патрулі — небезпечніші за великі, закриті підрозділи, тому що вони з переляку швидко переходять до стрілянини.


Надзвичайний стан:

■ Листівки, вивішені плакати, машини з гучномовцями та радіо провіщають початок «надзвичайного стану».

■ Як правило, в умовах надзвичайного стану діють такі заходи:

­­­­ ­­­­ 1. Перед настанням ночі зачиняють усі ресторани та розважальні заклади.

­­­­ ­­­­ 2. Забороняється виходити з дому вночі.

­­­­ ­­­­ 3. Забороняється збиратися в одному місці групі людей понад 10 осіб.

­­­­ ­­­­ 4. Забороняється зустрічатися в клубах, товариствах.

­­­­ ­­­­ 5. Запроваджуються трибунали.

­­­­ ­­­­ 6. Оголошується, що кожного, кого зустрінуть зі зброєю в руках, розстрілюють на місці.

­­­­ ­­­­ 7. Усі жалюзі вікон, що виходять на вулицю, мають бути відкриті. Всі ж вікна, навпаки, залишатися зачиненими. Якщо вікна відчинені, то в них без попередження стріляють.

­­­­ ­­­­ 8. Обов'язково тримати зачиненими всі вхідні двері, двері до підвалів та на горища. Чужих осіб впускають досередини тільки після перевірки. За імовірні ворожі дії цих осіб колективно відповідають власник будинку та всі його мешканці.


Роззброєння:

■ Встановлюється термін, у який необхідно здати зброю та боєприпаси. Особи, які зроблять це вчасно, не будуть покарані. Встановленого терміну на початках дотримуються, щоби нікого не відлякати. Не вір цьому обманному маневру. Особи, що здадуть зброю, потрапляють у чорний список. За ними прийдуть тоді, коли супротивник потребуватиме заручників та рабську робочу силу. Ти ще раз переконаєшся, що з тенет супротивника не вибратися, а тому ліпше загинути в боротьбі!

■ Після закінчення встановленого терміну розпочинаються обшуки в будинках та перевірки на вулицях. Тих, у кого знайдуть зброю тепер, відразу ж депортують або розстріляють.

Загрузка...