Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин)

Примітки

1

[1] Володимир Старосольський. Теорія нації. Відень, 1922, стор. 80.

2

[2] М.Драгоманів. Австро-руські спомини. Частина ІІІ і ІV. Львів, 1890, стор. 223.

3

[3] Іван Франко. Поза межами можливого. Літ.-Наук. Вістник, 1900. Кн. 10, стор. 11.

4

[4] Лонгин Цегельський. Молода Україна – історичний спомин. Календар «Провидіння» на 1948 р., Филаделфія, стор. 70.

5

[5] Майже всі вище наведені основники та провідні члени «Молодої України» це – або майбутні визначні Українські Січові Стрільці в першій світовій війні (М.Галущинський, В.Старосольський, С.Горук, Т.Мелень), або організатори й провідники довоєнного стрілецького руху (В.Старосольський, С.Горyк, В.Гуркевич, Т.Мелень), або члени Української Боєвої Управи (В.Темницький, В.Старосольський, В.Гуркевич), або передові члени Головної, а пізніше Загальної Української Ради (С.Баран, Л.Цегельський, В.Темницький, В.Старосольський, Т.Мелень), або співробітники Союзу Визволення України (Л.Ганкевич, Л.Цегельський, Т.Мелень).

6

[6] Л.Цегельський. Русь-Україна і Московщина. Львів, 1901, стор. 86,87,90-92.

7

[7] А.Цурковський. «Не пора, не пора». Календар «Провидіння» на 1948 рік, стор. 101,102.

8

[8] «Молода Україна», часопис української молоді. Львів, 1901, чч. 11-12, стор. 419-423.

9

[9] Лонгин Цегельський. Молода Україна. Календар «Провидіння» на 1948 р., стор. 76.

10

[10] М. іншими був тоді тяжко поранений в ногу польською кулею студент Роман Леонтович, пізніше, відомий УСС першої (Дідушкової) сотні.

11

[11] Д-р К.Трильовський. Про січовий рух. Календар «Запорожець» на 1921 р. Відень, 1920, стор. 30-37.

12

[12] Олена Степанів. Напередодні великих подій. Львів, 1930, стор. 8-9.

13

[13] О.Степанів. Цит. твір, стор. 23.

14

[14] «Відгуки», орган української молоді, Львів, ч. 1, лютий 1913, стор. 6.

15

[15] Микола Голубець. Рік грози і надій, 1914. Львів, 1934, стор. 14.

16

[16] Д-р Кость Левицький. Історія політичної думки галицьких українців 1848-1914. Львів, 1926, стор. 634.

17

[17] Олена Степанів. Цит. твір. Стор. 14,15.

18

[18] Д-р К.Трильовський. Про січовий рух. Календар «Запорожець» на 1921 р. Відень 1920, стор. 33.

19

[23] «Шляхи», Львів, 15 квітня 1913 р., стор. 31.

20

[23а] Там таки.

21

[19] Микола Голубець. Цит. твір, стор. 18.

22

[20] «Діло», Львів, 28 грудня 1912 р.

23

[21] «Відгуки» ч. 2, лютий 1912 р., стор. 1-2.

24

[22] Олена Степанів. Цит. твір, стор. 30.

25

[24] Jozеf Ріlsudsкі. Pisma zbiorowe. Tom III. Warszawa, 1937.

26

[25] Олена Степанів. Цит. твір, стор.9.

27

[26] З'їзд нотаблів у Львові дня 7 грудня 1912 р.

28

[27] Загальні збори Українського Студентського Союзу у Львові дня 15 грудня 1912 р.

29

[28] «Відгуки», ч. 1, лютий 1913, стор. 9.

30

[29] «Відгуки», ч. 2, лютий 1913, стор. 2-6.

31

[30] Англійський журналіст Kaseur, що вліті 1914 р. відвідав Галичину, обсервуючи там українське життя, у лондонськім журналі «Тhe Varsity – Тhe Isis» з грудня 1914 р., у статті п. з. «Галичина в р.1914» з ентузіязмом описує Шевченкове свято у Львові в червні того ж року. В уступі VІІ змальовує автор Дрогобиччину та так, м. інш., пише про Борислав: «Перед домівкою української читальні, прибраної в синьо-жовті прапори, привітали гостей між іншими також українські стрільці, що виглядали дуже моторно і по-англійськи, у своїх кгакі уніформах».

32

[31] Крім Пласту існувало в Самборі й добре розвивалось статутове товариство «Січові Стрільці», якого головою був д-р Володимир Гуркевич, а членами його Управи були пізніші старшини УСС Степан Ріпецький і Петро Савдик. «Січові Стрільці» в Самборі старалися про одержання крісів до вправ від військової влади. Внаслідок негативної опінії повітового старости, поляка, відмовлено цьому проханню таким письмом: «Ц. к. Староство в Самборі, ч. 33296/9. Самбір, дня 8 липня 1914. До Честного Товариства «Січові Стрільці» в Самборі. Ц. к. Коменда оборони краєвої в Перемишли письмом з 23/6 1914. М. А. Ч. 3352 наказала повідомити Честне Товариство на їх через адвоката краєвого пана Володимира Гуркевича, що внесену просьбу з 21/12 1913 о уділенє бороні до целів муштри, просьби сеї не може тепер увзгляднити. Ц. к. Старoста – підпис нечиткий». Оригінал цього письма находиться в нашім архіві. Це знаменитий документ ворожого відношення австро-польської адміністрації до українського стрілецького руху. Після семи місяців полагоджування просьби, самбірське товариство «СС» не змогло добитись одержати три кріси! В тім часі польський «Звйонзек Стжелєцкі» в Самборі диспонував більш, чим 100 крісами, які одержав через того ж повітового старосту.

33

[32] Д-р К.Трильовський. Цит. стаття, стор. 43.

34

[33] Сотник Клим Гутковський був пізніше командантом сотні УСС, що одинока боролася в Горганаx, в околицях просмику Вишкова в перших місяцях 1915 р. і там своїми бойовими подвигами добула широку славу для української зброї. Внаслідок важких переходів на фронті, сотник Гутковський занедужав і помер 29 травня 1915 р. в лічниці в Будапешті.

35

[34] Walter Consuelo Langsam Ph. D. Тhe world since 1914. New York, 1933, стор. 5.

36

[35] H. O. Wells. Тhe outline of history. New York, 1921. Vol. II, стор.435.

37

[36] P. Lee Beens. European history since 1870. New York, 1950, стор. 208, 209.

38

[36а] H. O. Wells. Цит. твір, стор. 508.

39

[37] Цитов. на підставі: В.Дорошенко. Українство в Росії. Відень, 1916, стор. 79.

40

[38] В.Дорошенко. Цит. твір, стор. 84,85.

41

[39] Д-р М.Лозинський. Галичина в життю України. Відень, 1916, стор. 33.

42

[40] Д-р Степан Баран. Ліпше пізно, як ніколи. «Проблеми», Мюнхен, ч. 2, 1947 р.

43

[41] Цит. за Є. Чикаленком. Щоденник. Львів, 1931, стор. 248-252.

44

[42] Карло Крамарж, чеський політик, посол до віденського парлямеиту, русофіл, крайнє реакційного напрямку.

45

[43] Цит. на підставі: Dr. Eugen Lewickij. Die Ukraine der Lebensraum Russlands. Stuttgart – Beгlin, 1915, стор. 5.

46

[44] Цит. на підставі: Д-р М.Лозинський: Галичина в життю України. Відень, 1916, стор. 40,41.

47

[45] Дослівний текст маніфесту подаємо на підставі праць: 1) Д-р Кость Левицький. Історія політичної думки галицьких українців 1848-1914. Львів, 1926, стор. 720-722. 2) Вістник Союза визволення України, ч. 2. Відень 27 жовтня 1914, стор. 8.

48

[46] Альбом УСС. Львів 1936, стор. 15.

49

[47] «Вістник Союза визволення України», ч. 1. Відень 5 жовтня 1914, стор. 1.

50

[48] «Вістник Союза визволения України», ч. 1. Відень 5 жовтня 1914, стор. 2.

51

[49] Д.Донцов і М.Залізняк ще в 1914 р. вибули із «Союзу визволення України» та до кінця війни зовсім окремо вели політичну роботу по стороні Центральних Держав.

52

[50] Після реферату студ. Євгена Яворівського, на тему: «Самостійність України і наші домагання в межах Австрії» піднесено в дискусії, що ми не можемо безумовно всі свої пляни будувати на тому, що буде робити Австрія. Як наші дороги зійдуться, то не будемо відкидати подаваної нам допомоги. Повну волю і економічну рівність могтимемо осягнути аж тоді, коли будемо мати свою незалежну українську державу. Згідно з провідною думкою реферату і дискусії – ухвалено резолюцію, що говорить про: «конечність здобуття Самостійної України ,як державного організму, зложеного з усіх трьох частин української землі, що підлягають тепер Росії, Австрії і Угорщині». («Шляхи», Львів, 1. ХІ. 1913, чч. 8-9, стор. 103-104).

53

[51] «ВСВУ», ч. 9-10. Відень, лютий 1915. Стаття: «Перед новими завданнями», стор. 6.

54

[52] Д.Дорошенко. Мої спомини про недавне-минуле. Частина 1, Львів, 1923, стор. 16.

55

[53] Maurice Paleologue. An Ambassadors Memoirs. London, 1923, том І, стор. 213, 214.

56

[54] О.Лотоцький. «Сторінки минулого», частина третя. 1934, стор. 279.

57

[55] Євген Чикаленко. «Щоденник» (1907-1917). Львів, 1931, сторінки: 448,453,484.

58

[56] Д.Дорошенко. «Мої спомини про недавне минуле», частина 1. Львів, 1923, стор. 14.

59

[57] В.Винниченко. «Відродження нації», частина І. Київ-Відень, 1920, стор. 37,38.

60

[58] Дивись: «Нова Рада», Київ, 16 травня 1917, ч. 29. Цит. за ВСВУ, з 25 листопада 1917, стор.756.

61

[59] В.Винниченко. «В чем наша сила?», журнал «Украинская Жизнь». Москва, липень 1915 р.

62

[60] П.Стебннцький. Украина й Украинци. Петроград, 1917, стор. 42-43. За В.Дорошенком. ВСВУ, з 25 листопада 1917, ч. 178.

63

[61] Осип Гермайзе. Матеріяли до історії українського руху за світової війни. «Український Археографічний 3бірник», том перший. Київ, 1926, стор. 271-354.

64

[62] Діяльність «Союзу Визволення України» здобула собі поважні симпатії на Україні. В квітні 1915 р. відбулася в Києві нарада діячів українських соціялістичних організацій, яка вповні одобрила діяльність і політичну позицію СВУ та її самостійницьку плятформу. Представннк цієї групи діячів Євген Голицинський двічі виїздив нелегально за кордон в 1915 і 1916 рр., та нав'язав особистий контакт з президією СВУ. Справу нелегального переїзду Є.Голицинського за кордон, організував особисто д-р Лев Ганкевич, перебуваючи тоді в Софії, як представник СВУ.

65

[63] Юліян Охримович. Розвиток української національно-політичної думки. Львів, 1922, стор.ІХ, Х.

66

[64] М.Галущинський. «З Українськими Січовими Стрільцями». Львів, стор. 123,124.

67

[65] Ту саму справу австрійської присяги вирішили польські легіоністи багато легше і простіше. Боячись брати на себе політичну відповідальність за зложену присягу, вони оперлися на вождівськім принципі своєї формації, перенесли рішення цієї тяжкої проблеми на свого вождя Пілсудського, зажадали від нього видання відповідного наказу. «Не буду входити» – говорить Пілсудскі – «в мотиви мойого поступовання, досить, що я прийняв ту відповідальність на себе й видав наказ зложити присягу» (розуміється – австрійської формули). Jozef Pilsudski. Pisma zbiorowe. Tom IV. Warszawa, 1938, стор. 216.

68

[66] Малий чисельний стан УСС у світовій війні не дав можливости поставити більшу формацію УСС під час листопадових боїв за Львів, що спричинило втрату Львова та дальший некорисний розвиток польсько-української війни. Також київські СС коли б мали хоч би два-три рази більшу кількість старих УСС-ів – були б змогли причинитись до кращого висліду боротьби за нашу державність.

69

[67] Микола Голубець. Рік грози і надій – 1914. Львів, 1934, стор. 104.

70

[68] Микола Опока. Рік тому (Спогади УССтрільця). ВСВУ. Відень, 6 січня 1916, ч. 61-62, стор. 3.

71

[69] Микола Опока. Цитов. твір, стор. 3,4.

72

[70] Микола Опока. Вістун. ВСВУ. Відень, 19 березня 1916, ч. 83-84, стор. 191.

73

[71] Цей лист і кілька інших листів Д.Шабали до УСС С.Ріпецького – були друковані на сторійках віденського «Діла» в першій половині 1915 р., куди пересилав до поміщення відписи цих листів, старшина цензурного уряду у Відні – чотар Гриць Микитей. Д. Шабала ще під час війни виїздив з доручения Союзу Визволення України на Наддніпрянщину підпільним шляхом для організації і пропаганди. Згадує про це також П.Феденко в своїй книжці «Ісаак Мазепа», Лондон, 1954, стор. 18,19. Він каже: «З одного табору полонених прибув у Катеринослав у час війни молодий робітник Дмитро Шабала і приніс інформації про роботу Союзу Визволення України».

74

[72] Іван Кожушко. На Стрипі і Ценівці з «другого боку». «Свобода», Джерзі Ситі, 12 жовтня 1954, ч. 196.

75

[72а] На цьому місці треба зазначити, що перша думка і плян видавництва періодичного органу української молоді, яка найшлася в рядах УСС, належить колишньому голові Союзу Середньошкільних Драгоманівських Громад у Львові, УСС, Василеві Даниловичеві. Він сам слабого здоров'я, внаслідок тяжких воєних трудів поважно занедужав і при кінці жовтня 1914 р. виїхав з Карпат на лікування до Відня. Там він зайнявся відновленням органу молоді «Життя». В тій справі зв'язався з кол. членами організації, які служили при УСС, та почав уже збирати матеріяли до першого числа журналу. В листі до УСС М.Опоки на фронт в Карпатах, з 9 листопада 1914 р., він, м. ін., писав: «Дорогий Товаришу! Видаю «Життя»… фінансова трудність цілковито відпадає. Випуск буде присвячений Українським Січовим Стрільцям. Прошу дуже, чим скорше, прислати матеріяли до видавництва. Прошу також дуже прислати мені адреси тих, які могли б придатися до співробітництва… Не загирюйте ж діла… Прошу про це переказати один другому. Здорові були! Василь Данилович». (Оригінал листа у власнім архіві). На жаль, «Життя» не вийшло, бо Даниловнч помер 17 листопада, тиждень після написання листа до Опоки.

76

[73] Оригінал листа в архіві Братства УСС.

77

[74] Т. Демчишин. Пам'яти чотаря УСС Івана Балюка. ВСВУ. Відень, 31 жовтня 1915, ч. 43-44.

78

[75] ВСВУ. Відень 24 квітня 1915, ч. 15-16, стор. 16.

79

[76] На підставі матеріялів Б.Гнатевича про бої на Маківці, використаних в творі О.Думіна «Історія Легіону УСС». Львів, 1936, стор. 118-121.

80

[77] ВСВУ, май-червень, 1915, ч. 19-20, стор. 5.

81

[78] Те саме, стор. 11,12.

82

[79] Те саме, стор. 23.

83

[80] Те саме, стор. 4.

84

[82] Літопис Червоної Калини. Річннк 1930, ч. 9.

85

[83] Д-р Кость Левицький. Історія визвольних змагань галицьких Українців з часу світової війни 1914-1918. Львів, 1928, стор. 156-158.

86

[84] ВСВУ, май-червень, 1915, ч. 19-20, стор. 6.

87

[85] Микола Опока. Вістун. ВСВУ, 19 березня 1916, ч. 83-84, стор. 190.

88

[86] І Б. Українські стрільці під Галичем. (Лист з поля). ВСВУ, червень-липень, 1915, ч. 21-22, стор. 7,8.

89

[87] Т.М.Шевченкове свято у Варпалянці. ВСВУ, 1915, ч. 19-20, сторінки 12,13.

90

[88] Теофіль Мелень. Український Легіон. ВСВУ, 24 квітня 1915, ч. 15-16, стор. 8,9.

91

[89] Велика більшість тих героїв, УСС, які впали в бою на Маківці – це були гуцули. Їх геройські подвиги в тому бою є документом слави цього українського племені.

92

[90] Польова сторожа.

93

[91] ВСВУ. Відень, 3 жовтня 1915, ч. 35-36, стор. 5.

94

[92] сина Івана Франка.

95

[93] З денника Горука, на підставі цит. твору Думіна, стор. 149.

96

[94] О.Думін. Цит. твір, стор. 150.

97

[95] ВСВУ. 14 листопада 1915, ч. 47-48, стор. 14,15.

98

[96] Д-р Кость Левицький. Історія визвольних змагань. Частина 1. Львів 1928, стор. 256-257.

99

[97] ВСВУ з 12 вересня 1915 р. ч. 29-30, стор. 1.

100

[98] Микола Опока. Рік тому. ВСВК, 6 січня 1916 р., ч. 61-62, стор. 4.

101

[99] Свої соборницькі мрії закріпив М.Опока геройською смертю в тім же вимріянім ним залотоверхім Києві.

102

[100] О.Думін. Цит. твір, стор. 316.

103

[101] С.К. За Плавчою Великою. Літ. Черв. Кал. 1931, ч. 7-8, стор. 17.

104

[102] Тамара Петрова. Уривки із щоденника. Рік 1919. Літ. Черв. Кал., 1930, ч. 2, стор. 14.

105

[103] Софія Тобілевич. «Рідні гості», Ню йорк 1954, стор. 43.

106

[104] М.Гайворонський. «Одна пісенька». «Новий Шлях», Саскатун, 6 січня 1941. В.Внтвицький. «Михайло Гайворонський», Ню йорк, 1954, стор.89.

107

[105] Л.Ревуцький. «Галицькі пісні», Київ, 1928. В.Витвицький, як вище.

108

[106] З.Лисько. «В обороні стрілецьких пісень». «Український Самостійник», Мюнхен, 12 грудня 1954, ч. 50.

109

[107] М.Заклинський. «А ми тую стрілецькую славу збережемо», Львів, 1936. Частина І, стор. 139.

110

[108] Н.Гірняк. Організація і духовий ріст УСС. Филаделфія, 1955, сторінки 56-58.

111

[109] М.Заклинський. Цит. твір, ч. І, стор. 142.

112

[110] Чотар УСС Михайло Гаврилко, відомий український мистець-скульптор, це визначна постать серед УССтрілецтва. Уроджений в старокозацькій родині 1882 р. на хуторі під Полтавою, покінчив школу мистецтва в Миргороді та почав студіювати в Вищій Школі Мистецтва в Петербурзі. Став членом Революційної Української Партії. В 1905 р. з доручення організації переїхав до Львова, звідки вертався на Україну. Арештований на кордоні попав в тюрму, де сидів 6 місяців. Звідси втік та працював нелегально на Полтавщині і Київщині. Опісля знову перейшов до Львова. Студіював в Академії Мистецтв в Кракові п'ять років, при фінансовій допомозі НТШ. Брав участь у конкурсі будови пам'ятника Т.Шевченка в Києві. Працював в студентських організаціях та в стрілецьких товариствах у Львові. З вибухом війни став членом стрілецької мобілізаційної комісії у Львові та вступив до першої сотні УСС. В перших місяцях війни працював з рамени Союзу Визволення України в таборах російських полонених вояків українців. В травні 1915 р. відійшов на фронт в ранзі чотаря та брав участь в боях під Болеховом, Викторовом, Галичем, Золотою Липою, Стрипою, Настасовом, як командант піонерського відділу. Був дуже люблений і популярний серед УССтрілецтва. Про його перебування в рядах УССтрільців було відомо київській царській поліції, яка згадує про нього в своїй, цитованій нами вище записці «об украинском движении за 1914-1916 годы».

113

[111] ВСВУ, 6 січня 1916, ч. 61-62, стор. 2.

114

[112] Чим є для України Шевченко? ВСВК, 12 березня 1916, ч. 81-82, стор. 162.

115

[113 Іван Кожушко. На Стрипі і Ценівці – з «другого боку». «Свобода», Джерзі Ситі, 12 жовтня 1954, ч. 196.

116

[114] Василь Дзіковський. «Коло Потутор», Відень 1917, стор.12.

117

[115] О.Думін. Цит. твір, стор.182.

118

[116] От. Горук мав на думці тяжку зневагу австрійської команди, кинену УССтрільцям після бою 14 серпня.

119

[117] О.Думін. Цит. твір. ст. 186.

120

[118] Іван Кожушко. Цит; спогад.

121

[119] Битву на Лисоні змальовано на підставі праць Б.Гнатевича і О.Думіна та власних спогадів автора.

122

[120] Частину фронту над Золотою Липою – між Дикими Ланами і Мечищевом, займав в тому часі турецький XV корпус, що межував із становищами полку УСС.

123

[121] ВСВУ з 1 жовтня 1916, ст. 634-635.

124

[122] ВСВУ з 12 листопада 1916, ч. 124, подає повний текст цісарського патенту.

125

[123] ВСВУ з дня 17 грудня, 1916, ст. 823.

126

[124] ВСВУ, 18 лютого 1917, ч. 138, стор. 113.

127

[125] Д.Дорошенко. Історія України 1917-1923., том І, Ужгород 1932, ст. 17.

128

[126] Подана О.Думіном в «Історії Легіону УСС», д-ром Б.Гнатевичем в «Іст. укр. війська», вид. Тиктора і в Альбомі УСС дата 17 березня 1917 р., як день вимаршу Легіону УСС з Вишколу на фронт під Бережани – є помилкова. Доказ: лист з Жидачева з 8 березня, лист з Бережан з 11 березня та оригінальний ранній звіт 6-ої сотні пор. Орзи з 10 березня в місці постою в Бережанах. (Документи в приватнім архіві автора). Крім цього в Листі втрат Легіону УСС, поміщеній у повищій праці Думіна на стор.337-365, подано правильно прізвища і дати ранення на фронті в Куропатниках в днях 11 і 16 березня: віст. Л.Українця, стр. Ф.Сенчука і стр. М.Савечка.

129

[127] На підставі заподань свідка, чет. УСС П.Постолюка.

130

[128] Д-р Н.Гірняк. «Кіш УСС», Календар Черв. Калини на 1935 р., ст. 53.

131

[129] ВСВУ з дня 5 серпня 1917 р., ч. 162, стор. 508.

132

[130] Осип Думін. Цит. твір, стор.242. Іван Німчук. «Українська військова організація в днях перевороту, Відень 1922.

133

[131] Н.Гірняк. Організація і духовий ріст УСС. Филаделфія 1955, ст. 66.

134

[132] Мирон Заклинський. Цит. твір, частина І, стор. 137,140,141.

135

[133] Чого прийшли Німці на Україну? Розмова з М.С.Грушевським. Київ, 1918.

136

[134] М.Грушевський. «Ілюстрована Історія України». Київ 1918, стор.563.

137

[134а] Д-р Кость Левицький. Великий зрив, Львів 1931, стор. 60,61.

138

[135] Мирон Заклинський. «А ми тую стрілецьку славу збережемо!». Львів, 1936, частина ІІ, стор. 56.

139

[136] Мирон Заклинський. Цит. твір, частина ІІ стор. 57,58.

140

[137] Те саме, стор. 13,15,17.

141

[138] Мирон Заклинський. Цит. твір, частина ІІ, стор. 20,21.

142

[139] Ген. Всеволод Петрів. «Уривки зі споминів». Кал. Черв. Калини на р.1929, стор.38.

143

[140] Остап Луцький. «На Великім Лузі». Календар «Просвіти», нар. 1926, Львів, стор. 111,112.

144

[141] М.Заклинський. Цит. твір, частина ІІ стор. 46.

145

[142] Архикнязь Вільгельм не був командаитом Легіону УСС, ані не йшов з ним на Україну, бо щойно за Одесою приділено УСС до його групи. Також не належав він до старшинського корпусу УСС. Тому його титуляція: «сотник УСС» або «полковник УСС» – не є правильна.

146

[143] Ген. В.Петрів. Цит. уривки зі споминів, стор. 35.

147

[144] Д-р С.Шухевич. «За гетьманських часів в Одесі». Кал. Черв. Калини на 1931 рік, стор. 47.

148

[145] Д-р В. Щуровський. «Українські Січові Стрільці на Запоріжжу». Кал. Ч. К. на 1929 р., стор. 43.

149

[146] М.Заклинський. Цит. твір, ІІ част., стор. 49.

150

[147] Софія Тобілевич. Цит. твір, стор 18,19.

151

[148] С.Тобілевич. Цит. твір, стор. 19,21.

152

[149] Те саме, стор. 29.

153

[150] С.Тобілевич. Цит. твір, стор. 43.

154

[151] Оригінальний наказ команди 129 бригади з 11 липня 1918 р. в архіві автора.

155

[152] В нашому архіві є листи тодішньої молоді, писані пізніше з Києва 1922 р. до Галичини, в яких зі щирою вдячністю згадується про працю УСС в Літині на Поділлю вліті 1918 р.

156

[153] Пполк. О.Доценко. Цит. спогад, стор.50.

157

[154] Jozef Pilsudski. Pisma zbiorowe. Tom 10. Warszawa, 1938, стор. 178.

158

[155] Robert Machray. Тhe Poland of Pilsudski. New York 1937, стор. 71,73.

159

[156] Olgierd Gorka. Outline of Polish History. London 1945, стор.64.

160

[157] Lwow – «Grod Orlat», «Nowy Swiat», 22 вересня 1951, New York. (Dodatek tygodniowy).

161

[158] Charles Phhillips. Paderewski, the story of a modern immortal. New York 1934, стор. 375.

162

[159] Велика історія України. Львів-Вінніпег, 1948, стор. 792.

163

[160] Відомости про збори старшин УСС в Чернівцях 24 жовтня 1918 р. та політичну акцію УСС перед 1 листопадом подано на підставі: а) інформацій отамана УСС Т.Рожанківського, б) статті Р.Кyпчинського: «За рідну землю. На Львів». Календар УНСоюзу на 1929 р., стор.49-50. в) Д-ра В.Гнатевича: «Українська Галицька Армія» в книзі «Історія Українського Війська», Львів 1936, стор.475. Також: Никифор Гірняк. Перед листопадовим зривом. «Наш Львів», Ню Йорк 1953, стор. 142,143.

164

[161] Д-р О.Назарук. Рік на Великій Україні. Відень 1920, стор.315. О.Доценко. Літопис Української Революції. Том ІІ, книга 4, 1923.

165

[162] Л.Лепкий. В річницю смерти полк. Дмитра Вітовського. Літопис Черв. Калини, 1930, VІІ-VІІІ, стор. 3.

166

[163] Не подаємо прізвища автора, бо не знаємо де він.

167

[164] Те саме.

168

[165] M. Paleologue. An Ambassadors Memoirs. Vol. I., London, 1923, tо. 327.

169

[166] М.Грушевський. Ілюстрована історія України, Київ, 1918, стор. 540.

170

[167] Роман Сушко. Січові Стрільці за Центральної Ради, Кал. Червоної Калини на рік 1928, ст. 10.

171

[168] Дмитро Дорошенко. Історія України, 1917-1923 рр., том І, Ужгород, 1932, стор. 419.

172

[169] Цит. за В.Кучабським. «Від первопочинів до проскурівського періоду», Збірник «Золоті Ворота», Львів, 1937, стор. 36.

173

[170] Роман Сушко. Цит. спомин, стор. 18.

174

[171] Роман Сушко. Цит. спомин, стор. 20.

175

[172] Іван Оліфер. «Голос Читача», – зауваження до споминів С.Самійлеика, «Свобода», ч. 167, 31 серпня 1955 р.

176

[173] В.Кучабський. Цит. твір.

177

[174] Олександер Удовиченко. «Петлюра в боях за Київ», «Народна Воля», Скрентон, 27 травня 1954.

178

[175] Мих. Грушевський. На порозі Нової України. Київ 1918, стор. 49.

179

[176] М.Грушевський. Ілюстрована Історія України, Київ 1918, стор. 570.

180

[177] Є.Коновалець. Причинки до історії української революції, 1948, стор. 6

181

[178] Є.Коновалець. Цит. твір, стор. 8.

182

[179] І.Вислоцький. 16 місяців в рядах Київських Січових Стрільців, Літопис Ч. К., Львів 1935, VII-VIII, стор.32; В.Кучабський. Цит. твір, стор. 81.

183

[180] В.Кучабський. Цит. твір, стор. 81.

184

[181] Роман Сушко. Знак часу. Літоп. Черв. Кап., Львів 1929, І, стор. 18.

185

[182] В.Кучабський. Цит. твір, стор. 74.

186

[183] Є.Коновалець твердить, що Д.Дорошенко мав у гетьманському уряді мінімальний вплив. Цит. твір, стор. 11.

187

[184] Д-р О.Назарук. Відкритий лист до гетьманського міністра внутр. справ. Кістяковського. «Діло», Львів 28 серпня, 1918 р.

188

[185] Є.Коновалець. Цит. твір, стор. 16.

189

[186] Д-р В.Старосольський. Національний і соціяльний момент в українській історії. Відень, 1915, стор. 8.

190

[187] В.К. Січові Стрільці. Львів, 1921, стор. 15,22.

191

[188] Те саме, – стор. 23.

192

[189] Д-р О.Назарук в своїй книжці «Рік на Великій Україні», Відень, 1920, стор. 81, пише: «Українське національне повстання проти гетьмана мусіло вибухнути, бо він 1) оперся на російськім елементі, 2) був надто реакційний в революційному часі».

193

[190] В два дні після цього д-р О.Назарук змінив свою думку і, виступаючи з привітом на загальному зібранні всіх стрільців Загону, яке відбулося 15 листопада в Стрілецькій Світлиці в Білій Церкві, заявив, м. ін., що, пізнавши ситуацію, яка витворилася в Україні, він прийшов до переконання, що Січові Стрільці більше потрібні в Києві і він є впевненнй, що вони з честю виконають покладене на них завдання. (Стаття: Державник. «Мотовилівка». Вістник Пресової Кватири УСС, Новий Ульм, січень 1954. стор. 9.) Про цю зміну свого погляду писав пізніше д-р О.Назарук в своїх споминах: «…Тепер розумів я також ухвалу Стрілецької Ради в Білій Церкві: не йти на Львів… Я піддався вже був загальній думці, що як матимемо Київ, тоді матимемо й Львів. Була це загальна думка і наддніпрянців і галичан, що працювали на Великій Україні, в першій мірі Січових Стрільців». (Д-р О.Назарук. Цитов. твір, стор. 80).

194

[191] А.Крезуб. Бої за Львів і наддніпрянські Січові Стрільці. Львів. Календар Черв. Кал., 1930 р., стор. 32.

195

[192] В.Кучабський. Цит. твір, стор.103, 104; Є.Коновалець. Цит. твір, стор. 14.

196

[193] В.Кучабський. як вище, стор.105. Ці слова Петлюри подають другі автори в дещо зміненій версії. Р.Давний в книжці «Про Січових Стрільців» Відень 1921, стор.43, так переповідає цей висказ Петлюри: «Я знаю, ми йдемо на певну загладу, але мусимо зробити це для самої історії. А знаєте, в мене дуже погідно на душі, я чогось то вірю в нашу перемогу». Очевидно, що Петлюра, говорячи про загладу, в дійсності таким песимістом не був, та вірив в успіх повстання.

197

[194] Д.Дорошенко. Історія України 1917-1923 рр. Том. ІІ. Ужгород, 1930, стор. 414,415.

198

[195] В.Винниченко. Відродження нації. Частина ІІІ. Відень, 1920, сторінки: 90,97.

199

[196] А.Крезуб. Між Білою Церквою і Мотовилівкою. Літопис Черв. Калини, Львів, 1930, ч. І, стор. 6.

200

[197] В.Кучабський. Цнтов. твір, стор. 109.

201

[198] Там же.

202

[199] Згинув пізніше під час ІІ-го Зимового Походу в наступі на Коростень 7 листопада 1921 р.

203

[200] В.Кучабський. Цитов. твір, стор. 116.

204

[201] Мотовилівський бій змальовано на підставі праць: В.Кучабського, У.Державника, В.К., О.Думіна, А.Крезуба, З.Стефанова і Р.Давного.

205

[202] В.К. Січові Стрільці, Львів 1920, стор. 26.

206

[203] Пполк. О.Доценко. Невідома сторінка з легенди про Українських Січових Стрільців. Календар Черв. Калини на 1934 р., Львів, 1934, стор. 51.

207

[204] Опис того похорону з малими доповненнями на підставі спогадів: Усусус – Державник. Мотовилівка. Вістник Пресової Кватири УСС. Новий Ульм, грудень 1953 – січень 1954, стор. 16,17.

208

[205] Віктор Андрієвський. З минулого. Том ІІ, частина друга, Берлін 1923, стор. 95.

209

[206] Тарас Вірний. Похорони Українського Січового Стрільця, ВСВУ, 16 січня 1916, ч. 65-66, стор. 40,41.

210

[207] Пполк. Д.Доценко. Цитов. стаття, стор. 50.

211

[208] Осип Думін. Уривки споминів з 1917-1920 рр. Календар Черв. Калини на 1934 р.; Львів 1934, стор. 52.

212

[209] Дуже жалко, що деякі наші історики і публіцисти замовчують змальований вище момент наших визвольних змагань та участи в ньому Симона Петлюри. Ген. О.Удовиченко в своїй книжці «Україна в війні за державність», Вінніпег, 1954, ні одним словом не згадує про бій під Мотовилівкою, ні про участь і ролю Січових Стрільців в боротьбі та в організації боротьби за Київ. Хоч би саму назву цієї місцевости, де впало трупом 600 московських офіцерів у війні проти України, треба було подати для історії. Також Василь Іванис в книжці «Симон Петлюра – президент Українн», Торонто, 1952, подаючи широку детальну біографію Симона Петлюри, ні словом не згадує про його побут та провідну революційну роботу із Січовими Стрільцями в Білій Церкві і Хвастові. Не згадує також ні словом про бій під Мотовилівкою, ні про Січових Стрільців, які були передовим військом Петлюри, з яким він розпочав повстання. Зате достаточно характеризує автор гетьманські війська, говорить про їх стан та про їх командантів, вичисляючи докладно всяких Кірпічнікових, Демідових, Святополк-Мірських, Келлерів, Долгорукових і інших московських генералів.

213

[210] Ми записали слова і мелодію цієї пісні від бандуриста, який співав її в листопаді або грудні 1919 р. в таборі інтернованої Української Бригади в Німецькім Яблоннім в ЧСР. Пісня ця викликала тоді надзвичайие одушевлення серед стрілецтва бригади. її текст і мелодія були поміщені в таборовім часописі «Голос Табора», з 28 грудня 1919, ч. 9-10.

214

[211] В.Кучабський. Цитов. твір, стор. 130.

215

[212] В.Винниченко. Відродження нації. Том ІІІ, Відень 1920, стор.151,162.

216

[213] Переважна частина революційної армії вважала, що вже виконала своє завдання і тому не слухала наказів влади і не хотіла йти на фронт. І.Мазепа. Україна в огні й бурі революції, І, 1950, стор. 59.

217

[214] В.Кучабський. Цитов. твір, стор. 149.

218

[215] І.Мазепа. Цитов. твір, І, стор. 76.

219

[216] Там же, стор. 74,82.

220

[217] В.Винниченко. Цитов. твір, т. ІІІ, стор. 233. Є.Коновалець. Цитов. твір, стор. 24,25. О.Назарук. Цитов. твір, стор. 108,109.

221

[218] І.Мазепа. Цит. твір, І, стор. 84,109,110. І. Мазепа був надзвичайно огірчений на безпорадність і хитання провідних політичих і військових діячів УНР. Про добрі наміри Січових Стрільців рятувати тяжке положення української державности довідуємося також із вище згаданої книжки П.Феденка, стор. 58: «Після наради представники Січових Стрільців підходили до Мазепи, нового секретаря УСДРП, і питалися, чому партія не дає до уряду своїх найліпших сил, які має, і не вплнне на політику, щоб було ясно, куди Україна має йти». Із цих слів видно, що Січові Стрільці не образилися, коли державна нарада не прийняла їх проєкту скріплення влади, а навпаки, вони далі були доброї волі, та бажали тільки, щоб політика уряду була ясна і простолінійна.

222

[219] А.Крезуб. Група полк. Рогульського. Календар Черв. Калини на 1928 р., стор. 51.

223

[220] Р.Сушко. Брат на брата. Кал. Черв. Калини на 1928 р., стор. 58.

224

[221] І.Мазепа на основі спогадів В.Кедровського – цитов. твір, стор. 121.

225

[222] В.Кучабський. Цит. твір, стор. 161. Ці вияснення В.Кучабського відносно стягнення СС з фронту в район Проскурова та підготова Корпусу СС за плином Штабу Дієвої Армії – до рішальних операцій в напрямі Бердичева, спростовують твердження І.Мазепи в цит. творі І, стор. 110, – немов би Січові Стрільці всупереч наказам вищої команди, залишили фронт і подалися в запілля.

226

[223] «Республіка», щоденна газета. Станиславів, второк 25 березня 1919, подає: Павло Христюк. Замітки і матеріяли до історії української револуції. Том. ІV. Відень 1922, стор. 117-118.

227

224 І.Мазепа. Цитов. твір ІІІ., стор. 168-172.

228

[225] Заяви Е.Коновальця і А.Мельника на політичних нарадах в місяцях лютому-травні 1919 р. Диви: І.Мазепа. Цитов. твір І., стор. 109,154.

229

[226] Н. Григориїв. Спогади про В.К.Винниченка. «Українські Вісті», Ульм, з 13 травня 1951, ч. 38.

230

[227] Поскільки можна було усталити на основі опублікованих джерел В.Кучабського, Є.Коновальця і інших авторів, – особовий склад Стрілецької Ради був такий: а) Перший склад Стр. Ради з січня 1918: Є.Коновалець, А.Мельник, І.Чмола, Ф.Черник, В.Кучабський, д-р К.Воєвідка, Р.Сушко. Усі (за виїмком Є.Коновальця) колишні старшини УСС. б) Восени 1918 р. в періоді протигетьманського повстання, крім повищих, належали ще до С. Ради: Р.Дашкевич, М.Матчак та деякий час д-р О.Назарук. в) В добі Директорії (1919 р.) увійшли понадто в склад С. Ради ще такі старшнни: І.Андрух, І.Рогульський, Я.Чиж, В.Чорній (П.Розенберг) і Ю.Отмарштейн. Усі ад б) і в), за виїмком Ю.Отмарштейна, – це кол. старшини УСС або активні члени передвоєнних організацій Січових Стрільців. Із цитованих джерел виходить, що членами С. Ради були ще деякі інші старшини, яких прізвищ однако ж не усталено. – Велика шкода, що ніхто із істориків чи мемуаристів СС, або членів С. Ради, не опублікував точніших фактів з діяльности С. Ради, ані не з'ясував її особливої ролі в історії Січового Стрілецтва.

231

[228] Є.Коновалець, у цитованій вище праці, наводить двадцят два різні рішення, постанови, опінії та доручення, видані С. Радою.

232

[229] Ген. Марко Безручко. «Січові Стрільці в боротьбі за державність». Каліш 1932. Це підкреслення ген. М.Безручком існування безпосереднього ідейного зв'язку формації Січових Стрільців – із невмірущою традицією Маківки і інших історичних місць боротьби Українських Січових Стрільців, є заразом одним з доказів єдности формацій УСС і СС.

233

[230] А.Крезуб. Кіш Січових Стрільців. Літопис Черв. Калини, 1930, ч. 11, стор. 19.

234

[231] Заарештований та зліквідований большевиками в перших днях після їх приходу до Львова в вересні 1939 р.

235

[232] Ген. О.Удовиченко. Цитов. твір, стор.53. І.Мазепа. Цитов. твір, І, стор. 139.

236

[233] Ген. М.Безручко. Від Проскурова до Чарторії. «Золоті Ворота», Львів 1937, стор. 203.

237

[234] І.Мазепа. Цитов. твір, том І, стор. 179.

238

[235] Ген. О.Удовиченко. Цитов. твір, стор. 112-113.

239

[236] Є.Коновалець. Цитов. твір, стор. 36.

240

[237] О.Думін. Уривки споминів з 1917-1920 рр. Календар «Червоної лини» на 1934 р., стор. 55.

241

[236] В.К. Цитов. твір, стор. 39.

242

[238а] П.Феденко. Цит. твір, стор. 98,99.

243

[238б] І.Мазепа. Цит. твір II. стор. 163-166.

244

[239] О.Думін. Стрілецький суд, Календар Черв. Калини на 1935, стор. 34.

245

[240] В.К. Цит. твір, стор. 44.

246

[241] Василь Мудрий. Проскурівський погром, Календар Просвіти на 1926 рік. Львів, стор. 124.

247

[242] W. E. D. Allen. The Ukraine. A History. Cambridge, 1940, р. 309.

248

[243] W. P. Coates and Zelda Coates. Armed intervention in Russia 1918-1922. London 1935, р. 302.

249

[244] М.Рафес. Два года революций на Украине, Москва, 1920, стор. 1

250

[245] В.К. Цит. твір, стор. 45.

251

[246] В.Винниченко. Відродження нації, ІІІ, стор. 182.

252

[247] І.Мазепа. Цит. твір І. стор. 91.

253

[248] Те саме, стор. 108.

254

[249] В.К. Цит. твір, стор.24. В.Кучабський. Цит. твір, стор. 96.

255

[250] Ген. Марко Безручко. Від Проскурова до Чарторії, стор. 185.

256

[251] Павло Христюк. Цит. твір, IV. стор. 118.

257

[252] Дмитро Дорошенко. Мої спомини про недавне минуле, том ІІ. Львів 1923, стор. 86.

258

[253] Передова стаття. «Україна», політичний, економічний, літературний і науковий часопис. Київ, середа 22(9) січня 1919 р., ч. 7.

259

[254] Посмертна згадка про В.Семця. «Боротьба», щоденна газета, Київ, 19 березня 1918 р., ч. 19.

260

[255] Подано на основі інформацій д-ра В.Свідерського.

261

[256] Юрій Липа. Галичани над морем, Літопис Ч. К. 1936, березень, стор. 7.

262

[257] Подано на основі інформацій Миколи Чечеля, відомого діяча УПСР, який товаришував з А.Добрянським, та оповідав нам про нього, перебуваючи в Празі в 1920 р.

263

[259] О.Лотоцький. Сторінки минулого, частина третя, Варшава, 1934, стор.332-334.

264

[259] І.Р. Іван Андрух, сотинк СС. «Воля України», Відень, 1921, ч. 9/10, стор.362. Крезуб Антін. Партизанський загін імени отамана Зеленого, Календар Черв. Кал. на 1925 р., стор. 110-116. Нотатка про М.Опоку, з портретом. Кал. Ч. К. на 1928 р., стор. 80а.

265

[260] Р.Сушко. Базар, Кал. Черв. Кал. на 1930 р., стор. 104.

266

[261] Героям. Біографія П.Шеремети і С.Мельничука. «Український Скиталець», Відень, 1 грудня 1922, ч. 21, стор. 29-31.

267

[262] Д-р В.Старосольський. Промова на святі в пам'ять розстріляних окупаційною польською владою: Мельничука Степана, Шеремети Петра й погибшого Цепка. Свято відбулось у Празі, дня 12-го грудня 1922 р. «Український Скиталець», Відень, 1 січня 1923, ч. І, стор. 48-52.

268

[263] Із збірника: «Сніп, український декляматор», другий том, частина третя, Вінніпег, 1900, стор. 46.

269

[264] Володимир Старосольський. Теорія нації, Відень, 1922, стор. 99-106.

270

[265] Осип Гермайзе. Цитов. твір, стор. 305.

271

[266] Б.Антонеико-Давидович. Лицарі «абсурду», драма. Харків, 1924, стор. 16.

272

[267] «Що їх найбільше болить». «Свобода», Джерзі Ситі, 11 серпня 1955, ч. 157.

273

[268] Д-р Іван Максимчук. Кожухів, Львів, 1930, стор.54, 94-97.

274

[269] Г.Костюк. Останні дні життя академіка М.Грушевського. Український Збірник. Книга І, Мюнхен, 1954, стор. 84,87.

275

[270] Ген. О.Удовиченко. Цитов. твір, стор.1 73.

276

[271] Д-р Кость Левицький. Історія політичної думки галицьких Українців. Львів, 1926, стор. 55. Д-р Кость Левицький. Великий зрив. Львів, 1931, стор. 67.

277

[272] Luigi Salvatorelli. A consise history of Italy. New York, 1939, р. 512,565-569.

278

[273] Lieut. Col. J. O. Hannula. Finlands War of Independence. London, 1939, р. 19,20.

279

[274] Те саме, стор. 19-29.

280

[275] Те саме, стор. 6.

281

[276] Ч-кий. Маківка, Літоп. Черв. Кал., 1939, ч. 9, стор. 2.

282

[277] Юрко Старосольський. На Маківці, Календар Ч. К. на 1930 р., стор. 10.

283

[278] Лев Шанковський. УПА. «Історія українського війська», вид. І.Тиктора, Вінніпег, 1951, стор.641. Л.Шанковський, хоч сам цитує наведений уступ «Повстанця», в якому виразно говориться про Маківку і Лисоню, як про визвольну традицію УПА, і також у власнім коментарі стверджує те саме, – то не зважаючи на це, кілька рядків далі, він всупереч по вищому означає період нашої визвольної боротьби – роками 1917-1920 і в той спосіб, може несвідомо, виключає Маківку і Лисоню із історичного комплексу наших визвольних змагань.

284

[279] Те саме, стор. 801.

285

[280] Юрій Липа. Призначення України, Ню Йорк 1953, стор. 185,260.

286

[281] «Дума про Хведора Черника» Р.Купчинського, написана в 1921 р., призначена до берлінського видання збірника «Золоті Ворота», друкована в Календарі «Просвіти» на 1928 р., Львів, стор. 134-137.