Уривки з ненаписаного сценарію до багатосерійного фільму про кохання

Надто ідеальна жінка

«Буває або література, або злягання, – писав Франц Кафка. – Я не писав про це раніше, бо не знав, що це так, але тепер застерігаю, бо часто злягатися добре тільки в літературі». І справді, література щасливими не цікавиться: Ромео і Джульєтта, Анна Кареніна, Катерина (як варіанти Утоплена, Тополя, Русалка), Зів’яле листя, Сто років самотності, Незакінчена п’єса для механічного фортеп’яно, Леся Українка, Антон Чехов, Ольга Кобилянська та і сам Франц Кафка, – хто б хотів повторити їхню долю в коханні. Тому якщо історія вашого кохання потрапила на сторінки чиєїсь поезії, прози, не кажучи вже про драму, раджу замислитися. Тут можливі два варіанти: або ж кохання ваше нещасливе незалежно від того, що ви самі думаєте з цього приводу, або ж сторінки цієї поезії, прози чи драми, куди ви потрапили, – зовсім і не література, принаймні не «література з великої літери», як люблять казати критики, коли не знають, що мають казати, або коли літературний твір закінчується хепі-ендом.

Історія матері-одиначки, яку спокусили і покинули, – вдячна тема для літератора. У романі можна описати, як міняється психіка жінки під впливом важких ударів долі, як героїня стає цинічною і впертою, полишає мрії юності і робить кар’єру. Потім цей роман можна екранізувати під назвою «Москва сльозам не вірить знов», а для реклами зробити шорт-версію у вигляді оповідання, де потрібно коротко і дотепно передати послідовність усіх життєвих колізій героїні. Але обирати слід справді яскраві моменти. Наприклад, якщо у романі можна собі дозволити опис передменструаційного синдрому героїні сторінок так на двадцять тільки з декадентською метою опису задля опису, а на двадцять першій сторінці місячні таки почнуться, хоча читач давно втратив на це надію, то в оповіданні такого вже дозволяти собі не можна. Перефразовуючи відомий вислів про рушницю, тут кожна затримка повинна закінчуватися вагітністю, причому краще небажаною, інакше нема чого про це згадувати, бо все одно не народиться дитина, яка може виявитися нешлюбною донькою мільйонера, що втратив пам’ять і опритомнів тільки після того, як уперше побачив свою крихітку, на той час уже вісімнадцятирічну і з апетитним бюстом.

Напевно, можна описати і сумну історію батька-одинака, але це більш камерний варіант, бо і в житті не надто часто трапляється, і загалом не дуже переконливий. Та і в світлі останніх ґендерних досліджень немодний, тому важко буде переконати продюсерів, аби це все екранізували.

Все ще касовими вважаються й історії про двох гетеросексуальних закоханих, але тут, ясна річ, краще, щоб їх розлучала війна, автокатастрофа, повна чи часткова амнезія, коматозний стан, нетрадиційна сексуальна орієнтація, вірус імунодефіциту чи навіть дріб’язкове непорозуміння, – все як у грецькому авантюрному романі або фільмах Педро Альмодовара. Хоча краще, звичайно, щоб закоханих було хоча б троє.