Відірвана від коренів

Розділ 10

Спершу ми її прикували. Дракон приніс з собою важкі залізні кайдани і заклинанням засунув один кінець глибоко в кам'яну стіну склепу, а Кася — чи істота всередині Касі — стояла і спостерігала за нами, не кліпаючи. Я провела навколо неї вогняне кільце, і коли він закінчив, загнала її до стіни, а іншим заклинанням він охопив її руки наручниками. Вона пручалася, думаю, більше для того, щоб створити нам незручності, ніж з якогось занепокоєння, вираз її обличчя залишався тим самим, та ж нелюдська порожнеча, і її очі не покидали мого обличчя. Вона стала худішою. І їла дуже економно. Досить, щоб утримувати тіло Касі в живих, і недостатньо, щоб утримати мене від споглядання, як вона зношується, як її тіло худішає, а на обличчі западають щоки.

Дракон приніс вузьку дерев'яну підставку і я поклала Summoning на неї. Він подивився на мене.

— Готові? — запитав він мене, жорстким і формальним тоном. Він був одягнений в строгий одяг з шовку, шкіри та оксамиту в смужках, і одів рукавички; ніби захищаючись від чогось подібного, що сталося минулого разу, коли ми працювали разом, створюючи ілюзію. Мені здавалося, що це було століття назад, і так далеко, як Місяць. Порівняно з ним я виглядала неохайною у своєму домотканому одязі, волосся були стягнуте у простий пучок позаду, просто щоб стримувати його від наповзання на очі. Я нахилилася, відкрила книгу і почала читати вголос.

Заклинання полонило мене майже відразу, і тепер я знала про магію досить, щоб це відчути, і опертись на свої сили. Але Виклик не наполягав на повному поглиненні магії від мене: я намагалася годувати його, як робила у більшості моїх заклинань, стійким виміряним потоком магії замість окремих вливань, і він дозволив мені робити це. Слова вже не відчувалися непроникними. Я до цього часу не могла слідувати за смислом, або згадати попередню сторінку, почавши наступну, але я почала відчувати, що не втрачаю смисл. Ніби я пам'ятала, принаймні, деякі слова, але якось неправильно: це було як читати улюблену казку з дитинства, і знайти її незадовільною, або, по крайній мірі, не такою як пам'ятаєш. Виклик відрізнявся від решти заклинань досконалістю, живучи в золотому місці розпливчатої і люблячої пам'яті. Я дозволила магії текти через мене, і коли закінчила сторінку, то зупинилася, і наступну почав Дракон: він наполягав на черговості, і похмуро читав би і більше, якби я не запротестувала.

Його голос вимовляв слова трохи інакше, з більш чіткими краями і менш чітким ритмом, і спершу він не відчував себе досить впевнено. Але потім продовжив без будь-яких ускладнень, наскільки я чула, і до кінця другої сторінки його читання вирівнялося, і я ніби слухала, як обдарований оповідач розповідає іншу версію казки, яку я любила, і він подолав моє інстинктивне роздратування від того, що розповідає трішки по-іншому. Але коли я змінила його, мені довелося щосили напружитися, щоб не втратити нитку тексту, і докласти більше зусиль, ніж для першої сторінки. Ми намагалися розповісти історію разом, але розповідали по-різному. Я зрозуміла, в тривозі, ще коли читала, що було недостатньо того, що він був моїм учителем: три відьми, яких він бачив виконуючими заклинання, напевне були більше схожі одна на одну магією і вмінням, ніж він і я.

Я продовжувала читати, штовхаючи себе далі, і мені вдалося дійти до кінця сторінки. Коли я закінчувала, слова знову потекли гладко і легко, але тільки тому, що стали моїми знову, і, коли Дракон почав читання, струс був ще гіршим. Я сковтнула пересохлим ротом і подивилася зі свого місця — Кася дивилася на мене зі стіни, де вона була прикута, посміхаючись огидною посмішкою. Вона вже могла сказати, так легко, як і я, що цього не буде достатньо, що ми не зможемо успішно завершити роботу. Я подивилася на Дракона, похмуро зосередженого на читанні сторінки, його брови були похмуро зведені з жорстким виразом. Він попередив мене, що припинить читання, перш ніж ми зайдемо занадто глибоко. Якщо він побачить, що ми не зможемо добитися успіху, то він спробує згорнути заклинання, так безпечно, як тільки зможе, і контролюватиме процес руйнування. Він тільки погодився спробувати, (коли я погодилася прийняти його рішення), припинити свою частину роботи і потриматися подалі від потоку, якщо вважатиме за необхідне зробити це.

Але Виклик був уже сильний, наповнений магією. Ми обидва повинні були проявити твердість і продовжувати йти далі. Уже не було ніякого безпечного способу припинити його. Я подивилася на обличчя Касі, і згадала відчуття чиєїсь присутності у лісі — чим би це не було, воно було у ній; зараз це була та сама присутність. Якщо Вуд був тут, в Касі — якщо він знав, що ми робимо, і знав, що Дракон був поранений і втратив деяку частину своєї сили, він вдарить знову, відразу ж. Він знову прийде у Двернік, або, можливо, у Заточек, пробуючи спочатку посісти меншу вигоду. У моєму розпачі, щоб врятувати Касю, в своїй жалості до моєї печалі, ми просто зробимо Вудові подарунок.

Я відчула, що щось потрібно змінити, що завгодно, а потім проковтнула свою власну нерішучість і потяглася тремтячою рукою, щоб накрити його руку, якою він тримав сторінку. Його очі метнулися до мене, а я перевела подих і почала читати разом з ним.

Він не зупинився, хоча й люто глянув на мене — що ви собі думаєте, і чого ви хочете досягти? Але через мить він зрозумів і спіймав ідею того, що я намагалася зробити. Наші голоси спочатку звучали жахливо врізнобій, коли ми намагалися звести їх разом, заклинання захиталося, погрожуючи обрушитись, ніби його будувала дитина з камінців. Але потім я перестала намагатися читати, як він і просто інтонувала дещо, даючи інстинкту вести мене: я виявила, що дозволяючи йому читати слова з сторінки, я власним голосом можу створювати мелодію, вибираючи одне слово або лінію, і повторювати знову двічі або тричі, іноді наспівуючи замість слів, і моя нога починала постукувати, щоб задати ритм.

Він спершу чинив опір, дотримуючись чистоти і точності у власній роботі, але моя магія пропонувала йому запрошення, і мало-помалу він почав читати менш різко, підлаштовуючись під ритм моїх ударів. Він залишав простір для моїх імпровізацій, даючи їм свободу. Ми перегорнули сторінку разом і продовжили без паузи, і на середині сторінки лінія заклинання почала литися з нас, як музика, його голос рішуче ніс слова, в той час як я співала їх разом з ним, високі і низькі ноти, деколи різко, шокуюче, тепер це було легко.

Ні-ні, не легко; це слово не було адекватним. Його рука була щільно притиснута до моєї; наші пальці переплелися, і наша магія також. Заклинання лилося з нас без зусиль, як вода, що падає вниз. Зараз його було би важче зупинити, ніж продовжувати.

І тепер я розуміла, чому він не зміг знайти потрібних слів і не був в змозі сказати мені, може заклинання допомогти Касі чи ні. Виклик не народив звіра або об'єкт, не викликав деякого уявного припливу сил; не було ніякого вогню або блискавки. Єдине, що він зробив, це заповнив кімнату чистим прохолодним світлом, навіть не настільки яскравим, щоб нас засліпити. Але під цим світлом все стало виглядати по іншому. Камені у стінах стали напівпрозорі, білі прожилки всередині них зарухалися, як річки, і коли я подивилася на них, вони розказали мені свою історію: дивну глибоку нескінченну розповідь, на відміну від усього людського, багато років назад, коли камінь відчував себе одним цілим. Синій вогонь, який танцював в кам'яній чаші, був у нескінченному сні, як пісня, замкнута у собі; Я придивилася у його мерехтіння і побачила храм, де він народився, далеко звідси, який давно став руїною. Але я звідкись знала, що цей храм стояв поза часом, і що я могла кинути заклинання і створити полум'я, яке буде жити після мене. Вирізані стіни гробниці оживали, написи поблискували. Якби я дивилася на них досить довго, то змогла би зрозумітити їх, я була впевнена у цьому.

Ланцюги загримали. Кася зараз несамовито боролася з ними, і дзенькіт залізних ланок під стіною створив би жахливий шум, якби заклинання залишило для нього місце. Але дзенькіт був приглушений, як м'який гуркіт, десь далеко, і не відволікав мене від чар. Я не сміла подивитися на неї — поки що ні. Коли б я це зробила, я б знала. Якби Касі вже не було, якби від неї нічого не залишилося, я б знала. Тепер я дивилася на сторінку книги страшенно ретельно, і ми продовжували читати. Він піднімав кожну сторінку догори; Я брала її і обережно закінчувала перегортати. Кількість сторінок під моєю рукою росла і росла, Магія заклинання виливалося з нас, і, нарешті, я підвела голову, стиснувши живіт, щоб подивитися на неї.

З обличчя Касі на мене дивився Вуд: нескінченною глибиною шелестячого листя, шепочучи про ненависть, бажання і гнів. Дракон зробив паузу, бо моя рука стисла його руку. Кася була там. В глибині. Я могла бачити її, збентежену в цьому темному лісі, її руки навпомацки рухалися перед нею, її очі дивилися, не бачачи, і вона здригалася від гілок, які зачіпали її обличчя, від колючкок, які пили кров з глибоких подряпин на її руках. Вона навіть не знала, що вона більше не була в лісі. Вона була у пастці, в той час як Вуд потроху рвав її, щоб напитися з її страждань.

Я відпустила руку Дракона і ступила до неї. Виклик не згас: Дракон продовжив читання, і я продовжувала годувати заклинання своєю магією.

— Кася, — покликала я, і підвела свої руки до її очей. Світло Виклику бризнуло з долонь блискучим гострим білим світлом, яке було важко витримати. Я побачила власне обличчя, відбите в її широко розведених осклянілих очах, і мою власну таємну заздрість, коли я бажала, щоб все, чим її наділила природа, було і в мене, якби не ціна, яку доведеться заплатити. Сльози навернулися мені на очі; я знову відчула, як Венса обрушує свої слова на мене, і на цей раз від них не було ніякого порятунку. Я почувалася при Касі як пусте місце — дівчина, яка не має значення, якої пан ніколи не захоче; весь час я відчувала себе в незграбному заплутаному безладі поруч з нею. Всі шляхи вели до неї: місце було відведене для неї, подарунки та увага теж, кожен використовував свій шанс любити її, поки був час і можливість. Навіть якщо я деколи хотіла виділитися, щоб заявити про себе. Це ніколи не продовжувалося довго, але тепер здавалося боягузтвом: я насолоджувалася мрією стати обраною і плекала таємне насіння заздрості щодо неї, хоча мала розкіш викинути його, коли була обрана.

Але я вже не могла зупинитися: світло досягло її. Вона повернулася до мене. Загублена, в лісі, вона повернулася до мене, і на її обличчі я побачила глибокий гнів, стримуваний довгі роки. Все своє життя вона знала, що буде обрана, хоче вона того чи ні. Терор тисяч довгих ночей дивився на мене, терор, який лежав поруч з нею у темряві. Цікаво, чи уявляла вона руки страшного Майстра на ній, і його дихання на своїй щоці… Позаду мене я почула, як Дракон різко втягнув повітря; він збився і зупинився. Промінь світла, який випромінювався з моїх рук, моргнув.

Я кинула на нього розпачливий погляд, але ще коли я це робила, він знову продовжив читання, його голос жорстко дисциплінувався, а погляд повернувся на сторінку. Світло просвічувало його повністю: він якимось чином зробив себе прозорим, як скло, спустошив свої думки і почуття, щоб нести заклинання. О, як я теж хотіла це зробити; Але не думаю, що змогла би. Я повинна була повернутися до Касі з усіма моїми брудними заплутаними думками і таємними бажаннями, і я повинна була дозволити їй побачити їх, побачити мене — блідого черв'яка, який звивався під корою, яку здерли. І я повинна була побачити її думки, оголені переді мною, і це боліло ще гірше: тому що вона ненавиділа мене теж.

Вона ненавиділа мене за те, що я була в безпеці і що мене любили. Моя мати не змушувала мене дертися на високі дерева; не змушувала ходити пішки три години щодня туди і назад в гарячу липку пекарню в місті, щоб дізнатися, як готувати торти. Моя мати не поверталася до мене спиною, коли я плакала, і не казала мені, що я повинна бути хороброю. Моя мати не розчісувала моє волосся триста разів на день, бажаючи бачити мене красивою і доглянутою — як ніби вона хотіла дочку, яка буде жити в місті, стане багатою, і відправлятиме гроші своїм братам і тим, кого вона дозволить собі любити — ох, я й гадки не мала, що її секретом була гіркота, кисла, як зіпсоване молоко.

А потім — потім вона ненавиділа мене навіть за те, що Дракон вибрав мене. Вона не була обрана, і тепер була такою, як всі. Я бачила, як вона сидить на бенкеті після всього, недоречна на ньому, і шепоче, що вона ніколи не уявляла, що залишиться тут, у селі, в будинку, який не хотів вітати її з поверненням. Вона зважилася заплатити ціну, і була хороброю; але тепер не залишилося нічого, для чого потрібно було бути хороброю, і туманне майбутнє попереду. Старші сільські парубки тепер посміхалися їй з якоюсь дивною, задоволеною упевненістю. Півдюжини з них підходили щоб заговорити з нею під час бенкету: хлопці, які ніколи не казали їй ні слова, або тільки дивилися на неї здалеку, ніби не сміючи чіпати, тепер підходили і говорили з нею фамільярно і розв'язно, як ніби вона не мала іншого виходу, як сидіти там і бути вибраною кимось із них. А коли я повернулася в шовку і оксамиті, і моє волосся було спіймане в мережу ювелірних виробів, а мої руки, повні магії, давали мені владу робити те, що мені подобалося — вона подумала, що це могло бути її, що це повинно було статися з нею, що я була злодієм, який забрав те, що належало їй.

Це було нестерпно, і я також бачила її сором від таких думок; але так чи інакше ми повинні були це перенести.

— Кася! — Я подумки кричала їй, щосили, тримаючи світло неухильно направленим на неї, щоб вона побачила його. Я побачила, як вона застигла в нерішучості, якусь мить вагаючись, а потім, спотикаючись, рушила до мене, з піднятими вперед руками. Вуд напав на неї, коли вона повернула, гілки дряпали її і лози заплутувалися навколо її ніг, і я нічим не могла допомогти. Я могла тільки стояти і утримувати світло, в той час як вона впала, насилу підвелася, і знову впала, зі зростаючим страхом на обличчі.

— Кася! — Я плакала. Вона тепер повзла, як і раніше наближаючись, її лице кровоточило, залишаючи кривавий слід на опалому листі і темному мохові позаду неї. Вона хапалася за коріння і тяглася вперед, навіть коли гілки били і відкидали її назад, але вона була ще так далеко.

А потім я знову подивилася на її тіло у ланцюгах, на обличчя, куди вселився Вуд, і він посміхнувся мені. Вона не могла втекти. Вуд навмисно дозволив їй спробувати, щоб побенкетувати на її сміливості, і на моїй надії. Він міг відтягнути її назад в будь-який момент. І міг дозволити їй підійти досить близько, щоб побачити мене, можливо, навіть відчути своє тіло, подув повітря на обличчі, а потім лози вискочать і накинуться на неї, буря опалого листя огорне її, і Вуд закриє мене від неї знову. Я застогнала у протесті, мало не втративши нитку заклинання, а потім Дракон сказав позаду мене, його голос був дивний і тихий, він говорив ніби здалеку,

— Агнешка, очищення. Ulozishtus. Спробуй його. Я можу закінчити сам.

Я обережно згорнула потік своєї магії до Виклику, це було як підводити пляшку, не даючи краплям магії сповзати по ній. Світло зникло, і я прошепотіла,

— Ulozishtus. — Це було одне з заклинань Дракона, з тих, що легко прийшли до мене; я не пам'ятала інших слів, які він мені казав. Але коли слово пролонгувалося моїм язиком, ретельно сформувавшись, я згадала відчуття від нього — вогонь, який горів в моїх жилах, і страшенну солодкість зілля на язику. — Ulozishtus, — повторила я, розтягнувши його повільніше, — Ulozishtus, — виділивши кожен склад у маленькі іскри, які ніби вдаряли по труті, як кресало. А всередині Вуду я побачила тонкий слід диму, який закурився від одного наросту лози навколо руки Касі; Я прошепотіла — Ulozishtus, — направивши енергію на нього, і потік диму, який піднімався перед нею, виріс, а коли я зробила це втретє, крихітне жовте полум'я розцвіло на лозі, яка тримала її руку.

— Ulozishtus, — знову сказала я, даючи йому ще трохи магії, і обривки магії перетворилися на новий вогонь на згасаючій гілці. Полум'я зміцніло, і там, де воно торкалося лози, вона відсахувалася і відходила, обпечена. — Ulozishtus, ulozishtus, — співала я, годуючи вогонь, роблячи його вище, і, коли вогонь піднявся, я перекинула його на лози і листя навкруги неї.

Кася підвелася вгору, звільняючи руки від згорілої лози, плоть на них стала рожевою від опіків. Вона знову могла рухатися, і тоді пішла до мене крізь дим і тріск палаючого листя, і навіть побігла, коли гілки запалали і почали падати навколо неї. Її волосся було припалене, одяг порвався, і по обличчю текли сльози, місцями шкіра почервоніла і покрилася пухирями. Її тіло смикалося до мене у наручниках, корчилось в крику люті, і я плакала і кричала, — Ulozishtus! — знову і знову. Вогонь зростав, і я знала, що так само, як Дракон міг вбити мене, очищаючи від тіней, Кася може померти тут і зараз, згоріти у моїх руках.

Я була вдячна йому тепер за довгі страшні тижні, коли я намагалася знайти хоч щось, що завгодно; я була вдячна за всі невдачі, за кожну хвилину, яку провела тут, в цій кімнаті, з істотою, яка наді мною сміялася. Вони дали мені сили, щоб заклинання працювало. Голос Дракона стабільно лунав позаду мене, як якір, доспівуючи до кінця Виклику. Кася наближалася, і все навколо неї горіло. Я могла бачити дуже мало простору за нею — вона вже була досить близько, і те, на що вона дивилася власними очима, було полум'ям, яке лизало її шкіру, ревуче і хрустке. Її тіло біля стіни склепу відійшло від каменю і обм'якло. Пальці застигли, опустившись, і раптом по її шкірі побігли зелені струмки.

Краплі соку стікали з її очей і носа і струмками текли по обличчю, як сльози, і їх чистий і свіжий солодкий запах здавався жахливо неправильним. Її рот округлився в беззвучному крику, а потім крихітні білі корінці виповзли з-під її нігтів, як у дуба, що росте вночі. Вони піднялися з раптовою жахливою швидкістю до наручників, затверділи до сірої деревини, ще навіть коли вони росли, і з шумом, як льдохід посередині літа, ланцюги розлетілися.

Я нічого не могла зробити. Просто тому що не було часу, щоб зробити хоч що-небудь: це сталося швидше, ніж я могла усвідомити. В один момент Кася була прикутою, а у наступний стрибнула на мене. Вона була неймовірно сильною, і кинула мене на землю. Я схопила її за плечі, і, тримаючи її, скрикнуля. Сік стікав з її обличчя, забруднюючи моє плаття, і падав на мене з постукуванням, як дощ. Він повз по моїй шкірі краплинками, як бісер, оплітаючи моє захисне заклинання. Її губи відійшли назад і з'явилися зуби, разом з гарчанням. Її руки зімкнулися навколо мого горла, як лози, гарячі, обпалюючі, і, виростаючи, почали повзти по мені. Дракон читав все швидше, проходячи через останні слова, добігаючи до кінця заклинання.

Я здушено прохрипіла

— Ulozishtus! — дивлячись в очі і на обличчя Касі, яке перекосилося наполовину від люті, і наполовину від агонії, в той час як її руки стискалися. Вона дивилася на мене зверху вниз. Світло Виклику заповнювало кожен куточок кімнати, від нього неможливо було ухилитися, і ми дивилися одна на одну, відчуваючи кожен секрет, кожну дрібну ненависть і ревнощі кожної, і сльози змішалися з соком на її обличчі. Я плакала теж, сльози ковзали з моїх очей, навіть коли вона витиснула повітря з мене і мій зір почала затуманювати темрява.

Вона задушено сказала,

— Агнешка, — це був її власний голос, тремтячий від впізнавання, і один за іншим вона забрала пальці з мого горла. Мій зір прояснився, і, дивлячись на її обличчя, я побачила сором і ніяковість. Вона дивилася на мене з запеклою любов'ю, і також з мужністю.

Я знову схлипнула, ще один раз. Сік висихав, і вогонь поглинав його. Маленькі корінці зів'яли і розсипалися в попіл. Ще одне очищення могло би убити її. Я знала про це: просто відчувала. І Кася посміхнулася мені, тому що тепер вона могла говорити знову, і опустила голову, одним повільним рухом. Відчуваючи, що моє власне обличчя зіжмакане, некрасиве і нещасне… І тоді я сказала,

— Ulozishtus. — Останній раз.

І подивилася на обличчя Касі, кидаючи останній голодний погляд, але з її очей на мене глянув Вуд: чорний гнів, повний диму, пекучої жари — його коріння було посаджене у Касю надто глибоко, щоб вирвати його повністю. Кася однак уже тримала свої руки подалі від мого горла.

А потім Вуд зник.

Кася упала на мене. Я скрикнула від радості і обвила її руками, а вона вчепилася в мене, тремтячи і ридаючи. Її все ще лихоманило, тіло била дрож, і її пізніше вирвало на підлогу, коли я підтримувала її, слабо плачучи. Її руки робили мені боляче: вони були гарячі і важкі, і вона притулила мене до себе занадто сильно, мої ребра скрипіли від болю під шкірою. Але це була вона. Дракон закрив книгу з остаточним важким стуком. Кімната була повна м'якого світла: у ній не було місця для Вуду, де він міг би сховатися. Це була Кася, і тільки Кася. Ми перемогли.