В казематі

«Не кидай матері», — казали,

А ти покинула, втекла,

Шукала мати — не найшла,

Та вже й шукати перестала,

Умерла, плачучи. Давно

Не чуть нікого, де ти гралась,

Собака десь помандрувала,

І в хаті вибито вікно.

В садочку темному ягнята

Удень пасуться. А вночі

Віщують сови та сичі

І не дають сосідям спати.

І твій барвіночок хрещатий

Заріс богилою, ждучи

Тебе не квітчану. І в гаї

Ставочок чистий висихає,

Де ти купалася колись.

І гай сумує, похиливсь.

У гаї пташка не співає —

Й її з собою занесла,

В яру криниця завалилась,

Верба усохла, похилилась,

І стежечка, де ти ходила,

Колючим терном поросла.

Куда полинула, де ділась?

До кого ти перелетіла?

В чужій землі, в чужій сем’ї

Кого ти радуєш? До кого,

До кого руки приросли?

Віщує серце, що в палатах

Ти розкошуєш, і не жаль

Тобі покинутої хати…

Благаю Бога, щоб печаль

Тебе довіку не збудила,

Щоб у палатах не найшла…

Щоб Бога ти не осудила

І матері не прокляла.