Війна світів

РЕАЛЬНИЙ СВІТ ВЕЛИКОГО ФАНТАСТА

Наукова фантастика сьогодні стала чи не найпопулярнішим жанром художньої літератури. Твори наукових фантастів виходять величезними тиражами, друкуються в газетах і журналах, привертають до себе увагу людей найрізноманітніших професій, є предметом обговорення на літературознавчих дискусіях. А біля витоків цього явища стоїть один з самобутніх митців кінця XIX — початку XX ст. — Герберт Уеллс. Він — один із засновників сучасної фантастики — фантастики наукової, насиченої соціальною проблематикою і занепокоєної долею людства. Кількома десятками мов видано багатотомні зібрання творів Уеллса, про нього написано багато досліджень, місце його в прогресивній англійській і світовій літературі чітко визначене. Хоча від часу смерті письменника пройшло понад три десятиріччя, а початок його творчого розквіту припадає на кінець минулого століття, духовна та наукова насиченість прози Уеллса робить її актуальною і сьогодні.

Герберт Джордж Уеллс народився 21 вересня 1866 року в Бромлі — тихому і звичайному містечку вікторіанської Англії. Батько замолоду був садівником, а мати — покоївкою в старовинному маєтку Ап-парк, де й минуло дитинство майбутнього письменника.

Мати плекала надію, що її син стане комерсантом і досягне фінансової незалежності. Та виявилося, що сильнішим від материних повчань був вплив літератури. Бібліотека Ап-парку, зібрана колишніми його володарями, складалася переважно з книжок доби просвітництва, які й породили в юного Уеллса віру в прогрес і потяг до знань. Хоч Герберта віддали до комерційної школи, але крамаря з нього не вийшло, хлопця цікавило зовсім інше. Він захопився природознавством та фізіологією.

Згодом Гербертові пощастило влаштуватися молодшим вчителем у Мідхереті й він деякий час працював там. На екзаменах його учні виявляли неабиякі знання, і за успіхи в роботі Гербертові надали право безкоштовно протягом року навчатися біології та природничих наук в лондонській Нормальній школі у професора Томаса Хакслі, учня великого Чарльза Дарвіна.

Досі знання Уеллса з різних предметів були певною мірою хаотичними, розрізненими. В дев’ятнадцять років він уже прагне збагнути світ як щось цільне, зрозуміти основні закони його життя і розвитку. Біологія і стала для нього ключем для створення такої картини. Зацікавлення біологією не було випадковим для Уеллса. Безумовно, його покликанням була не наука, а література. Понад усе він був мислителем, що прагнув побачити й осягти єдину картину світу, систему людського суспільства і становище людини в цій системі. Він звернувся до літератури просвітництва саме тому, що вона оголосила війну догматизму, пропагувала гармонію почуттів та розуму.

Наприкінці XIX століття зростає інтерес до природничих наук, які дають складну картину органічного життя. Однією з причин цього був сам капіталістичний устрій, який виявляв свою неспроможність влаштувати людське суспільство розумно і справедливо. І ця його неспроможність ставала очевидною для мислячих людей. А та частина інтелігенції, яка не приймала ідею соціальних перетворень, спрямовувала свої пошуки в різні галузі науки.

На кінець XIX — початок XX століття наука стає визначальним чинником майже в усіх сферах людського існування. На той час не всі розуміли це, і Герберт Уеллс був одним із перших, хто повірив у науку, оцінив її силу і перспективність.

Уеллс-природознавець друкує наукові статті з фізики, згодом видає популярний підручник з біології. Хоча він більше популяризатор, ніж дослідник, біологічні знання пізніше стали йому у пригоді. Адже в багатьох романах Уеллса головні герої — вчені-біологи, а найбільш цікаві й життєві постаті змальовані під безпосереднім впливом його вчителя професора Хакслі.

Проте інтереси Уеллса-вченого не вичерпуються фізикою і біологією. Ще в Нормальній школі.він звертається до соціології. В той час набуває особливого піднесення робітничий рух, загострюється класова боротьба. Ідеї марксизму знаходять відгук у широких верств населення, пояснюючи те, на що не могла вичерпно відповісти просвітницька філософія. Молодий Уеллс, який мріє про справедливе суспільство, виявляв певне зацікавлення марксизмом. Крім соціології, майбутній письменник захоплюється ще й мистецтвом та літературою.

Однак з Нормальною школою Уеллсові довелося розлучитися: допитливий фантазер не зміг завчити мінералогічної класифікації. Пошуки роботи привели його в маленьке містечко, де він влаштувався вчителем у місцевій школі. Невдовзі Герберт захворів на сухоти і мусив повернутися до матері. Проте майбутнє його вже визначилось: він мріє стати письменником.

Писати Уеллс почав рано. Ще до свого від’їзду до Лондона він розважав прислугу гумористичними виданнями “Ап-парківський панікер”. У Нормальній школі він писав статті і редагував журнал з багатозначною назвою “Журнал наукових шкіл”. Повернувшись до Ап-парку, він стає професійним літератором.

За своє довге життя (Уеллс прожив майже 80 років) він видав сто десять книжок і надрукував близько п’ятисот статей. Слава письменника прийшла до нього в 1895 році, після першого опублікованого роману — “Машина часу”, а визнання як вченого, мислителя і популяризатора — ще раніше.

Взагалі Уеллс досяг певних успіхів замолоду. Але подальший шлях його і в літературі, і в житті, і в суспільних поглядах не був прямим і рівним. У світоглядних й мистецьких хитаннях Уеллс-реформіст не раз полемізував з марксизмом та комуністичними ідеями, був атеїстом та богощукачем… Він створював не лише фантастику, а й побутові романи.

Він не був прихильником класової боротьби, соціальної революції як єдиного засобу утвердження суспільної справедливості. Себе він називав поміркованим колективістом, а насправді з більшими чи меншими відхиленнями все життя стояв на позиціях реформізму та ліберального абстрактного гуманізму, що пояснювалося не лише певною обмеженістю світогляду письменника, а й особливостями тогочасного англійського робітничого руху. Шлях до кращого майбуття бачився йому таким: розквіт і безмежний розвиток науки створить якісно новий прошарок інтелігенції. Це в свою чергу значно підвищить рівень суспільної моралі й призведе до перебудови суспільства. Звідси став зрозумілим,, якого величезного значення надавав Уеллс науці та її ролі в розвитку суспільства.

Водночас він добре усвідомлює, що тільки наука не здатна докорінно вплинути на перебудову суспільного життя, тому що, створюючи матеріальні блага, людина не став анї благороднішою чи морально чистішою. Для цього потрібний ряд передумов, в яких наука виступає не як творець-постачальник матеріальних цінностей, а як феномен, що розширює світогляд і примушує людину мислити. Отже, двоїсте ставлення до науки — як до сили, здатної звільнити людину від її залежності від природи й забезпечити перемогу у боротьбі із складнощами існування в органічному світі, а разом з тим і як до фактора, що визначає певний моральний рівень людини, — ось що характерне для Уеллса на всіх щаблях його життя.

Проте, хоча б які були його хитання в пошуках справедливості, основа його позитивної програми практично завжди незмінна — це гуманізм, це виховання особи в межах лк)динолюбства, справедливості й благородства, це створення моральних нори на основі науки і просвітницьких ідей, які мають змінити і вдосконалити західну цивілізацію.

Помилковим було б розглядати Герберта Уеллса як абстрактного мислителя, що розмірковує над життям із захмарних висот, проповідуючи науку і моральне вдосконалення. Письменникові не раз доводилося втручатися в суспільне життя: він брав участь у роботі окремих соціал-реформістських гуртків і видань, писав статті й нариси з актуальних питань, які поставали перед суспільством. Він був знайомий з О. М. Горьким, закликав англійську інтелігенцію до участі в збиранні коштів для російської революції 1905 року.

Ставлення Уеллса до нашої країни своєрідне і складне. Вперше англійський письменник відвідав Росію у 1914 році. Його уявлення про Росію склалися під впливом творів І. С. Тургенєва і до 1920 року не зазнали істотних змін. Приїхавши до Радянської Росії у тяжкі для неї часи, він не повірив у всепереможну силу ідей пролетарського вчення, але відчув повагу до партії більшовиків, до тієї великої перетворюючої діяльності, яка велась під її керівництвом у Країні Рад. У той час преса, навіть ліберальна і правосоціалістична, звинувачувала більшовиків у терорі, голоді, розрусі. Уеллс неодноразово підкреслював, що більшовики в цьому не винні, що під час занепаду й повалення Російської імперії саме вони виявились єдиною силою, здатною взяти владу в свої руки, а ті заходи, які вони здійснюють, єдино можливі й правильні за таких умов. Прихильне ставлення до партії більшовиків, до її діяльності, захоплення її вождем В. І. Леніним були відкрито висловлені Уеллсом у його книжці “Росія в імлі” (1921). Однак той самий Уеллс, що зумів тверезо оцінити становище, не повірив у можливість побудови нового суспільства, відмінного від капіталістичного, в країні відсталій і бідній. Уеллс-фантаст, здатний уявити неіснуючі світи, виявився неспроможним зрозуміти і побачити найближче майбутнє — бракувало знання законів розвитку суспільства. Висновки, що їх подає Уеллс наприкінці своєї книги, песимістичні й далекі від дійсності. Він пророкує Радянській Росії загибель цивілізації, яку, на його думку, може врятувати лише втручання Заходу.

Спостереження письменника над політичним життям знайомого йому капіталістичного суспільства були зріліші. Власне, активне осмислення законів його існування приводить Уеллса до певності, що війна неминуча. Вже в 1913 році письменник працює над романом “Визволений світ”, що є певною пересторогою людству про смертельну загрозу війни. Як писав відомий американський письменник Сінклер Льюїс, “Визволений світ” — зовсім не утопічний роман… В основі цієї книжки лежить справжнє життя- життя таке, яким ми його бачимо зараз, коли в Європі розігрується жахлива трагедія”.

Під час першої світової війни Уеллс видає роман, що викликав захоплені відгуки сучасників — “Містер Брітлінг випиває всю чашу” (1916). Твір не відзначається високими художніми якостями? з часом про нього майже забули. Але гуманістичний пафос, що його пронизує, був близьким для людей, яких примусили брати участь у кривавій бойні. “Певен, що згодом, коли ми знову станемо людянішим”, - писав М. Горький Уеллсу наприкінці 1916 року, — Англія пишатиметься тим, що перший голос протесту, та ще такого енергійного протесту проти жорстокостей війни, пролунав в Англії, і всі чесні й інтелігентні люди будуть із вдячністю промовляти ваше ім’я”.

Уеллс одним із перших в англійській літературі ще в 1927 році виступає проти фашизму (роман “Напередодні”) — задовго до того, як фашизм одверто виявив свою сутність, і виносить рішучий вирок класу дрібних власників, який є підтримкою і опорою монополій у створенні держав фашистського типу. Антифашистська діяльність письменника викликала ненависть нацистів: за програмою “Морський лев” фашисти, після висадки на англійський берег, одним із перших мали знищити Уеллса, як свого найзатятішого ворога.

У своїх ідейно-естетичних шуканнях Уеллс-письменник завжди невіддільний від мислителя-соціолога.

Письменник створив також ряд побутових романів, написаних у дусі тогочасної західно-європейської літератури з її поглибленим інтересом до образу маленької людини. Та найзначнішими в, звичайно, його науково-фантастичні твори. Саме до них прикуто увагу дослідників, теоретиків та істориків літератури і просто читачів. До них звернемося й ми, зупинившись переважно на аналізі найбільш відомих і талановитих творів Уеллса, які включено до цього збірника.

Роман “Машина часу”, що вийшов у 1895 році, був першим великим твором письменника-початківця і приніс авторові славу і визнання. Проте ідея подорожування в часі належала не Уеллсу. Так, Ріп Ван Вінкль, герой американського письменника-романтика Вашінгтона Ірвінга, прокинувшись, побачив, що опинився серед нащадків. Змінилась природа, змінились і звичаї. Але світ, який постав перед уеллсівським Мандрівником у Часі, так разюче не схожий на сучасність, що здається зовсім іншою планетою. Щоб зобразити далеке майбутнє Землі — царство елоїв і морлоків, — треба було мати неабияку уяву. Її розмах і оригінальність засвідчили появу нового визначного таланту в англійській літературі. Та при ретельному аналізі стає очевидним, що песимістичні за своєю суттю прогнози письменника щодо майбутнього грунтуються на цілком земних справах і земному співвідношенні сил у капіталістичному суспільстві. Адже щасливі, бездіяльні, безпомічні елої і похмурі, здичавілі морлоки, що вночі полюють на елоїв, — це антиподи капіталістичного суспільства.

В романі Уеллса немає ні сентиментальності, ні намагання викликати в читача ненависть чи співчуття до звироднілих істот. Все констатується об’єктивним спостерігачем. — людиною інших часів; все відзначається точністю описів і характеристик. Роман звучить суворим застереженням людству, бо розподіл праці при капіталізмі та відмінність у становищі багатих і бідних несуть в собі загрозу виродження людського роду. Саме в розкритті цих аспектів і полягає заслуга письменника-гуманіста, всі думки якого зосереджено на долі людини. Своїм твором Уеллс полемізує з буржуазною позитивістською наукою, яка обіцяла людству розквіт і щастя при капіталізмі лише завдяки високому науковому розвитку.

За своєю спрямованістю близько стоять до першого родану і наступні фантастичні твори Уеллса, хоча тематично, сюжетно жоден з них не повторюється.

“Острів доктора Моро” (1896) — це фантастика, що грунтується на невичерпних можливостях біології. В самому докторі Моро — талановитому експериментаторові — сучасники знаходили багато рис Томаса Хакслі. Але обдарований вчений є водночас і надзвичайно жорстокою людиною. Лабораторія, в якій Моро переформовував організми тварин, стала справжньою катівнею. Страждання пацієнтів його не хвилювали. А перетворивши звірів на жалюгідну потворну подобу людей, він навряд чи зробив їх щасливими. Та коли він безславно загинув, жалюгідні створіння, яким він присвятив своє життя, знову стали тваринами. Як страшний, безглуздий спогад про минулий, неприродний для них стан звучить Закон, що його дехто з них ще іноді бурмоче.

“Острів доктора Моро” — це гостра сатира на капіталістичне суспільство, а образи тварино-людей — алегорія буржуазних хижаків.

У “теологічному гротеску”, як визначив Уеллс роман про острів доктора Моро, письменник-гуманіст вступає у відкриту полеміку з Редьярдом Кіплінгом, що прославляє людину, сильну і самотню, як звір. Лише етичний комплекс, стверджує Уеллс; робить людину гідною свого місця і призначення на землі.

“Острів доктора Моро” задуманий і здійснений у той час, коли автор найбільше захоплювався біологією. Повага до великого таланту вченого-природознавця, до всеперемагаючого, перетворюючого природу знання, до безмежної відданості науці звучить у романі водночас із роздумами про марність і безцільність витрачених зусиль.

“Острів доктора Моро” зачіпає ряд філософських проблем, які й сьогодні надзвичайно актуальні. Чи мав право вчений на такі перетворення, що здійснюються ціною безмірних страждань? І взагалі, де та межа, що виділяв людину від тварини, від інших створінь природи? Хіба тільки в здатності страждати? У відчутті й сприйнятті світу? А в чому ще? Автор ставить перед нами ці проблеми, по-своєму вирішуючи їх, ніби запрошує нас до розмови, а в пристрасній його розповіді відчувається щире занепокоєння майбутнім людства.

У наступні кілька років романи письменника-фантаста з’являються один за одним. З “Невидимцем” читачі познайомилися в 1897 році — і захоплено вітали новий літературний успіх молодого письменника. В романі також описано життя і пригоди вченого, тільки вже в звичайному дрібнобуржуазному світі. Але Гріффін відрізняється від Моро не лише характером своїх занять — він хімік, а ще біолог, — а й колом проблем, які постають перед ним. Як і доктор Моро, він захоплений своєю ідеєю, своєю працею. Але відкриття, яке зробив Гріффін в науці, не може вдовольнити його честолюбства. Він хизується своєю незвичайністю і презирливо ставиться до “середньої” людини, до суспільства взагалі. Для нього найважливіше за допомогою свого відкриття встановити одноосібне панування над світом, будь-що перетворити людей на своїх рабів. Гріффін протиставляє себе міщанському оточенню і впевнений у сзоїй винятковості. Але насправді, - за своїми цілями, за своїм етичним кодексом, — він — логічне породження того ж таки міщанства. А тому, озброєний великими знаннями і своїм геніальним відкриттям, він стає страшним і жорстоким. Саме антигуманізм вченого і приводить його до загибелі. А разом з ним зникає і його велике відкриття — нікчемний корчмар старанно переховує від людей рукописи небіжчика, плекаючи божевільну мрію розкрити їх таємницю.

Проблематичний і роман “Війна світів”, що вийшов наступного, 1898 року. Марсіяни, які напали на землю й почали нищити життя на ній, зовсім не схожі на людей. Вони непереможні, мають чудове технічне спорядження, в них високий інтелект, їхній напад виявляє всі недоліки людського суспільства. Люди не можуть перемогти марсіян і відновити порядок життя на землі Марсіяни гинуть тільки внаслідок власного надзвичайного вдосконалення, — від численних земних мікробів і бацил, невідомих у стерильній атмосфері Марса. Однак фантастична війна світів йри ретельному вивченні виявляється війною людства проти себе, проти загроз, що, можливо, чатують на нього в майбутньому, коли воно, завдяки безмірному розвитку науки, перетвориться на продукт чистого інтелекту. Головний герой твору, вчений, вважає вірогідним, що марсіяни ведуть своє походження від істот, схожих на людей, але в яких поступово розвивався мозок і руки за рахунок інших частин організму. Мозок без тіла повинен був, звичайно, створити більш егоїстичний інтелект без моральних понять, без будь-яких емоцій. Перед нами постають страшні, всесильні, безжальні істоти, здатні винищити все людство.

Це, звичайно, фантастика, але звернімося до реальних подій, згадаймо хоча б жахи другої світової війни, що приніс народам фашизм, — бомбардування, мільйони смертей, невтішні страждання, і ми зрозуміємо, а якою геніальністю Уеллс передбачив, що моральна деградація і нікчемність тих, у чиїх руках опиняється могутня техніка, загрожує людству небаченим лихом.

У наш час потреба гармонійного розвитку особи стала актуальним завданням у найбільш розвинених країнах, коли науково-технічна революція стала визначальним фактором в багатьох ланках людського життя.

У романі “Коли сплячий прокинеться” (1899) акценти перенесено з проблем наукової фантастики на проблеми соціології.

Нікому не відома людина з розхитаною нервовою системою впадає в летаргічний сон. А поки вона спить два довгі століття, на землі проносяться війни і пошесті. Незначний грошовий вклад сплячого тим часом перетворюється на величезний капітал. Той, що прокинувся від сну через два століття, фактично має стати володарем світу.

За цей час на землі відбулися величезні зміни. Технічний прогрес оновив міста й докорінно вплинув на умови життя людини. Але незмінною залишилася основа суспільного ладу людства — ті, що працюють, і ті, що користуються з наслідків чужої праці. В романі це протиріччя вкрай загострено. Технічний прогрес призводить до суцільної урбанізації землі. Та разом з містами зростає моральна вбогість, виснажлива праця й безпросвітні злидні.

Послідовний розвиток капіталізму призвів до того, що. зникли останні залишки демократичного ладу і запанував всемогутній капітал. Міське життя блискуче, воно приголомшує своєю уявною розкішшю, але то тільйи машкара, якою прикрито злидні і рабство. Змалювавши майбутнє в гіпертрофованих рисах сучасності, Уеллс для боротьби зі злом винаходить дійовий метод — народне повстання. Але перемога повстання в романі є тільки проблематичною…

Серія ранніх творів письменника завершується “Першими людьми на Місяці” (1901). Тема цього фантастичного роману не є новою в літературі, але вирішення її цілком своєрідне.

На перший погляд позаземне життя цілковито відмінне від нашого і жителі іншого світу зовсім не схожі на людей. Але видивіться і ви побачите ті ж самі земні порядки, тільки доведені до краю. Оскільки жителі Місяця, селеніти, тисячоліттями не змінювали способу життя, навіть їхня фізіологія змінилася відповідно до характеру праці. Відбулося ідеальне пристосування органів до функцій. Тому у скотарів розум атрофувався, а ті, хто займався наукою, перетворилися на чистий мозок, втративши всі інші органи. Але ж і тут не було людської гармонії, а отже, й щастя, і краси в житті.

Що ж до зображення земного життя й землян, то в цьому творі з’являються нові для Уеллса мотиви. По-перше, головний герой винахідник речовини, за допомогою якої люди потрапляють на Місяць, докорінно відрізняється від своїх попередників. Він не просто захоплений своєю справою і обдарований неабиякими науковими здібностями. Він винятково благородна людяна, в якій потяг до знання, до нового є органічною потребою, смислом існування. І познайомившись ближче, люди стають крадами. Це — мотив перетворення звичайної людини на громадянина світу — друга, характерна для цього роману новаторська риса. Таке високе ставлення др науки, до оцінки її виховного значення відбивається в усій творчості письменника того періоду — у його романах, оповіданнях, статтях тощо.

Поєднання багатої уяви з точністю реалістичних спостережень, художньої розмаїтості з філософською, соціальною і науковою насиченістю творів, високий гуманістичний пафос — усе це ті риси, що вже в ранньому періоді привабили до творчості Уеллса серця численних читачів-сучасників.

В наступному фантастичному романі “Їжа богів” (1904) фантастика не така вже й віддалена від реальності. Фантастичною є лише думка, що лежить в основі твору, — вчений винаходить суміш, годуючи якою, із звичайної дитини можна виростити велетня. Інженерові вдалося налагодити випуск такої суміші, і в країні зростають діти-велетні. Щоправда, людська недбалість призводить до того, що з’являються і незаплановані пацюки-велетні. Та це — деталі, пригодницька, розважальна частина роману. Головне — той дуалізм, складність життя й людської особистості, що розкриваються за допомогою чудового препарату. З одного боку — жалюгідне існування звичайних людей, яким властиві і страх, і заздрість, і нечесність, і тупість… З другого — ті величезні можливості добра і прекрасного, які закладено природою в тих-таки людях і які розквітають, коли для цього створено відповідні умови. Принцип дуалізму дозволяє провести чітку межу між реалістичною й утопічною частинами цього твору.

З роками Уеллс “приземлює” свою уяву. Замість дивовижних зображень на сторінках його творів з’являються вірогідні ситуації, які несуть в собі елементи нещодавно відкритих наукою явищ. Зокрема, уяву письменника надовго заполонило повітроплавання. Так народився роман “Війна у повітрі” (1908).

Змалювання Уеллсом війни, що охопила континенти, виявилося пророчим. Через шість років після написання роману людство пережило всі страхіття першої світової війни.

І нарешті ще одна лінія в творчості Уеллса — це образ головного героя твору Берта Смоллуейза. Він — звичайний міщанин, який прагне розбагатіти й досягти успіху нечесним шляхом. Вижити і забезпечити собі щасливе існування — єдина його турбота навіть в найнеймовірніших ситуаціях, ніякі високі стремління йому не властиві. Письменник примушує Берта побачити страхітливі картини всесвітньої війни, коли людство застосовувало найновішу техніку, показує потрясіння і жах головного героя. Цей роман був яскравим, емоційно переконливим попередженням людству проти загрози світової війни.

Сила впливу творчості Уеллса на сучасників, на тисячі читачів полягає в надзвичайному органічному поєднанні уяви і досконалого знання реальності. Так, у романі “Невидимець” дія відбувається в знайомій кожному англійцеві й рідній для письменника вікторіанській провінції. Так і в “Війні світів”, де війна руйнує невимовно любі кожному англійцеві місця. Так, у зачині й епілозі “Острова доктора Моро”, де молодий вчений Прендік, який веде оповідь, випадково попадає на острів страждань з такої типової обстановки законів і звичаїв англійського суспільства. Так і в “Перших людях на Місяці”, де опис життя на землі відчутно і зримо, до деталей, до дрібниць реалістично відтворює англійську провінцію кінця XIX століття. Чи не найкращим доказом сили реалістичного зображення Уеллсом дійсності служить той факт, що радіопостановку “Війни світів”, здійснену в Америці наприкінці 30-х років, більшість слухачів прийняла за трагічне повідомлення про справжній напад на Землю прибульців з інших світів.

Бурхлива уява ніколи не відвертає Уеллса від потреб реального життя. Саме тому Уеллс по праву вважається одним із засновників наукової фантастики, яка стала надзвичайно популярною в наш час. За суттю своєю вона залишається людинолюбною і науковою, насиченою проблемами сучасності. Серед послідовників Герберта Уеллса можна назвати такі імена, як Рей Бредбері, Кліффорд Саймак і Айзек Азімов. Вони створюють захоплюючу наукову фантастику, міцно пов’язану з думками і турботами про людство.

І якщо місце Герберта Уеллса, талановитого сатирика й наукового фантаста, в англійській суспільній думці визначилося вже в кінці XIX століття, то значення його у світовій літературі повністю прояснилося фактично лише в середині XX — з початком науково-технічної революції. І сьогодні творчість письменника звучить актуально й злободенно, вона піднімає перед людством назрілі життєві проблеми, закликає до роздумів і пошуків нових рішень.

Тамара ДЕНИСОВА