Кабот — верхній теплий одяг.
Гість — купець.
Тіун — княжий розпорядник, урядовець, слуга.
Векша — вивірка, білка.
Живе вогнище — вогонь, добутий тертям дерева об дерево; його вважали за священний. Через такі вогнища слов’яни-язичники стрибали, щоб відігнати од себе злих духів, хворобу.
Весь — село.
Вишгород — старе руське містечко під Києвом.
Руське море — давня назва Чорного моря.
Варяги — нормани; так у старовину руси називали скандінавські народи.
Узороччя — золоті та срібні вироби, прикраси.
Паволока — коштовна тканина.
Хідник — вулиця, провулок.
Кліть — комора, сарай.
Тул — сагайдак, чохол, у якому носили стріли.
Велес — бог торгівлі і скотарства у слов’ян-язичників.
Капище — храм язичників-слов’ян.
Волхв — служитель язичеського культу в східних слов’ян.
Харалужний — гартований, стальний.
Києва гора — гора, на якій, за літописною легендою, поселився Кий, один з трьох братів — засновників-будівників міста Києва.
Поруб — в’язниця.
Перун — головний бог у слов’ян-язичників, бог грому і блискавки.
Ромеї — римляни, візантійці.
Криця — залізо.
Чревії — взуття, схоже на черевики.
Корзно — довга накидка, яку носили знатні люди в Київській Русі.
Насад — плоскодонне судно, в якому високі борти нашиті з дощок.
Червлений — пофарбований в червоне.
Полюддя — поїздка для збирання податків і данини для князя, бояр, воєвод з підвладних їм людей.
Витичів — древньоруське місто по Дніпру неподалеку від Києва.
Гість-гречник — купець, який подорожував у Візантію.
Лада — язичеська богиня кохання і веселощів у східних слов’ян.
Лядина — оброблена земля, нива.
Морана — злий дух, який, за віруванням слов’ян-язичників, приносив смерть.
Прабошні — личаки.
Денниця — вранішня зоря.
Отрок — молодший дружинник, що виконував обов’язки придворного слуги чи охоронця.
Клобук — головний убір, шапка.
Корсунська земля — Кримський півострів, яким володіли в X столітті греки, підвласні Візантії.
Сурозьке море — Азовське море.
Велика Булгарія — Булгарська держава на Волзі.
Xозарія — Хозарське царство.
Седмиця — сім днів, тиждень.
Укоть — якір.
Василевс (гр.) — володар. Так називали у Візантії імператора.
Вікінг (норм.) — витязь, воїн.
Дюдя — богиня зими у східних слов’ян-язичників, дружина Діда Мороза, володарка хуртовини, завірюхи.
Купава — гарна, вродлива.
Горючий камінь-латир — бурштин, янтар.
Кудесник — служитель язичеського культу в східних слов’ян, ясновидець, ворожбит.
Чур — душа небіжчика. Язичники-слов’яни вірували в те, що нібито після смерті людини навічно залишається жити її душа. Пізніше це вірування перейняла і християнська релігія.
Роман Лакапін — візантійський імператор (919–944 рр.).
Гвардійці — воїни, які охороняли імператора.
Патріарх — глава православного духовенства.
Сли — посли.
Петро — болгарський цар. Царював з 927 по 968 рік. Був одружений з онукою візантійського імператора Романа Лакапіна.
Тать — злодій.
Требище — священне місце, де язичники-слов’яни молилися і приносили жертви своїм богам.