Вступ до психоаналізу

Лекція 5 Труднощі і перші здобутки

Вельмишановні добродійки і добродії! Не так давно зроблено відкриття, що симптоми хвороби в декотрих невротиків мають сенс.[14] На це відкриття якраз і спираються психоаналітичні методи лікування. При такому лікуванні трапляється, що хворий замість розповідати про свої симптоми починає переказувати сни, і в нас одразу виникає припущення, що й сновиддя також мають сенс.

Проте ми не підемо цим історичним шляхом, а проб’ємо собі путь у протилежному напрямі. Наша мета – довести, що сновиддя мають сенс: це й правитиме нам за підготовчі студії до вивчення неврозів. Такий поворот цілком виправданий, бо не тільки вивчення сновидь – найкраща підготовка до вивчення неврозів, а й саме сновиддя – невротичний симптом, і то такий, що має для нас неоціненну перевагу, бо трапляється в усіх здорових людей. Ба навіть якби всі люди були здорові і їм тільки снилися сни, з їхніх сновидь ми змогли б виснувати все те знання, яке здобули, вивчаючи неврози.

Отже, й сновиддя стають об’єктом психоаналітичних досліджень. Це знову-таки звичайнісінькі, не досить оцінені явища, які нібито не мають практичної ваги, – такі ж, як і хибні дії, і спільне в них те, що ці обидва явища трапляються в здорових людей. Але тут умови для нашої роботи ще несприятливіші. Хибні дії були тільки знехтувані наукою, ними майже ніхто не переймався, але, зрештою, в їхньому вивченні не було нічого ганебного. Можна, правда, закинути, що є речі важливіші, але, можливо, буде якась користь і від цього. А зосередження уваги на сновиддях – захід не тільки непрактичний і непотрібний, а й просто ганебний: він має певний відтінок ненауковості, пробуджує підозру в схильності дослідника до містицизму. Подумайте лишень: учений-медик присвячує себе вивченню сновидь, коли навіть у самій невропатології та психіатрії є стільки важливіших речей: пухлини завбільшки в яблуко, що здавлюють орган психічного життя, крововиливи, хронічні запалення, при яких можна навіть продемонструвати під мікроскопом зміни в тканинах тіла! Ні, сновиддя надто вже маловартісний феномен, негідний стати об’єктом наукового дослідження.

До цього додається ще один чинник, який суперечить усім вимогам точної науки. Досліджуючи сновиддя, ніколи немає певності в об’єкті. Скажімо, якесь марення завжди ясно і виразно окреслене. «Я – китайський імператор», – гучно проголошує хворий. А сновиддя? Здебільшого його взагалі не можна переповісти. Коли хто розказує свій сон, чи є в нього гарантія, що він правильно все розповів і, тим паче, оповідаючи, нічого не перекрутив і не вигадав: адже до цього його може змусити сама непевність спогаду? Більшість сновидь узагалі не можна пригадати, хіба що невеликі фрагменти. І невже на тлумаченні такого матеріалу можна ґрунтувати наукову психологію або методи лікування хворих?

Деякий надмір критицизму, певне, збудить ваші підозри. Аргументи проти сновидь як об’єкта досліджень вочевидь прибирають крайніх форм. Такий закид, як незначущість, ми вже мали нагоду чути, розглядаючи хибні дії, і тоді ми сказали собі, що й незначні симптоми можуть свідчити про поважні речі. Що ж до непевності сновидь, то це просто властива їм ознака: адже не людина визначає характер тих або тих явищ. А втім, є цілком ясні й виразні сновиддя. Крім того, є й інші об’єкти психіатричного дослідження, яким притаманна така сама невизначеність, наприклад, у великому числі випадків це нав’язливі уявлення, до лікування яких беруться шановані, авторитетні психіатри. Пригадую останній випадок, що трапився мені в моїй медичній практиці. Хвора так мені описала свою хворобу: «У мене таке відчуття, ніби я скривдила якусь живу істоту, – може, дитину? – ні, ні, радше собаку, скривдила або хотіла скривдити, – здається, скинула його з мосту або ще якось». Шкоді, яку заподіює непевне пригадування сну, можна зарадити, якщо постановити: все, що нам розповідає сновидець, слід приймати за сон, незважаючи на все те, що він, пригадуючи, міг забути або перекрутити. І, нарешті, людина не завжди може стверджувати, ніби сновиддя – щось неістотне. Кожен із власного досвіду знає, що настрій, у якому людина прокидається, може тривати цілий день; лікарі спостерігали випадки, коли психічні хвороби починалися зі сновиддя і були пов’язані з мареннями, породженими сном; про видатних історичних осіб розповідають, що за спонуку до важливих дій їм правили сни. Через те можна запитати: в чому ж, власне, причина такої зневаги наукових кіл до сновиддя?

Гадаю, це реакція на надмірне звеличення сновидь у попередні історичні періоди. Реконструювати минувшину, звісно, нелегко, але з певністю можна припустити, – даруйте мені за такий жарт, – що й нашим предкам три тисячі років тому і давніше снилося майже те саме, що й нам. Наскільки я знаю, всі давні народи надавали сновиддям великої ваги, визнавали їхню практичну вартість. У сновиддях вони шукали провіщень майбутнього, всіляких призвісток. Для греків, а також для інших східних народів давнини воєнний похід без тлумача сновидь був не менш неможливий, ніж неможливий тепер без повітряної розвідки. Коли Александр Македонський почав свої завоювання, в його почті опинилися найславетніші тлумачі сновидь. Місто Tip, що в тодішні часи стояло на острові, так запекло боронилося, що в царя навіть з’являлася думка припинити облогу. Та однієї ночі йому приснився сатир, який переможно витанцьовував, і коли Александр розповів про свій сон тлумачам, ті відповіли, що сон звістує перемогу над містом. Александр повелів іти в наступ, і місто впало. Серед етрусків та римлян були поширені й інші способи провіщання майбутнього, але тлумачення сновидь поважно трактували та підносили протягом усієї елліністично-римської доби. В літературі, присвяченій цій темі, до наших днів збереглася принаймні головна праця – книжка Артемідора Далдіана, що нібито жив за часів імператора Адріана. Як же сталося, що мистецтво тлумачення сновидь занепало, а самим снам перестали вірити – тут я вам відповісти не можу. Поступ освіти навряд чи відіграв у цьому помітну роль, бо темне середньовіччя невідступно дотримувалось куди більших безглуздь, ніж античне тлумачення сновидь. Зостається факт, що цікавість до сновидь мало-помалу зменшилася, обернувшись у забобон, властивий тепер тільки неосвіченим людям. Про остаточний занепад тлумачення сновидь у наші дні свідчить те, що зі снів намагаються довідатись номери, яким судилося стати виграшними в малому лото. Натомість сучасна наука, дарма що раз у раз повертається до вивчення сновидь, прагне лише проілюструвати ними свої фізіологічні теорії. Адже лікарі, природна річ, вважають, ніби сни – це не психічне явище, а вияв соматичних подразнень у психіці. Бінц 1878 р. описав сон як «соматичний процес, завжди непотрібний, а в багатьох випадках просто шкідливий, над яким уявлення про світову душу і безсмертя здіймаються не менш високо, ніж блакитний ефір – над забур’яненою смужкою піску в найглибшій западині». Морі порівнює сон із конвульсивним смиканням при Вітовій хворобі, на відміну від координованих рухів нормальної людини; згідно з одним давнім порівнянням, зміст сновиддя прирівнюють до звуків, «які видобувають, бігаючи по клавішах, десять пальців необізнаного з музикою чоловіка».

Тлумачити сон означає виявляти якийсь прихований зміст; але при такій оцінці самого сну про це, звичайно, не може бути мови. Подивіться, як описують сновиддя Вундт, Йодль та інші новітні філософи: намагаючись усіляко понизити сновиддя, вони задовольняються переліком відхилень сновидних сцен від мислення, властивого несплячій людині, вказують на порушення асоціативних зв’язків, на зменшення критичності, на руйнацію всякого знання та інші ознаки погіршеного функціонування. Єдиний вартісний внесок у наші знання про сновиддя, який ми завдячуємо точній науці, полягає в дослідженні впливу соматичних подразників, що діють безпосередньо під час сну, на зміст сновиддя. У нас є праця нещодавно померлого норвезького вченого Й. Моурлі Волда – два грубі томи експериментальних досліджень сновидь (1910-го та 1912 р. їх перекладено німецькою мовою), присвячені головно ефектам, які породжує зміна розміщення кінцівок. Ці спостереження правитимуть нам за взірець точного дослідження сновидь. Подумайте лишень, що скаже точна наука, довідавшись, що ми наміряємося знайти сенс у сновиддях? А можливо, вона вже своє сказала. Проте ми не дамо залякати себе. Якщо хибні дії мають сенс, чом би його не мати і сновиддям, а хибні дії в дуже великій кількості випадків мають сенс, неприступний точним науковим дослідженням. Тож визнаймо всі забобони давніх народів та сучасного простолюду і ступаймо в слід античних тлумачів сновидь.

Передусім нам слід визначити своє завдання і коротко озирнути царину сновидь. Що таке сновиддя? Важко відповісти на це запитання одним реченням. А проте ми не станемо вишукувати дефініції, бо вистачить самих посилань на всім знайомі речі. Хоча найістотніші риси сновидь нам потрібно таки окреслити. Де ж їх шукати? Адже в межах царини, в яку ми вступаємо, панує величезне розмаїття, хоч куди поглянь, нема нічого однакового. Тож те, що виявиться спільним для всіх сновидь, певне, буде дуже важливим.

Так, перша риса, спільна для всіх сновидь, полягає в тому, що, бачачи їх, ми спимо. Сновиддя, безперечно, – це психічна діяльність під час сну, – діяльність, близька до діяльності нашої психіки в стані неспання і все-таки вкрай відмінна від неї. Так визначив сновиддя ще Аристотель. А можливо, між сном і сновиддям існують іще тісніші зв’язки. Можна прокинутись, коли щось присниться; часто з’являється сон, коли людина зненацька прокидається або хтось несподівано збудить її. Отже, сновиддя видається проміжним станом між сном і неспанням. Отак ми підійшли до самого сну: що таке власне сон?

Це фізіологічна або біологічна проблема, яка досі містить у собі чимало суперечливого. Остаточної відповіді ми, певне, не дамо, але, гадаю, можна спробувати дати психологічну характеристику сну. Сон – це стан, у якому я не хочу мати нічого спільного з зовнішнім світом і відвертаю від нього свою цікавість. Я поринаю в сон, відступаючи з зовнішнього світу й не реагуючи на його подразники. Я засинаю, коли втомлююсь від зовнішнього світу. Тож, засинаючи, я кажу йому: «Дай мені спокій, бо я хочу спати». Натомість дитина каже протилежне: «Я ще не піду спати, я не зморилась, я ще хочу звідати щось нове». Отже, біологічна функція сну полягає нібито в тому, що він дає відпочинок, а психологічну функцію становить відвертання інтересів від світу. Наші відносини зі світом, у який ми так неохоче вступили, здається, можуть бути стерпними тільки тоді, коли від часу до часу робити перерви; через те раз у раз ми знову повертаємось до стану, що передував нашому приходу в світ, так би мовити, до життя в материнській утробі. Принаймні ми намагаємося створити собі умови, цілком подібні до умов життя в материнському організмі: тепло, темряву, брак подразників.

Дехто з нас навіть згортається в тісний клубочок, прибираючи під час сну пози плода в утробі. Складається враження, ніби ми, дорослі, належимо світові не цілком, а тільки на дві третини: одна третина взагалі ніколи не народжується. Кожне вранішнє прокидання – мовби нове народження. Стан одразу після сну ми описуємо такими словами: «Мов на світ народився», причому наші уявлення про почуття новонародженого вочевидь дуже далекі від правди. Радше слід припустити, що немовля, ступивши у світ, почувається вкрай незатишно. Про народження ми ще кажемо: «Побачити ясний день».

Якщо така природа сну, то сновиддя, здається, взагалі не вписуються в його програму, а видаються радше небажаним додатком. Ми й справді вважаємо, ніби сон без сновидь – найкраща, найздоровіша форма сну. Під час сну не повинно відбуватися ніякої психічної діяльності; коли ж цей процес порушується, нам не вдасться досягти того стану спокою й затишку, в якому перебував плід. Ми не можемо цілком позбутися всіх решток психічної діяльності. Оці рештки й виявляються в сновиддях. Через те й справді здається, ніби сновиддя не мають сенсу. При похибках інакше: адже то були дії, виконувані тоді, коли людина не спить. Та коли я сплю і вся моя психічна діяльність цілковито припинена, крім окремих її залишків, які я не спромігся притлумити, тим залишкам аж ніяк не конче мати ще й сенс. А з огляду на те, що решта моєї психіки спить, я тим сенсом і не міг би скористатися. Тут і справді мова може йти тільки про конвульсивні реакції, тільки про такі психічні феномени, що є прямим наслідком соматичних подразнень. Отже, сновиддя слід було б трактувати як залишки психічної діяльності зі стану неспання, які заважають нам спати, і в нас з’являється думка зразу ж покинути цю тему, непридатну для психоаналітичного дослідження.

Тим часом, хоча сновиддя цілковито зайві, вони все ж існують, і можна спробувати з’ясувати, чому вони існують. Чому не завмирає все психічне життя? Мабуть, тому, що психіці щось не дає спокою. На неї діють якісь подразники, і вона змушена на них реагувати. Отже, сновиддя – це спосіб реагування психіки на подразники, які діють на неї, коли вона спить. Ми помічаємо, що тут відкривається шлях до розуміння сновидь. Досліджуючи розмаїті сни, можна спробувати з’ясувати, що то за подразники, які заважають спати і реакція на які прибирає форми сновидь. Отож поки що ми з’ясували першу спільну рису всіх сновидь.

А чи є ще якась спільна риса? Так, безперечно, але її набагато важче зрозуміти і описати. Психічні процеси під час сну мають зовсім інший характер, ніж тоді, коли ми не спимо. Уві сні ми переживаємо чимало різних подій, та ще й усьому віримо, тоді як насправді зазнаємо, напевне, дії якогось одного подразника. Здебільшого те, що ми переживаємо, прибирає форми зорових образів, але можуть бути й почуття, думки, які пронизують їх, образи, пов’язані з іншими органами чуттів, хоча переважають усе-таки картини. І труднощі, які виникають, коли треба переповісти сон, почасти пояснюються тим, що ті картини треба перекласти словами. «Я можу намалювати, – часто каже сновидець, – але, як це відобразити словом, не знаю». І причина тут не в ослабленій психічній діяльності, властивій, наприклад, недоумкам, коли їх порівнювати з геніями, тут існує певна якісна різниця, але вкрай важко сказати, яка саме. Г. Т. Фехнер колись висловив припущення, що сцена, на якій (у психіці) розігрується сновиддя, відмінна від тієї, на якій відбувається життя наших уявлень, коли ми не спимо. Це твердження ми не розуміємо, навіть не знаємо, що думати про нього, але воно справді передає враження відчуженості, яке справляє на нас більшість сновидь. Не зараджує навіть порівняння роботи сновиддя із вправами немузикальної руки: адже піаніно всякчас відповідає тими самими нотами, якщо й не мелодіями, тільки-но випадково натиснути ту або ту клавішу. Цю другу спільну рису всіх сновидь, навіть, може, ще не розуміючи її, надалі ми не спускатимемо з ока.

А чи немає ще чогось спільного? Я не бачу нічого, всюди помічаю тільки відмінності, і то в кожному аспекті: у видимій тривалості, у виразності, в участі почуттів, у стійкості образів тощо. Все це, власне, не те, чого можна було б сподіватися від вимушених, жалюгідних конвульсивних реакцій на подразники. Щодо тривалості сновидь, то серед них є дуже короткі, що містять лиш один або кілька образів, кілька думок, ба навіть одне слово; інші, напрочуд багаті змістом, розгортають цілі романи і здаються довгими. Є сновиддя виразні, як і [справжні] переживання, такі виразні, що прокинувшись, ми ще довго не усвідомлюємо, що то був сон; інші сни – несказанно бліді, розмиті, сунуться, наче тіні; ба навіть в одному сновидді часто чергуються незвичайно яскраві картини з невиразними й майже невловними. Сни можуть бути цілком логічними чи принаймні зв’язними, а часом навіть дотепними і фантастично прекрасними; натомість інші – плутані, дурнуваті, а то й зовсім безглузді чи просто божевільні. Є сни, що нітрохи нас не зворушують, а в інших виразно проступають почуття: страждання аж до сліз, страх, що змушує навіть прокинутись, подив, зачудування і т. ін. Після прокидання сни здебільшого швидко забуваються; декотрі пам’ятаються цілий день, причому під вечір спогади про них бліднуть, у пам’яті виникають прогалини; інші, приміром, дитячі сновиддя, зостаються такими яскравими, що навіть через тридцять років постають у пам’яті як недавні переживання. Сни, як і люди, можуть з’явитися тільки раз і більше ніколи не приходити, а можуть раз у раз повторюватись у тієї самої особи – без змін або тільки з невеликими відмінами. Одне слово, ці уривки нічної психічної діяльності порядкують величезним репертуаром, можуть, власне, створити все, на що здатна психіка вдень, – та це, однак, не те саме.

Можна вдатися до спроби пояснити таке розмаїття сновидь, припустивши, що вони відповідають різним проміжним станам між сном та неспанням, різним ступеням неповного сну. Гаразд, тоді коли душа під час таких сновидь наближається до стану прокидання, то мусить зростати й вартість, змістовність і виразність сновиддя; водночас має зростати усвідомлення, що це сон, і не повинно траплятися такого, що безпосередньо за виразними і сповненими глузду елементами сну йдуть безглузді та невиразні, а далі знову постає фрагмент складної роботи. Адже ясно, що психіка не може так швидко змінювати глибину свого сну. Отже, таке пояснення не годиться; нашвидку тут узагалі нічого не вдієш.

Поки що полишімо питання про «сенс» сновидь і натомість спробуймо, спираючись на спільні риси сновидь, прокласти шлях до кращого розуміння їхньої природи. Із зв’язку сновиддя зі сном ми виснували, що сновиддя – реакція на подразник, який перешкоджає сну. Як ви вже чули, це єдине місце, де нам на допомогу може прийти точна експериментальна психологія: вона постачає докази, що подразники, які діють на людину під час сну, з’являються в сновиддях. Таких досліджень проведено чимало – аж до останніх, що їх виконав уже згаданий Моурлі Волд; кожен із нас теж спроможний підтвердити ці результати принагідними спостереженнями на самому собі. Для розповіді я вибрав кілька давніх досліджень. Морі провадив такі дослідження на власній особі. Під час сну вченому дали понюхати одеколон, і йому приснилося, ніби він у Каїрі в крамниці Йоганна Марії Фаріни, й до цього долучились інші карколомні пригоди. Або: хтось легенько вщипнув дослідника за шию, і тому приснилось, як йому на чиряк накладають пластир, а також лікар, що лікував його в дитячі літа. Або: Морі вилили на чоло кілька крапель води, і йому зразу приснилося, ніби він в Італії, дуже пріє і п’є біле вино з Орвієто.

Те, що впадає у вічі в цих експериментально спричинених сновиддях, постане перед нами, мабуть, іще виразніше в іншій низці сновидь, викликаних подразниками. Це три сновиддя, які описав тямущий дослідник Гільдебрандт; усі три – реакції на звук будила.

«Весняного ранку я вибрався на прогулянку і побрів щойно зазеленілими ланами до сусіднього села; там я побачив селян у святешному вбранні, що з псалтирями під пахвою тлумом ішли до церкви. Звичайно, це ж неділя, і невдовзі почнеться утреня. Я надумав послухати відправу, але спершу вирішив зайти на цвинтар коло церкви й охолонути, бо, йдучи, трохи розпарився. Читаючи там епітафії, я почув, як дзвонар піднявся на дзвіницю, і тільки тепер побачив, що на ній угорі висить невеликий сільський дзвін, щоб скликати бамканням на відправу. З хвилину дзвін повисів без руху, а потім став коливатись і раптом чисто й пронизливо забамкав, – так чисто й пронизливо, що урвав мій сон. Але то був не дзвін, а будило».

«Другий випадок. Ясний зимовий день, вулиці вкриває глибокий сніг. Я пообіцяв узяти участь у прогулянці на санях і мусив довго чекати, аж поки мені повідомили, що сани вже стоять під дверима. Тепер я став готуватися до поїздки – накинув на себе хутряне манто, вдягнув муфту для ніг – і нарешті сів на своє місце. Але з від’їздом і далі зволікають, коні нетерпеливляться, а знаку вирушати ніхто не подає. Аж ось попустили віжки, і бубонці задзвонили свою відому яничарську мелодію з такою силою, що миттю розірвали запинало сну. І знову це було не що інше, як пронизливе деренчання будила».

«Іще й третій приклад! Я бачу, як коридором до їдальні йде куховарка з чималеньким стосом тарілок. Мені здається, що порцеляновій піраміді в її руках загрожує небезпека втратити рівновагу. “Обережно, – застерігаю я, – зараз уся та пака впаде на підлогу”. І я, звісно, дістаю звичайну відповідь: вона, мовляв, уже звикла отак носити посуд і т. ін., а я й далі занепокоєно дивлюся їй услід. Так і знав: вона зачепилася за поріг, і те делікатне начиння з брязком та гуркотом падає на підлогу й розбивається в друзки. Але невдовзі я помічаю, що той безкінечний шум – власне, не брязкіт, а правильне дзеленчання, і, прокинувшись, нарешті усвідомлюю, що причиною того дзеленчання є будило».

Ці три сновиддя не тільки чудові, а й сповнені глузду і, на відміну від переважної більшості снів, зв’язні. Якраз тут їм нема чим дорікнути. Спільне для них одне: кожного разу ситуація закінчується звуком, що його сновидець, прокинувшись, ідентифікує як звук будила. Отже, ми бачимо тут, як виникає сон, але дізнаємося й про інше. Уві сні ми не впізнаємо будила, воно навіть не з’являється в ньому, але дзеленчання будила щоразу заступає інший звук; подразник, який порушує сон, витлумачується, але витлумачується щоразу інакше. Чому так відбувається? На це, певне, немає відповіді, здається, ніби то просто примха. Проте зрозуміти сновиддя означає зуміти пояснити, чому, тлумачачи подразнення, спричинене дзеленчанням будила, воно вибрало саме цей звук, а не якийсь інший. Такий самий закид можна спрямувати й проти експериментів Морі: очевидно, що застосований подразник виявляється в сновидді, але чому саме в такій формі, – цього ми не знаємо і з природи самого подразника, що порушує сон, цього нібито не випливає. Крім того, в дослідженнях Морі до прямих наслідків подразнення приєднується ще й чимало іншого матеріалу сновидь, скажімо, карколомні пригоди у сновидді з одеколоном, що їх сновидець не може пояснити.

А тепер замисліться над тим, що сни, які закінчуються пробудженням, дають найкращу нагоду з’ясувати вплив зовнішніх подразнень, які порушують сон. У багатьох інших випадках це було б набагато важче. Прокидаються не від кожного сновиддя, а коли вранці пригадують нічний сон, то як виявити той порушувальний подразник, що, можливо, діяв протягом ночі? Мені тільки раз пощастило дізнатися опісля про такий звуковий подразник, і то завдяки особливим обставинам. Якось я прокинувсь у гірському готелі в Тіролі з думкою, що мені приснилося, ніби помер римський папа. Я не міг пояснити свого сну, але згодом дружина запитала мене, чи чув я сьогодні вдосвіта те страшенне бамкання, коли в навколишніх церквах і каплицях ударили в усі дзвони? Ні, я нічого не чув, мій сон був досить міцний, але завдяки цьому повідомленню я зрозумів своє сновиддя. Як часто такі подразники можуть спричиняти сон у здорової людини, а потім ніхто їй і не розкаже про них? Мабуть, дуже часто, а може, й ні. Коли ніхто не годен довести, був подразник чи ні, то як можна бути переконаним, що він таки діяв? Крім того, ми вже відступили від надмірного схиляння перед зовнішніми подразниками, які порушують сон, бо знаємо, що ними можна пояснити тільки фрагменти сновидь, а не всю реакцію, яка виявляється в цілісному сновидді.

Та це не означає, ніби нам слід цілком відмовитись від такої теорії: адже, дотримуючись її, можна піти іншим шляхом. Вочевидь цілком байдуже, що саме порушує сон і породжує в психіці сновиддя. Це не завжди якийсь зовнішній подразник, що діє на органи чуттів, – спричинити подразнення можуть і внутрішні органи, створюючи так звані соматичні подразнення. Таке припущення дуже близьке до правди і навіть відповідає народним уявленням про походження сновидь. Адже часто можна почути, ніби сни «від шлунка». На жаль, і в цьому разі часто слід спиратися на припущення, що соматичний подразник, який діяв уночі, після прокидання вже неможливо з’ясувати, тому його наявність зостається недоведеною. Але не слід недобачати факту, що чимало гідних довіри досліджень підтверджують думку, що соматичні подразнення можуть спричиняти сновиддя; загалом ніхто й не заперечує, що стан внутрішніх органів має вплив на сновиддя. Пов’язаність змісту багатьох сновидь із переповненим сечовим міхуром або станом збудження в статевих органах така очевидна, що помилитися тут – неможлива річ. Від таких ясних випадків ми переходимо до інших, коли зі змісту сновиддя можна принаймні виснувати цілком обґрунтовані гіпотези про дію певних соматичних подразників, бо в самому змісті виявляється те, що можна тлумачити як розвиток, відображення, інтерпретацію подразнень. Надто дослідник сновидь Шернер (1861 р.) обстоював думку, що сновиддя породжені різноманітними подразниками, які йдуть від внутрішніх органів, і проілюстрував її кількома чудовими прикладами. Коли йому, приміром, приснилися «два рядки гарненьких білявих хлопчиків із ніжними обличчями, що похмуро стояли навпроти одні одних, потім войовниче рушили вперед, зіткнулись у боротьбі, відступили і стали на попередні місця, а потім знову пішли і повторили весь процес», то тлумачення цих обох хлопчачих рядків як зубів видається цілком годящим і нібито остаточно підтверджується, коли сновидець «витяг собі зі щелепи довгого зуба». Так само й тлумачення «довгого вузького проходу з сильним протягом» як подразнення в кишківнику видається цілком обґрунтованим і покріплює Шернерове твердження, ніби сновиддя насамперед прагне зобразити орган, де виникло подразнення, з допомогою подібних до нього предметів.

Отже, нам слід уже готуватися припустити, що внутрішні подразники можуть відігравати в сновидді таку саму роль, як і зовнішні. На жаль, така оцінка цього чинника теж не захищена від уже згаданих закидів. У великій кількості випадків твердження, ніби сни породжені соматичними подразниками, дуже непевне або й узагалі позбавлене всяких доказів; не всі сновиддя, а тільки певна частина їх пробуджує підозру, що сни спричинені якимись подразненнями від внутрішніх органів, і, нарешті, внутрішніх соматичних подразників, так само як і зовнішніх подразників, що їх сприймають органи чуттів, не досить, щоб пояснити у сновидді щось більше, крім того, що становить безпосередню реакцію на подразники. Звідки ж походить решта матеріалу сновиддя, нам і досі неясно.

Але звернімо тепер увагу на одну особливість життя сновидь, що з’ясовується при вивченні дії тих подразників. Сновиддя не просто відтворює подразнення, а обробляє його, змінює, пов’язує з чим-небудь, заступає його чимсь іншим. Це та сторона роботи сновиддя, яка повинна нас зацікавити, бо вона, можливо, найближче підводить до самої суті сновиддя. Коли діяти, відповідаючи на певну спонуку, дії не конче мають вичерпуватися самою спонукою. Скажімо, Шекспірів «Макбет» – це принагідна п’єса, написана на честь сходження на трон короля, що вперше поєднав на своєму чолі корони трьох земель. Та чи охоплює ця історична приключка ввесь зміст драми, чи пояснює вона нам її велич і таємниці? Можливо, й ті зовнішні та внутрішні подразники, що діють на сонного, також – тільки приводи для сновидь і не розкривають нам їхньої справжньої природи.

Іншу спільну рису сновидь, їхню психічну особливість, з одного боку, важко збагнути, а з другого – вона не дає жодного ключа для дальшого просування вперед. Уві сні наші переживання здебільшого набирають візуальних форм. Невже й це можна пояснити подразниками? І чи справді ми переживаємо подразнення? Чому переживання візуальні, коли зорові подразники вкрай рідко стають збудниками сновидь? Або, коли сниться розмова, чи можна довести, що під час сну наших вух і справді досягли звуки людської мови або подібні до них шуми? Я таки наважуюсь і рішуче відкидаю цю можливість.

Якщо нам незмога просунутись, розглядаючи спільні риси сновидь, то, може, спробуймо підступити до їхніх відмінностей. Адже сновиддя часто безглузді, пусті і плутані, зате є й змістовні, тверезі, розважливі. Погляньмо, чи можуть оці останні, наповнені глуздом сновиддя стати ключем до розуміння безглуздих. Я перекажу вам останній розважливий сон, який переповіли мені, сон молодика: «Я гуляв по Кертнерштрасе й зустрів там добродія X; трохи пройшовши разом з ним, завернув до ресторану. До мого столика підійшли й сіли дві дами і один добродій. Спершу це мене роздратувало, і я не хотів навіть дивитися на них, але потім глянув і побачив, що вони дуже гарненькі». При цьому сновидець зауважив, що напередодні ввечері він і справді йшов по Кертнерштрасе, бо це його звичайний маршрут, і зустрів там добродія X. Друга частина сну не мала прямих ремінісценцій, проте трохи нагадувала якісь давні події. Або ще один розважливий сон, тепер жінки: «Чоловік запитав її: “Як ти гадаєш, може, треба настроїти піаніно?” Вона відповіла: “Не варто, молоточки слід обтягти новою шкірою”». Цей сон відтворює розмову, що напередодні відбулася між нею і її чоловіком, слова майже не змінилися. Що можна виснувати з цих обох тверезих сновидь? Нічого іншого, крім того, що вони відтворюють денні події або те, що пов’язане з ними. Ми б уже мали певні здобутки, якби таким чином можна було охарактеризувати всі сновиддя. Але про те нема й мови, таке твердження слушне тільки щодо невеликої кількості сновидь; у більшості сновидь ми не бачимо зв’язку з подіями попереднього дня, тож це спостереження анітрохи не допомагає нам пояснити, чому є беззмістовні й безглузді сни. Ми лише знаємо, що зіткнулися з новою проблемою. Тепер нам треба дізнатися не тільки те, що промовляє сновиддя, а ще й те, – коли воно, як у наших прикладах, промовляє виразно, – чому і навіщо в сновидді повторюється вже відоме, пережите зовсім недавно.

Гадаю, ви, як і я, вже втомились і далі вдаватися до спроб, подібних до наших дотеперішніх. Зате ми вже бачимо, що, хоч яку цікавість виявляє людина до проблеми, цього не досить, коли вона не знає, на який стати шлях, щоб дійти до вирішення. На цей шлях ми ще й досі не ступили. Експериментальна психологія не дала нам нічого, крім кількох дуже важливих спостережень про значення подразників як збудників сновидь. Від філософії нам нема чого сподіватися, бо вона знову зверхньо дорікатиме за інтелектуальну безвартісність нашого об’єкта, а в окультних наук ми воліємо взагалі нічого не позичати. Історія і народна мудрість кажуть нам, що сновиддя мають свій сенс і значення, що вони провіщають майбутнє; проте з цим важко погодитись, а довести, ніби це й справді так, – звісно, річ неможлива. Отже, наші перші спроби виявилися цілком безпорадними.

Але несподівано ми помічаємо вказівку з того боку, в який досі ще й не дивилися. Наша мова, в якій нема нічого випадкового, бо мова – скарбниця давніх знань і в ній немає жодного зайвого чи непотрібного слова, – отож наша мова таки щось знає і називає його, хоч як дивно, «снами наяву». Сни наяву – це фантазії (витвори фантазії); це дуже поширені феномени, які можна спостерігати знову-таки і в здорових, і в хворих і дуже легко вивчати на власній особі, найприкметніше в цих фантастичних мареннях те, що вони дістали назву «снів наяву», тоді як їм не властиві обидві спільні риси сновидь. Зв’язку зі спанням суперечить уже сама їхня назва, а щодо другої спільної риси – то в них немає ніяких переживань чи галюцинацій, людина просто щось собі уявляє; вона знає, що фантазує, нічого не бачить, а тільки мислить. Ці сни наяву з’являються перед статевим дозріванням, часто вже у старшому дитячому віці, тривають до кінця статевого дозрівання, а потім або зникають, або зберігаються аж до смерті. Зміст цих фантазій визначають украй прозорі мотиви. Це сцени і події, в яких дістають сатисфакцію егоїстичні честолюбні і владолюбні прагнення або еротичні бажання. У юнаків переважають честолюбні фантазії, в жінок, чиє честолюбство спрямоване на успіхи в коханні, еротичні. Але дуже часто в чоловіків на задньому плані проступають еротичні потреби, всі героїчні вчинки і осягнення спрямовані тільки на те, щоб породити жіночий захват і здобути жіночу прихильність. В усьому іншому сни наяву вкрай розмаїті й мають дуже різні долі. Вони або зникають, проіснувавши якийсь час, і їх заступають нові, або тривають дуже довго, розгортаються в цілі низки подій і пристосовуються до змін життєвих обставин. Вони, так би мовити, простують разом із часом, і час щоразу кладе на них інший відбиток, що свідчить про вплив нових ситуацій. Сни наяву – це сировина поетичної творчості, бо зі своїх марень письменник, переробляючи, перевдягаючи і просіюючи їх, будує ситуації, які відтворює у своїх оповіданнях, романах і п’єсах. Героєм снів наяву завжди є власна особа – або безпосередньо, або досить прозоро ідентифікована з кимсь іншим.

Можливо, сни наяву мають таку назву через те, що в них дуже схожий зв’язок із дійсністю, і сама назва свідчить, що їхній зміст слід вважати за таку ж нереальність, як і зміст сновидь. А можливо, ця спільність назви пояснюється якоюсь іще невідомою нам психічною особливістю сновидь, яку ми прагнемо розкрити. А може, ми взагалі помиляємось, гадаючи, ніби однаковість найменувань має певне значення. Це питання, відповідь на яке з’ясується тільки згодом.

Лекція 6 Г іпотези і способи тлумачення

Вельмишановні добродійки і добродії! Отже, нам потрібні якісь нові шляхи, певний метод, щоб зрушити з місця в дослідженні сновидь. А тепер я вам зроблю одну виразну пропозицію. Приймімо як гіпотезу, що стане основою для всіх дальших пошуків, наступне твердження: сновиддя – не соматичний, а психічний феномен. Що це означає, ви знаєте, але що дає нам підстави визнавати таку гіпотезу? Ніщо, але й ніщо не заважає дотримуватися її. Річ ось у чому: якщо сновиддя – соматичний феномен, воно нас не обходить; воно нас може цікавити лише за умови, що це психічний феномен. Тому ми працюватимемо, гадаючи, ніби гіпотеза правдива, і побачимо, що з цього вийде. Самі результати нашої роботи вирішать, чи слід нам і далі дотримуватися свого припущення і вбачати в ньому вже цілком слушний висновок із проведених досліджень. А чого ми, власне, прагнемо досягти, навіщо працюємо? Ми прагнемо – і такою є мета взагалі всіх наукових досліджень – зрозуміти феномени, з’ясувати їхні взаємозв’язки і, нарешті, там, де можливо, поширити свою владу над ними.

Тож далі ми працюватимемо, спираючись на гіпотезу, що сновиддя – психічний феномен. У такому разі це вчинки і висловлення сновидця, але такі, що нічого нам не кажуть, бо ми не розуміємо їх. Що ви робите в тому разі, коли я вам скажу щось незрозуміле? Запитуєте мене, чи не так? А чом би й нам не вчинити так само: запитати сновидця, що означає його сон?

Пригадайте, колись ми вже опинялися в такій ситуації. Це було тоді, коли ми досліджували окремі хибні дії, певні випадки мовних похибок. Хтось сказав: «Стали гидомі речі», і ми його запитали, – ні, на щастя, не ми, а люди, які взагалі не мають нічого спільного з психоаналізом, – тож ті інші запитали його, що він мав на увазі, вживши ці незрозумілі слова. Той зразу відповів, що мав намір сказати: «То була гидота», проте згнітив свій намір і замінив його лагіднішім: «Стали відомі речі». Я вже тоді вам пояснював, що таке розпитування – модель усякого психоаналітичного дослідження, і ви розумієте тепер, що там, де йдеться про з’ясування загадок, техніка психоаналізу полягає в тому, щоб якомога заохочувати аналізованого самому давати на них відповіді. Тож треба самого сновидця запитати, що означає його сон.

Проте зрозуміло, що зі снами не все так просто. При хибних діях цей метод працює лише в певній кількості випадків; в інших випадках запитуваний відмовляється відповідати і навіть з обуренням відкидає відповідь, яку ми йому підказуємо. При сновиддях випадків першого роду просто немає, сновидець завжди каже, що нічого не знає. Відкинути наше тлумачення він теж не може, бо ми йому не пропонуємо ніякого. Що, невже ми знову мусимо полишити свої спроби? Якщо він нічого не знає, ми нічого не знаємо і хтось третій, напевне, теж нічого не знає, то нема жодної надії, що можна знайти якусь відповідь. Гаразд, якщо ваша ласка, відступайтеся. А коли у вас такого бажання нема, йдіть зі мною далі. Бо, запевняю вас, дуже можливо, ба навіть ще й як імовірно, що сновидець усе-таки знає, що саме означає його сон; він тільки не знає, що він знає, і тому думає, ніби нічого не знає.

Ви, певне, звернете мою увагу, що я тут знову запровадив припущення, вже друге в короткому викладі цього питання; вчинивши так, я послабив претензії на безперечну довіру до мого методу. Адже я спершу висунув гіпотезу, що сновиддя – психічний феномен, а потім ще одну, буцімто в психіці людини є таке, про що вона знає, сама того не знаючи, і т. ін.

Вам досить лише не забувати про цілковиту необґрунтованість цих обох гіпотез, щоб утратити всякий інтерес до висновків, яких можна досягти, зіпершись на них.

Що ж, вельмишановні добродійки і добродії, я довів вас сюди не на те, щоб дурити вас або приховувати щось від вас. Я, щоправда, зголосився прочитати курс «Елементарних лекцій зі вступу до психоаналізу», але під ним я аж ніяк не розумів викладу in usum delphini,[15] де б я гладенько подав матеріал, старанно приховавши всі труднощі, заповнивши всі прогалини, і затер усі сумніви, щоб ви спокійно тішилися думкою, ніби вивчили щось нове. Ні, саме тому, що ви початківці, я хочу показати вам нашу науку такою, яка вона є, з усіма її прогалинами і труднощами, вимогами та сумнівами. Адже я знаю, що, як і в кожній науці, а надто на початку, чогось іншого там не може бути. Знаю й те, що викладачі інших наук попервах намагаються приховати від своїх учнів ці труднощі й недосконалості. Але в психоаналізі цього робити не можна. Так, я й справді висунув дві гіпотези, і то одну всередині другої, тож той, кому це все видається надто тяжким або непевним, хто звик до високого ступеня точності й елегантних висновків, може відступити від мене. Я б тільки порадив йому остаточно полишити психологічні проблеми, бо, боюся, тут він не доступиться до тих точних і певних шляхів, на які готувався стати. Крім того, на мою думку, наука, яка справді збагачує наші знання, не повинна водночас і дбати, щоб її чули, і вербувати шанувальників. Тільки досягнені результати повинні визначати ставлення до науки, а вона цілком може зачекати, поки ті результати привернуть до неї людську увагу.

Тим із вас, хто й далі прагне вивчати психоаналіз, я нагадаю, що мої обидві гіпотези мають неоднакову вагу. Сновиддя – психічний феномен, це перша гіпотеза, і, сподіваюсь, її підтвердить успіх нашої роботи; а другу гіпотезу вже доведено в іншій царині, і я лише набираюся зухвальства перенести її звідти й застосувати до наших проблем.

Але де, в якій царині брати докази, ніби є знання, про яке людина нічого не знає, як ми припускаємо у випадку зі сновидцем? Адже це був би дивовижний, приголомшливий факт, що змінив би всі наші уявлення про психічне життя, і його не годилося б ховати. А водночас це був би факт, що самим своїм проголошенням заперечував би себе, а проте претендував би на істинність, – як бачимо, постає contradictio in adjecto. Ні, таке годі було б приховати. Тож факт тут не винен, коли людина нічого не знає про нього й не виявляє до нього достатньої цікавості. Вона так мало переймається ним, що це наша провина, коли всі психологічні проблеми обмірковують люди, які цураються всіх спостережень і дослідів, які тільки й можуть дати остаточні висновки.

Доказ, про який я веду мову, можна взяти з царини гіпнотичних явищ. 1899 року я був присутній на надзвичайно разючих сеансах Лебо та Бернгайма в Нансі й бачив на власні очі такі досліди. Коли одного чоловіка ввели в сомнамбулічний стан, а потім примусили зазнати найрізноманітніших галюцинаторних переживань і опісля збудили, то зразу він ніби нічого не знав про те, що сталося під час гіпнотичного сну. Бернгайм тоді прямо звелів йому розповісти, що той пережив у гіпнотичному стані. Чоловік сказав, що не може нічого пригадати. Але Бернгайм наполягав, напирав на чоловіка, запевняв, що той знає і повинен усе пригадати, – й дивіться! – чоловік завагався, став замислюватись, пригадав спершу дуже невиразно одне з накинутих йому переживань, потім іще один фрагмент, спогади ставали дедалі виразніші й повніші, і нарешті він розповів усе, нічого не проминувши. Оскільки під кінець він знав усе, а доти йому ніхто не міг нічого підказати, можна висунути цілком обґрунтоване припущення, що ті спогади були в нього й раніше. Тільки вони були йому неприступні, він не знав, що їх знає, гадав, ніби не знає їх. По суті, це той самий випадок, що, на нашу думку, характерний і для сновиддя.

Сподіваюсь, ви вражені цим доведеним фактом і запитаєте мене: «Чому ви не згадали цього доказу давніше, ще тоді, як ми вивчали хибні дії та дійшли до випадку з чоловіком, котрий схибив словом, і приписали йому намір висловити й те, що не мало входити до промови, намір, про який він нічого не знав і який заперечував? Коли хто гадає, ніби він нічого не знає про переживання, спогади про які він усе-таки носить у собі, то вже не видається таким неймовірним, що він нічого не знає й про інші психічні процеси, які відбуваються в його душі. Цей аргумент безперечно вплинув би на нас і дав би нам змогу краще зрозуміти хибні дії». Звичайно, я міг би послатися на цей доказ ще тоді, але я беріг його, щоб ужити в іншому місці, де він буде потрібніший. Хибні дії почасти самі себе пояснюють, почасти навівають нам думку, що, аби з’ясувати, чим же зумовлені ці феномени, потрібно припустити існування таких психічних процесів, про які людина і сном, і духом не знає. А розглядаючи сновиддя, ми змушені шукати пояснення десь-інде в інших царинах, крім того, гадаю, тут вам легше погодитись із доказом, перенесеним із царини гіпнозу. Стан, у якому ми коїмо хибні дії, повинен видаватися вам нормальним, він нітрохи не подібний до гіпнотичного. Натомість між гіпнотичним станом і сном, що є передумовою сновидь, існує виразна спорідненість. Адже гіпноз – це, власне, штучний сон, гіпнотизованій особі ми наказуємо: «Спіть», а те, що ми навіваємо, цілком можна порівняти зі сновиддями природного сну. Психічні ситуації в обох випадках і справді аналогічні. У природному сні ми відвертаємо свої інтереси від усього зовнішнього світу, в гіпнотичному сні – знову-таки від усього світу, за винятком однієї особи, яка нас гіпнотизує і з якою ми перебуваємо в особливому зв’язку. Нормальним відповідником гіпнотичного сну є принаймні так званий сон годувальниці, коли та перебуває в особливому зв’язку з немовлям і прокидається тільки від його рухів та звуків, – тому й перенесення того, що відбувається при гіпнозі, на природний сон, не видаватиметься вам надто сміливим заходом. Припущення, ніби сновидець знає про своє сновиддя, але те знання йому недоступне, і він навіть сам не вірить, що воно в нього є, – аж ніяк не вигадка. Тим часом зауважмо, що тут нам відкрився третій шлях до вивчення сновидь: ми вже розглядали подразники, які порушують сон, сни наяву, а тепер дійшли й до сновидь, навіюваних у гіпнотичному стані.

Тепер, можливо, ми з більшою довірою повернемось до нашого завдання. Отже, цілком імовірно, що сновидець знає про своє сновиддя; йдеться тільки про те, щоб дати йому можливість відшукати своє знання й повідомити його нам. Ми не вимагаємо, щоб він одразу розкрив нам сенс своїх сновидь, але він може вказати нам на їхні джерела, на те коло думок та інтересів, які породжують їх. Пригадайте, що при хибних діях, коли чоловіка запитали, як сталося, що він схибив словом і сказав «гидомі», той пояснив це все першою асоціацією, яка спала йому на думку. Техніка, до якої ми тепер удамося при вивченні сновидь, дуже проста, і цей випадок правитиме нам за взірець. Ми запитаємо сновидця, чому йому таке приснилося, і його перші слова нібито й цього разу нам усе пояснять. Ми, крім того, не зважатимемо на те, вірить чи не вірить сновидець, ніби він щось знає, і трактуватимемо ці обидва можливі випадки однаково.

Звісно, ця техніка дуже проста, але, боюсь, вона викличе у вас якнайсильніший спротив. «Іще одна гіпотеза, вже третя! – скажете ви мені. – Причому найнеймовірніша з усіх! Невже ви справді гадаєте, що, коли запитати сновидця, що спадає йому на думку у зв’язку з побаченим сновиддям, уже перша його відповідь стане для нас жаданим поясненням? Але ж йому може нічого не спасти на гадку або спаде бозна-що. Ми не бачимо, на що можуть спиратись отакі сподівання. Це тільки свідчить про завелику віру в провидіння там, де годилося б додати більше критики. Крім того, сновиддя – це не окрема мовна похибка, воно складається з багатьох елементів. Тож на котрій тоді першій асоціації слід зупинятися?»

Ви маєте слушність в усьому другорядному. Сновиддя й справді відрізняється від мовної похибки розмаїттям своїх елементів, і на це має зважати наша техніка. Тож я пропоную поділити сновиддя на елементи і досліджувати кожен з тих елементів окремо; тоді знову буде відновлена аналогія з мовною похибкою. Ви маєте слушність і в тому, що на запитання про окремі елементи сновиддя сновидець може відповісти, що йому на думку нічого не спадає. І справді є випадки, коли ми задовольняємося такою відповіддю, і згодом ви почуєте, які саме. Прикметно, що це якраз ті випадки, про які ми самі можемо скласти цілком певну думку. А загалом тому сновидцеві, котрий стверджуватиме, ніби йому нічого не спадає на думку, ми будемо заперечувати, будемо тиснути на нього, переконувати, що в нього повинні бути якісь асоціації, – і матимемо слушність. Він висловить якусь думку – нам цілковито байдуже яку. Найохочіше він викладе ту інформацію, яку можна назвати історичною. Сновидець скаже: «Тут є те, що сталося зі мною вчора» (як-от в обох уже нам відомих «розважливих» сновиддях). Або: «Це мені нагадує одну недавню подію», – і таким чином ми помітимо, що сновиддя набагато частіше пов’язані з враженнями попереднього дня, ніж ми спершу гадали. Кінець кінцем у зв’язку зі своїм сном сновидець пригадає й події, які трапилися трохи давніше, а зрештою навіть давноминулі.

Проте в головному слушності ви не маєте. Ви тяжко помиляєтесь, гадаючи, ніби нерозумно припускати, що вже перша думка сновидця дасть нам відповідь чи принаймні вестиме до неї, ніби та думка може бути цілком довільною й не матиме зв’язку з тим, чого ми шукаємо, і ніби, коли я сподіваюся чогось іншого, це тільки свідчить про мою сліпу віру в провидіння. Я раз уже дозволив собі зазначити, що вам притаманна глибоко вкорінена віра в психічну свободу і сваволю, що ця віра цілком ненаукова і мусить поступитися вимогам детермінізму, який панує й над усією цариною психічного життя. Я прошу вас поважати факт, що запитаному спадає на думку саме та асоціація, а не якась інша. Проте я не відступаюся від давньої віри задля нової. Можна довести, що асоціація, про яку згадує запитаний, не довільна, не незначуща й не така, що не має зв’язку з тим, чого ми шукаємо. А недавно я й справді довідався – хоча не надаю цьому фактові великої ваги, – що навіть експериментальна психологія вже виробила такі докази.

Оскільки матеріал дуже важливий, я закликаю вас до якнайпильнішої уваги. Коли я прошу сновидця сказати, що йому спадає на думку з приводу того чи того елемента сновиддя, то вимагаю, щоб він віддався вільному потокові асоціацій, невідступно дотримуючись вихідної думки. Це вимагає особливого роду уважності, цілком відмінної від тієї, яка потрібна при роздумах, і навіть несумісної з роздумами. Чимало людей без труднощів спромагаються на таку уважність, інші, силкуючись досягти її, виявляють просто-таки неймовірну невправність. Існує ще вищий ступінь свободи асоціацій, а саме: я полишаю навіть вихідні думки і з’ясовую, може, тільки вид і рід потрібних мені асоціацій, скажімо, прошу кого повести асоціації від якоїсь власної назви або числа. Такі асоціації мають бути ще довільніші, ще непередбачуваніші, ніж ті, які ми використовуємо в нашій техніці. Проте можна довести, що кожної миті вони суворо детерміновані важливими внутрішніми настроями, які невідомі нам, поки вони тривають, так само невідомі, як порушувальні тенденції при похибках і тенденції, що призводять до так званих випадкових дій.

Я, а після мене й чимало інших дослідників не раз проводили такі дослідження з власними назвами і числами, причому асоціації вели без будь-якої вихідної, опірної думки, декотрі з цих досліджень опубліковані. Метод тут такий: ім’я, що виринуло, породжує низку асоціацій, і ті асоціації вже не зовсім вільні, а пов’язані – так само як пов’язані асоціації з окремими елементами сновиддя; низка асоціацій тягнеться доти, доки згасне імпульс, що витворює їх. До того часу ви вже поясните мотивацію і значення вільних асоціацій, поведених від імені. Досліди знов і знов приводять до одного результату, зібрана інформація часто охоплює багатющий матеріал і потребує ґрунтовного опрацювання. Асоціації з числами, які спонтанно виникають, мабуть, найпереконливіші: вони змінюють одна одну так швидко і з такою незбагненною певністю йдуть до якоїсь прихованої мети, що просто приголомшують вас. Я розповім вам тільки про один приклад такого аналізу імен, бо якраз він, на щастя, не дуже насичений матеріалом.

Одного разу, лікуючи молодика, я заговорив на цю тему і висловив твердження, що, попри очевидну довільність вибору в таких ситуаціях, нам не може спасти на думку жодного імені, про яке не можна було б довести, що воно суворо зумовлене безпосередніми обставинами, рисами особистості піддослідного й ситуацією, в якій він на той час перебуває. Оскільки молодик засумнівався, я запропонував йому негайно провести такий дослід на собі. Я знав, що він підтримує дуже численні й розмаїті стосунки з жінками та дівчатами, і сказав, що в нього буде вкрай багатий вибір, коли йому спаде на гадку якесь жіноче ім’я. Він погодився. На мій, або радше на його подив, на мене аж ніяк не ринула лавина жіночих імен, а сам він, з хвилину помовчавши, признався, що йому спало на гадку тільки одне ім’я – не яке інше, як Альбіна. «Дива, та й годі, але що у вас пов’язане з цим ім’ям? Скількох Альбін ви знаєте?» Дивно, він не знав жодної Альбіни і не мав ніяких асоціацій, пов’язаних із цим ім’ям. Тож можна припустити, ніби аналіз не вдався, – але ні, він уже просто закінчився, дальші асоціації були непотрібні. Цей чоловік сам був надзвичайно білявий, і, розмовляючи з ним під час лікування, я не раз жартома називав його альбіносом; крім того, саме тоді ми вийшли на слід жіночих елементів у його конституції. Отже, сам молодик був тією Альбіною, жінкою, яка цікавила його на той час якнайдужче.

Так само можна довести, що й мелодії, які спонтанно виникають у голові, теж зумовлені певним ходом думок і належать до нього; ті думки з якоїсь причини займають людину, а вона навіть не здогадується про таку активність. Тоді буде легко довести, що зв’язок з мелодією полягає або в словах, які належать до неї, або в джерелах її походження; проте я повинен виявляти обережність і не поширювати цього твердження на справді музикальних людей, бо трапилося так, що мені ніколи не доводилось лікувати їх. У таких людей сама музикальна вартість мелодії може сприяти її виринанню у свідомості. Але найчастіше можна спостерігати випадки першого роду. Скажімо, я знав одного молодика, якого певний час просто-таки переслідувала мелодія, до речі, досить чарівна: арія Паріса з «Прекрасної Гелени» [Офенбаха], аж поки аналіз звернув увагу молодика, що в колі його інтересів на той час відбувалася боротьба між «Ідою» та «Геленою».

Якщо навіть отакі, абсолютно вільні асоціації – детерміновані й належать до точно визначеної системи взаємозв’язків, ми маємо цілковите право виснувати, що асоціації, тісно пов’язані з певною вихідною (чи то опірною) думкою, мають бути детерміновані не меншою мірою. Дослідження й справді показують: крім пов’язаності, що її ми накинули їм у вигляді вихідної ідеї, вони мають ще й другу залежність – зв’язок із тими колами думок та інтересів, які мають велику афективну вагу і які можна назвати комплексами, про чий вплив на той час нічого не відомо, отже, ми не усвідомлюємо його.

Асоціації з такою однією пов’язаністю стали об’єктом дуже повчальних експериментальних досліджень, що відіграли видатну роль в історії психоаналізу. Школа Вундта запровадила так звані асоціативні експерименти: піддослідний мав чимшвидше відповісти якимсь словом-реакцією на запропоноване йому слово-подразник. При цьому можна було вивчати часові інтервали між подразником і реакцією, помилки, які з’являються згодом при повторному проведенні експерименту й т. ін. Цюрихська школа на чолі з Блейлером та Юнґом дійшла до пояснення реакцій, спостережуваних при асоціативних експериментах, вимагаючи, щоб піддослідний із допомогою дальших асоціацій витлумачував ті свої реакції, які видавалися незвичайними. При цьому з’ясувалося, що ці незвичайні реакції найсуворіше зумовлені комплексами піддослідних осіб. Цими дослідженнями Блейлер та Юнґ перекинули перший міст від експериментальної психології до психоаналізу.

Почувши про таке, ви, певне, зауважите: «Тепер ми вже визнаємо, що вільні асоціації детерміновані, а не довільні, як здавалося нам раніше. Це саме ми вважаємо за слушне й у випадку асоціацій, пов’язаних з елементами сновидь. Але не це нас непокоїть. Ви проголосили, що й асоціація, пов’язана з окремим елементом сновиддя, теж детермінована – через незнану нам психічну основу, яка підтримує саме той елемент. Проте це твердження видається нам недоведеним. Ми вже сподівалися, що нам доведуть, як асоціацію до певного елемента сновиддя зумовлює якийсь комплекс сновидця, але яка нам з цього користь? Це сприяє не розумінню сновидь, а, як і асоціативні експерименти, поглибленню наших знань про ті так звані комплекси. Тільки як це все пов’язане зі сновиддям?»

Ви маєте слушність, але недобачили одного істотного чинника – саме того, через який я відмовився починати виклад цього матеріалу з асоціативних експериментів. У цих експериментах ми довільно обираємо слово-подразник, яке й визначає реакцію. В такому разі реакція становить своєрідний посередник між тим словом-подразником і комплексом, пробудженим у піддослідного. В сновиддях слово-подразник замінене чимсь таким, що й саме породжене психічним життям сновидця, походить із якихось невідомих йому джерел, – тобто дуже ймовірно, що його можна вважати за «похідне від комплексу». Тому й немає нічого фантастичного в сподіванні, що навіть дальші асоціації, пов’язані з окремим елементом сновиддя, зумовлені не чим іншим, як тим самим комплексом, що зумовив і сам той елемент, і ці асоціації сприятимуть розкриттю згаданого комплексу.

Дозвольте мені на іншому прикладі показати, що у випадку зі сновиддям факти й справді відповідають нашим сподіванням. Забування власних назв – напрочуд удатний приклад того, що відбувається при аналізі сновидь, тільки в першому випадку це стосується однієї особи, а при тлумаченні сновидь – уже двох. Якщо я тимчасово забув якесь ім’я, в мене принаймні є впевненість, що я те ім’я, однак, знаю; такої впевненості щодо сновиддя можна набути тільки кружним шляхом через Бернгаймові експерименти. Але забуте і все ж відоме ім’я мені не доступне. Невдовзі досвід переконує мене, що, хоч як інтенсивно думати про забуте ім’я, це нічому не зараджує. Проте щоразу замість забутого імені мені може спасти на гадку якесь інше ім’я або навіть кілька імен. Тільки тоді, коли це інше ім’я виринає спонтанно, стає очевидною подібність цієї ситуації до ситуації при аналізі сновидь. Адже елемент сновиддя – не те, чого я шукаю, це тільки замінник чогось іншого – власне того, чого я не знаю, але хочу виявити з допомогою аналізу сновидь. Різниця знову-таки полягає тільки в тому, що при забуванні назв я чудово знаю, що назва-замінник – не та, яка мені потрібна, тоді як до такого уявлення про елемент сновиддями доходимо лише після тяжких зусиль. Тепер і при забуванні назв з’являється шлях, яким можна дістатися від назви-замінника до поки що прихованої правди – забутої назви. Якщо я скерую свою увагу на ту назву-замінник і шукатиму дальших, пов’язаних із нею асоціацій, то після довгих чи коротких блукань натраплю на забуту назву і при цьому з’ясую, що всі ті назви-замінники, які спонтанно спадали мені на гадку, певним чином пов’язані з забутою назвою, детерміновані нею.

Зараз я подам вам приклад такого аналізу. Одного дня я помітив, що не можу пригадати назви невеличкої країни на Рів’єрі, столиця якої – Монте-Карло. Це вкрай мене дратувало, але так воно сталось. Я почав пригадувати все, що знав про ту країну, думав про князя Альберта з дому Лузіньянів, про його шлюб, про його любов до підводних досліджень і взагалі про будь-що, чим я міг би скористатися, але ніщо мені не зараджувало. Тоді я полишив роздуми і замість утраченої назви став сподіватися інших, які спадали б мені на гадку. Вони не забарилися: саме Монте-Карло, далі П’ємонт, Албанія, Монтевідео, Коліко. Спершу мою увагу привернула Албанія, але її швидко заступило Монте-Негро,[16] мабуть, через протиставлення білого та чорного. Потім я зауважив, що чотири з цих назв-замінників містять той самий склад «мон», і миттю пригадав забуте слово, вигукнувши: «Монако!» Отже, назви-замінники й справді походять від забутої: чотири перші – від першого складу, а остання відтворює послідовність складів і кінцевий склад у повній формі. Крім того, я легко з’ясував, що саме тимчасово відібрало в мене ту назву: Монако – це італійська назва міста Мюнхен, і саме думки, пов’язані з цим містом, створили перешкоду, якої не могла здолати моя пам’ять.

Приклад, безперечно, чудовий, але дуже простий. В інших випадках до першої назви-замінника слід підбирати довгу низку асоціацій – тоді аналогія з аналізом сновидь проступала б виразніше. Такий досвід також у мене є. Колись один чужинець запросив мене випити з ним італійського вина, але в шинку виявилось, що він забув назву того вина, яке намірявся замовити, дарма що мав про нього найкращі спогади. З великого розмаїття назв-замінників, які спадали йому на гадку, заступаючи назву забуту, я спромігся виснувати, що пригадати назву вина йому перешкоджали думки про якусь Гедвіґу, і він не тільки підтвердив, що вперше куштував це вино в товаристві тієї Гедвіґи, а й завдяки цьому відкриттю пригадав назву вина. На той час він щасливо одружився, а та Гедвіґа належала до давніших часів, про які він згадував нерадо.

Можливе при забуванні назв має бути можливим і при тлумаченні сновидь; від замінника через низку пов’язаних з ним асоціацій ми повинні доходити до справжнього об’єкта наших пошуків. Виходячи з того, що відбувається при забуванні назв, можна припустити, що й асоціації, пов’язані з елементом сновиддя, зумовлені не тільки самим цим елементом, а й неусвідомленими справжніми думками. Якби нам пощастило це довести, ми б бодай трохи обґрунтували нашу техніку.

Лекція 7 Явний зміст сновиддя і його приховані думки

Вельмишановні добродійки і добродії! Як бачите, ми вивчали хибні дії не без користі. Завдяки цим зусиллям ми – спираючись на вже відомі вам гіпотези – досягли двох результатів: уявлення про елементи сновиддя і знайомства з технікою тлумачення сновидь. Уявлення про елементи сновиддя полягає ось у чому: вони не справжні й не первісні, це тільки замінники чогось іншого, невідомого самому сновидцеві і подібного до прихованих тенденцій хибних дій, замінники чогось, про що сновидець знає, але те знання йому неприступне. Ми сподіваємось, що зможемо поширити це уявлення на сновиддя взагалі, бо воно складається з окремих таких елементів. А наша техніка тлумачення полягає в тому, щоб за допомогою вільних асоціацій, пов’язаних із тими елементами, дати виринути в свідомості іншим замінникам, по яких уже можна було б здогадатися про приховане.

А тепер я пропоную вам змінити нашу термінологію, щоб ми почувалися більш нескуто. Замість слів «прихований», «недоступний», «справжній» уживаймо точніший термін, кажучи «недоступний свідомості сновидця» або «неусвідомлений».[17]

А тепер, поширивши наше розуміння окремих елементів сновидь на сновиддя взагалі, ми побачимо, що сновиддя в цілому – перекручений замінник чогось іншого, неусвідомленого, а завдання тлумача сновидь полягає в розкритті того неусвідомленого. З цього одразу випливають три важливі правила, яких слід дотримуватися при тлумаченні сновидь: 1) не треба перейматися тим, що нібито означає сновиддя, байдуже, зрозуміле воно чи безглузде, ясне чи плутане, бо все це – аж ніяк не те неусвідомлене, яке ми прагнемо розкрити (згодом ми будемо змушені визнати, що це правило підлягає очевидним обмеженням); 2) слід обмежити свою роботу пошуками ідей-замінників для кожного елемента сновиддя і не треба замислюватися над ними, не треба перевіряти, чи містять вони те, що нас задовольняє, не треба перейматися тим, як далеко вони відводять нас від елемента сновиддя; 3) слід чекати, поки приховане неусвідомлене, яке ми шукаємо, постане само – як-от утрачене слово «Монако» в описаній спробі.

Тепер ми вже розуміємо, наскільки байдуже, як повно чи як мало, а передусім як точно чи непевно ми пригадуємо сновиддя. Якщо наш спогад неточний, це лише свідчить, що відбулося дальше перекручення замінника, яке саме по собі не може бути немотивованим.

Тлумачити можна і власні сновиддя, і сновиддя інших людей. На власних можна навіть більшого навчитись, тлумачення видасться переконливішим. Але, взявшись до такої спроби, ми помітимо, як щось опирається цій роботі. Асоціації хоч і виникатимуть, проте ми зважатимемо не на кожну, в нас з’явиться бажання критикувати й відбирати їх. З приводу якоїсь асоціації ми кажемо собі: «Ні, вона тут недоречна, вона не звідси», при другій: «Вона надто безглузда», при третій: «Вона цілком другорядна», а далі можна спостерігати, як отакими запереченнями ми стримуємо, а зрештою й проганяємо геть асоціації, перше ніж вони виясняться. Отже, з одного боку, людина занадто цупко тримається вихідної ідеї, самого елемента сновиддя, а з другого – вибираючи й перебираючи – перешкоджає вільному потокові асоціацій. Якщо ми тлумачимо своє сновиддя не самі, а залучаємо до цього ще когось, можна виразно помітити ще один мотив, який спонукає нас до такого недозволеного перебирання. Від часу до часу ми кажемо собі: «Ні, ця асоціація надто прикра, і я не можу або не хочу повідомляти про неї».

Ці заперечення вочевидь загрожують успіхові нашої роботи. Від них слід захищатись, і, тлумачачи власні сни, ми твердо вирішуємо не піддаватися їм; витлумачуючи чужі сни, ми переконуємо людей невідступно дотримуватись незламного правила: не можна замовчувати жодної з асоціацій, які спадають їм на гадку, навіть коли проти них постає одне з чотирьох заперечень: нібито вони анітрохи не важливі, надто безглузді, аж ніяк не підхожі або вкрай прикрі, щоб говорити про них. Людина обіцяє дотримуватися цього правила, і згодом можна тільки обурюватись, як погано вона виконує обіцянку. Спершу ми будемо схильні пояснювати це тим, що, попри наші авторитетні запевнення, вона не переконана в необхідності вільних асоціацій, а потім, певне, намислимо прихилити її до наших поглядів, даватимемо їй читати теоретичні праці й посилатимемо на лекції, тож завдяки цьому людина неминуче поділить наші уявлення про важливість вільних асоціацій. Але від таких хибних заходів нас може утримати спостереження, що й у нас самих, дарма що ми цілком певні своїх переконань, зринають ті самі критичні заперечення проти певних асоціацій, і тільки після їхнього виникнення – так би мовити, вже в другій інстанції – ми спромагаємось подолати їх.

Замість обурюватись неслухняністю сновидців, можна так скористатися цим досвідом, щоб дізнатись із нього щось нове, щось тим важливіше, що менше ми готові сприйняти його. Ми усвідомлюємо, що тлумачення сновидь відбувається всупереч опорові, який перешкоджає цьому процесові і виявляється в згаданих критичних заувагах. Цей опір не залежить від теоретичних переконань сновидця. Ба, можна навчитися ще більшого. З досвіду ми висновуємо, що ті критичні зауваження ніколи не бувають слушними. Навпаки, виявляється, що всі ті асоціації, які людина прагне таким чином згнітити, без жодного винятку найважливіші і найвирішальніші для розкриття неусвідомленого. Отже, коли асоціацію супроводитиме одне з таких заперечень, це правитиме нам за певну вказівку.

Цей опір – щось цілковито нове, феномен, який ми відкрили, спираючись на наші гіпотези, хоча про опір у них і не згадано. Цей новий чинник, із яким надалі слід рахуватися, аж ніяк не став для нас приємною несподіванкою. Ми вже здогадувалися, що він нітрохи не полегшить нам роботи, а може, навіть спонукає взагалі відмовитись від усіх наших зусиль навколо сновиддя, а тут іще такі труднощі замість гладенької техніки! Але, з другого боку, саме ці труднощі можуть причарувати нас і переконати, що вся наша робота варта заходу. Ми щоразу постаємо перед опором, коли від замінника, визначеного елементом сновиддя, намагаємось дійти до потаємних, неусвідомлених думок цього сновиддя. Тому можна виснувати, що позаду замінника ховається, певне, щось дуже важливе, бо інакше навіщо всі ті труднощі, які не дають розкрити потаємного? Коли дитина не розтискає кулачка й не показує, що у неї в руці, то, мабуть, там щось недозволене, те, чого їй не можна брати до рук.

Тільки-но ввівши в наш предмет динамічне уявлення про опір, слід зважити ще й на те, що цей чинник має різні кількісні вияви. Опір може бути великим або малим, і ми вже підготовані до того, що ця різниця може проступити й під час нашої роботи. Проте, гадаю, наш досвід стане ще багатшим – і знову-таки внаслідок тлумачення сновидь. В одних випадках нам потрібна лише одна або декілька асоціацій, щоб дібратися від елемента сновиддя до його неусвідомлених думок, в інших випадках потрібно тягти довгу низку асоціацій і відкидати численні критичні заперечення.

Можна заявити, що ці відмінності зумовлені мінливою силою опору, і, цілком імовірно, ми матимемо слушність. Коли опір малий, замінник відходить від неусвідомленого не дуже далеко; великий опір призводить до чималого перекручення неусвідомлених думок, і тому шлях від замінника до неусвідомленого довгий.

А тепер, мабуть, настала пора розглянути певне сновиддя і, застосувавши до нього нашу техніку, побачити, чи підтвердяться наші сподівання, пов’язані з нею. Гаразд, а яке ж сновиддя слід обрати? Ви навіть не здогадуєтесь, як важко мені вибрати, а я своєю чергою неспроможний пояснити вам, у чому полягають ці труднощі. Адже очевидно, що мають бути сновиддя, які зазнали загалом невеликих перекручень, тож, здавалося б, найкраще починати саме з них. Але які сновиддя найменш перекручені? Може, зрозумілі й не плутані, два приклади яких я вам уже подавав? Але, вчинивши так, ми б дуже помилилися. Дослідження доводять, що саме ці сновиддя зазнають надзвичайно високого ступеня перекручень. А коли я, не ставлячи жодних попередніх умов, виберу якийсь сон, ви, певне, страшенно розчаруєтесь. Може статися, що ми зареєструємо чи відзначимо таку кількість асоціацій до окремих елементів сновиддя, що ніколи не дійдемо краю у своїй роботі. Якщо записати сновиддя, а поряд – усі пов’язані з ним асоціації, цілком може виявитись, що вони займуть місця в кількадесят разів більше, ніж сам текст сновиддя. Тому видається доцільним дібрати для аналізу кілька коротких сновидь, кожне з яких принаймні навіває нам якусь думку або підтверджує наш здогад. Отже, слід виходити на цей шлях, поки досвід згодом підкаже, де насправді треба шукати найменш перекручених сновидь.

Проте я знаю ще один засіб полегшити нашу роботу, і він, крім того, лежить у нас на дорозі. Замість братися до тлумачення цілих сновидь, обмежмося поодинокими елементами сновидь і на низці прикладів погляньмо, як, застосувавши нашу техніку, можна пояснити їх.

а) Одна дама розповідала, що в дитинстві їй часто снилось, як любий Боженька мав у себе на голові високого гостроверхого паперового капелюха. Як це можна було б зрозуміти без допомоги самої сновидиці? Її слова видаються безглуздям, але безглуздість зникає, коли дама далі розказує, що в дитинстві їй на голову одягали такого капелюха, коли вона сідала до столу, бо капелюх не дозволяв їй зазирати в тарілки її братів і сестер, щоб побачити, чи не поклали котромусь із них більше, ніж їй. Тобто капелюх мав правити їй за шори. Отже, ми вже маємо певну історичну інформацію і здобули її без великих труднощів. Тлумачення цього елемента, а заразом і всього короткого сновиддя відбувається легко з допомогою дальших асоціацій сновидиці. «Оскільки мені казали, що всевидющий Господь знає все, – пояснювала вона, – сновиддя може лише означати, що я, як і Бог, теж усе знала і все бачила, навіть коли мені намагалися перешкодити в цьому». Цей приклад, мабуть, занадто простий.

б) Одна скептична пацієнтка бачила довгий сон, якісь люди розповідали їй про мою книжку «Дотепність» і дуже її вихваляли. Далі щось говорили про якийсь «канал», може, про іншу книжку, в якій ішлося про канал, або про щось, пов’язане з каналом… вона не знає… все дуже туманне.

Тепер ви, звісно, схильні припустити, що елемент «канал» не даватиметься тлумаченню, бо й сам по собі дуже невизначений. Щодо сподіваних труднощів ви маєте слушність, але ті труднощі полягають не в тому, що є невизначеність; невизначеність спричинена чимсь іншим – тим самим, що перешкоджає й самому тлумаченню. Сновидиця не має ніяких асоціацій до слова «канал», я, звісно, теж не знаю, що тут можна сказати. Трохи згодом, а точніше, другого дня, вона сповістила асоціацію, яка спала їй на гадку і, можливо, пов’язана з тим усім. На борту корабля, що йшов із Дувра в Кале, відомий письменник розмовляв з одним англійцем, який, розповідаючи про щось, процитував йому такі слова: «Du sublime au ridicule il n’y a qu’un pas».[18] Письменник погодився: «Oui, le Pas de Calais», прагнучи тим сказати, що, на його думку, Франція велична, а Англія сміховинна. Але ж Pas de Calais – це Англійський канал, власне, протока Ла-Манш. Спитаєте, чи пов’язана якось ця асоціація зі сновиддям? Як на мене, так, вона й справді пояснює загадковий елемент сновиддя. Або, може, ви сумніваєтесь, що цей дотеп як неусвідомлене елемента «канал» існував уже до сновиддя, і припускаєте, ніби він вигаданий опісля? Асоціація якраз і виявляє той скепсис, що ховався в сновидиці під машкарою вдаваного захвату, і опір, безперечно, становить спільну причину обох явищ – як і великого запізнення асоціації, так і великої невизначеності відповідного їй елемента сновиддя. Але пригляньтеся тут до відносин елемента сновиддя з неусвідомленим, що стоїть за ним: він становить немов фрагмент цього неусвідомленого, начебто натяк на нього, і коли цей елемент ізолювати, він стає цілком незрозумілим.

в) Пацієнт бачив довгий сон, і один з його епізодів такий: за столом своєрідної форми сидить кілька членів його родини і т. ін. Щодо столу йому спадає на думку, що він бачив подібний до нього, коли був у гостинах в одній родині. Після цього він веде свою думку далі: в тій родині існують досить специфічні взаємини між батьком і сином, – а невдовзі додає, що, власне, між ним і його батьком такі самі взаємини. Отже, стіл з’явивсь у сновидді, щоб указати на той паралелізм.

Цей сновидець уже давно був знайомий із принципами тлумачення сновидь. Хто інший, напевне, обурився б, що об’єктом дослідження обирають таку незначну деталь, як форму столу. Ми й справді вважаємо, що в сновидді немає нічого випадкового чи незначущого і сподіваємося відповіді саме від пояснення таких незначущих і нібито невмотивованих подробиць. Ви, може, ще дивуєтесь, що для вислову думки «В нас так само, як у них» робота сновиддя обрала таку річ, як стіл. Але й це можна пояснити, коли ви дізнаєтеся, що прізвище тієї родини Тішлер.[19] Коли сновидець бачить, як його рідні сідають навколо того столу, це означає, що вони також Тішлери. Зауважте, подаючи таке тлумачення сновиддя, я змушений ставати нескромним. У цьому, як можна здогадатись, і полягає частина вже згаданих труднощів, пов’язаних із вибором прикладів. Я легко міг би замінити цей приклад якимсь іншим, але ймовірно, що цієї нескромності я б уник тільки коштом якоїсь іншої нескромності, що заступила б її.

Як мені видається, пора запровадити два нові терміни, що їх ми давно могли б уже вживати. Називаймо ж те, про що розповідає сновиддя, явним змістом сновиддя, а те приховане, до якого нам потрібно дібратись, ідучи за асоціаціями, латентними думками сновиддя. Потім нам слід поглянути на відносини між явним змістом і латентними думками сновиддя, як вони виявились у поданих вище прикладах. Ці відносини можуть бути вкрай різноманітні. У прикладах а) і б) явний елемент сновиддя становить також і частину латентних думок, проте частину дуже мізерну. Якийсь фрагмент великої взаємопов’язаної психічної структури неусвідомлених думок сновиддя потрапляє і в явне сновиддя – як мала його часточка, як певний натяк, як заголовне слово, як своєрідне телеграфне скорочення. Тлумачення полягає в доповненні до цілого тієї невеликої скалки або натяку, і це нам дуже добре пощастило зробити у випадку б). Отже, один із різновидів перекручення, яке й становить роботу сновиддя, – це заміна чогось фрагментом або натяком. У випадку в) ми помічаємо, крім того, ще один вид відносин між явним змістом і латентними думками, а в наступних прикладах він проступає в іще яснішій і виразнішій формі.

г) Сновидець витягує якусь (знайому йому) даму з річки. Значення цього елемента сновиддя він пояснює вже своєю першою асоціацією. Це означає: він відчуває до тієї дами потяг.

д) Іншому сновидцеві сниться, що його брат ставить якийсь паркан. Перша асоціація замінює паркан межею, а друга дає пояснення: брат обмежує себе в коштах.

е) Сновидець видирається на гору, з якої можна оглянути надзвичайно широкі обрії. Це видається цілком розумним, може, нічого й тлумачити не треба, а тільки дізнатись, на якому спогаді ґрунтується сон і що оживило той спогад. Проте ви помиляєтесь; з’ясовується, що цей сон так само потребує тлумачення, як і будь-який інший, плутаний. Бо сновидець нічого не пригадує про власне видирання на гори, а думає про котрогось свого знайомого, що опублікував «Огляд», у якому йдеться про наші стосунки з найдальшими закутками землі. Тому латентна думка сновиддя полягає в ототожненні сновидця з «оглядачем».

Тут ви бачите новий тип відносин між явним і латентним елементами сновидь. Явний елемент уже не так перекручення латентного, як його зображення, його пластичне конкретне втілення, породжене звучанням певного слова. Щоправда, перед нами знову перекручення, бо ми давно вже забули, від якого конкретного образу походить те або те слово, тому й не впізнаємо слів, коли їх замінюють образи. Коли ви помислите, що явне сновиддя складається переважно з зорових образів і дуже рідко з думок та слів, то здогадаєтеся, що такий вид відносин між явним і латентним має особливе значення для утворення сновидь. Ви бачите також, що навіть таким способом для цілої низки абстрактних думок можливо створити собі у явному сновидді образи-замінники, мета яких – правити за прикриття. Ось так створені наші образи-загадки. А звідки походить ота подоба дотепності, якої прибирають ці зображення, – окреме питання, яке тут немає потреби порушувати.

Про четвертий вид відносин між явним і латентним елементами сновиддя я вам не казатиму, поки не настане пора згадати про нього в описі нашої техніки. Навіть тоді я не перелічу вам усіх можливих видів відносин, але для нашої мети вистачить і названих.

Чи є тепер у вас сміливість узятися за тлумачення цілого сновиддя? Подивімося, чи достатньо ми вже готові до такого завдання. Я, звичайно, не обиратиму котрогось із найплутаніших сновидь, проте візьму таке, яке виразно відобразить усі особливості сновидь.

Отож одній молодій, але вже кілька років заміжній дамі сниться: вона сидить зі своїм чоловіком у театрі, і одна половина партеру зовсім вільна. Чоловік розповідає їй, що Еліза Л. зі своїм нареченим теж хотіли прийти, але їм дісталися б уже тільки погані місця, три за один флорин і п’ятдесят крейцерів, і, звісно, вони їх не взяли. Дружина відповіла чоловікові, що, на її думку, ті знайомі небагато втратили.

Ось перше, що повідомила нам сновидиця. Привід до сновиддя згадано в самому його явному змісті. Її чоловік справді розказував, що Еліза Л., їхня знайома десь такого віку, як і вона сама, недавно заручилася. Сон – реакція на це повідомлення. Ми вже знаємо, що при багатьох сновиддях можна дуже легко вказати на певну подію напередодні, яка стала спонукою для них, і сновидець без труднощів часто сам простежує цей зв’язок. Такого ж роду інформацію сновидиця сповістила й з приводу інших елементів явного сновиддя. Звідки, приміром, подробиця, що одна половина партеру була незайнята? Це згадка про реальну подію, яка сталася минулого тижня. Вона надумала піти на театральну виставу і завчасу замовила квитки, так рано, що їй довелося ще й доплачувати. А прийшовши до театру, побачила, що її тривоги були даремні, бо одна половина партеру майже порожня. Вона не спізнилася б, купуючи квитки навіть у день вистави. Її чоловік не проминув нагоди поглузувати з неї через таку поквапність. Звідки походить один флорин п’ятдесят крейцерів? Із зовсім іншого контексту, що не має нічого спільного з попереднім, але знову-таки зі звісток минулого дня. Її зовиця дістала в подарунок від свого чоловіка сто п’ятдесят флоринів і, дурепа, притьмом побігла до ювеліра й викинула всі гроші на якусь прикрасу. Звідки три? Про це вона нічого не знає, якщо тільки не зважити на одну з її асоціацій: наречена, Еліза Л., лише на три місяці молодша від неї, тоді як вона сама вже майже десять років заміжня. А безглуздість купівлі трьох квитків, коли потрібно два? На це вона нічого не відповіла і взагалі відмовилась подавати дальші асоціації й довідки.

Однак у тих нечисленних уже поданих асоціаціях так багато матеріалу, що його досить, аби можна було відгадати латентні думки сновиддя. Нашу увагу привертає факт, що в твердженнях сновидиці не раз з’являються посилання на час, які й становлять те спільне, що об’єднує весь матеріал. Про квитки до театру вона подбала надто рано, поквапилась, тож мусила доплатити. Зовиця також поспішила віддати свої гроші ювелірові за якусь прикрасу, вона немов змарнувала щось. Якщо поєднати отак наголошені «надто рано», «поквапилась» із спонукою до сновиддя – звісткою, що всього на три місяці молодша від неї подруга тепер усе-таки знайшла собі пристойного чоловіка, і з лайливою критикою на адресу зовиці, мовляв, безглуздо так квапитись, то перед нами майже мимоволі постає споруда латентних думок, украй перекрученим замінником яких стало сновиддя:

«З мого боку було справжнім безглуздям так квапитись із заміжжям! На прикладі Елізи я бачу, що й пізніше могла знайти собі чоловіка». (Поквапність зображується через турботу сновидиці про театральні квитки і через куплену зовицею прикрасу. Замінником заміжжя виступають відвідини театру.) Такою, певне, була провідна думка, хоча ми, либонь, могли б посуватися й далі, проте з меншою певністю, бо аналіз у цих місцях мали б підпирати твердження сновидиці: «Я б у сто разів краще витратила ті гроші!» (Сто п’ятдесят флоринів у сто разів більше, ніж півтора.) Коли замість грошей поставити посаг, це означало б, що чоловіка купують за посаг; отже, як прикраса, так і погані місця в театрі стояли б замість чоловіка. Ще бажанішим було б установити зв’язок між елементом «три квитки» і чоловіком, але так далеко наше розуміння ще не сягає. Ми лише з’ясували, що сновиддя виражає зневажливу оцінку її власного чоловіка і жалі, що вона так рано вийшла заміж.

Як на мене, ми, певне, радше заскочені і збентежені цим першим результатом тлумачення сновидь, ніж задоволені ним. Надто багато нового впало на нас – більше, ніж ми поки що здатні засвоїти. А ми вже відчуваємо, що науці, яку нам може дати тлумачення цього сновиддя, ще не видно кінця. Тож спішімо сформулювати те, що вже напевне можна вважати за новонабуте знання.

По-перше: дивно, в латентних думках головний наголос припадає на елемент поквапності, натомість у явному сновидді саме про цей елемент немає згадки. Без аналізу ми б не здогадалися, що цей чинник відіграє якусь роль. Отже, видається ймовірним, що саме визначальна ідея, осереддя всіх неусвідомлених думок, не виявляється у явному сновидді. З огляду на цей факт враження, яке справляє на нас усе сновиддя, має цілком змінитися. По-друге, в сновидді ми бачимо безглузде зіставлення: три квитки за півтора флорина; у думках сновиддя вгадуємо твердження: «Було безглуздям (так рано віддаватися)». Чи можна довести тезу, що думка «Було безглуздям» зображується в явному сновидді саме через запровадження до нього якогось безглуздого елемента? По-третє: порівняльний підхід показує, що відносини між явним і латентним елементами аж ніяк не прості, не такі, що один явний елемент завжди заступає якийсь латентний. Це радше відносини двох різних таборів, один явний елемент може заступати кілька латентних, а один латентний елемент можуть репрезентувати кілька явних.

Про сенс сновиддя і про ставлення сновидиці до нього теж можна було б сказати чимало несподіваного. Дама цілком погоджується з тлумаченням, але чудується йому. Вона не усвідомлювала, що так низько поціновувала свого чоловіка; вона навіть не знає, чому в неї така зневага до нього. Отже, в цьому є ще чимало незрозумілого. Я щиро переконаний, що ми ще не зовсім готові до тлумачення сновидь і передусім потребуємо дальших пояснень та готувань.

Лекція 8 Дитячі сновиддя

Вельмишановні добродійки і добродії! У нас склалося враження, ніби ми просунулись надто швидко, – відступімо ж трохи назад. Перше ніж братися до останньої спроби подолати труднощі перекручення сновидь із допомогою нашої техніки, ми казали, що найкраще було б обминути їх, обравши для тлумачення сновиддя, в яких або немає перекручення, або воно вкрай незначне, – звісно, якщо є такі сновиддя. При цьому ми знову відступаємо від справжньої історії розвитку наших знань, бо насправді лише після послідовного застосування нашого методу інтерпретації і після вичерпного аналізу перекручених сновидь ми помічаємо, що є й такі сновиддя, де перекручення немає.

Сновиддя, які ми шукаємо, трапляються в дітей. Вони короткі, ясні, зв’язні, зрозумілі й недвозначні, а проте це безперечні сновиддя. Лишень не думайте, ніби всі дитячі сновиддя саме такі. Перекручення сновидь починається в дітей досить рано, відомо, що деякі сновиддя п’яти-, восьмирічних дітей уже мають усі характерні ознаки пізніших сновидь. Але, коли обмежити вік, почавши з перших виявів психічної діяльності і закінчивши чотири- або п’ятирічними дітьми, ми відкриємо цілу низку сновидь, які слід називати інфантильними; такі сновиддя часом трапляються і в дітей старшого віку; ба навіть у дорослих за певних умов можуть траплятися сновиддя, які нічим не відрізняються від типово інфантильних.

Розглянувши дитячі сновиддя, ми зможемо з більшою легкістю та певністю зробити висновки про справжню природу сновидь, і, сподіваємось, ті висновки будуть вирішальні і слушні для всіх типів сновидь.

1. Для розуміння цих сновидь не потрібно ніякого аналізу, ніякого застосування техніки. Навіть не треба розпитувати дитину, що переказує свій сон. Зате потрібно трохи знати її життя. Якісь переживання попереднього дня завжди прояснюють сновиддя. Сновиддя – це реакція психіки в стані сну на ті денні переживання.

Розгляньмо кілька прикладів, на які можна було б зіперти наші дальші висновки.

а) Хлопчик, якому рік і десять місяців, вітаючи когось із днем народження, має подарувати кошичок із вишнями. Він робить це вельми неохоче, хоча йому пообіцяли, що трохи тих вишень дістанеться і йому. Другого дня він розповідає свій сон: «Герман поїв усі вишні».

б) Дівчинка, якій три роки і три місяці, вперше плавала по озеру. Коли човен пристав до берега, вона не хоче з нього виходити і гірко плаче. Для неї водна прогулянка вочевидь проминула надто швидко. Наступного ранку вона каже: «Сьогодні вночі я плавала по озеру». Цілком можна виснувати, що ця подорож тривала довше.

в) Хлопчика, якому п’ять років і три місяці, взяли на екскурсію в Ешернталь біля Гальштата. Він чув, що Гальштат лежить біля підніжжя Дахштайна, і виявив дуже велику цікавість до тієї гори. З будинку в Аусзе відкривалася чудова панорама Дахштайна, а в підзорну трубу можна було розгледіти Симонову хижку на його вершині. Дитина не раз намагалася побачити її крізь вічко труби, проте ніхто не знав, чи їй пощастило в цьому. Екскурсія почалася в настрої радісного сподівання. Тільки-но перед очима з’являлася нова гора, хлопчик запитував: «Це вже Дахштайн?» Оскільки йому весь час відповідали негативно, він дедалі похмурнішав, а зрештою й зовсім замовк і не захотів піднятися разом з усіма до невеличкого водоспаду. Гадали, ніби хлопчик дуже втомився, але наступного ранку він радісно оголосив: «Сьогодні мені приснилося, що ми були в Симоновій хижці».