З поляками проти Вкраїни

1

І пізніш Пілсудський, склавши договорі з Петлюрою, все-ж таки проектував замінити його Махном, очевидно, не ризикуючи цілком покладатися на нового спільника. На процесі Махна в Варшавському суді 2 грудня 1923 р. шеф польської розвідки, кап. Стшелецький, заявив, що 1920 року для польської головної команди було питання: в скласти угоду — з Петлюрою чи в Махном? (Газ. „За Свободу" 3-ХІІ). М.Л.

2

Перебуваючи на. фронті, Тютюник не знав, що переговори з поляками було почато Петлюрою значно раніш. „Український Прапор" 14 січна 1921 р. писав:

„Коли ще не дійшла була галицька армія у своїм відвороті до Збруча, в червні 1919 р. появився у Варшаві внсланник У.Н.Р. Курдиновський і під акомпанімент нечуваної обиди Падеревського, що галицька армія — це банди і розбишаки, почав робити „польсько-українське єднання". За Курдиновським їде в серпні 1919 р. Пилипчук і голосить явно іменем придніпрянського уряду „дезентересиви" у справі Східної Галичини. За Пилипчуком являється в польській столиці А. Лівицький і відомий варшавським актом з 2 грудня 1919 р. віддав Польщі не тільки Східню Галичину, але й Холмщину, Волинь і Полісся і добровільно присуджує 10 мільйонів українців на політичне рабство".

Таким чином, „польсько — українська" концепція виникла зараз же, як тільки Петлюра зрозумів безпорадність становища. Він продався тому хазяїнові, який був найближче в даний мент. М. Л.

3

P.K.P. — Polska Koleja Panstwowa — Польська державна залізниця.

4

Після ратифікації Ризького договору „комісія" улляла в себе „Дипломатичну місію УНР", бо годі було полякам дозволяти її самостійне існування. Р.р. 1922–1923 після постійних натисків на польський уряд повелося радянські в дипломатії досягти скасовання і цього петлюрівського центру. Та на місці „ліквідаційної комісії" виріс „Український Центральний Комітет" на чолі з Лукашевичем, у тому-ж складі співробітників і з тими — ж функціями: звязок з Польським урядом і координація всієї аитирадянської праці. М. Л.

5

В радянській пресі свойого часу було оголошено доклад Зелінського до Петлюри в справі переговорів з… італійцями. Зелінський у тому докладі росповідав, яких великих успіхів йому пощастило досягти: зацікавив італійців українською піснею і довести, що … Україна й Італія мають чимало спільного. Навіть … „дипломатією", але Зелінський … головного…

6

В осени 1921 р. в Відні почала виходити газета „Україна — Ukraine" українською й французькою мовою. Ця газета лаяла більшовиків, Петлюру, Скоропадського, директорію — всіх. Де-яким емігрантським органам повелося дізнатися, що таємнича газета виходить на гроші польського генштабу, а редактором — видавцем її — є отой самий Хорват, голова „Союзу українських хліборобів римо-католиків". Опікшися на Тютюнику, Хорват переїхав до Відня, де за допомогою отамана Струка будував нову форму „польсько-української концепції" під французькою вивіскою. М.Л.

7

Так скорочено по всій книзі зоветься „Повстансько — Партизанський Штаб". М.Л.

8

Під час страйку в Домбровському басейні влітку 1923 р. з петлюрівців було сформовано відділи, які й послано на допомогу поліції проти страйкарів. Далі, американська українська преса в травні 1923 р. багато місця уділила ролі петлюрівців в „повстанні" у Литві. З метою протиділати акції литовців у Клайпеді, польський уряд кинув озброєних петлюрівців на литовські села. Кілька сел при цьому було спалено, кільканадцять людей вбито. Дійсно, Петлюра користався з кожного випадку, щоби віддячити полякам. М. Л.

9

Цікаво порівняти цей факт з матеріалами дипломатичного листування між Україною й Польщею. В ноті з 31 жовтня 1921 р., надрукованій в „Красной Книге" Нар. Ком. Закорд. Справ УСРР, міністр Скірмунт урочисто заявляє:

… „Абсолютно не є правдивим твердження про нараду, яка ніби мала місце 17 червня ц. р. при співучасті урядовця цівільної канцелярії начальника держави, де мав обговорюватися план повстання на Україні"…

Це — відповідь на Радянську ноту з 28 вересня, де був запит з приводу такого факту. Але заперечення п. Скірмунта мало свою рацію: дійсно, на нараді не було урядовця цівільної канцелярії, а був там — один з ад’ютантів Пілсудського, і був, як бачимо, в характері представника польського уряду! М. Л.

10

Після цього докладного опису підготовки „повстання" варто знову звернутись до нот польського уряду. В ноті з 3 листопада 1921 р Скірмунт пише:

… „3 огляду на нове звернення українського уряду, ми категорично повторюємо спростовання, що з боку польської влади не було і не могло бути жадної підтримки банд і цілком виключеним є підкріплення їх зброєю й амуніцією" (стор. 56).

У другій ноті, з 25 листопаду, Скірмунт знову урочисто запевняє:

… Польський уряд, підписуючи мирового договора, зобов’язався ні утворювати, ні визнавати, ані підтримувати на своїй території жадних організацій, які готують повалення радянського ладу. Ці зобов’язання польський уряд безумовно виконує"… (стор. 68).

Яким жалюгідним белькотінням виглядають оті чесні запевнення тепер, коли після мемуарів Тютюника нам достоту відомими є всі обставини підготовки чергової інтервенції! (М. Л.)

11

Фабрикація чуток — це звичайний притон західніх інтервенціоністів. Перед черговим наступом робиться спроба підготувати громадську думку в Європі. Так було з Кронштадськнм повстанням, про яке звістки з'явилися в закордонній пресі за 2 тижні до його початку. Так було і з наскоком Тютюника, який був попереджений чутками аж на 3 тижні (чутки з’явилися в румунській пресі, перескочили в польську і, пройшовши по Європі, повернули знову до Румунії"). Очевидно, в травні 1923 р. готувався черговий наступ і прислужлива преса генштабів хотіла завчасно обробити європейську громадянську думку. (М. Л.)