Тільки випадковий доторк до живих носіїв істини, знайомство з людьми, що особисто знали Сашка й наважилися про нього розповісти, а згодом дещо написати, навели мене на думку піддати всю концепцію совєтського довженкознавства уважній обсервації. Це сталося в 60-х роках.
У «Щоденнику» подибуємо й такий, у дусі часу, запис: «Потрібен абзац, у якому підкреслити, що без допомоги російського народу український народ загинув би у війні. І треба підкреслити трагедію нашу». Тобто концептуально О. П. Довженко тримався канону, що його в 60-х роках було сформульовано, як «Україна наша радянська» (П. Ю. Шелест). – Р. К.
Сталін і справді дуже уважно прочитав «Україну в огні», й ось яку світоглядну алюзію викликав цей уступ Довженка в промові тирана на засіданні Політбюро ЦК ВКП(б): «Якби Довженко хотів сказати правду, він мав би сказати: куди не пошле вас Радянський уряд – на північ, на південь, на захід, на схід, – пам'ятайте, що б'єтесь і відстоюєте разом з усіма братніми радянськими народами, в співдружності з ними наш Радянський Союз, нашу спільну (розрядка моя. – P. K.) Батьківщину, бо відстояти Союз Радянських Соціалістичних Республік значить відстояти й захистити й Радянську Україну. Україна як самостійна держава збережеться, зміцніє й буде розцвітати тільки за наявності Радянського Союзу в цілому» (переклад з російської).
Так у тексті. – Упоряд.