ТРИВОЖНI ДНI

…За бортом реактивною вертольота блискавично промайнули води пiвнiчної частини Атлантичного океану, потiм безкiнечнi бiлi крижанi поля Гренландiї i нарештi серед суцiльної снiгової пустелi зачорнiли будiвлi велетенського табору, де почалися роботи по здiйсненню проекту Гершера.

Тримаючись на слiпучих стовпах ядерних спалахiв, вертольот повiльно сiв на снiг. Вiкторiя в супроводi пiлота вийшла вниз по алюмiнiєвих слiдцях В ту ж мить до неї пiдбiг начальник будiвництва — енергiйний, сухорлявий iнженер.

— Менi потрiбно погодити з вами деякi питання тут на мiсцi, перше нiж я передам до реалiзацiї розрахунки потужностi зарядiв, — сказала Вiкторiя. — Я б хотiла познайомитися з ходом робiт!

— До ваших послуг, мiс, — з офiцiальною люб'язнiстю вiдповiв начальник. — Але зараз треба буде вiдлетiти подалi, бо вiдбудуться атомнi вибухи, з допомогою яких ми робимо штольнi…

— Гаразд, — промовила Вiкторiя. Разом з начальником вона зайшла в вертольот i дала знак летiти. Знову заревли мотори, i через кiлька хвилин вертольот опустився на майданчику за горою, що прикривала їх вiд атомної радiацiї вибуху.

Начальник поглянув на хронометр, вийняв портативний радiопередавач, тихо промовив у малесенький мiкрофон:

— Можна!..

I в ту ж мить здригнулася земля. Багряним вогнем зайнялося небо. Над головою — далеко в небi поплив чорнозелений гриб вибуху. Ще один вибух! Ще!..

— Все, — повернувшись до Вiкторiї, мовив начальник. — Можна летiти. Поглянемо згори на будiвництво а потiм — до моєї резиденцiї, де ви зупинитесь…

Вертольот знову пiднявся в повiтря. Вони наблизилися до мiсця, де вiдбувалися вибухи. Вiкторiя з цiкавiстю подивилася вниз…

Кiлометрiв за сто вiд жилих i адмiнiстративних будинкiв, в своєрiдному гiрському кiльцi зяяли три велетенськi ями, зробленi силою вибуху. Шириною вони були до трьох кiлометрiв, в глибину вже сягали до двох кiлометрiв.

— Ще кiлька вибухiв, i ми почнемо монтувати дюзи, — пояснив начальник. — Основнi дюзи — три — призначенi для вибухiв, якi виштовхнуть Землю в простiр, а шiсть невеликих навколо — будуть зробленi для керування нашою планетою пiд час польоту. В них термоядернi реакцiї будуть контролюватися на вiдстанi!..

Вертольот пролетiв над всiма ямами i повернув до табору. Сiли бiля присадкуватого, дуже довгого будинку з блискучого металу бiлого кольору. Iдучи до входу, начальник сказав:

— Ви знаєте про те, що сьогоднi збирається надзвичайне засiдання Всесвiтньої Академiї Наук?

— Нi! А про що йдеться?

— Новий план врятування Землi!..

— А не знаєте — чий проект?

— Здається, росiйських вчених…

— То давайте послухаємо телепередачу звiдти, — заспiшила Вiкторiя.

Зайшли в пристойно обладнаний кабiнет начальника, подiбний до комфортабельної каюти на пароплавi. Вiкторiя роздягнулася.

Начальник, поглянувши на хронометр, почав настроювати телеприймач, екран якого займав четверту частину невисокої стiни. Засяяло м'яке зеленкувате свiтло. Вiкторiя сiла в глибоке крiсло i жадiбно вп'ялася в екран…

Ось вирiзьбились колони конференц-залу Академiї, трибуна. В залi вже зiбралися члени Всесвiтньої Академiї i делегати iнших академiй. Над аудиторiєю линув стриманий гомiн…

Вiкторiя радiсно скрикнула. На трибуну вийшов Тригуб.

— Ви знайомi з ним? — запитав начальник.

— Так! — щасливо засмiялася дiвчина. — Ми були з делегацiєю в Росiї. Тригуб — конструктор космольота!..

Тригуб почав говорити… Вiкторiя, почувши про його план, полегшено зiтхнула. Вона пишалася своїм далеким другом! Вона вiрила, що вiн — її милий велетень — знайде вихiд з неймовiрно скрутного становища. О, як би вона хотiла летiти разом з ним назустрiч далеким свiтам! А тепер її змушують сидiти тут, в дикiй Гренландiї i допомагати здiйснювати злочинний план Гершера, який приведе до загибелi мiльярдiв людей!..

I раптом вона схопилася.

— Зачекайте! Але ж тепер ми мусимо припинити роботи тутi Наш проект взагалi втратив сенс!

— Не думаю! — незадоволено вiдповiв начальник. — Можливо, те, що говорив Тригуб, — всього-на-всього буде химерою! Ми мусимо продовжувати роботи. Такий був недвозначний наказ мiстера Гершера!..

Пролунав рiзкий дзвiнок. Заблимала червона лампочка бiля телеприймача.

— Шеф! — прошепотiв начальник i кинувся включати апаратуру.

На маленькому екранi з'явилося похмуре незадоволене лице Гершера, пролунав його голос:

— Мiс Денiс тут? Ах, ось вона! Пiдiйдiть ближче!

Вiкторiя пiдiйшла до телеекрана.

— Негайно летiть до мене! Запитань не потрiбно!.. Все!

Потiм очi Гершера зупинилися на лицi начальника.

— Роботи продовжувати. Встановити електромагнiтний протиповiтряний захист. Не допускати нiкого. Менi запропонували припинити здiйснення мого проекту, але я вважаю, що його треба здiйснити! Ви зрозумiли? Така ж думка Гершера-старшого!..

Останнi слова Вiкторiя чула вже в коридорi будиночка. Через десять хвилин вертольот мчав її над океаном…

…Дверi кабiнету Гершера в розкiшному особняку закрилися за Вiкторiєю.

— Мiс Денiс, — вiдразу ж почав президент, — сiдайте i уважно слухайте!

Вiкторiя сiла.

Так от що! Ви, напевно, вже знаєте про план цього негiдника Тригуба! Вiн навiть не зачекав жодного дня. Сповiщено, що його космольот вилетiв сьогоднi!..

Вiкторiя бачила, що, кажучи це, Гершер злився. Рожевi i зеленi плями з'явилися на його обличчi.

— Про план Тригуба, мiстер Гершер, я знаю, — вiдповiла дiвчина, — але я не розумiю, чому ж вiн негiдник? По-моєму, його проект настiльки реальний i ефективний, що ми можемо припинити нашi роботи в Гренландiї.

— Реальний! Ефективний! — перекривив, не володiючи собою, Гершер. — Ось якраз це i не влаштовує мене! Я не бажаю, щоб все було так, як ранiше! Я хочу здiйснити свiй план! Невже ви не розумiєте, що ми не можемо вiдступати?.. Треба використати момент i знищити всякi божевiльнi соцiалiстичнi чи комунiстичнi iдеї, а для цього необхiдно провести в життя мiй план! Хай вся пролетарська чернь вимерзне — цiєї сволоти не жалко! Ми залишимо тiльки необхiдну кiлькiсть робiтникiв, якi будуть потрiбнi для продовження роботи пiд землею!..

Вiкторiя не могла сказати й слова. Гершер розлютувався i не говорив, а випльовував слова.

— Коротше кажучи, робота в Гренландiї буде закiнчена! А для цього потрiбно знищити…

— Кого? — пiднялася з мiсця Вiкторiя.

— Звичайно — Тригуба! — iронiчно вiдповiв Гершер.

Вiкторiя вiдразу ж зрозумiла страшний задум президента, але змогла опанувати себе, i майже спокiйно запитала:

— А що ж ви хочете вiд мене?

Гершер нахилився над нею:

— Ви негайно вилетите i наздоженете зорельот Тригуба. Про це нiхто не буде знати! Люди, якi полетять з вами, розстрiляють корабель Тригуба… Потiм… ви повернетесь назад!.. Я дав наказ — камери пального зарядженi, маршрути пiдготовленi обсерваторiєю, — в каютi, на пультi!.. Отже, корабель готовий до польоту! Вам все ясно?

Вiкторiя, мов загiпнотизована, дивилася в обличчя Гершера i гарячково думала: що робити?

Гєршер, уже заспокоївшись, сiв за стiл i, полегшено зiтхнувши, сказав:

— Отже, вiдповiдайте — згоднi?!

Вiкторiя мовчала. Блiдiсть розливалась по її обличчi. Але вона блискавично подумала: вихiд лише один!

Замiсть вiдповiдi дiвчина несподiвано вихопила з кишенi маленький браунiнг i спрямувала його в груди Гершеру:

— Нi! Так не буде! Ви не зробите такої пiдлостi, мерзотнику! Ви, ради своїх егоїстичних iнтересiв, хочете позбавити все людство єдиної реальної надiї на рятунок!..

Гєршер позеленiв вiд злостi. В наступну хвилю вiн потягся до стола i натиснув кнопку тривоги. Вслiд за тим пролунав пострiл, i президент похитнувся.

— Проклята. — прохрипiв вiн, падаючи в крiсло.

У Вiкторiї потемнiло в очах. Але вона опанувала себе i, оглянувшись, метнулася дверей.

Назустрiч їй в кабiнет влетiв височенний лакей i, поглянувши на закривавленого Гершера, кинувся до Вiкторiї…

Та дiвчина недарма займалася спортом. Склавши два кулаки разом, вона вдарила його в груди, i — здоровило-лакей впав додолу, смiшно махнувши руками… Вiкторiя вискочила в коридор. Весь будинок Гершера пiднявся на ноги…

Серце дiвчини забилося: куди втiкати?

Загупали кроки в переходах i коридорах — це мчалися до кабiнету охоронцi.

Вiкторiя миттю вибiгла по крутих схiдцях на плоский дах будинку i опинилася бiля малесенького гелiкоптера, в якому Гершер робив недiльнi прогулянки. Радiсний крик вирвався у Вiкторiї з грудей. Вона стрибнула на сидiння, заревли мотори, i спортивна машина легко попливла в повiтрi.

Охоронцi вискочили на дах лише тодi, коли гелiкоптер був за пiвкiлометра вiд космодрому Академiї…

Шлях був лише єдиний! Треба втекти на зорельотi, щоб Гершер не мiг здiйснити свiй план. Через кiлька хвилин гелiкоптер приземлився бiля естакади, де поблискувало гiгантське тiло зорельота.

Вiкторiя вискочила з сидiння, хутко побiгла по схiдцях до люка. Охоронцi корабля, знаючи Вiкторiю як одного з конструкторiв i пiлота, мовчки дивилися на неї. Але через кiлька секунд в ворота космодрому ввiрвався автомобiль. В ньому сидiв Гершер i, потрясаючи закривавленою рукою, кричав:

— Затримайте, затримайте злочинницю!

Пролунали пострiли. Вiкторiя похитнулася, зойкнула. Та отвiр був рядом. Останнiм зусиллям вона впала в нього…

Дверi автоматично закрилися…

Гершер пiдскочив до охоронцiв:

— Негайно включiть високочастотний випромiнювач! Треба вивести з ладу електрообладнання корабля…

Два охоронцi побiгли до управлiння космодрому.

Та було пiзно! Загримiли дюзи корабля, гарячий смерч ударив у лиця присутнiх. Спалахнуло слiпуче полум'я, ослiпило на хвилину Гершера, а коли вiн вiдкрив очi, то зорельот уже зник у глибинi неба.

Вхопивши себе за волосся, Гершер впав на землю i завив якось по-собачому вiд безсилої злоби…


………………

…Тим часом всi радiостанцiї свiту невпинно ловили радiопередачу з космольота Тригуба. Люди Землi з тривогою i надiєю прислухалися до слiв iнженера, якi передавалися в ефiр потужними станцiями.

Валерiй через кожнi десять хвилин повiдомляв Землю про полiт.

— Алло! Земля! Проходжу через орбiту Марса! Корегую шлях корабля вiдповiдно до даних, якi одержанi з допомогою обсерваторних радiотелескопiв! Радiотелескоп зорельота ще не в силi знайти планети… Буду шукати, коли наближусь до орбiти Плутона!..

— Алло! Земля! Швидкiсть зорельота — п'ятсот кiлометрiв на секунду! Наближаюся до поясу астероїдiв… Радiолокатор сигналiзує, що попереду кiлька метеоритiв. Треба маневрувати!..

Потiм голос став тривожним:

— Алло! Земля!.. Я вiдчув удар ззовнi! Очевидно, маленький метеорит вдарився в космольот!..

— Алло! Вийшов зi строю радiолокатор! Справи поганi!.. Алло! Земля!.. Якщо мiй корабель загине — не чекайте, а негайно посилайте корабель з атомним зарядом! Не допускайте планету близько — бо тодi небезпеку не можна буде вiдвернути!..

Мiльйони радiослухачiв на Землi зблiдли… Через кiлька хвилин Тригуб знову заговорив:

— Проходжу через метеорний рiй! Вiдчуваю, що допустив помилку! Треба було обiйти пояс астероїдiв поза площиною орбiти!..

Раптом люди на Землi почули якийсь вибух, потiм протяжний свист i, нарештi, слабий голос Тригуба:

— Алло! Нещастя! Алло!..

I все! Бiльше нiчого на Землi не чули!..

…Хвиля страшного вiдчаю прокотилася в грудях мiльйонiв людей. Та в наступну годину Всесвiтня Академiя Наук звернулася з закликом до народiв свiту:

— Зберiгайте спокiй, люди Землi! Академiя зробить все, щоб врятувати людство! Ще не все втрачено! Залишилася невиконаною друга половина плану, про який говорив росiйський iнженер Тригуб!..

— Спокiй i ще раз спокiй, люди Землi!..

…А в холоднiй Гренландiї в захмарене небо линули клуби диму вiд атомних вибухiв, заражуючи атмосферу радiоактивним пилом. То повним ходом йшла пiдготовка страшного проекту Гершера…

Вiдчай i неясна надiя рвали мiльйони сердець!..

Кiлька тижнiв мали вирiшити — жити людству чи вмерти безглуздою смертю…

Загрузка...