Замах на бродягу

_{ПІСЛЯМОВА}

_{Автором тисячі й одного роману називає зарубіжна критика відомого письменника Жоржа Сіменона — і в цьому визначенні перебільшення не таке вже й значне. Сучасна світова белетристика не знає автора популярнішого за нього — загальний тираж Сіменонових книг давно перевищив п'ятдесят мільйонів примірників. Щомісяця в світі виходить друком принаймні дюжина «Сіменонів», його персонажі щодня промовляють в ефірі десятками мов на всіх континентах земної кулі. З незмінним успіхом ідуть на екранах світу фільми за мотивами його творів. Продаж Сіменонової літературної продукції та прав на її використання за кордоном став — поряд з експортом вина та парфумів — однією з постійних і не останніх статей французького національного прибутку.}

_{В чому ж причина такого феноменального попиту на його книги? Що приваблює до них найширшого світового читача, незалежно від раси, національності, мистецьких смаків та уподобань?}

_{І що за людина, цей — за визначенням Хемінгуея — «суперписьменник» Сіменон?}

_{Та надамо слово самому авторові.}

_{«Я народився в місті Льєжі (Бельгія) в родині середнього достатку, — розповідає Сіменон у своїй автобіографічній книзі «Я не забув». — Сталося це в п'ятницю, 13 лютого 1903 року. Мати, жінка вельми забобонна, злякавшись такого збігу поганих прикмет, записала мене па день раніше всупереч волі скептика-батька, бухгалтера страхового товариства.}

_{Щоб якось звести кінці з кінцями, мати здавала кімнати всіляким бідним студентам та безпритульним емігрантам, здебільшого з Польщі та Росії. Завдяки їм я пізнав і на все життя полюбив Чехова, Достоєвського, а найбільше Гоголя, котрий уперше в світі зробив тему «малої людини» здобутком великої літератури.}

_{Мені так і не довелося скінчити школу: 1919 року помер батько. Мати, яка завжди мріяла навчити сина ремесла, щоб вивести в люди, віддала мене до пекаря в науку. Я незабаром збунтувався й пішов працювати продавцем до книгарні, де дістав необмежену можливість читати. Ця пристрасть до читання мала дуже сумні наслідки — якось на очах у клієнта я виправив хазяїна, вказавши на його помилку щодо історії літератури, — і негайно позбувся роботи.}

_{Наступного дня, надягши вперше в житті довгі штани, куплені спеціально для цієї нагоди, я подався найматися до видавця найбільшої в місті «Льєжської газети». Він зустрів мене реготом, але все-таки взяв з іспитовим терміном і призначив судовим репортером. Та вже за місяць у мене була своя колонка в газеті, де, крім репортажів із суду, протягом цілих трьох років щодня друкувалися найрізноманітніші дописи з побутової хроніки — від шлюбів до злочинів, — як це й досі ведеться в провінції. Кінець моїй журналістській кар'єрі поклала військова служба, за роки якої я став неабияким кавалеристом.}

_{Відслуживши своє, я одружився й подався завойовувати Париж. Першого ж дня накупив на всі гроші ілюстрованих журналів, а коли прочитав десятків зо три «народних романів» з продовженням, вирішив спробувати й свої сили в цьому жанрі. Свою продукцію тієї доби я підписував сімнадцятьма різними псевдонімами, найчастіше «Жорж Сім».}

_{На третій сотні романів я дійшов до висновку, що коли писати по вісімдесят сторінок на добу, то можна дозволити собі мати власну машину, найняти водія, купити яхту — і, головне, подорожувати, щоб побачити світ і якнайбільше найрізноманітніших людей. Бо в мене манія колекціонувати людські типи — як інші колекціонують марки.}

_{Я не уявляв, як можна писати серйозні речі, не пізнавши світ, і поклав собі взятися за них десь приблизно років з сорока.}

_{Влітку 1930 року під час подорожі на яхті «Остгот» по річках Європи я вигадав комісара Мегре і побився об заклад з одним моїм приятелем, що писатиму не менш як шість романів на рік.}

_{Я виграв парі. За два роки мені пощастило надрукувати двадцять творів, що їх перекладено на вісімнадцять мов. Вони вже були підписані моїм повним прізвищем.}

_{З 1933 року я розпочав дві інші серії романів, а саме «жорстоких», без детективної інтриги, та «напівжорстоких», з елементами детективу.}

_{Є в мене й одна п'єса за мотивами мого ж роману «Сніг був чорний». Всупереч моїм початковим намірам облишити згодом Мегре, я й досі зберігаю йому вірність. Бо майже всім, чого я домігся в цім світі, я завдячую йому. І писати про нього для мене найбільша втіха.}

_{З початком німецької навали я залишив Європу й переїхав до Америки. Якийсь час жив у Канаді, потім емігрував до США разом з дружиною та трьома дітьми — двома синами і донькою. Тут ми придбали ферму й, певно, залишимося назавжди, якщо тільки не потягне назад до Європи.}

_{Громадянство в мене бельгійське».}

_{Так кількома словами розповідав про своє життя один із найпопулярніших авторів світу.}

_{Автобіографічна повість «Я не забув», уривок з якої ми навели, писалася в США 1945 року. А невдовзі в романі «Мегре в Арізонському суді» Сіменон уже ділиться з читачем такими своїми спостереженнями щодо американського ладу життя:}

_{«Вони мають усе, що хочуть, чорт забирай! Вони вигадали цілу науку безтурботного існування. І хоча зовні ця країна не була схожа на його власну, Метре завжди вражала їхня внутрішня подібність.}

_{У чому ж?}

_{В бідності.}

_{Бідність у кожній країні має свій колір, свій власний дух. Він знав, як пахне людська злиденність Парижа, що тулиться в гадючниках Італійської застави, знав добропристойні злидні Монмартра, неприхований відчай бродяжництва, що ним, як коростою, обросли паризькі набережні й мости.}

_{Та бідність була зрозуміла. Кожен розумів, звідки вона виникла і куди прямує.}

_{А тут навкруги на сотні й тисячі голосів волала до неба бідність, вимита у власній ванні, зовні вичепурена й усміхнена — і тим більш, жорстока, невблаганна й безпросвітна».}

_{Саме в Сполучених Штатах Сіменон створює свої найпохмуріші романи, як, скажімо, «Брати Ріко», що вже відомий українському читачеві.}

_{А 1955 року Сіменон остаточно переїздить до Європи і незабаром поселяється в Швейцарії, де живе й досі.}

_{«Певна річ, він пише для маси, — якось цілком слушно зауважив про нього Андре Моруа. — Але в його творах високолобий читач теж знайде собі чималу поживу — досить лиш поставитися до нього серйозно».}

_{Універсальність Сіменонової літературної продукції пояснюється не лише майстерністю автора в побудові гострого сюжету чи свідомим і послідовним прагненням писати просто й загальнодоступно. Твори Сіменона приваблюють передусім своєю навдивовижу сталою проблематикою, бо в основі їх лежить, по суті, одна тема: конфлікт звичайної чесної людини з сучасним капіталістичним світом. І симпатії автора незмінно на боці простих людей. Демократ-мислитель цілком гармонійно доповнює в ньому демократа-стиліста.}

_{Певним чином десятки Сїменонових творів про Мегре можна розглядати як лише окремі — більш чи менш вдалі — розділи одного, досі не закінченого, але вже найдовшого в світі роману.}

_{І, що вигідно вирізняє Сіменона з численного гурту сучасних йому авторів детективного чтива з їх патологічним копирсанням у психіці злочинця та тонкощах техніки вбивств, — самий злочин у нього є лише приводом для дослідження й змалювання того чи того соціального середовища, викриття його суперечностей із суспільством у цілому та більш чи менш глибоких внутрішніх протиріч. Комісар Мегре — це лише скальпель у руках соціального хірурга Сіменона, котрий намагається оздоровити суспільство, розтинаючи ту чи ту з його внутрішніх, здебільшого злоякісних пухлин.}

_{Дуже суттєвою є й та обставина, що всі персонажі Сіменонових творів мають свої реальні прообрази. Немає його лише в головного героя — в самого Мегре, хоча автор і надав йому зовнішніх прикмет свого батька. Насправді подібний філантроп-комісар у Паризькому управлінні карного розшуку ніколи не працював. Та й не міг би працювати. І не випадково в одному з останніх романів «Мегре в немилості» славнозвісний комісар, який понад тридцять років вірою й правдою служив своєму суспільству, сам стає жертвою беззаконня та сваволі з боку дужих буржуазного світу.}

_{Створивши свого героя, Сіменон, як ніхто до нього, наблизив детектив до серйозного роману, виступив як справжній реформатор у цьому жанрі. І водночас він продовжив давню романтичну традицію французької літератури, що вже в минулому столітті породила образ захисника знедолених, реставратора порушеної справедливості. Слід лиш пригадати графа Монте-Крісто Дюма чи Рудольфа з «Паризьких таємниць» Ежена Сю. А передусім — Жана Вальжана, героя славнозвісних «Знедолених» Віктора Гюго.}

_{У комісарі Мегре сучасний західний масовий читач знаходить втілення своєї наївної мрії про «доброго начальника», який от-от прийде, покарає винних, щоб було легше жити. Бо інакше жити важко: навкруги безкарно панує зло. І не дивно, що навіть в Сіменонових романах воно незмінно перемагає там, де немає Мегре — в творах, за визначенням самого автора, «жорстоких» та «напівжорстоких» — похмурих драмах і трагедіях безпросвітного людського животіння. Тож недарма в Голландії вже кілька років стоїть бронзовий пам'ятник вигаданому Сіменоном комісарові Мегре.}

_{Розповідаючи про той чи той рецидив зла в сучасному йому капіталістичному суспільстві, Сіменон тим самим виступає як його критик. Та було б помилкою переоцінювати руйнівну силу цієї критики. Бо ведеться вона не від імені майбутнього, коли не буде ні капіталістичного суспільства, ні притаманного йому зла, а, навпаки, від минулого, коли — якщо вірити авторові — цього зла було менше.}

_{У цьому фатальна, суто буржуазна обмеженість соціолога та художника Сіменона.}

_{Звідси ж неприхована симпатія автора та його героя до традиційних, старих патріархальних форм життя. Звідси ж той виклик модерній цивілізації, який проходить крізь усю творчість Сіменона — цивілізації, що не принесла щастя звичайним людям, а, навпаки, зробила їхнє життя ще нестерпнішим.}

_{У залежності від того, що переважає в романах Сіменона — критика сучасних капіталістичних порядків чи оспівування порядків минулих, але так само капіталістичних, — реалістичні тенденції в його творчості то беруть гору, то різко сходять нанівець, разом із художньою цінністю творів. Ні в кого з видатних письменників сучасності книги глибокі й художньо повноварті не співіснують у такій мірі з літературними підробками, косними за філософською та соціальною концепцією, вбогими за думкою, ба навіть просто мізерними за своїм художнім рівнем.}

_{На щастя для читачів та й для самого автора, не такі твори переважають, і не вони визначають його творче обличчя.}

_{Віртуозність літературної техніки Сіменона загальновизнана і не потребує нових дифірамбів. Вона є продуктом великого літературного хисту автора, а також його неймовірної працьовитості. Досі річна норма Сіменона становить шість романів — два детективних, два «жорстоких», два «напівжорстоких». Видавці не завжди встигають його видавати, і часом дві нові речі друкуються в одній книзі. Та отака небачена досі плідність Сіменона часом призводить до крутого зниження вимог до самого себе і, певна річ, до зниження художньої якості творів. У радянського читача не може не викликати подиву та неймовірна легкість, з якою поважний автор іноді переказує хоч і під різними назвами — той самий сюжет, вдаючись до перевірених часом прийомів, що межують з відвертими літературними штампами. Що не кажіть, а принцип писання по вісімдесят сторінок на добу має свої вади. І хоча творів у Сіменона кількасот, цілком самостійних сюжетів значно менше — бо аж надто багато всіляких варіацій на улюблені, але одні й ті самі теми. Важко не погодитися з тим критиком, що якось зауважив: «Шкода, що Сіменон, цей справжній Ежен Сю нашого сторіччя, не познайомився замолоду з Гюставом Флобером».}

_{У пропонованій нашому читачеві збірці вміщено ті соціально та художньо найзначиміші твори Сіменона, що належать до кращої частини його літературного доробку. Написані в повоєнні роки, вони дають хоч і не повне, але, на наш погляд, цілком предметне уявлення про те, що то є Жорж Сіменон.}

_{Микола МЕЩЕРЯК}