Замах на Селену

Не лягайте на колію

Велика жовто-зелена куля беззвучно опустилася на леваді.. Оксана брала воду з криниці. Коли б це був наш корабель, чулися б звуки. А тихий — значить НЛО. Забаглося подивитися ближче. Ступила по стежці вниз і раптом відчула, що дерев’яніють ноги. Стала, як вкопана. Тим часом з кулі зійшов високий статечний, у блискучому комбінезоні чоловік. Іде назустріч. Підійшов, зняв шолом — очі великі, сірі, приємні. Легенько вклонився, взяв дівчину за руку і каже:

— Андрій.

— Оксана, — відповіла і чомусь не здивувалася, що заговорив рідною мовою.

— Ходімо зі мною, — і повів до кулі, не питаючи згоди.

І пішла, бо не бачила причин заперечувати. Наче так і треба. Нею за полонило почуття довіри і покори.

Зореліт тихо опустився за містом. Андрій мовчки допоміг Оксані ступити на галяву. Здалека долинають звуки пострілів. Пахне димом. Оглянулася: сизе пасмо тягнеться понад вибалком. Десь, певно, нуртує пожежа.

— Я не давала згоди летіти, — сказала з докором.

— Але ж тобі було цікаво! І я виконав твоє бажання. Вибач, я вмію читати думки на відстані. Ти зараз хочеш дізнатися — хто ми. Я розповім. Але прошу відвідати мою планету. Не заперечуй. Ти ще маєш два дні відпустки. Цього часу вистачить для гостини. — Він навіть не звертає уваги на дівчину, яка здивовано дивиться на вгадувача думок, і продовжує: — Почекай тут, поки я заправлю зореліт. Ця процедура не зовсім для тебе безпечна.

— Де заправиш? Чим? — Оксана, сама цього не усвідомлюючи, перейшла також на ти.

Андрій з вигляду майже ровесник та й поводиться просто, тому й осміліла.

— Мій зореліт працює на негативній енергії, яку ми збираємо над землею в екстремальних регіонах. — Оксана здивована, тому запитав: — Не розумієш? То слухай. Добрі вчинки творяться добрими помислами. А злі — злими. Добрі думки, як і добрі діла, породжують у довколишньому середовищі позитивну енергію. А злі — негативну. Наші двигуни працюють тільки на негативній. Ми її обираємо у місцях, де домінує зло.

— А там, де творяться добрі діла, ви не промишляєте?

— В тій місцевості, де все благополучно, наші кораблі не появляються. Ми з Космосу бачимо, в яких районах негаразди, туди і спрямовуємо свої десанти.

— А як ви збираєте ту енергію?

— Ми її акумулюємо для виробничих потреб спеціальними пристроями. До речі, таким чином і очищаємо землю від нагромадження негативної напруги. Чуєш в місті стрілянину? Причина її — ненависть однієї групи людей до іншої. Ось в цьому місці і збирається згубна для всього живого енергія, породжена людською ненавистю.

— А де тієї енергії буває найбільше?

— Найбільше там, де ллється кров. Є вона і там, де ворогують прихожани різних церков. Відомо, що довкола церкви панує тільки позитивна енергія, а люди, які ворогують, ту енергію знищують, в результаті церква втрачає Божу благодать. Багато негативної енергії і там, де розвинене злодійство, спекуляція, зневажливе ставлення до калік та немічних людей.

— А над моєю левадою?

— Над твоєю левадою зла немає. Я приземлив там зореліт спеціально. До речі, наші космічні апарати виконують роботу під керівництвом механічних роботів. У них не запрограмоване спілкування із людьми, тому й НЛО для вас є таємницею. Я ж прибув сюди зі спеціальним завданням.

— Секретним?

— Для тебе — ні. Настав час запросити землянина відвідати нашу планету. Вибір впав на тебе. Ти згідна?

— Так, — сказала Оксана, дивуючись своїй нерозважливій відповіді.

Коли Андрій заправив зореліт сконденсованою енергією зла, щоб примусити її працювати на добро, по дорозі в Космос Оксана сказала:

— Ви санітари, які очищають Землю від лиха. Ми повинні вам дякувати. Але ж не видно помітних наслідків вашої благородної роботи!

— Ми ще не маємо таких можливостей, щоб відвертати катастрофи, які часто виникають на Землі. Згадай землетруси, раптові пожежі, розриви труб, зіткнення поїздів та пароплавів — все це відбувається внаслідок нагромадження великої кількості негативної енергії.

— І ці всі біди залежать тільки від поведінки людей?

— Так. Тільки від дії людської злої волі. Негативна енергія збирається поступово, аж поки перехлюпне через край, і тоді настають Чорнобилі. Ми частково зменшуємо страшну її дію, але люди настільки втратили здоровий глузд, що нам впоратися з їхніми бідами не під силу.

— Чому ж ви не говорите людям про це відкрито?

— Нас не зрозуміють. Кожен, хто стріляє в противника, вважає, що тільки він володіє істиною. Попробуй доведи, наприклад, греко-католикам чи православним, які б’ються за церкву, що Бог один і вони не праві. Все одно не зрозуміють, на якій грані дикунства вони знаходяться. Хіба ж треба доводити, що всяка ненависть — це витвір злого духу? Ті, хто лягають на колію і перепиняють поїзди ради церковних справ, упевнені, що роблять добре діло. І не здогадуються, хто ними керує.

— Виходить — наші люди ще зовсім низької культури?

— Роби висновок сама, якщо зможеш. Та від цього легше не стане…

Оксані сподобалась планета, на якій Андрій припаркував зореліт. Все тут, як вдома. І все — не так. Андрій сказав:

— У нас позитивний світ.

Подумала: «Невже наш світ такий нездалий?» — і пішла дивуватися їхнім світом. І було їй незвично зустрічати поспіль усміхнених людей, які чемно вітаються, уступають дорогу старшим, уважні до слабших, чуйні до хворих, радіють твоїй удачі, стараються зробити тобі приємне, допомогти, якщо ти в скруті, роз’яснити, якщо ти чогось не розумієш, пригостити, якщо голодний, зігріти, якщо холодний, все зробити, аби розвіяти твій смуток, а чи втримати тебе від хибного кроку.

І усвідомила Оксана, що жити в такому дивному світі легко, безпечно і радісно.

Коли Андрій повів її у книгарню, виявилося, що книжок тут не читають, а слухають.

Андрій бере томик в руки і чує Оксана все, що в ньому написано. Магія слова переходить в потаємні звуки, які проникають в душу і збагачують розум.

Потім зайшли в філармонію. Тут музика, яку відтворюють музиканти, розповідає про минуле батьківщини і його бачиш таким, яким воно було сто, двісті і тисячу років назад. Потім ці божественні звуки змальовують зримі картини майбутнього і ти з ними поринаєш у дивовижний світ мрій і казок.

На вулицях кожен будинок має своєрідне архітектурне обличчя. У кожному — ілюстрація епохи, в якій він був зведений. І бачиш в архітектурних образах минуле свого краю і читаєш в них людські долі — і тих, хто зводив ці храми, і тих, хто творив історію тих часів.

Оксана за короткий час гостини на Андрієвїй планеті дійшла висновку, що такий світ дійсно можливий. Що не казкові це ідеали, а реальна дійсність, яку не одне покоління земного людства мріяло побачити на власні очі.

В кінці другого дня гостю попередили: корабель для повернення на Землю готовий. Настав час прощатися з цим добрим світом.

Оксану охопив розпач. Хотілося побачити Андрія, та й хіба тільки побачити? Як же тепер бути без нього? Скучатиме. І хто розрадить? І скільки часу потрібно буде, щоб його забути?..

— Я почув твої болі, — сказав Андрій, виходячи з невеличкого зорельоту, що безшумно опустився на космодромі, — І радий, що не запізнився. Оксано! Прошу тебе, залишайся у нас! Ти на Землі ні з ким не зв’язана. Я буду тебе шанувати.

Оксана з радістю ступила йому назустріч. А потім отямилася і сумно сказала:

— Як же я можу жити в цьому доброму світі, коли там залишилася моя хвора Батьківщина?

— Чим же ти зможеш їй зарадити? — питає зі смутком у голосі Андрій.

— Я вірю, що нас таких багато, котрі добровільно стануть її лікарями. І я буду з ними поруч.

— Ти твердо вирішила повернутися?

— Інакше не можу.

— Я радий за твій вибір, Оксано! Дозволь прилітати до твоєї криниці?

— Я буду тебе чекати, Андрію, але не біля криниці. Я буду там, де ще нуртують злі помисли, де ще шаленіє злоба, — і ступила на трап зорельота.

Андрій подумав: «Скільки в мене вистачить сил, я допоможу тобі у твоєму благородному ділі».