Голобуцький. Запорозьке козацтво

1

Вперше «Хроніка польська» була видана 1597 року сином М. Бєльського Иоахимом. Пізніше вона видавалася ще кілька разів (у 1764, 1829, 1833, 1856 рр.).

2

Kronika Polska M. Bielskiego. Sanok, 1856. T. 2. С. 882

3

Guagnino. Назв. праця. С. 31–35

4

Paprocki B. Herby rycerstwa Polskiego. Kraków, 1858. С. 156–167

5

Надрукована в Кракові в 1645 p.

6

Kronika Pawla Piaseckiego, biskupa przemyslskiego. Krakow, 1870. С. 46

7

Опис подорожі Лясоти на Запорожжя знаходимо в творі, якому він дав назву «Diarium des Erich Lassota von Steblau». B 1854 році і потім в 1866 році рукопис Лясоти видано в Галлі під назвою «Tagebuch des Erich Lassota von Steblau». 1873 року ту частину «Щоденника» Лясоти, яка стосується Запорожжя, з короткою передмовою і коментарями видав у Петербурзі проф. Ф. Брун. 1890 року «Щоденник» видано вдруге російською мовою в новому, виправленому перекладі в Києві; він увійшов у перший випуск «Мемуаров, относящихся к истории Южной Руси». В 1984 році у львівському журналі «Жовтень» (№ 10) з’явився український переклад Лясоти Галиною та Іваном Сварниками, що на відміну від попередніх російського та українського (В. Доманицький) видань охоплює весь текст «Щоденника» стосовно України. Це значно збагачує джерелознавчу базу історії козацтва

8

Жовтень. 1984. № 10. С. 104

9

Баран Олександер. Козацько-перські взаємини в творах Пієтра делла Валле. Вінніпег, 1985

10

Дашкевич Я. Р. Українсько-іранські переговори напередодні Хотинської війни // Укр. іст. журнал. 1971. № 9. С. 129.

11

Баран О. Козацько-перські взаємини в творах Пієтра делла Валле. С. 10

12

В 1854 році твір Собєського був виданий польською мовою в Петербурзі в збірці «Dziejopisowie krajowi». 1896 року вийшов російський переклад у «Мемуарах, относящихся к истории Южной Руси», вип. 2. К., 1896

13

Мемуары… Вып. 2. С. 85

14

Там само. С. 89. (Не можна не згадати також анонімного «Щоденника комісії або походу проти козаків запорозьких» — «Dyarinsz komisyi albo expedycyi przeciwko wojsku Zaporozkiemu». Це єдиний тогочасний твір, який висвітлює боротьбу козаків, у тому числі й запорозьких, під час повстання 1625 року)

15

Мемуары… Вып. 2. С. 171

16

Перший раз «Опис України» видано в Руані 1650 року в кількості 100 прим. В 1660 році, у зв’язку з великим інтересом французької громадськості до України, викликаним Хмельниччиною, Боплан вдруге надрукував свій твір. В 1704 році вийшов англійський, у 1769 — польський, в 1780 — німецький і в 1832 році — перший російський переклад твору Боплана. Українською мовою «Опис України» з’явився в 1981 році в журналі «Жовтень» (№ 4), а в 1990 — окремим виданням. Перекладач Ярема Кравець поставився до «Опису України» насамперед як до літературного твору і у зв’язку з цим відмовився від дослівного перекладу ряду місць, намагаючись прозу Боплана передати сучасною українською мовою

17

Боплан Гійом Левассер де. Опис України / Пер. з фр., приміт. та передм. Я. І. Кравця. Львів, 1990. С. 25

18

Летопись Самовидця. К., 1878. С. 3, 5

19

Там само. С. 99 — 100

20

«Действие презельной и от начала поляков кровавшої небывалой брани Богдана Хмельницкого, гетмана запорожского… в граде Гадячу трудом Григория Грабянки собранная и самобитных старожилов свидетельстви утвержденная. Року 1710». За словами О. М. Лазаревського, літопис Грабянки був відомий у багатьох списках. Уперше працю Грабянки видав Ф. Туманський без імені автора в 1793 році в журналі «Российский магазин». Удруге вона надрукована в 1854 році у Києві

21

Летопись Григория Грабянки. К., 1854. С. 15. Грабянка має на увазі Веспасіана Каховського, який запозичив цей погляд у Павла Пясецького

22

Летопись Григория Грабянки. С. 15

23

«Козарів же названня малоросійські воїни… мало чим змінившися, вместо козарів козаками йменуються» (там само, с. 15).

24

Летопись Григория Грабянки. С. 18

25

Летопись событий о Юго-Западной России в XVII веке. Составил Самуил Величко, бивший канцелярист канцелярии Войска Запорожского, 1720. Вперше видано у Києві: т. І — в 1848 р., т. II — в 1851 р., т. III — в 1855 р., т. IV і Додатки — в 1861 р. В 1926 р. знову вийшов у світ т. І. Літопис Величка охоплює період від середини XVII до початку XVIII ст.

26

Дорошенко Д. Огляд української історіографії. Прага, 1923. С. 25

27

Летопись событий о Юго-Западной России в XVII в… Т. І. С. 4

28

Нація s поході. 1939. Ч. 6. 15 травня. С. 1

29

Оглоблін О. Люди Старої України. Мюнхен, 1959

30

Цю книгу видано в Московській університетській друкарні в 1847 році

31

Краткое описание о козацком народе… М., 1847

32

«Багато поляків повходили у ті провінції, де по-всякому землі з угіддями собі придбали і найзнатніші урядові місця поміж собою розібрали, а Малоросіян зовсім зневажати почали, не маючи з ними ніякої рівності, і не інакше їх, як за підданих вважали» (там само).

33

У своїх спробах довести, що верхівка козацтва — реєстрівці — у минулому користувалася шляхетськими правами. Симоновський не зупиняється навіть перед тим, щоб порушити послідовність подій: спочатку він говорить про Сигізмунда II Августа, а потім повертається до Сигізмунда І.

34

Краткое описание о козацком народе… С. 8

35

Гетьманство Ружинського літопис Грабянки, звідки брав відомості Симоновський, відносить на початок XVI століття

36

«А поляки ні до них (реєстрівців. — В. Г.) самих, ні до їхніх земель, котрі їм королем надані були, ніякого діла не мали і в правління їх ніколи не втручалися» (там само, с. 9).

37

«Охочого війська було без ліку, адже весь народ Малоросійський одним іменем називався Козаки, і волю мали чи в Козаках служити чи вільно жити, а в підданстві бути їм чиїмось ніхто не бажав» (там само, с. 81).

38

«История Русов» видана 1846 року й. Бодянським російською мовою у Москві в «Чтениях Общества истории и древностей». В основу її покладено один з рукописних списків, знайдених наприкінці 20-х років XIX століття. В 1956 році вийшов у Нью-Йорку український переклад Вяч. Давиденка за редакцією і вступною статтею Олександра Оглобліна. 1991 року «Історія Русів» у перекладі Івана Драча і з передмовою Валерія Шевчука була видана в Києві. Цитуємо за цим чудовим виданням

39

«Вченістю відомий і знатністю славний Депутат Шляхетства Малоросійського пан Полетика, коли виряджався у справах депутатства до тої великої Імперської Комісії для створення проекту нового укладу, то мав конечну потребу роздобути вітчизняну Історію. Він удався з приводу цього до первісного навчителя свого, Архієпископа Білоруського Георгія Кониського, котрий був питомим Малоросіянином і впродовж значного часу перебував у Київській Академії Префектом і Ректором.

І сей-бо Архієрей передав Панові Полетиці Літопис, або ж Історію цю, запевняючи архіпасторськи, що вона ведена з давніх літ в кафедральному Могильовському монастирі тямущими людьми, які здобували потрібні відомості від учених мужів Київської Академії і різних найповажніших Малоросійських монастирів, а найбільше від тих, де перебував ченцем Юрій Хмельницький, колишній гетьман Малоросійський, що полишив у них чимало записок і паперів батька свого, гетьмана Зіновія Хмельницького, і самі журнали достопам’ятностей і діянь національних, та й до всього вона знову ним переглянута і виправлена.

Пан Полетика, звіривши її з багатьма іншими літописами Малоросійськими і знайшовши її од тих найліпшою, завше дотримувався її у довідках і писаннях по Комісії» (Історія Русів. К., 1991. С. 34).

40

«Сборник прав и привилегий малороссийского шляхетства», «Записка, как Малая Россия во время владения Польского разделена была и о образе ее управления», «Запись, что Малая Россия не завоевана а присоединилась добровольно к России», «Возражение депутата Гр. Полетики на наставление Малороссийской Коллегии господину же депутату Дм. Натальину», «Мнение на читанный в Комиссии проект правам благородных». Останні два трактати надруковані в «Чтениях Общества истории и древн.» (М., 1858. Кн. III) і в «Сборнике Русского Историч. общества» (Т. 36).

41

На жаль, мені не пощастило ознайомитися з виданою на Заході наприкінці 60-х років монографією історика української діаспори Василя Омельченка «Григорій Андрійович Полетика».

42

В передмові до цитованого видання 1991 року В. Шевчук подає довгий список тих, кого різні дослідники вважали ймовірним автором «Історії Русів»

43

Історія Русів. 1991. С. 33

44

«Навіть самі постанови та привілеї їхні у сій вітчизні затаювали, наближаючи якмога народ сей до рабського стану й нікчемства» (там само, с. 34).

45

Історія Русів. С. 38

46

«… А сю назву дістали зрештою і всі воїни слов’янські, вибрані з їх же породи для війни та оборони вітчизни, якій служили у власній збруї, комплектуючись та переміняючись також своїми родинами» (там само).

47

«Ці воїни, часто своїм союзникам допомагаючи, а паче Грекам у війнах з їхніми ворогами, перейменовані Царем Грецьким Костянтином Мономахом з Козарів на Козаків, — і така назва назавжди вже у них залишилась» (там само).

48

Історики докладно описали «звідки… вийшли і куди пішли» готи, гуни та ін., що ж до козаків, про це вони замовчують, ніби «з неба вони впали і в землю ввійшли, не залишивши й потомства свого» (там само).

49

Історія Русів. С. 38.

50

«Малоросія, під давньою назвою Русі, об’єдналися тоді разом з Литвою в Королівство Польське на трактатах і умовах, що рівномірно всім трьом народам служили» (там само, с. 43).

51

«Для резиденції Малоросійського Гетьмана призначено місто Черкас» (там само).

52

«Вони мали вічистою власністю своєю одні землі з угіддями, а поспільством володіли по правах і рангах, і повинність посполитих була встановлена правами» (Історія Русів, с. 43)

53

«Духовенство, виходячи з лицарства по обранню гідних, відокремлювалось лише на службу Божу, а по земству мало одне з ним право» (там само, с. 44)

54

«По сим привілеям і за пактами об’єднання Королі Польські… ті права присягали, при коронаціях потверджували» (там само, с. 48)

55

«Завели з того часу чиновне в Малоросії Шляхетство, або, сказати б, спадкове Боярство» (Історія Русів, с. 52)

56

Київський, Чернігівський. Сіверський, Переяславський, Канівський, Черкаський, Чигиринський, Уманський, Корсунський, Брацлавський, Калницький, Кропив’янський, Острянський, Миргородський, Полтавський і Гадяцький, Ніжинський, Лубенський, Прилуцький та Вінницький (там само)

57

«Та це вельми несправедливо і здоровому глуздові суперечне; адже Козаки завжди мали в полках і провінціях своїх багато чиновників різних ступенів, як от: Старшин генеральних, полкових і сотенних і земських урядників. І з якої б то речі або що то за правило, мимо такого числа чиновників обирати простих Козаків?» (там само, с. 55)

58

«Але такі безглузді думки важать більше, аніж помилки історичні, і, не шукаючи інших істин, сам глузд їх спростовує» (там само, с. 55).

59

«Сочинения к пользе и увеселению служащие». Кн IV–V. 1760

60

Обидві праці було надруковано у 1846 році в «Исторических сочинениях о Малороссии и малороссиянах Г. Ф. Миллера» в Москві

61

«Исторические сочинения о Малороссии и малороссиянах Г. Ф. Миллера» (далі — «Исторические сочинения…») М., 1846. С. 39

62

Летописное повествование о Малой России А. Ригельмана (далі — «Летописное повествование…»). М., 1847. С. 3

63

Мышецкий С. История о казаках запорожских. М., 1847

64

Летописное повествование… С. 2–3

65

Мышецкий С. История о казаках запорожских

66

Георги И. Г. Описание всех обитающих в Российском государстве народов. СПб. 1799. Ч. III

67

Зуев В. О бывших промыслах запорожских казаков, а найпаче о рыбном // Собрание сочинений, выбранных из месяцесловов за разные годы. СПб, 1790

68

Две поездки в Запорожскую Сечь Яценка-Зеленского, монаха Полтавского монастыря в 1750–1751 гг. / Изд. Д. И. Эварницкий. Екатеринослав, 1815

69

Устное повествование бывшего запорожца Н. Коржа, Одесса, 1842

70

Жизнь запорожских казаков по рассказу современника-очевидца // Киев. старина, 1833. Ноябрь. С. 491–510

71

Записки Одесского общества истории древностей. Одесса, 1886. Т. XIV

72

Борщак Ілько. Вольтер і Україна (за невиданими документами) // Україна. 1926. Кн. І. С. 40–41

73

Січинський Володимир. Чужинці про Україну: вибір з опису подорожей по Україні та інших писань чужинців про Україну за десять століть. Львів. 1938. С. 140

74

Борщак Ілько. Наполеон і Україна. З невідомих документів і з тогочасними ілюстраціями. Львів. 1937. С. 30. (Переклад документів зроблено І. Борщаком)

75

Цит. за кн.: Січинський В. Чужинці про Україну. С. 147–149. Переклад Масона зроблений Юрієм Косачем у статті «Україна в «Секретних мемуарах» про Росію Ф. Ш. Масона» (Діло, Львів, 1938. С. 5).

76

Маркевич М. История Малороссии. Ч. І. С. 265.

77

Чтение общества истории и древностей российских. 1858. Кн. 4. С. 3.

78

Цит. за кн.: Марченко М. І. Українська історіографія. С. 154. (Переклад українською мовою зроблений Марченком М. І.)

79

Скальковский А. История Новой Сечи или последнего Коша Запорожского (далі — «История Новой Сечи…»). Ч. І, II, III. (Видана в Одесі тричі — у 1840, 1846, 1885 рр.)

80

Скальковский А. История Новой Сечи… 1885. Ч. І. С. 76

81

«Гайдамаки і гайдамацтво, — пише Скальковський, — це найсмутніша сторінка в літописах Запорожжя: це «злоба дней его» протягом більше 30 років існування» (Скальковский А. Наезды гайдамаков на Западную Украину. Одесса. 1845. С. 5).

82

Несколько документов к истории гайдамаччини, Дополнения к книге «Наезды гайдамаков». К., 1885. С. 2–3

83

Русское обозрение. 1895. Январь. С. 306, 311

84

Грушевський М. С. Соціально-традиційні підоснови Кулішової творчості (В тридцяті роковини Куліша) // Україна. 1927. Кн. 1–2. С. 30

85

Україна. 1927. Кн. 1–2, С. 104

86

Костомаров Н. Собр. соч. СПб, 1904. Кн. 4, т. 9. С. 16

87

Максимович М. Собр. соч. T. III. С. 261–262

88

Соловьев С. Малороссийское казачество до Хмельницкого // Рус. вестник. 1859. Т. 23. С. 178–179

89

Ефименко А. Я. История украинского народа. СПб. 1906. Вып. І. С. 335–336

90

проти

91

Шиманов А. Предсмертная поземельная борьба Запорожья // Киев. старина. 1883. Декабрь. С. 636

92

У великоросів В. Антонович вбачав основну ідею в принципі авторитету державної влади, тоді як полякам властивий принцип аристократизму, хоч і демократичного

93

Антонович В. Виклади про козацькі часи на Україні 1912. С. 3

94

Брайчевський М. Європеєць рідної мови // Україна. 1985. № 45. С. 15

95

Эварницкий Д. И. История запорожских казаков. СПб, 1892. Т. І; 1895. Т. II; 1897. Т. III

96

Эварницкий Д. И. История запорожских казаков. Т. І. С. 189–190

97

Рильський М. Т. Запорізький характерник // Шаповал Іван. В пошуках скарбів. К., 1965. С. 5

98

Більш детальну бібліографію див.: Гапусенко І. М. Дмитро Іванович Яворницький. К., 1969 (бібліогр., с. 37–58).

99

Каманин И. К вопросу о казачестве до Богдана Хмельницкого // Чтения Исторического общества Нестора-летописца. К., 1894. Кн. 8. С. 57 — 115

100

Любавский М. Начальная история малорусского казачества // Журнал Министерства просвещения. 1895. Июль. С. 217–244

101

Детальну бібліографію їх і вищезгаданих авторів див.: Систематический указатель журнала «Киевская старина» (1882–1906). Полтава. 1911

102

Биднов В. Материалы по истории церковного устройства на Запорожье // Летопись Екатерин. Уч. Арх. Комиссии. 1907. Т. IV; Бровко А. Хто він — Я. П. Новицький? Спогдаи онука про долю свого діда // Наука і суспільство. 1990. № 4. С. 71–75

103

Кащенко А. Великий луг Запорізький. Катеринослав. 1917; його ж: Оповідання про славне військо Запорізьке низове. Катеринослав, 1917; його ж: Запорожская слава. Катеринослав. 1918

104

про

105

Грушевський М. С. Історія України-Руси. К. Т. VII. С. 74; Історія української козаччини. Т. І. (до року 1625). Львів. С. 190

106

Дорошенко Д. Огляд української історіографії. Прага. 1923. С. 190–191

107

Жерела до історії України-Руси. Т. VIII. С. l — 46

108

Кордуба М. Між Замостем та Зборовим // ЗНТШ. Т. 133 та ін.; Томашівський С. Причинки до історії Мазепинщини. Львів, 1909; його ж: Перший похід Б. Хмельницького в Галичину. Львів, 1914 та ін.; Липинський В. Україна на переломі: 1657–1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII ст. Відень, 1920; його ж; dziejów Ukrainy. K., 1913; Барвінський Є. Причинки до історії зносин цесаря Рудольфа II і папи Климента VIII з козаками в 1593 — 94 роках // ЗНТШ. 1895. Т. X.; Доманицький В. Чи була реформа Баторія? // Наук. збірник на честь М. Грушевського. Львів, 1906; Андрусяк М. Мазепа і Правобережжя. Львів. 1938

109

Дорошенко Д. Нарис історії України. Варшава. 1932. T. I. С. 149

110

Багалій Д. Нарис історії України на соціально-економічному грунті. X., 1928; Василенко М. Павло Полуботок // Україна. 1925. Т. VI; Грушевський О. Ватаги Дніпрових уходів і старостинська адміністрація // Записки Укр. наук. т-ва. 1926. Т. XIX; Окиншевич Л. Генеральна рада на Україні — Гетьманщині XVII–XVIII ст. // Праці Комісії для виучування історії західно-руського та українського права. 1929. Т. VI; Шамрай С. Боротьба козаків Київської сотні з київськими монастирями та магістратом в XVII–XVIII ст. // Україна. 1930. Т. 39; Петровський М. До питання про певність відомостей літопису Самовидця й про автора літопису // Записки Ніжинського ін-ту Народної освіти. 1926. Кн. VI; Романовський В. Хто був «Самовидець»? // Україна, 1925. Т. V; Ткаченко М. Утворення нової Сербії на запорізьких землях 1752 р. // Україна, 1926. Кн. 2–3; Яковлів А. Договір Б. Хмельницького з Москвою 1654 р. // Ювіл. збірник на пошану академіка Д. Багалія. К., 1928. Т. І. Його ж: Українсько-московські договори в XVII–XVIII віках. Варшава. 1934; Харлампович К. Листування запорозьких козаків з султаном // Записки Іст. — філол. відділ. Всеукр. Ак. Наук. 1924. Кн. IV

111

Скитский Б. Гетьманщина накануне ее падения (очерк быта). Владикавказ, 1928

112

Кириченко М. Соціально-політичний устрій Запоріжжя (XVIII ст.). Харків; Дніпропетровськ, 1931. С. 23

113

Яворський М. Нариси з історії революційної боротьби. К., 1927. Т. І. С. 31

114

Слабченко М. Соціально-правова організація Січі Запорізької // Праці комісії для виучування історії західно-руського та вкраїнського права. Вип. 3. К., 1927; його ж: Паланкова організація Запорізьких Вольностів. Вип. 6. К., 1929

115

Слабченко М. Соціально-правова організація… С. 210

116

Оглоблін О. Наталя Дмитрівна Полонська-Василенко (з нагоди 80-ліття) // Наук. записки. Мюнхен. Укр. вільний ун-т (УВУ). Філос. ф-т. 1963. С. 99

117

Полонська-Василенко Н. Заселення Південної України в середині XVIII ст. Мюнхен. УВУ. 1960. Т. І. 222 с.; T. 2 187 с

118

Полонська-Василенко Н. Південна Україна після зруйнування Січі (Передмова) // Наук. записки. Мюнхен. УВУ. Філос. ф-т, 1963. С. 101

119

Полонська-Василенко Н. Південна Україна… С. 127

120

Яковенко Н., Гарань О. Погляд у минуле для руху в майбутнє // Кур’єр ЮНЕСКО. 1990. Травень. С. 48

121

Петровський M. H. Визвольна війна українського народу проти гніту шляхетської Польщі і приєднання України до Росії // Нариси з історії України. Вип. IV. К., 1940; Гуслистий К. Г. Визвольна боротьба українського народу проти шляхетської Польщі в другій половині XVI і в першій XVII століття (60-і роки XVI — 30-і роки XVII століття) // Нариси з історії України. Вип. III. K., 1941

122

Гуслистий К. Г. Визвольна боротьба українського народу проти шляхетської Польщі в другій половині XVI і в першій XVII століття (60-і роки XVI — 30-і роки XVII століття) // Нариси з історії України. Вип. III. С. 41–42

123

Гуслистий К., Апанович О. Запорозька Січ та її прогресивна роль в історії українського народу. К., 1954

124

Апанович О. Боротьба Запорозької Січі проти турецькотатарських загарбників. К., 1961; її ж: Запорозьке військо як складова частина Російської армії в другій половині XVIII ст. // Наукові записки інституту історії АН УРСР. Т. 5. К., 1953; її ж: Збройні сили України. К., 1969

125

Апанович О. Збройні сили України. С. 100–101

126

Бойко І. Д. Селянство України в другій половині XVI — першій XVII ст. К., 1963; Дашкевич Я. Р. Українсько-іранські переговори напередодні Хотинської війни // Укр. іст. журнал. 1971. № 9; Літопис Самовидця (видав і підготував Я. І. Дзира). К., 1971; Дядиченко В. А. Нариси суспільно-політичного устрою Лівобережної України кінця XVII — початку XVIII ст. К., 1959; Компан О. С. Міста України в другій половині XVII ст. К., 1963; Нудьга Г. А. Листування запорожців з турецьким султаном. К., 1963

127

Флоря Б. Н. З історії взаємовідносин українського козацтва і російського уряду (80–90 роки XVI ст.) // Укр. іст. журнал 1978. № 8. С. 125–128; його ж: Россия и походы запорожцев. в 70-х гг. XVI в. // Карпато-дунайские земли в середине XVII в. Кишинев. 1975. С. 214–228; його ж: Русско-польские отношения и политическое развитие Восточной Европы во второй пол. XVI — начале XVII в. М., 1978

128

Рознер И. Г. Яик перед бурей. М., 1966; його ж: Казачество в Крестьянской войне 1773–1775 гг. Львов, 1966

129

Дружини на Е. И. Северное Причерноморье 1775–1800 гг. М., 1959 С 53

130

Укр. іст. журнал. 1973. № 1. С. 139

131

Фоменко В. Г. Військові печатки запорожців // Історичні джерела та їх використання. 1972. № 7; Cокуp А. Ф. Бібліографія праць // Пам’ятки України. 1990. № 1; Шаповал Г. То чи була на Хортиці Січ? // Пам’ятки України. 1989. № 4

132

Ленченко В. Листи Кошового отамана П. Калнишевського 1763 року про устрій Запорозької Січі // Пам’ятки України. 1989. № 3; Його ж: На городищі Кам’янської Січі // Там же 1990. № 1; Гречило А. До питання про національний прапор // Пам’ятки України. 1989. № 4; Дашкевич Я. Полково-сотенний лад XVII–XVIII століть на Україні — штучна «біла пляма» // Пам’ятки України. 1989. № 1; Зотиков О. Ця пустка була нашою столицею // Пам’ятки України. 1990. № 1

133

Холмський І. Історія України. Мюнхен. 1949

134

Крупницький Б. Основні проблеми історії України. Мюнхен. 1955

135

Винар Л. Огляд історичної літератури про початки української козаччини // Укр. історик. 1965. Ч. IV. С. 33

136

Subtelny O. The Mazepists: Ukrainian Separatism in the Early Eighteenth Century, New York., 1981

137

Мацьків Т. Гетьман Іван Мазепа в західноєвропейських джерелах 1687–1709 (З передмовою Любомира Винара). Мюнхен. 1988

138

Baran A., Gajecky G. The cossaks in the Thirty Years War. V. 1. Rome. 1969; V. 2. Rome, 1983

139

Tomkiewicz Wl. O skladje społecznym i etnicznym kozaczyny // Przegląd historyczny. 1948. T. 37

140

Wojcik Z. Dzikie pola w ogniu: o kozaczyznie w dawnei Rzeczy Pospolitej. W-wa, 1960

141

Serczyk W. A. Historia Ukrainy. Wrocław. 1979 та ін.

142

Lemercier-Quelquejay Ch. Un condottire Lithuanien du XVI siecle de prince Dimitrij Višneveckij et L’origine de la Seč Zaporogue d’pres de archives Ottomanes // Cahier du monde Russe et Sovietique, 1969. Vol. X.

143

Stökl G. Die Entstehung der Kosakentums. München, 1953

144

Luber Susanna und Rostankowski Peter. Herkunft der im Jahre 1581 registriectem Zaporoger Kosaken // Jahrbucher für Geschichte Osteuropas. 1980. 28. H. 3. S. 368–390

145

March G. P. The Cossackes of Zaporoghe. Georgetown, 1965; Gordon I. Revolutionary Banditry: An interpretation of the Ukrainian Cossacks in Their First Rebellions. 1590–1596. Iale. 1970 та ін.

146

Архів Запорозької Січі. Опис матеріалів. К., 1931

147

Відомо, наприклад, що зразу після скасування Січі Г. А. Потьомкін присвоїв собі ряд документів, які залишилися не виявленими до цього часу (Архів Запорозької Січі, С. XI)

148

Иловайский Д. История России. М., 1890. Т. 3. С. 574–575

149

Документы и материалы по истории народов СССР. Законодательные акты Великого княжества Литовского XV–XVI вв. Л., 1936. С. V; Русская история в очерках и статьях. / Под ред. М. В. Довнар-Запольского. Т. 2. С. 391, 405–406

150

Акты, относящиеся к истории Западной России. СПб. 1846. Т. 1. С. 12

151

Греков Б. Крестьяне на Руси c древнейших времен до XVII в. М., 1946. С. 387

152

Grabski W. Historia wsi w Polsce. Warzawa, 1929. S. 128

153

Документы и материалы по истории народов СССР. Законодательные акты Великого княжества Литовского XV–XVI ст. С. 18–51

154

Relacye nuncyuszów apostolskich i innych osób o Polsce od roku 1548 do 1690. Berlin — Poznań, 1864. S. 126

155

Хоч ці норми в повному вигляді ми вперше знаходимо в «Статуті на волокі», виданому великим князем Сигізмундом Августом для селян великокнязівських маєтків 2 квітня 1557 року, тобто в середині XVI століття, однак, зрозуміло, «Статут» тільки узаконив явища, що давно існували (Законодавчі акти Великого Князівства Литовського XV–XVI ст.: Збірник матеріалів. Л., 1936. С. 48).

156

Любавский М. Областное деление и местное управление Литовско-русского государства. М., 1892. С. 499

157

Акты, относящиеся к истории Западной России. СПб, 1848 — Т. 2. Док. № 160. С. 6

158

Мемуары, относящиеся к истории Южной Руси. Вып. І. С. 39