Збірка (2009-2010)

Кохатися..... (оповідання без іменників)

Кохатися.....

Вже темно.

Вона i вiн стоять поруч. Обiймаються.

Вона цiлує його, а вiн - її.

Повiльно роздягають одне одне.

Вона вiдчуває, що вiн хвилюється.

– Не бiйся, - каже. - Я знаю, що це в тебе - вперше.

Вiн соромиться.

Вона сiдає бiля нього, обiймає.

Нiжно пестить.

Вiн збуджується.

Вона прискорює.

Вiн починає тихо стогнати.

– Йди до мене, - каже вона i лягає.

Вiн лягає зверху.

Довго не може увiйти усередину.

Справдi, недосвiчений, - думає вона.

– Дай я, - каже.

Вона направляє його, куди треба. Вводить сама.

Вiн рухається рiзко, нервово.

– Повiльнiше, - каже вона. - Нiжнiше...

Вiн пiдкоряється.

– Ось так краще.

Вiн входить i виходить. І входить знову. Мiцно, але не поспiшаючи.

– Який вiн в тебе великий, твердий! - шепоче вона.

Той радiє.

Вiн хоче... вiн мрiє її задовiльнити. Бо вiн кохає її!

Так! Кохає!

Вiн зробить так, як вона хоче... Хай лише скаже!

Та вона й каже...

Вiн слухається...

Це приємно... Боже, як же ж це приємно...

– Давай! Сильнiше! Швидше! Тепер вже можна швидше! Не бiйся! Так! Так!!! Так....... Таааааааак..............................

................

Вони вiдпочивають.

Раптом вона помiчає, що вiн плаче.

– Чом ти плачеш, дурненький? - питає.

– Це було якось... не знаю... надзвичайно... несподiвано...

– Так... - каже вона. - Так....

– Тобi сподобалось?

– Дуже...

– Правда сподобалось?

– Правда... Ти мене задовiльнив...

– Ти все ще кохаєш мене?

– Кохаю! Звiсно ж, кохаю!

А навколо тихо-тихо... Тихо i зоряно...

(c) Сандра Шелковенко

14 березня 2009