Злочинна цивілізація

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ПЕРШИЙ

Баррент спостерігав, як велетенський тюремний корабель виконав маневр і безгучно опустився на землю. Він тьмяно виблискував проти призахідного сонця: відчутний доказ всевладності й каральної сили Землі. Люк відкрився, і на поверхню планети опустили трап. В’язні, оточені вартовими, виходили назовні й шикувалися на майдані.

Як звичайно, майже все населення Тетрагіда зібралося подивитись церемонію висадки і привітати новаків. Баррент протискався крізь натовп і врешті зупинився за лавами в’язнів і охорони. Він помацав кишеню, пересвідчуючись, що не загубив свій променевик. Зброю виготовили з пластмаси навмисне для нього — про випадок, якщо застосують детектори металу Решта його кишень була напхана різноманітним спорядженням. Баррент сподівався, що обійдеться без нього.

Через гучномовець, як і тоді, коли прибув Баррент, почали зачитувати номери в’язнів. Він слухав, трохи зігнувши нога в колінах, і чекав початку операції, що мала відвернути увагу охорони.

Голос з гучномовця вже зачитував останні імена зі списку в’язнів. Залишалося не більше десяти. Баррент посунувся наперед. Голос бубонів далі. Залишилося чотири, три в’язні…

Коли вигукнули останній номер, почалася операція відвертання уваги: бліде небо затьмарили хмари чорного диму — це друга група запалила порожні бараки на площі А-2. Баррент чекав.

І тут потужний вибух розніс на друзки два ряди порожніх будинків. Налетіла ударна хвиля. Не встигли ще попадати уламки, а Баррент уже біг до корабля.

Другий і третій вибухи пролунали, коли він уже був у тіні корабля. Баррент швидко скинув з себе омезький одяг і опинився у точнісінькій копії форми охорони. Тепер він побіг до трапа.

Гучномовець голосно закликав до порядку. Охорона й досі не розуміла, що коїться.

Четвертий вибух кинув Баррента на землю. Він миттю підхопився й метнувся до входу. Ось він уже всередині корабля. Ззовні долинали команди начальника охорони. Варта шикувалася в ряди і, тримаючи зброю напоготові, у повному порядку відступала до корабля.

Баррент не мав часу слухати далі. Він стояв у довгому вузькому коридорі. Звернувши праворуч, він побіг до носової частини корабля. Далеко позаду чулися важкі кроки охоронців.

«Хоча б відомості про будову корабля були правильні. — подумав він, — а то експедиція скінчиться, ще не почавшись».

Він пробіг повз ряд порожніх камер, у кінці якого були двері з написом: «Кімната охорони». Зелена лампочка, яка горіла над ними, сигналізувала про те, що повітряну систему ввімкнено. Баррент штовхнув сусідні двері — вони виявилися незамкнені. Баррент увійшов і зачинив за собою двері, опинившись у приміщенні складу запасних частин для двигуна.

Він почув, як коридором, голосно розмовляючи,. пройшли до своєї кімнати охоронці.

— Як ти гадаєш, що то були за вибухи?

— Хто знає? Ці в’язні всі божевільні.

— Вони б і планету висадили, якби змогли.

— Цим би вони позбавили нас клопоту.

— Добре, що шкоди від вибуху не було ніякої. Пам’ятаєш, п’ятнадцять років тому теж стався вибух?

— Мене тоді тут не було.

— Ну, той вибух не зрівняти з цим. Загинуло двоє охоронців і не менше ста в’язнів.

— Хто це зробив?

— Не знаю. Цим омежцям просто подобається висаджувати все в повітря.

— Ще, гляди, і нас висадять.

— Це їм не вдасться. Принаймні поки в небі висять сторожові кораблі.

— А ти певен? Усе-таки краще чимшвидше опинитися на Контрольному Пункті.

— Ну, звичайно. Хочеться ще трохи пожити.

— На Контрольному Пункті жити непогано, але я волів би повернутися на Землю.,

— Занадто багато хочеш,

Останні охоронці ввійшли до кімнати й замкнули двері. Баррент чекав. Трохи згодом корабель задрижав. Політ розпочався.

Баррент отримав важливу інформацію. Очевидно, всі чи більшість охоронців зійдуть на Контрольному Пункті. Чи означає це, що їх змінить інший загін охоронців? Можливо. Наявність Контрольного Пункту свідчить, що корабель, крім того, ще й обшукують. Найімовірніше то буде лише формальний обшук, оскільки за всю історію Омеги жоден в’язень не тікав на тюремному кораблі. Та все-таки слід подумати, де б заховатись.

Але то ще справа майбутнього. Дрижання вщухло і Баррент зрозумів, що корабель вилетів у космічний простір. Що ж, його ніхто не помітив, і корабель прямує до Землі. Досі все йшло згідно з планом.

Протягом кількох наступних годин Баррент не виходив з приміщення складу. Він почував себе дуже втомленим; усі суглоби йому крутило. Повітря було насичене густим важким запахом. Насилу підвівшись, Баррент підійшов до вентиляційної решітки й приклав до неї руку. Повітря не надходило. Він дістав з кишені невеличкий прилад. Вміст кисню в кімнаті швидко понижувався.

Баррент обережно прочинив двері й визирнув у коридор. Хоча на ньому була точна копія форми охоронця, він розумів, що його одразу впізнають: охоронці дуже добре знали один одного. Він мусить ховатися далі, але також мусить чимось дихати.

У коридорі не було нікого. Він проминув кімнату для охорони, з якої долинали приглушені голоси. Над її дверима яскраво горіла зелена лампочка. Баррент крокував далі, відчуваючи, як у нього починає наморочитися в голові. Прилад засвідчив, що і в коридорі вміст кисню став понижуватися.

Група вважала, що система постачання повітря працює в усіх відсіках корабля. Тепер Баррент розумів, що повітря подається лише в кімнати, де є люди.

Баррент квапився тьмяно освітленим, мовчазним коридором, хапаючи повітря широко розкритим ротом. Повітря ставало дедалі гіршим. Можливо, його використовували для вентиляції відсіків для екіпажу й охорони перед тим, як увімкнути головну повітряну магістраль.

Він проходив повз незамкнені двері, але зелені лампочки над ними не горіли. У нього вже розколювалася від болю голова, а ноги стали мов ватяні. Баррент спробував обмізкувати свої дії.

Мабуть, найбільше шансів у нього буде у відсіку екіпажу. Пілоти напевне неозброєні й менш підготовлені до всяких несподіванок. Може, йому вдасться тримати на мушці якогось офіцера, а то й захопити весь корабель.

Варто спробувати. Він повинен спробувати.

Там, де закінчувався коридор, були сходи. Баррент проминув із дюжину безлюдних прогонів, аж поки побачив стрілку з написом: «Відсік управління».

Баррент дістав з кишені пластмасовий променевик і, спотикаючись, рушив коридором. В голові у нього наморочилося, перед очима виникали й губилися чорні тіні. Почалися галюцинації: він із страхом помітив, як стали хилитися стіни, і несподівано збагнув, що вже повзе до дверей з написом: «Рубка управління — вхід дозволяється лише офіцерам екіпажу».

Здавалося, коридор наповнився сірою мрякою, яка часом яснішала, з чого Баррент зрозумів, що в нього просто все пливе перед очима. Він звівся на рівні й натис на дверну ручку. Двері подалися, й він міцно стис променевих, готуючись до сутички.

Але коли двері прочинилися, його оповила пітьма. Йому здалося, що він бачить здивовані обличчя, чує вигук: «Обережно! В нього зброя!» А тоді морок поглинув Баррента, і він упав через поріг.