Знак зодіака

І. Росоховатський ПРИЗЕМЛЕННЯ

Оповідання-жарт

У кабіні нашого зорельота запахло сумішшю бензину і бузку, трьома короткими спалахами вдарив запах троянди, поплив аромат ковилового степу, східних солодощів… Запахи змінювалися невловимо швидко: іноді кілька тисяч разів за секунду.

Ерудований у фантастиці читач вже, напевне, здогадався, що то був символічний код, який застосовували замість звуків мови жителі далекої планети в сузір’ї Лебедя — розумні істоти з надзвичайно розвиненим нюхом.

— Вітаю тебе з щасливою посадкою, мій запашний, — запахла Ніжнобузкова-3 (так приблизно перекладалось її ім’я на земну мову).

— Дякую, — пахнув у відповідь Пригорілий-7 (йому дали таке ім’я, бо його запах був схожий на запах пригорілого молока). — Залишишся в кораблі, а я піду домовлюсь про офіціальну врочисту зустріч.

— Будь обережний, о запашний. Хоч наші астрономи і встановили, що жителі цієї планети досягли високого ступеня культури, але через цікавість і захоплення вони можуть роздерти тебе на шматки або задушити в обіймах. Надягни жорсткий скафандр марки “ДВА” — для зустрічі тубільців.

— Постараюсь не розпалювати їхнього подиву, — поспішно заспокоїв її Пригорілий, надіваючи скафандр із захисними кільцями.

Пригорілий виліз із люка і, включивши двигуни скафандра, полетів до міста, яке виднілося вдалині. Кібернетичний перекладач, прикріплений до його тулуба, безперервно приймав передачі місцевих радіостанцій, розшифровував їх і таким чином засвоював мову тубільців. Він повідомив космонавтові, що планета називається Земля.

На околиці міста Пригорілий виключив двигуни, ввімкнув апарат невидимості й закульгав на своїх трьох суглобистих ногах тихою зеленою вулицею.

Біля одного з будинків Пригорілий побачив трьох землян і попрямував до них.

“Перш ніж я стану видимий, треба їх підготувати, — подумав він. — Скажу їм кілька слів. Тільки б вони не знепритомніли”.

— Послухайте, — почав він. — Постарайтесь не лякатись.

— Васю, це ти увімкнув транзистор? — запитав один із землян другого.

— Ні, — мотнув головою той, якого назвали Васею,

“А, що буде, те й буде!” — вирішив Пригорілий і натиснув на ручку апарата видимості. Щоб вони не повтікали з переляку, він швидко сказав:

— Добридень, жителі ароматної Землі! Привіт вам від братів по розуму!

— Дивись, Васю, та він же з іншої планети!

— Довго ж ви не прибували до нас, — привітно відказав Вася. — Вже й п’єси про вас показували, і фантастичні фільми. Там і такі ж, як ви, були, і ще дивовижніші.

“Значить, вони підготовлені до нашого прибуття, — з полегшенням і в той же час трохи розчаровано подумав Пригорілий. — Нічого, зараз я їх здивую”.

Він включив двигуни й прожектори, злетів у повітря, зробив кілька карколомних піруетів, заграв усіма барвами веселки.

— Красиво, — сказав один із землян.

— Красивіше, ніж у театрі, — додав другий.

Образа заворушилась у грудях Пригорілого. “Може, вони не усвідомили по-справжньому, хто я такий?” — подумав він і враз зробився невидимий.

Почулися вигуки:

— Як штукар у цирку!

— Порівняв. Той ще й не таке витворяє!

За одну мить Пригорілий, ображено бурмочучи, промчав кілька кварталів, влетів у відчинене вікно третього поверху і тут спинився, відсапуючись. До нього долинули голоси. Пригорілий прислухався. За стінкою, очевидно на кухні, розмовляли дві жінки.

— Без плити-автомата про гарячу страву хай і не думає. Поки обід приготуєш — півгодини, не менше. А сніданок, а вечеря? Коли ж на тренування ходити? Мені от ще й сімдесят не стукнуло, а він мене в бабусі записує.

У Пригорілого виник цікавий задум, і він усміхнувся сам до себе. Зусиллям волі створив він із сумїшів атомів новісіньку плиту-автомат. Підштовхнув її, і вона, тихенько гуркочучи коліщатками, вкотилася до кухні.

— Оце так сюрприз! — зраділо загули голоси.

Потім почулося нетерпляче:

— Досить ховатися, Вадиме. Виходь? Дай-но я тебе розцілую.

Роздувши ніздрі величезного носа, що заміняло йому усмішку, Пригорілий повернув ручку апарата видимості. Тієї ж миті у дверях з’явилась моложава літня жінка. Побачивши дивовижну постать у скафандрі, вона майже не здивувалась, скоріше засмутилась і запитала:

— Ви штукар-професіонал? З будинкоуправління?

— Ні, я звідти, — не приховуючи досади, сказав Пригорілий, вказуючи на стелю. І уточнив: — 3 космосу.

— Тетяно, йди-но сюди! — загукала жінка. — Подивись, який гість до нас прибув!

І, звертаючись до Пригорілого, додала:

— її чоловік теж космонавт. Вантажні на Місяць водить.

— Але ж я із сузір’я Лебедя! — роздратовано вигукнув Пригорілий. — Я летів сюди десятки літ!

— Навіщо так хвилюватись, — заспокійливо мовила жінка. — А як вас звати?

“Ну, стривай! — у думці погрозив Пригорілий. Що б там не було, він вирішив здивувати їх. — Зараз я тобі відповім без перекладача своєю мовою”.

І він назвав своє ім’я неповторною, властивою тільки йому в усьому Всесвіті гамою запахів.

— Ох, забалакалась я з вами, а там молоко пригоріло! — відчувши запах, вигукнула жінка й кинулась на кухню.

Мало не плачучи з досади, Пригорілий зашкутильгав на своїх трьох ногах до виходу, скотився по сходах. Він завернув за ріг будинку і вийшов на гомінку багатолюдну вулицю. До нього підбігли хлопчик і дівчинка у червоних галстуках.

— Дідусю, вас перевести? — співчутливо запитала дівчинка.

— Та це ж з іншої планети! От здорово! — вигукнув хлопчик, дивлячись на довгий, з шипами, хвіст Пригорілого.

“Ось хто не втратив здатності дивуватись на цій планеті. Діти — скрізь діти”, — зворушливо подумав Пригорілий.

— Дядечку, у нас завтра збір загону допитливих. Прийдете? — запитав хлопчик. — Спочатку виступить садовод-полярник, потім — учасник експедиції до земного ядра, потім — народний артист, а потім — ви. Гаразд?

Пригорілий тихо попросив;

— Проведіть мене…

— До Академії наук, — догадався хлопчик. — Ну, звичайно, туди вам і треба.

Він, очевидно, зрозумів стан Пригорілого і підбадьорив його:

— Там-то вже вами зацікавляться. Вони втрьох стали на рухому доріжку й за кілька хвилин опинились на майдані перед висотним будинком. Пригорілий попрощався. Швейцар-автомат вказав йому напрям. Пригорілий помітив цікаві погляди кількох зустрічних, і надія знову спалахнула. Швидкісний ліфт приставив його на 191-й поверх. На одній із табличок Пригорілий прочитав: “Відмітка відряджень космольотчикам у кімнаті 48, там же прийом іншопланетників, якщо такі з’являться”.

Цю кімнату не довелось довго розшукувати. Хвіст черги тягнувся в коридор. Пригорілий скинув жорсткий скафандр “Для зустрічі тубільців”, приречено зітхнув і запитав:

— Хто останній?