І знову Муфтик, Півчеревичок та Мохобородько

ЯК МУФТИК, ПІВЧЕРЕВИЧОК І МОХОБОРОДЬКО РОЗДАВАЛИ АВТОГРАФИ

— Наївся під зав’язку, — сповістив Муфтик.

— І я по саме нікуди, — зітхнув Мохобородько. Півчеревичок же сказав:

— Іще з одного тістечка я міг би подужати хіба що ягідки.

Стіл аж вгинався під тарелями солодощів і пляшками лимонаду, а офіціантка все підносила.

— Вельми прохаємо вас, — звернувся Мохобородько до офіціантки, коли вона знову зупинилася біля їхнього столика з повною тацею. — Не приносьте нам уже нічого. Звичайно, тістечка й лимонад пречудові, але ж усьому є межа.

Офіціантка стенула плечима:

— Я розумію ваше становище, — співчутливо мовила вона. — Та від кав’ярні я не приношу нічогісінько. Річ у тому, що й відвідувачі бажають вас пригостити. Наприклад, жінка, яку ви вкусили, замовила для вас за свої гроші двадцять чотири тістечка.

Мохобородько спостерігав за горобчиками, які стрибали поміж столиків у кав’ярні просто неба, вишукуючи крихтини.

— Ми могли б оці тістечка покришити птахам, — мовив він.

Проте офіціантка похитала головою:

— Це негоже. Такий вчинок образив би людей. З тим, що замовлено для вас, ви повинні все-таки упоратися самі.

Після цих слів вона ще більше заставила стіл і заквапилася геть од кумедних чоловічків.

Муфтик, Півчеревичок і Мохобородько безпорадно перезиралися.

— Ще кілька тістечок, і наше здоров’я зіпсується на всю відпустку, — сказав нарешті Муфтик. — Мені здається, що нам треба якнайхутчіше втікати звідси.

— Схоже, ти маєш рацію, іншого виходу немає, — погодився Півчеревичок. — Спробуємо накивати п’ятами від власної слави.

Мохобородько на мить замислився.

— Слава — наче тінь, яка переслідує тебе скрізь, — міркував він. — Одного разу здобувши, вже нелегко її скараскатися. А втім, гуртом чому б і не ризикнути.

Так і вирішили. Очікували тільки слушної нагоди для втечі. І вона невдовзі трапилася. Тільки-но офіціантка відійшла до іншого столика і зайнялася підрахунками, трійця підхопилася зі стільців і тихенько вишмигнула з кав’ярні.

Муфтикове авто стояло трохи осторонь, на автомобільній стоянці, і вони щодуху побігли туди.

— Як принизливо, — відсапувався Мохобородько. — Ми ж ні в чому не провинилися, а мусимо тікати, мов якісь шахраї!

— І від чого? — підпрігся Півчеревичок. — Од своєї слави!

Незабаром з’ясувалося, що Мохобородько у кав’ярні говорив правду: втекти від власної слави, виявляється, украй не просто. Ледь кумедні чоловічки дісталися на автостоянку, як незнайомий юнак рішуче заступив їм дорогу.

— Будь ласка, спиніться на хвильку, мої любі рятівники, — попрохав він, ввічливо вклоняючись. — У мене до вас серйозне прохання.

Кумедні чоловічки зупинились, одсапуючись.

— На жаль, — пихато відповів Півчеревичок, — у нас почалася відпустка і ми в цей час серйозними справами не займаємося.

Юнак знітився.

— У такому випадку, звичайно, пробачте, — сказав він і знову вклонився. — Я й справді не знав, що ви відпочиваєте, а так хотілося попрохати у вас автограф.

— Ет, автограф, — кинув Мохобородько. Трійця, звісно, залюбки полишила б юнака і забралася б у машину, але вирішили, що недоречно відмовляти в такому скромному проханні.

— Ну, хай так і буде, — погодився Муфтик.

А Півчеревичка це навіть трохи втішило.

— Таку дрібничку треба вдовольнити, — цілком прихильно мовив він.

Юнак простягнув кумедним чоловічкам записника, і вони написали там свої імена.

— Сердечно дякую вам, — сказав молодий незнайомець, сяючи від щастя. — І ще раз перепрошую, що потурбував вас під час відпустки.

Кумедні чоловічки попрямували до машини, щоб усістися і нарешті розпочати свою відпускну мандрівку. Та, на жаль, скоро вони пересвідчилися, що, виконавши прохання юнака, вони припустилися великої помилки. Тільки ступили кілька кроків, як біля них з’явився якийсь дідок. Він добув із портфеля чистий аркуш і рипливим голосом попрохав:

— І мені теж поставте автографи!

— На жаль, ми дуже квапимося, — буркнув Муфтик і хотів обминути літнього чоловіка.

А Мохобородько ще й пояснив:

— Ми поспішаємо у відпустку, у нас і справді ані хвилинки часу.

Але дідок із портфелем розгнівався.

— Так, одному даєте, а іншому — ні! — проскрекотів він. — Не варто все-таки до людей ставитися по-різному! Я — точнісінько такий же громадянин, як і той юнак, якому ви дали автографи!

Кумедні чоловічки збагнули, що з таким вередливим чоловіком не варто сперечатись і, не промовивши й слова, написали свої імена на папері. І дідусь більше нічого не говорив. Він не спромігся навіть сказати «дякую» і, мимрячи щось про себе, пішов геть.

— Я хотів би автограф!

— І я теж!

— І я!

Кумедні чоловічки перелякано роззиралися довкола, їх оточив натовп. Кожен тримав записну книжку, календарик або просто аркушик. І кожен жадав отримати автограф. Трійці не зосталося нічого іншого, як ставити підписи.

Збігав час. А кумедні чоловічки писали й писали, безперестанку й швидко: Мохобородько, Півчеревичок, Муфтик… Мохобородько, Муфтик, Півчеревичок… Півчеревичок, Муфтик, Мохобородько… І так далі, і тому подібне.

Це була важка робота, важча, ніж можна було сподіватись. І що найгірше — замість того, щоб зменшуватись, людська юрма навколо кумедних чоловічків усе збільшувалася. Чоловіки й жінки, зовсім ще малеча, старезні діди та бабусі підходили й підходили до них.

Усі штовхалися, пробираючись наперед. І всі жадали отримати автограф.

— Оце так відпустка, — тихо зітхав Півчеревичок. — Нічогенька пригодонька.

Півчеревичок, Муфтик, Мохобородько… Мохобородько, Півчеревичок, Муфтик… Все пиши й пиши. І не видно цьому кінця-краю.

— Мої сили вичерпалися, — видихнув зрештою Мохобородько. — Я просто більше не можу.

— І я теж, — приєднався Муфтик. — Аж пальці отерпли.

Півчеревичок підвів голову і безнадійним поглядом окинув юрму довкола них.

— Може, таки годі? — похмуро запитав він. Але охочі до автографів не бажали про це й слухати.

— Ми благаємо! — лунали й лунали вигуки з юрми. — Ми вже чекаємо годину! Ми дуже просимо!

Вклинювалися й суворіші голоси:

— А ви ж то як гадали! Слава зобов’язує!

— Знову ця слава! — сердито кинув Півчеревичок, але настільки тихо, що ніхто не почув. — Насправді слава зобов’язує нас берегти своє життя і здоров’я, а оці люди хочуть загнати нас у могилу.

Вкрай натомлені чоловічки продовжували давати автографи: Мохобородько, Півчеревичок, Муфтик… Муфтик, Півчеревичок, Мохобородько… Півчеревичок, Мохобородько, Муфтик… Мохобородько, Муфтик, Півчеревичок…

І тут сталося нечуване.

— Допоможіть, я непритомнію! — заволав Півчеревичок.

Він безсило розвів руки, трохи погойдався на ногах і бухнувся на землю.

Натовп злякано загомонів.

— Він зомлів! — вигукнув хтось. А хтось додав майже захоплено:

— Писав, писав, допоки не впав!

— Ну, бувають же отакі нерозумні люди, — сердилася чиясь мати, яка щойно отримала автографи. — Вони вимагають і край! А про життя маленьких чоловічків не подбає ніхто!

— А раптом він дух спустив? — висловив здогад, пробираючись до Півчеревичка, жовтовусий чоловік із мітлою, мабуть, двірник. Інакше навіщо б він тримав у руці мітлу.

Це зауваження двірника швидко передалося з уст в уста, і змусило натовп зашуміти ще тривожніше.

А Півчеревичок, як і раніше, лежав на землі, Муфтик і Мохобородько стояли поруч, самі від переляку на грані непритомності.

Першим оговтався Мохобородько:

— Півчеревичка треба віднести в автомашину і негайно повезти до лікаря.

— Може, підігнати фургончика сюди? — враз пожвавішав Муфтик. — Це, напевне, найкраще рішення, бо в машини є колеса, а в Півчеревичка їх немає.

Наче бажаючи переконатись, що Півчеревичок справді без коліс, Мохобородько поглянув на його ноги. І з подивом помітив, як пальці Півчеревичка швидко рухаються — то вгору, то вниз.

«Півчеревичок і справді своєрідний тип, — подумав Мохобородько. — Я аніскілечки не здивувався б, коли б він і в труні не перестав ворушити пальцями».

Та зараз довго роздумувати над цим у Мохобородька не було часу, тому що серйозність становища потребувала неабиякої уваги.

— Іди й підкоти фургончик, — звелів він Муфтику. — Я початую Півчеревичка, щоб юрма, бува, не розтоптала його.

Муфтик тієї ж миті почав рішуче пробиратись до автомобіля. На жаль, дістатися до машини було нелегко, бо допитливі все відчутніше натискували ззаду, тож натовп щільнішав.

— Прошу, відступіться! — кричав Муфтик, намагаючись пройти поміж людськими ногами, буцімто крізь праліс.

Та люди просто не могли розступитись, бо стовпилися так, що ніде курці клюнути. На щастя, Муфтикові допоміг жовтовусий двірник. Озброївшись мітлою, він неначе промітав собі й Муфтикові шлях крізь натовп, і хоч скрутненько, все ж удвох вони дісталися до машини.

Минуло чимало часу, доки нарешті Муфтик усівся за кермо і завів мотор. Двірникова підмога більше не знадобилася, оскільки Муфтик увесь час тримав руку на кнопці сирени, і фургон із гучним сигналом викли кав значно більше поваги, ніж буркотливий двірни» із мітлою. Просто незбагненно, як людське стовписько так швидко розступилося, і Муфтик підкотив до місця, де скоїлося нещастя.

— У вас є ноші? — запитав хтось із натовпу. Нош, звісно, не було, зате знайшлася розкладачка, і Муфтик витяг її з машини.

— Обережно! — турботливо вигукнув хтось. — При падінні міг статися струс мозку! А в цьому ви падку треба бути вельми обережними!

Муфтик і Мохобородько й без оцих засторог нама гались якомога обачніше покласти Півчеревичка т розкладачку.

Раптом пролунав чийсь дзвінкий голос:

— Боже мій! У цього бідолахи судомить пальці.

«Пальці, ну, звичайно! — подумав Мохобородько. — Півчеревичкові треба купити нові черевики і не відрізати в них носків. Взував би їх на випадок непритомності, щоб не впадало в око його ворушіння пальцями, бо й справді ніяково, коли він навіть непритомний рухає пальцями».

Отак роздумуючи, Мохобородько взявся за розкладачку ззаду і своєю розкішною бородою прикрив Півчеревичкові ноги, щоб не помічали, як його товариш ворушить пальцями. Муфтик узявся спереду, і незабаром усі троє опинились у фургончику.

Новина, яку оголосив дзвінкий голос, прокотилася межи людьми, і невдовзі кожен скрушно говорив:

— Ох, у нього вже почалися корчі.

І навіть тоді, коли Муфтиків автомобіль від’їхав! ген-ген, юрма ще довго не розходилася — все гомоніли про Півчеревичкову непритомність.

— Бідне маля! — без угаву повторювали люди. — У нього вже почалися корчі.