ЖАРТ. Із життя психів

Василь Анатолійович (2)

Василь Анатолійович уже прийшов до тями після вчорашнього. То була перевтома, думав собі він, сидячи в кабінеті та спокійно (сьогодні вже спокійно) гортаючи Янголову картку. Не просунувся з цим хлопцем ані на крок. Чому не просунувся? Тому що постійно відволікався на його демагогію, тому що не лікував, а сперечався. А чому не лікував? Бо просто не знав, як його лікувати. Він звик до звичайної схеми: спокійні бесіди з пацієнтом, інколи гіпноз - пошук причини хвороби у минулому - подолання причини. З Янголом усе не так, з Янголом усе навпаки. Наслідок - видно одразу, причини - не знайти. Вже два роки причини не знайти. Гіпнозові цей хлопець не піддається взагалі. Що ж, існують такі феномени, рідко, але трапляються. Щиросердних бесід із ним не виходить: надто вже він самодостатній для них, для того, щоб виливати душу старому лікареві, якого вважає трохи дурнуватим, трохи нижчим від нього за рівнем розвитку. Надто вже він самодостатній, щоб виливати душу, і цим так несхожий на всіх інших пацієнтів.

Бориса, звичайно ж, не можна було до нього пускати. Він - фізик, учитель, нервовий, геть неврівноважений. І ніякий не психіатр. Це була помилка, якої Василь Анатолійович припустився у дурному своєму запалі, розлютившись на Янголові розумування. Ну, та що зроблено, - те зроблено. Підемо далі.

Здається, у хлопця налагодився контакт із Дмитром-параноїком. Дмитро, до речі, теж тяжкий випадок. Вигадав собі китайця і тікає від нього. Василь Анатолійович дуже довго копирсався в ньому: минуле, страхи, сподівання… І нічого. Нічого, що було б хоч якось пов’язане з китайцями, нічого, що взагалі могло би викликати таку параною. І теж два роки…

Ага, сказав він сам собі, які схожі випадки. Чи не можуть вони бути якимось чином пов’язані? Раптова ідея майнула в голові. Такого Василь Анатолійович іще не робив, але сподівався, що подібне хоч якось зрушить справу з місця. Так… хто там ще? Ага, Людмила з п’ятнадцятої теж належить до їхньої гоп-компанії. Ні, з цією все ясно, невдалий початок творчого шляху, затяжна депресія і, нарешті, шизофренія. Проте лікуватися вона не хоче. З ним, лікарем, спілкуватися або взагалі відмовляється, або ж говорить односкладовими реченнями: «так», «ні», «не знаю». А з Янголом і Дмитром навіть дуже охоче розмовляє. І здається, потай закохана у Дмитра. Все? Здається, все. Зібрати всіх утрьох і одним махом… Навряд чи щось вийде, та спробувати варто…