Жовтий Туман

ЖОВТИЙ ТУМАН

ошкоджений літаючий килим якось дотяг до печери. Побачивши гномів, які збіглися її зустрічати, Арахна нетерпляче прокричала:

— Обідати! Биків смажте! Швидше! Та побільше!..

На трьох вогнищах смажилися бики й один за одним щезали у величезній пащі Арахни. Гноми-кухарі вже валилися з ніг від утоми, коли чаклунка нарешті відірвалася від столу.

— Тепер спати… — пробурмотіла вона. Та перш ніж укластися на ложі, Арахна звеліла гномам пошити їй нові черевики. Літописцеві Кастальо хотілося дізнатися, як його хазяйка опинилася без черевиків, але він не насмілився запитати про це.

Його цікавість задовольнив Руф Білан. Балакучий запроданець не зміг утриматися від спокуси вибовкнути літописцеві історію сумних пригод Арахни. Кастальо вписав розповідь Білана до чергового тому літопису, і ці події стали відомі нам.

Ледве дійшовши до ложа, чарівниця заснула мертвим сном. Три тижні підряд спала Арахна, і гноми вже вирішили, що на неї знову напав багаторічний сон. Але порушити її наказ маленькі чоловічки не насмілилися і пошили своїй хазяйці нові черевики.

Нелегка була ця робота! На виконання замовлення пішло майже сто бичачих шкур, і добре ще, що така кількість знайшлася в коморах запасливого народу. Знявши мірку з ніг сплячої чаклунки, тридцять шевців взялися кроїти й шити на лужку перед печерою, а десять підмайстрів готували дратву. З підошвами шевці впоралися досить легко, а з боками і верхом намучилися вдосталь: довелося підставляти драбини.

На пошиття черевиків шевці витратили чотириста сімнадцять клубків дратви, зламавши сімсот п'ятдесят чотири шила: і шкіра товста, і працювати було незручно.

Як би там не було, а до пробудження Арахни пара нових черевиків стояла на майданчику. Чаклунка наділа їх і залишилася вдоволеною: майстри знали свою справу.

Вгамувавши голод, фея розляглася на сонечку і почала роздумувати, як помститися людям.

— Припустимо, я влаштую їм невеличкий землетрус? — гадала Арахна. — Ні, мабуть, не вийде. Я долину Марранів навіть не змогла як слід труснути, а на всю Чарівну країну сил у мене забракне.

Можливо, сарану на них наслати? До мого сну це чародійство мені вдавалося непогано. Сарана з'їсть урожай на полях, траву на луках, плоди у фруктових гаях… А далі що? Худоба фермерів здохне без кормів, і я нічого з них не зможу брати. Ні, це не годиться! — наказала сама собі Арахна. — Що я маю ще в запасі? Ага, повінь. Ось чим я їх дістану! Як зарядить злива тижнів на три, вийдуть річки з берегів та доведеться людям рятуватися від потопу на дахах, ось тоді вони заволають. — Помовчавши, чаклунка вела далі: — Волати то заволають, але мені яка з цього користь? Адже вони не повірять, що все це влаштувала я, скажуть: — «Природа!» Піди, доведи! — Арахна довго лежала в роздумах, потім рантом підстрибнула від радості: — Згадала! Жовтий Туман! Ось коли ви затанцюєте, голубчики!.. Жовтий Туман! Я пам'ятаю, як моя мати Карена зламала гордих тауреків, напустивши на їхній край Жовтий Туман. Вони тільки два тижні і витримали, а потім прийшли повинитися. Чим годиться Жовтий Туман? — розмірковувала далі Арахна. — Я можу його викликати, можу і зняти в будь-який момент, значить, усі зрозуміють, що це — моє чаклунство… А головне, його ніколи не було в Чарівній країні, і це буде щось страшне для людей і для звірів.

Чарівниця подалася до печери і, вигнавши з неї гномів, аби вони не підгледіли, дістала з потайної ніші книгу заклинань. Незважаючи на минулі тисячоліття, книга, написана на пергаменті, добре збереглася. Арахна погортала її, знайшла потрібну сторінку.

— Так ось, — звернулася вона до книги, — попереджаю: мій наказ мусить сповнитися, коли я скажу: раз, два, три! Але запам'ятай попередньо: Жовтий Туман не повинен проникати у володіння Вілліни і Стелли. Я не хочу зв'язуватися з цими гордячками, хтозна, які чари мають вони в запасі і чим вони можуть мені відплатити. Друге: Жовтий Ту май не повинен розлягатися над околицями моєї печери, над моїми полями і фруктовими гаями, над луками, де пасуться мої отари. А тепер слухай: убурру-курубурру, тандарра-андабарра, фарадон-гарабадон, шабарра-шарабарра, з'явись, Жовтий Тумане, над Чарівною країною — раз, два, три!

І щойно вилетіли останні слова з вуст чаклунки, як тієї ж миті дивний Жовтий Туман обволік усю Чарівну країну, крім володінь трьох фей — Вілліни, Стелли й Арахни. Туман цей був не дуже густий, і крізь нього проглядало сонце, але воно здавалося великим багряним колом, наче перед заходом, і на нього можна було дивитися скільки завгодно, не боячись осліпнути.

Начебто поява Жовтого Туману не була вже таким великим лихом для Чарівної країни, але зачекайте: в ході наступної правдивої оповіді ви ще дізнаєтесь про його шкідливі наслідки.

Почнемо з тою, що Чарівний телевізор у палаці Страшила перестав працювати. Правитель Смарагдового острова та його друзі невсипущо стежили за всіма діями Арахни. Вони бачили, як винахідливий дракон відшматував од килима-самольота цілий ріжок і як після цього килим ледь-ледь теліпався в повітрі. Вони зі сміхом спостерігали, як Руф Білан нишпорив по селах, покинутих Жуванами, в пошуках їстівного і кожен раз повертався до своєї повелительки з пісною пикою. Розправа чаклунки з бідним котом викликала в Страшила та його друзів обурення, а потворний бенкет Арахни змусив реготати до кольки.

— Оце апетит! — вигукували далекі глядачі, спостерігаючи, як бик за биком переправлялися з обіднього столу Арахни в її бездонне черево.

З інтересом дивилися вони, як гноми шили Арахні величезні черевики, і захоплювалися їхньою вправністю та працелюбством. Страшило та інші цікавились і тим, що відбувалося в долині Марранів і в Мигунів. Там після перемоги над лихою чарівницею все вже привели до ладу, і кожний займався своєю справою.

Та ось щоденним спостереженням настав кінець: у чарівному склі виднілася тільки каламутна рухлива пелена. Контроль за діями ворога віднині було втрачено, і що далі надумає робити Арахна, ніхто не міг передбачити.

ПОСОЛ АРАХНИ

идимість у Жовтому Тумані зменшилася надзвичайно. Предмети, які знаходилися за півсотні кроків, ще сяк-так можна було розрізнити, а все, що було далі, щезало в каламутній імлі, і це діяло пригнічуюче.

Світ кожної людини став нікчемно малим. Які події відбувалися за межами цього крихітного світу, люди здогадувалися тільки зі звуків, але і звуки спотворювалися в тумані. Людський голос можна було переплутати з карканням ворони, а стукіт кінських копит перетворювався в барабанний бій. Дивним і незвичним здавалося людям усе, що їх оточувало. Вони вважали Жовтий Туман стихійним явищем, не підозрюючи, що це витівки чаклунки Арахни, сподіваючись, що лихо ось-ось минеться.

Про те, що дихати Жовтим Туманом шкідливо, жителі Чарівної країни дізналися не зразу. Через кілька днів, коли люди потроху пристосувалися до незвичної обстановки, вони раптом стали покашлювати. Виявилося, що найдрібніші частинки туману, проникаючи в легені, подразнюють їх, і з кожним днем це подразнення посилювалося. Звуки кашлю наповнювали всю Чарівну країну. Кашляли люди, кашляли олені, лосі, ведмеді в лісі, кашляли білки на деревах, кашляли птахи, а під час польоту вони аж захлиналися кашлем.

Одного такого лихого дня до порома, який перевозив подорожніх до Смарагдового міста, підійшов кругленький рум'яненький чоловічок. У нього був прекрасний настрій.

Посміюючись, він попросив перевізників-дуболомів переправити його через рів. Ті звично взялися за діло. Поки вони перетягували пором по канату, подорожній заговорив з ним:

— Ну як ви себе почуваєте, братці, за такої прекрасної погоди?

— А що нам станеться? — відповів перевізник Арум. — Це людям погано, а нам хоч би що.

І справді, дуболоми на Жовтий Туман не зважали, вони ж бо не дихають. З усіх жителів Чарівної країни тільки дуболоми та дерев'яні кур'єри, словом, істоти, оживлені чудесним порошком Урфіна Джюса, почували себе як завжди. І, звісно, Жовтий Туман не пошкодив Страшилі і Залізному Дроворубові: адже у них теж не було легенів.

Пором причалив до берега, і подорожній тричі подзвонив у дзвін над брамою. Відкрилося віконце, і звідти виглянув Фарамант. Вартовий Брами за будь-яких обставин не покидав свого поста.

Впізнавши відвідувача, Фарамант здивовано вигукнув:

— Руфе Білане! Чого ти прибув до нашого міста?

Мову Фараманта перервав задушливий кашель. Білан спокійно відповів Вартовому Брами:

— Я прибув сюди в дуже важливій справі і прошу провести мене до його величності правителя Смарагдового острова!

— Ну що ж, ходімо, — пробурчав Фарамант. — Я проведу тебе до Страшила Мудрого. Але тільки спочатку надінь зелені окуляри.

— Ви все ще носите зелені окуляри? Але ж і без них у цій каші нічого не видно!

— Закон є закон, особливо, коли він установлений Великим Гудвіном! — суворо сказав Фарамант.

Незважаючи на заперечення Білана, Вартовий Брами надів йому зелені окуляри і замкнув їх ззаду на маленький замочок. Видимість зразу скоротилася до трьох-чотирьох кроків, і Білану здалося, що він опинився серед темної ночі. Він ішов за своїм провідником майже навмання, і йому допомагало не збитися з потрібного напряму тільки те, що він народився і виріс у Смарагдовому місті.

— Як про тебе доповісти Страшилі Мудрому? — непривітно запитав Фарамант, коли вони прийшли в палац.

Руф Білан, узявшись в боки, відповів:

— Я — посол її милості могутньої чарівниці Арахни!

— Ага, тієї самої особи, котрій ми втелющили каменем по тім'ю! — ущипливо додав Фарамант.

— Нічого, ви дорого заплатите за цей камінь, — мовив Руф Білан.

Ці слова здалися Вартовому Брами незрозумілими, однак він нічого не сказав, а пішов доповідати Правителеві. Страшило прийняв гінця негайно. В залі, як завжди, зібрався його штаб: Довгобородий Солдат Дін Гіор, Вартовий Брами Фарамант, ворона Кагги-Карр. На тумбочці стояв непотрібний уже тепер телевізор.

— З яким повідомленням ти до нас з'явився? — запитав Страшило.

— З дуже важливим, — зухвало відповів посол. — Хай буде вам відомо, що Жовтий Туман, від котрого всі ви, як я бачу, сильно страждаєте, наслала на Чарівну країну моя повелителька Арахна з метою примусити її народи до покори.

Заяву Білана було сприйнято з недовірою.

— Чим ти можеш це довести? — поцікавився Дін Гіор, кашляючи.

— Чим? Якщо я дам слово честі, ви, звичайно, не повірите?

Члени штабу розсміялися, закашлявшись.

— Слово честі запроданця? Клянуся тропом Великою Гудвіна, це найнахабніша заява, яку я коли-небудь чув! — скрикнув Фарамант.

— Я так і знав, — не ображаючись, сказав Білан. — Але погляньте на мій квітучий вигляд, зверніть увагу, що я не кашляю, як усі ви. Чим ви це поясните?

— Мабуть, ти відсиджувався в якомусь сховищі, куди не проникає Жовтий Туман, — зробив припущення Дій Гіор, любовно погладжуючи бороду, про яку він не забував дбати навіть за таких важких обставин.

— На цей раз ти вгадав, — погодився Білан. — Але це сховище дуже просторе: це володіння феї Арахни, над якими зовсім немає Туману.

Члени штабу недовірливо мовчали. Посол поблажливо зауважив:

— Я розумію, що і цей доказ ви вважаєте недостовірним. Що ж, я маю напоготові вагоміший і абсолютно переконливий. Мені здається, зараз за кілька хвилин полудень? — запитав він.

— Сонячний годинник не працює, оскільки сонце не дає тіні, — відповів Фарамант. — Але ти не помиляєшся, незабаром справді настане полудень.

— Так ось, ваша величносте, і всі ви, панове, тут присутні, — урочисто заявив Руф Білан. — Рівно опівдні фея Арахна зніме Жовтий Туман і ви знову побачите яскраве сонце і блакитне небо, і це буде тривати рівно п'ять хвилин! Цього достатньо, щоб довести мою правоту, а потім я викладу вам умови, на яких пані Арахна звільнить вас від Жовтого Туману назавжди.

Попливли хвилини втомливого чекання.

І раптом… Сліпуче світло залило Тронну Залу, з незвички воно здалося настільки яскравим, що Дін Гіор і Кагги-Карр мимоволі замружилися. Тільки намальовані очі Страшила могли витримати безболісно таку різку зміну освітлення, а інші були в зелених окулярах.

Усе чарівно перетворилося довкола. Засяяло безліч смарагдів на стінах і стелі, на спинці трону, і тепер справді важко було витримати цей незвичайний блиск без зелених окулярів.

Не встигли члени штабу оговтатися від подиву, як Страшило, що не розгубився, кинувся до телевізора, зробив знак Фарамантові. Вартовий Брами зрозумів і швидко вивів посла за двері: не можна було ворогові видавати таємницю чудесного ящика.

Страшило, протираючи запотіле скло телевізора, похапцем пробурмотів заповітні слова: він просив ящик показати йому чарівницю Арахну. І він її побачив.

Чаклунка стояла біля входу до печери з магічною книжкою в руках; очевидно, вона щойно прочитала заклинання, яке знімає туман. Вона мала урочистий вигляд, біля ніг Арахни метушилися гноми, а десь збоку сушився на майданчику літаючий килим.

Так, віднині не залишалося жодних сумнівів: Жовтий Туман був справою рук Арахни. І це вразило присутніх у залі, як несподіваний удар грому. З екрана долинули слова чаклунки:

— Кастальо, глянь на сонячний годинник. Минуло п'ять хвилин?

— Час сплив, пані, — була відповідь.

І раптом немов темна пелена виринула перед очима Страшила, Діна Гіора і решти. І це вплинуло на них так гнітюче, що вони ледь стримали болісний скрик.

— Ви тепер бачите, яка могутність моєї хазяйки, — самовдоволено сказав Руф Білан, якого ввели до зали. — Вона розпоряджається навіть сонячним світлом! Я вже не кажу про те, що Жовтий Туман отруйний. Гадаю, ви в цьому самі переконалися. І тепер маєте вибір: або визнаєте себе рабами могутньої Арахни і платитимете їй данину, яку вона зажадає від вас, або повільно чахнутимете в отруєному повітрі, доки вас не спостигне смерть.

Страшило і члени його штабу похмуро мовчали. Що тут скажеш? Смерть жахлива, але і рабське життя не легше. Правда, солом'яній людині не загрожувала загибель від задухи, але що він робитиме, коли його підданими залишаться тільки дуболоми? Ні, тоді він знайде собі швидку смерть на вогнищі!

Руф Білан знову заговорив:

— Повелителька Арахна не вимагає негайної відповіді. Вона дає вам три доби на роздуми. Протягом цього часу ви мусите прийняти рішення і повідомити його мені.

Фарамант вивів Руфа Білана за міську браму і зняв в нього зелені окуляри. Все посвітліло перед очима посла, і він поблажливо посміхнувся:

— Ото диваки, самі собі нав'язали тягар!

Переправившись через канаву, Білан пішов до найближчого гаю й став чекати, коли за ним прилетить Арахна. Літаючий килим був перекроєний так, що знову дістав правильну чотирикутну форму. Площа його стала меншою, зате він тепер не гойдався в повітрі і не втрачав рівноваги.

ВІДКРИТТЯ ДОКТОРІВ БОРИЛЯ І РОБИЛЯ

ермін, який дала Арахна для роздумів, спливав. Закінчилася третя доба, і до полудня мав прийти по відповідь Руф Білан.

Жовтий Туман, як і раніше, оповивав країну, і напади кашлю, дедалі жорстокіші, мучили людей, звірів і птахів. У палаці Страшила йшли безперервні наради, де були присутні всі бажаючі. В нарадах брали участь Прем Кокус і Ружеро. Через кілька днів після появи Жовтого Туману стривожений Ружеро осідлав маленького килима-самольота і наказав везти себе до резиденції Према Кокуса, правителя Жуванів. І це було дуже добре, що чарівний килим сам знаходив шлях до заданого пункту навіть за непроглядної ночі, інакше Ружеро, звичайно, збився б з дороги в жовтій імлі.

Порадившись, два приятелі вирішили піти до Страшила Мудрого, найрозумнішого чоловіка в Чарівній країні, котрий дістав мозок від самого Гудвіна, Великого і Жахливого. Килим не був розрахований на двох людей, але, піднатужившись, все ж дотяг Ружеро і Кокуса до Смарагдового міста. Тепер і вони разом з усіма ламали голову над тим, як вийти з трагічного становища, в яке їх поставила Арахна.

Поступитись їй? Стати рабами на кілька віків? Або відповісти гордою відмовою і згубити весь народ, і насамперед невинних дітей, які найтяжче потерпають від отруєного повітря?

Фарамант пропонував прикинутись, що вони погоджуються з вимогою чаклунки, і дістати, таким чином, перепочинок, а опісля шукати засіб боротьби з Арахною. Інші вважали, що злу фею не так просто обдурити. Вона зажадає заложників, і, якщо народ повстане, заложники загинуть.

Під час найжаркішої суперечки двері Тронної залп несподівано розчинились і до неї вбігли Бориль і Робиль. Читачі, ймовірно, пам'ятають кругленькою веселого Бориля і довгов'язого щуплого Робили, двох лікарі» з країни Підземних рудокопів. Ці друзі-суперники завжди сперечалися, завпеди висміювали один одного, але не могли прожити жодного дня, щоб не зустрітись.

Бориль і Робиль виглядали дивно. З иіздх>ів у цих стирчала вата, а роти були закладені великим листям дерев, що трималися на зав'язках. Лікарі збуджено і швидко бурмотіли щось незрозуміле: говорити їм заважали листки. Тоді Борпль сердито зірвав зав'язку і вийняв листя з рота.

— Відкриття! Велике відкриття! — заволав він. — Ми знайшли…

— Засіб боротьби з Жовтим Туманом! — підхопив Робиль, теж звільнившись від листка: йому нестерпною була думка, що його друг сам розкаже про все.

Лікарі, хвилюючись і перебиваючи один одного, розповіли таке. Після того, як, рятуючись від Жовтого Туману, рудокопи з сім'ями пішли в підземелля, захопивши з собою і Жуванів (на Печеру не поширювалося чаклунство Арахни), Бориль і Робиль залишилися в селищі самі. З їхнього боку це було справжнім героїзмом, бо кашляли вони не менше за інших. Але два лікарі не думали про себе, коли зазнавали тривалого впливу отруєного повітря: вони шукали засіб боротьби з ним. Спочатку вони переконалися в тому, що коли дихати крізь марлю, змочену водою, то Жовтий Туман не так згубно діє на легені і кашель пом'якшується. Добрий засіб, безперечно, але де дістати стільки марлі, щоб забезпечити нею всіх жителів Чарівної країни — і дітей, і дорослих? А крім того, треба ще подумати і про тварин, і про птахів. І лікарі вирішили, що допомогти повинна природа.

«Невже в наших лісах не знайдеться дерев з таким пористим листям, яке пропускало б чисте повітря і затримувало шкідливі частинки туману?» — думали Бориль і Робиль.

Вони пройшли лісами і гаями десятки миль, оглянули сотні різних порід дерев. Щільні шкіряні листки або підкидали одразу, без дослідження, — ясно, що вони затримають не тільки туман, а і саме повітря.

Зате листя з дрібними дірочками — порами — лікарі розглядали і перевіряли особливо ретельно. І нарешті їхні пошуки увінчалися успіхом. Листя з дерева рафалоо виявилося таким, що краще не придумаєш. Їхні пори затримували отруйні краплинки, а чисте повітря проходило вільно. І листя рафалоо мало достатню міцність, щоб прикріпляти до них зав'язки.

Правда, час від часу з листя доведеться змивати налиплі на них краплинки туману, але це не вимагатиме великої праці. Остаточно упевнившись у незвичайній цінності свого відкриття, зраділі Робиль і Бориль поспішили до Смарагдового міста.

— Ми всю дорогу дихали крізь листя рафалоо, — навперейми доповідали лікарі, — і кашель у пас майже щез.

Цю заяву зустріли захопленими аплодисментами.

— Треба негайно спорядити експедицію до Голубої країни за листям рафалоо, — розпорядився Страшило.

— Не турбуйтесь, ваша величносте, — відгукнувся Бориль. — У нас у селищі працювали на будівництві дамби п'ять дуболомів, і воші за нашим наказом принесли сюди десять величезних мішків з дорогоцінним листям. Вистачить на всю країну!

Правитель Смарагдового острова підійшов до стінної шафки, відкрив її, дістав два ордени і мовчки прикріпив до піджаків зашарілих від радості лікарів.

— Зараз у цій залі відкриється тимчасовий кон-суль-та-ційний пункт, — сказав Страшило. — Негайно зібрати всіх міських лікарів, медичних сестер, сиділок, санітарів, — звелів він Фарамантові. — Ви, цапове, про-ін-струк-ту-є-те їх, як користуватися листям рафалоо, і вони навчать народ.

— Кон-суль-та-цій-ний пункт… про-ін-струк-ту-є-те… Які важкі слова! — з великою повагою прошепотіла ворона. — І подумати лишень, що це я порадила Страшилу роздобути мозок! Аж самій не віриться…

Страшило почув похвалу Кагги-Карр, і голова його почала розбухати від гордості, з неї полізли голки і шпильки. В цей момент до зали увійшов Руф Білан. Помічник Фараманта, який чергував біля воріт, пропустив Білана в місто без зелених окулярів.

Помітивши в залі пожвавлення, посол Арахни заговорив:

— Судячи з ваших радісних облич, панство, я гадаю, що передам чаклунці Арахні розсудливу відповідь. Очевидно, ви згідні підкоритись їй?

Страшило не поспішаючи підійшов до трону, важко всівся на нього і суворо відрізав:

— Наші радісні обличчя означають, що ми зневажаємо погрози твоєї хазяйки і ка-те-го-рич-но відкидаємо її владу! Знай, запроданцю, що ми знайшли… — глянув на Ружеро, котрий застережливо підніс пальця до губ. Страшило спритно викрутився: —… ми знайшли належну, гідну відповідь на її нахабні претензії — ми відповідаємо відмовою! З цим можеш повернутися до чародійки!

Руф Білан покинув палац з розгубленим виглядом, а Ружеро сказав Правителю:

— Ви мало не видали ворогові найважливішу таємницю!

— Так, визнаю, я ледве не проговорився через свою гарячковість, і хтозна, які б заходи вжила чаклунка, коли б я вибовкнув про наш секрет Руфу Білану. Але коли вже зайшло про цього запроданця, скажіть, шановний Ружеро, чому ваші рудокопи не перевиховали Білана після його пробудження?

Ружеро відповів:

— З донесення чергового по Печері я знаю, як усе трапилося. Коли Руф Білан прокинувся, його перевиховання пішло звичайним шляхом. Однак воно тривало лише два дні, а потім Білан щез; у хатинці, де він жив, знайшли недоїдені ласощі з горішнього світу, а поряд з його слідами на доріжці виднілися сліди чиїхось маленьких ніг…

— Усе зрозуміло, — сказав Страшило. — Його забрали посланці Арахни, і чаклунка виховала Білана по-своєму. Дуже шкода, що так сталося, але тепер цього не виправиш…

Тим часом у залі почали сходитися запрошені до палацу медичні працівники і лікарі, сестри, санітари. Дуболоми внесли мішки з листям рафалоо і цілі оберемки зав'язок. Лікарі Бориль і Робиль показували медикам, яким боком прикладати листя до рота, як прикріплювати до них зав'язки…

Поки в залі тривала ділова метушня, Страшило покликав ворону.

— Як ти гадаєш, Кагги-Карр, в околицях Смарагдового острова ростуть дерева рафалоо? — запитав він.

— Чого ти цим цікавишся?

— Бачиш, лікарі принесли багато листя, але їх вистачить тільки для людей. А ми повинні подбати також про звірів і птахів. Тому експедиція, про яку я говорив, все-таки має відбутися. Але Голуба країна дуже далеко від нас. Може, рафалоо росте десь ближче?

Ворона задумалася.

— Якщо мене не зраджує пам'ять, я ласувала плодами рафалоо в Лісі Шаблезубих Тигрів. Це наполовину ближче до Смарагдового острова.

— Тоді я прошу тебе, розпорядися, відправ туди дуболомів, та нехай візьмуть побільше мішків.

Публіка в залі почала рідшати, лікарі, сестри і санітари покидали палац, прихопивши з собою матеріал для рятування людей від отруйного туману. Страшило, в чиїй голові так і роїлися мудрі думки, завів розмову з Борилем:

— Дорогий лікарю, ми убезпечимо від хвороби тисячі і тисячі людей, але що скажете про звірів і птахів? Невже ми допустимо їхню загибель?

— Аж ніяк, ваша величносте! — палко вигукнув Бориль. — Але питання з ними дуже складне. Доведеться прикладати листя до їхніх ніздрів. І зав'язки тут, либонь, не допоможуть…

— А що, коли їх приклеювати? — невпевнено запитав Страшило.

Лікар аж підстрибнув.

— Ваша величносте, ви подали чудову думку! Саме так, саме приклеювати! Ми будемо приклеювати шматочки листя до ніздрів тварин і птахів, причому, скажу я вам, з птахами справа буде набагато простішою. Та ось, я зараз спробую! Пані Кагги-Карр, загляньте сюди на хвилинку!

Ворона, яка ще не встигла покинути залу, підлетіла до лікаря. Той узяв листок рафалоо, майстерно вирізав ножицями два невеликих кружальця, дістав з похідної аптеки флакончик клею, змазав краї кружалець і вправно приліпив їх до ніздрів птаха. Кагги-Карр незчулася, як її дзьоб прикрасився з боків двома зеленими фільтрами, які віднині затримуватимуть отруйні частинки туману.

— Ну як, моя люба, подобається? — розсміявся Бориль. — По-моєму, ці штучки вас прикрашають. Погляньте в дзеркало.

Вправність лікаря вразила все оточення. А Кагги-Карр відчула, що їй зразу стало легше дихати, і щиро подякувала Борилю.

В місті відкрилося кілька медичних пунктів, де лікарі і сестри постачали жителів фільтрами рафалоо, в першу чергу обслуговуючи дітей і старих. Звичайно, перед їжею і питтям, у розмові ці фільтри доводилося знімати. Але їжа і пиття забирають у людини не так уже і багато часу, а розмовляти лікарі радили якомога менше. Декому з балакучих кумась це не припало до душі, але мусили змиритись.

Зате здоров'я жителів стало поліпшуватися, і вони підносили до небес лікарів Бориля і Робиля.

За розпорядженням Страшила, мішки з листям рафалоо були відправлені Мигунам і в долину Марранів.

Страшило не забув і про Урфіна Джюса. Варто було віддячити йому за виявлену иим самовідданість і врятувати від загибелі. А Урфін, звісно, загине в своєму відлюдному місці, оскільки не знає засобу від страшної о туману.

Дерев'яний кур'єр Реллем, який не знає втоми, не боїться отрути, день і ніч біг до Кругосвітніх гір з сумкою, де був пакет з листям рафалоо та настанова, як ним користуватися, флакончик клею для пугача.

Крім цього, Фарамант, на прохання Страшила, написав столяру листа, в якому запрошував його до Смарагдового міста.

«Поодинці неможливо боротися з бідою, — писав Вартовий Брами. — Тут, серед людей, ви знайдете допомогу і підтримку. А що стосується ваших провин перед мешканцями Чарівної країни, то вони забуті і прощені. Ми знаємо, як благородно ви повелися під час зустрічі з Арахною, знаємо, що не пішли до неї на службу… Ви запитаєте, як ми про це дізналися. Але то наша військова таємниця…»

Першими повернулися дуболоми, відправлені до Фіолетової країни. Залізний Дроворуб передав сердечну подяку за неоціненний засіб боротьби з кашлем, який відразу було впроваджено. Правда, йому самому цей засіб не став у пригоді, але від отруйних краплинок Жовтого Туману його залізні члени іржавіли дуже швидко. Щоб не скрипіли суглоби і рухалися щелепи, Дроворубові доводилося їх змащувати маслом двічі на день, уранці та ввечері.

Через кілька днів прибув другий загін дуболомів, які відвідали країну Марранів. Вони принесли цікаве повідомлення. Долина виявилася порожньою: ні людини, ні звіра, ні птаха! Спочатку дерев'яні люди подумали, що населення долини вимерло. Але де ж тоді трупи? Старший команди Гітон не полінувався пройти кілька миль на північний схід. І ось, виринувши з туману, він раптом опинився під гарячим сонцем і ясним небом: він досяг володінь Стелли, де не було Жовтого Туману. В Рожевій країні Гітон виявив усе плем'я Стрибунів. Вони попросили притулку у Стелли, і добра фея гостинно впустила їх з усіма їхніми скромними пожитками й домашньою худобою (диким звірам і птахам пропуску, зрозуміло, не потрібно було!).

Багато Марранів оселилося у Балакунів (так називали підданих Стелли), а кому не вистачило місця, влаштувалися в куренях і наметах.

Вожді Марранів теж передали Страшилі привіт і щиру вдячність. Листя рафалоо і настанову, як ними користуватися, вони про всяк випадок залишили в себе: мало що надумає підступна Арахна!

Не забарився і швидконогий Реллем з листом під Урфіна Джюса. Скинутий король щиросердо радів, що люди вибачили йому минуле зло, і сподівався рано чи пізно віддячити їм за виявлену великодушність. Він пожартував щодо «військової таємниці», про яку писав Фарамант. Звичайно, це чарівний ящик Стелли, яким колись стукнув його по голові хлопчик з Великого Світу, але нехай таємниця залишається таємницею.

Щодо запропонованої гостинності Урфін признався: йому поки що важко дивитися в очі людям, яких він колись так пригноблював, над якими так знущався. Нехай мине час і все налагодиться, писав Урфін.

А з Жовтим Туманом він знайшов свій спосіб боротьби. В нього на садибі є сарайчик зі щільними стінами. Він замазав усі щілини, обшив двері кролячими шкурками, а туману, що наповнював приміщення, позбувся оригінальним способом. У залізній жаровні він розпалив вогнище з трісок і свіжої трави, щоб було побільше диму. Осідаючи, частинки диму захоплювали з собою краплинки туману, і повітря в приміщенні очистилося. Там, у цьому сараї, Урфін і Гуамоко проводять свій час, як в обложеній фортеці, покидаючи її лише на короткий час Урфін Джюс несміло висловив надію, що знайдений ним спосіб боротьби з Жовтим Туманом хоч трішки допоможе жителям Смарагдового міста та інших країн.

Коли Фарамант прочитав членам штабу послання Урфіна, Страшило неймовірно зрадів.

— Я завжди казав, що в Джюса надзвичайно розумна голова! — вигукнув правитель Смарагдового міста. — Тільки раніше він спрямовував її на погане, а тепер, дивіться, яку чудову штуку вигадав! Та лише нею він багато в чому розрахується за всі ті нещастя, що нам приніс. Я вже не кажу про ту велику послугу, яку він зробив країні, не піддавшись на вмовляння Арахни. Адже коли б цей сміливий, винахідливий чоловік пішов на службу до чаклунки, вони вдвох накоїли б безліч бід. Урфін — не те, що тупуватий, боягузливий Руф Білан!..

Того ж дня всі кімнати палацу були очищені від туману способом Урфіна Джюса, і цей спосіб був обнародуваний для загального використання. Та час від часу туман знову проникав до кімнат через непомітні щілини. І, звичайно, головням засобом боротьби з Жовіим Туманом залишалося листи рафалоо: їх тепер носили всі жителі Смарагдового міста та околиць.

Незважаючи на відчайдушний опір Фараманта, Страшило видав указ, який дозволяв городянам зняти окуляри. Мешканці міста сприйняли його із захопленням: тепер вони стали бачити за півсотні кроків довкола, і вже це було полегшенням. Тільки Вартовий Брами залишився в окулярах і блукав вулицями, наштовхуючись на перехожих. Для нього день був непроглядною ніччю, і все-таки впертий Фарамант це бажав порушити наказ Гудвіна.

В лісах і на полях Смарагдової країни відкрилися сотні ветеринарних пунктів для звірів і птахів. Довгими чергами вилаштувалися зайці, пуми, вовки, лисиці, ведмеді, білки… У пташиних вервечках не чути було звичного веселого щебетання і дзвінких пісень. Ворони, солов'ї, ластівки, галки, малинівки стояли, понуро опустивши дзьоби до землі.

В чергах дотримувався непорушний мир між усіма видами звірів. Коли якийсь хижак намагався образити слабшого, йому давали добрячого прочухана і ставили на чолі клеймо фарбою, що не змивається: відтепер його не приймуть на жодному пункті. І загроза такого покарання діяла бездоганно: найлютіші хижаки ставали сумирними, мов овечки.

За порядком теж стежили дуже суворо. Коли якийсь настовбурчений горобець чи хитра лисиця намагалися проскочити поза чергою, нахабу негайно виганяли з ганьбою.

Звірі і птахи з зеленими фільтрами на ніздрях години зо дві лежали або стояли десь оддалік, щоб підсох клей. Зате потім здоров'я чотириногих і крилатих пацієнтів швидко поліпшувалося.

НОВЕ ЛИХО

оли Руф Білан повернувся після других відвідин Смарагдового міста, він доповів чаклунці про невтішний результат.

— Народи Чарівної країни ка-ре-го-тич-ио відмовляються визнати вашу владу, хазяйко! — заявив Білан.

— Ка-ре-ко-ге-ри… А що це означає?

— Не знаю, повелителько. Страшило Мудрий дуже любить такі довгі слова. Напевне, це означає: ні за яких умов.

— Ну так би й казав. За мого часу не вживали таких мудрагельних слів.

Про те, який спосіб для боротьби з Жовтим Туманом придумали люди, з'ясували і доповіли Арахні всезнаючі гноми. Вони навіть принесли зразки листя рафалоо (гноми самі користувалися ними, коли потрапляли в зону отруєного повітря).

— Листя рафалоо… Гм! — Фея надовго задумалася. — А що, коли я накажу вам обірвати все листя з дерев рафалоо? Тоді людям нізвідки буде брати нове листя, на заміну тим, що зносяться.

— Що ви, милостива хазяйко?! — заблагав Кастальо. — В Чарівній країні тисячі дерев рафалоо, і на них мільйони листків. Хіба нам впоратися з таким непосильним завданням!

— Так, шкода, шкода… Ну нічого, Жовтий Туман себе ще покаже!

І він справді себе показав. Незабаром після того, як люди сяк-так упоралися з кашлем, виявилось, що Жовтий Туман шкідливо діє на зір, спричиняє запалення очей. Вранці важко було розклепити повіки, доводилося промивати очі водою. Люди і раніше погано бачили крізь туман, а тепер поле зору ще більше скоротилося. За межами п'ятнадцяти — двадцяти кроків починалася суцільна пітьма, і це було жахливо.

Страшило звернувся по допомогу до Бориля і Робиля. Лікарі не пішли в Підземелля, а залишилися жити в Смарагдовому місті і все провадили свої наукові пошуки.

— Ми маємо засоби боротьби із запаленням очей, — сказав Бориль. — Ми даємо пацієнтам спеціальні краплі для очей… Але! — Тут кругленький лікар підняв пальця. — Але допомагає це лише в тому випадку, якщо усунена причина хвороби. А які ж краплі зцілять її, коли на очі постійно діє отруйний туман?

Тут втрутився Робиль.

— Окуляри! — пихато сказав він, — Треба носити окуляри, які щільно прилягають до шкіри. Частинки туману не потраплять тоді на рогівку, і запалення можна буде вилікувати краплями.

Емоційний Бориль кинувся обіймати товариша.

— Колего, ти — геній! — кричав Бориль. — Ти — абсолютний і неповторний геній. І твою пропозицію легко здійснити: в нашому селищі зберігається кілька тисяч нар окулярів, які ми перестали носити через непотрібність років чотири тому.

— Але ж вони темні, — заперечив Страшило. — Очі будуть захищені, а люди нічого не побачать.

— Дрібниці, — пояснив Робиль. — Вони зроблені зі звичайного скла і замазані темною фарбою. Ми її змиємо.

Страшило, ні слова не кажучи, дістав із шафи ще два ордени і повісив на груди лікарів.

Через деякий час дерев'яні кур'єри (тільки такі виявилися в місті) помчали в селище рудокопів з валізами і кошиками. Їхньому бригадирові вручили ключ від приміщення, де лежали окуляри, і віддали наказ пакувати їх з особливою ретельністю.

Вирішили використати і зелені окуляри Фараманта, який відразу загордився й високо задер носа.

— Я ж казав! Я ж казав! — повторював він. — О, Гудвін був великий мудрець! Він усе передбачив, навіть Жовтий Туман!

Але щоб скористатися зеленими окулярами, треба було чимало над ними попрацювати: прилаштувати шкіряні наочники. Цим зайнялися всі шевці міста. Оповісники оголосили в місті наказ Правителя: «Жовтий Туман викликав небезпечне е-пі-де-міч-не захворювання: запалення очей. З про-фі-лак-тич-но-ю метою («Що це таке? — запитували один одного городяни) всім жителям міста й околиць належить:

§ 1. Хто має окуляри з наочниками, носити не знімаючи.

§ 2. Перебуваючи вдома, зав'язувати очі полотняними або марлевими бинтами, якомога частіше змочуючи їх холодною водою.

§ 3. Намагатися якнайменше тримати очі відкритими.

§ 4. Із завтрашнього дня знову працюватимуть медпункти, де хворі на запалення очей одержуватимуть краплі.

§ 5. Всім аптекарям негайно приступити до виробництва очних крапель в якомога більшій кількості.

§ С. Почати виробництво окулярів з наочниками, що не пропускають отруйний туман; про терміни їхньої роздачі населенню буде повідомлено додатково.

§ 7. Правитель Смарагдової країни Тричі Премудрий Страшило сподівається на дис-цип-лі-но-ва-ність населення і на не-у-хиль-не виконання його вказівок».

— Які слова! — захоплено перешіптувались городяни, слухаючи оповісників. — Які чудові, довгі і незрозумілі слова! Ні, з таким правителем не пропадемо, він виручить нас із біди!

ВАЖЛИВЕ РІШЕННЯ СТРАШИЛА

допомогою профілактичних і лікувальних заходів, ужитих Страшилом та його штабом, куди віднині ввійшли і двічі орденоносні лікарі Бориль та Робиль, з очними захворюваннями людей більш-менш вдавалося боротися. Погано почували себе звірі та птахи. Люди вберегли їхні легені від отруйного туману, застосувавши листя рафалоо. Але окулярів на всіх неможливо було запастись, та й окуляри довелося б робити найрізноманітніших форм і розмірів.

Пташиною естафетою всім звірам і птахам було дано єдину пораду, яку вони могли виконати: поменше тримати очі розплющеними. Життя на полях і в лісах майже завмерло. Ще травоїдні тварини якось виходили зі становища: траву можна щипати і зажмурившись. А хижаки, яким у погоні за здобиччю не обійтися без вірного і зіркого ока, валилися з ніг від виснаження. Птахи (мухоловки, стрижі, щиглики, зозулі), які харчуються комахами, похмуро настовбурчившись, сиділи на гілках, і тільки невгомонні дятли, закривши очі, довбали кору дерев, оживляючи ліс своїм дзвінким стуком.

І в ці важкі для країни дні почали спостерігатися тривожні явища, на яких спочатку звернули увагу тільки проникливі люди. Жовтий Туман нависав над Чарівною країною понад три тижні. Вже йшлося про те, що сонце на небі виглядало тьмяно-багровим колом і промені його втратили силу. Ледь пробиваючись крізь туман, вони не могли давати колишнього тепла, і це позначалося в кожним днем дедалі сильніше. Колосся на хлібних полях не піднімалося і хиріло, у фруктових гаях плоди не наливалися соком, вони висіли на гілках зморщеними, мізерними…

Країні загрожував такий неврожай, якого не було за ціле тисячоліття. Звичайно, один неврожай ще можна пережити за рахунок накопичених запасів, але що буде з тваринами і птахами? Адже за цим неврожаєм ніколи не прийде нова весна. Чарівна країна простувала назустріч загибелі. Зла Арахна завдала їй смертельного удару.

До Смарагдового міста прибули дорогі гості з Фіолетової країни: Залізний Дроворуб, що безперервно змащував щелепи і суглоби з золотої маслянки, та механік Лестар з помічниками. Загін дуболомів приніс кілька оберемків бамбукових труб, виготовлених Мигунами. Колись Лестар чув від одноногого моряка Чарлі Блека, як влаштовується парове опалення, і тепер вирішив підготувати палац Страшила до холодів, що мали настати.

Лестар доповів, що у Фіолетовій країні теж розпочато виробництво окулярів з наочниками. Це було зроблено після того, як від Страшила з'явився спеціальний кур'єр з трьома парами окулярів для зразка. Робота йшла повним ходом, за неї взялися вправні майстри, котрих так багато серед Мигунів. Лестар повідомив і про те, що повітря у Фіолетовому палаці і житлах Мигунів щоденно очищається способом Урфіна Джюса: це дуже допомагає в боротьбі з Жовтим Туманом. Страшило та його штаб зраділи, почувши ці новини.

Через кілька днів, кульгаючи після довгої дороги, прийшов Сміливий Лев. Безперестанку кашляючи і примружуючи запалені очі, він повідомив, що благополучно переправив свою сім'ю і підданих до Рожевої країни під покровительство доброї Стелли. Сам же вирішив податися до Смарагдового міста, щоб перевірити глухі чутки про біду, яка звалилася на Чарівну країну у зв'язку з інтригами злої чарівниці.

Лікарі Робиль і Бориль негайно зайнялися лікуванням царя звірів. Після того, як вони влаштували йому продування легенів і кілька разів закапали очі, Левові стало набагато легше. Але із забинтованими лапами, з зеленими фільтрами на ніздрях і у величезних окулярах він утратив свій царствений вигляд, чим дуже насмішив Страшила.

Коли лікарі закінчили свої процедури й залишили Лева в спокої, він сказав:

— А в нас ішов сніг; так називала його кухарка Фрегоза, а вона чула це слово від Еллі, коли та розповідала їй про Канзас.

— Що таке сніг? — запитав Фарамант.

Запитання було природним: у Чарівній країні вже кілька тисячоліть панувало вічне літо. Лев пояснив:

— Сніг — це м'які білі пушинки, які летять з неба. Вони скидаються на тополевий пух, але холодні. Зрештою вони тануть, коли падають на звірину шкіру або на землю, і з них робляться краплинки води.

До розмови встряла ворона. Вона сказала:

— Коли я літала над Кругосвітніми горами, відшукуючи там шлях для Еллі і Велетня із-за гір, я бачила дуже багато снігу. Він справді білий, але зовсім не такий м'який, як каше Лев. Сніг лежить на гірських схилах і такий твердий, що людина ходить по ньому не провалюючись.

Усі мимоволі обернулись до вікна, щоб глянути на сяючі снігові вершини, які добре було видно з міста за безхмарної погоди, та, ба! — все закривала каламутна імла.

Кагги-Карр вела далі:

— Еллі і мені розповідала, що в них, у Великому світі, раз на рік настає час, коли згори сиплеться багато снігу і настає холод. Люди кажуть: настала зима. Взимку вода від холоду стає твердою, і її називають льодом. Однак люди легко витримують зиму, тому що в них є теплі житла і тепла одежа.

Страшило раптом стрепенувся і приклав пальця до чола, забурмотів:

— Одяг… житла…

Всі дивилися на Правителя з подивом, і він, звелівши мовчати, сказав:

— Буду думати!

Голова Страшила розбухла до неймовірних розмірів, з неї висунулись іржаві шпильки і голки, — очевидно, і на них вплинув отруйний туман. Скориставшись зручною нагодою, Дроворуб змазав їх маслом.

Довго тривали роздуми Страшила, які ніхто не смів порушити. Нарешті Правитель урочисто оголосив:

— Ми мусимо викликати сюди Енні і Тіма! — Потім він почав докладно розвивати свою думку: — Люди із-за гір зробили для Чарівної країни багато корисною. Хто збудував Смарагдове місто? Гудвін. Правда, він виявився не чарівником, але своїм становищем усі ми: і Дроворуб, і Лев, і я — зобов'язані йому. А Еллі? Скільки вона зробила наїм добра! Вона знищила злих чарівниць Гінгему і Бастінду, вона та її дядько Велетень із-за гір допомогли нам перемогти дерев'яних солдатів Урфіна Джюса. Елілі вивела Підземних рудокопів з Печери і визволила їх. з-під влади жорстоких королів. Ех, та що там говорити про Еллі, ми всі знаємо її подвиги. Я краще нагадаю вам, як Енні і Тім забезпечили нам мир з войовничими Марранами й остаточно скинули владу підступного Урфіна… — Страшило перевів подих після довгої промови і втом: лено закінчив: — Ось чому я повторюю, підкреслюю і ре-зю-му-ю: тільки Енні і Тім принесуть порятунок Чарівній країні. Вони навчать нас будувати теплі житла і шити зимовий одяг. І, можливо… можливо, вони навіть зможуть перемогти злу Арахну!

Крики схвалення заглушили останні слова Правителя. Всі члени Великої Ради були так упевнені в могутності людей із-за гір, що їм здавалося, ніби всі небезпеки минули. Залишалося тільки придумати, як повідомити Енні та Тіма га як доставити їх до Чарівної країни.

Справа була серйозною, всі почали розмірковувати над нею. Після довгого мовчання голос подав Ружеро.

— Друзі, — сказав він, — ми маємо тільки один вихід зі становища. Ми повинні послати по дітей дракона Ойххо. Він уже відвозив до Канзасу Еллі й Фреда, дорогу знає, і ми можемо повністю покластися на його вірність і кмітливість.

Важко було чимось заперечити проти такої слушної пропозиції, всі проголосували «за» і перейшли до обговорення подробиць. Що краще — надіслати листа чи гінця?

Листа написати справа незабарна, але в ньому не розкажеш усього, що треба, та й, крім того, літери на папері не мають такої сили переконливості, як жива мова.

Страшило глянув на Кагги-Карр. Та зрозуміла цей погляд і похитала головою.

— Друже мій, я полетіла б із задоволенням, але ти забув, що за межами Чарівної країни я втрачаю дар людської мови. Яка користь від німого гінця? Треба послати людину.

Були висунуті дві кандидатури — Фараманта і Лестара. Обох кандидатів знала Еллі, обидва вміли і любили поговорити, але механік був потрібніший у Смарагдовому місті, адже він збирався встановлювати центральне опалення в палаці.

— Поїде Фарамант, — була спільна думка.

Вартовий Брами не став відмовлятися. Така далека мандрівка повітрям, на спині дракона трохи лякала. Але заманливо було побачити Великий світ — єдиному з десятків тисяч жителів Чарівної країни.

Часу гаяти не можна було: кожен зайвий день наближав прихід зими, цього незнайомого і страшного явища природи, яке вперше за довгі віки загрожувало Чарівній країні.

Ойххо, як і інші дракони, сховався від Жовтого Туману в Печері. Було б безглуздо викликати його до Смарагдового міста, це відніме кілька дорогоцінних днів. Однак і Фарамант прошкуватиме дуже довго на своїх коротеньких ніжках, та ще невідомо, чи дійде до Голубої країни пішки. Лестар та його помічники швидко спорудили легенькі ноші, а носіями призначили двох дерев'яних кур'єрів. Прудконогі, невтомні, вони годин за сорок доставлять Фараманта до Печери, а там рудокопи, підкоряючись письмовому розпорядженню правителя Руже-ро, спорядять маленьку людину в далеку дорогу. В найостанніший момент ворона Кагги-Карр вирішила супроводжувати Фараманта, і проти цього ніхто не заперечував. Все-таки вдвох їхати веселіше, а легенька Кагги-Карр не обтяжить ні кур'єрів, — ні могутнього дракона.

1 ось дерев'яні кур'єри швидким пружним кроком понесли Фараманта, який зручно влаштувався на ношах.

Попереду біг ще один дерев'яний кур'єр і без увагу кричав:

— Дорогу! Дорогу!

В ті дні не так легко було пересуватися дорогою, викладеною жовтою цеглою. її заповнили незліченні стада тварин, що зібралися шукати притулок у Печері. Вони не знали, чи впустять їх туди люди, але чули, що там, у Підземеллі, ніколи не буває холодів. Дорогою йшли зайці, єноти і кролики, антилопи піднімали над натовпом свої горді голови, тяжко ступали бізони і лосі.

Тигри, рисі, гієни, вовки та лисиці пробиралися обабіч дороги. У хижаків був свій розрахунок. Вони знали, що їх до Печери не впустять, і сподівалися пробратися до країни доброї феї Вілліни, де, як і раніше, панувало літо; чутку про це рознесли птахи. Самі ж птахи давно вже знайшли порятунок від морозів у володіннях Стелли, Вілліни та Арахни.

Зла чарівниця шаленіла, бачачи, як її ліси і луки з кожним днем усе густіше заселялися звірами і птахами з областей, охоплених туманом. Але вона нічого не могла вдіяти з непроханими гостями, надто вже їх насходилося багато.

Арахну страшенно злив і опір людей. Він тривав дуже довго, а вона ж розраховувала на швидку перемогу. Жовтий Туман робив свою згубну справу: роз'їдав легені людей і тварин, змушував сльозитися очі, послаблював зір… Але ці хитрі люди знайшли хитрі засоби для боротьби з лихом. Вони дихали отруєним повітрям крізь листя рафалоо, й отруєні краплинки не проникали їм у груди. Вони захищали очі окулярами зі щільними наочниками, і туман осідав на склі. Вони очищали повітря в своїх житлах способом Урфіна Джюса, того самого Джюса, який відмовився служити їй, могутній Арахні, а замість цього нашкодив у здійсненні її планів.

Дорогами, хоч вони були оповиті туманом, люди ходили майже з попередньою швидкістю: через кожні 20–30 кроків стояли стовпи з указівниками, де було написано, куди яка дорога веде.

Так, підкорити собі людей виявилося справою непростою!

НА ФЕРМІ ДЖОНА СМІТА

повнені життя і сили механічні скакуни Цезар га Ганнібал подолали довгий шлях від Фіолетового палацу до канзаської ферми, доставивши Енні і Тіма в обійми зраділих батьків. Негайно ж викликали з коледжу Еллі, і розповіді відважних мандрівників про їхні пригоди зайняли кілька днів. Еллі гірко картала себе, що вмовила суддів пощадити Урфіна Джюса й замість суворої кари за його злочини обмежитися вигнанням.

— Якби я знала, що він зуміє обдурити Стрибунів… Що він знову захопить Смарагдове місто!.. Якби я знала… — сумно казала вона.

— Але ж усе закінчилося благополучно, — втішала її Енні. — І він ніколи більше не досягне влади! Тім зі своїм волейболом остаточно розбив усі його мрії, при цьому не пролилося жодної краплі крові!

Слухачі мимоволі всміхалися, уявляючи собі дивну картину, як Маррани, котрі поспішали на смертельний бій, раптом перетворилися в азартних гравців і замість того, щоб завдавати удари ворогові, стали бити по м'ячу.

А потім Тім і Енні пішли до школи, уроки захопили їх цілком. Граматика і арифметика, історія та географія… Вранці в класі, ввечері вдома треба готувати уроки. Захоплюючі пригоди потроху забувалися.

Наприкінці навчального року трапилася подія, яка надзвичайно обрадувала всіх на фермі: приїхав капітан Чарлі Блек відвідати родичів. Одноногий моряк приїжджав до Смітів кілька років тому, коли Еллі була ще зовсім маленькою. Але вона відразу впізнала дядька: Чарлі мало змінився. Все та ж мускуляста, підтягнута фігура, трохи більше засмагло обличчя, додалися дві-три зморшки на чолі, погустішало сивини, і, як завжди, люлька в зубах. Та, як і раніше, постукує по дорозі дерев'янка, залишаючи в пилюці круглі сліди.

Чарлі Блек щойно повернувся з чергового плавання до островів Куру-Кусу, де вів мінову торгівлю зі своїми друзями — людоїдами. Моряк привіз рідним багато подарунків: великі черепашки, в яких вчувався віддалений шум моря, якщо прикласти їх до вуха; дерев'яні божки з вигадливо розмальованими обличчями; опудала папуг з яскравим пір'ям… Чарлі не обділив і дітей з сусідніх ферм. Тіму О'Келлі дістався тужавий лук зі стрілами, і хлопчик після уроків пропадав у степу, гасаючи за куріпками і ховрахами.

Звичайно, ледве Чарлі Блек ступив на гостинну ферму Смітів, як дізнався про подорож Енні і Тіма до Чарівної країни…

— Клянуся всіма ураганами південних морів, — вигукнув Чарлі, надсадно пихкаючи люлькою, — я бачу, що молодшій сестрі щастить на пригоди не менше, ніж старшій! Але стоп, віддати якорі! Нехай дівчинка сама розкаже про свої пригоди до найдрібніших деталей, і нехай її поправляє Тім, коли вона що-небудь переплутає, і нехай поруч сидить Артошко, дивиться мені в очі і вилянням хвостика підтверджує правдивість оповіді!

Бажання Чарлі Блека було виконано. Кілька вечорів просидів він з дітьми на великому камені в степу, слухаючи довгу повість про Вогняного бога Марранів, захоплюючись, обурюючись, пересипаючи мову морськими прокляттями.

— А де ж твій срібний обруч лисячого короля? — запитав він племінницю, коли розповідь закінчилася. — Ти привезла його з собою?

— Навіщо? — здивувалася дівчинка. — Адже в Канзасі він не мав би своєї чудесної сили. Я залишила його у Фіолетовому палаці, в Залізного Дроворуба.

— Шкода, шкода, — нахмурився моряк. — Срібло і рубіни скрізь мають ціну.

— Але ж, дядьку, гроші — це не все в житті! — сміло заперечила Енні. — Тут ми одержали б за нього стільки-то доларів, а там він, можливо, знадобиться моїм друзям для якоїсь важливої справи…

— Мабуть, ти маєш рацію, дівчинко, нехай проковтне мене кит! — погодився старий моряк.

Механічні мули, яких Чарлі оглянув першого ж дня після приїзду, викликали в нього справжнє захоплення. Він гладив їхню шовковисту шкіру, відчуваючи під нею сильні мускули: куйовдив пишні гриви мулів, лагідно розмовляв з ними; а вони у відповідь дзвінко іржали.

В господарстві Джона Сміта Цезар і Ганнібал дуже знадобились. Непоказна кобилка Мері тепер відпочивала, а всі польові роботи випали на долю мулів. Запряжені парою в плуг, вони орали поле, потім тягнули важку борону і так працювали аж до збирання врожаю.

Мули справлялися зі всіма справами так леї ко і швидко, що у Джона залишалося багато вільного часу, він наймався орати і збирати хліб до сусідів, і це давало йому відчутний прибуток. Фермер не міг натішитися своїми слухняними і невтомними помічниками, відводив їх до конюшні тільки в ті дні, коли не було сонця. А скільки вдячних листів написала Енні під його диктовку Фредові Каннінгу, тепер уже інженерові на механічному заводі братів Осьбальдистонів у штаті Міннесотта!

Звичайно, Чарлі Блек прокатався на механічному мулі, і не раз. Осідлавши Гапнібала, капітан, вправний наїзник, як усі моряки, скакав гладкою степовою дорогою, а поряд з ним верещала від задоволення Енні, вчепившись у гриву Цезаря.

— Швидше, ще швидше! — кричала дівчинка, переводячи регулятор швидкості на граничний повний хід.

Перебування Чарлі Блека в родичів наближалося до кінця, коли трапилася подія, яка перевернула всі його плани і кинула одноногого моряка у вир нових незвичайних пригод.

ГІНЕЦЬ З ЧАРІВНОЇ КРАЇНИ

дного разу Чарлі Блек, Енні і Тім засиділися в степу до пізніх сутінків. Тім наполегливо вмовляв моряка взяти його з собою в плавання.

— Адже це не має значення, що мені тільки одинадцять, — говорив хлопчик. — Погляньте, який я великий і сильний. Виставте проти мене п'ятнадцятирічного, і ще невідомо, хто переможе. З мене вийде юнга перший сорт, ого-го!

Попихкуючи люлькою, Блек віджартовувався:

— І не шкода тобі розлучатися з подружкою, Тіме? Вона дуже побиватиметься за тобою!

Тім насупив брови і повторив почуті від дорослих слони:

— Чоловіки повинні шукати щастя в чужих краях, а доля жінки залишатися біля домашнього вогнища.

Капітан сміявся до сліз.

— Влучно сказано, клянусь айсбергами! Але знаєш що, чоловіче, років через три-чотири я знову приїду в ці краї, а ти за цей час підростеш, і я візьму тебе відразу матросом.

Така обіцянка не дуже влаштовувала Тіма, він зібрався сперечатися і далі, як раптом увагу далекозорого моряка привернула темна цятка у вечірньому небі. Вона швидко збільшувалася, наближаючись, і небавом перетворилася в силует дивних обрисів. На фоні призахідного сонця можна було розрізнити потворну голову з гребенем на довгій шиї, обабіч тулуба змахували величезні крила, а на спині виднілася невеличка клітка.

— Дракон, клянуся морською безоднею, це дракон! — закричав Чарлі. — Абсолютно такого ж ми з Еллі бачили в печері, коли йшли підземним ходом!

— І це може бути тільки Ойххо! — в захваті скрикнула Енні.

— Звичайно, Ойххо! — підтвердив Тім. — Лише він знає дорогу до Канзасу!

Дракон, полискуючи жовто-білим черевом, описував великі кола пад моряком, що підскочив, і дітьми. Чиясь голова в гостроверхому капелюсі притиснулася до прутів кабіни і розглядала людей.

— Фарамант! Енні, це Фарамант! — захоплено волав Тім і став махати руками, запрошуючи дракона спуститися на землю.

Потвора з шумом приземлилася, відчинилися дверцята кабіни, з неї випала мотузяна драбина, і по ній почав спускатися маленький чоловічок у зелених окулярах. Але перш ніж він подолав дві сходинки, з кабіни випурхнув чорний птах і радісно кинувся на груди Енні.

— Кагги-Карр! — вигукнула Енні.

Дівчинка притисла до себе ворону і лагідно гладила її настовбурчене чорне пір'я.

— Кагги-Карр, дорогенька, люба моя, як я рада вас бачити!

Ворона тихо і ніжно каркала.

Маленький чоловічок у зелених окулярах нарешті зійшов з драбини і приязно привітався з Чарлі Блеком та дітьми.

— Я дуже радий бачити вас, Велетне із-за гір, — сказав він, — радий бачити Енні і Тіма. Я прилетів сюди на драконі Ойххо з надзвичайно важливим дорученням…

Почувши своє ім'я, дракон повернув до Енні свою потворну голову з великими розумними очима, і дівчинка підійшла до нього, погладила по лускатій шиї. Задоволений Ойххо вдарив по землі довгим в'юнким хвостом.

Фарамант коротко і діловито виклав події, які сталися в Чарівній країні за останні місяці: пробудження злої феї Арахни від п'ятитисячолітнього сну; її намір обернути в рабство жителів країни; горда відмова волелюбних народів, і, нарешті, згубна дія Жовтого Туману, насланого чаклункою.

— Тепер уся наша надія на Енні і Тіма, — закінчив свою сумну розповідь Вартовий Брами. — Вони допомогли нам у боротьбі з Урфіном Джюсом і войовничими Марранами. А тепер ми сподіваємося, що вони навчать нас боротися з зимою, яка насувається на нашу країну!

Вислухавши Фараманта, капітан похитав головою і сказав:

— Ви жорстоко помиляєтеся, друже мій, коли сподіваєтеся перемогти зиму, збудувавши теплі житла і тепло одягнувшись. У нас зима приходить і відходить, а за нею настають весна і літо. А у вас, як я зрозумів з ваших слів, зима буде тривати вічно, якщо не щезне Жовтий Туман. Але він не щезне, поки жива Арахна. Отже, питання стоїть так: або перемога над чаклункою, або загибель Чарівної країни. І нехай моя дерев'янка пустить корінь у землю, якщо я не втручуся в цю справу і не спробую врятувати ваш чудовий, неповторний край!

— Ур-ра! — дзвінко закричали діти і кинулися обнімати самовідданого моряка.

— А що, справді, може стримати такого всесвітнього волоцюгу, як я? — вів далі капітан. — Напишу помічникові, щоб корабель відправляв у плавання на Куру-Кусу без мене, а сам махну в новий рейс на драконі! Треба ж випробувати і цей вид транспорту!

Фарамант змахнув сльози радості, що котилися з-під зелених окулярів, а ворона весело переверталася в повітрі.

— Я вас правильно зрозумів, шановний Велетне із-за гір? — несміло запитав Вартовий Брами. — Ви наважились летіти з нами і боронитимете нас від злої Арахни?

— Так, — коротко відрізав моряк.

— Тоді моя місія увінчалася таким успіхом, про який ми навіть не мріяли, — заявив сяючий Фарамант. — Подумати лишень, сам Велетень із-за гір воюватиме з чаклункою за наше благополуччя. О, я заздалегідь упевнений в успіхові!

— Чи не занадто ви перебільшуєте мої сили? — усміхнувся Чарлі Блек і вийняв з рота погаслу люльку, щоб знову розпалити її…

— О ні, ні, великий наш друже і покровителю! — палко запевнив Фарамант.

— Ну, а нас ти візьмеш з собою, дядьку Чарлі? — обережно поцікавилася Енні.

— Вас? — Моряк хитрувато усміхався. — Щодо вас треба ще добряче подумати.

— А що тут думати? — обурилася дівчинка. — Адже Ойххо прилетів не по тебе, а по нас! Ти ж випадково опинився на нашій фермі.

— Гаразд, гаразд, — відмахнувся Чарлі. — Про все це треба говорити з вашими батьками. А поки що придумайте, куди дівати дракона на той час, доки він буде тут.

Фарамант сказав, що Ойххо спеціально розрахував час свого польоту, аби з'явитися в ці краї пізнього вечора і не тривожити місцеве населення. Він і так зчинив чималий переполох минулого разу, коли привіз Фреда й Еллі. Тоді сталася помилка, і на луг, куди опустився дракон, збіглася мало не половина штату.

На щастя, Тім знав неподалік глибокий, ніким не відвідуваний яр. Туди і заховали дракона, наказавши йому лежати тихо та пообіцявши приносити ночами їжу.

Цілу ніч на фермах Смітів і О'Келлі горіло світло; цілу ніч ні дорослі, ні діти не склепили повік. Радилися з приводу того, відпускати чи ні Енні і Тіма вдруге до Чарівної країни. Бажання Чарлі Блека вирушити на боротьбу з Арахною не обговорювалося: Чарлі був дорослою людиною, сам за себе відповідав, та і життя загартувало його в небезпечних пригодах.

Під ранок Сміти і О'Келлі дійшли одностайного рішення: вже коли діти вдвох з'їздили в Країну Чудес на механічних мулах і благополучно повернулися, то тим паче можна відпускати їх під наглядом капітана Блека, та ще ва такому надійному виді транспорту, як ручний дракон. Взяли до уваги і те, що йшлося не про розважальну поїздку, а про врятування від загибелі цілої країни.

Але разом з тим Енні й особливо Тіму, задерикуватий характер якого був добре відомий в окрузі, суворо-пресуворо наказали в бійку з чаклункою не встрявати і взагалі триматися від усіляких небезпек якомога подалі. Діти підозріло легко дали таку обіцянку.

Коли перші промені світанкового сонця з'явилися на небосхилі, на обох фермах усі міцно спали, втомлені безсонною ніччю.

Три дні пішло на збір. Хоча рюкзак одноногого моряка та його кишені здавалися неосяжним сховищем інструментів, цього було мало для серйозної мети, яку поставив собі Чарлі Блек. Він з'їздив до сусіднього містечка і купив там стос товстого листового заліза і ножиці для різання металу. На механічному заводі капітан замовив кілька десятків пружин з найкращої сталі, від найбільших і найсильніших до маленьких і слабких. До замовлення ввійшов величезний набір болтів, гайок, розвідних ключів усіляких розмірів. Чарлі Блек заплатив дорожче звичайної ціпи, і замовлення було виконане поза чергою.

На всі запитання про те, навіщо він запасає таку кількість металу, капітан тільки загадково посміхався.

Дракон Ойххо сумирно лежав у своєму сховищі. До нього тайкома навідувалася Еллі, якій капітан повідомив про прибуття посланців з Чарівної країни. Та особливо радісним було побачення Еллі з Кагги-Карр і Фарамантом. Кагги-Карр не могла словами виявити свої почуття, але вона так ніжно лащилася до дівчини, що все було зрозуміло і так. А Фарамант передав Еллі палкий привіт від Страшила, Залізного Дроворуба, Сміливого Лева і всіх інших її друзів. Він розповів про грізні події, що сколихнули країну, а під кінець передав Еллі запрошення Страшила приїхати до Смарагдового міста вчителькою, коли вона закінчить коледж.

Страшило обіцяв збудувати для Елліної школи такий будинок, якого ще не бачили в світі. Його план уже визрів у голові Правителя, а дуболоми почали заготовляти будівельні матеріали, саме в цей час і сталося в них лихо. Але з цим лихом вони впораються, і школа буде збудована. Еллі усміхалася і обіцяла подумати над цією принадною пропозицією.

На прощання Фарамант подарував Еллі свої зелені окуляри — сувенір з Чарівної країни. З його боку це було великою жертвою: адже, виконуючи наказ Великого Гудвіна, Вартовий Брами не знімав окуляри дуже багато літ і так до них звик, що вони здавалися йому частиною його обличчя.

Ночами Тім і Енні доставляли драконові цілий візок різної їжі: котел каші, п'ять відер вареного буряка, два мішки хліба і ще багато іншої смакоти.

Поки на заводі виконувалось замовлення Чарлі Блека, моряк не сидів склавши руки. Замість маленької клітки, в якій прилетіли Фарамант і Кагги-Карр, вправний майстер зробив простору кабіну: в ній зі зручностями могли розміститися четверо людей та їхній багаж. Про те, щоб узяти з собою механічних мулів, не могло бути і мови. По-перше, для них потрібна була б набагато більша кабіна; а по-друге, і це найголовніше, мули не заряджатимуться сонячною енергією в Жовтому Тумані і, отже, виявляться зайвими.

Та ось настав час прощатися. Всі мешканці двох ферм глухої нічної пори зібралися біля віддаленого яру. Поряд з яром на рівному майданчику чорніла гігантська постать дракона. Перед польотом Ойххо з'їв подвійну порцію їжі, щоб не зголодніти дорогою. Кабіна була прив'язана до тулуба крилатого ящера міцними ременями, тюки з листовим залізом, пружинами та інструментами розмістилися ближче до хвоста. Драконові належало нести тяжкий вантаж, але для нього, з його величезною силою, це було ніщо.

Останні палкі поцілунки, обійми, добрі побажання і суворі напуття… Перед тим, як піднятися мотузяною драбиною, моряк запитав племінницю:

— Ти не забула взяти Тіллі-Віллі?

— Ні, дядьку, він лежить у моєму рюкзаці.

Тіллі-Віллі був поганським божком, якого капітан подарував Енні. З усіх божків, привезених ним з островів Куру-Кусу, цей відрізнявся особливою потворністю. Для якої таємної мети взяв його з собою Чарлі Блек, розповімо пізніше.

Останнім до кабіни піднявся Тім О'Келлі. Він ніс під пахвою песика Артошка, який теж став учасником незвичайної експедиції, спорядженої для врятування Чарівної країни від лиходійства злої Арахни.

Ойххо змахнув могутніми крильми, вихор пилюки і сухотрав'я закрутився довкола проводжаючих, і ось уже дракон щез у темному нічному небі.

ПОЛІТ НА ДРАКОНІ

омпанія мандрівників спокійно проспала кілька годин на зручних ослінчиках під рівномірне похитування кабіни. Коли Чарлі Блек та інші прокинулися, позаду залишилося вже багато десятків миль дороги. Капітан та його супутники поснідали і стали дивитися у віконце кабіни. Але мало що можна було розгледіти з великої висоти, на якій тримався Ойххо, і діти занудьгували.

Моряк почав розповідати довгу історію про пригоди, пережиті у Південній Америці, коли він ще був молодим.

Дракон Ойххо невтомно ніс людей на своїх могутніх крилах, і попереду показалася Велика пустеля. Нездоланна і грізна перешкода для пішоходів. Велика пустеля надійно відгороджувала Чарівну країну від решти світу. Та Ойххо легко і швидко змахував величезними шкірястими крилами; його не лякали ні піски, ні чорні камені Гінгеми.

Чорні камені! Як багато спогадів пов'язувалося з ними в пасажирів кабіни! Дивлячись у віконце, Чарлі Блек згадав про те, як утрьох з Еллі і Тотошком вмирали вони від спраги біля Чорного каменя і як ворона Кагги-Карр урятувала їх, з'явившись з гроном чудесного винограду. Мабуть, і ворона думала про те ж, бо дивилася на моряка так виразно, начебто хотіла сказати:

— Пам'ятаю, все пам'ятаю, та анітрохи цим не задаюся!

Чарлі лагідно погладив Кагги-Карр, і та притулилася до його грудей.

А Тім і Енні, помітивши на жовтому піску дві чорні плямки, заговорили про те, як минулого року в цьому місці дівчинка мало не загинула, і коли б не сила та витривалість Ганнібала, Енні залишилася б тут повік.

Та ось під крилом дракона з'явилися Кругосвітні гори, давнє творіння Великого Чарівника Гуррікапа. Непрохідиий хаос гірських пасм і глибоких долин з не звіданими ще таємпицями прослався внизу. Енні з Тімом здивовано думали про те, які вправні та моторні були їхні механічні мули, що зуміли подолати такі перешкоди. Сміючись, хлопчик і дівчинка дали одне одному слово віднині пересікати Кругосвітні гори тільки на драконах або, в крайньому випадку, на гігантських орлах, схожих на того, котрого вони зустріли під час минулої подорожі.

Засніжені вершини і льодовики пропливали внизу, не засліплюючи людського зору. їхню білизну і блиск скрадав шар Жовтого Туману, що звисав над горами. Правда, тут він не заважав видимості.

Зовсім інше чекало наших героїв, коли вони опинилися над Чарівною країною. Сам по собі туман не був таким уже і густим, але з висоти, на якій летів Ойххо, землі зовсім не було видно. Могутній ящер посилено змахував крильми, але жовта імла оточувала дракона зусібіч, і здавалося, що він зовсім не рухається.

Кагги-Карр і Артошко заговорили ще в той час, коли Ойххо летів над горами. Вміння ворони говорити дуже і дуже знадобилося нашим мандрівникам. Адже Кагги-Карр вздовж і впоперек пролетіла усю Чарівну країну і чудово її знала. Вона вибралася з кабіни, всілася на голову Ойххо і почала подавати йому команди.

Найперше Кагги-Карр запропонувала драконові знизитись і йти над землею бриючим польотом. Виринули з пітьми контури наземних предметів, і можна було визначити правильний напрям руху.

— Праворуч! Прямо! Ліворуч! — командувала ворона, і Ойххо слухняно виконував її накази.

Пасажири дивилися вниз. Енні сплеснула руками і гірко заплакала. Що сталося з Чарівною країною? Де веселі лужки, вкриті високою травою і прекрасними квітами? Де густа трава зелених гаїв, в якій ховалися соковиті спілі плоди і стрибали з гілки на гілку різнокольорові папуги, перегукуючись дзвінкими голосами? Все внизу було одноманітне і мертве.

Просторі галявини були вкриті снігом, лапатий сніг лежав на голих гілках дерев, холодний вітер переганяв з місця на місце купи зледенілого листя. Ніде ні звіра, ні птаха, а золоті і срібні рибки сховалися під кіркою льоду, що вкрив прозорі річечки.

Навіть Фараманта вразила картина суцільного запустіння, яка відкрилася перед ними. Всього шість днів тому покинув він Чарівну країну, відправившись за гори, а які зловісні переміни сталися в ній за ці дні! Яку владу дістала зима над природою колись світлого, сонячного краю!

Неподалік промайнула серед лісу довга гладка смуга. Зірка Кагги-Карр вгадала в ній дорогу, викладену жовтою цеглою, хоча вона і була занесена снігом.

— Вперед і ліворуч! — наказала вона драконові. — Тепер ми не зіб'ємося з дороги.

Ойххо почав набирати швидкість, але несподівано на дорозі вигулькнула гігантська фігура в синій мантії, що яскраво виділялася на фоні білого снігу. Фарамант схопив Чарлі Блока за руку і здерев’янілим від жаху язиком пробурмотів:

— Арахна!

Чарівниця прилетіла до країни Жуванів потішитися справою рук своїх. Вона йшла юрогою, викладеною жовтою цеглою, тримаючи під пахвою згорнутий килим-самоліт, і дико реготала від задоволення. Насилаючи на Чарівну країну Жовтий Туман, вона сама не думала, що це буде мати такі згубні наслідки. Чаклунка реготала і звуки її голосу лунали серед оголеного лісу, як перекати грому.

Незабаром зловісна фігура Арахни залишилася позаду, і знову все стало порожньо і тихо внизу.

Несподівана зустріч показала Чарлі Блеку, якою тяжкою буде боротьба зі злою чарівницею, наділеною такими велетенськими розмірами. Однак це не злякало одноногого моряка, а тільки надихнуло його на жорстоку, найбезпощаднішу боротьбу з чаклункою.

— Зачекай, клята, — бурмотів капітан, — ось напущу на тебе Тіллі Віллі, то і сама застрибаєш від страху, клянуся тайфунами східних морів!

— Що ти кажеш, дядьку Чарлі? — здивувалася Енні. — Хіба може наш маленький божок налякати такого велетня, як Арахна?

— Нічого, дівчинко, не спіши, всьому свій час! — посміхнувся Чарлі.

Вранці наступною дня дракон опустився на центральній площі Смарагдового міста.

ВЕЛИКА РАДА

рибуття Чарлі Блека і дітей стало великим святом для жителів Смарагдового острова. Місто втратило свою колишню величність: дахи та бруківка вкрилися снігом, і на них уже не сяяли смарагди; фонтан на площі висох; у жовтій імлі яскраві барви будинків зблякли.

Та чутка про прибуття Велетня із-за гір, що миттю поширилася містом, справила магічний вилив. Холод, який щодня посилювався, змушував городян збиратися гуртами. В палаці Страшила, де Лестар зумів якось налагодити центральне опалення, знайшли притулок жінки з дітьми, старі люди. Кому не знайшлося місця в палаці, ті збиралися в маленьких кімнатах, намагаючись зігріти їх теплом своїх тіл. З дому люди виходили тільки за крайньої необхідності, якщо, наприклад, випадала черга відправлятися в ліс по дрова для палацу. Тоді лісоруби натягували на себе весь одяг, який мали.

Але тепер і старі, і молоді висипали на площі і вулиці міста, вгору злітали капелюхи, лунали захоплені вигуки на честь Велетня із-за гір і двох відважних дітей, його супутників. Наївним людям здавалося, що справи їхні негайно стануть поліпшуватися, що ось-ось настане порятунок. Однак до порятунку було далеко. Як і раніше, пішоходи пересувалися у вузькому колі видимості, раз у раз підходили до стовпів з дорожніми вказівниками й читали написи; як і раніше, роти в них були закриті листям рафалоо, а очі захищені окулярами з наочниками. І на довершення всього цей незвичний виснажливий мороз, що проймав наскрізь.

Зустрічаючи бажаних гостей, Страшило вийшов з палацу, і це було відмічено в літописі як знак небувалої почесті, яку виявляв коли-небудь відвідувачам Правитель Смарагдової країни. Більше того обняв Енні своїми слабкими руками. Страшило зробив кілька на якогось старовинного танцю, приспівуючи:

— Егей-гей-гей-тей-го, я знову-знову-знову з Енні!

Але про цей останній факт літопис соромливо промовчав: не варто відкривати нащадкам маленькі слабкості такого чудового державного діяча, яким був Страшило Мудрий.

Тільки-но завершилася врочиста церемонія зустрічі прибулої із-за гір рятувальної експедиції, як у Тронній залі відкрилося розширене засідання Великої Ради. Цього разу, крім постійних її членів, були присутні відомі городяни і навіть декотрі дуболоми, серед яких виділялися бригадири Ватіс, Дарук та колишній генерал дерев'яної армії Лан Пірот, який нині навчав дітей танцям в одній з міських шкіл. Він залишився без роботи: через тривалі трагічні події школи були закриті.

Засідання відкрив Страшило. Він не став робити доповідь, а обмежився коротеньким повідомленням: адже всі присутні були в курсі справи, а багато розмовляти не доводилося. Страшило запропонував бажаючим виступити.

Першим узяв слово Чарлі Блек.

— Я не оратор, а людина справи, — заявив одноногий моряк, за звичкою пихнувши незапаленою люлькою. — Тому я зразу переходжу до конкретних пропозицій. Для боротьби з Арахною нам потрібна пересувна фортеця, де ми мали б постійне сховище від нападів чаклунки і звідки робили б вилазки за правилами військової науки. Будувати таке сховище — тривала і тяжка справа, тим більше, що перед нами постала інша важлива робота, про яку я скажу пізніше. Я пропоную використати для цієї мети фургон, в якому прилетіла до Чарівної країни Еллі.

Пропозиція капітана була прийнята одностайно.

— Цей фургон колись робив я сам для сестри та її чоловіка Джона, — розповідав Чарлі. — І я знаю, що він прослужить ще багато років. Ми його покладемо на колеса, і нехай спробує чаклунка нашкодити його гарнізону!

Пролунали аплодисменти і крики «ура!».

Енні і Тім відразу розповіли, що вони бачили фургон минулого року і той був у відмінному стані.

Не відкладаючи справу в довгий ящик, як це буває в деяких навіть шанованих установах, Страшило доручив бригадирам Ватісу і Даруку негайно зібрати своїх робітників і рушати до країни Жуванів. Лан Пірот, що нудьгував без діла, зголосився очолити загін.

Невтомні, невразливі для Жовтого Туману, дерев'яні люди крокуватимуть день і ніч і діб через шість доставлять фургон до Смарагдового міста. Ватіс, Дарук і командир Лан Пірот негайно подалися виконувати доручення.

— З розповідей племінниці Енні я знаю, що вона залишила в Залізного Дроворуба чудесний срібний обруч, який робить невидимкою його володаря, — говорив далі Чарлі Блек. — Необхідно доставити сюди цей обруч. Тім О'Келлі, ставши невидимим, проникне у володіння Арахни, розвідає там усе, і, можливо, йому вдасться викрасти книгу заклинань. Тоді ми миттю розчаклуємо Чарівну країну від лихоносного Жовтого Туману.

— Прошу слова для довідки, — підвівся з місця Залізний Дроворуб. Ніяково вертячи в руках лійку, яка служила йому шапкою, він сказав: — Ми самі використали б срібний обруч для тих завдань, про які ви кажете, та ба…

— Ви його загубили! — так і підстрибнула Енні.

— Так, на велике наше горе, — признався Дроворуб. — А сталося це так. У моєї кухарки Фрегози була ручна лань Луна. Одного разу Фрегоза для жарту наділа обруч на голову Луни, ненароком натисла на рубінову зірочку, і лань щезла. Марно потім стривожена жінка кликала свою улюбленицю, щоб зняти з неї обруч. Лань утекла з палацу, і слідів її так і не знайшли…

Енні розплакалася, і даремно пробували втішати її Страшило, Лев і Дроворуб. Вона так любила цей прекрасний подарунок лисячого короля.

— Так, це велика, тяжка втрата, — сказав засмучений Чарлі Блек. — Але добре, що я не розраховував на обруч і підготував інший засіб для боротьби з чаклункою. Ви зняли зі спини Ойххо тюки із залізом і пружинами? — звернувся він до Фараманта.

— Так, це зробили дуболоми за моїм розпорядженням і віднесли вантаж у підвал.

— Дуже добре! Бачите, — звернувся моряк до Ради, — я задумав зробити самохідного велетня, наше головне знаряддя в боротьбі з чаклункою Арахною. І для цього я привіз потрібні матеріали, листове залізо, пружини…

Захват присутніх досяг крайніх меж. Шибки у вікнах дрижали від гучних криків, паркет тріщав від тупоту ніг. Страшилові довелося довго калатати дзвоником, щоб відновити порядок. Коли в залі стихло, Чарлі запитав механіка Лестара:

— Чи можу я розраховувати на вашу допомогу? Робота термінова, і нам потрібно багато людей.

Лестар гаряче запевнив моряка, що і сам він, і його помічники вступають у повне розпорядження Велетня.

— Ми будемо спати по дві-три години на добу, але швидко збудуємо такого велета, який поміряється силою з Арахною! — вигукнув механік. — І, до речі, ми привезли з Фіолетової країни багато різного інструменту, який тепер нам знадобиться.

— Енні, де в тебе Тіллі-Віллі? — запитав Блек.

— Тут, дядечку.

Дівчинка дістала статуетку з рюкзака і простягла морякові. Чарлі Блек підняв її якнайвище, щоб члени Ради могли краще розглянути.

Пролунали зачудовані вигуки. Божок був страшним. Продовгуваті косі очі дивилися люто, загрозливо. Низьке чоло пересікала глибока зморшка. Великий рот вишкірявся в зловісній усмішці, і з нього стирчали величезні білі ікла. Вся фізіономія дихала невмолимою люттю і ненавистю до всього світу.

Глядачі пригнічено споглядали Тіллі-Віллі, а шестирічний хлопчик, що проник до зали за батьком, гучно заплакав зі страху, і його швидко вивели.

— Гарний? — іронічно запитав Чарлі.

— Таких виродків ніколи не було в нашій країні, — переконливо заявив Лев. — Навіть шаблезубі тигри не такі страхітливі на вигляд.

— Тоді оцього молодця ми і візьмемо за зразок для нашого самохідного велетня. Уявляєте, яким він буде чудовиськом, маючи зо тридцять ліктів зросту?

— Так він виглядатиме вражаюче, — погодився Страшило.