Крилаті слова

ДАЛЕКА РОЗЛУКА

Наш дядько Микита виїздив на поселення кудись аж на Зелений Клин. Виряджати його зібрався увесь рід. Ходили й ми прощатися - всі: великі й малі. Коли прощалися, дядько казав:

- Оце дивіться, діти, на вашого дядька, надивляйтеся, бо вже, мабуть, більш не побачите ніколи.

Його почали розважати:

- Гора з горою не зіходиться, а людина з людиною зійдеться.

Я був замітливий: почув теє та й питаюся у мами:

- Нащо вони ото так кажуть?

- Так, сину, годиться казати, коли далека розлука.

Я того не забув і колись упалив таке.

Одного ранку, тільки-тільки вставши з постелі, я шмат хліба в руки та й тягну з хати.

- Куди це ти летиш спозаранку? - кажуть мені мама.- Це як майнеш з дому, то й до вечора тебе не побачиш.

А я на порозі:

- Не журіться, мамо, гора з горою не зіходиться...