Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання - читать бесплатно онлайн полную версию книги автора І. О. Зінченко (Розділ 3. Судова практика з питань множинності злочинів) #5

Розділ 3. Судова практика з питань множинності злочинів

Розділ 3 монографії є складовою частиною цієї роботи, бо у його першому підрозділі наведені постанови Пленуму Верховного Суду України (окремі їх пункти), у яких вищою судовою інстанцією надавалися роз’яснення з питань кваліфікації повторності, сукупності та рецидиву злочинів, а також з питань призначення покарання за сукупністю злочинів та сукупністю вироків.

У другому підрозділі наводяться матеріали судової практики за конкретними кримінальними справами, у яких судами України розглядалися питання, пов’язані з кваліфікацією таких видів множинності злочинів, як повторність, сукупність та рецидив злочинів.

У третьому підрозділі до уваги читачів пропонуються матеріали судової практики за конкретними кримінальними справами, у яких судами України за період із 1960 по 2007 роки вирішувалися питання, пов’язані з призначенням покарання за сукупністю злочинів та сукупністю вироків.

В останньому підрозділі перелічені опубліковані на теперішній час збірки, у яких зосереджені матеріали судової практики з кримінальних справ, розглянутих судами України.

Наведені тут матеріали судової практики широко використовувалися авторами монографії у ході аналізу тих проблем множинності злочинів, які були предметом дослідження в роботі, що пропонується до уваги читачів.

3.1. Постанови Пленуму Верховного Суду України

від 26 квітня 2002 р. № 3 «Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими приписами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами» // Вісник Верховного Суду України[425]. — 2002. — № 4. — Вкладка. — С. 2–9 (пункти 24–26);

від 26 квітня 2002 р. № 4 «Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів» // ВВСУ. — 2002. — № 4. — Вкладка. — С. 10–21 (пункти 4, 5, 10, 11,13, 14,16,17);

від 26 квітня 2002 р. № 5 «Про судову практику у справах про хабарництво» // ВВСУ. — 2002. — № 3. — Вкладка. — С. 9–16 (пункти 3, 7,14, 15,16, 20, 23);

від 7 лютого 2003 р. № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи» // ВВСУ. — 2003. — № 1. — С. 37–42 (пункти 5, 9-14,17,18);

від 24 жовтня 2003 р. № 7 (зі змінами, внесеними пост. Пленуму від 10 грудня 2004 р. № 18) «Про практику призначення судами кримінального покарання» // ВВСУ. — 2003. — № 6. — С. 14–20; 2005. — № 1. — С. 13 (пункти 5, 7, 8,10,11, 13, 16, 20–27);

від 22 грудня 2006 р. № 10 «Про судову практику у справах про хуліганство» // ВВСУ. — 2007. — № 2. — С. 4–7 (пункти 7, 8,13).

3.2. Судова практика з питань кваліфікації повторності, сукупності та рецидиву злочинів

Особа, яка раніше умовно засуджувалася до позбавлення волі, не може розглядатися як засуджувана до позбавлення волі

Ухвала від 11 квітня 1972 р. — Рад. право. — 1972. — № 9. — С. 107–108.

За кожним окремо пунктом ст. 93 КК покарання не призначається, а пред'явлене обвинувачення за декількома пунктами цієї статті може враховуватись як наявність декількох обставин, то обтяжують відповідальність за умисне вбивство

Ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 9 жовтня 1997 р. — ВВСУ. — 1998. — № 3. — С. 36–37.

Щодо особи, яка підлягала звільненню за амністією від частини покарання, не відбутої за попереднім вироком, безпідставно застосовано ст. 43 КК України 1960 р. при вирішенні питання про призначення покарання за новим вироком

Ухвала спільного засідання Судової палати у кримінальних справах і Військової судової колегії Верховного Суду України від 22 листопада 2002 р. — Рішення Верховного Суду України[426]. — 2004. — С. 110–112.

Якщо особа раніше вчинила умисне вбивство, відповідальність за яке передбачена статтями 116–118 КК України (статтями 95–97 КК України 1960 р.), і знову вчинила умисне вбивство, її дії не можуть кваліфікуватися за п. 13 ч. 2 ст. 115 нього Кодексу (п. «з» ст. 93 КК України 1960 р.)

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 5 вересня 2002 р. // РВСУ. — 2004. — С. 117–119.

Особам, звільненим від відбування покарання за попереднім вироком через тяжку хворобу, покарання за сукупністю вироків відповідно до ст. 71 КК України призначати не можна

Ухвала спільного засідання Судової палати у кримінальних справах і Військової судової колегії Верховного Суду України від 17 жовтня 2003 р. // РВСУ. — 2004. — Вип. 1(8). — С. 86–87.

Незаконне заволодіння наркотичними засобами та наступне їх зберігання, перевезення, пересилання з метою збуту чи без, а також їх незаконний збут утворюють сукупність злочинів, відповідальність за які передбачено ст. 308 і ст. 307 чи ст. 309 КК України, проте за таких обставин не утворюють ознаки повторності, передбаченої ч. 2 ст. 307 та ч. 2 ст. 309 КК

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 11 грудня 2003 р. // ВВСУ. — 2004. — № 4. — С. 25.

Вироки судів держав СНД не тягнуть правових наслідків, передбачених статтями 9 і 71 КК України, при засудженні особи на території України, оскільки відповідно до Закону України від 3 березня 1998 р. «Про ратифікацію Протоколу до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» Україна не взяла на себе зобов'язання визнавати і враховувати такі вироки

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 12 лютого 2004 р. // ВВСУ. — 2004. — № 5. — С. 19–20.

При призначенні покарання суд не вправі враховувати як обтяжуючу таку обставину, яка є кваліфікуючою ознакою вчиненого злочину

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 25 листопада 2003 р. // ВВСУ. — 2004. — № 7. — С. 21–22.

Дії особи, яка під час вчинення хуліганства заподіяла потерпілому тілесні ушкодження середньої тяжкості, підлягають кваліфікації за сукупністю злочинів

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 3 лютого 2004 р. // ВВСУ. — 2004. — № 8. — С. 20.

Вчинення особою щодо різних потерпілих двох або більше тотожних діянь, не об'єднаних єдиним злочинним наміром, слід розглядати як повторність злочинів. У такому випадку складання сум заподіяної кожному потерпілому шкоди виключається

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 19 жовтня 2004 р. // РВСУ — 2005. — Вип. 1(10). — С. 90–92.

Повторність як кваліфікуюча ознака виключається, якщо судимість особи за попередній злочин знята або погашена в установленому законом порядку

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 11 листопада 2004 р. // РВСУ. — 2005. — Вип. 1(10). — С. 92–93.

Суд правильно кваліфікував дії засудженого за сукупністю злочинів, оскільки відповідно до ст. 31 КК України сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини цього Кодексу, за жоден з яких її не було засуджено

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 5 жовтня 2004 р. // РВСУ. — 2005. — Вип. 1(10). — С. 93–94.

У разі вчинення винною особою декількох злочинів проти приватної власності, одні з яких були закінченими, а інші — ні, незакінчені злочини мають одержати окрему кваліфікацію

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 2 березня 2004 р. // РВСУ. — 2005. — Вип. 2(9). — С. 104–105.

Вирок скасовано, оскільки при призначенні покарання за сукупністю злочинів суд необґрунтовано врахував покарання, призначене судом іноземної держави

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 25 листопада 2004 р. // ВВСУ. — 2005. — № 2. — С. 22–23.

Відповідно до вимог Закону України від 3 березня 1998 р. «Про ратифікацію Протоколу до Конвенції про правову допомогу та правові відносний у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» Україна не взяла на себе зобов'язань визнавати та враховувати вироки, винесені судами Договірних Сторін, при вирішенні питання про встановлення факту вчинення злочину повторно

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 25 листопада 2004 року // Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах. Офіційне видання. — К., 2006. — С. 116–118.

Вирок змінено, оскільки суд безпідставно призначив засудженому покарання за сукупністю однорідних злочинів

Ухвала колегії суддів Судової палити у кримінальних справах Верховного Суду України від 10 жовтня 2006 р. — Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2006. — Вип. 1–2. — С. 76–77.

Умисне вбивство на ґрунті особистих неприязних стосунків однієї особи і замах на життя іншої правильно кваліфіковано за ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 15 і п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 4 квітня 2006 р. — Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2006. — Вип. 1–2. — С. 92–94.

Суд обґрунтовано дійшов висновку про доведеність винності засудженого у вчиненні розбійного нападу, поєднаного з проникненням у житло і умисного вбивства потерпілої з корисливих мотивів і правильно кваліфікував його дії у цій частині за пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115 і ч. 4 ст. 187 КК України

Ухвала колегії суддів Судової палати кримінальних справах Верховного Суду України від 25 квітня 2006 р. — Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2006. — Вип. 1–2. — С. 102–105.

Якщо судимість за раніше вчинене викрадення чужого майна (крадіжку) погашена або знята в установленому законом порядку, то наступна крадіжка, вчинена винним, не може визнаватися вчиненою повторно.

Напад з метою заволодіння чужим майном з торговою прилавка під час роботи магазину не може розглядатися як розбій, поєднаний з проникненням в інше приміщення чи сховище

Ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 15 серпня 2006 р. — Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2006. — Вин. 1–2. — С. 109–111.

Незаконне заволодіння наркотичними засобами, психотропними речовинами, їх аналогами та подальше їх зберігання, перевезення, пересилання з метою збуту чи без такої мети, а також їх незаконний збут становлять сукупність злочинів, передбачених статтями 307, 308 чи ст. 309 КК, проте не мають ознаки повторності, передбаченої ч. 2 ст. 307 або ч. 2 ст. 309 КК України

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 6 липня 2006 р. — Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2006. — Вип. 1–2. — С. 117–119.

Попередню судимість засудженого не може бути враховано при призначенні покарання, якщо її знято або погашено в установленому законом порядку

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 14 лютого 2006 р. // ВВСУ. — 2006. — № 6. — С. 29–30.

Суд правильно кваліфікував дії особи за ч. 2 ст. 309 КК України за ознакою повторності, оскільки попередню її судимість за аналогічний злочин не знято і не погашено в установленому законом порядку

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 21 березня 2006 р. // ВВСУ. — 2006. — № 9. — С. 18.

Незаконне заволодіння наркотичними засобами та наступне їх зберігання, перевезення, пересилання з метою збуту чи без такої мети, а також їх незаконний збут утворюють сукупність злочинів, передбачених ст. 308 і ст. 307 чи ст. 309 КК, проте не утворюють ознаки повторності, передбаченої ч. 2 ст. 307 або ч. 2 ст. 309 нього Кодексу

Ухвала колегії суддів Судової палата у кримінальних справах Верховного Суду України від 6 липня 2006 р. // РВСУ. — 2007. — Вип. 1(14). — С. 106–109.

Умисне вбивство у сварці однієї особи та вмисне вбивство іншої з метою приховання першого судом кваліфіковано за ч. 1 та пунктами 9, 13 ч. 2 ст. 115 КК України

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 23 лютого 2006 р. // Кримінальне судочинство в Україні: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбивства): Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. — С. 180–185.

З огляду на докази, що були досліджені в судовому засіданні, суд правильно кваліфікував дії засуджених за пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115 і ч. 4 ст. 187 КК України як вбивство є корисливих мотивів і розбійний напад

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 23 березня 2006 р. // Кримінальне судочинство в Україні: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбивства): Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. — С. 305–309.

Вбивство, вчинене з метою заволодіння наркотичними засобами, правильно кваліфіковано як вчинене з корисливих мотивів.

Незаконне заволодіння наркотичним засобами, психотропними речовинами, їх аналогами та наступне їх зберігання, перевезення, пересилання з метою збуту чи без такої мети, а також їх незаконний збут утворюють сукупність злочинів, передбачених статтями 307, 308 чи ст. 309 КК, проте не утворюють ознаки повторності, передбаченої ч. 2 ст. 307 або ч. 2 ст. 309 КК України

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 6 липня 2006 р. // Кримінальне судочинство в Україні: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбивства): Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. — С. 328–331.

Дії винних, які вчинили зґвалтування потерпілої групою осіб та умисне її вбивство з метою приховання цього злочину, за попередньою змовою групою осіб, судом кваліфіковані за пунктами 9,12 ч. 2 ст. 115 та ч. 4 ст. 152 КК України

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 31 січня 2006 р. // Кримінальне судочинство в Україні: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбивства): Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. — С. 366–371.

Умисне вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб, поєднане зі зґвалтуванням потерпілої, правильно кваліфіковано судом за пунктами 10,12 ч. 2 ст. 115 і ч. 4 ст. 152 КК України

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справне Верховного Суду України від 14 березня 2006 р. 11 Кримінальне судочинство в Україні: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбивства): Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. — С. 371–376.

Дії засудженого, який учинив умисне вбивство на ґрунті особистих стосунків, правильно кваліфіковані судом за ч. 1 ст. 115 КК України, оскільки за раніше вчинене суспільно небезпечне діяння — позбавлення життя двох осіб у стані неосудності — до нього були застосовані примусові заходи медичного характеру

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 23 лютого 2006 р. // Кримінальне судочинство в Україні: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбивства): Офіц. вид. / Верх Суд України. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. — С. 443–447.

Суд, звільняючи особу від кримінальної відповідальності у зв'язку з актом амністії, не взяв до уваги, що її злочинні дії продовжувались і після набуття чинності Законом України «Про амністію» від 31 травня 2005 р. № 2591-ІV

Ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 29 серпня 2006 р. — Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2007. — Вип. 1(3). — С. 17–18.

Судом касаційної інстанції визнано, що у матеріалах справи відсутні будь-які дані на підтвердження, що засуджений діяв у стані крайньої необхідності, тобто для відвернення небезпеки, що безпосередньо загрожувала йому, охоронюваним законом правам інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави.

Відповідно до роз’яснень, що містяться у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 р. № 7 за окремими епізодами злочинної діяльності, які не мають самостійної кваліфікації, покарання не призначаються

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 3 квітня 2007р. — Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2007. — Вип. 3(5). — С. 26–30.

Визнавши, що грабіж вчинений повторно, суд помилково кваліфікував дії засудженого не за ч. 2 ст. 186 КК України, як належало, а за ч. 1 ст. 186 КК України

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 30 січня 2007 р. — Судова практика у» кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2007. — Вип. 3(5). — С. 79–80.

Опір, вчинений після припинення хуліганських дій у зв’язку із затриманням винної особи, правильно кваліфіковано судом за сукупністю злочинів за ч. 1 ст. 296 і ч. 2 ст. 342 КК України

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 17 травня 2007р. — Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2007. — Вип. 3(5). — С. 100–101.

Відповідно до ст. 34 КК України рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 12 грудня 2006 р. // ВВСУ. — 2007. — № 4. — С. 29–31.

Відповідно до роз’яснень, які містяться у п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я особи», при вчиненні декількох умисних вбивств за обтяжуючих обставин, передбачених різними пунктами ч. 2 ст. 115 КК України, дії винного кваліфікуються за цими пунктами та за п. 13 ч. 2 зазначеної етапі з урахуванням повторності

Ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 10 липня 2007 р. // ВВСУ. — 2007. — № 11. — С. 17–18.

Відповідно до вимог ст. 32 КК України при повторності тотожних злочинів (діянь) всі злочини охоплюються однією і тією самою статтею Особливої частини КК, де передбачена відповідальність за повторне вчинення зазначеного злочину

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 13 грудня 2005р. // Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах: Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К.: Концерн «Ін Юре», 2007. — С. 31–33.

Відповідно до положень ст. 33 КК України сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини КК України, за жоден з яких її не було засуджено

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 17 лютого 2005 р. // Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах: Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К.: Концерн «Ін Юре», 2007. — С. 33–37.

Відновимо до ч. 3 ст. 88 КК України особи, засуджені за вироком суду без призначення покарання або звільнені від покарання, визнаються такими, що не мають судимості. За змістом нього закону до таких осіб відносяться й особи, які повністю звільнені віз призначеного покарання внаслідок амністії

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 23 серпня 2005 р. // Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах: Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К.: Концерн «Ін Юре», 2007. — С. 115–118.

Згідно із положеннями ст. 88 КК України особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання обвинувальним вироком законної сили і до її погашення або зняття судимості. Погашена судимість не тягне за собою правових наслідків у разі вчинення нового злочину

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 8 листопада 2005 р. // Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах: Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К.: Концерн «Ін Юре», 2007. — С. 118–120.

Кваліфікуюча ознака злочину, передбаченого ч. 2 ст. 152 КК України, — «зґвалтування, вчинене повторно», — передбачає, що особа раніше вже вчинила такий самий злочин або будь-який зі злочинів, передбачених статтями 153–155 нього Кодексу

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 17 травня 2005 р. // Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах: Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К.: Концерн «Ін Юре», 2007. — С. 275–278.

Якщо під час хуліганських дій винним було умисно заподіяно потерпілому тілесні ушкодження середньої тяжкості, що не були небезпечними для його життя, але призвели до тривалого розладу здоров’я, то вчинене слід кваліфікувати за відповідною частиною ст. 122 КК України і за сукупністю з хуліганством, оскільки такі дії не охоплюються жодною частиною ст. 296 цього Кодексу

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 5 травня 2005р. // Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах: Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К.: Вид. дім «Ін Юре», 2007. — С. 298–300.

3.3. Судова практика з питань призначення покарання за сукупністю злочинів та сукупністю вироків

Міра покарання за сукупністю не може перевищувати п’ятнадцяти років позбавлення волі, при умові, що один із злочинів передбачає такс покарання

Ухвала від 7 грудня 1960р. за справою Соляника і Черкасова // Радянське право[427]. — 1961. — № 1. — С. 142–143.

Ухвала народного суду скасована в зв'язку з тим, що останній, визначаючи остаточне покарання особі, яка вчинила два злочини, вийшов за межі покарання, встановленого статтею закону, що передбачає більш суворе покарання

Ухвали від 28 лютого 1963 р. за справою Даньшина // Рад право. — 1963. — № 4. — С. 123.

Коли після винесення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до винесення вироку в першій справі, то суд при остаточному визначенні покарання за сукупністю злочинів не може призначити до відбуття покарання менше призначеного за першим або другим вироком

Ухвала від 16 січня 1969 р. // Рад. Право. — 1969. — № 4. — С. 97–98.

Якщо після винесення вироку засуджений до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, за який йому була визначена максимальна міра покарання, встановлена для даного виду, суд відповідно до ст. 43 КК УРСР[428] повинен застосувати принцип складання покарань, а не поглинення; у додатковій ухвалі суд не має права вносити виправлення, які змінюють вирок

Ухвала від 3 березня 1970 р. // Рад. право. — 1970. — № 6. — С. 105–106.

У резолютивній частині вироку повинно бути вказано вид і розмір не лише основного, але й додаткового покарання, призначеного засудженому за кожний злочин, визнаний доведеним, а також основне і додаткове покарання, яке засуджений повинен відбувати за сукупністю злочинів

Ухвала від Ухвала від 22 грудня 1970 р. // Рад. Право. — 1971. — № 2. — С. 107.

При засудженні винного за вчинення кількох злочинів, передбачених різними статтями Кримінального кодексу, міра покарання — як основна, так і додаткова — має визначатися за кожною із статей Кримінального кодексу

Ухвала від 21 серпня 1975 р. // Рад. Право. — 1975. — № 12. — С. 88.

Призначення покарання за сукупністю кількох вироків застосовується лише в разі, коли другий злочин вчинено після винесення вироку по першій справі

Ухвала від 17 лютого 1977 р. // Рад. право. — 1977. — № 7. — С. 98–99.

Додаткове покарання, в тому числі й передбачене ст. 31 КК УРСР[429], не може бути призначено за сукупністю злочинів, якщо воно не призначено хоча б за один із злочинів, що входять у сукупність

Постанова Пленуму від 11 травня 1979р. // Рад. Право. — 1979. — № 10. — С. 90.

Коли після винесення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще й в іншому злочині, вчиненому до винесення вироку в першій справі, покарання призначається за сукупністю злочинів відповідно до ч. 1 ст. 42 КК УРСР[430].

Суд при розгляді справи в касаційному порядку може пом'якшити призначене судом першої інстанції покарання або застосувати закон про менш тяжкий злочин, але не вправі посилити покарання, а так само застосувати закон про більш тяжкий злочин.

Ухвала від 12 червня 1980 р. // Рад. право. — 1980. — № 10. — С. 76.

Додаткові покарання, у тому числі передбачене ст. 31 КК УРСР[431], не можуть бути визначеними за сукупністю злочинів, якщо їх не призначено окремо за кожний із злочинів

Ухвали від 16 січня 1986 р. // Рад право. — 1986. — № 4. — C. 90.

Додаткове покарання може бути призначено за сукупністю вироків лише тоді, коли воно не відбуте за попереднім вироком або призначене за новий злочин

Постанова президії Рівненського обласного суду від 29 жовтня 1986 р. // Рад. право. — 1987. — № 3. — С. 94.

При складанні покарань у вигляді позбавлення волі на підставі ст. 43 КК УРСР[432] загальний строк покарання не повинен перевищувати десяти років, а за злочини, по яких законом допускається призначення позбавлення волі на строк більше десяти років, — п'ятнадцяти років

Постанова президії Дніпропетровського обласного суду від 17 лютого 1988 р. // Рад. право. — 1988. — № 6.— С. 90.

Особі, визнаній винною у вчиненні кількох злочинів, передбачених різними статтями Особливої частини Кримінального кодексу, додаткове покарання, як і основне, спочатку має бути призначено за один або кілька злочинів, а потім за їх сукупністю

Ухвала від 23 січня 1990 р. // Рад. право. — 1990. — № 8. — С. 86.

Відповідно до вимог ст. 42 КК України[433] та ст. 335 КПК України, суд повинен спочатку призначити і вказати в резолютивній частини вироку вид і розмір основного та додаткового покарання окремо за кожний злочин, а потім остаточно ви значити покарання за сукупністю злочинів

Ухвала від 4 лютого 1993 р. // Право України. — 1993. — № 5–6. — С. 51.

Касаційна інстанція виключила з вироку вказівку про призначення засудженій додаткового покарання у вигляді позбавлення права займати певні посади через порушення вимог ст. 42 КК України[434] та ст. 335 КПК України

Ухвала від 21 січня 1993 р. 11 Право України. — 1993. — № 5–6. — С. 51–52.

Щодо особи, визнаної винною у вчиненні кількох злочинів, передбачених різними статтями кримінального закону, додаткове покарання, як і основне, спочатку має бути призначено за один або окремо за кілька злочинів, а потім за їх сукупністю. Призначення покарання, в тому числі й додаткового, лише за сукупністю злочинів є неприпустимим

Постанова президії Львівського обласного суду від 1 вересня 1994р. // Право України. — 1995. — № 1. — С. 54.

Згідно зі ст. 42 КК України[435] суд, призначаючи покарання за сукупністю злочинів, призначає його окремо за кожний злочин, а остаточно — шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань у межах, встановлених статтею закону, що передбачає більш суворе покарання

Ухвала судової колегії Верховного Суду України від 16 травня 1991 р. — Практика судів України в кримінальних справах // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1993. — № 4. — С. 40–42.

Додаткові покарання, у тому числі передбачене ст. 31 КК України[436], не можуть бути визначеними за сукупністю злочинів, якщо їх не призначено окремо за кожний із злочинів

Ухвала судової колегії Верховного Суду України від 16 січня 1986 р. — Практика судів України в кримінальних справах // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1993. — № 4. — С. 42–43.

Особі, визнаній винною у вчиненні кількох злочинів, передбачених різними статтями Особливої частини Кримінального кодексу, додаткове покарання, як і основне, спочатку маг бути призначено за один або декілька злочинів, а потім за їх сукупністю

Ухвала судової колегії Верховного Суду України від 23 січня 1990 р. — Практика судів України в кримінальних справах // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1993. — № 4. — С. 43–44.

При складанні покарань у вигляді позбавлення волі на підставі ст. 43 КК України[437] загальний строк покарання не повинен перевищувати десяти років, а за злочини, за які законом допускається призначення позбавлення волі на більший строк, — п’ятнадцяти років

Постанова президії Дніпропетровського обласного суду від 17 лютого 1988 р. — Практика судів України в кримінальних справах // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1993. — № 4. — С. 44–45.

Постанова президії Рівненського обласного суду від 29 жовтня 1986 р. — Практика судів України в кримінальних справах // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1993. — № 4. — С. 45–46.

При застосуванні на підставі ст. 42 КК України[438] принципу поглинення менш суворого покарання більш суворим поглинається і додаткова міра покарання, якщо вона призначена за менш суворим законом

Ухвала судової колегії Верховного Суду України від 10 березня 1994 р. — Практика судів України у кримінальних справах/1993-1995. // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1996. — № 3. — С. 25.

Позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю може бути призначене лише за конкретний злочин, а не за сукупністю злочинів

Постанова президії Львівського обласного суду від 1 вересня 1994 р. — Практика судів України у кримінальних справах /1993-1995. // Бюллетень законодавства і юридичної практики України. -1996. — № 3, — С. 25–26.

Призначення додаткової міри покарання лише за сукупністю злочинів є недопустимим

Ухвала судова колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 17 серпня 1995 р. — Практика судів України у кримінальних справах /1993-1995. // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1996. — № 3. — С. 42–43.

Призначення додаткового покарання лише за сукупністю злочинів є неприпустимим

Ухвала судової колеги в кримінальних справах Верховного Суду України від 24 квітня 1997р. // ВВСУ. — 1997. — № 4. — С. 38.

Вирок скасовано через м'якість призначеного покарання

Ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 26 листопада 1996 р. // РВСУ. — 1997. — С. 108–109.

Згідно з вимогами ст. 42 КК України[439] додаткові покарання не можуть бути призначені за сукупністю злочинів, якщо вони не призначені за жоден зі злочинів, що входять у сукупність

Постанова президії Житомирського обласного суду від 31 травня 1996р. // РВСУ. — 1997. — С. 113.

Призначення додаткового покарання лише за сукупністю злочинів є неприпустимим

Ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 23 жовтня 1997 р. // ВВСУ. — 1998. — № 1. — С. 28–29.

У разі, коли суд першої інстанції не застосував ст. 43 КК України[440], а за обставинами справи її застосування було необхідне, касаційна чи наглядова інстанція може визначити покарання за кількома вироками без скасування судових рішень, якщо це не погіршить становища засудженого

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 жовтня 1997 р. // РВСУ. — 1998. — С. 77–79.

Визнавши особу винною у вчиненні кількох злочинів, суд повинен призначити покарання окремо за кожен із них, а потім остаточно визначити його за сукупністю злочинів.

Призначення додаткових покарань лише за сукупністю злочинів є неприпустимим

Ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 19 березня 1998 р. // РВСУ. — 1999. — С. 75–76.

Коли після винесення вироку буде встановлено, що засуджений винний ще й в іншому злочині, вчиненому ним до винесення вироку в першій справі, суд повинен призначити покарання за правилами ч. 3 ст. 42 КК України[441] — за сукупністю злочинів, а не ст. 43 КК[442]

Ухвали судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 6 січня 1998 р. // РВСУ — 1999. — С. 79.

При застосуванні на підставі ст. 42 КК України[443] принципу поглинення менш суворого покарання більш суворим поглинення обов'язкової додаткової міри покарання без застосування ст. 44 КК[444] є неприпустимим

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 6 квітня 2001 р. // ВВСУ. — 2001. — № 3. — С. 6–7.

Суд безпідставно застосував ч. 3 ст. 42 і ст. 43 КК[445], що стало підставою для розгляду справи Верховним Судом України в порядку виключного провадження

Ухвала спільного засідання Судової палати з кримінальних справ і Військової палати Верховного Суду України // ВВСУ. — 2001. — № 5. — С. 13–14.

У випадку, коли особа, щодо якої було застосовано відстрочку виконання вироку або умовне засудження, до постановлення вироку в першій справі вчинила інший злочин, за що її засуджено до покарання, яке належить відбувати реально, застосування принципів частковою чи повного складання призначених покарань на підставі ч. 3 ст. 42 КК України[446] не допускається і кожен вирок виконується самостійно

Ухвала спільного засідання суддів Судової палати у кримінальних справах та Військової судової колегії Верховного Суду України від 24 січня 2003 р. // ВВСУ. — 2003. — № 1. — С. 28–29.

Невиконання вироку протягом тривалого часу безпідставно визнано ухиленням засудженого від відбування виправних робіт і підставою для призначення покарання за сукупністю вироків

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 27 лютого 2003 р. // ВВСУ. — 2003. — № 5. — С. 20.

Коли особа, щодо якої були застосовані відстрочка виконання вироку або умовне засудження, вчинила до постановлення вироку в першій справі інший злочин, за який вона засуджується до покарання, що належить відбувати реально, кожний вирок виконується самостійно

Ухвала колеги суддів Судової палити у кримінальних справах Верховного Суду України від 17 вересня 2002 р. // РВСУ. — 2004. — С. 107–108.

Щодо особи, яка підлягала звільненню за амністією віл частини покарання, не відбутої за попереднім вироком, безпідставно застосовано ст. 43 КК України 1960 р.[447] при вирішенні питання про призначення покарання за новим вироком

Ухвала спільного засідання Судової палати у кримінальних справах і Військової судової колеги Верховного Суду України від 22 листопада 2002 р. // РВСУ — 2004. — С. 110–112.

Відповідно до ч. 3 ст. 72 КК України основне покарання у виді штрафу при призначенні його за сукупністю злочинів та за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягає і виконується самостійно

Ухвала колегії суддів судової палати з кримінальних справ Верховного Суду України від 14 травня 2002 р. // РВСУ. — 2004. — С. 112–113.

Коли особа, щодо якої було застосоване звільнення від відбування покарання з випробуванням, до постановлення вироку в першій справі вчинила інший злочин, за який вона засуджена до покарання, що належить відбувати реально, застосування принципів поглинення, часткового чи повного складання призначених покарань не допускається.

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 7 жовтня 2003 р. // ВВСУ. — 2004. — С. 12–13.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 71 КК України остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від покарання, призначеного за новин злочин, а також від невідбутні частини покарання за попереднім вироком

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 4 грудня 2003 р. // ВВСУ. — 2004. — № 3 — С. 13–14.

Визначене за сукупністю вироків остаточне покарання має бути більшим, ніж покарання, призначене за новий злочин, і ніж невідбута частина покарання за попереднім вироком

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 3 лютого 2004 р. // ВВСУ. — 2004. — № 8. — С. 18–19.

Якщо протягом іспитового строку засуджений вчиняє новий злочин, то відповідно до вимог ч. 4 ст. 71 КК остаточне покарання, призначене йому за сукупністю вироків, має бути більшим від невідбутої частини покарання за попереднім вироком

Ухвала колегії суддів Судової палити у кримінальних справах Верховного Суду України від 17 червня 2003 р. // ВВСУ. — 2004. — № 9. — С. 20.

Ухвала спільного засідання Судової палати у кримінальних справах і Військової судової колегії Верховного Суду України від 17 жовтня 2003 р. // РВСУ. — 2004. — Вип. 1. — С. 86–87.

При складенні покарань за сукупністю вироків, коли йдеться про приведення останніх у відповідність із КК України 2001 р., суд повинен менш суворий вид покарання перевести в більш суворий виходячи зі співвідношення, визначеного в ст. 72 цього Кодексу

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 9 січня 2003 р. // РВСУ. — 2004. — Вип. 1. — С. 87–89.

Порушення вимог ст. 71 КК при призначенні покарання за сукупністю вироків потягло скасування вироку

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 13 квітня 2004 р. // ВВСУ. — 2004. — № 12. — С. 17–22.

При призначенні покарання за сукупністю злочинів однакові за видом і розміром покарання (основні й додаткові) поглиненню не підлягають, крім випадку, коли вони призначені у максимальних межах санкцій статей КК України.

Звільнення від відбування додаткових покарань при застосуванні ст. 75 КК України законом не передбачено

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 13 січня 2005 р. // ВВСУ. — 2005. — № 3. — С. 29.

Остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 23 березня 2004 р. // РВСУ. — 2005. — Вип. 2(9). — С. 95–96.

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 14 грудня 2004 р. // РВСУ. — 2005. — Вип. 1(10). — С. 94–95.

У разі збуту лише частини підроблених грошей, відповідні дії охоплюються ч. 2 ст. 199 КК України і додаткової кваліфікації за ст. 15, ч. 2 ст. 199 нього Кодексу не потребують.

При цьому, коли особа засуджується за вчинення декількох злочинів, суд, застосовуючи ст. 69 КК України, може призначити більш м'яке покарання, ніж передбачено законом, окремо за кожний злочин або тільки за один із них, і остаточно визначити покарання відповідно до ст. 70 названого Кодексу

Ухвала колегії суддів Судової палити у кримінальних справах Верховного Суду України від 18 листопада 2004 р. // РВСУ. — 2005. — Вип. 1(10). — С. 102–104.

Посилання прокурора у касаційному поданні на необхідність приєднання до покарання, призначеною за новим вироком, невідбутої частини покарання за вироком суду Республіки Білорусь, визнано необґрунтованим

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 12 лютого 2004 року 11 Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах. Офіційне видання. — К., 2006. — С. 114–116.

Вирок скасовано, оскільки суд призначив однакові за розміром покарання і на підставі ст. 70 КК України склав їх шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 21 червня 2005 р. // ВВСУ. — 2006. — № 2. — С. 25–26.

У разі звільнення засудженого від покарання, призначеного за попереднім вироком, визначення остаточного покарання на підставі ч. 4 ст. 70 КК України є помилковим

Ухвала спільного засідання Судової палати у кримінальних справах та Військової судової колегії Верховного Суду України від 10 лютого 2006 р. // ВВСУ. — 2006. — № 4. — С. 20–21.

Резолютивна частіша обвинувального вироку повинна бути викладена чітко і ясно, щоб при його виконанні не виникало ніяких сумнівів щодо виду і розміру покарання, призначеного судом

Ухвала спільного засідання Судової палати у кримінальних справах та Військової судової колегії Верховного Суду України від 7 жовтня 2005 р. // ВВСУ. — 2006. — № 4. — С. 22–23.

Коли особа, яку звільнено від відбування покарання з випробуванням, вчинила до постановлення вироку у першій справі інший злочин, за який вона засуджується до покарання, що належить відбувати реально, застосування принципів поглинення, часткового чи повного складання призначених покарань не допускається. За таких умов кожен вирок виконується самостійно

Ухвала колегії суддів Судової палити у кримінальних справах Верховного Суду України від 18 квітня 2006 р. // ВВСУ. — 2006. — № 8. — С. 16–17.

Відповідно до ст. 70 КК України при сукупності злочинів суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.

Звільнення особи від покарання у зв’язку з амністією за один злочин і одночасне призначення покарання за іншим чинним законодавством не передбачено

Ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 20 червня 2006 р. // ВВСУ. — 2006. — № 10. — С. 13.

Коли особа, щодо якої було застосовано звільнення від відбування покарання з випробуванням, вчинила до постановлення вироку в першій справі інший злочин, за який її засуджено до покарання, що належить відбувати реально, застосування принципів поглинення, часткового чи повного складання призначених покарань (ст. 70 КК України) не допускається. За таких умов кожний вирок виконується самостійно

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 12 вересня 2006 р. — Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2006. — Вип. 1–2. — С. 70–72.

При визначенні покарання за правилами ст. 71 КК України до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднується невідбута його частина за попереднім вироком. При цьому суд повинен точно встановити невідбуту частину покарання й зазначити його вид і розмір у новому вироку

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 3 жовтня 2006 р. // ВВСУ. — 2007. — № 1. — С. 13.

Відповідно до ч. 4 ст. 71 КК України остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 30 листопада 2006 р. // ВВСУ. — 2007. — № 3, — С. 12.

Відповідно до ст. 69 КК України призначення основного покарання, нижче від найнижчої межі, передбаченої законом за цей злочин, або перехід до іншого, більш м’якого виду основного покарання може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.

На порушення вимог ч. 1 ст. 70 КК України, призначаючи остаточне покарання за сукупністю злочинів, суд помилково поглинув менш суворим покарання більше суворе, яким є виправні роботи щодо арешту

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 30 листопада 2006 р. — Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2007. — Вип. 1(3). — С. 23–24.

Вирок змінено, оскільки покарання за сукупністю злочинів засудженому визначено з недотриманням правил, передбачених у частинах 1–3 ст. 70 КК України

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 24 травня 2005 р. — Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2007. — Вип. 1(3). — С. 26–28.

Відповідно до ч. 4 ст. 81 КК України у разі вчинення особою, до якої було застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання нового злочину суд призначає цій особі покарання за правилами, передбаченими статтями 71 і 72 КК України

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 14 листопада 2006 р. — Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2007. — Вип. 1(3). — С. 28–29.

Відповідно до ч. 4 ст. 71 КК України остаточне покарання за сукупністю вироків мат бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком

Ухвала колегії суддів Судової питати у кримінальних справах Верховного Суду України від 30 листопада 2006 р. — Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2007. — Вип. 1(3). — С. 30.

Якщо особа вчинила злочини, за один із яких її було засуджено до покарання із застосуванням ст. 75 КК України, а за інший — до покарання, що належить відбувати реально, застосування ч. 4 ст. 70 нього Кодексу є недопустимим. За таких умов кожен вирок виконується самостійно

Ухвала колегії суддів Судової палити у кримінальних справах Верховного Суду України від 26 грудня 2006 р. // ВВСУ. — 2007. — № 5. — С. 19–20.

Відповідно до ч. 4 ст. 71 КК остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також віл невідбутої частини покарання за попереднім вироком

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 24 жовтня 2006 р. // ВВСУ. — 2007. — № 6. — С. 18–19.

Згідно з ч. 4 ст. 70 КК України у разі, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку, суд призначає засудженому покарання за правилами, передбаченими в частинах 1–3 ст. 70 КК України

Ухвала колегії суддів Судової палати у кран і пальних справах Верховного Суду України від 24 січня 2006 р. — Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2007. — Вин. 2(4). — С. 20–22.

Суд допустився помилки, призначивши покарання за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК України після спливу терміну умовно-дострокового звільнення

Ухвала спільного засідання Судової палати у кримінальних справах та Військової судової колегії Верховного Суду України від 26 січня 2007 р. — Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2007. — Вип. 2(4). — С. 22–23.

Відповідно до роз'яснень, що містяться у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 р. № 7 за окремими епізодами злочинної діяльності, які не мають самостійної кваліфікації, покарання не призначаються

З вироку виключено призначення покарання за сукупністю злочинів за правилами ч. 4 ст. 70 КК України

Ухвала спільного засідання Судової палати у кримінальних справах ти Військової судової колегії Верховного Суду України від 1 червня 2007р. — Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2007. — Вип. 3(5). — С. 41–42.

Вирок змінено у зв'язку з неправильним застосуванням судом положень статей 71 і 72 КК України при призначенні покарання і складенні покарань за сукупністю вироків

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 10 березня 2005р. // Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах: Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К.: Концерн «Ін Юре», 2007. — С. 80–82.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винний ще в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку, суд призначає засудженому покарання за правилами, передбаченими в частинах 1–3 цієї статті.

Згідно з ч. 3 ст. 13 Кримінально-виконавчого кодексу України встановлення періодичності та днів проведення реєстрації засуджених осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, віднесено до компетенції кримінально-виконавчих інспекцій

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 26 квітня 2005 р. // Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах: Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К.: Концерн «Ін Юре», 2007. — С. 83–85.

У разі, коли особа була засуджена до позбавлення волі та звільнена від відбування покарання умовно-достроково, і в період умовно-дострокового звільнення вчинила новий злочин, суд зобов'язаний визначити остаточне покарання у вигляді позбавлення волі, зокрема тоді, коли останнім за часом вироком призначаються більш м'які види покарання.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 71 та ч. 5 ст. 107 КК України остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від покарання, призначеного за новин злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 28 квітня 2005 р. // Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах: Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К.: Концерн «Ін Юре», 2007. — С. 86–88.

З вироку виключено рішення суду про призначення засудженому покарання за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК України

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 31 травня 2005 р. // Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах: Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К.: Концерн «Ін Юре», 2007. — С. 88–90.

Вирок змінено у зв'язку з неправильним застосуванням судом ст. 71 КК України при призначенні покарання за сукупністю вироків

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 9 червня 2005 р. // Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах: Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К.: Концерн «Ін Юре», 2007. — С. 90–92.

Районний суд, призначивши засудженому покарання за кожен злочин окремо у виді обмеження волі, визначаючи остаточне покарання за сукупністю злочинів, в порушення вимог ст. 70 КК України призначив інший вид покарання — позбавлення волі

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 28 липня 2005 р. // Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах: Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К.: Концерн «Ін Юре», 2007. — С. 93–94.

Вирок скасовано, а справу направлено па новий судовий розгляд у зв'язку з порушенням судом при призначенні покарання правил, передбачених статтями 70, 71 КК України

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 24 листопада 2005 р. // Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах: Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К.: Концерн «Ін Юре», 2007. — С. 95–97.

Оскільки судом порушено вимоги закону при призначенні покарання за сукупністю вироків (ч. 4 ст. 71 КК України), то вирок як такий, що постановлений у порушення вимог ст. 371 КПК України, скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 29 листопада 2005 р. // Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах: Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К.: Концерн «Ін Юре», 2007. — С. 97–99.

Відповідно до роз'яснень, даних у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 р. № 7, у разі, коли особа, щодо якої було застосовано звільнення від відбування покарання з випробуванням, вчинила до постановлення вироку в першій справі інший злочин, за який вона засуджується до покарання, що належить відбувати реально, застосування принципів поглинення, часткового чи повного складання призначених покарань не допускається. За таких умов кожний вирок виконується самостійно

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 22 березня 2005 р. // Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах: Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К.: Концерн «Ін Юре», 2007. — С. 107–110.

Якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще й в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку, покарання йому призначається за правилами, передбаченими в частинах 1–3 ст. 70 КК України, а не за ст. 71 КК України

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 7 червня 2007р. — Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2007. — Вип. 4(6). — С. 22–23.

Порушення судом вимог ст. 71 КК України щодо призначення покарання за сукупність вироків спричинило скасування судових рішень

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 22 лютого 2007р. — Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2007. — Вип. 4(6). — С. 24–25.

Судові рішення змінено у зв’язку з неправильним призначенням у порядку ст. 71 КК України покарання за сукупністю вироків

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 29 березня 2007р. — Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2007. — Вип. 4(6). — С. 26–27.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 р. № 7, коли особа, яку звільнено від відбування покарання з випробуванням та іспитовим строком, вчинила до постановлення вироку в першій справі інший злочин, за який вона засуджується до покарання, що належить відбувати реально, застосування принципів поглинання, часткового та повного складання призначених покарань не допускається. За таких умов кожний вирок виконується самостійно

Ухвали спільного засідання Судової палати у кримінальних справах і Військової судової колегії Верховного Суду України від 26 січня 2007 р. — Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2007. — Вип. 4(6). — С. 29–30.

3.4. Збірки матеріалів судової практики з кримінальних справ

Судебная практика. Убийства, изнасилования и другие преступления против личности: Сборник судебных решений по уголовным делам. — К.: Товариство «Знання» України, 1993. — 240 с.

Практика судів України в кримінальних справах И Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — К., 1993. — № 4. — 351 с.

Судебные приговоры: Практика Верховного Суда Украины. — К.: Юринком, 1995. — 224 с.

Практика судів України у кримінальних справах (1993–1995) // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — К.: Юрінком, 1996. — № 3. — 330 с.

Судебный прецедент (неофицальный): Судебная практика Харьковского региона по уголовным делам. — X.: Изд. Ксилон, 1999. — 272 с.

Рішення Верховного Суду України. — 1997. — 200 с.

Рішення Верховного Суду України. — 1998. — 160 с.

Рішення Верховного Суду України. — 1999. — 168 с.

Рішення Верховного Суду України. — 2000. — 160 с.

Рішення Верховного Суду України. — 2001. — 184 с.

Рішення Верховного Суду України. — 2002. — 176 с.

Рішення Верховного Суду України. — 2004. — 176 с.

Рішення Верховного Суду України. — 2004. — Вип. 1(8). — 128 с.

Рішення Верховного Суду України. — 2005. — Вип. 2(9). — 128 с.

Рішення Верховного Суду України. -2005. — Вип. 1(10). — 128 с.

Рішення Верховного Суду України. — 2007. — Вип. 1(14). — 128 с.

Рішення Верховного Суду України. — 2007. — Вип. 2(15). — 128 с.

Практика судів України і кримінальних справ (2001–2005) / За заг. ред. В.Т. Маляренка, В.В. Сташиса; Укладачі: В.В. Сташис, В.І. Тютюгін; — Київ-Харків: Юрінком Інтер, 2005. — 464 с.

Практика судів України з кримінальних справ (2001–2005) / За заг. ред. В.Т. Маляренка, В.В. Сташиса; Укладачі: В.В. Сташис, В.І. Тютюгін; // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — Київ-Харків: Юрінком Інтер, 2005. — № 11. — 464 с.

Сучасне кримінальне право України: нормативно-правові документи та судово-слідча практика: Хрестоматія / Упоряд. А.В. Савченко та ін.; За заг. ред. В.В. Кузнецова. — К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2005. — 496 с.

Судово-практичний коментар до Кримінального кодексу України / Упоряд. і автор передмови М.І. Хавронюк. — К.: Юрисконсульт, 2006. — 550 с.

Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах. Офіц. вид. / Відп. ред. П.П. Пилипчук. — К.: «Вид. Дім «Ін Юре», 2006. — 392 с.

Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2006. — Вип. 1–2. — 288 с.

Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2007. — Вип. 1(3). — 108 с.

Судова практика у кримінальних справах //Кримінальне судочинство. — 2007. — Вип. 2(4). -112с.

Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2007. — Вип. 3(5). — 148 с.

Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2007. — Вип. 4(6). — 160 с.

Постановления Пленума Верховного Суда Украины по уголовным делам (2001–2006): Сборник / составление и перевод В.И. Тютюгина. — X.: ООО «Одиссей», 2007. — 300 с.

Кримінальне судочинство в Україні: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбивства): Офіц. вид. / Верх. Суд України; Відп. ред. П.П. Пилипчук. — К.: Вид. Дім. «Ін Юре», 2007. — 960 с.

Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах: Офіц. вид. / Верх. Суд України; Відп. ред. П.П. Пилипчук. — К.: Концерн «Ін Юре», 2007. — 696 с.