Нарцис

До читача

Шановний читачу.

Ти закінчуєш читати книгу, можливо, із дещо змішаними почуттями, внаслідок яких може зародитися думка, що написана вона надто відверто, категорично і жорстко, бо тут немає й сліду найменшого співчуття до В.В.Медведчука. Але скажи, будь ласка, до кого потрібно проявляти співчуття і милосердя: до народу, над яким знущаються вже десять років, чи до тих, хто цинічно це робить? Це перше. І друге. Народна мудрість говорить: "Що правда, то не гріх". Правда ніколи не може бути осудженою. "І пізнаєте правду, і правда визволить вас", - сказано у Святому Письмі. Ми повинні знати правду про себе і про тих, хто виступає від нашого імені.

Автор намагався писати винятково з позицій правди, неодноразово перевіряючи одні і ті ж факти, належно обґрунтовуючи свої слова та висновки незаперечними свідченнями і документами. І чим більше він їх вивчав - тим сильніше переконувався: кредом В.Медведчука були обман і подвійне життя, що вимагали постійного компромісу із власним сумлінням. Це привело до деградації самого поняття честі.

Автор вважає, що людина з таким темним минулим і з такими важкими прихованими гріхами не має жодного права займати високі державні посади, а тим більше керувати 50-мільйонним народом. Не можна допустити чергового експерименту над країною - надто дорогою може бути ціна. Саме з цих міркувань автор взявся за перо, бо йому далеко не все одно, що станеться з нашою Батьківщиною.

Автор цієї книги був одним із тих, хто щиро, в бажанні добра народові боровся за незалежність України і її проголошував у 1991 році.

Ми всі тоді прагнули створити сильну процвітаючу Україну, яка б забезпечила своїм громадянам гідний людини матеріальний добробут, свободу, справедливість і демократію.

Замість цього нам збудували державу із зруйнованим промисловим виробництвом і деградованим сільським господарством, злиденними культурою, наукою, освітою; викривленими уявленнями про мораль, справедливість, демократію; державу, в якій всім представникам правлячої верхівки та їх сателітам на місцях дозволено здійснювати порушення і плювати на закон. Всім: зверху донизу. І їм це подобається, тому всі вони підтримують бандитсько-кримінальний режим. Цей режим знищив свободу, демократію. справедливість і насадив страху нашій країні.

Не таку Україну - убогу, зруйновану, криміналізовану і пригнічену - ми хотіли бачити і не за таку боролися. Саме тому автор має повне моральне право писати жорстко про тих, хто зруйнував і руйнує цю велику світлу мрію. Більше того, автор вважає, що відверто і правдиво про негативи нашого теперішнього життя мають писатк всі чесні і відповідальні трударі пера.

Немало київських журналістів, які пробували писати і розказував правду про В.Медведчука, зазнали переслідувань. За вихід в ефір передачі за участю письменника Євгена Сверстюка, який лиш дотично торкнувся теми участі В.Медведчука у процесі над Василем Стусом, ведуча передачі Лариса Вороніна вже наступного дня була звільнена із займаної посади. Бандитського нападу на вулиці зазнав журналіст газети "Час" Андрій Масальський, який опублікував низку критичних матеріалів про віце-спікера. Після виходу гострих публікацій про СДПУ(о) і В.Медведчука в газеті "Хрещатик" було розігнано цілий відділ політики. Але такі брутальні й антидемократичні методи не в змозі завадити слову правди і тим більше вони не можуть сприяти створенню позитивного іміджу В.Медведчука. Як справедливо зауважила влітку 2001 року київська журналістка Юля Лимар: "У випадку з Медведчуком емоції українців ніколи не будуть позитивними".

Київ - Броди - Київ, січень 2000 р. - листопад 2001 р.