Одиничні злочині: поняття, види, кваліфікація

1

Докладний аналіз кримінально-правових поглядів О.Ф Кістяківського, у тому числі щодо питань одиничної о злочину та їх множинності, див.: Харитонова О.В. Кримінально-правові погляди О Ф Кістяківського: наукова спадщина та її значення для сучасних кримінально-правових досліджень. — X.: Право, 2010. — С. 123-175.

2

Див.: Довідник про автореферати виконаних в Україні за 1991-2008 роки дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора і кандидата юридичних наук / укладачі: В.К. Грищук, Б.О. Кирись, О.Ф. Пасека Л. Львів, держ. ун-т внутрішніх справ, 2009. — С. 312-343.

3

Див.: Панов М. Понятійні апарати наук кримінального циклу: співвідношення і взаємозв'язок // Вісник Академії правових наук України. — 2000. — № 4. — С. 37.

4

Див.: Философская энциклопедия /Под. рад. Ф.В. Константинова. Т.4. — М.: Советская энциклопедия, 1967. — С. 311-315.

5

Див.: Цалин С.Д. Логический словарь-справочник. — Харьков Факт. 2006. — С. 253.

6

На цю особливість у свій час звертав увагу М.Д. Дурманов. (Дурманов Н. Д. Понятие преступления. — М., 1948. — С. 46.

7

«Одиничне», «особливе» і «загальне» — філософські категорії, що виражають об'єктивні зв'язки у світі і характеризують процес його пізнання. Одиничне (окреме, індивідуальне) характеризує певний предмет, обмежений у просторі і часі, всезагальне (загальне) виражає подібну, абстраговану від одиничних і особливих явиш властивість або ознаку, на підставі якої предмети чи явища об’єднуються в той чи інший клас, вид, рід; особливе — це категорія, яка виражає єдність одиничного і загального, предмет, узятий у своїй конкретній цілісності як визначене загальне і як не виключене із взаємозв'язку світу одиничне (Щодо визначення сутності даних філософських категорій див., напр: Злотіна М.Л. Діалектика / За рсд. Мелкова Ю.А. — К.: Ін-т філософії, 2004; Кедров Б М. Единство диалектики, логики и георин познания Изд 2-е. — М., Ком. книга, 2006; Солопов Е.Ф. Философия. Предмет и логика философии. Истоки диалектики н метафизики. — М : ВИУ, 2001; Руткевич М.Н., Лойфман И.Я. Диалектика и теория познания. — М.: Мысль, 1994 та ін.).

8

Див.: Аристотель. Сочинения в четырех томах. — М.: Мысль, 1976. — Т.1. — С 252.

9

Див.: Там само. — С. 252.

10

Див.: Асмус В.Ф. Метафизика Аристотеля. — В кн.: Аристотель. Сочинения в четырех томах. Т. І. — С. 12.

11

Див.: Там само. — С. 253.

12

Зазначимо, що Аристотель також досить ґрунтовно вивчив категорію «множинність». Її дослідженню цілком присвячені глава 13 п'ятої книги і глава 6 десятої книги трактата «Метафізика».

13

Див.: Введение в философию / Фролов И.Т., Арат-оглы Э.А.. Арефьева Г.С. и др. — Ч. 2. — М.: Политиздат, 1989. — С. 109-110.

14

Послідовними прихильниками об’єктивних теорій єдності злочину також були Грольман, Бауер, Вехтер та інші німецькі криміналісти.

15

Див Фейербах А. Уголовное право. — СПб, 1810. — С. 50-51; Пионтковский А.А. Уголовно-правовые воззрения Канта, А. Фейербаха и Фихте. — М.. Юриздат, 1940. — С. 109-110.

16

Див., напр.: Пионтковский А.А. Учение о преступлении по советскому уголовному праву. — М.: Госюриздат, 1961. — С. 316; Косарев А.И. Римское право. — М., Юрид. лит., 1986 — С. 38.

17

Див.: Кант И. Сочинения в шести томах. — Т. 3. — М.: Наука, 1973. — С. 131.

18

Див.: Асмус В.Ф. Иммануил Кант. — М.: Наука, 1973. — С. 31.

19

Див : Пионтковекий А Л. Уголовное право (Пособие к лекциям) Часть Общая. Вып. 2. — Казань, 1916. — С. 130-145.

20

Див.: Там само. — С. 188.

21

Див.: Там само. — С. 186.

22

В. Спасович, наприклад, головним у формуванні вини вважав рішучість, М.С. Таганцев — намір і план його здійснення, М.А Неклюдов — умисел, (Див.: Спасович В. Учебник уголовного права. — Т.1. — Вып. 2. — СПб., 1863. — С. 154; Таганцев Н.С. Курс русского уголовного права. Часть общая. Кн. I. Учение о преступлении. Вып. 2. — Спб., 1878. — С. 36; Неклюдов Н.А. Общая часть уголовного права (конспект). — СПб., 1875. — С. 54).

23

Див Сергеевский Н.Д. О значении причинной связи в уголовном праве. — Ч. 1. — Ярославль, 1880. — С. 156-158; Сергеевский Н. Д. Русское уголовное право. Пособие к лекциям. Часть общая. — СПб., 1890. — С. 337.

24

Див.: Таганцев Н.С. Курс русского уголовного права. Часть общая. — Кн.1. — Учение о преступлении. — Вып. 1. — СПб. 1874. — С. 175; Таганцев Н.С. Курс русского уголовного права. Часть общая. — Кн. 1. — Учение о преступлении. — Вып. 2. — СПб., 1878. — С. 255.

25

Див.: Таганцев Н.С. Русское уголовное право. — Часть общая. — СПб., 1902. — Т. 2. — С. 1284.

26

Див.: Там само. — С. 1286.

27

Див.: Там само. — С. 1299.

28

Див : Там само. — С. 1299.

29

Див.: Познишев С.В. Основные начала науки уголовного права. Общая часть уголовного права. — М, 1912. — С. 637.

30

Див.: Кистяковский А.Ф. Элементарный учебник общего уголовного права. — Т.1. Общая часть. — К., 1875. — С. 226.

31

Див.: Жиряєв А.С. Уголовное право. Лекции. — Юридический вестник, издаваемый Николаем Калачовым. — Вып. 41. — № 11. — СПб. — С. 23.

32

Див.: Спасович В. Учебник уголовного права. Т.1. — СПб., 1863. — С. 310-311.

33

Див.: Афанасьев В.Г. Основы философских знаний. Для слушателей школ основ марксизма-ленинизма — М., 1987. — С. 143.

34

Див.: Дурманов Н Д. Понятие преступления М.-Л., 1948. — С. 64.

35

Див.: Лист Ф. Учебник уголовного права. Общая часть. — СПб. 1907. — С. 258.

36

Див.: Коржанский Н.И. Объект и предмет уголовно-правовой охраны. — М., 1980. — С. 229-230.

37

Див Российское уголовное право Общая часть. — Учебник / Под ред В.Н. Кудрявцева, А.В.Наумова. — М, 1997. — С. 213.

38

Див. Уголовное право. Общая часть: Учебник для юрид. ин-тов и юрид. фак. / Изд. 4-е, перераб. и доп. — М., 1948. — С. 440-444.

39

Див.: Пионтковский А.А Учение о преступлении по советскому уголовному праву. — М.,1961. — С. 632-633.

40

Див.: напр., Никифоров А С. Об ответственности за совокупность преступлений // Сов. гос-во и право. 1961. № 5. -С. 67; Фролов Е.А., Галиакбаров Р.Р. Множественность преступных деянии как институт советского уголовного права: Уч. пособие. — Свердловск: Изд-во Свердловского юрид. ин-та, 1967. — С. 8: Игнатов А.Н., Красиков Ю.А Куре российского уголовного права: В 2 т. 1 1. Общая часть. — М : НОРМА, 2001. — С. 77 та ін.

41

Див.: Яковлев А.М. Совокупность преступлений по советскому уголовному праву. — М.: Госюриздат, 1960. — С. 21-22.

42

Див.: Козлов А П. Понятие единичного преступления // Проблемы уголовной ответственности и наказания Сб. статей. — Красноярск: Изд-во Краснояр. ун-та. — 1995. — С. 44-45.

43

Див., напр.: Российское уголовное право. Курс лекций. Т. 1. Преступление / Под ред. А.И. Коробеева. — Владивосток: Изд-во ДВГУ, І999. — С. 550-551, Курс уголовного права. Общая часть. Т. 1: Учение о преступлении / под. ред Н.Ф. Кузнецовой, И. М. Тяжковой. М 2002. — С. 509; Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / За заг. ред. М І. Мельника, В.А. Клименка — К.: Атіка. 2008. — С. 189; Пудовочкин Ю.Е. Учение о преступлении избранные лекции, — М.: Юрлитинформ, 2009. — С. 51-52 та ін.

44

Див.: Стручков Н.А. Назначение наказания при совокупности преступлений. — М.: Госюриздат, 1957. — С. 29.

45

Докладно про це див.: Зінченко І.О., Тютюгін В.І Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання. — X., «Фінн», 2008. — С. 98-124, 177-179.

46

Див.: Бажанов М.И. Множественность простулений по уголовному праву Украины — X.: Право, 2000. — С. 12.

47

Див., напр.: Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. 2-е над. — М.: Юристь, 1999. — С. 240-241; Криволапов Г.Г. Множественность преступлений по советскому уголовному праву. Уч пособие. — М.: Из-во Акад. МВД СССР, 1974 — С. 4, Малков В.П. Совокупность преступлений (вопросы квалификации и назначения наказания). — Казань: Изд-во КазанскГУ. 1977. — С. 63-64; Черненко Т.Г. Множественность преступлений по российскому уголовному праву: Авгореф. дис. ... докт. юрид. наук. — М., 2000. — С. 9; Пудовочкин Ю.Е. Вказ. праця. — С. 51-52 та ін.

48

Див.: Малков В.П Множественность преступлений и ее формы по советскому уголовному праву. — Казань: Из-во КазанскГУ, 1982. — С. 14; Полный курс уголовного права; В 5 т. / Под ред. А.И. Коробеева. Т. 1. Преступление и наказание. — СПб.; Изд-во «Юрид. центр Пресс», 2008. — С. 653.

49

Див.: Кудрявцев В.Н. Вказ. праця. — С. 240-241.

50

Див.: Куц В.Н. Ответственность та вымогательство по советскому уголовному праву: Автореф дисс. ... канд юрид. наук. — X., 1986. — С. 2.

51

Див.: Сафонов В.Н. Организованное вымогательство: уголовно-правовой и криминологический анализ. — СПб., 2000. — С. 90.

52

Див.: Сафонов В.Н. Вказ. праця. — С. 90.

53

Див.: «Указ против «рэкета». — «Правда Украины» от 15 апреля 1989 г.

54

Див. абз. 2 п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 р. № 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності» // Вісн. Верхов. Суду України. — 2009. — № 12. — С. 10.

55

Див.: Герцензон А.А. Уголовное право. Т. 1. Часть Общая. — М. 1948. — С. 441.

56

Див.: Бажанов М.И. Вказ. праця. — С. 11.

57

Див.: Петухов Р.Б. Множественность преступлении по Уголовному кодексу РФ: Автореф. дис. канд. юрид. наук. — М . 1999, — С. 26.

58

Кузнецов В.В., Савченко А.В. Теорія кваліфікації злочинів: Підручник / За заг. ред. Є.М. Моісеева та С.М. Джужи, наук, рад І.А. Вертілецька. — К.: Вид. ПАЛІВОДА В., 2008. — С. 236.

59

Див.: Уголовный кодекс Республики Молдова. — Кишинев, 2002.

60

Див.: Демин В.Ф. Социальная обусловленность законодательного конструирования единого сложного преступления и его квалификация. — Автореф дис. ...канд. юрид. наук. — М., 1989. — С. 17.

61

Див.: Фролов Е.А., Галиакбаров Р.Р. Вказ. праця — С.8; Уголовное право Российской Федерации. Общая часть: Учебник для студентов вузов / Под ред. Р.Р. Галиакбарова. — Саратов, 1997. — С. 108.

62

Див.: Черненко Т.Г. Множественность преступлений по российскому уголовному праву. — Кемерово: Кузбассвузиздат, 2007. — С. 11.

63

Див.: Юшков Ю.М. Множественность преступных деяний (вопросы квалификации преступлений и назначения наказания): Автореф дис... канд. юрид. наук. — Свердловск, 1974. — С. 18.

64

Див.: Уголовное право Общая часть. — М.. 1993. — С. 210.

65

Див.: Семернева Н.К., Новоселов Г.П., Николаева З.А. Множественность преступлений, квалификация и назначение наказания. — Свердловск, 1990. — С. 4.

66

Див.: Пудовочкин Ю.Є. Вказ праця. — С.51-52.

67

Див.: Уголовный кодекс Латвийской Республики. — СПб.: Изд-во «Юрид. центр Пресс», 2001.

68

Див.: Малков В.П. Совокупность преступлений. (Вопросы квалификации и назначения наказания). — Казань: Из-во КазанГУ, 1974. — С. 63.

69

Ось чому не зовсім вдалим, на наш погляд, є визначення одиничного злочину, наведене в ч. 1 ст 25 КК Латвійської Республіки, де одиничним, що складається з декількох злочинних діянь, визнається лише такий злочин, коли діяння, що його складають, охоплюються єдиним умислам винної особи.

70

Див. про це більш докладно Розділ 8 цієї роботи.

71

Див.: Познышев С.В. Основные вопросы учения о наказании. — М., 1904. — С. 5-6.

72

Див.: Ивлев Ю.В. Логика. — М, 1992. — С. 182-183.

73

Див.: Костарева ТА. Квалифицирующие обстоятельства в уголовном праве. — Ярославль, 1993. — С. 93.

74

Див.: Малков В.П. Множественность преступлений и ее формы по советскому уголовному праву. — С. 12-13.

75

Див.: Бажанов М И. Множественность преступлений по уголовному праву Украины. — X., 2000. — С. 13.

76

Див., напр.: Криволапов Г,Г. Множественность преступлений (неоднократность, совокупность, рецидив): Лекция. — М., 1997. — С. 6, Наумов А.В. Российское уголовное право. Общая часть. Курс лекций. — М., 1997. — С. 316; Кузнецова Н.Ф. Проблемы квалификации преступлений: Лекции по спецкурсу «Основы квалификации преступлений». — М.: Издат. Дом «Городец», 2007. — С. 279 та ін.

77

Див.: Караев Т.Э. Повторность преступлений — М, 1983. — С. 8.

78

Див.: Трайним А.Н. Общее учение о составе преступления, — М., 1957. — 112-115.

79

Див.: Ораздурдыев А.М. Проблема единства преступлений в уголовном праве. Уч пособие. — Ашгабат. Магарыф, 1995. — С. 46.

80

Іншої думки дотримується Т. М. Данилюк, яка вважає, що для визнання злочину простим визначальне значення має не склад такого злочину (простий він чи складний), а реальна кількість вчинених особою діянь (одне), характер цього діяння (одиничне), тривалість його в часі (однимоментне), в який спосіб воно вчинене (використання такого способу не повинно утворювати склад іншого злочину), кількість кримінально значущих наслідків (один). (Див.: Данилюк Т.М Теоретико-прикладні проблеми встановлення моменту закінчення злочину: Автореф. лис. канд. юрид наук. — Л., 2009. — С. 11). Проте, всі названі Т.М. Данилюк ознаки: спосіб, кількість діянь та наслідків характерні для об'єктивної сторони простих складів злочинів. Отже це не суперечить нашій тезі, що саме конструкція складу злочину є визначальною при розподілі діянь на прості та ускладнені.

81

Див.: Магомедов А.А. Вказ. праця. — С. 75.

82

Див.: Уголовное право России. Общая часть: Учебник/ Под ред. А.И. Рарога. — М., 1997. — С. 316.

83

Див.: Там само. — С. 316.

84

Див.: Криволапов Г.Г. Вказ. праця. — С. 4.

85

Див.: Бажанов М.І. Вказ. праця. — С. 13.

86

Див.: Никифоров А.С. Вказ. праця. — С. 18.

87

Див.: Кузнецова Н.Ф Значение преступных последствий для уголовной ответственности. — М.: Госюриздат, 1958. — С. 79.

88

Див.: Шмелев В.Ф. Вказ. праця. — С. 14.

89

Див.: Демин В.Ф. Вказ. праця. — С. 12.

90

Див.: Курс уголовного права. Общая часть, Т. І / Под ред. Н.Ф. Кузнецовой. И.М. Тяжковой. — М.: Зерцало, 1999. — С. 501.

91

Див.: Черненко Т.Г. Вказ. праця. — С. 12.

92

Див.: Бажанов М.И. Вказ праця. — С. 12.; Бажанов М.И. Уголовное право Украины. Общая часть. — Днепропетровск: Пороги, 1992. — С. 101-102.

93

Див., напр.: Российское уголовное право. Общая часть: Учебник / Под ред. В.Н. Кудрявцева, А.В. Наумова. — С. 214.

94

Див.: Кузнецова Н.Ф. Вказ. праця. — С. 117. Надалі, у роботі 2007 р., до числа складних злочинів Н.Ф Кузнецова віднесла: складені злочини; злочини, що вчиняються шляхом інших злочинів-способів, злочини з двома суспільно небезпечними наслідками і формами вини; злочини з двома об’єктами; злочини з альтернативними елементами; триваючі і продовжувані злочини; злочини з терористичною та екстремистською спрямованістю. (Див.: Кузнецова Н.Ф. Проблемы квалификации преступлений: Лекции по спецкурсу «Основы квалификации преступлений». — М.: Издал. Дом «Городец», 2007. — С. 279-330).

95

Див.: Криволапов Г.Г. Вказ. праця. — С. 5-6.

96

Див.: Малков В.П. Множественность преступлений и ее формы по советскому уголовному праву. — С. 16.

97

Див.: Малков В П. Множественность преступлений: сущность, виды, правовое значение. — Казань: Таглимат ИЭУиП. 2006. — С. 81.

98

Див.: Пионтковский А.А. Вказ. праця. — С. 633, 646.

99

Див.: Курс уголовного права. Общая часть. Т. 1 / Под ред. Н.Ф. Кузнецовой, И.М. Тяжковой. — М. Зерцало, 1999. — С. 501.

100

Див.: Агаев И.Б. Проблема повторности в уголовном праве. — М.: Юристь. 2004. — С. 29.

101

Див.: Малыхин В.И. Квалификация преступлений. Теоретические вопросы: уч. пособие. — Куйбышев: Из-во Куйб. ун-та, 1987. — С. 72-73.

102

Див.: Черненко Т.Г. Вказ. праця. — С. 13.

103

Див.: Бажанов М.И. Вказ. праця. — С. 12.

104

Див.: Там само. — С. 14.

105

Див: Малков В.П. Множественность преступлений и ее формы по советскому уголовному праву. Казань: Изд-во Казан, ун-та, 1982. — С. 16.

106

Цим новим терміном в останній час в науці кримінального права позначають злочини, кваліфіковані наявністю додаткових тяжких наслідків. (Див.: Шевченко Є.В. Злочини з похідними наслідками. — X., 2005). Втім, ця класифікація також має умовний характер, адже зі зміною соціальної дійсності і кримінального закону ті чи інші злочини можуть переходиш із категорії ускладнених до простих і навпаки.

107

Див. Черненко Т.Г. Вказ. праця. — С. 31. Як окремий вид складних злочинів Т.Г. Черненко виділяє також злочини з тотожними наслідками, під якими розуміє, наприклад, вбивство двох або більше осіб (п. «а» ч. 2 ст. 105 КК РФ); умисне спричинення тяжкої шкоди здоров'ю двох чи більше осіб (п. «б» ч. 3 ст. 111 КК РФ) тощо. На нашу думку, вказані злочини мають не два тотожні наслідки, а один конкретно визначений наслідок — спричинення смерті двом особам, отже, вони є видами простого одиничного злочину із матеріальним складом. Аналіз злочинів збирального характеру див. підрозділ 5.3. цієї роботи.

108

Див.: Лист Ф Учебник уголовного права.Обшая часть / Пер. с нем. — М., 1903. — С. 258-263.

109

Див.: Пионтковский А.А. Уголовное право. — С. 187.

110

Див.: Таганцев Н.С. Русское уголовное право. Лекции: Часть Общая. — Т. 2. — М., 1994. — С. 281.

111

Див.: Познишев С.В. Основные начала науки уголовного права. Общая часть уголовного права. С. 647.

112

Див.: Спасович В. Вказ. праця. — С. 310-311.

113

Див. Уголовный кодекс РСФСР. Практический комментарий под. ред. М.Н. Гернета и А.Н. Трайнина. — М.: «Право и жизнь». — 1925. — С. 84.

114

Див.; Сборник действующих постановлений Пленума Верховного Суда СССР (1924-1957). — М.. Госюриздат 1958. — С. 75.

115

Див.: Сборник постановлений Пленумов Верховных Судов СССР и РСФСР (Российской Федерации) по уголовным делам. — М., 1999. — С. 5.

116

Див Малков В.П. Множественность преступлений и ее формы по советскому уголовному праву. — С. 19.

117

Див.: Ришелюк А. Н. Длящиеся и продолжаемые преступления в уголовном праве: Автореф. дисс. канд. юрид. наук. — К., 1992. — С. 14.

118

Див.: Уголовное право. Общая часть. Учебник для вузов. / Под ред. И.Я. Козаченко, З. А. Незнамовой. — М: Норма-инфра, 1999. — С. 293.

119

Див.: Черненко Т.Г. Вказ. праця. — С. 15.

120

Див.: Кузнецова Н.Ф. Проблемы квалификации преступлений: Лекции по спецкурсу «Основы квалификации преступлений». — С. 309.

121

Цілком погоджуємося із думкою старшого прокурора Генеральної прокуратури РФ І. Каминіна, який зазначив, що «як не дивно, але незважаючи на об'єктивну потребу і практичну значущість у кримінальному законодавстві так і не знайшли собі місце визначення триваючих і продовжуваних злочинів Важко це пояснити. Вочевидь, подібне рішення пов’язано із недооцінкою теоретичної доктрини щодо цих злочинів. Однак, якщо залишити проблему невирішеною, неодмінно прийдеться на практиці стикатися із реальними труднощами». (Див.: И. Камынин. Особенности определения сроков давности по длящимся и продолжаемым преступлениям // Законность. — 2004. — № 1. — С. 29.

122

Див.: Курс уголовного права. Общая часть. Т. 1 / Под ред. Н.Ф. Кузнецовой, И.М. Тяжковой. — М.: Зерцало, 1999. — С. 504.

123

Див.: Маркс К., Энгельс Ф. Соч. Т. 1. — С. 122.

124

Див.: Спиридонов Л.И Социология уголовного права. — М., 1986. — С. 103; Коробеев А.И. Советская уголовно-правовая политика. — Владивосток, 1987. — С. 65.

125

Див.: Маркс К., Энгельс Ф. Соч. Т. 1. — С. 164.

126

Див.: Основания уголовно-правового запрета — М. Наука, 1982. — С. 215-219.

127

Див.: Демин В.Ф. Вказ. праця. — С. 21.

128

Тихий В.П. Уголовно-правовая охрана общественной безопасности. — X.: Вища школа, 1981. — С. 54-55.

129

Цікавим є дослідження Р. Ахметшина та Е. Гафурової, які аналізували дану ознаку триваючих злочинів щодо ст. 206 КК РФ (Захоплення заручників). Згідно з вивченими ними кримінальними справами встановлено, що 63% заручників утримувалися 1-6 годин, 13,6% — менше години, 23,4% — більше шести годин. В м. Будьоновську заручники утримувалися шість діб, а в Москві захоплені на виставі «Норд-Ост» — більше двох діб (58 годин). Світовій практиці відоме захоплення заручників, яке тривало більше року. (Див.: Р. Ахметшин, Э. Гафурова. Момент окончания длящегося преступления (на примере захвата заложников) // Уголовное право. — 2007. — № 2. — С. 11.

130

Див.: Вісн. Верхов. Суду України. — 2010. — № 1. — С.14.

131

Див.: Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України (1972-2009) — X., 2009. — С. 395, 388.

132

Див.: Уголовное право Российской Федерации. Общая часть / Под ред. Р.Р. Галиакбарова. — С. 111. Магомедов А.А. Вказ. праця. — С. 75.

133

Див.: Дурманов Н.Д. Советский уголовный закон. — М., 1967 — С. 222; Уголовное право Российской Федерации. Общая часть / Под ред. Б.В. Здравомыслова. — М., 1996. — С. 289.

134

Див.: Кудрявцев В.Н. Объективная сторона преступления — С. 94; Яковлев А.М. Совокупность преступлений по советскому уголовному праву. — С. 28.

135

Див.: Фролов Б.А., Галиакбаров Р.Р. Вказ. праця. — С. 7.

136

Див.: Дурманов Н.Д. Советское уголовное право. Часть Общая — М., 1962. — С. 125-126.

137

Див.: Калинина Т А. Понятие длящегося преступления в уголовном праве России //Актуальные проблемы российского права. — Сб. науч. трудов. — Вып. 2. — М.: «Полиграф ОПТ», 2005. — С. 187-189.

138

Див.: Ораздурдыев А.М. Вказ. праця. — С. 50.

139

Див.: Ришелюк А.Н. Длящиеся и продолжаемые преступления в уголовном праве. — Автореф. дисс. ...канд. юрид. наук. — К., 1992. — С. 14.

140

Див.: Криволапов Г.Г. Вказ праця. — С. 72, Курс уголовного права. Общая часть. Т. I / Под ред. Н.Ф. Кузнецовой, И.М. Тяжковой. — С. 503., Черненко Т.Г. Вказ праця. — С. 14.

141

Як слушно зазначає Ю.В Баулін, початком вчинення триваючого злочину є момент вчинення особою дії (наприклад, прийняття на зберігання вогнепальної зброї) або бездіяльності (наприклад, невиконання обов’язку сплатити податок), з якого починається так званий «злочинний стан» особи. (Див.: Кримінальне право України: Загальна частина підручник / Ю.В. Баулін, В.І Борисов, В.І. Тютюгін та ін.; за ред. В.В. Сташиса. В.Я. Тація. — 4-те вид., переробл. і допов. — X.: Право, 2010. — С. 245.

142

Див.: Семернева Н.К., Новоселов Г.П. Николаева З.А. Множественность преступлений, квалификация и назначение наказания. — Свердловск: Изд-во Свердл. юрид. ин-та, 1990. — С. 7-8.

143

Див.: Черненко Т.Г. Вказ праця. — С. 15.

144

Див.: Демин В.Ф. Вказ. праця. — С. 21; Калинина Т.А. Вказ. праця. — С. 187.

145

На цю особливість триваючого злочину вказував Ю.М. Ткачевеький. (Див.: Ткачевский Ю.М. Давность в советском уголовном праве. — М.: МГУ, 1978. — С. 56).

146

Див.: Кудрявцев В.Н. Вказ. праця. — С. 94.

147

Див.: Иногамова-Хегай Л.В. Конкуренция уголовно-правовых норм, изданных в разное время // Уголовное право. — 2000. — № 3. — С. 22-25.

148

149

Див.: Яни П. Длящиеся преступления с материальным составом. К вопросу о квалификации преступного уклонения от уплаты налогов // Российская юстиция. — 1999. — № 1. — С. 40-42.

150

Див.: Сборник постановлений Пленумов Верховних Судов СССР и РСФСР (Российской Федерации) по уголовным делам. — М., 1995. — С. 5.

151

Див.: Яни П. Вказ. праця. — С. 42.

152

Див.: Козлов А.П. Неоконченное преступление. Уч. пособие. Красноярск, 1999. — С. 85.

153

Див.: Баулін Ю.В Звільнення віл кримінальної відповідальності. — К.: Атіка, 2004. — С. 234.

154

Див.: Там само. — С. 235.

155

Див.: Бажанов М.І. Вказ. праця. — С. 18.

156

Дав.: Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2007. — Вип. 1(3). — С. 17-18.

157

Див.: Вісн. Верхов. Суду України. — 2009 — № 10. — С. 25.

158

Більш детально ознаки, що відрізняють триваючі та продовжувані злочини, будуть розглянуті у наступному розділі, після дослідження продовжуваних злочинів.

159

Див.: Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2007. — Вип. 1(3). — С. 17-18.

160

Див.: Вісн. Верхов. Суду України. — 2004. — № 4. — С. 25.

161

Докладно ці питання розглядаються у Розділі 7 монографії.

162

Див.: Курс уголовного права Общая часть. — Т. 1 / Под ред. Н.Ф. Кузнецовой, И.М. Тяжковой. — С. 505.

163

Див.: Таганцев Н.С. Курс русского уголовного права. Часть общая. Книга 1. — Учение о преступлении. — Вып 2. — СПб., 1878. — С. 263.

164

Див.: Сергеевский Н.Д. Русское уголовное право: пособие к лекциям. Общая часть. — СПб, 1915. — С. 232.

165

Див.: Спасович В. Учебник уголовного права Т.1. — Вып.1. — СПб, 1863. — С. 297.

166

Див.: Кистяковский А.Ф. Элементарный учебник общего уголовного права с подробным изложением начал русского уголовного законодательства. Часть общая / 3-е изд. — К., 1891. — С. 593.

167

Див.: Пионтконский А.А. (отец) Уголовное право. (Пособие к лекциям). Часть общая. Вып. 2. — Казань. 1916. — С. 188.

168

Так, Н.Ф Кузнецова справедливо, на наш погляд, вважає, що поняття продовжуваного злочину вдало розроблене практикою та теорією ще у 20-ті роки минулого століття, і з тих пір воно з невеликими модифікаціями увійшло у низку КК країн СНД. (Див.: Кузнецова Н.Ф. Вказ. праця. — С. 312).

169

Див.: Ришелюк А.Н. Вказ. праця. — С. 15.

170

Див.: Бажанов М.И. Вказ. праця — С. 18; Малков В.П. Вказ. праця. — С. 19. Таке саме визначеній надавалося в постанові Пленуму Верховного Суду СРСР від 4 березня 1929 р. «Про умови застосування давності і амністії до триваючих та продовжуваних злочинів».

171

Див.: Малков В.П. Вказ. праця. — С. 19.

172

Див.: Кривошеин П.К. Тактика применения уголовного законодательства по делам о продолжаемых преступлениях — Киев: КВШ МВД СССР, 1990. — С. 61.

173

Див.: Ришелюк А.М. Вказ. праця. — С. 18.

174

Див.: Уголовное право. Обшая часть. Учебник для вузов / Под ред. И.Я. Козаченко, З.А. Незнамовой. — М.: Норма-инфра, 1999. — С. 292.

175

Див.: Яковлев A M. Вказ. праця. — С. 32—33; Кригер Г.А. Борьба с хищениями социалистического имущества. — М.: Юрид. лит., 1965. — С. 211-212.

176

Див.: Вісн. Верхов. Суду України — 2009 — № 12. — С. 13. Раніше, коли практика користувалася постановок) Пленуму Верховного Суду СРСР «Про судову практику у справах про розкрадання державного і громадського майна» від 11 липня 1972 р. (зі змінами від 21 вересня 1977 р.). у ній було сформульоване поняття продовжуваного злочину щодо посягань на власність як «неодноразового незаконного безоплатного вилучення майна, що складається із низки тотожних злочинних діянь, які мають спільну мету незаконного заволодіння державним або громадським майном, охоплюються єдиним умислом винного і у своїй сукупності складають один злочин», (Див.: Сборник постановлений Пленумов Верховных Судов СССР и РСФСР. — С. 80).

177

Див.: Кримінальний кодекс України. Практика судів України з кримінальних справ. 2007-2008 / уклад.: В.В. Сташис, В.І. Тютюгін; за заг. ред. В.В. Сташиса. — К.: Юріном Інтер, 2009. — С. 266-267.

178

Див.: Вісн. Верхов. Суду України. — 2004. — № 11. — С. 10. Такий підхід судової практики є ще одним підтвердженням того, що один і той самий злочин (ст. 212 КК) у одних випадках може вчинятися як триваючий, а в інших — як продовжуваний: і це пов'язане не із законодавчою конструкцією ст. 212 КК, а з особливостями злочинної поведінки суб’єкта.

179

Див.: Вісн. Верхов. Суду України. — 2002. — № 3. — Вкладка. — С. 12-13.

180

Див.: Зелинский А.Ф. Понятие «преступная деятельность» // Сов. гoc-во и право, — 1978. — № 10. — С. 100.

181

Див.: Ораздурдыев А.М. Вказ. праця. — С. 48.

182

Див напр., Демин В.Ф. Вказ праця. — С. 23. M.І. Блум також вважає, що у певних випадках конструкція кримінального закону припускає продовжуваний злочин як одну з форм реалізації єдиного злочину. Проте навряд чи можна погодитися із її категоричним твердженням, що будь-який простий одиничний злочин, який може бути реалізований по частинах, є продовжуваним злочином. (Див.: Блум М.И. Применение советского уголовного закона к продолжаемым и длящимся преступлениям // Вопросы уголовного права и процесса. — Рига, 1969. — С. 68-70.

183

Див.: Кривошеин П.К. Вказ. праця. — С. 61.

184

Див.: Цалин С.Д. Вказ. праця. — С. 321.

185

Див.: Яковлев А.М. Вказ. праця. — С. 24; Караев Т.Э. Повторность преступлений. — М: Юрид. лит., 1983. — С. 10.

186

Див.: Познышев С.В. Учебник уголовного права. — М., 1923. — С. 273.

187

Див.: Трайнин А.Н. Уголовное право. Часть общая. — М., 1929. — С. 285; Ткешелиадзе Г.Т. Ответственность при совокупности преступлений по советскому уголовному праву. — Автореф дисс. ...канд. юрид. наук. — Тбилиси, 1961. — С. 11.

188

Див.: Сборник постановлений Пленума Верховного Суда СССР. (1924-1963). — М., 1964. — С. 224.

189

Див.: Ораздурдыев А.М. Продолжаемое преступление по советскому уголовному праву — Авгореф. дисс. канд юрид. наук. — Казань. 1984. — С. 14.

190

Див. Ораздурдыев А.М. Проблема единства преступлений в уголовном праве. Уч. Пособие. — Ашгабат: Магарыф, 1995. — С. 42.

191

Див.: Черненко Т.Г. Вказ. праця. — С. 22.

192

Див.: Ришелюк А.М. Вказ. праця. — С. 19.

193

Див.: Судова практика з питань кваліфікації повторності та сукупності злочинів. // Вісн. Верхов. Суду України — 2009 — № 3. — С. 28.

194

Див.: Ришелюк А.М. Вказ. прац. — С. 22.

195

Див.: Кузнецова Н. Квалификация сложных составов преступлений // Уголовное право. — 2000. — № 1. — С. 32.

196

Див. Козлов А.П. Учение о стадиях преступления. — СПб.: Юрид. центр Прес, 2002. — С. 159-160; Корнеева А.В. Теоретические основы квалификации преступлений. Уч. пособие. — М.: Проспект, 2006. — С. 137.

197

Див.: Черненко Т.Г. Вказ. праця. — С. 23.

198

Ми не поділяємо позицію Верховного Суду України, який в своїй постанові від 6 листопада 2009 р № 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності » (п. 20) без будь-якого застереження зазначає, що «у разі вчинення декількох посягань на власність перший злочин за відсутності інших кваліфікуючих ознак належить кваліфікували за частиною першою відповідної статті, а інші як вчинені повторно — за іншими частинами відповідних статей». Уявляється, що це роз'яснення є вірним лише стосовно такої повторності злочинів, яка передбачена в ч. 3 ст. 32 КК.

199

Див.: Рішення Верховного Суду України — 2005. — Вип. 1(10). — С. 90-92.

200

Див.: Кривошеин П.К. Повторность в советском уголовном праве (теоретические и практические проблемы) — К., 1990. — С. 24; Ораздурдыев А.М. Вказ. праця. — С. 9; Уголовное право. Общая часть: Учебник для вузов / Под ред. И.Я. Козаченко, З.А. Незнамовой. — М., 1999. — С. 292.

201

Див.: Познышев С.В. Основные начала науки уголовного права. — 2-е вид. — М., 1912. — С. 639.

202

Див.: Кудрявцев В.Н. Вказ. праця. — С. 264.

203

Таку позицію щодо визначення початкового і кінцевого моментів продовжуваного злочину займав Пленум Верховного Суду СРСР у постанові від 11 липня 1972 р «Про судову практику у справах про розкрадання державного і громадського майна», хоча в літературі висловлювалися й інші думки із цього приводу. Так, на думку М.Д. Дурманова, «продовжуваний злочин закінчується вже в момент вчинення першої дії Під час вчинення нових злочинних дій повторюється здійснення закінченого злочину». (Див.: Дурманов Н.Д. Стадии совершения преступления по советскому уголовному праву. М.: Госюриздат, 1955 — С. 55). Т.М. Данилюк стверджує, що фактичним моментом закінчення формального продовжуваного злочину є момент вчинення останнього із діянь, які його утворюють, а матеріального продовжуваного злочину — час настання наслідку в результаті вчинення останнього діяння, а якщо такий наслідок не настав — час вчинення останнього діяння. (Див.: Данилюк Т.М Вказ. праця — С. 12-13). Із запропонованими авторами визначеннями моменту закінчення продовжуваних злочинів не можна погодитися, бо вони ігнорують суб'єктивні ознаки таких діянь і призводять до нівелювання різниці між продовжуваними та триваючими злочинами, а також між продовжуваними злочинами і повторністю злочинів.

204

Докладніше про це див. Розділ 7 монографії.

205

Див.: Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. — С. 264.

206

Див.: Калинина Т.А. Вказ. праця. — С. 189.

207

Див.: Кривошеин П.К. Вказ. праця. — С. 42.

208

Див.: Созанський Т.І. Кваліфікація сукупності злочинів. — Автореф. дис. ...канд.. юрид. наук. — Львів, 2009 — С. 8.

209

Наприклад, у п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від б листопада 2009 р. № 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності» зазначається, що «у разі вчинення винного особою декількох злочинів проти власності (у тому числі й тотожних — авт.), одні з яких були закінченими, а інші — ні, незакінчені злочини мають бути кваліфіковані окремо з посиланням на частину першу статті 14 КК або відповідну частину статті 15 КК.

Якщо винна особа при вчиненні одних злочинів була виконавцем, а інших (у тому числі й тотожних — авт.) — організатором, підбурювачем чи пособником, то такі злочини слід також кваліфікувати окремо з посиланням на відповідну частину статті 27 КК». (Див.: Вісн. Верхов. Суду України. — 2009. — № 12. — С. 13.).

210

У зазначених випадках повторність тотожних злочинів одночасно виступає і видом їх реальної сукупності. З огляду на своєрідне сполучення двох різних видів множинності, такі випадки в теорії кримінального права цілком слушно називають «повторність-сукупність» (Див., напр.: Зелинский А.Ф. Квалификация повторних преступлений. — Волгоград, 1976. — С. 39).

211

Ми поділяємо думку тих спеціалістів, які вважають, що за наявності повторності тотожних злочинів усе вчинене повинно кваліфікуватися за однією статтею КК, яка передбачає таку повторність як кваліфікуючу ознаку відповідного складу злочину, хоча в абз. 3 п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 р. № 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності» сформульована інша позиція. (Див.: Вісн. Верхов. Суду України. — 2009. — № 12. — С. 13).

212

Див.: п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 р. № 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності» // Вісн. Верхов. Суду України — 2009. — № 12. — С. 13.

213

Вісн. Верхов. Суду України. 2002. — № 3. — Вкладка. — С. 13.

214

Див.: Там само.

215

Див.: Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2007. — Вип. 4(6). — С. 42-43.

216

Див.: Судова практика з питань кваліфікації повторності та сукупності злочинів // Вісн. Верхов. Суду України. — 2009. — № 3. — С. 28-30.

217

Див.: Зинченко И.А. Составные преступления. — X., 2005. — С. 51-53.

218

Див.: Таганцев Н.С Русское уголовное право: Лекции. Часть общая. — Том 2 — СПб., 1902. — С. 1298.

219

Приблизно таким же чином природу складених злочинів пояснювала і Н.Ф Кузнецова, вказуючи, що складені злочини це такі діяння, які складаються (звідси і назва — «складені») законодавцем із двох або більше злочинних діянь (Див.: Кузнецова Н.Ф. Значение преступных последствий для уголовной ответственности. — С. 117). Надалі, в роботі 2007 року, складені злочини Н.Ф Кузнецова визначає як «... єдині складні злочини, що складаються з двох або більше умисних злочинів, які при ізольованому їх розгляді є самостійними злочинами, але в силу їх органічного взаємозв’язку спричиняють комплексну шкоду одному об’єкту». (Див.: Кузнецова Н.Ф. Проблемы квалификации преступлений: Лекции по спецкурсу. — С. 279-300). Критику цього останнього визначення див. далі.

220

Див.: Пионтковский А А. Учение о преступлении. — С. 646.

221

Див.: Бажанов М.И. Вказ. праця. — С. 21.

222

Див.: Галиакбаров Р.Р. Квалификация многосубьектных преступлений без признаков соучастия. — Хабаровск, 1987. — С. 26.

223

Див.: Яковлев А.М. Совокупность преступлений. — С. 26.

224

Див.: Демин В.Ф. Вказ. праця. — С. 20.

225

Див.: Черненко Т.Г. Вказ праця. — С. 25-26.

226

Див., напр.: Фролов Е.А., Галиакбаров Р.Р. Множественность преступных деяний как институт советского уголовного права: Уч. пособие. — Свердловск. 1967. — С. 7; Галиакбаров Р.Р. Квалификация многосубъектных преступлений без признаков соучастия. — Хабаровск. 1987. — С. 26 та ін.

227

Вперше питання про соціальну обумовленість складених злочинів було розглянуто одним із авторів цієї роботи. (Див.: Зинченко И.А. Составные преступления в советском уголовном нраве (понятие, виды, некоторые проблемы квалификации и построения санкций). — Дисс. ...канд. юрид. наук. — X., 1990).

228

За нашими підрахунками в КК УРСР 1922 р. було передбачено 7, в КК УРСР 1927 р. — 18; в КК УРСР 1960 р. — 37 складених складів злочинів. Наразі в КК України 2001 р. їх кількість збільшилася до 68.

229

Див.: Кистяковский А.Ф. Элементарный учебник общего уголовного права с подробным изложением начал руського уголовного законодательства. — С. 178.

230

Див.: Кузнецова Н.Ф. Проблемы квалификации преступлений. С. 279.

231

Див. про це докладно далі у підрозділі 5.3.

232

Див.: Кузнецова Н.Ф. Вказ. праця. — С. 279-280.

233

Див.: Коржанский Н И. Объект и предмет уголовно-правовой охраны. — М., 1980. — С. 219.

234

Див., напр.: Якушин В.А. Ошибка и ее уголовно-правовое значение. — Казань: Из-во КазанскГУ, 1988. — С. 70; Рарог А.И. Вина и квалификация преступлений. — М.: ВЮЗИ, 1982. — С. 56-57.

235

Див.: Курс уголовного права. Общая часть. Том І. — М.: Зерцало, 1999. — С. 502.

236

Див.: Никифоров А.С. Совокупность преступлений. — М: Юрид. лит., 1965. — С. 17-28.

237

Див.: Там само. — С. 24-25.

238

Див., напр.: Уголовное право Украинской ССР на современном этапе. Часть Общая. — Киев: Наукова думка, 1985. — С. 33.

239

Як слушно зазначає І.В. Палікарпова, «додатковий злочин не може одночасно і входити в складений злочин, і виходити за його рамки. При включенні до складеного більш тяжкого злочину останній штучно розривається на дві частини. Це призводить до того, що тяжкий злочин ураховується двічі: перший раз при кваліфікації складеного злочину і другий раз при самостійній кваліфікації», що, безумовно, порушує принцип справедливості (ч. 3 ст. 2 КК України), згідно з яким ніхто не може нести кримінальну відповідальність двічі за одне й те саме діяння. (Див.: Поликарпова И.В. Уголовная ответственность за умышленное причинение тяжкого вреда здоровью: проблемы уголовной политики и квалификации. — М.: Юрлитинформ, 2009. — С. 165-166).

240

Див.: Таганиев Н.С. Лекции по русскому уголовному праву. Часть общая. Вып. 4. — СПб., 1892. — С. 1670.

241

Див.: Белогриц-Котляревский Л.С. Учебник русского уголовного права. Общая и особенная часть. — К.. 1904. — С. 201.

242

Див.: Кистяковский А.Ф. Вказ. праця. — С. 601-602.

243

Див.: Ляпунов Ю, Квалификация составных (сложных) преступлений // Соц. законность. — 1982. — № 2. — С. 48: Панов Н И. Уголовно-правовое значение способа совершения преступления — X.: «Виша школа», 1984 та ін.

244

Див.: Яковлев A M. Совокупность преступлений. — М., 1960. — С. 27; Гаухман Л.Д. Квалификация преступлений: закон, теория, практика. — М., 2001. — С. 102. та ін.

245

Див.: Пионтковский А.А. Вказ. праця. — С. 646; Стручков М.А. Вказ. праця. — С. 32.

246

Див.: Бажанов М.И. Множественность преступлений по уголовному праву Украины — С. 21; Кузнецова Н.Ф. Проблемы квалификации преступлений. — С. 280, Ляпунов Ю.И. Вказ. праця. — С. 50.

247

«У зазначених вішалках, — як цілком слушно вказують В.П. Тихий та МЛ. Панов, — одна дія виступає як спосіб здійснення іншої. Вони перебувають у нерозривному зв'язку та органічній єдності і у сукупності утворюють складну дію, яка і завдає шкоди об’єкту (як основному, так і додатковому)». (Див.: Тихий В.П., Панов М.І. Злочин, його види та стадії: науково-практичний коментар. — К.: Вид. дім «Промені», 2007. — С. 6).

248

Питання про співвідношення діянь у складеному злочині в літературі вже піднімалось. Так, ще М.С. Таганцев в лекціях 1892 р. писав, що у випадках складених злочинів посягання виступають або як спосіб, або як наслідок одне одного. (Див.: Таганцев Н С. Лекции по русскому уголовному праву. Часть общая. Вып. 4. — СПб., 1892. — С. 1670).

А.С. Никифоров виділяв три види співвідношення діянь у складеному злочині: 1) як злочинна форма і основний зміст злочину; 2) як мета і засіб злочину; 3) як злочинна дія та її суспільно небезпечний результат. (Див. Никифоров А.С. Вказ. праця. — С. 19).

На нашу думку, наведені судження науковців засновані на невиправдано широкому розумінні змісту складених злочинів, ототожненні їх зі злочинами з похідними наслідками або зі злочинами збирального характеру (див. про це докладно далі).

249

Зміст умислу ми аналізуємо стосовно складених злочинів із матеріальним складом, адже в науці кримінального права є майже загальновизнаним, що злочини з формальним складом (в тому числі і складені) можуть вчинитися лише з прямим умислом (Див, налр.: Уголовное право Украинской ССР на современном этапе. Общая часть. — С. 172; Дагель П.С., Котов Д.П Субъективная сторона преступления и сс установление. — Воронеж. Изд. ВГУ, 1974. — С. 80; Рарог А.И. Квалификация преступлений по субъективным признакам. — СПб.. 2003. — С. 87; Пудовочкин Ю.Е. Учение о составе преступления. Уч. пособие. — М.: Юрлитинформ, 2009. — С. 135 та ін.).

250

За образним висловлюванням П.С. Дагеля і Д.П. Котова, «злочинний наслідок при непрямому умислі — це та ціна, яку винний готовий сплатити за досягнення бажаної мети, якої він домігся ціною спричинення школи суспільству». (Див.: Дагель П.С., Котов Д.П. Вказ. праця. — С. 101).

251

Див.: Устименко В В. Специальный субъект преступления. — X.: Виша школа. — С. 79.

252

Див.: Рарог А.И. Квалификация преступлений по субъективным признакам — СПб., 2003. — С. 168.

253

Див.: Угрехелидзс М.Г. Проблемы неосторожной вины в уголовном праве. — Тбилиси, 1976. — С. 94.

254

Див.: Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України. — С. 507-508.

255

Див., напр.: Бажанов М.И. Вказ. праця, — С. 21; Галиакбаров Р.Р. Квалификация многосубъектных преступлений без признаков соучастия. — С. 26-27; Яковлев А.М. Вказ. праця. — С. 26 та ін.

256

Див., напр.: Малков В.П. Совокупность преступлений. — С. 92; Бажанов М. И. Вказ. праця. — С. 42 та ін.

257

Див.: Судова практика з питань кваліфікації повторності та сукупності злочинів // Вісн. Верхов. Суду України. — 2009. — № 4. — С. 35.

258

Див.: п. 5 постанови Пленуму Верховного Сулу України віл 22 грудня 2006 р. № 10 «Про судову практику у справах про хуліганство» // Вісн. Верхов. Суду України. — 2007. — № 2. — С. 5.

259

Див.: Сборник постановлений Пленума Верховного Суда СССР (1924-1973). — М., 1974. — С. 748.

260

Див.: Сборник постановлений Пленума Верховного Суда СССР (1924-1986). — М., 1987. — С. 628-629.

261

Див.: Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України. — С. 196.

262

Див.: Там само. — С. 447.

263

Див.: Вісн. Верхов. Суду України. — 2008. — № 7. — С. 5.

264

Для правозастосовної практики РФ питання про кваліфікацію вбивств за сукупністю з іншими злочинами має неабияку актуальність, тому що в ч. 2 ст. 105 КК РФ передбачено декілька обтяжуючих обставин вбивства, кожна з яких сама по собі є самостійним злочином, а саме: п. «в» — вбивство поєднане з викраденням людини або захопленням заручника; п. «з» — вбивство, поєднане з розбоєм, вимаганням або бандитизмом, п. «к» — вбивство, поєднане із зґвалтуванням або насильницькими діями сексуального характеру.

Перелік таких обставин за КК України значно скромніший, бо в ч. 2 ст. 115 КК передбачено тільки два випадки врахованої законодавцем сукупності злочинів, а саме: п. 10 — «вбивство, поєднане із зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом». Виходячи з цього, вся наша наступна аргументація щодо правші кваліфікації вбивств, поєднаних із вчиненням інших злочинів, в основному буде ґрунтуватися на чинному КК України, а саме на аналізі складу вбивства, поєднаного із зґвалтуванням.

265

Див.: Яни П.С. Сопряженность не исключает совокупность // Законность. — 2005. — № 2. — С. 27; Зубкова В И. Ответственность за преступления против личности по законодательству России. — М.: Норма, 2005. — С. 29-42; Краев Д.Ю Проблемы уголовной ответственности за убийства, сопряженные с иными преступлениями. — М.: Юрлитинформ, 2009. — С. 43-46; Салихов Ш.С. Проблемы множественности преступлений при квалификации убийств. Автореф. дисе... канд. юрид. наук. — М., 2005 — С. 8; Бородин С.В Преступления против жизни. — СПб. 2003. — С. 196; Попов А.Н. Убийства при отягчающих обстоятельствах. — СПб., 2003. — С. 877. Калинус О.С. Убийства: мотивы и цели. — М., 2004. — С. 138 та ін.

266

Зауважимо, що позицію судової практики РФ з цього питання навряд чи можна вважати остаточно визначеною і усталеною. Дійсно, всі чинні постанови Пленуму Верховного Суду РФ містять роз’яснення щодо необхідності кваліфікації вбивств, поєднаних із іншими злочинами за сукупністю злочину, передбаченого ч. 2 ст. 105 КК РФ і цих злочинів. Зокрема, це постанови Пленуму Верховного Суду РФ: І) від 4 травня 1990 р. «Про судову практику у справах з вимагання»; 2) від 27 січня 1999 р. «Про судову практику у справах про вбивство (ст. 105 КК РФ)»; 3) від 27 грудня 2002 р «Про супову практику у справах про крадіжки, грабежі та розбої»; 4) від 15 червня 2004 р. «Про судову практику у справах про злочини, передбачені статтями 131 і ст. 132 КК РФ». Однак всі вказані постанови були прийняти до внесення змін у ст. 17 КК РФ, тобто до 21 липня 2004 р. І хоча зміни закону були істотними, пов’язаними із іншими правилами кваліфікації врахованої законодавцем сукупності злочинів, ніякої реакції з боку Пленуму Верховного Суду РФ на них (на ні зміїні КК РФ) до цього часу поки що не сталося Судова практика не приведена у відповідність із положеннями ст. 17 КК РФ, Положення вищезазначених постанов Пленуму запишаються поки що без змін, так само як і вирішення питань щодо правил кваліфікації вбивств, поєднаних з іншими посяганнями, за сукупністю злочинів.

267

Див.: Черненко Т.Г Вказ. праця. — С. 27. Не буде сукупності злочинів у зазначених вішалках і на думку В В. Зозулі, який, зокрема, пише, що «оскільки склад п. “з” ч. 2 ст. 105 КК РФ передбачає два злочини, отже він охоплює і всі ознаки сполученого з вбивством злочину, в тому числі і кваліфікуючі» (Див.: Зозуля В.В. Совокупность преступлений против собственности; вопросы квалификации и назначения наказания: Автореф. дис. ...канд. юрид. наук. — Тамбов, 2009. — С. 20).

268

Див.: Иногамова-Хегай Л.В Конкуренция уголовно-правовых норм при квалификации преступлений: Учеб. пособие. — М, 2002. — С. 143.

269

Див.: Иванов Н.Г. К вопросу о квалификации «преступлений сопряженности» // Вестник Академии Ген. прокуратуры РФ. — 2007. — № 2. — С. 41. Таку саме позицію відстоювали й інші автори у раніше видашіх роботах. (Див., напр.: Побегайло Э.Ф. Умышленные убийства и борьба с ними. Воронеж, 1965. — С. 116; Антонян Ю.М., Верещагин В. А., Потапов С А. Шостакович Б.В Серийные сексуальные убийства. — М., 1997. — С. 194; Костарева ТА. Квалифицирующие обстоятельства в уголовном праве. — Ярославль, 1993. — С. 155 та ін.).

270

Див.: Кримінальне судочинство в Україні: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбивства): Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. — С. 366-371.

271

Див.: Там само. — С. 371-376.

272

Див.: Волженкин Б.В. Принцип справедливости и проблемы множественности преступлений по УК РФ // Законность. — 1998. — № 12. — С. 6-7.

273

Див.: Навроцький В.О. Теоретичні проблеми кримінально-правової кваліфікації. — К., 1999. — С. 430.

274

Див.: Костарева Т.А. Вказ. праця. — С. 155; Козаченко И.Я., Костарева Т.А., Кругликов Л.Л. Преступления с квалифицированными составами и их уголовно-правовая оценка. — Екатеринбург, 1994. — С. 36-37.

275

Див.: Брайнин Я.М Советское уголовное право. Часть Особенная. — К., 1952. — С. 65.

276

Див.: Якубович М.И., Кириченко В.Ф. Советское уголовное право. Часть Особенная. — М., 1958. — С. 308.

277

Див.: Бородин С.В. Вказ. праця. — С. 223.

278

Див., напр.: п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 р. «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи». — Вказ. Збірник постанов. — С. 445.

279

Див.: Сарыев Б. Ответственность за преступления против жизни и здоровья. — Ашхабад, 1973. — С. 48.

280

Див.: Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2006. — Вип. 1-2. — С. 102-105.

281

Див.: Кримінальне судочинство в Україні: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбивства): Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. — С. 305-309.

282

Див.: Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України. — С. 445.

283

Див.: Там само. — С. 660.

284

Див.: Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2007. — Вип. 3(5). — С. 100-101.

285

У частині 2 ст. 74 КК РРФСР 1926 р. також передбачалась відповідальність та хуліганство, поєднане із вбивством. Була подібна норма і в КК Узбецької РСР 1926 року.

286

Див.: Немировский Э.Я. Советское уголовное право. Часть общая и особенная / Изд. 2-е, изм. и доп. — Одесса, 1926. — С. 341.

287

Див.: Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України. — С. 445.

288

Див.: Зинченко И. А. Составные преступления. — X., 2005. — С. 129.

289

Див.: Зинченко И.А. О квалификации некоторых составных преступлений // Проблеми законності. — 2006. — № 78. — С. 117-118.

290

Див.: Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах: Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К.: Концерн «Ін Юре», 2007. — С. 262-265.

291

Див., напр.: Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. — С. 210, Иногамова-Хегай Л.B. Конкуренция уголовно-правовых норм при квалификации преступления: Учеб. пособие. — М.: ИНФРА-М, 2002. — С. 168; Марій О. К. Кваліфікація злочинів при конкуренції кримінально-правових норм. — К.: Атіка, 2003 — С. 166-167 та ін.

292

Правила кваліфікації даного виду конкуренції законодавчо закріплені, наприклад, в ч. 3 от. 17 КК РФ, де вказано, «якщо злочин передбачено загальною і спеціальною нормами, то сукупність злочинів відсутня і кримінальна відповідальність настає тільки за спеціальною нормою».

293

Див.: Трайнин А.Н. Вказ. праця. — С. 246.

294

Див., напр.: Бажанов М И Множественность преступлений по уголовному праву Украины. — С. 20; Малков В.П. Совокупность преступлений. — С. 94, Кузнецова Н.Ф Значение преступных последствий. — С. 117, Кузнецова Н.Ф. Проблемы квалификации преступлений. — С. 281-283; Коренева А.В Теоретические основы квалификации преступлений. — С. 132-136 тощо.

295

Кримінально-правову характеристику цього складу злочину див., напр.: Голіна В.В Кримінологічні та кримінально-правові проблеми боротьби з бандитизмом: соціально-правове і кримінологічне дослідження. X.: Регіон-інформ, 2004. — С. 7-51.

296

Див.: Уголовный кодекс УССР. Научно-практический комментарий — К: Политиздат Украины, 1987. — С. 686. Майже та само складена природа хуліганства доводиться М.О. Стручковим, Н Ф. Кузнецовой), С.С. Яценком. (Див.: Стручков Н.А. Вказ праця. С. 36; Кузнецова Н.Ф Значение преступных последствий для уголовной отвегеї ценности. — С. 123; Яценко С.С. Ответственность за преступления против общественного порядка. — К., 1976. — С. 70).

297

Див.: Збірник постанов Пленуму' Верховного Суду України (1972-2009). — С. 635.

298

Таку позицію поділ ж: і судова практика. (Див., напр.: Практика судів України з кримінальних справ (2001-2005) / За заг. рад.. В.Т. Маляренка. В.В. Сташиса. Укладачі: В.В. Сташис, В.І. Тюпогін. — К.. Юрінком Інтер. 2005. — С. 313-314, Практика судів України з кримінальних справ (2006-2007) / Укладачі: В В. Сташис. В.І. Тютюгін; За заг. ред.. В.В. Сташиса. — К.: Юрінком Інтер, 2008. — С. 696-697).

299

Див.: Кузнецова Н.Ф Проблемы квалификации преступлений. — С. 281.

300

Див., напр.: Бажанов М.И. Вказ. праця. — С. 20; Корнеева А.В. Вказ. праця. — С. 133-134; Демин В.Ф. Вказ. праця. — С. 20 та ін.

301

Див.: п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 липня 1995 р. «Про судову практику у справах про бандитизм». — Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України (1972-2004). — X.. 2004. — С. 435.

302

Див.: Там само — С. 435. За такого підходу відбувалося, що не склад злочину визначав його кваліфікацію, а характер і розмір санкції статті КК. Про помилковість такого підходу один із авторів цієї роботи вже писав в окремій статті, у якій наводилася і критика відповідних положень постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 липня 1995 р. «Про судову практику у справах про бандитизм». (Див.: Зінченко І.О. Деякі проблеми кримінальної відповідальності за бандитизм // Проблеми законності. — 2006. — № 79. — С. 116-121).

303

Див.: Навроцькнй В.О. Теоретичні проблеми кримінально-правової кваліфікації. — К.: Атіка, 1999. — С. 363.

304

Див.: Практика судів України з кримінальних справ (2006-2007) / Укладачі: В.В. Сташис, В.І. Тютюгін; За заг. ред. В.В. Сташиса. — К.: Юрінком Інтер, 2008. — С. 660.

305

Див., напр.: Кримінальний кодекс України. Науково-практичний коментар / За заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. — Вид. четверте, доповн. — X.: ТОВ «Одіссей», 2008. — С. 835.

306

Див.: Кистяковский А.Ф. Элементарный учебник общего уголовного права. Общая часть Т. I. — K., 1875. — С. 334.

307

Див.: Пионтковский А.А. Учение о преступлении по советскому уголовному праву. — С. 398.

308

Див.: Курс уголовного права. Общая часть. — Т. I / Под ред. Н.Ф. Кузнецовой, И.М. Тяжковой. — С. 507; Наумов А.В. Уголовное право. Общая часть. Курс лекций. — М., 1996. — С. 318.

309

Див.: Уголовное право. Общая часть. Учебник для вузов/Под ред. И.Я. Козаченко. З.А. Незнамовой. — М, 1999. — С. 290.

310

Див.: Шевченко Є В. Злочини з похідними наслідками. — X., 2005. — С. 27-28.

311

Див.: Там само — С. 37. Таку саму позицію займав і М.І. Бажанов, на думку якого злочини, кваліфіковані за наслідками в одних випадках можуть бути складеними, скажімо, як умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого; в інших — ні за яких умов не є такими, наприклад, зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки у вигляді самогубства потерпілої, оскільки самогубство самостійного злочину за кримінальним правом не утворює. (Див.: Бажанов М.І. Вказ. праця. — С. 24).

312

Див.: Ляпунов Ю.И. Вказ. праця — С. 48-49.

313

Див.: Пинаев Л.А. Курс лекций по Общей части уголовного права. Книга І «О преступлении». — X., 2001. — С 135-136.

314

Див.: Угрехелидзе М.Г. Проблема неосторожной вины в уголовном праве. — С. 89-90.

315

Див.: Горбуза А.Д. Смешанная форма вины по советскому уголовному праву. — Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — М., 1972. — С. 10-12.

316

Див.: Черненко Т.Г. Вказ. праця — С. 28.

317

Див.: Безверхов А.Г., Шевченко И.Г. Уничтожение и повреждение имущества: вопросы истории, теории, практики. — М.: Юрлитинформ, 2010. — С. 137-138.

318

Див.: Пинаев А.А. Особенности составов преступлений с двойной и смешанной формами вины. — X., 1984. — С. 10.

319

Див.: Татищев Н.С. Русское уголовное право: Лекции. — Часть общая. — Том. 2. — СПб., 1902. — С. 1298.

320

Див.: Сергеевский Н.Д. Русское уголовное право. Пособие к лекциям. Часть общая. — СПб., 1913. — С. 334.

321

Див.: Є.В. Шевченко. Вказ. праця. — С. 62.

322

Як відомо, з фізичної сторони дія може бути простою і складною. Прості дії містять у собі одиничні (елементарні) акти поведінки людини, наприклад, завдання удару. Складні дії характеризуються ускладненою структурою. Серед них можна виділити ті, що складаються із кількох актів поведінки, кожен з яких може бути визнаний як самостійна дія. (Докладно про це див.: В П. Тихий, М.І. Панов. Злочин, його види та стадії. — К., 2007. — С. 6-8).

323

Див.: Є.В. Шевченко. Вказ. праця. — С. 73.

324

Див.: Сташис В.В., Бажанов И.И. Преступления против личности в УК УССР и в судебной практике. — X., 1981. — С. 80.

325

Наприклад, В.О Навроцький у злочинах даного виду наслідок, який спричиняє шкоду основному об’єкту, називає «проміжним», а той, що заподіює шкоду додатковому об’єкту — «кінцевим». (Див.: Навроцький В.О. Теоретичні проблеми кримінально-правової кваліфікації. — С. 255). Деякі науковці наслідки у таких злочинах називають «наслідками першого і другого порядку». (Див., напр.: Кримінальне право України: Загальна частина: підручник / Ю.В Баулш, В.І. Борисов, В.І. Тютюгін та ін.; за ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. — X.: Право, 2010. — С. 246).

326

В юридичній літературі більшість авторів схиляється до того, що створення реальної можливості настання шкоди також є суспільно небезпечним наслідком вчиненого діяння. Про це писали Н Ф Кузнецова, В.М Кудрявцев. М.И. Ковальов. С.В. Землюков, М.І. Панов, В.П Тихий, П.С. Бсрзін та інші науковці. Зокрема, на думку Н.Ф. Кузнєцової можливість настання шкідливих наслідків означає якісно новий стан, що виник в реальній дійсності, за якого з’явились реальні, цілком конкретні умови, сили, спроможні спричинити шкоду об’єкту (Див., напр. Кузнецова Н.Ф. Значение преступных последствий для уголовной ответственности — С. 24; Ковалев М.И. Проблемы учения об объективной стороне состава преступления. — Красноярск: Изд-во Красноярского ун-та, 1991, — С. 89; Берзін П.С. Злочинні наслідки: поняття, основні різновиди, кримінально-правове значення — К.: Дакор, 2009. — С. 46-48 та ін.).

Заслуговує на підтримку думка М.І. Панова і В.П.Тихого, які вважають, що у всіх випадках, коли існує законодавча вказівка на реальність загрози настання наслідків, шкода, що спричиняється об’єкту, полягає у порушенні стану захищеності. безпеки суспільних відносин, цінностей, благ, які поставлені під охорону кримінального закону (Див.; Панов Н.И., Тихий В.П. Уголовная ответственность за создание опасности // Проблеми законности. — X., 1997 — Вип 32. — С. 107).

327

Подібні злочини в літературі отримати назву «делікти небезпеки» або «делікти створення небезпеки».

328

Див.: Брайнин Я.М. Уголовный закон и его применение. — М., 1967. — С. 63.

329

Див.: Шапченко С.Д. Оценочные признаки в составах конкретных преступлений. Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук. — К., 1988. — С. 10-11.

330

Див.: Костарева Т.А. Квалифицирующие обстоятельства в уголовном праве. — Ярославль. ЯрГУ, 1993. — С. 137, Ковалев М.И. Оптимальное соотношение формального и оценочного в уголовном законе И Сов. гос-во и право. — 1973. — № 11. — С. 69-70; Наумов А.В. Применение уголовно-правовых норм. — Волгоград. 1973. — С. 97-98.

331

Див.: Землюков С.В. Понятие вредных последствий преступления и их правовое значение: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — М.. 1983. — С. 21-23; Землюков С.В Уголовно-правовые проблемы преступного вреда. — Новосибирск: Изд-во Новосиб ун-та. 1991; Панов Н.И. О точности норм уголовного права и совершенствовании законодательной техники // Правоведение, 1987. — № 4. — С. 81-82; Панов Н И. Оценочные понятия и их применение в уголовном праве // Проблемы соц. законности — X., Вища школа, 1981. — Вып. 7. — С. 99-106; Ткаченко В.И. Составы преступлений с отягчающими обстоятельствами // Уголовная ответственность и ее реализация в борьбе с преступностью. — М., 1988. — С. 39.

332

Див.: Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. — С. 118.

333

Див.: Панов И.И., Огородник А.П. Методологический аспект исследования оценочных понятий в уголовном праве // Методологічні проблеми правової науки. Матеріали міжнародної наукової конференції. — X.: Право, 2004. — С. 319.

334

Див.: Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України (1972-2009). — С. 703.

335

Див.: Вісн. Верхов. Суду України. — 2005, — № . — С. 9.

336

Див.: Там само. — 2004. — № 2. — С. 8.

337

Як зазначай В.М. Кудрявцев, «під прямим причинним зв'язком ми розуміємо такий розвиток подій, який був викликаний суспільно небезпечною дією чи бездіяльністю і призвів до злочинного результату, що відбувся без втручання інших людських вчинків». (Див.: Кудрявцев В.Н. Объективная сторона преступления. — М., 1960. — С. 214).

338

Див.: Рішення Верховного Суду України. — 2007. — Вип. 1(14). — С. 103— 105.

339

У роботі не ставиться завдання докладно аналізувати проблему так званої змішаної (складної, подвійної) форми вини, а звергається увага на це питання лише в зв'язку з характеристикою злочинів з похідними наслідками.

340

А.Н. Трайнін з цього приводу зазначав, що сполучення двох форм вини є можливім лише у складних складах злочинів такого типу. (Див.: А.Н. Трайнин. Общее учение о составе преступления. — М, 1957. — С. 112).

341

Див.: Малков В.П. Совокупность преступлений. — С. 112; Шевченко Є.В. Вказ. праця. — С. 35-37.

342

Див.: Рарог А.И. Квалификация преступлений по субъективным признакам. — С. 130-131.

343

Див.: Рарог А.И. Вказ. праця. — С. 132-133. Позицію А.І. Рарога підтримує Т.Г. Черненко. (Див : Черненко Т.Г. Вказ. праця. — С. 28-29).

344

Див.: Угрехелидзе М. Вказ. праця. — С. 89-90; Горбуза А.Д. Вказ. праця. — С. 10-12; Безверхов А.Г., Шевченко И.Г. Вказ. праця. — С. 137-139, та ін.

345

Див.: Черненко Т.Г. Вказ. праця. — С. 27; Бажанов М.И. Вказ. праця. — С. 24; Шевченко Є.В. Вказ. праця. — С. 19-20 та ін.

346

Див.: Вісн. Верхов. Суду України. — 2006. — № 4. — С. 21-22.

347

Див.: Вісн. Верхов. Суду України. — 2003. — № 1. — С. 41.

348

Див.: Кримінальне судочинство в Україні: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбивства): Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. — С. 480-482.

349

Див.: Курс уголовного права. Общая часть Т. І./ Под ред. Н.Ф Кузнецовой, И.М. Тяжковой. — М., Зерцало. 1999. — С. 497.

350

Див : Уголовное право. Общая часть: Учебник для вузов / Отв. ред. И.Я. Козаченко, З.А. Незнамова. — М., 1997. — С. 296.

351

Див.: Агаев И Б Рецидив в системе множественности преступлений. — М.: Юрист, 2002. — С. 9; Малков В П Множественность преступлений и ее формы но советскому уголовному праву. — С. 12; Зінченко І.О., Тютюгін В.І. Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання. — X.: Фінн, 2008. — С. 16.

352

Див., напр.: Малков В. П. Вказ. праця. — С. 21-39, Черненко Т.Г. Вказ. праця. — С. 37-49.

353

Висловлене стосується не тільки ознак злочину, а й інших питань, наприклад, обставин, ідо виключають злочинність діяння і передбачені в Розділі VIII Загальної частини КК, визнання особи неосудною за раніше вчинене суспільно небезпечне діяння тощо.

354

У науці кримінального права усунення злочинності діяння, виключення його з числа злочинів, тобто оголошення його таким, що не визнається більше злочином і не породжує у держави повноважень на кримінальне переслідування, дістало назву декриміналізації злочину. (Див., напр.: Пономаренко Ю.А. Чинність і дія кримінального закону в часі. — К.: Атіка, 2005. — С. 191 та ін.).

355

Див.: Пономаренко Ю.А. Вказ. праця — С. 215; Основания уголовно-правового запрета (криминализация и декриминализация) / В.Н. Кудрявцев, П.С. Дагель, Г.А. Злобин и др. / Отв. ред. В.Н. Кудрявцев и А.М. Яковлев. — М.: Наука, 1982. — С. 183; Коробеев А.И. Советская уголовно-правовая политика: проблемы криминализации и пснализации. — Владивосток: Иэ-во ДВГУ, 1987. — С. 59.

356

Докладно про підстави, порядок та наслідки застосування амністії та помилування див.: Школа С.М. Кримінально-правові проблеми застосування амністії та здійснення помилування в Україні. Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — К., 2004, Чепелюк О.В. Амністія та помилування в Україні (кримінально-правове та кримінологічне дослідження): Автореф дис. ... канд. юрид. наук. — К.. 2009; Гришко А.Я., Потапов А.М. Амнистия. Помилование. Судимость. — М.: Университетская книга; Логос, 2009 та ін.

357

Слід зазначити, що наразі у Верховній Раді України знаходиться на розгляді проект закону «Про внесення змін до Закону України «Про застосування амністії в Україні», який вже прийнято у першому чиганні і згідно з яким законом про амністію особи, визнані винними у вчиненні злочину обвинувальним вироком суду, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили, можуть бути повністю або частково звільнені від відбування покарання. Відповідні зміни пропонується внести і до статей 44 та 86 КК. Таким чином, якщо саме в такій редакції цей закон буде прийнято остаточно, звільнення особи на підставі закону про амністію від кримінальної відповідальності стане неможливим, і амністія перетвориться лише на один з видів звільнення особи від відбування покарання.

За звуження сфери застосування амністії виступають і деякі спеціалісти (Див., напр. Присяжнюк Т.І. Проблеми застосування амністії в Україні // Вісн. Верхов. Суду України. — 2007. — № 9. — С. 39-42).

358

Див.: Від. Верхов. Ради України. 1996. — № 48. — Ст. 263; 1997. — № 9. — Ст. 69; 2000. — № 35. — Ст. 281; 2007. — № 9, — Ст. 79.

359

Див.: Квашис В.Б. Гуманизм советского уголовного права. — М.: Юрид. лит., 1969. — С. 48: Мирзаджанов К. Вопросы советского уголовного права (досрочное освобождение от наказания). — Ташкент: Изд.. «Укитувчи», 1980. — С. 25.

360

Слід зазначити, що приймаючи правильне рішення по суті, суд припустився помилки щодо оцінки вчиненого Г. злочину, тому що незаконне зберігання бойових припасів, безумовно, належить не до продовжуваних (як зазначив суд), а до триваючих злочинів.

361

Див.: Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2007. — Вил. 1(3). — С. 17-18.

362

Див.: Баулів Ю.В. Звільнення віл кримінальної відповідальності. — К.: Атіка, 2004. — С. 77.

363

Про підстави, порядок та наслідки застосування помилування докладно див.: Мушка А.А., Школа С.М. Амністія і помилування в системі сучасного українського права // Кримінальне право України. — 2006. — № 1. — С. 10-23; Гришко А.Я. Помилование осужденных в России Научно-практ. пособие. — М.: Логос, 2005; Саженков Ю В., Селиверстов В.И. Правовые проблемы помилования в России. — М.: ИД «Юриспруденция», 2007.

364

Лише у п 5 Положення про здійснення помилування зазначається, що особа, яку раніше було неодноразово (два і більше разів) засуджено за вчинення умисних злочинів або до якої раніше застосовувались помилування, амністія, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, заміна невідбутої частини покарання більш м’яким, звільнення від відбування покарання з випробуванням, якщо вона до погашення чи зняття судимості знову вчинила умисний злочин, може бути помилувана лише у виняткових випадках.

365

Як спеціальним вид звільнення особи саме від покарання, а не від кримінальної відповідальності розглядається помилування і в літературі. (Див., напр.: Музика А.Л., Шкода С.М. Вказ. праця. — С. 23, Маляренко В.Т., Музика А.А. Амністія та помилування в Україні: Навч. посібник. — К.: Атіка, 2007. — С. 29, 37; Школа С.М. Вказ. праця. — С. 12 та ін.).

366

Див.: Баулін. — Вказ. праця. — С. 185.

367

Див.: Науково-практичний коментар до Кримінального Кодексу України / За ред. С.С. Яценка. — К., 2002. — С. 185.

368

Див.: Баулін Ю.В. Вказ. праця. — С. 185.

369

Див.: Кримінальний кодекс України. Науково-практичний коментар — Вид. 4-е. / За заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. — X., 2008. — С. 29.

370

Конвенція укладена 22 січня 1993 р. і ратифікована Законом України від 10 листопада 1994 р (Див : Україна в міжнародно-правових відносинах. Боротьба із злочинністю та взаємна правова допомога. — К., 1995. — Кн. 1. — С. 1014-1082).

371

Див.: Від. Верхов. Ради України. — 1998. -№ 26. — Ст. 162.

372

Див.: Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах. Офіц. вид. — К., 2006. — С. 116-118. Див. також: Вісн. Верхов. Суду України. — 2004. — № 5. — С. 19-20.

373

Див.: Вісн. Верхов. Суду України. — 2009. — № 4. — С. 39-40.

374

Див.: Там само. — С. 40.

375

Про підстави, порядок та наслідки екстрадиції (видачі) осіб, які вчинили злочини, докладно див.: Лукашук И.И., Наумов А.В. Выдача обвиняемых и осужденных в международном уголовном праве: Учебно-практическое пособие. — М.: Рос. Юрид. Издат. Дом, 1998 — С 30-69; Лукашук И.И., Наумов А.В. Международное уголовное право: Учебник. — М.: Спарк, 1999. — С. 210-250 та ін.

376

Див.: Від Верхов. Ради України. — 2004 — №. 50. — Ст. 540.

377

Див.: Від. Верхов. Ради України. — 1994. — № 46.-Ст. 417. (Додатково див.. Протокол до Конвенції від 29 березня 1997 р. та Закон про його ратифікацію від 3 березня 1998 р.).

378

Обов’язковість кримінальної караності відповідних діянь та законодавством як запитуючої, так і запитуваної сторін у міжнародному кримінальному праві є необхідною умовою видачі особи, яка обвинувачується у вчиненні цих діянь. Ця умова видачі отримала назву — принцип подвійної кримінальності. (Див.: Лукашук И.И., Наумов А.В. Выдача обвиняемых и осужденных... — С. 33).

379

Див : Кримінальний кодекс України з постатейними матеріалами / За відп. ред. В.В. Сташиса; Упоряд.: В.С. Ковальський, В.І. Тютюгін. — К.: Юрінком Інтер, 2007. — С. 183, 197.

380

Див.: Там само. — С. 186-187, 199-200.

381

Див.: Вісн. Верхов. Суду України. — 2008. — № 9. — С. 9-10.

382

Див.: Рішення Верховного Суду України. — 2008. — Вип. 2(17). — С. 96-98. Див. також: Вісн. Верхов. Суду України. — 2009. — № 11. — С. 16.

383

Див.: Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2007. — Вип. 2(4). — С. 5-8. Див. також: Вісн. Верхов. Суду України. — 2007. — № 10. — С. 21-22; 2008. — № 9. — С. 9-10.

384

У літературі висловлена пропозиція щодо заміни терміну «факультативне звільнення» на термін «дискреційне звільнення» (від латинського discretio — на власний розсуд). (Див.: Баулін Ю.В. Вказ. праця. — С. 62-63).

385

Див.: Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України. — С. 586.

386

Див. Баулін Ю.В. Вказ. праця. — С. 161.

387

Див.: Пионтковский А.А. Учение о престулении. — С. 639.

388

Див.: Дурманов Н.Д Давность и погашение судимости — М., 1939. — С. 41.

389

Див.: Смольников В.Е. Давность в уголовном праве. — М., Юрид. лит., 1973. — С. 61-65; Ткачевский Ю.М. Давность в советском уголовном праве. — М., Изд. МГУ, 1978. — С. 53-56; Курс уголовного права. Общая часть. Т. 2. Учение о наказании/ Под ред. Н.Ф Кузнецовой, И.М. Тяжковой — М.: Зерцало, 1999. — С. 189-190.

390

Див.: Камынин И. Вказ. праця. — С. 30-31.

391

Спеціальних роз'яснень Верховного Суду України з цього питання наразі не існує і судова практика користується тими роз’ясненнями, які були надані ще в постанові Пленуму Верховного Суду СРСР віл 4 березня 1929 р. «Про умови застосування давності і амністії до триваючих і продовжуваних злочинів» (в ред. постанови від 14 березня 1963 р.).

392

Див.: Вісн. Верхов. Суду України. — 2004. — № 2. — С. 10.

393

Докладніше про поняття, сутність, ознаки та правові наслідки судимості див.: Голина В.В Погашение и снятие судимости по советскому уголовному праву. — X.: Вища школа, 1979. — С. 6-24, Голіна В.В. Судимість. — X.: «Харків юридичний», 2006. — С. 8-76; Гришко А.Я., Потапов А.М. Вказ. праця. — С. 176-260.

394

Див.: Бажанов М.И., Сташис В.В. Новое в уголовном законодательстве. — М.: Юрид. лит., 1970. — С. 66.

395

Наприклад, якщо за злочин, передбачений ст 128 КК, засуджується вагітна жінка, то суд буде вимушений постановити щодо неї обвинувальний вирок без призначення покарання, тому що ні один із видів покарань, які зазначені в санкції цієї статті, згідно з ч. 3 ст. 56 КК (громадські роботи), ч. 2 ст. 57 КК (виправні роботи) та ч. 3 ст. 61 КК (обмеження волі) не може бути до неї застосований.

396

Див.: п. 5 указаної постанови Пленуму Верховного Суду України. (Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України — С. 512-513). Див. також: Письменний Є.О. Інститут судимості в кримінальному праві України: Автореф. дис. ...канд. юрид. наук. — К., 2009. — С. 12-13.

397

Див. Вісн. Верхов. Суду України. — 2009. — № 3. — С. С. 27-28.

398

Див.: Вісн. Верхов. Суду України. — 2006. — № 9. — С. 18.

399

Див.: Вісн. Верхов. Суду України. — 2010. — № 1. — С. 28-29. Див. також: Рішення Верховного Суду України. — 2008. — Вип. 2(17). — С. 99-100.

400

Див. Вісн. Верхов. Суду України. — 2009. — № 3. — С. 28.

401

Див.: Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2006. — Вип. 1-2. — С. 109-111.

402

Див. Вісн. Верхов. Суду України. — 2009. — № 3. — С. 28.

403

Однією з перших наукових праць, у якій комплексно досліджувались проблеми інститутів кримінального права, була стаття Тенчова Е. С. (Див.: Тенчов Е. С. Институты уголовного права: система и взаимосвязь // Сов. гос-во и право. — 1986. — № 8). Із сучасних наукових праць найбільш детально інститути кримінального права досліджуються в монографії Коняхіна В.П. (Дин.: Коняхин В.П. Теоретические основы построения Общей части российского уголовного права. — СПб., 2002. — Глава ІV).

404

Див.: Алексеев С.С. Проблемы теории права/ Т. 1 — Свердловск, 1972. — С. 139-140.

405

Див., напр.: Теория государства и права. Курс пекций / Поl ред. Н.И. Матузова, А.В. Малька. — М.: Юрист, 2000. — С. 397; Хропанюк В.Н. Теория государства и права. 2-е изд. — М., 1997 — С. 213. та ін.

406

Див.; Алексеев С.С. Структура советского права. — М., 1975. — С. 119.

407

Див.: Там само. — С. 121-135. Приблизно таким же чином визначають правовий інститут й інші автори. (Див.: Якушев В.С. Понятие правового института // Правоведение. — 1970. — № 6. — С. 62; Общая теория права: Учебник для юридических вузов / Под ред. А.С. Пиголкина. — М.: Изд. МГГУ им. Баумана, 1995. — С. 181-182; Загальна теорія держави і права: Підручник / За ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.Я. Петришина. — X.: Право, 2002. — С. 258-259 та ін.).

408

Див.: Общая теория права и государства / Под ред В В Лазарева. — М.; Юрист, 1997. — С. 169.

409

Див.: Коняхин В.П. Вказ. праця. — С. 115-119.

410

Див.: Теория государства и права. Курс лекций / Под ред. Н И. Матузова, А.В.Малько. — С. 398.

411

Див.: Алексеев С.С. Вказ. праця. — С. 147-149.

412

Див.: Генчов Е.С. Институты уголовного права система и взаимосвязь // Сов гос-во и право. — 1986. — № 8. — С. 60-61.

413

Див.: Уголовное право. Общая часть. Учебник для вузов. / Пол ред. И.Я. Козаченко, З.А. Незнамовой, — М., Норма, 1999. — С. 6-7.

414

Див.: Коняхин В.П. Теоретические основы построения Обшей части российского уголовного права. — СПб., 2002 — С. 155-168; Пудовочкин Ю.Е., Пирвагидов С.С. Понятие, принципы и источники уголовного права: Сравнительно-правовой анализ законодательсва России и стран Содружества Независимых Государств. — СПб., 2003. — С. 40-45; Кленова Т.В. Основы теории кодификации уголовно-правовых норм. — Самара, 2001. — С. 195.

415

Див.: Курс уголовного права. Общая часть. Том 1. Учение о преступлении. — М.: Зерцало. 1999. — С. 4.

416

Див.: Тенчов Е.С. Вказ. праця. — С. 61-66.

417

Див.: Уголовное право. Общая часть. Учебник для вузов / Под ред. И.Я. Козаченко, З.А. Незнамовой. — С. 7.

418

Див.: Уголовное право. Общая часть: Учебник / Под ред. Н.И. Ветрова, Ю.И. Ляпунова. — М., 1997. — С. 13.

419

Див.: В.П. Малков. Множественность преступлений и ее формы по советскому уголовному праву. — С. 131-132.

420

Див.: Малков В.П. Вказ. праця. — С. 134. Пропозицію В.П. Малкова про виділення множинності в окремий інститут в той час підтримав Р.Р. Галіакбаров, який вважав, що в межах кримінального права потрібно виділити новий інститут множинність, який би об'єднував як множинність злочинів, так і множинність його учасників. (Див.: Галиакбаров Р.Р. Квалификация многосубьектных преступлений без признаков соучастия. — Хабаровск, 1987. — С. 22).

421

Див.: Уголовное право Общая часть: Учебник / Под ред. Н.И. Ветрова. Ю.И. Ляпунова. — С. 13; Пудовочкин Ю.Е.. Пирвагидов С.С. Вказ. праця. — С. 44-49; Энциклопедия уголовного права. Т. 1. — Издание проф. Малинина В.Б. — СПб., 2005. — С. 196.

422

Під системою (з грецької systema — ціле, складене з частин) розуміють сукупність взаємопов'язаних елементів будь-якого цілого, розташованих в певному порядку. Коли говорять про систему в праві, то мають на увазі об'єктивне об’єднання певних правових частин за змістовними ознаками в структурно-впорядковану цілісну єдність, що має відносну самостійність, стійкість та автономність функціонування. (Див.: Керимов Д.А. Философские проблемы права. — М.. Наука, 1972. — С. 278).

423

Пропонуючи доповнити КК положеннями, які б визначали окремі види одиничних злочинів, зауважимо, що ми не вважаємо за доцільне визначати безпосередньо в законі загальне поняття одиничного злочину, оскільки останнє є суто теоретичною конструкцією, тоді як наявність окремих його різновидів (продовжуваний, триваючий, складений злочини та злочин з похідними наслідками) безпосередньо впливає на вирішення питань про кваліфікацію відповідних діянь та призначення за них покарання.

424

Див.: Энциклопедия уголовного права. Т. 3. — С. 494; Чернова Т., Малков В. Назначение наказания по совокупности приговоров // Российская юстиция. 1999. — № 10. — С. 46-48. Цю думку також іюділяс А.А. Стрижевська. (Див. Стрижевська А.А. Сукупність злочинів за кримінальним правом України: Автореф, дис. ... канд. юрид. наук. — К., 2007. — С. 8.

425

Див.: Становский М.Н. Назначение наказания. — СПб.: Юрид. центр Пресс, 1999. — С. 303.

426

Див.: Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України. — С. 482.

427

Див.: Там само. — С. 483.