Парфуми

9

На той час у Парижі був добрий десяток парфюмерів. Шестеро з них жили на правому березі, шестеро на лівому і один якраз посередині, а саме на мосту Міняйл, що з’єднував правий берег з островом Сіте. Цей міст був з обох боків так щільно забудований чотириповерховими будинками, що поміж них не видно було річки, і складалося враження, ніби стоїш на звичайнісінькій, добре вимощеній та ще й, до того ж, гарній вулиці. І справді, міст Міняйл вважали однією з найкращих торгових адрес міста. Тут були відомі крамниці, сиділи ювеліри, червонодеревники, найліпші перукарі та кушніри, майстри, що шили елегантні корсети й панчохи, теслі, торговці чобітьми для верхової їзди, вишивальники еполетів, ливарі золотих ґудзиків та банкіри. Тут була також крамниця й домівка парфюмера і рукавичника Джузеппе Бальдіні. Над його вітриною був напнутий розкішний балдахін, поряд висів герб Бальдіні з чистого золота — золотий флакон, з якого виростав букет золотих квітів, — а перед дверима лежав червоний килим, на якому був вишитий, теж позолотою, господарів герб. Коли двері відчинялися, дзвоники видзвонювали перську мелодію, а дві срібні чаплі починали випльовувати із дзьобів фіалкову воду в позолочену чашу, що мала знову ж таки форму флакона, як на гербі Бальдіні.

А за конторкою із світлого букового дерева стояв сам Бальдіні, старий і нерухомий, неначе стовп, у припудреній сріблом перуці та в тисненому золотом каптані. Хмара запашної води «Франжіпані», якою він щоранку обприскувався, оповивала його особу й ніби відносила її в туманну далечінь. У своїй незворушності він мав такий вигляд, наче був власним інвентарем. Аж коли лунали дзвоники й починали плюватися чаплі — а це траплялося не надто часто, — господар немовби оживав, перевтілювався, ставав маленьким і рухливим, вишмигував, раз у раз кланяючись, із-за конторки так швидко, що хмара «Франжіпані» ледве за ним устигала, і запрошував гостя сісти, щоб продемонструвати йому найвишуканіші запахи та косметику.

Їх у Бальдіні були тисячі. Вибір сягав від есенцій, квіткових олій, розчинів, нектарів, секретів, бальзамів, смол та інших речей у сухому, рідкому чи воскоподібному вигляді, від різноманітних помад, паст, пудри, мила, кремів, бандоліну, брильянтину, гуталіну, крапель від бородавок і косметичного пластиру до води для ванн, лосьйонів, духмяних солей, туалетного оцту та тьми-тьмущої справжніх парфумів. Але Бальдіні не задовольнявся цими виробами класичної косметики. Його шанолюбство полягало в тому, щоб зібрати в своїй крамниці все, що хоч якось пахло чи сприяло запахам. Так, поряд із курильними пастилками, курильними свічками та стрічками можна було знайти всілякі приправи — від анисового насіння до кориці, сиропів, лікерів і фруктових наливок, кипарисових вин, малаги й коринфських родзинок, медів, кави, чаю, сухих та в’ялених фруктів, інжиру, льодяників, шоколаду, їстівних каштанів; були навіть мариновані каперси, огірки, цибуля й консервований тунець. А ще духмяний сургуч, поштовий папір, чорнило кохання із запахом трояндової олії, канцелярські папки з іспанської шкіри, ручки з білого сандалового дерева, більші й менші скриньки з кедру, чаші для цвіту, латунні кадила, кришталеві флакони та слоїки з притертими бурштиновими затичками, духмяні рукавички, носовички, подушечки для голок, наповнені мускатовим цвітом, обкурені мускусом шпалери, що можуть понад сторіччя сповнювати кімнату пахощами.

Звичайно, всім цим товарам не вистачало місця в помпезній, з виходом на вулицю (чи то на міст) крамниці, і сховищем, позаяк підвалу не було, слугувала не тільки комора в будинку, а й увесь другий і третій поверх та ще й майже всі приміщення на першому поверсі, що виходили вікнами до річки. Наслідком цього було те, що в домі Бальдіні панував неймовірний хаос запахів. Наскільки вишуканою була якість окремих виробів — адже Бальдіні купував усе тільки найвищої якості, — настільки ж нестерпною була їхня ароматична дисгармонія; це нагадувало тисячоголовий оркестр, в якому кожен музикант грає фортіссімо іншу мелодію. Сам Бальдіні та його люди отупіли від цього хаосу, мов ото пристарілі диригенти, які майже всі глухуваті; майже не сприймала більшості з цих запахів і дружина Бальдіні, що жила на четвертому поверсі й запекло захищала його від проникнення сховища. Інша справа з покупцем, котрий уперше приходив до крамниці Бальдіні. Оця суміш запахів била йому, немов кулаком, в обличчя, хвилювала його чи дурманила, у всякому разі так пантеличила всі його почуття, що часто він уже й не знав, навіщо сюди прийшов. Посланці забували про свої замовлення. Непохитним чоловікам ставало млосно. А з багатьма жінками траплялися істеричні припади, вони непритомніли й поверталися до тями тільки за допомогою найрізкіших нюхальних солей із гвоздикової олії, амоніаку та камфорного спирту.

За таких обставин було не дивно, що перська мелодія дзвоників у дверях крамниці Джузеппе Бальдіні лунала дедалі рідше й дедалі рідше плювалися срібні чаплі.