Загалом, за час рейду не вiдбулося значних боїв мiж загонами чехословацької армiї та вояками УПА. "Банди, – писав Хньоупек про вiддiли УПА, – минають їх [боїв – В.В.] постiйним i частим пересуванням, тим також створюють в населення враження великої сили"1. Фактично, чехам так i не вдалося нав'язати їм бiй. Повернення повстанцiв на Україну було зумовлене виключно тим, що їх завдання на теренах Словаччини були виконанi, а тому об'єктивними можна вважати слова Хньоупека, який сказав: "Нашi операцiї вплинули на вiдхiд бандерiвцiв, як торiшнiй снiг на передторiшню зиму. Якби хотiли, то зосталися б. He захотiли – вiдiйшли"2.
Рейд вiддiлiв УПА набув значного розголосу в словацькому суспiльствi, дiї українських повстанцiв стали темою численних репортажiв мiсцевої преси. Так, зокрема, Братiславський часопис "Час" у номерi 124 з вересня 1945 року писав: "Словацька суспiльнiсть була в цих днях занепокоєна дiями органiзованих банд на теренах Схiдньої Словаччини. Щоб поiнформувати наш загал про дiйсний стан речей, ми вислали до Кошиць окремого звiтодавця, а цей засягнув докладних вiдомостей в Кошицях i Пряшевi [...]. До села Суха в Стропкiвському повiтi прийшов озброєний вiддiл, що числив около 250 люда. Цей вiддiл розтаборився в селi, а кругом розставив стiйки [...]. Зi села Суха вiдiйшли до польського кордону. Останнiй раз бачили їх в селi Прикра [...]. Невеликий вiддiл з'явився в Сланських горах... Народня Безпека поробила всi заходи, щоб унешкiдливити тi банди. Має докладнi данi про їх побут i є в зв'язку з вiйськовим командуванням. При цiй нагодi треба спростувати пропаганду, яка твердить, що вiйськове командування зарядило мобiлiзацiю кiлькох рiчникiв до боротьби з бандерiвцями. Це не є згiдне з правдою, бо потреби такого кроку немає"3. Цiкаву iнформацiю подає газета "Демократ" з 20 вересня того ж року: "Останнiми тижнями, – читаємо тут, – з'явилися у пiвденно-схiднiй частинi Словаччини озброєнi групи [...]. До цього часу не було випадкiв, щоб цi групи допускалися насильства над життям чи майном громадян"4. В iншому, промосковському тонi висловлювалася про повстанцiв мiсцева комунiстична преса. Друкований орган цiєї партiї "Виходословенська правда" з 21 вересня називає їх "злочинними покидьками людства" i вказує, що причиною їх переходу на словацькi терени було те, що вони "ховаються перед суворою рукою справедливостi"1.
Резонанс пропагандистських дiй УПА проявився ще й в iншому, а саме – в активiзацiї дiяльностi словацьких антикомунiстичних органiзацiй. "Антикомунiстичний рух, – писав з цього приводу Хньоупек, – вийшов з пiдпiлля на бiлий свiт"2. В додатку до операцiйного наказу вiд 5 вересня 1945 року зазначалося, що в Гуменному заявилися писанi вiд руки листiвки, в яких звучав заклик до сло-вакiв "Хлопцi, йдiть до гiр!"3 В кiнцi того ж 1945 року почали масово поширюватися писанi вiд руки та друкованi листiвки, в яких зазначалися наступнi вимоги до тодiшньої чехословацької влади: звiльнити з пiд суду Йозефа Тiсу та iнших представникiв державного апарату Словацької держави, створення окремої словацької полiтичної партiї. В разi невиконання цих вимог невiдомi автори листiвки погрожували всенародним бойкотом виборiв до парламенту4.
Дуже цiкаву iнформацiю про активiзацiю пiдпiльних словацьких органiзацiй в другiй половинi 1945 року подає газета "День" (орган Народного фронту) в № 81 за 24 березня 1946 року в публiкацiї пiд назвою "Фашистська нелегальна органiзацiя на Словаччинi викрита". Зважаючи на те, що частина цих даних мають безпосереднє вiдношення до теми даного дослiдження, дозволю собi докладнiше переказати цю статтю, переклад якої, до речi, був здiйснений українськими повстанцями. Отже, тут читаємо про пiдпiльну словацьку органiзацiю, створену на основi органiзацiй Глiнкова Младеж (голова доктор Ходьмовський) та ГСЛС [можливо, якась з партiй доби Словацької держави] (голова Антон Кнiшант) влiтку 1945 року. Метою органiзацiї було вiдродження незалежностi Словаччини, для цього проводилася видавнича дiяльнiсть (газета "Словак" накладом 500 – 1000 примiрникiв), магазинувалася зброя. Основне членство органiзацiї складала студентська молодь, словацька iнтелiгенцiя та католицьке духовенство. Органiзацiя була розкрита в березнi 1946 року, проте, як читаємо в кiнцi цiєї статтi, "дiяльнiсть цього руху ще продовжується".
Взагалi, всi повстанськi звiти з першого словацького рейду пiдкреслюють надзвичайно приязне i дружнє ставлення словакiв до стрiльцiв УПА. Характерне воно було навiть i для деяких працiвникiв органiв державної безпеки. В телеграмi, котра iнформує керiвництво Сбору Народної Безпечностi про важкi порушення дисциплiни рядовим членством цiєї органiзацiї, вказується: "Деяких членiв Народної безпечностi треба перевести. Наприклад, зi станицi НБ в Папiнi, де бандерiвцi були i спокiйно, поприятельськи, забавлялися з членами НБ, також зi станицi НБ в Телеповцях, Улiч, Старiна. Видно, що органи безпеки цього окресу не є небезпечнi бандерiвцям, анi бандерiвцi їм [...]. В Телеповцях службовцi весело забавлялися з бандерiвцями i бандерiвцi навiть танцювали. В Збої фiнансова сторожа замiсть того, щоб воювати, дискутувала з бандерiвцями. Те саме в Рунiнi"2.
Великий переполох викликала поява українських повстанцiв в мiсцевих, особливо сiльських, осередках комунiстичної партiї Словаччини. Доброю iлюстрацiєю того є наступний документ: "Снiна. 28.11.1945 [...]. Окрес Снiна сусiдує з Польщею, є гiрським, i бандерiвцi можуть в ньому легко переховуватися. Влiтку їх випади були обмеженi, так як в кожному селi була, крiм Народньої Безпеки, ще органiзована й добровiльна мiлiцiя в складi 10-15 людей, в основному, членiв СКП [Словацької Комунiстичної партiї – В.В.] або безпартiйних. Коли добровiльна мiлiцiя була роззброєна i розпущена, що сталося наприкiнцi вересня, бандерiвцi стали частiше навiдувати наш окрес. Ввечерi i вночi вони вiльно рухаються по селах, добре знають членiв комунiстичної партiї i говорять, що всiх їх чекає ганебна смерть. Це дiяльнiсть нашої реакцiї, бо iнакше бандерiвцi не знали б, де хто знаходиться, хто є комунiстом i як зветься. По селах повна панiка, а в комунiстичнiй партiї хаос. З села Нова Седлiце були члени на окресних зборах i зажадали, щоб їх виписали з партiї. Те ж дiється в усiх селах"3. В iншому документi з того часу читаємо: "В багатьох випадках стається так, що товаришi з сiл приходять в секретарiат [комунiстичної партiї – В.В.], щоб повернути членськi квитки або одноголосно заявляють, щоб їх "викреслили" з партiї. В бiльшостi сiл неможливо скликати членськi збори. Коли їх скликаєш, нiхто не приходить. Якщо будуть i надалi банди на землях Словаччини, то похитнуться й так ослабленi позицiї партiї"1.
Для того, щоб протиставити словацьке населення стрiльцям i старшинам рейдуючих вiддiлiв, офiцiйна влада країни, яка все бiльше потрапляла пiд вплив Москви, розпочала активну пропагандистську кампанiю iз дискредитацiї українських повстанцiв. Їх стали зображати як бандитiв, як рештки нiмецької армiї, їм почали приписувати масовi грабежi та вбивства. Бiльше того, за даними Лева Шанковського, восени 1945 року в Снiнському окресi було зорганiзовано спецiальний загiн за зразком агентурно-провокативних боївок МГБ, який пiд маркою УПА проводив деякий час грабiжницькi напади на населення2. Дещо обґрунтовується ця думка в статтi "Армiї-примари проти Росiї". Тут, зокрема, читаємо: "НКВД часом перевдягається за українських повстанцiв, почiплює тризуб i шукає "втраченого зв'язку" або прямо грабує i знущається над населенням, щоб знеохотити його до повстанчого руху. Чому б не могло воно робити того в Чехiї, Словаччинi [...], щоб прохолодити небезпечнi симпатiї населення до нашого визвольного руху"3. Далi автор статтi наводить конкретний приклад – свiдчення чеської селянки про "бандерiвський" напад: "В годинi другiй ночi вдерлося до сiльської хати, де переночовувало 8 чоловiкiв i 5 жiнок, 30 озброєних людей з гiтлерiвськими гакенкройцами на раменах. Мiшаною нiмецько-чеською мовою почали обвинувачувати селян, що вони зрадили Гiтлера. "Хто ви такi? " – запитав Емiль [один iз присутнiх селян – В.В.] – "Бандерiвцi", – вiдповiв їх провiдник. – "Кажу вам про те, бо це не робить рiзницi. Ви нас i так не зрадите". На даний знак бандерiвцi пострiляли всiх жiнок i чоловiкiв крiм ... Марiї, яка це все i розповiла"4.
Очевидно, доречно буде розглянути iншi випадки вбивств, якi несправедливо приписуються українським повстанцям. Богуш Хньоупек як найстрашнiший приклад "бандерiвського" терору наводить вбивство в селi Колбашов десяти i в селi чотирьох євреїв. Вбивцями, за свiдченнями очевидцiв, якi переказує чеський автор, були люди "в нiмецьких, угорських та росiйських одностроях"1, крiм того, згiдно документiв, вони розмовляли українською, польською, чеською мовами2, тобто не мали жодних ознак, притаманних виключно воякам УПА. Проте, це не заважає чехословацьким авторам стверджувати, що вони – "бандерiвцi". I ще один дуже цiкавий момент, не врахований ними, очевидно, свiдомо: згаданi вбивства сталися в груднi 1945 року, тобто в час , коли на території Словаччини вiддiлiв УПА просто не було. Врештi, згаданий автор практично не бачить рiзницi мiж українськими повстанськими загонами та iншими нелегальними збройними формуваннями, що тут дiяли. Особливо це стосується решток Росiйської Визвольної Армiї, так званих "власiвцiв"3. До прикладу, вiн розповiдає про напади на схiднословацькi села у груднi 1945 року "великих загонiв бандерiвцiв-власiвцiв"4.
У звiтi з 1946 року одного з рейдуючих теренами Словаччини вiддiлiв згадується про поширюванi чехословацькою армiєю звернення до УПА, в яких вказується, що, можливо, вбивства, приписуванi бiйцям УПА, здiйсненi невiдомими кримiнальними злочинцями5. Нерiдко бували й випадки, коли мiсцеве населення, користуючись замiшанням, викликаним появою повстанських вiддiлiв, зводило порахунки з окремим представниками влади, особливо вдавалися до того рiзноманiтнi пiдпiльнi антикомунiстичнi органiзацiї. До речi, в тих же звiтах про акцiї в 1946 роцi українськi повстанцi констатують досить сильнi антисемiтськi настрої серед словацького населення6. Йозеф Родак у своїй статтi "Похiд бандерiвцiв на Схiдну Словаччину" також вказує на iснування мiсцевих злочинних груп, що реально не мали нiчого спiльного з вiддiлами УПА, а проте їх злочини приписувалися українським повстанцям1. Отже, безпiдставним є твердження про "бандерiвський терор" пiд час проходження рейдiв, основним завданням яких було якраз викликати симпатiї у словакiв i нав'язати з ними спiвпрацю, а тому поведiнка стрiльцiв пiд час перебування на словацьких землях повинна була бути зразковою. На територiї Словаччини вiддiли УПА мали готувати ґрунт для спiльної боротьби українцiв i словакiв проти росiйського iмперiалiзму, а не залишати пiсля себе неприємнi враження та ненависть.
Пiдсумовуючи результати першого словацького рейду, слiд вiдзначити, що вже незабаром по його закiнченнi було зроблено дальшi кроки на шляху до налагодження спiвпрацi мiж словаками та УПА. Протягом жовтня 1945 року вiдбулося двоє переговорiв на цю тему. В перших iз них, якi проходили 26 жовтня, брав участь комендант словацької прикордонної застави та районний провiдник ОУН "Соковик" (прiзвище невiдоме). У звiтi останнього з них зазначалося, що в розмовi були пiднятi такi теми:
"1) Боротьба українського народу в свiтлi iсторiї.
2) Теперiшнє загальне становище в свiтi.
3) Лiнiї полiтики США, Англiї та СРСР.
4) Большевицькi методи поневолення народiв та пiдбольшевицька дiйснiсть (розрiз мiж большевицькою пропагандою i дiйснiстю).
5) Наша теперiшня боротьба та спiльний фронт поневолених народiв у боротьбi з большевизмом"2.
Наступна зустрiч, тепер уже мiж комендантом словацької жандармерiї i українськими повстанцями на чолi з широковiдомим сотенним, а тодi ще тiльки пiдпоручником УПА, Степаном Стебельським-"Хрiном" вiдбулася чотири днi пiзнiше. На запитання повстанцiв, якi саме справи бажав з'ясувати для себе на зустрiчi словацький комендант, вiн вiдповiв: "Боротьба українського народу проти комунiзму, про яку починають у нас широко балакати, зацiкавила мене до такого ступеня, що, коли я довiдався про можливiсть нав'язати з Вами контакт, постановив собi особисто з Вами зустрiтися. Грабiжницька полiтика большевикiв на наших землях наставила тепер бiльшiсть словакiв проти бiльшовикiв i їх вислужникiв. Інтересуємося тими, що ведуть з ними боротьбу. Цiлий час, коли я зустрiчався з бiльшовиками чи поляками, то чув, що "бандерiвцi" – це найгiршi банди в свiтi, грабують та мордують невинне населення. Тим часом, тому мiсяць перемашерувало коло 500 Ваших воякiв-партизан, якi нашому населенню через свою культурну поведiнку дуже сподобалися"1. В подальшiй розмовi українськi повстанцi з'ясували ряд питань, що цiкавили словака, зокрема, мова йшла про цiлi боротьби УПА, про методи постачання харчiв для пiдпiльної армiї, отримання зброї, пiдготовку старшинських кадрiв. На закiнчення розмови комендант сказав: "У нас зростає ворожнеча до большевизму i, дай Боже, щоби ми незадовго спiльно почали боротьбу проти большевикiв"2.
Цi зустрiчi вiдбулися на низовому рiвнi, проте мали велике значення, адже вони засвiдчили принципову можливiсть союзницької українсько-словацької боротьби проти СРСР.
Поряд з тим, налагоджувалися взаємини й з iншого боку: мiж Червоною армiєю i армiєю Чехословаччини. Про один з аспектiв їх, який вилився у допомогу, надану чехам Закарпатським моторизованим полком ще в час рейду, йшлося уже вище. Десь вiд тодi розпочинаються постiйнi контакти i з польською армiєю3. Основою спiвпрацi на цьому етапi був обмiн досвiдом боротьби з повстанськими загонами та, що особливо важливо для армiї ЧСР, iнформацiєю про їх пересування, склад, озброєння та тактику. 1 сiчня 1946 року було пiдписано "Договiр про взаємний перехiд державних кодонiв прикордонними вiйськами СРСР та чехословацькими прикордонними вiйськами з метою переслiдування i лiквiдацiї переходячих банд i про взаємну спiвпрацю, пов'язану з цим"4. З радянського боку документ пiдписав пiдполковник НКВС Конторов, з чеського – пiдполковник Ян Станек. Договiр обумовлював особливостi взаємного переходу кордонiв, встановлення умовних сигналiв, розпiзнавальних знакiв.
Роздiл шостий ДРУГИЙ РЕЙД СОТЕНЬ УПА НА СЛОВАЧЧИНУ
Зимою 1946 року, тодi ж, коли СРСР та Чехословаччина готувалися до спiльної боротьби з українськими повстанцями, розпочинається пiдготовка другого рейду УПА на Словаччину. Окрiм успiху попередньої акцiї, були ще й iншi фактори, що спричинили його проведення. Перш за все, це момент, який стосувався внутрiшньо-полiтичного життя Чехословаччини, а саме виборiв, що мали вiдбутися тут у травнi 1946 року. На цю подiю покладалися великi сподiвання, адже вибори повиннi були визначити полiтичне майбутнє країни на найближчий час. Поряд з тим, був ще один фактор, зовнiшньополiтичний, що теж, певною мiрою, спричинив проведення рейду. Саме в 1946 роцi загострення вiдносин мiж колишнiми союзниками СРСР та країнами заходу набуло явного характеру. Промова Черчіля у Фултонi 5 березня того ж року засвiдчила, що свiт роздiлився на два ворогуючi табори, i подала антирадянським рухам опору надiю на допомогу Заходу1. Як i першого разу, пiдготовка рейду розпочалася задовго до його проведення. Керувати нею було доручено Василевi Галасi-"Орлану". "Вiн, – пише про це його дружина Марiя Савчин у своїх спогадах, – проводив наради з командирами сотень, що мали йти в рейд, виготовляв iнструкцiї щодо їхнього завдання, готував вiдповiдну лiтературу, яку повстанцi мали розповсюдити серед населення"2. Ще 20 сiчня вiн доповнив, написанi попереднього року "Короткi вказiвки" роздiлом "Кличi для усного поширення й до написiв на видних мiсцях"3. Вiдповiдальним за полiтично-пропагандистську роботу пiд час акцiї було призначено головного редактора журналу "Перемога" Ярослава Пецiва-"Вадима". Командиром рейдуючого вiддiлу став Володимир Гошко-"Мирон", учасник i командуючий однiєї з груп першого словацького рейду. Окрiм його сотнi, в рейд повиннi були вирушити сотнi Василя Шишканинця-"Бiра"1 та "Дiдика" (прiзвище невiдоме), командування якою на час рейду перебирав "Кармелюк" (прiзвище невiдоме)2. Склад сотень посилили залученням до них пропагандистiв з надрайонiв. Загалом, для участi в акцiї було задiяно близько 1000 повстанцiв3.
В iнструкцiї, виданiй командиру вiддiлу Василем Галасою, вказувалося: "Вивчити докладно "Короткi вказiвки", яких пiд час походу мусите притримуватися [...]. Закiнчити пiдготовку (поправити взуття, одяг, засоби їжi, набої, приготувати конверти, дьоготь чи фарбу для малювання гасел), мiж вiддiлами роздiлити пропагандивнi матерiали [...]. Як тiльки стрiнетеся з населенням, розпочинайте нашу акцiю [...]. Треба буде навiдати багато будинкiв, зустрiчатися i говорити з багатьма людьми. Виясняти їм мету нашого приходу i нашої боротьби. Це мусить бути виконане вже в перших годинах пiсля приходу, щоб з першим свiтанком рознеслося по цiлiй Чехословаччинi не тiльки те, що ми прийшли, але, перш за все, те, скiльки нас, за що воюємо, про що говоримо, як ми одягненi, як озброєнi. Наш прихiд має викликати в цiлiй Чехословаччинi не страх, а симпатiї до нас [...]. На першiй же зупинцi по переходi кордону звернутися до якогось учителя або священика, щоб переклав гасла (доданi до "Коротких вказiвок") [...]. Малювати гасла дьогтем на будовах (адмiнiстративнi або нежитловi, якщо заселенi, то хiба з дозволу господаря) [...]. Коли б неможливо було дiстати дьогтю чи чорної фарби, малювати вапном на чорну основу [...]. Збори скликати у вечiрнiх годинах (тодi кращий ефект)"4.
Для поширення пiд час проходження маршруту рейду було приготовано наступнi пропагандистськi матерiали:
1) "Оголошення" словацькою i українською мовами (з роз'ясненням мети приходу) – 500 штук;
2) листiвки "Чехи! Словаки! Вояки!" чеською, словацькою i українською мовами – 135 шт;
3) "Декларацiя Проводу ОУН пiсля закiнчення Другої свiтової вiйни" з травня 1945 року – 135 шт;
4) пiдпiльнi журнали "Ідея i чин" (центральний орган Проводу ОУН) ч.9, "Інформатор" (видання Пресової Служби УПА);
5) брошура "Рiшення Третього Надзвичайного Великого Збору ОУН" (усiма слов'янськими мовами);
6) брошура члена Проводу ОУН Дмитра Маївського-"Думи" "Бiльшовицька демократизацiя Європи";
7) брошура "Платформа УГВР";
8) звернення "До цiлого культурного свiту! Вiдкритий лист українцiв, замешкалих за лiнiєю Керзона" (протест проти польського терору i примусового виселення українцiв);
9) листiвки до полякiв ("Переселенцi", "Поляки! Вiковий захiдний сусiде", "Полякам" та iншi)1.
Крiм того, Василь Галаса спiльно з Ярославом Старухом, Провiдником ОУН на Закерзоннi, написали листа до президента Чехословацької республiки Едварда Бенеша2. Всього, за пiдрахунками чеського автора Свободи, було взято близько 20 видiв лiтератури3. Кожен повстанець мав у своєму наплiчнику по 10 примiрникiв кожного роду лiтератури, решта було в обозi.
Для полегшення добування повстанцями харчiв, було виготовлено спецiальнi "Посвiдчення на продукти" у формi квитанцiй з таким, приблизно, змiстом: "Ми, українськi повстанцi, дякуємо за пожертву харчових продуктiв для Української Повстанської Армiї. Вартiсть вашої пожертви буде компенсовано майбутньою Українською Самостiйною Державою"4. Окрiм цих посвiдчень, повстанцi були також забезпеченi частково грошима та 11 конями, яких мали продати в разi нестачi коштiв5.
В цитованiй вже iнструкцiї "Друже Мирон" Василь Галаса уточнює процес роздачi пропагандистського матерiалу: "Оголошення" розсилати до чехословацьких командирiв, настроєних проти бiльшовикiв, посилати урядовцям, жандармерiї, iнтелiгенцiї, особливо священикам [...]. Листiвки "Чехи! Словаки! Вояки!" давати, головно, вiйську, але й цивiльному населенню читати їх на зборах [...]. "Вiдкритий лист" роздавати населенню, органiзовувати його публiчне читання, поширити цей лист при допомозi словакiв по цiлiй Чехословаччинi. "Декларацiю" поширювати, головно, мiж iнтелiгенцiєю, особливо мiж католицьким членством Демократичної партiї"1.
Останнi настанови стрiльцi з трьох рейдуючих вiддiлiв отримали в селi В. [зашифрована назва – В.В.], де вони були зiбранi 4-5 квiтня 1946 року. Там же визначено точний час переходу словацького кордону – 6 квiтня о 21:302.
Про наявнiсть повстанських вiддiлiв на теренах Словаччини чехословацьке вiйсько деякий час не знало, так як перетин ними кордону не був зафiксований3. Щойно в документi вiд 9 квiтня 1946 року читаємо: "В нiч з 6 на 7 квiтня близько 24:00 прийшла група бандерiвцiв з напрямку Ясєл – Хвостейов [...]. Було їх близько 100-150 осiб, дуже добре озброєних легкою зброєю рiзних типiв i добре вбраних, переважно в польськi, нiмецькi, угорськi унiформи, а також в цивiльному i випадково комбiнованих унiформах"4. Інформацiя, подана у цьому матерiалi стосується однiєї з рейдуючих сотень, так як, згiдно з попередньо затвердженим планом, цей перехiд, як i все подальше пересування вiддiлiв, вiдбувся трьома окремими групами.
Сотня "Бiра" просувалася маршрутом Межиляборцi – Гуменне – Вранов – Пральтовцi – Стропкiв5. Її рейд тривав 16 днiв i пройшов без значних боїв чи пригод, повстанцi встигли вiдвiдати 31 словацьке село. Согня "Мирона" рухалася шляхом Межиляборцi – Стропкiв – Пральтовцi (де повстанцi побували на околицях мiста) – Бардеїв – Пряшiв – Сабiнов i дiйшла до околиць Кошиць. Загальна траса цього вiддiлу складала 311 кiлометрiв, i пiд час рейду вiн навiдався до 49 мiсцевих сiл1. Остання сотня пiд командою "Кармелюка" (в складi якої, до речi, був Ярослав Пецiв-"Вадим") iшла через Межиляборцi, Гiральтовцi, Стропкiв, Бардеїв, Пряшiв, Вранов, Гуменне i Мiхайловцi. В час проходження маршруту члени цього вiддiлу побували у 26 селах2.
"Коли ми дiсталися в глибину Словаччини, – читаємо у звiтi "Вадима", – на кожному кроцi мали можливiсть розвинути свою дiяльнiсть. Ми реагували на рiзнi справи, вiдповiдали на запитання людей, i кожна така дрiбниця мала значення для бiльшого чи меншого розумiння нашої мiсiї. Це стосувалося як простих людей, так i iнтелiгенцiї. Докладно роз'яснювали населенню, хто ми i за чим знову прийшли на Словаччину як гостi, а не як вороги, проти кого i за що боремося, яке наше ставлення до iнших народiв i до сьогоднiшнiх полiтичних подiй. Насамперед, треба було роз'яснити, чому називаємо себе бандерiвцями, чому наша офiцiйна назва Українська Повстанська Армiя, яке наше вiдношення до Власова – тому, що нас часто вважали за власiвцiв, яких там не люблять, якi головнi iдеї нашої програми, наше ставлення до релiгiї, тому що для них це питання дуже важливе [...]. Це все треба було роз'яснювати на громадських зборах, пiд час розмов з населенням, в дискусiях з iнтелiгенцiєю чи пiд час коротких вiдвiдин у хатах. Займалися цим переважно полiтвиховники, командири i досвiдченi стрiльцi. Кожний використовував найменшу нагоду i всiма силами намагався зробити щось в тому напрямi [...]. Найчастiше ми за двадцять чотири години завжди заходили до кiлькох сiл"3.
Як i попереднього разу, iз запiзненням почала реагувати на присутнiсть повстанцiв чехословацька армiя. В наказi вiд 10 квiтня 1946 року зафiксовано наявнiсть воякiв УПА в наступних теренах Словаччини: "Вiддiл близько 200 осiб в теренах на пiвденний схiд Пральтовце (Рускi Клучов i Руска Воля); вiддiл близько 300 воя-кiв в теренах Кожани – Качiн – Немцовце окрес Пральтовце"1. Супроти цього наказувалося чехословацьким вiйськам перегородити дорогу Бардейов – Капушани i не допустити проникнення вiддiлiв УПА на захiд вiд цiєї дороги. Для виконання завдання, окрiм пiхотних частин, залучалися також танки2.
Проте, цього було далеко недостатньо, i в наказi, виданому 15 квiтня 1946 року начальником штабу 4-го ВО Елемiром Полком, всiм частинам, залученим до боротьби з УПА, наголошувалося: "З усiх повiдомлень, якi я отримую про вiддiли бандерiвцiв, що проникли через нашi державнi кордони, i про їх вiльне пересування в глиб частини схiдної Словаччини, маю враження, що командири вiдповiдних вiйськових частин добре знають їх завдання, але свої завдання вони не виконують. Дiяльнiсть командирiв досi, згiдно з теперiшнiх висновкiв, полягала лише в констатуваннi сили i рухiв банд, а також у стеженнi за ними. Цей дивний факт мусить рiшуче i востаннє звернути увагу всiх командирiв на їх завдання, за виконання яких вони особисто вiдповiдають [...].
1. Роззброїти та iнтернувати всiх чужоземних осiб та банди, якi перейшли нелегально кордон i бродять нашими землями.
2. Якщо вони не дають добровiльно роззброїтися – знищити їх безоглядно будь-якими способами.
3. Надавати цивiльному населенню всiляку допомогу i охорону.
4. Щонайшвидше очистити землi вiд тих банд i забезпечити спокiй та порядок.
5. Забезпечити державнi кордони i заборонити новий прихiд банд"3.
Тих воякiв армiї чи народної безпеки, що порушували цей наказ, приписувалося ескортувати до суду в Кошицях.
Для допомоги мiсцевим вiддiлам чехословацької армiї на терени Схiдної Словаччини 21 квiтня вiдiслано батальйони автоматникiв з Чехiї та Моравiї4. До речi, українськi повстанцi вказували: необхiднiсть цього наказу була зумовлена тим, словацькi вояки вiдмовлялися воювати проти УПА1. З того ж дня, за iншим наказом, для зручностi в проведеннi що протиповстанських акцiй, всi пости фiнансової сторожi, що знаходяться на схiд вiд рiк Попрад i Ториса, пiдлягають єдиному вiйськовому командуванню2. Протягом квiтня 1946 року до боротьби з повстанськими вiддiлами було залучено 17 батальйонiв чехословацького вiйська, загалом – 11200 воякiв з танками та авiацiєю3.
Таке велике насичення терену вiйськом не могло минути безслiдно для українських повстанцiв. 16 квiтня вiддiл пiд командою "Кармелюка" наткнувся на вiйськовi становища чеської армiї, зав'язалася коротка перестрiлка, пiсля якої повстанцi, не бажаючи втягуватися у великий бiй, вiдступили, отримавши наступнi втрати: двоє ранених i ще троє зниклих (один з них потрапив у полон)4. Ось як описує цей бiй Ян Фiала: "Бiльша сутичка вiдбулася в нiч з 15 на 16 квiтня на бродi через рiку Ляборець, пiд руїнами Брекова бiля Гуменного. Із заходу рухалася сотня Кармелюка, її пересування вислiдило командування "Отто" [один з протиповстанських вiддiлiв чехословацької армiї – В.В.]. Командир вiддiлу полковник Вагнер зрозумiв, що вона прямує до лiсового масиву Вiгорлат. Тому, бiля броду пiд Брековим, влаштував на схiдному березi Ляборцi засiдку автоматної чоти двадцятого пiшого полку [...]. Вояки завчасно зайняли становища, ретельно їх вибудували, замаскували i цiлу нiч очiкували. Рано з'явився йеприятель. Перед ядром сотнi рухалося близько 20 кiнних бандерiвцiв [...]. Коли близько половини сотнi перейшла рiчку, поручик Обушек дав наказ стрiляти. Зненацька застигнутi бандерiвцi почали хаотичний вiдступ, однак, з протилежного берега почулись пострiли решти сотнi. Дiйшло до завзятої перестрiлки [...]. Поразку бандерiвцiв довершило подання допомоги – чоти броньовикiв з чотою автоматникiв 14 батальйону [...]. Бандерiвцi розсiялись по довколишнiх лiсах i мали кiлька поранених".
Це була, фактично, єдина збройна сутичка за час рейду, в основному їх вдавалося уникати завдяки пропагандi, поширюванiй серед чеських воякiв. "Жовнiри Чесько-Словацької Армiї, – читаємо у листiвцi "Чехи! Словаки! Вояки!", – ми знаємо, що Ви, Чехи, i Ви, Словаки, сини культурних, демократичних, полiтично високорозвинених народiв, тому вiримо, що Ви станете разом з нами проти бiльшовицько-польського варварства i людоїдства. Коли Ви чеснi люди, коли Ви демократи – не слухайте большевицької брехливої пропаганди, не слухайте тих, якi вихваляють червоний тоталiзм, i кажуть Вам виступати проти українцiв... Пам'ятайте, що ми, Українськi Повстанцi, боремося за найвищi i найшляхетнiшi, вселюдськi iдеали свободи, братерства i рiвноправности всiх народiв [...]. He виступайте проти Українських Повстанцiв, не стрiляйте по нас"1. Хньоупек писав з цього приводу: "17 квiтня до Налкова (Врановський окрес) прийшло 60 пiших [бiйцiв УПА – В.В.], командировi наших загонiв прислали через мiсцевих селян листа українською мовою. Закликали його не воювати з УПА"2.
Зважаючи на це, чехословацькi органи безпеки розпочали широку кампанiю контрпропаганди. У "Вказiвках для лiквiдацiї бандерiвцiв", складених полковником Германом, зазначалося: "Воякам висвiтлювати i роз'яснювати, що озброєнi банди, якi проникли на нашi землi є ворогами, проти яких треба безоглядно виступити аж до повного їх знищення. Ганебною брехнею цих банд є те, що вони, нiби, мають до нашого народу дружнi намiри. Це рештки фашизму, вороги свободи, спокою i миру, за яким ми усi тужимо"3. Отже, поряд зi збройним протистоянням, розпочалася iдейна боротьба. Повстанцi використовували в нiй такi прийоми як уснi розмови з населенням та поширення своїх друкованих засобiв пропаганди, а вже незабаром, таким же чином, "за душi" словакiв розпочали боротьбу чехословацькi владнi органи. Спочатку серед воякiв армiї, а потiм вже й серед цивiльного населення масово поширювалися спецiальнi видання "Вояк на схiднiй Словаччинi", змiст якого складали статтi приблизно такого змiсту: "Вибори i бандерiвцi", "Бийте бандерiвцiв за прикладом поручика Обушека", "Справились ми з гiтлерiвцями – справимося i з бандерiвцями"1.
Основна увага пiд час проведення рiзноманiтних пропагандистських заходiв повстанцями зверталася на вибори, що незаба-ром мали вiдбутися. А тому, поряд з активною антикомунiстичною пропагандою, проводилася агiтацiя за конкурента комунiстiв Демократичну партiю. "Бандерiвцi, – вказують чехословацькi автори Вандурек i Кауцький, – вiдверто агiтували за Демократич-ну партiю й закликали селян вибирати п кандидатiв"2. Наведу кiлька фрагментiв iз звiтiв чеської армiї про таку дiяльнiсть українських повстанцiв. "11 квiтня, надвечiр, ввiйшло до Вижнiх Ладiчковець при Гуменному 30 озброєних людей. На краях села поставили кулемети. На зборах з населенням оголошували, що воюють за Демократичну партiю. 14 квiтня о 5 пополуднi ввiйшла банда до Матiяшовець при Врановi [...], скликали селян на публiчнi збори. Проголошував один член озброєної банди. Його мова була зорiєнтована гостро антирадянськи [...]"3. "[17 квiтня] прийшло чотири бандити до лiсничiвки Горiл при Словенськiй Кайнi. Тутешнього жителя переконували, щоб голосував не за Комунiстичну, а за Демократичну партiю"4. Інший чеський iсторик Ян Фiала у статтi "Що таке була бандерiвська банда?" писав з цього приводу: "Бандерiвськi вiддiли оминали всякого фiзичного терору, а зате вели сильну протикомунiстичну i протисовєтську пропагандивну кампанiю"5.
Державнi пропагандистськi заходи не мали великого впливу на ставлення до воякiв УПА мiсцевого словацького населення – воно було, як i попереднього разу, приязним, селяни з цiкавiстю слухали роз'яснення своїх схiдних сусiдiв про те, чому вони взялися за зброю i вже другий рiк пiсля закiнчення свiтової вiйни не збираються її складати. Бували випадки, коли словаки дарували воякам УПА грошi "на амунiцiю"1. Такому вiдношенню до них сприяли ряд факторiв: чемна i культурна поведiнка, плата за отримані харчi. Ось що читаємо про отримання харчiв вiд населення в одному з документiв того часу: "Просили їсти [маються на увазi повстанцi – В.В.] дуже пристойно, i коли їм на це вiдмовляли, не ви-магали їжi. Продали одного коня, за що дали пiдтвердження"2. Важливу роль у здобуттi прихильностi вояками УПА в мiсцевого населення вiдiграло шанобливе ставлення перших до релiгiї. "Населенню, – писав "Вадим", – сподобалося, що нашi стрiльцi побожнi i при кожнiй нагодi ходять до церкви"3. Тут треба зазначити, що рейд припав саме на час святкування словаками Великодня, а тому, як вказує Хньоупек, побожнiсть повстанцiв, дотримання ними посту сприяли особливо великiй симпатiї до них у мiсцевого населення4. Звичайно, найбiльше прихильностi така поведiнка українських воякiв викликала у духовенства. Ось як iз захопленням розповiдає один священик з Гiральтовського окресу про участь стрiльцiв УПА у Великодньому богослужiннi: "На сам Великдень, 21 квiтня о год. 4-й рано, саме коли я збирався на Лiтургiю, прийшло на церковний майдан 5 сотень повстанцiв зi своїм полевим духовником. Повстанський хор спiвав менi Служби Божої. Спiвав прекрасно: мої вiрники плакали з радiсного зворушення i жалю, що тi вояки не можуть святкувати Пасхи в своїх церквах [...]. Пiд час свячення пасок українськi повстанцi, опустивши крiси до нiг, спiвали хором "Христос воскрес iз мертвих". Я i мої парохiяни не могли стримати слiз зворушення, слухаючи їхнього спiву. Всi мої вiрники запросшш українських повстанцiв до себе на свята"5.
Отже, завдяки добрiй релiгiйнiй поставi, а також тому, що бiльшiсть словацького духовенства пiдтримувало Демократичну партiю, повстанцi користувалися опiкою священикiв майже у всiх словацьких селах. Пiзнiше це стало пiдставою деяким комунiстичним авторам запiдозрити Ватiкан у пiдготовцi того рейду.
Про цiкавий випадок iз стосункiв повстанцiв та словакiв в час рейду розповiдає звiт командира Мирона. Отож, бiйцi цього вiддiлу, перебуваючи в одному iз сiл, допомогли мiсцевому селянину загасити пожежу, а потiм дали ще 500 корон допомоги. Через кiлька днiв iнформацiя про це поширилася в довколишнiх селах, при чому тепер сума допомоги називалася 50 000 корон1.
Чехословацькiй армiї i загонам служби безпеки, якi не зумiли вчасно приготуватися до приходу повстанцiв, знову довелося це робити вже тодi, коли вiддiли УПА активно дiяли на теренах Словаччини. 16 квiтня тут було створено для боротьби з УПА спецiальну вiйськову частину пiд назвою "Оцел" (сталь) з командуванням у Пряшевi. До її складу входили вiддiли пiхоти, артилерїї, два моторизованих батальйони з Чехiї та ескадрилья лiтакiв з Кошиць. 18 квiтня видано наказ про початок очищувальної акцiї "широкi граблi", метою якої було не просто завдання нищiвних ударiв сотням УПА, а повне очищення вiд них теренiв Словаччини. "Банди були рухливi, i кожна iнформацiя про них приходила з великим запiзненням, – згадує командир цiєї акцiї Ян Герман, – через це виключалось їх переслiдування. Надсилати переслiдувальний вiддiл на мiсце, де банда була виявлена, цiлком марно, тому що банда була за двадцять-п'ятдесят кiлометрiв звiдти [...]. He залишалося нiчого iншого, як зробити суцiльну лiнiю з шести батальйонiв [...]. Це була неперервна смуга пiших вiйськ, а також танки, якi йшли дорогами та вздовж долин, тодi як пiхота рухалася непроглядними теренами. Коридор просувався в схiдному i пiвнiчно-схiдному напрямках [...]. Щоб банди трохи затиснути, простiр поступово звужувався"2. Вже через три днi пiсля початку акцiї чехословацькi вiйська дiйшли до лiнiї Кечковце – Вижнiй Орлiк – Юркова Воля – Чернiна – Ортутова – Дубiнне – Кучiн – Марган – Ласков – Брезов – Мiчаковце – Бистре3. Ще через два днi, 23 квiтня, вони перебували на лiнiї Нижнiй Комарнiк – Ладомiрова – Нiжнiй Свидник – Стргочiн – Дуплiн – Стропков – Шiтнiк – Мiновце – Туряни – Петейовце – Келча – ( сторінки 90-91 відсутні ) використати полiтично i пропагандистськи. Свiдченням цього є та обставина, що рiзноманiтнi бандерiвськi листiвки з'являлися в деяких мiсцях тодi, коли бандерiвцiв довкола не було"1. "Безпосередньо перед виборами, – вказує вiн далi, – деякi голови мiсцевих народних рад у Бардеївському та Пральтовському окресi отримали письмовi звернення, щоб приготували списки членiв Комунiстичної партiї Словаччини, якi пiзнiше, у вiдповiдний час, мають бути дорученi командуванню УПА. На пiдставi друку та поштових печаток – Пряшiв та Ганушiвцi – вдалося дiйти висновку, що писали їх не бандерiвцi, а, швидше, мiсцевi реакцiонери"2. У виданнi ВО УПА "Говерля" "Чин Зброї" про це ж читаємо: "З появою наших вiддiлiв у Словаччинi, головно, пiд впливом наших листiвок, словацька i мадярська опозицiя пiдняли голову [...]: мадярська боївка розбила гранатами окружну команду мiлiцiї в Терепiстi. Багато членiв виступило з комунiстичної партiї i перейшло до демократичної"3. Степан Голяш-"Мар", керiвник цивiльної сiтки ОУН на Лемкiвщинi, писав у листi до невiдомого пiдпiльника "У-1": "В Словаччинi, по вiдходу наших вiддiлiв з рейду на тих теренах, появилися партизани. Вiстки про них одержав такi: всi ходять в зелених капелюхах, добре узброєнi, ведуть протибольшевицьку пропаганду, в склад входять чехи i словаки, якi мають вiдзнаку – хрест, українцi мають за вiдзнаку оленя – це, правдоподiбно, буде лев, рускi носять червону звiзду. Це може бути трюк большевикiв"4. Про дiяльнiсть антикомунiстичних партизанських загонiв безпосередньо пiсля рейду у травнi 1946 року згадує й Фiала. Вiн, зокрема, розповiдає про активiзацiю т.зв. "Бiлих партизан"5. Цiкаву iнформацiю подає чеський документ з 11 травня 1946 року, тут йдеться про "бандерiвську групу Врхла силою до 300 чоловiкiв. Члени цiєї групи є українцями, росiянами, словаками i чехами. Ця група пересувається виключно в лiсових масивах, оминаючи села та комунiкацiї"6. Додатком до цього документа служить фотографiя i словесний опис шапки члена цiєї "бандерiвської" групи Франтiшека Грона, якихось конкретнiших вiдомостей про цю органiзацiю не вдалося знайти. В повстанських звiтах з рейду є данi про словацьку пiдпiльну органiзацiю Тiса, "Весна" (вiд слiв: Велiтельство Словенскiх Нацiоналiстов – Провiд Словацьких Нацiоналiстiв) та так звану "Глiнкову младеж"1.
Проте, найбiльш помiтним результатом рейду був розголос, якого набув український визвольний рух як в чехословацькiй пресi, так i в свiтовiй2. У звiтi пiд назвою "Загальний огляд українських земель за лiнiєю Керзона за мiсяць травень 1946 року", датованому 2 липня того ж року, читаємо: "Переведенi тепер пiдсумки рейду вiддiлiв УПА протягом квiтня на територiї Словаччини вказали великi моральнополiтичнi успiхи цiєї акцiї, яка пiд кож-ним оглядом належить до найкращих. Вiдгуки цього рейду доходять до нас ще й сьогоднi. Незалежно вiд того, що говорять словацьке i велика частина чеського прихильно настроєного громадянства, також i бiльшовицька преса змушена день у день, ще й сьогоднi кричати про нас. Цi подiї мали i мають доволi живий вiдгук у захiднiй пресi, за рубежем залiзної куртини"3. Братиславська комунiстична газета "Бойовнiк" 1 червня 1946 року писала: "Нещодавно пробiгла всi газети вiстка, що Схiдня Словаччина очищена, i що на наших землях немає вже жадних груп бандерiвцiв. В пресi з'явився ряд репортажiв, якi дали змогу громадянству зорiєнтуватися щодо цiлей цих озброєних формацiй, якi бiльше, як рiк по вiйнi, ведуть завзятi бої проти державної авторитетности польської i совєтської держав, а перед кiлькома мiсяцями намагалися вплинути на розвиток наших внутрiшнiх вiдносин"4. Інша комунiстична газета, "Глас люду" з 9 квiтня 1946 року, у статтi "Демократичнi методи Демократичної партiї Словаччини" розповiдає про такий цiкавий випадок: "В окрузi Пральтовце двоє представникiв демократичної партiї на передвиборчiм зiбраннi в селi Кобельнiце продавали партiйнi вiдзнаки, заявляючи, що вони мають охоронне значення перед "бандерiвцями": "при зустрiчi "бандерiвець" бачить, що має до дiла з порядним чоловiком. Такого чоловiка поздоровить та пiде дальше"1. Досить iнформативну, прихильно налаштовану до українських повстанцiв статтю, помiстив на своїх сторiнках opгaн словацької антикомунiстичної органiзацiї Словенський Революцiйнi Одбой "Слободне Словенско" з 15 квiтня. "Боротьба українського народу, – читаємо тут, – стається прикладом для народiв, "освободжених" большевиками, а український нарiд, давно випробуваний боєць за свободу, подає руку до спiвпрацi всiм, якi зреклися шовiнiстичних i iмперiалiстичних апетитiв. Словацький нарiд як сусiд великого українського народу завжди мав симпатiї до його святої боротьби... Симпатiї, однак, не є вистарчаючi. Спiльний ворог домагається спiльної дiї i спiвпрацi. Та спiвпраця є сьогоднi вже радiсною дiйснiстю. Спiльно пролита кров освятила вузли спiвпрацi в запiллi... Словаки в краю i за кордоном бажають українському народовi чим скорiшої перемоги. Бажаємо її тим бiльше, що боремося за спiльнi iдеали"2.
Тим часом, свої висновки з успiху повстанської акцiї зробили i в керiвництвi Чехословацької армiї та органiв безпеки. Найголовнiшим з них було переконання, що без координацiї дiй з поляками, на теренах яких i розмiщувалися найближчi до словакiв бази УПА, боротьба з її вояками буде невдалою. Вже через два днi пiсля закiнчення рейду, 26 квiтня, в Крайнiй Полянi (окрес Свидник) вiдбулася перша офiцiйна нарада мiж представниками обох армiй3. Ще через десять днiв, 6 травня, в Чеськiм Цєшинi вiдбулися наступнi переговори, пiд час яких було домовлено про обмiн зв'язковими помiж армiями. На кордонах вирiшено створити пункти зв'язку, встановлено розпiзнавальнi знаки, узгоджено умови переходу кордону при переслiдуваннi повстанських вiддiлiв.
Як i попереднього разу, проведено спецiальну роботу щодо компрометацiї українського визвольного руху серед словацького населення, зокрема, в часi рейду масово поширювано листiвку, пiдписану "бандерiвцi" (представники українського визвольного руху не пiдписувалися так на жодному з вiдомих документiв), iз закликом до всiх євреїв на теренах Словаччини до 31 липня 1946 року залишити цю країну.
Загалом, пiдсумовуючи акцiї 1945 та 1946 рокiв, можна зробити висновок, що пропагандистськi рейди вiддiлiв УПА на територiї Словаччини були добре пiдготовленими акцiями як з боку бойового, так i з полiтично-пропагандистського. Саме пiдготовка повстанцiв дозволяла їм потiм у ходi виконання завдань проводити активну пропагандистську роботу, яка, в свою чергу, забезпечувала пiдтримку мiсцевого населення, пiдтримку як духовну (розумiння iдей, гасел), так i, що не менш важливо, зважаючи на вiдiрванiсть вiд власних баз, матерiальну. Вiдсутнiсть значних боїв за час проходження двох рейдiв свiдчила, очевидно, не тiльки про чудову тактичну пiдготовку повстанцiв, яким вдавалося оминати зустрiчей з чехословацьким вiйськом, а також i про те, що iдеї, якi проголошувалися ними в численних листiвках, iдеї про спiльну боротьбу з бiльшовизмом, знаходили пiдтримку у воякiв цiєї армiї. Рейди спричинили небачений до того часу розголос українського визвольного руху у пресi, активiзували мiсцевi антикомунiстичнi рухи, тобто виконали завдання, покладенi на них Проводом ОУН та командуванням УПА.
Розділ сьомий ПЕРЕХIД СОТЕНЬ УПА НА ЗАХIД ВЛIТКУ-ВОСЕНИ 1947 РОКУ
Розголос, якого набули в свiтi повстанськi акцiї на теренах Словаччини, завдав могутнього удару по iмiджу СРСР на мiжнароднiй аренi. Адже перемога Москви у Другiй свiтовiй вiйнi, швидке утвердження сателiтних вiд неї урядiв у бiльшостi країн Центральної i Пiвденно-схiдної Європи вже незабаром по її закiнченнi створили у свiтової громадськостi мiф про непереможнiсть Радянського Союзу. Мiф цей був постiйно пiдтримуваний радянською пропагандистською машиною, яка на цiлий свiт проголошувала перемогу iдей комунiзму. Тепер виявлялося, що в кордонах самого СРСР, країни, яка "впевнено розбудовує основи нового свiтового ладу", iснує потужний рух опору, що вже кiлька рокiв веде завзяту героїчну боротьбу з комунiстичним режимом за право свого народу на свободу i незалежнiсть.
Українським повстанцям вдалося це завдяки тому, що iнформацiйний простiр Чехословаччини не контролювався ще повнiстю Москвою. Тут виходили рiзноманiтнi, часто опозицiйнi до комунiстiв, газети, працювали представники зарубiжних засобiв масової iнформацiї. Проте вже незабаром внутрiшнi процеси, що проходили в країнi, де поступово ключовi державнi пости переймали ставленики СРСР, призвели до поширення iнформацiйної блокади довкола українського нацiонально-визвольного руху i сюди. Зважаючи на це, в керiвництвi цього руху виникає iдея безпосереднього прориву українських повстанцiв на Захiд, за "залiзну завiсу" сталiнського "раю".
Продовженням спроб прориву iнформацiйної блокади слiд вважати рейди сотень УПА iз Закерзоння на територiю Нiмеччини, окуповану американцями. Пiдтвердження цього знаходимо в численних документах українського пiдпiлля i нацiоналiстичної емiграцiї. У вказiвках учасникам акцiї, виданих Крайовим Проводом ОУН на Закерзоннi, читаємо: "Йдiть у свiт, де тiльки живуть українцi, й голосiть слово правди крайової боротьби. Голосiть, що керуючим чинником визвольної боротьби є УГВР".1 В "Комунiкатi Проводу Закордонних Частини ОУН в справi закордонних рейдiв лiтом 1947 року" вказано, що завданням переходу вiддiлiв на Захiд була "зовнiшньо-полiтична манiфестацiя iдеї державностi України й незламности українського вiйська, як i демонстрацiя протибiльшовицької збройної сили"2. У "Витязi з полiтичного огляду Проводу ОУН" вiд червня 1948 року зазначалося, що "кiлька вiддiлiв УПА та груп революцiонерiв [пiдпiльникiв ОУН – В.В.], згiдно з дорученням Проводу, пробилися через Чехословаччину в Захiдню Нiмеччину, щоб там, у Захiднiй Європi, скласти перед народом i свiтом протест проти бiльшовицьких злочинств над Українським Народом"3. В допитi бiйцiв УПА, що перебралися до Нiмеччини, вiд 30.10.1947р. читаємо з цього приводу: "Інтернованi вiйськовики запевняють, що вони маршували на захiд передовсiм тому, щоб зв'язатися з захiдноєвропейським свiтом i дати йому автентичнi iнформацiї про визвольну боротьбу українського народу".4
Врештi, Головний Командир УПА Роман Шухевич (пiд псевдом "Роман Лозовський") в iнтерв'ю, опублiкованому "Бюро iнформацiї i пропаганди Української Головної Визвольної Ради", вказує, що рейди були здiйсненi згiдно з директивою УГВР в цiй справi та наказом ГК УПА, i завданням їх було "передати за кордон iнформацiю про визвольно-революцiйну вiйну Українського Народу проти московсько-бiльшовицьких та польсько-бiльшовицьких окупантiв та їх гнобительську полiтику на українських землях".5
Отже, цiлком помилковим є твердження, поширене в польськiй та чеськiй лiтературi, про рейди на Захiд як втечу повстанських вiддiлiв пiд тиском загонiв Операцiйної Групи "Вiсла". Звичайно, акцiя "Вiсла" вiдiграла важливу роль у проведеннi рейдiв, але це була лише роль каталiзатора, який пришвидшив їх виконання.
Адже пiсля її проведення подальше перебування повстанцiв на теренах Закерзоння стало неможливим i, зважаючи на вiдсутнiсть виселеного вже українського населення, не потрiбним. Починаючи вiд 28 квiтня, тобто вiд початку акцiї, командування Вiйська Польського зосередило тут 5 дивiзiй пiхоти, 1 дивiзiю Корпусу Внутрiшньої Безпеки (КБВ) та три додатковi полки. Як допомiжнi сили використовувалися сотнi народної мiлiцiї (МО) та її добровiльного резерву (ОРМО). Загалом, польськi сили становили близько 20 тисяч солдат1. В оцiнцi сил українського пiдпiлля в цьому регiонi є значнi розбiжностi: польськi документи називають цифру 2402 особи, в тому числi 1770 воякiв УПА i 720 членiв цивiльної сiтки ОУН2. Натомiсть командир Закерзонської вiйськової округи УПА "Сян" Мирослав Онишкевич-"Орест" називав число максимум 1390 стрiльцiв i старшин з 17 сотень УПА i точно невизначену чисельнiсть цивiльної мережi ОУН3. В будь-якому випадку, спiввiдношення українського пiдпiлля iз польськими силами становило приблизно 1 до 10. Окрiм того, пiсля спустошення українських сiл, повстанцi залишилися практично без матерiальної бази. Саме в таких екстремальних умовах командування УПА видає наказ про перехiд частини закерзонських вiддiлiв на терени УРСР для продовження там боротьби, iнша ж частина повинна була пробиватися на Захiд, до американської зони окупацiї Нiмеччини.
За iнформацiєю Василя Галаси, перша згадка про ймовiрний рейд до Нiмеччини стосується ще кiнця 1945 року. "Рiшення щодо рейдiв вiддiлiв УПА в Захiдну Європу, – пише вiн, – визрiвало впродовж довшого часу. Вперше порушено це питання на вiдправi-нарадi, яку проводили член Проводу ОУН "Tapac"-Дмитро Маївський i шеф Головного Вiйськового Штабу УПА генерал "Пере-бийнiс"-Дмитро Грицай, що йшли на Захiд iз завданням полагодити ряд питань, пов'язаних з продовженням визвольної боротьби в пiслявоєнних умовах, та узгiднити тлумачення постанов Третього НВЗ ОУН 1943 року. Нарада вiдбулася на початку листопада 1945 року у селi Бережниця Вижня. У нарадi брали участь, крiм згаданих керiвникiв, Крайовий Провiдник визвольного руху на Закерзоннi "Стяг"-Ярослав Старух, командир ВО "Сян" "Орест"-Мирослав Онишкевич, та "Орлан"-Василь Галаса, заступник Крайового Провiдника i референт полiтично-пропагандивної роботи. На нарадi розглянуто, крiм полiтичної ситуацiї в свiтi та в Українi, можливi варiанти розвитку подiй на Закерзоннi. Один з них – цiлковите виселення українського населення або близький до того стан. При повному виселеннi рекомендувалося вiддiлам УПА i частинi пiдпiлля перейти в Україну... А щодо питання рейду вiддiлiв УПА на Захiд, керiвники [Маївський i Грицай – В.В.] порекомендували пiдождати їх повернення iз-за кордону. По-перше, не було певностi, що окупацiйнi властi США в Нiмеччинi не видадуть наших повстанцiв на вимогу большевицького уряду. Нам уже були вiдомi факти насильницької "репатрiацiї", застосовуванi представниками захiдних держав щодо наших емiгрантiв i т.зв. "перемiщених осiб". По-друге, ми передбачали, що Москва вживе всiх заходiв, щоби не допустити живих учасникiв збройної визвольної боротьби українського народу, свiдкiв большевицького тотального терору в Українi".1 Так як Маївський та Грицай загинули по дорозi, то знову питання рейду було пiдняте в наступному 1946 роцi. Тодi, як вказує Галаса, Ярослав Старух-"Стяг" отримав принципову згоду на здiйснення рейду вiд Головного командування УПА, Генерального Секретарiату УГВР та Проводу ОУН, а також дозвiл видавати рiшення у цiй справi самостiйно2. Ґжеґож Мотика у своїй статтi "Рейд через Чехословаччину" вказує щодо цих подiй, що "вже восени 1946 року командування УПА в Польщi прийняло рiшення, щоб – у випадку бiльших облав вiйська Польського – перекинути бiльшiсть на Захiд".3
Вiдомий дiяч визвольного руху Євген Штендера-"Прiрва", котрий до листопада 1946 року очолював Холмський Тактичний Вiд-тинок УПА "Данилiв", зазначав, що вiд Мирослава Онишкевича йому стало вiдомо про iнструкцiї стосовно рейду, доставленi на Закерзоння влiтку 1946р.4 Цi iнструкцiї були пов'язанi з тим, що зимою 1946-1947 рокiв очiкувалася блокада закерзонських територiй. Було розроблено детальний план, який полягав у тому, що на випадок блокади вiддiли УПА, а саме сотнi "Громенка", "Бурлаки", "Бiра" й iншi мали прорватися на терени Словаччини, щоб звiдти швидким маршем перейти до Захiдної Нiмеччини. Решта сотень, якi залишалися, повиннi були перебути блокаду в криївках1. Зиновiй Соколюк у своїй статтi "УПА – речник модерного українства" додає, що тодi ж, у червнi-липнi 1946 року, був укомплектований один вiддiл УПА пiд командою "Мрiї" (прiзвище невiдоме)2, котрий оперував на теренах УРСР i мав перейти в околицi Вiдня, щоб "збагнути ґрунт" на Заходi. "Йшлося не тiльки про те, щоб наробити "шуму" пiд пропагандивним поглядом, але й розвiдати можливостi перекинення туди дальших вiддiлiв"3. Зимою того ж 1946 року Ярослав Старух написав спецiальну брошуру "До братнiх чеського i словацького народiв", перекладену потiм на англiйську мову i призначену для поширення в часi рейду4. Загалом, цей план не було реалiзовано, так як очiкувана блокада не вiдбулася, натомiсть вiн став у пригодi в час проведення поляками акцiї "Вiсла". Попереднiй задум було вiдкоректовано так, що частини, якi не вiдходили на Захiд, отримали наказ перейти на територiю України, окуповану Росiєю.
Досить заплутаним є питання, коли ж остаточно було вiддано накази сотням про їх вiдхiд у рейд. Серед друкованих джерел най-бiльше iнформацiї про це мiстить "Денник хорунжого Ярослава Коцьолка", що є офiцiйною хронiкою сотнi "Ударники-6", пiд командою того ж Ярослава Коцьолка. Крiм того, ряд важливих питань з'ясував, на прохання автора, Василь Галаса у вже цитованiй розмовi. Отже, у "Деннику" пiд датою 4 квiтня 1947 року (сотня тодi i вже до початку рейду перебувала разом iз сотнею "Ударники-4" Володимира Щигельського) подана промова Галаси, де знаходимо згадки про можливий вiдхiд на Захiд. "Ми, – читаємо тут, – залежно вiд обставин, мусимо змiнити тактику. Треба буде перекинути бойовi одиницi на СУЗ [мається на увазi УРСР – В.В.].
Іншi ж, розчленованi чи разом, вiдбудуть рейд на Захiд. Закерзоння – це наше вiкно у свiт, мусимо його використати"1. Дещо пiзнiше, а саме 1 травня, у зверненнi Крайового Проводу пiд назвою "Тереновим Провiдникам, командирам УПАрмiї, усiм членам ОУН та повстанцям до вiдома" зазначається, що, незважаючи на складнi умови, боротьба на Закерзоннi буде продовжуватися i, "якщо в новiй обстановцi ми змушенi будемо поменшити свої сили на цьому теренi, то боротьба, однак, i там, куди перейдемо, все одно буде продовжуватися. А рiшення, хто i коли має перейти, видадуть нашi керiвнi органи"2. Це звернення сотнi "Бурла-ки" i "Крилача" отримали 6 травня3. Далi у "Деннику" пiд числом 19 травня мiститься запис: "К-р Бурлака вернувся iз зустрiчi з Провiдником "Орланом". Справа маршу запроектована, але не вирiшена. Є проект переходу в околицi "Е..." [зашифровано – В.В.], де вiдбудеться реорганiзацiя. Частина, можливо, два вiддiли вiдiйдуть в "амер. зону" [очевидно, американську зону окупацiї Нiмеччини – В.В.], один вiддiл в "Е...", в терен надрайону, решта дiстане вiдповiднi придiли"4. Тим часом, Василь Галаса, зважаючи на смерть кур'єра вiд Крайового проводу, вирушає особисто на зустрiч iз Ярославом Старухом. Ось що розповiдає про це сам Галаса: "Коли я вже збирався йти, я зрозумiв, що можу загинути в дорозi. Я не знав, наскiльки затягнеться моя дорога [...]. I я написав оцю вiдому записку "Друзi командири "Гром", "Бур", "Крил", "Ласт" [мова йде про "Звернення до командирiв рейдуючих вiддiлiв УПА"5, датоване 25 травня 1947 року – В.В.]. Це до Ластiвки, Крилача, Бурлаки i Громенка, а самому провiднику "Григоровi"-Гуку Мирославу [окружний Провiдник ОУН Перемищини – В.В.] я сказав: "Вiдправляй!".6
Отже, наказ про вiдхiд у рейд сотням видав 25 травня 1947 року особисто заступник Крайового Провiдника ОУН на Закерзоннi Василь Галаса-"Назар". З цього приводу вiн зазначав, що ще в сiчнi 1945 р. мiж ним i Провiдником Старухом вiдбувся розподiл сфер впливу на Закерзоннi, при чому вiн отримав пiвденне Закерзоння, а Старух його пiвнiчнi округи. Кожен з них вирiшував самостiйно усi важливi питання у своїй частинi та нiс цiлковиту вiдповiдальнiсть за стан справ у нiй. Зроблено це було з мiркувань безпеки, зважаючи на важкий зв'язок мiж обома частинами Краю.1
Сотнi "Ударники-4" Володимира Щигельського-"Бурлаки", "Ударники-6" Ярослав Коцьолка-"Крилача" та "Ударники-2" Григорiя Янковського-"Ластiвки", що приєдналася до них, отримали цей наказ 30 травня2. Вже на наступний день цi три сотнi, об'єднанi для проходження рейду в курiнь на чолi з Володимиром Щигельським-"Бурлакою", потрапили в оточення польських вiйськ. Прорив з нього тривав аж до 22 червня, i до цього часу курiнь звiв 18 великих боїв з поляками3, що призвели до значних втрат його особового складу. Сотня "Бурлаки" втратила 60 стрiльцiв (станом на 31.05.1947. - 104 бiйцi4, на 17.06.1947. - 44 бiйцi5). З сотень "Крилача" i "Ластiвки" разом залишилося всього 53 стрiльцi (реєстр об'єднаного вiддiлу, включно з цими сотнями, на територiї Словаччини в кiнцi липня 1947 р. – 86 бiйцiв6; за час вiд переходу кордону вiддiл втратив, згiдно з "Денником вiддiлу УПА пiд командою "Бурлаки", веденим бунчужним "Буркуном", 11 осiб7. Отже, кордон перейшло 97 осiб, з них 44 з сотнi "Бурлаки", решта 53, вiдповiдно, з сотень "Крилача" та "Ластiвки")8. За час боїв загинули сотеннi Я.Коцьолко-"Крилач" та Г.Янковський-"Ластiвка", лише пiсля цього почався рейд куреня.
Інша сотня, "Ударники-2", отримала наказ дещо пiзнiше, а саме 12 червня, коли перебувала бiля села Маняви9. Дiючи згiдно з наказом, "Громенко" повiв свiй вiддiл на з'єднання з куренем "Бурлаки", проте через велику насиченiсть терену ворожим вiйськом, це йому не вдалося1.
Тодi ж, у червнi 1947 року, пiд тиском польських вiйськ на територiю Словаччини вiдступила ще одна Закерзонська сотня "Ударники-1" пiд командою Романа Гробельського-"Бродича". Богуш Хньоупек повiдомляє, що вона перейшла кордон 19 червня2. Пiдтвердження цього знаходимо в українських та польських джерелах. Зокрема, у звiтi "З дiй УПА на захiдних околицях України пiд поль-ськобольшевицькою окупацiєю" читаємо: "19.06.1947. Сотня к-ра Бродича та частини провiдника Смирного звели завзятий бiй з чесько-бiльшовицькими та польсько-бiльшовицьким вiйськами на територiї Словаччини мiж горою Дзюновець, хребтом Велькi Буковець i горою 1168 м над Скалою"3. З польських офiцiйних документiв перебування сотнi "Бродича" 19 червня на теренах Словаччини пiдтверджують "Оперативний наказ №009 ОГ "Вiсла"4 та "Прот-кол №25 засiдання Державної Комiсiї Безпеки". В останньому читаємо: "У пiдкарпатськiй смузi в пiвденнiй частинi повiту Горлицi й Новий Санч дiяла банда "Романа" [iнший псевдонiм Романа Гробельського – В.В.] з куреня "Рена", яка, пiсля приєднання до неї теренової банди "Смирного", налiчувала близько 120 чоловiк. Останнiм часом банда перейшла на територiю Словаччини, де пiсля боїв її частина залишилася на словацькому теренi з "Романом" i всiма командирами чот, а частина, близько 40 осiб, з одним командиром чоти знову перейшла на територiю Польщi"5. Зважаючи на те, що сотня "Бродича" не могла без значних втрат повернутися на Закерзоння, Василь Галаса видав наказ про вiдхiд i цiєї сотнi на Захiд6, проте, через вiдсутнiсть зв'язку, наказ цей надiйшов з великим запiзненням, про що мова йтиме дещо пiзнiше.
Цiкаву iнформацiю стосовно справи рейдiв мiстить "Доповiдь Управлiння прикордонними вiйськами Українського округу про пересування та дiї банд". Тут читаємо, що, за наказом курiнного Василя Мiзерного-"Рена", "сотнi "Хрiна", "Стаха" i "Бiра" в перших числах червня цього [1947 – В.В.] року з польського виступу вийшли для проходження на постiйне мiсце перебування в зону англо-американської окупацiї. На шляху пересування, в районах Петлин, Мухижики, Трипольський цi сотнi, починаючи з 6 по 22 червня 1947 року, мали 9 бойових зiткнень з польськими i чехо-словацьким вiйськами [...]. В результатi втрат i вiдсутностi продбази "Рен" вiдмiнив вiдхiд в англо-американську зону".1
Серед документiв українського пiдпiлля авторовi не вдалося знайти жодного, що безпосередньо вказував би на подiбне завдання для цих сотень. Проте польський автор Владiслав Ярнiцкi також стверджує, що десь у кiнцi червня 1947 року сотнi "Бiра", "Хрiна" i "Стаха" спробували пробитися на територiю Словаччини i, лише втративши велику кiлькiсть бiйцiв, змушенi були рушити до кордону СРСР2. Власне, виходячи iз подiбних аргументiв, автор цих рядкiв в однiй iз своїх публiкацiї висловив думку про те, що, ймовiрно, на-каз пробиватися рейдом на Захiд отримали всi 8 сотень Тактичного Вiдтинка УПА "Лемко": "Громенка", "Бурлаки", "Крилача", "Ластiв-ки", "Бродича", "Бiра", "Хрiна" й "Стаха"3. Проте, дещо пiзнiше, Василь Галаса вказав на сумнiвнiсть такого факту, бо вiн був невiдомий йому. Зважаючи на те, що Галаса як заступник Провiдника ОУН на Закерзоннi безпосередньо вiдповiдав за справу переходу сотень УПА на Захiд, його твердження можна вважати найбiльш авторитетним у з'ясуваннi цiєї справи. Спроби ж переходу вищезгаданими сотнями кордону зi Словаччиною можна тодi пояснити з тактичних мiркувань, тобто намаганням уникнути сутички з ворогом.
Як бачимо, справа з'ясування передумов переходу сотень УПА на Захiд є досить важкою i заплутаною, пояснюється це, зокрема, екстремальними умовами, в яких вiдбувався сам перехiд.
Поляки сподiвалися вiдходу частин УПА пiд їх тиском на терени Чехословаччини та СРСР i попередили цi держави про таку можливiсть. В листi мiнiстра оборони Польщi Жимерського до свого колеги в ЧСР Свободи зазначається: "Уряд Польщi вирiшив остаточно очистити вiд фашистських банд УПА прикордонний польсько-чехословацький терен вiд лiнiї Новий Санч – Стара Любовня до кордону СРСР. У зв'язку з цим виникає побоювання, що пiд час цiєї акцiї небажанi елементи проникатимуть на територiю Чехословаччини. Прошу Вас, пане мiнiстре, спричинитися до якнайсуворiшого закриття кордону на згаданому вiдтинку".1 Аналогiчного листа отримав i мiнiстр оборони СРСР генерал Булганiн2. До кiнця квiтня 1947 року польський уряд отримав вiдповiднi запевнення з росiйського та чеського боку. A 7 травня було пiдписано у Варшавi договiр, що згодом став широковiдомим на Заходi, про ведення спiльної боротьби з УПА вiйськами Польщi, Чехословаччини та СРСР3. Аж 28 червня 1947 року представники двох перших держав пiдписали "Директиви про взаємодiю польських i чеських частин у боротьбi з бандами УПА", що конкретизували i уточнювали форми спiвпрацi". Для боротьби з вiддiлами УПА, якi перетинали кордон як з польського, так i з чеського боку видiлялися так званi ударнi батальйони, що могли переходити кордон i дiяти на теренах сусiднiх держав, пiдпорядковуючись тодi командуванню країни, на територiю якої переходили4. Про те, як втiлювалися цi постанови в життя, можна прочитати в книзi Іґнацiя Блюма: "На пiдставi домовленостей з прикордонниками ЧСР з'явилася можливiсть вислання на їх територiю груп для боротьби з УПА. У випадку виявлення банди, польськi вiддiли повиннi були провести збiр iнформацiї про мiсце перебування групи УПА, оточити систему її обсерва-цiйних пунктiв i засiдок, натомiсть чехословацька група мала рушити до мiсця її постою i безпосереднiм нападом злiквiдувати банду"5. Тобто реальна спiвпраця польських i чеських прикордонникiв почалася з кiнця червня. В другiй половинi червня, як вказує Ярнiцкi, поляки втратили контакт з сотнями "Громенка", "Бурлаки" й "Бродича". Тож не дивно, що сотня "Громенка" 17 червня6, сотня "Бродича" 19 червня та курiнь "Бурлаки" 22 червня1 перейшли кордон без жодних сутичок.
Загалом, на кiнець червня на терени Словаччини перейшли: сотня "Ударники-4", об'єднана з сотнями "Ударники-6" та "Ударники-7", пiд командою Володимира Щигельського-"Бурлаки" – разом 97 осiб, сотня "Ударники-2" пiд командою Михайла Дуди-"Громенка" - 120 осiб2 та сотня "Ударники-1" пiд командою Романа Гробельського-"Бродича" - 80 осiб, що загалом становило 277 воякiв УПА. Польськi документи подають занижену кiлькiсть учасникiв рейду, зокрема, в "Пiдрахунку сил УПА [...] 1.04-23.07.1947" вказується, що на територiї Чехословаччини по дорозi до Австрiї зафiксовано 160 бiйцiв УПА3. На думку автора, ця цифра є свiдомо занижена. Адже попереднi звiти з дiяльностi ОГ "Вiсла" стверджували остаточну лiквiдацiю рейдуючих сотень ще на Закерзоннi. Із цих документiв ця цифра перейшла i в польську iсторичну лiтературу4. Вацлав Славiк, навпаки, подає завищену цифру – 500 бiйцiв УПА. Як i в попередньому випадку, зроблено це свiдомо, з метою виправдати значнi втрати чеського вiйська, що так i не змогло злiквiдувати рейдуючi вiддiли.
Отже, першою, як уже зазначалося, на теренах Словаччини опинилася сотня Михайла Дуди-"Громенка", яка була досить добре озброєна, зокрема, мала десять легких кулеметiв та багато автоматiв5. Незважаючи на те, що ще 13 червня 1947 року Мiнiстерство Внутрiшнiх Справ ЧСР направило на терени Схiдної Словаччини близько 1000 службовцiв СНБ, повстанцям вдавалося минати зустрiчей з ними i, непомiтно для чехiв, просуватися все далi вглиб країни. В результатi чехи довгий час взагалi не знали про перебування на їх територiї вiддiлу УПА. Щойно 19 червня мiнiстр внутрiшнiх справ Вацлав Носек оголосив, що до цього моменту бандерiвцi зумiли проникнути аж до Спiської Нової Весi1. Як згадує командир сотнi Михайло Дуда, просування вiддiлу було значно полегшене приязним ставленням до воякiв УПА мiсцевого населення. "Наш рейдуючий вiддiл, – пише вiн, – здобував собi симпатiї в кожнiм вiдвiдуванiм словацькiм селi. В деяких селах свiдома словацька молодь горнулася до нас з проханням прийняти її до вiддiлу. Я мусiв вiдмовляти, бо не мав щодо цього вiдповiдних наказiв".2 Вацлав Славiк, книга якого вiдзначається особливою антипатiєю до УПА, змушений був, однак, визнавати, що повстанцi мали "значну пiдтримку цивiльного населення, i бої проти них були безрезультатними"3. В iншому мiсцi вiн писав: "Зрадницькi реакцiйнi верстви, розсiянi по рiзних мiсцях, поширювали мiж простим населенням iнформацiю про те, що братська допомога, яка прийшла з чеських земель, зважаючи на зростаючу бандерiвську загрозу була початком "нової окупацiї". I мiж простими людьми знайшлися люди, особливо в Схiднiй Словаччинi, де ще жив мiф про Шугая [Микола Шугай народний герой Словаччини, ватажок мiсцевих "опришкiвських" загонiв – В.В.], котрi допомогу бандерiвцям прирiвнювали до спiвчуття бiдним, переслiдуваним жандармами"4.
Але вже незабаром почалися бої з загонами СНБ та чеської армiї. Одна з перших збройних сутичок сотнi "Громенка" в час рейду вiдбулася в селi Папiн. Там же повстанцi вперше на словацькiй землi втратили свого товариша5. Чеський уряд, очевидно, пiд тиском Москви, почав докладати щораз бiльших зусиль, щоб не пропустити рейдуючi вiддiли через свою територiю. Мiнiстерство оборони видало наказ про включення до спецiально створеної для боротьби з УПА частини "Теплiце" трьох батальйонiв з випускникiв офiцерських шкiл в Кошицях, Брнi i Клатовi. Вони отримали, вiдповiдно, назви "Тигр", "Рись" i "Лев". До них приєднано батальйон "Орел", що разом становило 2000 солдат6. Але чехам знову давалася взнаки вiдсутнiсть досвiду у боротьбi з партизанами. Наприклад, в бою при Руських Пеклянах, незважаючи на чисельну перевагу, вони втратили 4 солдат вбитими, 16 пораненими.
Як пише про смерть своїх воякiв Хньоупек, вони "загинули перш, нiж побачили бандерiвцiв, а не те, що в них вистрiлили".1 Вацлав Славiк зазначав з цього приводу: "Спершу бої були дуже важкi. Нашвидкуруч скликанi пiдроздiли йшли в тi мiсця, де вже були бандерiвцi, часто вже через двi години пiсля прибуття, коли вони лише знайомилися з мiсцевiстю, мали зустрiч з ворогом, який знав територiю i мав своїх помiчникiв у найвпливовiших верствах мiсцевого словацького суспiльства".2
Вже четвертого липня кiлькiсть воякiв, кинутих для боротьби з УПА, було збiльшено до 4331 людини, з того 3271 солдатiв армiї i 1060 членiв СНБ3. Крiм того, вже проведено реорганiзацiю частини "Теплiце". Її перетворено на переслiдувальну частину i переслiдування рейдуючих вiддiлiв по всiй територiї Чехословаччини залишили виключнО в її компетенцiї. До цiєї частини включено, окрiм батальйонiв "Тигр", "Рись", "Лев", "Орел", спецiальний загiн "Сокiл" з 14 чот, два батальйони "Явiр" i "Осика" з полку "Словаччина", авiацiйний вiддiл з 7 лiтакiв "Кобра", разом – 6939 осiб".4 Почали проводитися плановi блокади сiл, дорiг, рiчкових переправ. На початку липня начальники тих окресiв, на терени яких дiсталися вже повстанськi вiддiли, отримали наступнi накази вiд вiйськового командування:
"1. Запровадити комендантську годину в ресторанах та iнших людних мiсцях.
2. Обмежити рух населення поза власними житлами в нiчний час [...].
3. Заборонити розкладання вогнiв в межах сiл i, особливо, в лiсах, зважаючи на те, що вiйськова авiацiя, шукаючи банд УПА, виявляє їх вогнi i такi виявленi вогнi буде обстрiлювати i бомбардувати [...].
4. Також вимагаємо, щоб будо видано наказ органам безпеки проводити частi облави пiдозрiлих сiл i хуторiв, як i контроль потягiв та автомобiлiв [...].
5. Вимагаємо, щоб в селах i хуторах Вашого окресу мiсцеве населення стерегло їх, озброєне хоча б мисливською зброєю".
Повстанцi змушенi були просуватися майже виключно вночi, переховуючись протягом дня у лiсах. За iнформацiєю старшин "Громенкової" сотнi, поданою америкгiнцям, при пересуваннi вони зустрiли настiльки великий спротив, що подальший маршрут, починаючи вiд Стропкова, "через центр Словаччини, тобто Пря-шiв, Спiська Нова Весь, Ружемберок, Турчанський, обiцяв бути невпинним боєм. Сильний опiр був стрiнутий зi сторони чеської армiї, загонiв СНБ i озброєних чеських цивiлiв. Велика i сильно озброєна чеська армiя та загони СНБ прочiсували лiси, перекривали дороги i били повстанцiв з мортир, кулеметiв та гранатометiв"1. 30 червня в долинi рiки Топля вiддiл натрапив на чеське вiйсько, хоч йому i вдалося вiдiрватися вiд переслiдування, проте втрати були значними – 20 бiйцiв2. Настутший великий бiй вiдбувся бiля села Вернер 15 липня. Повстанцi втратили ще 6 товаришiв вбитими, крiм того, 4 з них, включно з командиром, були пораненi3. Проте рейд продовжувався, i вже на наступний день, згiдно розвiдувальних iнформацiй, сотнi вдалося вирватися з оточення в теренi Грабушiце-Вернер в пiвденно-захiдному напрямку до Кралової Голi4. Згiдно наказу ВО "Теплiце", зважаючи на те, що сотнi "Громенка" i "Бурлаки" просунулися далi на захiд, штаб цiєї частини було переведено до Банської Бистрицi5.
Численнi бої не тiльки призводили до загибелi чи поранення повстанцiв, вони також були причиною знесилення й частини неушкоджених бiйцiв. До друuої половини липня в сотнi вже було досить багато поранених та немiчних бiйцiв, нездатних продовжувати марш на захiд, а тому 19 липня в теренi Велька Вапенiца було залишено 15 з них6. Поряд з немiчними вояками залишили записку такого змiсту: "Чехословацькому Червоному Хресту! Просимо Вас, щоб Ви з нашим раненим вояком, котрого поранили вашi вояки, заопiкувалися i обiйшлися з ним так, як ми обходилися з Вашими бранцями. Українськi Повстанцi"1. Ще бiльшi труднощi очiкували повстанцiв на територiї Чехiї. "Коли ще кiлька днiв тому на словацькiй територiї, – згадує учасник цих подiй Юрiй Борець, – сотня Громенка почувала себе, як в Українi, легко отримуючи харчi вiд прихильно наставлених словакiв, то на чеському боцi вiдчула явну ворожiсть"2. Моравiйський кордон нарештi був досягнутий групою з 80 осiб, i похiд далi продовжувався через гiрську пiвденну частину провiнцiї шляхом через Бо-сковiце – Корiтчан – Ельбеншутц – Ярменiте – Датшiтц. "Протягом цiєї частини рейду, – вказували потiм повстанцi, – цивiльне населення проявило настiльки вороже ставлення, що в багатьох випадках повстанцям доводилося вiдбивати озброєних чехiв. В Яшiбесi 15 цивiльних влаштували засiдку i вбили кiлькох повстанцiв. З кожним днем ставало важче забезпечувати запаси їжi та медикаменти, що спричинило голодування та багато захворювань, i склад сотнi помiтно зменшився"3.
Тим не менше, в кiнцi липня – на початку серпня сотнi "Громенка" вдалося вiдв'язатися вiд переслiдуючих вiддiлiв чехословацької армiї. В розвiдувальних звiтах з того часу все частiше з'являється запис про те, що даних про дiяльнiсть i мiсцезнаходження цiєї сотнi немає. Остання iнформацiя iз звiту з 14 до 21 серпня повiдомляє про наявнiсть групи "Громенка" в теренах мiста Брно4.
Отже, фактично уникнувши переслiдування, вiддiл просувався все далi на захiд i 6 серпня бiля села Лядце Швожа перейшов рiку Мораву, a 17 серпня вже квартирував недалеко мiста Брна, на околицях села Яструбiце5. З метою дезорiєнтацiї ворога вирiшено обходити мiсто двома групами, одна, на чолi з сотенним, рушила на пiвдень, iнша – на пiвнiч. Мiсце зустрiчi було призначене в Баварiї на 9-11 вересня.
"24 серпня, – читаємо в мемуарах командира сотнi, – вiддiл прибув пiд село Артолєц, недалеко мiста Нова Бистриця. Звiдси лишалося до чесько-австрiйського кордону не бiльше, як 6 кiлометрiв"1. Тiєї ж ночi вiддiл перейшов його i денний постiй вiдбув уже поблизу австрiйського села Айгрiн. Повстанцi були переконанi, що знаходяться в американськiй зонi окупацiї, i лише вiд мiсцевого населення дiзналися, що вони в радянському секторi.2
"Австрiйцi, – згадує Борець, – прийняли нас непогано, дивуючись, як ми пройшли, бо вони читали, що чехи нас розбили. Але й тут панували бiльшовицькi орди Червоної Армiї, довiдавшись про нас, вони колонами їхали до мiста Фрайштадт, наступного дня до мiста Рорбах"3. Проте "Громенко" вирiшив краще обережно рухатися через радянський сектор Австрiї, нiж повертатися до Чехословаччини. "Використовуючи прикриття лiсiв та горбистих мiсцевостей, минаючи всi населенi пункти, крiм маленьких сiл, тримаючись поблизу австро-чеського кордону, сотня йшла через Бадiшен, Голенштайн, Райхенбах, Оберлiрхен, Рорбах, Пiльсткiн i нарештi 10 вересня перейшла в зону [Нiмеччини – В.В.], окуповану ГЛТА"4. В лiсi вiддiл повстанцiв, що пiсля численних боїв нараховував уже 36 бiйцiв, був до тих пiр, поки вони не переконалися, що перебуваютьтаки в американськiй зонi. Вiдтак, 11 вересня о 8.30 ранку сотня "Ударники-2" урочисто здала зброю воякам 8-го Констабулярного загону окупацiйних вiйськ США5. Сотня була першою з повстанських вiддiлiв, що пробилися за "залiзну завiсу", i єдиною, якiй вдалося зробити це органiзовано, не втративши цiлiснiсть бойової одиницi.
Вiддiл Володимира Щигельського-"Бурлаки" перейшов на Словаччину на п'ять днiв пiзнiше "Громенкового" в околицях села Телеповець. Перехiд кордону, як зазначалося, вiдбувся без жодних сутичок. Ян Фiала пояснює цей факт недобросовiснiстю деяких словацьких командирiв прикордонної сторожi, якi не намагалися навiть зупинити українських повстанцiв.1 Озброєння вiддiлу, що перейшов кордон, складали 10-12 кулеметiв ДТ, 20-25 автоматiв ППС, 20-30 пiстолетiв.2 Проте, за час боїв на Закерзоннi, при проривi з оточення, вiддiл витратив фактично всi набої та гранати, а тому повстанцi змушенi були здобувати собi амунiцiю в ходi маршу по територiї Чехословаччини.3 Окрiм того, просування ускладнювалося ще й тим, що, пiсля успiшного проходження певними теренами сотнi "Громенка", яка розпочала свiй рейд швидше, контроль за ними посилювався. Але був й iнший момент, що дозволяв українським повстанцям почуватися на словацькiй територiї вiльнiше, нiж на захопленому вже тодi поляками Закерзоннi. Цим моментом було приязне ставлення до воякiв УПА цивiльного словацького населення та пiдтримка з його боку. На цьому ж фактi наголошує Мирослав Дуда, один з командирiв чехословацьких антиповстанських акцiй, який у своєму звiтi писав: "Цивiльне населення Схiдної Словаччини, особливо українцi, пiдтримують банди, надаючи їм харчi, iнформацiю про присутнiсть частин безпеки i знайомлячи їх з мiсцевими теренами"4. Цiкавий випадок, що характеризує вiдносини мiж словаками i українськими повстанцями, розповiдає у своїх свiдченнях Володимир Щигельський: 1-го липня, пiсля розмов зi священиком та селянами в селi Ґрубов, словаки запросили українських повстанцiв на весiлля, де вони "танцювали i спiвали з мiсцевими дiвчатами"5.
В результатi, першi днi перебування на Словаччинi були досить спокiйними i дозволили стрiльцям вiдпочити та набратися сил пiсля нещодавнiх щоденних боїв з поляками. Врештi, вони могли трохи вiдгодуватися, адже перед тим, на територiї Закерзоння протягом чотирнадцяти днiв харчувалися тiльки лiсовими плодами1. "Поволi забуваються страшнi днi кривавого рейду по Польщi, – писав бунчужний "Буркун" в хронiцi вiддiлу, – поволi приходимо до сил. Як останнiм часом в Польщi кожний почав тратити надiю i думати лише, в котрому мiсцi ляже на вiчний спочинок, так тепер кожен свято вiрить у нашу перемогу, в краще завтра, i вiрить, що нема в свiтi нiчого неможливого до виконання".2
До середини липня вiддiлу вдавалося просуватися практично без жодних сутичок. Тим часом, 13-го липня чехословацька влада, занепокоєна впевненим просуванням вiддiлiв УПА, вiдправляє на боротьбу з ними 5640 воякiв, з них 1339 осiб – службовцi СНБ3. Ведучи своїх воякiв невiдомими теренами, серед великої кiлькостi ворожих вiйськ, Володимир Щигельський проявив великий талант тактика партизанської боротьби. Ось як описує просування повстанського вiддiлу пiд командою "Бурлаки" Вацлав Славiк: "Його група з 50 осiб [так в текстi, а насправдi, на той час вона нараховувала понад 80 воякiв – В.В.] переходила так, що залишала слiди, нiби проходило троє людей. Вночi вони прослизали нашими позицiями у формi довгої змiї, тримаючись за руки. При необхiдностi, звертали лiворуч чи праворуч, або назад, звиваючись, як змiя"4. Таким чином зустрiчей з вiйськом вдавалося уникати. До прикладу, учасник протиповстанських акцiй Богуш Хньоупек наводить цiкавий факт: бiля Кралової гори чеськi вояки спали за 200 метрiв вiд повстанців.
Але з кожним днем ситуацiя погiршувалася. "Вiйсько почало не тiльки обсаджувати села, – згадує сотенний "Бурлака", – але й лiси, рiки, дороги i навiть лiсовi стежки. До того часу ми поповнювали собi провiант молоком i сиром iз шалашiв, що знаходилися в горах. Вiйсько зорiєнтувалося i розпорядилося, щоб усi пастухи розiйшлися до сiл. Почалась бiда i знову голод. Знову кiлька разiв потрапляли в оточення, з якого мусили пробиватися. Марш горами був дуже важким i виснажливим. Десятки кiлометрiв бiльше проходили, щоб минати вiйськовi позицiї".1
Поруч з посиленням вiйськового контролю за територiєю, чехословацький уряд розпочинає активну пропагандистську кампанiю з метою зупинити рейдуючi вiддiли. Видруковано i масово поширювано спецiальну листiвку "Заклик до членiв Української Повстанської Армiї" та так звану "Приґлашку", що мала б слугувати перепусткою до вiйськових комендатур для тих повстанцiв, що вирiшили здатися чехам.2
Уникати боїв ставало неможливо, i в теренах Лучки вiдбувся бiй, в результатi якого "Бурлака" вiдступив, маючи двох поранених3. 5-го серпня на Лупчанськiй Маґурi вiдбулась одна з бiльших сутичок мiж бурлакiвцями i курсантами офiцерських шкiл. Ось що розповiдає про цей бiй сам командир "Бурлака": "Перед полуднем 5-го серпня вирушили ми на Лупчанську Маґуру. Вiдпочивали на краю лiсу [...]. Я оглядав терен на Нiмецьку Лупчу тому, що хотiв вночi перейти туди на пiвнiч. З лiсу до лiсничiвки На Вршкох вийшла чота воякiв кiлькiстю 17 курсантiв. Помiтили рух в нашому таборi. Коли я повернувся до сотнi, побачив, що чота курсантiв є на вiдстанi 30-50 метрiв вiд нашого постою. Так як я думав, що за чотою iде сильнiше вiйсько, й не мав часу вiдступати до лiсу, то висунув кулемет другої чоти на переднiй край лiсу i дав наказ першому роєвi другої чоти вiдкрити вогонь. Першим почав стрiляти кулемет першої чоти, яки й був праворуч вiд загону воякiв, а коли загiн пересунувся на протилежний схил в пiвнiчно-схiдному напрямi, почав стрiляти i кулемет другої чоти. Вiйськовий загiн вiдповiдав на стрiлянину дуже слабо. На бойовищi залишилося шiсть мертвих курсантiв i три важко пораненi. Решта вiдступила як в напрямi, з якого прийшли, так i в пiвнiчному напрямi. У власному вiддiлi втрат не мав. Пiсля бою дав перев'язати поранених воякiв [...]. Вiдтягнув вiддiл, перш за все, на кiлометр на захiд, потiм великим пiвколом на пiвдень, на схiд, i знову великим пiвколом на пiвнiч, аж на край лiсу, що простягається до Нiмецької Лупчi i Мелатiни".1 За твердженням Яна Фiали, цей бiй i загибель шести курсантiв були найбiльшою невдачею чехословацької армiї в акцiї 1947 року.
В серединi серпня 1947 року вiддiл "Бурлаки" вийшов в долину рiки Baґ. Тут на допомогу чехам прийшла сама природа: рiки Baґ i Орава вийшли з берегiв, утворивши для повстанцiв практично нездоланну перешкоду. Єдиний можливий шлях переходу через рiки на захiд перекрив полк "Словаччина"3. Кiлькiсть воякiв армiї та служби безпеки (СНБ), залучена до антиповстанських акцiй зросла до 15304 солдат4. Крiм того, пiсля бою на Маґурi Лупчi, командуючий генерал Юлiуш Носко вирiшив практично облишити переслiдування сотнi "Громенка" i зосередити всi сили на розбиттi бурлакiвцiв.
Командування "Теплiце" виявило мiсцезнаходження сотнi "Бурлаки", i до 14-го серпня її вiйськами було повнiстю оточено пiвнiчну частину Малої Фатри (Фатранський Крiвань) на правому березi Baґy no лiнiї Варiн – Бела – Терхова – Зазрiва – Парнiца – Шутово – Турани – Врутки – Стречно – Варiн. До оточуючих частин для посилення були залученi танки. Лiнiя оточення на той момент становила 75 кiлометрiв.
Просуватися далi цiлiсним вiддiлом ставало просто неможливим. Нелегко Володимировi Щигельському було зважитися на його подiл, розумiючи, що вiн як командир вiдповiдає за життя всiх своїх воякiв, i сотенний ще деякий час вагався. Ось запис, зроблений власноручно командиром вiддiлу 15-го серпня: "Роздумую на всi лади i приходжу до переконання, що найкраще було б подiлити вiддiл на малi групи, однак, жаль менi хлопцiв, з якими вже так багато перейшов, i якi вже так багато мають за собою. Одначе, щось треба робити, бо далi рейдувати цiлiстю в напрямку, про який ворог вже досконало знає, не дається. О годинi 16-тiй роблю вiдправу почту i чотових, пiд час якої ще нiчого не вирiшую. Розбираю справу з усiх сторiн i вирiшую ще зробити вiдправу ройових. О годинi 22-гiй сходимо на пiдгiрок i варимо їсти. Сон не береться".
А 16-го серпня, тобто вже на наступний день, "Бурлака" остаточно приймає рiшення про подiл вiддiлу, який на той час нараховував 68 бiйцiв, на сiм окремих груп2. Ґжеґож Мотика у своїй статтi "Рейд через Чехословаччину" вказує на розпущення сотнi як на помилковий захiд "Бурлаки". Свою думку польський iсторик аргументує наступними чином: "Його [Володимира Щигельського – В.В.] рiшення справило на воякiв пригноблююче враження. Звиклi до виконування наказiв, раптом мусили самi приймати стратегiчнi рiшення"3. Хотiлося б не погодитися iз цiєю думкою. Вважаю, що подiл вiддiлу в ситуацiї, що склалася, а саме при надзвичайному насиченнi терену ворожим вiйськом, був, напевно, таки єдино можливим виходом. Бiльш того, на мою думку, рiшення це слiд було прийняти навiть ще швидше, що б врятувало бiйцiв вiд бiльших. жертв. Врештi, доказом слушностi подiлу сотнi може служити той аргумент, що частинi її бiйцiв вдалося-таки пробитися на Захiд.
Бої чеської армiї та загонiв СНБ iз повстанськими вiддiлами, якi вперше дiсталися теренiв Чехiї, викликали панiку в країнi. Про УПА заговорили не тiльки газети та радiо, але й члени уряду та парламентарi Чехословаччини. Особливо в нагнiтаннi панiки "вiдзначилися" представники Комунiстичної партiї, якi почали кричати про змову Демократичної партiї (опозицiйної до комунiстiв) i бандерiвцiв з метою повалити iснуючий суспiльний лад.1
18-19 серпня в Братиславi вiдбулась конференцiя Союзу Словацьких партизан, яка постановила домагатися вiд влади долучення їх до боротьби з вiддiлами УПА2. Загальна iстерiя довкола "бандерiвського питання" в країнi спонукала владу кидати проти нечисленних повстанських вiддiлiв все бiльшi i бiльшi сили. В результатi, за iнформацiєю Богуша Хньоупека, оточення повстанцiв було настiльки щiльним, що на кожних чотири метри припадало по одному вояковi.3
28-го серпня командування вiйськ оточення востаннє змiнило їхню дислокацiю, в результатi чого кiльце довкола "Бурлаки" було зменшено на 40 кiлометрiв4. У повстанцiв швидко закiнчилися продуктовi запаси, можливостi поповнити їх не було жодної. Почався голод.
В нiч з 3-го на 4-те вересня Володимир Щигельський-"Бурлака", разом iз чотирма iншими членами своєї групи, потрапив у полон5. Захоплення в полон "Бурлаки" чехи вважали великою перемогою для себе. Того ж дня командувач "Теплiце" Юлiуш Носко привiтав з успiшним завершенням операцiї "всiх офiцерiв, ротмiстрiв, курсантiв, воякiв, всiх службовцiв СНБ, пiдпорядкованих Теплiце, якi в шеститижневих бойових умовах успiшно завершили лiквiдацiю банди Бурлаки"6. Ян Фiала писав з цього приводу: "Розбиття найнебезпечнiшої сотнi "Бурлаки" i взяття в полон її командира було найвизначнiшим успiхом чехословацької армiї в боях проти УПА в 1947 роцi i одночасно воно творило його вершину".1 Цей же автор далi подає: "Вплив бандерiвського руху на нашу внутрiшню ситуацiю значно ослаб пiсля лiквiдацiї сотнi "Бурлаки" i його штабу".2
З ув'язненням Володимира Щигельського акцiя "очищення" територiй ще бiльше посилилася. 22 вересня до неї пiдключено партизанськi загони чисельнiстю 3630 воякiв3. Незважаючи на це, частинi стрiльцiв з сотнi "Бурлаки" вдалося поодиноко чи дрiбними групами перейти до американської зони окупацiї Нiмеччини. Серед цих повстанцiв була й група бунчужного "Буркуна", що принесла з собою на Захiд хронiку своєї сотнi та iншi цiннi документи i свiтлини.
Найменше iнформацiї є про рейд на Захiд сотнi Романа Гробельського-"Бродича". Невелика кiлькiсть вищезгаданих матерiалiв констатує лише сам факт проведення такого рейду сотнею. Поодинокими джерелами про участь цього вiддiлу в акцiї є спогади його стрiльця Івана Дмитрика, ройового Івана Гарасимiва-"Палiя" та книга Богуша Хньоупека. Тут слiд також зазначити, що багато уваги названiй сотнi придiлив i Владiслав Ярнiцкi в книгах "Спалена земля" i "В погонi за Бурлакою", проте цей автор, який i в iнших мiсцях у своїх творах надавав перевагу художньому вимислу над правдою, в цьому випадку скотився до вiдвертого фантазування. По-перше, вiн, наперекiр усiм джерелам, розповiдає про спiльний рейд сотень "Бурлаки", "Бродича" й "Громенка"4. По-друге, згiдно з Ярнiцкiм, "Громенко" з "Бродичем" рушили на територiю Угорщини, куди перейшли 10-11 вересня 1947 року i де саме останнiй потрапив в полон за 15 кiлометрiв вiд австрiйського кордону5. В книзi "В погонi за Бурлакою" "Бродич" взагалi проривається до австрiйського кордону на викраденiй вантажiвцi "Бедфорд", що зроблено, безперечно, для загострення сюжету книги.
Реальна iсторiя рейду цiєї сотнi була не менш драматичною. Отже, як уже вказувалося, наказ про вiдхiд цiєї сотнi на Захiд був виданий ще в травнi 1947 року. Проте Роман Гробельський отримав цей наказ, через вiдсутнiсть зв'язку, щойно в серпнi того ж року. До того часу вiддiл постiйно маневрував по теренах Словаччини та Польщi, уникаючи нищiвного удару ворога. Ось що розповiдає про перехiд вiддiлу "Бродича" на терени Словаччини учасниця цих подiй, провiдниця надрайону ОУН в Захiднiй Лемкiвщинi Ірина Тимочко-"Христя": "Вночi з 18 на 19 [червня – В.В.] всi разом – сотня, працiвники, пiдпiльники, боївки переправилися через рiку (границю) Попрада i знайшлись на територiї Чехословаччини. Польське вiйсько i погранзастави iшли в погоню, а заалярмованi чеськi вiйська п'ять разiв того дня атакували, робили засiдки, i, все-таки, вiддiловi вдалося майже без втрат вiдiрватися вiд ворога. В околицях старої Любовнi маневрували 4-5 днiв завдяки прихильностi словакiв".1 Проте вже незабаром почалися постiйнi бої повстанського вiддiлу iз загонами чехословацької армiї. Як згадує ройовий сотнi Іван Гарасимiв-"Палiй", повстанцi пiсля кiлькох днiв перебування на словацькiй територiї почали готуватися до повер-нення на терени Лемкiвщини, проте при спробi переходу кордону в зворотньому напрямку, сотня зiткнулася iз силами чехiв та полякiв. "Почалося пекло, до якого ми були готовi. – Читаємо у спогадах цього ройового. – Стрiлянина i крики лунали з усiх сторiн. Виявилося, що ми вже оточенi. На наше щастя, вороже пiвколо було широко розтягнене, бо ворог не знав, в котрому саме мiсцi ми перебуваємо. До польського кордону нам не було чого пхатися, бо там окопалися чехи, а з друтого боку – поляки. Наш командир намiтив плян дальшого бою. "Наступати на пiвдень i прориватися в глиб Словаччини!" – Пiшов по лiсi наказ сотенного. Ворог стрiляв наослiп, бо нас не бачив. Ми пiдiйшли вгору, на край лiсу. Тут нас густо обстрiляли чехи, котрi встигли зайняти якiсь старi окопи [...]. Завзятий бiй тривав коротко. Кiльце було прорване. Через широ-ку поляну ми перебiгли в невеличкий лiсок, що був уже за поляною i також за горбом. Ворожi розстрiльнi залишилися за нами. їхнi стрiли все ще було чути, але вони нас не разили. На побоєвищі залишили ми двох наших друзiв i чеських та польських убитих". На цьому не закiнчилися бої сотнi, в одному з них було майже розбито чоту "Корпа", командира її захоплено в полон. Врештi, 7 липня сотня "Бродича" знову перейшла на Лемкiвщину. Тодi ж вiдiйшла вiд сотнi для налагодження зв'язку з командуванням провiдниця "Христя"2. Для полегшення маневру на цих теренах, сотню було роздiлено на двi чоти: "Дороша", разом з якою залишився Гробельський, та "Урала" (став на мiсце "Корпа"), що повиннi були дiяти самостiйно.
Орiєнтовно 10 липня "Христя" отримала наказ, спочатку вiд Василя Галаси-"Орлана", а потiм ще вiд курiнного Василя Мiзерного-"Рена", про вiдхiд вiддiлу "Бродича" на Захiд. Протягом дов-гого часу вона намагалася передати цей наказ сотнi3. Врештi, в кiнцi серпня, "Дорошова" чота отримала по вiдновленому зв'язку наказ про рейд. "На шостий день нашого маршу, – читаємо в спогадах "Палiя" про спроби сотнi нав'язати контакт, – ми перейшли через рiчку Ропа мiж селами Лосє та Устя Руське [...]. Цiлий день ми пересидiли в лiсi над Лосєм. Пiзно по обiдi сотенний пiслав стрiльцiв перевiрити поштову скриньку, що мала бути десь недалеко вiд нас. Цим разом ходили недаремно. Сотенний одержав записку вiд надрайонової Захiдної Лемкiвщини – "Христi". В записцi було сказано приблизно так: справа вiддiлiв УПА на Закерзоннi розв'язана. Прямуйте на Захiд, на Вiдень або Лiнц. Дальшi iнформацiї одержите на мiсцi вашого прибуття".4
Деякий час Роман Гробельський пробував зв'язатися з другою чотою своєї сотнi, щоб передати їй наказ, проте це не вдалося, i вiн змушений був вирушати. Його вiддiл нараховував разом iз кiлькома членами цивiльної сiтки, що приєдналися до нього, 60 осiб5. Рухатися "Бродич" вирiшив iншим, нiж його попередники, шляхом, а саме через терени Польщi по пiвнiчних схилах Бескиду аж до рiк Орава i Тешiнська, а потiм перейти на Моравiю. Причиною цього був такий великий розмах протиповстанської акцiї у Словаччинi, що про неї було вiдомо навiть українським повстанцям Лемкiвщини.
Вирушив вiддiл 2 вересня i рухався польськими землями два тижнi. Зважаючи на велику насиченiсть терену ворожими вiйськами, вирiшили роздiлитися на дрiбнi групи, що й було проведено недалеко вiд прикордонного мiстечка Вiсла1. Окремi вiддiли перейшли кордон бiля Яблункового i Мостiв, сталося це в нiч з 26 на 27 вересня2. Довгий час повстанцi не зустрiчали вiйська i спокiйно переправилися через рiку Мораву. Лише при Моравськiй Требовiй сталася невелика сутичка, з якої, однак, вдалося вибратися без втрат. Але подальше просування воякiв УПА було ускладнене негативним ставленням до них прокомунiстично налаштованих чехiв. Окремим членам сотнi "Бродича" вдалося-таки дiйти до Нiмеччини, але командира чекала iнша доля. 30 жовтня 1947 року в селi Коругев бiля Полiчки вiн був захоплений у полон.3
Чота "Урала", що ще залишалася на Закерзоннi пiсля вiдходу "Бродича", десь на початку вересня також отримала наказ про рейд. Ось, що читаємо про це в мемуарах її стрiльця Івана Дмитрика: "У першi днi вересня по новому зв'язку до табору прийшла провiдниця Христя i кiлька зв'язкових вiд курiнного Рена. Вони принесли нам естафету з наказом iти на Захiд. На збiрцi чоти було вiдчитано три накази. Вони були датованi три мiсяцi назад. Вiд УГВР за пiдписом ген. Тараса Чупринки стояло, що рiшенням Головного Проводу УГВР висилаються сотнi iз Закерзоння, аж за кордон в американську зону Нiмеччини, вiд вiйськового штабу УПА на Закерзоннi про невiдкладний марш йашої сотнi на Захiд, вiд курiнного Рена – iнструктаж i прощальний лист"4. Чота "Урала" в кiлькостi 40 бiйцiв для полегшення проходження маршруту з самого початку рейду роздiлилася на 5 груп, що проходили його самостiйно.
За даними Дмитрика, з усiєї сотнi "Бродича" пробитися на Захiд до травня 1948 року змогли 48 стрiльцiв.1
Сотня "Ударники-1" була останньою, що, згiдно з наказом ГК УПА, пробивалася до Захiдної Нiмеччини. В наказi №70 BO "Teплiце" вiд 3 жовтня 1947 року вказано, що перехiд сотень УПА на терени Словаччини врештi припинено2. Через 17 днiв видано останнiй 82 наказ цiєї частини, що оголошував її цiлковите розформування3.
Проте, ще протягом довгого часу (аж до осенi 1949 року) в Нiмеччину прибували групи українських повстанцiв, що втратили зв'язок з командуванням чи члени цивiльної сiтки ОУН, що приходили зi спецiальними завданнями для утримання зв'язку. Загалом, за iнформацiєю Степана Бандери, протягом 1947-1949 рокiв до Нiмеччини прибули близько 300 бiйцiв УПА та членiв цивiльної мережi ОУН.4
Про розголос, якого наробили в свiтi рейди УПА в Захiдну Нiмеччину, мова йтиме у наступному роздiлi, в самiй же ЧСР вони викликали значний переляк. Ярослав Шольц вказує, що українськi повстанцi мали достатньо сил, щоб у належний момент утворити ядро, довкола якого могли згуртуватися антикомунiстичнi сили, що й так всiляко пiдтримували їх на Словаччинi5. Розумiючи небезпеку дестабiлiзацiї ситуацiї, комунiсти, що ще не закрiпилися на той момент остаточно бiля керма влади, почали проводити активну пропагандистську кампанiю, спрямовану проти тих партiй i рухiв, якi могли становити їм конкуренцiю. Особливо це проявилося у ставленнi до Словацької Демократичної партiї. Вже незабаром, пiсля лiквiдацiї т.зв. "бандерiвської проблеми", розпочинаються масовi "викриття" змов, iнiцiйованi комунiстами. "Руде право" 18 вересня оголошує про викриття змови, метою якої було вбивство президента республiки. Змовники, стверджується в статтi, активно спiвпрацювали з командуванням бандерiвцiв1. В номерi за 26 вересня та ж газета помiщує статтю "Слiдство виявило великий розмах антидержавної змови на Словаччинi", де також вказується на зв'язок її учасникiв з бандерiвцями2. Наступний номер цього комунiстичного часопису повiдомляє, що за звинуваченням у змовi заарештовано 159 осiб. До речi, про так звану "антидержавну змову за участю мiсцевих реакцiйних кiл та бандерiвцiв" донедавна писалося практично у всiй чехословацькiй лiтературi. Щойно Ян Фiала у своїй новiй працi показав цi сенсацiйнi "викриття" змовникiв як фiкцiю та роботу комунiстичної пропаганди3. Загалом, можна з певнiстю стверджувати, що в цьому випадку йдеться про добре продуману i реалiзовану акцiю комунiстичної партiї, яка зумiла скористати з ситуацiї (наявнiсть вiддiлiв УПА на теренах Чехословаччини), щоб розправитися зi своїми полiтичними суперниками.
Пiдсумовуючи результати рейду 1947 року, наведу ще кiлька цифр. В час найбiльшого напруження боротьби, влiтку-восени 1947 року, до боїв проти УПА було залучено 15340 осiб, з них 6087 воякiв армiї, 5623 службовцiв безпеки, 3630 колишнiх партизан4. Щодо втрат по обидва боки, то тут iснують рiзнi пiдрахунки. Так "Руде право" з 17 серпня подає явно завищену кiлькiсть вбитих до того часу повстанцiв – 1405. Та ж газета 10 жовтня вказує, що "вiд початку акцiї дiйснi нашi втрати – 20 вбитих в бою, 19 – в нещасних випадках, 81 поранений i 5 пропали безвiсти6. Бойовi ж втрати бандерiвцiв є втричi бiльшi, i можна вважати, що бiльше, як половина їх лiквiдовано, зазначив мiнiстр оборони Людвiк Свобода"7. Дещо iншi цифри подає Хньоупек – 59 вбитих, 39 поранених, 217 полонених8. Вiдомий дослiдник Євген Мiсило, опираючись на польськi архiвнi джерела, подає свiй пiдрахунок втрат: вiд 10 червня до 12 листопада загинув 61 вояк УПА, 289, в тому числi 41 поранений, потрапили в полон1. Схожi пiдрахунки подає на основi документiв з архiвiв колишньої Чехословаччини Ян Фiала, у нього в акцiях загинув 61 вояк УПА, в полон потрапило 260 воякiв, при цьому вiн зазначає, що це становило близько 80-85% усiх, хто намагався перебратися на Захiд2. Останнi цифри (вiдсоток лiквiдованих), на мою думку, є завищеними, так як Фiала розшифровує їх наступним чином: сотня "Громенка" лiквiдована на 76% – реально iз 120 бiйцiв дiйшло 36 тобто 30%; сотня "Бурлаки" лiквiдована на 80% – реально iз близько 100, що починали рейд, потрапило в полон 41, вбито – 53, тобто лiквiдовано близько 46%; сотня "Бродича" лiквiдована на 70% – реально iз 80 бiйцiв, як вказувалося вище, 48 таки дiйшли, що становить 60%. Деяку плутанину до пiдрахункiв втрат рейдуючих вiддiлiв УПА вносить також той факт, що, починаючи з осенi 1947 року, на Захiд перебиралися також групи цивiльної сiтки ОУН та рештки розбитих на Закерзоннi сотень, чисельнiсть яких практично не пiддається точному визначенню.
Незважаючи на такi великi втрати, завдання рейду все ж було виконане. Ось, що читаємо про прихiд повстанцiв до Нiмеччини в спогадах одного з чiльних дiячiв ЗЧ ОУН Миколи Климишина: "Це тодi переконало цiлий свiт – УПА справдi iснує i бореться i є спроможна на такi далекi, повнi небезпеки, рейди"4. Пiдтвердження цього знаходимо також у "Зверненнi воюючої України до всiєї української емiграцiї", пiдписаному керiвництвом українського нацiонально-визвольного руху. "Бiйцi i командири рейдуючих вiддiлiв УПА! Ви мужньо виконали своє завдання, покладене на Вас Українською Головною Визвольною Радою. Край iз запертим вiддихом слiдкував за Вашим рейдом, а його успiшне закiнчення викликало в Краю величезну радiсть. Увесь народ радiє, що Ви добилися аж за другу стiну бiльшовицької тюрми народiв, щоб там, перед цiлим свiтом, скласти протест проти гноблення українського народу росiйсько-бiльшовицькими загарбниками i сказати правду про визвольну боротьбу на рiдних землях.
Ваш прихiд у Захiдню Європу як безпосереднiх учасникiв i живих свiдкiв визвольної боротьби на наших землях докорiнно вплинув на змiну поглядiв i чужинцiв, i своiх на нашу визвольну боротьбу та поклав кiнець фальшуванню правди про цю боротьбу. I в цьому Ваша велика заслуга для всiєї визвольної справи. Історiя гiдно оцiнить Вас".
Роздiл восьмий ЗАХIДНА ПРЕСА ПРО УПА
Вже наприкiнцi 1945 року на Заходi починають з'являтися першi повiдомлення про український нацiонально-визвольний рух. Першими, звичайно, таку iнформацiю почали подавати українськi емiграцiйнi газети, зокрема, канадськi часописи "Наш шлях", "Український щотижневик в Канадi" (жовтень 1945 року). Дуже промовистими, на мою думку, є самi назви статей: "Повстанчий рух на Київщинi", "Вiдношення червоноармiйцiв до УПА", "Червонi ватаги як новий метод боротьби з УПА", "Повстанцi волiють смерть, чим неволю", "Дiяння УПА", "Ватутiн погиб з рук УПА", "Конференцiя пiдсовєтських народiв"1. Щойно на початку наступного 1946 року починають друкувати такi статтi у власне iноземнiй пресi.
Американська щоденна газета "Нью-Йорк Дейлi Ньюз" протягом 29, 30, 31 сiчня того року друкує статтю про дiяльнiсть в трикутнику, утвореному кордонами Польщi i Чехословаччини, мiж пунктами Сянiк i Лупкiв близько 20 тисяч легко озброєних воякiв, добре одягнених, з тризубами на головних уборах2. Вже незабаром пiсля цього, 17 квiтня 1946 року, тобто саме в час другого словацького рейду УПА, в iншому американському щоденнику "Нью-Йорк Геральд Трiбюн" з'являється дещо конкретнiша iнформацiя у статii "Револьта українських нацiоналiстiв проти репатрiацiї, яку проводить Польща" Гомера Бiгарта, кореспондента з європейських справ. Наступного дня її було передруковано європейським виданням цiєї газети пiд назвою "Українськi повстанцi палять мiста недалеко польського кордону". "Сянiк, Польща, 17 квiтня, – читаємо тут, – повстання українських нацiоналiстiв проти репатрiацiйної програми уряду крiпшає в районах Галичини, що сусiдують зi совєтською границею [...]. Польським вiйськам безпеки не вдалося досi нiчого зробити проти повстанцiв[...]. В Сянiку є польська дивiзiя. Але вночi 4 квiтня, коли українцi доконали найбiльш вiдважного рейду та спалили мiсто Букiвсько, комендант дивiзiї мусiв зi соромом зiзнатися, що не має вiдповiдних сил. Минуло два днi, заки польське вiйсько ввiйшло до Букiвська, a повстанцi, тим часом, були вже далеко в лiсах... Сили українських банд нiяк не можна точно окреслити. "Багато тисяч" – це була єдина вiдповiдь, яку я мiг дiстати вiд польських урядовцiв у Сянiку i повiтовому мiстi Ряшевi. Те вiйсько, мабуть, складається, головно, з українцiв, включно з ветеранами Галицької СС-Дивiзiї, яку створили нiмцi. Є там також багато польських та нiмецьких ренегатiв. Вони носять польськi унiформи, цивiльне лахмiття i є озброєннi в крiси, кулемети та гранати. Кiлькох молодих українських рекрутiв, що втiкали з банди до Сянiка, знають тiльки те, що їх провiдник зветься "полковник". Урядовцi припускають, що це може бути полк. Бандера, український купець, який помагав нiмцям, аж зник таємничо в 1943 р. Тому повстанцi є вiдомi в околицi як "бандерiвцi". "Цi банди, – говорив голова мiськради в Ряшевi, – твердять, що ця територiя належить несправедливо до Польщi [...]. Вони хочуть незалежної України, незалежної вiд Росiї i вiд Польщi"1.
Інша заокеанська газета, а саме канадська "Ґлоуб енд Мейл" 20 квiтня того ж року подала таку iнформацiю: "Варшава, 19 квiтня (Асошiейтед Прес). – Сильно озброєнi банди українських нацiоналiстiв тероризують полуднево-схiдню Польщу, переходячи з-за демаркацiйної лiнiї росiйського кордону [...]. Банди, що переходять кордони, дiють, як тут вiрять, у вiдплату за виселювання їх з Польщi на росiйську зону на основi польсько-совєтської умови. Цi українцi борються за своє право залишитися на польських землях далi, як також жадають, щоб Україна стала незалежною державою"2. Швейцарський часопис "Базлер Нахрiхтен" в номерi за 13 травня мiстить замiтку пiд назвою "Заворушення терористiв у Польщi", де зазначається, що учасники акцiй проти польської армiї – це колишнi члени армiї Власова, якi тепер в цiлостi належать до Української Повстанської Армiї.
Отже, як бачимо з кiлькох наведених прикладiв, автори статей про УПА, якщо вони навiть намагалися бути об'єктивними, подають дуже багато перекрученої i неточної iнформацiї. Це легко пояснити тим, що вони, очевидно, користувалися виключно джерелами iнформацiї, що походять з польських урядових чинникiв, якi були зацiкавленнi у виправданнi своїх злочинних дiй i очорненнi українського визвольного руху (звiдси, до речi, i означення повстанських загонiв термiном "банда").
Вже незабаром починають з'являтися статтi, автори яких вже, безперечно, користувалися iнформацiєю, що походить вiд української сторони. Однiєю з перших таких статей є публiкацiя "Україна i вiйна" в паризькому виданнi "Ля Републiк", число 4 за 1946 рiк. Автор ставить собi за мету проаналiзувати витоки українського визвольного руху. Вiн вказує на значнi втрати України в Другiй свiтовiй вiйнi i заперечує колаборацiю з нiмцями українських повстанцiв, наголошуючи на боротьбi вiддiлiв УПА (початком створення якої вiн, до речi, називає 1941 рiк) з нiмецькою армiєю. "Шкоди, якi завдали нiмцям дiї УПА, – читаємо у статтi, – були дуже поважнi. Саботажi їхнiх засобiв зв'язку були одним з головних факторiв нiмецького заломання пiд Сталiнградом. Скоро тiльки УПА зорганiзувалася в лiсах Волинi й Подiлля, почала в 1943 роцi свою велику офензиву. Пiсля кiлькамiсячної боротьби мусили нiмцi вiдступити до мiст, куди вони стягнули сильнi залоги[...]. У хвилини нiмецького заломання УПА володiла ве-ликою територiєю, з якої прогнано нiмцiв. Вона займалася розподiлом ґрунтiв, органiзуванням шкiл i iнших культурних уладжень. Полiцiя i жандармерiя УПА дбали про порядок [...]. У той самий час, коли французький повстанський рух приготовлявся до найбiльшої напруги звiльнити себе вiд нiмцiв, українськi повстанцi видавали нiмцям правдивi бої"1. Стаття, окрiм того, мiстить докладний опис боїв куреня УПА пiд командою Василя Андрусяка-"Грегота" в липнi 1944 року, а також iнформацiю про конференцiю поневолених народiв.
Нiмецька газета "Ноє Цайт" з 12 травня 1946 року у статтi "Партизанськi напади в Польщi" iнформує своїх читачiв, що "бандерiвська армiя почала на просторi мiж Галичиною, що належить Польщi, словацькою границею i лiнiєю Керзона партизанську вiйну великого стилю. Вони хочуть здержати виселення українцiв з цього терену i ведуть боротьбу за Незалежну Україну. Авторитет польської влади на цьому теренi цiлковито знищений. Помiж бiлими партизанами i польськими регулярними вiддiлами простягається нiчия земля"1. Провiдником партизанського руху автор називає Бандеру, "що був, правдоподiбно, капiтаном в армiї, органiзував пiд пануванням Гiтлера український партизанський рух, був пiзнiше iнтернований, бо хотiв проголосити самостiйну Україну"2.
На противагу тим публiкацiям, в яких українських повстанцiв називали фашистами i антисемiтами, австрiйський журнал "Вiн i Вона" вказує, що вони "заперечують окреслення їхньої органiзацiї як фашистської та ворожої демократiї, тому що вони є правдивi демократи, але безоглядними ворогами комунiстiв, а проти жидiв вони нiчого не мають, якщо тiльки вони не є комунiстами"3.
17 травня 1946 року в шотландськiй газетi "Да Скотсмен" з'являється стаття "Анархiя в пiвденнiй Польщi", яка розповiдає про боротьбу рiзних партизанських груп – "бандерiвцiв", АК, НСЗ – на теренах пiвденно-схiдної Польщi та Пiвнiчної Словаччини. "Польськi групи в горах Татри, – зазначає автор статтi, – пiдняли по обох сторонах чесько-польської границi значне повстання, й мiсцевi комунiсти повiдомляють, що вони в краю мордують без рiзницi комунiстiв i жидiв. Подiбне зажалення є проти бандерiвцiв, але в тому випадку гiдним завваги є те, що мiсцеве населення не боїться їх, хоча польська й чеська влада називає їх терористами. Я не мiг вiднайти яких-небудь ознак їхнього антисемiтського наставлення, пiд час, коли вони без застережень признають, що вони є антикомунiсти. Я розпитував десятки селян по обох сторонах чесько-польської границi, i всi вони твердили, що їх часто вiдвiдували бандерiвцi – до того стало нiччю – але вони заявляють теж, що їм не сталося жодних кривд й нiхто з них не втратив свойого майна. Навпаки, бандерiвцi є надзвичайно чемнi. Вони просять тiльки харчiв, нiколи натомiсть не вживають насильств [...]. Навiть один з тих, що в них я засягав iнформацiї, а з цiлковитою певнiстю знаю, що був вiн жидом, висловлював цю саму думку, що його сусiди"1. Як i в багатьох iнших публiкацiях про УПА, автор цiєї також намагається дати вiдповiдь на запитання, ким же був керiвник українського визвольного руху Степан Бандера. "Тут йдеться, – розвиває вiн свою версiю, – про одного капiтана iменем Бандера, якого нiмцi покликали до заснування "бiлих" партизан, що вiн їх назвав УПА – Українська Повстанська Армiя. Бандера, очевидно, думав, що йому буде дозволено проголосити незалежну Українську республiку, але в три днi пiсля видачi проклямацiї його заарештовано. Я не мiг ствердити, що з ним сталося далi"2.
З часом з'являється дедалi бiльше публiкацiй в пресi, що окреслюють повстанськi вiддiли вже не як банди, а як чiтко структурованi i органiзованi вiйськовi пiдроздiли, що вiдзначаються суворою дисциплiною. Паризька газета "Ль Об" 18 жовтня 1946 року вказувала, що "УПА – Українська Повстанська Армiя – є ви-разно зорганiзована i випосажена. Повстанська пропаганда має свої клiтини по цiлому СССР, пропаганда, що п остаточна цiль є дуже проста: усунути комунiзм [...]. УПА є лояльною супроти полякiв та строго карає злочини, допущенi її жовнiрами на польських селах"3. Інша французька газета "Комба" у числi 714 з того ж року вказує, що "рух спротиву УПА виявляється в найбiльш класичнiй формi партизанської вiйни [...]. Вона забезпечує собi фонди, накладаючи окуп на села, а взамiн за це дає бони "Визволення України"... Вони [українськi повстанцi – В.В.] видають багато журналiв i мають на чужинi свої делегацiї"4.
У 1946 роцi з'являються на свiт i багато iнших публiкацiй про УПА в захiднiй пресi, зокрема, статтi Арманда Гаспара "Новий резистанс" в числi 32 швейцарського "Жюрналь де Женев"5, "Мала вiйна проти українських повстанцiв" в iншому швейцарському виданнi "Дер Бунд" з 30 серпня 1946 року1, "Боротьба проти радянських сил на Українi" в "Нью-Йорк Таймс" за 29 вересня2, стаття в голандському щоденнику "Де Тайд" за 4 грудня3, та, очевидно, дуже багато iнших, яких авторовi цих рядкiв не вдалося вiднайти.
Даючи загальну характеристику публiкацiй захiдної преси про УПА, слiд вiдзначити досить помiтну їх еволюцiю. Якщо на початках захiднi мас-медiа, пiд впливом росiйської чи польської пропаганди, а також користуючись iнформацiйними джерелами, що походили вiд них, зображали дiяльнiсть повстанських загонiв виключно як терористичнi акти невiдомих банд, то вже незабаром подається об'єктивна iнформацiя про УПА, визначаються її рушiйнi сили, основнi завдання i, врештi, починає вживатися її офiцiйна назва. Безперечно, велику роль у цьому процесi вiдiграли i рейди УПА теренами Словаччини, особливо другий, якi привернули увагу свiтових засобiв масової iнформацїї до проблеми української визвольної боротьби, дозволили їм мати додаткове, окрiм офiцiйних польських, радянських та чеських повiдомлень, джерело iнформацiї, що походило безпосередньо вiд його учасникiв або їх прихильникiв.
Справжнiй бум газетних публiкацiй про УПА в захiднiй пресi припадає на 1947 рiк, а саме на час переходу повстанських вiддiлiв до Нiмеччини. Проникнення українських повстанцiв за "залiзну завiсу" стало сенсацiєю мiжнародного масштабу, та це й не дивно, адже вiдбулося воно в атмосферi все бiльш наростаючого напруження мiж СРСР та Заходом, на самих початках т.зв. "холодної вiйни", яка, здавалося, готова кожної митi перерости у вiдвертий збройний конфлiкт.
Проте, першi згадки про український визвольний pyx y пресi того року з'являються дещо ранiше, а саме 30 березня. Того дня 1947 року американська газета "Детройт Ньюз" помiстила на своїй передовицi статтю про вбивство українськими повстанцями на шляху мiж Сяноком i Балигородом генерала, вiце-мiнiстра оборони Польщi Кароля Свєрчевського. На думку автора публiкацїї, атентат на польського вiйськового лiдера був добре запланований агентами УПА, яка мала своїх людей навiть у Варшавi1.
Дещо пiзнiше, 12 травня, в час розгортання поляками акцiї "Вiсла", телеграфне агентство "Асошiейтед Прес" повiдомило, що "Польща, СССР i Чехословаччина уклали мiж собою договiр, який звертається проти партизанських груп українських нацiоналiстiв, що оперують, передусiм, у пiвденно-схiднiй Польщi. Договiр має на метi спiльну боротьбу з тими партизанськими групами"2. Австрiйська газета "Зальцбурґер Нахрiхтен" в числi 83 повiдомляє про перебiг польської протиповстанської акцiї в травнi 1947 року: "Згiдно з вiстками зi схiдної Польщi, українськi повстанцi на теренах на захiд вiд лiнiї Керзона розвивають ще й тепер широко дiяльнiсть. Повстанцi називаються Українською Повстанською Армiєю i стоять пiд наказом полковника Бандери [...]. Триста тисяч воякiв польської армiї, включно з панцерними i парашутними з'єднаннями, заставлено до поборювання повстанцiв. Як звiтує "Контiненталь Ньюз Сервiс", дощенту спалено мiсцевiсть Вислок, що був командною столицею Повстанської армiї. Польськi джерела обчисляють сили УПА на 50 тисяч воякiв"3. Швейцарська газета "Базлер Нахрiхтен" в числi 138, описуючи бої проти УПА, вказує, що вони "тривають з не меншою напругою [...]. Терен боїв займає кiлькасот кiлометрiв i простягається вiд гiр Карпат до рiчки Буг. Повстанцi мають добре озброєння i, очевидно, пiддержку мiсцевого населення, тримають чисельнi ключовi становища i опановують шляхи на гiрськi перевали"4. Про завзяту боротьбу вiддiлiв УПА проти польської армiї на теренах Закерзоння повiдомляє й iнша швейцарська газета "Трибюн де Женев" за 12 травня: "Польська полiцiя безпеки i вiйсько далi ведуть завзятi бої проти українських нацiоналiстичних повстанцiв-партизанiв. Розпочалися повнi воєннi дiї проти пiдпiльної армiї та iнших партизанських opганiзацiй. Досi в цiй боротьбi участь взяли також росiяни, зокрема, командири окупацiйних вiйськ у пiвденно-схiднiй Польщi й Словаччинi"5.
Вже з самого початку рейду до Нiмеччини на Захiд потрапляють повiдомлення про бої вiддiлiв УПА на територiї Чехословаччини. Журнал "На сторожi", орган Закордонних Частин ОУН, що видавався у Нiмеччинi, у червневому своєму номерi повiдомляє: "Наш спецiальний розвiдувальний кореспондент на теренi Чехословаччини звiтує: "Важкi бої мiж українським повстанцями та "союзними вiйськами" [СРСР, Польща, ЧСР – В.В.] мали мiсце в околицях мiста Жилiни i Чадiце. Як оповiдають словацькi селяни, кiлька добре озброєних вiддiлiв УПА (чисельний стан невiдомий) геройськи вiдбивали атаки чехословацького вiйська. По кiлькаденних боях, якi завдали вороговi дошкульних втрат, вiддiл УПА вiдступив в глибшi лiси"1.
В час найбiльш напружених боїв на теренах Чехословаччини у серпнi 1947 року, коли до боротьби з повстанцями долучалася все бiльша кiлькiсть вiйськ, загонiв СНБ та колишнiх партизан, "бандерiвська" тематика практично не сходить зi шпальт мiсцевих газет, а вже звiдти iнформацiя починає проникати на Захiд. 20 серпня з'являється велика стаття, присвячена УПА, у шведськiй газетi "Дер Бунд". "Майже три мiсяцi, – читаємо тут, – чеськi i словацькi органи безпеки, пiдкрiпленi вiйськовими силами, проводять на сiльських теренах i в лiсистих горах Словаччини регулярну малу вiйну проти українських повстанцiв, що продираються з Польщi в пiвденному i пiвденно-захiдному напрямi. Нiхто не в станi, хоч би приблизно, подати ефективну силу бандерiвцiв, але, на пiдставi певних повiдомлень, можна гадати, що головна сила цiєї, добре озброєної армiї, яка, iмовiрно, налiчує тисячi людей, перебуває тепер на теренi Словаччини. Навiть в офiцiйних звiдомленнях говориться, що багато словакiв постачають бандерiвцям харчi [...]. На словацькiй територiї оперують тепер бандерiвцi пiд проводом Бурлаки, Хроменка2 i Кременя. Всi спостерiгачi однозначно визначають, що вiйськова тактика бандерiвцiв свiдчить про довголiтнiй воєнний досвiд i бойову практику. Тодi як основна маса бандерiвцiв пересувається на захiд аж до Малих Карпат, деякi авангарди пробилися до Морави i навiть до пiвденної Чехiї, щоб розвiдати можливiсть прориву до Австрiї. Цi авангарди в околицях Жилiни, Угорського Броду i Брна зайшли у безпосереднiй стик iз чеським вiйськом"3. Описуючи боротьбу чехiв з українськими повстанцями, автор статтi зазначає, що вони надають перевагу малiй вiйнi. Вона вимагає значно бiльше часу, але тактично i, особливо, полiтично є бiльш вигiдною i спрямована на те, щоб, "в жодному випадку, не проводити вирiшального удару на полiтично неспокiйному й гарячому теренi Словаччини. Коли ближче придивитися до вiдповiдної статистики, то побачимо, що досi "вдалося знешкодити" всього 140 бандерiвцiв. Це наслiдки при тривалостi бойових дiй близько чвертi року. З офiцiйної сторони найбiльше натискають на ствердженнi, що поголоски про численнi втрати чеських вiйськ не вiдповiдають фактам. Але лишається цiлковитою загадкою, як може бути, що останнiми днями бандерiвцi масово з'являються в унiформах чеської армiї, щоб цим блудити своїх переслiдувачiв [...]. Створюється враження, що мала вiйна проти бандерiвцiв у Словаччинi ледве що вийшла iз своєї початкової стадiї i що вирiшальнi повороти ще в майбутньому"1.
ТЕЛЕГРАМКанал с обзорами, анонсами новинок и книжными подборками
Книжный Вестник
Бот для удобного поиска книг (если не нашлось на сайте)
Поиск книг
Свежие любовные романы в удобных форматах
Любовные романы
О психологии, саморазвитии и личностном росте
Саморазвитие
Детективы и триллеры, все новинки
Детективы
Фантастика и фэнтези, все новинки
Фантастика
Отборные классические книги
Классика
ВКОНТАКТЕБиблиотека с любовными романами, которая наверняка придётся по вкусу женской части аудитории
Любовные романы
Библиотека с фантастикой и фэнтези, а также смежных жанров
Фантастика
Самые популярные книги в формате фб2
Топ фб2
книги