Стоїк

Розділ 19

Так ішли справи, коли містер Джаркінс і містер Клурфейн прийшли до контори Елверсона Джонсона за консультацією з вельми важливого питання, що стосувалося містера Грівза й містера Геншо, які – як, імовірно, відомо містерові Джонсону – тільки що відвідали Нью-Йорк, де вели переговори із клієнтом їхньої фірми містером Френком Ковпервудом, про якого містерові Джонсону, безперечно, відомо.

Джонсон, здається, дещо про нього чув. А чим він, власне, може бути корисний джентльменам?

Був сонячний, чудесний весняний ранок, що не часто трапляються в Лондоні. Сонце лилося на давньоримське подвір’я. Джонсон, коли вони ввійшли, перебирав купи документів, пов’язаних із позовом проти компанії дороги Сіті – Південний Лондон. Він був у відмінному настрої – гарний сонячний день, акції Районної трошки піднялися, а його промову, з якою він виступив напередодні в методистській лізі Епворта, сьогодні схвально згадували принаймні у двох ранкових газетах.

– Намагатимусь бути якомога коротшим, – почав Джаркінс. На ньому був сірий костюм, сіра шовкова сорочка, яскрава, біла із синім, краватка, циліндр «дербі» і тростина в руці. Він уже встиг дуже уважно оглянути Джонсона й вирішив про себе, що перед ним складне завдання. Джонсон, вочевидь, був хитрим типом.

– Ви, звісно, розумієте, містере Джонсон, – продовжував Джаркінс із найкращою зі своїх посмішок, – що ми прийшли до вас без будь-яких повноважень від містера Ковпервуда, але я сподіваюсь, що ви зумієте оцінити всю важливість нашого візиту. Як ви знаєте, Грівз і Геншо пов’язані з Електротранспортною компанією, де ви, наскільки мені відомо, є консультантом.

– Одним із консультантів, – обережно вставив містер Джонсон. – Але компанія вже давно не зверталася за моїми послугами.

– Так, так! – продовжував Джаркінс. – Але, гадаю, вас це має цікавити. Річ у тім, що саме наша фірма виступила посередником у переговорах між Грівзом і Геншо й містером Ковпервудом. Як вам відомо, містер Ковпервуд є надзвичайно багатою людиною. Він фінансував в Америці всілякі види транспорту. Подейкують, що він під час ліквідації своїх чиказьких підприємств отримав щонайменше двадцять мільйонів доларів.

Почувши цю цифру, містер Джонсон насторожився. Транспорт – це транспорт, хоч у Чикаґо, хоч у Лондоні або ще де-небудь. І людина, яка зуміла вичавити з нього двадцять мільйонів доларів, певно, добре знається на цій справі. Джаркінс одразу помітив зацікавленість Джонсона.

Але містер Джонсон спробував удати, що це його не вражає.

– Можливо, – відповів він, – але не розумію, яке це може мати відношення до мене? Не забувайте, що я всього лише один із консультантів Електротранспортної компанії й не маю нічого спільного ні з містером Грівзом, ні з містером Геншо.

– Але ви пов’язані з лондонською підземною мережею, так я, принаймні, чув від містера Клурфейна, – продовжував Джаркінс. – Інакше кажучи, – дипломатично додав він, – ви представляєте людей, зацікавлених у розвитку підземного транспорту.

– Справді, містере Джонсон, – втрутився Клурфейн, – я хочу згадати той факт, що вас нерідко згадують у газетах саме як представника акціонерних компаній Метрополітен, Районної, Сіті – Південний Лондон і Центральної Лондонської.

– Це правда, – холодно й незворушно відповів Джонсон. – Я дійсно представляю як юрист інтереси цих компаній. Але ж я не зовсім розумію, чим я, власне, можу допомогти вам. Якщо мова йде про покупку або продаж чого-небудь, пов’язаного з лінією Чаринг-Крос – Гемпстед, то вам безумовно слід звертатися не до мене.

– Я просив би вас приділити мені ще хвилинку уваги, – наполягав Джаркінс, нахиляючись всім корпусом до Джонсона. – Справа ось у чому. Містер Ковпервуд зараз ліквідує всі свої чиказькі транспортні підприємства, і, тільки-но він із цим покінчить, він не матиме ніяких справ. Але ж він не така людина, щоб зовсім кинути бізнес. Він займався транспортом у Чикаґо більше двадцяти п’яти років. Я не маю на увазі, що він у пошуках можливостей вкладення капіталу. Містер Грівз і містер Геншо переконалися, що це не так. Саме наша фірма «Джаркінс, Клурфейн і Рендольф» привела їх до містера Ковпервуда. Містер Клурфейн є главою нашого відділення в Лондоні.

Джонсон кивнув; тепер він слухав уважно.

– Зрозуміло, – продовжував Джаркінс, – ні містер Клурфейн, ні я жодною мірою не вповноважені говорити від імені містера Ковпервуда. Однак ми вважаємо, що нинішня ситуація з лондонським транспортом така, що якщо належна особа поінформує про нього належним чином містера Ковпервуда, це може мати дуже й дуже цінні наслідки для всіх, хто зацікавлений у справі. Мені точно відомо: містер Ковпервуд відхилив пропозицію щодо лінії Чаринг-Крос аж ніяк не з тих міркувань, що вона не окупить себе, а тільки тому, що йому не запропонували п’ятдесят один відсоток акцій, а це його постійна умова. Крім того, йому здалося, що це дуже невелика гілка, яка в загальній системі не може мати ніякого серйозного значення, її можна експлуатувати як невелике окреме підприємство. Але містера Ковпервуда можна зацікавити не інакше як всією мережею міського транспорту.

– І тоді я попросив містера Клурфейна, – у голосі Джаркінса з’явився відтінок улесливості, – познайомити мене з такою людиною, яка, знаючись на цьому питанні, могла б оцінити, як важливо зацікавити в цій справі містера Ковпервуда. Адже якщо ми вірно уявляємо собі ситуацію, – тут він багатозначно поглянув на Джонсона, – вже давно пора об’єднати й модернізувати вашу підземну мережу, а містер Ковпервуд, як усім відомо, справжній геній у тому, що стосується транспорту. Він скоро має бути в Лондоні. І ми вважаємо своїм обов’язком підготувати ґрунт для того, щоб він міг зустрітися й поговорити з такою людиною, яка могла б його переконати в тому, що у Лондоні він дійсно необхідний.

– Якщо ж ви, містере Джонсон, самі не цікавитеся цією справою, – тут Джаркінс згадав про Стейна і його впливових друзів, – ви, імовірно, могли б нам порадити, до кого саме нам звернутися. Адже ви розумієте, ми маклери, і нам важливо зацікавити містера Ковпервуда, для того аби мати змогу отримати свою частку комісійних за посередництво.

Джонсон сидів за своїм письмовим столом, не дивлячись ні на Джаркінса, ні на Клурфейна, а розглядаючи підлогу.

– Еге ж… – почав він, – містер Ковпервуд – американський архімільйонер… У нього великий досвід у справах міського транспорту й надземних залізниць як у Чикаґо, так і в інших містах. Ви чекаєте від мене, що я маю зацікавити його в розв’язанні проблеми нашого підземного транспорту. І якщо я це зроблю, я, очевидно, повинен буду заплатити вам – або у всякому разі подбати про те, щоб вам заплатили – за те, що містер Ковпервуд допоможе декому з наших лондонців, що цікавляться транспортом, нажитися на цій справі.

Він підняв брови й подивився на Джаркінса. Джаркінс у відповідь дивився на нього з розумінням у погляді, але не промовив ані слова.

– Вельми практично, маю зізнатися, – продовжував Джонсон, – і я не сумніваюся, що дехто може на цьому нажитися, а може й ні. Проблема лондонського підземного транспорту – це надзвичайно складна проблема. Існує стільки всяких проектів, стільки різних компаній, які потрібно якось узгодити! Стільки підрядів роздано різним спекулянтам і прожектерам без жодного шилінга за душею.

Він похмуро подивився на своїх відвідувачів.

– Тут знадобиться сила-силенна грошей. Мільйони фунтів. Не менше двадцяти п’яти мільйонів фунтів, я думаю.

І він стиснув руки майже засмучено: такий великий був тягар неминучих витрат.

– Звісно, містер Ковпервуд людина відома, ми про нього дещо чули. Якщо не помиляюся, у Чикаґо проти нього були висунуті найрізноманітніші звинувачення. Я готовий погодитися, що всі ці звинувачення не повинні створювати перешкод і гальмувати таку велику суспільну справу, яку ви, джентльмени, маєте на увазі, – однак, беручи до уваги консерватизм нашої англійської публіки…

– Ах, ви говорите про ці політичні випади в Чикаґо проти його фінансових методів? – з обуренням у голосі вставив Джаркінс. – Чиста політика, робота його фінансових суперників, що заздрили його успіху.

– Знаю, знаю! – так само похмуро перебив Джонсон. – Люди з фінансових кіл, звичайно, розуміють усі ці прийоми конкурентів. Але ж і тут теж у нього знайдеться чимало супротивників. У нас тут на острові свій дуже згуртований і дуже консервативний світ. І ми не дуже любимо чужинців, які приїздять до нас улаштовувати наші справи за нас. Можливо, як ви зауважили, містер Ковпервуд справді дуже досвідчена й винахідлива людина. Але чи захоче наша публіка працювати з ним – цього я не можу сказати. Однак я можу сказати, що навряд чи в нас знайдуться люди, які погодилися б віддати йому повний контроль у такому підприємстві, яке це.

Тут він піднявся й ретельно отряхнув з піджака й брюк уявлювані смітинки.

– Ви кажете, він відхилив пропозицію Грівза й Геншо? – запитав він.

– Так, відхилив, – відповіли в один голос Джаркінс і Клурфейн.

– А чого ж вони, власне, хотіли?

Джаркінс пояснив.

– Ясно, ясно. Залишити за собою контракт і п’ятдесят відсотків акцій. Що ж, спочатку мені треба подумати й порадитися з моїми компаньйонами, без цього я нічого не можу сказати вам із цього приводу. Але так чи так, – помовчавши, додав він, – можливо, дехто з наших великих акціонерів і захоче поговорити з містером Ковпервудом, коли він приїде.

Фактично, Джонсон уже вирішив про себе, що ці люди підіслані самим Ковпервудом, щоб розвідати ситуацію. Утім, йому справді здавалося сумнівним, що цьому американцеві Ковпервуду, нехай він архімільйонер, удасться урвати в місцевих власників транспорту хоча б 50 відсотків. Взятися за цю справу для нього – дуже складне завдання. Але з іншого боку, якщо згадати їхні зі Стейном втрати, і от тепер ця Чаринг-Крос знову лягає на Електротранспортну компанію, а це нові збитки для всіх, хто вклав у неї гроші.

Наче закінчуючи розмову, він сказав:

– Мені треба добре все обдумати, джентльмени. Зайдіть до мене ще раз у вівторок або в середу, і тоді я вже зможу твердо сказати, чи зможу чимось вам допомогти.

Він підійшов до дверей і подзвонив конторському хлопчикові, щоб той провів їх до виходу. Залишившись сам, він підійшов до вікна, що виходило на стародавнє римське подвір’я, залите проміннями яскравого квітневого сонця. У Джонсона була звичка, коли він замислювався, закладати язик за щоку й притискати долоню до долоні, немов на молитві. Так він постояв ще деякий час, дивлячись у вікно.

А Джаркінс і Клурфейн у цю мить крокували по Сторі-стрит, розмовляючи між собою:

– Чудово! Який же хитрун цей… але ж він явно зацікавився! Це ж для них вихід, якщо вони тільки хоч щось розуміють.

– А ця чиказька історія! Я так і знав, що вона випливе! Вічно йому пригадують це його перебування в тюрмі у Філадельфії і його слабкість до жінок. Ніби це має якесь відношення до справи.

– Дурість! Неймовірна дурість! – обурювався Клурфейн.

– Але потрібно з цим щось робити! Доведеться нам з вами якось попрацювати з тутешньою пресою! – заявив Джаркінс.

– От що я вам скажу, – підсумував Клурфейн. – Якщо хто-небудь із тутешніх багатіїв увійде в справу з Ковпервудом, вони самі миттю припинять усю цю газетну балаканину. Адже тут у нас дещо інші закони, ніж у вас. І ніхто нічого не скаже, якщо тільки хтось із найповажніших не захоче, щоб це було сказано. Імовірно, у вас все по-іншому. Але я знаю більшість тутешніх газетярів і редакторів, тож якщо потрібно навести спокій, це можна буде влаштувати.