Зовнішня історія. Penis. Керівництво з експлуатації

Розділ 2. Складний, але простий пристрій

Пеніси різняться між собою. Цей химерний орган може дуже відрізнятися в різних чоловіків. Якщо ми порівняємо себе з іншими тваринами, відмінності будуть іще очевиднішими. Водночас спільним для всіх пенісів, незалежно від зовнішнього вигляду й від того, для кого вони причеплені – до людини, миші чи шимпанзе, – є їхня місія: пеніс – полігон для стрільби клітинами сперми. Він дбає про те, щоб приблизно два-три мільйони сперматозоїдів, яких постачають через сім’явиверження, опинилися якомога ближче до жіночої матки. Цей орган призначений для того, щоб плодитися й розмножуватися.

Пеніс, звісно, використовується також для того, щоб мочитися, хоча для цього він, зрештою, не потрібен. Якби виведення сечі з організму було його єдиним завданням, то чоловіки, як і жінки, могли б мати короткий сечовипускний канал і придатний для цього отвір у зручному місці на тілі.

З допомогою ультразвуку, починаючи з 16-го тижня вагітності, можна визначити стать майбутньої людини. Але чому ми не можемо дізнатися про це раніше? Причина полягає в тому, що зовнішні статеві органи остаточно формуються приблизно на 17-му тижні. До цього моменту важко, якщо взагалі можливо, стверджувати напевне, що плід є хлопчиком або дівчинкою.

У перші два місяці свого життя в материнському тілі плід по суті є інтерсексуальним. І лише на сьомому тижні чоловіча Y-хромосома починає даватися взнаки. Наш спадковий матеріал, ДНК, розподіляється на 46 хромосом, які, у свою чергу, поділяються на 23 хромосомні пари. Одна із цих пар – статеві хромосоми, які існують у двох варіантах – ХХ або ХY. Саме їхні гени визначають нашу стать: ХХ стане жінкою, а ХY – чоловіком.

На сьомому тижні вагітності ген Y-хромосоми активується і дає організму завдання продукувати певний білок (SRY). Щойно запускається продукування цього білка, у плода починають розвиватися яєчка. З-поміж перших клітин, які утворюються і згодом стануть яєчками, – клітини Сертолі. Згодом вони відіграватимуть важливу роль у продукуванні клітин сперми. Однак їхнє першочергове завдання: розвивати інший тип клітин – клітини Лейдіга, основоположні для формування чоловіка – як під час розвитку плода, так і тривалий час після народження. Ці клітини, власне кажучи, відповідальні за продукування чоловічого гормона – тестостерону. Щойно тестостерон виробився, починають розвиватися зовнішні чоловічі статеві органи, і впродовж наступних тижнів у плода формуються пеніс і мошонка.

Ззовні пеніс людини не такий уже й цікавий. Звісно, ним можна скористатися для багатьох розваг, однак сама форма не те щоб дуже захоплювала.

Грубо кажучи, пеніс утворюють стовбур, головка статевого члена та крайня плоть, і саме ці його частини ми бачимо. Тимчасом пеніс значно цікавіша штука, але щоб переконатися в цьому, треба зазирнути глибше. Якщо зробити рівний розріз посередині (не робіть цього вдома!), можна побачити, що всередині він складається із чотирьох основних частин.

Перше, що помічаєш, – дві циліндричні подушки, які становлять верхній шар і простягаються по всій довжині пеніса. Вони називаються corpus cavernosa, або українською – печеристими тілами. Під цими двома розташоване трохи менше губчасте тіло під назвою corpus spongiosum, а всередині всього цього проходить уретра, більш відома як сечовипускний канал.

Пеніс у поздовжньому розрізі

Саме печеристі тіла переважно забезпечують функцію ерекції в чоловіків. Як і губки, вони складаються із сотень крихітних, взаємопов’язаних порожнин, які називають синусами. Довкола печеристих тіл ми бачимо міцну слизову, що називається фасцією Бака і покриває їх практично по всій довжині.

З внутрішнього боку фасції Бака ми виявляємо іще одну міцну оболонку (tunica albuginea), яка покриває кожне з двох великих печеристих тіл.

Без цих слизових ерегований пеніс більше скидався б на яблуко, ніж на банан. Ми детальніше зупинимося на тому, як саме слизові визначають форму ерегованого органа, у розділі про ерекцію.

Пеніс рідко буває прямим, мов лінійка, – що у провислому, що у штивному стані. Найбільш звичне пояснення, яке я чув, – що він завертається в бік домінантної руки: праворуч – у праворуких і ліворуч – у шульг. Раціональне пояснення цієї теорії таке: член закидає в бік тієї руки, якою чоловік мастурбує, – його природно тягне в цей бік.

Поперечний зріз, що показує взаємне розташування пеніса та інших структур таза

Ця теорія, поза сумнівом, не позбавлена шарму і має свою логіку, однак вона цілком хибна. Причина нахилення пеніса праворуч або ліворуч тільки генетична. Хоча наш організм видається на перший погляд досить симетричним, якщо придивитися пильніше, можна побачити багато дрібних відмінностей між правою і лівою половинами. Ця асиметричність поширюється і на сухожилля, якими пеніс кріпиться до таза. Одне з них зазвичай коротше за інше, тому пеніс підтягує в цей бік.

Тож можете мастурбувати досхочу, нічим не переймаючись: пеніс однак нахилятиметься куди йому заманеться.

На самому кінці невелике губчасте тіло – corpus spongiosum – змінює форму і переходить у glans penis – утворення, більш відоме як головка пеніса. Через форму її часто порівнюють із грибом, але назва glans прийшла з латинської й означає «жолудь». Яким би твердим не був пеніс, його головка зберігає досить м’яку текстуру, що пом’якшує зіткнення, спричинені великим ентузіазмом під час сексуальної активності. Вона виконує функцію подушки, яка захищає решту пеніса від ушкодження.

На кінчику головки ми бачимо отвір сечовипускного каналу – meatus urethra. Він довгастий і вузький, але в декого може мати більш заокруглену форму. Зазвичай цей отвір простягається трохи вниз по головці. В окремих людей сечовивідний канал відкривається в інших місцях на пенісі. Це називається гіпоспадією і є вродженим станом, який трапляється приблизно в трьох із тисячі хлопчиків. При гіпоспадії отвір сечовивідного каналу розташований уздовж внутрішньої частини пеніса, іноді щільно прилягає до нормального місця розташування, тоді як іноді може виявитись аж біля кореня члена. Такий стан не є небезпечним, однак якщо отвір особливо незручно розташований, це коригується хірургічними методами. Здебільшого вдається досягти наближених до норми форми і функції.

Округлий кант довкола головки пеніса називається corona glandis, що перекладається як корона (вінчик). Він часто має трохи темніше забарвлення, ніж решта головки, і є особливо чутливим місцем, яке відіграє важливу роль у досягненні сім’явиверження.

Зображення пеніса знизу

При переході від corona glandis до стовбура пеніса утворюється своєрідне заглиблення. Як і решта в організмі, воно отримало власну назву – sulcus coronarius (венозна борозна), – яку, втім, поділяє із заглибленням на поверхні серця.

Зважаючи на головну функцію пеніса, нікого не має дивувати те, що цей орган добре оснащений нервами. Більшість із них розташовано на головці. Від шести до восьми тисяч нервів, які відповідають за насолоду, сполучають її із центрами в головному мозку. Це робить головку пеніса однією з найчутливіших ділянок тіла, а її стимуляція сприяє, власне, оргазму і сім’явиверженню. Більшість нервових сенсорів розташовано довкола вінчика й на споді, де крайня плоть кріпиться до головки. Малі нерви в glans penis збираються в більший дорсальний нерв, який пролягає у верхній частині пеніса і тягнеться до таза. Тут він зустрічається з іншими нервами цієї зони, і разом вони утворюють великий пудендальний (статевий) нерв, що простягається далі вгору, аж до спинного мозку. Тим самим маршрутом рухаються нервові імпульси від клітора в жінок, що, знову ж таки, показує, наскільки чоловіки й жінки схожі.

Майже половина всіх хлопців стикаються із білими відростами, що утворюються вздовж канта головки пеніса. Це неабияк турбує. З-поміж сотень запитань про здоров’я, отримуваних мною від молоді через інтернет, третина належала юнакам, які підозрювали, що це серйозне захворювання. Здебільшого вони боялися, що підхопили якусь венеричну хворобу, але дехто підозрював у себе рак. Насправді такі відрости цілком безпечні. Їх називають pearly penile papules (перламутрові папули), і вони є доброякісними шкірними пухирцями, які супроводять гормональні зміни в організмі в період статевого дозрівання. Вони не передаються сексуальним шляхом, ніколи не переростають у якусь серйознішу хворобу і зазвичай зникають у післяпідлітковий період, після завершення статевого дозрівання.

Упродовж життя шкірі на головці пеніса добряче перепадає. Здебільшого вона чудово дає собі раду з усім тим, однак є чимало такого, що її турбує. Дуже багато хлопців і чоловіків різного віку потерпає від висипання, почервоніння, печіння або болісної чутливості головки пеніса. Майже завжди причиною є незначне поверхневе запалення шкіри, яка вкриває головку. Таке запалення отримало назву «баланіт», яка, на перший погляд, більше пасувала б для позначення запалення в іншій частині чоловічих статевих органів.

Баланіт дуже поширений і зазвичай швидко минає. Утім для декого запалення може стати серйозною проблемою, якщо затягнеться на тривалий час або через постійні рецидиви. Причин цього може бути багато – від чисто механічного подразнення до бактеріологічних чи грибкових інфекцій. Саме по собі це захворювання не свідчить про погану гігієну, однак недотримання її вимог протягом тривалого часу може збільшити вірогідність виникнення баланіту. Водночас миття до безтями – це теж не варіант. Більшість чоловіків обережні в митті пеніса та догляді за ним, проте важливо усвідомлювати, що надто ретельне миття робить головку пеніса більш уразливою. Шкіра на ній тонка й доволі чутлива, тому важливо використовувати всі наявні механізми захисту.

Пеніс легкодоступний для миття і догляду там, де він звисає. Через це його частенько піддають аж надто ретельним гігієнічним процедурам у душі чи ванні. Однак надміру старанне миття, а особливо вживання сильних мийних засобів може спричинити висихання шкіри і зменшення кількості захисних речовин, яким там належить бути. Тому ось вам слушна порада: використовуйте лише воду, зрештою нейтральне непарфумоване інтимне мило або подібні засоби. Трохи теплої води – більш ніж достатньо для доброго очищення, і ви до того ж уникнете ризику ураження або подразнення шкіри.

Але недостатнє очищення – це теж недобре. Хоча виділення, які утворюються під шкірою, мають захисну силу, вони повинні регулярно замінюватися. Коли наліт залежується, це створює середовище для розмноження бактерій. Незабаром ви починаєте не надто привабливо пахнути. Довкола пеніса і мошонки розташовано, крім того, багато потових залоз, а оскільки в цій частині тіла зазвичай досить спекотно, то й тут відносно швидко почне з’являтися запах. Тож пам’ятайте: пеніс і прилеглу зону слід очищувати принаймні через день.

Головка пеніса при народженні закрита крайньою плоттю, або припонцем. Це подвійний шар шкіри, яка є продовженням шкіри стовбура пеніса. Крайня плоть є насамперед механічним захистом від дотиків та подразнення чутливої тонкої головки пеніса.

Внутрішній бік крайньої плоті має до того ж іншу функцію. Її поверхня тут покрита слизовою оболонкою, яка захищає шкіру головки від висихання.

Деякі вчені вважають, що крайня плоть є тим, що називають рудиментарним органом, тобто органом, який виконував певну функцію на ранніх стадіях нашого розвитку, але зрештою цю функцію втратив. Наш організм має кілька рудиментів, серед яких найбільш відомим є сліпа кишка. Стосовно того, чи належить до таких органів крайня плоть, учені ще не дійшли згоди. Незалежно від її функції на сьогодні, наявність крайньої плоті є нашою спільною з рештою приматів ознакою. Вона була з нами впродовж 65 мільйонів років еволюції!

Крайня плоть починає розвиватися разом із рештою чоловічих статевих органів на сьомому тижні вагітності. У жінок утворюється аналогічна складка в шкірі. Вона огортає клітор і захищає його. Усі хлопчики народжуються із крайньою плоттю, яка прикриває головку пеніса. Вона може також звисати, значно виступаючи за межі головки, – цілком звичний стан, який серед урологів часто називають хоботковою крайньою плоттю.

Є багато свідчень того, що раніше довга крайня плоть сприймалася як щось позитивне. Давні греки зайшли так далеко у своїй зацікавленості естетикою людського тіла, що оголошували хворими тих, у кого бракувало крайньої плоті або вона лише частково прикривала головку. Цей стан називали ліподермозом і пропонували низку способів його лікування. Лікування полягало в тому, що розтоплену суміш чорного перцю, бджолиного воску, телячого жиру та каніфолі виливали на крайню плоть. Результат був доволі сумнівний. Більш ефективною була дія різних винайдених греками методів розтягування крайньої плоті. На стародавніх глечиках, мозаїках та малюнках зображено оголених чоловіків з прив’язаними до живота тонкими пасками, інший край яких тісно оперізував ту частину крайньої плоті, яка виступала за межі головки пеніса. Таке пристосування називалося кінодезме, і дехто стверджував, що шкіру розтягували з єдиною метою: довга крайня плоть забезпечувала високий статус. Однак більш вірогідно, що головна мета таких дій полягала все-таки в тому, щоб заховати головку.

На перший погляд видається, ніби крайня плоть вільно звисає довкола головки пеніса. Вона, однак, добре закріплена зі спіднього боку головки шкіряною вуздечкою, що називається frenulum. (Аналогічну деталь знаходимо під язиком, яка тут називається frenulum lingua. Вона більше відома як вуздечка язика.) На цій ділянці пеніса можна знайти найбільше нервів, а отже, вона відіграє важливу роль у сексуальній стимуляції. Тож під час обрізання треба делікатно обходитися із цією частиною крайньої плоті.

Вуздечка може спричиняти деякі проблеми. Мати таку струноподібну перетинку в ділянці, що зазнає значного тертя і розтягування, не надто практично. Через таке розміщення вона досить уразлива, хоча її й формує витривала шкіра. Іноді під час сексуального акту трапляються зупинки, спричинені сильним болем на кінцівці пеніса, який раптово відчуває чоловік. Причина банальна – всього-на-всього луснула вуздечка. Такий досвід може настрашити, і не в останню чергу через те, що вуздечка густо пронизана кровоносними судинами, що перетворює безневинний випадок на доволі криваву пригоду. Але таке ушкодження не є небезпечним, і якою б сильною не була кровотеча, для занепокоєння немає жодних підстав. Зазвичай достатньо накласти компрес під тиском, і за кілька хвилин кровотеча припиниться.

Таке ушкодження може спіткати кожного під час статевих зносин або акту онанізму, однак на практиці трапляється дуже рідко, тож не варто цим перейматися. Та все ж окремі чоловіки мають більшу схильність до ушкоджень такого штибу, ніж інші. У них закоротка вуздечка, ото й тільки. Цей стан має назву frenulum breve, і він значною мірою підвищує вірогідність того, що вуздечка може луснути. Іноді вона така коротка, що змушує головку пеніса сильно нахилятися донизу, коли він твердий, що саме по собі може створювати проблеми в сексуальній діяльності. Це дуже просто коригується хірургічним втручанням: вуздечку підрізають, а потім зшивають її у спеціальний спосіб, так що вона стає довшою. Ця пластична операція на вуздечці (frenulum) виконується під місцевим знеболенням за 15-20 хвилин. Часто сам факт розриву вуздечки вже може стати достатнім лікуванням. За умови, якщо вона зростеться в такий спосіб, що набуде достатньої довжини. Утім я все ж не рекомендував би цю форму лікування.

Розгляд біологічно нормального пеніса буде неповним, якщо не згадати смегму. Це слово грецького походження й означає «мило», та більш відома її народна назва – «півневий сир»[2]. І хоча багато хто морщить носа на саму згадку про смегму, але це цілком нормальне явище, і вона є як у жінок, так і у чоловіків. У чоловіків це суміш секрету малих залоз, розміщених із внутрішнього боку крайньої плоті та на головці пеніса, а також відмерлих клітин шкіри й жирових речовин. Одна з можливих функцій смегми – запобігати висиханню головки пеніса. Припускають також, що це спрощує статевий акт, зменшуючи тертя. Утім ця остання функція більш актуальна для деяких інших видів ссавців, ніж для нас. Більшість видів незначною мірою практикує сексуальні ігри перед актом злягання, а отже, й умови сексуального середовища характеризуються на початку значною сухістю. Знаходимо смегму і в жінок довкола клітора. І в них вона має такий самий склад і вигляд, як у чоловіків, але, природно, кількість її значно менша.

Смегма виділяється впродовж усього життя, але її кількість доволі незначна до досягнення періоду статевого дозрівання. Тому молоді хлопці нерідко нервують, побачивши білу речовину під крайньою плоттю, через побоювання, що це може бути якась хвороба.

Крайня плоть – добрий приклад того, що не розмір є визначальним. Ця маленька складка шкіри стала призвідницею палких дискусій. Причина того, що всі стали на голову, в тому, що в низці релігій і суспільств крайню плоть традиційно видаляють невдовзі після народження.

Обрізання називають найстарішим у світі хірургічним утручанням – цій процедурі, за деякими підрахунками, 15 тисяч років. Перші картини обрізання знаходимо в гробницях Давнього Єгипту, де ця практика, імовірно, була дуже поширена.

Обґрунтування практики відтинання маленької шапчини пеніса відрізнялися в різних суспільствах. Хтось це робив, беручи до уваги ідею про чистоту, інші – щоб зганьбити переможеного ворога.

Незалежно від історичних передумов, це традиція, яка живе і процвітає. Приблизно третина чоловіків світу обрізані нині, як і колись, хоч і з різних причин. Найбільш відомим є, мабуть, погляд на крайню плоть юдаїзму. Практично всі єврейські хлопчики відбувають обряд обрізання на восьмий день після народження. Релігійні передумови обрізання знаходимо в гебрайській Біблії «Танаху». У Першій книзі Мойсея, в розділі 17-му, Авраам укладає з Богом союз, на знак ушанування якого Авраама та його нащадків вирішено обрізати.

Обрізання широко практикується і в мусульман. Традиція бере початок у тому самому розділі «Танаху». В ісламі правила, щоправда, трохи м’якші й усунення крайньої плоті пов’язане все ж з ідеєю чистоти, як і в самій релігії. Сама процедура в «Корані» спеціально не згадується. В ісламі немає також чітких правил щодо того, коли слід робити обрізання, але зазвичай це відбувається до виповнення хлопцям п’ятнадцяти років.

В інших спільнотах обрізання практикується теж винятково з міркувань чистоти. Донедавна шестеро з десятьох американських хлопчиків виписували з пологових будинків без крайньої плоті. Ці показники дещо знизилися в останні роки.

Суперечки навколо цього незначного хірургічного втручання з багатими традиціями пов’язані насамперед із тим, що його практикують стосовно дітей. Організм змінюють у безповоротний спосіб, при цьому дитина не має сили голосу. На думку багатьох, це суперечить медичним та етичним принципам. У багатьох країнах було виставлено вимоги про заборону виконання цієї процедури щодо неповнолітніх осіб. З іншого боку маємо тих, для кого право на обрізання є втіленням важливої складової принципу свободи віросповідання. Ці дебати можуть точитися на інших аренах, та не в цій книжці, утім на одну річ варто поглянути пильніше. Ідеться про чисто медичний бік обрізання. Обидві сторони використовують аргументи, що ґрунтуються на цьому. Противники ритуального обрізання погрожують можливими ускладненнями для здоров’я, тоді як його прихильники наводять різні переваги цієї процедури.

Усування крайньої плоті має окремі позитивні сторони. Низка досліджень показала, що ризик інфікування ВІЛ в обрізаних чоловіків знижується. Те саме стосується окремих венеричних хвороб. Захворюваність на рак пеніса також дещо нижча серед обрізаних. Однак ця форма раку трапляється настільки рідко, що важко робити якісь висновки.

Поза тим, позитивні сторони слід зважувати разом із небажаними ефектами. Хоча це незначне хірургічне втручання лише зрідка дає серйозні ускладнення, вони все ж трапляються. Ще не так давно, 2012 року, хлопчик в Осло помер після проведення процедури обрізання на 13-й день після народження. Подібні випадки описано в усьому світі, але вони трапляються вкрай рідко. Інші рідкісні, однак серйозні ускладнення – зараження крові й гангрена головки пеніса. Менш серйозні, але значно поширеніші – кровотеча та інфекція.

Чистоплотність також часто використовують як аргумент на користь обрізання. Але дотримуватись чистоти під крайньою плоттю не так важко, якщо вона відтягується донизу. Що стосується чоловіків зі щільною крайньою плоттю, то тут зовсім інша ситуація, тоді операція не завадить.

Інша дискусія точиться навколо того, наскільки обрізання знижує сексуальне задоволення. Тут відповідь науки не зовсім однозначна. Однак схоже на те, що чоловіки, які пройшли обрізання, загалом отримують утіху від сексу нарівні з тими, на чиїх пенісах усе ще красується шапочка Санти.

Незалежно від віросповідання чи культурних звичаїв, існують окремі випадки, коли крайня плоть стає проблемою і має бути усунена. Це стосується здебільшого випадків, коли вона надто тісна, – такий стан називають фімозом.

Усі хлопчики народжуються із тісною крайньою плоттю, у перші роки життя вона також прикріплена до головки пеніса вільними спайками. З роками в більшості хлопців шкільного віку крайня плоть м’якне і надривається таким чином, що її стає легко відтягувати з головки пеніса. У декого це відбувається пізніше, а ще в декого тісна крайня плоть утримується тривалий час і в період статевого дозрівання. Іноді вона може бути настільки тісною, що випирає, як надувна кулька, коли хлопець пісяє.

Усе це нормальні стани, які в принципі не потребують лікування. У маленьких хлопчиків узагалі не треба намагатися зміщувати крайню плоть донизу силою. Є ризик того, що вона застрягне за головкою пеніса, тоді її неможливо буде повернути на попереднє місце, а це призведе до розвитку так званого парафімозу, в результаті якого приплив крові до головки зменшується. Це спричинює сильні болі й у гіршому випадку може призвести до постійного пошкодження. Дайте організму змогу впоратися із цим самостійно. Для цієї ділянки в такий період значною мірою характерне самоочищення, тож не обов’язково зміщувати крайню плоть донизу для забезпечення задовільної гігієни.

Іноді, однак, необхідно допустити до пеніса лікаря зі скальпелем. У дітей і підлітків це стосується насамперед того, коли щільна крайня плоть призводить до повторних запалень та інфекцій, або якщо вона настільки тісна, що важко пісяти. І навіть тоді намагаються по змозі уникнути операції. Спершу намагаються двічі на день змащувати внутрішню частину крайньої плоті міцною стероїдною маззю, при цьому обережно її розтягуючи. Якщо десь за чотири тижні це не дає результату, слід розглянути можливість операції.