Анексія: Острів Крим

11 березня. КРИМСЬКА «ДЕКЛАРАЦІЯ ПРО НЕЗАЛЕЖНІСТЬ»

Ранок почався з новин про захоплення за командою прем’єра Сергія Аксьонова управління Придніпровської залізниці в Сімферополі. До адмінбудівлі залізниці близько 9:30 прибули люди в камуфляжній формі з нашивками «Народна самооборона», серед яких були представники Ради міністрів і депутат Верховної Ради Криму Андрій Каракулькін. «Інтерфакс-Україна» повідомило: «Вони увійшли в будівлю та виставили своїх людей біля кабінетів і на посту охорони на вході в будівлю. Поки в роботу залізничників ці люди не втручаються». При цьому загарбники оголосили про проведення о 12:30 зборів трудового колективу, на якому «мова піде про нові кадрові призначення».

Дмитро Тимчук повідомив у Facebook: «За даними групи „Інформаційний спротив“, за останні години (станом на 9:30) в район Перекопу російськими окупантами було перекинуто 22 артилерійські установки. У район Джанкоя прибуло 60 одиниць військової техніки, зокрема РСЗВ „Град“. На аеродроми ЧФ РФ у Криму продовжують прибувати з території Росії вертольоти Мі-8 і Мі-24. За нашими даними, льотчики ЧФ РФ відсторонені від польотів. Усі польоти над Кримом сьогодні здійснюють військові льотчики, які прибули з Росії»⁵²¹.

Також вранці стало відомо, що викрадених у Криму активісток Автомайдану Шуру Рязанцеву, Катерину Бутко, журналістку Олену Максименко, фотографа Олеся Кромпляса та Євгенія Рахно відпустили.

Серед топових подій цього дня — засідання Верховної Ради Криму та Верховної Ради України.

Уранці в ЗМІ потрапила інформація, що спікер ВРК Володимир Константинов скликає депутатів на позачергове засідання кримського парламенту: «Згідно з інформацією, порядок денний тримається в таємниці, організація засідання знову проходить із грубими порушеннями регламенту»⁵²².

Кримська влада здійснювала активні спроби підкупу, аби заручитися лояльністю кримських татар. Під час нелегітимного засідання ВРК стало відомо, що самопроголошений прем’єр АРК Сергій Аксьонов висловив пропозицію надати представникам кримськотатарського народу квоту на віце-прем’єра, а також віце-спікера для кримських татар. Крім того, сепаратисти прийняли рішення про 20% квоти в органах так званої державної влади Криму, включаючи Радмін та ВРК. Аксьонов написав у Twitter уранці: «Сьогодні на сесії Верховної Ради Криму будуть внесені пропозиції щодо кандидатур віце-прем’єра й віце-спікера від кримських татар».

Хоч би яким дивним був збіг, але факт залишається фактом. У цей же день Путін запросив Джемілєва на зустріч у Кремль, на що той відреагував так: «Буду радитися з керівництвом. Вони ж не обговорюватимуть зі мною виведення російських військ, а щось пропонуватимуть. Сьогодні є сенс зустрічатися з Путіним і з ким-небудь для врегулювання ситуації. Але якщо мова йде про якісь гарантії кримським татарам, наприклад про перехід Криму до складу Росії, то це питання не обговорюватиметься»⁵²³.

Чи не головною подією дня стало прийняття на засіданні ВРК «Декларації про незалежність Автономної Республіки Крим та міста Севастополя», за затвердження якої проголосували 78 депутатів з 81. Прес-служба ВРК так пояснила необхідність цього документа: «У випадку, якщо в результаті майбутнього 16 березня 2014 року прямого волевиявлення народів Криму буде прийняте рішення про входження Криму, включаючи Автономну Республіку Крим та місто Севастополь, до складу Росії, Крим після референдуму буде оголошено незалежною й суверенною державою з республіканською формою правління»⁵²⁴.

У відповідь на це Генпрокуратура України оскаржила цю декларацію: «Генпрокуратурою до Окружного адміністративного суду Києва заявлено вимоги про скасування прийнятих 11 березня парламентом Криму та Севастопольською міськрадою рішень про затвердження „Декларації про незалежність Автономної Республіки Крим та м. Севастополя“. <…> Прийняті Верховною Радою АР Крим та Севастопольською міською радою рішення є явно протиправними й зазіхають на принципи конституційного ладу, територіальної цілісності та устрою України, ставлять під загрозу громадський порядок і безпеку, життя й здоров’я людей»⁵²⁵.

Рефат Чубаров на голосуванні не був і прокоментував постанову ВРК на брифінгу в Сімферополі: «Ми розуміємо при цьому, що це лише сигнал, сигнал, який даний тим сторонам, що залучені до Кримської кризи, яка навколо Криму й усередині Криму. Цей сигнал буде почутий усіма сторонами й у Києві, і в Москві, і у Вашингтоні, і в Брюсселі та багатьма міжнародними організаціями»⁵²⁶.

Самопроголошена влада Криму зробила спробу «купити» лояльність кримських татар і ухвалила постанову «Про гарантії відновлення прав кримськотатарського народу та його інтеграції в кримське співтовариство»: «Усвідомлюючи трагічну долю кримськотатарського народу у ХХ столітті, сприймаючи його повернення й облаштування на своїй історичній Батьківщині як акт відновлення справедливості, <…>

Верховна Рада Автономної Республіки Крим постановляє: надання кримськотатарській мові статусу офіційної мови нарівні з російською та українською мовами; обрання Верховної Ради Республіки Крим за пропорційною виборчою системою за виборчими списками кандидатів у депутати та формування органів виконавчої влади Республіки Крим із гарантованим представництвом кримських татар 20%; гарантоване представництво кримських татар у районних і міських радах та інших органах; визнання органів національного самоврядування кримськотатарського народу — Курултаю (загальнонаціонального з’їзду) кримськотатарського народу та формованих ним органів; рішення правових, організаційних, фінансових і земельних питань при поверненні кримських татар у Республіку Крим із місць депортації; сприяння використанню поряд з існуючими історичних топонімів Криму, змінених після депортації кримськотатарського народу 18 травня 1944 р.; сприяння розвитку друкованих та електронних засобів масової інформації кримськотатарською мовою; забезпечення рівноправного функціонування в Криму релігійних конфесій»⁵²⁷. Забігаючи наперед, зауважимо, що жодна з цих обіцянок так і не була реалізована на практиці.

Паралельно з ухваленням декларації про незалежність Верховна Рада АР Крим заборонила діяльність на території автономії «Правого сектора» і ВО «Свобода», «як таких, що несуть загрозу для життя й безпеки кримчан».

У кримському парламенті сформували міжфракційну депутатську групу «За новий російський Крим!». Прес-центр ВРК повідомив: «Депутати, які приєдналися до групи, підтримують дії голови Верховної Ради АРК Володимира Константинова та голови Ради міністрів АРК Сергія Аксьонова, спрямовані на стабілізацію обстановки на півострові й возз’єднання Криму з Росією на правах суб’єкта Російської Федерації. Заяви про вступ до міжфракційного об’єднання „За новий російський Крим!“ уже подали понад 70 зі 100 депутатів Верховної Ради АРК»⁵²⁸.

Аксьонов вирішив загарбати український флот у Севастополі, при цьому запевнив, що це не торкнеться приватних об’єктів: «Український флот у Севастополі буде націоналізований весь у повному обсязі. Їхні кораблі ми не збираємося нікуди випускати. Ми й флоту „Чорноморнафтогазу“ закрили вихід. Буде прийнято рішення по сонячних електростанціях. Вони будуть передані на баланс Автономної Республіки Крим»⁵²⁹.

Одним із перших рішень нелегітимної влади в Криму стало створення аналога оруелівського «міністерства правди», сепаратисти назвали його Міністерством інформації та масової комунікації Автономної Республіки Крим. І одним із перших рішень створеного міністерства стала передача ДТРК «Крим» і ДП «Радіотелевізійний передавальний центр» у підпорядкування так званому уряду АРК. Відповідне рішення прийняте на позачерговому пленарному засіданні кримського парламенту 11 березня 2014 року. За даними прес-центру ВРК, відтепер діяльність цих установ спрямовується й координується Міністерством інформації та масових комунікацій АР Крим⁵³⁰. З цього моменту всі телевізійні та радіопрограми на півострові підлягали жорсткій цензурі московських кураторів.

Уперше з моменту окупації з офіційного діловодства АР Крим зникло слово «Автономна» — про це йшлося в заяві спікера Володимира Константинова: починаючи від 11 березня вживається офіційна назва нової держави — Республіка Крим.

Сьогодні сепаратисти зробили ряд кричущих заяв, які самі по собі вже підпадають під кримінальну статтю в ККУ. На зустрічі із журналістами Володимир Константинов заявив: «Повернення Криму в Україну виключене. Прийнявши декларацію, ми заявили про себе як про республіку, і вже в якості республіки входитимемо до складу Росії. Таким чином, слово „Автономна“ опускається, залишається „Республіка Крим“. Декларація незалежності є необхідним процедурним документом і сприятиме тому, щоб уся процедура входження до складу Росії була визнана легітимною. Це робиться ще й для того, щоби не викликати ні в кого з експертів ніяких питань. Таким чином, процедура входження буде повністю легітимною»⁵³¹.

Також він розповів, скільки грошей витратять на референдум, до речі, саме у гривнях: «Ми затвердили кошторис референдуму на сьогоднішній сесії, він складе 16 млн. грн. Також ми затвердили всі нормативно-правові акти, необхідні для його проведення»⁵³².

Одним з інструментів підпорядкування та завоювання лояльності Меджлісу кримськотатарського народу стала активна співпраця російської окупаційної влади з керівництвом Татарстану. Аби переконати Рефата Чубарова та Мустафу Джемілєва в необхідності знайти спільну мову з Константиновим, Аксьоновим і російськими кураторами, у роботу включився президент Татарстану Рустам Мінніханов. Прес-служба ВРК інформувала: «Депутати ВР сьогодні прийняли постанову, згідно з якою кримськотатарський народ отримав гарантії відновлення прав та інтеграції в кримське співтовариство. Константинов подякував президенту Татарстану Рустаму Мінніханову за посередницькі зусилля й усебічну допомогу в досягненні домовленості, яка ляже в основу міжетнічного миру та спокою в Криму. „Ми завжди знали, що Татарстан — братська для нас республіка“»⁵³³. Але час покаже, що звернення до спорідненого народу казанських татар не вплинуло суттєво на офіційну позицію Меджлісу кримськотатарського народу, і, таким чином, місія Рустама Мінніханова була безперспективною.

Паралельно з проведенням незаконного референдуму в Криму Москва почала активно розхитувати ситуацію на Півдні України. Сергій Аксьонов закликав Одесу також провести свій референдум за відокремлення від України й пообіцяв надати допомогу в разі потреби: «Держава, у якій ми разом із вами після розпаду Радянського Союзу опинилися, потрапила під владу нелегітимного уряду, що сів у владні крісла за допомогою насильства й прямого терору, здійсненого руками радикалів і ошуканих ними громадян. Російськомовні регіони віддані на відкуп явним шахраям і бандитам у Києві. Жорстоко придушуються будь-які мирні протести російськомовних громадян. Ідуть гоніння громадських і політичних діячів, що вірою й правдою служили Батьківщині. Яскравий приклад — арешт лідера народно-визвольного руху Донецька Павла Губарєва. Саме ви самі повинні вирішувати свою долю, а не прибулі із західних регіонів представники спецслужб чи олігархи»⁵³⁴.

Тим часом Росії було потрібно створювати картинку об’єктивності «загальнокримського референдуму». У ЦВК Росії заявили, що планують направити до Криму своїх спостерігачів — відповідну заяву зробив її голова Владімір Чуров: «До Криму поїдуть голови виборчих комісій восьми суб’єктів РФ. Про те, чи стежитиме ЦВК за травневими виборами [в Україні. — Прим. ред.], поки рано говорити»⁵³⁵.

А от в ОБСЄ повідомили, що не розглядають і не збираються розглядати надіслане вчора запрошення від кримських сепаратистів на їхній псевдореферендум. ЛІГАБізнесІнформ передало слова прес-секретаря ОБСЄ: «Крим не має повноважень запрошувати спостерігачів, тому що є регіоном, а не державою й не окремим членом організації»⁵³⁶.

Паралельно із засіданням ВРК відбулося засідання Верховної Ради України. Прем’єр-міністр Арсеній Яценюк із трибуни ВР України оголосив ключові аргументи проти проведення референдуму: «Від імені уряду України заявляю про те, що ніякої легітимної влади у вигляді так званого уряду Автономної Республіки Крим на території автономії не існує. Це угруповання бандитів, що захопило неконституційним чином владу й підтримується російськими військовими. Саме тому по Криму ми повинні почати загальнонаціональний політичний діалог. І уряд до цього готовий. Але цей діалог не проводитиметься під дулами пістолетів і під російськими танками. <…> Я отримав дані про те, як зараз люди живуть в Абхазії. З 5 мільярдів доларів, які були обіцяні, прийшло всього-на-всього 500 мільйонів, які були розкрадені злочинними так званими сепаратистськими урядами, що знаходяться на відповідних територіях. У людей немає ні зарплат, ні роботи, ні безпеки. Я вже не кажу про те, що там забули, як відпочивальники виглядають. Зате там є бандформування, бандугруповання, там зруйновані санаторії, там іде торгівля зброєю, наркотиками — ось що відбувається на цих територіях. Такої долі хочуть „зелені чоловічки“, які зараз їздять — у загальному числі 18 тисяч людей — по території Криму» ⁵³⁷.

ВР України провалила зміни до Закону про вибори Верховної Ради Криму, які підтримали лише 215 депутатів. Законопроект передбачав закріпити додаткові гарантії реалізації принципів проведення виборів і таємниці голосування, право громадян на участь у виборчому процесі, зокрема в передвиборній агітації. Документ також пропонував дозволити військовослужбовцям, які мають право голосу, голосувати на звичайних виборчих дільницях, що розташовані за межами військових частин (формувань).

Перед депутатами виступив глава Міноборони Ігор Тенюх. Він заявив, що РФ сконцентрувала біля кордонів України до 220 тисяч своїх військових: «Крім того, у розпорядженні військових Росії перебуває 1800 танків, понад 400 вертольотів, 150 літаків і близько 60 кораблів. У Збройних Силах України лише тактика й бойовий дух. Із 41 тисячі Сухопутних військ фактично готовими виявилися лише 6 тисяч. Ми ніколи не розглядали небезпеку з боку Росії та не проводили відповідних навчань»⁵³⁸.

Цього дня Тенюх зробив достатньо контроверсійні заяви на фоні тиску, переслідувань і залякувань, яким піддавалися українські військовослужбовці та члени їхніх родин. Офіційний його виступ був навдивовижу оптимістичним, зокрема йшлося про відсутність будь-якої агресії з боку російських збройних сил: «Де-юре відкритої агресії немає, Росія офіційно не визнає присутності своїх військ у Криму, називаючи їх „загонами самооборони“. Тому будь-які активні дії української армії щодо стабілізації ситуації в Криму можуть бути представлені міжнародному співтовариству як застосування сили проти власного населення»⁵³⁹. Відтак стала зрозумілою неймовірна відірваність Міністерства оборони від реалій на півострові.

Стали відомі нові дані, оприлюднені Євгеном Перебийносом: «Кількість військовослужбовців РФ у Криму станом на 10 березня, за найскромнішими підрахунками, складає 18,8 тисячі. З них 11,4 тисячі — це військовослужбовці ЧФ Росії, а 7,4 тисячі — з числа інших частин і об’єднань російських збройних сил»⁵⁴⁰.

О 15:27 Ігор Тенюх дописав у Facebook — невідомо, сам чи з подачі своєї прес-служби, — чим продовжив демонструвати своє неадекватне ставлення до кримських реалій: «Прошу всіх вас зберігати холодну голову й бути реалістами! Протягом тривалого часу „попередники“ систематично й цілеспрямовано знищували ресурси та обороноздатність Збройних Сил України, продавали майно, нехтували кадрами та фахівцями, деморалізовували українського офіцера, проводили фактичне роззброєння військ. Наша з вами мета — довгострокова перемога та досягнення цілей нашої з вами єдиної країни, а не короткострокова, спровокована ворогом бійня, навіть якщо й героїчна. Терпіння всім, виваженості, і ще раз прошу бути реалістами! Військові знають свою справу! Життя людей — понад усе! Слава Україні!»⁵⁴¹.

О 16:00, за повідомленням Держприкордонслужби, близько 100 озброєних військовослужбовців РФ фізично витіснили з пункту пропуску «Крим — поромна переправа» службовців Держприкордонслужби України, у результаті чого робота пункту пропуску зупинена, прикордонно-митні операції не здійснюються: «Захоплені прикордонні підрозділи перебувають під постійним контролем озброєних військовослужбовців РФ і представників „самооборони“, персонал Державної прикордонної служби України на робочі місця не допускається»⁵⁴².

Представника Генсека ООН хорватського політика Івана Шимоновича не пускають до Криму — про це повідомив прес-секретар глави ООН Стефан Дюжаррик: «Той факт, що аеропорт, як ми розуміємо, не приймає ніякі літаки, окрім як із Росії, не дозволяє йому відправитися до Криму з Києва»⁵⁴³.

Американська офіційна позиція в Кримській кризі — найгіршій етап у стосунках США та Росії з часів Карибського протистояння 1962 року — ставала все жорсткішою. Джон Керрі відмовився від зустрічі з Путіним через Крим, про що розповіла прес-секретар Держдепу Джен Псакі: «Коли держсекретар Керрі говорив із міністром закордонних справ Лавровим у ці вихідні, він дав зрозуміти, що вітатиме наступні переговори з деескалації кризи в Україні, якщо й коли ми побачимо конкретні докази, що Росія готова піти на наші пропозиції»⁵⁴⁴.

Водночас представники ЄС продовжували займатися улюбленою справою — переконувати логічними аргументами, які ні на кого в Росії не діяли, і висловлювати «глибоке занепокоєння». Єврокомісар із торгівлі Карел Де Гюхт розповів про вигоду Криму в складі України: «Крим — частина України, так що він виграє від зняття мит. Але, як я казав раніше, ми переконаємося в тому, що дотримуються правила походження товарів. <…> Так що, якщо російські продукти потраплятимуть через Крим у Європу, то, звичайно, вони будуть виключені, але якщо це кримські товари, то вони виграють від скасування мит»⁵⁴⁵.

На превеликий жаль, нове українське керівництво ігнорувало небезпеку поширення російської пропаганди, яка вже отруїла й спотворила реальну ситуацію для українських громадян у Криму. На цей момент російські телеканали залишалися в базових пакетах більшості українських телевізійних провайдерів, тож українські громадяни в більшості регіонів і далі піддавалися потужній обробці російською пропагандою на каналах «НТВ», «Россия-24», «Первый канал», «Россия-РТВ» та інших. Спорадичні намагання окремих державних органів припинити цю вакханалію російських пропагандистів жодного результату не мали. Хоча заради справедливості слід згадати про рішення, ухвалене Національною радою України з питань телебачення й радіомовлення, яким та вимагала від українських провайдерів припинити ретрансляцію передач російських телеканалів «Вести», «Россия-24», «ОРТ (Первый канал. Всемирная сеть)», «РТР-Планета», «НТВ-Мир», які постійно поширюють неправдиві факти про Україну та працюють на пропагандистську машину Кремля.

Суддя Міжнародного кримінального трибуналу по колишній Югославії у 2002–2005 роках Володимир Василенко висловив переконання, що агресія Росії щодо України — міжнародний злочин: «Це неспровокована агресія й серйозний міжнародний злочин, який Росія зробила проти України. Відповідно до статуту Міжнародного кримінального трибуналу, особи, винні у вчиненні агресії, є міжнародними злочинцями та підпадають під юрисдикцію міжнародного суду. Але Російська Федерація не ратифікувала статут Міжнародного кримінального суду, тому суд не може задіяти свій механізм для пред’явлення звинувачень президенту Путіну, міністру оборони, міністру закордонних справ РФ та іншим російським високопосадовцям»⁵⁴⁶.

Увечері, близько 20:50 на території аеродрому «Бельбек» розпочалася пожежа, про що повідомлялося на сайті, створеному цими днями українськими військовослужбовцями в Бельбеку. Контроль за аеропортом уже більше тижня здійснювали «марсіани» (так українські воїни ще називали «зелених чоловічків»). У напрямку займання виїхав командир української бригади Юлій Мамчур у супроводі пожежної машини. Пізніше стало відомо, що пожежу вдалося загасити. За повідомленням «марсіан», на території, що охороняється їхніми снайперами та особовим складом, невідомий підпалив електрику. Українські спеціалісти уточнили, що підпалити знеструмлену електроустановку можна тільки з використанням горючих речовин.

Юлія Тимошенко, яка в ці дні була за кордоном на лікуванні, проводила зустрічі з представниками міжнародної спільноти, на яких закликала лідерів європейських країн зупинити агресію в Криму. Під час розмови з кореспондентом The Wall Street Journal вона сказала: «Зараз ми говоримо не тільки про стабільність в Україні та за її межами. Прецедент порожніх гарантій означатиме, що такий механізм втратить свою надійність і не буде нічого значити за будь-яких інших обставин»⁵⁴⁷.

Капітан запасу 1-го рангу, публіцист Вадим Махно стверджував, що ні в Києві, ні в Москві не очікували, що військові на Кримському півострові поводитимуться так героїчно: «Справа не тільки в почуттях. По-перше, для офіцера зрадити присязі та ще й узяти російський паспорт із рук людини, яка раніше „кришувала“ платні туалети на ПБК [Південний берег Криму. — Прим. ред.], — означає позбутися самоповаги. Маю на увазі керівника бандитської бригади, а тепер так званого прем’єра Криму Сергія Аксьонова. На третій день протистояння росіяни почали відстібати магазини від автоматів. Російське командування побачило в цьому погану прикмету, почало проводити ротації. Подібне відбувалося двадцять років тому при розділенні флоту. Батальйон російської морської піхоти підняли по тривозі, але вони сказали: „Передайте в штаб — ми не карателі. Ще раз піднімуть, підемо служити до українців“. Тоді російське командування сформувало батальйон кавказців»⁵⁴⁸.

Державне казначейство України доповіло, що надходження до бюджету АР Крим продовжують здійснюватися у звичайному режимі. Тобто гроші на держказначейські рахунки надходили, більша їх частина була, по суті, вкрадена сепаратистами — і для особистого збагачення, і для організації антидержавних заходів.

За даними Мінфіну, Крим за січень — лютий отримав з держбюджету 633,3 млн. грн.: 388 млн. субвенцій і 245,3 млн. дотацій (236 млн. дотацій вирівнювання та 9,3 млн. додаткових). Перерахування велися в автоматичному режимі, виплати надходили в повному обсязі⁵⁴⁹.

Стало відомо про спроби прямого шантажу з боку лідерів Російської Федерації — звучали погрози ескалації ситуації та введення нових підрозділів російських військ. Про це повідомив Андрій Дещиця: «Був один телефонний дзвінок Дмітрія Мєдвєдєва Арсенію Яценюку перед вторгненням російських військ, 1 березня, і тон цього дзвінка був ультимативним»⁵⁵⁰.

Також із надійних джерел відомо: такі розмови практично щоденно точилися між Олександром Турчиновим та керівником Держдуми РФ Сєргєєм Наришкіним. Декілька разів він особисто погрожував Турчинову: якщо українське керівництво не прийме умов Росії, у будь-який момент на Київ буде здійснений танковий удар через Чернігівщину, і російські танкові колони зможуть досягти Києва максимум через 24 години. Сергій Наришкін також заявляв, що Російська Федерація готова в будь-який момент здійснити військово-десантну операцію прямо в центрі Києва. За словами Наришкіна, до 10 тисяч десантників можуть висадитися в урядовому «трикутнику» Банкової, Грушевського та Садової, заблокувавши Адміністрацію Президента, Кабінет Міністрів та Верховну Раду України, а всі представники нового режиму і сам Турчинов будуть затримані та інтерновані в російські табори.

Олександр Починок, колишній міністр праці та соціального розвитку РФ, розповів про майбутнє Криму й Росії після референдуму 16 березня: «Влада Криму ще дуже наївна, і вони не уявляють, що це буде. Я впевнений, що референдум буде навіть не за 70%, а за 90%. Я впевнений, що, якщо в Росії зараз провести референдум, теж 95,99% скажуть „за“. Це все добре, але рахуємо далі. Крим — це у нас 2,7 млн. людей приблизно, а кожні 100 тисяч пенсіонерів — це приблизно 10 млрд. рублів, а плюс військові пенсіонери й так далі. Тобто на пенсії, давайте, готуємо мільярдів 60–70. Бюджетна сфера, якщо Крим стає частиною РФ, діють російські закони, там більше 200 тисяч бюджетників, які не скорочуються, їм треба платити російську зарплату. Плюс витрати на утримання лікарень, шкіл тощо — 40–50 млрд. додавайте»⁵⁵¹.

Попри загальну нервову ситуацію, окремі заяви українських політиків залишали враження, ніби вони походять з якогось гумористичного шоу. Чинний народний депутат від Партії регіонів Ганна Герман цього дня запропонувала колишньому президенту Віктору Януковичу негайно їхати на півострів: «Я не хотіла б зараз коментувати заяви Віктора Федоровича. Я сказала, що, якби в мене була можливість йому радити так, як у старі добрі часи, я б порадила: „До Криму, Віктор Федорович, до Криму — врегулювати ситуацію й допомогти Україні зберегти Крим, це роль президента, а все інше виглядає просто нікчемно“»⁵⁵².

Збігнев Бжезінський у коментарі французькому виданню Le Figaro попередив: «У всіх країнах є меншини, у яких є своя думка, але мені здається очевидним, що більшість українців хоче жити в незалежній державі. Путін загрожує цій незалежності. <…> Великий ризик полягає в тому, що Росією управляє ірраціональний лідер із манією величі. Припустимо, що Путіну вдасться назавжди відокремити Крим від України: він отримає Крим, але втратить Україну на багато десятиліть, тому що викличе потужну націоналістичну реакцію проти Москви! Українці визначають свою ідентичність через свою землю. Путін здійснює жахливу помилку»⁵⁵³.

Услід за Арсенієм Яценюком, який попереджав кримчан про перетворення на другу Абхазію, аналогічну заяву зробив лідер російської опозиції. Прогноз Боріса Нємцова цілком справдився й буде реалізований вже протягом наступного року.

В ефірі ICTV Боріс Нємцов дивовижно точно описав майбутнє Криму, і цей опис перегукувався в аналогіях із недавньою промовою Яценюка: «За найбільш песимістичним сценарієм, Крим може перетворитися на Придністров’я, Південну Осетію, Абхазію чи Нагірний Карабах. Після анексії це буде невизнана республіка з напівкримінальним керуванням, в яку не захочуть їхати люди. А ми розуміємо, що Крим без туризму жити не може»⁵⁵⁴.

Держприкордонслужба оприлюднила звіт: «З 28 лютого по 11 березня 2014 року Державною прикордонною службою України зафіксовано 39 випадків порушень російською стороною міжнародних договорів, а саме: порядку заходження військових кораблів Російської Федерації — 15 суден; порядку здійснення польотів військової авіації Російської Федерації — 14 випадків, 48 літальних апаратів; порядку перетину державного кордону України в пункті пропуску „Крим — поромна переправа“ — 10 випадків. За цей час через пункт пропуску „Крим — поромна переправа“ на територію України без відповідного дозволу української сторони переміщено 139 од. автомобільної, спеціальної та бронетехніки Збройних Сил РФ, в тому числі 4 ракетні системи залпового вогню „Град“, 6 бронетранспортерів, 111 вантажних, 6 спеціальних та 7 легкових автомобілів, 5 мікроавтобусів»⁵⁵⁵.

Українська сторона повідомила про посилення хвилі міграції з окупованого півострова. За даними прикордонників, тільки 11 березня з Криму виїхали 158 біженців, у середньому за останні дні виїжджали 557 біженців щодня.

11 березня найбільше запам’яталося оголошенням декларації про незалежність Криму, загостренням дипломатичної кризи в стосунках США й Росії та посиленням потоку біженців з окупованого півострова. Як покаже час, це був лише початок майбутнього великого Exodus із Криму десятків тисяч кримчан, чиї права були жорстоко й цинічно розчавлені чоботями «зелених чоловічків» і чиєму життю й здоров’ю загрожувала реальна небезпека. Це був також день, коли «нова влада» скасувала використання терміну «автономна» в назві Криму, щоби знищити історичну пам’ять про нерозривний зв’язок півострова зі своєю справжньою Батьківщиною.

12 березня. РОЗМОВА ДЖЕМІЛЄВА З ПУТІНИМ І «ЛИСТ 511»

О 7:51 Владислав Селезньов написав у Facebook: «Як повідомила прес-служба Повітряних Сил ЗС України, зараз на аеродромі „Джанкой“ розгорнуть медичний пункт російських військ. Також на території аеродрому йде розгортання військової польової інфраструктури. Установлено, що на військовому об’єкті перебувають до 300 військовослужбовців РФ. За інформацією прес-служби, учора на території аеродрому здійснили посадку 5 вертольотів: 1 Мі-8 і 4 Мі-24»⁵⁵⁶.

Наближені до Кремля російські медіа почали ширити інформацію, що насправді підсумки «загальнокримського референдуму» вже визначені наперед: і рівень явки, і результати голосування. За багатьма джерелами, зокрема й від колишніх радників Путіна, наприклад Глєба Павловского, стало відомо, що Кремль планує намалювати фантастичну цифру підтримки на кримському референдумі, близьку до попереднього інтернет-голосування з результатом 102%. Стало цілком зрозуміло, що то було тестове опитування, для «обкатки» даних, які планувалося намалювати вже на самому референдумі 16 березня.

Уночі Газетами опублікувала статтю, де з посиланням на високе кремлівське джерело йшлося: «Негласне рішення про приєднання Криму до Росії вже прийнято на найвищому рівні в Кремлі. <…> Якщо за підсумками кримського „референдуму“ приймається рішення про приєднання до Росії, а потім республіка оголошує себе „незалежною й суверенною державою“, то Росії навіть не доведеться міняти внутрішнє законодавство, що стосується утворення нових суб’єктів Федерації. Прийнята декларація про незалежність і прив’язка її до результатів референдуму — чіткий сигнал, що базовий сценарій Москви — приєднання Криму. Кінцева мета саме така»⁵⁵⁷.

Глєб Павловскій підтвердив цю інформацію: «Проблему Криму можна порівняти з матрьошкою: у ній одна частина залежить від Росії, а друга — від розвитку кризи в Європі. Що стосується Росії — гадаю, що рішення по Криму прийняте, і, більше того, воно, напевне, політично безповоротне для Москви. Мені важко уявити зворотний хід із боку Путіна, це було б украй ризиковано для нього. Він не може вже відмовити Криму в принципі. З іншого боку, є міжнародний аспект питання, який Кремль, треба думати, теж враховує. Звичайно, цей референдум — нелегітимний і визнаний не буде. Референдум не буде й кроком до розв’язання кризи, учасниками якого є вже всі великі держави, а не одна Україна, і це — стримуючий фактор. Безперечно, вибір у Росії дуже важкий — між Кримом і ризиками, пов’язаними з розвитком нинішньої кризи, причому ці ризики починають перевершувати початковий розрахунковий рівень»⁵⁵⁸.

РФ і далі накопичувала військову присутність на північному кордоні Криму, про що о 9:31 повідомив Дмитро Тимчук у Facebook: «За останню добу (на ранок 12 березня) спостерігається дуже тривожна картина в плані накопичення російських військ у районі перешийка, що з’єднує Крим із материком, а також забезпечення оборони узбережжя півострова. Так, за оперативними даними групи „Інформаційний спротив“, на цей момент у район Перекопу перекинута російська батальйонна група (500 осіб), сформована в Чечні. Крім бронетехніки (БТР-80 і бронеавтомобілі „Тигр“), тут зосереджено до 25 артилерійських установок. За нашою інформацією, першорядне завдання цих підрозділів — не допустити входження на півострів українських військ до референдуму 16 березня»⁵⁵⁹.

Станом на 10:24 російські війська стягнули на Перекоп в Криму БТРи та системи «Град», про що повідомив «Главком»: «Російські військовослужбовці облаштовують лінію оборони на Перекопі в Криму. Зокрема, обкопують БТРи»⁵⁶⁰.

Об 11:14 Владислав Селезньов повідомив, що в Чорноморському на території раніше захопленої ракетно-технічної бази зосереджено близько 600 російських військовослужбовців⁵⁶¹.

На фоні постійного переміщення російських військових на півострові цинічно звучить заява російського керівництва, що Крим — це «найбільш спокійний і стабільний регіон України». Міноборони РФ також засудило порушення кримінальної справи Генпрокуратурою України проти командувача ЧФ РФ Алєксандра Вітка.

О 13:53 Владислав Селезньов повідомив, що «самооборона» висунула ультиматум солдатам фотограмметричного інформаційного центру ЗС Україні в Сімферополі. Нападники вимагали від українських військових скласти зброю й присягнути самопроголошеному кримському уряду, погрожували блокадою та штурмом.

Американська розвідка уважно відстежувала всю ситуацію на півострові. Голова ЦРУ США Джон Бреннан в інтерв’ю The Washington Post зробив доволі точний прогноз подальших планів російських військових: «Чи ймовірно, що Росія має можливість ввести війська в Східну Україну? Звичайно, що має. Думаю, що зараз Путін та інші намагаються вирішити, що вони повинні робити і що вони хочуть робити у світлі засудження дій Росії міжнародною громадськістю»⁵⁶².

До Криму приїхав одіозний політик минулого Юрій Мєшков, екс-президент АР Крим (лютий 1994 — березень 1995), виселений з України влітку 2011 року із забороною на в’їзд на територію країни протягом 5 років. За його словами, він приїхав, «щоб узяти участь у захисті інтересів Криму» й проголосувати на референдумі⁵⁶³.

Посилився потік кримських біженців, основна частина яких виїжджала залізницею, тікала до Києва та інших міст цілими родинами. Провідники розповіли виданню «Сегодня», що «вагони в останні три дні битком набиті пасажирами. Охочих виїхати дуже багато. Люди бояться невизначеності.

В основному їдуть, аби перечекати кризу, але є такі, що їдуть із Криму назавжди»⁵⁶⁴.

Редактор відділу та ведучий ДТРК «Крим» Шевкет Ганієв дописав у Facebook, що частина журналістів оголосила бойкот політиці компанії: «Ми не поділяємо інформаційну політику телеканалу на даний момент й у зв’язку з цим беремо тайм-аут до завершення референдуму!»⁵⁶⁵

О 15:57 Владислав Селезньов повідомив, що із Сімферополя до Керчі рухається колона військових, можливо, для провокацій. У складі колони 21 порожній рейсовий автобус з українськими номерами та 2 військові вантажівки з напівпричепами.

О 17:39 він також дописав: «З Чорноморського повідомляють — сьогодні о 17:00 пост радіотехнічної розвідки в селі Оленівка після ультиматуму захоплений російськими солдатами. Українські військові моряки демонтували основні блоки станції, але не покинули військове містечко, перебувають на території об’єкта! Зараз на території військового містечка начальник станції, персонал поста й кілька озброєних військовослужбовців РФ. Українські військовослужбовці без зброї»⁵⁶⁶.

«Зелені чоловічки», козачки та «самооборонівці» розпочали хвилю мародерства, розкрадаючи військове та особисте майно українських солдатів, як за Грузинської війни в серпні 2008 року, коли про численні пограбування повідомляли грузинські та міжнародні медіа. Повідомляв Дмитро Тимчук: «Захоплені або частково захоплені частини ЗС України в Криму відразу ж накриває хвиля мародерства з боку російських окупантів. Майно автомобільного батальйону в Бахчисараї в ці години просто розкрадається російськими військовими. Окупанти вантажать у машини різне обладнання та захоплені особисті речі військовослужбовців батальйону й терміново вивозять. Та ж ситуація у військових частинах у Бельбеку й Саках. Наші військові відзначають масову пропажу як майна частини, так і особистих речей».

У лексиконі кремлівських пропагандистів з’явилося поняття «спільне патрулювання» — ситуація, коли українські військові під тиском чи підкупом погодилися здати свою зброю «зеленим чоловічкам» та здійснювали контроль за територією разом із російськими козачками й спецназівцями. Власне, це був евфемізм, яким прикривалася беззбройна здача українських військових частин у Криму.

О 20:45 Владислав Селезньов заявив, що «самооборонівці» Криму під час спілкування з українськими офіцерами проговорилися, що є російськими офіцерами, і серед них — майор ФСБ Соболєв. Також повідомляли, що представників загарбників насамперед цікавить автомобільна техніка й паливо.

Голова СБУ Валентин Наливайченко пообіцяв, що вже скоро «військовий злочинець, самозванець — Зима [Петро Зима. — Прим. ред.], буде заарештований військовою прокуратурою». Проте це залишилося обіцянкою, і в підсумку Зима продовжив спокійно працювати в органах російської ФСБ.

G7 оприлюднила заяву по Україні, у якій пригрозила Росії санкціями за її агресію в Криму. Заяву підписали лідери Великої Британії, Німеччини, Італії, Канади, США, Франції, Японії та Єврокомісії. У тексті вказано, що загальнокримський референдум не матиме анінайменшої законної сили, і за недостатньої підготовки до його проведення та присутності російських військ це буде глибоко порочний процес.

Чи не вперше з моменту початку військової анексії заяву про наявність фактів російського військового втручання зробила ОБСЄ: її інспектори заявили, що мають чимало фактів, які підтверджують перебування російських військових на блокпостах на умовному кордоні Херсонської області та АР Крим.

Наявність Збройних Сил РФ у Криму підтвердили й у НАТО, про що повідомив головнокомандувач Об’єднаних збройних сил НАТО в Європі Філіп Брідлав: «Велика кількість засобів мас-медіа виступили із заявами про те, що начебто ці війська є загонами „самооборони“, які вдягнені у форму російських військових, тому що такий одяг можна купити у воєнторгах на всій території колишнього Радянського Союзу. Ці видання постійно наголошують на тому, що озброєні чоловіки, які зараз дислоковані в українському Криму, є „бійцями самооборони“. Я хочу посперечатися з цього приводу. Тут, на військовій базі НАТО, ми пильно стежимо й аналізуємо ситуацію в Україні, отже, ми придивилися до цих військ. Після всебічного аналізу численних інформаційних джерел ми дійшли висновку, що ці війська належать до Збройних Сил Росії, які діють за чітким наказом підірвати діяльність українського війська в Криму»⁵⁶⁷. При цьому Брідлав посилався на фотодокази та власне розвідувальну інформацію.

Проблеми з перетинанням кордону спричинили перебої в роботі «Нової пошти»: «Тимчасово призупинено доставку відправлень на Кримський півострів у зв’язку зі складною ситуацією в регіоні»⁵⁶⁸.

З початку березня почалися рейдерські захоплення — насамперед великих об’єктів, наприклад компанії «Чорноморнафтогаз» та двох сучасних платформ «Петро Годованець» і «Незалежність». Ці «вишки Бойка» кілька років до того були куплені урядом Миколи Азарова через підставних осіб на території Латвії й обійшлись у фантастичні 800 мільйонів доларів.

В інтерв’ю Agence France Presse Олександр Турчинов зробив заяву, після якої багато експертів уважали, що він відмовився боротися за Крим: «Ми не можемо починати військову операцію в Криму, тому що тим самим ми поставимо під удар східні кордони, і Україна залишиться беззахисною»⁵⁶⁹.

Російська опозиціонерка Валерія Новодворська звернулася до українців із закликом не віддавати Крим Путіну: «Далі в агресорів виникає питання. Якщо вже вони доїхали до Харкова, чому й до Києва не доїхати. Далі — вже й Київ на підході. І Західна Україна. Чому всю Україну не забрати? Зараз йому [Путіну. — Прим. ред.] втрачати вже нічого. Обличчя він уже втратив. Добре ім’я втратив теж. Не треба віддавати свою територію. І не треба умиротворяти агресора».

Проти політики Путіна також виступила знаменита російська акторка Лія Ахеджакова, через що згодом потрапить під відверте цькування російською машиною пропаганди: «Нехай ображають, нехай кидають у мене каміння, але я особисто Україну не зраджу! У жодному разі, навіть якщо мене будуть так жорстоко ображати й принижувати. Зробити нічого не можна. Запрацювала страшна машина. Попереду йде пропаганда, за нею йде користолюбство й жадібність. За ними — владолюбство та холуйство. Зараз настали часи, коли треба мовчати, коли знову на сценах театрів з’явилися тексти, які камуфлюють опозиційні смисли, знову метафори й іносказання, що зустрічають і оплески в залі, і демонстративний вихід із залу боягузів»⁵⁷⁰.

Цього дня за старою сталінською та брежнєвською практикою з’явився сумнозвісний лист представників російської культурної еліти, які підтримали дії російського уряду в Криму. Лист отримав назву «Лист 511», за числом підписантів: «У дні, коли вирішується доля Криму й наших співвітчизників, діячі культури Росії не можуть бути байдужими спостерігачами з холодним серцем. Наша спільна історія й спільні корені, наша культура та її духовні витоки, наші фундаментальні цінності й мова об’єднали нас назавжди. Ми хочемо, щоби спільність наших народів і наших культур мала міцне майбутнє. Ось чому ми твердо заявляємо про підтримку позиції Президента Російської Федерації з України та Криму».

При цьому в російській культурній тусовці виникли сварки між підписантами й категоричними опонентами позиції Путіна. Ксєнія Собчак висловилася так: «Лист до царя „діячів культури“ це, звичайно, *** повний. Сам жанр — зі сталінських часів символ *** сорому:((». «Адже головне — на хрена їм це? Ну підтримуєш ти Путіна, це Позиція, ок. Але навіщо публічно писати йому „лист підтримки“? Що за жанр? Правда завжди в меншості. І, як правило, на самоті». Світська левиця й телеведуча обрала мішенню своєї критики народного артиста РФ актора Сєргєя Бєзрукова. Сам Бєзруков у Twitter спробував виправдатися за свій підпис, заявивши, що стоїть на пацифістських позиціях і не хоче нікого обирати. Подібні скандали в цьому середовищі спалахують і досі.

Багато представників російської опозиції жили ілюзіями, що насправді ніякої анексії Криму не відбудеться, а референдум — лише частина глобального шантажу Владіміра Путіна. Таке заявив і популярний російський блоґер Олексій Навальний: «Я вважаю, що ніякого входження Криму до складу РФ не трапиться. Ми побачимо класичну путінську історію „два кроки вперед, крок назад“. Зараз понадувають щоки й від’їдуть.»⁵⁷¹.

Сепаратисти спробували виправдатися за скандал зі своїм попереднім опитуванням, участь у якому взяли 102% громадян. Згідно з «новими даними» сайту «Севастопольские новости», Інститут європейських політичних досліджень провів соціологічне опитування серед жителів Криму та Севастополя, яке охопило 2500 осіб. Респонденти відповідали на ті ж питання, що винесені на майбутній референдум. За даними дослідження, понад 80% опитаних виступають за «возз’єднання» Криму з Росією, зокрема у Сімферополі — 87%, Ялті — 81%, Феодосії — 79%, Джанкої — 82%, Керчі — 84%, Євпаторії — 83%, Севастополі — рекордні 92%.

Пізніші дані підтвердять, що кримська військова операція «зелених чоловічків» суттєво підняла персональний рейтинг президента Росії. Чимало незалежних аналітиків та експертів заявили, що саме це зростання підтримки Владіміра Путіна було однією з побічних цілей «кримської весни». Характерно, що наприкінці 2013 року цей показник у Путіна був найнижчим з початку його правління, а від часу Кримської кризи демонструватиме стабільну тенденцію зростання.

Про це свідчать результати соціологічного дослідження фонду «Громадська думка»: «Відповідаючи на запитання „За кого ви проголосували б, якби президентські вибори відбулися найближчої неділі?“, Владіміра Путіна обрали 53% респондентів. „Це значення електорального рейтингу президента Путіна явно вище від того, що було тиждень тому — 48%“, — уточнюють соціологи. „Нинішній електоральний рейтинг Путіна підтверджує, що в умовах реальних виборів чинний президент Путін упевнено перемагає в першому турі з результатом, близьким до 70% голосів“, — прогнозують соціологи, ураховуючи можливий рівень явки на вибори, кількість виборців і низку інших показників. Репрезентативне опитування населення РФ було проведене 8–9 березня 2014 року. У ньому взяли участь 3 тисячі респондентів з 204 населених пунктів у 64 суб’єктах РФ. Статистична похибка не перевищує 2,5%»⁵⁷².

У ці дні, за інформацією Ігоря Тенюха, Росія почала завозити до Криму спецназ із Чечні. Також він заявив, що Україна створить армію, яка відповідає потребам часу: «Усі зусилля уряду й Президента спрямовані на те, щоби ситуацію у Збройних Силах виправити кардинально. Ми, по суті, створюємо нові Збройні Сили. Це питання найближчого майбутнього»⁵⁷³.

Заступник міністра оборони РФ Анатолій Антонов вирішив спростувати інформацію Тенюха про значне накопичення російських ЗС на кордоні з Україною: «Цифри, що характеризують „російське військове угруповання“ біля кордонів України [Тенюхом. — Прим. ред.], також озвучені для того, щоби „вразити“ деяких слабкодухих парламентаріїв і „широку міжнародну громадськість“. При цьому українському військовому відомству добре відомо, що російські Південний і Західний військові округи, разом узяті, не нараховують названої Ігорем Тенюхом кількості танків і бойових вертольотів. А чисельність особового складу, „дислокованого в прикордонній з Україною зоні“, цілком імовірно, розраховувалася з урахуванням сімей військовослужбовців»⁵⁷⁴.

Агентство «Крымские новости» повідомило про зустріч делегації з Москви з Духовним управлінням мусульман у Криму, очевидно, лояльних до Кремля: «У рамках візиту пройшла зустріч Муфтія мусульман Криму хаджі Еміралі Аблаєва з Муфтієм Москви, Центрального регіону та Чувашії Альбіром Кргановим і Муфтієм мусульман Санкт-Петербурга та Північно-Західного регіону Росії Равілєм Панчєєвим»⁵⁷⁵.

Відбулася півгодинна телефонна розмова Владіміра Путіна з Мустафою Джемілєвим. За словами останнього, президент РФ уперше не заперечував наявності російських військ у Криму та просив, щоби кримські татари уникали конфлікту, у який, на його думку, їх хочуть утягнути «українські націоналісти, бандерівці».

Андрій Сенченко прокоментував: «Я для себе намагаюся зрозуміти, що може запропонувати Путін. Спокушатиме національною автономією в Криму? Я не думаю, що таким посилам повірить Джемілєв. Тут виникає питання — як це кореспондується з обіцянками, які дає окупаційна адміністрація слов’янам у Криму»⁵⁷⁶.

Крім того, Джемілєв розповів українським журналістам, що Путін, взагалі-то, не визнає Україну як суверенну державу: «Я сказав Путіну, що найважливішим є питання територіальної цілісності нашої країни, тому що її порушення є порушенням тієї домовленості, яка підписана країнами-гарантами: США, Великою Британією та Росією — у 1994 році в обмін на нашу відмову від ядерної зброї. На цю тему — територіальної цілісності України — Путін торкнувся такого питання, що самопроголошення незалежної України не зовсім відповідало радянським нормам, які передбачають процедуру виходу зі складу СРСР»⁵⁷⁷.

На засіданні уряду перший віце-прем’єр Віталій Ярема повідомив: «Військовим у необхідних обсягах доставляються паливно-мастильні матеріали, вирішуються питання поставок речового майна. Крім того, виділено 125 млн. грн. для одноразового грошового забезпечення військовослужбовців Криму».

У ці дні, пам’ятаю, був свідком розмов кількох новопризначених високопосадовців з Адміністрації Президента, де обговорювалося шантажування Міноборони та прем’єра Яценюка українськими військовими в Криму: мовляв, вони не виконуватимуть жодних наказів в. о. Президента, якщо їм не виплатять заборгованості по зарплатах — на той момент понад 100 млн. грн. Уряд Арсенія Яценюка в умовах економічної кризи шукав ці гроші в порожньому Держказначействі, пограбованому ще до втечі Януковича. І згодом кошти дійсно були знайдені й виплачені, але змінити ситуації це вже не могло.

Нижня палата Конгресу США з подачі республіканця Еда Ройса та демократа Еліота Енгела обговорила проект резолюції на підтримку введення санкцій проти Росії через події в Криму та схвалила її: 402 — за, і лише 7 — проти. Резолюція мала виключно рекомендаційний характер.

Не всі в Євросоюзі поділяли думку, що вторгнення Росії до Криму спричинить запровадження жорстких економічних санкцій. Так, Жозе Мануель Баррозу взагалі заявляв, що не треба псувати стосунки з Росією через цей конфлікт: «Ми не повинні втрачати час, щоби підготувати пакет підтримки, щоби зупинити хвилю й допомогти Україні стабілізувати економічну та фінансову ситуацію. Ми не просимо, навіть не пропонуємо нашим партнерам зі Східного партнерства відвернутися від Росії».

Андрій Сенченко, очевидно, узагальнив дані, раніше озвучені американською розвідкою, і ті, які надали українські спецслужби: «Депутати Верховної Ради Криму працюють під дулами автоматів. У Севастополі на референдумі за приєднання до Росії голосуватимуть усі, навіть коти з собаками, а по решті території результати підтасують. Інша справа — чи хтось у світі це визнає. Спершу люди не розуміли, що відбувається, а тепер почали обурюватися. У всіх військових є сім’ї. Вони бачать, як нахабно поводяться окупанти. Блокують їхніх чоловіків у військових частинах, не дають провозити та передавати їжу. Декого б’ють. Росія розуміє: чим довше зволікатиме, тим важче буде фальсифікувати референдум. У Путіна — параноя, у Росії створений цілий штаб щодо дестабілізації ситуації в Україні. Перед ним стоїть завдання: окупувати всю нашу територію, крім західних областей. Зараз розкачують Донецьк і Луганськ. І південні області, щоби відрізати Україну від Чорного моря»⁵⁷⁸.

Збільшення потоку біженців із Криму зафіксував і Андрій Парубій: «На сьогодні ми можемо їх називати вже біженцями, які покидають Крим. Таких людей зафіксовано вже 399, у тому числі близько 100 — кримські татари»⁵⁷⁹. Щоправда названі ним дані з офіційних звітів навряд чи відповідали дійсності, бо належного обліку не було ні на залізниці, ні на автошляхах.

Сергій Аксьонов для підтримання населення півострова «в тонусі» анонсував провокації: «У нас є інформація, що на засіданні [РНБО України. — Прим. ред.] було дано вказівку „Правому сектору“ підготувати групи бійців, переодягнених у форму військовослужбовців Російської Федерації, для організації збройних нападів на військові частини української армії, розташовані на території АР Крим. Їх мета — спровокувати збройний конфлікт у Криму».

Від лідерів кримських сепаратистів продовжували надходити вже, власне, фантастичні заяви про зміст їхніх переговорів. Співрозмовники, з якими я мав можливість спілкуватися під час написання цієї книги, говорили, що насправді жодних серйозних контактів між новим українським урядом, українськими спецслужбами й сепаратистами не було. Комунікація була відсутня, адже і Аксьонова і Константинова тримали під щільним ковпаком російські спецслужби, позбавивши їх можливості спілкування із зовнішнім світом. Але менше з тим.

Сергій Аксьонов цього дня сенсаційно заявив в інтерв’ю «Крымин-форму»: «Приїжджали парламентарі, які пропонували стати мені віце-прем’єром [України. — Прим. ред.], я їм кажу — та я взагалі нічого не хочу. Якщо Криму мої зусилля будуть не потрібні, то я виконаю історичну місію входження в Росію, доведу все до кінця та піду»⁵⁸⁰. Він також божився: «Відразу хочу заспокоїти бізнесменів — після референдуму 16 березня реприватизації не буде. Це ми гарантуємо. Приватний бізнес, що має власність на території півострова, продовжить працювати в нормальному режимі. Тим більше не буде ніяких загроз. Більше того, якщо ми ввійдемо до складу Росії, Криму можуть бути надані певні преференції, можливо, у вигляді вільної економічної зони. Зовсім інша справа державні підприємства — їх ми плануємо забрати у власність автономії. Це торкнеться, насамперед, підприємств енергетичної сфери та компаній, які пов’язані з видобутком корисних копалин»⁵⁸¹.

Володимир Константинов повідомив, що міністерство юстиції Криму, новостворена служба безпеки Республіки Крим та прокуратура півострова отримали доручення припинити діяльність на території Криму низки українських націоналістичних партій відповідно до рішення ВРК від 11 березня. Це були додаткові кроки з недопущення до Криму українських і міжнародних спостерігачів.

Також представники сепаратистської влади в Криму озвучили кількість бойовиків у так званій кримській «самообороні». Якщо раніше Аксьонов говорив про 11 тисяч, то Константинов сказав про понад 3 тисячі бойовиків. Але разом із представниками кримського «Беркута» та іншими самоутвореними підрозділами, за словами Константинова, забезпечити проведення «загальнокримського референдуму» в будь-який момент можуть понад 7 тисяч підготовлених і озброєних людей.

Константинов повідомив, що кримське відділення Партії регіонів буде реорганізоване, але не уточнив, у що саме. На той час більшість пристосуванців, її членів, складали ВРК та Радмін. Та за кілька місяців абсолютна більшість кримських регіоналів успішно перереєструються членами правлячої російської партії «Единая Россия».

12 березня найбільше запам’ятається спробою Путіна порозумітися з Мустафою Джемілєвим та опублікуванням «Листа 511», який підписали зокрема Нікіта Міхалков, Ніколай Расторгуєв, Сєргєй Бєзруков, Юрій Соломін, Міхаіл Порєчєнков, Валєнтіна Тализіна, Зураб Церетелі, Олєг Табаков, Дмітрій Харатьян, Міхаіл Боярскій та інші. Це був день, коли для багатьох українців усі ці знайомі з юності імена перестали існувати назавжди.

13 березня. КРЕМЛІВСЬКІ ПОЛІТТЕХНОЛОГИ Й ОПЕРАЦІЯ «НАЦІОНАЛІЗАЦІЯ»

У ніч на 13 березня на сторінці Ігоря Тенюха у Facebook з’явилося його звернення до особового складу ЗСУ в Криму з моральною підтримкою. Він високо оцінив моральний дух українських військових і висловив переконання: «Своєю вірністю Військовій Присязі та витримкою ви вже перемогли у цьому протистоянні». Тенюх наголосив, що Збройні Сили України в Криму «зірвали плани агресора, стримуючи відверті провокації на межі можливого вибуху та забезпечуючи передумови для врегулювання конфлікту й збереження цілісності країни». Крім того, він пообіцяв зробити все, аби військові на півострові одержали статус учасників бойових дій.

На превеликий жаль, військове міністерство України нічим не могло, чи радше не хотіло, допомогти українським військовослужбовцям, заблокованим на території своїх частин у Криму. І така більш ніж дивна «підтримка» з боку в. о. міністра оборони дратувала й викликала неприйняття цих самих військових. Навряд чи вони мали доступ до Інтернету, а тим паче до Facebook-сторінки Тенюха, але якщо й мали, передбачити їхню реакцію на таке звернення не складно.

Уранці Дмитро Тимчук повідомив, що станом на 5:00 на території АРК російські ЗС зосередили до 19 тисяч осіб особового складу, до 300 бойових броньованих машин, до 40 артсистем, до 20 літаків, до 30 вертольотів, до 19 кораблів.

О 8:57 Владислав Селезньов дописав у Facebook про стан справ у Криму: «Як повідомив командир радіопередавального центру „Пеленг“ у Зеленогорську, на територію об’єкта проникли російські військовослужбовці. Об’єкт під контролем російських військовослужбовців. Українські військові моряки знаходяться на адміністративній частині центру. Зброя закрита в зброярці. Командний пункт і локаційні станції радіотехнічного батальйону „Ай-Петрі“ охороняють автоматники РФ»⁵⁸². За словами блоґера, російські військові та «самооборона» Криму повністю заблокували всі в’їзди на територію бази зберігання озброєнь в Інкермані. О 9:40 він також повідомив, що російські війська блокують 13-й фотограмметричний центр у Сімферополі.

Тим часом нелегітимний глава ЦВК нелегітимного референдуму Михайло Малишев анонсував, що 16 березня в Криму організують екзіт-поли.

Усі попередні дні чимало експертів і кримських журналістів повідомляли про приїзд до Криму, особливо в Сімферополь і Севастополь, великої групи російських політтехнологів.

За даними російського ліберального видання Slon.ru⁵⁸³, «коли 7 березня Константинов виступив на мітингу „Народний сход за братський народ“, який проходив на Василевському узвозі в Москві, у зоні організаторів були помічені співробітники адміністрації президента Павєл Зеньковіч, Тімур Прокопєнко та керівник столичного департаменту культури Сєргєй Капков». Видання зазначало, що «головним по Криму» Путін призначив Олєга Бєлавенцева, віце-адмірала та професійного шпигуна, який координував роботу російських колег у Криму.

Журналісти Slon.ru також стверджували, що технологічною частиною референдуму в Криму займалося кремлівське управління з внутрішньої політики під особистим контролем Вячєслава Володіна. За даними Slon.ru, одним з організаторів референдуму до Криму був відправлений заступник голови управління з внутрішньої політики Алєксєй Анісімов — він до призначення у квітні керівником виконкому «Общероссийского народного фронта» відповідав в Управлінні внутрішньої політики за регіональні вибори.

Крім того, на початку березня в Криму був помічений також інший політтехнолог Радій Хабіров, який, з одного боку, відповідав за супровід кримських депутатів, а з другого — брав участь у переговорах із кримськими татарами. Заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Наріман Джеляль зізнався Slon.ru, що чув ім’я останнього «в контексті підготовки референдуму». Інформацію про участь Анісімова в підготовці референдуму підтвердив і відомий блоґер Shaltay Boltay з руху «Анонімний інтернаціонал», який стверджував, що зміг зламати пошту кількох чиновників із Кремля та деяких російських політиків, і згодом виклав у Інтернет їхнє листування.

Із блогу Shaltay Boltay — таблиця ставлення до питань референдуму в районах півострова⁵⁸⁴.

Slon.ru писав про зламану переписку: «Значна частина листів, що стосуються кримського референдуму — півтори тисячі вхідних і кілька сотень вихідних, — з ящика адресата, що підписується як Вєра Кєрова. У пошті можна знайти щоденні узгодження зовнішньої агітації, верстку агітгазети та записи роликів, прототипів бюлетенів, проектів заяв кримських чиновників. Про зв’язок піарників із АП свідчать листи та погодження матеріалів, відправлені на адресу Алєксєя Анісімова. Зазначена в архівах адреса зламаної пошти належить Вєрі Кєровій, колишній співробітниці ІНСОРа (Інституту сучасного розвитку) і екс-співробітниці повпредства Центрального федерального округу. „Анонімний інтернаціонал“, ґрунтуючись на зламаній пошті та власних даних, стверджує, що технічними роботами з організації референдуму спільно з АП займалося PR-агентство „Таємний радник“».

Засновник «Таємного радника» Лєонід Лєвін з 2011 року був депутатом Держдуми від фракції «Справедливая Россия». Депутат райради Залізничного району Сімферополя Леонід Лебедєв, чиї пропозиції щодо створення мобільних агітаційних бригад вартістю півтори тисячі гривень на добу, також є в згаданому листуванні — він готував ці пропозиції для центрального штабу референдуму в Сімферополі. Але як вони потрапили в листування московських піарників, Лебедєв не знає. Крім цих організаторів референдуму, фігурує прізвище ще одного політтехнолога — Алєксєя Криміна. Саме Кримін, судячи з тексту повідомлень, їздив до Сімферополя й Севастополя як «наглядач», проводив у містах соціологічні фокус-групи. На питання, чи бував Кримін особисто в останні місяці в Криму, він туманно відповів: «Не пам’ятаю, може, й був».

Із викладених «Анонімним інтернаціоналом» матеріалів під назвою «Звіт по проекту „Весна“, 6–18 березня 2014 року», за оцінкою Slon.ru, основними напрямками кремлівської команди при підготовці кримського референдуму стали такі:

• друк по 500 тисяч агітаційно-пропагандистських матеріалів (на сленгу політтехнологів — АПМ) — розтяжки, банери, листівки, стікери тощо;

• загальний ідеологічний супровід газети «Крым-24», створеної спеціально для референдуму, загальний обсяг кожного випуску до 500 тисяч примірників;

• загальний контроль виготовлення відео- і аудіоматеріалів, що виходять в ефір, 23 радіо- та 23 телеролики із закликами брати участь у референдумі. Була написана й запущена в ротацію на YouTube пісня про референдум, записаний трек «Крым. Весна. Россия»;

• створення єдиного порталу referendum2014.org.ua, пізніше на домені referendum2014.ru, — для розміщення на ньому та на каналі YouTube більше 2500 знятих і змонтованих роликів;

• організована робота 50 «незалежних спостерігачів», які активно просували хештеги #Референдум і # Крым;

• координація масового вивішування російських прапорів на балконах житлових будинків;

• намальований і запущений сайт zapobedu.com, на якому за аналогією до «Доброї машини правди» Алєксєя Навального кримчанам пропонувалося самостійно друкувати та розклеювати агітаційні листівки (порівняння цін на паливо в Росії й Україні, освіти, медицини тощо);

• розроблені й успішно реалізовані сценарії суспільно-політичних заходів, мітингів-концертів та оформлення сцени в Сімферополі.

Усі опитані нами кримські журналісти в один голос твердили, що ці політтехнологи були пов’язані з головою путінської адміністрації Владіславом Сурковим. Їхня присутність навіть особливо не приховувалась, адже вони мали завдання підготувати референдум. Кримські експерти та журналісти звертали особливу увагу на появу великої кількості агітаційної продукції з російською державною символікою, з готовими гаслами. Причому всі наші співрозмовники з Криму абсолютно переконані, що надрукувати її в такій кількості консультанти з оточення Володимира Константинова та Сергія Аксьонова просто не могли. За її розробкою й утіленням, поза сумнівом, стояли ті самі найняті Сурковим московські політтехнологи. У цій агітаційній масі активно протиставлявся, з одного боку, Крим часів України та його майбутнє — «бандерівський Крим», яким він міг би стати, якби не «Кримська весна», і, з другого боку, «звільнений Крим» — яким він буде після приходу «зелених чоловічків».

Верховна Рада України ухвалила звернення Верховної Ради до ООН із закликом негайно розглянути ситуацію, що відбувається у Криму: «Останнім часом, незважаючи на стриманість і помірність дій органів державної влади України та її Збройних Сил, усі спроби мирного розв’язання конфлікту, ситуація на території Автономної Республіки Крим різко погіршується внаслідок активізації дій з боку Збройних Сил і Чорноморського флоту Російської Федерації. Фактично мова йде про неспровокований акт агресії проти України з боку Російської Федерації та її спроби анексувати частину території суверенної держави. Ураховуючи це, Україна як держава-засновник ООН, спираючись на положення пункту 1 статті 1, пунктів 3, 4 статті 2 Статуту ООН, закликає Організацію Об’єднаних Націй відповідно до пункту 2 статті 11 негайно розглянути ситуацію, що склалася в Автономній Республіці Крим, у зв’язку з грубими щодо України порушеннями Російською Федерацією основоположних принципів міжнародного права, закріплених Статутом ООН»⁵⁸⁵.

Чимало спостерігачів також повідомляли про розгортання навколо українських військових частин спеціальних підрозділів технічної боротьби російських спецслужб. Очевидно, завданням таких підрозділів було заглушування мобільного зв’язку — єдиного способу тримати контакт із материковою Україною. За кілька тижнів до того майже весь стаціонарний і секретний зв’язок та рації були виведені з ладу спеціальними підрозділами російської армії. Робилося це саме напередодні референдуму, очевидно, щоби попередити будь-які спонтанні реакції українських військовослужбовців, які могли б поставити під сумнів його проведення. Зокрема, в перші ж дні окупації був захоплений центр урядового зв’язку в Сімферополі на вулиці Воровського в районі Петровських скель. Якщо на першому етапі така контртехнічна боротьба проводилася, аби зашкодити отриманню наказів із Генштабу та Міноборони в Києві, то на другому етапі завданням було забезпечення максимальних спокою й безпеки проведення референдуму 16 березня.

Об 11:19 Дмитро Тимчук повідомив, що в районах дислокації українських прикордонних підрозділів у Криму помітно активізувалася діяльність російських спецслужб, зокрема повсюдно люди в цивільному, представники ФСБ, які розгортають біля українських підрозділів обладнання та антени — напевне, станції супутникового зв’язку.

Об 11:35 з’явилася інформація на Facebook-сторінці «Євромайдан-SOS» про ситуацію в заблокованій російськими військами українській частині в Бахчисараї. Моторизований блок частини, як виявилося, був захоплений «самообороною», 15 військових ЗСУ заблокувались у штабі, українська символіка та табличка з назвою частини зірвані.

Об 11:48 Владислав Селезньов написав, що в районі виходу з бухти Донузлав росіяни затопили ще один, уже четвертий корабель у Чорному морі.

Майбутній герой України, командуючий аеропортом із 204-ї бригади тактичної авіації Юлій Мамчур зробив чи не останню спробу достукатися до керівництва Міністерства оборони — тепер уже відкритим листом: «Я, командир 204-ї бригади тактичної авіації, що дислокується на аеродромі „Бельбек“, полковник Мамчур Юлій Валерійович, звертаюся до керівництва країни, Міністерства оборони України, Генерального штабу Збройних Сил України. Ні для кого не секрет, яка ситуація склалася навколо військових частин, що дислокуються в Автономній Республіці Крим. Перебуваючи під постійним тиском із боку військовослужбовців збройних сил Російської Федерації, місцевого населення, органів місцевого самоврядування, маємо усну вказівку триматися, не піддаватися на провокації та не застосовувати зброю. Ціною неймовірних зусиль ми тримаємо крихкий мир на кримській землі, продовжуємо бути вірними присязі на вірність українському народові. Щоб уникнути можливих зіткнень із застосуванням зброї, прошу вас у найкоротші терміни прийняти зважене рішення щодо подальших дій командирів військових частин у разі прямої загрози особовому складу, членам сімей військовослужбовців, цивільному населенню. Ваше рішення прошу довести в директивній формі до всіх командирів військових частин, що дислокуються в Автономній Республіці Крим. У разі неприйняття вами відповідних рішень ми діятимемо згідно зі Статутом Збройних Сил України, аж до відкриття вогню»⁵⁸⁶.

У Міноборони відповіли доволі розмитою заявою, буцімто Мамчур звертається з попередженням до російських військових у Криму: «Командир Севастопольської бригади тактичної авіації імені Олександра Покришкіна полковник Юлій Мамчур сьогодні, 13 березня, у ході розмови з виконуючим обов’язки міністра оборони України Ігорем Тенюхом підтвердив, що оприлюднене ним відеозвернення в мережі Інтернет є застереженням для російських військовослужбовців, які блокують військові частини Збройних Сил України, дислоковані в Криму. За словами офіцера, російські військові здійснюють постійний тиск на українських військовослужбовців та виставляють ультиматуми чимраз жорсткішого характеру. У розмові полковник Юлій Мамчур, як офіцер, командир військової частини та людина, відповідальна за життя підлеглого особового складу, підтвердив наявність чітких вказівок від керівництва Міністерства оборони щодо дій у разі виникнення прямої загрози життю військовослужбовців та членів їхніх родин, цивільному населенню»⁵⁸⁷.

Цього дня в Сімферополі представники більшості політичних партій, обраних за результатами чергових місцевих виборів 2010 року, підписали меморандум, у якому зверталися до кримчан із проханням узяти участь у референдумі 16 березня, а також неприховано рекомендували членам усіх партійних організацій та своїм політичним прихильникам підтримати на ньому першу відповідь.

Пізніше Володимир Константинов пообіцяв, що входження Криму до складу Росії буде швидким: «Процедура передбачається така: Крим голосує на референдумі, потім голосує Держдума Росії, Рада Федерації дає схвалення, президент [Путін. — Прим. ред.] підписує. Ми в Криму розраховуємо, що ці три дії займуть максимум два тижні — і до кінця цього терміну в нас повинна бути готова конституція. Ми відправимо її на затвердження до Держдуми».

Опівдні «самооборонівці» Аксьонова захопили другу за розмірами нафтоперевалочну базу України у Феодосії. Як відомо з численних журналістських розслідувань, ця база протягом 2010–2014 років контролювалася «сім’єю» Віктора Януковича. Фактичним її господарем був старший син екс-президента Олександр, який здійснював через неї, згідно з журналістським розслідуванням газети «Дзеркало тижня», масштабні поставки контрабандного палива. Тож інтерес Сергія Аксьонова до цього стратегічно важливого державного активу був зрозумілим. Озброєні люди, які зайшли на підприємство, заявили, що вони представляють інтереси прем’єр-міністра автономії та, замість законно призначеного управляючого бази Володимира Кузєнкова, привели нового директора Андрія Васильєва, друга Аксьонова.

Канцлер Німеччини Ангела Меркель у Берліні виступила з урядовою заявою щодо ситуації в нашій державі: «У період великої невизначеності в Україні Росія продемонструвала себе не як партнер в ім’я забезпечення стабільності в сусідній країні, яка історично, культурно та економічно тісно пов’язана з нею, а скористалася її слабкістю. Право сильнішого поставлене над силою закону, а односторонні геополітичні інтереси — над пошуком взаєморозуміння й співпрацею». Меркель розкритикувала паралелі, які використав Кремль, порівнюючи Крим із Косово, і попередила Путіна, що в разі продовження ним «свого курсу» Росія зазнає непоправних збитків, натякаючи на санкції, які будуть ужиті міжнародною спільнотою проти РФ.

Свою підтримку Україні висловив Європарламент у відповідній резолюції, назвавши запланований референдум у Криму нелегітимним: «ЄП суворо засуджує акт агресії Росії при вторгненні в Крим, який є невід’ємною частиною України та визнається таким Російською Федерацією й міжнародним співтовариством. ЄП закликає до негайної деескалації кризи та негайного виведення усіх збройних сил, які незаконно перебувають на українській території, і закликає до повної поваги міжнародних норм і існуючих зобов’язань. Згідно з Конституцією України Автономна Республіка Крим може організовувати референдуми з місцевих питань і такі, які не визначають міжнародновизнані кордони України. ЄП підкреслює, що референдум із питання про приєднання до Російської Федерації буде, таким чином, вважатися нелегітимним і незаконним, як і будь-який інший референдум, який суперечить українській Конституції та міжнародним нормам».

Разом із проросійськими мітингами в різних містах Криму все ще відбувалися поодинокі мітинги з протилежними гаслами. Один із найчисельніших пройшов цього дня в Ялті, зібравши понад 200 людей. Проте все закінчилося дуже швидко, коли понад півсотні «тітушок» із прапорами Російської Федерації та гаслами «Россия! Фашизм не пройдет!» спочатку оточили маніфестантів, а потім напали на них. Багато очевидців указували, що нападники були приїжджими росіянами, серед них упізнали кількох кубанських козачків.

Ніби відповідаючи Ангелі Меркель, Владімір Путін перед початком засідання Ради безпеки РФ цинічно заявив, що Росію спеціально втягнули в «українську кризу»: «Ми не можемо обійти увагою ті події, які складаються навколо України, Криму й усього, що стосується цієї непростої проблеми, яка виникла, хочу це підкреслити, не з нашої вини. Ця криза виникла, і ми залучені так чи інакше в неї. Хочу зазначити, що це, насамперед, внутрішньоукраїнська криза. На жаль, ми всі розуміємо, що ми опинилися так чи інакше залученими в ці події».

Для штучного збільшення явки та забезпечення потрібного результату на референдумі була використана технологія масового завезення росіян із Тамані — військовослужбовців і козачків, аби вони теж проголосували на нелегітимному референдумі. За декілька днів до того колони захопленої української військової техніки порожняком направлялися в бік Керченської переправи. Згодом на цих же військових автомобілях із Тамані переправлялися тисячі російських військовослужбовців. Багатьох із цих «нових кримчан» завозили до Керчі, Феодосії, Коктебеля, а 16 березня їх помічали й у Сімферополі.

Це також підтвердив у Facebook народний депутат Олександр Бригинець, повідомивши з посиланням на друзів у Керчі про велику кількість автобусів, що везли росіян із переправи до Сімферополя, а назад поверталися порожніми.

Командувач ВМС України Сергій Гайдук у спеціальній заяві закликав російських колег, що перебувають у Криму, представників органів влади на місцях і співробітників правоохоронних органів до збереження витримки та прояву мудрості в цей складний для країни період.

Лідери західних країн нарешті почали усвідомлювати, що мирного розв’язання Кримської кризи вже не буде. З відповідною песимістичною заявою виступив міністр закордонних справ Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр: «Перед референдумом у Криму, який має відбутися 16 березня, надії на дипломатичне розв’язання українсько-російської кризи майже не лишилося».

Між тим європейська преса почала оприлюднювати перші попередні санкційні списки Європейського Союзу, у яких фігурували більшість оточення російського президента Владіміра Путіна. Так, видання EUobserver опублікувало такий імовірний список, до якого увійшли Алєксандр Бортніков (глава ФСБ РФ), Сєргєй Шойгу (міністр оборони), Ніколай Патрушев (секретар Радбезу), Алєксандр Вітко (командувач ЧФ), Владіслав Сурков, Сєргєй Глазьєв. Згодом саме їхні прізвища з’являться у санкційних списках ЄС, США, Канади, Японії та інших країн.

Філарет під час прес-конференції заявив: якщо Крим «відділиться», окупаційна влада заборонить діяльність УПЦ КП на півострові, а УПЦ МП буде підпорядкована напряму Москві. На жаль, передбачення Святійшого Патріарха справдилося на 100%.

Перебої охопили всі поштові сервіси в Криму. Після «Нової пошти» також фактично припинили поставки в обидва боки «Автолюкс» і «Делівері».

Прагнучи захистити окупований півострів, Росія доставила в Крим «Убивцю авіаносців». За даними джерела «Известий в Украине», «на територію АРК прибули 64 „КамАЗи“ без номерних знаків, навантажених морськими контейнерами. Найімовірніше ці контейнери — не що інше, як потужний російський контейнерний ракетний комплекс „КЛАБ-к“, здатний вражати й наземні об’єкти, і військові кораблі будь-якого класу на відстані до 300 кілометрів. У військових колах ці установки називають „убивцями авіаносців“».

Західна преса давала ґрунтовні аналітичні висновки щодо нелегітимності проведення кримського референдуму. Коментарі давали авторитетні міжнародні юристи, щоправда їхні, навіть найнеупередженіші аналізи вже не могли нічого змінити.

ТСН подав аналіз французької Liberation правових підстав для кримського референдуму: «Крим не має права відділятися, бо він не Косово й не Шотландія». Liberation цитує професора міжнародного права Жан-Марка Тувенена: «Право на самовизначення було визнане в умовах колонізації. У разі Криму слід радше говорити про приєднання до іншої країни. Тому про право на самовизначення тут не йдеться. А Хартія ООН, створена державами для держав, не заохочує сецесію»⁵⁸⁸.

На противагу «Листу 511» своє звернення опублікувала ініціативна група з проведення Конгресу інтелігенції «Проти війни, проти самоізоляції Росії, проти реставрації тоталітаризму», яке підписали відомі російські музиканти, критики, письменники, актори Лія Ахеджакова, Міхаіл Єфрємов, Андрєй Макарєвіч, Андрєй Піонтковскій, Артємій Троіцкій, Віктор Шендеровіч та інші.

Розшарування серед російської опозиції було найбільш яскравим саме на тлі кримських подій. Один із так званих світочів демократичної журналістики й головний редактор радіостанції «Эхо Москвы» Алєксєй Вєнєдіктов шокував ліберальну російську громадськість і багатьох в Україні заявою: «Я вважаю, що там [у Криму. — Прим. ред.] діють російські сили, але в мене немає доказів. Президент вирішив, що його історична роль полягає в збиранні „руського міра“, російських земель. І він вирішив, що зараз сусідня держава як держапарат слабка, і в цей момент прийшов час вимагати те, що він уважає своїм. А те, що він уважає Крим російським, — це очевидно. Існує загальне розуміння в Росії, що Крим — історично російський, він абсолютно випадково дістався Україні. Проведіть опитування, і понад 80% населення, а може й більше, підтвердять це. Державна російська еліта теж так вважає. Інша справа, чи прийшов час повернути його і в який спосіб? Я вважаю, і кажу своїм друзям — якщо ви вважаєте, що Крим російський, чому ми його крадемо? Давайте його заберемо: нехай будуть механізовані бригади під російськими прапорами, а не якісь увічливі мовчазні люди зі споротими шевронами»⁵⁸⁹.

Одне з найпопулярніших російських мережевих видань Лента.Ру вийшло з розслідуванням, у якому доводилося, що сфальсифіковано навіть саме голосування в Раді Федерації РФ, яким схвалено введення військ у Крим. У розпорядженні видання Лента.Ру є скріншоти, зроблені протягом п’яти хвилин під час реєстрації членів Ради Федерації. З них чітко зрозуміло, що насправді не було кворуму під час ухвалення цього рішення. Тобто росіяни, поспішаючи, навіть не спромоглися це рішення ухвалити легітимно.

На самому початку засідання Валентина Матвієнко просить сенаторів («усіх, хто зміг приїхати») «уважно» зареєструватися. Сенатори реєструються невдало. Електронне табло показує, що кворуму немає: треба, щоби зареєструвалися не менше 84 сенаторів, але в залі присутні лише 78 (на запису — 0:01:20).

Лента.Ру: «У залі чутна репліка Матвієнко після невдалої реєстрації: „А? Збій якийсь у машині, так?“ (На запису — 0:01:27). Потім Матвієнко каже, що частина сенаторів, котрі запізнилися, попросили „приєднати“ їхні голоси. Відбувається поіменна перереєстрація: кворум є, табло показує, що в залі 85 сенаторів (на запису — 0:03:14)».

«Кворум є, притому що в нас ще кілька людей на підході», — коментує Матвієнко та оголошує засідання відкритим. Починається голосування по порядку денному (на запису — 00:05:50), який у цілому схвалюють вже не 85, а 89 сенаторів.

Ще за кілька хвилин Рада виступає за процедуру відкритого голосування (на запису — 00:08:46). Це рішення схвалено, але наразі проголосували не 89, а 87 осіб. При цьому, система показує, що голосували всі 100 відсотків присутніх.

Ще за сорок хвилин (00:48:56) сенатори голосують за припинення дебатів. Рішення прийняте, на табло знову 87 голосів «за».

Потім Рада Федерації голосує за схвалення звернення Владіміра Путіна (00:51:19). На табло — 90 осіб «за».

На основі цих аргументів видання доходить висновку, що голосування відбулося з порушенням регламенту, що ставить під питання легітимність усієї процедури.

Лихоманка захоплення державних українських підприємств не давала спокійно спати всьому самопроголошеному керівництву АР Крим. Після захоплення бійцями «самооборони» Аксьонова другого в Україні нафтопереробного підприємства свою заяву зробив і Володимир Константинов. За його словами, уряд Криму та ВРК уже підготували список найбільш ласих державних активів, які залишалися на півострові, куди мали ввійти одне з найбільших в Україні газовидобувних підприємств «Чорноморнафтогаз», найстаріше й найавторитетніше в Україні виноробне підприємство «Масандра» й безперечний бренд українського Криму — дитячий табір «Артек».

Константинов, не криючись, визнав, що однією з цілей окупації півострова було захоплення газоносних шельфів, і заявив, що Крим без жодних умов збирається передати газоносні родовища «Газпрому», оскільки: «Потрібно, щоби видобутком нафти й газу займалася Росія, „Газпром“. Це не наша тема», — не тема кримського сепаратистського уряду.

Чи не вперше в контексті запровадження санкцій авторитетне економічне американське видання Bloomberg заявило, що західні країни розглядають щодо Росії в якості базового так званий «іранський сценарій». Він був застосований після ісламської революції 1979 року, яка скинула легітимного керівника країни шаха Мохаммеда Реза Пехлеві та привела до влади радикальних ісламістів на чолі з аятолою Хомейні. Один із найжорсткіших, цей сценарій передбачав, зокрема, блокування будь-яких банківських рахунків, припинення кредитування іранських компаній, замороження іранських державних резервів за кордоном. Згодом запроваджені США та ЄС проти російської економіки санкції базуватимуться переважно саме на ньому, щоправда, за кількома винятками.

Відповідно до постанови Радміну АРК № 12-Д/14 «Про регулювання діяльності банківської системи на території Автономної Республіки Крим в умовах політичної нестабільності» 13 березня на півострові було запроваджено обмеження на зняття грошей у банках до 300 грн. Але вгамувати паніку серед населення це вже не могло — черги до банкоматів люди займали ще з ночі.

Україна ж готувалася до неминучого: Росія, схоже, продавить свій «загальнокримський референдум», бо всім було зрозуміло — Путін не збирається зупинятися й хоче за будь-яку ціну анексувати український Крим. Відтак журналісти помітили на «кордоні» Херсонщини та Криму додаткові підрозділи українських військових, що зрештою підтвердила прес-служба Міноборони України, повідомивши, що разом із військовими чергуватимуть працівники МВС, ДАІ та СБУ.

Російська пропаганда в цей час працювала в Криму на повних обертах: бюджетникам півострова обіцяли «щасливе» життя в складі РФ. За інформацією сайту Керчь.ФМ, учителів керченських шкіл, училищ та університетів зібрали в міському культурному центрі ім. Богатікова на зустріч із ректором Московського державного університету технологій і управління та довіреною особою президента Росії Валєнтіною Івановою.

Щоправда, з проведенням «загальнокримського референдуму» не все було гладко. В історію однозначно ввійде сміливий і мужній учинок невідомих українських патріотів, які напередодні на території окупованого півострова, зокрема в найбільшому туристичному місті — Ялті, поширювали листівки, у яких закликали українських громадян не підтримувати входження Криму до складу Російської Федерації. У листівках кримчанам нагадували також, які «зручності» їх очікують після відділення від України та приєднання до Росії. Про цей учинок повідомив у Facebook кримський активіст Віталій Чорний і пообіцяв: «Кримські активісти-патріоти планують продовжувати цю добру справу по всіх містах».

Після зустрічі з Обамою Яценюк цілком сподівався, що США зроблять усе для збереження цілісності України: «Ми отримали дуже чітку заяву, що ЄС і США зроблять все можливе, щоби підтримати український народ і зберегти Україну. Ми закликаємо Росію дотримуватися міжнародних зобов’язань і відвести свою армію до казарм та почати діалог — без автоматів, танків і армії, а з дипломатією та політичними механізмами. Від імені уряду України хочу заявити, що ми повністю готові та відкриті до переговорів із Російською Федерацією»⁵⁹⁰.

Продовжувався терор проти проукраїнських активістів. Цього дня безслідно зникла четверта людина з тих, які активно намагався виступати проти незаконної анексії Криму, — активіст кримського Євромайдану Михайло Вдовченко. Зв’язку з ним не було вже два дні. «Крим-SOS» повідомив: «Зв’язок з 28-річним Вдовченком обірвався 11 березня після 15:00, коли він повертався з мітингу проти відокремлення Криму, який проходив у центрі Сімферополя. В останній розмові (близько 15-ї години) сказав, що йде додому через центр. Додому не повернувся. Більше ніхто з друзів і родичів його не бачив, телефон відключений».

Незадовго до свого зникнення Михайло написав у Facebook: «Я корінний кримчанин і патріот України, перебуваю зараз у Сімферополі. Я заявляю: на жаль, у Криму сьогодні страшно бути українцем, страшно проявляти свою громадянську позицію. Я ношу на грудях стрічки кольорів прапора моєї країни — України: жовтий і синій. До мене підходять перехожі й кажуть, щоб я зняв, бо це небезпечно. Я не хочу боятися бути українцем в Україні».

Пізніше стало відомо, що Михайла захопили «самооборонівці» та доправили до захопленого приміщення Сімферопольського військкомату. Два дні він провів у підвалі, де його допитували представники російських спецслужб, піддаючи моральному й психологічному тиску, фізичному катуванню. Згодом, не домігшись від нього нічого, викрадачі випустили Вдовченка на волю.

13 березня запам’яталося хвилею рейдерських захоплень великих підприємств — перших ластівок економічних злочинів кримських сепаратистів. Отримавши практично безконтрольну владу над Кримом, російські війська й сепаратисти зайнялися нестримним мародерством, яке триватиме на півострові протягом 2014–2015 років. На масовану кремлівську пропаганду українські патріоти в Криму відповіли своїми партизанськими діями — поширюючи листівки, проводячи акції протесту. Крим стікав кров’ю, проте не здавався.

14 березня. РУБЛЬ І ОСТАННІ СПРОБИ ЗАХОДУ ВЛАДНАТИ «КРИМСЬКИЙ КОНФЛІКТ»

У ніч на 14 березня Владислав Селезньов повідомив, що українські військові підняли прапор України в захопленій сепаратистами частині в Бахчисараї: «Відбувся ритуал підйому Прапора України. На вимоги російських солдатів прибрати флагшток українські офіцери відповіли відмовою. Зараз для недопущення провокацій із боку третіх осіб Прапор України охороняється українськими військовослужбовцями, також виставлено пост від військовослужбовців РФ, які перебувають на території автобату»⁵⁹¹.

Пізніше цю інформацію доповнив начальник штабу бахчисарайської частини підполковник Сергій Гундер: «Кримська аксьоновська „самооборона“ займається мародерством і при цьому погрожує нам зброєю. Виправдовуються тим, що це розпорядження особисто уряду Республіки Крим. Ми акції мародерства намагаємося припиняти. Але військове майно просто крадуть. Вони вже шляхом мародерства вивезли 11 одиниць військової техніки, певне майно, у тому числі обладнання зв’язку, майно продовольчої служби, паливо, н/з, поточне забезпечення».

О 1:45 Дмитро Тимчук повідомив, що російські військові везуть на північ від Керчі до Джанкоя системи залпового вогню «Ураган» і гармати великого калібру: «В ешелоні — 12 пускових установок і 10 транспортно-заряджальних машин. Раніше ми виявляли наявність у складі угрупування окупаційних російських військ лише РСЗВ „Град“. РСЗВ 9К57 „Ураган“ — це серйозно. Одного залпу вистачить, щоби стерти з лиця землі половину такого міста, як Сімферополь». У той же час, за словами Владислава Селезньова, російські війська продовжили переміщення по Криму: «Джерела із Джанкоя повідомили, що колона військової техніки чисельністю до 100 одиниць техніки (у її складі вантажівки та БТРи) висунулася старою дорогою в сторону Перекопа. За повідомленнями очевидців з Феодосії, у цей час посилена блокада 1-го окремого феодосійського батальйону морської піхоти. До блокади залучені 18 БТРів, 6 вантажівок, 1 командно-штабна машина і до 100 солдатів РФ»⁵⁹².

Цього дня вперше на території Херсонської області в районі селища Чонгар українські прикордонники змогли затримати озброєного російського військовослужбовця, уродженця Чечено-Інгушської АРСР 1985 року народження на ім’я Рамзан Сусаров. Згідно з повідомленням керівника групи «Інформаційний спротив» Тимчука, пізніше Сусаров був переданий українським правоохоронним органам. При російському військовому знайшли автомат АК і 180 набоїв до нього, пістолет Макарова та бронежилет. Це підтверджувало інформацію, що за декілька днів до того озброєні російські спецпризначенці захопили селище Чонгар на території Херсонської області, для того щоби контролювати газонасосну станцію та інші стратегічні об’єкти на території селища.

На відміну від інших спецслужб, українська Служба зовнішньої розвідки до останнього чинила спротив спробам захопити її збройні кімнати та приміщення. Зокрема, цієї ночі в Алушті зафіксовано спробу штурму «зеленими чоловічками» місцевого відділення СЗР, щоправда, оскільки українські розвідники виявилися готовими до штурму, ця спроба провалилася.

На сайті Європейського суду з прав людини з’явився позов від України проти Росії у зв’язку з подіями в Криму. Відповідно до прес-релізу «Європейський суд із прав людини зобов’язав уряд Росії утриматися від будь-яких дій, які можуть зашкодити життю або здоров’ю цивільного населення на території України»⁵⁹³.

Журналісти повідомили, що зникли три активісти київського Автомайдану: Олексій Гриценко — син екс-міністра Анатолія Гриценка, Наталія Лук’янченко та Сергій Супрун. Востаннє їх бачили в Сімферополі біля ТЦ «Меган». В Інтернеті з’явилась інформація, що за автомобілем автомайданівців, який рухався вулицею Севастопольською в напрямку офісу Меджлісу кримськотатарського народу на вулиці Шміта, була погоня. Щоправда, свідки пригоди так і не знайшлися. Пізніше журналісти написали, що затриманих автомайданівців «самооборонівці» Аксьонова завезли до центрального військкомату Сімферополя, де утримували без зв’язку з рідними та близькими.

Продовжувалися брутальні напади на журналістів. Цього дня від «самооборони» (а на сторінці Євромайдану у Facebоок повідомили, що це були російські кадрові військові) постраждала група найбільшого норвезького телеканалу NRK при спробі в’їхати в Крим із Херсонщини — у них відібрали професійну знімальну апаратуру й навіть особисті речі. Але Сергій Аксьонов на питання журналістів ВВС про численні напади на представників ЗМІ твердив, що нічого подібного не відбувається, і порадив постраждалим звертатися «до кримських правоохоронних органів».

У Крим, без перебільшення, повернувся 1937 рік. За повідомленням «Української правди», опівдні в Сімферополі озброєні люди відібрали в журналістів техніку під міським комісаріатом — після захоплення там розташувалася так звана «кримська армія». З приміщення вийшли озброєні автоматами люди з балаклавами на головах і почали розбивати техніку, викручували руки журналістам, що були поряд. У більшості журналістів відібрали техніку: планшети, телефони, камери. Черговий пояснив, що техніку відібрали, бо представників ЗМІ «просили не знімати». Журналісти стверджували, що всі вони перебували за межами комісаріату. Речі пообіцяли повернути «після перевірки».

О 3:27 Владислав Селезньов повідомив, що російські військові знеструмили частину окремої радіотехнічної роти в селі Уютне (в районі Євпаторії): «Як повідомив командир окремої радіотехнічної роти Олександр Юрга, сьогодні о 3-й ранку 11 військовослужбовців РФ на чолі з російським офіцером захопили технічні позиції підрозділу, дислокованого в с. Затишне в околицях Євпаторії, та знеструмили їх. Наразі українські військовослужбовці здійснюють патрулювання території для недопущення знищення військового майна»⁵⁹⁴.

Турчинов видав указ, яким скасував декларацію про незалежність АР Крим та Севастополя: «Зупинити дію постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 11 березня 2014 № 1727-6/14 „Про Декларацію про незалежність Автономної Республіки Крим та міста Севастополя“ як такої, що не відповідає Конституції та законам України. Цей указ набирає чинності з дня його опублікування». Проте виконати його на практиці вже не вистачило ні сил, ні часу.

Єдиною політичної силою у Верховній Раді України, яка виступила проти розпуску Верховної Ради Автономної Республіки Крим, що не дивно, була Партія регіонів. Зокрема, один із найбільш одіозних представників режиму Януковича Михайло Чечетов цього дня зробив доволі неоднозначну заяву, у якій закликав до продовження діалогу з представниками сепаратистів, аргументуючи це тим, що якщо парламент АР Крим розпустити, то завтра не буде з ким вести діалог у Криму. Звичайно, такі дивні заяви членів колишньої партії влади викликали тільки роздратування в українському суспільстві.

Цей день запам’ятався ще однією невеселою новиною. Уперше в українській історії було демонтовано Державний Герб України. Сталося це на найбільшій офіційній установі півострова — будівлі Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Представники місцевої «самооборони» демонтували монументальний символ із центрального фасаду будівлі, лишивши тільки герб АР Крим, також вивісили там подарунок від делегації Володимирської області Росії — державний прапор РФ.

О 16:00 у соціальних мережах з’явилися повідомлення, що «самооборона» намагається штурмувати ще один об’єкт ЗС України. Частину «Цоколь» у Севастополі оточили нападники, загалом 60 озброєних «самооборонівців», які прибули на двох «КамАЗах» і вимагали допустити їх на об’єкт під приводом «необхідності огляду». Командування «Цоколя» ультиматум відкинуло.

З’явилася критика на адресу західних союзників щодо невиконання ними своїх зобов’язань перед Україною згідно з Будапештським меморандумом 1994 року. Таку заяву зробив один із найбільш авторитетних представників Республіканської партії США сенатор Джон Маккейн. У Twitter він написав: «Кожен український лідер, з яким ми зустрічались, запитує про військову допомогу — і ми маємо її надати».

Олександр Турчинов на зустрічі з Маккейном поскаржився, що «Росія не дала жодного сигналу про можливість мирного розв’язання конфлікту»: «Росія не прибирає свої війська зі східного кордону України. Сьогодні протистояння перейшло фактично на новий рівень: або переможе нова молода демократія, або тоталітарна завіса впаде на Україну».

Крім того, американці пробували якщо не домовитися, то хоча би зрозуміти, як далеко готова зайти Росія в протистоянні із Заходом. Глава Держдепу Джон Керрі, який раніше відмовився зустрічатися з Путіним, провів переговори із Сєргєєм Лавровим. Проте в підсумку Керрі визнав, що росіяни нічого не хочуть чути й досягти домовленостей стосовно Криму з ними не вдалося: «Путін не готовий приймати рішень по Україні до референдуму в Криму. <…> Ми вважаємо, що ратифікація рішення про включення Криму до складу Росії буде фактично анексією. <…> Якщо Росія наполягатиме на агресивному розв’язанні конфлікту, то підуть досить жорсткі санкції»⁵⁹⁵.

Позиція Росії, озвучена Лавровим, як завжди, була дуже зухвалою: «Крим для Росії означає набагато більше, ніж Комори для Франції чи Фолкленди для Великої Британії. Те, що в Криму всі відзначають відсутність якихось серйозних правопорушень, зумовлюється саме тим, що були вжиті додаткові заходи, що народні дружини самооборони були повні рішучості не допустити повторення того, що сталося на Майдані, де, до речі, і далі залишався наметовий табір»⁵⁹⁶.

Не просунувшись ні на йоту в переговорах, американці пообіцяли «швидко» відреагувати на референдум, якщо той відбудеться. Про це заявив офіційний представник Білого Дому Джей Карні: «Подивимося, як розгортатимуться події в найближчі кілька днів. Ми готові відреагувати, якщо референдум відбудеться в неділю»⁵⁹⁷.

Позицію США традиційно прийняли в НАТО. Альянс від самого початку не мав ілюзій стосовно справжніх намірів Росії. Більше того, своїми діями «зелені чоловічки» зробили величезний подарунок НАТО, адже військова агресія в Криму дала військово-політичному блоку друге дихання. НАТО тепер знову було потрібне, як і в кращі часи «холодної війни». Генсек НАТО Андерс Фог Расмуссен висловив своє бачення й підтримав Україну, щоправда, лише на словах: «Запланований на 16 березня так званий референдум в українській Автономній Республіці Крим буде прямим порушенням Конституції України та міжнародного права. Якщо він відбудеться, то не матиме юридичної сили чи політичної легітимності. Сьогодні ці проблеми були обговорені на засіданні всіх 50 членів програми „Партнерство заради миру“ в Раді Євроатлантичного партнерства на прохання нашого партнера України. Діалог і переговори повинні дати шанс на успіх по забезпеченню деескалації ситуації та політичного рішення»⁵⁹⁸.

У той же час глава місії України при Альянсі Ігор Долгов розказав, про що ще йшлося на засіданні і що не варто чекати миротворців НАТО в Криму. Ігор Долгов: «Україна не є членом НАТО, а отже, розраховувати на те, що війська НАТО загалом або декількох країн — членів Альянсу військовим шляхом братимуть участь у врегулюванні кризи в Криму, не доводиться. Для цього немає юридичних підстав. РЄАП однозначно засудила ситуацію, у якій опинилася Україна після окупації Криму. Усі висловилися на підтримку територіальної цілісності України та її незалежності й за потреби пошуку дипломатичних каналів подолання кризи»⁵⁹⁹.

Цього дня помічник Генерального секретаря ООН із прав людини Іван Шимоновіч на зустрічі в Києві з першим віце-прем’єром Віталієм Яремою заявив про наміри ООН розгорнути на території Криму спеціальну місію Управління Верховного комісара ООН з прав людини. Щоправда, в ході телефонної розмови, яка відбулася між Генеральним секретарем ООН Пан Гі Муном та президентом Владіміром Путіним, ця тема взагалі не обговорювалася, а російське дипломатичне відомство продовжувало наполягати на неможливості відкриття такої місії.

Зрештою ні місія ООН, ні місія ОБСЄ так і не змогли почати свою роботу на території Криму. Більше того, протягом 2014–2015 років навіть офіційні особи ООН та ОБСЄ жодного разу не були допущені на територію окупованого півострова, а всі спроби дипломатів потрапити туди зупинялися російським дипломатичним відомством.

Шимоновіч зробив у Києві заяву, що в окупованому Криму спостерігається зростання випадків порушення прав людини, що в ООН знають про факти необґрунтованого затримання, тортур, перешкод вільному пересуванню й жорстокого поводження на півострові. Шимоновіч також закликав до роззброєння всіх неурядових сил.

На сайті Кремля тим часом з’явилося повідомлення, що Владімір Путін провів телефонну розмову з Генеральним секретарем ООН Пан Гі Муном, у ході якої знову підтвердив, що вважає референдум у Криму легітимним: «Обговорювалася ситуація в Україні, зокрема з урахуванням майбутнього 16 березня ц. р. референдуму з визначення статусу Республіки Крим. Путін, зокрема, підкреслив, що рішення про його проведення повністю відповідає нормам міжнародного права й Статуту ООН»⁶⁰⁰.

На тлі активності ООН, ОБСЄ, урядів США та Євросоюзу різко виділялися своєю пасивністю країни СНД. Спроби МЗС України домогтися спеціального засідання в рамках СНД, аби отримати від них реакцію на брутальні дії Росії в Криму, завершилися нічим. Андрій Дещиця скаржився: «СНД і його учасники ніяк не реагують на вимоги України скликати екстрене засідання на рівні міністрів закордонних справ у зв’язку з останніми подіями в Криму. Дана організація не грає ніякої ролі, <…> ніхто не прореагував на ситуацію, коли одна з сусідніх країн збройним шляхом напала на іншу»⁶⁰¹.

На фоні окупації Криму російські найманці та спецслужби почали розігрівати ситуацію на сході України, де напередодні відбулися зіткнення, у результаті яких загинули двоє людей.

Ігор Тенюх в ефірі програми «Шустер LIVE» на «Першому національному» назвав, наскільки в Криму знову збільшилась присутність російських військових: «За сьогоднішню ніч, за сьогоднішній день була передислокована ще додаткова чисельність військових Росії. І зараз загальна чисельність військових у Криму досягла 22 тисяч людей»⁶⁰².

На сайті YouTube з’явилося відео з 1-го Феодосійського окремого батальйону морської піхоти, який уже майже два тижні був заблокований морською піхотою ЧФ РФ, аксьоновськими «самооборонівцями», козачками і «тітушками». У частині також були дружини особового складу. На відео видно, як українські морпіхи копали траншеї й готувалися до відбиття атаки. Один з українських морпіхів каже в камеру прості слова: «Я стою тут для того, щоб у майбутньому мої діти, мої внуки, мої правнуки пишалися мною. Я стою за Україну». Інша російськомовна жінка морпіх-контрактник розповідає: «Я хочу жити у своїй країні, стояти на плацу під свій гімн, тому що це моя Батьківщина і ми тут виросли». Відео набрало близько 200 тисяч переглядів.

На центральних автошляхах і магістралях півострова небайдужі кримчани цього дня утворили багатокілометрові «живі ланцюги» проти сепаратистського референдуму. В акціях уздовж центральних автодоріг від Керчі до Феодосії далі на Сімферополь і Севастополь узяли участь тисячі активістів та прості кримчани — жінки, діти, чоловіки. Жодних нападів представників «самооборони» чи російських військових або спроб припинити ці акції протесту не зафіксовано.

Сепаратисти анонсували швидкий перехід на рубль, усупереч попереднім заявам про паралельне збереження української гривні. Віце-прем’єр Рустам Темиргалієв заявив, що перехідний період Криму займе десь до одного року, щоби «сформувати органи влади, переформатувати систему юстиції, навчити суддів, юристів для роботи за російськими законами», але вже у квітні зарплати, пенсії та ціни будуть у російських рублях. Сергій Аксьонов же заявив, що «всі бюджетні платежі в Криму вже переведені в російські банки», а вчорашнє обмеження на зняття готівки в 300 грн. прокоментував так: «Ніякої паніки, пов’язаної з готівкою в Криму, немає. Не вірте провокаторам, які відпрацьовують іноземні гранти».

Загалом Аксьонов заявив, що після референдуму в Криму не залишиться українських військових частин: «Я абсолютно впевнений, що всі військові частини, оскільки в нас ведуться переговори з командирами й солдатами, 17 березня перейдуть на сторону законного уряду або підуть у запас за законом. Ми гарантуємо виплату всіх грошових зобов’язань України перед військовослужбовцями, незалежно від того, з якого регіону вони призивалися. Ми дамо тим, хто не хоче служити в ЗС Криму, а надалі — Росії, можливість залишити територію автономії. Майно військових частин буде належати Автономній Республіці Крим»⁶⁰³.

Пообіцявши виплатити українським військовослужбовцям зарплати, самопроголошений прем’єр Криму зробив дуже провокативну заяву. Тепер розмови про спроби Росії та сепаратистів таємно підкупити українських військовослужбовців, пропонуючи командирам частин до 200 тисяч доларів або квартири в найбільших містах України, отримали несподіване підтвердження. Власне ніхто вже не ховався з цим підкупом — заява була зроблена офіційно й опублікована в усіх кримських медіа, контрольованих сепаратистами.

Аксьонов також переконував журналістів, що кримські татари братимуть участь у референдумі: «Це [рішення про бойкот. — Прим. ред.] не думка всього кримськотатарського народу, а думка Меджлісу, який не представляє думку всіх татар».

Тим часом розгорівся скандал із грошима, які українське Мінсоцполітики досі відправляло для виплат пенсій на рахунки кримського казначейства. Як можна було їх передавати в умовах, коли всі органи влади контролювалися самопроголошеним урядом? Нарешті Мінсоцполітики заявило про ризик, що сепаратисти «використають не за призначенням» кошти, які виділив Київ для пенсіонерів у Криму. Міністр Людмила Денисова повідомила, що йдеться про суму 45,7 млн. грн.

Оскільки всі попередні дні тривали напади й захоплення прикордонних пунктів у Криму, було опубліковано останні дані, дуже невтішні. За повідомленням із сайту МЗС України, на 14 березня заблоковано (захоплено) та виведено з ладу в Криму 49 з 56 об’єктів Держприкордонслужби, зокрема 5 з 5 органів управління; 10 з 12 відділів прикордонної служби; 3 пункти пропуску. Крім того, захоплено 8 військових частин або підрозділів ЗСУ, блоковано ще 22, у 3 в/ч ЗСУ незаконно вилучено стрілецьку зброю та боєприпаси (АК — 137, ПМ — 60, набоїв — 28111).

Генпрокуратура оскаржила створення в Криму «народної дружини», зробивши подання знову до Окружного суду Києва: «Цими [антиконституційними. — Прим. ред.] постановами [влади Криму. — Прим. ред.] регламентована діяльність вищезазначених незаконно створених республіканських органів влади, які розташовані на території Автономної Республіки Крим, і передбачена їхня підконтрольність Верховній Раді АРК і Раді міністрів АРК, у той час як відповідно до положень чинного законодавства України зазначені відомства підкоряються органам центральної виконавчої влади в Україні»⁶⁰⁴.

Цікава й абсолютно незвична подія відбулася на окупованому й тероризованому півострові. Бійці батальйону морської піхоти в Керчі обіграли у футбольному матчі російських військових, які базуються біля частини на Будмістечку та блокують її. Командир української частини по роботі з особовим складом Олексій Нікіфоров заявив, що це був товариський матч, а «гру провели, щоби підняти бійцям бойовий дух і показати, що конфлікти можна розв’язувати мирним шляхом, наприклад на футбольному полі»⁶⁰⁵.

Провокаційний документ був оприлюднений на сайтах «нової кримської влади». «Народний мер» Севастополя Алєксєй Чалий, заручившись підтримкою Кремля, видав розпорядження №22 «Про гарантії прав громадян на соціальне забезпечення»: «У випадку, якщо мешканці міста з особливим статусом Севастополя на майбутньому 16 березня цього року референдумі проголосують за входження до складу Російської Федерації й до прийняття до складу Російської Федерації, влада Севастополя гарантує прийняття на себе соціальних зобов’язань перед громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, зареєстрованими станом на 16.03.2014 р. на території міста з особливим статусом Севастополя з виплати призначених їм пенсій, допомог та інших соціальних виплат, а також із надання встановлених пільг та інших заходів соціальної підтримки відповідно до законодавства України станом на 21.02.2014 р. Для цього підприємства, установи та організації, що розташовані на території міста з особливим статусом Севастополя, до прийняття міста з особливим статусом Севастополя до складу Російської Федерації здійснюють сплату всіх податкових платежів, а також платежів на пенсійне забезпечення та соціальне страхування до бюджету міста з особливим статусом Севастополя за раніше встановленими тарифами (ставками)»⁶⁰⁶.

Увечері Владислав Селезньов повідомив, що троє неідентифікованих людей зі зброєю в руках прибули в розташування Сімферопольського військового госпіталю та викрали його начальника полковника ЗСУ Євгена Пивовара.

14 березня принесло новини, які справді хотіли чути ті жителі Криму, що прагнули стати громадянами Росії. Самопроголошена влада пообіцяла їм швидкий перехід на російський рубль і підвищення соціальних виплат до рівня загальноросійських. Частково ці сподівання виправдаються вже у квітні — пенсії та бюджетні виплати їм таки збільшать, проте ейфорія швидко згасне разом зі стрімким збільшенням цін на продукти харчування, ліки та комунальні платежі. Російський фінансовий рай виявиться черговим блефом. А поки люди прагнули головного — спокою й миру на рідній землі. Очікування, які теж уже зовсім скоро будуть брутально знищені новою владою.

15 березня. «ДЕНЬ ТИШІ»

Сепаратисти та російські окупанти ретельно готувалися до 16 березня — дня «загальнокримського референдуму». Ці вихідні стали останніми, коли півострів де-факто залишався нічиїм, адже раніше Верховна Рада проголосувала за його «незалежність». Субота 15 березня була офіційно оголошена «кримською владою» як «день тиші». Голова комісії з підготовки до «загальнокримського референдуму» Михайло Малишев виступив зранку із заявою, що в суботу і неділю будь-яка агітація категорично заборонена. Громадське життя на півострові завмерло в передчутті непоправного.

Як стверджували кримські активісти та незалежні журналісти, насправді підготовка до референдуму тривала за багаторічною кримською традицією. Хоч як росіяни силувалися й поспішали показати, що на півострові відбуваються суттєві зміни, насправді все проходило по-кримськи: неквапливо й неспішно. Кримчани завжди були пасивні під час виборчих кампаній — явка тут була нижчою від загальноукраїнської. Цей референдум винятком не став, тому намальовані 83,1% аж ніяк не відповідали дійсності й досягалися завезенням багатьох російських громадян, адже місцеві виборчкоми дозволяли голосувати навіть за російськими паспортами — і козачкам, і російським військовим. При цьому найменшою була явка саме в Севастополі — найбільшому проросійському місті Криму. А от Східний Крим — Ленінський, Феодосійський райони, Керч — дав найбільшу явку, що додатково підтвердило факти завезення російських громадян: вони не від’їжджали надто далеко від Керченської протоки, якою діставалися Криму.

Газета «Сегодня» опублікувала статтю про ситуацію в Криму перед референдумом. За словами журналістів, незважаючи на те, що оголошення про референдум розклеєні по всьому Севастополю, у них склалося враження, що місцева влада все робила неспішно: «Біля місцевого виборчкому в будівлі міськради вчора було порожньо. Мало того — тут не було навіть вивіски, яка б повідомляла кримчанам, що всередині розташовується виборча комісія. Трохи далі, у скверику, збиралися російські телеканали. Поки їх тут два — „Россия-24“ і „НТВ“. Ми сходили й на дільниці в центрі, де, за повідомленнями місцевої влади, повним ходом іде підготовка до виборів. Але там порожньо. Вивісок немає. На території — теж нікого. У центрі міста — теж „нововведення“: якщо пару днів тому Адміральська бухта була закрита тільки буксирами, то в п’ятницю там уже чергував військовий корабель. А другий увійшов в бухту прямо на наших очах». Також «Сегодня» вдалося знайти в Севастополі міліціонера, який підтримував єдність України, але не знав, що далі йому робити у Криму: до Росії він не хотів, а їхати на материкову частину було боязко, аби там його не прийняли за «шпигуна»: «Коли на Майдані все почалося, я посварився майже з усіма друзями. Адже розумів, що люди вийшли тому, що їм набридло жити в бандитській країні. А тут, у Криму, як по сигналу, все включилося: і російські канали, і пропаганда, і речівки. Люди — як зомбі. Усьому вірять»⁶⁰⁷.

Уранці Владислав Селезньов повідомив про активне перекидання російської військової техніки, щоби не дати можливості українським підрозділам зайти на півострів із півночі: «З Феодосії джерела повідомляють, що опівночі через Владиславівку [селище під Феодосією. — Прим. ред.] в напрямку Джанкоя прослідувала колона військової техніки РФ. У її складі близько 50 одиниць, зокрема „КамАЗи“ з броньованими кунгами, вантажні автомобілі, які тягнуть близько 20 одиниць ствольної артилерії, бензовози».

За свідченнями українських медіа, російські військовослужбовці не на камеру зізнавалися, що відносно спокійна ситуація на півострові повністю поміняється після того, коли відбудеться референдум. Ніхто не робив таємниці, що російські спецназівці були готові до будь-якого сценарію, зокрема й до силового придушення протестів, але всі ці плани були чітко прив’язані до 16 березня — очевидно, російській генштаб розробив і роздав своїм військам на території півострова інструкції на випадок протидії з боку проукраїнських активістів або українських військових після 16 березня.

У мережі виклали відео, як росіяни затоплюють ще один корабель в озері Донузлав поблизу Євпаторії. Корабель пішов під воду поряд із раніше затопленим протичовновим судном «Очаков», аби не дати українським суднам вийти у відкрите море⁶⁰⁸.

Цього дня напередодні загальнокримського референдуму багатотисячні протестні акції відбулися в Москві, Санкт-Петербурзі, Єкатеринбурзі та інших містах. Декілька днів перед тим в російських акаунтах у соцмережах, акаунтах російських популярних громадських діячів, представників опозиції почали з’являтися пости із закликами прийти на акції протесту в Москві та інших російських містах, щоби висловитися проти самопро-голошеного референдуму в АР Криму та Севастополі та щоби закликати проти війни з українським народом. Найбільша акція відбулася в Москві, за участі багатьох лідерів опозиції та діячів культури, зокрема Андрєя Макарєвіча і Боріса Нємцова. Учасники маршу несли державні прапори України, Росії, російських опозиційних громадських об’єднань і партій, скандували гасла «Банду геть!», «Нет войне!», «Украина, мы с тобой!», «Муаммар Каддафи — Путин».

ВР України сьогодні розпустила парламент Криму: «Відповідно до пункту 28 частини першої статті 85 Конституції України, абзацу п’ятого частини першої статті 22 Конституції Автономної Республіки Крим, частини шостої статті 4 Закону України „Про Верховну раду Автономної Республіки Крим“, враховуючи висновок Конституційного суду України у рішенні № 2-рп/2014 від 14 березня 2014 у справі про проведення місцевого референдуму в АРК щодо порушення Верховною Радою Криму Конституції України, Верховна Рада України постановляє достроково припинити повноваження Верховної Ради Автономної Республіки Крим». Голосів «за» від Партії регіонів — 19, «Батьківщини» — 83, «Суверенної України» — 30, «Економічного розвитку» — 30, «Свободи» — 35, КПУ — 0, позафракційних — 4. Це було правильне рішення, проте вже без жодних наслідків.

Не зважаючи на суботу, нелегітимний уже парламент Криму ухвалив своє рішення у відповідь: «Після того як Державний комітет України з телебачення та радіомовлення залишив українських телеглядачів без російських фільмів і серіалів, їм доводиться задовольнятися нескінченним серіалом під назвою „Засідання Верховної Ради України“ з до болю знайомим сюжетом — нелегітимна влада в Києві продовжує штампувати нелегітимні рішення. Черговий епізод цього серіалу, присвячений цього разу Криму, знятий у кращих традиціях жанру „театру абсурду“: 15 березня Верховна Рада України прийняла постанову, якою достроково припинила повноваження Верховної Ради Автономної Республіки Крим»⁶⁰⁹.

Услід за США, ЄС, НАТО, ОБСЄ і ООН нелегітимним «референдум» у Криму визнала й Венеціанська комісія, як написало «Дзеркало тижня»: «Експерти Ради Європи з конституційного права заявили, що майбутній референдум в Криму 16 березня про приєднання до Росії є нелегітимним. Венеціанська комісія мотивує свій висновок тим, що можливість проведення такого референдуму не передбачена ні українською, ні кримською Конституціями. Експерти також вказують на той факт, що умови для проведення цього референдуму не відповідають демократичним стандартам»⁶¹⁰.

Заступник голови ЦВК України Андрій Магера заявив, що формулювання питань на нелегітимному референдумі в Криму мають маніпулятивний характер: «Так званий бюлетень, який пропонується в Криму, при найменшому аналізі викликає багато питань у фахівців. <…> Але я боюся іншого: хоч би як заповнював бюлетень хтось із кримчан, його трактуватимуть інші. У самому формулюванні мають місце маніпуляційні технології — не хто як голосуватиме, а хто як буде вважати й трактувати це»⁶¹¹.

Продовжувала погіршуватися ситуація з безпекою журналістів. Представники каналу икґБі:геатТУ повідомили, що в Севастополі під час виконання редакційного завдання зник їхній оператор Олег Балабан. За свідченнями очевидців, його затримала група озброєних людей.

На жаль, справдився прогноз Дмитра Тимчука, який попереджав, що Крим без Херсонщини Росії нецікавий. О 13:30 УНІАН розповсюдив шокуючу новину. 15 березня в районі українського селища Стрілкове на Херсонщині висадився черговий десант «зелених чоловічків» загальною кількістю близько 80 людей. Десант підтримували 4 бойових вертольоти і 3 бойові машини. Українські силовики самовільно залишили блокпост і втекли звідти. МЗС України надіслало ноту протесту до російського МЗС, у якому висловило рішучу категоричну незгоду з діями російських військовослужбовців. Міноборони України від опівдня почало поширювати інформацію: «Для негайного реагування на провокацію з української сторони були підняті сили армійської авіації Сухопутних військ Збройних Сил України, а також сили аеромобільного батальйону. Відсіч була дана негайно. Російські військовослужбовці повернулися на колишнє місцезнаходження»⁶¹².

Проте громадські активісти, зокрема Дмитро Тимчук, розповіли протилежне: «За даними групи ІС, поширювана зараз МО України інформація про те, що „росіяни відступили“, на даний момент (18:00) не відповідає дійсності. Ситуація видається такою. Група російських військовослужбовців чисельністю близько 70 чол. прибули на Арабатську стрілку в районі села Стрілкове в Херсонській області. Наразі до місця подій підтягуються наші десантники. З абсолютно незрозумілих причин станція не перебувала під охороною. Незрозуміло, чому українська армія раніше не блокувала перешийок (точніше — перешийки), що з’єднують Крим із материком»⁶¹³.

Пізніше, за повідомленням Укрінформу з посиланням на сільського голову Стрілкового Олександра Пономарьова, російські військові нібито «вибачилися» за «помилкову» висадку на Херсонщині: «Як повідомили [російські. — Прим. ред.] військові, їхнє завдання — забезпечити охорону газоперекачувальної станції та розташованих неподалік трьох бурових свердловин „Чорноморнафтогазу“. Вони зазначили, що в них, мовляв, є інформація про те, що на цих об’єктах готуються терористичні акти. Охоронятимуть вони ці об’єкти, за їхніми словами, стільки, скільки треба буде для виконання завдання»⁶¹⁴. Пономарьов же пояснив, що він разом із прокурором району та начальником райвідділу міліції виїхали на місце події для з’ясування, з якою метою прибули російські військовослужбовці. Вони розповіли, що «переплутали» місце висадки, тому висадилися фактично на околиці села. Зрозумівши, що помилилися, вони відійшли до газоперекачувальної станції, яка розташована за блокпостом українських прикордонників.

«Українська правда» з посиланням на місцевих жителів повідомила, що РФ завезла до Криму зенітно-ракетний дивізіон С-300 у складі 4 батарей ешелоном із 25 вагонів. Із дивізіоном прибула інженерна техніка — 4 танкових тягачі, пересувні дизель-генератори, автоцистерни та 4 автомобілі «УАЗ». Близько 18:00 ешелон прибув до с. Гвардійське Сімферопольського району.

Владислав Селезньов у Facebook повідомив, що російські снайпери провели розвідку місцевості навколо фотограмметричного інформаційного центру (ФІЦ) Головного управління оперативного забезпечення ЗСУ в Сімферополі: «Офіцери 13 ФІЦ у Сімферополі повідомляють, що сьогодні о 18:20 російські солдати провели рекогносцировку місцевості навколо військової частини. Близько десятка солдатів РФ, зокрема снайпери, оглянули прилеглу територію. Снайпери побували на дахах довколишніх будинків»⁶¹⁵. Ця незначна на перший погляд інформація набуде зовсім уже конкретних трагічних рис 18 березня, коли неідентифіковані особи (одна з версій, що це були російські снайпери) двома пострілами в серце вб’ють 36-річного українського прапорщика, корінного сімферопольця Сергія Кокуріна.

Із Севастополя надійшла ще одна погана новина. Невідомі озброєні особи прямо з храму Успіння Пресвятої Богородиці УГКЦ викрали отця Миколу Квича.

Із Тамані до Криму почали масово завозити козачків, що дало привід журналістам донецького видання «Острів» назвати їх привітом від Януковича. За свідченнями очевидців, через Керченську переправу прибули декілька десятків автобусів із номерами російського регіону Ростов-на-Дону. Автобуси рухалися трасою Керч — Феодосія і далі до Севастополя. Козачки в Севастополі, прямо на головній площі Нахімова приймають присягу служити на благо міста та Криму.

Тим часом «зелені чоловічки» не сиділи склавши руки, а захопили будівлю військової прокуратури в Севастополі.

Офіційний представник ОБСЄ Кеті Бьортон написала у Twitter, що організація не спостерігатиме за референдумом у Криму, оскільки для цього не було офіційного прохання від уряду України.

Українське МЗС висловило своє обурення рішенням Росії накласти вето на проект резолюції Радбезу ООН по ситуації в Криму: «Ставши єдиною країною, яка виступила проти рішення, спрямованого на деескалацію ситуації в Україні, Росія поставила себе в ізоляцію не лише в Раді Безпеки ООН, але й у світі загалом».

Росія «пояснила» своє рішення через свого одіозного постпреда Віталія Чуркіна: «Щодо Криму, такий випадок, очевидно, виник у результаті правового вакууму, що з’явився у зв’язку з неконституційним збройним державним переворотом, здійсненим у Києві націонал-радикалами в лютому 2014 року, а також як результат прямих погроз з боку останніх навести „свій порядок“ на території всієї України»⁶¹⁶.

За день до незаконного референдуму нечисленна акція, яка об’єднала близько 200 проукраїнських активістів, попри «день тиші», відбулася в кримській столиці. Учасники тримали в руках плакати «Крим — це Україна!», «Ні — війні!», «Путін, йди!», українські державні прапори. На відміну від попередніх днів, поліція й козачки не намагалися завадити її проведенню, і вона зрештою закінчилася мирно, учасники проукраїнського мітингу розійшлися по домівках.

На іншому кінці України, у Донецьку, мітингували з протилежними намірами — за Росію, що широко висвітлювали російські телеканали. У програмі «Вести» повідомили, що в центрі Донецька зібралося близько 5 тисяч громадян, які прийшли з російськими прапорами й скандували гасла на підтримку політики Росії. Безумовно, ці мітинги передували створенню так званої Донецької Народної Республіки. На акції було багато георгіївських стрічок і російських прапорців, які роздавали організатори. Учасники скандували: «Донбасс, вставай!», «Референдум!», «Свободу Павлу Губареву!» та «Россия! Россия!».

Представник Президента України в Криму Сергій Куніцин назвав завтрашній референдум фарсом: «Я думаю, що, тільки-но піде фактор сили, повірте мені, багато депутатів кримського парламенту говоритимуть, що їм це приснилося і вони цього не робили. Я ж їх усіх знаю. І референдум демонізувати не треба. Ми чомусь думаємо, що якщо завтра 16 березня проголосують, то 17-го Крим вже — не український. Дурниця це все. Потрібно до цього ставитися як до фарсу й непорозуміння»⁶¹⁷.

Як і обіцяв глава ЦВК із проведення референдуму Михайло Малишев, сепаратисти вирішили провести екзіт-пол, але дозволили це лише одній організації: «Тільки одна соціологічна група до нас звернулася й отримала відповідне право. Ця організація називається „Республіканський інститут соціологічних та політичних досліджень“. Діяльність будь-яких інших організацій у цьому напрямку буде незаконна»⁶¹⁸.

Колишній радник Путіна з економічних питань Андрєй Ілларіонов цього дня зробив запис у своєму іїчєритаї, давши достатньо точний прогноз ближчого майбутнього Криму: «І Абхазія, і Південна Осетія були перетворені на військові бази, яких досі не існувало. <…> І плани Путіна — там будуть перебувати війська, багато військ. Це буде колосальна гігантська військова база. У Криму, можливо, залишаться ще санаторії для офіцерів спецслужб, армії, ФСБ і більше нічого. Для забезпечення цієї великої військової бази не потрібні 2,5 млн. людей. Тим більше там не потрібні ті, хто не будуть лояльними до нової влади. Тому відбудеться зміна етнічного складу території. Грубо кажучи — етнічні чистки, депортації різного роду»⁶¹⁹.

У Держдумі тим часом уже готувалися відкорковувати шампанське. Апарат російського парламенту роз’яснив, за якою саме процедурою «приєднуватимуть» Крим. Декларація про незалежність, прийнята парламентом Криму, відкрила для нього шлях, який дозволяє скористатися нормами російського конституційного законодавства, зокрема федеральним конституційним законом «Про порядок прийняття в РФ і утворення в її складі нового суб’єкта РФ»⁶²⁰.

О 21:55, за повідомленням «Євромайдан-SOS», у Сімферополі люди «генерала» Кузнєцова увірвались до готелю «Москва» на виїзді в напрямку Ялти й погрожували всіх розстріляти: «Коли силовики увірвалися, у холі готелю з’явився такий собі гєнєрал Кузнєцов, який представився [главою. — Прим. ред.] міноборони Криму. Він повідомив, що озброєні люди — це збройні сили Криму, вони тут з’явилися через дезінформацію, „по ложному вызову“ і що нічого насправді тут не відбувається. Він також пообіцяв, що відібрані незадовго до того в журналістів флешки будуть їм повернуті. Після цього з готелю вийшли дві групи (орієнтовно по 6–7 осіб) озброєних людей у масках. Вони поводилися дуже грубо, розпихували людей, у тому числі жінок, погрожували всіх розстріляти, били прикладами автоматів по камерах»⁶²¹.

Французький президент Франсуа Олланд зробив заяву, у якій попередив, що у випадку погіршення ситуації в Криму Росію чекає заморожування співпраці з Францією в оборонній сфері. Це був перший дзвоник щодо проблем із передачею російським ВМС вертольотоносців «Містраль».

Сергій Аксьонов уже декілька днів не приховував намірів організаторів референдуму. Цього дня у Twitter він безапеляційно заявив: «Референдум пройде все одно, і він буде невблаганним і безапеляційним, Крим стане частиною Росії».

Українські медіа цього дня з посиланням на колишнього лідера Меджлісу кримськотатарського народу Мустафу Джемілєва повідомили, що в Криму, на території села Земляничне Білогорського району було знайдено понівечене тіло кримського татарина. Пізніше виявиться, що це тіло Решата Аметова, батька трьох неповнолітніх дітей, якого кількома днями раніше за одиночний пікет напроти Радміну затримали та вивезли в невідомому напрямку «самооборонівці». Нині понад річне розслідування вбивства Решата Аметова поліцією Криму так і завершилося нічим.

«День тиші» напередодні референдуму насправді виявився не таким вже й тихим. Сепаратисти й Кремль поспішали зачистити інформаційне поле напередодні незаконного референдуму, тероризуючи журналістський корпус, який з’їхався до Криму з багатьох країн. Півострів і весь світ, хто зі страхом, а хто в передчутті тріумфу, завмерли перед завтрашнім днем. У неділю, 16 березня, вирішувалась доля не лише Криму, а всього світового порядку, що встановився після Другої світової війни. Усіх кордонів і міжнародного права, сформованих унаслідок Ялтинської конференції, яка відбувалася тут 4–11 лютого 1945 року. Очевидно, напередодні 70-ї річниці цієї події Владімір Путін уважав своєю місією завершити історію пост’ялтинського світу та почати писати нову главу — нової Росії й нового світу, де Росія знову почувалася б наддержавою. До цієї амбітної мети залишався всього один день. І цей день настав уже завтра.

16 березня. СУДНИЙ ДЕНЬ

«Загальнокримський референдум» мав стати останнім «штрихом» в автопортреті Владіміра Путіна під назвою «Собиратель русских земель». Тиск Заходу, дипломатична криза у стосунках з Україною, США, ЄС та багатьма іншими країнами — здавалося, уже ніщо не могло зупинити президента РФ на його шляху відновлення Росії в статусі superpower. 16 березня мало стати для Путіна днем, коли розпочнеться зворотний відлік процесу, що його переживала Росія від 1991 року — року «найбільшої геополітичної катастрофи», за його визначенням, року розпаду Радянського Союзу.

У ніч на 16 березня в Армянську на території однієї зі станцій техобслуговування група невідомих у формі Збройних Сил РФ та спецпідрозділу «Беркут» обстріляли з вогнепальної зброї два приватних автомобілі, на яких були встановлені українські прапори⁶²².

Численні факти нападів зі стріляниною на проукраїнських активістів були зафіксовані кількома днями раніше, зокрема про обстріли їхніх автомобілів, на яких була встановлена українська символіка чи символіка українських громадських організацій, заявляла українська активістка Шура Рязанцева. Крім того російські «зелені чоловічки», представники «самооборони» й козачки продовжували мародерствувати на території захоплених ними українських військових містечок.

Як повідомляли українські військовослужбовці та журналісти, захоплені українські військові частини перетворилися просто на звалище металобрухту. Усе, що можливо, уся техніка виривалася та вивозилася, а все інше, що залишалося, російські війська та представники «самооборони» повністю знищували. Не гребували нічим, крали автотранспорт, особисті речі українських військових, членів їхніх сімей, навіть паливо. Владислав Селезньов повідомляв: «Сьогодні вночі на базу зберігання ПММ [паливно-мастильних матеріалів. — Прим. ред.], яку раніше захопили сили „самооборони“ Криму, прибули 25 невідомих осіб, зокрема 8 автоматників, які, пред’явивши мандат від кримського уряду, розкрили ємності для зберігання палива. Наразі цивільні „наливники“ — два сорокап’ятикубових і один восьмикубовий бензовози готові до вивозу дизельного палива з бази зберігання ПММ»⁶²³.

О 8:00 у Криму стартував нелегітимний «загальнокримський референдум». Самопроголошений уряд Аксьонова прозвітував, що в Республіці Крим відкрилися 1205 дільниць для голосування. Зміст «Бюлетеня для голосування на загальнокримському референдумі 16 березня 2014 року» відповідав затвердженому.

Українські активісти й журналісти зафіксували численні випадки видачі бюлетенів громадянам Росії. Проголосувати змогла й журналістка «Української правди» Катерина Сергацкова — уранці вона дописала у Facebook: «Ну що, друзі. Референдум можна вважати відкритим! Я, громадянка Росії, з пропискою в Сімферополі, отримала бюлетень зі словами: „Ну, раз ви тут мешкаєте, значить, можете голосувати“. Тітонька, не знайшовши мене в списках, просто вписала моє прізвище в інший список. Ось так»⁶²⁴.

О 10:39 глава ЦВК Курултаю, активіст кримськотатарського національного руху Заїр Смедляєв повідомив у Facebook: «Процес фальсифікації голосування, так званого референдуму в повному розпалі! Незважаючи на свої ж прийняті правила гри, самі ж їх і порушують. Учора й сьогодні, незважаючи на оголошений день тиші, усе місто прикрашене бігбордами, що запрошують проголосувати за Крим у складі Росії, над адміністративними будівлями розвиваються російські прапори. У Бахчисарайський район на автобусах завезли „летючих голландців“, очевидно, будуть роз’їжджати по ділянках і вкидати бюлетені. Знову ж у голосуванні беруть участь і громадяни Росії»⁶²⁵.

Для підвищення явки використовувалась також відома технологія голосування «на дому». До тих, хто не хотів брати участь у псевдореферендумі, приходили представники виборчих комісій і вимагали йти на виборчі дільниці. Тим, хто не хотів або не міг самостійно пересуватися, давали можливість голосувати в пересувних скриньках. При цьому члени виборчкомів мали при собі виборчі списки, здійснювалася також відеофіксація голосування. Оскільки десять днів тому члени ЦВК офіційно оголосили про блокування доступу до електронного реєстру виборців із території АРК та Севастополя, ці списки, очевидно, складалися за якимись заздалегідь підготовленими електронними базами, створеними попередньою адміністрацією півострова.

Об 11-й годині «Українська правда» написала, що до тих, хто не йде на псевдореферендум, приходять додому, для переконливості — разом із міліцією. «Чоловік носить „скриньку“, жінка — список, із яким звіряється. „Їм навіть дільниці не потрібні“, — повідомила людина, яка зняла це на відео. Одна жінка проголосувала прямо на вулиці»⁶²⁶.

При цьому, як свідчили очевидці, у місцях компактного проживання кримських татар, зокрема в Бахчисарайському, Білогорському та Сімферопольському районах, у деяких населених пунктах виборчі дільниці взагалі не були створені. Організатори референдуму, очевидно, добре усвідомлювали настрої кримських татар і тому вирішили не створювати собі штучних проблем із фальсифікації результатів. Відсутність дільниць підтвердив голова Бахчисарайської райдержадміністрації Ільмі Умеров і пояснив це відсутністю кандидатів у члени комісій. Умеров також закликав жителів Бахчисарая не піддаватися на провокації, залишатися толерантними й мудрими та не брати участі в референдумі.

Про організацію референдуму нашвидкуруч свідчили й інші факти. У Чорноморському районі, згідно з даними сайту «Корреспондент», не працював телефонний зв’язок, а в Білогорському районі на дільницях 54 і 55 було відсутнє світло.

Для створення позірної законності загальнокримського референдуму та враження присутності іноземних спостерігачів російська влада за кілька тижнів почала зв’язуватися й домовлятися з кремлівськими агентами з Європи. За повідомленнями українських громадських організацій, зокрема «Євромайдан-SOS», до Криму й Севастополя літаками з РФ, оминаючи Україну, масово прибували представники ультраправих і неонацистських організацій з усього Євросоюзу, наприклад представниця угорського праворадикального «Йоббіка» Бела Ковач, антисеміт Зоран Радончич, грек-сталініст Ангуракіс. Звісно ж, як і очікувалося, спостерігачами на кримський псевдореферендум приїхали росіяни, про що повідомило «Сегодня»: «У спостереженні за референдумом беруть участь керівники виборчих комісій Дагестану, Башкирії, Татарстану, Кабардино-Балкарії, Карачаєво-Черкесії, Бєлгородської та Воронезької областей і Краснодарського краю»⁶²⁷.

При цьому путінським агентам з Європи створювалося максимальне сприяння, а представникам західних медіа, що цього дня масово прибували до Криму, створювалися всі можливі перешкоди. «Центр журналістських розслідувань» повідомляв про численні випадки недопущення представників європейських, американських медіа на територію виборчих дільниць: «На виборчу дільницю №08069, розміщену в будівлі сімферопольської школи №10, де сьогодні вранці на референдумі про статус Криму голосував самопроголошений прем’єр-міністр АР Крим Сергій Аксьонов, представників Âgence France Presse та інших видань не пропустили, незважаючи на те, що у них були акредитації»⁶²⁸. Цього дня також стався скандал з українським депутатом з Одеси Олексієм Гончаренком, якому вдалося пробратися на цю виборчу дільницю.

Ще до обіду Аксьонов пообіцяв каналу «Россия-24»: «Завтра в нас буде сесія о 10:00 у Верховній Раді Криму, яка затвердить вже результати референдуму і де буде прийнято ще ряд організаційних питань»⁶²⁹.

Арсеній Яценюк пообіцяв покарати всіх причетних до сепаратизму: «Українська держава знайде всіх розпалювачів сепаратизму й розколу, які зараз під прикриттям російських військових намагаються знищити українську незалежність. Ми знайдемо всіх, через рік, через два, викличемо до суду й судитимемо в українських та міжнародних судах. Земля під ногами буде горіти»⁶³⁰.

Очевидно, розуміючи безплідність будь-якого спротиву й безперспективність спроб завадити проведенню референдуму, українське військове керівництво продовжувало займатися імітацією бурхливої діяльності. Зокрема, незрозумілу заяву цього дня зробив новопризначений командувач ВМС України контр-адмірал Сергій Гайдук: «Упевнений: українські та російські воїни не повинні стріляти один в одного. Ще раз наполегливо закликаю всіх до діалогу й переговорів на всіх рівнях. Вірю в мудрість, розсудливість і витримку кримчан і севастопольців. Бажаю вам добра й благополуччя»⁶³¹.

Відзначився доволі розлогою та беззмістовною заявою виконувач обов’язків міністра оборони Ігор Тенюх: «Незаконний референдум, який намагаються провести під дулом автоматів в Криму, вже не визнаний жодною державою в світі. Він не визнаний і українським парламентом, владою та народом. І невідома група людей, яка себе називає владою Криму, має незаконний статус. Військовослужбовці, які перебувають у Криму, будуть чітко виконувати закони й статути ЗСУ. Вони представники українських Збройних Сил, української влади, і тому нікуди з Криму ми не підемо, бо це наша земля. Які будуть подальші дії — залежить від рішення, яке буде прийняте політичним керівництвом держави. Але вже сьогодні кожен командир батальйону, командування ВМС України, частин і об’єднань Повітряних Сил України, що дислокуються на території Криму, чітко знають, що їм робити в тій чи тій ситуації»⁶³². Українські військові, які все ще опиралися захопленню їхніх військових частин, мабуть, були в шоці від таких слів, адже на цей момент всі ключові українські військові частини або здалися, або були захоплені.

Тенюх також розповів про спілкування з міністром оборони РФ Сєргєєм Шойгу в цей день: «Неодноразово я телефонував йому, і було дуже „приємно“ почути від нього на моє запитання: „Що роблять незаконні військові формування, які введені на територію Криму?“ — таку відповідь: „Ми взагалі нічого не знаємо, це не наші військовослужбовці, у нас взагалі військових там немає“. Просто смішно це чути, і коли я конкретно назвав номери бригад, батальйонів, військових частин, то прозвучала відповідь: „Ми подумаємо“»⁶³³.

Приблизно о 14:00 Дмитро Тимчук повідомив: «Наші джерела зафіксували прибуття в Севастополь 54 одиниць новітніх російських бронетранспортерів БТР-82А. Судячи з усього, таким чином росіяни вирішили обкатати нову машину в „бойових умовах“ — БТР-82А офіційно прийняли на озброєння російської армії лише в лютому 2013 року, рік тому. Машина являє собою глибоку модернізацію поставленого на озброєння БТР-80А й перевершує свого попередника практично за всіма показниками. Восени 2013 року російський БТР-82А (як і український БТР-4) увійшов до топ-10 кращих бронетранспортерів світу за показниками захисту вогневої потужності й мобільності, за версією міжнародного журналу Army Technology»⁶³⁴.

Цього дня продовжував опиратися батальйон української морської піхоти, розташований у Феодосії. Аби завадити українським військовослужбовцям у будь-який спосіб вийти з території оточеної військової частини, російські спецпризначенці повністю замінували підходи та виїзди, про що повідомив Владислав Селезньов.

УНІАН поінформувало, що стали відомі імена російських командирів, чиї бійці займаються мінуванням підступів до українських військових частин у Криму: «Згідно з даними джерел у Феодосії — це полковник Карпушенко Володимир Володимирович, командир бригади спецназу, Герой Росії (отримав за операцію в Дагестані, де командував ротою морської піхоти), випускник Далекосхідного ВОКУ. Надійшла інформація, що саме бійці Карпушенка здійснюють мінування (на цей момент встановлено 40 протитанкових мін, на всіх виїздах з української частини у Феодосії, так званий „мінний шлагбаум“).

У Перевальному — полковник Анохін — командир 31-ї ДШБР Ульяновськ. Тут спостерігається ущільнення кільця оточення, а серед бійців з’явилося багато людей характерної неслов’янської зовнішності.

У Керчі — це майор Максим Ткаченко — командир батальйону морської піхоти 77-ї ОБрМП Каспійської флотилії. У Новоозерному — підполковник Хромов із МП Чорноморського флоту РФ»⁶³⁵.

Небачені цифри явки на загальнокримському референдумі цього дня поширювали російські засоби масової інформації, зокрема й ліберальні. Оприлюднені виборчої комісією ВРК дані: 44% явки опівдні та 64% на 15:00 — видавалися абсолютно фантастичними для всіх спеціалістів з українських виборчих кампаній. Телеканал «Дождь» деталізував: «На 15-ту годину (17:00 за московським часом) до комісії надійшли такі відомості. <…> По Автономній Республіці Крим число в процентному відношенні тих, хто вже взяв участь у референдумі, становить 63,97%, тобто практично 64% відвідали вже ділянки для голосування, і загальна кількість людей становить 970 019 осіб»⁶³⁶.

Завезені напередодні з Росії козачки організовано «працювали», голосуючи в кожному селищі на шляху руху автоколони, підвищуючи в такий спосіб явку та фальсифікуючи результати й без того незаконного референдуму. В українських виборчих реаліях така система активно використовувалася від 2000-х років і, з подачі саме російських політтехнологів, отримала назву «каруселі». Масово такі «каруселі» застосовувалися Партією регіонів під час президентських виборів 2004 та 2010 років, під час парламентської кампанії 2012 року. Схоже, 16 березня в Криму кампанією керували ті самі політтехнологи та функціонери.

На питання журналістів «Інтерфаксу», чи відбувся референдум у Криму, Аксьонов відповів: «Практично, так»⁶³⁷.

Мустафа Джемілєв висловив переконання, що насправді явка складала в рази меншу кількість виборців: «Ось, наприклад, я спілкувався з товаришами в Бахчисараї. Так мені сказали, що там максимум проголосували 30% людей. Хоча офіційно оголошують про явку 64%. У Білогірському районі — там також у межах 30%. Тому, як і хто голосує на цьому „референдумі“, імовірно, що не має жодного значення. Навіть коли відбуваються вибори до місцевих органів влади й розпалюються пристрасті, і тоді явка на вибори десь у межах 52%. Коли бойкот референдуму, оголошений кримськими татарами, — а це більше третини населення, то говорити про явку в 70% — це вже смішно»⁶³⁸.

Очільник українського Мінюсту Павло Петренко повідомив, що референдум у Криму проходить «під дулами автоматів»: «Існує дуже багато задокументованих фактів голосування людей, які не є громадянами України. Голосування на вулиці під наглядом військових Російської Федерації, а також відсутність будь-якого контролю за проведенням голосування. Крім того, ми бачимо заяви так званої місцевої влади, що вони практично ще до завершення референдуму вже встановили якісь результати цього референдуму»⁶³⁹.

Зранку в день референдуму, щоби заздалегідь підготувати майбутні мітинги на підтримку приєднання Криму до Росії, російська й кримська сепаратистська влада організувала масові роздачі російських державних прапорів. Показово, що роздачі ці відбувалися часто в офісах Партії регіонів, рідної для спікера кримської автономії Сергія Аксьонова.

Дмитро Тимчук повідомив, що в Севастополі біля магазину «Фуршет» «готові роздати 20 тисяч одиниць російської символіки». За інформацією «Сегодня», Крим просто засіяний нею: «Останніми днями на півострові практично неможливо побачити українську символіку. Насамперед це стосується передвиборної агітації — бігбордів і плакатів, які закликали до єдності країни, на вулицях вже немає. Найбільш же часто зустрічаються заклики „Разом з Росією“»⁶⁴⁰.

Ознакою того, що українське військове командування повністю пустило ситуацію на самоплив, стали повідомлення від командирів одразу кількох українських частин, що заявили: вони не заважають українським військовим брати участь у незаконному референдумі. Зокрема, про це заявив заступник командира Керченського батальйону морської піхоти Олексій Нікіфоров: «Якщо є бажання, даємо можливість [українським військовим. — Прим. ред.] проголосувати. Даємо три години, але загалом ідуть не голосувати, а додому — поїсти, помитися, поспілкуватися з дружинами»⁶⁴¹.

Міліція Криму в день референдуму провела антитерористичні навчання, заявила прес-служба: «Кримські міліціонери спільно з представниками інших правоохоронних структур півострова проводять тактико-спеціальні навчання за програмою „Антитерор“. Мета таких заходів — перевірка готовності та скоординованості дій учасників програми до протидії можливим порушенням громадського порядку»⁶⁴².

Крім Криму, вогнищами напруження цього дня стали також східні українські регіони, найбільш масові заворушення відбулися в Донецьку й Харкові. Як козачків до Криму, так до цих міст завозили російських «тітушок» і криміналітет із Воронезької та Ростовської областей. Нападу піддавалися й державні установи, і будинки, де розташовані проукраїнські організації. У Харкові захопили та підпалили будівлю «Просвіти», у Донецьку взяли штурмом будівлю СБУ.

Тим часом з’явилася нова реакція кримської влади на вчорашнє рішення ВР України розпустити парламент автономії. Депутати ВРК виступили із заявою: «Їхні імена [депутатів ВРУ. — Прим. ред.] тепер сумно відомі на півострові, а самі вони стануть персонами нон грата для всіх кримчан. Своїм рішенням народні депутати поставили жирну крапку в стосунках Криму й материкової України»⁶⁴³.

«Сегодня» повідомило: «Згідно з даними департаменту інформації УГКЦ, у Севастополі вдруге зник священик УГКЦ Микола Квич. Крім того, невідоме місцезнаходження священиків Богдана Костецького, який опікується прихожанами в Євпаторії, та Ігоря Гавриліва (прихід в Ялті)»⁶⁴⁴.

О 18:20 Владислав Селезньов дописав: «Із Севастополя повідомляють, що сьогодні в другій половині дня силами „самооборони“ Криму заблоковано Військово-медичний клінічний центр Кримського регіону. Блокпости встановлені біля всіх трьох виїздів із медцентру, з території не випускають автомобілі. Наразі основний контингент пацієнтів, що проходять лікування в госпіталі, це військові пенсіонери»⁶⁴⁵.

Російський телеканал «Дождь», посилаючись на маловідомий Кримський республіканський інститут політичних і соціологічних досліджень, повідомив дані екзіт-полу: «93% висловилися за возз’єднання Криму з Росією на правах суб’єкта Російської Федерації. 7% висловилися за відновлення Конституції Республіки Крим 1992 року й статусу Криму як частини України»⁶⁴⁶.

Ще до закінчення референдуму Рамзан Кадиров уже кинувся вітати кримчан із «приєднанням», що прозвучало як знущання: мовляв, із Криму зроблять курорт, настільки ж відомий, як удалося зробити з Чечні⁶⁴⁷.

Очільник Комітету виборців України Олександр Черненко розповів «5 каналу», як сепаратисти створювали рекордні явки: «Практично на всіх дільницях ми бачили, крім основних списків виборців, так звані додаткові списки, куди включали нібито тих, кого нема в основних. На деяких дільницях у такі додаткові списки повключали по 200 людей. Туди або прописали тих, хто не проживає на дільниці, або людина обходила різні дільниці й там включалася у списки. Власне, це призвело до того, що явка така аномально висока»⁶⁴⁸.

Про підготовку фальсифікацій написав «Крим-SOS»: «Рахувати голоси на „референдумі“ будуть без зайвих очей. „ЦВК“ Криму заборонив журналістам бути присутніми під час процесу розкриття урн і підрахунку голосів»⁶⁴⁹.

Своєю чергою, користувач Facebook Емір Шевкієв зазначив: «Ми в 1-й гімназії [у Сімферополі. — Прим. ред.] на Карла Маркса. Спочатку не хотіли пускати, але потім навалила купа журналістів, і тепер всі тут, стоїмо на відстані п’яти метрів. Але коли дзвонив у прес-центр, говорили, що журналістам на самому підрахунку голосів не можна бути присутніми».

Уже за дві години після закриття виборчих дільниць кримські виборчі комісії заявили, що встигли порахувати близько половини з усіх бюлетенів, і згідно з їхніми «підрахунками» зафіксована тотальна підтримка виходу Криму з території України та приєднання до Російської Федерації.

Відповідну заяву зробив Михайло Малишев: «У Комісії з проведення референдуму нарахували 95,5%, які проголосували за приєднання Криму до Росії, за результатами обробки більше 50% бюлетенів. За возз’єднання Криму з Росією на правах суб’єкта Російської Федерації — 95,5%. За збереження автономного статусу Криму у складі України на референдумі висловилися 3,5% виборців. Ще 1% бюлетенів визнано недійсними»⁶⁵⁰.

Глава МЗС Великої Британії Вільям Хейг заявив йєиїєп: «Ми засуджуємо проведення цього референдуму, що порушує Конституцію України та ігнорує заклик міжнародної спільноти до стримування напруги. Про проведення референдуму було заявлено за десять днів, не було проведено дебатів або кампаній, лідерів України не пускали до Криму, на території якого були присутні війська іншої країни. Як і наші партнери, Велика Британія не визнає результати референдуму й уважає, що на зустрічі міністрів закордонних справ ЄС повинні бути вжиті заходи, які дадуть Росії зрозуміти, що її дії призведуть до економічних та політичних наслідків»⁶⁵¹.

Слідом за Хейгом свою реакцію оприлюднив міністр закордонних справ МЗС Лоран Фабіус: «Росія повинна визнати суверенітет і територіальну цілісність України». Президент Литви Даля Грибаускайте була більш конкретна: «Після незаконного референдуму в Криму де-факто Росія починає анексію української території». Міністр закордонних справ Швеції Карл Більдт прокоментував так: «Це [кримський референдум. — Прим. ред.] політичне шоу для створення видимості легітимності російському військовому вторгненню. Позиція ЄС дуже чітка — так званий референдум у Криму є незаконним і антиконституційним» ⁶⁵².

Єдиними в оцінці дій Росії були президент Ради ЄС Хармен Ван Ромпей і президент Єврокомісії Жозе Мануель Баррозу в спільній заяві: «Ми знову заявляємо про рішуче засудження неспровокованого порушення суверенітету України та її територіальної цілісності й закликаємо Росію вивести свої збройні сили до докризової кількості в місця їхньої постійної дислокації, відповідно до угод»⁶⁵³.

Президент Європейського парламенту Мартін Шульц був ще більш критичним: «Я шкодую, що цей референдум відбувся, тому що він був незаконним і ускладнив майбутні зусилля з врегулювання кризи. Це голосування не було дійсним ні в рамках українського, ні в рамках міжнародного права. Це було порушенням міжнародного права й порушенням українського суверенітету. Аргументи про те, що військові дії необхідні для захисту етнічної меншини, часто використовувалися в минулому й мали згубні наслідки»⁶⁵⁴.

Після зустрічі з Мустафою Джемілєвим оприлюднив свою позицію й Реджеп Таїп Ердоган: «Прем’єр-міністр Туреччини підкреслив, що Туреччина бачить Україну цілісною й незалежною, а також виступає проти втручання іноземних сил у внутрішні справи України. Крім того, Реджеп Таїп Ердоган заявив, що не має наміру визнавати референдум, який пройшов 16 березня 2014 року в Криму, тому що він суперечить міжнародним нормам. Глава турецького уряду висловив стурбованість кризою й висловив готовність надати максимальну підтримку у разі, якщо на кримськотатарський народ буде здійснюватися будь-який тиск»⁶⁵⁵.

Джон Керрі додзвонився до Сєргєя Лаврова, після чого на сторінці Держдепу у Twitter з’явилося таке повідомлення: «Під час телефонної розмови з міністром Лавровим Керрі знову заявив, що США не визнають результат референдуму»⁶⁵⁶.

Тим часом прес-служба Кремля продовжила ширити переможні реляції: «Путін і Назарбаєв продовжили обмін думками у зв’язку з гострою кризою в Україні. Відзначено високий рівень його [референдуму. — Прим. ред.] організації, висловлено задоволення тим, що населенню півострова забезпечена можливість для вільного волевиявлення щодо принципово важливого для кримчан питання»⁶⁵⁷. За всього цинізму ситуації Путін також заявив, що референдум відповідав нормам міжнародного права, свідчить його прес-служба: «У зв’язку з референдумом, який відбувся в Криму, Владімір Путін акцентував, що його проведення повністю відповідало нормам міжнародного права й Статуту ООН і враховувало, зокрема, відомий косівський прецедент. При цьому жителям півострова була гарантована можливість вільного волевиявлення й самовизначення»⁶⁵⁸.

День «загальнокримського референдуму» показав, що в умовах тотального контролю за інформаційним простором, недопущення іноземних спостерігачів і залякування місцевого населення, неважливо, як голосують, — важливо, як рахують. У чомусь Владімір Путін навіть перевершив «демократа» Йосипа Сталіна. Такі «бездоганні» вибори з фантастичним рівнем підтримки показали, як низько російський президент оцінює здатність лідерів західних країн покарати його за окупацію українського Криму. До офіційної анексії лишалося два дні.

17 березня. 123% СЕВАСТОПОЛЬЦІВ «ЗА» ТА САНКЦІЙНИЙ СПИСОК ОБАМИ

У ніч на 17 березня о 2:35 за московським часом «РИА Новости» повідомило: «Майже 96% виборців, що взяли участь у референдумі про статус Криму, проголосували за входження автономії до складу Росії, за даними з 3/4 ділянок, повідомив голова комісії з проведення референдуму Михайло Малишев»⁶⁵⁹.

Об 11:19 за московським часом «Интерфакс» повідомив із посиланням на Малишева, що вже опрацьовано 100% бюлетенів (дані Севастополя наводились окремо), і за так зване приєднання Криму до РФ буцімто проголосували 96,77% виборців.

На понеділковій прес-конференції Михайло Малишев озвучив остаточні результати «загальнокримського референдуму»: «Кількість голосів, поданих учасниками референдуму на підтримку возз’єднання з Росією, склала 1 млн 233 тис. 002, що складає 96,77%. <…> Усього в кримському референдумі взяли участь 1 млн 274 тис. 096 осіб (83,1% від загального числа виборців), із них за статус Криму як частини України проголосували 31 тис. 997 осіб — це 2,51%. Число бюлетенів, визнаних недійсними, — 9 тис. 097, що становить 0,72%. У Севастополі за входження до складу РФ висловилися понад 262,101 тис. виборців»⁶⁶⁰.

За повідомленням УНІАН, депутати Севастопольської міськради сьогодні на позачерговій сесії одностайно (62 депутати) прийняли рішення «Про статус міста-героя Севастополя» та звернулися до Російської Федерації з проханням про прийняття до складу Росії в якості суб’єкта РФ зі статусом міста федерального значення. Цікаво, що в Севастополі проголосували за приєднання до Росії 123% населення!

Традиційно Крим належав до регіонів із найменшою явкою під час попередніх виборчих кампаній, що, зокрема, пояснюється патерналістськими настроями більшості кримчан. Згідно з даними ЦВК, у другому турі президентських виборів у лютому 2010 року взяли участь близько 65% кримчан і мешканців Севастополя. Під час парламентських виборів 2012 року — ще менше. Тож зрозуміло, що за присутності іноземних військ, а тим паче бойкоту референдуму значною частиною проукраїнських кримчан реальна явка мусила бути набагато нижчою від звичних 65%. Навряд чи тут вистачило б заїжджих громадян Росії — небачена явка, без сумніву, наганялася прямими приписками. Все одно фантастична явка 123% є абсолютно неприродною.

Рефат Чубаров обурився таким рівнем фальсифікацій результатів референдуму та зауважив що із кримських татар у ньому взяли участь лише 0,5% або близько 1 тисячі зі 185 тисяч, занесених у списки для голосування.

УНІАН дало детальніші дані: «Згідно з офіційним повідомленням, станом на 00:00 з Криму: явка виборців у Криму на 20:00 (22:00 за московським часом) склала 81,36%. Блоґер їеЬ-потад уточнює: „На 20-ту годину в Криму проголосували 1 млн 250 тис. 426 осіб. Це результат без урахування Севастополя“. <…> „З урахуванням Севастополя проголосували 1 млн 724 тис. 563 людини“, — додав голова комісії. Блоґер уточнює, якщо порахувати: 1724563 — 1250426 = 474137 осіб із Севастополя проголосували на референдумі»⁶⁶¹.

Згідно з офіційними даними статистики, на кінець 2013 року населення Севастополя з урахуванням дітей, які не мали права голосувати, склало 385462 особи. Якимось дивним чином у Севастополі під час референдуму додатково з’явилися 88675 чоловік! 474137/385462x100% = 123%. Саме стільки, 123% севастопольців проголосували на референдумі!

На позачерговому пленарному засіданні ВРК прийняла постанову «Про незалежність Криму», за яку проголосували 85 депутатів:

«Верховна Рада Автономної Республіки Крим, виходячи з прямого волевиявлення народів Криму на референдумі 16 березня 2014 р., яке показало, що народи Криму висловилися за входження до складу Росії та, отже, за вихід зі складу України й за створення незалежної держави, керуючись Декларацією про незалежність Республіки Крим, прийнятою на позачерговому пленарному засіданні Верховної Ради Автономної Республіки Крим 11 березня 2014 р. і на позачерговому пленарному засіданні Севастопольської міської Ради 11 березня 2014 р., постановляє:

1. Проголосити Крим незалежною суверенною державою — Республікою Крим, у якій місто Севастополь має особливий статус.

Республіка Крим має намір будувати свої відносини з іншими державами на основі рівності, миру, добросусідства, інших загальновизнаних принципів політичного, економічного та культурного співробітництва між країнами.

Республіка Крим звертається до Організації Об’єднаних Націй, до всіх держав світу із закликом визнати незалежну державу, створену народами Криму.

2. З дня набрання чинності цієї постанови на території Республіки Крим не застосовується законодавство України, не виконуються рішення Верховної Ради України та інших державних органів України, прийняті після 21 лютого 2014 р.

Законодавство України, крім зазначеного в абзаці першому цього пункту, застосовується на території Республіки Крим до відповідних нормативних актів Республіки Крим.

3. Діяльність державних органів України на території Криму припиняється, їхні повноваження, майно й грошові кошти переходять до державних органів Республіки Крим, визначених урядом Республіки Крим.

4. З метою захисту прав і свобод громадян та суб’єктів економічної діяльності суди України на території Республіки Крим продовжують функціонувати, при цьому їхні рішення, що стосуються застосування законодавства України на території Криму, не повинні суперечити цій постанові.

Вищими судовими органами на території Криму є відповідні апеляційні суди, що розташовані на територіях Республіки Крим та міста з особливим статусом Севастополя.

5. Усі установи, підприємства та інші організації, засновані Україною або за її участі на території Криму, стають установами, підприємствами та іншими організаціями, заснованими Республікою Крим.

6. Державна власність України, що розміщується на день прийняття цієї постанови на території Республіки Крим, є державною власністю Республіки Крим.

7. Власність профспілкових та інших громадських організацій України, що розміщується на день прийняття цієї постанови на території Республіки Крим, є власністю підрозділів відповідних організацій, що розташовані в Республіці Крим, а якщо таких немає — державною власністю Республіки Крим.

8. Республіка Крим в особі Верховної Ради Автономної Республіки Крим звертається до Російської Федерації з пропозицією про прийняття Республіки Крим до складу Російської Федерації як нового суб’єкта Російської Федерації зі статусом республіки.

9. Ця постанова набирає чинності з дня її прийняття»⁶⁶².

Відповідно до цієї постанови парламент Криму ухвалив рішення, що «офіційною грошовою одиницею (валютою) Республіки Крим є російський рубль, а також до 1 січня 2016 року офіційною валютою, відповідно до статті 48 Тимчасового положення, буде українська гривня».

Російська влада поспішала з «приєднанням» півострова. Відповідне юридичне обґрунтування вже було підготовлене в стінах російського парламенту. Спікер Держдуми РФ Сєргєй Наришкін заявив журналістам, що «приєднання» Криму відбудеться на основі міждержавної угоди: «Процедура буде такою: іноземна, суверенна держава звертається з проханням до РФ про входження до її складу та про укладення відповідної міждержавної угоди. Президент РФ інформує про це Держдуму й Раду Федерації та уряд РФ і в разі необхідності проводить необхідні консультації. Потім іде процес підготовки й підписання цієї міждержавної угоди. Після підписання Президент звертається до Конституційного суду на предмет, чи відповідає підписана угода Конституції РФ, і при позитивній відповіді до Держдуми вносяться два документи: підписана угода на ратифікацію, другий документ — проект закону про прийняття до складу РФ (нового суб’єкта)»⁶⁶³.

Наришкін також заявив, що референдум у Криму — історична подія для Росії: «Багато хто, особливо люди старшого покоління, опускали бюлетені в урни для голосування зі сльозами на очах, і це були сльози радості. Що стосується РФ, то, на жаль, ми повинні констатувати, що починаючи з 1991 року ми тільки втрачали територію, втрачали людей, і ось нарешті вперше після 1945 року ми набуваємо наших співвітчизників, тому й для нас, для Росії це дійсно історичний день»⁶⁶⁴.

У відповідь на вчорашнє рішення Венеціанської комісії про незаконність референдуму росіяни вирішили обкрутити європейців: із Держдуми був відкликаний законопроект, який спрощував анексію Криму, тож підстав для рішення Венеціанської комісії більше ніби не було. Про це повідомив глава комітету Держдуми з конституційного законодавства й держбудівництва Владімір Плігін.

Аксьонов заявив, що на Крим чекає певний перехідний період, але він буде не довгим: «Певний час працюватиме перехідний період. Я думаю, протягом двох місяців ці питання будуть організовані. Поки „митних постів“ у прямому сенсі немає. Ми не перешкоджаємо перетинанню товарів через кордон, не проводимо митне оформлення. Перехідний період буде „досить м’яким“, щоби підприємці встигли перебудуватися під російське законодавство й укласти нові контракти та договори»⁶⁶⁵.

За словами, Аксьонова, Росія вже виділила Криму фінансову допомогу в розмірі 15 млрд. рублів, ще до «прийняття» півострова до свого складу.

Найменш зрозумілою була реакція представників Євросоюзу. Важко сказати, чи то вони були в шоці від дій Росії, чи позначилася повна відсутність у них стратегічного плану дій. Так, тодішній верховний представник ЄС з питань закордонних справ і політики безпеки Кетрін Ештон зробила взагалі відірвану від реальності заяву: «Ми віддаємо належне стриманому ставленню, що демонструє Україна у відповідь на кризу. Ми закликаємо українську владу продовжувати цей підхід»⁶⁶⁶. Зрозуміло, що подібні розмиті дипломатичні заяви не могли вплинути на нову окупаційну владу й сепаратистів.

Заступник голови Меджлісу Нариман Джелял звернувся до ВР України з проханням надати кримським татарам статус корінного народу Криму, аби вони мали повне право відстоювати українську державність на півострові: «Ми знаємо, що російська влада готує анексію Криму. Тому ми звернулися до парламенту України із закликом визнати статус корінного народу за кримськими татарами й негайно забезпечити вільне волевиявлення кримських татар. <…> Усім відомо, що кримські татари є послідовними захисниками суверенності та територіальної цілісності України. Для того щоб ми, зміцнившись, могли відстоювати українську державність, українську суверенність у Криму»⁶⁶⁷.

Маючи на руках дані незаконного «референдуму», аксьоновські «самооборонівці» діяли все зухваліше. Прес-служба ВМС ЗС України повідомила: «17 березня, усупереч раніше досягнутим домовленостям між командуванням ВМС ЗСУ та представниками керівництва ЗС РФ, здійснена чергова спроба силового захоплення в Криму щодо українських військових формувань. Об’єктом нападу став військово-медичний заклад у Севастополі. Представниками загонів „народної самооборони“ (принаймні вони так себе позиціонують) сьогодні здійснений безпардонний, віроломний прохід на територію Військово-медичного центру Кримського регіону, де на лікуванні перебувають 273 хворих, зокрема 61 ветеран Збройних Сил та військовий пенсіонер. Своїм „рейдом“ члени загону „народної самооборони“ поставили під загрозу життя 6 хворих, що знаходяться в реанімаційному відділенні, тим більше що 4 з них — люди пенсійного віку».

17 березня Севастопольська міськрада одноголосно прийняла рішення перейменувати себе в Законодавчі збори Севастополя. Крім того, депутати доручили «меру» Алєксєю Чалому підписати міждержавний договір про прийняття Севастополя до складу Росії.

Володимир Константинов, який практично не коментував нічого в останні дні й мало з’являвся на публіці, цього дня виринув із публічною заявою — закликав народних депутатів України від Криму скласти свої мандати й повернутися на півострів: «Зараз потрібно всім, засукавши рукава, дуже серйозно попрацювати на благо кримчан, щоби цей перехідний період був найменш болючим»⁶⁶⁸.

Константинов також запевнив, що українські військові не переслідуватимуться у Криму, але він все-таки спробує умовити їх перейти на бік Росії, тобто зрадити державі й присязі: «Військовослужбовцям українських Збройних Сил буде надана альтернатива: нести службу в Криму, принісши присягу Республіці, або продовжити її поза межами Криму — у складі української армії. Той же принцип буде застосований до держслужбовців, працівників силових структур, до всіх, хто присягав на вірність Україні. Ніхто нікого насильно не змушуватиме переприсягати». Насправді цього дотримано не було.

Українська влада почала робити перші заяви, які стосувалися майбутніх біженців і тимчасово переміщених осіб із території АР Крим та міста Севастополь. Так, перший віце-прем’єр українського уряду Віталій Ярема заявив цього дня, що українська влада готова допомогти переселенню на материкову Україну всіх тих, хто бажає переїхати з території окупованого півострову. Але час показав, що ці заяви мало корелювалися з реальністю. Насправді всі тимчасові біженці, кількість яких протягом наступного року зросла до понад 50 тисяч, залишилися сам на сам із власними проблемами. Єдиними, хто хоч якось намагався їм допомогти, виявилися українські волонтери.

Мирних кримчан Ярема запевнив: «Ми обговорювали це питання із США, зокрема я звертався до сенатора Маккейна з проханням, якщо відбудеться гуманітарна катастрофа, щоби нам надали гуманітарну допомогу. Якщо жителі Криму захочуть переселитися на материкову частину України, ми робитимемо все можливе, щоби влаштувати їх життя на новому місці»⁶⁶⁹. На жаль, у реальності люди були змушені покладатися на самих себе.

Міністр соцполітики Людмила Денисова заявила, що в її відомстві теж не визнають Крим окремою республікою й продовжать соцвиплати: «Ми досі фінансуємо виплати пенсій на Ощадбанк, і ми сподіваємося, що та банда, яка зараз править у Криму, буде знати про те, що вони не зможуть з якихось інших ресурсів виплатити пенсії. Соціальна політика поширюється на Крим і Севастополь, також як і на всій території»⁶⁷⁰.

Олександр Турчинов наголосив, що Україна й далі готова до переговорів і не піддаватиметься на провокації: «Спроби військового блокування Криму є тимчасовими й не приведуть до від’єднання півострова від України. Ми готові до переговорів, але ми ніколи не погодимося з анексією нашої землі. Наші військові продемонстрували воістину героїчну витримку, українці не піддалися на провокації, а Росія, навпаки, фактично опинилася в міжнародній ізоляції. Нам протистоїть політичне керівництво Російської Федерації. Вони марять відновленням імперії»⁶⁷¹.

На противагу дипломатичній заяві свого шефа, в. о. заступника глави АП Андрій Сенченко був конкретнішим і висловив переконання, що офіційний Київ жодним чином не вестиме переговорів із незаконним керівництвом Криму: «Які переговори? Ми працюємо з громадянами, у Криму немає сьогодні органів влади. А розмовляти з Аксьоновим і Константиновим на цю тему в Києві ніхто не буде. Це не влада, це просто маріонетки, яких найняли виконати шоу»⁶⁷².

Учергове цього дня відзначився доволі дивною заявою в. о. міністра оборони Тенюх: «Що стосується східних кордонів, там сконцентровано до 60 тисяч військовослужбовців Російської Федерації. Відповідно до такої ситуації Збройні Сили України приведені в готовність. Тобто на півночі, сході й півдні Збройні Сили України за цей короткий час відновили всі необхідні ресурси й готові до виконання завдань»⁶⁷³. Він із дня в день повторював мантру, ніби українська армія на території АР Крим і Севастополя в повній боєготовності й може відбити будь-який напади. Насправді на той момент більшість українських військових частин на території півострова вже здалися або були захоплені окупантами.

Міністр закордонних справ Литви Лінас Лінкявічюс написав у Twitter, що ЄС затвердив санкції проти російських чиновників: «Щойно погодилися на санкції — заборона на в’їзд і заморожування активів — для 21 чиновника з України та Росії. Більше заходів у найближчі дні»⁶⁷⁴.

Прем’єр-міністр Республіки Молдова Юрій Лянке заявив: «Молдова ніколи не визнає результатів фальшивого референдуму в Автономній Республіці Крим, який відбувся за аналогічним сценарієм, що і в Придністров’ї. Ми готові застосувати всіх необхідних спільних дій зі забезпечення безпеки в регіоні».

Британці, одні з гарантів суверенності та цілісності України, заявили, що у зв’язку з подіями в Криму ЄС вдасться до санкцій, але не більше. Глава зовнішньополітичного відомства Великої Британії Вільям Хейг перед відкриттям зустрічі глав МЗС країн ЄС у Брюсселі заявив: «Ми не розглядаємо військові заходи у зв’язку з подіями в Україні. Я впевнений, що ми сьогодні узгодимо ряд санкцій, включаючи заборони на поїздки та заморожування рахунків стосовно деяких осіб»⁶⁷⁵.

Грузини також висловилися на підтримку України — в офіційній заяві МЗС Грузії «вчергове чітко фіксує підтримку суверенітету й територіальної цілісності України»⁶⁷⁶.

На відміну від кволих заяв представників Євросоюзу, що закликали до виваженості й спокою і Україну і Росію, США виявилися, як завжди, конкретнішими. Барак Обама провів спеціальну прес-конференцію, присвячену ситуації в Криму, а також підписав указ стосовно введення санкцій щодо високопоставлених російських політиків і представників кримської сепаратистської влади.

До переліку ввійшли відразу кілька знакових фігур з оточення президента: його радники — Владіслав Сурков і Сєргєй Глазьєв, депутати Держдуми Лєонід Слуцкій і Єлєна Мізуліна, відома своєю гомофобською та антиамериканською позицією. З представників української та сепаратистської влади до американського переліку очікувано потрапили Сергій Аксьонов і Володимир Константинов.

Доволі неочікувано, проте закономірно, як стане ясно згодом, в указі Барака Обами з’явилися два знакові прізвища попереднього режиму — четвертий президент України Віктор Янукович і глава адміністрації за часів президента Леоніда Кучми Віктор Медведчук. Обидва потрапили до цього списку за загрозу територіальній цілісності України, підрив демократичних процесів на території нашої країни, а також за політику, що загрожувала миру, безпеці, стабільності, суверенітету й територіальній цілісності України.

Як і анонсував Сергій Аксьонов, Верховна Рада Криму розпочала велику реприватизацію. Парламент півострова прийняв постанову «Про питання енергетичної безпеки Республіки Крим», відповідно до якого «кримська влада» незаконно націоналізувала майно «Чорноморнафтогазу» й «Укртрансгазу».

Глава Мінюсту Павло Петренко заявив: «Постанова кримського парламенту про націоналізацію ряду державних об’єктів фактично є крадіжкою, здійснюваною тими людьми, які зараз у псевдокримській владі»⁶⁷⁷.

Українське МЗС в особі Євгена Перебийноса виступило сьогодні із заявою, що росіяни не є корінним народом Криму: «РФ, аргументуючи законність кримського референдуму, робить наголос на праві народів на самовизначення. Хотів би відзначити, що всі міжнародно-правові документи з такого права стосуються саме корінних народів. В Україні проживає 4 корінні народи, етногенез яких пов’язаний з територією України — це українці, кримські татари, караїми, кримчаки. Останні три походять із території Криму, а решта [наприклад, росіяни. — Прим. ред.] є діаспорою народів, що мають свої етнічні батьківщини за межами України»⁶⁷⁸.

МЗС також закликав міжнародну спільноту не визнавати кримський референдум: «Ураховуючи те, що незалежність Криму була проголошена нелегітимним органом за результатами антиконституційного референдуму, проведеного з кричущими порушеннями загальноєвропейських норм і стандартів проведення референдумів, Міністерство закордонних справ України звертається до всіх членів міжнародного співтовариства з настійним проханням утриматися від міжнародного визнання Республіки Крим»⁶⁷⁹.

О 22:30 за московським часом на сайті Кремля з’явилося повідомлення, що Владімір Путін підписав наказ про визнання Криму незалежною державою.

Лише ввечері Шевченківський райсуд Києва задовольнив клопотання ГПУ про затримання й доставку в суд для обрання запобіжного заходу у вигляді утримання під вартою самопроголошеного прокурора АРК Наталії Поклонської та інших російських посіпак, серед яких міністр МНС АРК Сергій Шахов, в. о. начальника прикордонної служби АРК Віктор Мельниченко, начальник ГУВС в АРК Сергій Абісов і начальник ГУ СБУ в АРК Петро Зима. Усім їм загрожувало до 10 років позбавлення волі.

Перший день після проведення референдуму продемонстрував готовність кремлівського режиму йти до своєї мети в буквальному сенсі по трупах. Коли весь цивілізований світ збирався грати з Росією в шахи, сама Москва вибрала правила «в Чапаєва». Путін продемонстрував, що готовий наразити себе й усе своє оточення на будь-які санкції задля своєї мети. Крим видавався великим призом у великій грі. Насправді, це було не так. Мріючи про відновлення імперії, Кремль не помітив, як загнав самого себе до мишоловки. Ось-ось вона зачиниться. До цього лишався один день.

18 березня. АНЕКСІЯ

Якби була можливість, я багато віддав би, аби зазирнути в думки Владіміра Путіна саме в цей день. Саме 18 березня стало кульмінаційним днем усієї операції з анексії Криму, задуманої й розроблюваної задовго до того, як сам Путін став другим російським президентом у 2000 році. Як свідчить впливовий опініонмейкер Віталій Портніков, Москва продумувала плани політичної та військової анексії півострова із самого 1991 року — з моменту виходу України зі складу СРСР.

Навіть за демократичного першого президента РФ Боріса Єльцина існували такі плани. Приходили та йшли прем’єр-міністри Росії, міністри оборони, голови Генштабу, Головного управління розвідки Генштабу, командувачі Чорноморського флоту, КГБ ставало ФСК, щоби потім перетворитися на ФСБ — але за всіх цих змін облич Росія ніколи не полишала надії відібрати в України Крим. А за кращого сценарію — забрати під себе й усю Україну.

Слова, якими Путін колись шокував президента США Джорджа Буша-молодшого, що він, мовляв, не визнає такої держави, як Україна, і що немає ніякого українського народу, а є єдиний російський народ — були думками не самого лише Путіна. Цю позицію він лише артикулював, а її поділяла вся російська політична еліта та більшість російського народу. Путін не вигадав план окупації Криму — він лише реалізував бажання більшості росіян.

Цього дня Державна дума Росії майже в повному складі проголосувала за анексію Криму. Парламент Росії ухвалив заяву «Про ситуацію в Республіці Крим», за яку проголосував 441 депутат: «Державна дума Федеральних зборів РФ вітає вільне волевиявлення народу Криму на референдумі 16 березня 2014 про входження Республіки Крим та міста Севастополя до складу Російської Федерації. Депутати Державної думи висловлюють впевненість у тому, що органи державної влади та управління Республіки Крим підтримуватимуть на її території мир, міжнаціональну й міжконфесійну злагоду й мовне різноманіття, що склалися на цій території. Держ-дума сприятиме гарантуванню безпеки всіх осіб, що перебувають на території Криму, незалежно від їхніх громадянства, національності, мовної та релігійної приналежності, дотриманню їхніх законних прав і свобод»⁶⁸⁰.

Єдиним, хто утримався при голосуванні, виявився новосибірський мажоритарник Ілья Пономарьов. Як пізніше заявив сам Ілья під час нашого спілкуванні в Києві, він був абсолютно переконаний, що його заперечення підтримки незаконного референдуму в Криму підтримають й інші депутати Держдуми, про що вони казали йому під час особистого спілкування. Це той самий випадок із пісні Владіміра Висоцкого: «Но был один, который не стрелял». Через рік Іллю Пономарьова позбавлять недоторканності депутата Держдуми РФ, і він переїде до Сполучених Штатів Америки.

Після цього о 10:10 за московським часом на сайті Кремля з’явилося повідомлення: «Владімір Путін відповідно до статті 6 Федерального конституційного закону „Про порядок прийняття в Російську Федерацію й утворення в її складі нового суб’єкта Російської Федерації“ повідомив Раду Федерації Федеральних зборів, Державну думу Федеральних зборів і уряд про пропозиції Державної Ради Республіки Крим — парламенту Республіки Крим та Законодавчих зборів міста Севастополя про прийняття в Російську Федерацію Республіки Крим, включаючи місто Севастополь, і утворення у складі Російської Федерації нових суб’єктів»⁶⁸¹. Прес-служба Кремля також повідомила, що за три години російський президент виступить із офіційною заявою щодо Криму.

Розуміючи, що ситуація розвивається за сценарієм «від поганого до ще гіршого», МЗС України назвало те, що відбувалося в Москві, таким, що «не має нічого спільного з демократією, правом і здоровим глуздом». Українське дипломатичне відомство пообіцяло, що Київ вдаватиметься до всіх міжнародних заходів «для відновлення статус-кво».

Уранці прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк звернувся російською мовою до жителів південних і східних областей України: «На превеликий жаль, Крим не єдиний регіон України, де зовнішні сили намагаються дестабілізувати ситуацію, розпалити штучні конфлікти, організувати безлади та спровокувати збройну агресію ззовні під приводом нібито захисту прав російськомовного населення. Режисуру не надто численних, але досить агресивних мітингів у Харкові, Донецьку та Луганську, інших містах здійснюють зовнішні сили. Правоохоронними органами зібрані переконливі докази причетності російських спецслужб до організації безладів на сході нашої країни»⁶⁸². Спершу Яценюк уникав прямо називати Росію агресором, надавши перевагу евфемізму «зовнішні сили». Це був лише початок того пекла, імена якому невдовзі придумуватимуть у Кремлі: «ДНР», «ЛНР», «Новоросія».

Яценюк заявив, що Україна не ставитиме хрест на відносинах із РФ і все ще сподівається зберегти мир: «Зв’язки з ЄС і Росією ми не розглядаємо за принципом „або — або“. Незважаючи на катастрофічне погіршення відносин з Росією, допущене не з нашої вини, незважаючи на збройну агресію Росії проти України, я зроблю все можливе, щоби не просто зберегти мир, але й побудувати з Росією справді партнерські й добросусідські відносини»⁶⁸³.

Хоч як це парадоксально звучить, але депутати Держдуми попросили в цей день західних політиків покарати їх санкціями, про що написала Лента.Ру з посиланням на ИТАР-ТАСС. Серед більшості депутатів навіть почалися змагання, щоби потрапити до американського та європейського санкційного списку. Російські парламентарії щиро обурювалися, якщо не знаходили себе в переліку прізвищ указу Барака Обами, підписаному напередодні. Очевидно, така гра у значимість показувала нерозуміння подальших тяжких наслідків для більшості російських політиків. Вони сприймали це захопливою грою, у якій поява прізвища в санкційному списку давала змогу його власнику довести свою лояльність президенту Владіміру Путіну. За пропозицію ввести проти них самих санкції з боку США та ЄС проголосували 373 депутати. А щоби, як то кажуть, двічі не вставати, 436 депутатів Держдуми ще й проголосували за закон «проти гей-пропаганди».

Slon.ru писав: «Лідер ЛДПР Владімір Жиріновскій негайно пояснив, чому одні потрапили в список, а інші ні: „Мене от не включають, а Міронова включили — бо знають, що він нічого їм не зробить! А я б їм улаштував!!! І взагалі, — раптом перейшов він на особистості, — ще питання, а чи потрібен нам лідер фракції з „чорного списку“?“ — „От мерзотник!“ — раптом пролунав на тлі цієї тиради чийсь голос. Утім, сказано було із захопленням — приблизно як: „От уже сучий син!“»⁶⁸⁴.

Заява МЗС РФ була витримана в кращих традиціях брежнєвського міністра закордонних справ Андрєя Громика: «Було підкреслено, що жителі республіки демократичним шляхом, відповідно до міжнародного права й Статуту ООН зробили свій вибір, який Росія приймає й поважає. Уведені ж США та Євросоюзом санкції абсолютно неприйнятні та без наслідків не залишаться»⁶⁸⁵.

«Українська правда» повідомила: «Близько 40 озброєних людей у камуфляжі перекрили в’їзд до КПП військової частини 4068 в Севастополі. О 23:00 17 березня українським військовим був поставлений ультиматум — до опівночі здатися. Станом на 00:06 українські військові не ухвалили рішення з приводу ультиматуму. Збройні загарбники поки також не застосовують жодних дій».

О 9-й ранку «самооборона» Аксьонова викрала ще одного українського офіцера. За повідомленням Владислава Селезньова, 30 представників «самооборони» проникли на територію квартирно-експлуатаційної частини (КЕЧ), після чого силоміць забрали із собою начальника КЕЧ підполковника Владислава Нечипоренка.

Як стало відомо цього дня, напередодні невідомі побили в Ялті українського журналіста газети «Сегодня» Дмитра Бунецького і фотокора Сергія Ніколаєва. Вісім невідомих напали на журналістів біля гімназії імені Чехова, завдали їм численних ударів, розбили обличчя, вибили зуби, відібрали в них телефони й документи.

Цього дня в Криму продовжувалося мародерство комерційної власності українських підприємств. Так, нападу кримської «самооборони» та козачків із Росії піддався центральний автосалон «Богдан Авто» у Сімферополі. Журналістську групу кримськотатарського телеканалу АТЙ, яка знімала ці безчинства мародерів, представники самооборони взяли в заручники, по-звірячому побили, відібрали в них усю редакційну техніку й паспорти.

Близько 13:00 Владислав Селезньов повідомив, що до Кіровського військового летовища російські військові доправили 11 зенітно-ракетних комплексів «Оса». А вже о 13:30 — що в Сімферополь до військового містечка прибули два «КамАЗи» з російськими військовими.

О 15:00 за московським часом розпочалася 45-хвилинна промова Владіміра Путіна в Георгіївському залі Кремля, де були присутні всі найвищі посадові особи Росії, включаючи прем’єра Дмітрія Мєдвєдєва, спікера Держдуми Сєргєя Наришкіна, спікера Ради Федерації Валентину Матвієнко, главу Верховної Ради Криму Володимира Константинова, самопроголошеного голову Радміну Криму Сергія Аксьонова та «народного мера» Севастополя Алєксєя Чалого. Останній був одягнений не за дрес-кодом у костюм, а в чорну «водолазку».

Виступ Путіна почався з аплодисментів, скандування «Россия, Россия!» та внесення в зал прапорів Автономної Республіки Крим і міста Севастополя. Цікаво, що герби були зображені саме в тих виконаннях, які затверджені за незалежної України. Виступ російського президента 33 рази переривався аплодисментами, кілька разів присутні робили це стоячи. За кількістю овацій Путін упевнено наблизився до промов Йосипа Сталіна та Леоніда Брежнєва. У російську історію цей виступ увійшов під назвою «Кримська промова» Владіміра Путіна⁶⁸⁶.

Путін розпочав з того, що пояснив — вони всі сьогодні зібралися «з питання, що має життєво важливе значення, історичне значення для всіх нас».

Далі російський президент перейшов до історичних паралелей, щоправда, у своєму специфічному розумінні. Ними він спробував виправдати астрономічні результати «загальнокримського референдуму» й пояснити, чому Росія вирішила «приєднати» Крим: «16 березня в Криму відбувся референдум, він пройшов у повній відповідності до демократичних процедур і міжнародно-правових норм. У голосуванні взяли участь більше 82% виборців. Більше 96% висловилися за возз’єднання з Росією. Цифри гранично переконливі. Щоби зрозуміти, чому був зроблений саме такий вибір, досить знати історію Криму, знати, що значила й значить Росія для Криму й Крим для Росії. У Криму буквально все пронизане нашою спільною історією й гордістю. Тут древній Херсонес, де прийняв хрещення святий князь Володимир. Його духовний подвиг — навернення до православ’я — визначив загальну культурну, ціннісну, цивілізаційну основу, яка об’єднує народи Росії, України та Білорусії. У Криму — могили російських солдатів, мужністю яких Крим у 1783 році був узятий під Російську державу. Крим — це Севастополь, місто-легенда, місто великої долі, місто-фортеця й батьківщина російського чорноморського військового флоту. Крим — це Балаклава й Керч, Малахів курган і Сапун-гора. Кожне з цих місць святе для нас, це символи російської військової слави й небаченої доблесті».

Путін далі вирішив порівняти Крим із Росією, розповівши, що оскільки півострів є унікальним сплавом культур і традицій різних народів, то «він так схожий на велику Росію, де протягом століть не зник чи не розчинився жоден етнос». Щоправда, перейшовши до цих самих етносів, глава Кремля грубо перекрутив кількість населення відповідно до національної приналежності. Так, Путін відверто збрехав, коли сказав, що з 2,2 мільйона жителів Кримського півострова — «майже півтора мільйона росіян, 350 тисяч українців, які переважно вважають російську мову своєю рідною мовою, і приблизно 290 — 300 тисяч кримських татар, значна частина яких, як показав референдум, також орієнтуються на Росію».

Уже тут зроблено навмисну фальсифікацію. Згідно з останнім переписом населення України у 2001 році на території АР Крим та міста Севастополя росіянами за національністю назвали себе 1 млн 450 тис. 394 осіб, українцями 576 тис. 647. Питання: якщо кількість росіян у підрахунку Владіміра Путіна тільки зросла, куди ж поділися аж 226 тисяч українців?! Проте відповідь на нього розкриється трохи згодом, у жовтні 2014 року, коли російська окупаційна влада проводитиме так званий «перепис у Кримському федеральному окрузі та місті федерального значення Севастополь». Тоді росіянами назвуть себе вже 1 млн 492 тис. 078 жителів, а українців стане лише 344 тис. 515. У процентному співвідношенні в період 2001–2014 років кількість тих, хто назвав себе українцями, зменшилася просто катастрофічно — з 24,01% до 15,08! Чи не тому це сталося, що Путін заздалегідь спустив згори дозволену кількість українців? Пасаж щодо кримських татар, які «орієнтуються на Росію», можна навіть не коментувати.

Зрештою, перекручування Путіним статистичних даних щодо кількості етнічних українців у Криму стане зрозумілим з огляду на його чергове співання мантри про «єдиний народ». У промові він навмисне наголосив на тому, що росіяни й українці не просто близькі сусіди, але «фактично один народ. <…> Стародавня Русь — це наш спільний витік, ми все одно не зможемо одні без одних».

У промові Путін апелював до більшовиків, які приєднали свого часу до УРСР «значні території історичного півдня Росії, і сьогодні це сучасний південний схід України». Ось це покликання на український «юго-восток» стане остаточно зрозумілим геть незабаром, коли російські спецслужби запустять план дестабілізації сходу України.

А коли справа дійшла до передачі Криму Україні Хрущовим, Путін поскаржився, що «це рішення було прийнято з очевидними порушеннями чинних у той час конституційних норм. Питання ухвалили кулуарно».

Путін розповідав «російську історію», але опис подій дуже нагадував сьогодення. Він звертався до абсолютно нереальних історичних подій, наголошуючи, що в 1954 році керівництво СРСР здійснило нібито незаконний акт щодо Кримської області, яку передало зі складу РРФСР до УРСР. Або вдавався до відверто дивних рефлексій — здається, не без психіатричного підкладу: «Сьогодні, через уже багато років, я чув, як кримчани, геть недавно, говорять, що тоді, у 1991 році, їх передали з рук у руки, просто як мішок картоплі». Хотів того Путін чи ні, але тим самим визнав, що відібрати цей «мішок» Росія намагалася вже понад двадцять років, постійно педалюючи право Криму на самовизначення.

Зовсім сміховинною видається апеляція Путіна до почуття жалю: «Важко з цим не погодитися. Російська держава, що ж вона? Ну що, Росія? Опустила голову й змирилася, проковтнула цю образу. Наша країна перебувала тоді в такому важкому стані, що просто не могла реально захистити свої інтереси. Але люди не могли змиритися з кричущою історичною несправедливістю». Мовляв, у 1991 році сильні й заможні колишні республіки СРСР розбіглися, обікравши знедолену РРФСР. Так, ніби не вона мала в Союзі всіх державотворчих преференцій.

Чи не тому Путін усіляко намагався зробити вигляд, що йому нічого невідомо про підписаний і ратифікований Верховною Радою України та Державною думою Росії так званий Великий договір 1997 року, яким Росія остаточно визнала територіальні кордони України, а також узяла на себе зобов’язання стосовно делімітації та демаркації кордону. Путін використовував ідіотські, як для випускника Ленінградського юрфаку, формулювання, що Росія начебто «визнала» Крим частиною України, хоча насправді Великий договір у 1997 році не залишив жодної двозначності, чітко закріпивши статус Автономної Республіки Крим та міста Севастополь як невід’ємних частин України.

Путін про переговори з Леонідом Кучмою: «Сьогодні можна відверто говорити, я хочу з вами поділитися деталями переговорів, що проходили на початку 2000-х років. Тоді президент України Кучма попросив мене прискорити процес делімітації російсько-українського кордону. До тих пір цей процес практично не рухався. Росія начебто визнала Крим частиною України, але переговори про делімітацію кордону не проводилися. Розуміючи всі складнощі цього процесу, проте я відразу дав указівку російським відомствам активізувати цю роботу — роботу з оформлення кордону, щоби було зрозуміло всім: погоджуючись на делімітацію, ми фактично та юридично визнавали Крим українською територією, тим самим остаточно закривали це питання».

Усі ці дивні, як для юриста пасажі, наводили на думку: «Чому ж через п’ятнадцять років Путін передумав?» — «[Ми] розраховували, що Україна буде нашим добрим сусідом, що росіяни й російськомовні громадяни в Україні, особливо на її південному сході та в Криму, житимуть в умовах дружньої, демократичної, цивілізованої держави, що їхні законні інтереси будуть забезпечені відповідно до норм міжнародного права. Однак ситуація стала розвиватися по-іншому. <…> За роки „самостійності“, незалежності, влада, що називається, їх „дістала“, остогидла просто. Мінялися президенти, прем’єри, депутати Ради, але не мінялося їхнє ставлення до своєї країни й до свого народу. <…> Ті, хто стояв за останніми подіями в Україні, переслідували інші цілі: вони готували державний переворот черговий, планували захопити владу, не зупиняючись ні перед чим. У хід були пущені й терор, і вбивства, і погроми. Головними виконавцями перевороту стали націоналісти, неонацисти, русофоби та антисеміти. Саме вони багато в чому визначають і сьогодні ще досі життя в Україні. <…> Легітимної виконавчої влади в Україні досі немає, розмовляти ні з ким. <…> Потрапити на прийом до деяких міністрів нинішнього уряду можна тільки з дозволу бойовиків Майдану. <…> Тим, хто чинив опір путчу, відразу почали загрожувати репресіями та каральними операціями. І першим на черзі був, звичайно, Крим, російськомовний Крим. У зв’язку з цим жителі Криму й Севастополя звернулися до Росії із закликом захистити їхні права й саме життя, не допустити того, що відбувалося, та й зараз ще відбувається й у Києві, і в Донецьку, у Харкові, у деяких інших містах України. Зрозуміло, ми не могли не відгукнутися на це прохання, не могли залишити Крим і його жителів у біді, інакше це було б просто зрадою».

Путін також розповів, нібито ще не скористався своїм правом «застосувати російську армію в Україні» та вкотре повторив мантру «нас там не було»: «Збройні сили Росії не входили до Криму, вони там уже і так були відповідно до міжнародного договору. Так, ми посилили наше угруповання, але при цьому — хочу це підкреслити, щоб усі знали й чули, — ми навіть не перевищили граничної штатної чисельності наших збройних сил у Криму, а вона передбачена в обсязі 25 тисяч осіб, у цьому просто не було необхідності».

Президент РФ скористався результатами закликів української влади до своїх військових не застосовувати зброю та заявив, що ніхто не стріляв, бо «не було окупації». Причому, як кожен агресор, Путін не втримався від того, щоби не повторити звинувачення на свою ж адресу: «Нам кажуть про якусь російську інтервенцію в Криму, про агресію. Дивно це чути. Щось не пригадую з історії жодного випадку, щоб інтервенція проходила без одного-єдиного пострілу й без людських жертв».

Жодне з цих тверджень Путіна не відповідало дійсності. По-перше, людські жертви на території Криму в цей момент вже були — це і 39-річний кримський татарин Решат Аметов, викрадений «самообороною» й закатований; і 36-річний етнічний росіянин український прапорщик Сергій Кокурін, уродженець Сімферополя, якого саме в цей день, 18 березня, убито двома пострілами в серце під час штурму фотограмметричного центру в/ч А3684.

Так само не відповідало дійсності твердження Путіна, що інтервенція не відбулася, бо не було жодного пострілу. Насправді такі аналогії в історії вже були. На цю небезпечну й страшну подібність вказували вже російські й міжнародні експерти — саме в такий спосіб нацисти спочатку анексували територію Австрії, а згодом Чехословаччину.

Не обійшлося в промові Путіна й без критики США, щоправда, склалося враження, що він говорив саме про сучасну Росію: «Наші західні партнери на чолі зі Сполученими Штатами Америки воліють у своїй практичній політиці керуватися не міжнародним правом, а правом сильного. Вони повірили у свою обраність і винятковість, у те, що їм дозволено вирішувати долі світу, що праві можуть бути завжди тільки вони. Вони діють так, як їм заманеться: то тут, то там застосовують силу проти суверенних держав, вибудовують коаліції за принципом „хто не з нами, той проти нас“».

Використав Путін і низку інших маніпулятивних тверджень, зокрема говорячи, що до влади в Україні, унаслідок повалення режиму Януковича, прийшли націоналістичні, антисемітські та бандерівські сили. Він учергове підтримав власну пропаганду, лякаючи всіх міфічними бандерівцями в Криму: «Але він ніколи не буде бандерівським! Крим — це наше спільне надбання й найважливіший фактор стабільності в регіоні. І ця стратегічна територія повинна перебувати під сильним, стійким суверенітетом, який за фактом може бути тільки російським сьогодні. Інакше, дорогі друзі (звертаюся і до України, і до Росії), ми з вами — і росіяни і українці — можемо взагалі втратити Крим, причому в недалекій історичній перспективі».

Традиційно лякав Путін кримчан і «агресивним блоком НАТО»: «Нагадаю також, що в Києві вже пролунали заяви про якнайшвидший вступ України в НАТО. Що означала б ця перспектива для Криму й Севастополя? Те, що в місті російської військової слави з’явився б натовський флот, що виникла б загроза для всього півдня Росії — не якась ефемерна, абсолютно конкретна. Усе, що реально могло б статися, це все те, що реально могло б статися, якби не вибір кримчан. Спасибі їм за це. <…> Ви знаєте, я просто не можу собі уявити, що ми будемо їздити в Севастополь у гості до натовських моряків».

Путін також зробив традиційний для себе в останні роки різкий випад на адресу США та їхніх союзників, зазначивши, що «у випадку з Україною наші західні партнери перейшли межу, поводилися грубо, безвідповідально й непрофесійно», не замислюючись про наслідки. У результаті, за словами Путіна, «Росія опинилася на межі, від якої не могла вже відступити».

Кремлівські джерела повідомляли, що більшість слухачів у Георгіївському залі під час виступу Путіна перебували в стані, близькому до ейфорійного. На думку генерального директора Міжнародного інституту політичної експертизи Євгєнія Мінчєнка, це був чи не найбільш емоційний виступ Путіна за всю його кар’єру. Мінчєнко також висловив переконання, що більшу частину тексту Путін писав сам.

Своєю чергою, авторитетний оглядач видання Bloomberg Леонід Бершидський заявив, що «кримська промова» Владіміра Путіна «ознаменувала безсоромне відродження Росії як безпринципного, непередбачуваного гравця у світі, де брехня, напівправда, погані прецеденти та сировина замінюють будь-які види нормативно-правової бази. Хоча такий світ раніше існував тільки в путінській голові, зараз він реальний, як і приєднання Криму».

За оцінками The New York Times, «виступ Путіна був пронизаний агресивною націоналістичною й антизахідною риторикою. У своїй промові російський президент зазначив, що передбачав економічні санкції Заходу й підготувався до них. При цьому санкції США та Євросоюзу вдарять [на думку Путіна. — Прим. ред.] насамперед по їхній же економіці».

Після цієї промови президент РФ Владімір Путін, нелегітимний прем’єр-міністр Криму Сергій Аксьонов, голова Верховної Ради Криму Володимир Константинов, а також «уповноважений представник міста Севастополь» Алєксєй Чалий підписали «Договір між РФ і Республікою Крим про прийняття в Російську Федерацію Республіки Крим та утворення у складі Російської Федерації нових суб’єктів».

Прес-служба Кремля повідомляла: «Згідно з Угодою з дня прийняття в Російську Федерацію Республіки Крим та утворення у складі Російської Федерації нових суб’єктів і до 1 січня 2015 року діє перехідний період, протягом якого врегульовуються питання інтеграції нових суб’єктів Російської Федерації в економічну, фінансову, кредитну та правову системи Російської Федерації, до системи органів державної влади Російської Федерації, а також питання виконання військового обов’язку й несення військової служби на територіях Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя»⁶⁸⁷.

Преамбула Договору починалася з традиційного для подібного обґрунтування твердження в стилі радянської дипломатії — про «історичну спільність народів», «сформовані між ними зв’язки», «принцип рівноправності та самовизначення народів, закріплений у Статуті Організації Об’єднаних Націй», «загальну волю своїх народів, нерозривно пов’язаних спільністю історичної долі» та «вільне й добровільне волевиявлення народів Криму на загальнокримському референдумі».

В. о. Президента України Турчинов відреагував на промову Путіна своєю заявою: «Тимчасова окупація Автономної Республіки Крим не дозволить РФ реалізувати свої загарбницькі плани. <…> Ми хочемо попередити президента Путіна, який несе безпосередню відповідальність за цю провокацію, політичне керівництво РФ, що вони відповідатимуть перед усім світом за ті злочини, які вони сьогодні творять на території нашої країни. <…> Крим був і буде частиною нашої країни. Це позиція України й усіх цивілізованих країн світу. Це дуже небезпечна політична гра. Це провокація не тільки проти нашої країни. Це спроба дестабілізувати ситуацію в регіоні, в Європі та всьому світі»⁶⁸⁸.

У той же час севастопольські сепаратисти сподівалися на економічну співпрацю з Україною, як заявив Алєксєй Чалий: «Докладатимемо всіх зусиль для того, щоби не рвати існуючі економічні зв’язки.

З нашого боку ніяких ініціатив у цьому плані не буде. Нічого „торпедувати“ ми не будемо. Ми намагатимемося пройти цей етап таким чином, щоби мінімально постраждали люди по обидві сторони кримського перешийка. Дуже хотів би сподіватися, що влада в Києві нарешті усвідомлює, що те, що трапилося, — незворотне, і треба починати домовлятися»⁶⁸⁹.

Завдяки своїй жорсткій позиції країни G7, не вагаючись і не гаючи часу, ухвалили цього дня рішення про призупинення членства Росії у G8 — відповідну заяву зробив міністр закордонних справ Франції Лоран Фабіус в інтерв’ю радіо Еиrope-1: «Росія повністю ізольована, а її дії викликали негативну реакцію як в ЄС, США, так і в Японії. Міністр зазначив, що навіть союзник Росії КНР під час голосування в ООН утримався, хоча зазвичай голосує разом із РФ». Міністр також заявив, що зараз членство Росії в G8 призупинене, а подальші дії залежатимуть від поведінки влади країни⁶⁹⁰.

Із перших днів після референдуму кримська влада повністю відмовилася від усіх своїх попередніх домовленостей та заяв. Так, раніше Сергій Аксьонов божився, що жодних дій проти українських військових і їхнього майна на півострові не буде, але цього дня видав указ: «Узяти до відома, що майно, зокрема військова техніка, озброєння, що перебуває в господарському віданні або оперативному управлінні з’єднань, військових частин і підрозділів Збройних Сил України, підприємств, установ і організацій, що перебувають у сфері управління Міністерства оборони України, а також військових формувань та правоохоронних органів, розташованих на території Республіки Крим та Севастополя, є державною власністю Республіки Крим». Також було доручено раднику прем’єр-міністра Криму Володимиру Мерцалову спільно із заступником головкому ВМФ РФ Федотенковим забезпечити координацію роботи з проведення інвентаризації майна військових частин Збройних Сил України в Криму «та подати пропозиції про його подальше використання»⁶⁹¹.

Видання Міноборони «Флот України» повідомило, що українські військові відвели свої кораблі на середину озера Донузлав через загрозу їхнього захоплення російськими окупантами, адже останні вже роблять такі спроби.

Міноборони також інформувало: «Кілька годин тому в Сімферополі російські військові розпочали силовий штурм фотограмметричного центру Управління центрального військово-топографічного й навігаційного Головного управління оперативного забезпечення Збройних Сил України. З вікон будинків біля військового об’єкта Збройних Сил України працюють російські снайпери»⁶⁹². Унаслідок нападу двома пострілами було вбито 36-річного прапорщика Сергія Кокуріна, уродженця Сімферополя, батька 4-річного сина. Його дружина в цей час була вагітна другою дитиною. У момент смерті Кокурін чатував на вишці.

Дмитро Тимчук так описував ці події: «Штурм здійснював російський спецназ, його підстраховували бійці бандформування (т. зв. „самооборона“). Постріл на ураження був зроблений із боку „самооборони“. Зараз кримські ЗМІ з посиланням на МВС Криму поширюють інформацію з точністю до навпаки. Нібито „один боєць самооборони загинув і двоє поранені в результаті стрілянини на вулиці в Сімферополі“».

У зв’язку із загибеллю Сергія Кокуріна українським військовим у Криму дозволили застосовувати зброю. З повідомлення Міноборони: «Для захисту й збереження життя українських військовослужбовців, згідно з рішенням виконуючого обов’язки верховного головнокомандувача ЗСУ та виконуючого обов’язки міністра оборони України, на підставі наказу начальника Генерального штабу — головнокомандувача ЗСУ, військовим частинам ЗС України, дислокованих в АР Крим, дозволено застосування зброї»⁶⁹³.

Близько 16:00, одразу після промови Путіна в Кремлі, «зелені чоловічки» розпочали одночасний штурм більшості українських частин у Криму, погрожуючи «силовою зачисткою». Тимчук написав, що до 55-го зенітно-ракетного полку в Євпаторії приїхали переговорники — помічник Аксьонова Жеребцов, а також неідентифікований у військовій формі без розпізнавальних знаків, який відрекомендувався «майором Сєрьожей» і «фахівцем зі штурмів».

Міністерство оборони України продовжувало демонструвати повну безпорадність щодо українських військовослужбовців і частин, які залишалися вірними присязі народові України. Українські військові на території військово-морської бази в Донузлаві, де перебували 8 кораблів ВМС України, у коментарях журналістам «Української правди» повідомили, що досі жоден наказ міністра оборони України до них так і не дійшов. Військові були цілком розгублені, росіяни ж тим часом захопили автопарк на території цієї бази. «Українська правда» писала: «Українським морякам на військово-морській базі в Донузлаві запропонували здатися до 22:00 вівторка, 18 березня. До командира військово-морської бази приходили представники Чорноморського флоту РФ із пропозицією покинути кораблі. „Ви незаконно перебуваєте на території Російської Федерації, тому пропонуємо вам добровільно її покинути“, — заявили українським військовим»⁶⁹⁴.

Про напад на українських військових у Криму повідомив і командувач ВМС України контр-адмірал Сергій Гайдук: «У Сімферополі офіцер має два кульові поранення в ногу. Йому надано медичну допомогу, загрози для життя немає. Наразі зафіксовано викрадення 5 офіцерів. Двох офіцерів нам вдалося повернути, а троє утримуються силами так званої „самооборони Криму“»⁶⁹⁵. Він також повідомив, що запасів продовольства в заблокованих військових у Криму залишилося на тиждень: «Ми створили запаси по службах [забезпечення. — Прим. ред.] тилу продовольства, питної води, запаси пального, одягу. Автономність військових частин коливається від 7 до 10 діб. Це дозволить протягом цього часу без зовнішніх поставок продовольства та інших потреб виконувати завдання»⁶⁹⁶.

О 17:00 у Криму невідомі викрали командира української зовнішньої розвідки полковника Ігоря Лоснікова. На полковника напали на вулиці, коли він виходив із власного автомобіля, заштовхали в Mercedes VITO чорного кольору з номерним знаком 7776 і вивезли в невідомому напрямку.

У цей же час, за повідомленням прес-служби ВМС України, російські військові взяли в облогу управління логістики командування ВМС. «Зелені чоловічки» відключили військову частину від водопостачання й знеструмили штаб командування ВМС України.

Яценюк запропонував зібрати екстрену комісію гарантів Будапештського меморандуму щодо вбивства військовими РФ українського військового у Криму: «Сьогодні російські військові почали стріляти по українських військовослужбовцях, а це вже військові злочини, які не мають терміну давності. Тому необхідно негайно скликати спільну комісію на рівні Міністерств оборони України, США, Великої Британії та Росії, як учасників Будапештського меморандуму. Вирішити питання про недопущення подальшої ескалації військового конфлікту й почати політичний діалог про відновлення прав Української держави та про зупинку порушення норм міжнародного права Російською Федерацією». Також Яценюк заявив, що конфлікт перейшов «з політичної у воєнну стадію з вини російських військових»⁶⁹⁷.

Прес-секретар Меджлісу Лейла Муслімова повідомила у Facebook, «що на будівлю кримського парламенту вже повісили нову табличку з написом „Державна рада Республіки Крим“».

Разом з агресивними діями Росії почали діяти її найближчі союзники в СНД. Цього дня Міністерство закордонних справ Казахстану повідомило, що його уряд визнає незаконний референдум на території Криму та з розумінням ставиться до рішення Росії прийняти до свого складу АР Крим.

У той час Дональд Туск: «Не можемо дозволити, щоби міжнародне співтовариство в „новій Ялті“ погодилося з анексією Криму. Для мене сьогодні найважливіше, щоб європейська та євроатлантична спільноти не піддалися тому тиску, який здійснює Путін, і щоб не було спокуси говорити, що Крим втрачений, Україна де-факто теж втрачена, отже, потрібно якось порозумітися з Росією»⁶⁹⁸.

Представник ЄС Штефан Фюле написав у Twitter: «Дії президента Путіна в Криму <…> дають чітку відповідь про те, що є головним розходженням між Євросоюзом і Євразійським Союзом». Віце-президент США Джо Байден заявив, що Росія просто «захопила Крим», та пообіцяв РФ ізоляцію⁶⁹⁹.

Після злочинної анексії Криму в Росії вистачило цинізму звинуватити ЄС у провокації держперевороту в Україні. Коментар департаменту інформації та друку МЗС Росії: «Євросоюзу час зрозуміти, що причина кризи в Україні не в Росії, а в діях окремих українських політичних сил та їхніх зарубіжних кураторів. Прагнення Брюсселя підштовхнути Україну, як і інші „фокусні“ держави „Східного партнерства“, до штучного вибору між ЄС і Росією багато в чому спровокувало глибоку внутрішньополітичну кризу в цій країні, що призвела до антиконституційного перевороту в Києві»⁷⁰⁰.

Слідом за Сергієм Аксьоновим свою попередню заяву дезавуював також віце-прем’єр самопроголошеного уряду Криму Рустам Темиргалієв, заявивши про наміри нової влади півострова розпочати процес націоналізації земель, якою володіли кримські татари: «Дійсно, ми хочемо із кримськими татарами провести легалізацію всіх земельних ділянок на договірній основі. Частину земель ми попросимо звільнити, тому що ці землі потрібні для соціальних потреб»⁷⁰¹.

В Інкермані військова частина відмовилась капітулювати перед ЧФ РФ. Про це розповів «Українській правді» заступник командира частини Валентин Карпенко: «Уранці до нас приїхали військові ЧФ РФ, які пропонували особовому складу здатися. Особовий склад прийняв рішення не здаватись. Наші хлопці налаштовані позитивно, захищають територію».

На вчорашнє звернення Меджлісу до Верховної Ради з вимогою надати кримським татарам статус корінного народу сьогодні відповів Мінюст: «Кримські татари, які проживають на території Криму, мають усі права щодо захисту своїх національних інтересів. Це питання щодо захисту прав корінних мешканців Криму. І з нашої ініціативи на найближчих засіданнях Верховної Ради буде прийнято низку законів, що дасть кримським татарам можливість самостійно визначитися щодо свого правового статусу та історичної долі цього народу, який проживає в Криму й має всі законні права на цю землю»⁷⁰².

Напередодні окупанти закликали депутатів Верховної Ради України від Криму здати мандати й повернутися на півострів. Сьогодні деякі з цих депутатів прокоментували цю «пропозицію». Лев Миримський заявив: «Я складно перетравлюю все, що відбувається. Поки я буду розуміти, що я потрібний і можу принести користь Криму й кримчанам, я однозначно залишатимусь у парламенті України. Я вважаю, що Крим має бути між Україною й Росією мостом дружби, тому що сталося те, що сталося, але нікому не потрібна війна. А Києву треба завойовувати довіру Криму. Я залишаюся депутатом Верховної Ради [України. — Прим. ред.]»⁷⁰³.

Близько 22:00 прес-служба Служби зовнішньої розвідки повідомила: «У результаті оперативного прийняття Службою зовнішньої розвідки України невідкладних заходів, зокрема по лінії офіційних контактів із російськими спецслужбами, захоплений у вівторок в 17:00 в Ялті командир військової частини СЗР України полковник Ігор Лосніков відпущений»⁷⁰⁴.

Пізно ввечері прес-служба Міноборони України повідомила: «Головнокомандувач Збройних Сил України генерал-лейтенант Михайло Куцин поінформував першого заступника міністра оборони Росії генерала армії Валерія Герасимова про те, що українські військові готові застосовувати зброю. Куцин заявив, що події в Сімферополі, унаслідок яких загинув український військовослужбовець та ще двоє були важко поранені, „сталися за підтримки та безпосередньої участі російських військових, що дає підстави покласти відповідальність за цю трагедію на Збройні Сили Російської Федерації“. Він також поінформував начальника Генштабу ЗС Росії про видання відповідного наказу, згідно з яким військовослужбовці військових частин ЗС України, дислокованих в АР Крим, відтепер мають дозвіл на застосування зброї».

Вівторок 18 березня 2014 року завершив багаторічну операцію російських спецслужб і Генерального штабу РФ з анексії Автономної Республіки Крим і міста Севастополя. Владімір Путін цього дня мав почуватися переможцем. Адже те, що розробляли його попередники, вдалося реалізувати саме йому. Йому випала велика «честь» підписати договір про «приєднання» Криму до Російської Федерації. Але це була лише зовнішня сторона картинки. Ідучи назустріч експансіоністським і реваншистським настроям більшості суспільства та політичного істеблішменту Росії, він поставив і себе, і свою країну поза законом. Перша у XXI сторіччі анексія поставила жирний хрест на сподіваннях, що Росія невдовзі стане частиною цивілізованого світу. Окупувавши Крим, Владімір Путін прирік свою країну й народ на період довгої політичної, економічної та технологічної стагнації. І що найгірше — на довгі десятиліття відштовхнув від своєї країни великий народ України. Цю зраду український народ пам’ятатиме завжди. Відрізавши від себе Україну та анексувавши Крим, Путін підсадив Росію на голку реваншизму, який вимагатиме від нього нових агресивних кроків. Це була дорога в один кінець. Мишоловка для Путіна захлопнулася.