Біблія для комуністів і безпартійних

А ще не так давно в одному із затишних празьких закутків мав тимчасове помешкання справжній вільнодумець на ім’я Гавел. Він писав різні антисоціалістичні памфлети, за які йому гучно аплодував класовий ворог на Заході. Окрім того, займався він ще й іншими дивними справами. Наприклад, порушував рух міського транспорту — клав букети квітів на Вацлавській площі. А також вів з людьми бесіди про любов, розповідав про якусь толерантність (мабуть, його приятельку по конспіративних зв’язках з ЦРУ), говорив про ринкове господарство та й іншими дурницями морочив голови своїм статечним і чесним співвітчизникам. Після ніжної революції він одразу ж змінив помешкання і переселив-ся на Град.

Товариші, які мали на усі випадки життя чудово розвинене шосте чуття, занюхали катастрофу і почали діяти. «Важкі часи приходять для нас,— говорили вони один одному — Якраз вже час знову змінювати одяг.» Після того вони почали вирішувати енергетичну проблему: у печах, пічках і п’єциках спалювали тонни паперових матеріалів. Геть з ідеологічним мотлохом! Хай живе демократія! Багато слів зникло зі словника новоспечених демократів. За одну ніч всі товариші стали демократично непорушними паннами і панами, братами і сестра-ми, милими друзями, колегами... І не було кінця—краю їх толерант-ності.

А деякі «колишні» у темних кімнатах почали вчитися перебирати вервиці.

Старі випробувані порядки впали. Відлунало досі недоторкане головне завдання авангарду пролетаріату, зникли гучні урочистості з їх запланованим захватом і організованою спонтанністю. Цензура (тобто автоцензура?) кудись випарувалась, а кількість нових часописів і газет зросла у геометричній прогресії. І кожен, о диво, писав по—іншому. Рок—, джаз—, фольк— та інші групи, котрі ще зовсім недавно отримували, як першу нагороду, п’ять років у третій категорії, виступали вільно і без претензій на премію. Однак, найстрашнішою раною, нанесеною старим порядкам, стало розброєння і розпуск таємної армії партії, яка називалась народною міліцією...

Ну а що ж нам залишається на кінець? Прості і природні бажання: щоб ті старі, хіба для вибраних золоті часи, ніколи не повернулися; щоб ми не тремтіли від страху, коли вночі хтось застукає до наших дверей; щоб ми ще встигли побачити світ — поки остаточно не запала пітьма і він ще трохи населений; щоб ми не виховували дітей для армії, хіба що для Армії Спасіння; щоб...