Черлені щити

_{Витязі черлених щитів}

_{Володимир Малик широко відомий читачам як автор захоплюючих творів на історичну тему. Найвищим його творчим досягненням є романи «Посол Урус-шайтана» (1968), «Фірман султана» (1969), «Чорний вершник» (1976), «Шовковий шнурок» (1977), які при перевиданні були об'єднані в тетралогію «Таємний посол», а також роман «Князь Кий» (1982). За ці твори письменникові було присуджено літературну премію імені Лесі Українки 1983 року, що свідчить про визнання його заслуг у розробці героїко-патріотичної тематики.}

_{Однією з характерних рис В. Малика як історичного романіста є те, що він звертається до важливих, складних і недостатньо вивчених подій минулого, яким належала особлива роль в історичній долі народу. Так, у тетралогії «Таємний посол» зображується російсько-турецька війна 1677–1681 років — героїчна оборона Чигирина, куди два роки підряд приходила величезна турецько-татарська армія, битва на Бужинському полі, похід запорізьких козаків під проводом Івана Сірка у Крим, Бахчисарайський мир, а також — австро-турецька війна 1683 року, зокрема оборона Відня, в якій брало участь і українське військо під керівництвом полковника Семена Палія. В цьому творі вперше в нашій літературі з епічною широтою висвітлена боротьба українського, російського, болгарського, польського, австрійського та інших народів Східної і Центральної Європи проти агресії Османської імперії.}

_{У романі «Князь Кий» письменник відтворює ще глибшу давнину, показує час, коли окремі східнослов'янські племена під натиском кочовиків почали об'єднуватися і створювати свою державу, яка пізніше стала називатися Руссю або Київською Руссю.}

_{Не став винятком і новий роман В. Малика «Черлені щити». В ньому змальовуються важливі події кінця XII століття, коли наші предки, відстоюючи право на життя, вели героїчну боротьбу з численними половецькими ордами, які з півдня і зі сходу насідали на Руську землю. Головним сюжетним вузлом роману — і це надає йому особливого інтересу — є трагічний похід Новгород-Сіверського князя Ігоря Святославича на половців 1185 року, про який розповідається у всесвітньо відомій художній пам'ятці нашої давньої літератури — «Слові о полку Ігоревім». Використовуючи «Слово», літописи та інші історичні джерела, а також найновіші дослідження радянських істориків, письменник поставив собі за мету об'єднати загальновідомі, але складні й заплутані історичні події в єдиний, стрункий і цілісний сюжет, розгорнути його в просторі і часі, наповнити повнокровними картинами життя, біографіями людей, конкретними реаліями епохи. Чи не найбільш відповідальною у цьому творі є спроба відтворити образ автора «Слова о полку Ігоревім» — геніального поета, мудрої людини, великого громадянина Руської держави. Пропонуючи свої художні гіпотези, письменник водночас виступає в ролі історика, дослідника та інтерпретатора «Слова».}

_{Дія в романі триває недовго — з лютого 1184 по липень 1185 року, тобто неповних півтора року. Письменник показує переддень походу Ігоря, детально описує сам похід, бої на річках Сюурлій та Каялі, поразку сіверських військ, полон і втечу князя з полону. Слід підкреслити, що автор суворо дотримується історичних фактів, що основу сюжету становлять події, зображені в літописах та «Слові».}

_{В той час половці були могутньою воєнною силою, що серйозно загрожувала не тільки Русі, а й іншим європейським державам. На початку XII століття руським князям, зокрема Володимиру Мономаху, вдалося одержати ряд крупних перемог над ними, але з середини століття кочовики все частіше почали нападати на Руську землю. Про те, якими спустошливими були ці напади, є багато свідчень у літописах. Ось одне з них: «Як почне смерд орати, приїде половчин, ударить його стрілою і коня його забере і поїде в село, візьме жону його і дітей, і все майно».}

_{Боротьба з половецькою загрозою ускладнювалася тим, що на Русі далі тривав процес децентралізації влади: колись єдина держава розпалась на ряд окремих князівств, які прагнули політичної незалежності і виходили з-під впливу «золотого київського стола». Князі ворогували між собою і часто вели братовбивчі війни в ім'я своїх егоїстичних інтересів. Показовою щодо цього була тривала ворожнеча між нащадками Володимира Мономаха і Олега Святославича — Мономаховичами і Ольговичами, які протягом цілого століття вели між собою постійні війни, розоряючи Руську землю. Вони нерідко користувалися допомогою половців, що ще більше посилювало страждання народу. Особливо тісною дружбою з половцями відзначалися Ольговичі чернігово-сіверські князі, до яких належав і Ігор. Мабуть, не без підстав Ігоревого діда Олега Святославича автор «Слова» називає Олегом «Гориславичем».}

_{1181 року сталася подія, яка привела на деякий час до примирення ворогуючих династій. Після запеклих боїв за великокнязівський стіл багате і впливове київське боярство, якому набридли безперервні війни, що підривали його добробут, передало верховну владу двом князям-суперникам — Ольговичу Святославу Всеволодовичу і Мономаховичу Рюрику Ростиславичу. Перший почав княжити у Києві, а другий «взя всю Руску землю», тобто землі Київського князівства, зробивши своєю резиденцією Білгород, розташований за двадцять верст від столиці на річці Ірпені. Такий дуумвірат, хоч і не досить міцний, дав на якийсь час позитивні наслідки в справі організації спільних дій проти кочовиків. Проведені Святославом і Рюриком разом з іншими князями походи були успішними, переможними і відчутно підірвали ворожі сили.}

_{Ці перемога наглядно показували, що для захисту Руської землі необхідні колективні зусилля, що для успішної боротьби з половцями потрібно не розпорошувати сили народу, а об'єднувати їх. На превеликий жаль, цю, здавалось би, просту істину на той час усвідомлювали тільки окремі передові люди, а більшість князів, дбаючи про свої місцеві інтереси, неохоче йшли на таке об'єднання.}

_{Не розумів цього і Новгород-Сіверський князь Ігор. Йому не хотілося ні з ким ділитися славою переможця, він прагнув сам «іспити шоломом синього Дону». Така нерозумна позиція привела до найсумніших наслідків: сіверське військо було розгромлене, князі опинилися в полоні і, найголовніше, широко розчинилися для ворогів ворота на Русь.}

_{У своєму романі «Черлені щити» В. Малик відтворює ці драматичні події, коли взаємини між Руссю і Полем загострилися до краю. За півтора року між ворогуючими сторонами відбулося вісім чи дев'ять крупних кровопролитних сутичок і серед них одна така, якої, за словами автора «Слова», щей не видано було на Русі, — поразка на Каялі, повний розгром усієї військової сили цілого князівства.}

_{Чомусь дехто вважає, що це була незначна подія, що про неї ми пам'ятаємо тільки тому, що вона лягла в основу геніального «Слова о полку Ігоревім». Однак сучасники так не вважали. Після побоїща на Каялі половці, як весняна повінь, хлинули з вогнем і мечем на Переяславське та Новгород-Сіверське князівства. Смертельна загроза нависла також над Києвом та Черніговом. Великий патріот і геніальний поет взявся за перо, щоб закликати князів до єдності перед лицем грізної небезпеки. Тисячні дружини багатьох князів прийшли на Дніпро, щоб захистити Київ і Переяслав, а Святославові полки врятували Сіверщину.}

_{Ці історичні події становлять сюжетну і ідейну основу роману. Скупі літописні дані письменник розгорнув у широкі епічні картини, створив досить яскраві і повнокровні образи історичних діячів, а також вигаданих персонажів. Дія відбувається в князівських палацах і в хатинах смердів, на полях брані і на хлібному полі, на городських майданах і в половецьких юртах. Перед нами проходять численні образи князів, бояр, дружинників, смердів, половецьких ханів та простих затурканих кочовиків. У романі правдиво передається суворий колорит епохи, класове розшарування феодального суспільства, показується тогочасний побут, розкривається велика життєва сила трудолюбивого, мужнього і талановитого народу, який вистояв і не зломився під тягарем незліченних страждань. На сторінках роману відчувається клекіт героїчної боротьби з дикими ордами за право жити, за людську гідність, за честь і свободу Руської землі.}

_{З історичних осіб найповніше вимальовується Ігор Святославич — головний герой «Слова». Перед нами постає образ руського князя як державного діяча і простої людини. Ми бачимо його в стосунках з князями, боярами, дружинниками, з жоною Ярославною та дітьми. І багато чого в ньому викликає симпатію. Проте Ігор — син свого часу, в його характері чимало також негативних рис. Він часто робить необачні вчинки, які шкодять загальній справі, буває несправедливий і навіть жорстокий до своїх підлеглих. Його сепаратний похід на половців обернувся справжнім горем для всієї Руської землі.}

_{Через весь роман проходить образ вигаданого персонажа Ждана, доля якого, можна сказати, втілює долю всього трудового народу, йому довелося зазнати багато: і страхіть половецького полону, і важкої праці, і гіркоти поразки. Ллє він з честю пройде крізь усі випробування, збереже в собі сили, щоб знову жити і боронити рідну землю від ворогів.}

_{Значний інтерес викликає образ поета, вихідця з простого народу, а тепер — боярина Славути, який після невдалого походу Ігоря написав славнозвісну поему «Слово о полку Ігоревім». Немає сумніву в тому, що образ автора «Слова» був найскладнішим творчим завданням Володимира Малика. В науці до цього часу йде дискусія про те, ким був автор «Слова», якому князеві служив, чи був він учасником походу, коли писав поему. Слід віддати належне письменникові: його відповіді на ці та інші питання грунтуються на солідних наукових концепціях і серйозних заперечень не викликають. Історики, прихильники інших гіпотез, можуть знайти якісь суперечності в тлумаченні образу автора «Слова», але перед читачем він постає живою людиною зі своєю біографією, своїм характером, своїм духовним світом. Письменник досить переконливо показав, як із хлопчини-сироти Славута виріс у талановитого дружинного співця, мудрого книжника, найосвіченішу людину свого часу. Будучи далекоглядним політичним діячем і палким патріотом, він бачив загрозу Руській землі і силою-художнього слова намагався вплинути на сучасників, щоб відвернути її. В цьому — основна ідея і основний пафос створеного ним «Слова о полку Ігоревім».}

_{Крізь весь роман Володимира Малика проходить ще один образ, на якому хотілося б зупинитися, — це образ черлених щитів як символ рідної землі і єдності всіх живих сил народу перед лицем смертельної небезпеки. Щасливо знайдений вісімсот років тому геніальним поетом, цей образ, використаний у романі сучасним письменником, і сьогодні хвилює наші серця, як хвилював він далеких предків, і сьогодні легко сприймається як уособлення одвічної ідеї захисту Вітчизни. Могутніми і нездоланний здаються нам витязі з черленими щитами — стародавні русичі, що могли помилятися, але завжди сміливо, мужньо ставали супроти ворога, щоб чужинська шабля не перетнула тонкої нитки життя народу, яка єднає його минуле, сучасне і майбутнє.}

_{М. Ф. ГЕТЬМАНЕЦЬ,}

_{доктор філологічних наук}