І-цзін. Книга змін

№ 1. Цянь. Творчість

Тут творчість розглядається в його найчис­тішому вигляді. Це перш за все — акциденція неба як уособлення творчої сили, що лежить на початку всього існуючого. Вона, як універсальна сила, принципово не може мати жодних перешкод у своєму розвитку, якому сприяє те, що ця сила є абсолютно стійкою. Досконалий чоловік може в своїй діяльності повністю проявити таку творчість, яка добре відбивається на всьому його оточенні. Ось чому в тексті сказано: «Творчість. У первісному розвитку сприяє стійкість».

Загалом активній діяльності віддається перевага пе­ред простим, пасивним буттям, тому потрібна особлива пильність для того, щоб ця діяльність привела до позитивного результату. Момент її початку є одним із найвідповідальніших моментів. У ньому ще недоречна діяльність, а потрібна лише замкнута та зосереджена підготовка. Людина може бути сповненою сил, але час ще несприятливий для її діяльності. В образі дракона, що пірнув, тобто потужної істоти, яка сховалася і ще не діє, зображується така людина. Не варто думати, що це може стосуватися лише якихось особливих людей, бо зовсім не притаманно «Книзі» обмежувати застереження, що даються в ній, їхньою придатністю лише для декотрих людей. Тому про перший момент будь-якої творчості сказано: «Сильна риска — на початку. Пірнув дракон, не дій».

Наступний момент, показаний другий рискою, яку в символіці називають полем, тобто поверхнею землі, ха­рактеризують тим, що людина, сповнена творчої сили, зашифрована в образі дракона, може вже вийти зі свого усамітнення: він, якщо з’явився, вже перебуває в полі. Його творчість уже може проявитися, його бачать усі, і таке становище для всіх сприяє зустрічі з такою великою людиною. Крім цього, в системі графічних співвідношень символів «Книги» традиційно вважають, що між рисками символів існує якийсь резонанс, «відповідність», а саме: перша риска відповідає четвертій, друга — п’ятій, третя — шостий. Але в символіці соціальної ієрархії п’ята риска позначає володаря. Тому на другій позиції, що стоїть відповідно до частини п’ятої, — сприятлива зустріч із великою людиною. Ось чому текст цієї риски каже: «Сильна риска — на другому місці. З’явився дракон, що перебуває в полі. Сприятлива зустріч із великою людиною».

Перша хвиля творчого акту на другій позиції вже досягла найвищої точки. Але все це існує наразі лише внут­рішньо, бо перші три риски позначають внутрішній світ, а другі три — зовнішній. Все це ще не реалізоване зовні. Потрібен вихід із себе для цієї реалізації. Його символізує третя риска. При такому переході природно виникає якась криза, таке становище вважається небезпечним навіть для шляхетного чоловіка, котрий упродовж усього першого періоду творчості (весь день) віддавався безперервному творенню. Тільки сповнена сил пильність наприкінці цього періоду (увечері) може призвести до того, що осуду не буде. Тому це сказано і в тексті: «Сильна риска — на третьому місці. Шляхетний чоловік до кінця дня безперервно творить. Увечері він пильний. Небезпека. Але осуду не буде».

При виході до активної діяльності зовні у чоловіка, котрий підготував її внутрішньо, ніби вибивається ґрунт із-під ніг, але саме ця попередня готовність уможливлює успішний результат. Це з достатньою ясністю показано в образі тексту: «Сильна риска — на четвертому місці. Наче стрибок у безодню. Осуду не буде».

Тільки на п’ятій позиції творчий процес виступає у своїй повній силі. Він до кінця проявився зовні і, маючи в собі достатньо сили, не потребує жодної підтримки. Він, як сповнений сил дракон, летить у небі. З такої висоти творець легко може помітити велику людину, де б та не перебувала. Але і сам він є великою людиною, котра настільки розгорнула свою діяльність, що її неважко побачити кому завгодно. Ось як це показано в тексті: «Сильна риска — на п’ятому місці. Літаючий дракон перебуває в небі. Сприятлива зустріч із великою людиною».

На цьому, власне, закінчується творчий процес. Все подальше є лише непотрібним перерозвитком. Якщо творчість вже досягла свого цілковитого прояву і більше вже нічого створити не можна, то той, хто в цьому становищі все ж захотів би «творити» й далі, проявив би лише свою зайву пиху, в результаті якої йому довелося б покаятися. Так каже і цей текст: «Сильна риска — нагорі. Пихатий дра­кон. Буде каяття».

Резюме

Увесь процес творчості показний сильними світловими рисками. Це, певна річ, добрі сили, але для справді хорошого результату треба повністю керувати ними і не допускати того, щоб вони панували. Тільки тоді діяльність може відбуватися гармонійно до всього світового звершення і бути щасливою. Тому в тексті, де сили світла показані в образі драконів, сказано: «При дії сильних рисок дивись, аби всі дракони не панували. Тоді буде щастя».

№ 2. Кунь. Виконання

Навіть найнапруженіша творчість не може реалізуватися, якщо немає того середовища, в яко­му воно буде здійснюватися. Але і це середовище, для того щоб здійснити абсолютну творчість, має бути також абсолютно податливим і пластичним. Крім цього, воно має бути позбавлене будь-якої власної ініціа­тиви, має в повному самозреченні лише вторити та слідувати за імпульсами творчості. Але разом із тим воно не було б в змозі виконувати те, що є творчим задумом. Тому ця цілком самозречена сила показується метафорично в образі кобилиці, яка, хоч і позбавлена норову коня, але не поступається йому в здатності до дії. Якщо творчість — це небо, світло, досконалий чоловік, то виконання — це земля, пітьма. Шляхетний чоловік — той, котрий слухає та виконує вказівки досконалої людини. Саме йому тут належить діяти не за цими вказівками, а з власної волі, тоді він міг би лише помилятися. І тільки слідуючи за своїм повелителем, він може знайти його. Так, для шляхетного чоловіка тут найкраще, втративши подібних до себе самого друзів, знайти приятеля, котрий стоїть вище за нього, котрий своїми якостями доповнює його недоліки. В прос­торовій символіці «Книги» південний захід вважається областю темряви, позаяк там починається згасання світла. І, на противагу, північний схід — ділянка, де зароджується світло, вважається областю світла. Виконання ж показане в рисках темряви, тому йому треба втратити подібні до нього сили на південному заході та знайти сили, що заповнюють приятеля, — на північному сході, щоб скоритися їм. При цьому важливо, щоб діяльність виконання протікала в повному спокої, в покірному прийнятті своєї долі, без перерозвиненого, інакше його діяльність не буде виконувати задуми творчості, а конкурувати з ними. Темрява вступить у незакономірний бій зі світлом, що не може привести до позитивного результату, бо сила темряви — сліпа необхідність, а не ясна свідомість. Якщо перший сим­вол стосується переважно володаря, чоловіка тощо, то символ виконання розповідає про діяльність підданого, дружини тощо. У ньому показана в розвитку необхідність у виконанні. У тексті це сказано так: «В початковому розвитку сприятлива стійкість кобилиці. Шляхетному чоловікові доведеться діяти, але якщо він подасться вперед, то заблукає, відступивши ж назад, він знайде повелителя. Тут позитивно на південному заході знайти приятеля і на північному сході втратити товариша. Спокійна стійкість — на щастя».

Перший момент виконання такий, що в ньому воно саме ще непомітно. І тим не менше воно буде реалізовуватися з повною необхідністю. Нехай навіть сила темряви і холоду тут ще не виявлена. Але вона вже почала діяти. Нехай у тому, що вже випала паморозь, ще не помітний майбутній мороз, але якщо паморозь уже є, отже, недалеко той час, коли буде і міцний лід, в якому холод і темрява проявляться вже повною мірою. Зміцнення сили та темряви може бути зрозумілим і в переносному сенсі: це — час, коли щораз більше можуть почати діяти нікчеми — аморальні люди. Треба передбачати події і бути готовим до зустрічі з ними. Тому як попередження звучать слова тексту: «Слабка риска — на початку. Якщо ти наступив на паморозь, отже, наближається міцний лід».

У символіці геометричних форм «Книги» небу присвоєна форма кола, а землі — квадрата. Просторово небо уявляється куполоподібним, а земля — прямою, пласкою. Але, вступаючи у взаємодію з небом, земля мусить повністю пристосуватися до нього, щоб реалізувати його імпульси. Незважаючи на відмінність їхніх форм, це можливо в силу розміру землі. (Давньокитайська уява, що нескінченно вели­кий квадрат прагне перетворитися в коло, зазначена в розділі 41 «Дао де цзін»: «У великого квадрата немає кутів».) У кожному символі «Книги» одна з рисок вважається го­ловною. В цьому випадку це — саме друга риска. Тому в ній переважно показана ознака цього символу. А якщо ця ознака присутня найповнішою мірою, то тут не потрібні жодні попередні вправи, не потрібна жодна попередня підготовка, а все складається сприятливо само собою. Тільки в світлі цих думок стає зрозумілим текст: «Слабка риска — на другому місці. Плаский квадрат величезний. Хоч і не готуєшся, але не буде нічого несприятливого».

Після першого, внутрішнього прояву цієї ситуації знову настає криза, під час якої неможлива активна діяльність. Людина може бути наділена найдостойнішими якостями, але час не сприяє їй. Тому вона має затамувати свій блиск. Вона може бути стійкою і навіть може діяти, однак лише за умови, що її діяльність буде відбуватися не за її власним рішенням, а тільки за вказівками вождя, котрий стоїть вище за неї, тоді лише її справу можна довести до потрібного вирішення. Ось чому і в тексті сказано: «Слабка риска — на третьому місці. Затамувавши свій блиск, зможеш залишитися стійким. Можливо, якщо будеш діяти, тримаючись вождя, сам не здійснюючи нічого, справа буде доведена до кінця».

При пасивності сили темряви, характерної для виконання, стан кризи дещо затягується. Тому, хоча на четвертій позиції вона вже минає, її вплив усе ж залишається. Людина може володіти чимось вагомим, але тут краще їй заховати те, що у неї є: зав’язати мішок. Ця позиція символізує становище наближеної до володаря людини — хитке та сповнене тривог. Звісно, якщо людина в такому становищі буде триматися в тіні, то небезпека не буде їй загрожувати, однак, залишаючись непоміченою, вона не може розраховувати і на похвалу. Тому в тексті читаємо: «Слабка риска — на четвертому місці. Зав’яжи мішок. Осуду не буде і похвали не буде».

І друга, і п’ята риски, як середні риски в нижній і горішній триграмах, показують одну з найважливіших якостей: врівноваженість, що розуміється як уміння без крайнощів завжди бути на належному місці. [Це центральне положення показане в образі, що вимагає певного пояснення. Справа в тому, що гама фарб за давньокитайськими поглядами складається не з семи (як у нас), а з п’яти кольорів, і в ній жовтий колір займає центральне положення. Тому в афоризмах, що стосуються других і п’ятих рисок, часто зустрічаються образи, що мають епітет «жовтий»]. Також жовтий колір — це колір землі. П’ята риска в цьому символі хоча і не є головною, але, займаючи найзручніше становище у горішній триграмі, що позначає зовнішнє, символізує все ж можливість прояву зовні. Зовнішній прояв — це наче одяг. Але позаяк тут мова йде про землю, то й її розташування, нижче за небо, знаходить своє віддзеркалення в тому, що в образі вказана нижня частина китайського одягу: спідниця. Сприятливість цієї позиції дає можливість говорити тут не тільки про щастя, а й навіть про первісне щастя. Після цих пояснень, імовірно, буде зрозумілішим текст: «Слабка риска — на п’ятому місці. Жовта спідниця. Початкове щастя».

Шоста позиція показує перерозвиток цієї ситуації. Сила пітьми, будучи перерозвиненою, вступає в боротьбу з силою світла. Тут, на крайній позиції, на межі, змагаються світло і пітьма, небо і земля, яким притаманні синій і жовтий кольори. Добром ця битва не може бути, бо вона — порушення світової закономірності, й ось ллється «кров драконів»: слабка риска нагорі. Дракони б’ються на межі. Їхня кров синя та жовта. Щоб уникнути такої битви при впливі сил пітьми (слабких рисок), треба завжди мати на увазі, що тут сприятливою може бути лише вічна стійкість. Про це каже і загальне застереження до цього символу: «При дії слабких рисок сприятлива вічна стійкість».

№ 3. Чжунь. Початкові труднощі

Власне, саме з цієї гексаграми й починається розповідь про взаємодію світла та темряви, бо перші дві гексаграми показують внутрішній розвиток світла та темряви поза їхньою взаємодією. Але початок будь-якої дії полягає в подоланні попереднього стану. Звідси й труднощі цього становища, висловлені в самій назві гексаграми. Вона складається із символів води: хмари — нагорі або зовні, блискавки, громи — внизу або всередині. Горішній символ позначає також занурення в небезпеку, бо в ньому риска світла занурена в середовище рисок темряви. Нижній символ позначає рух, що пробивається зсередини, збурення. Таке зрушення, яке, наприклад, навесні стимулює рослини до росту. Але воно протікає в середині небезпек, в умовах початкових труднощів. Тому в такому русі надмірна квапливість може лише нашкодити справі, а, навпаки, витримка і стійкість можуть сприяти споконвічному розвитку. Важливо не тільки вказати позитивно правильний шлях до подолання цих труднощів. На ньому потрібні, перш за все, підтримка та допомога оточуючих. Їх треба схилити на свій бік, аби вони допомагали своєю дією, і тоді самому можна не вдаватися до жодних виступів, бо вони ще надто небезпечні. Саме в силу небезпеки необхідно об’єднання сил. Воно потрібно було і сюзерену, котрий вперше облаштовує свої володіння за сприяння феодалів, що зводять його на престол; воно потрібно й окремій людині, котра починає свою справу. Навіть у пізнавальному житті окремої людини справи йдуть так само: в найперший момент своєї появи пізнавальна думка рухається під покровом непізнаності та зовні вбирається в образи уявлень. Це показано в символах цієї гексаграми: всередині — блискавка, грім, зовні — хмари. Блискавка пізнаваної думки вбирається хмарами уявлень, і ці уявлення відіграють роль помічників мислення. У тексті тут читаємо: «Початкові труднощі. У первісному розвитку сприятлива стійкість. Не треба нікуди йти. Тут сприятливо зводити на престол васалів».

Перша, початкова риска відіграє головну роль в цій гексаграмі, бо вона позначає початкові труднощі. Це, во­чевидь, активність, рух, але вона лежить під щільним шаром ще не подоланої пасивності. Тому такий рух ще не може бути поступальним. Це лише тупцяння на місці, лише підготовка до справжнього руху. Ось чому поспішні дії тут можуть бути лише на шкоду. Навпаки, стійкість — це вміння з повною витримкою дотримуватися слушності — ось те, що тут може бути сприятливим. Труднощі цього становища, природно, вимагають допомоги з боку підлеглих. Тому саме це становище сприяє вербуванню помічників. Так і в пізнанні: це лише перший момент усвідомлення руху думки. Вона також має знайти тут підтримку в засвідченні досвіду та в перевіреній рації розуму. Про це говорять і образи тексту: «Сильна риска — на початку. Нерішуче тупцяння на місці. Сприятливо перебувати в стійкості. Сприятливо зводити на престол васалів».

На цій позиції зовні все складається добре: і сама позиція, як центральна в нижній триграмі, демонструє сприятливу врівноваженість і зайнята вона однією зі слабких рисок, яким призначені парні позиції, й її відповідність із п’ятою, сильною рискою — правильна. Але, тим не менш, тут настільки відчутне безпосереднє сусідство з першою рискою, яка до того ж є головною рискою для цієї гексаграми, що рух цієї риски до її правильної мети, до «шлюбу», єднання з п’ятою рискою, затриманий. При цьому, хоча в межах першої риски самої по собі немає нічого поганого, проте для другої риски вона виступає в ролі грабіжника, захопленню яким друга риска все ж не піддається лише в силу своєї слушності, показаній в центральному її розташуванні. Тут вона — «дівчина», котра не дає обіцянки пошлюбити «розбійника». Вона вичікує якнайдовше, щоб дочекатися того, з котрим вона стоїть у правильній відповідності. Так і мислення: зараз воно ще не в змозі відволіктися від першої миті самосвідомості, і йому необхідний певний час, щоб перейти до безпосереднього об’єкта пізнання в його повній глибині. Це показано в таких образах: «Слабка риска — на другому місці. В труднощах, в нерішучості — колісниця і коні — назад. З розбійником не бути шлюбу! Дівчина в стійкості не йде на заручини. Через десяток років будуть і заручини».

Така позиція — це позиція якоїсь кризи. Тут сили, що діють усередині, вже вичерпуються, а сил, що діють зовні, ще немає. Немає й провідника в нетрях непізнаного світу. Але тільки за його допомогою було б можливе просування вперед. Кажучи образно, потрібен лісник, котрий знає ліс, коли женуться за дичиною. Без нього чекає невдача, про яку доведеться пошкодувати. Але все це ще тільки буде. Однак будь-яка подія не здійснюється раптово, навпаки, вона буває підготовлена всією системою причин. Тому дуже важливо вміти помічати задатки майбутніх подій, щоб не бути ними захопленим зненацька. Ця здатність бачити задатки майбутнього та керуватися ними — чеснота, обов’язкова для шляхетного чоловіка. Тому і тут, передбачаючи невдачу, що насувається, він вважає за краще не виходити зі свого житла, ніж зробити хоча б щось, про що все одно доведеться лише пошкодувати. Так і в процесі пізнання, якщо людина залишається без допомоги вже усталеного розуму і прагне осягнути щось їй ще невідоме, її тут чекає така ж невдача: «Слабка риска — на третьому місці. Переслідуючи оленя без лісничого, лише даремно ввійдеш у нетрі лісу. Шляхетний чоловік помічає задатки подій і вважає за краще залишатися вдома. Бо виступ призведе до жалю».

При виході назовні з’являється можливість знову подивитися всередину та назовні, цілком об’єктивно усвідомлювати внутрішній зміст імпульсу мислення. Можливо, тут є повне єднання з ним, і настільки повне, що все подальше вже буде не таким сприятливим, бо надалі можливий лише перерозвиток. Певна річ, так настає тільки найперший поштовх мислення, але ж це відбувається під час початкових труднощів, тому тут зовсім марно гнатися за чимось великим, а треба досягти повної ясності щодо перших кроків. Тому і в тексті тут сказано: «Слабка риска — на четвертому місці. Колісниця та коні — назад! Прагнучи шлюбу, виступиш, і буде щастя. Нічого несприятливого».

Загалом ця позиція має сенс дуже доброї та широкої експансії, але в цій гексаграмі, де головною рискою є перша, експансія неможлива. Виникає суперечність між вимогами цього розташування і реальними можливостями. Добрі сили тут не мають доступу до тих, кого вони мали б опікувати. Вони замкнуті в собі. Тому якщо для самого носія цих сил і з’являється успішний результат, то для його широкого впливу — ні. Так і в пізнанні, в момент початкових труднощів — на цьому етапі неможливе ні подальше досягнення, ні повідомлення про досягнуте іншим, хто стоїть нижче, а можливо тільки підтримувати спілкування з наставником і друзями, котрі вже раніше сприяли пізнанню: «Сильна риска — на п’ятому місці. Труднощі в твоїх милостях. У малому стійкість — на щастя. У великому стійкість — до жалю».

Ця риска — слабка. Вона показує становище, в якому немає можливості розраховувати на власні сили. Але тут немає і підтримки зовні, бо з третьою рискою (також слабкою) немає правильної (тобто за антитезою) відповідності, п’ята риска, як не головна, не може підтримати, а перша, головна, максимально віддалена. Також ця риска — горішня в триграмі «небезпека» — показує вищу небезпеку, й як горішня в усій гексаграмі, вона демонструє найвищу точку в початкових труднощах. Тому про якийсь рух уперед не може бути й мови. Тут доля — розпач. Такий стан у пізнанні — це той момент, коли немає можливості знайти підтримку в досвіді керівного розуму. При цьому, якщо навіть пізнання спрямоване на найвищі об’єкти, воно все одно залишається марним і пізнає лише залишкову гіркоту розчарування. В образах тексту це показано так: «Слабка риска — нагорі. Колісниця та коні — назад. Плач до крові — безперервним потоком».

№ 4. Мен. Недорозвиток

Насамперед кілька слів про суть цієї гексаграми. Тут унизу є триграма «вода» (небезпека), а вгорі — пагорб (зупинка). Це — небезпека, але зупинена, а струмок, який витікає біля підніжжя гори або який, зустрічаючи на своєму шляху пагорб, не може рухатися прямо далі. За назвою гексаграми — це недорозвиток, неосвіченість. Однак разом із тим і подолання цього недорозвитку — просвіта неосвічених. Тому тут розгортається процес, що відбувається між учителем та учнем, між знанням, зібраним раніше, і новим пізнавальним актом. Якщо в попередній гексаграмі фігура керівної сторони лише намічалася, а вся увага була спрямована на зображення труднощів початку, то тут ця фігура виступає з повною виразністю. Графічно вона показана в другій і шостій сильних рисках, які, однак, тут не головні, а лише сприяють дії головної п’ятої риски. Остання, як і три інші слабкі риски всієї гексаграми, символізує неосвічених, котрих навчає учитель. Але кожна з них має свої специфічні риски, тому на різних щаблях цей процес охарактеризований по-різному. Але спільним у ньому залишається те, що це — двосторонній процес, в якому ініціатива просвіти може виходити лише від неосвіченого, позаяк цей процес не призводить до бажаного результату, якщо він базується на насильстві. Тому тут сприятлива стійкість як розвивається, так і розвиває. І по-перше — в тому, щоб керуватися основ­ним же зазначенням учня, а не шукати подальших вказівок, не виконавши попередні, по-друге — ця стійкість потрібна тому, щоб пам’ятати, що ініціатива процесу має йти від учня. У техніці пізнання — це момент, коли пі­знаване, але ще не пізнане, отримує в розвитку процесу пізнання ту ясність, яку дає йому розум, сформований накопиченим досвідом. Та це не означає, що акти нового пізнання цілком залежні від уже відомого, навпаки — новий акт пізнання має бути придатний до максимально повного прогнозу майбутнього. Але лише пояснюється, в буквальному значенні цього слова, ясністю вже відомого. При цьому учень зберігає всю гостру ревність, допитливість і зацікавленість в цьому процесі. (Недаремно тут в коментаторській літературі вказується на таке місце з «Лунь юй»: «Хто не палає душею [до пізнання], тому не розкрию нічого; хто не сумує [про свою неумілість], того і не розвину. І нічого не відповім тому, хто не скаже ні слова про три кути квадрата, коли йому видимий лише один кут». Цікаво ще відзначити і те, що в Стародавньому Китаї ворожіння оракула вважалося засобом вирішення сумнівів. Тому, як пише Ван Бі, повторне та третє ворожіння, даючи інші результати, вже не спростовує сумнівів, а, даючи альтернативне вирішення питання, лише вносить неясність і розпливчастість). У тексті про це сказано так: «Недорозвиток. Недорозвиненому — розвиток. Не я прагну юнацького недорозвитку, а юнацький недорозвиток прагне мене. Після першого ворожіння — сповіщу. Повторне і третє ворожіння — надмірність. А якщо надмірність — не розкажу. Сприятлива стійкість».

Перший момент тут характеризує сам початок взаємин учня й учителя. І нехай учень ще недорозвинений, але має відбутися розкриття закладених у ньому здібностей. Його близькість до вчителя й активність його становища є цьому запорукою. Але водночас учитель ще не може дати йому таких настанов, яким би він слідував без меж. Це швидше система заборон і покарань. Проте певна свобода учневі тут має бути надана, з нього повинні зняти кайдани (його затьмареність), які тяжіли над ним досі. Однак якби учень, звільнившись від них, самостійно почав діяти, то йому довелося б занадто пошкодувати, бо через недосвідченість він міг би багато чого зіпсувати. Ось як це висловлює текст: «Слабка риска — на початку. Розкриття недорозвинених. Тут бажано, щоб до людей були застосовані покарання, щоб вони були звільне­ні від кайданів, але самостійний виступ до дії призведе до жалю».

Основна перевага вчителя полягає в тому, що він спроможний прийняти до себе недорозвиненого учня і в злагоді з усією закономірністю світу розвивати його. Учень, полишений сам на себе, багато чого буде позбавлений; але і вчитель буде багато чого позбавлений, якщо він не візьме на себе керівництво учнем. Як у будинок приводять дружину, нового члена родини, так і вчитель знаходить в учні щось нове. І лише тоді, як син приводить у сім’ю свою дружину, він може почати облаштування свого дому. Учитель — це лише носій раніше накопиченого розуму. І цей розум ставиться до знань, що здобуваються знову, як учитель до учня, як у родині син до своєї дружини, вперше приведеної в дім. Лише в такому поєднанні накопиченого розуму та нових знань досягається становлення власного знання і можливість передавати його іншим. Ось в які образи втілюються ці думки в тексті: «Сильна риска — на другому місці. Прийми до себе недорозвиненого. Щастя. Привести [в дім] дружину — на щастя. [Лише після цього] син зможе закласти [власну] сім’ю».

Момент кризи в цьому процесі характеризується тим, що ця третя риска є горішньою в триграмі «небезпека». Тому те, що добре в попередньому моменті, згубне тут. Введення дружини в дім тут не може увінчатися успіхом, оскільки вона, зустрівшись із багатієм, якого символізує сповнена сил друга риска, не зможе втриматися в рамках свого обов’язку. Таким чином, усі клопоти тут виявляються марними. У цьому становищі, звісно, неможливе і поглиб­лене нове знання, а можлива лише спекулятивна гра думок. Але остання ніколи не приводить до позитивного знання. Тому текст тут застерігає: «Слабка риска — на третьому місці. Не треба брати жінку [в дружини]: вона побачить багатія і не буде панувати над собою. Нічого сприятливого».

Криза вже минула. Але ця позиція настільки віддалена від позиції вчителя, вона настільки позбавлена підтримки в резонуючих до неї сферах, що нічого і ніхто тут не в змозі подолати недорозвиток, який характеризується цією гексаграмою. Тут безсилі і накази, і прихильність учи­теля, і його застереження. Доводиться лише констатувати факт, що недорозвинена людина тут опиняється в напрочуд скрутному становищі. Вона костеніє в своєму недорозвитку. Якщо на попередній позиції пізнання ускладнюється поверхневою діяльністю розуму, то тут заважає його відсталий недорозвиток. Природно, що жод­на діяльність тут не дає позитивного результату, й єдиний результат такої діяльності — жаль щодо неї. Текст тут лаконічний: «Слабка риска — на четвертому місці. Важкий недорозвиток. Жаль».

П’ята позиція притаманна великій людині, але тут цю позицію займає людина з дитячою податливою душею, показаною в символіці «Книги змін» слабкою рискою. Близькість до суворого вчителя, котрий займає горішню позицію, і правильний повний резонанс позитивно діє на другій позиції і робить це становище цілком щасливим. Тут вказується на абсолютно закономірний недорозвиток юнака і, щоб застерегти його від прагнення самостійно розвиватися, що не призведе до позитивних наслідків, тут зумисно вказується на щасливий характер цієї позиції. Тут треба довіритися вчителю, а в пізнанні — довіритися вже сформованим і виробленим системі та методу пізнання. Текст висловлює це знову-таки з крайньою лаконічністю: «Слабка риска — на п’ятому місці. Юнацький недорозвиток. Щастя».

Настає край недорозвитку. І тут вказується сила вчителя, котрий досяг гармонії між знанням і новим актом пізнання. Цією силою він в змозі розбити недорозвиток. Але якби він просто нав’язав учневі свої знання, то вчинив би стосовно учня, як загарбник, як «розбійник», втручаючись в самостійність його пізнання. Це була б все ж заміна можливості нового пізнання вже раніше накопиченим досвідом. А тут уся справа в тому, щоб «давати зілля відповідно до хвороби», щоб розбити недорозвиток, який, як розбійник, захопив учня. Тому і текст каже: «Сильна риска — нагорі. Удар по недорозвитку. Погано бути розбійником, добре впоратися з розбійником».

№ 5. Сюй. Необхідність очікування

У процесі розвитку недорозвинених саме з особливою силою виступає необхідність планомірності та витримки, тобто необхідність очікувати. І з приводу самовиховання (одного з типів виховання) Мін-чзи подає таку притчу: «Необхідно [весь час] працювати [над собою], але не [розраховувати на] безпосередній успіх. Нехай свідомість і не забуває про цю справу, і не допомагає зростанню». Не треба бути таким, як один чоловік із уділу Сун, котрий був пригнічений тим, що його паростки не ростуть, і став їх витягати. Багато так напрацювавшись, він повернувся додому і сказав родині: «Як я сьогодні втомився! Я допомагав паросткам рости». Його син побіг поглянути на паростки, а вони вже засохли. Мало хто в світі не «допомагає» так рости». Однак тут мається на увазі не пасивне очікування сприятливих обставин, а, навпаки, найактивніша підготовча діяльність: нижня триграма — це «творчість», яка наразі зосереджена всередині і ще не проявляється зовні, бо вона оточена туманом і хмарами (горішня триграма — зовнішній світ, вода). Якщо кожна подія має свою причину, то, правильно створюючи причини майбутніх подій, ми готуємо правильну їхню реалізацію. Щоб чинити справедливо тепер, її реалізацію можна віддати майбутньому, коли вона сама собою проявиться. Тому на цьому щаблі істотним є «володіння», і тоді її «блиск», її очевидність буде розвиватися сама собою. При такому розподілі діяльності сама «необхідність очікування» набуває дещо іншого сенсу, і саме тут доречно вказати на її кінцевий результат, на можливість зробити велику та серйозну справу — переправлятися через велику ріку (через весь потік людського життя), щоб плідно досягти вищого ідеалу людської досконалості. Цей образ знаходить собі підтримку і в самій гексаграмі: з усією повнотою внутрішніх сил творчості, мужності й ясності перед водною небезпечною безоднею оточення — і рішуче кинутись у неї. Ці думки в тексті показані так: «Необхідність чекати. Володій правдою. Тоді блиск її розвинеться і стійкість буде на щастя. Сприятливий брід через велику ріку».

У кожній людині закладена здатність до нових актів пізнання. Але доти, доки вони існують лише цілком латентно, процес нового пізнання ще не почався, і тут ще недоречно казати про якусь необхідність чекати. Ще нічого чекати. Але як тільки процес пізнання активізовано, відразу ж доводиться зважати на закономірність ритму, в якій він протікає, для успішності та результативності його розвитку. Перші ж етапи в процесі нового пізнання полягають у ґрунтовному засвоєнні вже відомого попередникам. Тому тут ідеться ще не про особисте пізнання, а про вивчення того, що можна почерпнути з книжок або з учительської традиції. Звісно, це ніяк не має підміняти справжнього самостійного акту пізнання, бо це лише переддень, передмістя пізнання. Проте, це дуже необхідний ступінь. Не тільки не можна оминути його, але навіть квапливість і нетерпіння на цьому етапі можуть мати лише згубний вплив на весь процес. Навпаки, в цій необхідності очікування — сталість у діяльності засвоєння вже відомого — дає лише хороші плоди. І на цьому щаблі ніяк не можна дорікати людині в повільності, бо вона випливає з постійності, з самої необхідності чекати. Відтак, зрозуміло, що особиста боротьба з помилковими і хибними поглядами тут немислима. У тексті це висловлене такими словами: «Сильна риска — на початку. Очікування в передмісті. Сприяє постійності діяльності. Осуду не буде».

Для наступного, другого щабля потрібно щось більше, ніж просте інтелектуальне засвоєння того, що вже відоме. Тут людина вже має сама прийти до цього безпосереднього

світу та вступити з ним в зіткнення як пасивно — в спогляданні, так і активно — в моральній діяльності, що випливає з пізнання. Сумніви тут уже мають бути подолані. Але саме через це вольове зусилля до нового пізнання обурюється і противиться цьому імпульсу все відстале й інертне в людині. Тому лише тут, на березі, в пізнанні, виникає необхідність очікування, яке характеризується тим, що з’являться невеликі чутки, певна суперечка між імпульсом до нового пізнання і відсталістю накопиченого досвіду. Але справжнє вміння чекати і перечекати тут, врешті-решт, приводить до щастя. У тексті про це сказано так: «Сильна риска — на другому місці. Очікування на піску [біля берега]. З’являться невеликі чутки. Врешті-решт — щастя».

Для остаточного засвоєння нового знання треба зачекати, поки придбане знання не стане настільки ж природним і мимовільним, як, наприклад, чуттєве сприйняття. Якщо попередній щабель може уподібнюватися очікуванню на березі, то тут зроблений ще один крок уперед, ще ближче до річки (яку символізує горішня триграма «вода», ріка). Тут — очікування в мулі. Тут усе негативне, всі сили відсталості та мороку виступають у всій своїй потузі. Саме тут їх треба подолати, але для цього доведеться спочатку застерегти про їхнє настання. Таке застереження ми

і знаходимо в тексті: «Сильна риска — на третьому місці. Очікування в мулі. Насувається прихід розбійників».

За позитивного результату кризи, показаного в попередній позиції, подальший рух виражається в зовсім особливій формі потреби чекати. Це — не пасивне очікування, а творче, активне очікування, сповнене внутрішніх сил, набутих на попередніх щаблях. Тут, аби набуте знання про­нести в майбутнє, доведеться захистити і відвоювати його в усіх протиборчих сил. В уявному спокої очікування в реальності протікає настільки інтенсивна діяльність, що вона може бути показана лише в образі кривавого бою. Вже не на піску біля берега, не в мулі доводиться чекати свого часу: тут — очікування крові. Але тільки воно дає можливість вийти з темної печери незнання у відкритий світ, що ясно сприймається. Текст втілює це в такі образи: «Слабка риска — на четвертому місці. Очікування крові. Вихід із печери».

Вигравши бій попереднього щабля, людина досягає тієї стадії очікування, на якій згладжуються межі позитивного та негативного. Все вже завойовано, все вже досягнуто. Узагальнене і раніше набуте знання, і сенс нового акту пізнання. Настає момент заспокоєння, той момент, коли вже немає потреби в діяльності, коли можливий спокійний бенкет, після якого настає час очікування. Тут корисна лише спокійна цілеспрямованість. Вже завдяки їй гарантоване щастя. Це можливо лише тому, що на попередніх щаблях набуто позитив. У тексті з цього приводу сказано таке: «Сильна риска — на п’ятому місці. Очікування вина та страв. Стійкість — на щастя».

Повне нове пізнання досягнуте. Більше того — воно засвоєне остаточно. Це дає можливість не тільки знати, але й уміти. Те, що раніше було особистою обмеженістю, не здатне більше обмежувати. Те, що раніше здавалося темною печерою, з якої треба вирватися на світло, більше не затьмарює. Людина правильно прожила час необхідності очікування. Вона отримала доступ до вершин пізнання світу і тим самим набула можливість без шкоди для себе опуститися в похмурі глибини світу. І саме в них до неї повертаються творчі сили, накопичені на перших трьох підготовчих щаблях очікування. Їхня дія віддзеркалює в собі характер усього цього часу очікування. Вони приходять, як три неквапливі гості. Необхідно поставитися до них із повною повагою, бо від них залежить остаточний успіх. Це сили молодості, які отримують можливість повторно проявитися в старості, щоб реалізувати завершення єдності біографії людини. Ці думки текст висловлює в притаманній для нашої пам’ятки образності: «Слабка риска — нагорі. Увійдеш у печеру. Буде прихід трьох неквапливих гостей. Ушануєш їх, і врешті-решт буде щастя».

№ 6. Сун. Суд

Очікування корисне. Воно може і має бути наповнене самоконтролем. Певна річ, це тимчасовий відхід від зовнішнього світу та занурення у себе. Така розбіжність зовнішнього та внутрішнього показана навіть у символіці гексаграми. Тут нагорі, в зовнішньому — небо (творчість), а внизу, всередині — вода (небезпека). Сутність неба — в його прагненні підійматися, так само, як сутність води — в її прагненні текти вниз. Між ними — конфлікт, позивання, тобто суд. Але вода віддзеркалює в собі творче небо, вона пронизана його силами. Це показано і в триграмі води, де світлова риска занурена в середину двох тіньових рисок. Пильне збереження у внутрішньому цієї віддзеркаленої суті неба призводить до гармонійного єднання з ним. Але будь-яке надмірне доведення справи до краю тут згубне, бо проявиться до кінця сутність води, яка тяжіє вниз і віддаляє від неба. Натомість, якщо не піддаватися її тяжінню, а дивитися на небо як на вищий людський ідеал творчості, якщо побачитися з великою людиною, то буде добробут, і навпаки: його не буде, якщо кинутися самостійно в потік життя. На шляху пізнання речей тут так само. Має бути вимовлене міркування про співвідношення вже відомого та знову набутого досвіду. Такий суд має не тільки негативний бік осуду, але (чи не більшою мірою) і позитивний бік міркування про помилки і звільнення від них. Тим більше, що в такій сфері це суд людини над собою — суд кращого, що є в людині, над її помилками та хибами, суд творчості над пасивною відсталістю та подолання її. Це все конденсоване в тексті: «Суд. Власникові правди — перешкода. Пильність і врівноваженість — на щастя. Крайнощі — до жалю. Сприятливо побачитися з великою людиною. Несприятливий брід через велику ріку».

Усе погане на початку свого виникнення ще не має до­статньо великої сили опору, щоб вважати його непереборним. На першому місці суду його символізує слабка риска, м’який характер якої вказує на легку можливість подолання зла, тобто того, що тут підлягає осуду. Найбільше з приводу нього можуть виникнути незначні чутки та дебати, але справу все ж вдасться виправити хоча б одним своєчасним каяттям. У тексті читаємо: «Слабка риска — на початку. Не вічне те, про що йде мова. З’являться невеликі чутки. Врешті-решт — щастя».

Не здолавши зла вчасно, на наступному щаблі ми даємо йому можливість зміцніти настільки, що воно вже пануватиме. Воно підганяє нас і спонукає до суду, але цей суд не буде для нас корисним, може бути лише осуд. Позиваючись, ми самі на себе накликаємо біду. Тут краще відмовитися від суду і хоча б із півдороги повернутися та заховатися у себе вдома; краще повернути навіть незначні свої володіння, ніж у суді гнатися за чимось більшим. Так і в пізнанні в аналогічних умовах буває краще повернутися до незначного, але цілком освоєного досвіду, ніж, збившись із слушного шляху, прагнути до набуття все нових і нових знань, які залишаються цілком зовнішніми та не придатними до освоєння. Припустившись помилки, необхідно відмовитися від того, щоб вимовити остаточне міркування. Треба повернутися до початкової точки та виправити помилку, і лише після цього рухатися далі. У тексті це втілено в такій пораді: «Сильна риска — на другому місці. Той, хто не здолав себе, [йде на] суд. Нехай він повернеться і сховається в своїй оселі з трьохсот дворів. Тоді не буде біди, [викликаної ним самим]».

Неможливість руху зсередини назовні вже в самій гексаграмі вказана чітко: в зовнішньому домінує творча сила, проти якої не може встояти внутрішній світ, що опинився в стані небезпеки. Над останнім тут чиниться суд. Ця неможливість руху вперед у момент кризи (третя позиція) виступає особливо чітко, бо ця позиція — момент переходу від внутрішнього до зовнішнього. Звісно, будь-яка відмова від нових знань, від руху вперед, будь-яке стійке перебування на місці — жахливе, але тут воно лише в змозі привести до щасливого кінця. Тут людина не може діяти самостійно заради нових досягнень. Лише досягнуте у давнину може тут підтримати людину. Але справжній вождь людства є і найдосконалішим носієм того, що вже було досягнуте. Тому, ідучи за ним, ще можливо діяти, однак навіть за таких дій нічого не досягти задля себе. Людина тут подібна на виткі рослини, які за підтримки високого та міцного дерева можуть піднятися на велику висоту. Так само і в пізнанні: в момент кризи ставлення суб’єкта до об’єкта суб’єкт не в змозі виробити методологію пізнання ad hoc і змушений користуватися раніше виробленою методологією. (Не варто, однак, випустити з уваги те, що цей постулат є лише окремим випадком і зовсім не показує загальних гносеологічних поглядів нашої пам’ятки. Тут мається на увазі лише конкретна можливість, характерна для цієї ситуації в процесі пізнання. — Ю. Щ.) У тексті це зашифровано в такі слова: «Слабка риска — на третьому місці. Годуйся досягнутим у давнину. Стійкість жахлива, але врешті-решт буде щастя. Можливо, ідучи за вождем, і будеш діяти, але нічого не вдієш [сам]».

Вплив кризи ще триває і на цій позиції, і тут людина також не в змозі впоратися з собою і доводить справу до суду. Але ця позиція вже включена в триграму «творчості», тобто тут людина має творчу міць, завдяки якій вона може всі свої вчинки виправити і повернутися в стан невинності, відповідно до задуму долі. Збагнувши його, людина може досягти повного та досконалого примирення зі своєю долею. Стійко зберігаючи цю примиренність, вона вступає в світ, ніби гармонійно входить в його частину. Знову ж таки не варто вважати, що тут подане раз і назавжди загальне усталення. Мова йде про специфічні умови одного з моментів «суду», причому «суд» цей тепер розглядається з точки зору судді (горішня триграма). З цієї точки зору суд — не покарання, а виправлення заради перемоги необхідності закону доль. Необхідна звитяга істини над тимчасовою й уявною правильністю. Саме відновлення істини тут і мається на увазі. У тексті про це сказано так: «Сильна риска — на четвертому місці. Той, хто не здолав себе, [йде на] суд. Нехай він навернеться і поєднає себе з долею, і в цій зміні знайде мир. Стійкість — на щастя».

З точки зору того, хто виголошує вирок суду, суд — це головне і досконале пізнання, очищення та виправлення негідного вчинку. З висоти цієї дії не може бути випущена з уваги жодна лиха дія. Пізнається все, що не є благим. А якщо воно пізнане в характеристиці, то вже не буде більше відбуватися. Так відновлюється повна невинність, той початковий стан гармонії, який передував злочину. Його більше немає, як його не було до його задуму. Тому і текст тут лаконічний: «Сильна риска — на п’ятому місці. Суд. Початкове щастя».

Спокута провини в осуді не повинна змушувати людину легковажно ставитися до можливості спокутувати провину. В іншому випадку це буде перерозвинена спокута, яка описується в шостому розділі цієї гексаграми. Тут мова йде про легке ставлення до прощення. Людина може бути прощена, але вона знову чинить негідно, розраховуючи на нове каяття та спокуту. Якщо на попередньому щаблі мова йшла про повне та дієве виправлення, то тут — перерозвиток, знову і знову з’являється виправлення хиб, яких припускаються знову і знову. (Текст тут наділяє ці думки в образи, зрозумілі і без пояснення, але наповнені специфікою життя придворних феодалів Стародавнього Китаю. — Ю. Щ.): «Сильна риска — нагорі. Можливо, тебе винагородять поя­сом, але до кінця аудієнції ти тричі порвеш його».

№ 7. Ши. Військо

Ця гексаграма відрізняється від попередньої тим, що в ній замість «творчості», розташованої зовні, опиняється «виконання». Якщо перше — це напруга та світло, то друге — податливість і пітьма. Вона не може вносити ясність, так би мовити, озвучувати міркування, і тому в ситуації, показаній у цій гексаграмі, конфлікт не може бути вирішений судом. Тут дієве щось інше. Той, хто може судити себе сам, до суду справу не доводить. А той, хто доходить до необхідності судитися, не обов’язково буде задоволений рішенням суду. В такому випадку він, незважаючи на це рішення, повстане проти нього. Але в такому становищі діяти лише юридичними засобами безглуздо, бо саме за їхньою допомогою висловлений осуд. Система «Книги змін» була б порушена, якби суд у ній був показаний лише з позитивного боку. Можливий і неправий суд, проти якого треба повстати. Але позаяк юридично повстати неможливо, то доводиться вдаватися до збройного повстання, до війська. Не можна, однак, легковажно ставитися до останнього. Тому ця гексаграма присвячена багатосторонньому вивченню «війська», його дій і застосування. Небезпека — основна ознака дії і застосування війська. Це показано в самій структурі гексаграми: всередині (внизу) — небезпека, а зовні — виконання: триграма, що складається тільки з рисок темряви. Похмура небезпека, ось що каже сам символ. З найбільшою пильністю, з повноцінним життєвим досвідом чоловіка слід вирішувати суперечку за допомогою війська. Тут однаково згубними можуть виявитися як юнацький запал, так і стареча відсталість. Тільки при контролю цього може бути успіх, тобто може бути виправлено те, що вже раніше було зіпсовано. Недорозвинений юнак або розвинеться правильно, і тоді йому треба лише зачекати свого часу; або ж він у розвитку помилиться і має бути засуджений. Якщо ж навіть судом не можна виправити помилку, то необхідні рішучі заходи: необхідна дія війська. Такий другий сенс цієї гексаграми. Але в них обох загальним залишається вимога стійкості: сталого перебування на правильному шляху та з незаплямованою совістю. У тексті є лише натяк на ці домінуючі думки, які розкриваються тільки в коментаторській літературі, головним чином з герменевтичного дослідження. Ось текст: «Військо. Стійкість. Змужнілій людині — щастя. Осуду не буде».

У будь-яких діях війська співіснують і здобуток, і втра­та. Перевага першого над другою визначає успіх війська. Але успіх досяжний лише тоді, коли не він є пристрасно бажаним результатом. Тут гарячковість може лише спричинити найгірші наслідки. Натомість успіх можливий лише тоді, коли застосування війська випливає не з одного прагнення перемоги (яку однаково бажають обидві воюючі сторони), а із залізної необхідності, з вищих законів стратегії. Так і виправлення помилок, допущених в пізнанні, недосяжне за допомогою дій, що базуються на простому намірі та бажанні. Цього можна досягти тільки з усвідомлення його неминучості, яке має бути найґрунтовнішим і сумлінним. Текст втілює ці думки в такі слова: «Слабка риска — на початку. Війську виступати за законом. Без сумлінності — нещастя».

Різниця елементів полярності можлива лише в силу їхньої єдності. Різниця між світлом і темрявою можлива лише завдяки їхній єдності. У теорії «Книги», по-перше, вельми часто вказується на взаємне тяжіння світла та тем­ряви. По-друге, в кожній гексаграмі переважає дієва тьма, якщо тіньових, слабких рисок у ній відчутна меншість, і навпаки. По-третє, в кожній гексаграмі показане розгортання цього процесу в часі, що йде двома хвилями, в яких дві вищі точки — це риски друга (у внутрішньому) і п’ята (в зовнішньому). Вони, займаючи серединне розташування між початком хвилі й її кінцем, особливо сприятливі. Це ще підкреслюється й тим, що середина, зосередженість, цілеспрямованість, врівноваженість — все це поняття, які містяться в технічному терміні чжун. Вже наворожена позиція показана тут рискою, що символізує всі ці ознаки, тобто займає найвдаліше місце, крім того, це й єдина в гексаграмі світлова риска, до якої тяжіють і якій підпорядковуються всі інші риски. Але вона також опинилася в самому осередді триграми «небезпека». Все це має показувати розташування полководця в серці його війська. Нехай військо та його дії і стоять під знаком небезпеки, нехай в оточенні і пітьма, але цей полководець перебуває в серці війська, тобто однаково далекий як від надмірного, так і від недостатнього. Тому його дії будуть цілком і завжди вдалі і він удостоїться вищої похвали, бо між його рискою (сильною) і рискою володаря (слабкою п’ятою) існує відповідність як за аналогією їхніх центральних позицій, так і за антитезою полярності. Так зображений в такій образності та символіці вдало діючий полководець. Такий розум, що діє в самому серці нового акту пізнання. Завдяки його центральному розташуванню йому однаково доступні всі складові, що входять до пізнавального акту. І саме цей розум, закладений в основу нового акту пізнання, й інспірований із боку носіїв уже досягнутого знання. У тексті про це сказано такими словами: «Сильна риска — на другому місці. Перебування в серці війська. Щастя. Осуду не буде. Володар тричі віддасть наказ».

Позиція кризи — децентрована. Крім цього, тут вона зай­нята слабкою рискою, а це ще погіршується тим, що в символіці «Книги» нормою вважається перебування силь­них рисок на непарних позиціях і слабких — на парних. Власне, ця норма вимагає сили для подолання кризи, але в цьому випадку — якраз навпаки. Тому жодного успіху тут очікувати неможливо, що і знаходить своє відображення у відповідному образі тексту. Так і в пізнанні не може бути успіху, тобто нового знання, коли акт нового пізнання позбавлений внутрішньої сили та правильності. Він не в змозі подолати відсталість уже накопиченого досвіду, який у нових умовах може бути цілком непридатним і неживим. Тоді відбувається підміна нового живого пізнання трупами колись виниклих думок, чужих до поточного моменту пізнавального життя. Іншими словами, відбувається загибель пізнання, тобто нещастя, розкол між знанням і світом. Текст це висловлює лаконічно та напружено: «Слабка риска — на третьому місці. У війську може бути віз трупів. Нещастя».

Нормальність співвідношення між слабкою рискою та парною позицією дає можливість говорити про наступний етап розвитку цього щабля, на якому враховується попередній досвід, і надавати перевагу відмові від активних дій: відступ війська на постійні квартири для вичікувальної підготовки подальшого наступу. Так само і в пізнанні — це момент, коли підводиться підсумок накопиченого досвіду перед вторинним завоюванням нового пізнання. Ні про удачу, ні про невдачу тут говорити неможливо, але можна лише вказати, що «відступ війська» — це не втеча, а підготовка, за яку ганити не треба. Текст тут такий: «Слабка риска — на четвертому місці. Війську — відступати в тил. Осуду не буде».

Хоча п’ята позиція взагалі є підйомом сил, але в цьому випадку вона зайнята слабкою рискою, що символізує неможливість самостійних дій. Проте тут треба діяти, бо кінцевий результат дії ще не досягнутий, і домішуються до нього зовсім чужі елементи. Ніби на обробленому полі з’явилася дичина, яка псує врожай Однак якщо самому тут діяти і неможливо, то для успішності наказів їх годі було скасовувати. Треба тримати своє слово. При цьому, природно, важливо, щоб була правильно обрана людина, котрій наказують і котру тим самим наділяють відповідними повноваженнями. У таких умовах її безапеляційність необхідна, а кожен її підлеглий, котрий діє на свій страх і ризик, приречений на невдачу, навіть якщо б він діяв із повною відвертістю і стійкістю. У гносеологічній глосі символіку цієї цитати розуміють так, що мова йде про той момент пізнання, коли завойовується нове знання, але воно ще не завойоване остаточно. У такому становищі до справжнього знання домішуються ще й елементи випадкових асоціацій, які виникають не через незнання чи занадто поверхневе знайомство з предметом пізнання. Тут може дуже допомогти і обізнаність у літературі, і за ці слова треба міцно триматися, однак слід пам’ятати, що важливий сенс слів, а не самі слова, що сенс цей необхідно ґрунтовно засвоїти, ніби здавна усиновити. Це «старший син», який протиставляється «молодшому синові», що уособлює лише поверхневе знайомство з літературою. Для останнього стійкість рівносильна відсталості, яка може знищити успіх пізнання. Ось образи в тексті: «Слабка риска — на п’ятому місці. На ріллі є дичина. Сприятливо тримати слово. Осуду не буде. Старшому синові — бути перед військом. Молодшому синові — віз трупів. Стійкість — до нещастя».

Гонитва за перемогою лише заплющує очі на нагальну необхідність боротьби. Тому на попередніх щаблях із відповідно різними сторонами давалися попередження проти помилок поточного моменту. Тут же — кінець процесу, названого військом. Тут мова вже має йти про результат його дій. Єдине попередження, доречне тут, — це попередження проти дії нікчем, які борються лише заради перемоги. Тому один із коментаторів цього місця промовляє настільки ж лаконічно, як і парадоксально: «Коли абсолютно мудрий чоловік керує військом, то на початку він не домагається перемоги за будь-яку ціну. Тому наприкінці він може [досягти] справжнього успіху». Як метафора ця думка може бути застосована і до діяльності пізнання на етапі завоювання нового знання, де останнє вже завойоване і має утворити єдність, наче знову заснована держава має поєднатися з домами колишніх феодалів. Якщо перевести це в образність феодальної пам’ятки «Книги змін», читаємо: «Слабка риска — нагорі. Великий володар керує долями. Він засновує царство, приєднуючись до домів [феодалів]. Нікчемні люди так не діють».

№ 8. Бі. Наближення

Досягнення перемоги (завоювання) — це ли­ше момент, результат якого має бути закріплений. Дія, спрямована на закріплення звитяги, характеризує цю ситуацію. Вона полягає у взаємному зближенні переможця та завойованої ним області, яке можливо тому, що перемога означає знищення та підпорядкування всього того, що чуже, що не здатне до зближення. Останньому тут необхідно поставити правильний прогноз майбутнього розвитку, причому мова наразі йде не стільки про досягнення добробуту завойованої області, скільки про запобігання зовнішнім силам, які діють руйнівно. Якщо для попередньої ситуації момент звитяги є останнім моментом, то для цієї ситуації він виступає в ролі її початку. У ньому ті початкові співвідношення, які підлягають стійкому збереженню на все майбуття. Так мова йде з точки зору того, до кого [воно] наближається. Тим же, хто наближаються до нього, необхідно усвідомити, що в такій ситуації можливе лише благотворне зближення, яким має скористатися відразу кожен, хто йде до зближення. Запізнення в таких умовах рівносильне відмові, рівносильне перетворенню зі співучасника перемоги в переможеного та розбитого. У процесі пізнання, поки нове знання ще не досягнуте, доводиться чинити різні дії для його досягнення. Тут і протиставлення знання не­знанню, і приведення в стрункість хаосу переживань, і проникнення в поки що недоступну стихію ще не пізнаного, і відмежування від випадкових, що заважають, уявлень. Але ось пізнання завойоване. Це означає, що всі ці дії доведені до позитивного результату. Тоді в галузі пізнання можна досягти всього родинного, ніщо чуже вже не на заваді. Можливо, й потрібне зближення нового, вищого пізнання з попереднім пізнанням. Те, що зберігає в останньому силу переконливості, незважаючи на досягнення нового пізнання, що стоїть на вищому щаблі, відразу ж об’єднується з ним у єдину систему знань. Ті ж пізнання попередніх щаблів, які зараз запізнилися, — вже не придатні та приречені на загибель. Така проміжна ситуація між завоюванням перемоги й її майбутнім виховним процесом. Текст висловлює це так: «Наближення. Щастя. Вникни в оракул, і від початкової вічної стійкості осуду не буде. Чи не краще відразу ж прийти? Хто запізниться, тому — нещастя».

Найвіддаленіше від переможця і водночас найподатливіше коло підлеглих позбавлене можливості самостійно діяти. Воно якнайінтенсивнішим чином прагне наблизитися до переможця, бо особливо відчуває віддалення від переможця, котрий (беручи до уваги попередній коментар) постає тут як носій нового, справжнього пізнання: як «володар правди». Стосунки тут, на початку зближення, ще напрочуд прості, позбавлені химерності та штучності. Тому «володар правди» наповнений нею, як простий невибагливий глиняний глечик наповнений водою. Не в зовнішності його суть, а в його змісті. Кожен наближається до нього, навіть діючи заради себе самого, чинить усе ж те, що вимагає ситуація. Тому, приходячи до нього беззастережно, до кінця, він творить щастя не тільки для себе, але й для інших. Пасивно зберігаючи свої знання, він долучається разом із ним до всієї системи знову завойованого рівня світорозуміння й утворює для останнього такий собі кордон, оформляє його. У цьому корисна дія простого людського розуму, здорового глузду, який замінюється іншими типами пізнання на подальших етапах. Текст висловлює це такими словами: «Слабка риска — на початку. Наближайся до того, хто знає правду. Осуду не буде. Він наповнений правдою, як повний глечик. Остаточно прийдеш до нього, то буде щастя і для інших».

Те наближення, яке мається на увазі тут, — це не зовнішня, не суто просторова близькість, а зближення по суті, для якого визначальним є лише внутрішня співзвучність. Тому в процесі цієї ситуації насамперед враховується її ритм і співзвучність цьому ритму. Ми вже неодноразово бачили, що процес, показаний у тій чи іншій гексаграмі, є ритмом двох хвиль, в яких друга та п’ята позиції висловлюють вищі точки розвитку кожної хвилі. Тому між ними існує така ж внутрішня спорідненість. Тут це підтримується протилежністю сил світла (5) і темряви (2), отже, й їхнім взаємним тяжінням. При цьому тут обидві ці сили займають свої позиції природно. Тому саме між ними, можливо, найпродуктивніше плідне зближення. Якщо в ньому вся суть цієї гексаграми, то в цих межах вона зображена найбільше лише в поняттях, тоді як її образна розробка в уяві буде показана в тексті п’ятої риски. Тут також відзначається той момент в пізнанні, який характеризується пристрастю, потягом до пізнання, але й повною можливістю реалізувати цей потяг. Він є, і ніщо йому не перешкоджає. Останнє навіть виражається суто графічно: адже між другою рискою (суб’єкт бажання) і п’ятою (об’єкт бажання) немає сильних рисок, які можуть чинити опір. Однак на цьому етапі мається на увазі лише наближення, але ще не досягнення об’єкта бажання. Й якщо для п’ятої позиції, як побачимо, буде характерне повне та досконале пізнання, то для цієї — лише прагнення до нього і володіння ним не реально, а лише в ідеалі. Останнє все ж можливе, бо межа між внутрішнім і зовнішнім тут знищена силою співзвучності та взаємним їхнім тяжінням. Ці думки тут подано лише в натяку доволі скупого тексту, але вони, без сумніву, випливають з усієї системи пам’ятки і потрібні для гідного насичення не в міру лаконічного тексту: «Слабка риска — на другому місці. Наближайся до нього зсередини. Стійкість — на щастя».

Прагнення до об’єкта (вищого ідеалу) залишається і тут, але сприятливі умови вже минули. Мова іде про тих, хто спізнився, про кого йдеться в тексті самої гексаграми. Вже саме прагнення є силою, а наявність сили обов’язково викликає протиборство. Так суб’єкт тут обличчям до обличчя протистоїть усім негативним силам, які в коментаторській літературі іноді розглядаються як інфернальні. Це показано і в тому, що тут присутнє лише прагнення до ідеалу за повної неможливості його здійснення, бо ознаки, які позитивно діяли на попередньому щаблі, — співзвучність, нормальність, зосередженість — повністю відсутні тут. Остання можлива лише на другий і на п’ятій (центральних у триграмі) щаблях, перша ж і друга — на цій позиції відсутні: і третя та шоста позиції зайняті однорідними і тому неспівзвучними силами, а третя, непарна позиція зайнята не нормативно слабкою рискою. Це вкладено в слова лаконічного тексту: «Слабка риска — на третьому місці. Наближаєшся до нього, але воно — не те».

Після пережитої кризи наближення знову можливе, однак внутрішню спорідненість вже не відновити. Для неї час уже втрачено. І єдине, що тут можливе, — це зовнішня, просторова близькість, яка в цих умовах також має значення. Якщо мова йшла про внутрішню спорідненість понять, то тепер уже — про близькість їхнього співставлення. При цьому, звісно, межі співмірних понять розділяють їх, як і поєднують, тобто «зближують». Для успіху тут потрібна лише стійкість збереження такого status quo. Найдавніша коментаторська традиція вважає цю близькість близькістю до правителя його радників, між якими вона може підтримуватися не в силу внутрішнього співзвуччя, а лише в силу підпорядкування радників верховній владі. У тексті читаємо: «Слабка риска — на четвертому місці. Зовнішнє наближення до нього. Стійкість — на щастя».

Якщо раніше наближення розглядалося з точки зо­ру тих, хто наближаються, то тепер воно розглядається з точки зору того, до кого наближаються. Цей об’єкт наближення показаний єдиною світловою рискою, до якої, через полярність, тяжіють й усі інші. Тут достатньо однієї ознаки цього об’єкта, його явності, що викриває відтінок явності до всього процесу наближення. Однак це не пасивне допущення безформного та вільного наближення, а зовсім визначене оформлення свободи наближення. Воно показане в образах, запозичених із обрядів Стародавнього Китаю. Як на це вказує один із визначних коментаторів — сунсь­кий Чен І-чуано, вже при династії Чжоу існував культовий обряд царського полювання, за якого загоничі ставилися лише з трьох боків поля. Четвертий бік залишали відкритим, і дичина, яка втекла від царського полювання, цілком могла уникнути смерті. Таким чином, убитими ставали лише ті тварини, які сунули прямо на мисливця, яким «життя не було потрібне» і вони «самі віддавали його». Вважали, що така дія володаря є сильнодіючим прообразом для всього населення, що виявляються зайвими якісь заборони. Так показана ця свобода, оформлена все ж рамками необхідності. Доволі поширений текст висловлює це такими словами: «Сильна риска — на п’ятому місці. Явлене наближення. Царю слід ставити загоничів лише з трьох боків і упускати дичину, що попереду. Тоді для городян не буде заборон. Щастя».

Останній щабель вказує на певний перерозвиток. Відповідним є і перерозвиток наближення. У ньому втрачене відчуття об’єкта наближення, і залишається лише наближення невідомо до чого. Одне безцільне прагнення. Безвихідь цього стану в лаконічній фразі тексту показана так: «Слабка риска — нагорі. Наближення до нього позбавлене головного. Нещастя».

№ 9. Сяо-чу. Виховання малим

Як і в двох попередніх гексаграмах, в цій одна риска одного типу, протистоячи п’ятьом рискам іншого, є об’єктом їхнього прагнення. Така ферментна дію меншини вже намічалася в попередньому, але тут вона підкреслюється з особливою силою і поступово чинить свою дію на весь процес. У ньому розглядається, так би мовити, зародження впливу протилежного. Воно ще цілком перебуває у зовнішньому середовищі, яке відрізняється пасивною податливістю (показаною у властивості горішньої триграми «податливість»), і протистоїть максимальному напруженню творчості, показаному в нижній триграмі. Так тут слабкість починає долати силу, чинячи останній перешкоди. З іншого боку, тут мається на увазі протистояння і опір індивіда всьому його навколишньому оточенню. Щоб збагнути, в якому сенсі тут ідеться про перешкоду, необхідно взяти до уваги, що тут є неперекладна гра слів, бо це проходить червоною ниткою через коментаторську літературу, слово, що позначає тут «перешкоду», таким самим чином позначає і «виховання». Адже перешкоди, якщо їх долають, є найкращим засобом виховання, і з чогось негативного перетворюються в позитивне, діє фактор виховання волі та витримки. Що ж є «завадою», подолання якої тут діє виховним чином? Відповідь на це показана в дещо дивному за автохтонністю образі. Справа в тому, що в Китаї дощові хмари частіше рухаються зі сходу — з моря. Творці ж тексту «Книги змін» — плем’я Чжоу, як свідчить переказ, прийшли із заходу. Тому для авторів захід служив метафорою минулого. Хмари, що йдуть із заходу (з минулого), не дають плідного дощу. Нехай виховання позначає можливість розвитку, але воно — лише в подоланні минулого; те, що воно не спроможне подолати сьогодення, розумілося повністю серед іцзіністів, і один із них, Вань І, в своєму коментарі заявляє: «Абсолютно мудрий, правлячи світом, не зневажає обмежений народ. Будда, рятуючи всіх, не нехтує навіть демонами. І споглядаючи свідомість, переможно рухаючись вперед, хіба злякається тимчасових перешкод? Вони наче каміння, що не може затримати колесо воза, вони ніби удар по дзвону, який змушує його звучати; гейби точильний камінь для ножа, на якому той стає гострішим. Коли свині підходять до золотої гори, це збільшує її виблиск; коли паморозь і сніг вкривають сосни та кедри, вони стають прекраснішими. Ось чому тут мова йде про розвиток». Із таким змістом доводиться усвідомлювати і те, як спогади про пройдені щаблі пізнання, перешкоджаючи новому акту пізнання, якому необхідно їх подолати, є матеріалом для його виховання. Цими думками коментаторської літератури насичений такий текст: «Виховання малим. Розвиток. Щільні хмари і не йде дощ: вони — з нашої західної околиці».

На самому початку цього процесу, коли сповнене творчих сил внутрішньо протистоїть перешкоді, легке, як подих вітру (горішня триграма символізує також і вітер), суєта дрібних клопотів і справ збиває людину з прийнятого ним пізнавального творчого шляху, виступаючи в його власних неорганізованих і рвучких прагненнях. Необхідно відразу ж одержати перемогу над собою, відтіснити на належне місце ці прагнення та залучити себе знову в природні взаємини з оточенням, повернутися до дисципліни. З цього приводу в тексті читаємо: «Сильна риска — на початку. Який осуд того, що повернувся на власний шлях? Щастя».

Таке повернення на власний шлях можливе і на наступному щаблі, хоча воно і дещо утруднене наближенням до перешкод, спокушаючи зійти зі шляху. Однак це позиція найгармонійнішого розкриття творчих сил, тому саме тут можливо впливати ними на перешкоди так, що вони перетворюються в засіб виховання, як про це докладніше сказано загалом у вступі до цієї гексаграми. Лаконічний текст тут каже: «Сильна риска — на другому місці».

У момент кризи триває дія, але в умовах, що змінилися, стали несприятливими, одна сила, хоча б навіть і сила творчості, діяти вже не може. Вона позбавлена всіх необхідних обставин. Це показано в образі тексту, що промовляє достатньо виразно і не вимагає пояснень. Настає той внутрішній розлад, який, наприклад, у сім’ї показується розладом між чоловіком і дружиною. Це — окремо зазначений момент, коли неможливо синтезувати знову набуте знання і переконання, що склалися раніше, з протиріччями навколишнього середовища, які можуть бути і незначними, проте тут навіть їх досить для завади позитивному руху пізнання вперед. З цього приводу в тексті знаходимо такі слова: «Сильна риска — на третьому місці. У колісниці випали спиці. Чоловік і дружина відводять погляди».

Вплив попереднього щабля тут ще продовжує позначатися, створюючи достатньо небезпечну ситуацію, на яку натякає текст в образі крові, що виступила. Але нормальність взаємин цієї позиції й її сил в цій гексаграмі вказує на можливість успішного результату для справи. Також це саме той момент, який є найважливішим у цій ситуації, що показано й символічно: тут знаходимо єдину слабку межу, до якої тяжіють усі інші. Хоча це ще не позиція володаря, а лише наближеного до нього, проте в усьому контексті цієї ситуації вказано на такого підданого, котрий, володіючи знанням істини, може сам керувати подіями. Дві умови потрібні йому: правдивість і обачність. Усі його дії можуть досягти успіху лише тоді, коли вони базуються на його власному безпосередньо новому акті пізнання. Тим самим тут вказується на керівну роль нового пізнання в момент подолання ним перешкод, які виникають із минулого, і тим самим це вже не сьогодення. Обачність тут особливо необхідна ще й тому, що дія цього щабля простягається, як ми побачимо, і на наступній, тобто на майбутнє. Тому про таку правдивість та обачність текст каже прямо, а не образно: «Слабка риска — на четвертому місці. Володій правдою. Коли виступає кров, виходь обачно. Осуду не буде».

Уже й сама сприятливість цієї позиції (другого позитивного підйому всього процесу) може бути достатньо доброчинною. Однак для нього потрібна попередня підтримка; безперервно успадковувати ту правду, яка досягнута раніше, ось те, що робить це становище сприятливим. Ця допомога попереднього щабля й є тим збагаченням від сусіди, про яке каже текст. Це вже не збереження самих лише знань, здобутих у минулому, це збереження плоду нового пізнання, укріпленого в найсприятливіших для цьо­го умовах. Текст тут такий: «Сильна риска — на п’ятому місці. Володій правдою в безперервній спадкоємності. Збагатишся завдяки твоєму сусідові».

Кінець аналізованого процесу, коли його позитивні досягнення, його гідності не лише знайдені, але і закріплені за їхнім носієм, ознаменований вирішенням тієї напруженості, що характеризує його загалом. Однак ніяка консервативність тут неприпустима, особливо консервативність менш прогресивної жінки. Це призвело б до того, що живе пізнання стало б мертвою традицією. Але з цього ще не випливає, що з такими досягненнями можна рекомендувати агресивний виступ. На це вказує образ місяця, який перебуває у повній фазі. Справді, якщо місяць вже досягнув повноти, то він має піти до зменшення. Так само з необхідністю, збитків буде завдано і тому, хто в такий момент вирішення напруженості, не даючи йому правильно прозвучати, звернеться відразу до агресії; остання не відкидається взагалі, але вона розглядається як окрема ситуація, й саме їй присвячена наступна гексаграма. Тут же увага спрямована на вирішення, на закінчення всього попереднього процесу, що показано в тексті так: «Сильна риска — нагорі. Вже йде дощ, вже [все на належному] місці. Вшанування носія чеснот. Стійкість жінки — жахлива. Місяць наближається до повного. Шляхетному чоловікові похід — до жалю».

№ 10. Лі. Наступ

Реакцією на початок обмеження зовні є такий момент: коли навіть незначні сили знову набутого значення починають своє позитивне просування вперед. Все минуле (і в цьому сенсі — зовнішнє) протистоїть у своїй звичній і тому руйнівній для нового пізнання переконливості. Тому останнє у своєму виступі вперед наражається на небезпеку. Щоб уникнути цього, необхідна підтримка нової ідеї з морального боку, з боку лагідної привітності (ознаки, що символізує в нижній, внутрішній триграмі «вирішення»), лише тоді можливе настання нового пізнання на зовнішні напружені сили. І цей наступ завжди може і має бути настільки обережним і м’яким, що той, хто діє в найжахливіших обставинах, не постраждає. Пізнавальна здатність при цьому прямує до кінцевої істини, від якої мають бути відкинуті всі випадкові відтінки, що виникають від недбалого ставлення до неї, що має привести до наступної гексаграми «розквіт». Тому така діяльність має бути обережною до парадоксальності, як це зазначено і в образі тексту: «Наступи на хвіст тигра так, аби він не вкусив тебе самого. Розвиток».

На першому щаблі розвитку процес існує тільки idealiter, і тому він — лише в можливості, а не в дій­сності. Але тільки перехід у дійсність надає процесу прагматичності, конкретизуючи тим самим те, що індивідуалізує його. До цього процес мислимий лише як можливість такої дії, і відрізняється від кожної іншої ідеї процесу лише специфікою цієї, а не іншої дії. Ця специфіка існує наразі, певна річ, тільки в загальних поняттях, а не в матеріальній конкретності. Однак і вона, як план на майбутнє, вказує на можливість безбідного розвитку процесу. У тексті читаємо: «Сильна риска — на початку. Найпростіший наступ. Якщо підеш уперед, осуду не буде».

Основна причина наступу полягає в невдоволенні тим, чим людина володіє. З прагнення до нього людина переходить до подолання перешкод і до реального наступу. Відтак, на цьому етапі вже недостатній найпростіший наступ як такий, що позбавлений будь-якого індивідуального забарвлення. Тут воно вже конкретизоване певним об’єктом наступу. Однак така індивідуалізація відіграє лише відносну роль, бо надмірна індивідуалізація загрожує відривом від оточення і тому — загибеллю. Натомість урівноваженість, показана вже в самій (другій, центральній) позиції, — рівновагу між старим і знову набутим знанням. Ось те, що тут особливо необхідно. Досягнення такого спокою має давати людині повне задоволення; і вона не потребує оцінки та визнання своєї діяльності зовні, з боку інших людей. Вона, як відлюдник на самоті, продовжує свій наступ на нове набуття пізнання, в тексті ж бачимо таке: «Сильна риска — на другому місці. Шлях, яким ми йдемо, — зовсім рівний. Людині, котра ховається, стійкість — на щастя».

У наступі, більш ніж деінде, необхідне гармонійне поєд­нання пізнання та дії. Мало знати суть наступу, треба ще знати і його метод. Недостатньо цінувати одне знання, треба ще більше цінувати його реалізацію. Без останньої виходить якась неповноцінність та однобічність. Саме вона й показана в образах тексту. Часто стається, що в період кризи люди марно міркують про реальну сутність, не коригуючи свої дії цим знанням. Від цього навіть їхнє обмежене знання остаточно грубіє і стає мертвою схемою. Але саме такі закостенілі люди діють безуспішно під час кризи. У тексті це набуває такого образу: «Слабка риска — на третьому місці. Й одноокий може бачити; й одноногий може наступити. Але якщо так наступити на хвіст тигра, то він вкусить цю людину. Нещастя. Воїн діє замість великого володаря».

Переживання попередньої кризи має своїм позитивним наслідком те, що в ньому пізнається неповноцінність однобічного розвитку і з’являється прагнення долати, яке і здійснюється тут. Звісно, це не відбувається просто, і на цьому щаблі людина ще позбавлена повного усвідомлення свого правильного шляху, і тому вона ще сповнена страхом. У неї ще вириваються волання жаху, але якщо вона доведе до кінця розпочатий процес гармонізації, то її чекає щастя. В такому випадку вона вже буде рухатися вперед, не відступаючи. У тексті це показано так: «Сильна риска — на четвертому місці. Наступити на хвіст тигра: ой-ой! Врешті-решт — щастя».

Увесь накопичений у минулому досвід настання перетворюється в таку силу, що вже стає необхідним наступ. Треба на нього зважитися. Інакше людина зупиниться в той момент, коли особливо сприятливі умови для наступу, для пізнання на практиці реальної сутності. Тому в тексті тут лаконічно, без відволікаючих образів йдеться прямо: «Сильна риска — на п’ятому місці. Рішучий наступ. Будь стійким у небезпеці».

Зважаючи на небезпеку перерозвитку, властивого останній позиції, тут було б несприятливо шукати нових шляхів. В основному ж усе, що стосується наступу, вже досягнуте, і, виходячи з набутих знань і навиків, необхідно знову і знову діяти, маючи перед очима свій колишній досвід і звертаючи увагу на те, що надало найкращого результату. Крім цієї основної думки, тут зайві всі інші міркування, тому і в тексті сказано лише таке: «Сильна риска — нагорі. Розглядай наступ і вникай у те, що щасливе в ньому. При його поверненні — початкове щастя».

№ 11. Тай. Розквіт

Мабуть, у жодній гексаграмі невідоме настільки гармонійне співвідношення основних категорій — світла та темряви, як це дається в цій гексаграмі; хоча обидві сили (світло та пітьма) визнаються рівноцінними, але все ж теоретично перевага віддається активній, відцентровій силі світу перед пасивною, доцентровою силою пітьми. Це виражається в тому, що сила світла називається іноді (як у цьому випадку) великою, а сила темряви — малою. Силі світла притаманне прагнення вгору, тоді як сила темряви тяжіє вниз. Але в світі події відбуваються на добро лише за гармонійного поєднання обох сил, які ідеально схильні до взаємодії. Однобічний перерозвиток однієї з них за рахунок іншої призводить до згубних наслідків. У цій гексаграмі вся сила світла зосереджена внизу, а сила темряви — нагорі. Тому, якщо взяти до уваги означені раніше напрямки їхнього руху: світло — вгору, а темрява — вниз, стає ясно, що тут, як ніде, вони приходять у взаємодію, маючи найширший доступ одне до одного. Можна це розглядати і з іншого боку: внутрішнє тут заповнене чистою силою творчості, а зовні воно має виконання, тобто повна можливість здійснення творчого задуму, якому ніщо не чинить опору, а зовнішнє середовище в цілковитій податливості підпорядковується йому. Тому не дивно, що ця максимальна можливість творення в традиції іцзіністів приурочена до весни, як до періоду максимального розвитку творчості в природі. За міфологічними поглядами Китаю, навесні активна сила світла діє зсередини, від кореня рослин, зумовлюючи їхній ріст, а сила темряви, як матерія, обростає її і повідомляє зовнішню видимість, реалізованість силі, що діє на світло, ніби наділяє її, і вона отримує можливість цілковитого розвитку, бо в такій ситуації приходить усе велике, а незначне — відходить. Однак це не може тривати вічно, це лише тимчасова ситуація, яка, як весна восени, має змінитися протилежною ситуацією, показаною в наступній (ХІІ) гексаграмі. В їхньому чергуванні демонструється природний ритм, в якому руйнування настільки ж необхідне, як і творення. Тут мимоволі пригадуються слова Ґете: «Природа винайшла смерть, аби мати багато життя». У перекладі на поняття, що стосуються процесу пізнання, це та ситуація, коли після настання досягається повна гармонія між накопиченим раніше знанням, набутим знову, до такої міри, що межа між ними стирається, і вони є єдиною сумою знання, що перебуває до того ж у повній гармонії до його здійснення. Таке розуміння виникає в творах коментаторів більше із загальної теорії і з образу самої гексаграми, ніж із вельми лаконічного тексту: «Розквіт. Мале йде, велике приходить. Щастя. Розвиток».

Тут починає свою дію сила світла, що рухається з низу догори, зсередини — назовні. Її дія не обмежується однією цією позицією, але поширюється і на наступні, зайняті тією ж силою світла. Вона тут захоплює за собою все, органічно пов’язане з нею. Якщо кожною силою і викликається до життя протидія, то тут — той випадок, коли вона підпорядкована. Але протидія може бути як внутрішньою, що виступає, наприклад, у сфері етики (спокуса, яка діє внутрішньо), тому, поки не викрита, вона постає як особисте волевиявлення діяча, так і зовнішньою, що не захоплює діяча, а тамує його. Захоплення та насильство — ось два, так би мовити, спокусники, що відхиляють діяча від його природного шляху. На цій позиції, що представляє найбільшу глибину внутрішньої сфери діяча, в ситуації перемоги над опором і гармонійної єдності протилежностей, це перемога передусім над внутрішньою спокусою. В результаті її зовнішній тиск стає цілком переборним, і похід проти неї має увінчатися успіхом. Тому центральне прагнення зовні тут закономірне і дає кращі плоди. У тексті це втілено в такий образ: «Сильна риска — на початку. Коли рвуть очерет, то [інші стебла] тягнуться за ним, позаяк він росте пучком. Похід — на щастя».

У кульмінації внутрішнього розкриття творчої сили світла воно має розповсюджуватися рішуче на все. Ним має бути охоплена навіть периферія, навіть найбільш занепадницькі елементи повинні бути прийняті так само, як і ті, що сповнені рішучості та сили, ті, які наважуються «спливти на річці» (вибитися в житті). Тут недостатньо обмежитися сприянням близьким, спорідненим силам, як це було на попередньому щаблі. За універсальності дії сили творчості на цьому щаблі її розвитку не повинні бути залишені і далекі, бо тут гине саме поняття особистих уподобань, як і всі, що обмежують особистими інтересами універсальність і об’єктивний розмах творчості. Така особиста дружба лінь завадила б цілеспрямованості — ознаці, яка тут заслуговує особливого заохочення, бо метою є творчий вплив на все, що оточує діяча. У таких умовах вже ніщо зовні не може справити домінуючу дію на нього, і тим самим внутрішній аспект сил опору не може спокусити його, бо всі його дії спрямовані назовні. Текст розвиває ці думки такою формулою: «Сильна риска — на другому місці. Охопи й околиці. Застосуй спливаючих на річці. Не залишай далеких. [Особистій] дружбі — кінець. Удостоїшся похвали за ціле­спрямовані дії».

Навіть у такій вдалій ситуації криза все ж залишається кризою, бо тут уперше відбувається реальний перехід від внутрішнього до зовнішнього. Тут творчість стикається з навколишнім середовищем, в якому вона має проявитися. Це не може бути позбавлене труднощів, і, як нагадування про обмеженість в часі будь-якої творчості, звучать перші слова тексту, зрозумілі і без коментарів. Але стійкість самої сили творчості дає тут можливість здолати труднощі. Внутрішня правдивість творчості тут настільки органічно притаманна їй, що виявляється зайвим турбуватися про неї, бо нестачі в силах, що живлять її, не буде. У цьому сенсі й розуміється текст: «Сильна риска — на третьому місці. Немає гладі [яка залишилася б] без вибоїн; немає догляду без повернення. Якщо в труднощах будеш стійким, то осуду не буде. Не журися про свою правду: в їжі буде добробут».

Ми бачили, що в цій гексаграмі виступають у взаємному русі назустріч сила світла і сила темряви. Останній притаманне прагнення вниз. Тут, на четвертій позиції, починає вперше діяти сила темряви. Тому тут особливо виражається її стрімкий політ униз. Сутність виконання — абсолютно податлива та пластична матерія прагне втілити творчий імпульс, що підіймається знизу. Тільки спільно з ним може діяти сила темряви. Сама по собі вона не насичена дійсністю, вона «не багата». Але якщо діяльність творчості не зустрічає жодних перешкод і всі її сили можуть діяти спільно, починаючи з першого імпульсу (як це показано в тексті першої риски цієї гексаграми), то і сила темряви тут не затримається нічим у своєму прагненні до творчої силі світу. «Сусіди» сили, що діє на цій позиції (такі ж сили темряви на двох горішніх позиціях), цілком узгоджені з нею. Тому і тут, як і на першій позиції, не потрібне жодне попередження, наприклад, про необхідність щирих взаємин із оточуючими. Вони тут охоплені тим же прагненням, і правдивість стосунків тут зрозуміла сама собою. Завдяки цьому тут можлива настільки повна перемога над протиборчими силами, що вони, будучи тут підпорядковані повній гармонії досягнутого раніше і набутого в сьогоденні, із супротивника перетворюються в союзника. Подоланий опір стає рушійною силою. Тут мається на увазі той момент у процесі пізнання, коли знання, накопичене раніше, перетворюється з суми ідей, відмінних від змісту нового пізнання, в суму ідей, включених із ним в єдину систему, і тому підтримують його. Необхідно зробити застереження, що таке розуміння тексту властиве лише коментаторам обраної нами приватної критичної школи (особливо Вань І і Дяо Бао. Такі стовпи офіційної ортодоксії, як Чен І-чуань і Чжу Сі, розуміють це місце зовсім інакше, ділячи фрази тексту іншими знаками пунктуації, розставленими в інших місцях. Але, як справедливо вказав уже Дяо Бао, обидва вони припускаються грубої філологічної помилки, не враховуючи найдавніший коментар «Сяо сян-чжуан»). Усі ці думки передані в тексті так: «Слабка риска — на четвертому місці. Стрімко летять униз не багаті, [але всі вони] через свою близькість не [потребують] попередження про правдивість».

Уже на попередньому щаблі сила цієї ситуації розквіту позначається в тому, що всі гальмуючі впливи можуть бути втілені в доброчинні. На цій позиції це досягає ще більшої інтенсивності завдяки тим якостям, які символізовані тут. Це, по-перше, ознака податливості, відсутність відсталості (слабка риска) у того, хто займає (п’яту) позицію зовнішньої, виявленої (горішня триграма) кульмінації. По-друге, це ознака взаєморозуміння вищих і нижчих (показана у відповідності). Такими якостями характеризується, наприклад, правитель, котрий не відривається від керованих ним підданих, а, навпаки, набирає чинності в найтіснішому спілкуванні, що ріднить із ними. Це показано в легенді про царя І, який віддав доньок заміж за своїх підданих, котрим вони як дружини мали коритися, незважаючи на своє походження. Як би не було піднесене знову набуте пізнання, якими не були б глибокі омани в раніше накопиченому досвіді, тут між ними відбувається така гармонізація, що помилки вже не мають негативної дії, і сама їхня помилковість може бути використана для позитивного досвіду, позаяк тут повністю пізнана їхня помилковість. Таке можливе лише при остаточній неупередженості суб’єкта. У тексті подано такі образи: «Слабка риска — на п’ятому місці. Цар І видав заміж своїх доньок і таким чином благословив [їх] на початкове щастя».

Уже вказувалося, що навіть цей максимальний розквіт є лише однією з ситуацій. Як тимчасова ситуація, він не може тривати вічно, а природно має закінчитися, тобто перейти у свою протилежність — занепад, якому присвячена наступна гексаграма. Справді, якщо кожна гексаграма зображує розвиток цієї ситуації в часі, а п’ята позиція висловлює максимум цього розвитку, то шоста позиція вже може показувати лише занепад, тільки зниження досягнутих результатів. Крім цього, це горішня межа триграми, виконанню якої властива якраз не сила, а слабкість (слабкі риски), тому тут інтенсивніше, ніж деінде, проявляється слабкість суб’єкта. Все, що було йому підпорядковане на попередніх щаблях, виходить з підпорядкування, набуває самостійності, і починається розпад. Він відбувається з необхідністю, і до цього треба поставитися, як, наприклад, до природного настання осені в круговороті року. У будь-якому разі при слабкості суб’єкта спроба застосувати військо не доведе до добра. Його воля не буде прийнята до виконання, а, навпаки, все, що йому корилося, почне виявляти свою власну волю: «з міст буде висловлена воля». Але не тільки активне втручання силою тут не приводить до позитивних наслідків. Навіть одне відстале і пасивне бажання зберегти досягнення минулого тут безрезультатне, бо час занепаду вже настає, а відстале збереження минулого лише затримує в цьому періоді схиляння до занепаду. Буде лише втрачений непродуктивно час, про який доведеться пошкодувати. Текст це висловлює так: «Слабка риска — нагорі. Міський вал [падає] назад у рів. Не застосовуй військо. З дрібних міст буде висловлена [власна їхня] воля. Стійкість — до жалю».

№ 12. Пі. Занепад

Мабуть, у жодній парі гексаграм їхня протилежність не виступає настільки помітно, як у цій гексаграмі і в попередній. Це відчувалося завжди настільки, що назви цих гексаграм створили ідіоматичний вираз у китайській мові, відповідний нашому «як небо і земля», тобто зовсім несхожі. Цей вислів засвідчений уже в поемі «Про дружину Цзяо Чжун-ціна», найбільшому китайському епосі, який склався на рубежі II і III ст. Але, певна річ, можливо, що ця ідіома існувала й раніше. Повна несхожість показана тут не в просторовій статиці, а в динаміці розвитку, де розквіт і занепад — найбільша протилежність. Там — єднання і взаємодія сил світла та темряви, неба і землі. Тут — повна відсутність зв’язку між ними. Небо (триграма «творчість») тут нагорі і прагне все вище; земля (триграма «виконання») тут унизу і не може піднятися вгору. Між ними взаємодії немає. Світло (велике) тут відходить, а пітьма (мале) приходить: картина, протилежна до попередньої. Якщо там ішлося про весну, то тут мова може йти лише про осінь. Це, звісно, не означає, що тут припиняється будь-яка діяльність. Навпаки, тут можуть проявляти активність певні сили, але це — сили нижчого порядку. Кажучи мовою коментаторів, тут діють нікчеми, яких сам текст називає «негідними людьми». Щоб збагнути закономірність виникнення цієї ситуації після попередньої, треба лише взяти до уваги, що там у зміст поняття «розквіт» входило повне прийняття негативних елементів. Коли ж сили творчості наприкінці попередньої ситуації починають вичерпуватися і підвищується зміцнення самостійності цих негативних елементів, то за логічного розвитку цього процесу ситуація неодмінно приходить до тієї, яка зображена в цій гексаграмі. У ній показане те становище, в якому після досягнення висот пізнання відбувається зрив і все реакційне починає діяти, не корячись активному пізнанню. Причиною цього є те, що часто трапляється в практиці пізнання: під час найвищого напруження пізнання за недостатньої ясності думки дійсністю визнається ілюзія, дуже мало відмінна від істини. Так би мовити, «майже істина» буває причиною найбільшого падіння пізнання. Цей процес наростаючої помилки показаний у цій гексаграмі. Він протікає, як і всі інші процеси, двома послідовними хвилями. Але в афоризмах окремих рисок не стільки показана характеристика ситуації, скільки дії, ознаки тощо, необхідні для подолання цієї ситуації. На цій гексаграмі закінчується процес самостійного розвитку особистості. Для подальшого плідного розвитку їй необхідно зануритися в суспільство, дійти до подібних осіб для спільної діяльності. Це показано в назві наступної гексаграми: «однодумці». Афоризм справжньої гексаграми віддзеркалює лише своє суттєве з поданих думок, але вони знаходять своє підтвердження і в афоризмах окремих рисок, і в загальній системі. Афоризм цієї гексаграми такий: «Непридатні люди занепаду не сприяють стійкості шляхетного чоловіка. Велике відходить, а мале приходить».

Тут процес занепаду лише на самому початку. Він ще легко переборний. Ще не дає себе відчути індивідуальне відокремлення і можлива спільна діяльність однодумців. Саме така колективність може тут урятувати становище. Потрібне лише стійке її збереження. Тоді ще можливий розвиток, бо спільними зусиллями ще можна зрозуміти шкоду «майже істини» і вчасно припинити її, відразу ж кинувшись до того, що справді істинне. У тексті це показано так: «Слабка риска — на початку. Коли рвуть очерет, то [інші] тягнуться за ним, позаяк він росте пучком. Стійкість — на щастя. Розвиток».

Така ситуація — ситуація занепаду. Але текст — не тіль­ки опис, тут дається порада, як подолати занепад. Саме тут це можливе, бо ця позиція, як центральна, зайнята слабкою рискою, природно має правильну відповідність в активній п’ятій позиції. Тут ще нікчеми, що символізують усе реакційне, можуть долучитися до чоловіка, котрий рухається вперед. Саме йому вказується на необхідність прийняти їх. Для них це — щастя, бо в такому сприйнятті позначається можливість їхнього правильного зростання. Але для такої великої людини, котра веде за собою менших, все ж ситуація залишається ситуацією занепаду. Однак із неї вона в змозі знайти вихід у тому, що з повною активністю приймає до себе тих, хто примикає до неї. Якщо вона зважується на це, то ніхто вже не може збентежити її в її розвитку. Однак, із іншого боку, прихильність до «майже істини» тут посилюється настільки, що ситуація сприяє діяльності лише нікчем. Діяльність справжнього шукача істини тут відчуває величезні обмеження. Проте вони лише служать імпульсами до їхнього подолання для того, хто слушно може називатися шукачем істини, тобто людиною, котра живе пізнавальним життям. Текст висловлює це так: «Слабка риска — на другому місці. Охопи тих, хто примикають до тебе. Незначним людям — щастя. Великій людині — розвиток у занепаді».

Криза, що репрезентує собою завжди вкрай скрутне становище в ситуації занепаду, стає особливо гострою. У поступовому загостренні занепаду саме третя позиція є найбільшою глибиною його, бо такі з ним позиції вже висловлюють відоме звільнення від занепаду. У символіці «Книги» це показано тим, що вони зайняті триграмою «творчість», повної активності для подолання занепаду. Тут же максимальний розвиток сил темряви. В пізнанні вони ведуть людину до того, що вона приймає подобу істини за саму істину. Ніщо тут не може виправити становища, жодне активне втручання самої людини неможливе. При усвідомленні такої ситуації людину охоплює почуття сорому, і воно може цілком збентежити її. Й активність її може бути спрямована лише на те, щоб мужньо перенести це почуття. У цьому — найважливіше, і «Книга змін» вказує тут у вкрай лаконічній формулі лише цей бік процесу: «Слабка риска — на третьому місці. Ти знемагатимеш від сорому».

Самостійний порятунок становища недосяжний і тут. Тільки як милість може бути надана допомога від того, хто займає таку, сприятливішу позицію. Це можливо тому, що період, охоплений характеристикою триграми «виконання», вже минув і настає інший період, позначений триграмою «творчість». Вона символізує також і небо, яке вважали в Стародавньому Китаї інспіратором долі. За цими поглядами (показаними в самій мові) воля неба і долі збігаються. Вступ у період цієї триграми «творчість» позначає «наявність неба», завдяки чому ситуація поліпшується і стан справ стає бездоганним. Це ще знаходить підтримку в тому, що всі сили світла тут діють спільно, об’єднані в одну триграму. Так само всі разом вони діяли і на першій позиції попередньої гексаграми. Все це характеризує стан, в якому вперше надається можливість виправити шкоду від помилкових переконань, від переконань, в яких подобу істини було прийнято за саму істину. Ця можливість виправлення має бути імпульсована з боку найпрогресивніших елементів пізнання або від людини, котра просунулася у своєму розвитку вперед. Текст формулює це такими словами: «Сильна риска — на четвертому місці. Буде наказ згори й осуду не буде. Всі, хто з тобою, прийдуть до благословення [неба]».

Максимальний розвиток сил творчості, що настає на цій позиції, дає можливість, незважаючи на загальну ситуацію занепаду, проявити таку діяльність, завдяки якій процес занепаду може бути припинений. Але це не відбувається автоматично, само собою, а вимагає енергійного та пильного втручання самої людини. Ця енергія показана і в тому, що це п’ята (активна) позиція і що зайнята вона світловою (діяльною) рискою, середньою (домінуючою) в триграмі «творчість». Така сила тут у злагоді з нормою займає позицію великої людини і має правильну відповідність — резонанс у другій слабкій, податливій рисці. Тому і в афоризмі показане щастя, що очікує таку велику людину, котра спроможна зупинити процес занепаду. Однак це розташування ще не таке, щоб на ньому була допустима чинна бездіяльність. Занепад — це все ще наявність, і безперервно треба стежити за тим, щоб не згинув цей початок ліквідації занепаду. Його слід найсильнішим чином зміцнити — немов прив’язати до буйно ростучої шовковиці, яку неможливо вирвати з коренем. Так пізнання, поступово очищаючись від панування ілюзій, має бути пильно укріплене для того, щоб уникнути стану занепаду. У тексті це має форму віршів (заради точності змісту перекладних прозою): «Сильна риска — на п’ятому місці. Призупинити занепад. Великій людині — щастя. Аби не загинуло, щоб не загинуло [воно]! Зміцни [його] у шовковиці, що буйно росте».

На цій останній позиції закінчується ситуація занепаду. Вся попередня діяльність була спрямована до його ліквідації. Ось чому настає момент, коли процес занепаду мав бути не тільки призупинений, як на попередньому щаблі, але і скинутий. Однак навіть тут він дає про себе знати з усіма властивими йому рисками, з його заміною істини «майже істиною» тощо, тому завчасу і ця позиція характеризується занепадом. Але все ж справа йде так лише спочатку. Після цього настає радість подолання занепаду. Ця радість провадить до ситуації, яка характеризується колективністю роботи. Так, закінчення процесу занепаду викладене такими словами: «Сильна риска — нагорі. Скинутий занепад. Спочатку занепад, а потім радість».

№ 13. Тун-жень. Однодумці (родичі)

Процес особистого розвитку закінчився на попередній гексаграмі. Він призвів не лише до занепаду, а й до подолання цього занепаду. Яких би висот не досяг розквіт попереднього процесу, тут, після занепаду, доводиться починати підйом спочатку. Але цього разу це робиться вже спільно з іншими. Для таких спільних дій необхідно, щоб ці люди мали тотожні позиції і тотожну цілеспрямованість. Так настає час для дій однодумців. Вони всі починають із зовсім необроб­леного ґрунту, в «пустці», на якій саме і може початися їхній подальший розвиток. У разі такої спільної діяльності він може передбачати великі та небезпечні дії, переходити вбрід через велику річку, але для таких серйозних дій потрібна стійкість, сповнена благородства, стійкість шляхетного чоловіка. Може виникнути запитання, чому тут процес має початися із зовсім необробленого, сирого ґрунту, покинутого всіма. На це відповідає коментатор Су Мей-Шань: «Пустка — це земля, якої ніхто не домагається. Якщо я стою на такій землі, то всі, хто підуть за мною, справді будуть зі мною єдині, бо без такого реального об’єднання хіба ж вони могли б піти за мною у пустку?» Символічно, образно це єднання показано вже і в самій гексаграмі, де горішня триграма символізує небо, а нижня — сонце (світ). Образ світу, побудований на пізнанні, хоча і віддзеркалює його правильно, але ніколи не показує з цілком вичерпною повнотою. Тому під терміном «світ» зазвичай мають на увазі лише пізнаний світ; на цей же щабель, на якому починається нова пізнавальна хвиля, безумовно, потрібно виходити з чистою даниною, що містить у собі як пізнане, так і ще не пізнане. Останнім такою мірою, що його присутність здатна змінити звичні обриси світу, бо це початок нового пізнавального процесу. Так рівновагу образу світу порушено настільки, що не встановлені ще жодні межі, що розділяють об’єкти, і все пізнається заново в контекстах нових оточень. Ця необхідність пройти через весь світ знову символізується в образі броду через велику ріку. Але цього разу людина проходить весь цей шлях вже не сама, а зі своїми однодумцями. Тому, хоча і залишається необхідною її особиста стійкість, проте їй ще необхідне й інше: вміння діяти не з особистих міркувань, хоча і не без них, але, головне, в ритмічній співзвучності з іншими. У точному і короткому формулюванні це повідомляє коментатор Вань І: «Людина, бажаючи пізнати суть елемента одностайності, має скористатися силою нового акту пізнання та знання, набутого раніше. Але особливо їй не можна домагатися цього з пристрасністю, проте й залишаючись байдужим, вона нічого не знайде. Як кажуть, коли ритмічно спливе час, то й ідея сама собою проявиться. У цій душевній роботі найважливіша заповідь — це не забувати і не допомагати». Такі думки є в коментаторській літературі з приводу тексту: «Однодумці опинилися у пустці. Розвиток. Сприятливий брід через велику ріку. Сприятлива стійкість великої людини».

На шляху одностайності дуже потрібна повна спільність і неприпустиме особисте відособлення. Не можна залишатися у власному будинку, треба вийти з нього. Але цей процес тут тільки починається, людина стоїть у воротах. Однак, вийшовши з воріт, вона може піти у пустку, з якої починається побудова нового розвитку в цій ситуації. У тексті знаходимо такі слова: «Сильна риска — на початку. Однодумці стоять у воротах. Осуду не буде».

Правильна відповідність другій і п’ятій рискам показує тут одностайність. Однак ще великий вплив на цю позицію має минуле, показане попередньої рискою. Людина в такому стані охоплена минулим. Вона наче перебуває в «храмі пращурів». Але там перебуває на місці, іншими словами, затримується на місці. Ця затримка виявляється причиною жалю, який має настати. Причини такої помилки на цьому щаблі в тому, що, незважаючи на правильне нове пізнання, особистий накопичений досвід минулого виявляється занадто слабким (згадаємо про занепад у потоці ситуацій минулого особистого розвитку), тому людина буває занадто сильно охоплена безпосереднім спогляданням і не може вийти за межі раніше сформованого образу світу. У тексті тут сказано: «Слабка риска — на другому місці. Однодумці перебувають у храмі пращурів. Шкода!»

Те, чого бракувало на попередньому щаблі (накопичений раніше досвід і розум), отримує імпульс до інтенсивнішого розвитку. Але час, в якому може проявитися доброчинна дія одностайності, ще не настав. Він настане лише з переходом із п’ятої позиції, що має «однодумця», на другу. Так, у момент кризи, незважаючи на повне бажання скласти зброю і мирним шляхом піднятися на високий пагорб — на вищу за значенням п’яту позицію, це залишається недосяжним упродовж тривалого періоду. Три роки безуспішного очікування передують бажаному досягненню. Для досягнення необхідна повна гармонія колишніх і нових знань. Тут же, у реакції на недостатність досвіду, останній застосовується надміру, тому є небезпека підмінити ним нове знання, як зброю заховати його в заростях. Цей стан у кризі текст наділяє такими образами: «Сильна риска — на третьому місці. Ховай зброю в заростях. Станеш підійматися на високий пагорб, на який за три роки не піднявся».

Оскільки криза вже минула, то, здавалося б, тут має нарешті відбутися досягнення запланованої мети — єднання з людьми. Але воно символізувало відповідність другої та п’ятої позицій. Тому четверта позиція позначає момент, що безпосередньо передує самому єднанню. Якщо це не зрозуміло, то можливі спроби інтенсивної та незрілої (а тому й безуспішної) агресії. Необхідно збагнути це і в момент, коли, здається, можливість настання дуже близька, затриматися і дати ситуації визріти цілком закономірно. Це показано в доволі ясному образі тексту, суть якого в додатку до пізнавального життя Вань І-чжи тлумачить так: «Новий акт пізнання і колишнє знання цілком гармонізовані, але хоча спочатку людина охоплена почуттям наполегливості, згодом вона дізнається, що через цю наполегливість не може досягти істини, і врешті-решт у стані, повному безпристрасності, вона проникає в неї і опиняється в щасті». Текст це висловлює так: «Сильна риска — на четвертому місці. Піднявшись на міський вал, не зважуйся на атаку. Щастя».

Одностайність, основна мета цієї ситуації, не досягається просто. Це видно зі скрути, окресленої на попередніх щаблях. Спочатку шлях, сповнений труднощів, відчаю і відчуження, і лише потім — задоволення. Це дається взнаки навіть тут, де можливий максимальний прояв одностайності, в кульмінації зовнішнього процесу (п’ята позиція з її правильною відповідністю другій). Але тут найбільше виступає вимога перемогти себе, позначена ще на п’ятій позиції. З приводу цього коментатор Чжен Хай-жу каже: «Перемога над великими військами — це не перемога над третьою та четвертою позиціями (якими відмежована від п’ятої друга), а перемога над цими позиціями у власній душі. Як тільки особисті думки виникають усередині, шляхетні чоловіки виявляються розмежованими дев’ятьма заставами. Яка це величезна трудність: перемогти себе. Без великих військ впораєшся з нею?» А інший коментатор Ян Чен-чжай зауважує: «Немає більшого війська, ніж твоя свідомість. Зброя і щити перед нею — дрібнота». Так, відмовившись від своєї особистої обмеженості, можна розраховувати на зустріч із однодумцями. Текст каже про це так: «Сильна риска — на п’ятому місці. Однодумцям — спочатку волання та зойки, а потім сміх. Великі війська переможені і буде зустріч».

Усе, що діє позитивно, в перерозвитку виявляється поганим. Неупередженість, така необхідна для досягнення одностайності, тут, коли мета вже досягнута, виявляється байдужістю. Процес перебуває вже не в центрі уваги, а на околиці. Тому не буде ні каяття, ні якоїсь іншої емоції. Але в байдужості визначається антитеза цієї ситуації: залишені. Су Мей-Шань із цього приводу пише: «Немає того, до чого тяжієш в єднанні, тому немає і каяття. Ніхто не стоїть поруч, тому і прагнення ще не досяжне». Можна було б тут чекати каяття. Однак байдужість знімає його, але це зрозуміло само собою, тому текст прямо вказує на відсутність каяття: «Сильна риска — нагорі. Однодумці — на околиці. Каяття не буде».

№ 14. Да-ю. Володіння великим

Після ліквідації занепаду та спільної дії однодумців все опиняється в їхніх руках. Вони спільно володіють великим. Тому жодні перешкоди на їхньому шляху розвитку неможливі, і розвиток іде так, як він спочатку був задуманий. Це показано і в символіці гексаграми, де п’ята слабка риска є центром тяжіння всіх інших характеристик. Вона володіє ними всіма. Це й є володіння великим, тобто всіма елементами світла. Вони діють всі спільно, тому, як і в попередній ситуації, сумісність дії тут особливо підкреслюється. Тут же йдеться лише про те, що в цій ситуації, незважаючи на її сприятливість, все ж необхідна повна активність. Тільки тоді в конкретних умовах окремих позицій може відбуватися те, про що каже основний текст гексаграми: «Володіння великим. Початковий розвиток».

Володіння у багатьох викликає побоювання того, що це вимагатиме дуже великих і різнобічних зв’язків, між якими можуть виявитися і зв’язки з тим, що завдає шкоди. Певна річ, така відсутність спілкування зі шкідливим не заслуговує осуду, але повна бездоганність і на майбутнє досяжна лише в тому випадку, якщо встановити перешкоди навіть самій можливості спілкування зі шкідливим. Здійснення залежить від розвитку того, кого це стосується. На перших щаблях встановлення таких перешкод зводиться до системи заборон. Але вони відпадають стосовно до того, хто досяг ідеальної чистоти. Шкідливий вплив на нього не може спричинитися, навіть якщо він спілкується з найнижчим і перерозвиненим. Ці впливи обмежені вже в силу його чистоти. Однак текст беззаперечно каже про це: «Сильна риска — на початку. Відсутність зв’язків зі шкідливим — не осуд. Встанови їм труднощі, тоді осуду не буде».

У внутрішньому апогеї володіння великими досягненнями на перший план виступає можливість найширшого засвоєння матеріалу, що сприймається. Символічно це виражається в правильній відповідності внутрішнього (друга риска) і зовнішнього (п’ята риска). Цим визначається і можливість експансії дії. Звісно, це не дається автоматично, а вимагає досягнення певної культури свідомості для недостатньо розвиненої людини так само, як для людини, котра просунулася в своєму розвитку вперед, необхідна діяльність, спрямована на добро іншим людям. Тільки при цьому можна досягти того, що показано в такому образі тексту: «Сильна риска — на другому місці. Велика колісниця — для того, щоб її завантажити. Їй є куди вирушити. Осуду не буде».

Спільність дій, про які йшлося у вступі, тут дуже потрібна. Символом такого узагальнення багатьох людей у Стародавньому Китаї мислився князь. Навіть саме слово «князь» (гун) зберегло не менш часте значення «загальний». Тільки за наявності цієї ознаки можливий тут рух угору. Але при такому сходженні людина недостатньо розвинена, етично нікчемна, може через радощі й егоїстичну насолоду підйомом відхилитися від призначеної мети. У цьому позначається становище кризи, помітне навіть у настільки сприятливій ситуації. Тільки повністю досконала людина може тут не загинути від цієї радості, що насувається на нього. Для пересічної людини тут потрібне особливе тренування розуму, яке не під силу етично відсталій людині. У цьому сенсі доводиться розуміти слова тексту: «Сильна риска — на третьому місці. Князю треба проникнути до Сина Неба. Для незначних людей це неможливо».

Якщо третя позиція, зазвичай, висловлює кризу переходу від внутрішнього до зовнішнього, то четверта позиція висловлює вже занурення під зовнішнє, в інше. З цим необхідно пов’язувати такий собі настрій самозречення, який можна побачити при уважному вивченні всіх текстів четвертої позиції. Це досягається лише герменевтично, а не з коментаторської літератури. Однак і найкращі коментатори неясно усвідомлювали цю закономірність тексту і своєю мовою відповідно висловлювали її. Найповніше описання цієї гексаграми є у Вань І, одного з найвдумливіших тлумачів. Загалом, розмежовуючи мож­ливість застосувати цю гексаграму до людини, котра лише починає свій шлях пізнання, і до людини, котра досягла на цьому шляху досконалості, незважаючи на їхню відмінність, він по-різному каже про одне: про ті ідеали, які в історії буддійської філософії вилилося в основному у вчення махаяна — в мотиві самовіддачі в ім’я інших. Це протиставляється езоповому розвитку школи шраваків і пратьєкабудд. Є версія, що і ці школи призводять до пізнання істини, але лише через самозречення можливо піднятися до справжнього її пізнання. Ця думка нашого коментатора нагадує формулу Ґете: «Das Was bedenke, mehr bedenke Wie». У ситуації володіння великим, певна річ, можливо досягти пишності в особистому володінні, але на позиції самозречення необхідно відмовитися від особистого володіння заради спільності володіння. Тільки тут досяжна бездоганність, про яку йдеться в тексті, й ясність, якою вона парафразується в четвертому шарі. У тексті читаємо: «Сильна риска — на четвертому місці. Заперечуй свою пишність. Осуду не буде».

Ця позиція показує становище, в якому вільно, без примусу себе до чогось людина проявляє з найбільшою очевидністю істотність усієї ситуації. Це — становище, в якому вона у повній правдивості володіє багатьма. Саме тут їй притаманна саме інтенсивність спілкування з людьми. Але вони не могли б зловживати цим, якби не інше, абсолютно необхідне для людини в такому становищі. Це його сувора строгість. Так, спрямовуючи людей, вона висуває найкраще в них і пригнічує все погане в них. Таке очищення необхідне для досягнення наступного щабля, на якому мають зникнути межі соціальної ієрархії. У короткій формулі висловлює це текст: «Слабка риска — на п’ятому місці. У такій правдивості [будь] товариським і су­ворим. Щастя».

Тяжіння всіх попередніх позицій до п’ятої було забарвлене загальним тоном підйому до вищого. Але і шос­та позиція є тут силою, яка, незважаючи на висоту свого ста­новища, схиляється перед нижчою, але в цій ситуації є головною силою п’ятої риски. «Важко дається це людині, тому небо має неодмінно допомогти йому в цьому», — проповідує з приводу цього тексту Іто Тогай. І текст майже до багатослівності, чужій «Книзі», підкреслює вдалість цього становища, в якому вже позначаються задатки си­туації, показаній в наступній гексаграмі — «покора». Текст тут такий: «Сильна риска — нагорі. Само небо благословляє на це. Щастя. Нічого несприятливого».

№ 15. Цянь. Покора

Володіння великим надбанням, всією повнотою світу, могло б бути кінцевою метою, якби в світі допускалася можливість зупинки. Але основним постулатом є вчення про мінливість, про безперервний рух світу і про те, як людина гармонійно має долучатися до цього руху. Тому зупинка в розвитку є не зупинкою, не відставанням, що викликають конфлікт зі світовим розвитком. Тому, якщо зупинитися навіть на висоті найбільших досягнень, то і в такий зупинці не буде правильного ставлення до світу. Але рухатися прямолінійно далі вже не можна, бо на попередньому щаблі досягнуте все, чого варто було досягти. Отже, тільки повна відмова від уже досягнутого може гарантувати можливість подальшого розвитку, що йде в ногу з розвитком світу. Така необхідна відмова від особистих досягнень називається покорою і виражається в образі самої гексаграми, в якій під знаком землі поміщений знак гори. Гора загалом має підійматися над землею, і в цьому з винятковою лаконічністю показаний образ покори. Такий стан не повинен відлякувати людину, бо тільки в ньому тут можливий подальший розвиток, причому цей розвиток має бути плідним: він повинен бути доведений до кінця, до завершення. У цьому сенсі в тексті є: «Покора. Розвиток. Шляхетному чоловікові доведеться закінчувати».

На першому місці покора показується в найінтенсивнішій, але і в дуже загальній формі, тому неможливо конкретизувати його в специфічному образі. Можливо лише вказати на те, що людині, котра має таку властивість, належить необхідність подолання величезних труднощів, бо завдяки цій властивості вона схильна до такого подолання. Це зрозуміло, адже тут ця властивість розглядається в його невиявленому стані, а тому не вказується його практичне застосування; з іншого боку, вона, судячи з композиції «Книги змін», притаманна людині, котра на попередніх етапах досягла вже величезних результатів і тому здатна на подолання найбільших труднощів. Текст висловлює це так: «Слабка риска — на початку. Покірний зі смиренних шляхетний чоловік. Йому треба переходити вбрід через велику річку. Щастя».

На другій позиції виникає щось на зразок конфлікту між специфікою всієї гексаграми (покора, тобто невиявлення, відступ у тінь тощо) і характером другої позиції, сенс якої полягає в тому, що на ній виявляються внутрішні ознаки. На вирішення цього протиріччя впливає і те, що ця позиція випереджає наступну, на якій найінтенсивнішим чином проявляється зміст поняття покори. В результаті виявляється, що прояв внутрішнього характеру тут усе ж відбувається, але ця властивість — покора, тобто те, що не може виражати себе самого, а виявляється лише в самовіддачі, в співзвучності з тим, що виражає себе. При цьому гармонійність розвитку тут може бути легко порушена тим, що увага, яка приділяється прояву особистої властивості, буде сильнішою за саму властивість — покору: не показувати себе в першу чергу. Тому до щасливого результату тут приводить лише стійка та непорушна покора, або, як про це каже текст: «Слабка риска — на другому місці. Співзвучна покора. Стійкість — на щастя».

Момент кризи тут показаний вже в самому образі триграми. В образі «гора» третя риска, як найбільш піднесена, зображує специфіку гори, що підноситься. Але на цій позиції саме відбувається зіткнення «гори» із «землею», точніше, вищої точки гори з нижчою ділянкою землі. Так, сенс покори тут виступає з особливою силою; але саме завдяки цьому і для володіння такою покорою потрібна найбільша напруга. Тільки інтенсивною працею досягається покора; вона справді може бути показана в образі гори (сенс її — підійматися), що схилилася нижче землі, яка має бути нижчою за все. І тільки людина, котра володіє такою виробленою покорою, може довести свою справу до кінця і, виконавши все, що вимагає час і становище, перейти до правильного ставлення до світового звершення, тобто досягти щастя. Така людина якщо для себе і досягла вже в минулому повної перемоги над будь-яким злом, тут уже вдруге вступає з ним у боротьбу для того, щоб своєю боротьбою подати приклад іншим. Тому і в тексті сказано: «Сильна риска — на третьому місці. Покора від праці своєї, шляхетному чоловікові доведеться завершувати [свої справи]. Щастя».

Ми бачили, що властивість попередньої позиції виявляє вплив на властивість другої позиції. Але на третій позиції ця властивість виробляється лише шляхом певних зусиль. На четвертій позиції вона вже вироблена, й якщо на попередньому щаблі покора виявлялася чинною зовні внаслідок зусиль (що стоїть відповідно до символу риски), то тут (де позиція зайнята слабкою рискою) вплив сили та примусу вже неможливий. Але на четвертій позиції саме наявність виробленої властивості може впливати на інше. Ця властивість діє, як захопливий приклад. Тому всі дії тут вільні і не зустрічають жодних перешкод. Ось чому і в тексті сказано: «Слабка риска — на четвертому місці. Нічого несприятливого. Вабить покора».

Властивості, показані на третій позиції, знаходили підтримку в своєму оточенні. Зсередини там діяла «співзвучна покора», що створює резонанс, зовні діяла «вабляча покора», яка є лише подальшим розвитком властивостей третього щабля. Тут же, на п’ятій позиції, обставини інші: зсередини діє четверта позиція, позбавлена власних сил, а зовні — шоста, яка, зазвичай, символізує вже втрату вла­стивостей цієї гексаграми. Тому тут неможливо очікувати підтримки оточення, «сусідів». Діяльність тут можлива лише як цілком самостійна. Але в силу всього попереднього процесу ознака покори доведена вже до такої повноти та досконалості, що навіть для дій, протилежних діям покори, остання усе ж є найхарактернішою, і тому навіть така діяльність не вступає в конфлікт із загальною ситуацією і не зустрічає нічого, що суперечить їй. Це знаходить у тексті такі фрази: «Слабка риска — на п’ятому місці. Не розбагатієш від сусідів своїх. Сприятлива необхідність вчи­нити каральний напад. Нічого несприятливого».

На шостій позиції ситуація й її характерні риски добігають кінця, втрачають свою специфічність. Так і тут, покора залишається лише відгомоном минулого, тих праць, які згадуються на третій позиції. Зате агресивність, що почалася на попередній, п’ятій позиції, тут отримує ще більшого розвитку, особливо як необхідність підпорядкувати собі те, що вийшло з-під контролю, бо тут уже не діють ні міць зусиль, як на третій позиції, ні принада прикладу, як на четвертій. Тут основний тон покори вже тільки звучить, але не діє, й обмеження, що виходять від покори, відступають, бо вона має поступитися місцем подальшій ситуації «волі», для якої характерна відсутність обмежень. Тому тут ситуація сприяє діям, далеким від покори. У тексті це показано таким чином: «Слабка риска — нагорі. Озвучена покора. Сприяє необхідності висунути війська і піти на міста та царства».

№ 16. Юй. Свобода

Покора, що описана в попередній гексаграмі, дає, насамперед, можливість зближення вищих із нижчими, зрівнює їх. Тому вона й забезпечує рівні умови для всіх, і з неї може початися новий цикл розвитку. Вона лише ґрунт, на якому починають знову діяти сили розвитку, що рухаються з глибин зовнішнього. Таке розташування показане в цій гексаграмі, де внизу бачимо знак землі, однорідність рисок якої показує рівність. Над землею, зовні, розташований знак блискавки, суть якого — активність, що йде зсередини назовні. Ніщо не належить і не заважає цій активності. Вона перебуває в умовах повної свободи — волі. Але якщо така зухвалість нічим не обмежена зовні, то вона все ж має бути обмежена сама по собі, бо інакше ризикує перетворитися в хаос. (Так і справжній художник, вільний у своїй творчості, має сам для себе вибрати закони творчості та скоритися їм, інакше не гармонія буде в його творах, а свавілля.) Таке необхідне самообмеження має розвиватися як на шляху утвердження позитивних елементів (представників того, що діє з центру зовні), так і на шляху подолання негативних сил, на шляху їхнього завоювання. «Книга змін» склалася в умовах феодального суспільства і в середовищі носіїв феодальної влади. Тому не дивно, що ці думки тут одягнені в такі образи: «Воля. Сприяє зведенню на престол феодалів і руху військ».

Уся ця ситуація має розглядатися під знаком вчення про мінливість світу, а саме: «коли розквіт досягає повноти, обов’язково настає занепад». Тому і воля навіть на мить не повинна затьмарювати пильність. Це особливо стосується першої позиції, яка, згідно з традицією, позначає того, хто, не наділений ще розвиненими силами, сам діяти наразі не може і, нічого не роблячи для свого вдосконалення, тільки вторить силам, що задають тон. Природно, що така діяльність не призводить до щастя. Тому в тексті читаємо: «Слабка риска — на початку. Співзвуччя свободи. Нещастя».

Воля, що може перетворитися в хаос, найбільше потребує самообмеження, яке може походити із зосередженого спокою. Саме він опиняється на другій позиції (центральній — «зосередженість»; триграма «земля», «спокій»). І саме ці ознаки дають можливість абсолютно чіткого аналізу світу, за якого власний рух не спотворює його перспектив. Тому саме тут можливе миттєве сприйняття його, що містить у собі і передбачення прийдешніх, але ще не сформованих обставин. Тут зовсім немає потреби чекати цілий день, поки не буде досягнуте пізнання. Тому й у тексті знаходимо відповідні образи, достатньо виразні, незважаючи на їхню спорадичність: «Слабка риска — на другому місці. Міцніша за камінь. Не до кінця дня. Стійкість — на щастя».

Третя позиція характеризує ситуацію кризи при переході від зосередженого спокою до дії свободи. Остання тут настільки близька, що затуляє собою все інше, всю необхідність самообмеження та пильності. Тут легко «задивитися» на волю і тим самим припуститися затримки розвитку, «забаритися». Але будь-яке зволікання є відстоюванням і втратою, через що доведеться покаятися. Тому і текст застерігає: «Слабка риска — на третьому місці. Задивишся на волю — розкаєшся. [Бо] забарився, тому буде каяття».

Ця позиція, єдина зайнята сильною рискою, є головною у всій гексаграмі «воля». Всі інші позиції стосуються її лише як допоміжні. Всі їхні сили групуються навколо неї, як волосся, «що вкриває шпильку», групується навколо неї в зачісці. Це цілком можливо тому, що саме тут може проявитися воля (активна сильна риска в триграмі «блискавка»), що лежить на підготовленому ґрунті (в триграмі «земля» — спокій і стійкість). Тут можливе досягнення найширшого спектру мети і недоречний якийсь сумнів. Тому і в тексті знаходимо афоризм, сповнений бадьорості: «Сильна риска — на четвертому місці. Виходь із свободи. Володіння великим є. Не сумнівайся. Друзі [зберуться навколо тебе як] волосся, що вкриває шпильку».

Як уже було зазначено, в цій гексаграмі головна позиція — четверта, й їй підпорядковані інші. Але п’ята та шоста розташовані над нею, це показує їхній перерозвиток, надмірність якостей, що розглядається як негатив; так і стійкість, розвинена над міру, доводить до хворобливості. Це розташування було б зовсім нещасливим, якби не зосередженість, що зберігається назавжди та показана п’ятою, центральною і, зазвичай, сприятливою позицією. Тому й у тексті читаємо: «Слабка риска — на п’ятому місці. Стійкість — до недуг. Постійне не помре».

На горішній позиції, як ми вже неодноразово помічали, настає край цій ситуації. Вона затьмарюється ще й тим, що ця горішня позиція є захопленням у «порожню абстракцію», як результат перерозвитку цього процесу. Тому й у тексті тут сказано: «Слабка риска — нагорі. Затьмарена воля. У становленні буде надмірність. [Але] біди не буде».

№ 17. Суй. Наслідування

Воля, окреслена в попередній гексаграмі, ство­рює ті умови загальної рівності, в яких панує настрій радощів. Тому вона готує таку ситуацію вільного та радісного. Наслідування провідника, бо тут маються на увазі, перш за все ті обставини, за яких нижчі добровільно коряться розвиненішій людині і йдуть слідом за нею, захоплені її ідеями. Так само і в сфері пізнання, коли настало не лише саме пізнання об’єкта, а й радість пізнання, то нічого більше не залишається, як тільки в пізнанні об’єктивно існуючого здобути свободу в підпорядкуванні об’єктивній істині. Так настає той розвиток пізнання, що закладений у початкову об’єктивність світу. Однак за такого розвитку для успішного результату потрібне стійке володіння собою, бо якщо той, хто пізнає, сам керує собою через об’єктивне пізнання, то, щоб піти за істиною, він має сам підпорядкуватися їй і стійко дотримуватися цього підпорядкування. Тільки тоді він може уникнути псування, що насувається, про яке піде мова в наступній гексаграмі. Лише за дотримання визначеної поведінки можна розраховувати на позитивний результат наслідування. Тому й у тексті читаємо: «Наслідування. Початковий розвиток. Сприятлива стійкість. Осуду не буде».

У ситуації наслідування істотна повна узгодженість із вимогами часу. Тому найважливіше тут — неодмінно стежити за змінами провідника і правителя, та слідувати за ними. Однак це не треба доводити до крайнощів, до безпринципного підпорядкування правителю, навпаки, тільки стійкість дає правильний і щасливий початок процесу послідовностей, суть якої в тому, щоб людина зрушила з хибно займаної нею позиції і поза своїми володіннями досягла успіху. Виходячи з цих міркувань, можемо зрозуміти текст: «Сильна риска — на початку. У правителя відбудеться зміна. Стійкість — на щастя. Вийдеш за ворота і в твоїх зв’язках буде успіх».

Кожен щабель, наступний після попереднього, репре­зентує розвиненіші та досконаліші сили. У цьому випадку доводиться особливо підкреслити, що все менш розвинене має для свого розвитку слідувати за більш розвиненим. Тому конкретно, в умовах, описаних другою позицією цієї гексаграми, дуже потрібне чергування за вищими, розвиненішими. Але саме тут з’являється небезпека віддатися лише одному імпульсу послідовностей, окресленому на попередньому щаблі, бо це сильний імпульс (його символізує сильна риска, єдина в нижній триграмі, суть якої — рух). Тому текст попереджає: «Слабка риска — на другому місці. Якщо зв’яжешся з немовлям, втратиш дорослого».

Неможливий одночасний рух уперед і назад. Не можна йти одночасно і за розвиненим, і за відсталим. На цій позиції кризи має відбутися однозначний вибір. Але будь-який вибір, по суті, пов’язаний із втратою відкинутого. Ця втрата може заступити собою всі переживання та збити людину на манівці. Але дотримуватися вибору в повній стійкості доведеться всім тим, хто його обрав. У поясненні такої ситуації текст каже: «Слабка риска — на третьому місці. Якщо зв’яжешся з дорослим, то втратиш немовля. Але згодом будеш шукати і знайдеш! Сприятливо перебувати в стійкості».

Якщо в ситуації наслідування й є щось, то суть не в набутті, а в самому наслідуванні. Однак легко може ста­тися, що набуте настільки переймає людину, що вона прагне лише стійко зберегти його, забуваючи про те, що в цій ситуації його завдання — лише рух за більш розвиненим. Вчинивши так, людина потрапляє в конфлікт із вимогами часу, тому її чекає нещастя. Якщо ж, навпаки, володіючи правдою, вона не зійде зі свого правильного шляху, то жоден осуд не може загрожувати їй. Про це і йдеться в тексті: «Сильна риска — на четвертому місці. Якщо в наслідуванні буде захоплення і будеш стояти стійко, то буде нещастя. Якщо ж, володіючи правдою, будеш стояти на шляху і від нього буде ясність, то який може бути осуд?»

Якщо те, що репрезентує п’ята позиція, й є тим вищим, за чим слідує все інше в цій ситуації, то й у всіх попередніх позиціях (за коментаторською літературою, в усіх, крім третьої) є щось позитивне та прекрасне, притаманне їм. Тому на цій провідній позиції необхідно знайти абсолютно правильне ставлення до цього справді прекрасного. Тоді ця позиція буде показувати специфічну риску «наслідування» — гармонійне залучення особистого в громадське, тобто те, що в термінології «Книги змін» називається щастям. Для цього потрібна величезна сила довіри та правдивості, які не зможуть похитнути сумніви. Цю силу символізує сильна риска, що займає за нормою п’яту, найдіяльнішу позицію. Тому в лаконічному тексті знаходимо: «Сильна риска — на п’ятому місці. Будь правдивий щодо прекрасного. Щастя».

Якщо на цій позиції і виникає необхідність об’єднання з тим, що було видобуте на попередній, та це вже не можна вважати простим наслідуванням, бо попередня позиція нижча, ніж ця. Втім, саме неможливість наслідування цілком зрозуміла, якщо взяти до уваги те, що на цій позиції закінчується ситуація наслідування. Однак у пройдених етапах досягнуто чимало, тому недоцільно рвати з минулим. Тут рекомендується відновити зв’язок із ним. Відновлений зв’язок із минулим образно виражається в необхідності жертвоприношення біля західної гори (тобто гори Цзи, яка для племені Чжоу, в якому склалася «Книга», була на заході). Біля цієї гори й зародилося плем’я Чжоу. Тому жертвоприношення біля західній гори рівнозначне відновленню взаємин із предками, тобто зв’язку з досягнутим розвитком раніше. У тексті ж читаємо: «Слабка риска — нагорі. Зв’яжися з тим, що видобуто, з’єднайся з тим, кого тримаєшся. Володарю треба приносити жертву біля західної гори».

№ 18. Гу. Виправлення [псування]

Ідеограма, якою позначається це поняття, зоб­ражується у вигляді горнятка, в якому через те, що ним давно не користувалися, оселилися хробаки. Так показано поняття псування. Але воно мається на увазі і в переносному значенні слова. Так мир і спокій, які занадто довго сковували суцільною сплячкою країну, призводять до процесів псування і розкладання в ній. Так і атмосфера радісного наслідування допустима лише на якийсь час. Коли ж вона затягується, то навіть у ній починається процес розкладу. Так і в пізнанні, коли відчуваються перші результати досягнутого пізнання, то людина, котра з легкістю зупинилася на них, може й не помітити, що подальший пізнавальний процес спотворюється впливом колишньої звичної, але хибної уяви. Врешті-решт, їхній домішок починає проявлятися з такою силою, що для всієї ситуації стає характерним саме це псування пізнання, а не вона сама. Але все викладене раніше — лише один бік справи. Інший же полягає в тому, що ця ситуація — не тільки псування, але й виправлення, доведеного батьками до псування. Це псування — лише початкова вихідна точка для його виправлення, якому притаманний розвиток. Умови сприяють цій справі, хоча вона і важка, і небезпечна, як «брід через велику річку». Але, незважаючи на це, тут потрібна повна обдуманість дій та активне зміцнення досягнутих результатів. Тут, як каже Вань І, «потрібні три дні для попередньої підготовки себе [до дії] і три дні для подальшого закріплення [її резуль­татів]». Тому і в тексті знаходимо: «Виправлення псування. Початковий розвиток. Сприятливий брід через велику річку. [Будь пильний] за три дні до початку і через три дні після початку».

Будь-яке псування — результат не одного дня, воно з’являється після багатьох поколінь, якщо вони були недбайливі в якомусь відношенні. Тому тут, протягом опису всього процесу, постійно йдеться про те, що було зіпсоване предками та виправляється нащадками. Така думка могла отримати особливий розвиток у класичній країні культу пращурів — Китаї. Весь сенс буття сина — виправити те, що зіпсував батько. Але на першій позиції мається на увазі ще не глибоке псування, тому, незважаючи на небезпеку становища, результат може бути щасливим. Ось чому в тексті сказано: «Слабка риска — на початку. Виправлення зіпсованого батьком. [Для цього] є син. Для пращурів не буде осуду. Небезпека, але врешті-решт — щастя».

Друга позиція — це вже глибше псування, інтенсив­ніший процес. Виправлення тут ускладнене тим, що друга позиція, як парна, схильна до пасивності, а задля виправлення вчинків матері постає внутрішньо суперечлива проблема: почуття обов’язку вимагає виправити хибний крок матері, але почуття любові до неї не дозволяє втручатися в те, що вона залишила. І все ж така дилема має вирішення. Для нього лише потрібна неабияка активність. Її наявність може символізуватися тим, що ця позиція зайнята активною, сильною рискою. Якщо ця активність збурена, то виправлення можливе, виправлення, яке було б неможливим, якби людина залишилася стійкою, залишилося відсталим. Тому й у тексті читаємо: «Сильна риска — на другому місці. Виправлення зіпсованого матір’ю. Не можна бути стійким».

Це розташування відрізняється від попереднього тільки тим, що при ньому вже неможлива та м’якість і обережність, з якою можна було діяти на попередній позиції. Тому і дія може призвести до певного жалю в ньому. Однак необхідність виправлення псування, основний зміст цієї ситуації, тут найважливіша, і, незважаючи на певні труднощі процесу, він не буде мати негативного результату. Тому в тексті сказано: «Сильна риска — на третьому місці. Виправлення зіпсованого батьком. У дрібницях буде каяття. Не буде великою осуду».

Основний сенс четвертої позиції — самовіддача, бо тут уже зроблено перехід від внутрішнього до зовнішнього, від себе до іншого. Тому в цій ситуації це означає відмову від своєї діяльності, від виправлення та віддавання себе оточенню; але в ньому є псування. Тому тут псування, інспіроване предками, лише збільшується, і краще тут утриматися від діяльності і перечекати час, бо якщо, навпаки, виступити, тобто проявити свою діяльність, що лише посилить псування, то про це доведеться пошкодувати, коли настане час, відповідніший для діяльності. Тому текст застерігає: «Слабка риска — на четвертому місці. Посилення зіпсованого батьком. Якщо виступиш, побачиш жаль».

П’ята позиція — позиція максимального розкриття внутрішніх сил і здібностей зовні. Тут об’єднуються всі позитивні досягнення попередніх позицій. З цієї позиції найлегше керувати всіма носіями позитивних сил. Саме в цей момент можлива похвала для них. Тому лаконічний текст каже лише: «Слабка риска — на п’ятому місці. Виправлення зіпсованого батьком. Необхідна похвала».

Горішня позиція — це момент, коли відступає на задній план специфіка цієї ситуації. Якщо всі риски, що були раніше, символізують ту чи іншу участь у виправленні псування, то ця позиція не має стосунку до самого псування і в силу цього не бере участі в її виправленні. Тут людина не бере участі в житті інших людей, що мовою «Книги змін», пам’ятки феодальної епохи, означає не служити володарю. Він — вищий за життя держави. Він сам може прославити й оцінити свої справи. Тому й у тексті читаємо: «Сильна риска — нагорі. Не служи царю і князю, звеличай та оцінюй свою справу».

№ 19. Лінь. Відвідини

У результаті процесу, описаного в поперед­ній гексаграмі, усуваються елементи дисгармонії, тобто того, що, як щось успадковане від пращурів, чуже цьому часу і, не знаходячи в ньому застосування, приречене на розпад. Але коли ці рудименти усунені, то можливе взаємне зближення елементів, що залишилися, яким уже ніщо не заважає. Так і в пізнанні, коли вдається звільнитися від анахронічних упереджених думок, то можливе зближення з об’єктом, тобто його пізнання. Це називається «відвідинами». Однак зближуватися треба не з чим завгодно. Бо ситуація, прямо протилежна цій (утеча), — така, що зближення з нею однозначно приречене на невдачу. Гексаграма, що показує цю втечу, приурочена до восьмого місяця китайського календаря. Тому «восьмий місяць» метафорично позначає втечу. Ось чому час відвідин, навіть якщо розвиваються початкові імпульси, яким сприяє тут стійка властивість цієї ситуації, все одно приводить людину до нещастя, коли вона наближається до восьмого місяця, або, словами тексту: «Відвідини. Початковий розвиток: сприятлива стійкість. При досягненні восьмого місяця буде нещастя».

Як для виправлення псування необхідна тверда рішу­чість, так і для наближення відвідин потрібна м’якість і людяність. Як для викорінення здичавілого варварства потрібне втручання сили, так і для подальшого культурного розвитку потрібні любов та співчуття до того, кого треба розвивати. Так само і в пізнанні: як для усунення помилкових та упереджених думок потрібна сила знання, набутого в колишньому досвіді, так для того, щоб проникнути в ідею, «навідати» її, ще не відому, необхідна споглядальна сила нового акту пізнання. Але позаяк на цій позиції напруженість, охарактеризована сильною рискою, все більше і більше наростає, то можливі відвідини всього без винятку. Але це — перерозвиток. Тому текст нагадує про стійке дотримання рамок і заходів, кажучи: «Сильна риска — на початку. Загальні відвідини. Стійкість — на щастя».

На цій позиції умови в основному залишаються такими ж; тільки правильна поведінка попереднього щабля гарантує врівноваженість сил, характерну для серединної, другої позиції. У цьому розташуванні сама ситуація забезпечує просування вперед, для якого надмірне застереження, вказане на попередньому щаблі. Тому в тексті знаходимо лише таке: «Сильна риска — на другому місці. Загальні відвідини. Щастя. Нічого несприятливого».

Знову настає момент активної дії, але в ньому діють виявлені податливі здатності, характерні для цієї ситуації загалом і показані тим, що непарна позиція зайнята слабкою рискою. Тому, якщо тут і можлива активність, то вона все ж не виходить за межі особистих переживань. Ними можна насолоджуватися, але ніщо не сприяє їм зовні, де вони не проявляються. Однак це розташування кризи небезвихідне, бо за достатньої дбайливості можна уникнути осуду за свої дії. У тексті тут сказано: «Слабка риска — на третьому місці. Солодкі відвідини. Нічого сприятливого. Але якщо вже почали перейматися цим, осуду не буде».

Як ми вже не раз бачили, сенс четвертої позиції — самовіддача. Але не завжди вона відбувається безперешкодно. Тут же для неї умови особливо сприятливі, бо за змістом відвідин її сенс — прихід до іншого, який тим більше можливий, бо для цієї позиції в цій гексаграмі існує правильна відповідність із першою рискою. Тут досягається те, що позначалося на першій позиції. Там ще діяло знання, яке базується на минулому досвіді, тут же досягається знання, що набувається знову. Тому в тексті знаходимо: «Слабка риска — на четвертому місці. Досягнення відвідин. Осуду не буде».

Як і на попередньому щаблі, тут позитивно діє відповідність із другої рискою. Вона дає гармонійне пізнання, бо для другої позиції характерна дія нового акту пізнання в межах накопиченого досвіду, тут же навпаки: дія накопиченого досвіду — в новому акті пізнання. Таке знання панує над пізнаваним, цілком опановує матеріал пізнання. Про цей синтез пізнання в тексті читаємо: «Слабка риска — на п’ятому місці. Пізнані відвідини. Належать великому володарю. Щастя».

Після того як за наявності справжнього знання відбулися відвідини, то в останньому вже нічого нового не доведеться дізнатися. Уже відчувається, що все відомо, а, отже, неможливо і не потрібно приховувати щось, тобто можлива та необхідна повна щирість у відвідинах. Власне активний процес у відвідинах уже закінчився і може лише поглиблюватися, але поглиблюватися настільки, що в новому акті пізнання досягається така його повнота, яка безпосередньо в ньому міститься, і весь раніше накопичений досвід, і знання. Вона може задовольнити людину, бо процес відвідин тут закінчується, і поза пізнаним нічого не залишається. Але це ще не означає зупинки, за яку може загрожувати осуд. Тому й у тексті сказано: «Слабка риска нагорі. Щирі відвідини. Щастя. Осуду не буде».

№ 20. Гуань. Споглядання

Споглядання, яке мається на увазі тут, роз­глядається в коментаторській літературі з двох аспектів. По-перше, збоку споглядаємо і, по-друге, збоку споглядає. Коли завдяки високим позитивним якостям уже досягнуте єднання, охарактеризоване в попередній ситуації, то людина не може більше залишатися непоміченою іншими людьми. Так само і філософська концепція, яка завдяки процесу наближення, описаному в попередній гексаграмі, стає доступною для людей і перетворюється в об’єкт їхнього світогляду. В такому сенсі і ця людина, і ця концепція виступають об’єктами споглядання. З іншого боку, коли наше пізнання в його новому акті наближене до об’єкта пізнання і цілком опирається на правильно підготовленій підставі мислення та волі, коли воно звільняється від сумнівів, то для нього настає момент споглядання. Якщо це навіть тільки момент, все ж він також має свої специфічні риски. Це момент, протилежний діяльності в зовнішньому. Все для неї вже готове, але людина на мить (а в певних випадках на відомий проміжок часу) відсторонюється від діяльності назовні та концентрує свої сили на самому пізнавальному спогляданні, яке також є діяльністю, але діяльністю пізнання. Останнє, звісно, підготовлене попередньої діяльністю. Також цей момент із боку його змісту характеризується повною правдивістю всередині й її зовнішнім проявом — строгістю та щирістю. У тексті ці властивості показані таким чином: «Споглядання. Вмивай руки, але не берися за жертву безглуздих. Володій правдою, будь неупередженим і суворим».

Якщо мовою «Книги змін» «нікчемні люди» протиставляються «шляхетному чоловіку» з етичної точки зору, то їхній низький моральний рівень тут розглядається як функція їхнього пізнавального недорозвитку. Тому їх не можна звинувачувати в пізнавальній короткозорості, бо щодо пізнання вони юні, а від юнака неможливо вимагати далекоглядності. Але інша річ, якщо недалекоглядністю споглядання володіє шляхетний чоловік. Для нього вона є результатом недомислу, тобто гріхом перед своїм власним пізнавальним життям. Наявність недалекоглядності може призвести шляхетного чоловіка тільки до жалю. Тут, на першій позиції, лише початок процесу споглядання, це споглядання юнака, про яке в тексті сказано: «Слабка риска — на початку. Юнацьке споглядання. Незначній людині не буде осуду. Шляхетному чоловікові — співчуття».

Недалекоглядність споглядання — це його замкнутість у вузькій сфері свого егоїстичного буття. Але споглядання має розширюватися і зростати. Тому споглядання мусить пробитися крізь цю обмеженість. Спочатку лише в певних взаєминах воно може вийти за ці межі. Вони — наче стіна, що оточує людину, і на цьому щаблі вона отримує лише незначну можливість визирнути назовні, ніби поглянути крізь щілину паркану. Якщо на цьому щаблі ще можливо стійко залишатися жінці, котра, як вважали в Стародавньому Китаї, схильна до того, щоб опинитися всередині, далеко від зовнішньої діяльності, то цей щабель ніяк не може задовольнити людину, котра прагне прогресуючого розвитку споглядання. Тому в тексті знаходимо: «Слабка риска — на другому місці. Споглядання крізь щілину. Сприятлива стійкість жінки».

Коли настає вихід із внутрішнього у зовнішнє, то внутрішнє також стає зовнішнім і доступним для об’єктивного розгляду. Тут власне життя постає перед людиною як велика панорама, і в ній людина споглядає відпливи та припливи, наступи до активності зовні та відступи всередину для власного вдосконалення. Цю широку споглядальну думку текст виводить у лаконічній формулі: «Слабка риска — на третьому місці. Споглядай наступи та відступи власного життя».

Споглядання має розширитися ще більше. Вже і рамки всього життя для нього мусять стати тіснішими, бо хоча це й усе життя, однак лише індивідуальне життя однієї людини. Тут споглядання повинно вийти за межі. Об’єктом споглядання тут має стати «блиск усієї країни», кращі сторони життя суспільства, те, що в ньому вироблене як цінності, що переростають обмеженість епохи. Людина, здатна на таке розширене споглядання, була гідною, за давньокитайським ученням, стати приємною як гість воло­даря. Текст про це каже так: «Слабка риска — на четвертому місці. Споглядай блиск країни. Сприятливе тому, щоб бути прийнятим як гість володаря».

За правильного розвитку після споглядання, об’єктом якого стає життя суспільства загалом, людина має своїм життям цілковито злитися зі споглядальним життям соціуму. На нього він повинен дивитися, як на власне життя, і його недоліки приймати на свою відповідальність. Тому текст знову каже: «Сильна риска — на п’ятому місці. Споглядай власне життя. Шляхетному чоловікові не буде осуду».

На вищому щаблі споглядання досягається повна внутрішня свобода. Людина вже ні з чим і ні з ким не пов’язана в своїх сприйняттях і міркуваннях. Пройшовши весь досвід, окреслений у минулому, вона вільно може спостерігати та розуміти переживання та дії інших людей. Але, досягнувши звільнення такого штибу, вона була б позбавлена сенсу, стала б внутрішньо порожньою, якщо б скористалася можливістю відокремитися від життя інших людей. Тому і той, хто не пов’язаний у силу необхідності з людьми, мусить вільно, на власний розсуд, зв’язатися з ними, споглядаючи їхнє життя, і служити об’єктом їхнього споглядання. Хоча це і здається певним зниженням рівня власного розвитку, однак це здається лише на перший погляд. Тому й текст повідомляє: «Сильна риска — нагорі. Споглядай їхнє життя. Шляхетному чоловікові осуду не буде».

№ 21. Ши-хо. Зціплені зуби

Здавалося б, попередня ситуація така, що всі сили, які беруть у ній участь, перебувають у таких гармонійних взаєминах, що неможливо нічим порушити це «споглядання». Однак, якщо повної досконалості навряд чи можна досягти, то навіть ця ситуація схиляється до закону мінливості. Вона змінюється в тому сенсі, що починають набувати значення опозиційні елементи. Для того щоб нейтралізувати їхню руйнівну діяльність, потрібні вкрай активні заходи. Як зовсім чужі, ці елементи, вклинюючись в органічне ціле цієї ситуації, можуть бути сприйняті двояко: або як щось чуже для цієї ситуації і тому з її точки зору — пусте, що не існує, але своєю порожнечею порушує та заважає єднанню елементів, споконвічно притаманних цій ситуації. У будь-якому випадку, чуже заважає єдності, тому має бути знищене. Образ «зціплених зубів» показує, по-перше, відновлення порушеної єдності і, по-друге, руйнування того, що потрапляє між зуби. Тільки таке активне очищення від чужого провадить розвиток до просування вперед. І якщо тут ще можна говорити про остаточне знищення чужого, то все ж ситуації сприяє обмеження свободи шкідливо діючих елементів. У переносному значенні це притаманне і процесу пізнання, до тієї миті, коли до нього домішуються непотрібні та чужі поняття, що містяться в минулому досвіді та недомислі, в той момент, коли від безпосереднього споглядання потрібно перейти до самого пізнавальному акту. Ці шкідливі поняття мають бути придушені. І в тексті сказано: «Зціплені зуби. Розвиток. Сприятливе застосування в’язниць».

При придушенні негативних і чужих елементів слід намагатися зауважити їх уже на самому початку, коли їхній вплив ще незначний. Це однакове і для практики, і для пізнання. В пізнанні ці чужі елементи — раніше засвоєні поняття, що не мають стосунку до пізнаваного знову і лише відволікають від нього, — не можуть коригувати з іще не завершеним новим актом пізнання, але можуть бути усунені завдяки розуму, виробленому, як і вони, в минулому. Все чуже має бути відразу ж усунуте, перш ніж воно набуде чинності, достатньої для активного опору. Ця позиція — лише початок усього процесу, тут чужі елементи ще не зміцніли. Крім цього, як це символічно показано світловою лінією, правильно займає відповідну позицію (непарну), людина в такому становищі має достатньо сили і можливостей для того, щоб вчасно утриматися від негативних вчинків, «одягти на ноги колодки і стиснути пальці на ногах», аби не піти неправильним шляхом. Саме в цьому образі цю думку описує текст: «Сильна риска — на початку. Одягни колодки і стиснии пальці на ногах. Осуду не буде».

Хоча чуже ще й не остаточно зміцніло, але воно вже може чинити опір. Нехай воно ще слабке і показане в образі м’якого м’яса, але крізь нього необхідно вже прогризатися, «вчепитися зубами в м’яке м’ясо». Однак, хоча це і важко, тобто неважко придушити зло, що лише починає діяти, воно все ж робить несподіваний опір: якщо вчепитися зубами у великий шматок м’якого м’яса, то воно стисне ніс, і дихати (жити) буде важко. Однак і тут справу ще можна виправити, бо виступає вже гармонійно чинне нове пізнання, а лихі вчинки ще недостатньо закостеніли. Символічно це показано тим, що друга, парна, позиція зайнята слабкою, податливою рискою, а в тексті це показано так: «Слабка риска — на другому місці. Вчепитися зубами в м’яке м’ясо. Воно стисне твій ніс. Осуду не буде».

Якщо на попередньому щаблі податливість і слабкість ще допустима, то тут, на напруженій позиції кризи, вона, символізована слабкою рискою, неправильно займає непарну, світлову позицію, вже недостатня для подолання зла. Якщо на першій позиції становище могло бути врятоване раніше накопиченим розумом, то тут він виступає вже як щось застаріле, як отрута. Змінене становище показане відповідно до змінених образів. Однак ця позиція — лише позиція кризи, але ще не загибелі, і в тексті зазначене це небезвихідне становище таким чином: «Слабка риска — на третьому місці. Вчепившись зубами в закостеніле м’ясо, знайдеш отруту. Невелике розчарування. Осуду не буде».

Вплив чужого стає все сильнішим, він змішує межі між добром і злом. Потрібні велика внутрішня стійкість і сила (її наявність символізує сильна риска), для того, щоб ситуація отримала щасливий кінець. Тут не настільки важко напасти на зло, як важко залишитися не зачепленим ним. Не так важко мисливцеві, вистріливши у здобич, поранити її до кістки, як важко витягти з неї стрілу. Не важко прокусити м’ясо, що наросло на кістці, але чи не станеться із зубами те саме, що було зі стрілою мисливця, котрий поранив здобич до кістки? Щоб цього не сталося, і потрібна вже згадана стійкість. Тому в тексті сказано: «Сильна риска — на четвертому місці. Вчепитися зубами в м’ясо при кістці, [щоб] добути металеву стрілу. Сприятлива стійкість у труднощах. Щастя».

Негативні впливи тут зміцніли вже настільки, що в кон­тексті інших образів вони показані в образі як висохле м’ясо: те, що має бути пластично м’яким, всохлося та стало жорстким. Але треба врахувати, що п’ята позиція, найсприятливіша в гексаграмі для зовнішнього прояву всього процесу, символізує найсприятливіший момент усієї ситуації. Тому досягнення тут можливі, і вони передані в образі «жовтого золота». Про символіку жовтої барви вже було сказано в другій гексаграмі, тому тут її пояснення зайве. Треба ще тільки згадати, що в цих умовах активного подолання зла вельми скрутне стійке збереження досягнутого. Однак тут може вистачити сил і на подолання цих труднощів, про що свідчить і наш текст: «Слабка риска — на п’ятому місці. Вчепившись зубами у висхле м’ясо, здобудеш жовте золото. Стійкість — жахлива. Осуду не буде».

Ця позиція — максимальний розвиток зла, відсталості. Це охоплює всю людину цілком. Наче колодка одягнена згори на шию і притискає вуха так, що людина вже не почує жодних умовлянь. Єдиний вихід зі становища — припинити зло на більш ранньому щаблі. Якщо ж ситуація доведена до цієї позиції, то в ній людина вже не буде схильною до виправлення. І текст каже з суворою категоричністю: «Сильна риска — нагорі. Накладуть колодку [на шию]. І стисне вона вуха. Нещастя».

№ 22. Бі. Оздоблення

Якщо спокуса попереднього щабля пройдена правильно, якщо вже завойоване порівняно мирне становище може бути звернене, наступний за таким завоюванням — етап культурного розвитку. Негативні елементи, паліативи пізнання тут уже придушені, і можна встановити нові критерії, проявити демонстрацію знань, набутих знову. Все це — шлях розвитку. Однак цей розвиток обмежується лише незначними, суто зовнішніми новаціями і не вносить нічого нового по суті. Ці новації — лише блискуча оздоба, що вже втратила свою колишню цінність. Навіть сама назва свідчить про це, якщо ми проведемо піктографічний аналіз терміна «бі». Якщо взяти до уваги, що в цьому ієрогліфі детермінативна «мушля», то чи не напрошується думка, що колись у Китаї мушлі служили розмінною одиницею і лише згодом їх замінили гроші? (Сучасне слово «гроші» походить від детермінативу «метал».) Мушлі, втративши значення грошей, зберегли значення цінності, оздоби, що неважко угледіти в комплексі ієрогліфів, які мають мушлю як детермінативу і належать до предметів, пов’язаних з поняттями цінностей і прикрас. Хоча тут і мається на увазі оздоба, але це прикраса лише зовнішня, і їй не можна надавати великого значення, що засвідчила негативна оцінка, яку дав Конфуцій цій гексаграмі, як сказано в енциклопедії «Люйші чуньцю» (цитую за Нагаї Кімпо «Сюекісіті», див. під цією гексаграмою). Таким чином, для великих і значних справ ця гексаграма робить тільки не важливі справи, про що йдеться і в тексті: «Оздоблення. Розвиток. У малому добре мати, куди виступити».

Прагнення прикрасити себе, з відомої точки зору, є праг­ненням приховати свої недоліки та здаватися не тим, ким чоловік є насправді. Тому в цій ситуації краще не при­крашати себе. На першому місці тенденція до прикрашання ще не дуже сильна, бо процес — лише на початку, а позаяк початок гексаграми — внизу, то і в тексті дається образ прикраси на пальцях ніг. Але поряд із цим тому, що треба прикрашати, протиставити щось реальніше, чим служать ноги; тому і в тексті йдеться: «Сильна риска — на початку. Прикрасити пальці на ногах. Залиш колісницю і йди [пішки]».

Прикраса не спричиняє поганих дій, якщо вона не поглинає людину цілком, якщо вона може ставитися до оздоблення з повною відчуженістю. Друга риска цієї гексаграми — слабка, або в термінології «Книги змін» — порожня. Ця порожнеча символізує тут необхідну відчуженість, завдяки якій допустимі прикраси. При цьому людина не ототожнює прикраси з собою, а лише зі своїм оточенням. Якщо обличчя є найбільш індивідуалізованим виявом особистості, то баки, вуса та борода лише обрамляють обличчя і символізують не самого чоловіка, а його найближче оточення. Беручи це до уваги, можна збагнути текст: «Слабка риска — на другому місці. Прикрасиш бородою та вусами».

Криза цього негативного процесу показана в тому, що тут він діє не так інтенсивно, і навіть найбільша пишність оздоблення не є тут небезпечною. Однак це лише послаблення негативного впливу цієї ситуації, але не її зникнення. Тому тут усе ж потрібне активне збереження стійкого ставлення до, можливо, спокусливої краси одягу — для досягнення щасливого результату всього процесу. Ось чому в тексті читаємо: «Сильна риска — на третьому місці. [Пишна] одіж. [Яскраве] оздоблення. Вічна стійкість — на щастя».

Хоча ця позиція — це позиція самозречення, пусте праг­нення до оздоблення вже встигає вирости настільки, що тут воно має на самозречення дуже сильний вплив, позбавляючи його навіть сутності й перетворюючи лише на прикрасу. Ця позиція, правда, сприйнятлива до позитивних впливів інших позицій цієї гексаграми, які стосовно до неї символізують (на думку Вань І) просвітлених вчителів і добрих друзів, але тут можна досягти пізнання значення білої барви («білий кінь»), що розуміється як протиставлення чистого самозречення строкатості прикрас. Цей «шлюб» тут неможливий через дії «розбійника» — згаданого раніше прагнення до оздоблення, що забирає дійсність навіть у самозреченні. Цей «розбійник» з’являється тут, на думку Вань І, через недовіру до себе, притаманну людині в такому життєвому становищі, яке описується на цій позиції. Текст наділяє це такими образами: «Слабка риска — на четвертому місці. Пишність. Білизна. Білий кінь, наче крилатий. Якби не розбійник, був би шлюб».

Сама по собі п’ята позиція сприятлива, але тут вона представлена слабкою рискою, яка має перед собою заваду (горішню сильну риску). Тому вона символізує таку людину, яка в процесі відмови від зовнішнього блиску в ім’я суттєвого, незважаючи на своє становище, не розвинула достатньо сили для залучення до себе допомоги від більш розвиненої людини. Хоча вона і може роздавати дарунки (парчу) — але вони мізерні й убогі, тому людину чекає розчарування. Однак уже саме прагнення хоча б такими подарунками закликати собі на допомогу, не стає безплідним і рано чи пізно приводить до щастя, як про це каже текст: «Слабка риска — на п’ятому місці. Оздоба в садочку на пагорбі. Зв’язки [подарованої] парчі — убогість. Жаль. Врешті-решт — щастя».

Повне затемнення позлітки прикрас чимось по суті цінним неможливе в ситуації, описаній у цій гексаграмі. Найбільше, що можливо тут у час, коли закінчується ця ситуація, — це справжня відмова від строкатості прикрас і перевага прикрас білої барви, що символізує чистоту та непорочність. Текст лаконічно пояснює це так: «Сильна риска — нагорі. Осуду не буде. Біла прикраса».

№ 23. Бо. Руйнування

Якщо раніше розглядалася ситуація, яка називається оздобленням, то в ній малося на увазі оздоблення лише як зовнішня прикраса, в якій навіть не йдеться про саму суть. Природно, що в періоди, коли вся увага зосереджена на чомусь зовнішньому, все, пов’язане із самою суттю, відступає на задній план, скочується у занепад. Початок будь-якого занепаду — це руйнування істотного. Найзагальніший випадок такого руйнування символічно показаний у самій гексаграмі. У символіці гексаграм горішня триграма вважається такою, що йде, відходить у минуле, а нижня триграма — приходить, наступає. Цей рух знизу вгору зберігає своє значення навіть у межах окремих триграм, де горішня межа — відхід у минуле, а нижня показує прийдешній момент ситуації. У цій гексаграмі домінує триграма «виконання», що складається тільки з рисок темряви. Єдина риска світла — горішня у горішній триграмі — і в межах цієї останньої, і в контексті всієї гексаграми відходить у минуле, а насувається тільки пітьма. І насувається вона зсередини, із самої суті. Чого б не стосувалася картина, зображена цією гексаграмою, вона залишається в силі. Так і в практичній діяльності вона позначає те становище, коли істотне валиться в морок і занепад, бо на попередньому щаблі вся увага була звернена лише на полуду зовнішнього оздоблення. І в пізнанні все відбувається так само. Однак було б помилкою вважати, що неможливість діяти в такій ситуації має призводити до повної пасивності і віддаванню себе сваволі випадковостей на весь майбутній час. Ситуація руйнування — лише необхідний тимчасовий етап у загальному розвитку. Він тимчасовий, як і всі інші етапи. Не пасивне віддавання себе умовам часу вимагається тут, а активне і напружено-вичікувальне утримання від діяльності. Саме про це каже текст: «Руйнування. Несприятливо кудись виступати».

Перед наближенням руйнування особливо треба мати на увазі те, що, хоча воно і готове вибити будь-який ґрунт з-під ніг, позбавити людину її спокійного «ложа», однак це процес, що розвивається в часі послідовно, як і інші процеси, зазначені в «Книзі». Тому, поки цей процес ще не достатнього зміцнів, йому ще можливо протистояти з усією потугою. Нею на цьому щаблі аж ніяк не слід нехтувати, навіть якщо руйнування і не сильне, якщо воно лише починається. Ложе — образ спокою людини. Тут цей образ використаний у тексті з метою показати, що в самій основі спокійного існування людини почалося руйнування. Воно стосується лише «ніжок ложа». Але і це вже початок процесу руйнування, через який наразі неможливо зберегти стійкість. Тому і текст застерігає: «Слабка риска — на початку. У ложа зруйновані ніжки. Якщо знехтувати стій­кістю, буде нещастя».

Процес рухається в тому ж напрямку далі. «Ніжки ло­жа» вже зруйновані. Руйнування досягає вже перекладин, каркасу самого ложа. Текст ще раз нагадує про увагу та стійкість, без яких неможливо чинити опір процесу руйнування, що наростає. Це — останній щабель, якому така стійкість може допомогти. Далі настає вже момент кризи. Тому, поки не пізно, текст попереджає: «Слабка риска — на другому місці. У ложа зруйновані поперечини. Якщо [знехтувати] стійкістю, буде нещастя».

У момент кризи марно прагнути своєю стійкістю стри­мати процес руйнування. На цій позиції він вже набув інерції, в силу якої зупинити його неможливо. Щоб не вступити в конфлікт із такою ситуацією в світі, необхідно знайти в собі достатньо рішучості для того, щоб кинутися в руйнівний вир подій і пройти крізь нього. Слід пам’я­тати, що в такий період ламання колишніх досягнень можна залишатися стійко-незмінним, а треба через саме руйнування пробитися до можливості нового творення. Тому і текст каже лише таке: «Слабка риска — на третьому місці. Зруйнуй це. Осуду не буде».

Участь у процесі руйнування хоча і необхідна у такій ситуації, проте від цієї участі становище того, хто бере участь, не стає менш небезпечним. Діючи в середині процесу руйнування, він сприяє тому, щоб розвинути цей процес до можливої висоти, але це може мати вплив і на самого руйнівника, бо тут він опиняється сам на сам із руйнівними силами. Текст різні коментатори розуміють також по-різному: головною вважається «шкіра», що одні вважають зовнішньою оббивкою ложа, тоді — це образ руйнування, доведеного до вищої межі, або вважають, як Вань І, що «шкіра» — це шкіра людини, котра лежить на ложі, — самого руйнівника, тобто бачать у тексті образ зворотної дії на руйнівника. Мабуть, не буде надмірним ризиком угледіти в цьому тексті гру слів, прийнявши одночасно обидві інтерпретації, бо вони характеризують цей момент ситуації, не суперечачи, по суті, одна одній. Для допущення можливості розуміти текст двояко доводиться його конструкцію передати в перекладі менш дослівно, ніж у попередніх афоризмах цієї гексаграми: «Слабка риска — на четвертому місці. Ложе зруйноване до шкіри. Нещастя».

Дві перші позиції в цій гексаграмі показували становище, в якому, міцно тримаючись за свою стійкість, можна домогтися того, що процес руйнування не торкнеться самої людини. Дві інші риски свідчать про таке становище, коли людина не має вибору і повинна з гідністю пробитися крізь весь процес руйнування. Нарешті, дві горішні риски характеризують ослаблення цього процесу, його відлив і вихід із цієї ситуації. Але серйозне й активне втручання з боку самої людини тут ще неможливе. Вона буде гаяти час за розвагами і з цієї ситуації може вийти лише завдяки протекції. Однак тут усе буде сприяти йому, як це показано в тексті: «Слабка риска — на п’ятому місці. Риболовля. Милість завдяки придворній жінці. Нічого несприятливого».

Руйнування — плід впливу вчинків, скоєних у минулому. Це «величезний плід», який скуштувати до кінця неможливо. Тут, де така ситуація добігає кінця, вона вже не може діяти з колишньою силою, бо й вона врешті-решт буде подолана. Але для того щоб здолати руйнування, необхідні активні, творчі моральні сили людини. За їхньої наявності шляхетний чоловік одержить від пережитого досвіду вельми повчальний урок. Незначний чоловік, котрий не розвинув у собі мужності, необхідної для подолання цієї руйнівної ситуації, не зможе сам протистояти їй і буде змушений пережити всю повноту руйнації. Текст характеризує це становище таким чином: «Сильна риска — нагорі. Величезний плід не з’їдений. Шляхетний чоловік знайде віз. У мізерного чоловіка буде зруйноване житло».

№ 24. Фу. Повернення

Уже в самому зображенні цієї гексаграми символічно показане її основне значення. Коли гексаграма «виконання», що складається тільки з тіньових рисок, припиняє свою дію, то її заміна відбувається тому, що до неї «приходить» (тобто вступає в неї знизу) одна світлова риска. Знову отримана гексаграма символізує ту пору, коли після найтемнішого часу в році, після часу, що передує зимовому сонцестоянню, світло знову починає прибувати і настає повернення до світлої половини року. Спочатку це повернення світла ледь помітне: і в графіці єдина світлова лінія опиняється в самому низу; вона покрита усіма силами темряви. Але саме їй судився подальший розвиток. При цьому її розвиток настільки неминучий, що сили темряви не можуть їй перешкоджати. Навпаки, вони лише всіляко сприяють розвитку світла. Всі його дії протікають у подальшому без найменшого поспіху, бо квапливість була б тільки ознакою неприродності розвитку. Всі сили, як друзі, приходять тут на допомогу світлу, що повертається на свій власний шлях розвитку. Рано чи пізно (хоча б через «сім днів») світло повертається до своєї дії, зупиненої на час дії темряви, і перед початком його розвитку все сприяє його наступу. Концепція, що лежить в основі цієї гексаграми, та й в основі того, що вона поміщена безпосередньо після гексаграми «руйнування», — це те, що будь-яка ситуація, в тому числі і «руйнування», — процес, що протікає в часі, і рано чи пізно добігає кінця. Мабуть, у момент, коли руйнування закінчується, ніщо не може стояти до нього ближче, ніж повернення. Бо якби навіть слідом за руйнуванням допустити будь-якій іншій процес, то все ж його вихідною точкою буде припинення руйнування та повернення до незруйнованого, до творчої діяльності. Ось чому в тексті цієї гексаграми читаємо: «Повернення. Звершення. У виході та вході немає жодного поспіху. Друзі прийдуть й осуду не буде. Назад повернешся на свій шлях. І через сім днів — повернення. Сприятливо мати куди виступити».

Коли справа тільки трохи зіпсована, то і повернення на правильний шлях не вимагає значних зусиль. Розглядаючи процес повернення, ми насамперед можемо вказати на таке повернення не здалеку. Для нього може і не знадобитися особливий і новий акт пізнання. Досить і раніше накопиченого досвіду, бо помилки ще не зайшли настільки далеко, щоб викликати каяття. Незважаючи на такі малі втрати, сил для повернення все ж цілком досить і можна повністю спокутувати вчинену колись помилку. А якщо вона буде виправлена вповні, то і «споконвічне щастя» не може бути нею затьмарене жодною мірою. Ось чому в тексті сказано: «Сильна риска — на початку. Повернення — не здалеку. [Справа] не доведена до каяття, [і тому] початкове щастя».

Але якщо омана була й глибшою, все ж і від неї можливо повернутися на правильний шлях. Однак для цього вже буде потрібне щось більше, ніж зусилля, описані на попередньому щаблі. Гармонійна єдність розуму, набута в минулому, і новий акт пізнання можуть тут привести до прекрасно виконаного повернення. Воно прекрасне саме в силу цієї гармонії. Вона символічно показана в контексті цієї гексаграми і тим, що це вона, парна, зайнята слабкою рискою, що означає гармонійну відповідність силам і становищу. Тому лаконічний текст каже тільки: «Слабка риска — на другому місці. Прекрасне повернення. Щастя».

Ця гексаграма — одна зі сприятливих. Тому момент кризи тут протікає, маючи до певної міри свій вплив. Тут вже можлива та гармонія, яка була вказана на попередньому щаблі. Графічно це показано і третьою, не центральною позицією, і дисгармонією між непарної позицією та слабкою рискою. Тому тут опис такого повернення, який не проходить як простий, миттєвий процес. Тут можливе лише поступове, нестійке повернення. Й якщо навіть будь-яке вагання лише посилює небезпеку, роблячи становище жахливим, то все ж, у силу сприятливості цієї ситуації загалом, поганого результату очікувати тут не слід. У тексті ж читаємо: «Слабка риска — на третьому місці. Поступове повернення. Жах. Але осуду не буде».

Позиція в цій гексаграмі описує останнє положення, в якому ще можлива підтримка від активно діючого світлого початку першої позиції. Воно тут ще можливе, і це показано правильною відповідністю першої та четвертої рисок, світлової і тіньової, що тяжіють одна до одної. Однак тут із минулого є лише підтримка, але не єднання дій. Навіть можна сказати, що на цьому щаблі вперше може відчуватися самотність дії, але тим самим і самостійність в ній. При цьому тому, хто так чинить, перш за все, треба мати на увазі повну необхідність того, про що попереджає текст із самого початку цього афоризму: «Слабка риска — на четвертому місці. У правильних вчинках. Самотнє повернення».

Повернення як виправлення помилки може бути пов­ноцінним лише після того, як пройдено попередній щабель: тільки після нього можна допустити невимушеність, а тим самим і повноцінність відмови від помилки та вільного повернення до істини. Тут таке повноцінне повернення відбувається навіть без підтримки з минулого (бо відповідності між слабкими рисками, другою та п’ятою, тут немає). Тому можна було б, принаймні, сумніватися в успіху такого повернення. Однак сприятливість гексаграми і самої п’ятої позиції відкидає сумніви, і текст тут запевняє: «Слабка риска — на п’ятому місці. Повноцінне повернення. Каяття не буде».

Після того як досягнутий щабель повноцінного повернення, жодне інше повернення вже неможливе, бо воно тут уже перестає бути самим собою і перетворюється на мертву та механічну реставрацію. Воно ж мляве із самого початку і може призвести лише до лиха. При цьому таке лихо, спричинене не природним ходом розвитку світу, а власною діяльністю реставратора, тягне поряд із собою і лиха стихійного ґатунку, на думку давньокитайських авторів цього тексту. Уява про вплив моральних якостей на процеси природи — споконвічна для Китаю. Про неї згадується ще в розділі «Великий план» («Хун фань») із «Шу цзін». З цього розділу саме моральні чесноти володаря віддзеркалюються в метеорологічних явищах. Але не тільки в них, у політичному житті реставраторство не може викликати нічого, крім поразки, яку не відновити впродовж довгих років. Про це конкретно каже текст: «Слабка риска — нагорі. Помилкове повернення. Нещастя. Будуть стихійні й особисті біди. Якщо застосуєш діючі війська, то все одно будеш ущент розбитий. Нещастя для володаря цієї країни. До десяти років похід не буде можливий».

№ 25. У-ван. Непорочність

Справжнє повернення приводить до повного погашення провини, до зникнення того, що було зганьблене. Тому цілком природно, що вслід за ситуацією «повернення» безпосередньо йде «непорочність». Однак було б великою помилкою вважати, що така ситуація — це той час, коли може бути ослаблена пильність, уважне ставлення до своїх думок, слів і дій. Саме тут все це особливо потрібне, бо з непорочності цієї ситуації можливий і необхідний подальший правильний розвиток. Він ще не настав, і момент перед його настанням не схильний до того, щоб відразу ж вдаватися до якихось дій. Тому і в тексті читаємо: «Непорочність. Початковий розвиток. Сприятлива стійкість. Якщо хтось не має слушності, [у нього] буде біда. Не сприятливо мати, куди виступати».

Якщо попередній текст і вказує на необхідність «не виступати», перебувати на місці, то це не означає повної бездіяльності. Рух і розвиток у межах цієї ситуації, рух, керований пильністю до вчинку, згаданий раніше, рух, що зберігає специфіку цієї ситуації, тут гармонійно включений у загальний розвиток світу.

Неприпустимі інші ситуації, тобто порочність того чи іншого роду. Цей постулат, що випливає з загального змісту текстів цієї гексаграми, необхідно мати на увазі при інтерпретації лаконічного тексту: «Сильна риска — на початку. Непорочний виступ. На щастя».

Інтерпретація цього моменту особливо ускладнена тим, що з приводу відповідного тексту існують абсолютно різні думки в коментаторській літературі. Коментатор Вань І, позиції котрого ми дотримуємося головним чином при ідеологічній інтерпретації, дає розуміння тексту, яке спочатку не відрізняється від розуміння цього місця у Р. Вільгельма. Однак тут краще віддати перевагу розумінню Ван Бі. Весь сенс цієї гексаграми — в бездоганності непорочності, в її природності, в якій зайві підготовчі дії. Справа не в тому, щоб «зорати поле, не думаючи про врожай», як вважає Р. Вільгельм, а в тому, щоб «збирати врожай, не зоравши поле», тобто щоб задовольнятися тим (малим?), що дається в цій ситуації саме по собі. Останнє розуміння краще і тому, що в найдавнішому коментарі четвертого шару «Книги змін» («Сяо сян чжуань») тут сказано лише: «[це] ще не статок». Таке ж розуміння цього місця у Ван Бі особливо підкреслює один із найкращих коментарів. Маю на увазі субкоментарі до коментаря Ван Бі, які були створені цілої комісією дослідників під керівництвом Кун Ін-да при Танській династії. Фраза Вань І: «Збирати врожай, не зоравши поле» з цього субкоментаря означає: «Зробити все, що необхідно на шляху підданця, не сміти створювати те, що стоїть на початку, а тільки зберігати те, що [опиняється] в кінці. Так, наприклад, хліборобові не зважати на початок — орати, а тільки стоячи на другому місці зібрати врожай тощо. Однак і наш коментатор Вань І приходить наприкінці уривку коментаря до цього місця до розуміння, якому поклав початок Ван Бі: «Не орати, не обробляти поле за перший рік — це означає зовсім не розраховувати на збір урожаю, на використання поля аж на третьому році». Але як же можна тоді досягти того, щоб і врожай зібрати, і відсунути використання поля на третій рік? Конфуцій згадував тих, хто «живуть у тіні і так домагаються своїх прагнень, здійснюють належне і таким чином досягають своєї правди». Крім цього, він казав: «Вже в оранці укладено голод (як те, що стимулює до цілеспрямованої діяльності); вже в навчання закладено платню (як об’єкт прагнень)». Слабка риска на другій позиції має пасивну піддатливість, врівноваженість і слушність, нагорі вона складає відповідність до володаря — сильної риски на п’ятій позиції, яка має активну напруженість, врівноваженість і слушність. У такій ситуації варто тільки думати про те, як домогтися прагнень і досягти правди, і ні на волосину не мріяти про багатство, знатність, вигоду та платню. І тоді буде «сприятливо мати куди виступати», і не змінювати свою основу (позицію). Позаяк і це місце коментаря Вань І може бути все ж витлумачене в дусі Р. Вільгельма, а не в дусі Ван Бі, довелося дати пояснення, яке дещо перевищує розміри наших вступних зауважень, для того, щоб виправдати переклад тексту: «Слабка риска — на другому місці. Якщо не зоравши збираєш врожай, не обробивши поле [першого року], скористаєшся ним [третього], то буде сприятливо мати куди виступати».

У становищі непорочності існують три ознаки: непохитність, уміння завжди опинятися на своєму місці і так звана відсутність кореспонденції, тобто відсутність відгомону в іншому, яке може бути зрозумілим як відсутність особистих зв’язків. Бездоганність об’єктивна і тому позбавлена особистих зв’язків. Природно, що наявність останніх призвела б лише до нещастя. Позаяк третя позиція — це вихід назовні, то тут це утруднене ще й тим, що справжнього знання тут не накопичено. Проте, при виході назовні людина може відчути бажання повчати інших. Для них, для інших, ці повчання, можливо, і будуть на користь, але самостійно людина не зможе досягти нічого. Хтось інший може заволодіти її майном, але особа, зашифрована у цьому тексті у вигляді людини, котра живе в своєму місті, не отримає нічого. Тому в тексті читаємо: «Слабка риска — на третьому місці. Непорочному — лихо. Він, можливо, прив’яже свого бика, а перехожий заволодіє ним. Для того, хто живе в цьому місті, — лихо».

Четверта позиція, як ми знаємо, є позицію, що тяжіє до п’ятої. П’ята, як центральна, займає найголовніше, домінуюче становище в усій гексаграмі. Суть гексаграми «непорочність» — це підготовчий період, про який сказано у вступі до всієї гексаграми. Тому четверта позиція, що тяжіє тут до п’ятої, характеризується доволі лаконічно. Тут потрібна лише стійкість, стійке дотримання свого буде бездоганне — більше нічого. Тому і текст доволі лаконічно в цьому випадку каже лише таке: «Сильна риска — на четвертому місці. Якщо зможеш бути стійким, осуду не буде».

П’ята риска — головна в цій гексаграмі. Все існує для людини, але людина, котра переживає таку ситуацію, де все усвідомлює існуючим для себе, мимоволі може схилитися до помилки, до егоїстичного сприйняття світу. Для ситуації непорочності такий стан людини може бути названо тільки болючим. Але таку хворобливість лікувати чимось зовнішнім було б зовсім неправильно. Зовнішнє тут символізує шоста риска. Як ми знаємо, шоста риска має вихід із цього становища, тобто вихід із непорочності, перетворення непорочності в щось інше, тобто в порочність. Тому шоста риска символізувати цілющу силу ніяк не може. Отже, вихід із цього становища (зцілення від недуг) може бути тільки внутрішній, тільки тими силами, що були вказані в другій рисці. Тому в тексті сказано: «Сильна риска — на п’ятому місці. Хвороба непорочного. Не бери ліків, буде радість».

Шоста риска характеризує перерозвиток цього процесу. Характер усієї цієї гексаграми — бездоганність, яка вимагає повної пильності в її виконанні, вказує нам на те, що тут найбільшу роль відіграє свідомість власної відповідальності за всі свої дії. Оскільки тут маємо кінець ситуації, позаяк і кінець цієї пильності, кінець власної, особистої відповідальності. Звідси й образ біди, яку людина накликала з власної вини на себе, з’являється в тексті, в якому читаємо: «Сильна риска — нагорі. Бездоганність іде. Буде біда, викликана з власної вини. Нічого сприятливого».

№ 26. Да-чу. Виховання великим

Попередня ситуація непорочності є тим періодом, коли людина виробляє в собі свої найкращі чесноти та нагромаджує свої заслуги. Якщо вони реалізовані правильно, то і людина може набути величезних моральних сил. Вони, власне кажучи, й є тим великим, що може продовжувати виховувати. Але для таких великих моральних сил потрібен і великий об’єкт їхньої дії. Об’єкт цей має бути настільки широким, аби можна було вийти за межі свого особистого. Тому найсуттєвіше в цій ситуації — це вихід зі своєї вузької сфери. У попередній ситуації вже був досягнутий відомий синтез того, що пізнане, і пізнаване знову. Але якщо цей синтез людина звернула б тільки на свою власну користь, то позначила би лише подолання своїх вад. Тут же треба діяти так, аби ця дія простягалася і на інших людей, тільки тоді вона може бути названа великою. З цього приводу можна сказати, що тут мається на увазі не тільки виховання великим, але й велике виховання. Тому в тексті бачимо: «Виховання великим. Сприятлива стійкість. Годуйся не тільки від свого дому. Щастя. Сприятливий брід через велику ріку».

Основна небезпека, яка може постати перед людиною на цій позиції, як і раніше, продовжувати працювати над накопиченням своїх моральних чеснот, заради самого себе. Це дуже помітно на першій позиції, бо вона характеризує перебування людини в самій глибині свого внутрішнього життя. Тут найбільша небезпека — залишитися в самому собі і не вийти до оточуючих людей. Але цьому треба покласти край, тільки тоді буде можливо досягти позитивних результатів. У тексті читаємо: «Сильна риска — на початку. Буде небезпека. Сприятливо припинити [свою діяльність]».

Якщо перша позиція є тільки початок процесу в його розвитку всередині, то друга позиція — максимальний розвиток процесу. Але в цій ситуації, це якраз зайве, бо для внутрішнього життя все зроблено в попередній ситуації. Тому стійке перебування в ній призводить тільки до безпорадності. Залишатися тільки в собі означало б не рухатися вперед. У короткому, але виразному образі «Книга змін» висловлює це: «Сильна риска — на другому місці. У воза випали спиці».

Третя позиція, зазвичай, вказує на вихід із внутрішнього життя до діяльності зовні, якнайбільш гармонує із загальним змістом цієї гексаграми. Здебільшого третя позиція визначається позицією кризи, і в більшості випадків у «Книзі змін» на ній ми знаходимо достатньо суворі запобіжні афоризми. Однак тут, де вихід, зовні, що характеризує третю позицію, гармонійно поєднується з виходом назовні, необхідним за змістом цієї ситуації загалом, він є чимось сприятливим, по-своєму гармонує з усією гексаграмою. Тому і в тексті знаходимо: «Сильна риска — на третьому місці. Погоня на хорошому коні. Сприятлива стійкість — у труднощах. Й ось, якщо будеш вправлятися в застосуванні бойових колісниць, то сприятливо мати куди виступити».

Уся ця ситуація схильна для діяльності зовні. Тому ця діяльність зовні вже посилюється заспокійливими образами. Якби вона і становила собою якусь небезпеку, то «Книга змін» поспішає попередити, що тут у ситуації виховання великим небезпеки дії зовні не існує, вона може тільки здаватися. Щоб збагнути образ, в якому зашифрована ця думка в цій пам’ятці, треба згадати, що в Стародавньому Китаї був звичай: для того щоб зробити безпечними роги бика, йому одягали на роги дошку, влаштовану особливим чином. «Книга змін» тут не згадує навіть про бика. Вона каже про телятко, яке і без захисної дошки не страшне, тим більше воно є чимось абсолютно безпечним, якщо на нього одягнена захисна дошка. Тому в тексті, не позбавленому певної дотепності, читаємо: «Слабка риска — на четвертому місці. Захисна дошка теляти. Початкове щастя».

Горішня триграма, що символізує зовнішнє, своєю чергою, ділиться на два типи рисок: перша — четверта та шоста риски, які, будучи зовнішніми, характеризують тільки зовнішній бік діяльності зовні, й інший тип — п’ята риска, яка характеризує внутрішній бік тієї ж діяльності зовні. Тому для того, щоб знову підкреслити тут безпеку дії зовні, обраний дещо інший образ. Якщо роги можуть бути зрозумілими, як щось, що стирчить назовні, то ікло більше може бути зрозуміле, як зброя, захована всередині тварини. Тому тут ідеться про ікла. Але щоб підкреслити безпеку цих іклів, «Книга змін» каже про вихолощеного вепра. Якщо вепр може бути страшним, то вихолощений вепр позбавлений люті. Ось чому в тексті знаходимо образ: «Слабка риска — на п’ятому місці. Ікла вихолощеного вепра — щастя».

На попередній позиції може бути досягнуте все, чого можна досягти в цій ситуації, і шоста позиція є лише перерозвиненою. Якщо для всієї гексаграми характерний вихід назовні, то надмірне подовження такого виходу назовні було б, власне кажучи, виходом у небо, але там немає жодних доріг. Тому передбачається тільки подальший розвиток тих шляхів, які були вже намічені в минулому, і тих шляхів, які намічаються в наступній гексаграмі — № 27. Тому і в тексті знаходимо: «Сильна риска — нагорі. Які мо­жуть бути дороги на небі?! Розвиток».

№ 27. I. Харчування

Для того щоб збагнути цю ситуацію, необхідно звернути увагу на складові її Штриграми. Горішня триграма, так звана гень (гора), — ознака стійкості, непорушності. Нижня триграма чжень, яка образно виражається в блискавці, репрезентує, навпаки, повну рухливість. Отже, щось нерухоме — нагорі і щось рухається, діє — внизу. Таке ж видно в дії щелеп: горішня щелепа нерухома під час їжі, а нижня щелепа рухається. Але цей образ діючих щелеп був переосмислений відповідно до техніки мислення авторів «Книги змін». Оскільки нижня триграма є символом внутрішнього або особистого життя, а горішня — зовнішньої діяльності або спільного суспільного життя, де можлива допомога один одному, то тут, де в зовнішньому є символ непорушності, допомога один одному відпадає. Власне кажучи, все, що мало б бути зроблено для допомоги один одному, вже виконано на попередньому етапі. Тут можлива дія тільки кожного на власний страх і ризик. Тому текст пропонує: «Харчування. Стійкість — на щастя. Споглядай щелепи. Вони самі добувають те, що наповнює рот».

Ця ситуація розглядається не тільки з боку способу щелеп, а й з боку їхньої діяльності, їхньої участі в харчуванні. Ось чому на першій позиції насамперед рекомендується звернути увагу на харчування. Воно має бути для людини в цій позиції цінніше, ніж будь-що. Ми мали вже нагоду бачити, що з точки зору авторів «Книги змін» найцінніше — пророкування оракула. Для певних цілей оракули в Китаї користувалися черепахою. Тут заради харчування має бути відкинута навіть така цінність, як черепаха, потрібна оракулові. Але й інше, те, що було вже зазначено у вступі — самостійність дій кожної людини, — тут продовжує відігравати не менш значну роль. Тому пожадливе прагнення майна іншої людини не може призвести до чогось хорошого. Ось чому в тексті читаємо: «Сильна риска — на початку. Ти закинеш свою чарівну черепаху і, задивляючись на моє [добро], розтулиш рот від жадібності. Нещастя».

Уже зазначено, що передусім тут мова може йти про харчування, але про самостійне харчування. Тому розраховувати на якусь допомогу зовні тут не доречно. Позаяк друга риска стоїть відповідно до п’ятої, то допомога зовні, як би і була надана, то тільки з боку того, хто займає п’яту позицію. Але п’ята риска тут характеризується слабкістю. Тому в образі самої гексаграми вказана цілковита неможливість допомоги зовні. Розраховувати на допомогу як виняток можна було б тільки при поверненні назад до першої позиції, яка у всій цій гексаграмі є головною. П’ята ж позиція, показана в образі піщаного пагорбу в цьому тексті, настільки слабка, що не може навіть знайти задовільного виходу для самої себе. Піщаним пагорбом вона названа тому, що слабка (неміцний пісок), а пагорбом — тому, що вона нагорі. Рух (передбачається рух вгору до п’ятої риски) може призвести лише до лиха, до жалю. Тому будь-який вихід назовні, будь-який похід може бути тут тільки несприятливим. І текст каже: «Слабка риска — на другому місці. Харчування навиворіт. Відхилити від основи, щоб харчуватися на піщаному пагорбі. Похід — до жалю».

Тема виходу назовні, позначена раніше, тут повторюється ще раз, що цілком відповідає третій позиції — позиції виходу із внутрішнього у зовнішнє. Але як ми бачили вже у суті цієї гексаграми, вихід назовні означає збитися зі шляху. Якщо людина навіть збагнула це, але все ж продовжує рухатися вперед, зберігаючи колишній напрямок, то такий рух не може увінчатися успіхом. Навпаки, він повинен як можна довше (як каже «Книга змін», десять років) не діяти, бо в дії він не може знайти нічого сприятливого. Тому і текст каже: «Слабка риска — на третьому місці. Збилося харчування; стійкість — до жалю. Десять років не працюй. Нічого сприятливого».

Природний рух у розвитку ситуації, як він показаний у символах гексаграм, це — рух угору. Але тут такий рух був би неефективним. Причини цього вже вказані при поясненні другої риски. Тут насамперед треба збагнути, що основна діяльність для цієї ситуації висловлена в тому, що було сказано про першу риску. Рух униз — неприродний для «Книги змін», але він якраз має опинитися на цій позиції. Однак четверта риска тяжіє до п’ятої, бо є лише вступом до неї. Але в цьому якраз і небезпека, що загрожує в цій ситуації, яка показана в образі тигра. Цей тигр тільки загрожує і не кидається, бо можливий вихід униз, до першої межі. Текст каже про те, що осуду не буде. Повністю в образах тексту це показано так: «Слабка риска — на четвертому місці. Харчування навиворіт — на щастя. Тигр дивиться пильно. Його бажання — погнатися вслід. Осуду не буде».

На п’ятій позиції бачимо слабку риску. Вона має висловити те, що тут бракує сил навіть для власного розвитку. Однак основна норма для п’ятої позиції — це допомагати іншим. Оскільки тут це неможливо, то в цьому випадку йдеться про відхилення від основи. Єдине, що може порадити «Книга змін» людині, котра опинилася в такій ситуації, — перечекати час. Якщо затіяти велику справу, нічого доброго з цього не вийде. Тому текст попереджає: «Слабка риска — на п’ятому місці. Відхилитися від основи. Якщо будеш стояти в стійкості — щастя. Неможливий [перехід] убрід через велику ріку».

Й ось настає кінець цього часу. Людина його вже перечекала. Він випливає з цієї ситуації — ситуації харчування. Якщо вихід із внутрішнього у зовнішнє вже може розглядатися як криза, то тим більше вихід із однієї ситуації в іншу — однозначно криза, більше того — навіть небезпечна криза. Але, незважаючи на небезпеку, ряд ситуацій і людина мають переходити від однієї до іншої. Тому врешті-решт вона приводить до щастя, потрібно лише взяти з усієї цієї ситуації на майбутнє те, що в ній було зроблено позитивного. Як ми бачили, єдина позитивна риска в цій гексаграмі — перша, де, власне кажучи, зроблено вже все для харчування. Тому і в тексті знаходимо: «Сильна риска — нагорі. Вихід — із харчування. Хоча і небезпечно, але буде щастя. Сприятливий [перехід] убрід через велику ріку».

№ 28. Да-го. Перерозвиток великого

Для того щоб збагнути цю гексаграму, варто звернути увагу на її зовнішній вигляд. Нижня та горішня риски в ній слабкі, всі інші — сильні. Вона точно вказує на якийсь предмет, сила якого зосереджена на всьому відрізку, крім кінців, позбавлених цієї сили. Це, згідно з коментаторською літературою, образ балки крокви, гнилої на обох кінцях. Попереднє розташування могло б характеризуватися певним застоєм, бо всі риски там тяжіли назад до першої. Будь-який застій прагне того, що навіть у цілком мирній ситуації зароджуються зачатки майбутньої смути. Чи буде це взято в суто зовнішньому образі, чи буде перенесено на діяльність завойовників, — всюди будемо бачити одне і те ж: хибу, що зароджується від бездіяльності, від застою. Цей застій показаний в образі кінців балки. Тому в тексті тут не раз зустрічається образ крокви. Загалом ця ситуація є несприятливою, а тому єдине, що може порадити «Книга змін», — хутчіше вийти з неї. У сенсі того, що тут сприятливо мати куди виступати. Текст і каже: «Перерозвиток великого. Крокви прогинаються. Сприятливо мати куди відступати. Звершення».

Коментатори зазвичай розглядали гексаграми й з боку їхнього просторового розташування. Тому в багатьох випадках нижня риска символізує щось, що перебуває внизу. Так, наприклад, підстилка ложа може символізуватися нижньою рискою, фундамент також може зображуватися нижньою рискою. Тут нижня риска — слабка. Тому в перекладі мовою образів «Книги змін» можна говорити про м’який білий очерет, який використовують для підстилки. Само собою зрозуміло, що слабка риска (м’який білий очерет) не може бути міцним та ґрунтовним фундаментом. Якщо людина опинилася в такій ситуації та займає саме цю позицію, то її може охопити переляк, що вся її діяльність базується на недостатньо надійному фундаменті. Але все тут зводиться до того, щоб відступити з цієї ситуації, вийти з неї. Тому тут не варто будувати добробут, що не базується на міцному фундаменті. Ось чому тут текст «Книги змін» прагне заспокоїти тривогу: «Слабка риска — на початку. Для підстилки користуюсь білим очеретом. Осуду не буде».

Уся гексаграма, що показує перерозвиток великого, нагадує характерні ознаки горішньої риски. Це образ старості, що досягла усього й яку чекає тільки спокій. Тут мовою образів «Книги змін» відображено поєднання такої старості з чимось, що несе нові імпульси. Саме ці нові імпульси, які показані в пуп’янках на старій тополі, можуть привести до виходу з цієї, загалом не дуже доброї ситуації. Тому «Книга змін» каже про це достатньо ясними образами: «Сильна риска — на другому місці. На висохлій тополі виростають пуп’янки. Стара людина отримує дівчину в дружини. Нічого поганого».

Вихід із цієї ситуації мусить бути, але він має прийти вчасно. Третя риска характеризує тут кризу виходу в зовнішнє, дещо передчасного. З іншого боку, образ, поданий у «Книзі змін», можливо зрозуміти і так, що вихід із цієї ситуації для людини є руйнуванням старого. Для такої ситуації це — нещастя, загибель. Але це не означає, що така ситуація є загибеллю і для людини, що проходить крізь неї. У «Книзі змін» показана лише частина цих думок, збережених коментаторською літературою. Текст каже: «Сильна риска — на третьому місці. Крокви прогинаються — нещастя».

Четверта позиція, що тяжіє до п’ятої, репрезентує максимальний розвиток цих якостей гексаграми, і вся осяяна її силами. Тому і текст тут каже про «пишноти». Однак не можна думати, що ці пишноти можна розуміти як щось позитивне, бо саме вони можуть прикувати увагу людини настільки, що вона зупиниться, тоді як основна вимога «Книги змін», звернена до людини, котра опинилася в цій ситуації, це — вихід із неї, тобто вихід із застою. Якщо людина віддасться чомусь іншому, крім виходу з ситуації перерозвиненого великого, то вона зупиниться на місці, не вийде з неї, й їй самій доведеться пошкодувати про згаяний час. Виходячи з цих кількох суперечливих думок, текст каже: «Сильна риска — на четвертому місці. Крокви чудові. Щастя. Але якщо щось інше, буде жаль».

Той процес, який був позначений у другій позиції, бо вона стоїть відповідно до частини п’ятої, тут показується в його завершенні. Якщо там був образ пуп’янків, то тут змальовано образ квітів. Але сама п’ята позиція нікуди не тяжіє. Тому тут виступає образ байдужої старої. Правда, вона знаходить свого старого чоловіка, котрий дуже старезний і тому показаний слабкою шостою рискою. І вони замикаються в своєму особистому житті, не звертаючи уваги на оточуючих. Це — задоволення, замкнуте в собі. Правда, задоволення це — не для всього, що було зроблено на попередніх щаблях. За нього ніхто не буде ганити, але і похвали людина, котра опинилася в такій ситуації, не заслуговує, бо вона замикається в собі. Ось чому в тексті можемо прочитати: «Сильна риска — на п’ятому місці. На висохлій тополі виростають квіти. Стара жінка отримує свого чоловіка. Осуду не буде. Хвали не буде».

Будь-яка надмірність призводить до загибелі. Загибель можна розуміти й як нещастя. Але позаяк жодна з ситуацій, показаних в гексаграмах, не може тривати вічно, то ця загибель виникає цілком природно. Тут шосту позицію займає слабка риска, і це символізує відсутність сил, потрібних для переходу, який треба зробити, тобто перейти до нової ситуації. Тому тут особливо підкреслена загибель. Сама динаміка переходу може поглинути людину, котра переходить. Але, як уже було зазначено, це цілком природне становище. Тому «Книга змін» каже, що ніхто не наважиться ганити людини, котра загинула в такій ситуації. Іншими словами в тексті бачимо: «Слабка риска — нагорі. При переході вбрід зникає тім’я. Нещастя. Осуду не буде».

№ 29. Сі-Кань. Повторна небезпека

Ця гексаграма має назву, яку можна перевести і зрозуміти двояко: це або небезпека, або безодня. Тому якщо коментатори приділяють належну увагу розумінню її через слово «небезпека», то сам текст призводить образи безодні на кожному кроці. Поява її в цьому місці тексту пояснюється тим, що попередній стан, вказаний у ряді найближчих гексаграм, дає образ порівняно мирного існування людини. Але саме мирне перебування, якщо недостатньо приділено уваги на підготовку до майбутнього скрутного положення і лиха, призводить до деякої розбещеності. На гносеологічних шляхах коментатори відзначають тут заміну акту пізнання запам’ятовуванням вже накопиченого досвіду. Але якби головна увага була звернена на констатацію самого факту небезпеки перебування в безодні, то це не відповідало б характеру «Книги змін», суть якої — давати людині попередження і вказувати шляхи подолання тих чи інших життєвих ситуацій. Тому цілком природно, що тут дається вказівка на те, як можна знайти вихід із ситуації. Яскравий образ триграм кань, що складають цю гексаграму, являє собою безкомпромісний рух серед відсталого закостенілого середовища. Між іншим, Р. Вільгельм дає цікаву розшифровку способу триграми кань. У ній сильна риска розміщена між двома слабкими. Але слабкі риски виражають не стільки слабкість, скільки щось протилежне силі, тобто інерцію, відсталість. Тому Р. Вільгельм говорить про образ потоку, який мчить між зледенілих берегів. Так само має бути спрямована моральна діяльність людини крізь оточуючі його звичні погляди, традиційні уявлення і т. п.

З цього вже намічається основний тон, узятий в цій гексаграмі, що складається в стрімкому заклику до шукання істини, тобто внутрішньої правдивості, про яку говорить текст. Бо тільки внутрішня правдивість може, врешті-решт, привести до того, що дії людини будуть гармонійно включені в світовий розвиток і тому викличуть схвалення. Так, в тексті ми читаємо: «Повторна небезпека. Власникові правди — тільки в серці звершення. Дії будуть схвалені».

Оскільки ця ситуація вказує на пошуки внутрішньої правди, остільки не можна припускати її наявність вже на самому початку. Тому перша позиція говорить про те, що внутрішню правду ще тільки можна знайти. Тут людина перебуває ще цілком в безодні, якісно інший, ніж те, що в результаті цієї ситуації може бути досягнуто, тобто в безодні незнання, в безодні брехні, неправоти. Тому тут «Книга змін» тільки констатує: «На початку слабка риска. Подвійна безодня. Увійдеш в печеру в безодні. Нещастя».

В тій безодні, про яку йдеться тут, як вже було зазначено, старі звички, досвід, накопичений раніше, можуть підмінити зміст нового акту пізнання. Тому хоча друга риска в загальному сприятлива в символах «Книги змін» (і сприятлива саме тому, що являє собою якість врівноваженості), хоча тут ця риска і символізує порівняно сприятливу позицію по відношенню до внутрішньої правди, але все ж внутрішня правда ще не досягнута. На кожному кроці людині ще загрожує небезпека.

Тільки активне завоювання внутрішньої правдивості може привести до яких-небудь результатів. Тому текст говорить: «Сильна риса на другому [місці]. У безодні є небезпека. Домагаючись, дещо отримаєш».

Вихід з внутрішнього у зовнішнє, з того середовища, в якому людина перебуває в даний момент, характерний для третьої позиції, як ми знаємо з численних попередніх прикладів. Але якість цієї ситуації в цілому впливає тут в тому сенсі, що вихід з безодні ще не гарантує остаточного відходу від неї, бо за однією безоднею може бути інша, як на це вказує вже сама назва гексаграми. Тому і текст дає вказівку на можливість нових безодень, в які провалюється людина в своїй дії — пошуку істини. Найважливіше тут — не надто покладатися на себе. Тому дія, що виходить тільки з особистої ініціативи і без урахування допомогою ззовні, не може бути сприятливою. Ось чому в тексті сказано: «Слабка риса на третьому [місці]. Прийдеш або підеш — буде безодня за безоднею. [Нехай і] небезпечно, [але] все ж є підтримка. Увійдеш в печеру в безодні — не дій».

Те, що ще не пізнано, в певному сенсі лежить за межами свідомості, зовні. Тому при переході до зовнішньої, верхньої триграми. може бути мова про новий акт пізнання, як такий. Цей новий акт пізнання може і повинен порушити в людині раніше накопичений досвід, для того щоб згодом бути гармонійно синтезованим з ним. Новий акт пізнання збуджує людину, як збуджує її вино. Але новий акт пізнання, з іншого боку, повинен сам, в свою чергу, набувати певної форми з раніше накопиченого досвіду. Як їжа, що лежить у чаші, він повинен набути форми цієї чаші. При цьому необхідно пам’ятати, що в кінцевому рахунку істина сама в собі проста і ця простота істини виражена в образі простого глиняного глечика, про який говориться в тексті. Якщо це розуміється так, тоді людина може вдатися до всього того, що допомагає їй на шляху синтезування нового акту пізнання, і в цьому синтезі перед нею має відкриватися вікно для прозріння в істину.

Приблизно таку інтерпретацію цих образів можемо знайти в коментарі Вань І. Однак ці образи інтерпретувалися й інакше, про що можна прочитати в нашому філологічному перекладі. Існують різні інтерпретації, щодо одного і того ж тексту: «Слабка риса на четвертому [місці]. [Всього] гуртка вина, миска [їжі], і на додачу потрібен [лише] глиняний келих. Взяття зобов’язань через вікно. Зрештою, осуду не буде».

Тут, незважаючи на всю сприятливість п’ятої позиції, ще не можна говорити про ліквідацію цієї ситуації. І необхідно пам’ятати, що вся вона — ситуація небезпечної безодні. Тут, власне кажучи, тільки початок процесу виходу з безодні. Вона ще не може бути наповнена, тобто не може зникнути. Але безодня — вода, схвильована бурею, — тут вже відходить на другий план. Бурхливу поверхню замінює водна гладь. Це єдине, що може бути досягнуто тут. Але якщо це досягнуто, то започатковано правильний вихід з цієї ситуації. Так, в тексті ми читаємо: «Сильна риска на п’ятому [місці]. Безодня не наповнюється. Коли вже вирівняєш [її], осуду не буде».

Оскільки шоста позиція — позиція перерозвиненості, остільки той новий акт пізнання, про який говорилося в попередніх етапах, акт пізнання правди, необхідної для виходу з безодні, є тут теж перерозвиненістю, тобто він домінує над досвідом, накопиченим раніше. Але досвід знання, набутого раніше, є тим, що може систематизувати пізнане знову, тим, що може і повинно зв’язати його і зміцнити. Отже, знання, накопичене у давнину, має бути міцним, надійним і міцним. Без цього зв’язку колишнього і нового людина може тільки заплутатися, заблукати в нетрях несистематизованого досвіду, набутого знову. Якби людина потрапила в такий стан, то з неї, саме в силу її якості, вибратися було б не так просто. Тому текст попереджає тут: «Нагорі слабка риска. Для зв’язування потрібен канат і аркан. Ув’язнення в хащах терну. І в три роки [нічого] не отримаєш. Нещастя».

№ 30. Лі. Сяйво

Ця гексаграма складається з двох триграм, співзвучних із назвою гексаграми. За символікою образів «Книги змін» триграма є знаком вогню. Звідси і назва, зазначена раніше. З іншого боку, з найдавніших часів коментатори вказують на те, що вогонь не існує сам по собі, він чіпко тримається за палаючий матеріал. Тому слово лі має також значення «міцно триматися за щось». Тому коментаторська література підкреслює позначення цього терміна і каже про те, що в попередній ситуації, де все оточення людини дії нагадувало небезпеку, безодню, де ніщо не підтримувало її, треба було домогтися і знайти внутрішню правду. Тут уже все це зроблено і потрібно тільки навчитися міцно дотримуватися знайденої внутрішньої правди. Це вміння триматися, яке в поперед­ній ситуації виступає лише як побічне для людини дії, тут виділене як особлива самостійна ситуація. Тому тут ідеться про вміння дотримуватися тієї істини, яку вдалося знайти в минулому. Дотримуватися необхідно з повною стійкістю, бо тільки це може гарантувати правильний розвиток і звершення того, що має бути здійснене в такому становищі. До того ж, для розуміння цього тексту необхідно брати до уваги, що за символікою тварин у «Книзі змін» корова податлива старанності, але старанності, не позбавленої сили. Також те, що корова може народити теля, вказує на можливість перейти з цієї ситуації до чогось нового, іншого. Тільки приймаючи це до уваги, можна збагнути дещо несподіваний і неохайний спосіб, поданий у тексті: «Сяйво. Сприятлива стійкість. Звершення. Розводити корів — на щастя».

Коли наше пізнання спрямоване на отримання нової інформації, то, незважаючи на наявність знання, накопи­ченого раніше, наші вчинки та наші пізнавальні акти можуть бути позбавлені ще й систематичності. Тут ще цілком можлива плутанина, про яку каже текст. Навіть наша напружена діяльність у цьому стані може призвести нас до певного невдоволення нею, але це невдоволення, як і помилки попереднього досвіду, мають бути знищені вже в мить їхньої появи. Потрібне пильне та суворе ставлення до себе, щоб запобігати помилок, а не виправляти їх після того, як вони вже зроблені. Тому текст каже про це так: «Сильна риска — на початку. Плутанина вчинків. Але якщо поставишся до них із серйозністю, осуду не буде».

У другій гексаграмі ми вже бачили на інших щаблях, що жовтий колір є символом врівноваженості та серединного розташування риски, яка, як відомо, рухається зсередини назовні. Так і ознака цієї позиції з внутрішнього центру виходить назовні. Ознака другої позиції якнайкраще збігається з якістю цієї гексаграми загалом. Тому текст тут надзвичайно лаконічно каже тільки про сприятливість ситуації навколо людини: «Слабка риска — на другому місці. Жовте сяйво. Початкове щастя».

Оскільки третя позиція є кінцем нижньої триграми та переходом до наступної, отже в ній цілком природно з’являється образ заходу, чи буде це захід, який розуміється реально, чи захід, який мається на увазі в переносному сенсі. Тільки середня фраза про пісню, цілком імовірно, є пізнішою вставкою в текст, і тому її достатньо пояснити раціональним чином. Але пісня-акомпанемент такого «постукування по глиняному глечику», можливо, є також мотивом, який зустрічаємо вже в притчах Чжуан-чзи, де йдеться про те, як на схилі своїх днів, поховавши дружину, Чжуан-чзи співав під такий акомпанемент. Отже, текст каже тут: «Сильна риска — на третьому місці. Сяйво сонячного заходу. Якщо не пісня під постукування по глиняному глечику, то зітхання глибокого серця. Нещастя».

У першій гексаграмі ми розглядали четверту позицію як сильний, раптовий потяг від минулого до майбутнього. Тут та ж динаміка звучить в афоризмі цієї риски. Все, що було, все, що знайдено на попередніх щаблях, має згоріти і бути відкинутим. Тут ідеться тільки про матеріал, що горить, бо все тут для того, щоб саме горіти, а горіння показане в другій рисці. Тому текст тільки констатує: «Сильна риска — на четвертому місці. Раптом настає це! Згоряння, відмирання, відторгнутість».

Якщо нижня триграма розглядає вогонь з точки зору його сяйва, то горішня радше розглядає його з точки зору згоряння, бо це не внутрішня властивість вогню, не сам він, а лише умова його існування. Й оскільки п’ята позиція більше за інших висловлює справжні ознаки горішньої триграми, то тут із особливою силою змальований образ згоряння. Але для наявності вогню згоряння необхідне. Можна тільки співчувати тому, що спалюється. Так, можна тільки співчувати досвіду попереднього пізнання, який служить лише паливом, матеріалом для нового пізнання. Загалом же ситуація, взята в контексті з другою позицією, дає утвердження щасливого результату. Про це каже і текст: «Слабка риска — на п’ятому місці. Виступили сльози, ллються потоком. Але будуть співчутливі зітхання близьких. Щастя».

З одного боку, сяйву властиве випромінювання зовні, знищення навколишньої темряви. З іншого боку, горішня риска символізує вихід за межі, поза цю ситуацію. Тому цілком зрозуміло, що текст, сформований в умовах раннього феодалізму, по-своєму висловлює цей настрій: «Сильна риска — нагорі. Царю треба виступити в каральний похід. Буде радість. Йому треба стратити ватажка і спіймати тих, хто не відданий йому. Осуду не буде».