Цей підземний гуркіт і клекотіння було чути вже давно. Ще раніше, 1906 p., лорд Евебері, виступаючи в англійській палаті лордів, сказав: «Заворушення в Європі, поширення соціалізму й зловісне посилення анархізму — це попередження урядам та панівним класам, попередження про те, що умови життя робітничого класу в Європі стали нестерпні і, щоб уникнути революції, треба вжити деяких заходів для збільшення заробітної платні., скорочення робочого дня і зниження цін на предмети першої потреби». «Уолл-стріт джорнел», орган американських біржовиків, коментуючи промову лорда Евебері, писав: «Слова ці належать аристократові, членові найконсервативнішої законодавчої установи Європи.
Це надає їм ще більшої ваги. Вони містять в собі політичну економію, переконливішу за ту, яку можна знайти в більшості книжок. У них звучить нота остороги. Добре подумайте про це, панове
військових та морських міністерств!» Тоді ж Сідней Брукс писав у американському журналі «Гарперс віклі»: «Ви ніколи не почуєте, щоб у Вашінгтоні хтось згадав про соціалістів. Чому? Тому, що наші політики завжди останні бачать те, що робиться у них під носом. Вони сміятимуться з мене, коли я скажу, і то цілком певно, що на наступних президентських виборах соціалісти одержать мільйон голосів».