Глава двадцять четверта, у якій Емма отримує незвичайну винагороду, а мандрівники — великий сніданок на будь-який смак

Спливло не дуже багато часу, і ось друзі за допомоги дітлахів витягли локомотив на сушу. Дракониця теж виповзла на берег та вляглася там, ледь жива через втому. По ній було видно, що поки усіляке бажання погано поводитися в неї пройшло. Приблизно півгодини потому Лукас із Джимом знову привели Емму у суходільний вигляд. Смолу було видалено із законопачених дверей, до котла знову залили воду, і під ним загорівся веселий вогонь.

Усі так старанно працювали, що зовсім не помітили мигдальського польового жандарма, що їхав на велосипеді із великим колесами путівцем неподалік. Помітивши мандрівників, він пригальмував та взявся розмірковувати, чи не можуть це бути якісь небезпечні чужоземні війська. Проте після того як жандарм визначив, що там майже самі діти, припущення щодо військ відпало, і він під'їхав ближче. Щоправда, огинаючи останній кущ, він зачепив одну волосинку на драконицевому хвості. Переляканий до смерті, жандарм розвернув велосипеда і так ушкварив назад, ніби за ним женуться сто чортів.

Захекавшись, він дістався столиці та доповів про побачене своєму начальникові.

— Ось це так! — вигукнув той. — Це найчудовіша з усіх можливих новин! За неї цар призначить вас щонайменше у генерал-жандарми, щасливчику!

— Я-а-ак та-а-ак? — затинаючись, спитав жандарм.

— Ви що, дійсно не розумієте, кого ви бачили? — загорлав начальник у найсильнішому хвилюванні.— Тут є лише одне пояснення: це вельмишановні машиністи зі своїм локомотивом. А якщо вони й насправді привезли з собою дракона, то наша принцеса Лі Сі має бути при них. Нам слід невідкладно сповістити царя!

І обидва жандарми помчали до царського палацу. Зрозуміло, розсурмивши по путі новину на всіх перехрестях.

Неможливо й уявити, яка суєта зчинилася в столиці через цю новину. Із швидкістю блискавки переходила вона з вуст до вуст, і в лічені секунди вже всі в Пині, аж до найкрихітнішого немовляти, знали, яка радісна подія відбудеться сьогодні. А оскільки у місті не знайшлося жодного мешканця, який не побажав би допомогти в організації святкової зустрічі, усі вулиці, по яких локомотив мав проїжджати до палацу, у лічені хвилини прикрасилися квітами, стрічками, прапорцями, повітряними зміями та транспарантами. А по обох боках вулиць юрмами стовбичили пиньці, чекаючи на прибуття вельмишановних героїв.

І ось нарешті вони з'явилися. Уже задовго до їхньої появи вулицями пролунали привітні крики із сотень тисяч ротів. Еммі довелося їхати повільно, бо вкрай знесилена дракониця тяглася на прив'язі, ледь пересуваючи лапи. Джим із Лукасом стояли в кабіні та махали з віконець направо та наліво. Діти сиділи на даху, а посередині стояла Лі Сі, маленька принцеса.

Час від часу її було майже не видно у хмарах квітів, якими мигдальці постійно осипали прибулих із кожного вікна чотириповерхових будинків. А ті, що заповнили вулиці, розмахували паперовими прапорцями, підкидали у повітря свої круглі капелюхи та кричали «ура!», «браво!», «віват!» і все інше, що зазвичай кричать у Мигдалії з подібного приводу.

До речі, у магазинах цілим день можна було брати безкоштовно все, що завгодно. Тому що у такий радісний день нікому не хотілося заробляти гроші, а навпаки — всі бажали робити один одному дарунки. Так прийнято в мигдальців, коли вони особливо щасливі.

Позаду дракониці — зрозуміло, на достатній відстані — поступово утворювалася хода з мигдальців, які співали та сміялися, до того ж ще й так розтанцювалися, що їхні кіски крутилися, наче пропелери. І чим ближче під'їжджав локомотив до царського палацу, тим довшою ставала ця святкова процесія.

Майдан перед палацом був ущент сповнений радісними людьми. А коли Емма нарешті зупинилася перед дев'яносто дев'ятьма срібними сходинками, величезні двері з ебенового дерева розчахнулися і вниз сходами поспішив цар у шатах, що розвивалися. Позаду нього виднівся Пінг Понг, який, аби не відстати, міцно тримався за кінчик царського плаща.

— Лі Сі! — вигукнув цар. — Моя люба крихітко Лі Сі!

— Батьку! — крикнула Лі Сі і легко зістрибнула з даху кабіни просто на землю. Цар підхопив її на руки, притис до себе та осипав незліченними поцілунками. Усі мигдальці на майдані розчулилися, почали зітхати та витирати вологі від розчуленості очі.

Тим часом Лукас і Джим привіталися з крихіткою Пінг Понгом і помилувалися його роззолоченим халатом. Пінг Понг пояснив їм, що він призначений головбонзою замість відправленого у відставку пана І Те Де, і друзі від усього серця привітали його.

Коли цар нарешті закінчив церемонію привітання своєї доньки, він повернувся до Джима та Лукаса і прийняв їх в обійми. Від радості він ледь міг говорити. Потім цар за руку привітався з усіма дітлахами та сказав:

— Тепер заходьте, мої любі, і підкріпиться добрим сніданком. Ви напевно дуже зголодніли та втомилися. Кожен із вас може замовити свою найулюбленішу їжу.

Він вже хотів був повернутися, аби відвести гостей до палацу, як раптом Пінг Понг схопив його за рукав та щось зашепотів, непомітно вказуючи великим пальчиком на Емму.

— Звісно! — сконфужено похопився цар. — І як це я міг забути таке!

Він зробив знак ебеновим дверям. Там миттєво з'явилися двоє вартових. Один тримав у руках велику зірку з чистісінького золота завбільшки із супову тарілку.

Інший ніс, ніби мантію, величезну стрічку, прикріплену до зірки. Вона була із блакитного шовку із написом, вишитим срібними літерами.

І тут цар виголосив таку промову:

— Люба Еммо! Сьогодні в усьому світі немає людини щасливішої за мене, бо знайшлася моя малесенька донечка. З твого зраненого обличчя я бачу, що ти зазнала великих небезпек і витримала суворі битви. Як маленький знак моєї великої вдячності я хотів би вручити тобі цього ордена. Я доручив моїм придворним золотих справ майстрам виготовити його на випадок вашого щасливого повернення. Не знаю, чи багато значать ордени для локомотивів. Але мені так хочеться, аби й надалі всі бачили, що ти — особливий локомотив. Тому бери його та носи!

Вартові почепили на Емму ордена зі стрічкою, і тисячі мигдальців вибухнули привітними вигуками.

Тим часом Пінг Понг, який від хвилювання то підскакував на місці, то носився довкола і не міг заспокоїтися ані на хвилину, послав за головним придворним наглядачем царського парку та наказав передати, аби той негайно з'явився зі своїми помічниками за драконицею. Ледь закінчилася церемонія вручення ордену, як той прибув із шістьма силачами-працівниками та гігантських розмірах кліткою на колесах, яку везла четвірка коней. Дракониця була настільки збентежена, що, тільки-но Лукас зняв із неї ланцюги, не чинячи опору, забралася досередини. Коли візок укотив геть, Лукас запитав:

— А де ви її влаштуєте? Мені требу буде із нею побалакати.

— Ми тимчасово замкнемо її в старому слоновнику, — із важною міною відповів Пінг Понг, — і ти, вельмишановний машиніст орденоносного локомотива, зможеш відвідувати її у будь-який час.

Задоволений Лукас кивнув і разом із Джимом й іншими дітлахами попрямував услід за царем та маленькою принцесою до палацу, аби нарешті спокійно поснідати у тронній залі.

Емма, зрозуміло, не могла до них приєднатися, і їй довелося лишитися на майдані, зате мигдальці, які тепер, звісно, її анітрохи не боялися, цілісінький день юрмилися поруч. Вони підгодовували її мастилом, бо один мудрець десь прочитав, що локомотиви його дуже полюбляють, мили її, зчищали з неї бруд та натирали маленьким ганчірочками до блиску, поки вона не засяяла і не заблищала як новенька.

А в цей час цар, Лі Сі та всі їхні гості сиділи за сніданком на терасі перед тронною залою у промінні вранішнього сонця. Як і було обіцяно, кожний із дітлахів отримав свою найулюбленішу страву.

Ескімося, наприклад, їло китову грудинку та запивало її з великої чашки риб'ячим жиром. Маленький індіанець їв кукурудзяні коржі та буйволятину, засмажену на пиці, а потім зробив рівно чотири затяжки зі своєї маленької люльки миру, по одній на всі сторони світу.

Тобто кожному з дітей дісталася його домашня їжа. Давнісінько їм не доводилося так насолоджуватись! Джим і Лукас ласували свіжими булочками на меді із великою кількістю какао, І вперше за довгий час цар теж добре підкріпився.

Коли з'явився придворний шеф-кухар Шу Фу Лі Пі Плю, аби дізнатися, чи смачно було шановним гостям, Джим із Лукасом зраділо з ним привіталися. До речі, придворний шеф-кухар через таку радісну подію знову надяг той самий кухарський ковпак, величезний, як батут. Цар запитав його, чи не бажає він ненадовго присісти до них та послухати, що розкажуть діти та обидва друга. У пана Шу Фу Лі Пі Плю саме було трохи часу, і він охоче сів.

По черзі всі ще раз розповіли про свої пригоди цареві, що уважно слухав. Коли історії закінчилися і все було з'їдено, Лукас запропонував:

— Давайте-но, діти, поспимо пару годин. Ми всю ніч очей не стуляли. Я, принаймні, смертельно втомився.

Більшість дітлахів крадькома позіхало, а найменший вже заснув на своїй подушечці для сидіння. Усі були раді такій пропозиції.

— Але спершу ще тільки одне запитання, друзі мої! — сказав цар. — Чи не бажаєте ви погостювати в нас тиждень-два і нарешті по-справжньому відпочити? Від усього серця запрошую вас. Або ж, — додав він із посмішкою, — ви хотіли б одразу роз'їхатися по домівках?

— Ах, будь ласка, якщо можна, — відповів маленький індіанець, — то мені хотілося б якнайшвидше додому. Чим швидше, тим краще.

— І мені! І мені! — заволали діти.

— Добре, — погодився цар із розумінням. — Звісно, мені дуже хочеться, аби ви ще погостювали. Проте я згодний, що додому хочеться більше. Мій головбонза Пінг Понг розпорядиться, щоби зараз-таки спорядили корабель.

— Дякую, — із полегшенням сказав маленький індіанець.

Тим часом для кожного гостя приготували окремі покої, де стояли чудові ліжечка з балдахінами. Уявляєте, як солодко посопували дітлахи на м'яких шовкових подушках після довгих ночей у кам'яних ліжках!

Друзям, зрозуміло, дісталася кімната на двох, де стояло двоповерхове ліжко з балдахіном. Джим зняв чоботи та видерся драбинкою на верхній поверх. Ледь він розтягся на шовковому покривалі, як тут-таки міцно заснув.

А Лукас сидів на краєчку нижнього поверху, у задумливості опершись підборіддям на руки. Із голови в нього не йшла безліч різних дуже складних питань.

Отже, маленька принцеса щасливим чином знову опинилася в свого батька. І інші діти теж скоро будуть вдома. Тут все добре. А ось що буде з ним та з Джимом?

Їм же не можна так просто взяти та повернутися то Усландії. Уже тільки тому, що король Альфонс напевно дуже розлючений на них за те, що вони тоді, нічого не сказавши, залишили острів разом із Еммою, замість того, аби слідувати його настановам. І нема чого особливо сподіватися на те, що він запросто дозволить друзям повернутися. Але навіть якщо король більше на них не сердиться, їм не можна повертатися, оскільки все одно все буде так само, як тоді, коли вони вирішили поїхати втрьох. Урешті-решт, Усландія ж не стала більшою. Може, їм все-таки розлучитися із милою товстушкою Еммою, залишити її тут, у Мигдалії, а самим попрямувати назад, на свій острів? Лукас уявив собі, як йому буде в Усландії без Емми. Занурений у роздуми, він похитав головою. Розлучитися з Еммою він був не в силах, особливо тепер, після всіх пригод, що випали на їх спільну долю, у яких вона завжди залишалася надійною та вірною. Ні, це не вихід із положення. Але, може бути, його величність цар згодиться із тим, що вони залишаться тут та прокладуть через Мигдалію залізницю? Звісно, це не так весело, бо, незважаючи ні на що, Мигдалія — країна чужа, проте це єдина можливість, їм же треба десь прилаштуватися, аби не вештатися весь час білим світом. Лукас зітхнув, піднявся та тихенько вийшов із кімнати, щоби порадитися із царем. Він знайшов царя, який сидів на терасі перед тронною залою, за читанням історичної книги.

— Вибачте за те, що відволікаю, ваша величносте, — сказав Лукас, підійшовши до нього.

Цар захлопнув книгу і зраділо вигукнув:

— Лукасе, дорогий мій, ось і чудово, ми можемо разочок побесідувати самі. Я хотів би врегулювати з вами одне дуже важливе питання.

— Мені б теж хотілося дещо обговорити, — серйозно відповів Лукас, усаджуючись навпроти царя. — Але спочатку розкажіть мені, що у вас на серці.

— Як ви, імовірно, пам'ятаєте, — розпочав цар, — я публічно взяв зобов'язання віддати за дружину мою доньку тому, хто визволить її з Дракон-Міста.

— Так, саме так і було, ваша величносте, — відповів Лукас.

— Отож, а вас-то двоє,— вів далі цар. — І що тепер робити? Кому з вас обох її віддавати?

— Це справа проста, — неквапливо розсудив Лукас, — тому, хто їй самій більше подобається і хто її першим поцілував.

— І хто ж це? — із напругою в голосі спитав цар.

— Джим Кнопка, звісно, — сказав Лукас. — Якщо не помиляюся, вони один одному дуже подобаються. — І, посміхнувшись, додав: — Хоча в деяких питаннях вони ще й не зовсім зійшлися, наприклад, чи потрібно вчитися читати та писати. У будь-якому разі я вважаю, вони дуже добре пасують один одному. Крім того, саме Джим врятував Лі Сі. У цьому немає жодних сумнівів. А ми з Еммою тільки допомагали.

— Ах, який же я радий! — відповів задоволений цар. — Любий друже, я абсолютно з вами згоден. Обидва і насправді добре пасують один одному. Щоправда, одружуватися їм поки зарано, але для початку можна влаштувати заручини.

— Краще нехай вони самі вирішують, — запропонував Лукас.

— Правильно, — ухвалив цар, — не хочеться надто втручатися. Проте Лукасе, дорогий, а як мені віддячити вам? На жаль, у мене тільки одна донька, було б їх дві, я би віддав другу за дружину вам. Шкода, що це неможливо. Може бути, у вас є якесь бажання і я можу його виконати? Будь ласка, скажіть! Але тільки хай це буде ваше найзаповітніше бажання!

— Його ви не зможете виконати, ваша величносте, — відповів Лукас та повільно похитав головою. — Більше за все мені хочеться повернутися з Джимом та Еммою назад в Усландію. Але ж ви знаєте, чому ми звідти поїхали. Острів замалий для всіх нас. Мало статися диво, аби моє бажання збулося. Зате в мене є інше прохання, ваша величносте. Дозвольте мені прокласти в Мигдалії залізницю. Вона стане у пригоді і вам, і вашим підданим, а моя мила старенька Емма нарешті зможе увійти до своєї колії.

— Мій вельмишановний друже, — відповів цар, і очі в нього засяяли, — дякую вам за те, що ви хочете залишитись у нас. Тим самим ви доставили мені велику радість. Я тут-таки розпоряджуся, аби для вас побудували найгарнішу та найдовшу залізницю із найпишнішими вокзалами, яку колись бачив світ. Сподіваюся, це хоч якось допоможе поступово забути ваш улюблений рідний острів.

— Велике спасибі,— сказав Лукас. — Ви дуже добрі, ваша величносте.

Цієї миті на терасу ввійшов Пінг Понг і, віддавши глибокий уклін, пропищав:

— Ваша царська величносте, корабель для дітей стоїть у гавані. Сьогодні ввечері перед заходом сонця він готовий для відплиття в океан.

— Чудово, — відповів цар та кивнув Пінг Понгові,— ти насправді виключно старанний головбонза.

Лукас підвівся.

— Я гадаю, для початку ми все обговорили, ваша величносте. Якщо ви не заперечуєте, піду посплю. Я смертельно втомився.

Цар побажав йому приємного відпочинку, і Лукас пішов до кімнати з двоповерховим ліжком під балдахіном. Джим, що не помітив відсутності друга, рівно та глибоко дихав уві сні. Лукас розтягся на нижньому ліжку і, вже запинаючи, подумав: «А що скаже Джим, якщо ми залишимося тут та не поїдемо до Усландії? Раптом він захоче повернутися додому і кине нас із Еммою? Уж я-то його зрозумію».

Лукас глибоко зітхнув і потім теж заснув.

Загрузка...