Диво

ПОЯСНЮВАЛЬНИЙ СЛОВНИК

Абсида – півкруглий (іноді багатокутний) виступ в античних або церковних будівлях, перекритий куполом чи зімкнутим півсклепінням.

Августей – Великий імператорський палац у візантійській столиці Константинополі (нині – Стамбул).

Агаряни – біблійна назва арабів; магометани.

Антипат – один з вищих титулів візантійської служилої знаті.

Антифон – церковний вірш для поперемінного співу двох хорів.

Апокрифи – не визнані офіційною церквою стародавні релігійно-легендарні твори на біблійні сюжети.

Архонт – знатна, багата особа, дворянин.

Астропелек – пряжка.

Атріум – головне приміщення, вітальня візантійського будинку, палацу.

Берегині – русалки у східнослов’янській міфології.

Берло – скипетр, знак влади монарха (палиця, оздоблена коштовним камінням і різьбленням).

Било – підвішена на стовпі чи дереві дошка для відбивання сигналів, годин доби.

Боляри – бояри.

Борть – дупло або навішена на дерево видовбана колода, де водяться бджоли.

Бродники – вихідці із східних слов’ян, в XІІ-XІІІ ст. проживали на степових просторах від Дону до Дунаю.

Варниця – солеварня, посудина для виварювання солі.

Василевс – титул візантійського імператора.

Ведмедно – ведмеже хутро.

Велес (Волос) – бог скотарства, багатства й торгівлі у східних слов’ян.

Венети (венеди) – тут: західне відгалуження стародавніх слов’ян.

Веретище – вбога одіж, лахміття.

Вестіарій – титул хранителя гардероба при візантійських імператорах.

Віла – русалка, діва-чарівниця у міфології південних слов’ян.

Влатія – тканина.

Гетерія – товариство, спілка, угруповання.

Глобтротер – мандрівник.

Гомілія – релігійна проповідь, послання.

Городня – засипаний землею чи камінням зруб для огорожі; кріпосна стіна.

Гридник (гридь) – княжий тілохранитель, дружинник.

Грибниця – приміщення для княжих дружинників, для прийому гостей.

Грифон – міфологічна істота, крилатий лев, іноді з головою орла.

Декарх – молодший начальник у візантійському війську, очолював загін з десяти чоловік.

Держава – емблема царської влади у вигляді оздобленої кулі з хрестом.

Джид – колчан; невеликий спис.

Дивий – лісовий, дикий.

Дивитісій – верхній парадний одяг візантійських імператорів.

Дик – вепр, дикий кабан.

Дїімархи – глави угруповань візантійської знаті.

Дискос – ритуальна церковна посудина (блюдце на підставці).

Дитинець – внутрішня частина фортеці, укріпленого міста; кремль.

Дієра – морське судно з двома рядами веслярів.

Дромона – великий корабель, найчастіше військовий.

Екскувітори – гвардійці у візантійському війську.

Екфрасіс – християнська проповідь.

Епілорик – плащ.

Ереміт – самітник, пустельник.

Ессеї – члени староєврейської релігійної секти.

Євктирій – монастирське приміщення для моління.

Євхаристія – одне з таїнств християнської релігії – причастя.

Єпарх – чиновник, що виконував у візантійських містах функції градоначальника.

Єреастерії – константинопольські ремісничі майстерні, що водночас були й магазинами.

Жигало – залізний прут для пропалювання отворів у дереві.

Забороло – захищена верхня частина міської стіни чи валу.

Зернь – старовинна гра в кості.

Іверія – стародавня назва Грузії.

Ієрей – священик, пресвітер.

Інсигнії – зовнішні знаки влади або сану.

Ірмос – церковна пісня, гімн.

Каган – правитель, хозарський хан.

Касоги – давня назв- одного з адигейських племен, що жило в басейні південних притоків р. Кубань.

Кастрофілакс – градоначальник.

Катепан – візантійський військовий чин середнього рангу.

Катафракта – важка візантійська кіннота (в залізних латах, озброєна мечами, списами).

Катехізис – короткий виклад (у формі запитань і відповідей) догматів християнського віровчення.

Кентинарій – візантійська міра ваги і грошова одиниця, що дорівнювалась 1,8 кг золота.

Кінець – частина міста в Давній Русі.

Кітоніт – покоєвий служитель візантійського імператора.

Кліть – кімната, келія, а також комора, неопалювана частина будинку.

Клір – духовенство, церковнослужителі.

Клірос – у православному храмі місце (на підвищенні перед іконостасом), де під час богослужіння розміщається клір – церковнослужителі.

Клобук – чернечий головний убір, що складається із шапочки (камілавки) і крепового покривала.

Ключник – управитель домашнім господарством князя, феодала.

Ковниця – кузня.

Коловій – накидка.

Коміт – правитель округу в стародавній Болгарії.

Комітопул – син коміта.

Контрфорс – вертикальний виступ стіни, що посилює її стійкість.

Конунг – князь, король у скандинавів.

Конха – ніша у палаці, в храмі.

Корзно – старовинний верхній одяг, схожий на плащ.

Королуп – той, що очищає дерево від кори.

Корста – домовина.

Кувуклій – придворний євнух у Візантії, мав великі адміністративні повноваження.

Куна – хутро куниці, грошова одиниця.

Куропалат – високий придворний титул у Візантії, надавався найближчим родичам імператора.

Ленник – васал, володар лену – спадкового землеволодіння, що давалось особі, яка виконувала певні обов’язки по відношенню до свого володаря.

Літургія – церковне богослужіння.

Літра – візантійська міра ваги, що дорівнювала 327,45 грама.

Логофет – один з вищих церковних чинів у Візантії, хранитель печаті й управитель патріаршої канцелярії, скарбник патріархії.

Лор – одяг вищих візантійських чиновників, що мав форму довгої вузької пелени.

Лохаг – молодший командир візантійського війська, очолював загін із шістнадцяти воїнів.

Луда – плащ, мантія.

Магістр – придворний титул у Візантійській імперії; глава деяких військово-духовних орденів та братств.

Масхар – блазень.

Мафорій – короткий плащ.

Мерія – візантійська військова одиниця (п’ять тисяч осіб).

Мешкітно – повільно, незграбно.

Місюрка – шолом з кільчастою металевою сіткою.

Митрополія – головне місто області, підпорядкованої митрополиту; столиця. Мусія – мозаїка.

Накра – ударний інструмент, подібний до барабана.

Насад – великий човен з високими нашивними бортами.

Нежер – торішня трава на корені.

Новели – нові закони, розпорядження, що їх видавали римські та візантійські імператори.

Ногата – давньоруська дрібна монета.

Номізма – стародавня грецька золота монета.

Обол – стародавня срібна монета.

Ободрити (бодричі) – плем’я полабських слов’ян (у Прибалтиці між Ельбою та Одером).

Одесную – праворуч.

Оли – поки, коли, якщо.

Оранта – в ранньому церковному малярстві зображення людської фігури з молитовно розпростертими і піднятими вгору руками, пізніше – образ богоматері.

Ошую – ліворуч.

Паволока – коштовна тканина, покривало.

Павликіани – ранньохристиянська секта.

Панагія – іконка, яку носить на грудях, поверх одягу, вище духовенство.

Пардус – гепард.

Патрикій – один з вищих титулів візантійського чиновництва.

Пантекортарх – молодший командир візантійського війська, очолював загін з п’ятдесяти осіб.

Перун – у східнослов’янській міфології бог грому і блискавки.

Пестун – вихователь, наставник.

Писало – письмове знаряддя (грифель, перо тощо).

Пінязь – стародавня дрібна монета, гроші.

Планина – гора.

Плашаниця – ритуальний предмет у християнській церкві.

Плінфа – старовинний будівельний матеріал, що має форму тонкої цегли.

Поприще – давня міра відстані, близько кілометра.

Порок – таран, стінобитне знаряддя.

Поруб – яма із зрубом, погріб; в’язниця.

Посад – передмістя, ремісничо-торговельна частина у давньоруських містах; поселення.

Поставець – чаша, бокал.

Поти – до тих пір.

Потир – чаша, ритуальний церковний посуд.

Правеж – покарання за судовим вироком.

Препозит – вища адміністративна посада у Візантії.

Протокеліот – ад’ютант у візантійському війську.

Протоспафарій – вищий військовий чин у Візантії.

Протостратори – чини конюшні візантійського імператора.

Пруг – сарана.

Пря – суперечка, боротьба.

Рєзи – стародавнє слов’янське письмо, що, за свідченням письмових джерел, існувало ще у дохристиянську епоху.

Роб – раб.

Робичич – син раби.

Ромеі – візантійці.

Сакелларій – високий церковний чин у Візантії, у віданні якого були монастирі.

Свеонія – Швеція.

Свейський – шведський (від Свеонія – Швеція).

Сінкелл – слуга, довірена особа єпископа.

Скальди – давньоскандинавські поети-співаки.

Скарамангій – парадний одяг візантійських чиновників.

Скараник – одяг для верхової їзди.

Скіадій – шапка.

Скора – хутро, шкура.

Скудельний – глиняний.

Скурри – скоморохи, блазні.

Скуф’я – оксамитова шапочка, яку носять священики.

Смальта – кольорове скло для мозаїки.

Спафарій – середній чин у візантійському війську.

Стадій – грецька міра довжини (184,97 м).

Стихар – стародавній верхній одяг, схожий на довгу сорочку; пізніше стихар став лише атрибутом облачення священнослужителів.

Стольник – вищий адміністративний чин у Київській Русі, виконував різні доручення князя, брав участь у переговорах з іноземними посольствами, наглядав за виконанням княжих наказів тощо.

Стратиг – повновладний правитель військово-адміністративного округу (феми) у Візантії.

Стратіот – візантійський солдат, рекрут.

Стрибог – бог вітру у східнослов’янській міфології.

Тагма – стройова частина візантійського війська, що налічувала тисячу воїнів.

Таври – племена, що в давнину заселяли Крим, пізніше змішалися зі скіфами.

Тім – козел, козляча шкіра (сап’ян).

Тіун (тивун) – господарчий управитель княжого чи боярського маєтку.

Тобола – торба.

Топарх – правитель адміністративного округу у Візантії.

Треба – жертва.

Требище – жертовник, місце принесення язичниками жертви богу.

Триболи – залізні кульки з гострими шипами, що їх розсипали там, де мала проходити ворожа кіннота.

Тропар – величальна пісня у православному богослужінні на честь того чи іншого святого.

Трус – землетрус.

Тувії – вузькі штани.

Угрин – угорець.

Уй – вуй, дядько по матері.

Учан – річкове судно, човен.

Фаланга – вишикувана до бою у кілька щільно зімкнутих шеренг важка піхота, шириною фронту до 1 км.

Фарос – маяк.

Фема – військово-адміністративний округ у Візантії.

Форум – площа у Стародавньому Римі, де відбувалися зібрання.

Фрязький – італійський.

Фібула – металева застібка.

Хартія – матеріал (папірус або пергамент), на якому написано рукопис, а також самий рукопис, аркуш паперу, грамота.

Хламида – стародавній верхній одяг (просторий плащ із застібкою на правому плечі або на грудях).

Хози – замшеві штани.

Хрисовул – імператорське послання.

Циканістрій – спортивний майданчик біля палацу візантійського імператора.

Чеп – ланцюг.

Чашник – представник вищої княжої адміністрації у Київській Русі, що був наділений господарською, адміністративною і судовою владою.

Чорноризець – чернець.

Шестопер – холодна ручна зброя, булава з виступаючими пластинами (перами).

Шуйця – ліва рука.

Юже – вже, ось.

Ярило – бог сонця, весни, любострастя, плодючості у східнослов’янській міфології.

Ярл – полководець у Стародавній Скандінавії.